Фестиваль документального фільму Jeden Svet: Семейный портрет в черном и белом

Фильм о самой необычной семье на пост-советском пространстве будет показан на фестивале в Праге.

Фильм “Family Portrait in Black and White” («Семейный портрет в черном и белом») о супер-маме Ольге Нене и ее двадцати темнокожих подопечных стартовал в конкурсе престижнейшего фестиваля Sundance в 2011 году и волной прокатился по главным фестивалям мира от Амстердама до Сеула и от Бермудских островов до Канарских. Картина стала главным кинособытием года на тему современной жизни на пост-советском пространстве и выиграла многие международные призы. В марте фильм “Family Portrait in Black and White” будет показан в Праге в рамках кинофестиваля “One World” http://www.jedensvet.cz/

Этот фильм, сделанный иммигрантами из России, живущими в Ванкувере, документирует жизнь семьи истинно советской женщины, опекунши Ольги Нени и ее двадцати детей, чьи отцы были студентами из африканских стран, а мамы – украинками, оставившими последствие пролетевшей любви в роддоме.

Президент підписав закон про звільнення кіноіндустрії від податків

Віктор Янукович підписав закон «Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів». Про це повідомляє прес-служба глави держави.

Як повідомляла ТК, Верховна Рада ухвалила цей закон 18 лютого 351-м голосом. Він, зокрема, передбачає податкові пільги для української кіноіндустрії до 1 січня 2016 року. Від ПДВ звільняються роботи й послуги з виробництва національних фільмів, їхньої демонстрації, а також демонстрації зарубіжних фільмів, дубльованих українською мовою.

Також відповідно до закону для фінансової підтримки національного кінематографу Кабмін створює спеціальний рахунок, на який перераховується збір на розвиток національної кінематографії, і створює спеціальну раду для управління рахунком. Рада, зокрема, матиме повноваження ухвалювати рішення про фінансування національних фільмів, але не більше 50% їхньої вартості. На всі 100% можуть фінансуватися документальні, просвітницькі, анімаційні і дитячі фільми.

Як повідомляла ТК, у першому читанні за законопроект Нестора Шуфрича Верховна Рада проголосувала ще 20 березня 2009 року.

«Телекритика» | telekritika.ua

Про те, як складно називати речі своїми іменами

Кількома днями виявилися розділені дві події.

Одна – глибоко трагічна: в Одесі загинув студент Максим Чайка. Його смерть стала прямим наслідком зіткнення між двома радикально налаштованими групами молоді на ґрунті політики.

Друга подія – радше комічна. Президія ЦК КПУ присудила премію імені Леніна режисеру Володимиру Бортку за фільм "Тарас Бульба"; як сказано у повідомленні на партійному сайті, "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов, пропаганду общего исторического и культурного наследия".

Події начебто геть різнопланові і нічим не поєднані. Але це тільки на перший погляд.

Насправді обидві повинні змусити замислитися тих, хто не втратив ще здатності судження, до критичного осмислення тієї системи ціннісних координат, у яких існує українська, і не лише українська, політика.

Бо у разі, якщо таке осмислення не буде здійснене, ми всі й далі перебуватимемо у замкненому колі хибних уявлень, які не дозволятимуть навіть "просунутій" частині вітчизняних інтелектуалів називати речі своїми іменами. А це так чи інакше унеможливить прогрес суспільства і досягнення ним цивілізованого стану на тривалий час - поки нас чи то не навчить тяжка катастрофа, чи то хтось ззовні не візьметься підказувати двієчникам.

Отож: якщо дещо узагальнити повідомлення в Інтернеті та газетах про вбивство Максима Чайки, то отримаємо три їхніх найпоширеніших варіанти: "Російські патріоти вбили українського нациста"; "український патріот і націоналіст загинув від рук російських шовіністів"; "антифашисти, які не мають нічого спільного з російськими шовіністами, у спровокованій нациками бійці випадково вбили одного із них".

На перший погляд, усе зрозуміло – оцінка події залежить від політичних і світоглядних поглядів інформаторів. Але ж із цього випливає, що одна і та сама подія в принципі не може бути оцінена суспільством більш-менш об'єктивно, що неможливий суспільний консенсус стосовно тих чи інших засадничих вартостей, принаймні, в Україні.

