Злочин Януковича: Чорноморський флот залишиться в Криму до 2042 року

Термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму продовжено на 25 років.

Такої домовленості досягли президенти Росії та України - Дмитро Медведєв і Віктор Янукович. У середу вони зустрілися в Харкові.

Російський Чорноморський флот залишатиметься в Криму й після 2017-го року. Як повідомляє інформаційне агентство Інтерфакс, кремлівський лідер Дмитро Медведєв та український президент Віктор Янукович домовилися під час своєї зустрічі в Харкові продовжити термін перебування російського флоту в Севастополі на 25 років із можливістю продовження ще на п'ять років.

Україна розглядає питання перебування Чорноморського флоту Росії на своїй території в контексті системи колективної безпеки в Європі, заявив Янукович. Він назвав Чорноморський флот «одним із гарантів» безпеки серед країн чорноморського басейну.

Під час зустрічі в Харкові йшлося також про ціну на російський газ для України. Росія погодилася надати Україні знижку на блакитне паливо, яка становитиме майже третину від її ціни. «Якщо цiна буде нижчою за 330 доларiв, знижка становитиме 30 відсотків вiд контрактної ціни», - додав Медведєв.

Володимир Медяний/Інтерфакс/dpa | dw-world.de

Нова загроза комунізма: прокремлівські організації Криму вимагають від Президента заборонити Меджліс

Сімферополь – Одразу кілька прокремлівських громадських і політичних організацій Криму звернулася до Президента України Віктора Януковича з закликом припинити діяльність органів етнічного самоврядування кримськотатарського народу – Курултаю і Меджлісу.

Вони стверджують, що ці структури неконституційні і їхнє існування може призвести до терористичних актів в Україні.

«Для терористів немає нічого святого!» – з такою заявою кілька днів тому виступив Російський блок Криму. Його лідер, депутат кримського парламенту Олег Родивілов каже, що Меджліс є екстремістською організацією, і, щоб уникнути в Україні терористичного сценарію, який спостерігається в Росії, треба негайно припинити «антиконституційну і протиправну діяльність організованої злочинної групи меджліс-курултай» і домогтися її повного розпуску.

Посол України в РФ розказав анекдот про Чорноморський флот Росії

Надзвичайний і Повноважний посол України в Росії Костянтин ГРИЩЕНКО впевнений, що особовий склад ЧФ РФ має комфортні умови служби в Криму.

Про це він сказав в інтерв`ю УНІАН.

«Ніхто не ставить під сумніви, що ЧФ до кінця цього терміну повинен мати всі можливості функціонувати як ефективне з`єднання, де офіцери і матроси можуть почуватися комфортно. І, повірте, вони й почуваються в нас, як ніде, комфортно. Якщо дозволите, наведу старий радянський анекдот про чотири флоти. «Ставлять адміралові запитання, скільки флотів є в Радянському Союзі? Відповідь – один. Північний – це флот, Тихоокеанський, – це майже флот, Балтійський, – це колишній флот, а Чорноморський – це санаторій для всіх трьох». Зрозуміло, я не ставлю під сумнів, що за свою боєготовністю ЧФ не поступається іншим російським флотам, утім все ж таки Крим - це не Кольський півострів», - сказав К.ГРИЩЕНКО.

Він вважає важливим, щоб Україна і РФ вирішили ті питання, які залишилися не до кінця врегульованими, при підписанні трьох основних угод за умовами базування ЧФ РФ на території України в 1997 році.

«Треба відрегулювати, приміром, ситуацію з інвентаризацією земельних ділянок, які знаходяться в підпорядкуванні ЧФ, припинити їх використання не за призначенням. Не думаю, що хтось зацікавлений, щоб конкретний адмірал одержував додаткові надходження від діяльності, яка не входить в його прямі службові обов`язки. Такі пропуски в угодах 1997 року треба заповнити, а далі їх просто виконувати прозоро і відповідально. І під час зустрічі двох міністрів (23 жовтня в Москві - УНІАН) було домовлено провести до кінця року засідання підкомісії щодо ЧФ, де будуть обговорені всі ці питання», - сказав К.ГРИЩЕНКО.

Відповідаючи на запитання, про можливість пролонгації договору щодо ЧФ, РФ К.ГРИЩЕНКО вкотре підкреслив, що це суперечить Конституції України.

«Позиція України базується на положеннях Конституції. Основний Закон передбачає повну заборону на постійну присутність іноземних військ і баз на нашій території. Є перехідні положення, які роблять винятки для Чорноморського флоту Росії до 2017 року. Це конституційні параметри цього питання», - сказав він.

unian.net

Джемілєв заявив, що теракти в Криму готували російські спецслужби

Лідер Кримськотатарського Меджлісу Мустафа Джемілєв, посилаючись на джерела в дипломатичних колах, заявив, що за радикальними ісламістами, які готували його вбивство, стоять російські спецслужби.

"Усе, сказане міністром Юрієм Луценком, має під собою підстави. До Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація про те, що мене засудили до смерті, і вчора (26 жовтня) провели превентивні арешти", - зазначив лідер кримських татар.

Але, за його словами, "заарештованих навряд чи можна вважати ініціаторами майбутнього теракту і терактів взагалі". "Це неадекватні люди, з тих, які не визнають владу і рвуть паспорти. Але ці люди лише знаряддя. Наскільки мені відомо з дипломатичних джерел, розробляли план заворушень російські спецслужби, а конкретно - ГРУ (Головне розвідувальне управління РФ), виконавцем в певній частині повинен був стати Рустам Кадиров, а ці люди - лише низова ланка".

Лідер Меджлісу також повідомив, що вчора він близько півгодини спілкувався з міністром внутрішніх справ, який запропонував йому охорону. "На що я сказав: якщо за цим вироком стояли великі держави, то додаткова охорона мені не допоможе, поки просто дайте дозвіл на носіння зброї моїй охороні", - розповів Джемілєв.

Що стосується суті конфлікту, зазначив політик, то, "дійсно, у Духовного управління мусульман України і радикальних ісламістських організацій є взаємне неприйняття". "Бо все запропоноване радикалами не має нічого спільного з ісламом. Власне кажучи, тут навіть слід говорити не про радикалізм, а про екстремізм, не відкидаючи терор", - сказав він.

"Кримськотатарський національний рух завжди, навіть у найважчі для нашого народу часи в умовах режиму СРСР, сповідував і сповідує принцип ненасильства. Тероризм ж - шлях у нікуди!", - підкреслив Джемілєв, зазначивши, що для нього "очевидно, що до створення подібних організацій в Україні можуть бути причетні ті держави, які не бажають зміцнення демократичної України".

"І ми, керівники кримськотатарського народу, першими заговорили про те, що Українська держава не може так легковажно, без узгодження з Духовним управлінням мусульман Криму, реєструвати всі релігійні організації", - також зазначив Джемілєв.

Крім того, він не відкидає, що сьогоднішня ситуація виникла ще й тому, що влада хотіла послабити монолітність кримськотатарського руху, розбивши його такими угрупованнями. "Ми знаємо про те, що серед українських чиновників є й такі, що сприяють створенню в Криму "паралельного" Муфтіята. Але, бажаючи послабити кримських татар, у результаті послабили державну безпеку. Зрозуміло, таких чиновники має бути покарано", - заявив Джемілєв.

Нагадаємо, 26 жовтня міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що активісти радикального руху Ат-Такфір валь-Хіджра готували ряд терактів у Криму, а також вбивство лідера Меджлісу кримських татар Мустафи Джемілєва. Крім того, Луценко розкритикував Президента Віктора Ющенка за блокаду міграційного законодавства. Зокрема, коментуючи діяльність радикального ісламського руху Ат-Такфір валь-Хіджра, він заявив, що "через Ющенка країна перетворюється на притулок терористів".

korespondent.net

США не відмовились від ідеї представництва в Криму

Про це кримським журналістам заявив тимчасовий повірений у справах США в Україні Джеймс Петтіт, який зараз очолює американське посольство тут, передає Радіо "Свобода".

За його словами, це представництво буде повноцінним Генеральним консульством США – першим в Україні поза межами Києва.

Рішення про відкриття Генконсульства США у Сімферополі було ухвалене у грудні минулого року керівниками зовнішньополітичних відомств України та США. Але спершу Вашингтон вів мову про відкриття там "посту інформаційної присутності".

Петтіт каже, що це було помилкою і тепер американська сторона хоче відкрити повноцінне генеральне консульство, яке, крім іншого, видаватиме й американські візи.

Втім, в інтерв’ю журналістам газети "Пєрвая кримская" він заявив, що американська сторона ніколи не називала певної дати, а говорила лише про наміри.

За словами Петтіта, тут багато факторів, зокрема і бюджетний, готовність кримської влади співпрацювати, бажання сімферопольський властей допомогти з пошуком приміщення.

У лютому Верховна Рада Криму офіційно висловилася проти відкриття в автономії дипломатичного представництва США.

На пропозицію лідера "Російської громади Криму", першого заступника голови кримського парламенту Сергія Цекова, депутати ухвалили заклик до президента, уряду і Верховної Ради України утриматися від рішення про відкриття американської дипустанови в Сімферополі.

За їхніми словами, у Криму такі наміри розцінюють "як провокаційні, спрямовані на підрив політичної стабільності в АРК і в Україні, на подальше погіршення стратегічно дуже важливих українсько-російських відносин".

Петтіт висловив здивування і нерозуміння того, чому кримський парламент ухвалив таке "вороже, антиамериканське" рішення.

Американський дипломат зазначив, що "холодна війна" давно вже закінчилася, а з Росією у США встановлені партнерські стосунки.

Він зазначив, що важливо, щоб в американцях у Криму "не бачили ворогів", щоб тут їх приймали привітно, тож у посольстві "над цим працюватимуть".

