Президент Віктор Ющенко: Я прошу націю об'єднатися задля нашого суспільного прогресу

Вельмишановний Український народе,
Шановний пане Голово Верховної Ради,
Шановна пані Прем'єр-міністре,
Шановні народи депутати,
Шановні члени Уряду,
Гості, пані і панове,

Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України я, насамперед, адресую нашим людям, усім громадянам України і безумовно, українському парламентові.

Зараз непросто і в Україні, і в світі. Нам потрібна спокійна оцінка ситуації. Нехай мене почує кожен, хто мислить, і кожен, для кого Україна - не пожива і не тимчасове пристанище.

Я маю право на ці слова.

Вам добре відомо: я чесно і твердо стою на головній позиції мого життя - на позиції національних українських інтересів. Нація і людина - їхнє вільне життя, життя у єдності і демократії є найважливішим мірилом діяльності української влади.

Сто років тому, перший керівник незалежного українського парламенту, а згодом Глава держави Михайло Грушевський у статті «Підстави Великої України» сформулював головні засади української демократії:

«Вона повинна дбати про зміцнення ідеї української демократичної державності, її поширенні в громадянстві, виховання його в почуттях обов'язку перед нею, як найвищого стимулу громадського життя, який повинний об'єднати всю людність, увесь народ її в однім національнім пориві, перемагаючи партійні різниці й розбіжності там, де починаються основні інтереси української держави».

Я звертаюся сьогодні до всіх - до кожного, хто підтримує мене і хто виступає проти, хто не втрачає віри і хто зневірився.

Я звертаюся до всього нашого великого українського народу.

На Україну маємо подивитися поглядом широким, щирим, відданим - і саме в цій відданості знайдемо справжню національну єдність.

За останні п'ять років Україна, безумовно, змінилася. Рушили з місця фундаментальні процеси. Наші головні магістралі - перед нами.

Ми утверджуємося як єдина нація. Єдина українська нація з виразним характером, культурою і мовою, традицією, історією, що народжені нашою землею. І, водночас - як єдина політична нація, що твориться без поділу на погляди, віру, слово чи походження. Ми здатні на рішення, суть яких - національна гідність. Ми підняли на загальносвітовий рівень тему Голодомору. Світ почув нас і зрозумів. Ми всі, попри політичні погляди, і якщо щирі перед Богом і Україною, усвідомлюємо вагу створення єдиної помісної української церкви.

Це промовляє нація. Це промовляє наша гідність. Ми вчимося бути нацією - відкрито, йдучи за сумлінням, незважаючи на чуже невдоволення, відкриваючи себе перед собою - нехай складно, нехай боляче, але цей біль - живий і здоровий, бо наш дух і тіло отримали шанс одужати.

Ми стали вільною державою. Від 2004 року саме народ є головним арбітром країни. Двічі опозиція приходила до влади шляхом вільних і чесних виборів. Уже чотири роки для нас звичною нормою є свобода слова і вибору. Цього не було досі. Сьогодні це - природно, немов повітря.

Ми продовжили масштабний, історичний процес об'єднання Європи. І за останні кілька років досягли більше, ніж за попереднє десятиліття. Не для когось. Для себе.

Наша інтеграція до європейського і євроатлантичного простору - це вже не абстрактна мета. І, водночас, це - не є самоціль. Це - практичні, сучасні інструменти, які допоможуть нам принести добробут людям і гарантувати безпеку країни, нашого народу, наших дітей і наших внуків.

Ми здійснили велику, системну роботу.

Як результат, Україна зробила або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому. Це об'єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перспектива підписання договору про енергетичне співробітництво, це угода про східне партнерство, це завершення роботи над угодою про спільне небо, це початок офіційних переговорів про безвізовий режим Україна - Європейський Союз, це переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі. Це безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна - Європейський Союз, яка буде підписана у цьому році.

Кожен згаданий крок - це вже реальне і досяжне повернення України до європейського світу.

Ми зосередились не на гаслах, а на практичних кроках.

Ставши членом Болонського процесу, ми увійшли до єдиного європейського освітнього простору.

Ставши членом Світової організації торгівлі, ми стали рівноправними партнерами на європейському і світовому ринках.

Створивши єдиний бізнес-план модернізації газотранспортної системи України, ми розпочали об'єднання наших газових енергетичних систем, що принесе нам не лише економічну вигоду, але й обмежить зовнішні впливи.

Ми повернули до життя енергопровід «Одеса-Броди-Європейський Союз». Не маю сумніву - він стане головною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи.

Поруч з цим проектом, разом з Польщею ми стали господарями Євро-2012. Ця подія підтримає нашу економіку і ширше відкриє нас для Європи і всього світу.

Україна має всі шанси стати іншою.

За неповних п'ять років у житті країні відбулося не поверхневе оновлення.

Ми створили умови, що дозволили зупинити критичні демографічні процеси.

Хіба не радістю, нормальною людською радістю є те, що у 2008 році народилося на 84 тисячі українських немовлят більше, ніж у 2004 році! Уперше за час незалежності у трьох наших областях народжуваність перевищила смертність. І це - щойно, переконаний, початок.

Нехай поступово, але все ж таки ми почали більше піклуватися один про одного. У 2008 році кожна десята українська дитина-сирота знайшла свою сім'ю. До того ж - прикметна риса: з 2006 року більше і активніше поширюється саме національне, українське усиновлення.

А в порівнянні з 2005 роком кількість дітей, влаштованих до прийомних сімей та сімейних дитячих будинків, зросла в 22 рази! Сьогодні у черзі на усиновлення стоять батьки, а не діти, як ще три роки назад.

Ми припинили масовий відтік людей за кордон.

Якщо у 2001-2002 роках на кожного прибулого в Україну дві людини вибували з країни, сьогодні тенденція рівно зворотна - люди повертаються додому.

Ми зробили принципові кроки у реформі освіти.

Вперше 425 тисяч дітей вступили до вищих навчальних закладів за новими правилами тестування. По суті, ми очистилися від старої корупційної системи, яка змалечку деморалізувала і батьків і дітей. Це - перший крок до формування свідомості нової української молоді.

Ми розпочали реформу Збройних Сил та всього сектору безпеки. Відбулися принципові зміни - від збільшення зарплат і виплат військовослужбовцям до скорочення строку служби до 12 місяців. Попри будь-які труднощі, я впевнений, що ми прийдемо до створення професійного українського війська.

В Україну повірили іноземні інвестори. За останні 4 роки обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав майже 27 млрд. доларів США, що втричі більше за всі залучені зовнішні інвестиції з часу проголошення української державності.

Згадаю й те, що про наш потенціал добре свідчить один характерний факт: до моменту кризи темпи зростання української економіки сягали 6,5-7%, що були одними з найвищих у Європі. Я вірю і переконаний, що цей показник ще буде відновлено.

Таким чином, ми - не в прірві і не на узбіччі.

Ми - посередині шляху, який здатен привести нас до справді вільного, заможного, безпечного, кращого суспільства. Без пафосу і перебільшення.

Ніхто не перекреслить наші результати.

Але ми могли б зробити у стократ більше, якби поняття національної гідності і єдності стали спільною основою для всіх. І особливо для українських політиків.

Наш нинішній стан - не унікальний.

Через схожі випробування проходили десятки інших держав і народів - Німеччина, Польща, Іспанія, Чехія, Сполучені Штати.

Відповідь на виклики - завжди була одна:

Єдність. Незалежність і національна гідність. Здатність переступити через амбіції. Готовність жити своїм життям і розумом, а не наказами з чужих столиць. Бажання побачити один в одному найважливіших партнерів, а не конкурентів, яких необхідно обіграти будь-якою дорогою ціною.

Ми здобули свободу.

Але свобода - не лише тло. Її головна мета - це наш прогрес.

Я прошу націю, я прошу всіх нас об'єднатися задля нашого суспільного прогресу.

Об'єднатися там, де розпочинаються основні інтереси держави, нації і української людини.

І в цьому головна суть мого Послання.

Дорогі співвітчизники,

Наше зовнішнє становище - безпечне, втім вразливе до численних новітніх ризиків.

Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових зносин, від енергетичної залежності України і від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили у вирішенні спорів чи конфліктів.

Наша єдино можлива, безальтернативна відповідь на ці виклики - суворе додержання міжнародно-правових норм і зобов'язань, здійснення конструктивного і збалансованого зовнішньополітичного курсу і твердість у відстоюванні обраних, законодавчо визначених національних цілей.

Зовнішньополітичні пріоритети України - сталі і вивірені. Європейська і євроатлантична мета - незмінна, вона неминуче буде досягнута.

Ще раз підкреслюю - це в інтересах усіх громадян України. Я виступаю за максимальне покращання і виправлення відносин з Російською Федерацією.

Я маю намір зробити все можливе, щоб перегорнути сторінку непорозумінь і забезпечити рівний і доброзичливий діалог, який повинен існувати між сусідами. Коло наших міждержавних пріоритетів залишатиметься широким - від Вашингтону до Варшави, від Лондона і Парижа до Пекіна і Токіо, від Сеулу до Тріполі.

Особливо у нинішніх умовах ми зобов'язані суттєво посилити присутність на зовнішніх ринках і налагодити нові економічні зв'язки.

Україна прагне жити і працювати у безпечному регіональному середовищі.

Ми повинні повною мірою виконати всі національні безпекові вимоги.

Наше внутрішнє становище - складне, втім не катастрофічне.

Ми не перейшли останньої межі. Але вже сьогодні безпосередньо знаходимося перед лицем трьох серйозних загроз - економічного занепаду, поглиблення політичної кризи і масштабного соціального протесту.

Основна причина економічної кризи в Україні - переконаний, не ззовні, а в неспроможності держави упродовж років провести базові необхідні структурні перш за все економічні і соціальні реформи.

Давно обіцяний українцям Податковий кодекс вже 10 років, мов «вимпел ударної праці», переходить з уряду в парламент.

Індивідуальна приватизація стратегічних підприємств підмінена звичайним розпродажем за правилами масової приватизації, які були актуальні ще в кінці 1990-х років.

Про реформи в енергетиці, аграрному секторі навіть не йдеться.

Сьогодні ми на останніх місцях в рейтингах, за якими оцінюється підприємницьке середовище країни.

Ми виявилися неготовими зустріти у значній частині кризу.

А тому її перший удар кризи відразу став болючим і дуже важким.

