12 грудня 2011 (понеділок) від 18:30
Київ, Смолоскип, Межигірська, 21
Країни Східної Європи провели люстрацію на початку дев'яностих, Македонія і Грузія проводять люстрацію нині. Україна має бути на черзі.
На скільки політики і держслужбовці залежні від комуністичного минулого, послухайте у моїй доповіді. Я застосував закон Чеської Республіки про люстрацію до офіційних біографій совукрполітикуму.
http://www.scribd.com/doc/19270811/LUSTRATION-or-Ukraine-under-KGB-Control-in-Ukrainian
Showing posts with label революція 2. Show all posts
Showing posts with label революція 2. Show all posts
10 December, 2011
28 August, 2011
Більше 50% молодих українців впевнені, що час для боротьби з неспроможною владою вже давно настав
З тезою, що давно настав час піднімати народ на боротьбу проти влади, неспроможної керувати країною, погодилися 56,9% молодих людей, 49,8% людей середнього віку і 46,3% старших.
Про це засвідчать результати соціально-психологічного опитування Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
Про це засвідчать результати соціально-психологічного опитування Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
11 January, 2011
КГБ у дії: Репресії 2011 проти ВО «Тризуб»
Заява Харківської правозахисної групи з приводу численних арештів ВО «Тризуб».
Харківська правозахисна група висловлює занепокоєння численними арештами керівників та членів ВО «Тризуб» імені Степана Бандери через порушення Запорізьким СБУ справи за статтею 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт). Саме так запорізькі прокуратура та СБУ кваліфікували вибух, який знищив бюст Сталіна у Запоріжжі 31 грудня 2010 року.
Цей бюст був встановлений на території, яка була у власності обкому КПУ, мав статус малої архітектурної форми і не охоронявся державою. Тим не менш, вибух міг спричинити небезпеку для життя і здоров’я випадкових осіб. За свідченням охоронця, який чергував ввечері в будівлі обкому КПУ, вибух скоїла одна людина. Але арешти йдуть вже третій день по всій Україні, за повідомленнями ЗМІ затримано вже більше 15 членів «Тризубу». Викликає подив затримання людей, які в новорічну ніч були за сотні кілометрів від Запоріжжя.
Харківська правозахисна група висловлює занепокоєння численними арештами керівників та членів ВО «Тризуб» імені Степана Бандери через порушення Запорізьким СБУ справи за статтею 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт). Саме так запорізькі прокуратура та СБУ кваліфікували вибух, який знищив бюст Сталіна у Запоріжжі 31 грудня 2010 року.
Цей бюст був встановлений на території, яка була у власності обкому КПУ, мав статус малої архітектурної форми і не охоронявся державою. Тим не менш, вибух міг спричинити небезпеку для життя і здоров’я випадкових осіб. За свідченням охоронця, який чергував ввечері в будівлі обкому КПУ, вибух скоїла одна людина. Але арешти йдуть вже третій день по всій Україні, за повідомленнями ЗМІ затримано вже більше 15 членів «Тризубу». Викликає подив затримання людей, які в новорічну ніч були за сотні кілометрів від Запоріжжя.
10 January, 2011
КГБ у дії: Заарештованих хлопців б`ють у відділках, кажуть за Сталіна
Катерина Тупикова
Date: 2002/1/14
Subject: RE: Пам'ятник Сталіну у Запоріжжі підірвали у Новорічну ніч
To: vidsich@googlegroups.com
ПОТРІБНА ДОПОМОГА!
Заарештованих хлопців б`ють у відділках! До них нікого не допускають!
Влада створила провокацію з підривом пам`ятника, щоб мати змогу усунути «Тризуб»! На даний момент дуже потрібна допомога адвокатів, розголос у ЗМІ та долучення громадських організацій. Хто що може порадити? Хлопці категорично відкидають свою участь у підриві пам`ятника.
Date: 2002/1/14
Subject: RE: Пам'ятник Сталіну у Запоріжжі підірвали у Новорічну ніч
To: vidsich@googlegroups.com
ПОТРІБНА ДОПОМОГА!
Заарештованих хлопців б`ють у відділках! До них нікого не допускають!
Влада створила провокацію з підривом пам`ятника, щоб мати змогу усунути «Тризуб»! На даний момент дуже потрібна допомога адвокатів, розголос у ЗМІ та долучення громадських організацій. Хто що може порадити? Хлопці категорично відкидають свою участь у підриві пам`ятника.
Для негайного розповсюдження! Закликаємо ЄС обмежити можливість вільно подорожувати до країн ЄС для українських чиновників та співробітників правоохоронних органів!
Вінницька Правозахисна Група просить уряди країн Європейського Союзу обмежити можливість вільно подорожувати до країн ЄС для українських чиновників та співробітників правоохоронних органів, причетних до переслідувань правозахисників, утисків вільної преси та свободи вираження поглядів, втягнутих у переслідуваннями біженців та шукачів притулку та у сприяння нелегальній міграції територією України.
