Заява Харківської правозахисної групи з приводу численних арештів ВО «Тризуб».
Харківська правозахисна група висловлює занепокоєння численними арештами керівників та членів ВО «Тризуб» імені Степана Бандери через порушення Запорізьким СБУ справи за статтею 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт). Саме так запорізькі прокуратура та СБУ кваліфікували вибух, який знищив бюст Сталіна у Запоріжжі 31 грудня 2010 року.
Цей бюст був встановлений на території, яка була у власності обкому КПУ, мав статус малої архітектурної форми і не охоронявся державою. Тим не менш, вибух міг спричинити небезпеку для життя і здоров’я випадкових осіб. За свідченням охоронця, який чергував ввечері в будівлі обкому КПУ, вибух скоїла одна людина. Але арешти йдуть вже третій день по всій Україні, за повідомленнями ЗМІ затримано вже більше 15 членів «Тризубу». Викликає подив затримання людей, які в новорічну ніч були за сотні кілометрів від Запоріжжя.
Showing posts with label фальсифікація. Show all posts
Showing posts with label фальсифікація. Show all posts
11 January, 2011
08 November, 2009
У Раді є вбивці, водії, секретарі - Ющенко
Після 2004 року відбулася серйозна криміналізація парламенту.
Про це в інтерв’ю 5 каналу заявив президент Віктор Ющенко.
За його словами, це відбулося внаслідок конституційної реформи 2004 року, коли країна перейшла з президентської форми правління на парламентську та на систему виборів до Верховної Ради за закритими списками.
"В український парламент потрапили особи, у яких одна судимість, дві, три. Там вже можна цілу крупну фракцію робить", - сказав президент.
"Чи вас влаштовує, що в українському парламенті є вбивці? Чи вас влаштовує, що у парламенті є люди з низькою моральною планкою, і це люди, які допускали знущання над дітьми і так далі? Це реальність. Такі депутати є", - зазначив Ющенко.
"Такі люди є у будь-якому суспільстві. Але задача будь-якого суспільства сформувати такий принцип формування влади, до якої не могли б попасти люди з такими характеристиками", - сказав він.
"Людина після 5 номеру у списку не може дати оцінку, хто йде у владу. Таким чином до влади дійшли такі елементи, які я вам назвав, водії, чиїсь технічні секретарі і т.д.", - заявив президент.
Ющенко вважає, що "на таких засадах найвищий орган влади в Україні формуватися не може, бо цей орган формує такий же уряд".
Відповідаючи на питання, чи може конституційна реформа знову стати політичним компромісом і знову бути недолугою, президент сказав: "Я цього не виключаю. І для того, щоб цього не було, краще про це висловитися до виборів".
"Кожний лідер, чи кожна сила мають заявити, яке твоє бачення, коли ми говоримо про організацію влади в Україні, або принципи формування влади", - зазначив Ющенко.
"Скажи, будь ласка, зараз, до виборів. Бо після виборів у тебе можуть з'явитися спеціальні мотиви, які будуть контрастувати закону, але ти на них підеш", - заявив глава держави.
За його словами, "останні півтора року ми провели в очікуванні, чи вдасться БЮТ і Партії регіонів через розподіл влади створити конституційний переворот в країні".
"Тому що мотив був дуже близький: і та влада, і та, не дуже шанують закон, але обидві сторони хотіли б себе побачити у політичному майбутньому на найближчі 10-15 років", - сказав Ющенко.
"Найкраще це зробити домовившись за кулісами про те, що, умовно кажу, й не умовно, президента обирають у парламенті, народ тут ні до чого, ми робимо на двох конституційну реформу, тобто переворот, ви отримуєте вічного прем’єра, ми отримуємо вічного президента", - заявив президент.
pravda.com.ua
Про це в інтерв’ю 5 каналу заявив президент Віктор Ющенко.
За його словами, це відбулося внаслідок конституційної реформи 2004 року, коли країна перейшла з президентської форми правління на парламентську та на систему виборів до Верховної Ради за закритими списками.
"В український парламент потрапили особи, у яких одна судимість, дві, три. Там вже можна цілу крупну фракцію робить", - сказав президент.
"Чи вас влаштовує, що в українському парламенті є вбивці? Чи вас влаштовує, що у парламенті є люди з низькою моральною планкою, і це люди, які допускали знущання над дітьми і так далі? Це реальність. Такі депутати є", - зазначив Ющенко.
"Такі люди є у будь-якому суспільстві. Але задача будь-якого суспільства сформувати такий принцип формування влади, до якої не могли б попасти люди з такими характеристиками", - сказав він.
"Людина після 5 номеру у списку не може дати оцінку, хто йде у владу. Таким чином до влади дійшли такі елементи, які я вам назвав, водії, чиїсь технічні секретарі і т.д.", - заявив президент.
Ющенко вважає, що "на таких засадах найвищий орган влади в Україні формуватися не може, бо цей орган формує такий же уряд".
Відповідаючи на питання, чи може конституційна реформа знову стати політичним компромісом і знову бути недолугою, президент сказав: "Я цього не виключаю. І для того, щоб цього не було, краще про це висловитися до виборів".
"Кожний лідер, чи кожна сила мають заявити, яке твоє бачення, коли ми говоримо про організацію влади в Україні, або принципи формування влади", - зазначив Ющенко.
"Скажи, будь ласка, зараз, до виборів. Бо після виборів у тебе можуть з'явитися спеціальні мотиви, які будуть контрастувати закону, але ти на них підеш", - заявив глава держави.
За його словами, "останні півтора року ми провели в очікуванні, чи вдасться БЮТ і Партії регіонів через розподіл влади створити конституційний переворот в країні".
"Тому що мотив був дуже близький: і та влада, і та, не дуже шанують закон, але обидві сторони хотіли б себе побачити у політичному майбутньому на найближчі 10-15 років", - сказав Ющенко.
"Найкраще це зробити домовившись за кулісами про те, що, умовно кажу, й не умовно, президента обирають у парламенті, народ тут ні до чого, ми робимо на двох конституційну реформу, тобто переворот, ви отримуєте вічного прем’єра, ми отримуємо вічного президента", - заявив президент.
pravda.com.ua
04 November, 2009
Українці переконані що вибори будуть масово фальсифікуватися
82% українців вважають, що на президентських виборах будуть масові фальсифікації.
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
08 October, 2009
Чехи оскаржили результати тендеру на закупівлю трамваїв для Києва
Спільне українсько-чеське підприємство Татра-Юг не погоджується з результатами тендеру на закупівлю трамваїв із Санкт-Петербурга Київпастрансом, повідомляє Дело.
Нагадаємо, переможцем тендеру на постачання швидкісних трамваїв для Київпастрансу став Київський завод електротранспорту. Сума договору склала майже 300 мільйонів гривень, тобто один вагон обійдеться в 15 мільйонів. За умовами контракту, завод має поставити перевізнику 15 таких вагонів. Постачання техніки планують завершити до 2011 року.
Як стало відомо Делу, незгодний з результатами конкурсу учасник вже звернувся до Кабінету Міністрів та правоохоронних органів з проханням перевірити законність проведеного тендеру. Зробити висновки щодо результатів конкурсу повинна буде спеціальна комісія, створена при Міністерстві економіки.
У компанії зазначають, що переможець тендеру лише формально є українським виробником. Фактично ж замовлення буде виконувати Санкт-Петербурзький трамвайно-механічний завод, який контролює київське підприємство.
За словами представників компанії, це суперечить умовам проведення тендеру, згідно з якими при рівноправних пропозиціях перевага повинна бути на стороні українського підприємства.
Те, що замовлення буде виконуватися в Росії, підтверджують також експерти.
"Оскільки транспортувати ці трамваї в зібраному вигляді неможливо, в Києві вже готові три секції просто буде зібрано в один вагон", сказав директор Центру економічного та політичного аналізу Олександр Кава.
Експерт також зазначає, що українська техніка все ж таки поступається російській. Перевага санкт-петербурзьких вагонів перед трамваями українського виробництва полягає в тому, що вони повністю з низькою підлогою. А у трамвая Татра-Юг низька тільки середня секція.
"Київський завод електротранспорту виробляє сучасні трамваї з низькою підлогою", - зазначив головний інженер Київпастрансу Юрій Бомбардеров, піщет видання.
У свою чергу генеральний директор Татра-Юг Анатолій Кердівар запевнив, що у тендерній пропозиції компанії - більш вигідні умови.
"Наші трамваї на 157 мільйонів гривень, тобто, більш ніж удвічі дешевші, ніж санкт-петербурзькі вагони", - зазначає він. Крім того, вагони російського виробництва, за словами Кердівара, не сертифіковані для використання в Україні.
На думку Олександра Кави, ціна в 300 млн грн за 20 трамваїв виправдана. Експерт нагадує, що два роки тому київська мерія заявляла про готовність придбати близько тридцяти трамвайних вагонів Combino Ultra виробництва корпорації Siemens. Вартість одного такого вагона залежно від комплектації коливається в межах 3-3,5 млн євро.
korespondent.net
Нагадаємо, переможцем тендеру на постачання швидкісних трамваїв для Київпастрансу став Київський завод електротранспорту. Сума договору склала майже 300 мільйонів гривень, тобто один вагон обійдеться в 15 мільйонів. За умовами контракту, завод має поставити перевізнику 15 таких вагонів. Постачання техніки планують завершити до 2011 року.