Ми втратили зовнішні ринки, на які приходилося 60% українського експорту - від цих ринків залежала майже вся наша валютна виручка й зайнятість майже 2 мільйонів осіб у металургії, хімії та суміжних галузях.

Наслідком цього стало уповільнення зростання ВВП, яке в минулому році склало 102,1% порівняно з 106,7% у 2007 році і нищівного скорочення на 25-30% за результатами січня-лютого поточного року. (Називаю ці дані, попри те, що їх старанно «втаємничують»).

Все це, безумовно, погіршило соціальну ситуацію в Україні.

Борги із зарплати з жовтня 2008 року по січень 2009 року майже подвоїлися і досягли в сумі 1,6 мільярди гривень. З жовтня минулого року вдвічі зросла кількість зареєстрованих безробітних.

Втім, обмежу цей ряд.

Шановні співвітчизники,

Я прийшов до цієї зали не для того, щоб описувати проблеми, які характерні сьогодні також для багатьох інших країн, в тому числі наших сусідів.

Я прийшов сюди, щоб запропонувати спосіб і шлях для виходу з кризи.

Політичний розрахунок на те, що вдасться осторонь перечекати кризу, пересидіти її - не виправдається.

Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та співвідношення цін на ресурси.

Я звертаюся і до влади, і до опозиції. Мільйони людей хочуть повернути надію.

Я хочу, щоб ви почули голос наших людей.

Від імені мільйонів українських громадян звертаюся до всього українського політикуму.

Попри все, ви здатні переступити через протиріччя, усвідомлюючи гостроту загроз.

Попри все, ми здатні в критичний момент стати разом задля держави і нашого народу.

Наші перші консолідовані кроки - вже дали результати.

Ми відновлюємо діалог з міжнародними фінансовими організаціями.

Ми врятували від падіння банківську систему. Кожна третя людська гривня втекла з банківської системи. Банківський сектор зазнав системного політичного цькування, що підірвало його ритмічну роботу.

Такі удари навряд чи витримала будь-яка інша потужніша банківська система, ніж наша, однак наша - вистояла. Для того, щоб вона змогла продовжувати виконувати свої зобов'язання, стали необхідними понад 70 мільярдів гривень рефінансування національної економіки.

Ми запровадили постійний антикризовий механізм співпраці і консультацій.

У дусі цієї роботи звертаюся до кожного, хто присутній у залі Верховної Ради України.

Прошу вгамувати політичні пристрасті і накласти мораторій на конфліктне з'ясування взаємин.

Президентська кампанія починається за чотири місяці до виборів.

Отже запрошую до вересня відтермінувати будь-які розраховані на отримання дочасних політичних дивідендів дії.

Я прошу дати час державі вийти з найгострішої фази випробувань.

Я пропоную єдиний національний антикризовий план, який дозволить врятувати країну і захистити мільйони наших людей.

Він має дві взаємопов'язані складові.

Економічна програма і політичні заходи.

Перше. Економіка.

Підкреслюю: ми - особливі, але не унікальні в цій кризі.

Світ дає достатньо як успішних зразків, так і прикладів невдалої політики у цьому питанні.

Ісландія - розвинена європейська країна, що донедавна мала 64 тисячі доларів ВВП на душу населення, втратила свою економіку, валюту, банківську систему.

Угорщина і Данія в умовах кризи наростили власне виробництво та скоротили безробіття. І все це - за невеликої інфляції.

Спосіб - один: реальна програма дій. Відтак, переходжу до конкретних кроків.

Насамперед - треба відновити фінансову стабільність у державі.

Я неодноразово підкреслював, що існуючий Державний бюджет на 2009 рік є популістським, він спотворює роль державних фінансів. Він є серйозною загрозою для стабільності національних грошей і цін.

Нам потрібно максимально скоротити всі непродуктивні витрати і нарешті почати жити по статках.

Це стосується всіх і кожного - від держави до бюджетів підприємств і кожної української родини.

Ми зобов'язані негайно і кардинально переглянути Державний бюджет на 2009 рік.

При перегляді бюджету наполягатиму на гарантованому фінансуванні захищених статей, до яких слід віднести забезпечення соціальних стандартів та видатків для мінімального забезпечення функцій держави.

В умовах колосального дефіциту ресурсів необхідно припинити розпорошення ресурсів на 300 державних цільових програм. Це - наче бенкет у час чуми.

Слід повернути Стабілізаційному фонду ту роль, яка закладалася при його створенні, - фінансувати найважливіші державні проекти, а не погашати заборгованість із заробітних плат. Це - цілковитий абсурд.

Потрібно переглянути так званий збалансований план НАК «Нафтогаз України».

Будь-де в світі така монополія є процвітаючою. У нас це - прихований і непрозорий бюджет Уряду.

Сьогодні компанія знаходиться у надзвичайно скрутному становищі. Якщо невідкладно не переглянути її фінансовий план, наслідки для цієї компанії будуть драматичні.

Слід терміново внести реалістичні зміни до бюджету Пенсійного фонду. Його мільярдні дефіцити покриваються за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Ця політика призведе до колапсу.

Нам потрібна пенсійна реформа.

Я хочу запитати всіх присутніх:

Панове, хіба нормальним є те, що колишній прокурор, який, до речі, продовжує працювати, через суд встановлює собі пенсію у 50 тисяч гривень на місяць?

Хіба нормально, що депутати, судді, високопосадовці отримують пенсії по 15-20 тисяч гривень? Таких прикладів тисячі.

Таке становище - це брутальна неповага до мільйонів українських людей. Це - суть соціальної несправедливості.

Я вимагаю скасувати всі спеціальні пенсії, увівши єдиний критерій - зарплата і стаж.

Це має зробити Верховна Рада і, насамперед, коаліція.

Ми повинні запровадити податок на нерухомість для заможних верств населення, що зміцнить фінансову базу місцевого самоврядування.

З важким серцем, але прошу вас підтримати запропоноване Урядом підвищення акцизів, розширення дохідної бази Пенсійного Фонду. Це - той мінімальний крок, що потрібен для підтримки ресурсів нашої держави.

Ці першочергові кроки дозволять нам врятувати становище і, в тому числі, зміцнити співпрацю з МВФ, що відновить довіру до України.

Друге. Соціальна відповідальність.

Обов'язок влади і роботодавців - забезпечити зайнятість, в першу чергу кваліфікованих кадрів.

Я пропоную створити систему прогнозу розвитку трудових ресурсів на територіях, щоб не наздоганяти попит на робочу силу, а упереджувати його.

Потрібно стимулювати мобільність робочої сили всередині країни. Якщо потрібний робітник є навіть за десятки кілометрів, йому потрібно запропонувати місце.

Так ми втримаємо зайнятість.

Далі - відновлення справедливості у соціальному захисті.

Це - найгостріший біль наших людей.

Водночас, скажу гранично чітко: соціальна справедливість - це не патерналізм і не зрівнялівка у радянському його розумінні.

Потрібно навести порядок у пільгах, адже в Україні 19,5 мільйонів пільговиків. Це чи не половина населення - такого не витримає жодна держава.

Нинішня система пільг є абсолютно несправедливою. Ті, кого ми називаємо заможними людьми, отримують найбільше дотацій від держави на оплату газу, електроенергії - і цього не можна нічим пояснити.

Соціальна справедливість - це підтримка найбідніших, найбільш незахищених верств населення.

Це - допомога тим, хто хоче працювати.

І це - жорстке обмеження для кожного, хто прагне нажитися на бюджеті.

Відтак, я закликаю радикально зменшити кількість пільг, особливо за професійною ознакою, персоніфікувати їх і привести право на пільги в залежність від фінансового та майнового стану.

Третє. Треба вичерпно підтримати банківську систему. Вона - хребет економіки, який тримає м'язи реального сектору.

Держава негайно повинна взяти на себе відповідальність за банки, які знаходяться в скрутному становищі і ввійти в їхній капітал.

Ми маємо для цього ресурс - у бюджеті передбачено 44 мільярди гривень на здійснення рекапіталізації банків.

Ця відповідальність має бути підкріплена повним контролем за такими банками.

Переконаний, що швидкі дії держави призведуть до відновлення довіри громадян. Повернеться вона - повернуться інвестори.

Але і банківська система повинна повернутися обличчям до громадян - свого найважливішого партнера.

Я наполягаю на запровадженні єдиного механізму, за якого кожен, хто опинився у скрутному становищі, отримає банківську підтримку, а не буде добитий системою.

Не можна допустити зменшення фінансування працюючих підприємств, на продукцію яких є попит.

Питання довіри стосується і валютного курсу. Сьогодні ми врівноважили курс, забезпечивши фактично нульове сальдо із зовнішньої торгівлі. Саме у негативному сальдо у торгівлі (12 мільярдів доларів США) був корінь проблеми.

Чому ж коливання продовжуються? На жаль, це - вже психологія, наслідок реакції людей.

У 1998 році Корея закликала своїх громадян підтримати банки і люди понесли до них гроші і золоті прикраси.

Я не закликаю до цього.

Я відповідально прошу українських громадян відновити довіру до банків, не забирати свої депозити, не завдавати шкоди ані собі, ані державі і, в тому числі, підтримати таких самих людей, як ви, що отримали кредити.

Четверте. Підтримати кожного українського виробника, на продукцію якого є платоспроможний попит.

Банківська система повинна дати імпульс для підтримки внутрішнього попиту.

Критерій - один.

Ресурс повинні отримати ті підприємства, на продукцію яких є попит. Крапка.

Необхідно забезпечити всі належні кредити для стратегічних для держави проектів, що здійснюються приватним капіталом - Євро-2012, розвиток інфраструктури, енергетики, зв'язку, транспорту.

Для цього пропоную розробити відкриту інвестиційну програму рефінансування банків Національним банком.

І, нарешті, п'яте. Ми маємо зосередити максимальну увагу на потенційних точках зростання української економіки.

Це - насамперед, аграрна сфера та малий і середній бізнес.

В аграрній сфері в першу чергу потрібно підтримати ринкове ціноутворення на продукцію нашого виробника. Адже жодні інвестиції не замінять тих втрат, які несе село від адміністративного втручання.

Минулого року було заблоковано експорт 6 мільйонів тонн зерна. Більше того - цим зерном були забиті всі елеватори, що не дозволило прийняти новий врожай.

Зерно зіпсувалося, кон'юнктура стала невигідною, селяни втратили 2 мільярди доларів США - це вдвічі більше всієї підтримки АПК, що передбачена Державним бюджетом. Це ж стосується і ринку м'яса, і ринку соняшника.