На запрошення делегації Європейського Союзу в Україні координатор Вінницької Правозахисної Групи Дмитро Гройсман 10 січня 2011 року візьме участь в роботі круглого столу, присвяченого ситуації з правами людини та свободою ЗМІ в Україні. Вказаний круглий стіл стане частиною візиту до України Комісара ЕС з питань розширення та сусідства п.Штефана Фюле.
Ми високо цінуємо постійну увагу Європейського Союзу до дотримання Україною своїх зобов‘язань щодо прав людини та свободи ЗМІ. Проте, нажаль, Вінницька Правозахисна Група змушена відзначати повну відсутність системних покращень в цій сфері за період, який нова влада керує державою.
На запрошення делегації Європейського Союзу в Україні координатор Вінницької Правозахисної Групи Дмитро Гройсман 10 січня 2011 року візьме участь в роботі круглого столу, присвяченого ситуації з правами людини та свободою ЗМІ в Україні. Вказаний круглий стіл стане частиною візиту до України Комісара ЕС з питань розширення та сусідства п.Штефана Фюле.
Ми високо цінуємо постійну увагу Європейського Союзу до дотримання Україною своїх зобов‘язань щодо прав людини та свободи ЗМІ. Проте, нажаль, Вінницька Правозахисна Група змушена відзначати повну відсутність системних покращень в цій сфері за період, який нова влада керує державою.
29 December, 2010
КГБ у дії: Заарештовано трьох учасників акцій протесту на Майдані
Міністерство внутрішніх справ заарештувало кілька учасників акцій протесту проти ухвалення Податкового кодексу, повідомляє Kyiv Post з посиланням на документи, надані достовірним джерелом.
Як пише газета, четверо учасників протестів були затримані столичною міліцією у зв'язку із звинуваченнями у пошкодженні мармурової плитки на Майдані Незалежності.
Як повідомив Kyiv Post один з учасників акцій протесту Олександр Мандич, він був затриманий 25 грудня. Проте 28 грудня Шевченківський суд столиці звільнив його з-під варти, а трьом іншим активістам - Гаркавенку І.А., Заплаткіну О.В. і Грузінову В.М. - було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
"Вони затримали мене в суботу о 10 ранку. Того дня, коли мене затримали, один з міліціонерів вдарив мене, вибивши мені зуб", - заявив газеті Мандич.
Як пише газета, четверо учасників протестів були затримані столичною міліцією у зв'язку із звинуваченнями у пошкодженні мармурової плитки на Майдані Незалежності.
Як повідомив Kyiv Post один з учасників акцій протесту Олександр Мандич, він був затриманий 25 грудня. Проте 28 грудня Шевченківський суд столиці звільнив його з-під варти, а трьом іншим активістам - Гаркавенку І.А., Заплаткіну О.В. і Грузінову В.М. - було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
"Вони затримали мене в суботу о 10 ранку. Того дня, коли мене затримали, один з міліціонерів вдарив мене, вибивши мені зуб", - заявив газеті Мандич.
04 December, 2010
Звернення проти демонтажу наметового містечка підприємців на Майдані
Представники українських громадських організацій виступили проти демонтажу наметового містечка підприємців на Майдані. Про це йдеться в зверненні організації "Новий громадянин" проти демонтажу містечка.
Ми – українські громадяни – виступаємо проти брутального демонтажу наметового містечка підприємців на Майдані. І оцінюємо такий крок влади як продовження демонтажу демократії.
Не зважаючи на внесення до Податкового Кодексу низки поправок, які зменшують його репресивний зміст, ми вважаємо неприйнятним поспішне та кулуарне ухвалення недосконалого закону, без врахування позиції громадськості. Ми наголошуємо – це наслідок закритої та не публічної політики влади, яка, ухвалюючи такі важливі рішення, ігнорує думку народу
На наше переконання, будь-які реформи повинні бути реакцією на соціально значущі проблеми, спільною відповіддю, вироблення якої передбачає врахування інтересів багатьох суспільних груп. Через некомпетентні дії Кабінету Міністрів десятки тисяч українських громадян, покинувши усе, годинами, або навіть цілодобово, змушені стояти на майданах, обороняючи своє право на роботу та гідне життя у власній країні. Тож уже нині очевидно, що такий уряд не має права на довіру – він мусить піти у відставку.
Ми – українські громадяни – виступаємо проти брутального демонтажу наметового містечка підприємців на Майдані. І оцінюємо такий крок влади як продовження демонтажу демократії.