Петтіт також на підставі своїх зустрічей стверджує, що значна частина населення Криму хотіла б, щоб тут усе ж було консульство США. Але, за словами дипломата, американська сторона не поспішає, сподіваючись, що "обстановка стане більш гостинною".

pravda.com.ua

У Севастополі вандали сплюндрували пам’ятник радянським воїнам

Невідомі вандали знищили частину барельєфа воїнам-азербайджанцям, які загинули при звільненні Севастополя від німецько-фашистських загарбників у травні 1944 року. Про це повідомив у вівторок представник прес-центру ГУВС Севастополя.

"У ніч на 6 жовтня група з кількох осіб зрізала кріплення фігури солдата і спробувала її викрасти, але через велику вагу конструкції це зробити не вдалося. Тоді зловмисники зрізали у фігури солдата стовбур автомата і ногу, а також - стовбур автомата у іншої такої ж фігури. Наразі пам’ятник знаходиться під цілодобовою охороною", - сказав представник прес-центру.

Фігури солдатів виконані в латуні. На думку слідства, це може бути причиною плюндрування пам’ятника.

На місці пригоди працюють оперативники. Крім того, правоохоронні органи через місцеве телебачення звернулися до всіх, хто знає якісь подробиці про досконалий акт вандалізму, надати допомогу слідству.

У боях за звільнення Криму загинуло кілька тисяч азербайджанців. Меморіальний комплекс, присвячений солдатам 77-ої азербайджанської дивізії, був встановлений біля підніжжя Сапун-гори у 1962 році. Азербайджанська община міста регулярно стежить за станом меморіального комплексу.

korespondent.net

Україна: зона майбутньої небезпеки?

Оцінюючи нинішній перебіг україно-російських взаємин після серпневого звернення президента РФ Медведєва до Віктора Ющенка, керівник програми Росії та Євразії британського Королівського інституту міжнародних відносин Дж. Шерр зазначив, що варто замислитися, чи не йдеться про більше, ніж прості спроби вплинути на вибори в Україні.

"Складається враження, що з невідомих причин керівництво російської держави шукає привід для того, щоб застосувати проти України різкі, а може навіть крайні дії. І було б завбачливим запитати, навіщо це робиться, і готуватися до будь-якого повороту подій" (Бі-Бі-Сі, 25 серпня 2009 р.).

Сьогодні ані в Україні, ані в ЄС, ані в США немає повного розуміння до чого призведе актуалізація політики РФ на пострадянському просторі. Але ясно, що на її перебіг багато в чому впливають процеси, що відбуваються всередині самого російського керівництва. Розв'язка ж залежатиме від багатьох факторів – як от економіка, енергетична безпека аж до кризи демократії в світі.

Новітня оборонна доктрина

Фактично втілення новітніх безпекових пріоритетів РФ зі зміною зон політичного та економічного впливу на пострадянському просторі почалося з моменту російсько-грузинської війни – з південно-осетинського конфлікту.

Відтоді експерти не припиняли обґрунтовувати версії та прогнозувати ймовірні сценарії рімейка подій у Грузії в інших регіонах колишнього СРСР. По-іншому стала сприйматися вже традиційна риторика російських посадовців стосовно захисту росіян за кордоном і створення гуманітарного простору.

Тим більше, що подібні положення знайшли унормований розвиток у Зовнішньополітичній концепції Російської Федерації, ухваленій рік тому, якраз перед південно-осетинськими подіями, де серед цілей фігурувало положення про "всебічний захист прав та законних інтересів російських громадян та співвітчизників, що проживають за кордоном".

Поступово набули актуальності порівняння Криму з Південною Осетією, зокрема, на тлі базування Чорноморського флоту РФ в Севастополі та непростої етнополітичної ситуації в регіоні, складнощі в імплементації української політики на півострові, а часто-густо й відсутності такої політики взагалі.

Іноді складається враження, що прирощення кримських бізнес-політичних еліт в український контекст з боку різнопартійного офіційного Києва відбувається завдяки реалізації корупційних схем розподілу ресурсів. А публічна політика підміняється тіньовою.

Політично-ідентифікаційні уподобання мешканців півострову не надихають: згідно з опитуваннями Центру Разумкова (літо 2009-го), серед представників слов’янської спільноти лише 27,3% вважають себе представниками української політичної нації ("українського народу, до якого, згідно з Конституцією України, відносяться громадяни України всіх національностей"), тоді як 44,2% себе такими не вважають.

В цьому контексті варто нагадати, що 9 вересня Державна Дума РФ одностайно в першому читанні ухвалила ініційовані президентом Дмитром Медведєвим поправки до закону про оборону, які передбачають можливість оперативного використання російських збройних сил за межами РФ. У разі:

- відбиття нападу на Збройні Сили РФ або інші війська, дислоковані за межами території РФ;

- відображення або запобігання агресії проти іншої держави;

- захист громадян РФ за кордоном;

- боротьба з піратством і забезпечення безпеки судноплавства.

Відповідні оборонні новації РФ було сприйнято неоднозначно. Вони відбуваються на тлі нового своєрідного "перезавантаження російсько-американських стосунків", що здійснюється новою адміністрацією президента США Барака Обами, фактичної відмови США від розміщення системи ПРО в Польщі та Чехії.

Ця новина була навіть потрактована в американських ЗМІ та з боку східноєвропейських політиків як своєрідна здача безпекових інтересів Східної Європи. Особливо на тлі заяви президента США про те, що нова система захисту враховуватиме інтереси Росії й націлена лише на загрозу з боку Ірану. Він також запросив Росію до співпраці щодо ПРО і запобігання погрозам з боку Ірану.

Розрахунок на себе

Російські військові новації Україні варто розглядати на тлі серпневої заяви офіційного представника НАТО Джеймса Аппатурая. Нагадаю, він підтвердив, що підписана Україною і НАТО 21 серпня Декларація про доповнення до "Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору" від 9 липня 1997 дійсно передбачає можливість скликання Україною засідання Комісії Україна-НАТО.

Однак, за його словами, "НАТО не має наміру надавати військову допомогу Україні та допомогу в забезпеченні її (територіальної) безпеки". Тобто він публічно озвучив тезу про відсутність безпекових гарантій для України в разі виникнення будь-якого конфлікту.

Така думка знаходить підтвердження і в експертному середовищі. Зокрема, Олександр Рар з Німецького товариства зовнішньої політики в серпні заявляв: "Навіть якщо Росія спровокувала б війну за Крим (до чого, на мою думку, не дійде), Захід не став би воювати на стороні України. Як би цинічно не звучали ці слова, але це так. З цих самих причин Україну не беруть до НАТО".

У своїй програмовій статті "Вперед, Россия", яка з'явилася наступного дня після оборонного рішення Держдуми, президент РФ Медведєв, вказував: "Нам потрібні гроші і технології країн Європи, Америки, Азії. Цим країнам потрібні, в свою чергу, можливості Росії".

Те, що євроатлантичні прагнення України є багато в чому стійкими заручниками ресурсної російської кон'юнктури у взаєминах з країнами ЄС, демонструє низка заяв європейських політиків, які прагнуть враховувати інтереси і мотивації РФ у різних геополітичних ситуаціях, навіть якщо вони не співпадають з інтересами інших країн.

Нещодавно новий генсек Північноатлантичного альянсу Андерс Расмуссен заявив, що хоче почати "відкритий і чесний діалог з Кремлем, який міг би створити нову атмосферу", щоправда, зазначаючи про розбіжності між країнами Альянсу і Росією по пунктах, дотичних до минулорічних конфліктів з Грузією і можливого розширення НАТО за рахунок України та Грузії.

На тлі фінансової кризи, яка актуалізує традиційні геополітичні амбіції, оборонні кроки РФ не можуть не викликати занепокоєння, зокрема в тих країнах, де сьогодні є російські військові бази.

Сьогодні таких країн дев'ять, Україна – одна з них. Тут розташована база Чорноморського флоту РФ, військові аеропорти, досі не з’ясована приналежність маяків...

Розмірковувати стосовно можливого конфлікту – це справа невдячна, тим більше, що офіційній Москві ймовірно набагато вигідніше реалізовувати інші сценарії впливу в Україні. Приміром, через політику та економіку, шантажуючи ЄС та Захід українським питанням.

Та й розпочати конфлікт можна без будь-яких законів у сфері оборони, як це було зроблено в Грузії. Але загальні тенденції україно-російських стосунків і нечітка реакція країн-сусідів на напруження ситуації не знімає ці непрості запитання з порядку денного.

Адже сьогодні Україна для пересічного громадянина РФ, споживача інформації, грає роль дратівника, що дозволяє росіянину відволіктися від власних проблем. Україна поступово займає негативну нішу "ворога" в російській масовій свідомості. Подібну тезу демонструють дані соціологічних досліджень, зроблених наприкінці січня 2009 року Аналітичним центром Юрія Левади.

Відповідні дослідження демонструють, що в січні 2009-го, після чергової "газової" війни між Україною та РФ, переважним чином добре до України ставилося 29% росіян, але погано, або дуже погано 62%.

Скоріше за все, оборонні новації – це, насамперед, не військовий, але політичний сигнал РФ в умовах нинішніх трансформацій. Відповідні рішення потрібні самій Росії не стільки для демонстрації їх світові, скільки для власних потреб.

Зокрема, "щоб не допускати чиїхось односторонніх дій, які могли б завдати шкоди національним інтересам і негативно позначитися на наших внутрішніх справах, знизити рівень доходів росіян, зашкодити їх безпеці" – як пише Медведєв у "Вперед Россия".

Втім, для України постає інше запитання: наскільки політично дезінтегрована держава готова протистояти можливим викликам. Зокрема стосовно майбутнього ЧФ РФ на території України. Сьогодні, до речі, думки майбутніх претендентів розходяться в оцінці майбутнього розв'язання цього питання.