Як стало відомо Делу, незгодний з результатами конкурсу учасник вже звернувся до Кабінету Міністрів та правоохоронних органів з проханням перевірити законність проведеного тендеру. Зробити висновки щодо результатів конкурсу повинна буде спеціальна комісія, створена при Міністерстві економіки.
У компанії зазначають, що переможець тендеру лише формально є українським виробником. Фактично ж замовлення буде виконувати Санкт-Петербурзький трамвайно-механічний завод, який контролює київське підприємство.
За словами представників компанії, це суперечить умовам проведення тендеру, згідно з якими при рівноправних пропозиціях перевага повинна бути на стороні українського підприємства.
Те, що замовлення буде виконуватися в Росії, підтверджують також експерти.
"Оскільки транспортувати ці трамваї в зібраному вигляді неможливо, в Києві вже готові три секції просто буде зібрано в один вагон", сказав директор Центру економічного та політичного аналізу Олександр Кава.
Експерт також зазначає, що українська техніка все ж таки поступається російській. Перевага санкт-петербурзьких вагонів перед трамваями українського виробництва полягає в тому, що вони повністю з низькою підлогою. А у трамвая Татра-Юг низька тільки середня секція.
"Київський завод електротранспорту виробляє сучасні трамваї з низькою підлогою", - зазначив головний інженер Київпастрансу Юрій Бомбардеров, піщет видання.
У свою чергу генеральний директор Татра-Юг Анатолій Кердівар запевнив, що у тендерній пропозиції компанії - більш вигідні умови.
"Наші трамваї на 157 мільйонів гривень, тобто, більш ніж удвічі дешевші, ніж санкт-петербурзькі вагони", - зазначає він. Крім того, вагони російського виробництва, за словами Кердівара, не сертифіковані для використання в Україні.
На думку Олександра Кави, ціна в 300 млн грн за 20 трамваїв виправдана. Експерт нагадує, що два роки тому київська мерія заявляла про готовність придбати близько тридцяти трамвайних вагонів Combino Ultra виробництва корпорації Siemens. Вартість одного такого вагона залежно від комплектації коливається в межах 3-3,5 млн євро.
korespondent.net
07 September, 2009
Доля сенсаційної американської статті про ФСБ в Росії
Нью-Йорк – У Сполучених Штатах спалахнув скандал навколо публікації у вересневому номері журналу «GQ» статті-розвідки про те, як спецслужба пана Путіна підкладала вибухівку під російські будинки 1999-го року. Внаслідок вибухів загинули сотні людей, а влада видала це за чеченські теракти, щоб виправдати війну у Чечні. Водночас, це дало змогу Путінові зміцнити свою владу.
Публікацію в журналі «GQ» підготував відомий автор воєнних репортажів Скотт Андерсон, який з’ясував, що низка осіб, причетних до розслідування тих злочинів, померли не від хвороб. Останньою жертвою був Олександр Литвиненко, отруєний полонієм у Лондоні 2006-го року. Але залишився ще колишній слідчий ФСБ Михайло Трепашкін, який займався тією справою.
Михайло Трепашкін свідомий того, чим ризикує, але дав ґрунтовне інтерв’ю американському журналістові, виклавши обставини вибухів і проаналізувавши прагнення влади сховати кінці у воду. Він наводить, між іншими, цікавий приклад невдалого такого прагнення: «13 вересня 1999-го року на ранковому засіданні російської Думи спікер Геннадій Селезньов заявив таке: «Я щойно отримав інформацію, що вночі було підірвано житловий будинок у місті Волгодонську. Тієї ночі справді було підірвано будинок, але не у Волгодонську, а на Каширському шосе номер 6/3 у Москві. Одначе через три дні у Волгодонську справді підірвали житловий будинок. Один з депутатів Думи щось запідозрів. «Пане спікер, - запитав депутат, - як це ви у понеділок дізналися про вибух, що стався у четвер?» Замість відповіді, йому миттю вимкнули мікрофон. Виглядало так, що офіцери ФСБ, які надавали інформацію Селезньову, переплутали дати щодо порядку вибухів».
До російськомовного вересневого номеру стаття не потрапила
Журнал «GQ» має російськомовне видання. Невідомо, на які важелі і хто натискав у Москві, але до російськомовного вересневого номеру стаття не потрапила, а англомовний варіант до Росії просто не завезли. Ба більше, сенсаційну розвідку не анонсували на першій сторінці обкладинки англомовного видання. Статтю навіть не примістили на веб-сайті журналу «GQ» .
Між тим, стало відомо про внутрішній меморандум видавців. Там говориться: «Менеджмент вирішив, що вересневий випуск журналу «GQ», де вміщено статтю Скотта Андерсона «Темне сходження Володимира Путіна до влади» не можна поширювати у Росії. Її не можна показувати російським представникам, урядовцям та журналістам у будь-якій країні».
Але про меморандум пронюхали репортери Національного громадського радіо і першими вдарили на сполох, засуджуючи цензорські вихватки видавців журналу «GQ». Не гаючи часу, вебсайт професійних журналістських чуток і новин Gawker.com опублікував фотознімок статті й закликав репортерів, що володіють російською, перекласти цю величезну за обсягом публікацію, а поки що примістили там літературно недосконалий, механічний переклад, зроблений за допомогою Google.
Газета «Нью-Йорк Таймс» пише, що росіян, тих хто найбільше потребує знати правду про вибухи, видавці журналу «GQ» прагнули не допустити до ознайомлення з вибуховою публікацією.
Юрій Дулерайн | http://www.radiosvoboda.org/content/article/1816282.html
Публікацію в журналі «GQ» підготував відомий автор воєнних репортажів Скотт Андерсон, який з’ясував, що низка осіб, причетних до розслідування тих злочинів, померли не від хвороб. Останньою жертвою був Олександр Литвиненко, отруєний полонієм у Лондоні 2006-го року. Але залишився ще колишній слідчий ФСБ Михайло Трепашкін, який займався тією справою.
Михайло Трепашкін свідомий того, чим ризикує, але дав ґрунтовне інтерв’ю американському журналістові, виклавши обставини вибухів і проаналізувавши прагнення влади сховати кінці у воду. Він наводить, між іншими, цікавий приклад невдалого такого прагнення: «13 вересня 1999-го року на ранковому засіданні російської Думи спікер Геннадій Селезньов заявив таке: «Я щойно отримав інформацію, що вночі було підірвано житловий будинок у місті Волгодонську. Тієї ночі справді було підірвано будинок, але не у Волгодонську, а на Каширському шосе номер 6/3 у Москві. Одначе через три дні у Волгодонську справді підірвали житловий будинок. Один з депутатів Думи щось запідозрів. «Пане спікер, - запитав депутат, - як це ви у понеділок дізналися про вибух, що стався у четвер?» Замість відповіді, йому миттю вимкнули мікрофон. Виглядало так, що офіцери ФСБ, які надавали інформацію Селезньову, переплутали дати щодо порядку вибухів».
До російськомовного вересневого номеру стаття не потрапила
Журнал «GQ» має російськомовне видання. Невідомо, на які важелі і хто натискав у Москві, але до російськомовного вересневого номеру стаття не потрапила, а англомовний варіант до Росії просто не завезли. Ба більше, сенсаційну розвідку не анонсували на першій сторінці обкладинки англомовного видання. Статтю навіть не примістили на веб-сайті журналу «GQ» .
Між тим, стало відомо про внутрішній меморандум видавців. Там говориться: «Менеджмент вирішив, що вересневий випуск журналу «GQ», де вміщено статтю Скотта Андерсона «Темне сходження Володимира Путіна до влади» не можна поширювати у Росії. Її не можна показувати російським представникам, урядовцям та журналістам у будь-якій країні».
Але про меморандум пронюхали репортери Національного громадського радіо і першими вдарили на сполох, засуджуючи цензорські вихватки видавців журналу «GQ». Не гаючи часу, вебсайт професійних журналістських чуток і новин Gawker.com опублікував фотознімок статті й закликав репортерів, що володіють російською, перекласти цю величезну за обсягом публікацію, а поки що примістили там літературно недосконалий, механічний переклад, зроблений за допомогою Google.
Газета «Нью-Йорк Таймс» пише, що росіян, тих хто найбільше потребує знати правду про вибухи, видавці журналу «GQ» прагнули не допустити до ознайомлення з вибуховою публікацією.
Юрій Дулерайн | http://www.radiosvoboda.org/content/article/1816282.html
26 July, 2009
Олександр Ткачук: Про «канонічність» Російської Православної Церкви
27 липня 2009 року, у переддень святого рівноапостольного князя Володимира, до Києва прибуде патріарх РПЦ Кірілл Гундяєв. Проросійські засоби масової інформації витлумачують цю подію, щонайменше, як в’їзд тріумфуючого цезаря в Рим, а журналісти, що послуговуються православною термінологію, вбачають у цьому довгоочікуване торжество канонічної Церкви над розкольниками і католиками. Таким чином, рядова релігійна подія поступово переростає із суто церковної в загальнополітичну, якою, очевидно, вона первісно і задумувалася.
У цій ситуації важливо показати, як українське суспільство до цього ставиться, необов’язково виходити багатотисячним натовпом із гаслом «Геть московського попа!», як це було на початку 90-х років минулого століття, але так щоб всім було зрозуміло, що це не канонічна територія РПЦ, а незалежна держава. І громадяни в ній чинять так, як потрібно їм, а не так, як комусь хочеться і в Україні Помісна Православна Церква буде незалежно від того подобається це комусь за кордоном чи ні.
