Член політради ВО «Свобода» Ірина Фаріон у День захисту мови вчинила свідому провокацію проти української мови і при цьому грубо порушила закон та принижувала дітей.
Таку думку озвучив член Правління Української народної партії, правозахисник Степан ХМАРА.
«Цією провокацією вже скористалися вороги української мови та української державності і практично весь україномовний, а ще більше російськомовний сегмент Інтернету забитий статтями про приниження маленьких дітей у Львові», - зазначив представник УНП.
Політик підкреслив, «що справжній націоналіст та український патріот, і зрештою просто вихована людина, ніколи б не дозволила собі у грубій формі ображати маленьких беззахисних дітей».
«Діти у такому віці ще не вміють захищатися, вони не вміють лицемірити і брехати на відміну від окремих політиків-провокаторів», - сказав Степан ХМАРА.
Представник УНП висловив сподівання, що «українці прихильники «Свободи» або щось зроблять для того, щоб очистити партію від тих, хто зневажає малих дітей і своїми діями кидає тінь на всі національно-патріотичні сили, або ж знайдуть собі іншу альтернативу».
«Сьогодні Ірина Фаріон зневажливо образила малу дитину, щоб створити «вдалий інформаційний привід» для всіх шовіністів в Україні та поза її межами, а нещодавно інший провідний політик ВО «Свобода» – Богдан Бенюк – зіграв роль «боягуза-українця» у пропагандистському російському фільмі «Кандагар», зневажаючи націю, яку ніби то захищає», - зауважив представник УНП.
Саме за такими діями, на думку політика, виборець та рядові партійці і повинні оцінювати політиків.
«Сподіваюся, що дії Ірини Фаріон отримають не тільки політичну, але і юридичну оцінку, а діяльність інших представників ВО «Свобода» будуть оцінювати більш критично», - резюмував він.
Нагадаємо, що 19 лютого у День захисту мови депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода» Ірина Фаріон провела у дитячому садку № 67 м. Львова «урок грамотності», під час якого у грубій формі відчитала малюків за те, що ті неправильно назвали свої імена. При цьому, філолог за освітою, кілька разів вжила русизм «медведик» замість українського «ведмедика».
Українська народна партія 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28 а тел./факс: (044) 234 59 17, 234 05 68 analit@unp.ua, www.unp.ua прес-служба
Showing posts with label ідіотизм. Show all posts
Showing posts with label ідіотизм. Show all posts
23 February, 2010
04 February, 2010
Щоденний антипіар власної країни. Про відсутність журналістики
Патріотом тієї країни, про яку нам щодня розповідають українські ЗМІ, може бути тільки психічно хвора людина.
Цей текст народився досить несподівано: працюючи над деякими некомерційними проектами, ми раптом відкрили для себе вражаючі речі - українські друковані ЗМІ (за винятком декількох) не мають жодного інтересу до вітчизняної науки, культури, навіть спорту. Подивившись на проблему суто з професійної точки зору, ми дійшли висновків, які погано вкладаються в голові, але, тим не менше, відповідають дійсності - вітчизняні ЗМІ, свідомо чи ні, створюють різко негативний образ рідної країни у власних читачів. Ту Україну, яку щодня описують наші ЗМІ, неможливо любити, важко поважати і дуже хочеться покинути назавжди за першої-ліпшої нагоди.
Якщо судити про наше життя з нашої ж таки щоденної преси, картина вимальовується, м'яко кажучи, катастрофічна.
В Україні жити небезпечно - розгул криміналу, страшні катастрофи й аварії стаються щодня і посідають перші місця на шпальтах щоденних газет. Культура і мистецтво в Україні існують виключно у вигляді поп-музики, телесеріалів та шоу, і то на 2/3 закордонних (російських). Натомість що відбувається навіть у цих сферах - з нашої преси уявити важко, адже пишуть лише про скандали, курйози та подробиці особистого життя «зірок» такої «культури». Образотворчого мистецтва, симфонічної й оперної музики, театру, балету, літератури, кінематографу та ще безлічі виявів того, що в світі вважають частиною культурного життя, в Україні НЕ існує. Принаймні вітчизняні ЗМІ згадують про ці галузі виключно у зв'язку з приїздом закордонних представників того чи іншого мистецтва або у зв'язку з тими-таки скандалами, пов'язаними з вітчизняними митцями (про існування яких читач тільки тоді й дізнається).
Вітчизняної науки в Україні немає. У двох найрейтинговіших щоденних газетах країни - «Факти і коментарі» та «Сегодня» - навіть рубрики «Наука» нам знайти не вдалося. Щоправда, іноді наша преса передруковує з іноземних джерел тексти на кшталт «Сегодня мимо земли пролетит астероид от пришельцев» («Сегодня», 13.01.2010). Більш вагомі досягнення зарубіжної науки українцям, очевидно, нецікаві.
Освіта в Україні жахлива - як дошкільна, так і середня, і вища. Знайти у вітчизняних ЗМІ позитивний нерекламний текст про освіту - нереально. Про освіту згадується лише в контексті скандалів, хабарів, насильства в школі і т. п. Причому зазвичай у формі констатації фактів, без аналізу, дискусій щодо шляхів виправлення ситуації тощо.
Бізнес існує. Але якщо вірити нашим щоденним загальнодержавним газетам, всі українські бізнесмени - злодії або спекулянти, що паразитують на шиї простого народу. «Роботодавець», «платник податків», «людина, яка заробила великі гроші власним розумом», «компанія, що піклується про розвиток місцевої громади» - всі ці визначення до представників українського бізнесу в українських суспільно-політичних ЗМІ не застосовуються. Щоправда, ті ж ЗМІ з великим пієтетом і в деталях описують «красиве життя» вітчизняних бізнесменів.
В Україні є спорт! Читаючи українські газети, ми нарахували цілих 6 видів спорту - футбол, бокс, великий теніс, баскетбол, біатлон та хокей. З них перші два посідають чільні місця в спортивних рубриках газет, а фахову газету «Команда» на 2/3 присвячено виключно футболу. Спортивна гімнастика? Волейбол? Стрибки у воду? В Україні всього цього і ще десятків видів спорту немає, наші газети про це не пишуть. Натомість пишуть про NBA та NHL.
Після всього вищесказаного, мабуть, уже нікого не здивує, що проблем, які хвилюють все цивілізоване людство - захист навколишнього середовища, енергозбереження, глобальне потепління, - для українців не існує взагалі. Знову ж таки, цей висновок можна зробити, читаючи нашу щоденну пресу.
Отже, якщо дивитися на Україну та українців крізь призму наших щоденних газет і телебачення (а все вищенаведене є на 99% справедливим і щодо контенту нашого ТБ), отримаємо наступне: пересічний українець - примітивна, злиденна, залякана владою і життям людина, що живе у цілковитій ізоляції від світових культурних та наукових процесів, і, не маючи власної культури та науки, цікавиться переважно політикою та приватним життям «багатих і знаменитих», причому навіть не своїх, а іноземних. Єдине українське, чим пишаються українці, - бокс та футбол.
Ви вже впізнали себе та свою країну в цьому описі? Хто там кричить: «Брехня! Ми великий народ! Наші музиканти, художники та науковці відомі в усьому світі! Ми є провідною країною в галузі космічних технологій! Наші школярі та студенти виграють престижні міжнародні олімпіади! Наших письменників перекладають всіма європейськими мовами! Наші драматичні та оперні театри щодня дають прекрасні вистави і квитки викуповуються наперед! Наші спортсмени - олімпійські чемпіони з кульової стрільби!...»? Все так і є. От тільки, коли ви востаннє бачили новину про чергове досягнення української науки на перших шпальтах газет? Чи репортаж про успіх українських художників за кордоном? Або читали інтерв'ю з київськими студентами-кібернетиками, які здивували Силіконову долину? Українські ЗМІ чомусь уперто не помічають вітчизняних досягнень у гуманітарній, науковій і технологічній сферах і відверто не цікавляться персоналіями вітчизняних інтелектуалів, представників високого мистецтва, науковців, створюючи спотворений образ країни в свідомості масового читача/глядача. Ті ж таки ЗМІ голосніше від усіх кричать про проблеми «втечі мізків», падіння інтелектуального потенціалу нації, низький рівень освіти молоді, відсутність патріотизму тощо. Але ж патріотом тієї країни, про яку вони нам щодня розповідають, може бути тільки психічно хвора людина! І скажіть, будь-ласка, навіщо молодій людині в цій країні прагнути знань, якщо лідерами думок у ній є малоосвічені «зірки», які часто припускаються ганебних помилок і не вміють правильно розмовляти ?
Що ж заважає нашим ЗМІ об'єктивно (а не лише із скандалом та негативом) і регулярно висвітлювати події з галузі вітчизняної науки, культури, мистецтва, технологій, спорту? Чому ми практично не бачимо позитивної інформації стосовно внутрішнього неполітичного життя країни в наших медіа? Може, його не існує? Існує. Ба більше, зацікавленому журналістові нескладно буде дізнатися про досягнення в українській науці, культурі, освіті, хоча б просто відвідавши сайти профільних міністерств та Академії наук.
Можливо, видавці й редактори переконані, що український читач (глядач) не хоче знати нічого доброго і розумного про власну країну і йому потрібні лише «чорнуха», «гламур» та «полуничка»?
Якщо чесно, ми не знайшли відповідей на ці запитання. Але дуже сподіваємося, що ця публікація допоможе їх знайти і виправити ситуацію, бо ще декілька років такого внутрішнього «піару» - і ми матимемо такий рівень масової свідомості, який описано вище.
Марина Ковальчук, PR-департамент компанії GEM, спеціально для «Телекритики»
telekritika.ua
Цей текст народився досить несподівано: працюючи над деякими некомерційними проектами, ми раптом відкрили для себе вражаючі речі - українські друковані ЗМІ (за винятком декількох) не мають жодного інтересу до вітчизняної науки, культури, навіть спорту. Подивившись на проблему суто з професійної точки зору, ми дійшли висновків, які погано вкладаються в голові, але, тим не менше, відповідають дійсності - вітчизняні ЗМІ, свідомо чи ні, створюють різко негативний образ рідної країни у власних читачів. Ту Україну, яку щодня описують наші ЗМІ, неможливо любити, важко поважати і дуже хочеться покинути назавжди за першої-ліпшої нагоди.
Якщо судити про наше життя з нашої ж таки щоденної преси, картина вимальовується, м'яко кажучи, катастрофічна.
В Україні жити небезпечно - розгул криміналу, страшні катастрофи й аварії стаються щодня і посідають перші місця на шпальтах щоденних газет. Культура і мистецтво в Україні існують виключно у вигляді поп-музики, телесеріалів та шоу, і то на 2/3 закордонних (російських). Натомість що відбувається навіть у цих сферах - з нашої преси уявити важко, адже пишуть лише про скандали, курйози та подробиці особистого життя «зірок» такої «культури». Образотворчого мистецтва, симфонічної й оперної музики, театру, балету, літератури, кінематографу та ще безлічі виявів того, що в світі вважають частиною культурного життя, в Україні НЕ існує. Принаймні вітчизняні ЗМІ згадують про ці галузі виключно у зв'язку з приїздом закордонних представників того чи іншого мистецтва або у зв'язку з тими-таки скандалами, пов'язаними з вітчизняними митцями (про існування яких читач тільки тоді й дізнається).
Вітчизняної науки в Україні немає. У двох найрейтинговіших щоденних газетах країни - «Факти і коментарі» та «Сегодня» - навіть рубрики «Наука» нам знайти не вдалося. Щоправда, іноді наша преса передруковує з іноземних джерел тексти на кшталт «Сегодня мимо земли пролетит астероид от пришельцев» («Сегодня», 13.01.2010). Більш вагомі досягнення зарубіжної науки українцям, очевидно, нецікаві.
Освіта в Україні жахлива - як дошкільна, так і середня, і вища. Знайти у вітчизняних ЗМІ позитивний нерекламний текст про освіту - нереально. Про освіту згадується лише в контексті скандалів, хабарів, насильства в школі і т. п. Причому зазвичай у формі констатації фактів, без аналізу, дискусій щодо шляхів виправлення ситуації тощо.
Бізнес існує. Але якщо вірити нашим щоденним загальнодержавним газетам, всі українські бізнесмени - злодії або спекулянти, що паразитують на шиї простого народу. «Роботодавець», «платник податків», «людина, яка заробила великі гроші власним розумом», «компанія, що піклується про розвиток місцевої громади» - всі ці визначення до представників українського бізнесу в українських суспільно-політичних ЗМІ не застосовуються. Щоправда, ті ж ЗМІ з великим пієтетом і в деталях описують «красиве життя» вітчизняних бізнесменів.
В Україні є спорт! Читаючи українські газети, ми нарахували цілих 6 видів спорту - футбол, бокс, великий теніс, баскетбол, біатлон та хокей. З них перші два посідають чільні місця в спортивних рубриках газет, а фахову газету «Команда» на 2/3 присвячено виключно футболу. Спортивна гімнастика? Волейбол? Стрибки у воду? В Україні всього цього і ще десятків видів спорту немає, наші газети про це не пишуть. Натомість пишуть про NBA та NHL.
Після всього вищесказаного, мабуть, уже нікого не здивує, що проблем, які хвилюють все цивілізоване людство - захист навколишнього середовища, енергозбереження, глобальне потепління, - для українців не існує взагалі. Знову ж таки, цей висновок можна зробити, читаючи нашу щоденну пресу.
Отже, якщо дивитися на Україну та українців крізь призму наших щоденних газет і телебачення (а все вищенаведене є на 99% справедливим і щодо контенту нашого ТБ), отримаємо наступне: пересічний українець - примітивна, злиденна, залякана владою і життям людина, що живе у цілковитій ізоляції від світових культурних та наукових процесів, і, не маючи власної культури та науки, цікавиться переважно політикою та приватним життям «багатих і знаменитих», причому навіть не своїх, а іноземних. Єдине українське, чим пишаються українці, - бокс та футбол.
Ви вже впізнали себе та свою країну в цьому описі? Хто там кричить: «Брехня! Ми великий народ! Наші музиканти, художники та науковці відомі в усьому світі! Ми є провідною країною в галузі космічних технологій! Наші школярі та студенти виграють престижні міжнародні олімпіади! Наших письменників перекладають всіма європейськими мовами! Наші драматичні та оперні театри щодня дають прекрасні вистави і квитки викуповуються наперед! Наші спортсмени - олімпійські чемпіони з кульової стрільби!...»? Все так і є. От тільки, коли ви востаннє бачили новину про чергове досягнення української науки на перших шпальтах газет? Чи репортаж про успіх українських художників за кордоном? Або читали інтерв'ю з київськими студентами-кібернетиками, які здивували Силіконову долину? Українські ЗМІ чомусь уперто не помічають вітчизняних досягнень у гуманітарній, науковій і технологічній сферах і відверто не цікавляться персоналіями вітчизняних інтелектуалів, представників високого мистецтва, науковців, створюючи спотворений образ країни в свідомості масового читача/глядача. Ті ж таки ЗМІ голосніше від усіх кричать про проблеми «втечі мізків», падіння інтелектуального потенціалу нації, низький рівень освіти молоді, відсутність патріотизму тощо. Але ж патріотом тієї країни, про яку вони нам щодня розповідають, може бути тільки психічно хвора людина! І скажіть, будь-ласка, навіщо молодій людині в цій країні прагнути знань, якщо лідерами думок у ній є малоосвічені «зірки», які часто припускаються ганебних помилок і не вміють правильно розмовляти ?
