Увага, наслідки дискримінації

Наслідки дискримінації за расою, статтю, етнічною приналежністю, віком, соціальним рівнем, заможністю, популярністю, політичними поглядами, фізичним виглядом або ментальним чи фізичним обмеженням:

Позначення для полонених в концентраційних таборах:

1. основні кольори: для політиків (червоний), для тих хто порушив робочі приписи (зелений), емігрантів (синій), біблійних послідовників (фіолетовий), гомосексуалістів (жовтий), для робітників (трохи не зрозуміло) - чорний;
2. трикутник з рискою для позначений. рецидивістів;
3. трикутник з крапкою для штрафної роти;
4. "зірка" для юдеїв.

• чорно-жовтий трикутник для забруднювачів раси (расової гвалтівників),
• червона крапка (коло) для людей, яких підозрювали у втечі,
• червоний трикутник вгору для особливого загону вермахту,
• червоний трикутник "P" - поляки, "Т" - чехи.

dadakinder.livejournal.com

Вибачення прихильникам Олега Тягнибока і ВО "Свобода"

Напередодні першого туру виборів, на сторінках Ukraine.CZ мною було розміщено заклик голосувати за чинного президента.

Окрім того, я дозволив собі надати загальну характеристику кандидатам, розбивши їх на 4 групи: захід, кгб, клоуни і фашисти. Не вдаючися до подробиць, я відніс панів Тягнибока і Ратушняка до останньої групи.

Відповідно, прихильники Тягнибока і ВО "Свобода" надсилають погрози, вимагають вибачення, так як багато з них не згодні або не розуміють класифікації. Після розмови з друзями у Чехії й Україні, котрі наближені до цієї організації, я усе ж таки вирішив написати це повідомлення-вибачення, для пояснення своєї позиції. Нині я переконаний, що у згаданій агітці я мусив детально, пункт за пунктом пояснити читачам паралелі з політичної програми пана Тягнибока, котрі примусили мене віднести його до цієї дискваліфікаційної категорії.

Тож вибачаюся за свою неуважність.

Бажаючи виправити цю ситуацію, я склав моніторинг української преси, котра допоможе нам розібратися у проблематиці:


Хто ж такі українці? З приводу останніх заяв Тягнибока. І не тільки...

"...Здавалося б, дещо теоретична проблема «хто саме є українцем» за останній час помітно актуалізувалася і перейшла в практичну площину. Виборчий успіх на Тернопільщині Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з його програмою захисту етнічних українців і квотування залежно від етнічного походження місць у представницькій владі; вбивство в Одесі особами, які звуть себе антифашистами, активіста чи то української націоналістичної, чи то панслов’янської расистської організації Максима Чайки; скандальні в очах багатьох політиків результати голосування аудиторії на телешоу «Шустер Live», коли гасло «Україна для українців» підтримав 71% публіки у студії, вважаючи його патріотичним, і таке інше, – все це засвідчує, що проблема українськості громадян України стала нині – чи то об’єктивно, чи то з чиєїсь подачі – реальним чинником політичних процесів і виборчих змагань.
Ба більше: певні політичні сили (те ж ВО «Свобода») вимагають ухвалення спеціального закону про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. А ще ж існує й проблема тих, про кого лідер «Свободи» Олег Тягнибок говорить: «У нас є багато людей, які є наполовину українцями, а наполовину представниками інших націй».

А є й політичні сили та інтелектуали, що вважають: українцями слід називати всіх громадян України, так би мовити, за паспортом, незалежно від будь-яких чинників, навіть від ненависті до Української держави. Тобто проблеми українськості громадян України немає й бути не може, то все «вигадка націоналістичних, нацистських, фашистських (через кому) мерзотників»."

Сергій Грабовський, Радіо Свобода
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1617083.html


Тягнибоки. Час прощатися

"...Ще навесні в містах України з’явилися повнокольорні наліпки ксенофобського змісту з надписом: "Пам’ятай! Матюки перетворюють тебе на москаля". Слово "москаля" прописане найбільшим шрифтом, а в підтвердження тези на наліпці - фотографія літньої людини, яка посміхалася беззубою посмішкою, і всім своїм виглядом мала вказувати, що саме такими, і не інакшими є москалі – старі, беззубі, неохайні.

Дивно, як на наліпці не з’явилася ще й пляшка "русской водки". І знову ж таки, знаючи крайні праві погляди Тягнибока з його специфічним патріотизмом, близький хіба що тим 0,3% виборцям, які проголосували за блок на парламентських виборах 2006 року, ця ксенофобія і розпалювання міжетнічної ворожнечі Тягнибока бодай не є вже такою новиною.

Раціональні люди не піддаються на подібні дешеві провокації. Й мали б усвідомлювати. Тягнибок – це не сучасна Україна, це не український націоналізм, і тим паче не патріотизм, а радше крайній маргінес, невдала копія французьких ультраправих на чолі з Ле Пеном."

Віталій Мороз
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9d9e077ed/


Про необхідність українського націоналізму в Україні

"...Схоже, ідеологи "Свободи" ніколи не вчили українську історію, а то б вони знали про молдованина митрополита Петра Могилу, полковників Морозенка-Мрозовецького (поляка), Герцика (єврея), Джелаліїв (татар), Немирича (напівполяка, наполовину взагалі невідомо кого), гетьманів Пилипа Орлика (мати – з сім'ї хрещених євреїв) та Івана Мазепу (була таки у нього польська кров).

Знали б вони і про старших офіцерів та генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українців прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанс, Сінклер, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – німці, шведи, росіяни, татари...

А ще про члена проводу ОУН Ріко Ярого, поета Юрія Клена, визначного філолога Юрія Шереха-Шевельова (етнічні німці чи австрійці), поета Максима Рильського й авіаконструктора Костянтина Калініна (польська кров). Я не кажу вже про двох провідних теоретиків українського націоналізму – В'ячеслава Липинського (етнічний поляк) та Дмитра Донцова (котрого щойно згаданий Липинський називав "кацапом").

А як бути із членом Центральної Ради, по тому – головою Всесвітнього союзу українок Софією Русовою (батько – швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве) чи з головою Союзу Українок Галичини, а затим і всього світу Міленою Рудницькою (мати – єврейка Іда Шпіґель)? І куди подіти, зрештою, Георгія Гонгадзе?

Іншими словами, "Свобода" йде казна-куди і казна-як."

Сергій Грабовський
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9bcc6df59/


Післясмак антисемітизму

"...Антисемітизм, расизм і фашизм нікуди не поділися, навіть у своїх найбільш дикунських, варварських формах: вони завжди присутні десь на задньому тлі, тихо тліють і, спалахуючи час від часу, вириваються на передній план. Вони вже давно стали звичними і повсякденними феноменами, стихійними і народними формами, набуваючи різноманітних втілень: майже повальний, хоч і не публічний антисемітизм, «почвенництво», гомофобія, національні та релігійні фундаменталізми, історичні ревізіонізми (Голокосту чи голодомору в Україні), нетерпимість. Всі ці крипто- чи відверто фашистські форми - не просто окремі елементи, а частини цілісної системи расизму, вони тісно взаємопов'язані, тому ковзання від однієї до іншої відбувається дуже легко і гладко. Всі вони утворюють історичну пам'ять расизму, расистську традицію, в якій одне тягне за собою інше."

Василь Черепанин
http://telekritika.ua/view/2009-05-28/45806


Україна today: час успішно завершити буржуазну революцію

"...Українська революція, схоже, триватиме довше, бо ж досі не до кінця реалізований її перший етап, він же — передумова успішного проходження інших етапів: ствердження незалежної демократичної Української держави на місці колоніального володіння (чи, можливо, одного з протекторатів) російсько-радянської імперії. Так, справді, досі не вдалося збудувати нормальну європейську національну державу; національну не в тому сенсі, який вкладають у це слово Олег Тягнибок з Юрієм Іллєнком, а в тому, як це поняття розуміли Іммануїл Кант та Мераб Мамардашвілі: як Батьківщини, об’єднаної морально-культурними засадами і консенсусними проектами майбутнього певної спільноти вільних громадян."

Сергій Грабовський
http://www.day.kiev.ua/276524/


Олег Тягнибок: противник популізму і радикал

"...Те саме стосується ідеї реприватизації ключових українських підприємств, якою команда кандидата планує управляти за допомогою Мінпрому. Чого варті нинішні результати роботи "Укртелекому", "Укрзалізниці" або вугільних підприємств?

До речі, останні пропонується повністю повернути в державну власність, і це якраз схоже на популізм. Не кажучи вже про те, що підтримати їх планується, сприяючи "формуванню культу шахтарської праці в шахтарських регіонах"."

"...Радикалізм Тягнибока знайшов свій вихід у ціновій політиці. Він вважає за необхідне запровадити регулювання цін на сільськогосподарську продукцію - абсолютно комуністична теза кандидата-націоналіста.

Утім, якщо він бажає повернутися до порожніх прилавків свого радянського дитинства, то може сміливо впроваджувати у життя цю геніальну ідею: уся фракція КПУ та мільйонний загін її літніх прихильників аплодуватимуть стоячи.

Низько вклоняться вони Тягнибоку і за інше програмне положення: заборону ринку аграрної землі.

"Надавати землю можна лише у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування", - переконаний він.

Продати наділи нинішні законні власники при президенті Тягнибокові зможуть лише державі. Очевидно, за цілком державною ціною. Якщо ж земля була набута незаконним способом, право на неї не визнаватиметься. Що влада робитиме у такому разі - незрозуміло. Швидше за все, землю просто відберуть.

Кандидат дозволить оформити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю. Іноземці та особи без громадянства про таке право можуть забути."

Автори: Олексій Молдован, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков
http://www.epravda.com.ua/publications/4b25fcb456f40/


Проект "Тягныбок" и кукла Гитлера

"...Ну так вот, благодаря Михаилу Леонтьеву я в очередной, видимо, в последний раз понял, для чего и для кого существует феномен под названием "Тягныбок". Стоивший его спонсорам, если я правильно понимаю, в одной только Тернопольской области 8 у.ё.