Але, разом з тим, ми повинні зробити і деякі критичні висновки із двадцятилітнього релігійного діалогу Києва з Москвою. Основний полягає в тому, що сьогодні, за активного сприяння Кремля, позиції Московської патріархії суттєво зміцніли в Україні. І її вже не задовольняє статус однієї з декількох православних церков, вона хоче бути тут домінуючою силою. Церквою, що володіє незаперечним впливом, не рахуватися з яким неможливо.
Одразу виникає питання, чому після розвалу Союзу одна з його бюрократичних структур (РПЦ) не відмерла, а зуміла спочатку вистояти, а згодом перейти у наступ?
Причин тут багато, найважливішими з яких є: роз’єднаність українських політичних сил, залежність церковної ієрархії від спецслужб, зокрема, КГБ/ФСБ, фінансова підтримка Російської держави (надане право РПЦ безмитно торгувати горілчаними і тютюновими виробами), сприяння «прорадянськи» налаштованих представників місцевих органів влади в Україні, політична та організаційна підтримка реваншистських сил і, нарешті, правильно вибрана стратегія церковної пропаганди, центральним пунктом якої став постулат про виняткову «канонічність» Російської церкви. Всі ці питання важливі і вимагають ретельного фахового розбору, на жаль, параметри нашої статті не дозволяють їх тут здійснити. Та український читач, хоча б у загальних рисах, повинен мати уявлення про цей релігійний феномен . Тому ми спробуємо через розгляд однієї із названих проблем показати явище в цілому. Найпридатнішою для цього є проблема так званої канонічності РПЦ.
У своєму первісному значенні слово «канон» означає мірило, міру довжини, норму або правило, за яким живе Церква, в сукупності вони утворюють канонічне право. Джерелом утворення канонів стали Святе Письмо, рішення вселенських соборів, висловлювання «отців церкви» тощо. Необхідність і корисність канонів підтверджені історичним існуванням як Православної, так і Католицької Церков. Канони стали тим, образно кажучи, фортечним муром, що допомогли Церкві вистояти перед спокусами найрізноманітніших єресей і реформаторських підступів і одночасно не дозволили зачерствіти, допомогли їй залишитись дійовим засобом для спасіння як окремої взятої людини, так і народу в цілому.
З початком Горбачовської «перебудови» почалось інтенсивне відродження національного життя в Союзі. Радянська імперія затріщала по всіх швах. Не залишилась осторонь від цього процесу і Україна. З підпілля вийшла Українська Греко-Католицька Церква, почався відхід від РПЦ православних громад. Щоб зупинити процес здобуття автокефалії Українською Православною Церквою, ієрархія Московської патріархії почала вказувати на його спонтанність, не контрольованість, підкреслюючи, що вона дозволу на проголошення незалежності УПЦ не давала, а отже, цей процес незаконний, розкольницький.
Тут варто згадати про ще один важливий термін, який став використовуватися у пропагандистській кампанії Московською патріархією проти українських православних –«благодать». За православним переданням вважається, що наша Церква веде свій початок з містичного сходження Святого Духа на перших апостолів. Згодом цей невидимий зв’язок з Господом продовжувався кожного разу при висвяченні нових священнослужителів. Власне, поняття «благодаті» є центральним, об’єднуючим в одне нерозривне ціле всіх інших елементів концепції канонічності Православної Церкви і, фактично, є її серцевиною. Не мудруючи лукаво, московські ієрархи почали стверджувати, що через самочинність відходу частини українських єпископів і священиків від РПЦ вони втратили цей благодатний зв'язок із Господом. Виходило так, ніби цей зв'язок включається або виключається в Кремлі, за давньою чекістською звичкою усе контролювати, вони вирішили проконтролювати і дії Господа щодо дару благодаті. Незважаючи на всю абсурдність і єретичність цього твердження, наживку було насаджено на гачок і багато «риби» на неї піймано.
У цьому свавільному підході до поняття «священного» яскраво висвітлюються темна сторона російського церковного єдиноначалія, його мирські інтереси. І це не поодинокий випадок в історії Російської Церкви, а швидше правило, яке бере свої витоки від спроби Петра I підпорядкувати Православну Церкву земним інтересам держави, коли він ліквідував Патріархат і замість нього призначив вищим церковним органом Синод, членів якого сам і затверджував.
Але царі Російської імперії, навіть такі деспоти як Петро I, були все ж православними, хоча б позірно. Справи стали зовсім кепськими в Російської церкви, коли до влади прийшли більшовики. Одним із головних завдань, які вони поставили перед собою, було знищення Православної Церкви. Ленін і Троцький навіть висловлювались, що Ісус Христос є їхнім особистим ворогом. Сотнями розстрілювалися священнослужителі, тисячі без суду відправлялися до концтаборів, руйнувалися храми, але Церква стояла. Більше того, на Помісному соборі вона мужньо закликала всіх православних боротися із атеїстичною владою. Там же Патріарх Тихон наклав анафему на богоборчу владу, яку згодом підтвердили новомученики російські (старці Соловецькі). Після тривалої десятилітньої війни на знищення Церкви більшовики раптом побачили, що вона не тільки не знищується, а починає поступово переходити в підпілля, в катакомби. Це була серйозна загроза владі, і вони внесли серйозні корективи у свою політику щодо Православної Церкви. Ієрархію і священицтво Української Автокефальної Православної Церкви вирішено було знищити все без винятків, а РПЦ зробити підручною Чека структурою. Для цього було підступно убито патріарха Тихона, а на його місце поставлено митрополита Сергія Страгородського − давнього більшовицького агента, який на початку 20-х років оголосив себе одним із лідерів обновленської єресі, а згодом нібито покаявся і повернувся назад до православ’я. Саме йому було доручено сформувати нову, підпорядковану каральним органам ієрархію РПЦ. Виник новий, до цього небачений феномен, коли інструментом боротьби проти християнства стала церковна ієрархія. За ім’ям чільника цього руху Сергія Страгодродського (якого згодом Сталін призначив патріархом РПЦ), його послідовників стали називати «сергіянцями». Власне цей феномен можна визначити як богоборчу єресь в православ’ї.
Як я вже говорив, новомученики російські (старці Соловецькі) підтвердили анафему патріарха Тихона, уточнивши, що під її прокляття попадають «ті, хто поклонився Звірові і носить на собі його тавро, і ті, хто відрікся від мучеництва і поклонився Червоному Дракону, вже ніякого відношення до Тайни перевтілення Крові і Тіла Господніх не мають, хоч би і дотримувалися статуту». І далі вони наголошують, що ця анафема може бути знята тільки за умови публічного покаяння ієрархії РПЦ − гласного скасування всіх богоборчих рішень Сергія (Страгородського) і Алексія I (Сіманського).
Свого часу авторитетний у православному світі митрополит Філарет (Вознесенський) у «Листі до отця Дмитра Дудка» писав про це так: «Ця лжецерква двічі анафематствувана. Святійший Патріарх Тихон і Всеросійський церковний Собор анафематствували комуністів і всіх їхніх співробітників. Ця грізна анафема до цього часу не знята і зберігає силу, так як зняти її може тільки такий же всеросійський церковний Собор, як канонічна вища церковна влада. І відбулося страшне діло 1927 року, коли митрополит Сергій, що очолював тоді церкву, своєю ганебною відступницькою декларацією підкорив руську Церкву більшовикам і оголосив про співпрацю з ними. І збулося в найточнішому розумінні висловлювання передсповідної молитви: «Під свою анафему падоша»! Бо в 1918 році Церква анафематствувала всіх «співробітників комуністів», а в 1927 році сама увійшла в компанію цих співробітників і стала вихваляти червону богоборчу владу, вихваляти червоного звіра, про якого говорить Апокаліпсис…
Дехто стверджує, що Патріарх Тихон «покаявся» в анафематствованні радянської влади. Але ця анафема була підтримана всім Собором Руської Церкви, а Собор її не скасував і не «каявся» в ній, тому вона залишилася в силі.
Звичайно, можна зробити вигляд, що всього цього не було, а нинішнє керівництво РПЦ чисте і ніякого відношення до богоборчої влади ніколи не мало, і спокійно кричати «осанна» патріарху Кіріллу. (До речі, одному із чільних ідеологів лівацького руху в православ’ї, богословські інтереси якого зводилися до пошуку спільних коренів комунізму і християнства, звичайно, у доперебудовні часи). Але цей гріх буде страшніший від того, який прийняв на себе Сергій, бо він прийняв його під крайнім насиллям, а сьогоднішні вільно роблять вибір між мучениками православними і їх мучителями − на користь останніх, бо мовчання або нічого не значущі виправдання і є повний і усвідомлений вибір на користь мучителів. Хто не знає − тому скажемо, а хто забув − нагадаємо, що церковна анафема без розв’язання відпущенням, зростаючи і збільшуючись, переходить на наступні покоління, вибухаючи вселенськими бідами. А цей гріх можуть відпустити тільки душі мучеників − почувши соборне покаяння ієрархії РПЦ Московського патріархату.
Отже, виходить так, що ієрархія РПЦ, − впавши у єресь сергіянства, − почала звинувачувати тих православних, які хотіли звільнитись від неканонічного союзу атеїстів і церковників та відродити апостольські старокиївські православні традиції, у не канонічності. Все як за народним анекдотом про злодія, який почувши занепокоєння обкрадених ним людей і щоб відвернути від себе увагу першим почав кричати: «Ловіть злодія!».
maidan.org.ua
У цій ситуації важливо показати, як українське суспільство до цього ставиться, необов’язково виходити багатотисячним натовпом із гаслом «Геть московського попа!», як це було на початку 90-х років минулого століття, але так щоб всім було зрозуміло, що це не канонічна територія РПЦ, а незалежна держава. І громадяни в ній чинять так, як потрібно їм, а не так, як комусь хочеться і в Україні Помісна Православна Церква буде незалежно від того подобається це комусь за кордоном чи ні.
