КГБ у дії: Як диспетчери Смоленського аеродрому посприяли катастрофі

Диспетчери Смоленського аеродрому надавали польським та російським пілотам, які намагалися посадити літаки 10 квітня 2010 року, різні дані про погоду та горизонтальну видимість.

Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це на прес-конференції у Варшаві повідомили представники польської державної комісії, яка вивчає причини катастрофи урядового літака Ту-154.

За їхніми даними, пілотам польського Як-40, які везли до Смоленська польських журналістів, диспетчери повідомляли про видимість на аеродромі близько 1,5 тис. метрів, а хвилину пізніше російському Іл-76 – 1 тис. метрів.

Нейтральність держав більше не актуальна

В умовах сучасного світу міжнародно-правовий статус нейтралітету держав втрачає свою актуальність і не є ефективним для гарантування безпеки і оборони.

Як передає кореспондент УНІАН, про це йшлося під час засідання «дипломатичного клубу», що відбулося в Києві в рамках спільного проекту Фонду Віктора Пінчука та Фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine».

Як зазначив колишній заступник державного секретаря США Строуб ТЕЛБОТТ, «нейтралітет» є абсолютно поважним і актуальним поняттям в контексті міжнародного права. Водночас, експерт висловив думку, що в сучасних умовах міжнародно-правовий статус держави є неефективним і втрачає свою актуальність.

«З часом концепція нейтралітету почне втрачати свою корисність», - зазначив один із провідним світових експертів у галузі зовнішньої політики і безпеки.

Як він пояснив, в історичному вимірі, коли статус нейтралітету був реалізований в міжнародному праві це означало неприєднання держави до одного із воєнно-політичних блоків, який був ворожим до іншої безпекової організації.

На думку С.ТЕЛБОТТА, в сучасному світі це вже втратило свою актуальність.

У свою чергу колишній верховний представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, а також екс-генеральний секретар НАТО Хав’єр СОЛАНА заявив, що концепція нейтралітету належить минулому в історії людства, а не сьогоденню.

Він навів приклади, коли сучасні нейтральні держави, наприклад, Швеція реалізовують активну і масштабну воєнну і політичну співпрацю в НАТО, що формально не передбачає нейтральний статус.

Колишній міністр закордонних справ України Геннадій УДОВЕНКО також зауважив, що нейтральний статус держава не може оголосити адже він за своєю природою надається і гарантується іншими суб’єктами міжнародного права.

Політик також зауважив, коментуючи позицію, зокрема представників нової української влади про необхідність набуття Україною нейтрального позаблокового статусу, що за таких умов Чорноморських флот Росії повинен бути виведений з нейтральної держави України.

«При нейтральному статусі Україна не є другом Росії», - зазначив з огляду на зобов’язання нейтральної держави Г.УДОВЕНКО.

unian.net

Міжнародна амністія використала падіння Мілен Фармер перед зустріччю з Медведєвим у своїй рекламі

Падіння Мілен Фармер використали для привернення уваги до проблем з правами людини у Росії
Французьке відділення правозахисної організації Міжнародна амністія вирішило обіграти падіння співачки Мілен Фармер на сходах Єлисейського палацу - перед зустріччю з російським президентом Дмитром Медведєвим.

Протягом усіх 30 секунд ролика демонструється відео, у якому співачка вітає публіку і, піднімаючись по сходах, кілька разів спотикається. Паралельно з'являється текст: "Вбивства правозахисників. Зникнення журналістів. Тортури опозиціонерів. Є від чого втратити рівновагу, прямуючи на зустріч з президентом Росії".

У кінці відеоролика показане посилання на присвячений Росії розділ французької Міжнародної амністії.

Pourquoi Mylène tombe ?
Amnesty_France

Офіційної реакції французької співачки на відеоролик поки не було. Тим часом учасники російського фан-клубу Фармер радять їй подати до суду на Міжнародну амністію за образу честі та гідності.

Нагадаємо, на початку року міжнародна правозахисна організація Freedom House оголосила про найбільш серйозний за останні 15 років відхід світу від демократичних свобод.

korespondent.net

В Україні заборонили російський фільм Ми з майбутнього-2

Відділ Держрегулювання кіновідеопрокату Міністерства культури України, що видає прокатні посвідчення, заборонив до показу російський фільм Ми з майбутнього - 2, повідомляє газета Сегодня.

"Близько місяця тому наші експерти переглянули фільм і не рекомендували його до показу на території України, - цитує газета слова начальника цього відділу Лідії Клименко. - З тих пір нічого не змінилося - до нас більше ніхто не звертався".

Раніше про заборону картини Ми з майбутнього-2 в Україні в коментарі газеті Комсомольська правда в Україні розповіла генеральний продюсер фільму Людмила Кукоба.

"Днями нам надійшов лист із міністерства. Там говориться, що фільм до показу не рекомендовано. Такого ж листа отримали і прокатники, які, наскільки я знаю, дуже чекали на наш фільм. Загалом, українці Ми з майбутнього-2 не побачать" , - сказала Кукоба.

У свою чергу голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль пояснила, що не сподобалося експертам.

"Те, як показано життя УПА - скоріше фантазії творців фільму. - Розповіла Чміль. - А те, як у фільмі освітлено поведінку командирів - просто перенесення російського менталітету - з усім цим самогоном і розстрілом в ямі без суду і слідства. Також у фільмі видно розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Звичайно, я розумію, що в кіно все закінчується дружбою. Але мене таке трактування ролей - раз українець, то або бандерівець, або зрадник, - як українку ображає і принижує. Це або неофітство, або політична позиція. У будь-якому разі поваги це не викликає ".

Нагадаємо, що про можливу заборону фільму Ми з майбутнього-2 в Україні повідомлялося ще в січні 2009 року. Тоді в Міністерстві культури і туризму України розгорілися дискусії довколо картини: частина експертів вважали, що фільм ображає національні почуття українців, а також може зіпсувати відносини України з Росією.

На думку кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовского, фільм порушує кілька пунктів документа, яким керуються при видачі ліцензії фільмам. Йдеться про пропаганду фашизму та неофашизму, приниження нації або особистості за національною ознакою і про розпалювання національної ворожнечі.

Незважаючи на рішення Мінкультури, на початку лютого в Києві відбувся неофіційний допрем'єрний показ фільму Ми з майбутнього-2. Як повідомляє ТСН.ua, показ був напівтаємним, знімати на камери дозволялося лише нейтральні фрагменти фільму. У крамольних моментах автори фільму камеру затуляли спиною.

Події стрічки розгортаються в Західній Україні. Туди приїжджають студенти з Росії для реконструкції битви у Бродівському котлі 44-го року. Як передає ТСН.ua, українці зображені радикальними націоналістами, які воюють тільки на німецькій стороні, а росіян називають окупантами.

Росіян ще перед приїздом в Україну попереджають, що їх в Україні будуть називати тільки москалями. На зауваження, що це не зовсім правда, автори кіно повідомили, що це художній фільм, а не документальний.

У фільмі знялися відомі українські актори - Остап і Дмитро Ступки, син і онук Богдана Ступки. Остап Ступка, який зіграв роль досить жорстокого члена УПА, зізнався, що з батьком про роль не радився.

Він сказав, що погодився на роль відразу, тому що в Україні кіно не знімають. Остап Ступка заявляє, що ідеологічні нюанси - це одне, а робота і гонорар - інше.

Тим часом ТСН.ua відзначає: "через УПА пройшло тридцять п'ять тисяч людей, і не лише українців. Через армію Власова, що добровільно воювала на боці нацистів, - чи не півтори сотні тисяч. Але про це Москва тепер чомусь не знімає фільми ".

korespondent.net

Ліквідація. Історія провалу російських спецслужб в Україні

Інформація голови СБУ Валентина Наливайченка про арешт на гарячому відразу п’яти офіцерів Федеральної служби безпеки Росії в Одеській області видалася настільки сенсаційною, що повірити в це здавалося неможливим.

Отже, на прес-конференції глава СБУ заявив, що 27 січня офіцерів ФСБ РФ заарештовано під час отримання інформації, що містить державну таємницю, від громадянина України. Докази незаперечні — зафіксовано передачу матеріалів, оскільки зустріч повністю контролювали українські контррозвідники, особи учасників установлено.

Заява ФСБ РФ повністю підтвердила факти. Російська спецслужба не заперечила шпигунства в Україні! Головний пафос росіян полягав у тому, що їхні дії були нібито лише відповіддю на розвідувальну активність українців проти Росії. Найсмішнішим було твердження, що шпигунський скандал — провокація СБУ, що нібито міжнародна практика рекомендує виявляти шпигунів і видавати їх тихо, без розголосу. Цікавий і, звісно, випадковий збіг — не чекаючи жодних офіційних висновків, відразу після виходу прес-релізу ФСБ, ті самі аргументи російської сторони озвучив депутат Партії регіонів Микола Азаров. Оскільки Микола Янович має всі шанси отримати високий пост у команді майбутнього президента України і щоб запобігти подальшим випадковим виступам на захист іноземних спецслужб з боку наших миролюбних політиків, «ДТ» з допомогою джерел в українській контррозвідці постаралося встановити причини, хід і значення цього шпигунського скандалу.

У чому ж полягає колосальний політичний резонанс цієї історії?

По-перше, ведення шпигунської діяльності одне проти одного в Співдружності Незалежних Держав заборонено договорами 1992 року, яких ніхто не скасовував, і тому такий відвертий недружній акт, як порушення Мінських угод, дискредитує зовнішню політику Росії. Російські лідери, на словах виявляючи готовність до конструктивного діалогу, на ділі проводять підривну діяльність проти своїх найближчих сусідів.

По-друге, демонстративні дії неминуче призведуть до посилення контррозвідувальних заходів проти російських спецслужб у всіх країнах СНД, оскільки росіяни показали готовність відкрито порушувати будь-які домовленості та угоди. Це змушує замислитися про ступінь професіоналізму спецслужб РФ та адекватності їхнього політичного керівництва. Операція такого масштабу не може бути ініціативою виконавця, а отже, санкціонована відповідальними особами в Москві.

По-третє, очевидно, що територія Придністров’я використовується для відверто ворожих акцій. ФСБ підтвердила, що розвідувальна операція проводилася з невизнаного анклаву, який світова спільнота, у тому числі Росія і Україна, офіційно визнають територією Молдови.

По-четверте, виникають цілком прагматичні підстави замислитися про доцільність присутності російських військових з’єднань на території України, якщо вони ведуть ворожу діяльність проти держави, на землі якої перебувають.

І, по-п’яте, важко пригадати випадок, коли б одразу п’ятьох офіцерів радянської чи російської спецслужби було заарештовано при виконанні завдання на території іноземної держави в мирний час. ФСБ — це контррозвідка, і, згідно з положенням про відділи ФСБ РФ від 7 лютого 2000 року, ці підрозділи, дислоковані за межами РФ, повинні керуватися законодавством держав, на території яких вони перебувають. Проводити спецоперації за кордоном ФСБ не має права.

А тепер торкнемося деталей, відтворених за даними наших неофіційних джерел.