Наприклад, 27 серпня Янукович заявив про можливу пролонгацію угоди з РФ про перебування флоту в Севастополі. Тимошенко на зустрічі з львівськими студентами зазначила, що після 2017 року на території України не буде жодних іноземних військових баз. "Ви знаєте, що угода закінчується (в 2017 році), й наша країна буде вільна від будь-яких баз" – наголосила прем’єр-міністр.

У цьому питанні солідарним з нею залишається і Яценюк, який 1 вересня в Сімферополі заявив: "Угода про перебування Чорноморського флоту є тимчасовою. Термін дії угоди закінчується в 2017 році. Українська Конституція чітко забороняє перебування іноземних баз на території України. Кожен, хто сьогодні зробить заяву, що флот може залишатися після 2017 року, безпосередньо порушить волю українського народу, яка відображена в Конституції. Я волю народу порушувати не буду".

Ці питання не повинні залишатися поза увагою і в контексті виборчої кампанії. Від чітких відповідей і політичних рецептів у безпековій та геополітичній сферах багато в чому залежатиме розвиток країни в подальшому, так само як і розв'язання проблем у сфері україно-російських взаємин.


Юлія Кисельова, аналітик УНЦПД , для УП | pravda.com.ua

Каспаров: у російської влади якийсь панічний страх

Командування Чорноморського флоту Росії не дозволило військовослужбовцям брати участь в аматорському шаховому турнірі «Севастопольська тура», що проходив сьогодні.

Як передає кореспондент УНІАН, про це заявив журналістам в Севастополі 13-й чемпіон світу з шахів, один з лідерів російської опозиції Гарі КАСПАРОВ.

Г.КАСПАРОВ відзначив, що не здивований такою реакцією російського військового відомства на його приїзд до Севастополя. «Мене, навпаки, здивував оптимізм наших представників тут, які говорили, що чорноморці братимуть участь. Мій досвід поїздок Росією свідчить, що останньої миті завжди буде якесь втручання», - сказав він.

На думку Г.КАСПАРОВА, «у російської влади якийсь панічний страх перед спілкуванням. Що такого страшного у шаховому турнірі? Ну, потисну я руки переможцям, ну, щось скажу. Я вважаю, що робити замах на ту шахову спільність, яка збереглася з радянських часів, це - боягузтво, низькість і деінтелектуалізація влади. Вона панічно боїться будь-якого інтелектуального спілкування. Я також ображений, що серед офіцерів не знайшлось людей, які готові поводитися як громадяни Росії, а не як служиві люди», - підкреслив він.

Водночас, додав Г.КАСПАРОВ, він незвично почуває себе у Севастополі: «Тут всі навколо говорять російською, але інша обстановка. Нагадує ті часи, коли шахи були важливою частиною нашого суспільного і культурного життя. Тут радянські традиції зберігаються». Крім того, за його словами, «різкий контраст» він помітив «ще в Борисполі, де була пересадка: я за п`ять годин не побачив жодного поліцейського. У Росії це неможливо».

Шаховий турнір проходив за ініціативою Північно-Західної асоціації ветеранів бойових дій (Санкт-Петербург) і некомерційної організації «Альянс-клуб» (Череповець). Його відкривав Г.КАСПАРОВ. Він вручив призи переможцям турніру, провів сеанс одночасної гри, його прийняв голова міської державної адміністрації Сергій КУНІЦИН.

Раніше ряд українських ЗМІ повідомляли, що 25 серпня в Севастополі відбудеться шаховий матч між українськими і російськими військовими моряками.

unian.net

Меркель "здала" Україну Кремлю

У відношенні України канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент РФ Дмитро Медведєв вступили у "мюнхенську змову".

Про це пише The Times, повідомляє InoPressa.

Такий висновок автор статті зробив з того, що Меркель промовчала у відповідь на заяви Медведєва про безперспективність відновлення нормальних відносин між Росією і Україною при діючому українському керівництві, зроблені після зустрічі з канцлером.

"Медведєв у присутності Меркель фактично розірвав відносини з прозахідним керівництвом України і дав зрозуміти, що Кремль збирається втрутитися у президентські вибори в цій країні на користь найбажанішого для себе кандидата", - йдеться у статті.

"Київ побоюється, що Кремль розіграє "кримську карту" в ході виборів або пізніше, щоб дестабілізувати режим, який вважатиме недостатньо проросійським", - зазначає газета.

Не можна виключати реалізації сценарію зі збройної інтервенцією російських військ для захисту російських громадян, як це було у Грузії, пише автор, нагадуючи, що Медведєв вніс у Держдуму законопроект, який уповноважує його застосовувати війська за кордоном.

Кремль бачить у мовчанні Меркель знак, що підрив суверенітету України зійде йому з рук, як раніше зійшли з рук дії у відношенні Грузії, підсумовує автор.

Як відомо, "мюнхенською змовою" називають угоду від 1938 року, підписану Францією, Великою Британією, Італією та Німеччиною, згідно з якою Чехословаччина була змушена передати Німеччині Судетську область.

pravda.com.ua

МЗС: у нас десятки тисяч громадян зараз живуть з двома паспортами

Міністерство закордонних справ України стурбоване внесенням на розгляд Державної думи РФ законопроекту про порядок використання Збройних сил Росії за межами країни.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив на прес-конференції у Києві виконуючий обов’язки першого заступника міністра закордонних справ України Юрій КОСТЕНКО.

«Ми з тривогою сприймаємо такий документ. Це не тільки стосовно України, це стосується будь-якої території», - сказав він.

Ю.КОСТЕНКО повідомив, що МЗС доручило Посольству України в РФ з’ясувати, яким чином цей документ може стосуватися України, на території якої перебуває Чорноморський флот Росії.

Він зазначив, що використання армії за межами території держави є свідченням агресії, а тим більше, коли мова йде про захист російських громадян.

«У нас десятки тисяч громадян зараз живуть з двома паспортами», - сказав Ю.КОСТЕНКО.

Як повідомляв УНІАН, 10 серпня Президент РФ Дмитро МЕДВЕДЄВ повідомив, що вніс до Держдуми законопроект про порядок застосування Збройних сил РФ за межами країни.

unian.net

Про те, як складно називати речі своїми іменами

Кількома днями виявилися розділені дві події.

Одна – глибоко трагічна: в Одесі загинув студент Максим Чайка. Його смерть стала прямим наслідком зіткнення між двома радикально налаштованими групами молоді на ґрунті політики.

Друга подія – радше комічна. Президія ЦК КПУ присудила премію імені Леніна режисеру Володимиру Бортку за фільм "Тарас Бульба"; як сказано у повідомленні на партійному сайті, "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов, пропаганду общего исторического и культурного наследия".

Події начебто геть різнопланові і нічим не поєднані. Але це тільки на перший погляд.

Насправді обидві повинні змусити замислитися тих, хто не втратив ще здатності судження, до критичного осмислення тієї системи ціннісних координат, у яких існує українська, і не лише українська, політика.

Бо у разі, якщо таке осмислення не буде здійснене, ми всі й далі перебуватимемо у замкненому колі хибних уявлень, які не дозволятимуть навіть "просунутій" частині вітчизняних інтелектуалів називати речі своїми іменами. А це так чи інакше унеможливить прогрес суспільства і досягнення ним цивілізованого стану на тривалий час - поки нас чи то не навчить тяжка катастрофа, чи то хтось ззовні не візьметься підказувати двієчникам.

Отож: якщо дещо узагальнити повідомлення в Інтернеті та газетах про вбивство Максима Чайки, то отримаємо три їхніх найпоширеніших варіанти: "Російські патріоти вбили українського нациста"; "український патріот і націоналіст загинув від рук російських шовіністів"; "антифашисти, які не мають нічого спільного з російськими шовіністами, у спровокованій нациками бійці випадково вбили одного із них".

На перший погляд, усе зрозуміло – оцінка події залежить від політичних і світоглядних поглядів інформаторів. Але ж із цього випливає, що одна і та сама подія в принципі не може бути оцінена суспільством більш-менш об'єктивно, що неможливий суспільний консенсус стосовно тих чи інших засадничих вартостей, принаймні, в Україні.

А якщо такого консенсусу немає хоча б із найважливіших політичних питань - хто нацист, хто патріот, хто світоглядна амеба, а хто просто свиня – то як узагалі можливі країна і держава?

По-іншому, але ставить те саме питання присудження премії імені Леніна; нагадаю, останній ставив завдання захисту інших націй і культур від "істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті мерзотника і ґвалтівника..." – а що ж маємо у формулюванні заслуг режисера Бортка?

Чи входять оці от відзначені Леніним російські культурні якості до "спільного історичної та культурної спадщини", знов-таки враховуючи відому тезу більшовицького лідера про "обрусілих інородців", які "завжди пересолюють у частині істинно російського настрою"? І взагалі – "ідеали дружби" одних народів, якщо зважити на фільм, полягають у тому, щоб бити смертним боєм інші народи. То знову ж хто ж тут комуніст, хто нацист, а хто просто свиня?

Я не беруся судити про конкретні обставини вбивства Максима Чайки і про конкретних винуватців його смерті, це справа слідства і суду, які повинні діяти відповідно тільки до норм права, а не політичної доцільності. А от про те, кого собою являли сторони конфлікту в сенсі ідеології та світоглядних настанов, вести мову можна.

Отож – чи справді був Максим Чайка нацистом?

Для відповіді на це питання ми повинні знати, чи сповідував він ідеологію, яка б поєднувала тоталітарний соціалізм і відвертий расизм. А розмови на кшталт: той нацист, хто проти міграції до України з країн "третього світу", - це відверта дурниця.

Можна бути проти такої міграції з релігійних міркувань. Можна з суто екологічних - у Західній Європі серед певного крила "зелених" усе більшої популярності набуває гасло: "Кожен новий мігрант – це ще один квадратний метр асфальту замість лісів, парків і садів".