Але, разом з тим, ми повинні зробити і деякі критичні висновки із двадцятилітнього релігійного діалогу Києва з Москвою. Основний полягає в тому, що сьогодні, за активного сприяння Кремля, позиції Московської патріархії суттєво зміцніли в Україні. І її вже не задовольняє статус однієї з декількох православних церков, вона хоче бути тут домінуючою силою. Церквою, що володіє незаперечним впливом, не рахуватися з яким неможливо.
Одразу виникає питання, чому після розвалу Союзу одна з його бюрократичних структур (РПЦ) не відмерла, а зуміла спочатку вистояти, а згодом перейти у наступ?
Причин тут багато, найважливішими з яких є: роз’єднаність українських політичних сил, залежність церковної ієрархії від спецслужб, зокрема, КГБ/ФСБ, фінансова підтримка Російської держави (надане право РПЦ безмитно торгувати горілчаними і тютюновими виробами), сприяння «прорадянськи» налаштованих представників місцевих органів влади в Україні, політична та організаційна підтримка реваншистських сил і, нарешті, правильно вибрана стратегія церковної пропаганди, центральним пунктом якої став постулат про виняткову «канонічність» Російської церкви. Всі ці питання важливі і вимагають ретельного фахового розбору, на жаль, параметри нашої статті не дозволяють їх тут здійснити. Та український читач, хоча б у загальних рисах, повинен мати уявлення про цей релігійний феномен . Тому ми спробуємо через розгляд однієї із названих проблем показати явище в цілому. Найпридатнішою для цього є проблема так званої канонічності РПЦ.
У своєму первісному значенні слово «канон» означає мірило, міру довжини, норму або правило, за яким живе Церква, в сукупності вони утворюють канонічне право. Джерелом утворення канонів стали Святе Письмо, рішення вселенських соборів, висловлювання «отців церкви» тощо. Необхідність і корисність канонів підтверджені історичним існуванням як Православної, так і Католицької Церков. Канони стали тим, образно кажучи, фортечним муром, що допомогли Церкві вистояти перед спокусами найрізноманітніших єресей і реформаторських підступів і одночасно не дозволили зачерствіти, допомогли їй залишитись дійовим засобом для спасіння як окремої взятої людини, так і народу в цілому.
З початком Горбачовської «перебудови» почалось інтенсивне відродження національного життя в Союзі. Радянська імперія затріщала по всіх швах. Не залишилась осторонь від цього процесу і Україна. З підпілля вийшла Українська Греко-Католицька Церква, почався відхід від РПЦ православних громад. Щоб зупинити процес здобуття автокефалії Українською Православною Церквою, ієрархія Московської патріархії почала вказувати на його спонтанність, не контрольованість, підкреслюючи, що вона дозволу на проголошення незалежності УПЦ не давала, а отже, цей процес незаконний, розкольницький.
Тут варто згадати про ще один важливий термін, який став використовуватися у пропагандистській кампанії Московською патріархією проти українських православних –«благодать». За православним переданням вважається, що наша Церква веде свій початок з містичного сходження Святого Духа на перших апостолів. Згодом цей невидимий зв’язок з Господом продовжувався кожного разу при висвяченні нових священнослужителів. Власне, поняття «благодаті» є центральним, об’єднуючим в одне нерозривне ціле всіх інших елементів концепції канонічності Православної Церкви і, фактично, є її серцевиною. Не мудруючи лукаво, московські ієрархи почали стверджувати, що через самочинність відходу частини українських єпископів і священиків від РПЦ вони втратили цей благодатний зв'язок із Господом. Виходило так, ніби цей зв'язок включається або виключається в Кремлі, за давньою чекістською звичкою усе контролювати, вони вирішили проконтролювати і дії Господа щодо дару благодаті. Незважаючи на всю абсурдність і єретичність цього твердження, наживку було насаджено на гачок і багато «риби» на неї піймано.
У цьому свавільному підході до поняття «священного» яскраво висвітлюються темна сторона російського церковного єдиноначалія, його мирські інтереси. І це не поодинокий випадок в історії Російської Церкви, а швидше правило, яке бере свої витоки від спроби Петра I підпорядкувати Православну Церкву земним інтересам держави, коли він ліквідував Патріархат і замість нього призначив вищим церковним органом Синод, членів якого сам і затверджував.
Але царі Російської імперії, навіть такі деспоти як Петро I, були все ж православними, хоча б позірно. Справи стали зовсім кепськими в Російської церкви, коли до влади прийшли більшовики. Одним із головних завдань, які вони поставили перед собою, було знищення Православної Церкви. Ленін і Троцький навіть висловлювались, що Ісус Христос є їхнім особистим ворогом. Сотнями розстрілювалися священнослужителі, тисячі без суду відправлялися до концтаборів, руйнувалися храми, але Церква стояла. Більше того, на Помісному соборі вона мужньо закликала всіх православних боротися із атеїстичною владою. Там же Патріарх Тихон наклав анафему на богоборчу владу, яку згодом підтвердили новомученики російські (старці Соловецькі). Після тривалої десятилітньої війни на знищення Церкви більшовики раптом побачили, що вона не тільки не знищується, а починає поступово переходити в підпілля, в катакомби. Це була серйозна загроза владі, і вони внесли серйозні корективи у свою політику щодо Православної Церкви. Ієрархію і священицтво Української Автокефальної Православної Церкви вирішено було знищити все без винятків, а РПЦ зробити підручною Чека структурою. Для цього було підступно убито патріарха Тихона, а на його місце поставлено митрополита Сергія Страгородського − давнього більшовицького агента, який на початку 20-х років оголосив себе одним із лідерів обновленської єресі, а згодом нібито покаявся і повернувся назад до православ’я. Саме йому було доручено сформувати нову, підпорядковану каральним органам ієрархію РПЦ. Виник новий, до цього небачений феномен, коли інструментом боротьби проти християнства стала церковна ієрархія. За ім’ям чільника цього руху Сергія Страгодродського (якого згодом Сталін призначив патріархом РПЦ), його послідовників стали називати «сергіянцями». Власне цей феномен можна визначити як богоборчу єресь в православ’ї.
Як я вже говорив, новомученики російські (старці Соловецькі) підтвердили анафему патріарха Тихона, уточнивши, що під її прокляття попадають «ті, хто поклонився Звірові і носить на собі його тавро, і ті, хто відрікся від мучеництва і поклонився Червоному Дракону, вже ніякого відношення до Тайни перевтілення Крові і Тіла Господніх не мають, хоч би і дотримувалися статуту». І далі вони наголошують, що ця анафема може бути знята тільки за умови публічного покаяння ієрархії РПЦ − гласного скасування всіх богоборчих рішень Сергія (Страгородського) і Алексія I (Сіманського).
Свого часу авторитетний у православному світі митрополит Філарет (Вознесенський) у «Листі до отця Дмитра Дудка» писав про це так: «Ця лжецерква двічі анафематствувана. Святійший Патріарх Тихон і Всеросійський церковний Собор анафематствували комуністів і всіх їхніх співробітників. Ця грізна анафема до цього часу не знята і зберігає силу, так як зняти її може тільки такий же всеросійський церковний Собор, як канонічна вища церковна влада. І відбулося страшне діло 1927 року, коли митрополит Сергій, що очолював тоді церкву, своєю ганебною відступницькою декларацією підкорив руську Церкву більшовикам і оголосив про співпрацю з ними. І збулося в найточнішому розумінні висловлювання передсповідної молитви: «Під свою анафему падоша»! Бо в 1918 році Церква анафематствувала всіх «співробітників комуністів», а в 1927 році сама увійшла в компанію цих співробітників і стала вихваляти червону богоборчу владу, вихваляти червоного звіра, про якого говорить Апокаліпсис…
Дехто стверджує, що Патріарх Тихон «покаявся» в анафематствованні радянської влади. Але ця анафема була підтримана всім Собором Руської Церкви, а Собор її не скасував і не «каявся» в ній, тому вона залишилася в силі.
Звичайно, можна зробити вигляд, що всього цього не було, а нинішнє керівництво РПЦ чисте і ніякого відношення до богоборчої влади ніколи не мало, і спокійно кричати «осанна» патріарху Кіріллу. (До речі, одному із чільних ідеологів лівацького руху в православ’ї, богословські інтереси якого зводилися до пошуку спільних коренів комунізму і християнства, звичайно, у доперебудовні часи). Але цей гріх буде страшніший від того, який прийняв на себе Сергій, бо він прийняв його під крайнім насиллям, а сьогоднішні вільно роблять вибір між мучениками православними і їх мучителями − на користь останніх, бо мовчання або нічого не значущі виправдання і є повний і усвідомлений вибір на користь мучителів. Хто не знає − тому скажемо, а хто забув − нагадаємо, що церковна анафема без розв’язання відпущенням, зростаючи і збільшуючись, переходить на наступні покоління, вибухаючи вселенськими бідами. А цей гріх можуть відпустити тільки душі мучеників − почувши соборне покаяння ієрархії РПЦ Московського патріархату.