Що ж заважає нашим ЗМІ об'єктивно (а не лише із скандалом та негативом) і регулярно висвітлювати події з галузі вітчизняної науки, культури, мистецтва, технологій, спорту? Чому ми практично не бачимо позитивної інформації стосовно внутрішнього неполітичного життя країни в наших медіа? Може, його не існує? Існує. Ба більше, зацікавленому журналістові нескладно буде дізнатися про досягнення в українській науці, культурі, освіті, хоча б просто відвідавши сайти профільних міністерств та Академії наук.
Можливо, видавці й редактори переконані, що український читач (глядач) не хоче знати нічого доброго і розумного про власну країну і йому потрібні лише «чорнуха», «гламур» та «полуничка»?
Якщо чесно, ми не знайшли відповідей на ці запитання. Але дуже сподіваємося, що ця публікація допоможе їх знайти і виправити ситуацію, бо ще декілька років такого внутрішнього «піару» - і ми матимемо такий рівень масової свідомості, який описано вище.
Марина Ковальчук, PR-департамент компанії GEM, спеціально для «Телекритики»
telekritika.ua
16 January, 2010
Проблеми у чесько-польському прикордонні
Двомовні таблички з назвами вулиць, містечок та сіл – явище звичне у чесько-польському прикордонні, де поколіннями мешкають поляки. Останнім часом невідомі вандали почали таблички перемальовувати і зривати.
Тільки у Чеському Тєшині – на самісінькому кордоні з Польщею – днями пошкоджено понад тридцять табличок з двомовними назвами вулиць, а п’ять – украдено. Тимчасом, шістнадцять відсотків мешканців міста – поляки, а загалом поляків на Тєшинщині – десь сорок одна тисяча. «Прикро спостерігати шовіністичні вихватки сьогодні, коли живемо разом у Європейському союзі», – каже міський голова Віт Словачек.
Втручаються політики
На зачастілі випадки нищення двомовних написів звернув увагу й міністр з проблематики людських прав та національних меншин Міхал Коцаб. «Шануймо давні традиції чесько-польського співжиття, – пише він у відкритому листі, – і мову наших сусідів, яка нічим не завинила». Голова «Конґресу поляків у Чеській республіці» Йозеф Шимечек наголосив, що там, де відповідне (згідно з європейськими нормами) число мешканців голоситься до польської меншини, мусять бути двомовними не лише назви вулиць, а й назви державних установ.
Генеральний консул Польщі в Остраві Єжі Кронголд, коментуючи інциденти з табличками для чеського щоденника Mladá fronta Dnes, зазначив, що вони відкидають Чехію, країну, яка мала б визнавати засадничі вимоги ЄС, на багато років назад. Варто нагадати, що повищі інциденти відбуваються на терені, який в ті часи, що їх має на думці польський консул, спричиняв численні територіальні суперечки між колишньою Чехословаччиною та Польщею.
Автор: Микола Шатилов Редактор: Леся Юрченко | dw-world.de
Тільки у Чеському Тєшині – на самісінькому кордоні з Польщею – днями пошкоджено понад тридцять табличок з двомовними назвами вулиць, а п’ять – украдено. Тимчасом, шістнадцять відсотків мешканців міста – поляки, а загалом поляків на Тєшинщині – десь сорок одна тисяча. «Прикро спостерігати шовіністичні вихватки сьогодні, коли живемо разом у Європейському союзі», – каже міський голова Віт Словачек.
Втручаються політики
На зачастілі випадки нищення двомовних написів звернув увагу й міністр з проблематики людських прав та національних меншин Міхал Коцаб. «Шануймо давні традиції чесько-польського співжиття, – пише він у відкритому листі, – і мову наших сусідів, яка нічим не завинила». Голова «Конґресу поляків у Чеській республіці» Йозеф Шимечек наголосив, що там, де відповідне (згідно з європейськими нормами) число мешканців голоситься до польської меншини, мусять бути двомовними не лише назви вулиць, а й назви державних установ.
Генеральний консул Польщі в Остраві Єжі Кронголд, коментуючи інциденти з табличками для чеського щоденника Mladá fronta Dnes, зазначив, що вони відкидають Чехію, країну, яка мала б визнавати засадничі вимоги ЄС, на багато років назад. Варто нагадати, що повищі інциденти відбуваються на терені, який в ті часи, що їх має на думці польський консул, спричиняв численні територіальні суперечки між колишньою Чехословаччиною та Польщею.
Автор: Микола Шатилов Редактор: Леся Юрченко | dw-world.de
19 November, 2009
Рейтинг найбільш недружніх до України європейських країн
Німеччина, Австрія, Нідерланди та Бельгія є найбільшими противниками лібералізації візового режиму з Україною.
Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це повідомив сьогодні журналістам заступник міністра закордонних справ України Костянтин ЄЛІСЄЄВ.
“Ці країни - проти вільного пересування українців в Європі. Я не вважаю це чесним”, - сказав він.
Заступник міністра висловив нерозуміння, чому ці країни виступають проти подальшої лібералізації візового режиму з Україною.
“Ми ж не просимо запровадити безвізовий режим у терміновому порядку, ми просимо розробити чіткі документи з умовами та термінами виконання”, - сказав К.ЄЛІСЄЄВ.
“Я не розумію, чому ці країни проти навіть лібералізації візового режиму для туристів... для представників релігійних меншин – це ж взагалі одна з цінностей ЄС”, - додав він.
Як повідомляв УНІАН, 18 червня 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, яка набула чинності з 1 січня 2008 року. З того часу Україна неодноразово намагалася розширити перелік категорій громадян, яким би візи надавалися безкоштовно, однак їх так і не вдалося цього домогтись.
29 жовтня 2008 року Єврокомісія та Україна офіційно розпочали консультації щодо введення безвізового режиму. Рішення про початок таких консультацій було ухвалене на саміті ЄС-Україна у Парижі 9 вересня 2008 року.
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192949
Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це повідомив сьогодні журналістам заступник міністра закордонних справ України Костянтин ЄЛІСЄЄВ.
“Ці країни - проти вільного пересування українців в Європі. Я не вважаю це чесним”, - сказав він.
Заступник міністра висловив нерозуміння, чому ці країни виступають проти подальшої лібералізації візового режиму з Україною.
“Ми ж не просимо запровадити безвізовий режим у терміновому порядку, ми просимо розробити чіткі документи з умовами та термінами виконання”, - сказав К.ЄЛІСЄЄВ.
“Я не розумію, чому ці країни проти навіть лібералізації візового режиму для туристів... для представників релігійних меншин – це ж взагалі одна з цінностей ЄС”, - додав він.
Як повідомляв УНІАН, 18 червня 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, яка набула чинності з 1 січня 2008 року. З того часу Україна неодноразово намагалася розширити перелік категорій громадян, яким би візи надавалися безкоштовно, однак їх так і не вдалося цього домогтись.
29 жовтня 2008 року Єврокомісія та Україна офіційно розпочали консультації щодо введення безвізового режиму. Рішення про початок таких консультацій було ухвалене на саміті ЄС-Україна у Парижі 9 вересня 2008 року.
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192949
18 November, 2009
Рада відмовилася прийняти земельний кадастр
Верховна Рада відмовилася прийняти дороблений законопроект "Про державний земельний кадастр" із пропозиціями Президента Віктора Ющенка.
За прийняття проекту закону № 0855 проголосували 162 депутата при необхідних 226.
Метою проекту було створення правової бази проведення земельно-кадастрової діяльності, введення державного земельного кадастру, ефективного механізму гарантування прав власності на землю й кадастрової інформації.
Документ визначав правові й організаційні правила проведення земельно-кадастрової діяльності, у тому числі реєстрації земельних ділянок, використання кадастрових відомостей, спрямованих на захист права власності й користування землею, раціонального використання й охорони земель.
Об'єктом земельного кадастру пропонувалося визначити всі землі України.
Як повідомляло агентство, у березні 2007 року Верховна Рада прийняла земельний кадастр.
Після цього Ющенко застосував вето до прийнятого закону й надав свої пропозиції.
Президент, підтримуючи необхідність нормативного врегулювання питань ведення земельного кадастру, зазначив, що цей закон нівелює ідею створення кадастрово-реєстраційної системи, і не відповідає інтересам держави й громадян, а його положення не узгодженні з Конституцією й Земельним кодексом.
Зокрема, Ющенко заявив, що цей закон вводить ще одну інформаційну систему відомостей і документів про земельні ділянки, поряд з існуючої - державним реєстром прав на нерухоме майно.
un.ua
За прийняття проекту закону № 0855 проголосували 162 депутата при необхідних 226.
Метою проекту було створення правової бази проведення земельно-кадастрової діяльності, введення державного земельного кадастру, ефективного механізму гарантування прав власності на землю й кадастрової інформації.
Документ визначав правові й організаційні правила проведення земельно-кадастрової діяльності, у тому числі реєстрації земельних ділянок, використання кадастрових відомостей, спрямованих на захист права власності й користування землею, раціонального використання й охорони земель.
Об'єктом земельного кадастру пропонувалося визначити всі землі України.
Як повідомляло агентство, у березні 2007 року Верховна Рада прийняла земельний кадастр.
Після цього Ющенко застосував вето до прийнятого закону й надав свої пропозиції.
Президент, підтримуючи необхідність нормативного врегулювання питань ведення земельного кадастру, зазначив, що цей закон нівелює ідею створення кадастрово-реєстраційної системи, і не відповідає інтересам держави й громадян, а його положення не узгодженні з Конституцією й Земельним кодексом.
Зокрема, Ющенко заявив, що цей закон вводить ще одну інформаційну систему відомостей і документів про земельні ділянки, поряд з існуючої - державним реєстром прав на нерухоме майно.
un.ua
Довкола траси Київ - Одеса – міжнародний скандал
Італійські компанії вимагають від "Укравтодору" й Мінтрансу 45 млн. євро компенсації за порушення умов угоди з реконструкції дороги Київ - Одеса.
Компанії Torno Global Contracting і Beta Funding уже звернулися до Міжнародної торговельної палати у Франції з вимогою розібратися в ситуації, пише "Дело".
З Torno Global Contracting держслужба автомобільних доріг почала співпрацювати у 2003 році. Її фахівців Мінтранс залучив як консультанти у проекті, що передбачав доведення траси Київ - Одеса за якістю і статусом до рівня платної. Сума угоди склала 5,5 млн. євро.
За словами голови "Укравтодору" Вадима Гуржоса, розбіжності з італійською стороною виникли на правовому ґрунті.
Чиновник стверджує, що Мінтранс "перевищив свої повноваження" й уклав угоду з Torno Global Contracting без необхідних дозволів Кабміну.
"Після того як це з'ясувалося, оплата роботи фахівців компанії вже не здійснювалася. Ми вважали, що робота виконувалася нелегітимно", - пояснив Гуржос.
До того як з'ясувалося, що Мінтранс уклав нелегітимну угоду, українська сторона вже встигла заплатити італійцям 2 млн. євро.
Тепер, крім решти 3,5 млн., італійські підрядники вимагають від "Укравтодору" 41,5 млн. євро в якості компенсації за моральну шкоду.
Гуржос зазначає, що представники України вели переговори з італійською компанією про врегулювання конфлікту.
"Ми пропонували їм участь у різних генеральних підрядах і тендерах, щоб компенсувати цю суму, але, на жаль, вони не були конкурентноздатні в конкурсах", - зазначив голова "Укравтодору".
У свою чергу, представник Torno Global Contracting Клавдія Трентін зазначила, що компанія не зацікавлена коментувати суперечку з українською стороною.
Про другу італійську компанію, яка фігурує в суперечці, – Beta Funding – у "Укравтодорі" чують уперше, стверджуючи, що з цією фірмою жодних угоди не укладали.
У відкритих джерелах інформації про Beta Funding немає. За деякими даними, ця компанія викупила частину корпоративних прав Torno Global Contracting.
У цілому будівництво автодороги Київ - Одеса в 2003-2004 роках обійшлося Україні у 2,7 млрд. грн.
Під реалізацію проекту був залучений кредит Deutsche Bank у $480 млн. терміном на 10 років під 6,8% річних із відстрочкою платежів протягом 2 років. Але у 2005 році проект був визнаний незавершеним.
pravda.com.ua
Компанії Torno Global Contracting і Beta Funding уже звернулися до Міжнародної торговельної палати у Франції з вимогою розібратися в ситуації, пише "Дело".
З Torno Global Contracting держслужба автомобільних доріг почала співпрацювати у 2003 році. Її фахівців Мінтранс залучив як консультанти у проекті, що передбачав доведення траси Київ - Одеса за якістю і статусом до рівня платної. Сума угоди склала 5,5 млн. євро.
За словами голови "Укравтодору" Вадима Гуржоса, розбіжності з італійською стороною виникли на правовому ґрунті.
Чиновник стверджує, що Мінтранс "перевищив свої повноваження" й уклав угоду з Torno Global Contracting без необхідних дозволів Кабміну.
"Після того як це з'ясувалося, оплата роботи фахівців компанії вже не здійснювалася. Ми вважали, що робота виконувалася нелегітимно", - пояснив Гуржос.
До того як з'ясувалося, що Мінтранс уклав нелегітимну угоду, українська сторона вже встигла заплатити італійцям 2 млн. євро.
Тепер, крім решти 3,5 млн., італійські підрядники вимагають від "Укравтодору" 41,5 млн. євро в якості компенсації за моральну шкоду.
Гуржос зазначає, що представники України вели переговори з італійською компанією про врегулювання конфлікту.
"Ми пропонували їм участь у різних генеральних підрядах і тендерах, щоб компенсувати цю суму, але, на жаль, вони не були конкурентноздатні в конкурсах", - зазначив голова "Укравтодору".
У свою чергу, представник Torno Global Contracting Клавдія Трентін зазначила, що компанія не зацікавлена коментувати суперечку з українською стороною.
Про другу італійську компанію, яка фігурує в суперечці, – Beta Funding – у "Укравтодорі" чують уперше, стверджуючи, що з цією фірмою жодних угоди не укладали.
У відкритих джерелах інформації про Beta Funding немає. За деякими даними, ця компанія викупила частину корпоративних прав Torno Global Contracting.
У цілому будівництво автодороги Київ - Одеса в 2003-2004 роках обійшлося Україні у 2,7 млрд. грн.
Під реалізацію проекту був залучений кредит Deutsche Bank у $480 млн. терміном на 10 років під 6,8% річних із відстрочкою платежів протягом 2 років. Але у 2005 році проект був визнаний незавершеним.
pravda.com.ua
16 November, 2009
У Москві міліція затримала Бориса Нємцова
Московська міліція затримала декількох активістів руху "Солідарність", серед яких опинився Борис Нємцов. Всі затримання були проведені поблизу СІЗО, де міститься арештований на 10 діб керівник виконкому коаліції "Інша Росія" Едуард Лімонов.