Не зважаючи на внесення до Податкового Кодексу низки поправок, які зменшують його репресивний зміст, ми вважаємо неприйнятним поспішне та кулуарне ухвалення недосконалого закону, без врахування позиції громадськості. Ми наголошуємо – це наслідок закритої та не публічної політики влади, яка, ухвалюючи такі важливі рішення, ігнорує думку народу
На наше переконання, будь-які реформи повинні бути реакцією на соціально значущі проблеми, спільною відповіддю, вироблення якої передбачає врахування інтересів багатьох суспільних груп. Через некомпетентні дії Кабінету Міністрів десятки тисяч українських громадян, покинувши усе, годинами, або навіть цілодобово, змушені стояти на майданах, обороняючи своє право на роботу та гідне життя у власній країні. Тож уже нині очевидно, що такий уряд не має права на довіру – він мусить піти у відставку.
08 June, 2010
Кінець України
Відібрані ліцензії ТВі й 5 канал: ліквідація українськості розпочалася у медійному просторі.
Наступним кроком може бути теракт, щоби "зачистити" носіїв демократії: правих, ліберальних, громадських активістів. "політики" для Росії не страшні, то театрали, знищувати і дискредитовувати будуть прізвища на зразок Захаров, Андрухович, Чемерис та подібних.
Мусимо гуртувати люд, планувати вікендові акції, не раніше ніж за 14 днів до початку. Інакше нас меншатиме з кожним днем, тижнем, місяцем...
Наступним кроком може бути теракт, щоби "зачистити" носіїв демократії: правих, ліберальних, громадських активістів. "політики" для Росії не страшні, то театрали, знищувати і дискредитовувати будуть прізвища на зразок Захаров, Андрухович, Чемерис та подібних.
Мусимо гуртувати люд, планувати вікендові акції, не раніше ніж за 14 днів до початку. Інакше нас меншатиме з кожним днем, тижнем, місяцем...
02 June, 2010
01 June, 2010
ФРАНЦІЯ! ГРЕЦІЯ! УКРАЇНА!
Шокуюча смерть 19-річного Ігоря Індило від рук катів у погонах ще раз продемонструвала незахищеність громадян перед «правоохоронцями».
Ми звикли до того, що сьогодні органи правопорядку радше асоціюються з організованими злочинними угрупуваннями, але часто сприймаємо це як даність. Проте цей випадок демонструє всю цинічну жорстокість репресивної системи та окремих її представників. І, нажаль, варто визнати, що такі випадки не поодинокі. Судячи з усього, хлопця вбили просто з необачності. Поліцаї просто загралися у катування та не змогли вчасно зупинитися.
Ми звикли до того, що сьогодні органи правопорядку радше асоціюються з організованими злочинними угрупуваннями, але часто сприймаємо це як даність. Проте цей випадок демонструє всю цинічну жорстокість репресивної системи та окремих її представників. І, нажаль, варто визнати, що такі випадки не поодинокі. Судячи з усього, хлопця вбили просто з необачності. Поліцаї просто загралися у катування та не змогли вчасно зупинитися.
21 March, 2010
Люстрація 2010: перевірка біографій членів Кабінету міністрів
Перевірку здійснено за люстраціїним законом Чеської Республіки. Робочий файл таблиці зі зведеними біографіями.
Традиційне посилання на дослідження "Люстрація або Україна під владою КГБ" (незабаром оновимося до версії 2.0.0)
18 March, 2010
Електронний архів СБУ встигли передати найбільшим академічним центрам
Києво-Могилянська академія та Львівський національний університет імені Івана Франка отримали базу даних відкритого електронного архіву СБУ.
А вже сьогодні новим керівництвом спецслужби припинене поповнення баз даних Відкритого електронного архіву СБУ, яке відбувалося щоденно від 2 жовтня 2008 року.
18 березня в бібліотеці Києво-Могиляської академії відбулася презентація відкритого електронного архіву СБУ, яку відкрив Президент НаУКМА Сергій Квіт. Володимир В’ятрович, екс-директор Архіву СБУ, з приходом якого на посаду розпочалося масштабне розсекречення таємних архівів КГБ, ознайомив студентів та науковців університету з системою електронного архіву.
В’ятрович зазначив, що Відкритий електронний архів на сьогодні містить понад 17 тисяч електронних копій архівних документів. Ще вдвічі більше копій були готові до внесення в базу даних, але зараз цей процес зупинили.
Володимир В’ятрович наголосив: «На національному архіві США написано «Тут міститься демократія». Це означає, що рівень доступу до архівів є одним із показників рівня розвитку демократії».
Тетяна Ярошенко, директор наукової бібліотеки НаУКМА, запевнила: «Рукописи не горять, а тим паче електронні документи, які тепер на серверах Університету. Ми дамо доступ до них зовнішньому світу, і ніхто не зможе закрити чи знищити цю інформацію».