У результаті село - безправне і збиткове.

Отже, потрібно раз і назавжди припинити будь-яке адміністративне втручання у роботу сільського господарства.

Галузь слід негайно захистити від неякісного й дешевого імпорту. Я категорично заперечую проти скасування Урядом надбавки до митного збору з м'ясопродукції.

Селян необхідно забезпечити кредитно-фінансовими ресурсами за чітким і зрозумілим принципом: попит на продукцію визначатиме все.

Діяльність Аграрного фонду, Державного резерву, ДАК «Хліб України» повинна забезпечити отримання основного прибутку не посередниками, а селянами.

Держава, водночас, зобов'язана посилити пошук ринків для збуту вітчизняної продукції та просування її за кордоном.

І найважливіше. Я вимагаю нарешті ввести вільний продаж землі.

Мораторії, які були накладені чотири рази поспіль, є нічим іншим, як новітньою формою кріпацтва селянина.

Селянина потрібно звільнити і він врятує й нагодує всю Україну, і не тільки Україну.

Малий і середній бізнес.

Це - наш головний партнер у збереженні зайнятості, забезпеченні необхідними товарами та послугами населення.

Мова йде про майже чотири мільйони найбільш економічно активних громадян.

Саме вони можуть швидко пристосуватись до нових умов діяльності і саме їх підприємства стануть основою для економічного зростання.

Але для цього треба зробити низку кроків -спростити регуляторні обмеження на започаткування, здійснення і припинення бізнесу, зробити так, щоб запрацювала законодавчо встановлена система перевірок, в тому числі податкових.

Жоден регуляторний акт не повинен видаватися без надзвичайної необхідності, а всі непотрібні акти повинні бути негайно скасовані.

Україна є заповідником радянської системи стандартизації та сертифікації, що залишилася лише у нас серед всього пост-радянського простору.

Всі необхідні законодавчі зміни для цього внесені Президентом України на прохання форуму «Влада і бізнес - партнери» і знаходяться у Парламенті.

Шановні співвітчизники,

Народні депутати, члени Уряду,

Ці кроки можуть вже найближчим часом виправити становище в національній економіці і соціальному стані.

Однак, це - лише частка роботи.

Ми повинні навести порядок не лише в господарстві, а й в усьому домі.

Отже - політичний блок.

Скажу коротко: кардинальна зміна виборчої системи повинна стати основою для якісного кадрового оновлення влади як в центрі, так і на місцях.

Існуюча закрита пропорційна система вичерпала себе, вона зруйнувала ефективність влади і особливо - місцеве самоврядування.

За відсутності належної культури політиків, вона - скомпрометована в очах мільйонів громадян.

Про результати прямо говорять люди: втрата професійного рівня парламентом, знецінення депутатського мандата, відсутність зв'язку між народним обранцем і виборцем.

Додам до цього переліку: заполітизованість місцевих рад замість вирішення проблем територіальних громад, гіпертрофована роль керівників партій і фракцій, створення партій вождистського типу - все це наслідки закритої пропорційної системи.

Громадянам України має бути повернене право персоніфікованого вибору депутатів.

Парламент зобов'язаний як єдиний законодавчий орган забезпечити здійснення реформи виборчої системи - перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах.

Люди повинні отримати право голосувати не лише за ту чи іншу політичну партію, а й за конкретного кандидата в депутати.

Це виправить існуючі негативні тенденції в партіях, а одночасно створить умови для справжньої політичної конкуренції, політичної відповідальності, забезпечить нову якість роботи усіх представницьких органів в державі.

Але тільки цього замало.

Ми повинні без зволікань перейти до створення та запровадження моделі управління державою, що відповідатиме потребам і цінностям України як європейської держави, сучасним викликам.

Переконаний, що це є справою найбільшого національного значення.

До цього нас спонукають очевидні вади нинішньої організації публічної влади.

Вони, насамперед, зумовлені політично непродуманими і передчасними змінами Конституції у 2004 році.

Мабуть невипадково, Закон, який запровадив політреформу, навіть номер має - аж «чотири двійки».

По суті, цими змінами було спотворено всі основні складові організації влади:

Підмінено природу місцевого самоврядування через запровадження виборів за партійними списками, що знищило самоврядування.

Створено дуалістичний гібрид в організації виконавчої влади, за якої вплив Президента України був обмежений, а повноваження Уряду не були врівноважені відповідальністю перед парламентською коаліцією і обох разом - перед народом;

У парламенті зосереджено не тільки функції законотворення та формування виконавчої влади, а й формування судової влади та усіх керівників визначальних інституцій в державі.

Сучасна європейська правова доктрина не сприймає такого зосередження влади в одному органі.

Наголошую - суспільство має чіткий запит на єдність дій влади при одночасному збалансуванні повноважень між її гілками.

Пропозиції, які лунають зараз про перехід чи то до суто парламентської, чи президентської форми правління - це чергова спроба переформувати владу під когось або ж для когось.

Я відкидаю будь-які прояви владного егоцентризму та намагань узурпації влади.

Суспільство вимагає не сильної руки, як дехто думає, а влади закону і порядку.

Час закласти зрозумілі і чесні критерії розподілу влади. Світ вже напрацював відповідні моделі, які варто впровадити в Україні.

Я пропоную перейти до двопалатної побудови парламенту з одночасним зменшенням загальної чисельності народних обранців.

Крім цього, має бути нарешті виконана принципова вимога людей - скасування необмеженої депутатської недоторканності.

Всі умови - назріли.

Показово, що більшість країн європейського континенту, які є унітарними, мають двопалатні парламенти (назву Чехію, Польщу, Францію).

Державі потрібен парламент європейського зразка - Національні Збори України, що будуть поєднувати в собі і політичне, і територіальне представництво.

Нижня палата - Палата депутатів - будучи обраною шляхом прямих виборів за пропорційною системою, є органом політичного представництва народу.

Крім законодавчої функції, на нижню палату парламенту покладається відповідальність за формування Уряду та контроль за його діяльністю.

Надалі, я глибоко переконаний, Уряд не повинен формуватися без програми його діяльності.

Неспроможність призначити Уряд та затвердити його програму має наслідком розпуск нижньої палати парламенту та її дострокові вибори.

Підкреслюю, лише палати, а не усього парламенту, який зберігає свою дієздатність за будь-яких умов.

Верхня палата - має обиратися прямими виборами за мажоритарною системою та представляти громади і регіони.

Ця палата покликана взяти на себе повноваження стосовно кадрових призначень, які не є урядовими, а також схвалення усіх рішень Президента України у сфері оборони і безпеки.

Рівне представництво в Сенаті усіх регіонів України (по 3 сенатори від кожної області) буде виступати об'єднуючим чинником.

Цьому буде слугувати і віковий ценз депутатів верхньої палати.

У результаті політична турбулентність має залишитись виключно в межах нижньої палати з притаманними для неї гострими формами політичної конкуренції та змагальності.

Отже, ми збалансуємо і стабілізуємо владу, розширимо представницьку демократію, посилимо процеси децентралізації і підвищимо якість законотворчого процесу.

Стосовно Президента України. На моє переконання, необхідно зберегти загальнонаціональний і прямий представницький мандат Глави держави.

Йому відповідає конституційно-правовий статус Президента як гаранта державного суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України.

Завдання Президента у взаємодії із Верхньою палатою - гарантувати інституційну стабільність держави, здійснення реформ, визначення пріоритетів державної політики, що мають забезпечити цивілізаційний прогрес нації.

Водночас, Кабінет Міністрів повинен отримати самостійність. Саме Уряд має бути відповідальний за забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики.

Дуалізм виконавчої влади має бути подоланий.

Я виступаю за збереження парламентського способу формування Уряду без виключень і обмежень. Уряд необхідно формувати з одного джерела.

Таким чином, перемігши на парламентських виборах, політичні партії зможуть визначати склад уряду і проводити державну політику, виконуючи свої зобов'язання перед виборцями.

Необхідною складовою конституційної реформи є реальне забезпечення місцевого самоврядування.

Основою місцевого самоврядування має стати громада. Саме у громаді мають надаватись громадянам основні соціальні послуги.

Має вибудовуватися чітка послідовна лінія - від громади до району і регіону.

Настав час прийняти рішення про створення представницькими органами - обласними, районними радами своїх виконавчих органів та надання їм відповідних повноважень.

Саме виконавчі комітети рад мають відповідати за стан справ у регіоні, бути підзвітними депутатам представницьких органів місцевого самоврядування і перед людьми.

На цьому рівні повинні створюватися підрозділи територіальних органів центральних органів виконавчої влади.

Існуючі державні адміністрації мають бути виведені із системи виконавчої влади та перетворитися на ефективні інструменти здійснення нагляду за додержанням Конституції, законів, прав і свобод.

Далі. Якісні зміни в місцевому самоврядуванні неможливі без ефективної адміністративно - територіальної реформи.

Потрібно впорядкувати існуючий ірраціональний устрій України.

Далі. На часі - судова та правоохоронна реформи.

Справа виняткової державної ваги - повернути довіру громадян до суду.

Адже, як казали видатні філософи права, саме правосуддя є підґрунтям суспільних чеснот та гарантією демократичних свобод.

Щоб наблизитися до цієї мети, я закликаю Верховну Раду невідкладно схвалити проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який знаходиться у парламенті.

Його прийняття буде мати важливе значення, бо вирішить базові проблеми, встановить прозорий порядок добору суддів, підвищить гарантії їхньої незалежності і посилить відповідальність суддів.

Далі наступний крок - кардинальні зміни в організації роботи правоохоронної системи.

Наше завдання - переорієнтувати ці органи із захисту інтересів влади на захист прав громадянина, а досудове слідство позбавити обвинувального ухилу.

Ми маємо запровадити змагальність та процесуальну рівність.

Ми повинні забезпечити гарантії для держави на кримінальне переслідування. Існуюча практика підміни судами цієї функції має бути ліквідовано.

Я закликаю Український парламент відповідально поставитися до моїх слів і, не гаючи часу, прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс.

Цю роботу необхідно розпочати вже зараз діючим складом Верховної Ради України.

Нам потрібні справді доленосні зміни.

Ці зміни неможливі без системного оновлення Конституції України.

Я закликав всі парламентські політичні сили до спільної і зваженої роботи.

Підтверджую свою пропозицію.