Як повідомила прес-секретар руху Ольга Шоріна, її і виконавчого директора "Солідарності" Дениса Білунова співробітники міліції затримали під час проведення пікету. "Денис проводив одиночний пікет на підтримку Едуарда Лімонова, а мене затримали як глядача", - розповіла вона.
За інформацією сайту "Каспаров.ру", Білунов, стоячи на протилежній від СІЗО стороні дорогі, розгорнув плакат "Свободу політичним в`язням". Після того, як він був затриманий, з плакатом "Свободу Едуардові Лімонову" його місце зайняв Борис Нємцов.
Повідомляється також, що у "Нагорное" доставлений ще один активіст "Солідарності" Володимир Мілов. Його затримали теж після проведення одиночного пікету.
Письменник і один з лідерів "Іншої Росії" Едуард Лімонов був затриманий міліцією 31 жовтня на несанкціонованому мітингу в захист конституційного права на свободу демонстрацій. Там же були затримані ще близько 50 активістів. Згодом всіх затриманих, окрім Лімонова, відпустили. 12 листопада суд присудив йому 10 діб адміністративного арешту і штрафу 1000 рублів.
Правоохоронні органи поки ніяк не прокоментували затримання лідерів "Солідарності".
unian.net
Як повідомила прес-секретар руху Ольга Шоріна, її і виконавчого директора "Солідарності" Дениса Білунова співробітники міліції затримали під час проведення пікету. "Денис проводив одиночний пікет на підтримку Едуарда Лімонова, а мене затримали як глядача", - розповіла вона.
За інформацією сайту "Каспаров.ру", Білунов, стоячи на протилежній від СІЗО стороні дорогі, розгорнув плакат "Свободу політичним в`язням". Після того, як він був затриманий, з плакатом "Свободу Едуардові Лімонову" його місце зайняв Борис Нємцов.
Повідомляється також, що у "Нагорное" доставлений ще один активіст "Солідарності" Володимир Мілов. Його затримали теж після проведення одиночного пікету.
Письменник і один з лідерів "Іншої Росії" Едуард Лімонов був затриманий міліцією 31 жовтня на несанкціонованому мітингу в захист конституційного права на свободу демонстрацій. Там же були затримані ще близько 50 активістів. Згодом всіх затриманих, окрім Лімонова, відпустили. 12 листопада суд присудив йому 10 діб адміністративного арешту і штрафу 1000 рублів.
Правоохоронні органи поки ніяк не прокоментували затримання лідерів "Солідарності".
unian.net
14 November, 2009
РПЦ розриває відносини з німецькими євангелістами. Через жінку
Російська православна церква хоче розірвати відносини з Євангелічною церквою Німеччини через те, що на її чолі було обрано жінку. Німецькі протестанти називають таку реакцію неприйнятною.
Про свій намір розірвати відносини з Євангелічною церквою Німеччини Російська православна церква повідомила у п’ятницю. РПЦ мотивувала свою позицію дотриманням біблійних настанов. За словами голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, архієпископа Іларіона, «християнська церква має дотримуватися Біблії та християнських традицій. А коли ухвалюються рішення проти Біблії і проти традиції, це викликає в нас неприйняття».
Позиція РПЦ викликала «здивування і велике нерозуміння»
Неприйнятною вважає критику РПЦ і керівництво німецьких євангелістів. У листі до російського патріарха Кирила ІІ новообрана голова німецької Євангелічної церкви Марґот Кессманн зазначила, що зі «здивуванням і великим нерозумінням» сприйняла повідомлення з Москви: «Екуменічному рухові властива взаємна повага. Можливо, ми маємо різне розуміння церкви, посад, порядку, але, незважаючи на це, ми залишаємося в діалозі одне з одним. Адже нас більше об’єднує, аніж розділяє».
Водночас у листі сказано, що Євангелічна церква Німеччини сподівається на подальше продовження «теологічного діалогу, в ході якого обговорюватимуться центральні питання християнства». Тим часом РПЦ скасувала заплановану на 30 листопада зустріч представників двох церков у Берліні.
Нагадаємо, Марґот Кессманн, перша в історії Німеччини жінка на чолі Євангелічної церкви, була обрана наприкінці жовтня на 11-му синоді цієї однієї з найбільших протестантських церков у Європі, отримавши майже одностайну підтримку своїх колег.
Христина Ніколайчук / dpa / afpd | dw-world.de
Про свій намір розірвати відносини з Євангелічною церквою Німеччини Російська православна церква повідомила у п’ятницю. РПЦ мотивувала свою позицію дотриманням біблійних настанов. За словами голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, архієпископа Іларіона, «християнська церква має дотримуватися Біблії та християнських традицій. А коли ухвалюються рішення проти Біблії і проти традиції, це викликає в нас неприйняття».
Позиція РПЦ викликала «здивування і велике нерозуміння»
Неприйнятною вважає критику РПЦ і керівництво німецьких євангелістів. У листі до російського патріарха Кирила ІІ новообрана голова німецької Євангелічної церкви Марґот Кессманн зазначила, що зі «здивуванням і великим нерозумінням» сприйняла повідомлення з Москви: «Екуменічному рухові властива взаємна повага. Можливо, ми маємо різне розуміння церкви, посад, порядку, але, незважаючи на це, ми залишаємося в діалозі одне з одним. Адже нас більше об’єднує, аніж розділяє».
Водночас у листі сказано, що Євангелічна церква Німеччини сподівається на подальше продовження «теологічного діалогу, в ході якого обговорюватимуться центральні питання християнства». Тим часом РПЦ скасувала заплановану на 30 листопада зустріч представників двох церков у Берліні.
Нагадаємо, Марґот Кессманн, перша в історії Німеччини жінка на чолі Євангелічної церкви, була обрана наприкінці жовтня на 11-му синоді цієї однієї з найбільших протестантських церков у Європі, отримавши майже одностайну підтримку своїх колег.
Христина Ніколайчук / dpa / afpd | dw-world.de
09 November, 2009
Гебістська Росія за кордоном
Культурний рівень будь-якої країни легко оцінити по поведінці її представників за кордоном. Серед них особливо помітними є люди, які користуються дипломатичною недоторканістю, часто вважаючи себе "понад законом".
Щороку стають відомими кількість штрафів, які накладаються на дипломатів - порушників правил паркування у маленькій і зручній столиці Фінської Республіки місті Гельсінкі. Багаторічним лідером у цій графі порушень громадського порядку є дипломати Російської Федерації: лише за три перших квартали поточного року дипломати - росіяни були оштрафовані аж 108 разів! Нагадаю - це лише у столиці країни!
Для порівняння, словацькі дипломати отримали лише 13 штрафів, американські - 16, українці не були оштрафовані жодного разу.
Важливим фактором культурного зростання країни є також готовність її громадян змінюватися на краще. Щоб оцінити цей фактор не треба далеко ходити – візьмемо для прикладу ті ж штрафи за невірну парковку.
Більше сотні штрафів росіянам-дипломатам було виписано також протягом ідентичного періоду минулого року. Інакше кажучи, культурний ріст дорівнює нулю.
Натомість ті ж словацькі дипломати отримали у минулому році 30 штрафів, що майже в два рази перевищувало цьогорічні 13, а мериканці порушили правила парковки у минулому році 22 рази - цього року теж вочевидь покращили свою автоповедінку.
Осіб, які користуються дипломатичною недоторканістю, практично неможливо закликати до відповідальності. У керівника дипломатичної установи є, однак, можливість впливати на поведінку своїх підлеглих, були б лише достатній рівень власної культури й бажання.
Так от, зі штрафів, які лягають перше на стіл керівників дип. установ, американці у цьому році сплатили усі, в минулому 18 з 22. Росіяни не сплатили жодного штрафу!
Коментарі фінських читачів є недвозначними: "Типова російська ворожа поведінка", "Оголосити небажаною персоною", а пан посол Російської Федерації ображенно запитував зі сторінок місцевої газети, чому в цій країні існує таке неприязне ставлення до росіян.
За матеріалами фінської преси й з побажаннями успіхів у культурному зростані,
Віктор Єганов, Гельсінкі
Щороку стають відомими кількість штрафів, які накладаються на дипломатів - порушників правил паркування у маленькій і зручній столиці Фінської Республіки місті Гельсінкі. Багаторічним лідером у цій графі порушень громадського порядку є дипломати Російської Федерації: лише за три перших квартали поточного року дипломати - росіяни були оштрафовані аж 108 разів! Нагадаю - це лише у столиці країни!
Для порівняння, словацькі дипломати отримали лише 13 штрафів, американські - 16, українці не були оштрафовані жодного разу.
Важливим фактором культурного зростання країни є також готовність її громадян змінюватися на краще. Щоб оцінити цей фактор не треба далеко ходити – візьмемо для прикладу ті ж штрафи за невірну парковку.
Більше сотні штрафів росіянам-дипломатам було виписано також протягом ідентичного періоду минулого року. Інакше кажучи, культурний ріст дорівнює нулю.
Натомість ті ж словацькі дипломати отримали у минулому році 30 штрафів, що майже в два рази перевищувало цьогорічні 13, а мериканці порушили правила парковки у минулому році 22 рази - цього року теж вочевидь покращили свою автоповедінку.
Осіб, які користуються дипломатичною недоторканістю, практично неможливо закликати до відповідальності. У керівника дипломатичної установи є, однак, можливість впливати на поведінку своїх підлеглих, були б лише достатній рівень власної культури й бажання.
Так от, зі штрафів, які лягають перше на стіл керівників дип. установ, американці у цьому році сплатили усі, в минулому 18 з 22. Росіяни не сплатили жодного штрафу!
Коментарі фінських читачів є недвозначними: "Типова російська ворожа поведінка", "Оголосити небажаною персоною", а пан посол Російської Федерації ображенно запитував зі сторінок місцевої газети, чому в цій країні існує таке неприязне ставлення до росіян.
За матеріалами фінської преси й з побажаннями успіхів у культурному зростані,
Віктор Єганов, Гельсінкі
04 November, 2009
Українці переконані що вибори будуть масово фальсифікуватися
82% українців вважають, що на президентських виборах будуть масові фальсифікації.
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
03 November, 2009
Польського воротаря вигнали з данського клубу за гомофобію
Польського воротаря Аркадіуша Онишка вигнали з данського футбольного клубу Мідтьюлланд за гомофобські вислови, які він допустив у своїй автобіографії.
У книзі, що одержала назву Fucking Polak, Онишко заявив, що він ненавидить геїв. Керівництво клубу прийняло рішення розірвати контракт із 35-річним голкіпером. Про це пише датське видання The Copenhagen Post.
У своїй автобіографії Онишко заявив, що йому огидно чути, як геї розмовляють один з одним. Польський воротар зізнався, що його нудить, коли він бачить, як цілуються чоловіки. В інтерв'ю про свою книгу Онишко сказав, що будучи католиком, він вважає гомосексуалізм неприйнятним.
Як повідомляє інтернет-видання News at Poland.com, у своїй автобіографії Онишко також розповів про багато скандальних епізодів зі своєї кар'єри - зокрема, про побиття дружини і про те, як він бився в барах і пив алкогольні напої перед матчами.
Онишко уклав контракт з Мідтьюлландом перед початком сезону-2009/10. З 2003 до 2009 року він виступав за інший датський клуб Оденсе . З цієї команди воротаря вигнали в червні 2009 року - після того, як суд засудив його до тримісячного ув'язнення за побиття власної дружини.
До переходу в Оденсе Онишко п'ять років грав за датський Віборг. До цього воротар виступав за польські клуби. У 1992 році у складі збірної Польщі Онишко виграв срібні медалі Олімпійських ігор у Барселоні.
korespondent.net
У книзі, що одержала назву Fucking Polak, Онишко заявив, що він ненавидить геїв. Керівництво клубу прийняло рішення розірвати контракт із 35-річним голкіпером. Про це пише датське видання The Copenhagen Post.
У своїй автобіографії Онишко заявив, що йому огидно чути, як геї розмовляють один з одним. Польський воротар зізнався, що його нудить, коли він бачить, як цілуються чоловіки. В інтерв'ю про свою книгу Онишко сказав, що будучи католиком, він вважає гомосексуалізм неприйнятним.
Як повідомляє інтернет-видання News at Poland.com, у своїй автобіографії Онишко також розповів про багато скандальних епізодів зі своєї кар'єри - зокрема, про побиття дружини і про те, як він бився в барах і пив алкогольні напої перед матчами.
Онишко уклав контракт з Мідтьюлландом перед початком сезону-2009/10. З 2003 до 2009 року він виступав за інший датський клуб Оденсе . З цієї команди воротаря вигнали в червні 2009 року - після того, як суд засудив його до тримісячного ув'язнення за побиття власної дружини.
До переходу в Оденсе Онишко п'ять років грав за датський Віборг. До цього воротар виступав за польські клуби. У 1992 році у складі збірної Польщі Онишко виграв срібні медалі Олімпійських ігор у Барселоні.
korespondent.net
02 November, 2009
Експерт допускає, що Росія готується до нової війни
Концентрація російських військових частин на Кавказі може означати підготовку Росії до нової війни.
Таку думку УНІАН висловив російський військовий експерт Павло ФЕЛЬГЕНГАУЕР, коментуючи перекидання військових частин з Підмосков`я та інших регіонів Росії у Північнокавказький військовий округ.
Експерт допустив можливість відновлення навесні наступного року великомасштабних бойових дій у регіоні. «Те, що на Кавказі концентруються військові частини, – це зрозуміло: там триває війна і ще буде», - сказав він.
П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР також не вірить, що причиною збільшення кількості військових на Кавказі є відбиття військової агресії Грузії, про що говорять офіційні особи. «Яке там військове відбиття нападу Грузії? Вони що - на Ростов підуть, чи що? От російська агресія проти Грузії цілком ймовірна. Не зараз, але, починаючи з квітня, загроза повертається», - вважає він.
При цьому експерт припустив використання у майбутньому цього угруповання і для конфлікту з Україною, оскільки, розташовані у Південному федеральному окрузі (ПФО) «війська можуть бути повернені як в один, так і в інший бік».
У найближчому майбутньому військовий конфлікт з Україною, на його думку, малоймовірний, хоча будь-яке загострення політичної ситуації може змінити ситуацію. «Конфлікт з Україною – справа майбутнього. Принаймні, не цього року і не в найближчі кілька років, швидше за все», вважає П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР.
При цьому він додав, що Росії необхідно закінчити розпочату військову реформу. «До розв’язання проблем з Україною військовим шляхом Росія поки ще не готова, оскільки спочатку необхідно закінчити військову реформу. Це, певна річ, не 100% заборона. Німецькі генерали теж попереджали Гітлера про те, що раніше 1944 року розпочинати війну ніяк не можна, і що вони аж ніяк не готові, зважаючи на незавершеність реформи», - нагадав він.
Україна для Росії зараз, за словами експерта, не військова, а політична проблема, і подальші відносини між країнами залежатимуть від результатів президентських виборів, оскільки у Москві сподіваються на прихід до влади в Києві «здорових сил», з якими і так можна буде домовитися.