Довідка:
2 жовтня 2008 року при Галузевому державному архіві Служби безпеки України розпочав роботу Відкритий електронний архів (Інформаційно-довідковий зал), першочергове завдання якого — спрощення доступу та використання документів із Архіву СБУ. Протягом півроку його мережа була розкинута на всі обласні центри. До останніх днів е-архів поповнювався щоденно працівниками Архіву СБУ та волонтерами з громадських організацій та університетів.
11 березня новопризначений Голова СБУ В.Хорошковський заявив, що служба призупиняє роботу з розсекречення та оприлюднення архівів. Того ж дня Янукович підписав указ про звільнення Директора Архіву СБУ В.В’ятровича.
Прес-центр ЦДВР,
history@cdvr.org.ua
тел./факс: +38(032) 299-45-15,
+38-063-628-68-69
maidan.org.ua
А вже сьогодні новим керівництвом спецслужби припинене поповнення баз даних Відкритого електронного архіву СБУ, яке відбувалося щоденно від 2 жовтня 2008 року.
18 березня в бібліотеці Києво-Могиляської академії відбулася презентація відкритого електронного архіву СБУ, яку відкрив Президент НаУКМА Сергій Квіт. Володимир В’ятрович, екс-директор Архіву СБУ, з приходом якого на посаду розпочалося масштабне розсекречення таємних архівів КГБ, ознайомив студентів та науковців університету з системою електронного архіву.
В’ятрович зазначив, що Відкритий електронний архів на сьогодні містить понад 17 тисяч електронних копій архівних документів. Ще вдвічі більше копій були готові до внесення в базу даних, але зараз цей процес зупинили.
Володимир В’ятрович наголосив: «На національному архіві США написано «Тут міститься демократія». Це означає, що рівень доступу до архівів є одним із показників рівня розвитку демократії».
Тетяна Ярошенко, директор наукової бібліотеки НаУКМА, запевнила: «Рукописи не горять, а тим паче електронні документи, які тепер на серверах Університету. Ми дамо доступ до них зовнішньому світу, і ніхто не зможе закрити чи знищити цю інформацію».
Довідка:
2 жовтня 2008 року при Галузевому державному архіві Служби безпеки України розпочав роботу Відкритий електронний архів (Інформаційно-довідковий зал), першочергове завдання якого — спрощення доступу та використання документів із Архіву СБУ. Протягом півроку його мережа була розкинута на всі обласні центри. До останніх днів е-архів поповнювався щоденно працівниками Архіву СБУ та волонтерами з громадських організацій та університетів.
11 березня новопризначений Голова СБУ В.Хорошковський заявив, що служба призупиняє роботу з розсекречення та оприлюднення архівів. Того ж дня Янукович підписав указ про звільнення Директора Архіву СБУ В.В’ятровича.
Прес-центр ЦДВР,
history@cdvr.org.ua
тел./факс: +38(032) 299-45-15,
+38-063-628-68-69
maidan.org.ua
17 March, 2010
СБУ розсекретила лише 10% архівів КГБ
За словами Володимира В’ятровича СБУ під тиском нового уряду може зупинити процес розсекречення документів про злочини радянської влади.
Колишній директор департаменту архівного забезпечення Служби Безпеки України Володимир В’ятрович каже, що розсекречені документи спецслужби необхідно виділити в окремий архів та забезпечити до них вільний доступ.
Саме обмеження доступу до розсекречених документів, за словами Володимира В’ятровича, сприятиме політичним спекуляціям навколо історії.
Колишній директор архіву СБУ Володимир В’ятрович каже, що СБУ розсекретило лише близько 10 відсотків матеріалів і вважає, що громадські організації мали б оскаржити обмеження доступу до інформації у суді, якщо політична ситуація змусить спецслужбу піти на такі обмеження.
Попри намагання Віктора Януковича та його адміністрації завоювати прихильність Росії спільними святкуваннями перемоги у Великій Вітчизняній війні, в самій Україні суперечки щодо того як трактувати історію не вщухають.
“Відкриття архівів – це найкращий спосіб позбавити політиків чи політтехнологів маніпулювати минулим”, - сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, Володимир В’ятрович, тепер вже колишній директор архіву СБУ.
Президент Віктор Янукович видав указ про його звільнення і тепер пана В’ятровича вже не будуть сприймати як одного з речників спецслужби, якому довелось водночас виступати в ролі постійного обвинувача у справах злочинів радянської влади.
Підготовану за його участі виставку про комуністичний терор в Україні у Харкові зняли і поки що невідомо, чи повезуть в інші області, як було раніше заплановано.
“Очевидно, зміна політичної ситуації і поява в новій коаліції комуністів, які постійно, систематично намагаються покривати злочини сталінського тоталітарного режиму, міняють ситуацію в керівництві Служби безпеки, яка зараз готує документи щодо скасування цієї виставки, і, очевидно, таким чином, нехай і опосередковано, долучається до приховування інформації про злочини комуністичного режиму на території України”,- заявив Володимир В’ятрович.