Невизнана Придністровська Молдовська Республіка давно є об’єктом пильного вивчення з боку українських розвідувальних органів. ПМР стала головним джерелом організованої злочинності в нашому куточку Європи. На цій території править самопроголошена влада, повністю залежна від політичної волі Росії. Тут можливо все — контрабанда будь-яких товарів, торгівля наркотиками, зброєю, людьми. При цьому Україна — головний маршрут транзиту і ринок збуту. А ще ПМР — потенційна гаряча точка, повний аналог Південної Осетії на нашому кордоні. Корумпована верхівка з місцевих кланів контролюється нібито відставними працівниками російських силових відомств. На території ПМР знаходяться величезні арсенали радянських часів, які Росія не може прибрати вже 19 років. Охорона складів — привід для розміщення військового контингенту штатною чисельністю в півтори тисячі осіб. Матеріальна цінність невелика — сучасна техніка та боєприпаси давно вже вивезені. Реально головне завдання російського угруповання — утримання на своїх багнетах ситуації в анклаві і збереження плацдарму впливу в цій частині СНД.

Оперативник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, котрого ФСБ іменує Русланом Пилипенком, скоріш за все, неодноразово відвідував територію ПМР, працюючи під прикриттям з Одеси.

Метою його відрядження до ПМР у жовтні 2009-го, судячи з усього, було виключно збирання інформації стосовно тих видів діяльності російських військових, що виходять за рамки, передбачені мандатом «миротворчих сил» і лежать поза полем зору міжнародних інспекцій. Як приклад такої діяльності можна навести Придністровський телерадіоцентр, розташований у селищі Маяк Григоріопольського району ПМР. За радянських часів цей центр мав літерне найменування «Об’єкт 850» і входив до системи радіотрансляційних станцій для наддалекого радіозв’язку по всьому світі, накриваючи всю Західну і більшу частину Східної півкулі. Також центр використовувався для радіоелектронної розвідки, для трансляції телерадіопрограм і як «глушилка» ворожих «голосів». Центр здатен заглушити весь частотний діапазон України. Масштаби цієї махини вражають: площа антенного поля радіоцентру — 850 гектарів!

У 2007 році Федеральне державне підприємство «Російська телевізійна і радіомовна мережа» купило телерадіоцентр за гроші, надані спеціально для цієї покупки федеральним бюджетом РФ. При тому, що трансляційних потужностей РТРМ і так цілком достатньо для виконання своїх завдань. Устаткування об’єкта, звісно, багато в чому вийшло з ладу, але всього за два роки московські спеціалісти провели модернізацію. Як кажуть, ряд технічних приміщень центру росіяни опломбували, доступ місцевому технічному персоналу туди закрито. Об’єкт охороняється підрозділами російського спецназу та «Міністерства державної безпеки» Придністров’я, проте не має статусу військової бази. Інтерес української розвідки до об’єкта стратегічного значення, що розташований на території незаконного анклаву, цілком обґрунтований. Хоч би хто був президентом України і хоч би які дружні почуття пов’язували братні народи, спецслужби повинні бути поінформовані про активність такого роду майже на самому кордоні.

Можна припустити, що в ході роботи Пилипенко потрапив у поле зору МДБ ПМР, працівники якого, вочевидь, дали відповідну наводку відділу військової контррозвідки ФСБ групи російських військ. 29 жовтня 2009 року Пилипенко був затриманий у Тирасполі місцевим МДБ і доставлений у російську військову частину — без ордера і рішення суду. Скандал полягає вже в тому, що жодних законних підстав для проведення такої акції ФСБ не мала, оскільки на території Придністров’я ФСБ зобов’язана дотримуватися законів Республіки Молдова. Працівник ГУР МО жодних законів не порушував і легітимна влада Молдови претензій йому не висувала. По суті, викрадення і допит росіянами іноземного громадянина в Придністров’ї — скандальна справа, оскільки ці дії перебувають поза зоною юрисдикції і мандата групи російських військ. Офіційно Російська Федерація і Україна не визнають рішень придністровської «юстиції».

20 січня 2010 року, за тиждень до викриття офіцерів ФСБ, заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін, перебуваючи в Молдові з офіційним візитом, заявив: «Група російських військ, яка дислокується зараз у Придністров’ї, виконує функції охорони складських приміщень та озброєнь. Завдяки їм мирно живуть люди в Придністров’ї та на іншій території Молдови. Саме миротворчі сили є гарантом незастосування сили».

На території російської військової частини співробітники ФСБ, які забули, вочевидь, що займаються лише «охороною складських приміщень» і є «гарантами незастосування сили», почали вести допит «особливо прискіпливо». Тут з’ясувалося, що Пилипенко вже давно був установлений ФСБ як український розвідник, за ним і його сім’єю здійснювали стеження в Одесі. Українцеві показали фотографії його сім’ї, продемонстрували, що знають місце його проживання, і пригрозили жорсткими заходами впливу, якщо він не піде на співробітництво. «Миротворці», всупереч запевненням російського МЗС, займалися шпигунством, і, з юридичної точки зору, викраденням людей.

Не маючи підстав для арешту Пилипенка, росіяни, вочевидь, заздалегідь поставили собі за мету вербування військовослужбовця. Наш офіцер зумів викликати довіру у своїх вербувальників. Його відпустили, і він отримав завдання добувати інформацію про роботу української розвідки. Але відразу після повернення Пилипенко доповів про інцидент своєму начальству. ГУР МО звернулося в СБУ, і в умовах найсуворішої таємності керівництво української контррозвідки почало операцію з виведення вербувальників на територію України та їх подальшого захоплення. Щоб запобігти витоку інформації, операцію залегендували — про російський слід ніхто не говорив, а викрадення нашого розвідника приписали «невідомим особам». Чи була така реакція українських спецслужб у відповідь на провокацію проти колеги надмірною — відповідь, гадаю, очевидна. І знову ж таки — хоч би хто був керівником спецслужби, — якби наші люди піддалися такого роду провокації, діяти довелося б аналогічно.

Це не був «ексцес» виконавця». Вочевидь, після санкції керівництва ФСБ РФ, спеціально для зустрічі з Пилипенком на території України з Москви прибув високопоставлений співробітник, якому доручалося керівництво операцією. 27 січня в Україну виїхав у повному складі весь відділ контррозвідки ФСБ у Придністров’ї — за винятком одного співробітника, який був у відпустці, і діловода. У результаті троє оперативників, їхній начальник і московський гість зустрілися з Пилипенком на українській території, за 14 кілометрів від кордону.

Безпосередній контакт із Пилипенком здійснював москвич, із ним були троє оперів, а начальник відділу здалеку спостерігав з автомобіля. Звичайно, ступінь компетентності ефесбешників вражає. Все це люди заслужені, на чиєму рахунку не одне відрядження до Чечні і на Кавказ. А тут усім натовпом помчали на зустріч з агентом, хоча ситуація цього зовсім не вимагала. Кількість «візитерів» стала сюрпризом для групи захоплення. Навіщо? Можливо, подивилися серіал «Ліквідація» і довідалися, що в лісах під Одесою ховаються бандерівські загони? Боялися заблукати? Чи всі хотіли отримати по ордену за особисту участь? Чи показати близькість до московського начальника? Чи той сам наказав усім його супроводжувати, щоб не страшно було в’їжджати на «ворожу територію»? Чи це передбачав розроблений у Москві план операції? Якщо ФСБ так само по-дилетантському працює на Кавказі, то не дивно, що там і досі йде війна... Коли папери було передано, потрібні слова вимовлено, а потрібні кадри — знято, вся компанія чекістів потрапила до рук «Альфи». Таким чином увесь відділ ФСБ у Придністров’ї в повному складі був заарештований. У цілковитій відповідності законам України та міжнародному праву.

Згідно з особистим рішенням голови СБУ і як жест доброї волі особовий склад відділу без будь-яких умов був переданий у Сумській області російській стороні. Цікаво, чи були б так легко і так швидко відпущені на волю українські офіцери, якби їх узяли на гарячому на території РФ?

У скандалі з незаконним викраденням українського громадянина в Придністров’ї наше політичне керівництво відмовчалося. Хоча дуже хотілося б почути позицію українського Міністерства закордонних справ, оскільки ця проблема пов’язана з переговорами щодо статусу Придністров’я та статусу оперативної групи російських військ, в яких наша країна бере участь. Сподіваємося, що керівництво МЗС, попри наявний у деяких держслужбовців бізнес у Росії, проявить принциповість і все-таки адекватно відреагує — адже минуло вже два тижні. Було б доцільно з боку МЗС поставити запитання молдовській стороні: на яких підставах на території республіки проти України діють російські спецслужби і як це впливає на процес мирного врегулювання?

З огляду на надзвичайно зухвалий характер дій ФСБ з незаконного вербування українського розвідника, Шевченківський райсуд Києва ухвалив рішення покарати керівника операції, який мав при собі паспорт на прізвище Александров — неіснуючу особу. Його особу встановили. Ним виявився полковник військової контррозвідки ФСБ по Московському військовому округу Володимир Миколайович Носков.

Саме він пропонував нашому розвідникові порядок організації нелегального зв’язку, організацію бізнес-проектів для офіційного прикриття виїздів громадянина України до РФ, організацію схованок як на території України, так і за кордоном. Щоб покарати ФСБ за зухвалість і дурість, Носкова судитимуть в Україні за обвинуваченням у шпигунстві. Полковника можуть видати тільки за рішенням вищої влади і вже після винесення вироку судом.

Офіцер української розвідки, відомий як Руслан Пилипенко, зараз разом із сім’єю перебуває під охороною в безпечному місці, щодо нього буде застосована програма захисту свідків.

Зазначена ситуація примушує уважніше поглянути на проблеми у відносинах між українськими та російськими спецслужбами. У цьому плані впродовж останніх років спостерігається досить дивна двоїстість.

Україна, взагалі-то, — рай для російських спецслужб. Контррозвідувальний режим у нас м’якший, ніж у будь-якій європейській країні і в більшості країн СНД. Україна — «тепле місце» для ветеранів спецслужб, які заробляють собі лампаси до пенсії. Провалені в інших країнах світу, російські шпигуни вирушають дослужувати в Україну, і їм ніколи не відмовляють в агремані. Працівники російських спецслужб ведуть не тільки професійну, а й комерційну діяльність, беручи активну участь в операціях із нерухомістю в Криму, і їм, знову-таки, не чинять перешкод. Однак, попри такі курортні умови, спецслужби РФ все одно дратуються, коли їх українські колеги намагаються показати, що в цій країні все-таки інша влада.

Це абсурд, коли заява українського МЗС про висилку російських дипломатів за діяльність, не сумісну з дипломатичним статусом, викликає потужну політичну кампанію, спрямовану на те, щоб зберегти цих дипломатів на місці. Усі країни, навіть із найбільш дружнім до Росії режимом, наприклад Індія, контролюють розвідувальну діяльність на своїй території і так само практикують висилку дипломатів, коли їхня активність заходить надто далеко, на думку місцевої контррозвідки. Але тільки в Україні російські спецслужби використовують своїх агентів впливу для того, щоб повністю дискредитувати роботу органів нашої контррозвідки.

Очевидно, що це політичне рішення керівництва Росії.