Существует он для того, чтобы Михаил Леонтьев мочил и размазывал Украину. Для того, чтобы разные постсоветские персоны говорили о возрождении фашизма в Украине. Для того, чтобы разные телеуроды с умным видом говорили, что такой страны нет и быть не должно.

(Правда, я не очень понимаю, зачем им всем подыгрывают депутаты Львовской областной рады, снимая с постамента аккурат к 9 мая очередного "бронзового солдата". Ведь солдат в Советской армии, а не в войсках НКВД служил-то.)

Короче говоря, проект "Тягныбок" - это еще одна кукла Гитлера в киевском торговом центре.

Мне понятно даже, почему к Тягныбоку идет молодая и активная украинская молодежь: потому что в этом проекте есть относительно внятная идеологическая составляющая, чего у других украинских партий и движений нет и близко. Плюс определенная форсированная харизма самого Олега Тягныбока. Но если задуматься: кто и зачем дает этому человеку ресурсы (в том числе, телевизионные), становится понятно, что проект "Тягныбок" - проект многоцелевой, его основные задачи таковы: (1) уничтожать имидж Украины за границей; (2) пугать юго-восточные регионы, раскалывать Украину, способствовать становлению двух украинских политических наций; (3) отбирать голоса на президентских и парламентских выборах; (4) мобилизовать и "отфильтровать" пассионарную украинскую молодежь."

Андрій Окара
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/908


Слід за журавлями

"...Даремно Богдан Червак разом із своїми соратниками з ВО «Свобода», намагається переконати людей, що гасло "Україна для українців" означало - та означає - лише одне: "Україна без окупантів". Не сумніваюсь, що саме це мав на думці Микола Міхновський. Але, даруйте, коли в усіх європейських країнах, як тільки зростає безробіття та бідність, можна почути відповідні версії того самого гасла, при чому тут Міхновський? Чи прихильники ВО «Свобода», що хваляться своїми тісними зв'язками з ультраправими рухами в інших країнах, насправді вірять, що ті «колеги», якщо прийдуть до влади, створять труднощі виключно «небілим» та євреям? Глибоко помиляються. Так, коли інший сильно відрізняється, а ти не так, то його першим зачеплять, а тебе - другим. Коли немає праці, а це ти найбільше відрізняєшся, то це саме ти відбираєш робочі місця, і тому маєш повернутися додому.

А коли не можеш? Одна біженка з СРСР, дочка петлюрівця, «наважилась» критикувати політику уряду. Вона платила податки, мала право голосувати в країні, де нарешті знайшла притулок. А для співрозмовника все було просто:«Коли тобі не подобається, повертайся додому». Прихильники ВО «Свобода», очевидно, не знають, що це означає, коли нема куди повертатися. Можна їм позаздрити. Або просто шкодувати, що вони готові зрадити пам'ять тих, хто не міг цього не знати.

Здобуття незалежності дуже багато означало і в Україні, і для всіх українців за кордоном. Можна довго перераховувати помилки, часами доленосні, та втрачені шанси покінчити з деякими наслідками радянського режиму, але були й мудрі кроки. Громадянами незалежної України стали всі, хто в країні проживав, та й згодом було скасовано сумнозвісну графу про національність. Людина є громадянином України, а додаткову інформацію про себе нехай вона сама надає, якщо бажає. Так само є в усіх демократичних країнах, і ніхто через це не втрачає свою ідентичність, скоріше, навпаки.

Серед тих, хто прагнув незалежності для Україні, чи в УНР, чи в УПА, знайдете не тільки етнічних українців. У грудні 1991-го незалежність підтримали громадяни вже вільної України, незалежно від етнічного походження.

Як на мене, показовим є те, що та сила, яка найактивніше сьогодні агітує за відновлення графи про національність, так само як совєтська влада, ховається за гарні слова про право на самоідентифікацію.

Знаємо, що означало право на самовизначення, право на свої традиції за радянської влади. Нехай українські ансамблі роз'їжджають усім світом, показують, які гарні мають вишиванки, як добре співають, танцюють. Одне слово, як щасливо та вільно їм живеться у Радянському Союзі. Про таке культурне різноманіття, про такий собі хор дружних і гармонійних голосів свідчила саме графа про національність. А ті, хто фальшивив, тобто, намагався не тільки співати «Рушничок», але й розмовляти українською, говорити правду про дружні стосунки, мали проблеми. Як матимуть багато українців, тобто громадян вільної, демократичної України, якщо ВО «Свобода» прийде до влади. Хоча тут теж із словами не так уже й погано. Після скандального виступу Олега Тягнибока 2004 року, коли він ось так намалював майбутні перспективи: «Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолi, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні", він та його соратники значно обережніше говорять. Тепер ВО «Свобода» тільки «за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище». А за словами Андрія Іллєнка, «ми нічого не маємо проти меншин, поки вони не виступають за знищення української державності». Знаємо, хто в совєтській версії дійсності займався «антисоветской или антигосударственной деятельностью». А за цих самозваних «націоналістів»? Втім навіть між рядками не доводиться читати, адже на сайтах регіональних осередків партії все зрозуміло.

Все до болю знайоме. Тільки одне залишається таємницею - що це має спільного з націоналізмом? Точніше, спільного має багато, якщо керуємось поняттями совєтської пропаганди, як дедалі частіше роблять прокремлівські ЗМІ та їх соратники у Криму. Часами здається, що поштовхом для акцій ВО «Свобода» слугують ці вельми специфічні джерела. Чи випадково це - нехай інші вирішують. Я на об'єктивність не претендую. Не можу, коли для мене геть незрозуміло, як можна себе називати націоналістом, коли такої шкоди завдаєш своїй батьківщині, своєму народові (яким би вузьким було визначення цього слова).

За всіх інших проблем Україна була хіба не найбільш толерантною країною в регіоні. Попри грізні прогнози жодного кровопролиття 2004 року не було, та й розколу теж не сталося. Міжнародна спільнота дивилася на події зі щирим подивом та повагою. Чому деякі сили, особливо в Криму, роблять все, що можуть, аби розпалювати ворожнечу, - зрозуміло. Навіщо так званим націоналістам розколоти країну та зіпсувати її імідж у світі - просто не збагну.

Відносно шкоди можна не сумніватися. Олег Тягнибок може скільки завгодно розповідати про «світанок відродження Європи» Він переконає тільки скінхедів та інших ультраправих.

Вибори до Європарламенту засвідчили не зорю нового життя, а розгубленість людей в умовах жорстокої кризи. Саме в такі періоди люди шукають винних. Саме тоді набувають популярності радикальні течії, що пропонують примітивні гасла та спрощені відповіді на все. Ленін вміло вловив таку хвилину та її використав. Гітлер - не гірше. В Англії переважно у двох регіонах, що сильно постраждали через кризу, проголосували на виборах до Європарламенту та місцевих органів за ультраправу Британську Національну Партію (БНП). Винними для БНП тепер є «іммігранти», але варто відзначити, що один із двох нових європарламентарів від БНП Ендрю Бронс уперше приєднався до ультраправого руху 40 років тому. Національний соціалістичний рух заснували у день народження Гітлера, серед «націоналістичних акцій» представників руху були й підпали синагог. Про цей період ультраправого руху в Великобританії його «ветерани» теж вважають за краще промовчувати."

Галя Койнаш
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1028


Права людини в Україні - 2004. XIII. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні

"...Під час виборчої кампанії представники штаба Януковича намагалися обвинуватити прихильників Ющенка в антисемітизмі. Деякі підстави для цього вони мали. Так, опозиційні сили беззаперечно виступали проти закриття газети «Сільські вісті», навіть не засуджуючи її за передрук антисемітських матеріалів. Член фракції «Наша Україна» Олег Тягнибок, виступаючи на горі Яво­рина в Долинському районі Івано-Франківської області, закликав до боротьби з російською та єврейською мафіями. Після цього «Наша України» виключила Тягнибока зі свого складу."

http://www.xenodocuments.org.ua/library/other/problemi-dis


Ціна розчарування

"...У квітні під час передачі Шустера Євген Червоненко три чи чотири рази повторив те саме запитання Андрієві Іллєнку, представникові ВО "Свобода": "А хто я?". Згідно з програмою цієї партії, "ВО «Свобода» – за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище". У програмі не пояснюють, що розуміється під словами "український народ", але з різних інтерв’ю ясно, що йдеться про етнічних українців. Євген Червоненко є українцем єврейського походження. Жодної "національної меншини" він не представляє: він є українцем. Багато німців єврейського походження загинули в газових камерах, оскільки вчасно не зрозуміли, що для нацистів вони підлягали винищенню як євреї. Можемо сподіватися, що потрібність представників ВО "Свобода" у розділенні українців на своїх та інших не є такою хворобливою, але запитання резонне. Настільки правомірне, що досі не розумію, чому Савік Шустер та й аудиторія дозволили п. Іллєнку фактично ухилитися від відповіді.

І нехай не кажуть, що "всім і так ясно". Якби було так ясно, якби не побоювалися відкритим текстом говорити, відповідали б на прості запитання та не ховалися б за евфемізмами.

Це вже не пустопорожні фрази чи розпливчасті обіцянки, а дещо інше, що може розколоти країну й остаточно закрити всі двері в Європейську Унію та демократичну спільноту загалом. Якщо вони дійсно хочуть так розділити свою батьківщину, нехай вони відкрито про це заявляють, без омани.

Вражала готовність деяких журналістів відразу після перемоги ВО "Свобода" на виборах в облраду на Тернопільщині оголосити появу "молодої сили" в політиці. Ясно, що лідер партії є відносно молодим та сама партія є новачком на політичній арені, але від їхньої програми чим завгодно віє, тільки не новизною. Місцями досить складно вловити різницю між позицією ВО "Свобода" та радянською системою, а свободою взагалі не пахне.

Показовими є їхні плани для Криму. "Партія – за повернення Криму статусу області, шляхом проведення в Криму Всекримського референдуму з цього питання".