Раніше новий керівник спецслужби Валерій Хорошковський сказав, що СБУ не слід зосереджуватись на роботі з архівами.
Після інавгурації Віктора Януковича з офіційного сайту президента зник розділ про Голодомор. Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман заявила, що нова влада почала нову сторінку і буде працювати «не над Голодомором, а над тим, як би нагодувати народ».
Тим часом у країні, яка за президента Ющенка так і не змогла знайти єдиного бачення минулого, прихильники проросійського курсу кажуть про те, що «переписуванню історії» буде покладено край.
Найбільш радикальні представники проросійських партій та рухів у Криму влаштували демонстративне спалювання підручників з історії України.
Лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко такий метод боротьби схвалила: “Ми спалювали нинішні підручники історії, повні фальші та брехні про історію України, про Радянський Союз, про Велику Вітчизняну війну. Ми вимагаємо, щоб це було виправлено”.
bbc.ua
Колишній директор департаменту архівного забезпечення Служби Безпеки України Володимир В’ятрович каже, що розсекречені документи спецслужби необхідно виділити в окремий архів та забезпечити до них вільний доступ.
Саме обмеження доступу до розсекречених документів, за словами Володимира В’ятровича, сприятиме політичним спекуляціям навколо історії.
Колишній директор архіву СБУ Володимир В’ятрович каже, що СБУ розсекретило лише близько 10 відсотків матеріалів і вважає, що громадські організації мали б оскаржити обмеження доступу до інформації у суді, якщо політична ситуація змусить спецслужбу піти на такі обмеження.
Попри намагання Віктора Януковича та його адміністрації завоювати прихильність Росії спільними святкуваннями перемоги у Великій Вітчизняній війні, в самій Україні суперечки щодо того як трактувати історію не вщухають.
“Відкриття архівів – це найкращий спосіб позбавити політиків чи політтехнологів маніпулювати минулим”, - сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, Володимир В’ятрович, тепер вже колишній директор архіву СБУ.
Президент Віктор Янукович видав указ про його звільнення і тепер пана В’ятровича вже не будуть сприймати як одного з речників спецслужби, якому довелось водночас виступати в ролі постійного обвинувача у справах злочинів радянської влади.
Підготовану за його участі виставку про комуністичний терор в Україні у Харкові зняли і поки що невідомо, чи повезуть в інші області, як було раніше заплановано.
“Очевидно, зміна політичної ситуації і поява в новій коаліції комуністів, які постійно, систематично намагаються покривати злочини сталінського тоталітарного режиму, міняють ситуацію в керівництві Служби безпеки, яка зараз готує документи щодо скасування цієї виставки, і, очевидно, таким чином, нехай і опосередковано, долучається до приховування інформації про злочини комуністичного режиму на території України”,- заявив Володимир В’ятрович.
Раніше новий керівник спецслужби Валерій Хорошковський сказав, що СБУ не слід зосереджуватись на роботі з архівами.
Після інавгурації Віктора Януковича з офіційного сайту президента зник розділ про Голодомор. Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман заявила, що нова влада почала нову сторінку і буде працювати «не над Голодомором, а над тим, як би нагодувати народ».
Тим часом у країні, яка за президента Ющенка так і не змогла знайти єдиного бачення минулого, прихильники проросійського курсу кажуть про те, що «переписуванню історії» буде покладено край.
Найбільш радикальні представники проросійських партій та рухів у Криму влаштували демонстративне спалювання підручників з історії України.
Лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко такий метод боротьби схвалила: “Ми спалювали нинішні підручники історії, повні фальші та брехні про історію України, про Радянський Союз, про Велику Вітчизняну війну. Ми вимагаємо, щоб це було виправлено”.
bbc.ua
16 March, 2010
Геть Табачніка! Звернення президента НаУКМА Сергія Квіта до освітянської громадськості
Шановні колеги!
Призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України стало відвертою несподіванкою — політика, який ставить під сумнів українську ідентичність, пропонуючи натомість концепцію невідомої «украинско-русской культуры» (мова оригіналу). На думку Дмитра Табачника, Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» ставить нашу державу «в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами». Міністр освіти і науки вважає, що «желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что-то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, — характерная особенность формирующейся украинской нации».
Його висловлювання на кшталт «галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки», які «практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане», як і про «боротьбу між римсько-православно-галицьким і російсько-православним етносами», що нібито розгорнулася на території України, викликають подив, оскільки вони належать докторові історичних наук.
Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.
Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука — якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети — автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо Вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника — особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України.
Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт
Призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України стало відвертою несподіванкою — політика, який ставить під сумнів українську ідентичність, пропонуючи натомість концепцію невідомої «украинско-русской культуры» (мова оригіналу). На думку Дмитра Табачника, Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» ставить нашу державу «в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами». Міністр освіти і науки вважає, що «желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что-то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, — характерная особенность формирующейся украинской нации».