При цьому резонансна висилка російських дипломатів спиралася на цілком солідні підстави. Якийсь пан В. до роботи в нашій країні був висланий за шпигунство з однієї європейської держави. В. був відомий українській контррозвідці СБУ як надзвичайно велелюбний чоловік, котрий постійно переміщувався по країні — він намагався підтримувати близькі стосунки майже з 40 громадянками України, при цьому зовсім не обмежуючи себе у витратах на підтримку такого прекрасного способу зміцнення «культурних зв’язків» між державами. Контррозвідка вирішила, що здоров’я В. потребує профілактики, оскільки контролювати таку широку мережу його подруг надто складно. І палкого дипломата попросили залишити територію країни. Відповідно до міжнародної практики — у суді тут нічого доводити не треба.

Цілком достатні підстави мало й прохання про припинення діяльності відділу контррозвідки ФСБ Чорноморського флоту в Севастополі. Як видно із ситуації в Придністров’ї, ФСБ справді виконує шпигунські функції на нашій території.

У відповідь російські спецслужби намагаються створити міф про нібито високу активність української розвідки проти Росії. Не треба бути великим експертом, щоб розуміти очевидне: для більш-менш масштабної розвіддіяльності в нашої держави немає ні матеріальних, ні інтелектуальних ресурсів. Тому російські спецслужби старанно культивують «українських шпигунів» із підручного матеріалу.

Ознакою політичного тиску була провокація російських спецслужб проти громадянина України Миколи Архипова, заарештованого ФСБ у Брянську в листопаді 2009-го. Архипова заарештували за контрабанду — за провезення газорозрядної лампи, яка в радянські часи була справді засекречена. Проте минуло понад 20 років відтоді, як такі лампи використовувалися у військовій справі, і тепер лампова техніка є раритетом, а не військовою продукцією. Таємність давно знято. Понад те, Архипов придбав її в РФ абсолютно законно. І все ж таки людина ні за що відсиділа під слідством п’ять місяців. Зараз у Брянську заарештований ще один українець — співробітник вітчизняного ВПК, суть обвинувачень на його адресу поки що не розголошується.

Показова реакція російських спецслужб на арешт полковника Носкова. З 27 січня по сьогодні за кількома співробітниками українського посольства в Москві проводиться демонстративне стеження.

Керівництво ФСБ, за інформацією деяких ЗМІ, подало офіційний лист СБУ, в якому просить розглядати конфлікт у позасудовому порядку. Проте значно більший резонанс у світі спецслужб мала неофіційна зустріч українського аташе в Москві з представником ФСБ, на якій високопоставлений російський чиновник пригрозив українській стороні «адекватними заходами». По суті, давши зрозуміти, що якщо Носкова не випустять, то росіяни знайдуть привід заарештувати працівника українських спецслужб.

Проти наших дипломатів росіяни не соромляться використовувати грубі методи роботи. Торік дружину українського аташе в Москві було затримано на вулиці й припроваджено у відділ внутрішніх справ через порушення паспортного режиму. Коли чоловік поїхав її виручати, на виїзді з посольства його зупинив патруль ДАІ і довго проводив дізнання...

Для зухвалих дій російських спецслужб є, звісно, значно глибші причини, ніж прагнення «втерти ніс» СБУ. Слабка й хаотична українська влада піддається закордонному впливу, і це дає спецслужбам підстави для довільних дій на нашій території і проти наших громадян. Замість захисту загальних інтересів кожне відомство і кожна гілка влади обстоюють свої приватні. Тому наша держава приречена на статус заповідника, в якому політичні й розвідувальні органи іноземних держав відіграють роль браконьєрів. Більшості їх вдається уникати покарання...

dt.ua

Депутати готові просити світ про захист без'ядерності України

Верховна рада прийняла за основу проект звернення до світового співтовариства із закликом про зміцнення гарантій Україні , яка проголосила про без'ядерний статус.

За відповідну постанову проголосували 338 депутатів.

"Зростання після підписання Будапештського Меморандуму кількості ядерних держав, які фактично володіють ядерною зброєю, розвиток подій у світі, що засвідчує тенденцію до їх потенційного збільшення, становить загрозу безпеці... окремих держав, насамперед без'ядерних", - зазначається в постанові.

Згідно із документом, Верховна Рада вважає, що нинішня ситуація вимагає еволюції ідеології, закладеної в Будапештському Меморандумі, та її оновленого втілення в документі, який мав би міжнародно-правовий характер і містив відповідний інструментарій, що гарантував би надійну відповідь на сучасні виклики національній безпеці нашої країни.

Документом також зазначається, що Україна могла б виступити ініціатором розробки такого міжнародного договори, та виступити з пропозицією його розгляду ООН.

Схвалення такого документу ООН "стало б значним внеском у справу створення надійного безпекового простору не тільки на європейському континенті, а й у світі в цілому".

Парламент звертається до законотворчих органів Англії, США, Росії, Франції, Китаю із закликом підтримати цю ініціативу.

"Українські парламентарії переконані, що їхня ініціатива знайде позитивний відгук у більшості країн світу, і сподіваються, що її реалізація набуде безперешкодного та незворотного характеру, сприятиме зміцненню миру і міжнародної безпеки", - зазначається в постанові.

pravda.com.ua

Кремлівські ідеологи закликають знищити Україну?

Вперше світ почув заклики до війни, до антиукраїнської мобілізації російського політичного класу... Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»...

Ідеологічні гончаки Кремля Глєб Павловський і Михайло Леонтьєв одержали пропагандистське завдання «закопати Україну». Хоча я й підозрюю, що, можливо, вони неправильно зрозуміли вказівки прем`єр-міністра ракетно-ядерної Росії Путіна про те, що він «не допустить українізації Росії».

Цю фразу «великого і страшного» Володимира Володимировича слід трактувати і розуміти правильно: «Путін не допустить демократизації Росії» – ну, там розділення влади, вільних виборів і ЗМІ, зборів, мітингів, багатопартійності та інших (з точки зору, наприклад, того самого Павловського) «шизоїдних дурниць».

А зараз про інформаційний привід написання рядків, з якими ви, читачу, зараз знайомитеся.

Редакція одіозного «Русского журнала» – видання, ідейним натхненником і власником якого є «герой Майдану» Павловський, колишній одеський дисидент і наш земляк, а нині «той, хто зробив Путіна», присвятила весь останній номер Україні. Більш того, до дискусії: чи можна передчасно хоронити українську державу, редакція залучила багатьох продажних європейських псевдоінтелектуалів, у тому числі й українських політологів. Правда, «наші компрадори» вже давно (з чуток) служать не істині, а проклятому жовтому металу.

Головна ідеологічна зброя, найважливіший російський месидж укладається в наступну фразу (цитую «Русский журнал»): чи можна керуватися правовим принципом збереження територіальної цілісності держав, що не відбулися, – failed states – відносно України? Наші російські друзі безапеляційно стверджують: «Не слід світовій спільноті боротися за територіальну цілісність Української держави». Тобто дозвольте Росії роздерти на шматки Україну.

Мабуть, вперше від кремлівських ідеологів світ почув заклики до війни (політичної, економічної, інформаційної) проти України, войовниче гасло знищення України як держави, антиукраїнську мобілізацію російського політичного класу.

Михайло Леонтьєв з сердечної душі або через недомисел так сформулював кремлівську стратегію: «Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії».

Спочатку я подумав, що треба б написати відкритий лист російським колегам і філософськи, шанобливо вказати на те, що зло завжди повертається до тих, хто його ініціює. Так пишуть отці християнства, так у Біблії, втім, і (спеціально для Михайла Леонтьєва і Глєба Павловського) у Святій книзі іудеїв Торі теж.

А потім вирішив написати проект звернення, як говорили за радянських часів, до прогресивного людства, лідерів держав, до народів. Коротше: до «URBI ET ORBI», як каже Папа Римський, «місту і світу», «на весь світ, всьому світу, всім і кожному».

Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»

Світ висловлює глибоке занепокоєння розвитком внутрішньополітичних процесів у Росії у зв`язку з цілком очікуваним розвалом цього величезного геополітичного багатонаціонального простору.

Корупція пронизує всі гілки російської влади – законодавчу, виконавчу і судову. Президент Дмитро Медведєв так і сказав сьогодні «у нас в Росії рівень корупції - поза всіма межами».

У Росії не працює принцип розділення влади, немає вільних, демократичний виборів, фактично існує однопартійна політична система, владою забороняються будь-які протестні акції.

Росія стала поліцейською державою, де всі силові структури і спецслужби виконують внутрішні функції зі збереження влади нинішньої політичної кліки.

Російський політичний клас (майже за Володимиром Леніним) страшно далекий від народу. У Росії відбувся жахливий соціальний розрив між елітою і багатонаціональним населенням країни. І ось-ось справдиться велике пророцтво російського робітника-революціонера Петра Алексєєва початку ХХ століття: підніметься м`язиста рука мільйонів робітничого люду в Російській Федерації, і ярмо путінсько-медведєвського деспотизму, захищене солдатськими багнетами, розлетиться вщент!

Головною тенденцією внутрішньополітичних процесів у Росії стала конвертація державної влади в приватну власність і перерозподіл великих капіталів і нерухомості на користь спецслужб, які сьогодні в Росії втілюють владу і фактично стали державною владою.

Сировинний характер російської економіки став визначальним. Росія сидить на нафтовій і газовій голці, стала країною-рантьє, яка проживає і проїдає ресурси майбутніх поколінь. Бідність і вбогість російської глибинки відображає політику геноциду і канібалізму влади до власного народу. Багата Росія – рай для чиновників, пекло для народу.

У Росії не проводяться реформи. Російська влада старанно «зачищає» політичне поле країни, вихолощує будь-які легальні форми політичної активності, позбавлила сенсу інститут виборів у Росії.

У Росії запанували тенденції авторитаризму і політичного тоталітаризму, торжествує політичний культ однієї людини. Національні й соціальні конфлікти в Росії досягли безпрецедентних розмірів і небувалої гостроти. На Північному Кавказі йде багаторічна громадянська війна, в якій вже загинули сотні тисяч людей, перш за все мирних жителів. Терористичну інфраструктуру розгорнуто (за повідомленням російських ЗМІ) більш ніж у п`ятдесяти містах Росії.

У російському суспільстві торжествує націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, нетерпимість до інших народів і рас.

У зовнішній політиці в Росії запанувала ідеологія месіанства. Головною зброєю проти Європи, України, Білорусії став нафтовий і газовий шантаж.

Правилом російської влади стала практика втручання у внутрішньополітичні справи країн колишнього СРСР, в першу чергу держав Прибалтики, Молдови, Азербайджану, України. Росія воювала проти суверенної Грузії і погрожує Україні.

Росія здійснює міжнародний військовий атомний шантаж, юридично закріпила можливість здійснювати превентивні ядерні удари по тих районах світу, де є «російські національні інтереси».

В Росії стали практикою політичні вбивства бізнесменів, депутатів Державної думи, діячів науки й культури.

В Росії тисячі політичних увязнених, серед них Михайло Ходорковський, Платон Лебедєв.

Російські ЗМІ повністю деморалізовані. З країни тікають кращі журналісти, опозиційні газети й журнали закриваються. Скрізь іде політичне й кримінальне переслідування журналістів, особливо в російських провінціях.