Роблю це прямо і публічно.

Я хочу, щоб в нашій державі постала Конституція, створена не під когось, не для політиків, а для нашого народу, нашої держави, нашої свободи, нашого прогресу.

Ми - посередині шляху.

І саме в цей непростий момент ми повинні схвалити новий Основний Закон.

Вельмишановний Український народе,

Пані і панове,

Я маю честь передати сьогодні Голові Верховної Ради України проект оновленої Конституції України, який прошу розглянути як невідкладний.

Шановні співвітчизники,

Сьогодні - найвищий час для дії.

Я готовий до співпраці з кожним, хто підтримає мою позицію і бачення спільної антикризової роботи.

Вам добре відомо, що я був правий, не раз застерігаючи проти непродуманих політичних змін та економічного популізму.

Вам добре відомо, що я твердо стояв на захисті національних пріоритетів.

Вам добре відомо, що я додержувався всіх взятих зобов'язань.

Я закликаю відновити загальну політичну культуру в Україні.

Перед нинішнім складом Уряду і Парламенту стоять особливо складні завдання.

У ваших руках - доля країни і швидкість подолання кризи.

Нагальні антикризові заходи вживає кожна нація, яка мислить про перспективу.

Я закликаю вас підтримати мою програму дій і об'єднатися на спільній економічній платформі.

Мої пріоритети - відомі для всіх.

Це - єдина Українська нація.

Це - заможна середня верства і захищена українська людина.

Це - здорове суспільство, яке сповідує живі, моральні, сімейні цінності.

Це - безпека людини та громадянина і гарантований захист всіх наших прав і свобод.

Це - стабільність бізнесу без вилучень і обмежень.

Це - безпека держави як повноправного члена євроатлантичної спільноти, рівноправного партнера і активного учасника міжнародного життя.

Я ні на йоту не відійшов від цих засад.

Я продовжую і продовжуватиму свою роботу.

Я знаю, що неминуче переможе правда національної позиції.

Випробування минуть і ми розправимо плечі.

На початку 20-х років минулого століття, коли Європу охопила тривала криза, один іспанський філософ звернувся до своїх пригаслих духом співвітчизників. Він сказав:

«Якщо Іспанія хоче відродитися, вона повинна відтворити у собі могутній, непогамовний порив до досконалості. Але одних політичних реформ, безумовно, замало. Треба взятися за складну роботу і, докладаючи всіх зусиль, спрямувати націю на шлях до досконалості».

Дорога Україно, ми - велика, сильна і вільна держава.

Наша мета - зробити реальний, великий наступний крок до кращого життя.

Ми - щойно на середині шляху.

Треба зібрати сили.
Треба вірити в себе.
Треба йти вперед.
Слава Україні!

Дякую за увагу.


president.gov.ua

У МЗС наполягають, що Україна виграла у Гаазькому суді

У Міністерстві закордонних справ наполягають, що рішення Міжнародного суду ООН у справі про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України і Румунії у Чорному морі було вигідним для України.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сказав представник України у Міжнародному суді ООН Володимир ВАСИЛЕНКО сьогодні на брифінгу для преси.

В.ВАСИЛЕНКО назвав некоректними і неправдивими заяви деяких політиків та повідомлення у пресі про те, що Україна програла у суді, втратила територію тощо.

Він зауважив, що треба розрізняти державну територію і територію поза межами кордону – морський простір.

Дипломат наголосив, що у Міжнародному суді ООН в Гаазі розглядалась спірна морська територія, яка нікому не належала, тому говорити про втрату Україною якоїсь території некоректно. Більше того, він зауважив, що якщо дивитись на територію в цілому, а не лише на розподіл спірної території, то Україна лише виграла від такого розподілу, оскільки співвідношення в цілому становить 2,1:1. Більше того, більшість нафтових та газових родовищ залишились на українській території.

В.ВАСИЛЕНКО висловив нерозуміння, чому деякі особи намагаються «розіграти політичну карту» на абсолютно законному і кваліфікованому рішенні Міжнародного суду ООН.

Також В.ВАСИЛЕНКО відкинув будь-які звинувачення на адресу Президента України Віктора ЮЩЕНКА і міністра закордонних справ Володимира ОГРИЗКА, зауваживши, що рішення про доцільність звернутись у Міжнародний суд ООН ухвалювалась ще у 1996 році, коли країну очолював Леонід КУЧМА.

При цьому В.ВАСИЛЕНКО зазначив, що це було нормальне і стратегічно правильне рішення.

Як повідомляв УНІАН, 3 лютого Міжнародний суд ООН в Гаазі (Нідерланди) виніс рішення, в якому зауважив, що о.Зміїний не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони. Міжнародний Суд ООН також вирішив не враховувати диспаритет у довжині прибережної лінії України та Румунії у Чорному морі при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони.

Справа про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України і Румунії в Чорному морі перебувала в суді з ініціативи Бухареста з 2004 року. 16 травня 2006 року Україна подала до Міжнародного суду ООН контр-меморандум.

Румунська сторона звернулася до суду, оскільки вважала, що острів Зміїний є не островом, а скелею. Натомість Україна доводила, що о. Зміїний все ж таки є островом, і довжина української частини узбережжя навпроти спірних територій становить 1058 км, а румунської – 258 км. Відповідно, на переконання України, спірні території шельфу необхідно було поділити в пропорції 1 до 3: 53,3 тис. кв. км – за Україною, 21,9 тис. кв. км – за Румунією.

Острів Зміїний є територією України, що закріплено у договорі про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією 1997 року.

unian.net

Ключовий момент

Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ: Безпорадність лідерів відкриває дорогу зовнішньому втручанню

---

Розмовляв Микола СІРУК, «День», Вашингтон

---

У колишнього радника президента США з питань національної безпеки Збігнєва Бжезинського, який нині працює радником в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, робочий графік, зрозуміло, розписаний по хвилинах, але він знайшов час, щоб дати інтерв’ю «Дню». Американський політолог також є професором зовнішньої політики США у Вищій школі міжнародних досліджень ім. Пола Ніце Університету Джонса Гопкінса, членом опікунської ради «Фрідом Хаус», Тристоронньої комісії (США—Європа—Японія), членом рад директорів Польсько-американського Фонду Свободи і Польсько-американського підприємницького фонду.

Якими будуть зовнішньополітичні пріоритети США і хто саме визначатиме зовнішню політику в адміністрації Обами? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Збігнєва БЖЕЗИНСЬКОГО.

«...ЗІ СХОДУ ЄГИПТУ ДО ЗАХОДУ ІНДІЇ»

— Пане Бжезинський, яку позитивну і негативну спадщину у сфері зовнішньої політики США залишив за собою Джордж Буш-молодший? Наприклад, під час останньої прес-конференції у Брюсселі держсекретар Кондолізза Райс сказала, що позитивним у зовнішній політиці Буша можна вважати вступ до НАТО дев’яти країн Центральної та Східної Європи.

— Так, це правда. Якщо говорити про бажання створити стабільну та безпечну Європу, то це був корисний внесок. Підписання Хартії про стратегічні відносини між США та Україною, а також підписання в останні дні адміністрації Буша відповідної Хартії між США та Грузією також були внеском до стабільності. У цьому сенсі це позитивна спадщина.

Однак проблема полягає в тому, що позитивний ефект було підірвано негативними наслідками позиції США у світі. Ініціативи, які ухвалив президент Буш, загалом погіршили позицію США у світі. Якщо хтось вважає, що безпека в Європі певною мірою залежить від НАТО і якщо хтось припускає, що незалежність України чи Грузії певною мірою залежить від тісноти відносин зі Сполученими Штатами, то слід зазначити, що виграшний ефект спеціальних ініціатив держсекретаря Райс чи президента Буша був послаблений, розмитий, підірваний загальною спадщиною, яку він залишив за собою.

— Якщо тепер говорити про нинішнього президента Барака Обаму, то якими будуть його пріоритети у зовнішній політиці США?

— Зважаючи на специфічну, а не загальну зміну ставлення та атмосферу, які певною мірою він уже висловив в інавгураційній промові, відповіддю буде — зосередження уваги на тій частині світу, яка простягається зі сходу Єгипту до заходу Індії. Саме там США мають приділяти увагу і проявляти свої інтереси. Адже там перед США постають серйозні геополітичні виклики. Тому Обамі потрібно буде сформулювати інший підхід, буквально протягом декількох наступних тижнів.

«ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО АМЕРИКАНСЬКОГО ПІДХОДУ ДО СВІТУ»

— А хто буде формулювати підхід? Адже останнім часом з’явилося багато публікацій, зокрема, Інституту Брукінгза, у яких президенту дають поради, починаючи від того, як поліпшити імідж США, до графіку проведення президентом міжнародних зустрічей.

— Перш за все, потрібно зрозуміти, що всі так звані мозкові центри у Вашингтоні підготували пакети рекомендацій для президента Обами. Ними можна заповнити кімнату. Однак існують дуже мінімальні шанси, щоб він прочитав повністю хоча б один із таких пакетів. Якщо підбити підсумок, будь-який план, який рік чи півроку тому конкретизував, що Обама мав би робити, є вправою з написання фантастичних творів, а не стратегії. Події дуже вплинули на те, що стало відбуватися після того як півроку чи рік тому було написано рекомендації. Ключовий момент полягає в перевизначенні загального американського підходу до світу. Тепер президентові доведеться перекласти підхід до політики в тій частині світу, зокрема, в якій США найбільш активно і сильно, потенційно найбільш небезпечно залучені.

— Близький Схід?

— Саме про це я й кажу. Зі сходу Єгипту до заходу Індії. Але це не лише Близький Схід. Тут є Ірак, Іран, Афганістан і Пакистан.

— Пане Бжезинський, в одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що Гілларі Клінтон може бути успішним держсекретарем, якщо буде здійснюватися стратегічне керівництво з центру — Білого дому. А хто ж буде керувати пані Клінтон?

— Перш за все, цілком зрозуміло, що Обама буде виробляти загальну політику. І пані Клінтон розуміє це. Вона має політичний здоровий глузд. По-друге, він має радника з питань національної безпеки, колишнього командувача військ НАТО Джима Джонса, генерала Морського корпусу, який є елітним родом військ у США. Якщо метою є проведення узгодженої політики, то ця політика буде стратегічно визначатися у Білому домі, координуватиметься та виконуватиметься з Білого дому. А це Обама і Джонс.