Отже, виходить так, що ієрархія РПЦ, − впавши у єресь сергіянства, − почала звинувачувати тих православних, які хотіли звільнитись від неканонічного союзу атеїстів і церковників та відродити апостольські старокиївські православні традиції, у не канонічності. Все як за народним анекдотом про злодія, який почувши занепокоєння обкрадених ним людей і щоб відвернути від себе увагу першим почав кричати: «Ловіть злодія!».
maidan.org.ua
27 April, 2009
Провокація кремля: в Росії немає попиту на українські школи?
Попри велику чисельність українців, які проживають на території Російської Федерації, попиту на запровадження повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій до федеральних і регіональних органів управління освітою практично не надходить. Про це заявив офіційний представник Міністерства закордонних справ Російської Федерації Андрій НЕСТЕРЕНКО, відповідаючи на питання про те, що «в Україні нерідко нарікають на «безправне становище» російських українців і відсутність у Російській Федерації системи державної освіти українською мовою».
За його словами, відсутність такого попиту, очевидно, пояснюється «близькістю східно-слов`янських мов і культур, спільною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою».
Він наголосив, що в Російській Федерації, за даними Всеросійського перепису населення 2002 року, загальна кількість українців становить 2 942 963 чоловік (з них 76,5% - міське населення, 23,5% - сільське). Найбільша кількість українців проживає в місті Москві (253600 чол.), Тюменській області (211400 чол.), Московській області (147800 чол.), Краснодарському краї (131800 чол.), Ростовській області (118500 чол.), Приморському краї (94100 чол.), місті Санкт-Петербурзі (87100 чол.), Воронезькій області (73700 чол.), в Ханти-Мансійськом Автономному окрузі (123238 чол.), Ямало-Ненецькому автономному окрузі (66080 чіл.), Республіці Комі (62115 чол.), Республіці Башкортостан (55249 чол.), Республіці Саха (Якутія) (34633 чол.), Республіці Татарстан (24016 чол.), Республіці Карелія (19248 чол.), Удмуртській Республіці (11527 чол.).
А.НЕСТЕРЕНКО заявляє, що в Російській Федерації діє понад 90 українські суспільно культурні об`єднання.
«З указаних причин в Російській Федерації немає шкіл, де вся учбова програма викладається на українській мові. Існують лише школи з етнонаціональною (етнокультурной) складовою. До неї віднесені: рідна мова і література, регіональна (національна) історія, курси історії рідної культури «- сказав А.НЕСТЕРЕНКО.
У коментарі сказано, що крім того, в місцях компактного мешкання україномовного населення існують школи з викладанням української мови як предмету, а також школи, що реалізовують український етнонаціональний компонент.
«Слід зазначити, що громадяни Російської Федерації української національності і росіяни з числа громадян України знаходяться в різній етнокультурной ситуації. Спроби порівнювати їх положення, підраховувавши, наприклад, тільки кількість російських шкіл в Україні і українських в Росії, є неправомірними», - вважають в МЗС РФ.
unian.net
За його словами, відсутність такого попиту, очевидно, пояснюється «близькістю східно-слов`янських мов і культур, спільною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою».
Він наголосив, що в Російській Федерації, за даними Всеросійського перепису населення 2002 року, загальна кількість українців становить 2 942 963 чоловік (з них 76,5% - міське населення, 23,5% - сільське). Найбільша кількість українців проживає в місті Москві (253600 чол.), Тюменській області (211400 чол.), Московській області (147800 чол.), Краснодарському краї (131800 чол.), Ростовській області (118500 чол.), Приморському краї (94100 чол.), місті Санкт-Петербурзі (87100 чол.), Воронезькій області (73700 чол.), в Ханти-Мансійськом Автономному окрузі (123238 чол.), Ямало-Ненецькому автономному окрузі (66080 чіл.), Республіці Комі (62115 чол.), Республіці Башкортостан (55249 чол.), Республіці Саха (Якутія) (34633 чол.), Республіці Татарстан (24016 чол.), Республіці Карелія (19248 чол.), Удмуртській Республіці (11527 чол.).
А.НЕСТЕРЕНКО заявляє, що в Російській Федерації діє понад 90 українські суспільно культурні об`єднання.
«З указаних причин в Російській Федерації немає шкіл, де вся учбова програма викладається на українській мові. Існують лише школи з етнонаціональною (етнокультурной) складовою. До неї віднесені: рідна мова і література, регіональна (національна) історія, курси історії рідної культури «- сказав А.НЕСТЕРЕНКО.
У коментарі сказано, що крім того, в місцях компактного мешкання україномовного населення існують школи з викладанням української мови як предмету, а також школи, що реалізовують український етнонаціональний компонент.
«Слід зазначити, що громадяни Російської Федерації української національності і росіяни з числа громадян України знаходяться в різній етнокультурной ситуації. Спроби порівнювати їх положення, підраховувавши, наприклад, тільки кількість російських шкіл в Україні і українських в Росії, є неправомірними», - вважають в МЗС РФ.
unian.net
Росія: вибори мера Сочі
Передвиборчий штаб Бориса Нємцова оголосив результати екзит-полів на виборах мера Сочі, повідомляє Газета Ру.
За його даними, 46% виборців проголосували за Пахомова, 35% за Нємцова і ще 17% за комуніста Дзаганію.
Представники штабу Нємцова відзначають, що поки не відомий розклад по 30 тис бюлетенів тих, хто голосував достроково. А ця інформація тим більше важлива, що ще вчора таких осіб було всього 5% від числа виборців, а зараз їх уже 11%.
Цікаве інтерв‘ю пана Нємцова радіо "Ехо Москви"
Е. БУНТМАН: 21-08. Это программа «Одним словом». До конца этого часа с вами буду я, Евгений Бунтман. Первые 20 минут из этого часа с нами будет один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов. Добрый вечер, Борис Ефимович.
Б. НЕМЦОВ: Добрый вечер.
Е. БУНТМАН: У нас есть результаты пока только вашего штаба, по которым у Анатолия Пахомова от «Единой России» 46,5%, у вас 35,2%, на третьем месте Юрий Дзагания, коммунист – 13,4%. Т.е. по вашим результатам вы проходите во второй тур.
Б. НЕМЦОВ: Да. Действительно, у нас сегодня на 15 избирательных участках работали социологи, которые делали замеры. Замеры проходили с 9 утра до 7 вечера. Опрошено около 2600 человек, цифры мы назвали абсолютно точные. Единственное, что надо иметь в виду, что здесь, в Сочи, беспрецедентное досрочное голосование.
Е. БУНТМАН: Это треть от всех проголосовавших.
Б. НЕМЦОВ: Да, это треть, проголосовало около 30% избирателей, что, наверное, близко к какому-то рекорду.
Е. БУНТМАН: Почему 30? Там была официальная цифра 10%.
Б. НЕМЦОВ: 10% от общего числа избирателей. Но от пришедших на выборы это 30% получается.
Е. БУНТМАН: Т.е. наоборот.
Б. НЕМЦОВ: Нет.
Е. БУНТМАН: От общего числа избирателей – 30%, от тех, кто пришел на выборы, – 10%.
Б. НЕМЦОВ: Еще раз. Из тех, кто пришел на выборы, 30% проголосовало досрочно.
Е. БУНТМАН: Понятно. И вы считаете, что за этим массовая фальсификация.
Б. НЕМЦОВ: Да. Дело в том, что досрочно голосовали, мы знаем как, у нас в Интернете вывешены все картинки. Людей свозили автобусами, в основном это учителя, врачи, это воспитатели детских садов, это военные, это милиция, это дворники, сантехники и так далее. Т.е. это те люди, которые на 100% зависят от бюджета, зависят от властей, краевых или местных. Этим людям говорилось, что они обязаны идти голосовать досрочно, если они не хотят лишиться работы и не хотят лишиться зарплаты.
Поскольку в Сочи высокая безработица и очень низкие заработные платы, бедность – главная проблема города, как и во многих других городах страны, естественно, люди боятся потерять последний кусок хлеба. И поэтому из-под палки, под давлением шли голосовать. Предсказать итоги досрочного голосования мы не можем, потому что понятно, как они проводились. Но есть гипотеза, что огромное количество людей под давлением и под страхом голосовали за кандидата от кубанской власти.
Е. БУНТМАН: Т.е. пока это главная претензия.
Б. НЕМЦОВ: Если говорить о претензиях…
Е. БУНТМАН: Мы результатов официальных, которые Избирком объявит, пока не знаем. Обещали только в 22 часа по Москве объявить результаты. Наверное, пока предполагать рано. Давайте с вами подведем некоторые итоги избирательной кампании.
Б. НЕМЦОВ: Давайте. Если говорить о выборах в Сочи, то они характеризуются четырьмя особенностями. Первая особенность – в городе Сочи, в моем родном, нет средств массовой информации, они уничтожены. В городе Сочи есть средства массовой дезинформации, манипуляции, клеветы и кубанской пропаганды. Т.е. телеканалы дружно, в письменной форме отказались от освещения выборов, даже за деньги. Второе – то же самое сделали радиостанции, причем далекие от политики радио «Шансон», «Авторадио» и «Русское радио» сделали это как-то хором, одновременно, даже после того, как мы с ними заключили контракты на участие в кампании. И потом то же самое сделали все газеты, включая газету «Черноморская здравница». Таким образом, была обеспечена 100-процентная блокада для всех оппозиционных кандидатов.