Не завадило б уточнити, чи вона виступає за повернення, чи за референдум? Адже в демократичній країні це не обов’язково рівноцінні речі. Хоча, враховуючи те, що всі заперечення сприйматимуться як зазіхання на державність, тобто "антидержавну діяльність", можливо, підстав сумніватися в "правильному результаті" таки не маємо.

Нагадує радянську владу та її єдино правильний шлях під мудрим керівництвом Партії не тільки своєрідне розуміння таких понять, як "вибори" та "референдум". Ідеологія, мабуть, інша, проте, по-перше, вона є, а по-друге, вона має бути єдиною та фактично державною.

"Партія вважає за необхідне, щоб українське суспільство досягнуло ідейної, мовної і релігійної єдності: де ідейна єдність формуватиметься на основі ідеї українського патріотизму, мовна – на основі української мови, а релігійна – на єдності всіх традиційних християнських конфесій."

До зустрічі в таборах. У кращому разі у вже не зовсім пострадянському співтоваристві колишніх радянських республік.

"У разі досягнення такої єдності, українське суспільство буде монолітним і сильним і зможе гідно відповідати на виклики часу."
Залежить, як відповісти – якщо поверненням у минулу несвободу, то так.

Підозрюю, що таку сюрреалістичну суміш популізму з найбільш згубними аспектами так званої та нікому не зрозумілої соціалістичної економіки можна знайти виключно в пострадянському просторі. Пустопорожні слова про наміри нагадують пустодзвонство всіх політичних сил, але є нюанси. Рай обіцяють побудувати шляхом націоналізації та контролю над багатьма галузями економіки: "уряд має проводити протекціоністські заходи щодо вітчизняного товаровиробника.

ВО «Свобода» – за негайну націоналізацію заводів і фабрик, які належать вітчизняним власникам або націоналізацію їхньої частки власності в підприємствах, які були приватизовані незаконним шляхом".

Наче цього не вистачало, щоб раз і назавжди плюнули та покинули країну всі, хто міг би допомогти підняти українську економіку, читаємо ще про намір перейти "до форм прямого народовладдя" при наполегливому небажанні відкритим текст пояснити, як треба розуміти слово "народ"."

Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1030


Динамика проявлений антисемитизма в Украине в начале XXI в.: реальность и стереотипы

"...На досрочных парламентских выборах 2007 г. единственной праворадикальной политической силой, представленной в избирательном бюллетене, была этнонационалистическое Всеукраинское объединение (ВО) «Свобода» во главе с бывшим народным депутатом, а ныне депутатом Львовского областного совета О. Тягныбоком. В избирательной программе и агитационных материалах ВО «Свобода» отстаивало расистский принцип национально-пропорционального представительства. По результатам голосования, «Свобода» завоевала 0,76% голосов избирателей и тем самым улучшила свои результаты по сравнению с выборами 2006 г. вдвое (тогда партия Тягныбока получила 0,36% голосов избирателей). По всей видимости, улучшение результатов «Свободы» объясняется отсутствием в избирательном бюллетене – 2007 конкурентов на национал-радикальном поле."

Вячеслав Лихачев
http://www.xenodocuments.org.ua/article/577


В Киеве подожгли арт-центр Я Галерея

"...25 сентября 2009 года в Я Галерее в рамках III литературно-художественного фестиваля Киевская Баррикада состоялся диспут Пропаганда гомосексуализма или пропаганда толерантности? На встрече обсуждались запрет Министерством культуры публичного кинопроката комедии Бруно Саши Барона Коэна и издание антологии мировой гей-лесбийской литературы 120 страниц Содома, вышедшей в столичном издательстве Критика.

Спустя получаса после завершения мероприятия неизвестные разбили витрины в Я Галерее.

"Среди организаций, которые стоят за подготовкой и осуществлением гомофобного террора, явственно выделяются две - Трезубец им. С. Бандеры и Свобода Олега Тягнибока, - процитировал 28 сентября в своем блоге руководитель Гей-Форума Украины Святослав Шеремет слова источника в правоохранительных органах.

"Показательным является тот факт, что вчера [24 сентября] наши коллеги арестовали замруководителя киевского отделения Свободы Руслана Андрейко при попытке провокаций на презентации вашей книги [антологии 120 страниц Содома]. Кроме того, нами установлено, что некоторые лица принимали участие как во львовских, так и в киевских погромах. Это говорит, что акции носят заранее спланированный, организованный характер и инспирируются из единого центра", - сказал источник."

http://korrespondent.net/showbiz/983588


Прихід Тягнибока до влади призведе до повернення в СРСР

"...Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.

1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.

2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.

3. Книги. Забудьте про Шекспіра!

Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.

Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?"

http://blog.i.ua/community/662/348586/


Протидія расизму і ксенофобія

"...І державі, і громадським організаціям потрібно докласти зусиль передусім у культурі освіти, щоб упровадити в суспільстві основи толерантності до іноземців із метою попередження злочинів на грунті расової ненависті. На цьому постійно наголошує голова місії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Джефрі Лабовіц: «Ми отримуємо дедалі більше звернень від трудових мігрантів та біженців щодо нападів на них, вимагання грошей — жертви стверджують, що не отримали захисту. Також ми стикнулися з тим, що іноземці бояться звертатися в міліцію, оскільки не впевнені, що їх захистять. Водночас слід наголосити, що з кінця минулого року, коли в Україні трапилося кілька вбивств на грунті ксенофобії, так нікого й не покарали».

Справді, біженці та трудові мігранти — найвразливіші (відсутність фінансів, незнання мови тощо). Ця проблема має два складники: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (у ЗМІ, інтернет-просторі тощо). Кроком уперед стало визнання Міністерством освіти та науки факту дискримінації іноземних студентів у наших вищих навчальних закладах і заклик до толерантного ставлення одне до одного.

Забезпечення толерантності нині в Україні — надто складне завдання, яке, однак, потрібно виконувати. Складність його передусім у тому, що упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув’язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує «вузлові точки» напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa — терпимість, від французького tolerant — терпимий). Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У її статті 1, зокрема, зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу ... це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба... Толерантність — це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».

Ситуація зі злочинністю на грунті расизму в Україні, всупереч заспокійливим заявам влади, набуває такого загрозливого характеру, що наслідки можуть стати непрогнозованими. Зокрема, це додаткова загроза проведенню в Україні Євро-2012, яке може стати провокуючим чинником для інцидентів з іноземцями.

У країні назріває необхідність визнати факт існування екстремістських течій і розробити державну політику щодо них. Але досі так і не порушено питання про рівень впливу на суспільство вже згаданих радикальних організацій та, наприклад, Націонал-більшовицької партії й об’єднання «Свобода» Тягнибока."

Микола ЛЕКАЙ, старший інспектор ВЗГ УМВС
http://umvs.rv.ua/index.php?item=11


Великая депрессия: украинский сиквел

"...Оценивая экономические риски, которые несет Украине Великая депрессия №2, не стоит забывать о рисках цивилизационных.

Будем исходить из наиболее пессимистичного прогноза – банкротство системных банков, резкий промышленный спад, массовая безработица, значительное снижение жизненного уровня.

По всей вероятности, неокрепшая украинская демократия (точнее, то, что от нее осталось) не переживет затяжного экономического кризиса. Под ударом социальной бури она рассыплется, словно карточный домик

Как известно, эпоха Великой депрессии ознаменовалась расцветом авторитаризма на европейском континенте. В 1930-х годах диктаторские режимы были установлены в Германии, Австрии, Португалии, Латвии, Эстонии, Греции…

В государствах, где авторитарные правители уже имелись, гайки были закручены еще сильнее. В разгар мирового экономического кризиса к демократии перешла одна-единственная европейская страна – Испания.

Но там все закончилось гражданской войной и установлением новой, более жесткой диктатуры.

Напрашивается простой вывод: бедность и демократия плохо совместимы друг с другом. Демократическая система не гарантирует превращения нищих в зажиточных граждан. Да, в современном мире все процветающие страны – демократические.

Но зачастую причинно-следственная связь тут обратная. Осознанный спрос на гражданские права и свободы возникает в стабильных экономических условиях, когда людей волнует нечто большее, чем кусок хлеба.

Юлия Владимировна и Виктор Андреевич приложили немало усилий, чтобы постфактум представить украинские события 2004-го как бунт голодных и рабов.

Но душой Майдана были отнюдь не вкладчики Сбербанка СССР, отчаявшиеся получить свои сбережения, не бедные матери, жаждавшие социальных пособий, и не бабушки, мечтавшие о повышенных пенсиях.

Оранжевая оппозиция победила благодаря среднему классу. Вполне обеспеченные, уверенные в себе люди не желали мириться с произволом властей и требовали уважения к своим правам и голосу.

Новая власть отблагодарила средний класс весьма оригинальным способом.

Инициативные и независимые граждане оказались пасынками для президента Ющенко и премьера Тимошенко. Популистский аттракцион невиданной щедрости от ЮВТ и ВАЮ проходил за счет экономически активных слоев населения.

Мы так и не увидели стратегических реформ, которые могли бы смягчить риски нынешнего кризиса и укрепить средний класс – основу гражданского общества, главный оплот демократии. Вместо этого наши лидеры сделали все, чтобы оттолкнуть от себя мыслящую часть электората.

Если в стране разразится масштабный экономический ураган, у многострадального среднего класса не останется ни времени, ни желания отстаивать демократические ценности.

Он будет в одиночку бороться с последствиями кризиса и махнет рукой на государство, политику и политиков.

Главной опорой партийных вожаков станет невзыскательный люмпен, обуреваемый двумя чувствами – голод и ненависть. Это как раз тот материал, из которого лепятся образцовые диктатуры.

Украинская демократия встречает экономический кризис, будучи тяжело больной. Шансы на летальный исход высоки как никогда. Видимо, кончине будет предшествовать мучительная агония – наши "демократические процессы" приобретут гротескный, поистине фантасмагорический характер.