А якщо такого консенсусу немає хоча б із найважливіших політичних питань - хто нацист, хто патріот, хто світоглядна амеба, а хто просто свиня – то як узагалі можливі країна і держава?

По-іншому, але ставить те саме питання присудження премії імені Леніна; нагадаю, останній ставив завдання захисту інших націй і культур від "істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті мерзотника і ґвалтівника..." – а що ж маємо у формулюванні заслуг режисера Бортка?

Чи входять оці от відзначені Леніним російські культурні якості до "спільного історичної та культурної спадщини", знов-таки враховуючи відому тезу більшовицького лідера про "обрусілих інородців", які "завжди пересолюють у частині істинно російського настрою"? І взагалі – "ідеали дружби" одних народів, якщо зважити на фільм, полягають у тому, щоб бити смертним боєм інші народи. То знову ж хто ж тут комуніст, хто нацист, а хто просто свиня?

Я не беруся судити про конкретні обставини вбивства Максима Чайки і про конкретних винуватців його смерті, це справа слідства і суду, які повинні діяти відповідно тільки до норм права, а не політичної доцільності. А от про те, кого собою являли сторони конфлікту в сенсі ідеології та світоглядних настанов, вести мову можна.

Отож – чи справді був Максим Чайка нацистом?

Для відповіді на це питання ми повинні знати, чи сповідував він ідеологію, яка б поєднувала тоталітарний соціалізм і відвертий расизм. А розмови на кшталт: той нацист, хто проти міграції до України з країн "третього світу", - це відверта дурниця.

Можна бути проти такої міграції з релігійних міркувань. Можна з суто екологічних - у Західній Європі серед певного крила "зелених" усе більшої популярності набуває гасло: "Кожен новий мігрант – це ще один квадратний метр асфальту замість лісів, парків і садів".

Проблема в тому, які практичні засоби у цьому сенсі готовий застосовувати противник міграції і якими є його мотивації. Ну, а щодо тверджень, що борці проти нелегального варіанту міграції – це нацисти, то тут взагалі все поставлене з ніг на голову.

Нелегальна міграція – це кримінальний злочин, якими б не були її мотиви, але у своїй основі це все ж порушення законів. І що виходить: ті, хто за виконання законів – нацисти, а ті, хто підтримує зневагу до законів – борці за свободу?

І навіть тоді, коли певна публіка вважає людей з іншим кольором шкіри "нижчою расою", перед нами далеко не обов'язково саме нацисти. Адже ані ку-клус-кланівців, ані творців режиму апартеїду, за всіх їхніх "подвигів" ніхто до нацистів не відносить – і цілком справедливо – це "лишень" расисти.

А чи був Максим Чайка українським націоналістом? Для цього теж замало інформації.

Адже, скажімо, "Свобода" Тягнибока – це насправді ніяка не націоналістична партія; це питомо етноцентричний рух із дуже простецьким розумінням проблем нації та держави у сучасному світі.

Але за будь-яких обставин націоналізм і нацизм – принципово різні феномени. На момент приходу Гітлера до влади всі без винятку німецькі партії були націоналістичними, виступаючи проти Версальської угоди, яка справді принижувала гідність Німеччини і кожного свідомого німця.

А от погляди фюрера та партійних ідеологів були відверто расистськими. Власне, чому лише погляди? Дії також, адже під час Другої світової війни в ім'я химерних інтересів "арійської раси" була принесена в жертву сама німецька нація...

А тепер про "антифашизм". З якогось дива, навіть у середовищі наших правозахисників, вважається – антифашисти є апріорі пристойними людьми. Хочу нагадати, що головним антифашистом усіх часів і народів – з 22 червня 1941 року – був особисто товариш Сталін і вся його хвацька команда.

Не варто забувати, що ці антифашисти знищили під час Другої світової війни цивільного населення на "визволених" ними територіях ніяк не менше, ніж справжні фашисти. А про, скажімо, "розв'язання кримськотатарського питання" чи схожих на нього і говорити не доводиться – геноцид завжди геноцид, здійснюють його фашисти чи антифашисти.

Тому проголошення антифашистських гасел ані у нас, ані у Західній Європі не гарантує позитивних політичних якостей речника цих гасел.