Цим зверненням ми бажаємо попередити, що Росія – «країна, що падає», де влада, тільки військовими, поліцейськими, тоталітарними методами контролює політичну ситуацію.

Ми бажаємо попередити народи, що російська імперія найближчим часом може розвалитися, і тоді виникнуть сотні тисяч проблем, які загрожуватимуть життю мільйонів людей на пострадянському просторі, в Європі і у всьому світі.

Ми звертається до народів світу, до ОБСЄ, до політичних лідерів розвинених держав негайно вжити заходів, які б попередили глобальну катастрофу, пов`язану з гіпотетичною, легко прогнозованою катастрофою Росії.

Ми пропонуємо обговорити проблему стабілізації Росії на позачерговому засіданні Організації Об`єднаних Націй, Раді Європи.

Пропонуємо створити в ООН із найбільш авторитетних і компетентних світових і європейських політиків і фахівців уряд Росії, який би запобіг катастрофі на одній шостій суші світу.

У своїх порадах ми керуємося лише міжнародним правом і загальнолюдськими гуманітарними принципами взаємин держав і народів і дуже просимо не чинити перешкод роботі світового уряду, який покликаний зберегти російську державність, культуру і російський народ.

... Від себе додам, що на відміну від Глєба Павловського, ми в Україні дуже зацікавлені в тому, щоб проект Росія не тільки існував, але й процвітав. Запевняємо, що «проект Україна» жодною мірою не направлений проти РФ і – керуючись методологією провокатора Михайла Леонтьєва: ми (Україна) не заточені на те, щоб Росію розрізати на шматки і роздати її світовим капіталістичним акулам.

Віктор Тимошенко, прихильник Львівської філософської школи
http://unian.net/ukr/news/news-359792.html

ЮЩЕНКО ЗАВДАВ ЩЕ ОДИН УДАР ВОРОГАМ – ВИЗНАВ ОУН-УПА

Президент Віктор Ющенко визнав воїнів Організації українських націоналістів і Української повстанської армії учасниками боротьби за незалежність України.

Про це він сказав під час заходів щодо вшанування пам'яті Героїв Крут у Чернігівській області, повідомляє Обком з посиланням на Українські новини.

"Я підписав указ про ушановування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті", - сказав Ющенко.

Президент відзначив, що відповідно до цього указу учасниками боротьби за незалежність України визнаються члени формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради й інших військових формувань, що боролися за незалежність України.

Він повідомив, що доручив Кабінетові Міністрів розробити і подати у Верховну Раду законопроект, який би визначив статус учасників визвольної боротьби.

За його словами, указ був підписаний 28 січня.

Як відомо, раніше Ющенко зробив Героєм України Степана Бандеру.

pravda.com.ua

ЗМІ: Правляча партія Швеції закликала посилити армію через погрози з боку Росії

Правляча Народна партія Швеції виступила з пропозицією розробити нову військову доктрину через загрози стратегічним інтересам країни в акваторії Балтійського моря, які надходять від Росії.

Про це у понеділок, 25 січня, повідомляє німецька газета Die Welt. Зокрема, як пише видання, лідер Народної партії Ян Бйорклунд головну небезпеку бачить у новому культі Сталіна в Росії.

Він запропонував розмістити військовий контингент на острові Готланд у Балтійському морі і вказав на необхідність реструктуризації та модернізації шведської армії. "Швеція має озброїтися, щоб мати можливість захистити себе у випадку реальної небезпеки", цитує газета політика.

Шведів також непокоїть новий газопровід Nord Stream, який, як вважають деякі місцеві експерти, Росія може використовувати з метою шпигунства.

Швеція з 1990 по 2008 рік поступово скорочувала військовий бюджет, тому втілення у життя вимог Бйорклунда стало б радикальним поворотом у шведській політиці безпеки, вказує Die Welt.

korespondent.net

Міфи ганебної війни. 70 років тому Радянський Союз напав на Фінляндію

30 листопада 1939 року вранці, о 8 годині 30 хвилин, кількасоттисячна Червона армія перейшла радянсько-фінський кордон по всій його довжині. Почалася одна з найганебніших війн в історії ХХ століття. Війна, яка в радянській і пострадянській історіографії дістала назву Радянсько-фінської, а в працях західних істориків — Зимової, оскільки бойові дії проходили взимку: мир було укладено 13 березня 1940 року.

Сталінська пропаганда нагромадила навколо цієї війни просто-таки гори брехні — і щодо її причин, і щодо інциденту, який став безпосереднім приводом для неї, і щодо ходу бойових дій, і щодо втрат сторін та обставин укладення миру. Після 1940 року і аж до розпаду СРСР в офіційній радянській історіографії воліли взагалі не згадувати про цю, за висловом поета Олександра Твардовського, «незнамениту» війну. А якщо й згадували, то робили це «скоромовкою», не вдаючись до подробиць. Принципово нічого не змінилося й після розпаду СРСР. Попри те що в 90-ті роки минулого століття з’явилася низка більшою чи меншою мірою об’єктивних досліджень, присвячених цій темі, загальний тон та оцінки Зимової війни залишилися в основному незмінними. І далі нав’язується думка, що рішення Сталіна розпочати війну проти Фінляндії було зумовлене «об’єктивною необхідністю». «На північно-західних кордонах СРСР стояло завдання забезпечити безпеку Ленінграда» — пояснює російським абітурієнтам основну причину радянсько-фінської війни посібник для вступників до вишів «История России с древнейших времен до конца ХХ столетия» під редакцією В.Керова 2008 року видання.

Нині, після виданого у травні цього року указу Дмитра Медведєва «Про Комісію при президенті Російської Федерації з питань протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії», об’єктивне дослідження однієї з найганебніших сторінок історії СРСР стає для наших північно-східних сусідів дедалі проблематичнішим.

Спроби виправдати агресію проти маленької Фінляндії перетворилися на складову ідеологічного обґрунтування імперсько-націоналістичної істерії, яку старанно (і не безуспішно) роздмухує нинішнє кремлівське керівництво. Воно проголосило себе спадкоємцем СРСР, але не бажає нести будь-якої, навіть моральної, відповідальності за злочинні дії цієї держави на міжнародній арені. Минулорічна «операція з примушування Грузії до миру» наочно продемонструвала: Москва заради «поліпшення геополітичної ситуації» знову не зупиняється перед застосуванням збройної сили проти сусідніх суверенних держав.

Сьогодні вже загальновідомо, що згідно із секретними протоколами до підписаного 23 серпня 1939 року Радянсько-німецького пакту про ненапад (пакт Ріббентропа—Молотова) два тоталітарні режими поділили між собою сфери впливу у Східній Європі. Договір від 28 вересня
1939 року про дружбу і кордон оформив фактичний союз між Гітлером і Сталіним, а також дозволив останньому «обміняти» належні СРСР відповідно до серпневих домовленостей Люблінське та частину Варшавського воєводств Польщі на Литву.

Сучасна російська історіографія воліє розглядати Радянсько-фінську війну як «окремий епізод», не пов’язаний безпосередньо з подіями Другої світової. Проте саме на виконання союзницьких зобов’язань перед Гітлером радянські війська вдарили 17 вересня 1939 року в спину Польщі, яка ще чинила опір нацистській Німеччині. Одночасно Радянський Союз в ультимативній формі запропонував Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії укласти «договори про дружбу та взаємну допомогу». Згідно з ними в названі країни передбачалося ввести «обмежені» контингенти радянських військ, аби покласти край «антирадянській політиці», а фактично — перетворити ці держави на радянських сателітів. Було зрозуміло, що це лише перший крок до їх повної анексії Радянським Союзом. Керівники балтійських держав кинулися шукати допомоги й підтримки як у Німеччини, так і Британії та Франції, котрі на той час уже були в стані війни між собою, але не вели активних бойових дій. Нацисти грубо відповіли, що балтійці повинні пристати на «пропозицію» Сталіна, а французи і британці висловили протести на підтримку скаржників. Проте Москва не зважила на них. Відтак 28 вересня Естонія, 5 жовтня Латвія і 10 жовтня 1939 року Литва капітулювали перед Сталіним, підписавши кабальні договори. Лідери цих країн заспокоювали себе: «все одно іншого виходу немає», протистояти радянській військовій машині немає жодної можливості. Вони були жорстоко покарані за свою слабкість і бажання «якось домовитися» — практично вся довоєнна політична еліта балтійських держав загинула в сибірських таборах, а народи за 50 років радянської окупації зазнали нелюдських страждань. Уже влітку 1940 року країни Балтії були позбавлені державності і анексовані Радянським Союзом. Капітулянтська позиція їхнього керівництва породила міф про «добровільне возз’єднання» з СРСР.

І лише Фінляндія навідріз відмовилася підписати договір, який перетворив би її фактично на радянську колонію. Це було 5 жовтня 1939 року — в той самий день, коли капітулювала Латвія. Сталін не очікував такої незгідливості від країни, яка в 55 разів (!) поступалася Радянському Союзу за кількістю населення. Проте вже 14 жовтня Кремль запропонував Гельсінкі «компромісний» варіант: здати на 30 років в оренду фінський порт Ханко для облаштування там радянської військово-морської бази; передати СРСР кілька островів у східній частині Фінської затоки, більшу частину Карельського перешийку та півострів Рибачий — всього 2761 кв.км в обмін на 5529 кв.км радянської території в Карелії. За найгустіше заселені райони країни пропонувалися безлюдні ліси і болота в Карелії. Але найнеприйнятнішим було те, що Сталін хотів без бою отримати лінію Маннергейма на Карельському перешийку. Тоді і так невисокі шанси фінської армії чинити успішний опір у випадку радянської агресії, зводилися практично до нуля. Сталін намагався використати досвід свого союзника Гітлера, який рік тому змусив Чехословаччину «добровільно» відмовитися спершу від Судетської області разом з її надпотужними оборонними спорудами, а через півроку захопив усю безборонну країну.

19 листопада 1939 року фіни відхилили і другу радянську пропозицію.

Але ще задовго до цього в умовах надзвичайної секретності розпочалося формування «фінської народної армії». Її основою стала радянська 106-та гірсько-стрілецька дивізія, до якої в пожежному порядку переводили всіх радянських фінів і карелів. Їх одягли у трофейні польські мундири з фінськими відзнаками. Після розгрому Фінської держави «народоармійці» мали стати опорою окупаційних сил у завойованій країні. За три з половиною місяці було сформовано чотири дивізії «народної армії», об’єднані у 1-й стрілецький корпус. Проте потрібної кількості фінів, карелів, вепсів та іжорців в СРСР просто не було, і вже
1 лютого 1940 року командування «ФНА» отримало дозвіл комплектуватися також росіянами. Відтак у ній з’явилися бійці з такими «фінськими» прізвищами, як Тажибаєв, Полянський, Устименко... Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 року до квітня 1940-го звався Тервоненом. Лише командувачем «ФНА» був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року було репресовано, а 1939-го — терміново повернуто з ГУЛАГу. Жоден (!) із майже тисячі фінських військовослужбовців, які потрапили до радянського полону під час Зимової війни, не згодився, попри страшний тиск з боку радянських чекістів, вступити до лав цієї «армії».