В этом тоже нет ничего нового, достаточно ознакомиться с воспоминаниями очевидца, заставшего крах Веймарской республики: "В ту роковую пору, весной и летом 1932 года, в Германии прошло несколько сотрясших страну выборов, более похожих на ряд стихийных бедствий: президентские выборы, двукратные выборы в рейхстаг, местные выборы в Пруссии – четыре добела раскаленные избирательные кампании в течение восьми месяцев, и это при том, что страна и так стояла на грани гражданской войны".

Что-то очень знакомое, не правда ли?

А вот еще один характерный штрих той бурной эпохи: "Поляризация, не оставлявшая среднего пути между опасными крайностями, нарастала с роковой неотвратимостью. Об этом красноречиво свидетельствует название тогдашнего бестселлера, книги некоего Никербокера "Германия нацистская или советская?"

В принципе, у нас уже наметилась схожая тенденция. В западных регионах страны растет популярность Олега Тягнибока и его соратников. Пенсионеры Юго-Востока, разочарованные соглашательством Януковича, возвращаются в электоральное лоно КПУ."

Михайло Дубинянський
http://www.khpg.org/index.php?id=1225097364


Так от, шановні прихильники Олега Тягнибока і ВО "Свобода", наведені цитати є лише малою частиною того, що вдалося знайти за неповну годину моніторингу. Вам здається, що вищенаведене не є правдою? Нажаль, ні. До вашої уваги програми кандидата в Президенти України пана Тягнибока: http://www.tyahnybok.info/dokumenty/inshi/012613/

Запрошую вас до діалогу, до відкритої дискусії. Разом ми можемо поспілкуватися як про гарні, так і про небезпечні сторони вашого руху і вашого лідера. Не маю сумніву, що наша відверта розмова принесе велику користь громадянам України.


З повагою,
Борис Чикулай


P.S. Викликає занепокоєння наступний факт: прихильників ВО "Свобода" можуть зпровокувати люди, котрім не подобається наступне дослідження ЛЮСТРАЦІЯ АБО УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ КГБ Громадський інформаційний проект, мета якого - викрити присутність ймовірних агентів КГБ, комуністичної і комсомольської верхівки СССР серед влади нашої держави. Кількість і відсотки вирахувані на основі публічної інформації. Перевірено 909 біографій державних службовців України: Секретаріат Президента, Кабінет міністрів, центральні органи виконавчої влади, Національний банк, Центральна виборча комісія, Верховна Рада, партії України та інші. Детальніше...


ДОВІДНИК

РАСИЗМ (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно расистських теорій, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак "прив'язуються" важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або ж робляться грубі узагальнення на зразок: "усі негри ліниві", "усі жиди жадібні" і т.п. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості, і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації і інших культурних процесів.

КСЕНОФОБІЯ від грецьких слів ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та φόβος (фобос), що означає "страх", — це 1) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного. 2) Страх перед чужоземцями та ненависть до них. 3) У науковій фантастиці ксенофобія - це страх перед інопланетянами. Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї. Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів."

_

Українка оскаржує відмову у візі в Конституційному суді Чехії

«Українка Софія Качур хоче змінити наші закони», – написала днями чеська газета Hospodářskě Noviny. Як передає кореспондент «Німецької хвилі» з Праги, вона не погоджується з відмовою у чеській візі.

Поїде на заробітки до Чехії тридцятишестирічна Софія Качур чи ні, залежало від дрібниці. Заповнюючи заяву на видавання візи, вона схибила, що й стало причиною відмови. Направити хибу працівники львівського консульства їй не дозволили. Рішення консульських урядників потвердила іноземна поліція, яка має у візовій процедурі останнє слово. На запитання газети Hospodářskě Noviny поліція відповіла, що інцидент було перевірено, і що жодних порушень не виявлено.

Софія Качур втратила будь-який шанс на роботу в Чехії, бо чеське законодавство не вможливлює в таких випадках апеляції. На відміну, наприклад, від законодавства австрійського, німецького, французького, шведського чи фінського.

Адвокат позивачки Ян Копржіва сказав спеціально для слухачів «Німецької хвилі», що позов є безпрецедентний, але кожен (іноземець у тому числі) має право оскаржити в Конституційному суді те рішення, що його ухвалено на підставі закону, який заходить у протиріччя з чеською Конституцією та міжнародними обов’язками Чеської республіки. На думку адвоката, розгляд справи Софії Качур може тривати рік-два, а чим скінчиться процес – сказати важко з огляду на відсутність прецедентів.

Автор: Микола Шатилов | dw-world.de

Рейтинг найбільш недружніх до України європейських країн

Німеччина, Австрія, Нідерланди та Бельгія є найбільшими противниками лібералізації візового режиму з Україною.

Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це повідомив сьогодні журналістам заступник міністра закордонних справ України Костянтин ЄЛІСЄЄВ.

“Ці країни - проти вільного пересування українців в Європі. Я не вважаю це чесним”, - сказав він.

Заступник міністра висловив нерозуміння, чому ці країни виступають проти подальшої лібералізації візового режиму з Україною.

“Ми ж не просимо запровадити безвізовий режим у терміновому порядку, ми просимо розробити чіткі документи з умовами та термінами виконання”, - сказав К.ЄЛІСЄЄВ.

“Я не розумію, чому ці країни проти навіть лібералізації візового режиму для туристів... для представників релігійних меншин – це ж взагалі одна з цінностей ЄС”, - додав він.

Як повідомляв УНІАН, 18 червня 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, яка набула чинності з 1 січня 2008 року. З того часу Україна неодноразово намагалася розширити перелік категорій громадян, яким би візи надавалися безкоштовно, однак їх так і не вдалося цього домогтись.

29 жовтня 2008 року Єврокомісія та Україна офіційно розпочали консультації щодо введення безвізового режиму. Рішення про початок таких консультацій було ухвалене на саміті ЄС-Україна у Парижі 9 вересня 2008 року.

http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192949

РПЦ розриває відносини з німецькими євангелістами. Через жінку

Російська православна церква хоче розірвати відносини з Євангелічною церквою Німеччини через те, що на її чолі було обрано жінку. Німецькі протестанти називають таку реакцію неприйнятною.

Про свій намір розірвати відносини з Євангелічною церквою Німеччини Російська православна церква повідомила у п’ятницю. РПЦ мотивувала свою позицію дотриманням біблійних настанов. За словами голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, архієпископа Іларіона, «християнська церква має дотримуватися Біблії та християнських традицій. А коли ухвалюються рішення проти Біблії і проти традиції, це викликає в нас неприйняття».

Позиція РПЦ викликала «здивування і велике нерозуміння»

Неприйнятною вважає критику РПЦ і керівництво німецьких євангелістів. У листі до російського патріарха Кирила ІІ новообрана голова німецької Євангелічної церкви Марґот Кессманн зазначила, що зі «здивуванням і великим нерозумінням» сприйняла повідомлення з Москви: «Екуменічному рухові властива взаємна повага. Можливо, ми маємо різне розуміння церкви, посад, порядку, але, незважаючи на це, ми залишаємося в діалозі одне з одним. Адже нас більше об’єднує, аніж розділяє».

Водночас у листі сказано, що Євангелічна церква Німеччини сподівається на подальше продовження «теологічного діалогу, в ході якого обговорюватимуться центральні питання християнства». Тим часом РПЦ скасувала заплановану на 30 листопада зустріч представників двох церков у Берліні.

Нагадаємо, Марґот Кессманн, перша в історії Німеччини жінка на чолі Євангелічної церкви, була обрана наприкінці жовтня на 11-му синоді цієї однієї з найбільших протестантських церков у Європі, отримавши майже одностайну підтримку своїх колег.

Христина Ніколайчук / dpa / afpd | dw-world.de

Що правда, те правда

Вітренко порахувала, що простій людині треба 106 років, щоб зібрати 2,5 млн.

Центральна виборча комісія відмовила лідеру ПСПУ Наталії ВІТРЕНКО у реєстрації кандидатом на пост Президента України.

Як передає кореспондент УНІАН, таке рішення було ухвалене на сьогоднішньому засіданні ЦВК одноголосно.

ЦВК мотивувала своє рішення тим, що ПСПУ, яка висунула Н.ВІТРЕНКО кандидатом на пост Президента, внесла грошову заставу у розмірі 1964 грн. замість потрібних за законом 2,5 млн. грн.

Як заявила сама Н.ВІТРЕНКО членам ЦВК під час розгляду питання про її реєстрацію, 1964 грн. – це середня зарплата в Україні у вересні 2009 року.

«Відмовити мені і порушувати, а я підрахувала, 14 статей Конституції, - це з жодної точки зору не можна визнати нормальним у цивілізованій правовій країні. І ще з приводу суми застави: ми внесли 1964 грн. ... Ми підрахували, скільки потрібно років людині, яка одержує середню зарплату, щоб зібрати 2,5 млн. – 106 років», - сказала Н.ВІТРЕНКО.

unian.net

МВС таки привчить працівників міліції не користуватися мовою ворожнечі

Досі непоодиноким є використання в повідомленнях українських ЗМІ заїжджених кліше на кшталт «грузини - крадії», «цигани - шахраї», «нігерійці - наркоторговці» і т.п., які перекочовують з недбало підготовлених повідомлень міліцейських Центрів зв'язків з громадськістю на шпальти газет та телеекрани всієї країни.

На жаль, серед деяких співробітників правоохоронних органів чітко укоріненою є точка зору про існування так званої «етнічної злочинності», притаманної представникам певних національностей, що мешкають в Україні. Частіше за все, до таких, «призвичаєних до скоєння правопорушень» етносів, у міліцейських кулуарах відносять циганів (ромів), кримських татар, так званих «осіб кавказької національності», а також вихідців з Африки та Азії. Нерідкі є й узагальнені висловлювання, які також стають стереотипами: «вони всі злодії», «вони всі захоплюють землю», «всі вони нелегали» тощо.