Його висловлювання на кшталт «галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки», які «практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане», як і про «боротьбу між римсько-православно-галицьким і російсько-православним етносами», що нібито розгорнулася на території України, викликають подив, оскільки вони належать докторові історичних наук.
Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.
Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука — якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети — автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо Вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника — особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України.
Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт
15 March, 2010
Янукович поклав у основу своєї програми сусідські претензії до України, від чого сам і страждає
Повчальне видовище
Усі претензії Москви до України від початку надумані.
Це причіпки, і притому такі безглузді, що стає абсолютно зрозуміло: щось справді серйозне ховається десь за ними, як за димовою завісою.
Ось становище російської мови. В Україні майже половина росіян і російськомовних. Якби вони відчували себе ущемленими, то давно б рознесли країну, тим більше – маючи такий тил, як Росія. Про долю російської мови тут немає щонайменшого занепокоєння в найзавзятіших борців за її права, і всі це чудово знають, включаючи Кремль. Як і те знають, що коли якась мова й потребує захисту, то це українська.
Ось доля російського Чорноморського флоту в Севастополі. Усі, включаючи Кремль, чудово знають, що цей флот Росії не потрібен ні в Севастополі, ні деінде. Його роль – пропагандистська. Але пропаганда – справа рухома, гнучка. Почни сьогодні товкмачити, що флот треба перенести на Місяць, і завтра-післязавтра всі російські патріоти волатимуть, що тільки там йому й місце.
Ось газова труба. Ніхто не заважає Москві вкласти в неї стільки грошей, скільки бажає, і переконливо показати, що вона не претендує ні на що, окрім своєї частини навару. Ніхто не примушує її демонструвати уявну заклопотаність надійністю України й домагатися на роль гаранта її сумлінності.
Ось прославляння невгодних Росії діячів українського минулого. Пересічному жителеві Росії стільки ж діла до Бандери, скільки пересічному мешканцю України до Миколи Другого, царських і білих генералів, котрі вчора вважалися в Росії заклятими ворогами, а сьогодні – такими святими, що сам Путін на свої гроші споруджує надгробок Деникіну.
І ось ці висмоктані з пальця претензії Москви В.Янукович поклав у основу своєї програми. Раз, мовляв, вони пред`являлися моєму супротивникові, значить, мені сам Бог велів їх проголосити від себе. Що з цього вийде, ми зараз побачимо.
Зробить він, припустімо, російську мову другою, а на ділі першою і єдиною, державною мовою. Для його виборця це буде день як день. Не відчував себе ущемленим досі, не відчує себе на сьомому небі й тепер. А ось для українства це стане чорним днем календаря й штовхне багатьох на такі подвиги, які поділять історію України на до і після.
Продовжить він, припустімо, перебування флоту. Його виборець прийме це як належне, але святкувати не буде. А українство встане дибки.
Позбавить він, припустімо, геройського звання мертвих Шухевича та Бандеру (але не живого-здорового Ківалова). Його виборець задоволено гмикне й повернеться до своїх справ. А ось для українства такий президент стане вже не просто чужим, а ворогом.
Утягне він, допустимий, Україну в Митний союз (не втягне, але припустимо). Його виборець може цього й не помітити, а українство скаже, що Янукович повернув Україну в СРСР і з ним треба боротися не на життя, а на смерть.
Ось так він стане фігурою, яка мимоволі згуртує українство. Справа Ющенка знайде друге дихання, рахунки в «помаранчевому середовищі» будуть відкладені до кращих часів.
Зрозуміло, що Янукович старатиметься чимось догодити й українству. У глибині душі він тільки радітиме кожному випадку, який допоможе йому замотати ту чи іншу з обіцянок. Відповідні турботи на його чолі часом волатимуть навіть про співчуття, але передусім це буде глибоко повчальне видовище. Боже вас борони, майбутні кандидати в президенти, сукати свої програми з сусідських претензій до вашої країни! Це не тільки негоже, а й загрожує великими розчаруваннями у вашому особистому політичному житті, тим більше що справжня сусідська претензія до України була, є і буде одна: її державність.
Анатолій Стріляний, «Коментарі» | unian.net
Усі претензії Москви до України від початку надумані.
Це причіпки, і притому такі безглузді, що стає абсолютно зрозуміло: щось справді серйозне ховається десь за ними, як за димовою завісою.
Ось становище російської мови. В Україні майже половина росіян і російськомовних. Якби вони відчували себе ущемленими, то давно б рознесли країну, тим більше – маючи такий тил, як Росія. Про долю російської мови тут немає щонайменшого занепокоєння в найзавзятіших борців за її права, і всі це чудово знають, включаючи Кремль. Як і те знають, що коли якась мова й потребує захисту, то це українська.