Боєздатність її «вояків» була вкрай низькою. За весь період війни участі в бойових діях вони практично не брали. Їх берегли для параду «визволителів» в окупованому Гельсінкі. Отже, твердження сучасних російських істориків про те, що причиною виникнення Радянсько-фінської війни стала непоступлива позиція Гельсінкі щодо згаданих «територіальних пропозицій» радянської сторони абсолютно не відповідають дійсності. Сталінський план «обмінятися територіями заради відсунення кордону від Ленінграда» був усього лише димовою завісою — іще в жовтні він вирішив захопити всю Фінляндію.

У 20-х числах листопада в радянських газетах з’явилися повідомлення про «постійні провокації білофінської вояччини на радянському кордоні», про «повстання фінських трудящих проти буржуазного режиму». А 26 листопада НКВС організував провокацію поблизу радянського селища Майніла на кордоні з Фінляндією — з мінометів було обстріляно місце розташування радянського 68-го полку. Згідно з брехливими радянськими заявами було вбито чотирьох і поранено дев’ятьох червоноармійців. Проте насправді втрат не було — в 90-ті роки російський історик Аптекар знайшов в архівах зведення і донесення 70-ї стрілецької дивізії, до складу якої входив 68-й полк. Повідомлення про обстріл з фінської сторони там немає, і будь-яких втрат 25—28 листопада у складі дивізії не зафіксовано. 28 листопада Радянський Союз в односторонньому порядку розірвав пакт про ненапад з Фінляндією і 30 листопада почав війну.

1 грудня в першому ж захопленому СРСР населеному пункті Фінляндії — дачному селищі Терійокі, безпосередньо на радянському кордоні, було створено «народний уряд» на чолі з комінтернівським діячем Отто Куусіненом. Уже 2 грудня СРСР визнав своїх маріонеток єдиним законним урядом Фінляндії і уклав з ним «договір про дружбу». Цікаво, що всю викладену вище інформацію взято з відкритих джерел — радянських центральних газет листопада-грудня 1939 року. Але відтоді в жодному радянському джерелі ніколи не згадувалося про «народний уряд», на «допомогу» якому рушили радянські «визволителі». Героїчний всенародний опір, який вчинила самозваним «визволителям» малесенька нація, зробив цю пропагандистську версію абсолютно неприйнятною.

Сталін наказав військам Ленінградського військового округу протягом двох тижнів зламати опір фінської армії і окупувати країну. Радянське угруповання, зосереджене перед початком війни на кордоні Фінляндії, переважало її збройні сили за особовим складом в 1,6 разу, за кількістю гармат і мінометів — у 5,4, літаків — у 9,1, танків — у 88 (!) разів! Фінам вдалося виставити проти агресора 265 тисяч ополченців. Лише 38 тисяч із них були кадровими військовими. Багато мобілізованих не мали навіть військової форми — лише військова пряжка на «домашньому» ремені та кокарда на цивільній шапці. Радянські «визволителі», взявши в полон такого ополченця, розстрілювали його як «бандита». Погано озброєна фінська армія відчувала брак боєприпасів: запас патронів — лише на два з половиною місяці боїв, артилерійських снарядів і мін — на один місяць.

І попри це, війська маршала Маннергейма три з половиною місяці чинили героїчний опір. Лише в битві поблизу Суомуссалве в грудні 1939—січні 1940 року було оточено і практично повністю знищено 163-тю і 44-ту піхотні радянські дивізії. В результаті радянські війська втратили понад 27 тисяч убитими, замерзлими і полоненими, а втрати фінів склали лише 900 осіб. Сталін, який перебував у стані певної ейфорії після переможної прогулянки радянських військ Західною Україною і Білоруссю за кілька місяців перед тим і після нищівної поразки, завданої японцям на Халхін-Голі, потрапив ніби під холодний душ. 7 січня 1940 року було створено Північний фронт, на Карельський перешийок безконечним потоком гнали війська і техніку. Врешті величезна чисельна й технічна перевага радянських військ принесла свої результати — через три з половиною місяці запеклих боїв усі смуги лінії Маннергейма в західній її частині було прорвано, і 13 березня радянські війська взяли місто Вііпурі (яке перетворилося на «русский город Выборг») — далі прямий шлях на Гельсінкі. Проте Сталін зважив на прохання фінського уряду про припинення бойових дій, і ще 12 березня (за день до взяття Вііпурі) було підписано, фактично без обговорення, «не читаючи», радянсько-фінський мирний договір. За ним Фінляндія втрачала весь Карельський перешийок та узбережжя Ладозького озера, деякі райони в Карелії і на Півночі, віддавала СРСР в оренду півострів Ханко. Здавалося б, Сталін переміг у війні, отримавши більше, ніж вимагав у листопаді 1939-го. Тоді чому він відмовився від повного завоювання Фінляндії?

Насправді війна закінчилася ганебною поразкою СРСР. Фінські війська втратили загиблими 26 600 осіб (дуже істотні втрати для такої маленької країни — майже 1% населення). Сталін наприкінці війни заявив про 48?475 загиблих з боку СРСР. Згідно ж із поіменними списками, складеними у 1949—1951 роках Головним управлінням кадрів Міністерства оборони СРСР, радянські втрати в цій війні склали 126?875 осіб убитими, померлими від ран, хвороб і зниклими безвісти. Тим часом більшість західних істориків вважають й ці цифри заниженими і оцінюють кількість загиблих радянських військовослужбовців у 150— 200 тисяч. Іще сотні тисяч поранених і обморожених. Версія про добровільне входження «Фінляндської Радянської Соціалістичної Республіки» до складу СРСР, про робітників і селян, які зі сльозами радості на очах зустрічали радянських воїнів-визволителів, вже не проходила. Радянізацію Фінляндії було відкладено. На щастя, назавжди.

Зимова війна 1939—1940 років, у якій Фінляндія відстояла свою незалежність, мала для СРСР доволі відчутні наслідки: як агресора його було виключено з Ліги Націй. Розлючений величезними втратами та неспроможністю швидко подолати слабшого противника, Сталін вигнав з посади наркома оборони Климента Ворошилова. А Гітлер, який уважно стежив за «успіхами» свого нового союзника на Карельському перешийку, за підсумками Зимової війни прорік: «Радянський Союз — колос на глиняних ногах без голови». Якщо вже, мовляв, маленька і погано озброєна фінська армія змогла так довго й успішно чинити опір Червоній армії, то вермахт рознесе її на шматки за кілька тижнів. Саме за підсумками Зимової війни Гітлер вилікувався від панічної боязні воювати на два фронти — на Заході і Сході одночасно. Можна припустити: якби не «мудре» сталінське рішення про напад на Фінляндію і ганьба, якою вкрила себе на Карельському перешийку «непереможна і легендарна» Червона армія, Гітлер не зважився б напасти на СРСР до остаточної перемоги над Британією.

Безпосереднім наслідком Зимової війни стала і війна-продовження — в 1941—1944 роках фіни воювали проти СРСР уже в союзі з Німеччиною, намагаючись повернути свої землі. Сьогодні вже доведено, що напередодні і на початку Другої світової найбільшим бажанням фінської еліти, зокрема Маннергейма, було зберегти нейтралітет, «відсидітися», подібно до того, як це вдалося зробити шведам. Ці сподівання фінів були розтоптані Сталіним. Без війни 1939—1940 років проти Фінляндії не було б і блокади Ленінграда (фіни замкнули кільце навколо цього міста з півночі), а відтак і смерті від голоду сотень тисяч жителів цього міста...

Автор: Олекса ПІДЛУЦЬКИЙ | dt.ua

Допомога союзників

Обсяги поставок зброї зі США до Грузії в 2008-му фінансовому році склали близько 78,7 млн доларів.

Про це свідчать офіційні дані уряду США. Вони містяться в бюджетному запиті адміністрації Обами на 2010-й фінансовий рік, раніше направленому на розгляд Конгресу США, в розділі Іноземна допомога.

Згідно з цією статистикою, в 2009-му фінансовому році, що завершився в США 30 вересня, обсяги продажу американської зброї Тбілісі повинні були впасти до рівня 11,8 млн доларів, а в 2010-му - зрости до 14 млн.

Згідно з детальним розкладом таких відомостей за 2008-й рік, найбільше коштів Грузія витратила за статтею Придбання неавтоматичної і напівавтоматичної вогнепальної зброї. Її було куплено понад 256 тисяч одиниць - на 20,158 тисяч доларів.

На закупівлю різних боєприпасів в кількості більш ніж 36 млн одиниць Закавказька республіка витратила близько 16,7 млн доларів.

Військового електронного устаткування у вигляді засобів зв'язку і навігації Тбілісі придбало у США 1,178 одиниць - більш ніж на 17 млн доларів;

літальних апаратів, включаючи вертольоти і безпілотні літальні апарати, - 6 одиниць - на 8,4 млн;

систем наведення і управління вогнем і комплектуючих до них - приблизно на 7,5 млн.

Уся ця інформація оприлюднена авторитетною Федерацією американських вчених в рамках її проекту відстеження угод з купівлі-продажу зброї та військової техніки у світі.

***

Після російсько-грузинської війни 2008 року Росія намагалася добитися міжнародного ембарго на військові поставки Грузії. При цьому в Москві заявляли, що такі заходи необхідні для запобігання нових військових конфліктів. Однак широкої підтримки ця ініціатива не отримала.

У Грузії, відповідаючи на звинувачення з боку Москви, неодноразово зазначали, що поставки озброєння до республіки здійснюються згідно з нормами міжнародного права.

korespondent.net

Провокація Кремля: Москва побачила в Україні 8 млн. "співвітчизників"

Реалізується провокація КГБ: Міністерство закордонних справ Росії вважає, що в Україні проживають 8 мільйонів російських співвітчизників.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на прес-конференції в Москві сказав директор Департаменту з роботи із співвітчизниками за кордоном МЗС РФ Олександр ЧЕПУРІН.

«Коли ми говоримо про співвітчизників в Україні, то ми орієнтуємося на цифру перепису», - сказав О.ЧЕПУРІН.

«Ми орієнтуємося на офіційну статистику російського населення України. Якщо взяти перепис радянський, то там кількість росіян була у півтора разу більше, ніж показав перепис 90-х років. У першому випадку було 12 мільйонів, другий перепис – близько 8 мільйонів», - сказав він.

«Ми виходимо з того, що в даному випадку – це не люди, які виїхали з РФ, це не громадяни РФ, але це етнічні росіяни, які асоціюють себе в більшості з російською культурою і російською мовою», - підкреслив О.ЧЕПУРІН.

Він не виключив, що за результатами наступного перепису населення кількість таких людей може зменшитися.

За словами О.ЧЕПУРІНА, у пострадянських країнах кількість російських співвітчизників постійно зменшується не тому, що вони виїжджають. Зокрема, у нових умовах на пострадянському просторі опитувані називають національність тієї країни, в якій вони живуть.