«Я НЕ ДУМАЮ, ЩО РОЗШИРЕННЯ МАЄ ЗУПИНИТИСЯ...»

— До речі, на вашу думку, чи погодиться Обама з пропозиціями, які були висловлені в рекомендаціях Інституту Брукінгза щодо тимчасового призупинення розміщення елементів американської ПРО в Європі та розширення НАТО на схід?

— Я не думаю, що розширення має зупинитися. Для адміністрації певною мірою розширення стало менш ймовірним через факти, що стосуються потенційних кандидатів. Невизначеність довкола серпневих подій 2008 року в Грузії дещо ускладнила можливості для Тбілісі швидше приєднатися до НАТО. Причому, хоч як би це було бажано. Той факт, що в Україні менше 40 відсотків населення підтримує вступ країн до НАТО, не полегшує завдання отримання членства в Альянсі. Не згадуючи вже того, що саморуйнівна політична боротьба у верхах України значно ускладнює аргументи Заходу про те, що вище керівництво України є серйозним партнером Заходу. Причина, чому такі країни, як Польща чи Чеська республіка, швидко вступили до НАТО, полягала в тому, що керівництво цих країн, чи то Валенса у Польщі, чи Гавел у Чехії має повну підтримку політики щодо отримання членства в Альянсі. Тому цим країнам було легко заручитися політичною підтримкою в країнах-членах НАТО щодо їхнього включення в Альянс.

ХАРТІЯ ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО І ПДЧ

— Пане Бжезинський, як ви пам’ятаєте, минулого року питання не стояло, щоб Україна отримала членство в НАТО, а лише йшлося про План дій щодо членства... Українська влада сподівалася, що завдяки цьому країна швидше наближатиметься до НАТО.

— Хартія про стратегічне партнерство, яка була підписана наприкінці минулого року між США та Україною, надає все, що мав би надавати ПДЧ.

— Але цього, мабуть, не достатньо, щоб отримати підтримку, яку надає стаття 5 Вашингтонського договору?

— ПДЧ також не передбачає використання статті 5. Питання полягає в тому, що Україна повинна припинити поводити себе, як дитина. Вона має поводитися як доросла людина. Як можна надати Україні статтю 5, коли лише 36—38 відсотків населення хоче бути в НАТО. А вищі українські демократичні лідери, які були обрані саме тому, що вони були демократами й хотіли рухати Україну до Заходу, витрачають більшість своєї енергії на боротьбу один проти одного. Публічно кожен робить все можливе, щоб підірвати один одного. А Янукович споглядає збоку і потирає руки. А Путін тим часом сміється і ричить.

— До речі, як буде адміністрація Обами вибудовувати відносини з Росією? Ви відзначали після грузинського конфлікту, що під загрозою перебуває незалежність пострадянських країн.

— Я думаю, що нинішня адміністрація має так розвивати відносини з Росією, аби гарантувати, що Україна поступово й постійно рухатиметься до Заходу і має з ним більш тісні відносини. Підписана у Вашингтоні Хартія чітко свідчить про американську підтримку незалежності й територіальної цілісності України. Але, якщо зробити добрий аналіз, то країна, чисельністю 46 млн. чоловік, повинна бути спроможна сама визначати свою позицію у світі. І робити це на демократичній основі. Проблема полягає в тому, що демократична більшість в Україні, яка декілька років тому прийшла до влади як результат демократичного тріумфу, є безпорадною і персонально роздрібненою. Причому це відкриває можливості для зовнішнього втручання, інтриг, корупції, хабарництва. Певною мірою, для мене, американця польського походження, все це нагадує Польщу XVII століття, коли польські магнати — еквівалент українських олігархів — а також політична еліта тих часів були всі об’єктом зовнішньої маніпуляції, хабарництва й корупції, що призвело до втрати незалежності.

«У КРАЇНІ МАЄ БУТИ ЧІТКЕ ДЕМОКРАТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО»

— Що, на вашу думку, хотіла би побачити адміністрація Обами в діях української влади, щоб надавати більшу підтримку Україні в її прагненнях приєднатися до європейських та євроатлантичних структур?

— Перш за все, в країні має бути чітке демократичне лідерство, а не такі дивні й незрозумілі речі, які можна побачити на екранах телевізорів. Коли українські парламентарі займаються бійками замість серйозного урядування. Президент і прем’єр-міністр були поруч, коли їх обирали. Але вони продемонстрували повну неспроможність працювати разом. Якщо вони не можуть працювати разом, тоді потрібно українському народу визначити, що, можливо, настав час прийти новому поколінню лідерів. Але це не Обама повинен вирішувати, і це не мені радити, не американцям вирішувати. Я вважаю, Україна серйозна країна. І настав час її лідерству діяти як лідерству серйозної країни. Один політичний лідер публічно схвалює операцію в Абхазії та Південній Осетії на грузинській території, створюючи юридичний прецедент зробити те саме щодо Криму. А тим часом два інші намагаються відчайдушно зруйнувати один одного.

До речі, хочу нагадати відомий вислів Кеннеді: не запитуйте, що країна має зробити для вас, запитуйте, що ви можете зробити для країни. Не запитуйте нас на Заході, що ми можемо зробити для вас, запитуйте, що ви маєте спершу зробити для себе. Тоді з вами будуть поводитися як із серйозною країною.

— Пане Бжезинський, а як би ви охарактеризували б зараз відносини між США і Україною — як союзників чи друзів?

— Я думаю, що «партнери», можливо, як і інші, є добрим словом. Бо за існуючих обставин відносини не є дуже точно визначеними. Але це не залежить від нас. Це також залежить від інших сторін відносин. І має бути чітко зрозуміло, чого вони хочуть.

— А чи не хотіли б США, щоб Україна відправила військовий контингент до Афганістану?

— Ваша країна відправляла війська до Іраку. Якщо вона відправить військовий контингент до Афганістану, то, я переконаний, це сприйматиметься схвально. Я критик нашої політики щодо Афганістану. Я вважаю, що нам більше потрібен політичний підхід, ніж чисто військовий. Але військовий підхід також потрібний. Я можу уявити обставини, коли додаткова зовнішня військова присутність буде вітатися. Але, з іншого боку, я також розумію, що в українців не було іншого вибору, а тільки йти і помирати, коли Радянський Союз вдерся до Афганістану. Я думаю, що в Україні не буде ентузіазму з приводу відправки військ до Афганістану. І я це добре розумію.

«Я ОСОБИСТО ХОТІВ БИ БАЧИТИ УКРАЇНУ В НАТО»

— Можливо, це якимось чином допомогло б Україні швидше приєднатися до НАТО? Принаймні, так вважають деякі експерти, адже інші країни НАТО не дуже палають бажанням збільшувати військові контингенти в Афганістані.

— Не повинно існувати ілюзій. Ви не можете швидко приєднатися до НАТО, якщо громадська думка не підтримуватиме цей крок. А такої підтримки не буде доти, поки ваше керівництво не діє так, щоб конструктивно впливати на зміну громадської думки. Президент Ющенко говорить добрі речі про НАТО. Прем’єр-міністр Тимошенко також говорить позитивні речі про Альянс. Але, водночас, вони нейтралізують одне одного. А це, безсумнівно, зменшує їхній вплив на трансформацію ставлення українського населення щодо НАТО. Я особисто хотів би бачити Україну в НАТО. Але я реаліст і демократ, і скажу, що це не станеться доти, доки громадськість не виступить в підтримку членства в Альянсі.

— Якщо говорити про європейську інтеграцію, чи вважаєте ви, що ЄС робить достатньо, щоб наблизити Україну до себе, що, за вашими словами, сприяло би стабільності?

— Існують стандарти, яких має дотримуватися кожна країна, що бажає приєднатися до ЄС. А це ефективність урядування, працююче законодавство, прозорість, повністю антикорупційна спрямованість. І ви можете самі дати собі відповідь, до якої міри Україна відповідає цим стандартам.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ Й СИГНАЛИ ЄС УКРАЇНІ

— Пане Бжезинський, я хотів би звернути увагу на те, що, можливо, надання перспективи членства з боку ЄС могло би більше спонукати Україну до реалізації реформ, боротьби з корупцією...

— ЄС не може дати такої перспективи і зобов’язання розпочати переговори, доки не буде виконано певні передумови, які виконала кожна країна в Європейському Союзі. Зараз в ЄС дійсно існує негативна реакція щодо членства Болгарії та, певною мірою, Румунії. Частково це обумовлено відчуттям, що ЄС було не досить наполегливим і чітким щодо відповідності цих країн не тільки передумовам, але й відповідності 32 статтям, по яких велися переговори і потім імплементувалися після приєднання. Доки Україна не покаже, що вона може відповідати європейським стандартам, доти в ЄС, звісно, буде брак ентузіазму. Водночас Євросоюз намагається подавати сигнал, що історично, культурно, географічно він розглядає Україну як європейську країну. І він хотів би сприяти тому, щоб одного дня Україна стала членом. Але, знову ж, це питання до України, що вона сама готова зробити.

— В одному з коментарів «Дню» завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин Євген Камінський висловив припущення, що адміністрація Обами виступатиме за зміцнення торгово-економічного та інвестиційного чинника у американсько-українських відносинах, щоб тим самим зменшити використання Росією економічного та енергетичного важелів впливу на Україну для її політичного підпорядкування. Чи відповідає дійсності такий прогноз, зважаючи на нещодавню газову суперечку між Україною та Росією?

— Перш за все, я хотів би сказати, що у нещодавній конфронтації між Росією та Україною, на мою думку, Росія політично програла. А на економічному рівні результат був більш-менш рівним. Але головною метою російського маневру насправді було не отримання більших грошей від України, а намагання змусити європейців в ЄС приєднатися до Росії в засудженні України. Іншими словами, створити велику прірву між Україною та ЄС. І Росія програла. Більшість людей в ЄС більше звинувачують Росію, ніж Україну. Але, якщо розглядати майбутнє в ширшому сенсі, більш відповідальні люди у США та ЄС думають про Україну як про майбутнього члена Європейського Союзу. Але «у майбутньому» не означає, що це станеться наступного року. Це може не відбутися й за 10 років. Коли це станеться, — на 80, а то й більше відсотків залежить від України, а не від ЄС. Європейський Союз не клуб, який шукає нових членів, а клуб, до якого хочуть належати. Це означає, що Україна повинна зробити багато речей, яких вона не зробила.