Проблема в тому, які практичні засоби у цьому сенсі готовий застосовувати противник міграції і якими є його мотивації. Ну, а щодо тверджень, що борці проти нелегального варіанту міграції – це нацисти, то тут взагалі все поставлене з ніг на голову.

Нелегальна міграція – це кримінальний злочин, якими б не були її мотиви, але у своїй основі це все ж порушення законів. І що виходить: ті, хто за виконання законів – нацисти, а ті, хто підтримує зневагу до законів – борці за свободу?

І навіть тоді, коли певна публіка вважає людей з іншим кольором шкіри "нижчою расою", перед нами далеко не обов'язково саме нацисти. Адже ані ку-клус-кланівців, ані творців режиму апартеїду, за всіх їхніх "подвигів" ніхто до нацистів не відносить – і цілком справедливо – це "лишень" расисти.

А чи був Максим Чайка українським націоналістом? Для цього теж замало інформації.

Адже, скажімо, "Свобода" Тягнибока – це насправді ніяка не націоналістична партія; це питомо етноцентричний рух із дуже простецьким розумінням проблем нації та держави у сучасному світі.

Але за будь-яких обставин націоналізм і нацизм – принципово різні феномени. На момент приходу Гітлера до влади всі без винятку німецькі партії були націоналістичними, виступаючи проти Версальської угоди, яка справді принижувала гідність Німеччини і кожного свідомого німця.

А от погляди фюрера та партійних ідеологів були відверто расистськими. Власне, чому лише погляди? Дії також, адже під час Другої світової війни в ім'я химерних інтересів "арійської раси" була принесена в жертву сама німецька нація...

А тепер про "антифашизм". З якогось дива, навіть у середовищі наших правозахисників, вважається – антифашисти є апріорі пристойними людьми. Хочу нагадати, що головним антифашистом усіх часів і народів – з 22 червня 1941 року – був особисто товариш Сталін і вся його хвацька команда.

Не варто забувати, що ці антифашисти знищили під час Другої світової війни цивільного населення на "визволених" ними територіях ніяк не менше, ніж справжні фашисти. А про, скажімо, "розв'язання кримськотатарського питання" чи схожих на нього і говорити не доводиться – геноцид завжди геноцид, здійснюють його фашисти чи антифашисти.

Тому проголошення антифашистських гасел ані у нас, ані у Західній Європі не гарантує позитивних політичних якостей речника цих гасел.

Це можуть бути прихильники тоталітарних, а часом навіть ксенофобських ідей. Тільки й різниці – концтабори для інакодумців такі антифашисти будували б під іншими гаслами і прапорами, ніж фашисти та нацисти - різниця між двома останніми ідеологіями і політичними практиками передусім у тому, що перші виступали за корпоративну, а друзі – за народно-соціалістичну державу.

І знов-таки: антифашисти можуть бути цілком прийнятними персонажами, якщо вони не сповідують тоталітарних ідей та не гуртуються під червоними прапорами. Інформація про те, хто такі за своїми поглядами вбивці Максима Чайки, на жаль, поки що практично відсутня.

А от стосовно КПУ та її премії за фільм "Тарас Бульба" все значно простіше.

Просто керівництво партії остаточно розставило цим актом всі крапки над "і": це партія відверто антимарксистська - бо Маркс завжди підтримував Польщу у її боротьбі проти Росії, власне, й анти ленінська, що випливає з наведених вище ленінських цитат, яка сповідує щось на кшталт лінивого та розм'яклого постсовєтського націонал-соціалізму. Звичайно, це давно вже не ліва партія; але й не права, бо її ідеологія і, головне, практика давно вже вийшли поза цю систему координат.

І тут саме час для підбивання певних підсумків із усього сказаного: у нашого суспільства не дуже добрі, скажімо так, справи з критичним мисленням і наявністю ефективних інструментів оцінки та розуміння політичних явищ.

Тому суспільного консенсусу щодо засадничих вартостей у нас поки що не видно й на обрії. А можливий він передусім на ґрунті розуміння неприпустимості у сучасній Україні будь-яких варіантів тоталітарних ідеологій та практик, якими б гарними назвами вони не прикривалися, і водночас – пріоритетності демократичних вартостей та національних інтересів.

Тоді трагедії на кшталт одеської стануть куди менш можливими (мене не полишає думка – чи й справді не було точок дотику між обома молодіжними середовищами?), а присудження премії імені борця із великодержавним російським шовінізмом Леніна великодержавно-шовіністичному фільму викликатиме всезагальний гомеричний регіт. І так далі. Утопія, скажете? Як знати...


Сергій Грабовський, кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників

pravda.com.ua

5 причин відкрити в Криму представництво США

Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Вільям Тейлор розповів в інтерв`ю радіостанції «Свобода», з якою метою Штати відкривають своє представництво в Сімферополі.

"Цілей для відкриття представництва є декілька. По-перше, ми би хотіли заохотити інвесторів звернути увагу на Крим та збільшити інвестиції у цю частину України.

Також ми би хотіли заохотити більше американських туристів приїхати до Криму, бо кожен, хто там побував, знає, що це чудове місце. Часом туристам потрібна допомога посольства, і якщо ми матимемо офіс там, то для туристів це буде зручніше.

По-третє, ми б хотіли налагодити більший обмін між США і Україною, і Кримом особливо", - пояснив дипломат.

"По-четверте, ми би хотіли поширити наші програми допомоги на Крим. Зокрема, допомоги в галузі охорони здоров’я, наприклад, здоров’я матері і дитини. Нам вдалося досягти чималого успіху в поліпшенні здоров’я немовлят та їхніх матерів. Також у нас є добрий досвід роботи з місцевими мерами, яким ми допомагаємо в складанні бюджету, виділенні грошей та міським плануванням. Ця робота ведеться по цілій Україні, включно з Кримом. Ми би хотіли розширити цю роботу", - сказав він.

"І п’ята причина, чому б ми хотіли бути ближчими до Криму, це для того, щоб краще розуміти кримчан. Ми б також хотіли, щоб кримчани краще розуміли американців", - наголосив посол.

Як повідомляв УНІАН, у рамках підписаної в грудні 2008 року Хартії про стратегічне партнерство Україна дала згоду на відкриття дипломатичного представництва США в Сімферополі.

unian.net

Розвідка США включила Україну в список "гарячих точок"

Розвідка США визнала, що головною загрозою для країни є глобальна економічна криза, однак значна увага приділяється й державам колишнього СРСР.

Про це говориться в доповіді про загрози безпеки США (Intelligence Community Annual Threat Assessment), підготовленого розвідувальними службами країни, повідомляє WashProfile.

У доповіді вказується, що головними загрозами безпеки США є економічна криза, насильницький екстремізм (дії терористів), процеси, що відбуваються в регіоні, названому Аркою Нестабільності, що простягнулася від Близького Сходу до Південно-Східної Азії (у цьому розділі оцінюється ситуація в Ірані, Іраку, Леванті, Афганістані, Пакистані), проблеми Азії (негативні наслідки посилення азіатських гігантів - Китаю й Індії, а також ядерні амбіції Північної Кореї), проблеми Балкан, Латинської Америки й Африки, а також організована злочинність.

Крім того, особливо підкреслюються загрози безпеки комп'ютерних мереж з боку терористів, злочинців і деяких держав. "Деякі країни, включаючи Росію, мають технічні можливості атакувати й перешкоджати нормальній роботі інформаційної інфраструктури США й вести розвідку подібним чином", - відзначається в доповіді.

У розділі доповіді, що називаються "Зростаючі виклики в Росії і Євразії", зокрема, констатується, що Росія намагається змінити існуючий міжнародний політичний і економічний порядок.

"Москва активно налагоджує стосунки з регіональними лідерами, такими як Китай, Іран і Венесуела, що збільшує можливості її впливу. Росія також прагне зберегти й зміцнити свій контроль над маршрутами поставок енергії в Європі й Східній Азії. Москва впевнена, що серйозна залежність Європи від російського газу збільшує політичну й економічну вагу Росії", - говориться в документі.

Оцінюючи ситуацію на пострадянському просторі, американська розвідка вказує на такі "гарячі точки", як Абхазія й Південна Осетія, Карабах, Україна, Білорусь і Середня Азія.

На думку розвідки США, прогрес в Україні буде повільним, через слабість політичних інститутів, "газового" конфлікту з Росією, потенційної української нестабільності й світової фінансової кризи, що загрожує українській економіці.

http://www.banderivets.org.ua/?page=pages/news/20090217a

ЗА МАТЕРІАЛАМИ WashProfile http://www.washprofile.org/ru/node/8420

maidan.org.ua

ТРИ ЧВЕРТІ РОСІЯН ВИСТУПАЮТЬ ЗА ЗАХИСТ СВОЇХ У КРИМУ

Близько 70% росіян вважають можливим загострення відносин з Україною через питання приналежності Криму.

Такі результати опитування громадської думки, яке провів Всеросійський центр дослідження громадської думки в 42 регіонах Росії.

Про них повідомила директор з комунікацій ВЦДГД Ольга Каменчук, повідомляє "Эхо Москвы".

За її словами, три чверті росіян виступають за захист інтересів росіян у Криму.

Як відомо, у серпні 2008 року Росія пояснювала введення своїх військ на територію Грузії захистом інтересів російських громадян у Північній Осетії.

pravda.com.ua

Наливайченко знає, хто фінансує антиукраїнські збіговиська

Т.в.о. голови СБУ Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО стверджує, що, за наявною у Служби безпеки України інформацією, депутат Держдуми РФ Костянтин ЗАТУЛІН фінансує чергову політичну акцію, яка має пройти сьогодні в Одесі.

Про це В.НАЛИВАЙЧЕНКО заявив в інтерв’ю "Українській правді".