С другой стороны, тут же была включена пропагандистская машина. Есть на Кубани такой местный Геббельс, Мурат Ахеджак, он является заместителем губернатора Кубани Ткачева. Он фабриковал клеветнические фильмы с участием известных продажных людей, таких как Павловский, Доренко, а также еще участвовал рецидивист Климентьев. Эти фильмы прокручивали 50 раз в течение всей кампании. Откуда можно было узнать, как я развалил Советский Союз, продал родину парижскому клубу, уничтожил Нижегородскую область и являюсь при этом корейским шпионом. Когда я требовал дать мне возможность по закону о СМИ ответить, все так называемые средства массовой информации молчали. И ни одной секунды (я подчеркиваю – ни одной секунды) времени на ответ не было.
За все время кампании ни один сочинский журналист так и не осмелился взять у меня ни одного интервью, ни одного комментария. Освещение выборов в городе Сочи в самом городе было на нулевом уровне. В Москве, в том числе благодаря «Эху Москвы» о выборах в Сочи знали больше, чем большинство сочинцев.
Вот эта манипуляция общественным мнением – это и есть очень существенная часть фальсификации. Второе – досрочное голосование. Оно началось 15 апреля, т.е. за 11 дней до выборов. Людей свозили автобусами, были разнарядки. Сначала полторы тысячи людей голосовало, потом разнарядка увеличилась до 2,5 тысяч. Но вчера произошла метаморфоза. В субботу днем 14 тысяч человек досрочно проголосовали, а уже сегодня утром руководитель сочинской избирательной комиссии сообщил, что проголосовало 30 тысяч. Таким образом, средств массовой информации нет, есть только пропаганда, клевета и выполнение воли кубанской власти. Вторая особенность – это массовое участие спецслужб в этой кампании.
Е. БУНТМАН: И в чем это выражалось?
Б. НЕМЦОВ: В массовых арестах моих агитаторов, в аресте моей самой большой агитационной партии продукции, это грузовик, где было 125 тысяч экземпляров газет и листовок. Это участие спецслужб в перечислении мне на счет в США пяти тысяч долларов. Это провокация, которую мы, слава богу, раскрыли. Они хотели снять меня с выборов. Преследование и слежки за моими активистами, прослушивание всех телефонных аппаратов, запугивание людей, которые входили со мной в контакт.
Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, я вас все-таки буду прерывать, потому что у нас не так много времени. Понятно. Вы считаете, что власть работала целенаправленно против вас. Почему вас вообще оставили на этих выборах? Почему вас не сняли? Лебедева сняли, вас не сняли.
Б. НЕМЦОВ: Это очень хороший вопрос. На самом деле две причины есть. Дело в том, что это все-таки олимпийская столица-2014. Выборы сами по себе – это была лобовая схватка между вот этой вертикалью власти во главе с Путиным и демократической оппозицией. Кстати, это впервые за годы правления Путина такая лобовая схватка власти и демократической оппозиции.
Е. БУНТМАН: А почему ее допустили-то тогда?
Б. НЕМЦОВ: Объясню. Потому что они не хотят, чтобы Сочи лишился статуса олимпийской столицы. Очевидно, что если мэр будет выбран мошенническим путем (а снятие оппозиции с выборов – это очевидное мошенничество), то это основание для того, чтобы выборы были признаны мировым сообществом как мошенничество, и в дальнейшем это могло быть использовано для того, чтобы лишить Сочи столицы Олимпиады. Это первое.
Вторая причина, менее тривиальная, состоит в том, что власти решили показать, что оппозиция в России никчемная (неразборчиво), мало голосов. Т.е. главная их задача была растоптать оппозицию. Именно поэтому вся вертикаль, причем самая ее гнусная часть – кубанская, а также Москва, активно была включена в процесс. Причем Москва включена в полном объеме. Вы, наверное, обратили внимание, что ни один из федеральных каналов вообще не употреблял слово «Сочи», слово «Олимпиада» и слово «выборы». Эти слова были запрещены на протяжении всех предвыборной кампании.
Е. БУНТМАН: Возможно. Я так детально не следил, но вполне допускаю. Вам пришел вопрос от Сергея, бизнесмена из Москвы, бывшего нижегородца, кстати. «Уважаемый Борис Ефимович, очевидно, что уровень фальсификации будет такой, какой необходим для победы вашего конкурента. Ваша послевыборная стратегия при проигрыше в первом туре или во втором». Если вы победите, понятно, что вы будете делать. Вы оглашали вашу программу как мэра. Если вы проиграете сейчас или во втором туре, если вы в него выйдете, что вы будете дальше делать?
Б. НЕМЦОВ: Я вам расскажу прямо немедленно, что я собираюсь делать. Первое – мы настаиваем на раздельном подсчете голосов при досрочном голосовании и голосов, отданных за кандидатов сегодня. Мы убеждены, что вот эти 30 тысяч голосов, 30% голосов, которые досрочно проголосовали, они были проголосованы под диким давлением и шантажом. И это чистой воды мошенничество, это предмет для уголовного разбирательства и для судебного разбирательства. Что касается дальнейшего, то мне представляется, что опротестование итогов выборов, на основе нарушения Конституции, закона о выборах – это ровно то, чем займутся мои адвокаты.
Е. БУНТМАН: Т.е. будете всячески опротестовывать и добиваться…
Б. НЕМЦОВ: Евгений, я хочу, чтобы вы понимали. Первое: город Сочи – это город беззакония. В городе Сочи растоптана Конституция, все базовые права граждан – право на информацию, право на свободный выбор, право на политическую конкуренцию – вот эти все права растоптаны. Я должен сказать, что Басманный суд – образец порядочности, честности и законности по сравнению с сочинским судом. Если бы вы знали, как здесь Лебедева снимали, это просто песня. Т.е. здесь растоптаны права, растоптаны законы и растоптана Конституция. В принципе, у нас есть гарант – номинальный – Конституции, который очень хорошо знает ситуацию в Сочи (я в этом просто уверен) и должен был вмешаться. Поскольку он не вмешивается, значит, будут гражданские люди в это вмешиваться.
Е. БУНТМАН: И гарант Конституции говорил, что выборы очень интересные.
Б. НЕМЦОВ: Гарант Конституции сказал гораздо более оскорбительную для сочинцев вещь. Он сказал, что в Сочи полноценная политическая борьба – цитата, это сказал Дмитрий Анатольевич Медведев. Вот это сочинцы восприняли как оскорбление и плевок. Потому что очевидно совершенно, что здесь не просто политическая борьба, а здесь был тотальный, наглый беспредел.
Я уже не говорю про провокации в виде плескания в физиономию нашатырного спирта. Я уже не говорю про всякие подлости, которые они устраивали по отношению к моим товарищам, это отдельная история. Но называть это всё полноценной политической борьбой ни у одного нормального человека язык не повернется. Сочинцы реально это воспринимают в лучшем случае как неуместную шутку, а в худшем случае просто как издевательство главы государства над тем, что в городе происходит.
Главное не в том, что они в отношении меня нарушали закон, Конституцию, я-то человек достаточно сильный и опытный. А главное, что они издеваются над народом. Здесь я не видел ни одного человека, который бы сказал, что он добился правды и справедливости в суде. Я не видел ни одного человека. Ни одного бизнесмена, ни одного ветерана, ни одного молодого человека. Ни одного.
Здесь студентов заставляют вступать в партию «Единая Россия», потому что иначе они не смогут найти работу. Здесь очень многие люди боятся мне пожимать руку, потому что говорят, что если фотография с пожиманием руки Немцову где-то появится, то они лишатся работы, их выгонят из университета. Здесь многие боятся давать интервью, потому что считают, что это основание для репрессий против них. Здесь бизнесмены тут же получают десять проверок, если я пришел к ним и встретился с их сотрудниками. Здесь мои родственники боятся со мной встретиться. Ни один из моих родственников в Сочи за всё время предвыборной кампании со мной не встретился. Здесь вершина путинизма, я хочу вам сказать. Тотальный беспредел.
Е. БУНТМАН: Печальную картину вы нарисовали.
Б. НЕМЦОВ: Я просто рассказываю… Дело в том, что я, в отличие от остальных кандидатов, встречался с народом. Это был единственный способ агитации. Я встретился более чем с пятью тысячами избирателей, от Лазаревского до Адлера.
Е. БУНТМАН: Но это ведь скорее плюс.
Б. НЕМЦОВ: Это, безусловно, огромный плюс. Я проблемы города знаю. Знаю не понаслышке. Я просто ощущаю город почти кончиками пальцев. И очень хорошо понимаю, что тут происходит. Я могу сказать, главная проблема Путина – это то, что он страну поверг в атмосферу абсолютного бесправия, абсолютного беззакония и абсолютного нарушения гражданских прав.
Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, совсем немного времени уделим лично вашим достижениям и неудачам во время избирательной кампании. Были ведь какие-то неудачи и были какие-то очевидные достижения, как, например, встречи, как вы выразились, агитация по чебуречным.
Б. НЕМЦОВ: Я научился партизанской кампании. Хотя мне в этом году 50, но тем не менее встречи в электричках, в чебуречных, в кафе, встречи на улицах, встречи в такси, в маршрутках и так далее. Это просто незабываемо. Или просто на улице спонтанно вдруг люди меня окружали, мы начинали разговаривать на важные для людей темы. Я думаю, что у меня у единственного в России сейчас такой богатый опыт такой кампании. Второе – у меня была очень классная команда. Я надеюсь, что она останется. Несмотря на прессинг и репрессии, люди держались друг друга. Это было замечательно.