«В умовах, що змінилися, частина тих, хто відносив до себе до росіян, може відносити себе до титульної нації», - сказав він.

http://www.unian.net/ukr/news/news-347763.html

Интервью Аллы Дудаевой

Руслан Саидов: Слова Аллы Фёдоровны Дудаевой о том, что президент Джохар Дудаев документы, изъятые в здании КГБ Чечено-Ингушетии в сентябре 1991 года, приказал уничтожить, следует понимать не буквально, а в том смысле, что он практически не использовал их в последующей политической борьбе. Однако это вовсе не означает, что архивные документы были физически уничтожены. Как раз наоборот. Как известно, рукописи не горят…

Алла Дудаева в интервью журналу «Власть», приводит fаr-west : … "Многие в Кремле и номенклатура не могла допустить нашей независимости. Это была коррумпированная элита, почти все они работали на КГБ. Руководители республик были ставленниками Москвы и щедро делились с ней. Джохар был офицером Советской армии, где не было ничего подобного, и для нас стало откровением, что на гражданке платят такие деньги за посты. Даже за место председателя колхоза платили 50 тыс. руб. Когда в 1991 году чеченский народ в полном соответствии с международными нормами объявил о своей независимости и выбрал парламент и президента, Москва объявила нам блокаду, а эти министры, оставшиеся от советской власти, начали тайный саботаж.

Всё вдруг исчезло из магазинов. Я помню, как показали по телевидению огромный склад с гирляндами заплесневевшей колбасы. Они готовы были сгноить эту колбасу, но народу не давать, чтобы вызвать недовольство населения новым правительством. Они выполняли приказы из Москвы и ненавидели Джохара. "Ты никто, а мы всегда были, есть и будем" — они и сейчас в России живут по этому принципу. На территории постсоветского пространства только два президента, сбросивших кагэбэшную номенклатурную власть революционным путем,— это Ющенко и Саакашвили. Их поддержал народ. И поэтому вся российская система власти встала против них и хочет вернуть эти территории под свой контроль.

Я все пытаюсь понять, почему вашему мужу, советскому офицеру, пришла в голову идея о независимости Чечни?

Это было его мечтой с самого детства. Джохару был год с небольшим, когда его выслали в Казахстан вместе с его народом, и, когда он рассказывал мне об этом, в нем вспыхивало такое отчаяние... Я смотрела в эту пропасть без дна и понимала его. Эта несправедливость искалечила ему детство. Он ведь очень хорошо учился в школе, но считался врагом народа. 13 лет они были в депортации, а потом во время хрущевской оттепели чеченский народ был реабилитирован и Джохар вернулся на родину. Он одним из первых приехал на крышах поездов. Он учился тогда в шестом классе.

Но когда чеченцы возвратились, то увидели русских, которые заняли их дома. А башня в долине Ялхарой, где Джохар родился, была взорвана. Он об этом часто рассказывал. Потом приехала мать Джохара, и они пошли по Грозному, она ему показала двухэтажный магазин и сказала: "Это магазин твоего деда". Но там был другой хозяин, а они пришли туда как нищие. Чеченцев тогда поселили за чертой оседлости, далеко за городом, просто на пустыре дали место, чтобы они дома строили. И Джохар сам строил дом, сам мешал саман: он видел, как сосед строил, и повторял за ним. Построил сначала времянку, жил в ней с матерью. Джохар ценил независимость, свободу. Он говорил всегда, что, если бы Москва дала построить союз действительно независимых государств вместо СССР, мы были бы самым сильным союзом в мире.

Зачем же он пошел в Советскую армию?

Он мечтал стать летчиком. Сначала поступил на факультет физики, но потом, не сказав ничего родным, поехал в летное училище. При поступлении ему пришлось назваться осетином — чеченцев не брали. Он был создан для неба и стал лучшим из летчиков. Генерал Безбоков, у которого он служил на Дальнем Востоке, хотел, чтобы только Джохар был его пилотом, когда он куда-то летел. Джохара по его рекомендации назначили начальником гарнизона в Сибири, это был очень запущенный гарнизон, а уже через несколько месяцев там были порядок и дисциплина и ни одного летного происшествия. До его назначения мы почти каждый месяц кого-то хоронили. Летчики летали на Ту-16, старых бомбардировщиках, называли их железными гробами. Это было мирное время, но мы похоронили там половину наших друзей. Я тогда работала художником в Доме офицеров, расписывала траурные венки. Приходила на работу, шла через холодный пустой актовый зал с открытыми гробами наверх в мастерскую, писала имена этих ребят, а внизу играла похоронная музыка. Я все время боялась за Джохара. И рассказывала, как выжить в тайге, запаковывала ему спички, крючки, леску для рыбы. Меня отец в детстве многому научил, когда мы жили на Крайнем Севере. Он был комендантом острова Врангеля, а я окончила школу на мысе Шмидта.

Ваш отец не противился вашему браку с чеченцем?

Что вы! Мои родители — интернационалисты. Они знали, что, если я кого-то полюблю, я от своего не отступлюсь, и, кроме того, им Джохар тоже нравился. Он относился к ним с большим уважением. Мы познакомились с Джохаром в поселке Шайковка. Он туда был отправлен по месту службы, а мой отец там работал, посадку самолетов обеспечивал. Кстати, мой отец был тогда майором, а не генералом. А то некоторые СМИ до сих пор пишут, что Джохар на мне женился, потому что я была дочкой генерала Куликова.

Как вас приняли в Чечне?

Джохара очень любили все родственники и поэтому, наверное, полюбили и меня, хотя мало кто женился тогда на русских. Я уважаю обычаи всех народов, но обычаи чеченцев тронули меня до глубины души. Сначала я их не понимала, это пришло уже позже. Я восхищалась тем, как у них появляется самоотверженность уже с детства. Я почувствовала раз и навсегда, что весь чеченский народ — это как одна семья, как один большой муравейник. Если кто-то болен, все друзья и родственники навещают. Я была одна дочка в семье, мне не хватало братьев и сестер, а тут я все это нашла. Чеченцы помнят каждого своего человека. И если ты совершишь что-то плохое, тебя не будут наказывать — тебя просто забудут. И ты выпадешь из этой семьи и будешь поглощен огромным миром, ты потеряешься, и они не будут о тебе вспоминать. Это самое страшное. Чеченцы гордятся теми, кто поддерживает честь их рода и честь народа. Это стройная система, выработанная самим временем. И жаль, что русские не знают Кавказа. Многому могли бы научиться.

Вы считали, что Чечня могла стать государством?

Не только считала, но и сейчас уверена в том, что как государство Чеченская республика Ичкерия состоялась. И это показали и первая русско-чеченская война, и вторая. Никто не вызывал повестками на войну — люди приходили сами. С момента объявления независимости народ был очень воодушевлен, неслась лезгинка на площадях. У всех был эмоциональный подъем. Лучших юношей отбирали в президентскую гвардию. Тогда Джохар не дал приватизировать ни нефть, ни крупные промышленные объекты, ни те предприятия, которые производят стратегическое сырье. Начали поднимать государство торговлей, было налажено воздушное сообщение с другими странами. В нашем аэропорту не брали пошлин, только смотрели, чтобы не было оружия и наркотиков. Моя соседка занимала $2 тыс., покупала в Стамбуле товары, место на рынке, а через три года у нее уже был солидный капитал, своя машина, магазин. Я считаю, мы тогда состоялись не только политически, но и экономически. Россия объявила нам блокаду, сахара было мало, муки мало. И Джохар тогда подписал приказ хлеб продавать по 2 руб., хотя он стоил 14 руб. К нам из Дагестана приезжали, закупали хлеб. В парламенте даже ставили вопрос — поднять цену на хлеб, а Джохар не дал, сказал: "Если есть хлеб, человек с голоду не умрет". Это был 1992 год. Перед войной русским солдатам раздавали такие листовки: "Кто живет лучше всех в России? Чеченцы. А кто живет хуже всех в России? Русские". Так пробуждали зависть и ненависть.

Но следствием независимости Ичкерии стало появление таких, как Басаев, устроивших потом террор по всей России...

Это были организованные теракты спецслужб России. В те времена мы не были настолько искушены в политике. В 1991-м и 1992-м мы только учились разгадывать секреты спецслужб, которые работали хитростью и обманом. Шамиль учился в школе ГРУ, это факт. Когда он угнал самолет и потребовал нашего признания в Стамбуле, у нас уже был законный президент и парламент и мы тогда уже состоялись. Это был удар по нашему имиджу. Потом была война в Абхазии. Наша армия не принимала в ней участия. Когда ингуши захотели от нас отделиться и жить с Россией, им никто не препятствовал — они ушли в Россию. Когда началось в Абхазии, туда пошли добровольцы. В действительности все это было организовано Россией, чтобы отобрать у Грузии Абхазию, ни о какой свободе абхазского народа не было даже речи.

Почему вы проиграли?

Спецслужбами России был организован раскол чеченского народа. Спустя много лет я это увидела и в Грузии, и на Украине. Саакашвили сделал все правильно: он полностью поменял весь состав МВД. Исчезли взятки, и главное — новые милиционеры никак не связаны с теми генералами милицейскими, которые сидят в Москве. У нас в Ичкерии МВД было пятой колонной. И еще бывшие чиновники, родственники которых работали на КГБ. Когда архив КГБ попал в руки Джохара, он за голову взялся — сколько родов может быть опозорено. Там была вся элита, все, кто хоть немного был известен в республике. Он тогда уничтожил этот архив и сказал: "Мы все начнем жизнь с нового листа. Все чеченцы будут рады, что они стали свободными". Но те, кто был в этих архивах, ничего не поняли. Они хотели денег, хотели власти. Они и начали эту войну.

Считается, что война в Чечне началась из-за нефти. Вы с этим согласны?

Да. И еще война началась, потому что Москва не могла смириться с тем, что кто-то хочет жить свободно. Они боялись, что мы подадим пример другим. Именно поэтому они сейчас воюют с Грузией и Украиной. Россия нас заблокировала, когда мы заявили о независимости. Она и с Грузией так поступила, когда Грузия захотела быть самостоятельной. Это привычка российской власти: делать так, чтобы народы становились нищими, и потом управлять ими. Голодный человек на все пойдет, его легче купить. Так вот в Чечне, где была блокада всех видов, в том числе и транспортная, нефть спасала. Вы знаете, какая у нас нефть? После первой войны много говорили, что нефть кончается, что ее мало. А на самом деле в тот период, когда добыча была остановлена, она из земли стала выступать. И качество ее было такое, что ее можно было продавать как бензин даже без переработки. И это было золотой жилой для Кремля. Они туда шли с оружием, чтобы получить эту нефть. Они все обогатились на этой войне. Война — это большая прибыль. Те, кто пришел тогда с автоматами в Ичкерию, уходили оттуда на машинах, груженных коврами, мебелью, золотом. Это простые солдаты. Генералы получили гораздо больше дивидендов. Армию тогда, по сути, содержали за счет чеченского народа. Когда нечего стало красть, они стали торговать трупами (имеется в виду продажа местным жителям трупов убитых родственников). Это был полный развал армии. Джохар говорил мне, что армия деградирует.

После сообщения о гибели вашего мужа 21 апреля 1996 года долгое время ходили слухи, что он не умер, что нет его могилы. Вы не особенно опровергали эти слухи. Почему?