"Наприклад, зараз пан ЗАТУЛІН зібрав гроші на фінансування 17 лютого в Одесі чергового політичного, ну, не будемо говорити збіговиська, – зібрання, як він вважає..." - сказав В.НАЛИВАЙЧЕНКО.

Водночас керівник СБУ зазначив, що певні російські політики використовують гроші, "які вони отримують у певних російських організаціях, для того, щоб фінансувати політичні збіговиська та своє перебування в Україні".

"Наприклад, - сказав В.НАЛИВАЙЧЕНКО, - рік тому ми казали, що структури, наближені до уряду Москви, до пана ЛУЖКОВА, причетні до незаконних фінансових оборудок в Севастополі. Мова йшла про певні фінансові оборудки з будівництвом, відкати. Потім ці кримінальні гроші, зароблені на нашій же території, вкладаються в антиукраїнські проекти".

Також, за словами т.в.о. голови СБУ, справа щодо організації сепаратистського руху в Закарпатті вже перебуває в суді. За словами В.НАЛИВАЙЧЕНКА, “дві людини, які приписали собі звання лідерів русинів, насправді зробили це абсолютно безпідставно, тому що сам по собі русинський рух – це зовсім інші люди і зовсім інші громадські організації. А це - люди, які за зовнішнього фінансування вирішили спровокувати створення так званого сейму русинів, територіального об`єднання і заявити про окрему адміністративно-територіальну одиницю”.

На уточнююче питання про те, хто фінансує ці організації, В.НАЛИВАЙЧЕНКО зазначив, що фінансування “зовнішнє, а точніше, російське”. При цьому, за його словами, не йдеться про уряд Росії, а до цього причетні “ті люди, які вважають, що можна на території України спровокувати сепаратизм”.

На запитання, чи має він на увазі К.ЗАТУЛІНА або Ю.ЛУЖКОВА, В.НАЛИВАЙЧЕНКО сказав, що “вони в тому числі. Це люди, які заїжджають на нашу територію в якості провокаторів, порушують законодавство України, ставлять під сумнів територіальну цілісність нашої держави...”.

Як повідомляв УНІАН, 25 жовтня 2008 року відбувся Другий Європейський конгрес підкарпатських русинів, на якому було оголошено про "відтворення русинської державності", а саме про надання Закарпатській області України статусу національної автономії русин. Учасники з`їзду вимагали, щоб обласна рада до 1 грудня затвердила їхні вимоги. Інакше лідер русинського руху Димитрій СИДОР пообіцяв "знайти інші шляхи, щоб відновити нашу державність".

Правоохоронні органи порушили стосовно лідерів русинського руху кримінальну справу за статтею про посягання на територіальну цілісність України. Ряд політиків заявили, що за виступами русин стоїть Росія, яка прагне дестабілізувати ситуацію в сусідній державі. Інші зв`язали те, що відбувається в Закарпатті, з діяльністю глави президентського Секретаріату Віктора БАЛОГИ. За цією версією, В.БАЛОГА, що має вплив на русинський рух, використовує загрозу сепаратизму для впливу на Віктора ЮЩЕНКА.

Згідно з даними перепису 2001 року, в області русинами себе назвали 10 тисяч чоловік.

7 березня 2007 року на сесії депутати Закарпатської облради ухвалили рішення визнати національність "русин" на території області і внести її у перелік національностей регіону.

unian.net

Керченська протока - другий Зміїний?

Українські експерти, опитані інтернет-виданням «Главред», погоджуються в тому, що для української сторони делімітація морських просторів між Україною та Росією в Міжнародному суді ООН була б вигідною. Натомість Росії вирішувати це питання у форматі двосторонніх відносин вигідніше.

Теоретично вирішення цього питання в Міжнародному суді ООН можливе, але для цього потрібно добру волю обох сторін, стверджує аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач. «З того, як себе поводять щодо цього питання росіяни, видно, що вони не зацікавлені вирішувати його ближчим часом. Росія залишає питання делімітації кордонів на морі з Україною для можливості тиску на українську владу», - стверджує експерт.

Міжнародний арбітраж був би оптимальним для України, але не для Росії, розповів директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. «Міжнародні суди ж не піддаються політичному тиску, призначення суддів там не є політичним. А тому тут можливі об’єктивні рішення і несподіванки для Росії, яка буде все-таки вичавлювати з України те, що вона вважає за потрібне, розраховуючи на нестабільність політичного режиму, конфлікти у владі, скрутну економічну ситуацію, а також на нових політиків, які з точки зору Росії є більш прийнятними для російських національних інтересів, аніж нинішні», - розповів політолог.

Натомість російський експерт Євгеній Мінченко каже, що Росія не погодиться іди в Міжнародний суд ООН, бо не визнає його юрисдикції. «На мою думку, для Києва і Москви оптимальним було б домовитись на двосторонній основі», - стверджує він.

Як повідомлялось раніше, у Міністерстві закордонних справ України не виключають можливості звернення до Міжнародного суду ООН для вирішення спірних питань з Росією при делімітації Азовського моря і Керченської протоки.

unian.net

Ющенко: моє рішення про участь у президентських виборах буде достойним

Президент України Віктор ЮЩЕНКО заявляє, що рішення про його участь у наступних президентських виборах поки що не на часі.

Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, про це В.ЮЩЕНКО сказав в інтерв`ю німецькій інформаційній агенції Deutsche Press-Agentur.

«Я прийшов в українську політику з однією метою – вивести країну на економічні свободи, на громадянські свободи, на реалізацію тих політичних цінностей, які формують демократичне майбутнє України. Я можу підтвердити лідерство в нації тільки на засадах тих цінностей, які нація бачила під час Помаранчевої революції», – сказав В.ЮЩЕНКО.

«Прийде час, і я прийму самодостатнє рішення. Воно буде достойним», – сказав Президент, наголосивши, що не можна політикам через власні амбіції ставити під загрозу ці успіхи країни.

«Кожен політик, який хоче бажати успіху країні, на порядок денний не повинен ставити своє президентство як пріоритет номер один. Велика помилка прем`єр-міністра, що президентські вибори вона почала з 2008 року. Не треба під своє его робити експерименти з усією країною», – вважає В.ЮЩЕНКО.

Президент назвав досягненням останніх чотирьох років утвердження політичних свобод, прогрес в європейській та євроатлантичній інтеграції. «Це добра основа, щоб далі суспільство рухалося вперед, бо я переконаний, що тільки демократичні засади дають право вибору в усьому», - сказав В.ЮЩЕНКО.

Також глава держави вказав на значний прогрес євроатлантичної інтеграції України і висловив упевненість у тому, що «ми прийдемо до ідеології колективної безпеки».

«Ми повторимо європейську відповідь, і не тільки через те, що вона вірна і їй, власне, альтернативи немає. Колективна європейська модель захищає визначення державного суверенітету. В НАТО є один принцип: загроза твоєму суверенітету - це є загроза суверенітету всіх», - сказав В.ЮЩЕНКО.

При цьому Президент ще раз підтвердив, що рішення про членство буде прийнято з урахуванням громадської думки.

«Це не питання формального правового рішення – це рішення повинно пройти через серце 47 мільйонів людей», – сказав В.ЮЩЕНКО. Він висловив переконання, що після кількарічного суспільного діалогу таке рішення буде позитивним.

unian.net

Українофобія – не расизм?

Члени Громадської ради при МВС занепокоєні змістом брошури, яку МВС рекомендує поширювати серед своїх працівників для роботи із запобігання злочинів, зчинених на підґрунті расової, національної або релігійної нетерпимості.

Йдеться про "доробок" за авторства Кобзіна та Черноусова "Нетолерантна діяльність та організації в Україні. Результати соціологічного дослідження".

На перший погляд, в цьому нема нічого примітного. Але це лише на перший погляд. На думку члена Громадської ради Олеся Донія "дослідження є суто науковим, відбиває лише точку зору своїх авторів і може хибно орієнтувати працівників міліції при некритичному сприйнятті змісту дослідження".

Дійсно, автори брошури рекомендують звертати увагу на організації та на сайти, що по своїй суті аж ніяк не закликають до расової, релігійної чи іншої ворожнечі, не закликають до повалення чинної влади тощо.

З точки зору вітчизняного законодавства, міліція не має права в таких випадках втручатися в діяльність цих організацій чи Інтернет-сайтів і тим більше проводити з їх активістами чи редакторами "профілактичні бесіди".

Ще один мінус видання полягає в тому, що попри згадку усіх можливих організацій ультраправого і навіть націоналістичного спрямування, жодним чином не зачіпається діяльність українофобських організацій, які, до речі, досить комфортно почувають себе в Україні, особливо – в Криму.

Чомусь автори брошури не б’ють на сполох через обставину функціонування в Україні різного роду сумнівних козацьких організацій, таких як, наприклад, "Вєрноє казачєство".

Ці організації використовують російську імперську символіку, неодноразово зі сторінок друкованих видань і навіть з екранів телебачення закликають до повалення існуючого режиму, пропагують міжрелігійну ворожнечу (агов, МВС!) і не приховують своєї антидержавницької спрямованості.

Дехто з таких "казачков" домігся не просто легалізації своєї діяльності в Україні, але й долучився до спільних з МВС заходів, в першу чергу – з патрулювання вулиць. Так відбувається, наприклад, в Чернігові.

Але "казачки" – це лише півбіди. Справжню загрозу для внутрішньополітичної і соціальної стабільності, територіальної цілісності України становить низка радикально налаштованих проросійських організацій в Криму.

Не кажучи про відверто фашистську екстремістську організацію Євразійський союз молоді, яка відкрито пропагує міжнаціональну і міжконфесійну ворожнечу! Але ними МВС також неохоче займається.

До сих пір нікого не вдалося притягти до суду, ув’язнити – тим паче. Мабуть, вітчизняній міліції легше ловити "скінів". Це ж бо не вимагає великих зусиль.