Если говорить о недостатках, то, конечно, нам не хватало материалов агитационных и не хватало нам достаточного количества агитаторов. Мы просто не успели. Дело в том, что Сочи очень растянутый вдоль берега город, 40 километров, с очень большим количеством сел, аулов. И нужно иметь тысячи агитаторов, для того чтобы охватить всех граждан. Мы не смогли этого сделать. Мы не достучались до каждого. И это, конечно, проблема. Но в условиях информационной блокады, в условиях, когда ни одно СМИ не давало о нас никакой более-менее объективной информации, я считаю, что это издержки, но это связано, видимо, со скоротечностью кампании.
Е. БУНТМАН: Мурат, предприниматель из Кабардино-Балкарии, вызывает вас на откровенность: «Правда ли, что вы реально верили в победу на выборах?» Мурат в этом сомневается, пишет: «Не кажется ли вам, что с точки зрения доверия избирателей правильнее себя позиционировать в соответствии с реалиями?»
Б. НЕМЦОВ: Мурат, я хочу вам сказать одну простую вещь. Если бы в городе Сочи состоялись единственные теледебаты мои с Пахомовым, это представитель кубанской власти и Путина, единственные теледебаты, которые длились бы полчаса, в первом туре я бы получил 70%.
Е. БУНТМАН: Мурат вас просит действовать в соответствии с реалиями. Вы же не могли, наверное, реально предполагать, что вам дадут полчаса дебатов.
Б. НЕМЦОВ: Секундочку. Во-первых, я на старте кампании считал, что в городе хотя бы остатки российских законов действуют. Так вот по российским законам государственные телеканалы обязаны за деньги предоставлять эфир. Здесь растоптан закон. Поэтому реалии такие: когда всё перекрыли, и я встречался с утра до ночи с народом везде, тогда я верил – и сейчас верю, в эту секунду верю – в то, что должен быть второй тур, и там будет голосование протестное. Т.е. люди, которые сейчас за коммунистов голосовали, они за это коррумпированную кубанскую власть голосовать не будут. Не за Немцова будут голосовать, а просто против кубанской власти, вот и всё. Поэтому во втором туре, очевидно, что успех был гарантирован.
Е. БУНТМАН: Спасибо большое. У нас был один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов, который – это мое личное мнение – сделал эту кампанию, во всяком случае, увлекательной. Спасибо большое, Борис Ефимович.
Б. НЕМЦОВ: Всего доброго.
Е. БУНТМАН: Да, мы с вами прощаемся. Постепенно будем переходить к следующей теме.
echo.msk.ru
За його даними, 46% виборців проголосували за Пахомова, 35% за Нємцова і ще 17% за комуніста Дзаганію.
Представники штабу Нємцова відзначають, що поки не відомий розклад по 30 тис бюлетенів тих, хто голосував достроково. А ця інформація тим більше важлива, що ще вчора таких осіб було всього 5% від числа виборців, а зараз їх уже 11%.
Цікаве інтерв‘ю пана Нємцова радіо "Ехо Москви"
Е. БУНТМАН: 21-08. Это программа «Одним словом». До конца этого часа с вами буду я, Евгений Бунтман. Первые 20 минут из этого часа с нами будет один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов. Добрый вечер, Борис Ефимович.
Б. НЕМЦОВ: Добрый вечер.
Е. БУНТМАН: У нас есть результаты пока только вашего штаба, по которым у Анатолия Пахомова от «Единой России» 46,5%, у вас 35,2%, на третьем месте Юрий Дзагания, коммунист – 13,4%. Т.е. по вашим результатам вы проходите во второй тур.
Б. НЕМЦОВ: Да. Действительно, у нас сегодня на 15 избирательных участках работали социологи, которые делали замеры. Замеры проходили с 9 утра до 7 вечера. Опрошено около 2600 человек, цифры мы назвали абсолютно точные. Единственное, что надо иметь в виду, что здесь, в Сочи, беспрецедентное досрочное голосование.
Е. БУНТМАН: Это треть от всех проголосовавших.
Б. НЕМЦОВ: Да, это треть, проголосовало около 30% избирателей, что, наверное, близко к какому-то рекорду.
Е. БУНТМАН: Почему 30? Там была официальная цифра 10%.
Б. НЕМЦОВ: 10% от общего числа избирателей. Но от пришедших на выборы это 30% получается.
Е. БУНТМАН: Т.е. наоборот.
Б. НЕМЦОВ: Нет.
Е. БУНТМАН: От общего числа избирателей – 30%, от тех, кто пришел на выборы, – 10%.
Б. НЕМЦОВ: Еще раз. Из тех, кто пришел на выборы, 30% проголосовало досрочно.
Е. БУНТМАН: Понятно. И вы считаете, что за этим массовая фальсификация.
Б. НЕМЦОВ: Да. Дело в том, что досрочно голосовали, мы знаем как, у нас в Интернете вывешены все картинки. Людей свозили автобусами, в основном это учителя, врачи, это воспитатели детских садов, это военные, это милиция, это дворники, сантехники и так далее. Т.е. это те люди, которые на 100% зависят от бюджета, зависят от властей, краевых или местных. Этим людям говорилось, что они обязаны идти голосовать досрочно, если они не хотят лишиться работы и не хотят лишиться зарплаты.
Поскольку в Сочи высокая безработица и очень низкие заработные платы, бедность – главная проблема города, как и во многих других городах страны, естественно, люди боятся потерять последний кусок хлеба. И поэтому из-под палки, под давлением шли голосовать. Предсказать итоги досрочного голосования мы не можем, потому что понятно, как они проводились. Но есть гипотеза, что огромное количество людей под давлением и под страхом голосовали за кандидата от кубанской власти.
Е. БУНТМАН: Т.е. пока это главная претензия.
Б. НЕМЦОВ: Если говорить о претензиях…
Е. БУНТМАН: Мы результатов официальных, которые Избирком объявит, пока не знаем. Обещали только в 22 часа по Москве объявить результаты. Наверное, пока предполагать рано. Давайте с вами подведем некоторые итоги избирательной кампании.
Б. НЕМЦОВ: Давайте. Если говорить о выборах в Сочи, то они характеризуются четырьмя особенностями. Первая особенность – в городе Сочи, в моем родном, нет средств массовой информации, они уничтожены. В городе Сочи есть средства массовой дезинформации, манипуляции, клеветы и кубанской пропаганды. Т.е. телеканалы дружно, в письменной форме отказались от освещения выборов, даже за деньги. Второе – то же самое сделали радиостанции, причем далекие от политики радио «Шансон», «Авторадио» и «Русское радио» сделали это как-то хором, одновременно, даже после того, как мы с ними заключили контракты на участие в кампании. И потом то же самое сделали все газеты, включая газету «Черноморская здравница». Таким образом, была обеспечена 100-процентная блокада для всех оппозиционных кандидатов.
С другой стороны, тут же была включена пропагандистская машина. Есть на Кубани такой местный Геббельс, Мурат Ахеджак, он является заместителем губернатора Кубани Ткачева. Он фабриковал клеветнические фильмы с участием известных продажных людей, таких как Павловский, Доренко, а также еще участвовал рецидивист Климентьев. Эти фильмы прокручивали 50 раз в течение всей кампании. Откуда можно было узнать, как я развалил Советский Союз, продал родину парижскому клубу, уничтожил Нижегородскую область и являюсь при этом корейским шпионом. Когда я требовал дать мне возможность по закону о СМИ ответить, все так называемые средства массовой информации молчали. И ни одной секунды (я подчеркиваю – ни одной секунды) времени на ответ не было.
За все время кампании ни один сочинский журналист так и не осмелился взять у меня ни одного интервью, ни одного комментария. Освещение выборов в городе Сочи в самом городе было на нулевом уровне. В Москве, в том числе благодаря «Эху Москвы» о выборах в Сочи знали больше, чем большинство сочинцев.
Вот эта манипуляция общественным мнением – это и есть очень существенная часть фальсификации. Второе – досрочное голосование. Оно началось 15 апреля, т.е. за 11 дней до выборов. Людей свозили автобусами, были разнарядки. Сначала полторы тысячи людей голосовало, потом разнарядка увеличилась до 2,5 тысяч. Но вчера произошла метаморфоза. В субботу днем 14 тысяч человек досрочно проголосовали, а уже сегодня утром руководитель сочинской избирательной комиссии сообщил, что проголосовало 30 тысяч. Таким образом, средств массовой информации нет, есть только пропаганда, клевета и выполнение воли кубанской власти. Вторая особенность – это массовое участие спецслужб в этой кампании.
Е. БУНТМАН: И в чем это выражалось?
Б. НЕМЦОВ: В массовых арестах моих агитаторов, в аресте моей самой большой агитационной партии продукции, это грузовик, где было 125 тысяч экземпляров газет и листовок. Это участие спецслужб в перечислении мне на счет в США пяти тысяч долларов. Это провокация, которую мы, слава богу, раскрыли. Они хотели снять меня с выборов. Преследование и слежки за моими активистами, прослушивание всех телефонных аппаратов, запугивание людей, которые входили со мной в контакт.
Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, я вас все-таки буду прерывать, потому что у нас не так много времени. Понятно. Вы считаете, что власть работала целенаправленно против вас. Почему вас вообще оставили на этих выборах? Почему вас не сняли? Лебедева сняли, вас не сняли.