— Пане Бжезинський, а все-таки, що ви скажете про збільшення співпраці в торгово-економічній та інвестиційній сфері між Україною та США?

— Для цього потрібно більше прозорості, більше законності, більше наголосу на відповідності міжнародним стандартам. Добре, що Україна стала членом СОТ. Це добрий крок вперед. Але — хто живе в Україні, краще, ніж я, знає про реальність у сфері законності. А це проблема. Зараз існує багато скептицизму щодо економічної перспективи України. І частково це обумовлено існуючою політикою. Погляньте на різницю між Польщею та Україною щодо цього. Польща також потерпає від фінансової та економічної кризи. Але порівняйте ситуацію з курсом національної валюти чи перспективою економічного зростання чи безробіття. І це обумовлено не тим, що ЄС примушував Польщу робити, а тим, що поляки проводили більш розумну політику. Погляньте на труднощі в деяких інших країнах ЄС: в країнах Балтії, в Болгарії чи інших. ЄС — дуже різноманітна спільнота, а не одна модель, у якій кожен однаково діє чи однаково потерпає або однаково досягає успіху.

ПРО РОЗЧАРУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ І ПРО МОЛОДШЕ ПОКОЛІННЯ

— Чи бачите ви розуміння нинішнім українським керівництвом того, що треба робити, аби не втратити економічної перспективи?

— Я починаю бути більше стурбованим, ніж був раніше. Я дуже захоплений Україною і завжди хотів, щоб вона була незалежна. Я був дуже радий, в глибокому розумінні цього слова, коли Україна стала незалежною. Бо я вважав, що вона заслуговує на те, щоб бути незалежною. Її народ багато страждав. Не існує причини, чому вона має бути підлеглою імперіалістичній системі. Але те, що сталося за останні три роки, мене дуже розчарувало. Зокрема, це стосується поведінки політичної еліти. Я маю відчуття, що молодше покоління, люди, яким менше ніж 40 років, починають ставати зовсім іншими. Сподіваюсь, що не так довго чекати, коли вони візьмуть відповідальність за країну. Вони вражають мене тим, що є більш щиро проєвропейськими і щиро розуміють, що означає бути сучасною, більш досконалою і транспарентною демократією. Ваші мас-медіа стали кращими. На довготривалу перспективу я налаштований більш оптимістично, а на короткотривалу — більш стурбовано. Мені здається, якщо у світі домінуватиме велика фінансова криза, яка стане політично всепоглинаючою, і кожен буде приділяти увагу лише собі, тоді все може статися в регіонах, у яких перебувають голодні та сильні сусіди, що переслідують ностальгічні імперіалістичні ідеї.

— Але ви ж не думаєте, що Україна стане частиною Росії?

— А це залежить від українського народу. Справді. Якщо український народ упевнений в тому, що незалежність важливіша, ніж будь-що інше, — тоді навіть сильний сусід нічого не зможе зробити. Українці добрі бійці. Вони мають зміцнити своє серце, відчувати, що незалежність є шляхом здійснення особистих мрій, до повного задоволення їхнього відчуття ідентичності. У такому випадку Україна буде в безпеці. Але це має виходити з середини українців. Це таке, що не може бути зроблено для українців кимось іншим.

№10, субота, 24 січня 2009 | day.kiev.ua

Єврокомісія: Україна входить до п’ятірки постачальників нелегалів

Європейська комісія вважає, що Україна входить до п’ятірки основних “постачальників” нелегалів до ЄС.

Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це повідомив журналістам заступник міністра внутрішніх справ України Василь МАРМАЗОВ після завершення засідання Спільного комітету з виконання угоди між Україною та ЄС про реадмісію.

“За оцінками європейських колег, Україна в п’ятірці “лідерів” з “постачання” нелегальних мігрантів”, - сказав він.

“Ми поцікавилися, звідки така інформація, вони пообіцяли надати”, - додав заступник міністра внутрішніх справ.

Він зазначив, що Україна вважає, що європейські експерти завищують її роль в “постачанні” нелегалів.

В.МАРМАЗОВ висловив сподівання, що інформація про методику оцінювання буде передана українській стороні ще до кінця цього року. Водночас він зазначив, що ця інформація матиме конфіденційний характер.

Як повідомляв УНІАН, 18 червня 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про реадмісію, відповідно до якої взяли на себе зобов’язання повертати додому нелегальних мігрантів.

Раніше Держприкордонслужба вже заявляла про те, що вважає завищеними оцінки європейців щодо ролі України в “постачанні” нелегальних мігрантів.

unian.net

Україна вимагає від ЄС річних віз для дальнобійників

Україна вимагає, щоб країни Європейського Союзу видавали для українських водіїв-дальнобійників візи терміном не менше ніж на рік.

Як передає власний кореспондент УНІАН у Брюсселі, про це повідомив сьогодні журналістам заступник міністра закордонних справ України Костянтин ЄЛІСЄЄВ після засідання Спільного комітету з виконання угоди між Україною та ЄС про спрощення візового режиму.

“Ми вимагаємо, щоб візи для водіїв-дальнобійників видавалися терміном не менше ніж на рік”, - сказав він.

“Ми категорично проти, щоб візи використовувались як елемент недобросовісної конкуренції”, - додав К.ЄЛІСЄЄВ.

Він зазначив, що на сьогодні українські водії досить часто програють конкурентам з інших країн, зокрема, з Туреччини, саме через те, що країни-члени ЄС не видають їм довгострокових віз.

За словами заступника міністра, саме тому в сьогоднішньому засіданні Комітету взяв участь представник Міністерства транспорту і зв’язку України.

Як повідомляв УНІАН, 18 червня 2007 року Україна та ЄС підписали угоду про спрощення візового режиму, яка набула чинності з 1 січня 2008 року.

unian.net

Аїда Болівар: Годі вже брехати виборцям про НАТО

Українське громадянське суспільство, а відтак й політична структуризація України знаходяться в зародковому стані. Тому під час кожної виборчої кампанії в ЗМІ та на електоральних майданах, замість кращого шляху розвитку для власної країни, дискусії щодо виконаних чи невиконаних передвиборчих обіцянок з боку суб’єктів виборчого процесу, громадяни України спостерігають політику психологічного залякування. «Страхіття», котрими нас лякають протягом останніх 18 років («незалежність України розірве змішані сім’ї по-живому»; «українська ядерна зброя, якщо її не віддати росіянам, спричинить третю світову війну»; «українські борги перед Росією такі величезні, що потрібно віддати росіянам Чорноморський флот і надати довічне право перебувати в Севастополі» тощо), завели Україну в той глухий кут, де ми зараз знаходимось. Маємо, те, що маємо.

З плином часу певні «страшилки» відмирають. На їхнє місце чільні політичні сценаристи та режисери сусідньої нібито братньої країни вигадують інші. І не лише вигадують, а й через підконтрольну Кремлеві російську політичну п’яту колону в Україні, продовжують впливати на український суспільний шлях з поза меж нашої держави. Однією з міфічних загроз для українців від часів Помаранчевого Майдану виявилась дуже гіпотетична в найближчі роки можливість вступу України до військово-політичного альянсу НАТО.

Чому я так переконано стверджую – позиція «Анти-НАТО» була нав’язана українському суспільству російськими спонсорами одного з кандидатів в президенти України та в подальшому очолюваної ним найбільшої парламентської фракції? Тому, що «послідовний» прем’єр В. Янукович до 2004 року без жодних вагань ставив власний підпис під будь-якими урядовими документами, котрі декларували вступ України до НАТО, співпрацю України з Північно-Атлантичним блоком, план дій України стосовно членства в Альянсі. Аналогічно перманентно «пронатівськи» виступали і парламентарі, які нині визначають публічне обличчя партійно-регіональної фракції. Особливо ця послідовність стосується тодішнього керівника київського корпункту американської «Радіо Свободи» Г. Герман.

Щоденно виступаючи проти вступу України (навіть в досяжному майбутньому) до вже існуючої європейської системи колективної безпеки, якою власне і є НАТО, регіонали та їхні дрібніші сателіти спираються на думку виборців. Згідно різноманітних соціологічних опитувань сьогодні приблизно половина мешканців України не бажає вступу нашої держави до НАТО. Ця правда не є дивиною. Дивно, чому прихильники неєвропейської – проросійської моделі розвитку країни дослухаються думки народу лише в питаннях вступу до військово-політичних блоків. Адже ті ж самі опитування громадської думки свідчать, що більшість українців прагнуть: зняття депутатської недоторканості; скасування всіх депутатських, суддівських, прокурорських та міністерських пільг; скорочення депутатського корпусу вдвічі та прозорості списків кандидатів; заборони перебування на депутатській посаді більше, аніж два строки поспіль; зменшення депутатської зарплатні; відновлення смертної кари за особливо тяжкі злочини; зменшення цін на продукти харчування, ліки, послуги ЖКГ. Перелік бажань виборців, висловлених під час опитувань, але, як завше, зігнорованих політичними «антинатовцями», можна продовжити. Звідки отака вибірковість у врахуванні думки співгромадян?

Відповідь знаходиться на поверхні. Воювати проти вступу України до НАТО підчас електоральних жнив легше і прибутковіше. Бо ця війна базується на міфах, старих й нових, якими щодня заповнюють свідомість та підсвідомість наших громадян різноманітні ЗМІ, політикани в умовах нехтування інформаційною безпекою української держави. Розглянемо найбільш стійкі та поширені міфи.

Міф перший – поки кожен громадянин України не познайомиться з нормативними документами НАТО, його історією, стратегічним та тактичним плануванням, навчальними програмами для військових тощо не можна проводити будь-яких референдумів, опитувань, а тим паче ухвалювати рішення про приєднання до ПДЧ. Але ж інформація про НАТО є у відкритому доступі і в мережі Інтернет (www.nato.int), і в київському представництві. Хто бажає отримати детальні знання про Північно-Атлантичний альянс, давно це зробив. А навіщо не професіоналам заглиблюватись в НАТО, його документообіг, оперативну діяльність? І коли це робити: в умовах кризи, збільшення тривалості робочого тижня, загрози масових скорочень та інших аспектів буття, що не сприяють інтересові до натовської самоосвіти? Хіба німецький пенсіонер, польський фермер чи іспанський водій вивчали статутні документи НАТО? Їх ніколи не цікавили «натовські» подробиці. Фахова розмова повинна відбуватись між громадськими експертами, науковцями, істориками, міністрами, зрештою, народними депутатами. Для чогось ми ж їх обираємо? Принаймні, не для того, аби відповідальність вони покладали на нас (через референдуми), водночас пільги та чималеньку зарплатню залишали собі, нізащо не відповідаючи. А щодо короткої історії створення НАТО, то вона полягає в наступному.