Я была с ним рядом. Он умер у меня на глазах. Целый месяц за нами шла охота. Он хотел мирных переговоров, он не хотел войны. Он был пойман этими мирными переговорами, обманут, как мальчишка. Российское правительство, видя, что мы не сдаемся и что единственный способ обмануть — создать видимость переговоров, наделило такими полномочиями Константина Борового. Боровой тогда, как и Джохар, искренне верил в эти переговоры. Джохар знал, что разговоры их прослушиваются. Когда у них шли переговоры, всегда ненадолго отключалась связь, а потом снова включалась.

Джохар даже шутил: "Что, включились, ребята? Ну слушайте". Но он не думал, что его убьют во время переговоров, что будет задействована спутниковая связь.

Хотя в последний месяц перед смертью наш дом уже бомбили и в селе, где мы жили, даже отключали электричество, чтобы не было помех. Когда мы поняли, что нас вычисляют по телефону, мы стали выезжать в горы, чтобы не навредить людям в селе. В тот месяц я все время ездила с Джохаром, как будто чувствовала. Я думала: если умрем, так вместе. Мне снились недобрые сны, я думала, что я умру, а умер он.

Однажды я умерла во сне и на меня сверху земля сыпалась. Я рассказала сон Джохару, после этого он стал за меня опасаться и во время телефонных переговоров отправлял меня подальше. Он внимательно относился к знакам. В Коране написано, что вокруг нас множество знаков, просто мы их не видим.


Это было в Гехи-Чу, в предгорье. Джохар считал, что ему хватит минут пятнадцати разговора, чтобы нас не засекли. Мы выехали на двух "уазиках". Джохар был уверен: война заканчивается, мы ведем мирные переговоры. С нами был Магомед Жаниев, военный генеральный прокурор нашей республики, он обожал Джохара. Он мне говорил: "Я хочу умереть рядом с Джохаром". Мы все знали, что за нами идет охота, и были готовы на смерть рядом с ним. В тот день мы должны были выйти на связь с радио "Свобода", Ваха Ибрагимов и я. … Джохар начал говорить с Боровым. Он сказал мне: "Отойди к оврагу". И вот я стою вместе с Вахой Ибрагимовым на краю оврага, ранняя весна, птицы поют.

А одна птица плачет — как будто стонет из оврага. Я тогда не знала, что это кукушка.

И вдруг — за моей спиной удар ракетой. Метрах в двенадцати я стояла от Джохара, меня сбросило в овраг. Боковым зрением увидела желтое пламя. Стала вылезать. Смотрю — "уазика" нет. И тут второй удар. На меня сверху упал один из охранников, он меня закрыть хотел. Когда стихло, он поднялся, а я услышала плач Висхана, племянника Джохара. Выкарабкалась, не пойму, куда все исчезло: ни "уазика", ни Вахи Ибрагимова, иду как во сне и тут споткнулась о Джохара. Он уже умирал. Я не слышала его последних слов, но он успел сказать нашему охраннику, Мусе Идигову: "Доведите дело до конца". Мы его подняли, отнесли до второго "уазика", потому что от первого осталась груда металла. Хамад Курбанов и Магомед Жаниев погибли, Ваха был ранен. Джохара положили на заднее сиденье "уазика", рядом с шофером сел Висхан, а я забилась сзади у окошка. За Вахой они должны были потом приехать. Они еще думали, что Джохара можно спасти. Хотя я уже тогда поняла, что нельзя, я нащупала у него в голове, справа, такую яму...

Вы так спокойно рассказываете об этом...

Я знаю, что смерти нет. Он для меня живой. Я с ним часто общаюсь во сне. Но тогда это был шок. Для всех.

Вы ведь первая заявили о его смерти?

Его тело три дня лежало в доме, а я сидела рядом с ним. Мы не знали, где его хоронить. За месяц до смерти он мне сказал: "Если меня убьют, похороните меня в долине Ялхарой". Это красивая долина, как чаша. Он там родился и мечтал, что похоронят его на маленьком кладбище его предков рядом с древней башней. Но об этом знала не только я, в день смерти Джохара Ялхарой стали бомбить и бомбили несколько дней. Я просила лошадей, чтобы отвезти его туда, но мне не дали. Тогда все боялись констатировать факт его смерти, никто не хотел быть черным вестником. Я сама вызвалась. Мне сказали: "Ты сможешь?" Я сказала: "Смогу". И когда я говорила по телевизору о его смерти, я прочитала даже стихотворение о нем, но я не пролила ни одной слезы, чтобы не радовались те, кто его убил. И чтобы оставить надежду у чеченского народа. Я понимала: если я заплачу, то все будут плакать, у людей не останется надежды.

Где вы его похоронили?

На одном из кладбищ в Чечне.

Вы до сих пор держите это в секрете?

Да, конечно. Там нет надписи, это обычное кладбище. Одновременно были проведены обряды на трех кладбищах, а мы его похоронили на четвертом. Мы это сделали специально. Это тайна, которую я не могу вам доверить.

 

http://tapirr.livejournal.com/2253358.html

Експерт допускає, що Росія готується до нової війни

Концентрація російських військових частин на Кавказі може означати підготовку Росії до нової війни.

Таку думку УНІАН висловив російський військовий експерт Павло ФЕЛЬГЕНГАУЕР, коментуючи перекидання військових частин з Підмосков`я та інших регіонів Росії у Північнокавказький військовий округ.

Експерт допустив можливість відновлення навесні наступного року великомасштабних бойових дій у регіоні. «Те, що на Кавказі концентруються військові частини, – це зрозуміло: там триває війна і ще буде», - сказав він.

П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР також не вірить, що причиною збільшення кількості військових на Кавказі є відбиття військової агресії Грузії, про що говорять офіційні особи. «Яке там військове відбиття нападу Грузії? Вони що - на Ростов підуть, чи що? От російська агресія проти Грузії цілком ймовірна. Не зараз, але, починаючи з квітня, загроза повертається», - вважає він.

При цьому експерт припустив використання у майбутньому цього угруповання і для конфлікту з Україною, оскільки, розташовані у Південному федеральному окрузі (ПФО) «війська можуть бути повернені як в один, так і в інший бік».

У найближчому майбутньому військовий конфлікт з Україною, на його думку, малоймовірний, хоча будь-яке загострення політичної ситуації може змінити ситуацію. «Конфлікт з Україною – справа майбутнього. Принаймні, не цього року і не в найближчі кілька років, швидше за все», вважає П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР.

При цьому він додав, що Росії необхідно закінчити розпочату військову реформу. «До розв’язання проблем з Україною військовим шляхом Росія поки ще не готова, оскільки спочатку необхідно закінчити військову реформу. Це, певна річ, не 100% заборона. Німецькі генерали теж попереджали Гітлера про те, що раніше 1944 року розпочинати війну ніяк не можна, і що вони аж ніяк не готові, зважаючи на незавершеність реформи», - нагадав він.

Україна для Росії зараз, за словами експерта, не військова, а політична проблема, і подальші відносини між країнами залежатимуть від результатів президентських виборів, оскільки у Москві сподіваються на прихід до влади в Києві «здорових сил», з якими і так можна буде домовитися.

«Якщо прийде ЯНУКОВИЧ, то що - ми з ним воюватимемо? А з ТИМОШЕНКО намагатимуться домовитися. У нас так завжди – спочатку пропонують продати намет, а вже потім, якщо придбати не вийшло, наїжджають і спалюють його», - сказав він.

За словами П.ФЕЛЬГЕНГАУЕРА, серед російської правлячої еліті дуже поширена думка про необхідність об`єднання Росії з Білоруссю, Північним Казахстаном і, щонайменше, з 2/3 території України – східною і південною її частинами. «Про це писав ще О.Солженіцин – приєднати до Росії 25-30 млн. слов`ян. Для того щоб зберегти слов`янський профіль, Росії необхідно приєднати слов`янські православні регіони. Вважається, що це вирішить демографічну кризу в Росії і дасть змогу запобігти заміні слов`янського населення неслов`янським. Така ідея дуже поширена – про це у приватній бесіді вам скажуть міністри і великі начальники. Про це і ПУТІН говорив, коли ще у СОБЧАКА працював: що росіяни - це розділена нація, що 30 млн. росіян перебувають за межами РФ», - сказав експерт.

Довідка УНІАН. 29 жовтня російська газета «Независимая газета», посилаючись на свої джерела, повідомила, що на базі дислокованої у Владикавказі 58-ї армії зараз закінчується формування оперативного командування, до складу якого замість двох дивізій увійдуть сім мотострілецьких і одна танкова бригада. Таким чином, кількість з`єднань, що діють у регіоні, зросте, як мінімум, у чотири рази.

Їх призначення – відбиття агресії з південного напряму, тобто з боку Грузії, а також підтримка Об`єднаного угруповання військ, дислокованого в Чечні та інших республіках Північного Кавказу. Окрім цього, авіаційні дивізії і полки ПКВО перетворяться на військові авіабази, у штаті кожної з них знаходитиметься не менш як п`ять ескадрилей. Саме у ці з`єднання буде передано значну частину нової бойової техніки, а також літаки і вертольоти, які Міноборони має намір придбати у оборонний-промислового комплексу в 2010 році.

Співбесідник «НГ» не виключив, що до складу округу увійде перший в російській армії дивізіон оперативно-тактичних ракет «Іскандер».

Посилювати угруповання військ на Північному Кавказі продовжать і за рахунок сил спеціального призначення і розвідки Внутрішніх військ МВС РФ.

unian.net

Джемілєв заявив, що теракти в Криму готували російські спецслужби

Лідер Кримськотатарського Меджлісу Мустафа Джемілєв, посилаючись на джерела в дипломатичних колах, заявив, що за радикальними ісламістами, які готували його вбивство, стоять російські спецслужби.

"Усе, сказане міністром Юрієм Луценком, має під собою підстави. До Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація про те, що мене засудили до смерті, і вчора (26 жовтня) провели превентивні арешти", - зазначив лідер кримських татар.

Але, за його словами, "заарештованих навряд чи можна вважати ініціаторами майбутнього теракту і терактів взагалі". "Це неадекватні люди, з тих, які не визнають владу і рвуть паспорти. Але ці люди лише знаряддя. Наскільки мені відомо з дипломатичних джерел, розробляли план заворушень російські спецслужби, а конкретно - ГРУ (Головне розвідувальне управління РФ), виконавцем в певній частині повинен був стати Рустам Кадиров, а ці люди - лише низова ланка".

Лідер Меджлісу також повідомив, що вчора він близько півгодини спілкувався з міністром внутрішніх справ, який запропонував йому охорону. "На що я сказав: якщо за цим вироком стояли великі держави, то додаткова охорона мені не допоможе, поки просто дайте дозвіл на носіння зброї моїй охороні", - розповів Джемілєв.

Що стосується суті конфлікту, зазначив політик, то, "дійсно, у Духовного управління мусульман України і радикальних ісламістських організацій є взаємне неприйняття". "Бо все запропоноване радикалами не має нічого спільного з ісламом. Власне кажучи, тут навіть слід говорити не про радикалізм, а про екстремізм, не відкидаючи терор", - сказав він.

"Кримськотатарський національний рух завжди, навіть у найважчі для нашого народу часи в умовах режиму СРСР, сповідував і сповідує принцип ненасильства. Тероризм ж - шлях у нікуди!", - підкреслив Джемілєв, зазначивши, що для нього "очевидно, що до створення подібних організацій в Україні можуть бути причетні ті держави, які не бажають зміцнення демократичної України".