І статей, радіо- та телесюжетів, підготовлених за подібною схемою, можна навести десятки й сотні. При цьому чітко вираженою є тенденція, за якою такий підхід не використовується по відношенню до представників національностей, які є переважаючою більшістю в країні (так званої «титульної» нації») або регіоні: ви ніколи не побачите статтю, в якій би було зібрано факти про злочини та правопорушення, скоєні самими лише українцями (з чітким зазначенням національності зловмисників) або росіянами, хоча співзвучних матеріалів про «кримінальників-кавказців» або ромів чи то африканців - бозна скільки. Отже, таке перекручене подання інформації є нічим іншим, як застосуванням певного дискримінаційного підходу.

Роттердамська хартія 1996 р. «Охорона правопорядку силами поліції в поліетнічному суспільстві» попереджає: «Поліція повинна визнати, що поширення засобами масової інформації неточних відомостей і стереотипів самим негативним образом відбивається на відношенні населення до етнічних меншин... Потрібно мати на увазі небезпеку концентрації уваги на даних про рівень злочинності в групах етнічних меншин... Існує небезпека навішення кримінального ярлика на всю етнічну меншину. Стереотипні уявлення про криміналізованість етнічних меншин, швидше за все, будуть підхоплюватися популярною періодикою та іншими ЗМІ».

Українська журналістська спільнота має власний досвід у виробленні запобіжників щодо недопущення проявів мови ворожнечі. Так, у квітні 2001 р. на зустрічі журналістів південних регіонів України в Ялті була ухвалена «Декларація основних принципів роботи журналістів у поліетнічних суспільствах», в якій міститься такий припис: «Журналіст не має права акцентувати увагу на расовій, етнічній приналежності, політичних і релігійних переконаннях суб'єкта інформації... Особливо цей принцип належить до матеріалів про злочини, коли згадування приналежності підозрюваного чи злочинця до якоїсь релігійної, етнічної або іншої меншини може викликати негативне ставлення до цих груп».

Виходячи з того, що практика зазначення етнічного походження осіб у матеріалах про здійснення правопорушень і злочинів є недоречною, необґрунтованою та такою, що може спричинити порушення прав людини, оскільки виступає чинником, що зумовлює підсилення національної ненависті й ворожнечі в суспільстві, Громадська рада при ГУМВС України в Харківській області з питань забезпечення прав людини своїм рішенням від 18 листопада 2008 р. рекомендувала органам та структурним підрозділам ГУМВС України в Харківській області відмовитися від поширення інформації із зазначенням етнічного походження правопорушників та злочинців як вияву мови ворожнечі. І Харківський міліційний відділ зв'язків з громадськістю чітко взяв цю рекомендацію до виконання.

Ініціатива харків'ян була підтримана Громадською радою при МВС з питань забезпечення прав людини, яка на своєму засідання 24.12.2008 р. вирішила: «Рекомендувати ДЗГ та МД спільно з Громадською радою та правозахисними організаціями запровадити єдиний стиль представлення інформації щодо етнічного походження правопорушників. ДКЗ ввести в план службової підготовки питання про неприпустимість використання «мови ворожнечі» у відомчих ЗМІ та публічних виступах».

Однак, на сьогоднішній день це рішення виконується далеко не завжди. Побіжний аналіз матеріалів, розміщених навіть на сайті МВС, дозволяє дійти висновку, що статті із зазначенням національності порушників закону нікуди не зникли. Такі публікації, як Працівники ГУБОЗ в Києві затримали двох громадян Грузії, що перебували у міждержавному розшуку, «Позолотити ручки» тепер можуть і «блондинки», Зняла «порчу» разом з... грошима тощо, в яких «красномовно» описують про кримінальні дії, вчинені грузинами, ромами та представниками інших етнічних меншин та іноземців, впадають в очі досить часто, хоча після опублікування матеріалу МВС привчає працівників міліції не користуватися «мовою ворожнечі» їх кількість дещо зменшилась.

Отже, нагальним завданням є перетворити рекомендації Громадської ради при МВС на відомчий нормативний документ Міністерства, який би чітко закріпив такий припис:

1. Органам та структурним підрозділам МВС відмовитися від поширення інформації із зазначенням етнічного походження (національності, раси) правопорушників, злочинців та осіб, що підозрюються у скоєнні адмінправопорушень та кримінальних діянь.

2. ДЗГ та ВЗГ у своїх повідомленнях замість етнічного походження правопорушників зазначати лише їх характеристику за категоріями «громадянин України» та «не громадянин України».


Ці рекомендації були ще раз подані помічником Міністра МВС з прав людини в Харківській області Юрієм Чумаком в рамках роботи секції «Боротьба с дискримінацією, расизмом та ксенофобією» під час проведення Громадських слухань «Дотримання прав людини в діяльності МВС», що відбулися 2 жовтня 2009 р. у столичному Українському Домі. Хочеться сподіватися, що відповідна настанова МВС незабаром з'явиться та сприятиме врегулюванню даної проблеми.

Запровадження пропонованих заходів не потребуватиме жодних матеріальних витрат, убезпечить від поширення інформації, що зумовлює підсилення національної ненависті й ворожнечі в суспільстві, порушення прав людини, сприятиме покращенню іміджу МВС України як всередині держави, так і на міжнародному рівні.


Георгій Кобзар, XenoDocuments | telekrytyka.com.ua

Українцям в Росії дозволяють лише танцювати в шароварах

Заголовок Газети по киевски - "Поки у шароварах танцюємо – всім подобається. Лише крок у бік – отримуємо по шапці".

Газета цитує голову Товариства “Українці Росії” Валерія Семененка, який розповідає про реакцію товариства на заяву російського президента Дмітрія Медвєдєва щодо України.

Пан Семененко каже, що після заяви російського лідера його телефон був розпалений від дзвінків.

Організація підтримала реакцію українського керівництва, в якій не має жодного слова проти Росії, каже голова Товариства.

Водночас часопис повідомляє, що українські дипломати прагнуть роз’яснень від Москви, - як розуміти новий законопроект російського президента, в якому він пропонує захищати російських громадян за кордоном із застосуванням ЗС.

Разом з тим газета цитує керівника української філії російського інституту СНД Владіміра Корнілова, який стверджує, що військові операції за кордоном практикують всі великі держави світу.

Сегодня звертається до теми майбутнього українського війська. На думку начальника Генштабу Збройних сил Сергія Кириченка, армія майже вичерпала нинішній ресурс для забезпечення своїх потреб і ефективного виконання завдань.

Генерал армії вважає, що, зокрема, відключення військових об’єктів від енергозабезпечення, це лише початок проблем. Так би мовити, квіточки, за словами генерала.

Водночас екс-міністр оборони Олександр Кузьмук каже, що жодна країна світу під час фінансово-економічної кризи не зменшила свої асигнування на національну оборону.

Разом з тим експерти твердять, що українське військо нині “умовно” здатне відбити агресію, але якщо не взятися за нормальне фінансування армії вже сьогодні, то завтра Україна може взагалі втратити армію.

Національний банк України, як пише Газета по українськи, констатує закріплення стабілізаційних тенденцій в економіці країни.

Як сказав представник Нацбанку Валерій Литвицький, результати січня-липня показують перші паростки позитивних тенденцій.

Це стосується сільського господарства, транспортної галузі, будівництва.

Але, як каже пан Литвицький, за попередніми даними, погіршила динаміку з початок року – роздрібна торгівля. Яка створює майже 20 відсотків внутрішнього валового продукту.

День вчергове порушує питання української екології. Кажучи, що вже завтра людині не потрібно буде думати ні про НАТО чи ЄС, ні пільги чи безкоштовний проїзд і інші блага, якщо не буде вирішене питання здоров”я людини, яке безпосередньо пов’язане зі станом довкілля.

Часопис наводить слова одного із священників з Донеччини, який каже, що він змушений щороку змінювати позолоту на церковному хресті, оскільки там осідають чотири різних видів димів, які роз’їдають цю позолоту. А золото – це один з металів, який не вступає в жодні реакції.

Майже 70 % українців, за даними соціологічних досліджень, вважають найбільшими загрозами для держави – екологічні катастрофи.

Часопис Дело з “оптимізмом” повідомляє, що Україні залишилося виконати “всього” 12 вимог УЄФА щодо центрального київського стадіону “Олімпійський” для того, аби прийняти фінал Євро 2012.

Міністр зі спорту Юрій Павленко, який курує питання підготовки до чемпіонату, позитивно оцінює кроки Києва, обіцяючи, що зауваження представників УЄФА будуть вчасно усунуті.

bbc.ua

Лист Президента України В.Ющенка президенту Росії

Шановний Дмитре Анатолійовичу,

Уважно ознайомився з Вашим листом від 6 серпня 2009 року. Буду відвертим, я дуже розчарований його недружнім характером.

Не можу не погодитися з тим, що в стосунках між нашими країнами є серйозні проблеми, проте дивно, коли Ви повністю виключаєте відповідальність за це з боку Росії.

Наша держава ніколи не відходила від принципів дружби і партнерства, зафіксованих у Великому договорі 1997 року, робила максимум можливого для плідного, взаємовигідного розвитку двосторонніх відносин. Більше того, згідно із зазначеним Договором наші країни мають будувати відносини одна з одною, зокрема, на основі принципів взаємної поваги та суверенної рівності.

І все ж хотілося б відійти від емоцій та неупереджено проаналізувати стан двосторонніх відносин.

Позиція України щодо минулорічних подій у Грузії - загальновідома та збігається з позиціями практично всіх країн світу. Вона полягає у виключній повазі до суверенітету, територіальної цілісності і непорушності кордонів грузинської або будь-якої іншої суверенної держави.

Безпідставними є й закиди щодо постачання зброї до Грузії. Прикро, що незважаючи на неодноразові чіткі і зрозумілі роз'яснення української сторони щодо законності її дій на ринку зброї, російська сторона продовжує послідовну кампанію, спрямовану на формування сприйняття України як держави, що не дотримується міжнародних правил та режимів у галузі військово-технічного співробітництва. У зв'язку з цим варто нагадати, що Грузія не була і зараз не є об'єктом жодних міжнародних санкцій чи ембарго Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій на поставки озброєнь, військової техніки чи товарів подвійного використання. Крім того, російські пропозиції запровадити такі обмеження в рамках ОБСЄ, внесені після російсько-грузинського конфлікту, підтримані не були.