У період між 1945-м та 1949 роками держави Західної Європи та їхні союзники в Північній Америці (США, Канада), перед якими стояла потреба відбудови економіки, з острахом спостерігали за войовничою політикою СРСР. Керівництво Росії – СРСР, попри міжнародні домовленості, мало намір повністю зберегти повоєнну чисельність та потужність власних збройних сил. Ці побоювання посилились після того, як між 1947-м та 1949 роками сталася низка драматичних подій. А саме: загроза суверенітету Греції, Норвегії, Туреччини, державний переворот у Чехословаччині, блокада Берліна, організовані СРСР. Внаслідок цих реальних загроз країнам Європи відбулись переговори із США та Канадою щодо створення єдиного Північноатлантичного альянсу на засадах гарантій безпеки та взаємних зобов'язань. Переговори закінчились укладанням Вашингтонського договору в квітні 1949 року Так виникла Організація Північноатлантичного договору, НАТО або Північноатлантичний Альянс (North Atlantic Treaty Organisation – NATO). Це міжнародна політично-військова організація, що започаткувала спільну систему безпеки дванадцяти країн. У 1952 році до договору приєднались Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу у 1955 році, Іспанія – в 1982 році. Польща, Угорщина і Чеська Республіка долучились до НАТО в 1999 році. В 2004 році до НАТО приєднались наші сусіди: Болгарія, Румунія, Словаччина, колишні партнери по СРСР – Естонія, Латвія, Литва та Словенія. В 2008 році до НАТО вступили Хорватія та Албанія. Договір поважає права всіх держав - членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання. Він зобов'язує кожну країну взяти на себе частину відповідальності, пов'язаної із спільною безпекою, водночас надаючи будь-якому з членів НАТО можливість користуватись спільною безпекою. Для подільської доярки, таврійського хлібороба чи донецького металурга, котрі щось повинні вирішити на референдумі, цих мінімальних знань про блок достатньо. Інші громадяни України, себто, ті, що відвідували європейські країни, без агітації знають, наскільки виріс рівень життя навіть в країнах – новачках НАТО. Не кажучи вже про засновників Альянсу.

Міф другий – у випадку вступу нашої країни до НАТО українські військові будуть гинути в Афганістані, Іраку та інших миротворчих, але «гарячих» точках, куди їх насильно будуть посилати натівські генерали. Насправді в українських військкоматах існують довжелезні черги військовослужбовців, які мріють потрапити на службу в країни, де ООН чи НАТО здійснюють миротворчі операції. Майбутнім переможцям конкурсів подекуди доводиться давати хабарі чиновникам за змогу «повоювати» за межами України. Всі українські офіцери та прапорщики одноголосно виступають за вступ до НАТО. А ось політики, які ніби прислухаються до їхньої думки, – проти. Наші хлопці, долею котрих так переймаються антинатовці, гинуть в ДТП на українських дорогах, в шахтах, власниками яких є депутати - антинатовці. Лише за останні 10 років під землею, без втручання НАТО, загинуло дві с половиною тисячі українських чоловіків. Для порівняння – протягом цього ж періоду поза межами України українських військових загинуло в 100 разів менше, аніж шахтарів в Україні. То де українцям небезпечніше?!

Міф номер три – вступ України до НАТО розірве родинні стосунки 6 мільйонів етнічних українців, які є громадянами Росії, та 8 мільйонів громадян України, котрі за походженням є росіянами. Позаяк напередодні вступу РФ запровадить візовий режим з Україною. Насправді стосунки стануть тільки міцнішими. Вступ України до НАТО спростить її вступ до ЄС. А єдине європейське громадянство дозволить українцям вільно пересуватись в Європі та світі. Відповідно східний кордон нашої держави стане кордоном об’єднаної Європи з РФ. У мене є родичі і в Європі, і в РФ. Російські рідні мріють (але бояться, щоб про цю мрію не дізнались Путін з Медвєдєвим) про вступ нашої країни до НАТО та ЄС. Тоді вони відразу переїдуть з Росії до України. Для російських громадян – це найпростіший спосіб отримати право, разом з українським громадянством, на легальне життя в об’єднаній Європі. А є ще 3 мільйони українців, які постійно працюють в країнах – членах Альянсу. Вступ України до НАТО вирішить багато їхніх ґрунтовних проблем. В тому числі і родинних.

Міф четвертий – вступ нашої країни до європейських структур безпеки є зрадою слов’янського братерства, «канонічного православ’я», пам’яті загиблих радянських громадян в боротьбі з німецькими окупантами та їхніми союзниками під час другої світової війни. Бо країни НАТО, і особливо Німеччина, Італія, Румунія є спадкоємцями тих, проти кого воювали наші діди-прадіди. Ця пропагандистська бульбашка також не витримує навіть поверхової критики. По-перше, усі слов’янські народи, окрім, сербів, македонців, білорусів, українців та росіян вже в НАТО. В Альянсі також й ісламські країни: Албанія та Туреччина, що свідчить про світоглядний плюралізм в спільній Європі. Разом з тим, відсоток мусульман в об’єднаній християнській Європі, не кажучи про Україну, значно менший, аніж в «православній» РФ. Тобто, Росія не є духовним лідером християнського світу. Особливо після нападу на «православну» Грузію. По-друге, гітлерівська Німеччина дійсно знищила 6 мільйонів євреїв, 6 мільйонів поляків, стільки ж українців, росіян, 2 мільйони білорусів. Сучасна Німеччина не просто визнала злочини попередників, а й спокутує вину у матеріальному еквіваленті. Поляки та росіяни отримали території, громадяни Ізраїлю, України, Білорусі, Росії – грошові виплати, хоча й незначні. Що ж отримали українці від РФ, яка офіційно в межах міжнародних правових норм визнала себе спадкоємицею злочинного режиму Леніна-Сталіна? А нічогісінько. Президент Росії відмовляється навіть взяти участь у вшануванні пам’яті 10 мільйонів українців, замордованих під час голодомору його кремлівськими попередниками. Насправді політичними спадкоємцями ворожого ставлення до українців з боку гітлерівського керівництва та його європейських союзників є не керівництво країн – членів НАТО, а керівництво сусідньої РФ, ЗМІ якої ведуть антиукраїнську політику. І як наслідок, опитування громадської думки в РФ стабільно серед ворогів росіян в перших рядках називають українців та грузинів. Тобто, «православних братів», з якими росіяни здолали німців. Натомість німці, і особливо їхній лідер А. Меркель, в громадській думці громадян РФ є теперішніми друзями росіян. На відміну від українців. Отже, російські очільники вибудовують стратегічне партнерство з німцями, зокрема, та НАТО загалом, залишивши в минулому війну. А українцям через російські ЗМІ та проросійських політиків, що вільно агітують в Україні «проти НАТО», нав’язується думка про необхідність боротьби з Альянсом, як уособленням німецької агресії 60-літньої давності. Поділяй та владарюй – вічний рецепт імперій.

П’ятий міф – можливість захистити себе, зберігаючи нейтральний статус. Насправді, Україна де-факто не є нейтральною державою. Позаяк всупереч ст. 17 Конституції України, яка «не допускає розташування на території України іноземних військових баз», на нашій території ось вже 18-й рік розташована ВМБ ЧФ РФ в м. Севастополі. Під час російсько-грузинського конфлікту з території України російським флотом велись бойові дії проти грузинських ВМС. І якби Грузія володіла більшим військо-морським потенціалом, ми могли б дочекатись бойових дій і в Севастополі. Уявімо, що грузинські морські диверсанти вирішили помститись російським кораблям за потоплені судна в порту м. Поті. Отже, два стратегічні партнери України: РФ та Грузія могли вести бойові дії на нашій території, а супротивники НАТО в цей час продовжували б розповідати про необхідність збереження нейтрального статусу України. Для того, щоб позаблоково, самотужки захищати власну країну від гіпотетичної агресії в сучасному світі потрібно володіти ядерною зброєю. Від неї Україна добровільно відмовилась. Або, зберігаючи нейтральний статус, як Швейцарія, бути інтегрованою в усі європейські структури набагато інтенсивніше, аніж більшість членів НАТО. Україні навіть теоретично неможливо повторити історичний шлях Швейцарії та скористатись її сучасним досвідом. До речі, територіальній цілісності Швейцарії ніхто не загрожує, на відміну від України.

Міф шостий – вступ нашої країни до НАТО, а згодом до ЄС, зруйнує вітчизняну легку промисловість, автомобілебудування, підприємства ВПК через наповнення України якісними західними товарами. Натовська та інша закордонна продукція давно в пошані наших споживачів, особливо після приєднання до ВТО. Зазначений аргумент проти вступу України до Альянсу завжди використовують особи, котрі особисто вже давно «в НАТО». Всі антинатовці з усіх парламентських фракцій та позапарламентських українських партій їздять на якісних німецьких та американських машинах, одягаються в італійські костюми з англійськими краватками, користаються французькою косметикою, відпочивають на іспанських курортах, купують вілли та шалє саме в країнах, котрі є членами НАТО та ЄС. А виборцям пропонують купувати виключно українську продукцію і ходити на мітинги «проти НАТО». Тому, що послідовні і принципові.

Сьомий міф – вступ України до Північноатлантичного альянсу економічно невигідний для України. Бо доведеться змусити РФ вивести ЧФ з м. Севастополя. А за оренду всіх об’єктів в Криму Росія сплачує 90 мільйонів доларів на рік. Ці гроші від 1997 року щорічно зараховуються в рахунок погашення боргу України за спожитий до 1997 року російський газ. Насправді, якщо б ці ж об’єкти сьогодні орендували війська НАТО, то Україна щорічно отримувала б (за розрахунками різних експертів) від 2 до 2, 5 мільярдів доларів. Протягом лише одного року перебування неросійського флоту в Криму можна було б розрахуватись з усіма реальними та міфічними боргами України перед Росією. Це означає, що перебування ЧФ РФ в м. Севастополі приносить Україні не прибутки, а багатомільярдні збитки. І якщо ціна за російський газ для України щороку збільшується, то вартість оренди української землі для росіян чомусь залишається незмінною від 1997 до 2017 років. Політики, які борються проти НАТО та за російську військову присутність в Україні повинні нести особисту відповідальність за економічний стан і Криму, як частини України, і нашої держави загалом.