"І ми, керівники кримськотатарського народу, першими заговорили про те, що Українська держава не може так легковажно, без узгодження з Духовним управлінням мусульман Криму, реєструвати всі релігійні організації", - також зазначив Джемілєв.

Крім того, він не відкидає, що сьогоднішня ситуація виникла ще й тому, що влада хотіла послабити монолітність кримськотатарського руху, розбивши його такими угрупованнями. "Ми знаємо про те, що серед українських чиновників є й такі, що сприяють створенню в Криму "паралельного" Муфтіята. Але, бажаючи послабити кримських татар, у результаті послабили державну безпеку. Зрозуміло, таких чиновники має бути покарано", - заявив Джемілєв.

Нагадаємо, 26 жовтня міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що активісти радикального руху Ат-Такфір валь-Хіджра готували ряд терактів у Криму, а також вбивство лідера Меджлісу кримських татар Мустафи Джемілєва. Крім того, Луценко розкритикував Президента Віктора Ющенка за блокаду міграційного законодавства. Зокрема, коментуючи діяльність радикального ісламського руху Ат-Такфір валь-Хіджра, він заявив, що "через Ющенка країна перетворюється на притулок терористів".

korespondent.net

Зрада Литвина: Спікер ВР закликав відмовитися від вступу в НАТО

Голова Верховної Ради Володимир Литвин виступив за відмову України від вступу у НАТО. Один з депутатів від фракції блоку Литвина запропонував парламенту виключити з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки набуття членства в НАТО.

"Ми повинні в усі зовнішньополітичні документи України внести відповідні зміни, що виключають положення щодо вступу країни в НАТО", - сказав спікер в інтерв'ю газеті Факти.

На думку Литвина, на сьогоднішній день Україна не має реальної перспективи вступу ні в НАТО, ані в Європейський Союз. Він вважає, що вступ України у міжнародні організації та укладання договорів, спрямованих на європейську і євроатлантичну інтеграцію, принесло країні більше проблем, ніж користі.

"Україна, після вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ) перетворилася в ринок збуту низькосортних закордонних продуктів. Зараз знищуються залишки національного тваринництва. Далі: українською стороною підписано договір, і країна перетворилася на відстійник нелегалів", - підкреслив спікер.

Литвин запевнив, що зовнішньополітичний курс, що нав'язується владою з 2004 року, повністю провалився.

Водночас, депутат Верховної Ради від Блоку Литвина Сергій Гриневецький запропонував парламенту виключити з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України набуття членства в НАТО. Про це йдеться у законопроекті Про внесення змін до закону Про основи національної безпеки України (щодо пріоритетів національних інтересів), зареєстрованому в Раді.

Законопроектом пропонується закріпити, що основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення взаємовигідних відносин України із загальноєвропейською, євроатлантичною та регіональною системами колективної безпеки (шляхом постійного і насиченого діалогу, всебічного співробітництва у сферах, які становлять загальний інтерес), набуття членства в Європейському союзі.

Також пропонується закріпити, що пріоритетами національних інтересів України є: інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий і безпечний простір, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Згідно з чинним законодавством, основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональній системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору (НАТО) при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Росією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу.

Як повідомлялося, в інтерв'ю Фактам Володимир Литвин також виступив за продовження оренди баз в Криму Чорноморським флотом Росії після 2017 року.

korespondent.net

Зрада Литвина: Спікер Парламенту України хоче залишити російський флот у Криму

Спікер парламенту Володимир Литвин вважає, що варто продовжити оренду баз у Криму російським Чорноморським флотом.

Про це він заявив в інтерв'ю газеті Факти.

"Треба зробити все, щоб Чорноморський флот Російської Федерації продовжив оренду баз у Криму і після 2017 року на взаємовигідних умовах", - заявив Литвин.

"ЧФ РФ має виступати однією з гарантій нашої безпеки. Щоб не кортіло комусь випробувати на міцність Україну", - пояснив спікер.

Він також вважає, що курс нинішньої влади на вступ у НАТО привів до того, що Росія почала закриватися від нас, згортати взаємодію.

"Якщо Україна вступає в НАТО, то як наші вчені, наприклад з "Южмашу", будуть обслуговувати ядерні щити Росії? Це ж секретна інформація, питання безпеки. Звичайно, Росія буде відгороджуватися від нас", - сказав він.

pravda.com.ua

На границу с Украиной сгоняют российские разведвойска

На днях жители воинского гарнизонного города Шаталова в Смоленской области (РФ) были ознакомлены с рассекреченной директивой министра обороны России под номером Д-011 о передислокации 47-ого разведывательного авиаполка на украинскую границу в Воронеж.

Авиаполк должен войти в состав семитысячной авиабазы.

Ни российское Министерство обороны, ни командование гарнизона никак не комментируют ситуацию. Видеосъемки в городке строго запрещены.

Переброска войск к украинской границе осуществляется неожиданно и настолько быстрыми, необъяснимыми в мирное время темпами, что в Воронеже ничего не успели подготовить для приема авиабазы.

По приказу командования в Воронеж переехали только офицеры, без семей. Шаталовские летчики не представляли, в каких ужасных условиях они окажутся на новом месте службы. Их даже не вышел встречать командир базы.

Летчиков привезли и показали казарму — голые койки, даже матрацев нет. Других летчиков загнали в санчасть, где нет «ни потолка, ни пола».

Недовольны и оставшееся не в удел вольнонаемные с «гражданки» города Шаталова.

«Четыре тысячи народу не знают, как нам дальше жить, неужто всем огонь и воду придется снова пережить», - декламирует жительница Шаталова. Свое отчаяние она выразила в стихах.

Вывод авиаполка так или иначе коснулся каждого жителя городка. Большая часть людей работала в системе технического и бытового обслуживания полка. В Шаталове уже прокатилась первая волна увольнений, сообщает телеканал Вести.

censor.net.ua

Березовський: Тимошенко з ФСБ намагається прив'язати мене до скандалу

Російський олігарх Борис Березовський підозрює, що його намагаються прив'язати до скандалу навколо розбещення дітей в Україні люди з ФСБ і Юлія Тимошенко.

Про це він заявив газеті "Сегодня", коментуючи припущення, що Березовський причетний до роздмухування цього скандалу напередодні виборів.

"Мені важко це коментувати. Але те, що я читав в українській пресі... У мене складається враження, що люди, які намагаються мене прив'язати до скандалу, пов'язані з ФСБ, бо це типовий гебістський прийом у всіх гріхах звинувачувати мене", - сказав він.

"Це стандартний прийом, відпрацьований за ті 9 років, протягом яких я не живу в Росії. Тому це наводить мене на думку, що ці люди працюють спільно з ФСБ", - заявив Березовський.

"Мені, до речі, раніше багато хто неодноразово говорив, що деякі українські політики працюють спільно з ФСБ. І їхня поведінка під час скандалу є підтвердженням такому припущенню", - додав бізнесмен, який живе в Англії.

При цьому він підтвердив, що знайомий із Артемом Дегтярьовим, який, за інформацією "УП", очолює українське відділення "Міжнародного фонду громадянських свобод" Березовського.

"Звісно, я його знаю. Він дійсно очолює відділення в Україні названого вами фонду", - сказав бізнесмен, і підтвердив, що чув раніше про Полюховичів:

"Наскільки я пам'ятаю, Артем десь місяці чотири тому говорив про проблему з його (обвинувачуваного Дмитра Полюховича) прийомними дітьми, але не вдавався в подробиці. Я тоді не надав цьому значення. Про це я зараз шкодую. Але в той момент я не дуже розумів, що діється. Я не вник у цю історію, а сьогодні дізнаюся про неї з преси".

При цьому на запитання, чи підтримує він відносини з прем'єром України Юлією Тимошенко, російський олігарх, який живе в Англії, відповів: "Я х нею ні прямо, ні через посередників давно не спілкувався".

"Свого часу я підтримував їхній союз із Віктором Ющенком під час "помаранчевої революції". Я був категорично проти їхнього розриву і розумів, хто це робить і кому це вигідно. Вигідно це тим силам, яким невигідна незалежна Україна. І, на жаль, з мого погляду, Юлія Володимирівна загралася", - сказав Березовський.

"І таким прикладом загравання з тими, хто тягне Україну назад, була спроба створення коаліції разом із Партією Регіонів. І я тоді абсолютно відкрито сформулював своє негативне ставлення до цієї історії. З мого погляду, Тимошенко більше піклується про те, як отримати владу, ніж про інтереси народу України", - зазначив він.

"Сьогоднішня історія навколо зґвалтування дітей тільки підтверджує моє припущення, що саме так влаштована Юлія Володимирівна. Замість того, щоб рішуче відмежуватися від депутатів її фракції, яких звинувачують, принаймні, до з'ясування всіх обставин, вона заграє з тими, хто пов'язаний із ФСБ, і намагається прив'язати мене до скандалу", - заявив Березовський.

pravda.com.ua

Бжезинський: Якщо Україна не вистоїть, Росія перетвориться в імперію

Відомий американський політолог Збіґнєв Бзежинський упевнений, що сильна Україна допоможе демократизувати Росію.

Про це він сказав в інтерв'ю Голосу Америки.

"Ми також маємо інші завдання, - а саме консолідація політичного плюралізму на території колишнього Радянського Союзу. Конкретно, - це підтримка Грузії і забезпечення того, щоб Україна не перетворилась у сателіт (Росії)", - зазначив він.

За словами Бжезинського, з іншого боку для США важлива співпраця з Росією.

"Виглядає з першого погляду, що ці завдання конфліктують один з одним, але фактично це не так. Оскільки, якщо Грузія вистоїть, якщо Україна процвітатиме, тоді збільшиться ймовірність того, що Росія в перспективі стане пост-імперіалістичною демократичною державою", - сказав він.

"Якщо ж Грузія чи Україна не вистоять, Росія знову перетвориться в імперію, зі зростаючими амбіціями, що зробить довготривалі взаємовигідні взаємини набагато складнішими", - пояснив Бжезинський.

Водночас він наголосив, що під час президентських виборів, на україну намагатимуться впливати ззовні.

"Україна зараз наближається до президентських виборів і ці вибори будуть маніпулюватись із-зовні з метою послаблення української незалежності, можливо навіть з метою перетворення України у сателіт чи навіть частину більшої імперіалістичної системи, навіть можливо до втрати частини території", - наголосив він.

"Я мушу чесно сказати, що відповідальність за захист української незалежності, в кінцевому підрахунку, лежить на плечах українців та української еліти", - наголосив він.

"Мене охоплює депресія, коли я спостерігаю за чварами у демократичному, про-незалежницькому таборі керівництва України, за внутрішніми міжусобицями та інтригами, які відкривають двері сторонньому гравцю маніпулювати внутрішньою політикою в Україні", - зазначив політолог.

Політолог також порівняв ситуацію в Україні із тією, що була в Польщі у XVIII столітті.

Тоді, за його словами, у Польщі "фактично домінувала аристократична, заможна еліта з різними особистими інтересами, і країною маніпулювали зовнішні сили - Прусія, Австрія та Росія".

"У результаті Польща втратила незалежність", - нагадав він.

pravda.com.ua