Але повернемося до брошури. Окрім згадки різного роду націоналістичних і ультраправих організацій, в ній зачіпається й проблема футбольних фен-рухів. Зокрема, згадуються фанатські угруповання ФК "Карпати" (Львів), "Дніпро" (Дніпропетровськ) та "Динамо" (Київ), як потенційні розсадники ідей нацизму, расизму тощо.

Але чомусь жодним словом не згадано ультрас ФК "Чорноморець" (Одеса), які в не меншій мірі є прихильниками позицій расової і національної нетерпимості. Просто відмінність цих фанів в тому, що вони є яскраво вираженими, як це прийнято тепер казати, "патріотами Росії", і, як і низка кримських радикальних угруповань, несуть загрозу внутрішній стабільності на Півдні України.

Так само не зачіпає брошура питання діяльності антинацистських формувань, так званих "анті фа" (антифашисти). А вони, як свідчить практика, несуть не меншу загрозу, ніж ультраправі. Це стосується не лише ідеології, яку сповідують ці нацисти навпаки (відомо, що дуже багато антифашів свого часу перебували в лавах українського осередку Націонал-більшовистської партії одіозного Едуарда Лимонова), але й в їх безпосередніх діях.

Хто-хто, а правоохоронці повинні пам’ятати випадок довкола осіннього матчу поточної першості України з футболу у Львові, коли до місцевих "Карпат" мав завітати столичний клуб "Арсенал".

Нагадаємо, що тоді органи МВС затримали декілька десятків молодиків, що везли з собою не лише файєри і петарди, але й бейсбольні біти, арматуру і навіть холодну зброю з явним наміром вчинити провокацію під час футбольного матчу, а то й масові заворушення в самому місті.

Не секрет, що до фанатських угруповань ФК "Арсенал" в більшості своїй належать саме ті, хто називає себе "антіфа". І ще більш показово те, що під час того сумнозвісного виїзду в більшості затриманих фенів столичної команди були при собі паспорти...Російської Федерації.

Ось вона, інтернаціональна пролетарська взаємовиручка!

В правоохоронних органах припускають, що в когорті затриманих горе-вболівальників могли бути і члени ЄСМ, зокрема й ті, що замішані в скоєні актів вандалізму на Говерлі і біля пам’ятника Героям Крут.

Отже, не лише ультраправі несуть загрозу нашому суспільству. Українофобські структури потенційно є куди підступнішими й страшнішими, особливо в період назрівання політичної нестабільності, під час парламентських і президентських виборів тощо.

Відомо, що ці структури, так чи інакше, знаходяться під контролем Федеральної служби безпеки Росії (втім, один з лідерів УНА-УНСО Микола Карпюк восени минулого року в розмові з журналістом видання "Кореспондент" заявив, що ФСБ може контролювати і ультраправі ніби-то патріотичні проукраїнські сили).

Підсумовуючи все вищесказане, можемо лише підтримати прохання, що викладено в депутатському листі, що рекомендує керівництву МВС не поширювати дану брошуру серед рядового складу, мотивуючи це також і тим, що звичайні міліціонери просто не можуть розібратися в тонкощах ситуації і почати "гребти під одну гребінку" і ультраправих, і цілком адекватних патріотичних діячів, як це, наприклад, сталося 4 листопада 2007 року.

Тоді, нагадаємо, під час мітингу патріотичної громадськості міста Києва було незаконно затримано близько трьох десятків молодих хлопців з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, "Тризуба", ВО "Свобода", УНА-УНСО.

Натомість учасників так званої "православної ходи", що відбувалася в цей же час, міліція навіть не попросила згорнути прапори Російської Імперії і ніяк не відреагувала на присутність серед "шествующіх" агресивно налаштованих "козачків" у камуфляж ній формі.

Істерія навколо так званих проявів "нетолерантності" є більшою мірою надуманою і роздмуханою ЗМІ. Так, звичайно, не можна заперечувати фактів насильства над іноземними громадянами, особливо – неслов’янського походження.

Так само не можна заперечувати і ту обставину, що багато справ, з цими випадками пов’язаних, свідомо перекваліфіковували у "хуліганство", ігноруючи "расове підґрунтя" насильства і мотиви, які могли бути більш акцентованими, ніж банальне бажання просто натовкти комусь пику через надлишок випитого алкоголю.

Але не можна також ігнорувати і численні факти скоєння злочинів нелегальними мігрантами та просто особами неукраїнського походження проти власне українців.

Питання національної, расової, релігійної нетерпимості не можна розглядати однобоко. Адже українофобія – це такий самий прояв нетолерантності, як і будь які прояви нацизму, расизму, шовінізму.

І коли їдеш по Кримському півострову на авто чи поїзді і маєш змогу побачити багато некоректних написів, серед яких найм’якішим є "Хохли, убєрайтєсь прочь!" або закреслені і замальовані таблички з написами державною мовою (!), то мимоволі доходиш висновку, що в першу чергу міліція повинна думати про те, як захистити наших громадян. І не лише представників національних меншин, але й, власне, українців.

Сергій Багряний | pravda.com.ua

Ключовий момент

Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ: Безпорадність лідерів відкриває дорогу зовнішньому втручанню

---

Розмовляв Микола СІРУК, «День», Вашингтон

---

У колишнього радника президента США з питань національної безпеки Збігнєва Бжезинського, який нині працює радником в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, робочий графік, зрозуміло, розписаний по хвилинах, але він знайшов час, щоб дати інтерв’ю «Дню». Американський політолог також є професором зовнішньої політики США у Вищій школі міжнародних досліджень ім. Пола Ніце Університету Джонса Гопкінса, членом опікунської ради «Фрідом Хаус», Тристоронньої комісії (США—Європа—Японія), членом рад директорів Польсько-американського Фонду Свободи і Польсько-американського підприємницького фонду.

Якими будуть зовнішньополітичні пріоритети США і хто саме визначатиме зовнішню політику в адміністрації Обами? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Збігнєва БЖЕЗИНСЬКОГО.

«...ЗІ СХОДУ ЄГИПТУ ДО ЗАХОДУ ІНДІЇ»

— Пане Бжезинський, яку позитивну і негативну спадщину у сфері зовнішньої політики США залишив за собою Джордж Буш-молодший? Наприклад, під час останньої прес-конференції у Брюсселі держсекретар Кондолізза Райс сказала, що позитивним у зовнішній політиці Буша можна вважати вступ до НАТО дев’яти країн Центральної та Східної Європи.

— Так, це правда. Якщо говорити про бажання створити стабільну та безпечну Європу, то це був корисний внесок. Підписання Хартії про стратегічні відносини між США та Україною, а також підписання в останні дні адміністрації Буша відповідної Хартії між США та Грузією також були внеском до стабільності. У цьому сенсі це позитивна спадщина.

Однак проблема полягає в тому, що позитивний ефект було підірвано негативними наслідками позиції США у світі. Ініціативи, які ухвалив президент Буш, загалом погіршили позицію США у світі. Якщо хтось вважає, що безпека в Європі певною мірою залежить від НАТО і якщо хтось припускає, що незалежність України чи Грузії певною мірою залежить від тісноти відносин зі Сполученими Штатами, то слід зазначити, що виграшний ефект спеціальних ініціатив держсекретаря Райс чи президента Буша був послаблений, розмитий, підірваний загальною спадщиною, яку він залишив за собою.

— Якщо тепер говорити про нинішнього президента Барака Обаму, то якими будуть його пріоритети у зовнішній політиці США?

— Зважаючи на специфічну, а не загальну зміну ставлення та атмосферу, які певною мірою він уже висловив в інавгураційній промові, відповіддю буде — зосередження уваги на тій частині світу, яка простягається зі сходу Єгипту до заходу Індії. Саме там США мають приділяти увагу і проявляти свої інтереси. Адже там перед США постають серйозні геополітичні виклики. Тому Обамі потрібно буде сформулювати інший підхід, буквально протягом декількох наступних тижнів.

«ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО АМЕРИКАНСЬКОГО ПІДХОДУ ДО СВІТУ»

— А хто буде формулювати підхід? Адже останнім часом з’явилося багато публікацій, зокрема, Інституту Брукінгза, у яких президенту дають поради, починаючи від того, як поліпшити імідж США, до графіку проведення президентом міжнародних зустрічей.

— Перш за все, потрібно зрозуміти, що всі так звані мозкові центри у Вашингтоні підготували пакети рекомендацій для президента Обами. Ними можна заповнити кімнату. Однак існують дуже мінімальні шанси, щоб він прочитав повністю хоча б один із таких пакетів. Якщо підбити підсумок, будь-який план, який рік чи півроку тому конкретизував, що Обама мав би робити, є вправою з написання фантастичних творів, а не стратегії. Події дуже вплинули на те, що стало відбуватися після того як півроку чи рік тому було написано рекомендації. Ключовий момент полягає в перевизначенні загального американського підходу до світу. Тепер президентові доведеться перекласти підхід до політики в тій частині світу, зокрема, в якій США найбільш активно і сильно, потенційно найбільш небезпечно залучені.

— Близький Схід?

— Саме про це я й кажу. Зі сходу Єгипту до заходу Індії. Але це не лише Близький Схід. Тут є Ірак, Іран, Афганістан і Пакистан.

— Пане Бжезинський, в одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що Гілларі Клінтон може бути успішним держсекретарем, якщо буде здійснюватися стратегічне керівництво з центру — Білого дому. А хто ж буде керувати пані Клінтон?

— Перш за все, цілком зрозуміло, що Обама буде виробляти загальну політику. І пані Клінтон розуміє це. Вона має політичний здоровий глузд. По-друге, він має радника з питань національної безпеки, колишнього командувача військ НАТО Джима Джонса, генерала Морського корпусу, який є елітним родом військ у США. Якщо метою є проведення узгодженої політики, то ця політика буде стратегічно визначатися у Білому домі, координуватиметься та виконуватиметься з Білого дому. А це Обама і Джонс.