«Якщо прийде ЯНУКОВИЧ, то що - ми з ним воюватимемо? А з ТИМОШЕНКО намагатимуться домовитися. У нас так завжди – спочатку пропонують продати намет, а вже потім, якщо придбати не вийшло, наїжджають і спалюють його», - сказав він.
За словами П.ФЕЛЬГЕНГАУЕРА, серед російської правлячої еліті дуже поширена думка про необхідність об`єднання Росії з Білоруссю, Північним Казахстаном і, щонайменше, з 2/3 території України – східною і південною її частинами. «Про це писав ще О.Солженіцин – приєднати до Росії 25-30 млн. слов`ян. Для того щоб зберегти слов`янський профіль, Росії необхідно приєднати слов`янські православні регіони. Вважається, що це вирішить демографічну кризу в Росії і дасть змогу запобігти заміні слов`янського населення неслов`янським. Така ідея дуже поширена – про це у приватній бесіді вам скажуть міністри і великі начальники. Про це і ПУТІН говорив, коли ще у СОБЧАКА працював: що росіяни - це розділена нація, що 30 млн. росіян перебувають за межами РФ», - сказав експерт.
Довідка УНІАН. 29 жовтня російська газета «Независимая газета», посилаючись на свої джерела, повідомила, що на базі дислокованої у Владикавказі 58-ї армії зараз закінчується формування оперативного командування, до складу якого замість двох дивізій увійдуть сім мотострілецьких і одна танкова бригада. Таким чином, кількість з`єднань, що діють у регіоні, зросте, як мінімум, у чотири рази.
Їх призначення – відбиття агресії з південного напряму, тобто з боку Грузії, а також підтримка Об`єднаного угруповання військ, дислокованого в Чечні та інших республіках Північного Кавказу. Окрім цього, авіаційні дивізії і полки ПКВО перетворяться на військові авіабази, у штаті кожної з них знаходитиметься не менш як п`ять ескадрилей. Саме у ці з`єднання буде передано значну частину нової бойової техніки, а також літаки і вертольоти, які Міноборони має намір придбати у оборонний-промислового комплексу в 2010 році.
Співбесідник «НГ» не виключив, що до складу округу увійде перший в російській армії дивізіон оперативно-тактичних ракет «Іскандер».
Посилювати угруповання військ на Північному Кавказі продовжать і за рахунок сил спеціального призначення і розвідки Внутрішніх військ МВС РФ.
unian.net
Таку думку УНІАН висловив російський військовий експерт Павло ФЕЛЬГЕНГАУЕР, коментуючи перекидання військових частин з Підмосков`я та інших регіонів Росії у Північнокавказький військовий округ.
Експерт допустив можливість відновлення навесні наступного року великомасштабних бойових дій у регіоні. «Те, що на Кавказі концентруються військові частини, – це зрозуміло: там триває війна і ще буде», - сказав він.
П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР також не вірить, що причиною збільшення кількості військових на Кавказі є відбиття військової агресії Грузії, про що говорять офіційні особи. «Яке там військове відбиття нападу Грузії? Вони що - на Ростов підуть, чи що? От російська агресія проти Грузії цілком ймовірна. Не зараз, але, починаючи з квітня, загроза повертається», - вважає він.
При цьому експерт припустив використання у майбутньому цього угруповання і для конфлікту з Україною, оскільки, розташовані у Південному федеральному окрузі (ПФО) «війська можуть бути повернені як в один, так і в інший бік».
У найближчому майбутньому військовий конфлікт з Україною, на його думку, малоймовірний, хоча будь-яке загострення політичної ситуації може змінити ситуацію. «Конфлікт з Україною – справа майбутнього. Принаймні, не цього року і не в найближчі кілька років, швидше за все», вважає П.ФЕЛЬГЕНГАУЕР.
При цьому він додав, що Росії необхідно закінчити розпочату військову реформу. «До розв’язання проблем з Україною військовим шляхом Росія поки ще не готова, оскільки спочатку необхідно закінчити військову реформу. Це, певна річ, не 100% заборона. Німецькі генерали теж попереджали Гітлера про те, що раніше 1944 року розпочинати війну ніяк не можна, і що вони аж ніяк не готові, зважаючи на незавершеність реформи», - нагадав він.
Україна для Росії зараз, за словами експерта, не військова, а політична проблема, і подальші відносини між країнами залежатимуть від результатів президентських виборів, оскільки у Москві сподіваються на прихід до влади в Києві «здорових сил», з якими і так можна буде домовитися.
«Якщо прийде ЯНУКОВИЧ, то що - ми з ним воюватимемо? А з ТИМОШЕНКО намагатимуться домовитися. У нас так завжди – спочатку пропонують продати намет, а вже потім, якщо придбати не вийшло, наїжджають і спалюють його», - сказав він.
За словами П.ФЕЛЬГЕНГАУЕРА, серед російської правлячої еліті дуже поширена думка про необхідність об`єднання Росії з Білоруссю, Північним Казахстаном і, щонайменше, з 2/3 території України – східною і південною її частинами. «Про це писав ще О.Солженіцин – приєднати до Росії 25-30 млн. слов`ян. Для того щоб зберегти слов`янський профіль, Росії необхідно приєднати слов`янські православні регіони. Вважається, що це вирішить демографічну кризу в Росії і дасть змогу запобігти заміні слов`янського населення неслов`янським. Така ідея дуже поширена – про це у приватній бесіді вам скажуть міністри і великі начальники. Про це і ПУТІН говорив, коли ще у СОБЧАКА працював: що росіяни - це розділена нація, що 30 млн. росіян перебувають за межами РФ», - сказав експерт.
Довідка УНІАН. 29 жовтня російська газета «Независимая газета», посилаючись на свої джерела, повідомила, що на базі дислокованої у Владикавказі 58-ї армії зараз закінчується формування оперативного командування, до складу якого замість двох дивізій увійдуть сім мотострілецьких і одна танкова бригада. Таким чином, кількість з`єднань, що діють у регіоні, зросте, як мінімум, у чотири рази.
Їх призначення – відбиття агресії з південного напряму, тобто з боку Грузії, а також підтримка Об`єднаного угруповання військ, дислокованого в Чечні та інших республіках Північного Кавказу. Окрім цього, авіаційні дивізії і полки ПКВО перетворяться на військові авіабази, у штаті кожної з них знаходитиметься не менш як п`ять ескадрилей. Саме у ці з`єднання буде передано значну частину нової бойової техніки, а також літаки і вертольоти, які Міноборони має намір придбати у оборонний-промислового комплексу в 2010 році.
Співбесідник «НГ» не виключив, що до складу округу увійде перший в російській армії дивізіон оперативно-тактичних ракет «Іскандер».
Посилювати угруповання військ на Північному Кавказі продовжать і за рахунок сил спеціального призначення і розвідки Внутрішніх військ МВС РФ.
unian.net
29 October, 2009
ОБСЄ: Росія наступає на свободу слова
Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Міклос ХАРАШТІ заявляє про відступ від принципів свободи слова в Росії.
Про це йдеться у заяві М.ХАРАШТІ, розміщеній на офіційному сайті ОБСЄ.
Свою заяву представник ОБСЄ зробив у відповідь на судовий процес, започаткований Президентом Чечні Рамазаном КАДИРОВИМ проти лідера правозахисної організації “Меморіал” Олега ОРЛОВА.
“Криміналізація критичних політичних заяв є неприйнятною і суперечить зобов’язанням свободи слова в рамках ОБСЄ”, - наголосив М.ХАРАШТІ у своєму листі на ім’я міністра закордонних справ Росії Сергія ЛАВРОВА.
Як повідомляв УНІАН, 6 жовтня Тверський суд Москви задовольнив позов про захист честі та гідності Р.КАДИРОВА до О.ОРЛОВА і постановив стягнути 50 тис. рублів (близько 1700 дол.) з центру “Меморіал” та 20 тис. рублів (близько 700 дол.) особисто з О.ОРЛОВА.
Позов Президента Чечні стосувався заяви О.ОРЛОВА, оприлюдненої на сайті організації після вбивства правозахисника Наталі Естемірової. Лідер “Меморіалу” звинувачував Р.КАДИРОВА у скоєнні цього злочину.
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192743
Про це йдеться у заяві М.ХАРАШТІ, розміщеній на офіційному сайті ОБСЄ.
Свою заяву представник ОБСЄ зробив у відповідь на судовий процес, започаткований Президентом Чечні Рамазаном КАДИРОВИМ проти лідера правозахисної організації “Меморіал” Олега ОРЛОВА.
“Криміналізація критичних політичних заяв є неприйнятною і суперечить зобов’язанням свободи слова в рамках ОБСЄ”, - наголосив М.ХАРАШТІ у своєму листі на ім’я міністра закордонних справ Росії Сергія ЛАВРОВА.
Як повідомляв УНІАН, 6 жовтня Тверський суд Москви задовольнив позов про захист честі та гідності Р.КАДИРОВА до О.ОРЛОВА і постановив стягнути 50 тис. рублів (близько 1700 дол.) з центру “Меморіал” та 20 тис. рублів (близько 700 дол.) особисто з О.ОРЛОВА.
Позов Президента Чечні стосувався заяви О.ОРЛОВА, оприлюдненої на сайті організації після вбивства правозахисника Наталі Естемірової. Лідер “Меморіалу” звинувачував Р.КАДИРОВА у скоєнні цього злочину.
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/192743
27 October, 2009
Заявление 48 ученых: Прекратить преследование ученых и вмешательство в исторические исследования
Попытки регламентации и цензурирования исторических исследований недопустимы в свободной стране, противоречат Конституции Российской Федерации и основополагающим международным актам по правам человека. Научное сообщество не нуждается в чиновном контроле, партийном руководстве и бюрократических указаниях, от которых зависит возможность изложения собственной точки зрения, состязательной дискуссии или беспрепятственных занятий с архивными документами.
Академические институты достаточно авторитетны и самостоятельны, чтобы выступить квалифицированными экспертами в научной полемике, которую лишь дискредитируют любые "комиссии по борьбе с фальсификациями истории". В действительности подлинной фальсификации отечественной истории способствует закрытое хранение многих бесценных архивных материалов и новые попытки мифологизации недавнего прошлого.
В этой связи мы заявляем решительный протест в связи с возбуждением 13 сентября 2009 года следователем по особо важным делам следственного управления Следственного комитета при прокуратуре РФ по Архангельской области В. В. Шевченко уголовного дела против заведующего кафедрой "Отечественной истории" Поморского государственного университета, профессора, доктора исторических наук Михаила Николаевича Супруна и начальника Информационного центра (ИЦ) УВД по Архангельской области (АО) Александра Васильевича Дударева.
М. Н. Супрун подозревается в том, что якобы "из корыстных побуждений с целью последующего сбыта решил организовать и осуществить сбор и формирование в электронную базу данных сведений о репатриированных с территории Германии по окончании Второй мировой войны граждан СССР, являющихся этническими немцами и поляками, выселенных в административном порядке в период 1945–1956 годов на территорию Архангельской области (в дальнейшем спецпереселенцев)". В дальнейшем, М. Н. Супрун якобы "умышленно, путем уговоров склонил начальника ИЦ УВД АО А. В. Дударева обеспечить ему и указанным им лицам беспрепятственный доступ к проверочно-фильтрационным делам спецпереселенцев". А. В. Дударев подозревается в том, что "отдал указание подчиненным ему сотрудникам архива ИЦ УВД АО допускать в архив Супруна М. Н. и указанных тем лиц".
Впервые за многие минувшие десятилетия сотрудники следственных органов вновь произвели обыски у ученых-историков, изъяв не только электронные носители информации, но и документы, выявленные М. Н. Супруном в результате многолетних и кропотливых исследований в отечественных и зарубежных архивах.
Травмированы не только подозреваемые, но и члены их семей, близкие, ученики… Остановлен официальный важный проект по формированию базы данных о репрессированных, осуществлявшийся Поморским университетом и Немецким Красным Крестом.
Возмутительный характер этого чудовищного, псевдоправового действа, который наносит огромный ущерб имиджу России и научному историческому сообществу, не вызывает у нас сомнений.
На самом деле, в соответствии со статьей 18 Закона "О реабилитации жертв политических репрессий", "списки лиц, реабилитированных на основании настоящего Закона, с указанием основных биографических данных, обвинений, по которым они признаны реабилитированными, периодически публикуются органами печати". При этом дело против М. Н. Супруна и А. В. Дударева было возбуждено до окончания работ и публикации ими каких-либо сведений о репрессированных.
Фактически у нас на глазах создается опасный прецедент, на основании которого можно возбудить уголовное преследование любого историка, чьи исследования по каким-либо причинам покажутся неугодными или неудобными власти. В перспективе – это возвращение к самым мрачным временам в истории советского государства, сломанные судьбы и обесцененные научные труды.
Мы выражаем солидарность с нашими коллегами в Архангельске и заявляем об их моральной поддержке.
Сегодня безразличие представителей российского исторического сообщества к настоящему делу будет означать корпоративное предательство.
Необходимо прекратить преследование ученых и вмешательство в исторические исследования по надуманным поводам и предлогам. Мы требуем прекращения уголовного дела в отношении Михаила Николаевича Супруна и Александра Васильевича Дударева, принесения извинений причастными к нему официальными лицами, компенсации ученым нанесенного им морального ущерба и возвращения всех изъятых на обысках документов и материалов.