Міф восьмий – США та країни Європи прагнуть втягнути Україну в НАТО. Бо їм це ніби вигідно, а нашій країні ні. Якщо це правда, то чому ж найбільші члени Альянсу: Франція, яка бореться за привілеї на російських ринках для збуту власних товарів, та на 40 % енергетично залежна від Росії Німеччина на прохання керівників РФ блокують будь-які спроби українського керівництва домовитись про наш вступ до НАТО бодай в якійсь окресленій часовій перспективі? І чому Румунія за свою згоду на приєднання України до НАТО вимагає нашої відмови від газоносного шельфу о. Зміїний?

Дев’ятий міф підтримують не тільки традиційно проросійські політичні сили, а й проукраїнський прем’єр-міністр Ю. Тимошенко. Суть його полягає в тому, що не треба Україні вступати до старої та неефективної в сучасних умовах системи колективної безпеки, відомої як НАТО. Потрібно будувати нову європейську систему разом з Німеччиною, Францією та Росією (?) Що це за система, нікому ще не відомо. Бо її не існує. Але відома антиукраїнська позиція щодо нашого вступу до НАТО з боку Франції та Німеччини. А як Росія буде дбати про нашу безпеку видно на прикладі її стосунків в межах вже існуючого об’єднання – СНД. Варто згадати конфлікт навколо о. Тузла, політику в Криму, російську фактичну окупацію частини території Грузії, вирішення «чеченської проблеми». На відміну від РФ та її партнерів по CНД, жодна з країн НАТО не має і не може мати територіальних претензій до іншого члена НАТО. Натомість в межах союзу незалежних держав будь-яка більша держава може розв’язувати військові дії чи повномасштабну війну проти іншої, меншої країни. Приклад російсько-грузинських стосунків і відвертий захист російської сторони в конфлікті «нейтральними» миротворцями А. Меркель та Н. Саркозі вже нині демонструють модель майбутньої нової європейської системи безпеки. Про яку полюбляють поговорити лідери РФ, Франції та Німеччини та керівник українського уряду.

Міф номер десять полягає у заявах про порушення балансу в агітації «за» та «проти» НАТО українськими ЗМІ, органами влади, місцевого самоврядування. Це чергова неправда від антинатовців. Бо в інформаційному просторі України домінують російські ЗМІ. В них взагалі стовідсотково ведеться агітація проти вступу України до НАТО. Про збалансованість в контексті підготовки до всеукраїнського референдуму ніхто навіть не згадує. Органи місцевого самоврядування тих частин України, де перемогла Партія регіонів та її партнери, також без жодних згадок про баланс 50/50 провадять агітацію у комунальних ЗМІ виключно проти вступу нашої країни до Альянсу. Нажаль, у вище згаданій агітації жодної правди, окрім згадки про бомбардування авіацією НАТО військових об’єктів в Белграді, побачити чи прочитати практично неможливо.

Сподіваюсь, моя стаття допоможе спробам наблизитись до виваженого інформування пересічних українців дотично питання вступу України до НАТО.

Аїда Болівар, кандидат психологічних наук
maidan.org.ua

Європа дасть Україні імпульс після схвалення кожної коми

Черговий раунд переговорів про нову угоду Україна-ЄС відбудеться 16 липня в Брюсселі.

Про це повідомив посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан в інтерв'ю "Экономическим известиям".

"22 липня пройде засідання Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ", - додав він.

За словами посла, на цих зустрічах будуть обговорюватися всі питання, що цікавлять українську сторону: назва самої угоди, європейська перспектива України і діалог про можливість безвізового режиму.

"Але навіть якщо головуюча в ЄС країна захоче дати додатковий імпульс цим питанням, у будь-якому випадку буде необхідно одержати консенсус усіх 27 країн-членів", - заявив Везіан.

"По кожному терміну, по кожному слову, по кожному визначенню, що міститься в тому чи іншому політичному документі. По кожній комі!", - підкреслив він.

На питання, як довго може зайняти переговорний процес з Україною про широку угоду, у контекст якої входить договір про зону вільної торгівлі, Везіан сказав, що відповісти на нього нелегко.

"Я був серед учасників зустрічі, на якій починалися переговори з цього приводу. Тоді єврокомісар з питань торгівлі Пітер Мандельсон висловився в тому сенсі, що в нас "не піде більше часу, ніж це необхідно на те, щоб вирішити дане питання", - сказав посол.

Везіан запропонував згадати, скільки часу знадобилося Україні, щоб закінчити переговори про вступ до СОТ.

"Цей процес тривав набагато довше, ніж усі припускали, але завершився успішно - 16 травня Україна стала повноправним членом СОТ. Я веду до того, що в будь-якому випадку необхідно пройти дорогу, не намагаючись вишукувати якісь обхідні або найкоротші шляхи", - пояснив посол.

"Швидкість просування в цьому питанні буде залежати і від того, як Україна буде виконувати зобов'язання, що вона взяла на себе стосовно СОТ. Мова йде, зокрема, про митні тарифи", - додав він.

Як відомо, депутати ухвалили закон про митні тарифи, згідно з яким тарифи України приводилися у відповідність з нормами СОТ, але по окремих категоріях товарів робилися виключення до 2009 року. Президент ветував даний закон.

"Україна багато чого чекає від ЄС. У свою чергу і ЄС бажав би від України виконання зобов'язань і обіцянок, що були дані в рамках договору про партнерство і співробітництво", - сказав Везіан.

"Зокрема, про реформи в сфері юстиції, що пов'язано з необхідністю стабільного правового поля для ведення бізнесу в Україні. Сьогодні це питання дуже ретельно відслідковується з боку ЄС", - додав він.

pravda.com.ua

Із 16 травня Україна зможе висувати умови Росії

Україна стане членом Світової організації торгівлі 16 травня, повідомляє Радіо "Свобода".

У штаб-квартирі СОТ в Женеві в четвер повідомили, що увечері в середу там отримали офіційне повідомлення про ратифікацію Україною документу про її вступ.

Відтак Україна набуде членства в СОТ через 30 днів, рахуючи від 16 квітня.

У середу президент Віктор Ющенко підписав закон про ратифікацію Протоколу про вступ України до СОТ. Верховна Рада ратифікувала цей Протокол 10 квітня.

Генеральна рада Світової організації торгівлі схвалила майбутній вступ України до СОТ 5 лютого. Україна вела переговори про членство в СОТ протягом 15 років.

Як вважають, приєднання України до Світової організації торгівлі дасть їй змогу долучитися до переговорів про вступ до СОТ Росії й домогтися від неї вигідніших умов.

pravda.com.ua

Україні запропонували вільну трудову міграцію з ЄС

Пітер Мендельсон запропонував Україні вільне пересування не тільки товарів і послуг, як передбачалося раніше, але й капіталу, і трудових ресурсів, пише КоммерсантЪ-Украина в статті В зоні дадуть більше волі.

Незважаючи на протокольний характер переговорів, представник ЄС дав зрозуміти, що Європа готова піти на безпрецедентну економічну відкритість для України. "Перед нами довга, складна робота, але вона не затягнеться ні на один зайвий день",- заявив пан Мендельсон. На спільній прес-конференції Віктор Ющенко розповів, що сторони розглядають можливість створення в рамках ЗВТ режиму вільного переміщення не тільки товарів і послуг, але й капіталів і робочої сили.

Реалізація цих планів допоможе Україні прискорити темпи росту ВВП ще на 3-5%.

За повідомленням Держкомстату, ЄС є основним торговельним партнером України, займаючи 30,2% у структурі експорту товарів. У січні-листопаді 2007 року експорт українських товарів у Європу виріс на 17,3%, до $13,436 млрд, а імпорт в Україну - на 37,8%, до $20,5 млрд. Поставки в ЄС займають 32,9% експорту українських послуг.

18 лютого Ющенко заявив, що Україна має шанс підписати угоду про зону вільного торгівлі з ЄС через 10-11 місяців.

Як повідомлялося Пітер Мендельсон прибув у Київ на запрошення прем'єра Юлії Тимошенко.

Віце-президент Європейської комісії Франко Фраттіні заявив, що зона вільної торгівлі між Україною і Європейським Союзом може бути створена до кінця 2008 року.

Раніше Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу спрогнозував початок переговорів між Україною і ЄС про зону вільної торгівлі в лютому.

Угода про вільну торгівлю зменшить витрати на імпорт із ЄС для українських підприємств і споживачів, а також буде сприяти доступу України до єдиного ринку ЄС, що є найбільшим у світі. Ця угода буде частиною нової розширеної угоди між ЄС і Україною, переговори щодо якої вже ведуться. Також Угода про вільну торгівлю між ЄС і Україною є частиною більш широкої політики Євросоюзу, спрямованої на створення стабільного й процвітаючого європейського кола сусідів за допомогою поглиблення економічних зв'язків.

Неофіційні консультації про створення зони вільної торгівлі Україна і ЄС почали ще в 2006 році. Однак у Брюсселі вважали, що створення ЗВТ неможливо без вступу України у Світову організацію торгівлі. Тому переговори відновили тільки після того, як 5 лютого генеральна рада СОТ затвердила протокол про входження України в цю організацію.

Київ споконвічно наполягав на включенні в договір про ЗВТ пунктів про безперешкодне пересування капіталу й робочої сили. Однак у ЄС із цим не погоджувалися. Про це в 2007, ще при уряді Віктора Януковича, заявляв голова директорату Єврокомісії з питань зовнішніх відносин Хьюго Мінгареллі. Причини зміни позиції сторони невідомі. Експерти припускають, що це відповідь Євросоюзу на зміну уряду в Україні.

Серед експортних ринків Євросоюзу Україна зараз займає 25-ту сходинку. ЄС є першим торговельним партнером України, після якого йде Росія. В останні роки спостерігався стабільний ріст обсягів торгівлі між ЄС і Україною, які в 2006 році (у грошовому вимірі) становили 26 млрд. євро. Останні дані за 2007 рік свідчать про продовження цієї тенденції.

Український експорт у ЄС переважно складається з базової продукції, такий як метал, енергоресурси, машинне устаткування, сільськогосподарська продукція, а також хімікати. Більшу частину експорту в Україну становить машинне устаткування, хімікати.

За матеріалами КоммерсантЪ-Украина