Не може бути предметом політичних нарікань з боку Росії і курс України на інтеграцію в НАТО. Це змушує нас знову повторювати прописні істини про те, що право на вибір міжнародних засобів забезпечення національної безпеки, зокрема участі у військово-політичних союзах, є невід'ємним елементом державного суверенітету будь-якої країни, і Росія має його поважати. Нагадую Вам, що Закон України «Про основи національної безпеки України», який був ухвалений Верховною Радою України у 2003 році, у тому числі й керівництвом нинішньої опозиції, передбачає пряму інтеграцію України до НАТО, аж до прямого членства. Цим керується Президент України.

Також хотів би вкотре наголосити, що прагнення нашої держави до набуття членства в Альянсі жодним чином не спрямоване проти Росії, а остаточне рішення щодо вступу до НАТО прийматиметься лише після проведення всенародного референдуму.

Хочу особливо відзначити, що стаття 17 Конституції України не допускає розташування на території України військових баз іноземних держав. У той же час наша держава залишається вірною своїм міжнародним договірним зобов'язанням щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 28 травня 2017 року та у повному обсязі виконує положення відповідних базових угод 1997 року. Натомість мушу констатувати наявність серйозних проблем в імплементації базових угод з боку російської сторони в питаннях землі, нерухомого майна, радіочастот, засобів навігації тощо. Протягом всього періоду базування Чорноморського флоту Росії на території України його командуванням систематично допускалися грубі порушення двосторонніх домовленостей та законодавства України, про що українська сторона постійно інформувала російську сторону.

Україна послідовно виступає за розвиток прагматичних стосунків з Росією в економічній сфері, передусім в енергетиці. Україна розпочала програму модернізації української газотранспортної системи для доведення її рівня до високих міжнародних стандартів і готова залучати до цього процесу потенціал європейських країн та інших учасників. Наша країна неодноразово на практиці підтверджувала свою надійність як партнера у транспортуванні енергоресурсів: газу, нафти та матеріалів для ядерної енергетики. Україна - одна з небагатьох країн світу, яка у червні цього року привітала ініціативу Російської Федерації щодо її готовності розпочати багатосторонній діалог з удосконалення міжнародно-правової бази у сфері енергетичної безпеки, яка, на наше переконання, має базуватися на Енергетичній Хартії та документах, напрацьованих в її рамках.

У Вашому листі також міститься чергове повторення відомих закидів, мета яких - спробувати позбавити Україну свого погляду на власну історію, власні національні інтереси, пріоритети зовнішньої політики. Переконаний, що питання історії поряд із рідною мовою, культурою, родинною етикою є фундаментальними засадами для формування держави та ідентифікації української нації.

Порушуючи на міжнародній арені питання про визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років, український народ віддає також данину пам'яті мільйонам росіян, білорусів, казахів та представників інших національностей, що померли від голоду у Поволжі, на Північному Кавказі, в Казахстані та інших регіонах колишнього СРСР. Відомо, що під час проведення Акції пам'яті «Незгасима свічка», присвяченої 75-м роковинам Голодомору в Україні, у вікнах сотень міст в усьому світі, у тому числі й у Росії, горіли свічки, що є свідченням багатонаціональної солідарності з Україною у визнанні цього факту.

Жодним чином не можу погодитися з нібито витісненням російської мови з громадського життя в Україні. Елементарні неупереджені оцінки мовної ситуації в Україні і Росії свідчать зовсім про зворотні факти. Саме в Російській Федерації українська меншина практично позбавлена можливості реалізовувати право на задоволення своїх національно-культурних потреб. Підтвердженням цього є відомі висновки міжнародних організацій.

Відповідаючи на зауваження про начебто втручання влади України у справи православної церкви, зазначу таке. Українське керівництво поважає канони і традиції церков та релігійних організацій. Церква в Україні відокремлена від держави, кожний громадянин має право сповідувати будь-яку релігію. Водночас ніхто не може заборонити громадянам вільно висловлювати свою позицію щодо будь-яких питань, у тому числі і релігійних.

Стосовно візиту Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україну слід наголосити, що ним були висловлені слова вдячності на адресу керівництва нашої держави за високий рівень організації його перебування в Україні. При цьому жодних негативних або критичних оцінок, які наводяться у Вашому листі і дискредитують сам дух цього візиту, Предстоятель Руської православної церкви, звичайно ж, не робив. Загалом ми вважаємо надуманим та недоречним пов'язування питань візиту в Україну Патріарха Кирила з двосторонніми політичними відносинами.

Коментуючи вимушене рішення української сторони щодо двох дипломатичних представників Росії, слід підкреслити, що перед таким кроком ми тричі офіційно доводили до російської сторони інформацію про неправомірні дії зазначених високопоставлених дипломатів. Українська сторона надала достатню доказову базу їх діяльності в Україні, яка завдавала шкоди національним інтересам України. Натомість, відповідні дії російської сторони стосовно українського дипломата є абсолютно невмотивованими та безпідставними. Сподіваюся, що у майбутньому нашим обом державам вдасться уникнути повторення таких прикрих випадків, які затьмарюють двосторонні відносини.

Підсумовуючи наведене, хотів би висловити переконання, що вирішення наявних проблем українсько-російських двосторонніх відносин потребує інтенсивної роботи. Тому рішення відкласти приїзд нового російського посла в Україну, безумовно, не сприятиме конструктивному розвитку наших відносин.

Україна продовжує залишатися прихильником широкої співпраці з Російською Федерацією на основі взаємної поваги, рівноправ'я, шляхом підтримання конструктивного діалогу, в тому числі і на найвищому рівні. Готовність вести діалог за столом переговорів я підтверджував протягом останнього року щонайменше тричі у своїх листах на Вашу адресу. Цей заклик залишається актуальним і сьогодні. На жаль, раніше у відповідь я отримував лише запрошення на участь у скачках на приз Президента Росії та інших багатосторонніх заходах. Сподіваюся, що цього разу Ваша реакція на нього буде конструктивною.

Я впевнений у гарному майбутньому українсько-російських відносин, які базуються на глибоких традиціях дружби та добросусідства між народами наших двох країн і які очевидно є міцнішими, ніж інтереси окремих політичних кіл, та не залежать від ситуативної кон'юнктури політичного моменту.

З повагою
Віктор ЮЩЕНКО

http://www.president.gov.ua/news/14676.html

Звернення Президента України до Українського народу, в якому викладається зміст цього листа, розміщене тут:
http://www.president.gov.ua/news/14677.html

Обговорення на форумі "Майдану" - тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1250167561

Литва скаржиться в Єврокомісію на дії Росії на кордоні

Влада Литви передала скаргу до Європейської комісії на дії Росії у зв`язку з дискримінацією литовських автоперевізників. Російська митниця п`яту добу затримує на кордоні сотні вантажівок з литовськими номерами.

Як повідомляє радіо «Свобода», у своєму зверненні до Єврокомісії глава литовського МЗС Вігаудас УШАЦКАС назвав ситуацію неприпустимою. На його думку, в ЄС перевізникам мають бути забезпечені однакові умови конкуренції, що виключає дискримінацію за національною ознакою.

Близько 900 литовських великовантажних машин п`яту доба стоять з обох боків кордону у черзі загальною довжиною 30 км. Водіїв, у яких вже скінчилися гроші і продукти, з Литви забезпечують харчуванням і водою.

Окрім того, десятки литовських вантажівок на пропускних пунктах в Білорусі і Росії також зупинено російською митною службою, яка заявляє про кілька порушень з боку литовських водіїв. У Вільнюсі вважають тотальні дії Росії щодо перевізників Литви, яка зазнає мільйонні збитки, абсолютно неадекватними.

Посла Росії у Вільнюсі Володимира Чхиквадзе було викликано до литовського МЗС для пояснень.

unian.net

Володимир Косик: До питання національності

Наші нерозумні патріоти вимагають, щоб у паспортах Української держави подавалася національність. Стрийські керіники КУН пишуть:

"Наша головна мета, щоб паспорт відповідав вимогам національної ідентифікації, тобто Конституції України. Зрештою, громадяни України, які мають іншу національность будуть горді з того, що в паспорті зазначено приналежність до їхньої кровної землі", - зазначив голова Стрийської міської організації КУН Ростислав Готь."

Тут незвичайно велике непорозуміння. Або ми живемо у вільній Україні, державі на зразок європейських держав і держав західної культури, або ми живемо в так милому декому (зокрема каґебістам і комуністам) Радянському Союзі. Хоч у Союзі в дійсності національність служила для окозамилювання, а влада Москви змагала до створення одного народу - російського.

У державах західної культури та й взагалі згідно із існуючим міжнароднім правом, людина має лише одну національність - національність держави в якій живе і є її громадянином. Тому у жодній державі Західного світу не подається в паспортах недержавну національність. Недержавна національність належить до етнічноної приналежности. Американець українського походження уважається американцем, а його етнічне плоходження є його внутрішною справою.

При тому треба зрозуміти, що громадянство - це одночасно національність. Не кожен мешканець держави є її громадянином в розумінні члена нації. Особи, які не є громадянами і тим самим не мають національності держави, уважаються чужинцями. Але чужинці також мають права і є охоронені законами держави.

Але УВАГА!!! Громадянин, точніше людина державної національності мусить обовязково знати мову держави. Громадянином Франції може стати лише людина, яка знає французьку мову.

Громадяни держави (тобто не чужинці) можуть бути обрані до місцевих рад і до парляменту. У місцевих радах та в парляменті не може бути людина, яка не знає державної мови і нею добре не володіє. Ні в уряді, ні в Паряменті ніхто не може вживати і не вживає іншої мови як французьку. Тим більше ніхто у Франції не вживає німецької мови, мови колишнього окупанта Франції. Мова альзасців залишається провінційним діялектом, який поволі слабшає.