Борис Ананьич, академик РАН,
Рафаил Ганелин, член-корреспондент РАН, главный научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН;
Доктора исторических наук:
Пётр Базанов, профессор Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусства,
Виктор Бердинских, профессор Вятского государственного университета,
Андрей Зубов, профессор МГИМО(У) МИД РФ,
Борис Колоницкий, ведущий научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Сергей Красильников, зав. кафедрой Отечественной истории Новосибирского государственного университета, ведущий научный сотрудник Института истории Сибирского отделения РАН,
Владимир Носков, зав. отделом Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Николай Смирнов, зав. группой Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Алексей Цамутали, ведущий научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН, Александр Чистиков, зав. отделом Санкт-Петербургского Института истории РАН;
Кандидаты исторических наук:
Кирилл Александров, научный сотрудник (Санкт-Петербургский государственный университет),
Надежда Белова, преподаватель кафедры философии и истории Вологодского института права и философии,
Геннадий Бордюгов, руководитель Международного Совета Ассоциации исследователей российского общества (Москва),
Владимир Ведерников (Санкт-Петербург),
Александр Гогун, докторант кафедры истории Восточной Европы Университета им. А. Гумбольдта (Санкт-Петербург),
Борис Дубенцов, доцент, ученый секретарь Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Надежда Игнатова, старший научный сотрудник Института языка и литературы Коми научного центра Уральского отделения РАН (Сыктывкар),
Николай Копосов, доктор философских наук, директор исследований Хельсинки-Коллегиум Хельсинского университета,
Александр Кузьминых, доцент кафедры философии и истории Вологодского института права и экономики,
Константин Обозный, (Псков),
Сергей Подболотов (Санкт-Петербург),
Алексей Раков, старший преподаватель кафедры истории России новейшего времени Историко-архивного института Российского государственного гуманитарного университета (Москва),
Михаил Рогачёв, главный редактор Коми республиканского мартиролога жертв массовых политических репрессий (Сыктывкар),
Борис Соколов, доктор филологических наук, член Русского ПЕН-Центра (Москва),
Никита Соколов, редактор отдела "Общество" журнала "New Times" (Москва),
Дина Хапаева, Хельсинки-Коллегиум Хельсинского университета,
Юрий Цурганов, доцент Российского государственного гуманитарного университета (Москва),
Владимир Черняев, Санкт-Петербургский Институт истории РАН,
Игорь Шауб, доцент кафедры западноевропейской и русской культуры исторического факультета Санкт-Петербургского государственного университета;
Яков Гордин, писатель, историк, главный редактор журнала "Звезда" (Санкт-Петербург),
полковник в отставке Валентин Ещенко, главный редактор журнала "Военно-исторический архив" (Москва),
полковник в отставке Лев Лопуховский, историк, кандидат военных наук (Москва);
Доктор Дитмар Нойтац, профессор Института Восточно-Европейских исследований Фрайбургского университета (Фрайбург),
Александр Потыльчак, доктор исторических наук , профессор, зав. кафедрой источниковедения и специальных исторических дисциплин Национального педагогического университета имени М. П. Драгоманова (Киев),
Доктор Анатолий Шмелёв, зам. куратора русских коллекций Гуверовского Института Стэнфордского университета (Пало-Альто),
Доктор Арон Шнеер, сотрудник мемориала Яд-Вашем (Иерусалим);
Доктор географических наук Павел Полян, профессор, ведущий научный сотрудник Института Географии РАН (Москва),
Доктор филологических наук Светлана Шешунова, профессор кафедры лингвистики Международного университета "Дубна",
Андрей Творогов, кандидат социологических наук, доцент кафедры философии и истории Вологодского института права и философии,
Роберт Битюгов, кандидат технических наук, доцент Санкт-Петербургского Института Машиностроения,
Вадим Белолугов, директор центра военных и военно-исторических исследований Гуманитарного университета (Екатеринбург),
Роман Биланчук, зав. отделом краеведения Вологодской областной универсальной научной библиотеки,
Николай Кедров, аспирант Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Валентин Кожевников, соискатель кафедры Всеобщей истории Вологодского государственного педагогического университета,
Татьяна Мельник, историк-краевед, член Архангельского отделения Российского общества историков-архивистов, член Международной организации "Русский плен",
Александр Ефимов, историк, редактор издательства "Святая Гора" (Москва),
Владимир Сорокин, сценарист, драматург (Москва).
khpg.org.ua
Академические институты достаточно авторитетны и самостоятельны, чтобы выступить квалифицированными экспертами в научной полемике, которую лишь дискредитируют любые "комиссии по борьбе с фальсификациями истории". В действительности подлинной фальсификации отечественной истории способствует закрытое хранение многих бесценных архивных материалов и новые попытки мифологизации недавнего прошлого.
В этой связи мы заявляем решительный протест в связи с возбуждением 13 сентября 2009 года следователем по особо важным делам следственного управления Следственного комитета при прокуратуре РФ по Архангельской области В. В. Шевченко уголовного дела против заведующего кафедрой "Отечественной истории" Поморского государственного университета, профессора, доктора исторических наук Михаила Николаевича Супруна и начальника Информационного центра (ИЦ) УВД по Архангельской области (АО) Александра Васильевича Дударева.
М. Н. Супрун подозревается в том, что якобы "из корыстных побуждений с целью последующего сбыта решил организовать и осуществить сбор и формирование в электронную базу данных сведений о репатриированных с территории Германии по окончании Второй мировой войны граждан СССР, являющихся этническими немцами и поляками, выселенных в административном порядке в период 1945–1956 годов на территорию Архангельской области (в дальнейшем спецпереселенцев)". В дальнейшем, М. Н. Супрун якобы "умышленно, путем уговоров склонил начальника ИЦ УВД АО А. В. Дударева обеспечить ему и указанным им лицам беспрепятственный доступ к проверочно-фильтрационным делам спецпереселенцев". А. В. Дударев подозревается в том, что "отдал указание подчиненным ему сотрудникам архива ИЦ УВД АО допускать в архив Супруна М. Н. и указанных тем лиц".
Впервые за многие минувшие десятилетия сотрудники следственных органов вновь произвели обыски у ученых-историков, изъяв не только электронные носители информации, но и документы, выявленные М. Н. Супруном в результате многолетних и кропотливых исследований в отечественных и зарубежных архивах.
Травмированы не только подозреваемые, но и члены их семей, близкие, ученики… Остановлен официальный важный проект по формированию базы данных о репрессированных, осуществлявшийся Поморским университетом и Немецким Красным Крестом.
Возмутительный характер этого чудовищного, псевдоправового действа, который наносит огромный ущерб имиджу России и научному историческому сообществу, не вызывает у нас сомнений.
На самом деле, в соответствии со статьей 18 Закона "О реабилитации жертв политических репрессий", "списки лиц, реабилитированных на основании настоящего Закона, с указанием основных биографических данных, обвинений, по которым они признаны реабилитированными, периодически публикуются органами печати". При этом дело против М. Н. Супруна и А. В. Дударева было возбуждено до окончания работ и публикации ими каких-либо сведений о репрессированных.
Фактически у нас на глазах создается опасный прецедент, на основании которого можно возбудить уголовное преследование любого историка, чьи исследования по каким-либо причинам покажутся неугодными или неудобными власти. В перспективе – это возвращение к самым мрачным временам в истории советского государства, сломанные судьбы и обесцененные научные труды.
Мы выражаем солидарность с нашими коллегами в Архангельске и заявляем об их моральной поддержке.
Сегодня безразличие представителей российского исторического сообщества к настоящему делу будет означать корпоративное предательство.
Необходимо прекратить преследование ученых и вмешательство в исторические исследования по надуманным поводам и предлогам. Мы требуем прекращения уголовного дела в отношении Михаила Николаевича Супруна и Александра Васильевича Дударева, принесения извинений причастными к нему официальными лицами, компенсации ученым нанесенного им морального ущерба и возвращения всех изъятых на обысках документов и материалов.
Борис Ананьич, академик РАН,
Рафаил Ганелин, член-корреспондент РАН, главный научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН;
Доктора исторических наук:
Пётр Базанов, профессор Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусства,
Виктор Бердинских, профессор Вятского государственного университета,
Андрей Зубов, профессор МГИМО(У) МИД РФ,
Борис Колоницкий, ведущий научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Сергей Красильников, зав. кафедрой Отечественной истории Новосибирского государственного университета, ведущий научный сотрудник Института истории Сибирского отделения РАН,
Владимир Носков, зав. отделом Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Николай Смирнов, зав. группой Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Алексей Цамутали, ведущий научный сотрудник Санкт-Петербургского Института истории РАН, Александр Чистиков, зав. отделом Санкт-Петербургского Института истории РАН;
Кандидаты исторических наук:
Кирилл Александров, научный сотрудник (Санкт-Петербургский государственный университет),
Надежда Белова, преподаватель кафедры философии и истории Вологодского института права и философии,
Геннадий Бордюгов, руководитель Международного Совета Ассоциации исследователей российского общества (Москва),
Владимир Ведерников (Санкт-Петербург),
Александр Гогун, докторант кафедры истории Восточной Европы Университета им. А. Гумбольдта (Санкт-Петербург),
Борис Дубенцов, доцент, ученый секретарь Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Надежда Игнатова, старший научный сотрудник Института языка и литературы Коми научного центра Уральского отделения РАН (Сыктывкар),
Николай Копосов, доктор философских наук, директор исследований Хельсинки-Коллегиум Хельсинского университета,
Александр Кузьминых, доцент кафедры философии и истории Вологодского института права и экономики,
Константин Обозный, (Псков),
Сергей Подболотов (Санкт-Петербург),
Алексей Раков, старший преподаватель кафедры истории России новейшего времени Историко-архивного института Российского государственного гуманитарного университета (Москва),
Михаил Рогачёв, главный редактор Коми республиканского мартиролога жертв массовых политических репрессий (Сыктывкар),
Борис Соколов, доктор филологических наук, член Русского ПЕН-Центра (Москва),
Никита Соколов, редактор отдела "Общество" журнала "New Times" (Москва),
Дина Хапаева, Хельсинки-Коллегиум Хельсинского университета,
Юрий Цурганов, доцент Российского государственного гуманитарного университета (Москва),
Владимир Черняев, Санкт-Петербургский Институт истории РАН,
Игорь Шауб, доцент кафедры западноевропейской и русской культуры исторического факультета Санкт-Петербургского государственного университета;
Яков Гордин, писатель, историк, главный редактор журнала "Звезда" (Санкт-Петербург),
полковник в отставке Валентин Ещенко, главный редактор журнала "Военно-исторический архив" (Москва),
полковник в отставке Лев Лопуховский, историк, кандидат военных наук (Москва);
Доктор Дитмар Нойтац, профессор Института Восточно-Европейских исследований Фрайбургского университета (Фрайбург),
Александр Потыльчак, доктор исторических наук , профессор, зав. кафедрой источниковедения и специальных исторических дисциплин Национального педагогического университета имени М. П. Драгоманова (Киев),
Доктор Анатолий Шмелёв, зам. куратора русских коллекций Гуверовского Института Стэнфордского университета (Пало-Альто),
Доктор Арон Шнеер, сотрудник мемориала Яд-Вашем (Иерусалим);
Доктор географических наук Павел Полян, профессор, ведущий научный сотрудник Института Географии РАН (Москва),
Доктор филологических наук Светлана Шешунова, профессор кафедры лингвистики Международного университета "Дубна",
Андрей Творогов, кандидат социологических наук, доцент кафедры философии и истории Вологодского института права и философии,
Роберт Битюгов, кандидат технических наук, доцент Санкт-Петербургского Института Машиностроения,
Вадим Белолугов, директор центра военных и военно-исторических исследований Гуманитарного университета (Екатеринбург),
Роман Биланчук, зав. отделом краеведения Вологодской областной универсальной научной библиотеки,
Николай Кедров, аспирант Санкт-Петербургского Института истории РАН,
Валентин Кожевников, соискатель кафедры Всеобщей истории Вологодского государственного педагогического университета,
Татьяна Мельник, историк-краевед, член Архангельского отделения Российского общества историков-архивистов, член Международной организации "Русский плен",
Александр Ефимов, историк, редактор издательства "Святая Гора" (Москва),
Владимир Сорокин, сценарист, драматург (Москва).
khpg.org.ua
Українська блогосфера стурбована можливим введенням цензури в інтернеті
Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про посилення боротьби з розповсюдженням дитячої порнографії. Українські блогери та інтернет-провайдери обурені деякими пунктами законопроекту.
Дане рішення викликало гучний резонанс в українській блогосфері. Користувачі впевнені, що насправді депутати мають намір створити зручний інструмент контролю і тиску для захисту власних інтересів у мережі.
За словами юзера deinde, це інструмент для контролю за кожним, хто зайшов в інтернет з території України. Згідно із законом, що готується, провайдери зобов'язані записувати всі рухи тіла клієнтів в інтернеті, доповідати правоохоронцям про кожен незаконний ресурс і незаконні фізичні зусилля, а також обмежувати доступ клієнтів до незаконного контенту на вимогу правоохоронців. Більше того, закон зобов'язує самих клієнтів повідомляти про будь-який незаконний контент провайдерам або правоохоронцям.
Якщо ж припустити, що закон працюватиме і всі кинуться рапортувати про порушення, інтернет-користувачі вважають, що в Україні навіть половину такого потоку інформації обробляти нікому. За словами deinde, закон свідомо створює не працюючу систему, а ситуативний інструмент.
Крім того, користувачі звертають увагу на те, що в попередніх абзацах, що описують суть закону, жодного разу не спливає порнографія - і все тому, що зона дії закону, за їх словами, набагато ширша.
"Ситуація ж із компетентністю законодавців і регуляторів у сфері нових технологій не змінилася з 2005 року, коли Мінтрансзв'язку неабияк повеселила професійну громадськість наміром фіксувати в держреєстрі розмір сайтiв у байтах", - зазначають блогери.
Крім того, до некомпетентності в регульованій сфері додається ще й незнання норм законодавчого процесу, на що чітко вказує висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Цей документ прямим текстом не рекомендує приймати закон: "Метою закону в даному випадку має бути протидія створення і поширення порнографічної продукції, а не накладення покарань на тих людей, які є її "споживачами". До речі, багато таких "споживачів", яких пропонується карати, зокрема, і позбавленням волі на термін до п'яти років, самі є неповнолітніми. З урахуванням усього викладеного вважаємо, що даний законопроект у запропонованій редакції приймати недоцільно".
Більше того, противники прийняття цього закону звертають увагу на неправильне вживання термінології, невідповідність прийнятим Україною нормам міжнародного права. Раніше міжнародні експерти радили Україні поки що не поспішати реєструвати інтернет-ЗМІ.
Крім того, користувачі інтернету хотіли б отримати відповідь на питання: з урахуванням якого конкретно міжнародного досвіду, як це зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, розроблено запропоновані законодавцями заходи.
У зв'язку з цим стурбовані користувачі вирішили створити сайт, на якому розміщена інформація про недоцільність, на їх погляд, прийняття в цілому цього закону.
***
Крім того, погоджуючись з необхідністю посилення боротьби з дитячою порнографією, інтернет-провайдери одразу після голосування у Верховній Раді висловили свої претензії до документа. "Нам пропонується вести звичайне стеження за переміщенням клієнтів усередині мережі, що є порушенням конституційних прав і свобод", - заявила голова правління Інтернет-асоціації України Тетяна Попова.
З нею згоден і генеральний директор ЗАТ Датагруп Олександр Данченко, який повідомив Ъ-Украина, що провайдери Інтернет-послуг готові надавати інформацію про з'єднання клієнтів тільки "після відповідного подання правоохоронних органів або за рішенням суду".
"Це технічно слабореалізовано і ще менш реалізовано з точки зору доказової бази... В інтернеті, на відміну від телефонії, немає поняття ініціатор з'єднання, користувач може потрапити на ресурс не по своїй волі...", - повідомив агентству президент ТОВ Інтернет інвест доменний реєстратор Imena.UA, хостинг-провайдер Mirohost.NET, Київ) Олександр Ольшанський.
Він додав, що сучасні технології дозволяють завантажувати на комп'ютери користувачів файли, що містять інформацію порнографічного характеру і організувати його поширення.
Нагадаємо, за законопроект Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії проголосували 404 народні депутати.
korespondent.net
Дане рішення викликало гучний резонанс в українській блогосфері. Користувачі впевнені, що насправді депутати мають намір створити зручний інструмент контролю і тиску для захисту власних інтересів у мережі.
За словами юзера deinde, це інструмент для контролю за кожним, хто зайшов в інтернет з території України. Згідно із законом, що готується, провайдери зобов'язані записувати всі рухи тіла клієнтів в інтернеті, доповідати правоохоронцям про кожен незаконний ресурс і незаконні фізичні зусилля, а також обмежувати доступ клієнтів до незаконного контенту на вимогу правоохоронців. Більше того, закон зобов'язує самих клієнтів повідомляти про будь-який незаконний контент провайдерам або правоохоронцям.