Ось доля російського Чорноморського флоту в Севастополі. Усі, включаючи Кремль, чудово знають, що цей флот Росії не потрібен ні в Севастополі, ні деінде. Його роль – пропагандистська. Але пропаганда – справа рухома, гнучка. Почни сьогодні товкмачити, що флот треба перенести на Місяць, і завтра-післязавтра всі російські патріоти волатимуть, що тільки там йому й місце.
Ось газова труба. Ніхто не заважає Москві вкласти в неї стільки грошей, скільки бажає, і переконливо показати, що вона не претендує ні на що, окрім своєї частини навару. Ніхто не примушує її демонструвати уявну заклопотаність надійністю України й домагатися на роль гаранта її сумлінності.
Ось прославляння невгодних Росії діячів українського минулого. Пересічному жителеві Росії стільки ж діла до Бандери, скільки пересічному мешканцю України до Миколи Другого, царських і білих генералів, котрі вчора вважалися в Росії заклятими ворогами, а сьогодні – такими святими, що сам Путін на свої гроші споруджує надгробок Деникіну.
І ось ці висмоктані з пальця претензії Москви В.Янукович поклав у основу своєї програми. Раз, мовляв, вони пред`являлися моєму супротивникові, значить, мені сам Бог велів їх проголосити від себе. Що з цього вийде, ми зараз побачимо.
Зробить він, припустімо, російську мову другою, а на ділі першою і єдиною, державною мовою. Для його виборця це буде день як день. Не відчував себе ущемленим досі, не відчує себе на сьомому небі й тепер. А ось для українства це стане чорним днем календаря й штовхне багатьох на такі подвиги, які поділять історію України на до і після.
Продовжить він, припустімо, перебування флоту. Його виборець прийме це як належне, але святкувати не буде. А українство встане дибки.
Позбавить він, припустімо, геройського звання мертвих Шухевича та Бандеру (але не живого-здорового Ківалова). Його виборець задоволено гмикне й повернеться до своїх справ. А ось для українства такий президент стане вже не просто чужим, а ворогом.
Утягне він, допустимий, Україну в Митний союз (не втягне, але припустимо). Його виборець може цього й не помітити, а українство скаже, що Янукович повернув Україну в СРСР і з ним треба боротися не на життя, а на смерть.
Ось так він стане фігурою, яка мимоволі згуртує українство. Справа Ющенка знайде друге дихання, рахунки в «помаранчевому середовищі» будуть відкладені до кращих часів.
Зрозуміло, що Янукович старатиметься чимось догодити й українству. У глибині душі він тільки радітиме кожному випадку, який допоможе йому замотати ту чи іншу з обіцянок. Відповідні турботи на його чолі часом волатимуть навіть про співчуття, але передусім це буде глибоко повчальне видовище. Боже вас борони, майбутні кандидати в президенти, сукати свої програми з сусідських претензій до вашої країни! Це не тільки негоже, а й загрожує великими розчаруваннями у вашому особистому політичному житті, тим більше що справжня сусідська претензія до України була, є і буде одна: її державність.
Анатолій Стріляний, «Коментарі» | unian.net
Табачник має піти
ЗАЯВА Молодіжного Союзу Наша Україна щодо відставки Д.Табачника з посади Міністра освіти та науки України
Призначення Дмитра Табачника Міністром освіти та науки України є однією з найбільш резонансних та обурливих для кожного українця подій останнього часу.
Найважливішу сферу державної гуманітарної політики віддано особі, яка свідомо, відкрито й системно виступає проти основ нашої державності та національної ідентичності: української мови, історії та соборності.
Дмитро Табачник неодноразово подавав неправдиві свідчення про визвольну боротьбу в лавах ОУН і УПА сотень тисяч українців і представників інших національностей, провідних діячів українського визвольного руху. І якщо більшість його однодумців, можливо, перебувають ще у полоні радянської пропаганди, або просто не знайомі з історичними матеріалами, то випускник історичного факультету Київського університету ім.Т.Шевченка, доктор історичних наук, професор, академік не може не знати цих істин. Отже, він подає неправдиві факти свідомо!
Табачник шкодить Україні доволі цілеспрямовано та методично. Достатньо зауважити, що лише в останні роки з під його пера, спільно із комуністом Крючковим, вийшли кілька праць, які повністю перечать історичній правді та спрямовані на розкол українського суспільства. Окрім того, Дмитро Табачник сумно прославився також завдяки запереченню трактування Голодомору як геноциду українського народу. І це робить людина, яка начебто написала та захищала дисертації з історії: кандидатську «Масові репресії на Україні у другій половині 30-х — початку 40-х рр.» (1991) та докторську «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х — кінці 50-х рр.» (1995)?!