Це можуть бути прихильники тоталітарних, а часом навіть ксенофобських ідей. Тільки й різниці – концтабори для інакодумців такі антифашисти будували б під іншими гаслами і прапорами, ніж фашисти та нацисти - різниця між двома останніми ідеологіями і політичними практиками передусім у тому, що перші виступали за корпоративну, а друзі – за народно-соціалістичну державу.

І знов-таки: антифашисти можуть бути цілком прийнятними персонажами, якщо вони не сповідують тоталітарних ідей та не гуртуються під червоними прапорами. Інформація про те, хто такі за своїми поглядами вбивці Максима Чайки, на жаль, поки що практично відсутня.

А от стосовно КПУ та її премії за фільм "Тарас Бульба" все значно простіше.

Просто керівництво партії остаточно розставило цим актом всі крапки над "і": це партія відверто антимарксистська - бо Маркс завжди підтримував Польщу у її боротьбі проти Росії, власне, й анти ленінська, що випливає з наведених вище ленінських цитат, яка сповідує щось на кшталт лінивого та розм'яклого постсовєтського націонал-соціалізму. Звичайно, це давно вже не ліва партія; але й не права, бо її ідеологія і, головне, практика давно вже вийшли поза цю систему координат.

І тут саме час для підбивання певних підсумків із усього сказаного: у нашого суспільства не дуже добрі, скажімо так, справи з критичним мисленням і наявністю ефективних інструментів оцінки та розуміння політичних явищ.

Тому суспільного консенсусу щодо засадничих вартостей у нас поки що не видно й на обрії. А можливий він передусім на ґрунті розуміння неприпустимості у сучасній Україні будь-яких варіантів тоталітарних ідеологій та практик, якими б гарними назвами вони не прикривалися, і водночас – пріоритетності демократичних вартостей та національних інтересів.

Тоді трагедії на кшталт одеської стануть куди менш можливими (мене не полишає думка – чи й справді не було точок дотику між обома молодіжними середовищами?), а присудження премії імені борця із великодержавним російським шовінізмом Леніна великодержавно-шовіністичному фільму викликатиме всезагальний гомеричний регіт. І так далі. Утопія, скажете? Як знати...


Сергій Грабовський, кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників

pravda.com.ua

Фестиваль документального кіно про права людини. Київ

Щорічний фестиваль відкривається сьогодні і триватиме до 2 квітня. Детальну програму і анонси фільмів дивіться на офіційному сайті: http://www.docudays.org.ua/2009/index.php

"Документальне кіно про права людини це – як нерушима твердь серед засилля масового гіпнозу цілих народів, заблукалих в оманливих ідеологіях, фантазіях політиків і митців – твердь, де людське життя й людська гідність завжди є найвищою цінністю і де кожному дається шанс прозріти й віднайти себе справжнього. І я безмежно рада, що сотні тисяч моїх співвітчизників, які побачать найкращі документальні фільми сучасності в Києві та в багатьох інших містах України, нині отримали цей шанс" (Алла Тютюнник, голова оргкомітету)

"Діапазон тем, розкритих документалістами, – від екстремальних історій про людей, які живуть в умовах війни, природних або інших катастроф, – до проблем гендерної рівності, дискримінації, порушення прав дітей чи людей із обмеженими можливостями. Особливе місце посідають історії людей, які перемогли життєві обставини, захистили свої права й досягли поставленої мети" (Володимир Яворський)

Крім Будинку кіно на вул. Саксаганського, 6 (основне місце фестивалю), деякі події відбудуться в інших місцях Києва. Зокрема, в Гете-Інституті (вул.Волоська 12/4)

30.03.09 о 18:00 Зустріч з режисеркою Тамарою Трампе
Гість фестивалю цього року, знана німецька режисерка Тамара Трампе, була особисто знайома з Анною Політковською. Світова прем’єра фільму Тамари Трампе “Білі ворони – жах Чечні” відбулася саме на Docudays.ua 2005 року.Цього року режисерка представить на фестивалі свої фільми «Чорний ящик» і «Колискові» та розповість про роботу над ними.


2.04.09 о 18.00 год. Гете-Інститут (вул.Волоська 12/4)
Демонстрація фільмів-переможців фестивалю.

Серед цікавих подій -- Круглий стіл «Правові шляхи боротьби з Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі», який почнеться 31 березня 2009 року, 13:30 в Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6, Блакитна вітальня.