Якщо ж припустити, що закон працюватиме і всі кинуться рапортувати про порушення, інтернет-користувачі вважають, що в Україні навіть половину такого потоку інформації обробляти нікому. За словами deinde, закон свідомо створює не працюючу систему, а ситуативний інструмент.
Крім того, користувачі звертають увагу на те, що в попередніх абзацах, що описують суть закону, жодного разу не спливає порнографія - і все тому, що зона дії закону, за їх словами, набагато ширша.
"Ситуація ж із компетентністю законодавців і регуляторів у сфері нових технологій не змінилася з 2005 року, коли Мінтрансзв'язку неабияк повеселила професійну громадськість наміром фіксувати в держреєстрі розмір сайтiв у байтах", - зазначають блогери.
Крім того, до некомпетентності в регульованій сфері додається ще й незнання норм законодавчого процесу, на що чітко вказує висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Цей документ прямим текстом не рекомендує приймати закон: "Метою закону в даному випадку має бути протидія створення і поширення порнографічної продукції, а не накладення покарань на тих людей, які є її "споживачами". До речі, багато таких "споживачів", яких пропонується карати, зокрема, і позбавленням волі на термін до п'яти років, самі є неповнолітніми. З урахуванням усього викладеного вважаємо, що даний законопроект у запропонованій редакції приймати недоцільно".
Більше того, противники прийняття цього закону звертають увагу на неправильне вживання термінології, невідповідність прийнятим Україною нормам міжнародного права. Раніше міжнародні експерти радили Україні поки що не поспішати реєструвати інтернет-ЗМІ.
Крім того, користувачі інтернету хотіли б отримати відповідь на питання: з урахуванням якого конкретно міжнародного досвіду, як це зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, розроблено запропоновані законодавцями заходи.
У зв'язку з цим стурбовані користувачі вирішили створити сайт, на якому розміщена інформація про недоцільність, на їх погляд, прийняття в цілому цього закону.
***
Крім того, погоджуючись з необхідністю посилення боротьби з дитячою порнографією, інтернет-провайдери одразу після голосування у Верховній Раді висловили свої претензії до документа. "Нам пропонується вести звичайне стеження за переміщенням клієнтів усередині мережі, що є порушенням конституційних прав і свобод", - заявила голова правління Інтернет-асоціації України Тетяна Попова.
З нею згоден і генеральний директор ЗАТ Датагруп Олександр Данченко, який повідомив Ъ-Украина, що провайдери Інтернет-послуг готові надавати інформацію про з'єднання клієнтів тільки "після відповідного подання правоохоронних органів або за рішенням суду".
"Це технічно слабореалізовано і ще менш реалізовано з точки зору доказової бази... В інтернеті, на відміну від телефонії, немає поняття ініціатор з'єднання, користувач може потрапити на ресурс не по своїй волі...", - повідомив агентству президент ТОВ Інтернет інвест доменний реєстратор Imena.UA, хостинг-провайдер Mirohost.NET, Київ) Олександр Ольшанський.
Він додав, що сучасні технології дозволяють завантажувати на комп'ютери користувачів файли, що містять інформацію порнографічного характеру і організувати його поширення.
Нагадаємо, за законопроект Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії проголосували 404 народні депутати.
korespondent.net
21 October, 2009
Російські ЗМІ: Сотні тисяч людей у РФ ніколи не бачили м’яса й потерпають від голоду
Якщо споживання спирту перевищує 8 л на людину в рік – настає згасання етносу. Росія п’є утричі більше... Чи варто вірити повідомленням російських ЗМІ про Україну?..
Коли потрапляєш до Росії, тамтешні друзі та знайомі, які давно в нас в Україні не бували, накидаються з дивними запитаннями: «Як ви там без газу, без продуктів, голодні, без електрики, без зарплат і пенсій, у боргах як у шовках, усюди страйки, усі безробітні?» Починаєш пояснювати, що насправді тяжко, криза, але не гірше, ніж у них, – ображаються. «Либонь, соромно зізнаватися, хохлячий сину, от і брешеш. А РТР та ГРТ – завжди праві!»
Браття-москалі! Діліть ГРТ на вісім, а то й на стонадцять. Знаєте, насмикати всякого й подати певним чином можна легко і просто. Навіть коли смичеш із добре контрольованого російського інформаційного простору.
Нижче подам набір цитат – без усяких виправлень і додатків, просто зі скороченнями – із російських ЗМІ. От і подивіться, що у вас робиться, якщо судити з ваших же джерел.
У наведених нижче цитатах з непідконтрольних владі Інтернет-ресурсів ідеться про Росію. А тепер являєте, коли російські напівофіційні ЗМІ (телебачення й газети) беруться писати про становище в Україні...
Rin.ru: У РФ люди накладають на себе руки частіше, ніж гинуть у аваріях
«Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного і соціального стресу, що викликає зростання депресій, реактивних психозів, тяжких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань.
До 2025 року наша країна втратить 11 мільйонів чоловік, – ідеться в новій доповіді ООН. Причиною демографічної катастрофи експерти називають низький рівень життя і непомірне споживання алкоголю.
Зарубіжні фахівці ввели в демографію новий термін – “російський хрест”. Він утворюється на графіці перетином лінії народжуваності, яка йде вниз, і лінії смертності, що йде вгору. З`явився ще один термін – “надсмертність”. Іноземці назвали феномен російської надсмертності “найбільш дивовижною подією в світовій охороні здоров`я”…
Усього лише за 7 начебто порівняно благополучних років, з 2002-го по 2009-тий, – нас стало менше на 3,3 мільйона.
Демографічна ситуація стає катастрофічною тому, що при невисокій народжуваності різко зросла смертність. Щорічно в дорожньо-транспортних пригодах гине до 35 тисяч росіян. Смертність від так званих побутових убивств, самогубств, травм у 5 разів вища, ніж у Європі. Безкоштовне медичне обслуговування нижче всякої критики. Здавалося б, забутий туберкульоз став буденною хворобою. У США з населенням 303 мільйони у 2007 році померло від туберкульозу 650 чоловік, а у нас, при населенні 142 мільйони, – 24 тисячі.
І, звичайно ж, горілка. Від серцево-судинних захворювань росіяни вмирають в 4 рази частіше, ніж громадяни Європейського Союзу...
Багато хвороб провокуються й поглиблюються психічним станом. Умовно кажучи, розрив серця – результат драм, кривд, перенесених у житті. І непомірне вживання алкоголю теж має чимось пояснюватися...
Іноземні фахівці обережно припускають, що російська надсмертність пов`язана з психологічними проблемами. Мовляв, за найрізноманітнішими опитуваннями росіяни стійко входять у список найнещасніших…
Вітчизняні соціологи термінами “щасливі” або “нещасні” не оперують. А висловлюються розгорнуто: “Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного та соціального стресу, що спричиняє зростання депресій, реактивних психозів, важких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань...”
Ще наші соціологи використовують термін “фрустрація”. У фундаментальній доповіді Інституту комплексних соціальних досліджень ідеться про те, що дві третини бідних живуть з постійним відчуттям несправедливості всього навколишнього, з відчуттям повної своєї безпорадності. Вони не відчувають підтримки рідних і товаришів, упевнені, що ніхто не прийде їм на допомогу, коли щось трапиться. Усе це разом учені й називають іноземним словом “фрустрація” – тобто відчуття пригніченості, безвиході, моральної, психологічної, соціальної депресії. Яка часто доводить до самогубств. За кількістю суїцидів ми протягом багатьох років твердо займаємо друге місце у світі після Литви. Людей, що накладають на себе руки, у Росії більше, ніж жертв автокатастроф, – 41329 позаторік».
Труд: Сотні тисяч людей у Росії ніколи не бачили м’яса й потерпають від голоду
«Як стало відомо «Труду», цієї осені Міноборони не зможе призвати до армії близько 50 тисяч призовників «через хронічний дефіцит у вазі, спричинений недоїданням». Ще 20 тисяч новобранців-доходяг заради плану все ж таки відправлять до частин, де їх посилено відгодовуватимуть.
Колишній начальник Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) Міноборони полковник Віктор Красников зізнався «Труду», що навесні цього року через дефіцит маси тіла відстрочку служби отримали більш як 45 тисяч призовників.
Наприклад, деякі хлопці при зрості 187 см мали вагу 55 кг, хоча повинні були важити як мінімум 64 кг. Ще 20 тисяч доходяг усе-таки були призвані у війська, але їх тут же на три місяці відправили на відгодівлю, де їм давали додаткове харчування. «Багато хлопців тільки в частині вперше в житті їли вдосталь, а деякі з них раніше навіть не бачили м`яса», – розповів «Труду» заступник командира однієї з частин Московського військового округу Валерій Кумекін.
Військові медики вважають, що під час осіннього призову цього року кількість призовників з дефіцитом ваги сягне близько 50 тисяч чоловік.
«Реально недоїдаючих і голодних призовників буде ще більше, але заради плану Міноборони відправить до військ усіх хворих і з дефіцитом ваги», – заявила «Труду» відповідальний секретар Союзу комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова.
За даними Міноборони РФ, останніми роками проблеми зі здоров`ям через хронічне недоїдання відзначаються в 170 тисяч потенційних новобранців. За планом осіннього призову 2009 року, в армію призвуть 271 тисячу чоловік. У Міноборони прогнозують, що 20 тисяч із них, котрі не дотягли 3–5 кг до мінімально допустимого співвідношення зросту й ваги, доведеться відразу поставити після прибуття в частини на додаткове харчування.
Перший досвід у Росії по «штучному вигодовуванню» призовників був випробуваний у Муромському військкоматі Володимирської області ще в середині 1990-х років. Ось що про це розповів «Труду» колишній муромський воєнком Олександр Щавльов:
– З деяких пір серед призовників пішли одні хиляки, і їхні батьки благали узяти їх в армію, пояснюючи це тим, що вдома їх просто нічим годувати, – розповів офіцер. – Я домовився з районною лікарнею, і там змарнілим хлопцям виділили декілька палат, де вони отримували посилене харчування. Зараз військкомати вже нікого не догодовують, тому що ця проблема тепер покладена на командирів у військах.
На посилене харчування доходяг тільки у 2008 році Міноборони витратило 75 млн. рублів. Цього року, за прогнозами військових, витрати на ці цілі перевищать уже 80 млн. рублів».
КПРФ.ру: У Росії постійно вживають алкоголь 80% жінок і 90 % чоловіків
“Сьогодні в країні споживання алкоголю на душу населення, за різними оцінками, становить від 20 до 25 літрів чистого спирту! За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, якщо споживання чистого спирту перевищує 8 літрів на людину в рік – настає згасання етносу і це призводить до незворотних наслідків у генофонді. Виходить, що наш народ уже багато років п`є утричі більше від гранично допустимих норм. Але широкій громадськості ці цифри невідомі, оскільки замовчується й не доноситься до людей інформація про непоправну шкоду алкоголю. Навпаки, останні десятиліття йде масштабна активна пропаганда пиття, триває залучення до спиртного молоді за допомогою популяризації пива, малоалкогольних напоїв, які позиціонують як необхідні в соціумі напої. Хоча алкоголь, навіть у найменших дозах, завдає непоправної шкоди здоров`ю.
А подивіться, як ми п`ємо: сьогодні молодь у віці 11–24 роки, 80% у містах і 90% на селі, знайомі з алкоголем, регулярно вживають пиво з 12 років, вино – з 15, горілку – з 16 років. Серед дітей 12–16 років 5%, а серед молодих людей 17–25 років – уже удвічі більше: 10% алкоголіків. У цілому по Росії на обліку з цією проблемою стоять 2,6 мільйона чоловік. І це тільки те, що нам повідомляє офіційна статистика, реально все набагато страшніше. Сьогодні в Росії постійно вживають спиртне 80% жінок і 90 % чоловіків. За розрахунками, які не так важко провести, у нас у країні вже 25–30 мільйонів залежних від алкоголю людей, наших громадян. Ситуація катастрофічна! Це справжня війна, спрямована на знищення росіян, і на цій тихій війні гинуть сотні тисяч, мільйони людей, корінних жителів. Щорічно від хвороб, пов`язаних зі споживанням алкогольних напоїв, від нещасних випадків, алкогольних отруєнь ми втрачаємо близько мільйона чоловік».
Ведомости: Російська наука зазнала краху
«Група російських учених, які працюють за межами країни, звернулася до керівництва Росії з відкритим листом (уривок):
Ми вважаємо своїм обов`язком привернути вашу увагу до катастрофічного стану фундаментальної науки в Росії. Регрес триває, масштаби й гострота небезпеки цього процесу недооцінюються. Рівень фінансування російської науки різко контрастує з відповідними показниками розвинених країн. Величезною проблемою для Росії був і залишається масовий відтік учених за рубіж.
Протягом десятиліть у СРСР була створена потужна науково-технічна база й стійкі механізми її відтворення, включаючи відтворення кадрів. Саме ця база, своєрідна наукова тканина нашого суспільства, гарантувала науково-технічний прогрес і, врешті-решт, незалежність Росії. Розпад цієї тканини, що триває, призведе найближчим часом до повного розриву зв`язку між поколіннями науковців, зникненню науки світового рівня в Росії і втраті знань в катастрофічних масштабах…»
Читав російський Інтернет Микола Писарчук | unian.net
Коли потрапляєш до Росії, тамтешні друзі та знайомі, які давно в нас в Україні не бували, накидаються з дивними запитаннями: «Як ви там без газу, без продуктів, голодні, без електрики, без зарплат і пенсій, у боргах як у шовках, усюди страйки, усі безробітні?» Починаєш пояснювати, що насправді тяжко, криза, але не гірше, ніж у них, – ображаються. «Либонь, соромно зізнаватися, хохлячий сину, от і брешеш. А РТР та ГРТ – завжди праві!»
Браття-москалі! Діліть ГРТ на вісім, а то й на стонадцять. Знаєте, насмикати всякого й подати певним чином можна легко і просто. Навіть коли смичеш із добре контрольованого російського інформаційного простору.
Нижче подам набір цитат – без усяких виправлень і додатків, просто зі скороченнями – із російських ЗМІ. От і подивіться, що у вас робиться, якщо судити з ваших же джерел.
У наведених нижче цитатах з непідконтрольних владі Інтернет-ресурсів ідеться про Росію. А тепер являєте, коли російські напівофіційні ЗМІ (телебачення й газети) беруться писати про становище в Україні...
Rin.ru: У РФ люди накладають на себе руки частіше, ніж гинуть у аваріях
«Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного і соціального стресу, що викликає зростання депресій, реактивних психозів, тяжких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань.
До 2025 року наша країна втратить 11 мільйонів чоловік, – ідеться в новій доповіді ООН. Причиною демографічної катастрофи експерти називають низький рівень життя і непомірне споживання алкоголю.