Чому даємо за приклад Францію? Просто тому, що ліві революційні кола царської Росії і пізніші залюбки вживали термінологію французької революції: "комісар", "депутат", "делегат", "ліві", "праві", "буржуазний"... То чому не перебрати позитивний спосіб правління державою?

Подібно є в Німеччині. Громадянином Німеччини стає тілька ця людина, яка володіє німецькою мовою.

Цей спосіб правління вилонився природно і не накинений ніки штучно. А Україні хочуть накинули лад держави штучно.

Подібно як у Франції чи Німеччині так повинно бути і в Україні, якщо Україна хоче вийти з біди. Балтійські народи вже це уводять у життя. В Україні потрібно увести закон, що кандидатами в депітати можуть бути лише особи, які володіють українською мовою. У Парламенті можна вживати лише українську мову. Міністри можуть говорити лише українською мовою. Тоді до влади прийдуть справжні громадяни України і будуть працювати для добра українського народу.

В. Косик, Париж | maidan.org.ua

Європа засудила Ющенка за дискримінацію молдаван

Політики – особливо глави держав – повинні бути надзвичайно обережними у своїх висловлюваннях стосовно представників інших націй.

На цьому в інтерв’ю УНІАН наголосила голова Європейської комісії проти расизму і нетерпимості (ЄКРН) Ради Європи Єва СМІТ АСМУССЕН.

Вона, зокрема, прокоментувала деякі висновки, зроблені експертами ЄКРН щодо ситуацією в Україні стосовно боротьби з расизмом, нетерпимістю та проявами дискримінації.

“Я вважаю, політики повинні бути надзвичайно обережними у своїх висловлюваннях. Звичайно, це є неприпустимим не лише для голів держав, але й для усіх громадян, навіть у повсякденному житті. А що стосується Президента держави, то необхідно завжди наперед прораховувати наслідки, які можуть викликати ті або інші його висловлювання. Звичайно, це не красить керівника держави, це є образливо”, - висловилася Є.СМІТ АСМУССЕН щодо оприлюдненого минулого місяця ЗМІ випадку, коли Президент України Віктор ЮЩЕНКО порівняв громадянина із представником іншої нації.

Говорячи про загальну ситуацією із проявами расизму і нетерпимістю в Україні, голова ЄКРН зазначила: “Прикро, але ми отримуємо з України дуже негативні відомості про діяльність рухів скінхедів та ультраправих націоналістів. Це свідчить, що в державі склалася дуже серйозна ситуація у цьому питанні”.

Але водночас, Є.СМІТ АСМУССЕН відзначила, що в Україні поступово починає реалізовуватися широке коло ініціатив з протидії расизму і нетерпимості. “Я оцінюю ці тенденції як такі, що матимуть очікувані позитивні наслідки. Найголовніше, щоб вище керівництво держави усвідомило усю нагальність і гостроту цієї справжньої проблеми”, - зазначила експерт, додавши у зв’язку з цим, що українське законодавство у сфері протидії расової дискримінації та нетерпимості не є досконалим на достатньому рівні, а тому потребує подальшого розвитку.

“Але найголовніше, що українське керівництво це усвідомлює, і, зокрема, до Верховної Ради внесені відповідні проекти щодо покращення ситуації у цій сфері”, - вважає Є.СМІТ АСМУССЕН.

На її думку, кожна країна повинна шукати для себе свій оптимальніший шлях для ведення цієї боротьби. За словами експерта, найголовніше тут також усвідомити і винайти коріння, джерела проявів расизму і нетерпимості.

“Для України, я вважаю, необхідно звертати більшу увагу на молодь, адже саме молоді люди є найбільш активними учасниками скінхедівських і праворадикальних націоналістичних рухів”, - порадила Є.СМІТ АСМУССЕН.

Як вона пояснила, насправді, для представників молодого покоління є природнім бути у певній опозиції, піддаватися радикальним протестним настроям. І тому їм необхідно пояснювати, що це не є правильна і гідна поведінка у демократичному суспільстві. “Звичайно, на це мають вплив й різноманітні соціальні негаразди, коли обставини складаються так, що люди не знають чим зайнятися: вони не навчаються, не працюють, не роблять нічого. А якщо такі люди мають завищену самооцінку, вважають себе сильними, то це спонукає їх до насильства, зокрема на расовому, етнічному ґрунті”, - резюмувала Є. СМІТ АСМУССЕН, наголосивши, що з цим необхідно боротися насамперед через роз’яснення, у тому числі на рівні батьків і дітей, що є неприпустимо ображати інших, які є іншої раси чи нації.

Як повідомляв УНІАН, В.Ющенко під час поїздки на Яготинський маслозавод (Київська область) назвав людину, яка невдало виконала його прохання, "молдаванином". Щоправда, після Президент сам визнав, що «це був невдалий жарт»

unian.net

МЗС підозрює Москву у спробах впливу на комісара ОБСЄ

Коментарі Міністерства закордонних справ Росії щодо гуманітарних прав українців в РФ до оприлюднення підсумків дослідження верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин можна розцінювати як спробу здійснення впливу на його позицію.

Про це заявив речник Міністерства закордонних справ України Василь Кирилич, коментуючи слова офіційного представника МЗС Росії Андрія Нестеренка.

"Змальована в коментарі офіційного представника МЗС РФ картина повної вирішеності проблеми доступу української громади Росії до отримання освіти рідною мовою не відповідає дійсності", - заявив Кирилич.

Наведені цифри та факти, за його словами, створюють "штучне враження нібито безхмарності українського національно-культурного розвитку в Росії".

"Викликає здивування позиція російської сторони з питання доцільності відкриття середньоосвітньої школи з повним циклом викладання українською мовою", - заявив Кирилич.

Він нагадав, що українці становлять другу за чисельністю національну меншину в Російській Федерації.

"Що не тільки дозволяє, але й зобов'язує українську сторону у переговорах з російськими партнерами виходити з міжнародно визнаного принципу повної взаємності при обговоренні даної проблематики та відкидати будь-які претензії на "особливість" питання доступу до навчання російською мовою на українській території", - заявив дипломат.

Кирилич нагадав, що стан забезпечення культурно-освітніх прав українців у РФ і росіян в Україні досліджувався в обох країнах в березні-квітні цього року верховним комісаром ОБСЄ з питань національних меншин Кнутом Воллєбеком.

"У цьому контексті подібні коментарі офіційного представника МЗС РФ до оприлюднення підсумків проведеного дослідження не можуть сприйматися інакше, як спроба здійснення впливу на позицію верховного комісара ОБСЄ з даного питання", - заявляє МЗС України.

pravda.com.ua

Про те, як складно називати речі своїми іменами

Кількома днями виявилися розділені дві події.

Одна – глибоко трагічна: в Одесі загинув студент Максим Чайка. Його смерть стала прямим наслідком зіткнення між двома радикально налаштованими групами молоді на ґрунті політики.

Друга подія – радше комічна. Президія ЦК КПУ присудила премію імені Леніна режисеру Володимиру Бортку за фільм "Тарас Бульба"; як сказано у повідомленні на партійному сайті, "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов, пропаганду общего исторического и культурного наследия".

Події начебто геть різнопланові і нічим не поєднані. Але це тільки на перший погляд.

Насправді обидві повинні змусити замислитися тих, хто не втратив ще здатності судження, до критичного осмислення тієї системи ціннісних координат, у яких існує українська, і не лише українська, політика.

Бо у разі, якщо таке осмислення не буде здійснене, ми всі й далі перебуватимемо у замкненому колі хибних уявлень, які не дозволятимуть навіть "просунутій" частині вітчизняних інтелектуалів називати речі своїми іменами. А це так чи інакше унеможливить прогрес суспільства і досягнення ним цивілізованого стану на тривалий час - поки нас чи то не навчить тяжка катастрофа, чи то хтось ззовні не візьметься підказувати двієчникам.

Отож: якщо дещо узагальнити повідомлення в Інтернеті та газетах про вбивство Максима Чайки, то отримаємо три їхніх найпоширеніших варіанти: "Російські патріоти вбили українського нациста"; "український патріот і націоналіст загинув від рук російських шовіністів"; "антифашисти, які не мають нічого спільного з російськими шовіністами, у спровокованій нациками бійці випадково вбили одного із них".

На перший погляд, усе зрозуміло – оцінка події залежить від політичних і світоглядних поглядів інформаторів. Але ж із цього випливає, що одна і та сама подія в принципі не може бути оцінена суспільством більш-менш об'єктивно, що неможливий суспільний консенсус стосовно тих чи інших засадничих вартостей, принаймні, в Україні.

А якщо такого консенсусу немає хоча б із найважливіших політичних питань - хто нацист, хто патріот, хто світоглядна амеба, а хто просто свиня – то як узагалі можливі країна і держава?

По-іншому, але ставить те саме питання присудження премії імені Леніна; нагадаю, останній ставив завдання захисту інших націй і культур від "істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті мерзотника і ґвалтівника..." – а що ж маємо у формулюванні заслуг режисера Бортка?

Чи входять оці от відзначені Леніним російські культурні якості до "спільного історичної та культурної спадщини", знов-таки враховуючи відому тезу більшовицького лідера про "обрусілих інородців", які "завжди пересолюють у частині істинно російського настрою"? І взагалі – "ідеали дружби" одних народів, якщо зважити на фільм, полягають у тому, щоб бити смертним боєм інші народи. То знову ж хто ж тут комуніст, хто нацист, а хто просто свиня?

Я не беруся судити про конкретні обставини вбивства Максима Чайки і про конкретних винуватців його смерті, це справа слідства і суду, які повинні діяти відповідно тільки до норм права, а не політичної доцільності. А от про те, кого собою являли сторони конфлікту в сенсі ідеології та світоглядних настанов, вести мову можна.

Отож – чи справді був Максим Чайка нацистом?