Б. НЕМЦОВ: Это очень хороший вопрос. На самом деле две причины есть. Дело в том, что это все-таки олимпийская столица-2014. Выборы сами по себе – это была лобовая схватка между вот этой вертикалью власти во главе с Путиным и демократической оппозицией. Кстати, это впервые за годы правления Путина такая лобовая схватка власти и демократической оппозиции.
Е. БУНТМАН: А почему ее допустили-то тогда?
Б. НЕМЦОВ: Объясню. Потому что они не хотят, чтобы Сочи лишился статуса олимпийской столицы. Очевидно, что если мэр будет выбран мошенническим путем (а снятие оппозиции с выборов – это очевидное мошенничество), то это основание для того, чтобы выборы были признаны мировым сообществом как мошенничество, и в дальнейшем это могло быть использовано для того, чтобы лишить Сочи столицы Олимпиады. Это первое.
Вторая причина, менее тривиальная, состоит в том, что власти решили показать, что оппозиция в России никчемная (неразборчиво), мало голосов. Т.е. главная их задача была растоптать оппозицию. Именно поэтому вся вертикаль, причем самая ее гнусная часть – кубанская, а также Москва, активно была включена в процесс. Причем Москва включена в полном объеме. Вы, наверное, обратили внимание, что ни один из федеральных каналов вообще не употреблял слово «Сочи», слово «Олимпиада» и слово «выборы». Эти слова были запрещены на протяжении всех предвыборной кампании.
Е. БУНТМАН: Возможно. Я так детально не следил, но вполне допускаю. Вам пришел вопрос от Сергея, бизнесмена из Москвы, бывшего нижегородца, кстати. «Уважаемый Борис Ефимович, очевидно, что уровень фальсификации будет такой, какой необходим для победы вашего конкурента. Ваша послевыборная стратегия при проигрыше в первом туре или во втором». Если вы победите, понятно, что вы будете делать. Вы оглашали вашу программу как мэра. Если вы проиграете сейчас или во втором туре, если вы в него выйдете, что вы будете дальше делать?
Б. НЕМЦОВ: Я вам расскажу прямо немедленно, что я собираюсь делать. Первое – мы настаиваем на раздельном подсчете голосов при досрочном голосовании и голосов, отданных за кандидатов сегодня. Мы убеждены, что вот эти 30 тысяч голосов, 30% голосов, которые досрочно проголосовали, они были проголосованы под диким давлением и шантажом. И это чистой воды мошенничество, это предмет для уголовного разбирательства и для судебного разбирательства. Что касается дальнейшего, то мне представляется, что опротестование итогов выборов, на основе нарушения Конституции, закона о выборах – это ровно то, чем займутся мои адвокаты.
Е. БУНТМАН: Т.е. будете всячески опротестовывать и добиваться…
Б. НЕМЦОВ: Евгений, я хочу, чтобы вы понимали. Первое: город Сочи – это город беззакония. В городе Сочи растоптана Конституция, все базовые права граждан – право на информацию, право на свободный выбор, право на политическую конкуренцию – вот эти все права растоптаны. Я должен сказать, что Басманный суд – образец порядочности, честности и законности по сравнению с сочинским судом. Если бы вы знали, как здесь Лебедева снимали, это просто песня. Т.е. здесь растоптаны права, растоптаны законы и растоптана Конституция. В принципе, у нас есть гарант – номинальный – Конституции, который очень хорошо знает ситуацию в Сочи (я в этом просто уверен) и должен был вмешаться. Поскольку он не вмешивается, значит, будут гражданские люди в это вмешиваться.
Е. БУНТМАН: И гарант Конституции говорил, что выборы очень интересные.
Б. НЕМЦОВ: Гарант Конституции сказал гораздо более оскорбительную для сочинцев вещь. Он сказал, что в Сочи полноценная политическая борьба – цитата, это сказал Дмитрий Анатольевич Медведев. Вот это сочинцы восприняли как оскорбление и плевок. Потому что очевидно совершенно, что здесь не просто политическая борьба, а здесь был тотальный, наглый беспредел.
Я уже не говорю про провокации в виде плескания в физиономию нашатырного спирта. Я уже не говорю про всякие подлости, которые они устраивали по отношению к моим товарищам, это отдельная история. Но называть это всё полноценной политической борьбой ни у одного нормального человека язык не повернется. Сочинцы реально это воспринимают в лучшем случае как неуместную шутку, а в худшем случае просто как издевательство главы государства над тем, что в городе происходит.
Главное не в том, что они в отношении меня нарушали закон, Конституцию, я-то человек достаточно сильный и опытный. А главное, что они издеваются над народом. Здесь я не видел ни одного человека, который бы сказал, что он добился правды и справедливости в суде. Я не видел ни одного человека. Ни одного бизнесмена, ни одного ветерана, ни одного молодого человека. Ни одного.
Здесь студентов заставляют вступать в партию «Единая Россия», потому что иначе они не смогут найти работу. Здесь очень многие люди боятся мне пожимать руку, потому что говорят, что если фотография с пожиманием руки Немцову где-то появится, то они лишатся работы, их выгонят из университета. Здесь многие боятся давать интервью, потому что считают, что это основание для репрессий против них. Здесь бизнесмены тут же получают десять проверок, если я пришел к ним и встретился с их сотрудниками. Здесь мои родственники боятся со мной встретиться. Ни один из моих родственников в Сочи за всё время предвыборной кампании со мной не встретился. Здесь вершина путинизма, я хочу вам сказать. Тотальный беспредел.
Е. БУНТМАН: Печальную картину вы нарисовали.
Б. НЕМЦОВ: Я просто рассказываю… Дело в том, что я, в отличие от остальных кандидатов, встречался с народом. Это был единственный способ агитации. Я встретился более чем с пятью тысячами избирателей, от Лазаревского до Адлера.
Е. БУНТМАН: Но это ведь скорее плюс.
Б. НЕМЦОВ: Это, безусловно, огромный плюс. Я проблемы города знаю. Знаю не понаслышке. Я просто ощущаю город почти кончиками пальцев. И очень хорошо понимаю, что тут происходит. Я могу сказать, главная проблема Путина – это то, что он страну поверг в атмосферу абсолютного бесправия, абсолютного беззакония и абсолютного нарушения гражданских прав.
Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, совсем немного времени уделим лично вашим достижениям и неудачам во время избирательной кампании. Были ведь какие-то неудачи и были какие-то очевидные достижения, как, например, встречи, как вы выразились, агитация по чебуречным.
Б. НЕМЦОВ: Я научился партизанской кампании. Хотя мне в этом году 50, но тем не менее встречи в электричках, в чебуречных, в кафе, встречи на улицах, встречи в такси, в маршрутках и так далее. Это просто незабываемо. Или просто на улице спонтанно вдруг люди меня окружали, мы начинали разговаривать на важные для людей темы. Я думаю, что у меня у единственного в России сейчас такой богатый опыт такой кампании. Второе – у меня была очень классная команда. Я надеюсь, что она останется. Несмотря на прессинг и репрессии, люди держались друг друга. Это было замечательно.
Если говорить о недостатках, то, конечно, нам не хватало материалов агитационных и не хватало нам достаточного количества агитаторов. Мы просто не успели. Дело в том, что Сочи очень растянутый вдоль берега город, 40 километров, с очень большим количеством сел, аулов. И нужно иметь тысячи агитаторов, для того чтобы охватить всех граждан. Мы не смогли этого сделать. Мы не достучались до каждого. И это, конечно, проблема. Но в условиях информационной блокады, в условиях, когда ни одно СМИ не давало о нас никакой более-менее объективной информации, я считаю, что это издержки, но это связано, видимо, со скоротечностью кампании.
Е. БУНТМАН: Мурат, предприниматель из Кабардино-Балкарии, вызывает вас на откровенность: «Правда ли, что вы реально верили в победу на выборах?» Мурат в этом сомневается, пишет: «Не кажется ли вам, что с точки зрения доверия избирателей правильнее себя позиционировать в соответствии с реалиями?»
Б. НЕМЦОВ: Мурат, я хочу вам сказать одну простую вещь. Если бы в городе Сочи состоялись единственные теледебаты мои с Пахомовым, это представитель кубанской власти и Путина, единственные теледебаты, которые длились бы полчаса, в первом туре я бы получил 70%.
Е. БУНТМАН: Мурат вас просит действовать в соответствии с реалиями. Вы же не могли, наверное, реально предполагать, что вам дадут полчаса дебатов.
Б. НЕМЦОВ: Секундочку. Во-первых, я на старте кампании считал, что в городе хотя бы остатки российских законов действуют. Так вот по российским законам государственные телеканалы обязаны за деньги предоставлять эфир. Здесь растоптан закон. Поэтому реалии такие: когда всё перекрыли, и я встречался с утра до ночи с народом везде, тогда я верил – и сейчас верю, в эту секунду верю – в то, что должен быть второй тур, и там будет голосование протестное. Т.е. люди, которые сейчас за коммунистов голосовали, они за это коррумпированную кубанскую власть голосовать не будут. Не за Немцова будут голосовать, а просто против кубанской власти, вот и всё. Поэтому во втором туре, очевидно, что успех был гарантирован.
Е. БУНТМАН: Спасибо большое. У нас был один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов, который – это мое личное мнение – сделал эту кампанию, во всяком случае, увлекательной. Спасибо большое, Борис Ефимович.
Б. НЕМЦОВ: Всего доброго.
Е. БУНТМАН: Да, мы с вами прощаемся. Постепенно будем переходить к следующей теме.
echo.msk.ru
Subscribe to:
Posts (Atom)