Зарубіжні фахівці ввели в демографію новий термін – “російський хрест”. Він утворюється на графіці перетином лінії народжуваності, яка йде вниз, і лінії смертності, що йде вгору. З`явився ще один термін – “надсмертність”. Іноземці назвали феномен російської надсмертності “найбільш дивовижною подією в світовій охороні здоров`я”…
Усього лише за 7 начебто порівняно благополучних років, з 2002-го по 2009-тий, – нас стало менше на 3,3 мільйона.
Демографічна ситуація стає катастрофічною тому, що при невисокій народжуваності різко зросла смертність. Щорічно в дорожньо-транспортних пригодах гине до 35 тисяч росіян. Смертність від так званих побутових убивств, самогубств, травм у 5 разів вища, ніж у Європі. Безкоштовне медичне обслуговування нижче всякої критики. Здавалося б, забутий туберкульоз став буденною хворобою. У США з населенням 303 мільйони у 2007 році померло від туберкульозу 650 чоловік, а у нас, при населенні 142 мільйони, – 24 тисячі.
І, звичайно ж, горілка. Від серцево-судинних захворювань росіяни вмирають в 4 рази частіше, ніж громадяни Європейського Союзу...
Багато хвороб провокуються й поглиблюються психічним станом. Умовно кажучи, розрив серця – результат драм, кривд, перенесених у житті. І непомірне вживання алкоголю теж має чимось пояснюватися...
Іноземні фахівці обережно припускають, що російська надсмертність пов`язана з психологічними проблемами. Мовляв, за найрізноманітнішими опитуваннями росіяни стійко входять у список найнещасніших…
Вітчизняні соціологи термінами “щасливі” або “нещасні” не оперують. А висловлюються розгорнуто: “Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного та соціального стресу, що спричиняє зростання депресій, реактивних психозів, важких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань...”
Ще наші соціологи використовують термін “фрустрація”. У фундаментальній доповіді Інституту комплексних соціальних досліджень ідеться про те, що дві третини бідних живуть з постійним відчуттям несправедливості всього навколишнього, з відчуттям повної своєї безпорадності. Вони не відчувають підтримки рідних і товаришів, упевнені, що ніхто не прийде їм на допомогу, коли щось трапиться. Усе це разом учені й називають іноземним словом “фрустрація” – тобто відчуття пригніченості, безвиході, моральної, психологічної, соціальної депресії. Яка часто доводить до самогубств. За кількістю суїцидів ми протягом багатьох років твердо займаємо друге місце у світі після Литви. Людей, що накладають на себе руки, у Росії більше, ніж жертв автокатастроф, – 41329 позаторік».
Труд: Сотні тисяч людей у Росії ніколи не бачили м’яса й потерпають від голоду
«Як стало відомо «Труду», цієї осені Міноборони не зможе призвати до армії близько 50 тисяч призовників «через хронічний дефіцит у вазі, спричинений недоїданням». Ще 20 тисяч новобранців-доходяг заради плану все ж таки відправлять до частин, де їх посилено відгодовуватимуть.
Колишній начальник Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) Міноборони полковник Віктор Красников зізнався «Труду», що навесні цього року через дефіцит маси тіла відстрочку служби отримали більш як 45 тисяч призовників.
Наприклад, деякі хлопці при зрості 187 см мали вагу 55 кг, хоча повинні були важити як мінімум 64 кг. Ще 20 тисяч доходяг усе-таки були призвані у війська, але їх тут же на три місяці відправили на відгодівлю, де їм давали додаткове харчування. «Багато хлопців тільки в частині вперше в житті їли вдосталь, а деякі з них раніше навіть не бачили м`яса», – розповів «Труду» заступник командира однієї з частин Московського військового округу Валерій Кумекін.
Військові медики вважають, що під час осіннього призову цього року кількість призовників з дефіцитом ваги сягне близько 50 тисяч чоловік.
«Реально недоїдаючих і голодних призовників буде ще більше, але заради плану Міноборони відправить до військ усіх хворих і з дефіцитом ваги», – заявила «Труду» відповідальний секретар Союзу комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова.
За даними Міноборони РФ, останніми роками проблеми зі здоров`ям через хронічне недоїдання відзначаються в 170 тисяч потенційних новобранців. За планом осіннього призову 2009 року, в армію призвуть 271 тисячу чоловік. У Міноборони прогнозують, що 20 тисяч із них, котрі не дотягли 3–5 кг до мінімально допустимого співвідношення зросту й ваги, доведеться відразу поставити після прибуття в частини на додаткове харчування.
Перший досвід у Росії по «штучному вигодовуванню» призовників був випробуваний у Муромському військкоматі Володимирської області ще в середині 1990-х років. Ось що про це розповів «Труду» колишній муромський воєнком Олександр Щавльов:
– З деяких пір серед призовників пішли одні хиляки, і їхні батьки благали узяти їх в армію, пояснюючи це тим, що вдома їх просто нічим годувати, – розповів офіцер. – Я домовився з районною лікарнею, і там змарнілим хлопцям виділили декілька палат, де вони отримували посилене харчування. Зараз військкомати вже нікого не догодовують, тому що ця проблема тепер покладена на командирів у військах.
На посилене харчування доходяг тільки у 2008 році Міноборони витратило 75 млн. рублів. Цього року, за прогнозами військових, витрати на ці цілі перевищать уже 80 млн. рублів».
КПРФ.ру: У Росії постійно вживають алкоголь 80% жінок і 90 % чоловіків
“Сьогодні в країні споживання алкоголю на душу населення, за різними оцінками, становить від 20 до 25 літрів чистого спирту! За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, якщо споживання чистого спирту перевищує 8 літрів на людину в рік – настає згасання етносу і це призводить до незворотних наслідків у генофонді. Виходить, що наш народ уже багато років п`є утричі більше від гранично допустимих норм. Але широкій громадськості ці цифри невідомі, оскільки замовчується й не доноситься до людей інформація про непоправну шкоду алкоголю. Навпаки, останні десятиліття йде масштабна активна пропаганда пиття, триває залучення до спиртного молоді за допомогою популяризації пива, малоалкогольних напоїв, які позиціонують як необхідні в соціумі напої. Хоча алкоголь, навіть у найменших дозах, завдає непоправної шкоди здоров`ю.
А подивіться, як ми п`ємо: сьогодні молодь у віці 11–24 роки, 80% у містах і 90% на селі, знайомі з алкоголем, регулярно вживають пиво з 12 років, вино – з 15, горілку – з 16 років. Серед дітей 12–16 років 5%, а серед молодих людей 17–25 років – уже удвічі більше: 10% алкоголіків. У цілому по Росії на обліку з цією проблемою стоять 2,6 мільйона чоловік. І це тільки те, що нам повідомляє офіційна статистика, реально все набагато страшніше. Сьогодні в Росії постійно вживають спиртне 80% жінок і 90 % чоловіків. За розрахунками, які не так важко провести, у нас у країні вже 25–30 мільйонів залежних від алкоголю людей, наших громадян. Ситуація катастрофічна! Це справжня війна, спрямована на знищення росіян, і на цій тихій війні гинуть сотні тисяч, мільйони людей, корінних жителів. Щорічно від хвороб, пов`язаних зі споживанням алкогольних напоїв, від нещасних випадків, алкогольних отруєнь ми втрачаємо близько мільйона чоловік».
Ведомости: Російська наука зазнала краху
«Група російських учених, які працюють за межами країни, звернулася до керівництва Росії з відкритим листом (уривок):
Ми вважаємо своїм обов`язком привернути вашу увагу до катастрофічного стану фундаментальної науки в Росії. Регрес триває, масштаби й гострота небезпеки цього процесу недооцінюються. Рівень фінансування російської науки різко контрастує з відповідними показниками розвинених країн. Величезною проблемою для Росії був і залишається масовий відтік учених за рубіж.
Протягом десятиліть у СРСР була створена потужна науково-технічна база й стійкі механізми її відтворення, включаючи відтворення кадрів. Саме ця база, своєрідна наукова тканина нашого суспільства, гарантувала науково-технічний прогрес і, врешті-решт, незалежність Росії. Розпад цієї тканини, що триває, призведе найближчим часом до повного розриву зв`язку між поколіннями науковців, зникненню науки світового рівня в Росії і втраті знань в катастрофічних масштабах…»
Читав російський Інтернет Микола Писарчук | unian.net
19 October, 2009
Страсбург закликав Україну провести реформу юстиції
Європейський суд з прав людини в Страсбурзі закликав Україну упродовж року реформувати систему юстиції. Мета – гарантувати громадянам виконання вироків та запровадження ефективного механізму скарг.
15 жовтня 2009 р. стало відомо, що судді задовольнили позов проти держави Україна 52-річного колишнього військового, який має російське громадянство і живе в Москві. Українська держава попри однозначні судові вироки вже вісім років не доплачує йому пенсію. В Україні чоловіку повідомили, що в армії немає грошей. Суд у Страсбурзі зобов’язав уряд у Києві виплатити чоловіку заборговану суму плюс відсотки.
Суд з прав людини вже ухвалював схожі вироки проти України. За словами суддів, зараз у Страсбурзі розглядаються близько 1400 позовів від українців, які не змогли домогтися виконання судових вироків на батьківщині. Вони просто не виконуються, обурюються судді в Страсбурзі.
Як стало відомо в четвер, Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по ще кількох зверненнях від українців. Серед них – скарга ув’язненого на те, що в тюрмі відкрили адресований йому лист із Страсбурга; скарга громадянки Білорусі, яку на її думку незаконно затримали в Україні за підозрою в перемитництві, або скарга хворого на рак в’язня, якому не було надано медичного обслуговування.
dw-world.de
15 жовтня 2009 р. стало відомо, що судді задовольнили позов проти держави Україна 52-річного колишнього військового, який має російське громадянство і живе в Москві. Українська держава попри однозначні судові вироки вже вісім років не доплачує йому пенсію. В Україні чоловіку повідомили, що в армії немає грошей. Суд у Страсбурзі зобов’язав уряд у Києві виплатити чоловіку заборговану суму плюс відсотки.
Суд з прав людини вже ухвалював схожі вироки проти України. За словами суддів, зараз у Страсбурзі розглядаються близько 1400 позовів від українців, які не змогли домогтися виконання судових вироків на батьківщині. Вони просто не виконуються, обурюються судді в Страсбурзі.
Як стало відомо в четвер, Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по ще кількох зверненнях від українців. Серед них – скарга ув’язненого на те, що в тюрмі відкрили адресований йому лист із Страсбурга; скарга громадянки Білорусі, яку на її думку незаконно затримали в Україні за підозрою в перемитництві, або скарга хворого на рак в’язня, якому не було надано медичного обслуговування.
dw-world.de
18 October, 2009
УССР в дії: У Донецьку міліція розігнала мітинг прихильників УПА
Співробітники міліції розганяли мітинг прибічників УПА у центрі Донецька.
Про це повідомляють РІА Новости і РБК.
Представники організації Патріот України зібралися біля пам’ятника Олександру Пушкіну з метою провести акцію на честь створення ОУН-УПА.
Як повідомив керівник прес-служби Донецької міської ради Максим Ровинський, проведення акції раніше не було дозволене.
"Напередодні ці організації подали заявку на проведення цього заходу, але суд їм заборонив його проводити", - повідомив Ровинський.
Коли активісти організації почали розгортати гасла, співробітники міліції присікли спроби проведення акції.
РБК повідомляє, що трьох активістів було затримано.
"Після цього учасники акції вирушили до пам’ятника поету Тарасу Шевченку. Там проте зустріли відсіч представників Комуністичної партії України і Блоку Наталі Вітренко і були змушені розійтися"- повідомляє кореспондент РІА-Новости.
"Колона приблизно з 25-30 осіб намагалася прорватися до пам’ятника Шевченка, після чого була зупинена лівими і зав’язалася бійка. Кількість постраждалих наразі невідома"- передає РБК.
Раніше, 14 жовтня повідомлялося, що Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позов Харківської міськради до обласної організації Конгресу українських націоналістів, заборонивши КУНу та іншим учасникам акції проводити 14 жовтня масові заходи, присвячені створенню УПА.
Нагадаємо, 15 жовтня виповнилося 50 років з дня вбивства керівника ОУН Степана Бандери.
korespondent.net
Про це повідомляють РІА Новости і РБК.
Представники організації Патріот України зібралися біля пам’ятника Олександру Пушкіну з метою провести акцію на честь створення ОУН-УПА.
Як повідомив керівник прес-служби Донецької міської ради Максим Ровинський, проведення акції раніше не було дозволене.
"Напередодні ці організації подали заявку на проведення цього заходу, але суд їм заборонив його проводити", - повідомив Ровинський.
Коли активісти організації почали розгортати гасла, співробітники міліції присікли спроби проведення акції.
РБК повідомляє, що трьох активістів було затримано.
"Після цього учасники акції вирушили до пам’ятника поету Тарасу Шевченку. Там проте зустріли відсіч представників Комуністичної партії України і Блоку Наталі Вітренко і були змушені розійтися"- повідомляє кореспондент РІА-Новости.
"Колона приблизно з 25-30 осіб намагалася прорватися до пам’ятника Шевченка, після чого була зупинена лівими і зав’язалася бійка. Кількість постраждалих наразі невідома"- передає РБК.
Раніше, 14 жовтня повідомлялося, що Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позов Харківської міськради до обласної організації Конгресу українських націоналістів, заборонивши КУНу та іншим учасникам акції проводити 14 жовтня масові заходи, присвячені створенню УПА.
Нагадаємо, 15 жовтня виповнилося 50 років з дня вбивства керівника ОУН Степана Бандери.
korespondent.net
14 October, 2009
Москва сказилася
Нова редакція Військової доктрини РФ передбачає можливість завдання попереджуючого ядерного удару по агресору в критичних для національної безпеки ситуаціях.
Про це заявив секретар Ради безпеки РФ Микола ПАТРУШЕВ в інтерв`ю газеті "Известия", опублікованому сьогодні.
Як заявив М.ПАТРУШЕВ, використання ядерної зброї у Військовій доктрині зумовлене в рамках підтримки статусу Росії як ядерної держави, здатної таким чином запобігти агресії потенційного противника, спрямованій проти РФ та її прихильників.
Також документ передбачає розподіл військових конфліктів на великомасштабні, регіональні і локальні війни, а також збройні конфлікти (як міждержавні, так і внутрішні). За словами М.ПАТРУШЕВА, сьогодні в світі над великомасштабними війнами почали переважати локальні, а також збройні конфлікти. Нова Військова доктрина РФ обумовлює умови застосування ядерної зброї при відбитті агресії із застосуванням звичайних засобів ураження не тільки у великомасштабній, але й у регіональній і навіть у локальній війні.
За словами секретаря Ради безпеки, необхідність підготовки нової редакції документа була зумовлена тим, що стара (чинна) Військова доктрина є документом перехідного періоду - кінця XX століття. Під час розробки нового документа був проведений аналіз військово-стратегічного становища в світі і перспектив його розвитку до 2020 року.