«Я НЕ ДУМАЮ, ЩО РОЗШИРЕННЯ МАЄ ЗУПИНИТИСЯ...»

— До речі, на вашу думку, чи погодиться Обама з пропозиціями, які були висловлені в рекомендаціях Інституту Брукінгза щодо тимчасового призупинення розміщення елементів американської ПРО в Європі та розширення НАТО на схід?

— Я не думаю, що розширення має зупинитися. Для адміністрації певною мірою розширення стало менш ймовірним через факти, що стосуються потенційних кандидатів. Невизначеність довкола серпневих подій 2008 року в Грузії дещо ускладнила можливості для Тбілісі швидше приєднатися до НАТО. Причому, хоч як би це було бажано. Той факт, що в Україні менше 40 відсотків населення підтримує вступ країн до НАТО, не полегшує завдання отримання членства в Альянсі. Не згадуючи вже того, що саморуйнівна політична боротьба у верхах України значно ускладнює аргументи Заходу про те, що вище керівництво України є серйозним партнером Заходу. Причина, чому такі країни, як Польща чи Чеська республіка, швидко вступили до НАТО, полягала в тому, що керівництво цих країн, чи то Валенса у Польщі, чи Гавел у Чехії має повну підтримку політики щодо отримання членства в Альянсі. Тому цим країнам було легко заручитися політичною підтримкою в країнах-членах НАТО щодо їхнього включення в Альянс.

ХАРТІЯ ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО І ПДЧ

— Пане Бжезинський, як ви пам’ятаєте, минулого року питання не стояло, щоб Україна отримала членство в НАТО, а лише йшлося про План дій щодо членства... Українська влада сподівалася, що завдяки цьому країна швидше наближатиметься до НАТО.

— Хартія про стратегічне партнерство, яка була підписана наприкінці минулого року між США та Україною, надає все, що мав би надавати ПДЧ.

— Але цього, мабуть, не достатньо, щоб отримати підтримку, яку надає стаття 5 Вашингтонського договору?

— ПДЧ також не передбачає використання статті 5. Питання полягає в тому, що Україна повинна припинити поводити себе, як дитина. Вона має поводитися як доросла людина. Як можна надати Україні статтю 5, коли лише 36—38 відсотків населення хоче бути в НАТО. А вищі українські демократичні лідери, які були обрані саме тому, що вони були демократами й хотіли рухати Україну до Заходу, витрачають більшість своєї енергії на боротьбу один проти одного. Публічно кожен робить все можливе, щоб підірвати один одного. А Янукович споглядає збоку і потирає руки. А Путін тим часом сміється і ричить.

— До речі, як буде адміністрація Обами вибудовувати відносини з Росією? Ви відзначали після грузинського конфлікту, що під загрозою перебуває незалежність пострадянських країн.

— Я думаю, що нинішня адміністрація має так розвивати відносини з Росією, аби гарантувати, що Україна поступово й постійно рухатиметься до Заходу і має з ним більш тісні відносини. Підписана у Вашингтоні Хартія чітко свідчить про американську підтримку незалежності й територіальної цілісності України. Але, якщо зробити добрий аналіз, то країна, чисельністю 46 млн. чоловік, повинна бути спроможна сама визначати свою позицію у світі. І робити це на демократичній основі. Проблема полягає в тому, що демократична більшість в Україні, яка декілька років тому прийшла до влади як результат демократичного тріумфу, є безпорадною і персонально роздрібненою. Причому це відкриває можливості для зовнішнього втручання, інтриг, корупції, хабарництва. Певною мірою, для мене, американця польського походження, все це нагадує Польщу XVII століття, коли польські магнати — еквівалент українських олігархів — а також політична еліта тих часів були всі об’єктом зовнішньої маніпуляції, хабарництва й корупції, що призвело до втрати незалежності.

«У КРАЇНІ МАЄ БУТИ ЧІТКЕ ДЕМОКРАТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО»

— Що, на вашу думку, хотіла би побачити адміністрація Обами в діях української влади, щоб надавати більшу підтримку Україні в її прагненнях приєднатися до європейських та євроатлантичних структур?

— Перш за все, в країні має бути чітке демократичне лідерство, а не такі дивні й незрозумілі речі, які можна побачити на екранах телевізорів. Коли українські парламентарі займаються бійками замість серйозного урядування. Президент і прем’єр-міністр були поруч, коли їх обирали. Але вони продемонстрували повну неспроможність працювати разом. Якщо вони не можуть працювати разом, тоді потрібно українському народу визначити, що, можливо, настав час прийти новому поколінню лідерів. Але це не Обама повинен вирішувати, і це не мені радити, не американцям вирішувати. Я вважаю, Україна серйозна країна. І настав час її лідерству діяти як лідерству серйозної країни. Один політичний лідер публічно схвалює операцію в Абхазії та Південній Осетії на грузинській території, створюючи юридичний прецедент зробити те саме щодо Криму. А тим часом два інші намагаються відчайдушно зруйнувати один одного.

До речі, хочу нагадати відомий вислів Кеннеді: не запитуйте, що країна має зробити для вас, запитуйте, що ви можете зробити для країни. Не запитуйте нас на Заході, що ми можемо зробити для вас, запитуйте, що ви маєте спершу зробити для себе. Тоді з вами будуть поводитися як із серйозною країною.

— Пане Бжезинський, а як би ви охарактеризували б зараз відносини між США і Україною — як союзників чи друзів?

— Я думаю, що «партнери», можливо, як і інші, є добрим словом. Бо за існуючих обставин відносини не є дуже точно визначеними. Але це не залежить від нас. Це також залежить від інших сторін відносин. І має бути чітко зрозуміло, чого вони хочуть.

— А чи не хотіли б США, щоб Україна відправила військовий контингент до Афганістану?

— Ваша країна відправляла війська до Іраку. Якщо вона відправить військовий контингент до Афганістану, то, я переконаний, це сприйматиметься схвально. Я критик нашої політики щодо Афганістану. Я вважаю, що нам більше потрібен політичний підхід, ніж чисто військовий. Але військовий підхід також потрібний. Я можу уявити обставини, коли додаткова зовнішня військова присутність буде вітатися. Але, з іншого боку, я також розумію, що в українців не було іншого вибору, а тільки йти і помирати, коли Радянський Союз вдерся до Афганістану. Я думаю, що в Україні не буде ентузіазму з приводу відправки військ до Афганістану. І я це добре розумію.

«Я ОСОБИСТО ХОТІВ БИ БАЧИТИ УКРАЇНУ В НАТО»

— Можливо, це якимось чином допомогло б Україні швидше приєднатися до НАТО? Принаймні, так вважають деякі експерти, адже інші країни НАТО не дуже палають бажанням збільшувати військові контингенти в Афганістані.

— Не повинно існувати ілюзій. Ви не можете швидко приєднатися до НАТО, якщо громадська думка не підтримуватиме цей крок. А такої підтримки не буде доти, поки ваше керівництво не діє так, щоб конструктивно впливати на зміну громадської думки. Президент Ющенко говорить добрі речі про НАТО. Прем’єр-міністр Тимошенко також говорить позитивні речі про Альянс. Але, водночас, вони нейтралізують одне одного. А це, безсумнівно, зменшує їхній вплив на трансформацію ставлення українського населення щодо НАТО. Я особисто хотів би бачити Україну в НАТО. Але я реаліст і демократ, і скажу, що це не станеться доти, доки громадськість не виступить в підтримку членства в Альянсі.

— Якщо говорити про європейську інтеграцію, чи вважаєте ви, що ЄС робить достатньо, щоб наблизити Україну до себе, що, за вашими словами, сприяло би стабільності?

— Існують стандарти, яких має дотримуватися кожна країна, що бажає приєднатися до ЄС. А це ефективність урядування, працююче законодавство, прозорість, повністю антикорупційна спрямованість. І ви можете самі дати собі відповідь, до якої міри Україна відповідає цим стандартам.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ Й СИГНАЛИ ЄС УКРАЇНІ

— Пане Бжезинський, я хотів би звернути увагу на те, що, можливо, надання перспективи членства з боку ЄС могло би більше спонукати Україну до реалізації реформ, боротьби з корупцією...

— ЄС не може дати такої перспективи і зобов’язання розпочати переговори, доки не буде виконано певні передумови, які виконала кожна країна в Європейському Союзі. Зараз в ЄС дійсно існує негативна реакція щодо членства Болгарії та, певною мірою, Румунії. Частково це обумовлено відчуттям, що ЄС було не досить наполегливим і чітким щодо відповідності цих країн не тільки передумовам, але й відповідності 32 статтям, по яких велися переговори і потім імплементувалися після приєднання. Доки Україна не покаже, що вона може відповідати європейським стандартам, доти в ЄС, звісно, буде брак ентузіазму. Водночас Євросоюз намагається подавати сигнал, що історично, культурно, географічно він розглядає Україну як європейську країну. І він хотів би сприяти тому, щоб одного дня Україна стала членом. Але, знову ж, це питання до України, що вона сама готова зробити.

— В одному з коментарів «Дню» завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин Євген Камінський висловив припущення, що адміністрація Обами виступатиме за зміцнення торгово-економічного та інвестиційного чинника у американсько-українських відносинах, щоб тим самим зменшити використання Росією економічного та енергетичного важелів впливу на Україну для її політичного підпорядкування. Чи відповідає дійсності такий прогноз, зважаючи на нещодавню газову суперечку між Україною та Росією?