Для відповіді на це питання ми повинні знати, чи сповідував він ідеологію, яка б поєднувала тоталітарний соціалізм і відвертий расизм. А розмови на кшталт: той нацист, хто проти міграції до України з країн "третього світу", - це відверта дурниця.

Можна бути проти такої міграції з релігійних міркувань. Можна з суто екологічних - у Західній Європі серед певного крила "зелених" усе більшої популярності набуває гасло: "Кожен новий мігрант – це ще один квадратний метр асфальту замість лісів, парків і садів".

Проблема в тому, які практичні засоби у цьому сенсі готовий застосовувати противник міграції і якими є його мотивації. Ну, а щодо тверджень, що борці проти нелегального варіанту міграції – це нацисти, то тут взагалі все поставлене з ніг на голову.

Нелегальна міграція – це кримінальний злочин, якими б не були її мотиви, але у своїй основі це все ж порушення законів. І що виходить: ті, хто за виконання законів – нацисти, а ті, хто підтримує зневагу до законів – борці за свободу?

І навіть тоді, коли певна публіка вважає людей з іншим кольором шкіри "нижчою расою", перед нами далеко не обов'язково саме нацисти. Адже ані ку-клус-кланівців, ані творців режиму апартеїду, за всіх їхніх "подвигів" ніхто до нацистів не відносить – і цілком справедливо – це "лишень" расисти.

А чи був Максим Чайка українським націоналістом? Для цього теж замало інформації.

Адже, скажімо, "Свобода" Тягнибока – це насправді ніяка не націоналістична партія; це питомо етноцентричний рух із дуже простецьким розумінням проблем нації та держави у сучасному світі.

Але за будь-яких обставин націоналізм і нацизм – принципово різні феномени. На момент приходу Гітлера до влади всі без винятку німецькі партії були націоналістичними, виступаючи проти Версальської угоди, яка справді принижувала гідність Німеччини і кожного свідомого німця.

А от погляди фюрера та партійних ідеологів були відверто расистськими. Власне, чому лише погляди? Дії також, адже під час Другої світової війни в ім'я химерних інтересів "арійської раси" була принесена в жертву сама німецька нація...

А тепер про "антифашизм". З якогось дива, навіть у середовищі наших правозахисників, вважається – антифашисти є апріорі пристойними людьми. Хочу нагадати, що головним антифашистом усіх часів і народів – з 22 червня 1941 року – був особисто товариш Сталін і вся його хвацька команда.

Не варто забувати, що ці антифашисти знищили під час Другої світової війни цивільного населення на "визволених" ними територіях ніяк не менше, ніж справжні фашисти. А про, скажімо, "розв'язання кримськотатарського питання" чи схожих на нього і говорити не доводиться – геноцид завжди геноцид, здійснюють його фашисти чи антифашисти.

Тому проголошення антифашистських гасел ані у нас, ані у Західній Європі не гарантує позитивних політичних якостей речника цих гасел.

Це можуть бути прихильники тоталітарних, а часом навіть ксенофобських ідей. Тільки й різниці – концтабори для інакодумців такі антифашисти будували б під іншими гаслами і прапорами, ніж фашисти та нацисти - різниця між двома останніми ідеологіями і політичними практиками передусім у тому, що перші виступали за корпоративну, а друзі – за народно-соціалістичну державу.

І знов-таки: антифашисти можуть бути цілком прийнятними персонажами, якщо вони не сповідують тоталітарних ідей та не гуртуються під червоними прапорами. Інформація про те, хто такі за своїми поглядами вбивці Максима Чайки, на жаль, поки що практично відсутня.

А от стосовно КПУ та її премії за фільм "Тарас Бульба" все значно простіше.

Просто керівництво партії остаточно розставило цим актом всі крапки над "і": це партія відверто антимарксистська - бо Маркс завжди підтримував Польщу у її боротьбі проти Росії, власне, й анти ленінська, що випливає з наведених вище ленінських цитат, яка сповідує щось на кшталт лінивого та розм'яклого постсовєтського націонал-соціалізму. Звичайно, це давно вже не ліва партія; але й не права, бо її ідеологія і, головне, практика давно вже вийшли поза цю систему координат.

І тут саме час для підбивання певних підсумків із усього сказаного: у нашого суспільства не дуже добрі, скажімо так, справи з критичним мисленням і наявністю ефективних інструментів оцінки та розуміння політичних явищ.

Тому суспільного консенсусу щодо засадничих вартостей у нас поки що не видно й на обрії. А можливий він передусім на ґрунті розуміння неприпустимості у сучасній Україні будь-яких варіантів тоталітарних ідеологій та практик, якими б гарними назвами вони не прикривалися, і водночас – пріоритетності демократичних вартостей та національних інтересів.

Тоді трагедії на кшталт одеської стануть куди менш можливими (мене не полишає думка – чи й справді не було точок дотику між обома молодіжними середовищами?), а присудження премії імені борця із великодержавним російським шовінізмом Леніна великодержавно-шовіністичному фільму викликатиме всезагальний гомеричний регіт. І так далі. Утопія, скажете? Як знати...


Сергій Грабовський, кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників

pravda.com.ua

Провокація кремля: в Росії немає попиту на українські школи?

Попри велику чисельність українців, які проживають на території Російської Федерації, попиту на запровадження повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій до федеральних і регіональних органів управління освітою практично не надходить. Про це заявив офіційний представник Міністерства закордонних справ Російської Федерації Андрій НЕСТЕРЕНКО, відповідаючи на питання про те, що «в Україні нерідко нарікають на «безправне становище» російських українців і відсутність у Російській Федерації системи державної освіти українською мовою».

За його словами, відсутність такого попиту, очевидно, пояснюється «близькістю східно-слов`янських мов і культур, спільною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою».

Він наголосив, що в Російській Федерації, за даними Всеросійського перепису населення 2002 року, загальна кількість українців становить 2 942 963 чоловік (з них 76,5% - міське населення, 23,5% - сільське). Найбільша кількість українців проживає в місті Москві (253600 чол.), Тюменській області (211400 чол.), Московській області (147800 чол.), Краснодарському краї (131800 чол.), Ростовській області (118500 чол.), Приморському краї (94100 чол.), місті Санкт-Петербурзі (87100 чол.), Воронезькій області (73700 чол.), в Ханти-Мансійськом Автономному окрузі (123238 чол.), Ямало-Ненецькому автономному окрузі (66080 чіл.), Республіці Комі (62115 чол.), Республіці Башкортостан (55249 чол.), Республіці Саха (Якутія) (34633 чол.), Республіці Татарстан (24016 чол.), Республіці Карелія (19248 чол.), Удмуртській Республіці (11527 чол.).

А.НЕСТЕРЕНКО заявляє, що в Російській Федерації діє понад 90 українські суспільно культурні об`єднання.

«З указаних причин в Російській Федерації немає шкіл, де вся учбова програма викладається на українській мові. Існують лише школи з етнонаціональною (етнокультурной) складовою. До неї віднесені: рідна мова і література, регіональна (національна) історія, курси історії рідної культури «- сказав А.НЕСТЕРЕНКО.

У коментарі сказано, що крім того, в місцях компактного мешкання україномовного населення існують школи з викладанням української мови як предмету, а також школи, що реалізовують український етнонаціональний компонент.

«Слід зазначити, що громадяни Російської Федерації української національності і росіяни з числа громадян України знаходяться в різній етнокультурной ситуації. Спроби порівнювати їх положення, підраховувавши, наприклад, тільки кількість російських шкіл в Україні і українських в Росії, є неправомірними», - вважають в МЗС РФ.

unian.net

Правозахисники розкритикували Ющенка за його висловлювання про молдаван

Вінницька правозахисна група (ВПГ) звернула увагу суспільства на неприпустимість застосування "мови ворожнечі" в публічних висловлюваннях офіційних представників української держави.

Про це повідомив координатор ВПГ Дмитро Гройсман.

"На жаль, ми змушені визнати: вище українське керівництво глибоко вражене національною, расовою та сексуальною нетерпимістю. Розтиражоване українськими та іноземними ЗМІ останнє принизливе висловлювання Президента України Віктора Ющенка, цього разу про "молдаван", лише підтверджує цей факт", - заявили вінницькі правозахисники.

За словами Гройсмана, на словах цінуючи міжнаціональний мир і злагоду, декларуючи відданість Конституції і нормам міжнародного права в галузі прав людини, українські керівники насправді залишаються в полоні власних примітивних стереотипів, низької правової культури та цинічної неповаги до цілих націй і народів".

"Виборцям та міжнародним партнерам українського уряду слід оцінювати справжні цінності та політичні наміри своїх українських візаві саме за безвідповідальними публічними репліками Президента Ющенка на адресу "молдаван", або за заявами міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, який не має нічого проти, щоб підлеглі "вважали його расистом", - заявила Вінницька правозахисна група.

Правозахисники також звертають увагу на те, що в сюжеті телеканалу СТБ видно, як чиновники, які слухали вказаний виступ Президента, "улесливим сміхом зустріли "жарт", який сказано арбітром нації на адресу "молдаван".

"Така безвідповідальна поведінка президентів і міністрів принижує не тільки їх самих, а весь український народ - громадян України всіх рас і національностей - що ці "державні діячі" тимчасово представляють", - зазначили правозахисники.

Нагадаємо, 14 квітня Президент України в рамках робочої поїздки в Київську область під час наради з проблем агропромислового комплексу назвав одного із своїх технічних працівників "молдаванином".

Під час наради Ющенко виступив з промовою про проблеми в АПК, вказуючи на графіки, які демонстрували за допомогою проектора. Коли одна з кривих не помістилася за рамки екрану, Ющенко попросив налагодити зображення. На його прохання відгукнувся один із технічних працівників. Замість того, щоб налаштувати проектор, чоловік підійшов до Президента та посунув на кілька сантиметрів екран. "Ви як молдаванин...", - сказав на це Ющенко і тут же вибачився: "Я не мав на увазі націю ...".

Слова Президента записали журналісти. Телеканал СТБ включив це висловлювання у свій відеосюжет.

korespondent.net