При цьому, підкреслив М.ПАТРУШЕВ, не втратили своєї актуальності і військові погрози, що визначилися раніше. Серед них були названі діяльність щодо прийому нових членів у НАТО, активізація військової діяльності блоку, навчання стратегічних сил США з відпрацюванням управління ядерною зброєю. Як додаткові дестабілізуючі чинники секретар Ради безпеки назвав тенденцію до поширення ядерних, хімічних і біологічних технологій, виробництво зброї масового знищення, активізацію міжнародного тероризму і загострення боротьби за паливно-енергетичні та інші сировинні ресурси.
Як передає Лента.ру, інтерв`ю М.ПАТРУШЕВА вже прокоментувала Державний секретар США Хіларі КЛІНТОН. Відповідаючи на запитання журналіста "Эхо Москвы", Х.КЛІНТОН заявила, що Військовою доктриною США, на відміну від нової російської, спричинення превентивних ядерних ударів не передбачене.
Про розробку нової російської Військової доктрини стало відомо в грудні 2008 року. У жовтні 2009 року М.ПАТРУШЕВ підкреслив, що документ здебільшого грунтується на положеннях попередньої редакції і не є цілком новою розробкою.
maidan.org.ua | unian.net
Про це заявив секретар Ради безпеки РФ Микола ПАТРУШЕВ в інтерв`ю газеті "Известия", опублікованому сьогодні.
Як заявив М.ПАТРУШЕВ, використання ядерної зброї у Військовій доктрині зумовлене в рамках підтримки статусу Росії як ядерної держави, здатної таким чином запобігти агресії потенційного противника, спрямованій проти РФ та її прихильників.
Також документ передбачає розподіл військових конфліктів на великомасштабні, регіональні і локальні війни, а також збройні конфлікти (як міждержавні, так і внутрішні). За словами М.ПАТРУШЕВА, сьогодні в світі над великомасштабними війнами почали переважати локальні, а також збройні конфлікти. Нова Військова доктрина РФ обумовлює умови застосування ядерної зброї при відбитті агресії із застосуванням звичайних засобів ураження не тільки у великомасштабній, але й у регіональній і навіть у локальній війні.
За словами секретаря Ради безпеки, необхідність підготовки нової редакції документа була зумовлена тим, що стара (чинна) Військова доктрина є документом перехідного періоду - кінця XX століття. Під час розробки нового документа був проведений аналіз військово-стратегічного становища в світі і перспектив його розвитку до 2020 року.
При цьому, підкреслив М.ПАТРУШЕВ, не втратили своєї актуальності і військові погрози, що визначилися раніше. Серед них були названі діяльність щодо прийому нових членів у НАТО, активізація військової діяльності блоку, навчання стратегічних сил США з відпрацюванням управління ядерною зброєю. Як додаткові дестабілізуючі чинники секретар Ради безпеки назвав тенденцію до поширення ядерних, хімічних і біологічних технологій, виробництво зброї масового знищення, активізацію міжнародного тероризму і загострення боротьби за паливно-енергетичні та інші сировинні ресурси.
Як передає Лента.ру, інтерв`ю М.ПАТРУШЕВА вже прокоментувала Державний секретар США Хіларі КЛІНТОН. Відповідаючи на запитання журналіста "Эхо Москвы", Х.КЛІНТОН заявила, що Військовою доктриною США, на відміну від нової російської, спричинення превентивних ядерних ударів не передбачене.
Про розробку нової російської Військової доктрини стало відомо в грудні 2008 року. У жовтні 2009 року М.ПАТРУШЕВ підкреслив, що документ здебільшого грунтується на положеннях попередньої редакції і не є цілком новою розробкою.
maidan.org.ua | unian.net
Без «Прози»
Парадокс Ульянова в тому, що, ставлячи перед собою прогресивні цілі, він через власну нерозбірливість у засобах часто грає на руку своїм опонентам.
Кілька років тому в зараженій інтелектуальною імпотенцією та безнадійним сервілізмом українській критиці з'явився новий персонаж, чийого приходу варто було сподіватися. На відміну від переважної більшості критиків, він не боявся назвати халтуру халтурою, бездарність бездарністю, а «контемпорарі арт» - сучасним мистецтвом. Його тексти поступово виводили мистецьку тусовку з анабіозу, в якому вона опинилася внаслідок суцільної деградації інституту критики. Тим часом діяльність Анатолія Ульянова (бо йдеться саме про нього) є не лише відповіддю, але й симптомом цієї деградації.
Ульянов, мабуть, сам не помітив, як став заручником своєї боротьби. Обравши собі за суперників публіку, не здатну навіть сформулювати притомну відповідь на закиди інакше, ніж у формі доносу, він опинився в зручному становищі суворого, але справедливого наглядача за отарою овець. Легко метати громи і блискавки, коли твої опоненти - жалюгідні діячі культури, яких починає тіпати від першого ж гострого публіцистичного звороту. Легко бути блискучим критиком, коли патологічна ситуація в культурі не є очевидною лише для кількох десятків безнадійних конформістів - та й ті розучилися писати ще з десятиріччя тому.
Оголосивши війну столичному хуторянству, культурній проституції, православному мракобіссю і - трохи згодом - гламурному нарцисизму, Ульянов розпочав бойові дії в мурашнику, з усіма їхніми шкідливими наслідками. Шкідливими, перш за все, для його критичного хисту. На клерикалізацію суспільства та зростання моральної паніки Ульянов уже давно реагує здебільшого провокативними публікаціями, що лише сприяють поляризації конфлікту. Діючи «від супротивного», Ульянов змушений надавати перевагу скандальному змісту перед мистецькою якістю. Це надто вже очевидно у випадку взірців цілковито безпорадного сучасного західного мистецтва, вивішуваних на «Прозі» в супроводі захоплених коментарів. Якщо на чолі мистецької ієрархії - за Ульяновим - опинився Террі Річардсон, це свідчить лише про потребу забути про суперечки з місцевими карликами та врешті залишити інтелектуальне ґетто.
Зрештою, ґетто само виштовхнуло Ульянова з країни: після одного нападу й кількох погроз він виїхав за кордон. Його пафос набув дещо недоречного дисидентського звучання, а опоненти дістали чудову нагоду назвати Ульянова боягузом. Та він усе одно лишається чи не єдиним із вітчизняних публіцистів, що ставить життєво важливі питання, яких більшість воліє уникати. Оглянемо лише найгостріші з них.
Відчутний дрейф управо, який спостерігаємо в політичному спектрі й узагалі в суспільстві протягом, як мінімум, останнього року, став предметом не лише різких висловлювань Ульянова, але й практичної, дарма що віртуальної, дії. Нещодавно «в зв'язку з загрозою реалізації правого консенсусу в Україні» та «в рамках проекту реалізації ланцюга незалежних кіберканалів спостереження за небезпечними соціальними явищами» Ульяновим було створено інтернет-спільноту «Громадянський моніторинг правої активності». Чи будь-яка права активність є «небезпечним соціальним явищем», і чи зменшить така постановка питання «загрозу правого консенсусу» є, звісно, сумнівним. Набагато кориснішим видається паралельний «кіберканал спостереження» - «Громадянський моніторинг діяльності Комісії з моралі», що є взірцем оперативного реагування на появу цієї суспільної виразки.
Пліч-о-пліч із стеженням за моралістичними ексцесами стоїть полум'яна антиклерикальна діяльність Ульянова, котрій також поки що бракує тактичної виваженості й теоретичного тла. Чималу частину дописів у своєму ЖЖ він присвячує антирелігійній візуальній пропаганді, що є більш ніж доречною в суспільстві, здатному породити такий феномен, як ікона із зображенням Богородиці та немовляти Ісуса з футбольним м'ячем у руках. Тим часом власні погляди Ульянова на релігію межують із наївним пантеїзмом і навряд чи гідні постави войовничого антирелігійника.
Варта уваги також послідовна позиція Ульянова щодо невизнання авторських прав і протидії диктатурі копірайту, котра, зрештою, Україні поки що не загрожує. Попри щасливу невідповідність українського законодавства драконівським міжнародним нормам у цій сфері, вітчизняний обиватель найчастіше перебуває в наївних ілюзіях щодо необхідності дотримання копірайту - що, зрештою, не заважає йому купувати піратські диски та скачувати музику безкоштовно. Але в умовах безпрецедентного наступу на вільний обіг інформації, що відбувається у Франції на заклик Саркозі, а також тривалої атаки на PirateBay, важко наразі спрогнозувати перебіг подій - що робить освітню діяльність Ульянова на ниві копілефту дуже вчасною.
Парадокс Ульянова полягає в тому, що, ставлячи перед собою загалом прогресивні цілі, він через власну нерозбірливість у засобах часто грає на руку своїм непримиренним опонентам. І поки він із німим докором дивиться на нас підбитим оком із персональної сторінки своєї музи, фотографа Наталі Машарової, не забуваймо, чим часто закінчують найбільш радикальні бійці культурної революції - а саме, відмовою від колишніх ідеалів і переходом на позиції суворого консерватизму. Самому Ульянову це, звісно, не загрожує. А от його численні адепти, що нині не можуть дочекатися відновлення роботи «Прози», мають усі шанси в майбутньому поповнити ряди учасників «правого консенсусу».
P.S. Як уже писала ТК, невдовзі ресурс «Проза» має продовжити свою роботу на новому сервері.
Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Протягом кількох років був співавтором програми кіноклубу КМА, а також редактором спеціальних чисел часопису KINO-КОЛО та KINO-КОЛОгазети. Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА
Олексій Радинський , для «Телекритики» 14-10-2009 | telekritika.ua
Кілька років тому в зараженій інтелектуальною імпотенцією та безнадійним сервілізмом українській критиці з'явився новий персонаж, чийого приходу варто було сподіватися. На відміну від переважної більшості критиків, він не боявся назвати халтуру халтурою, бездарність бездарністю, а «контемпорарі арт» - сучасним мистецтвом. Його тексти поступово виводили мистецьку тусовку з анабіозу, в якому вона опинилася внаслідок суцільної деградації інституту критики. Тим часом діяльність Анатолія Ульянова (бо йдеться саме про нього) є не лише відповіддю, але й симптомом цієї деградації.
Ульянов, мабуть, сам не помітив, як став заручником своєї боротьби. Обравши собі за суперників публіку, не здатну навіть сформулювати притомну відповідь на закиди інакше, ніж у формі доносу, він опинився в зручному становищі суворого, але справедливого наглядача за отарою овець. Легко метати громи і блискавки, коли твої опоненти - жалюгідні діячі культури, яких починає тіпати від першого ж гострого публіцистичного звороту. Легко бути блискучим критиком, коли патологічна ситуація в культурі не є очевидною лише для кількох десятків безнадійних конформістів - та й ті розучилися писати ще з десятиріччя тому.
Оголосивши війну столичному хуторянству, культурній проституції, православному мракобіссю і - трохи згодом - гламурному нарцисизму, Ульянов розпочав бойові дії в мурашнику, з усіма їхніми шкідливими наслідками. Шкідливими, перш за все, для його критичного хисту. На клерикалізацію суспільства та зростання моральної паніки Ульянов уже давно реагує здебільшого провокативними публікаціями, що лише сприяють поляризації конфлікту. Діючи «від супротивного», Ульянов змушений надавати перевагу скандальному змісту перед мистецькою якістю. Це надто вже очевидно у випадку взірців цілковито безпорадного сучасного західного мистецтва, вивішуваних на «Прозі» в супроводі захоплених коментарів. Якщо на чолі мистецької ієрархії - за Ульяновим - опинився Террі Річардсон, це свідчить лише про потребу забути про суперечки з місцевими карликами та врешті залишити інтелектуальне ґетто.
Зрештою, ґетто само виштовхнуло Ульянова з країни: після одного нападу й кількох погроз він виїхав за кордон. Його пафос набув дещо недоречного дисидентського звучання, а опоненти дістали чудову нагоду назвати Ульянова боягузом. Та він усе одно лишається чи не єдиним із вітчизняних публіцистів, що ставить життєво важливі питання, яких більшість воліє уникати. Оглянемо лише найгостріші з них.
Відчутний дрейф управо, який спостерігаємо в політичному спектрі й узагалі в суспільстві протягом, як мінімум, останнього року, став предметом не лише різких висловлювань Ульянова, але й практичної, дарма що віртуальної, дії. Нещодавно «в зв'язку з загрозою реалізації правого консенсусу в Україні» та «в рамках проекту реалізації ланцюга незалежних кіберканалів спостереження за небезпечними соціальними явищами» Ульяновим було створено інтернет-спільноту «Громадянський моніторинг правої активності». Чи будь-яка права активність є «небезпечним соціальним явищем», і чи зменшить така постановка питання «загрозу правого консенсусу» є, звісно, сумнівним. Набагато кориснішим видається паралельний «кіберканал спостереження» - «Громадянський моніторинг діяльності Комісії з моралі», що є взірцем оперативного реагування на появу цієї суспільної виразки.
Пліч-о-пліч із стеженням за моралістичними ексцесами стоїть полум'яна антиклерикальна діяльність Ульянова, котрій також поки що бракує тактичної виваженості й теоретичного тла. Чималу частину дописів у своєму ЖЖ він присвячує антирелігійній візуальній пропаганді, що є більш ніж доречною в суспільстві, здатному породити такий феномен, як ікона із зображенням Богородиці та немовляти Ісуса з футбольним м'ячем у руках. Тим часом власні погляди Ульянова на релігію межують із наївним пантеїзмом і навряд чи гідні постави войовничого антирелігійника.
Варта уваги також послідовна позиція Ульянова щодо невизнання авторських прав і протидії диктатурі копірайту, котра, зрештою, Україні поки що не загрожує. Попри щасливу невідповідність українського законодавства драконівським міжнародним нормам у цій сфері, вітчизняний обиватель найчастіше перебуває в наївних ілюзіях щодо необхідності дотримання копірайту - що, зрештою, не заважає йому купувати піратські диски та скачувати музику безкоштовно. Але в умовах безпрецедентного наступу на вільний обіг інформації, що відбувається у Франції на заклик Саркозі, а також тривалої атаки на PirateBay, важко наразі спрогнозувати перебіг подій - що робить освітню діяльність Ульянова на ниві копілефту дуже вчасною.
Парадокс Ульянова полягає в тому, що, ставлячи перед собою загалом прогресивні цілі, він через власну нерозбірливість у засобах часто грає на руку своїм непримиренним опонентам. І поки він із німим докором дивиться на нас підбитим оком із персональної сторінки своєї музи, фотографа Наталі Машарової, не забуваймо, чим часто закінчують найбільш радикальні бійці культурної революції - а саме, відмовою від колишніх ідеалів і переходом на позиції суворого консерватизму. Самому Ульянову це, звісно, не загрожує. А от його численні адепти, що нині не можуть дочекатися відновлення роботи «Прози», мають усі шанси в майбутньому поповнити ряди учасників «правого консенсусу».
P.S. Як уже писала ТК, невдовзі ресурс «Проза» має продовжити свою роботу на новому сервері.
Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Протягом кількох років був співавтором програми кіноклубу КМА, а також редактором спеціальних чисел часопису KINO-КОЛО та KINO-КОЛОгазети. Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА
Олексій Радинський , для «Телекритики» 14-10-2009 | telekritika.ua
Subscribe to:
Posts (Atom)