— Перш за все, я хотів би сказати, що у нещодавній конфронтації між Росією та Україною, на мою думку, Росія політично програла. А на економічному рівні результат був більш-менш рівним. Але головною метою російського маневру насправді було не отримання більших грошей від України, а намагання змусити європейців в ЄС приєднатися до Росії в засудженні України. Іншими словами, створити велику прірву між Україною та ЄС. І Росія програла. Більшість людей в ЄС більше звинувачують Росію, ніж Україну. Але, якщо розглядати майбутнє в ширшому сенсі, більш відповідальні люди у США та ЄС думають про Україну як про майбутнього члена Європейського Союзу. Але «у майбутньому» не означає, що це станеться наступного року. Це може не відбутися й за 10 років. Коли це станеться, — на 80, а то й більше відсотків залежить від України, а не від ЄС. Європейський Союз не клуб, який шукає нових членів, а клуб, до якого хочуть належати. Це означає, що Україна повинна зробити багато речей, яких вона не зробила.

— Пане Бжезинський, а все-таки, що ви скажете про збільшення співпраці в торгово-економічній та інвестиційній сфері між Україною та США?

— Для цього потрібно більше прозорості, більше законності, більше наголосу на відповідності міжнародним стандартам. Добре, що Україна стала членом СОТ. Це добрий крок вперед. Але — хто живе в Україні, краще, ніж я, знає про реальність у сфері законності. А це проблема. Зараз існує багато скептицизму щодо економічної перспективи України. І частково це обумовлено існуючою політикою. Погляньте на різницю між Польщею та Україною щодо цього. Польща також потерпає від фінансової та економічної кризи. Але порівняйте ситуацію з курсом національної валюти чи перспективою економічного зростання чи безробіття. І це обумовлено не тим, що ЄС примушував Польщу робити, а тим, що поляки проводили більш розумну політику. Погляньте на труднощі в деяких інших країнах ЄС: в країнах Балтії, в Болгарії чи інших. ЄС — дуже різноманітна спільнота, а не одна модель, у якій кожен однаково діє чи однаково потерпає або однаково досягає успіху.

ПРО РОЗЧАРУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ І ПРО МОЛОДШЕ ПОКОЛІННЯ

— Чи бачите ви розуміння нинішнім українським керівництвом того, що треба робити, аби не втратити економічної перспективи?

— Я починаю бути більше стурбованим, ніж був раніше. Я дуже захоплений Україною і завжди хотів, щоб вона була незалежна. Я був дуже радий, в глибокому розумінні цього слова, коли Україна стала незалежною. Бо я вважав, що вона заслуговує на те, щоб бути незалежною. Її народ багато страждав. Не існує причини, чому вона має бути підлеглою імперіалістичній системі. Але те, що сталося за останні три роки, мене дуже розчарувало. Зокрема, це стосується поведінки політичної еліти. Я маю відчуття, що молодше покоління, люди, яким менше ніж 40 років, починають ставати зовсім іншими. Сподіваюсь, що не так довго чекати, коли вони візьмуть відповідальність за країну. Вони вражають мене тим, що є більш щиро проєвропейськими і щиро розуміють, що означає бути сучасною, більш досконалою і транспарентною демократією. Ваші мас-медіа стали кращими. На довготривалу перспективу я налаштований більш оптимістично, а на короткотривалу — більш стурбовано. Мені здається, якщо у світі домінуватиме велика фінансова криза, яка стане політично всепоглинаючою, і кожен буде приділяти увагу лише собі, тоді все може статися в регіонах, у яких перебувають голодні та сильні сусіди, що переслідують ностальгічні імперіалістичні ідеї.

— Але ви ж не думаєте, що Україна стане частиною Росії?

— А це залежить від українського народу. Справді. Якщо український народ упевнений в тому, що незалежність важливіша, ніж будь-що інше, — тоді навіть сильний сусід нічого не зможе зробити. Українці добрі бійці. Вони мають зміцнити своє серце, відчувати, що незалежність є шляхом здійснення особистих мрій, до повного задоволення їхнього відчуття ідентичності. У такому випадку Україна буде в безпеці. Але це має виходити з середини українців. Це таке, що не може бути зроблено для українців кимось іншим.

№10, субота, 24 січня 2009 | day.kiev.ua

The Washington Post: Покончить с романтизмом в отношении России

The Washington Post США

АР

В конечном итоге, Москву может
спровоцировать, скорее, не
решимость, а слабость Запада

Недавно бывшие государственные секретари Генри Киссинджер и Джордж Шульц писали, что Соединенные Штаты не должны ни "изолировать" Россию, ни скатываться к "конфронтации". Автор Post Маша Липман призывала нас избегать "предрассудков и иллюзий времен холодной войны", пишет Джон Болтон в газете The Washington Post.

Увы, эти почтенные комментаторы ошиблись с выбором цели для своей критики: ни один серьезный наблюдатель не считает, что нас ждет новая холодная война, или что изоляция России является эффективным ответом на ее растущий внешнеполитический авантюризм. Реакция США на поведение России в последнее время должна руководствоваться не желанием "наказать" Россию, а насущной потребностью дать отпор Москве до того, как ее поведение станет еще более неприемлемым.

Возрастание воинственности России началось не вчера. Вторжение в Грузию является лишь последним по времени и самым вопиющим признаком ее возвращения не к холодной войне, а к бандитскому - можно сказать, царистскому - подходу в отношениях с соседями. Первое предупреждение было сделано в 2005 г. Владимиром Путиным, который назвал распад "Советского Союза крупнейшей геополитической катастрофой ХХ века". В той же самой речи он с горечью упомянул о том, что "десятки миллионов наших сограждан и соотечественников оказались за пределами российской территории". Возможно, его нынешние действия направлены на то, чтобы преодолеть последствия этой "катастрофы", о чем говорят теплые отношения Москвы с премьер-министром Украины Юлией Тимошенко и другие попытки вмешательства в ход выборов в этой стране. Благоразумие, основанное на знании истории, требует, чтобы мы оценивали вторжение России в Грузию не просто как отклонение от нормы, пока не будет доказано обратное.

Путин с горечью упомянул о том, что "десятки миллионов наших сограждан и соотечественников оказались за пределами российской территории".

Россия не раз демонстрировала способность угрожать американским интересам: давала прикрытие иранской программе разработки ядерного оружия, с энтузиазмом выхолащивая резолюции Совета Безопасности ООН о санкциях и пытаясь сбыть реакторы Тегерану; продавала Ирану, Сирии и другим нежелательным странам высокотехнологичное обычное оружие; использовала свои нефтегазовые ресурсы для запугивания Европы; флиртовала с ОПЕК и пыталась завязать тесные отношения с Венесуэлой путем совместных маневров в Карибском море, продаж оружия и даже согласия на строительство ядерных реакторов.

Взять, например, спор вокруг размещения объектов американской ПРО в Польше и Чехии. Перед выходом из Договора 1972 г. о противоракетной обороне мы известили Россию о намерении создать ограниченную (но национальную с географической точки зрения) систему противоракетной обороны для защиты от тех немногочисленных ракет, что могут быть запущены такими государствами, как Северная Корея или Иран. Любой, кто взглянет на глобус, может сказать, что объекты ПРО в Европе не могут защитить Америку от российских ракет. (именно поэтому линия дальнего радиолокационного обнаружения была размещена на Аляске и в Канаде, а не в Европе). Угрозы России в адрес Польши призваны запугать Западную Европу - а в наши дни достичь этой цели совсем несложно. На кону у нас стоят реальные интересы - такие, как маршруты транспортировки каспийских нефти и газа в обход территории России и Ирана. Если марш Москвы по Грузии останется без ответа, то тем привлекательнее будет выглядеть марш в другом направлении, начиная с Украины, где проживает многочисленное русское население, неподконтрольное Москве. "Легитимные интересы в сфере безопасности" не оправдывают вторжения в соседние страны и их расчленения.

Если марш Москвы по Грузии останется без ответа, то тем привлекательнее будет выглядеть марш в другом направлении, начиная с Украины, где проживает многочисленное русское население, неподконтрольное Москве.

Рациональная политика в отношении России должна исключать романтический подход к Москве, который был присущ последним администрациям, и желание некоторых европейцев закрыть глаза и пустить все на самотек. Слишком многие европейцы считают, что они вышли за пределы истории, и им не угрожает никакая опасность извне, если только они сами не будут вести себя "провокационно". Весной в Бухаресте этот настрой привел к тому, что Германия и другие страны отвергли предложение США официально вывести Грузию и Украину на путь, ведущий членству в НАТО. Очевидно, что Москва восприняла этот шаг как знак слабости.

В конечном итоге, Москву может "спровоцировать", скорее, не решимость, а слабость Запада. Именно так вершится суд истории. Соответственно, для корректировки позиции Москвы сначала потребуется корректировка позиций западных столиц - причем, как можно более скорая, пока возомнившие о себе московские лидеры не начали извлекать неверные уроки из своих удач последнего времени.

Шаги по принятию Украины и Грузии ликвидируют опасный вакуум в черноморском регионе.

Во-первых, НАТО должна немедленно исправить свою бухарестскую ошибку. Сделать это до Дня инаугурации 20 января возможно. Принятие Эстонии, Латвии и Литвы в НАТО стабилизировало потенциальную зону конфронтации в Прибалтике, а шаги по принятию Украины и Грузии ликвидируют опасный вакуум в черноморском регионе. Во-вторых, мы должны как можно скорее наращивать военное сотрудничество с нынешними членами НАТО из Центральной и Восточной Европы и государствами этого региона, стремящимися к членству, чтобы четко дать понять России , что продолжение авантюрной политики будет ей невыгодно. Будем надеяться, что к нам присоединятся другие страны НАТО, но, если это потребуется, то нужно будет действовать на двусторонней основе. В-третьих, мы должны в полной мере реализовать планы по ПРО, в рамках которых мы не раз предлагали России полномасштабное взаимодействие и сотрудничество, для защиты от угроз со стороны стран-изгоев.

Такой подход не поставит под угрозу безопасность Запада, а повысит ее. А если Россия обидится, то лучше знать об этом сейчас, чем позже, когда ставки для всех заинтересованных сторон могут значительно возрасти.

korrespondent.net