В своїх заявах, як «міністр тіньового уряду», Табачник наголошував на зміні шкільних програм з історії, що фактично зруйнує усі набутки у цій сфері останніх років.
Дмитро Табачник, вслід за російським шовіністом Жириновським, є одним із апологетів запровадження ганебного поділу українців на дві категорії: «малоросів» та «галичан». Більше ніхто в Україні з публічних політиків не дозволяв собі подібних висловлювань.
Крім того, довіривши йому освітню галузь, суспільство напевно втратить чи не найбільший прогресивний набуток останніх років – зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Саме впровадження зовнішнього незалежного оцінювання зруйнувало корупційні схеми при вступі у вищі навчальні заклади, а мільйони дітей отримали реальну можливість здобути вищу освіту лише завдяки власним знанням, а не гаманцям чи зв‘язкам їхніх батьків!
Табачник повинен піти у відставку! Якщо в нього залишилась хоча б крихта совісті і дещиця розуму – він це зробить сам. Якщо і цього в нього не залишилось – це повинні зробити Президент, Прем‘єр-міністр, або Верховна Рада України.
Інакше це обов‘язково зробить носій суверенітету та єдине джерело влади – український народ!
maidan.org.ua
P.S. ПРИЄДНУЄМОСЯ
Призначення Дмитра Табачника Міністром освіти та науки України є однією з найбільш резонансних та обурливих для кожного українця подій останнього часу.
Найважливішу сферу державної гуманітарної політики віддано особі, яка свідомо, відкрито й системно виступає проти основ нашої державності та національної ідентичності: української мови, історії та соборності.
Дмитро Табачник неодноразово подавав неправдиві свідчення про визвольну боротьбу в лавах ОУН і УПА сотень тисяч українців і представників інших національностей, провідних діячів українського визвольного руху. І якщо більшість його однодумців, можливо, перебувають ще у полоні радянської пропаганди, або просто не знайомі з історичними матеріалами, то випускник історичного факультету Київського університету ім.Т.Шевченка, доктор історичних наук, професор, академік не може не знати цих істин. Отже, він подає неправдиві факти свідомо!
Табачник шкодить Україні доволі цілеспрямовано та методично. Достатньо зауважити, що лише в останні роки з під його пера, спільно із комуністом Крючковим, вийшли кілька праць, які повністю перечать історичній правді та спрямовані на розкол українського суспільства. Окрім того, Дмитро Табачник сумно прославився також завдяки запереченню трактування Голодомору як геноциду українського народу. І це робить людина, яка начебто написала та захищала дисертації з історії: кандидатську «Масові репресії на Україні у другій половині 30-х — початку 40-х рр.» (1991) та докторську «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х — кінці 50-х рр.» (1995)?!
В своїх заявах, як «міністр тіньового уряду», Табачник наголошував на зміні шкільних програм з історії, що фактично зруйнує усі набутки у цій сфері останніх років.
Дмитро Табачник, вслід за російським шовіністом Жириновським, є одним із апологетів запровадження ганебного поділу українців на дві категорії: «малоросів» та «галичан». Більше ніхто в Україні з публічних політиків не дозволяв собі подібних висловлювань.
Крім того, довіривши йому освітню галузь, суспільство напевно втратить чи не найбільший прогресивний набуток останніх років – зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Саме впровадження зовнішнього незалежного оцінювання зруйнувало корупційні схеми при вступі у вищі навчальні заклади, а мільйони дітей отримали реальну можливість здобути вищу освіту лише завдяки власним знанням, а не гаманцям чи зв‘язкам їхніх батьків!
Табачник повинен піти у відставку! Якщо в нього залишилась хоча б крихта совісті і дещиця розуму – він це зробить сам. Якщо і цього в нього не залишилось – це повинні зробити Президент, Прем‘єр-міністр, або Верховна Рада України.
Інакше це обов‘язково зробить носій суверенітету та єдине джерело влади – український народ!
maidan.org.ua
P.S. ПРИЄДНУЄМОСЯ
Громадяни України утримують нероб і дебілів при владі
Якщо оцінювати не за статистичними даними, що відображають добробут громадян, а за кількістю чиновників найвищого рангу, яку українці щедро погодилися (імовірно, й непомітивши цього) утримувати власним коштом.
Новий український уряд на чолі з Миколою Азаровим має найбільшу на даний момент кількість портфелів на європейському континенті – 29.
У пересічному уряді демократичної Європи працює 16-18 міністрів, включно з прем’єром та його заступниками. Зокрема, таку кількість портфелів налічують кабінети Німеччини, Португалії та Іспанії. Дещо більше крісел роздають, приміром, в урядах Франції (20) або Швеції (22). Рекордсменом в ЄС є Італія – уряд Сильвіо Берлусконі налічує 24 міністри. При цьому десять урядовців у Римі є «міністрами без портфеля», які вважаються членами кабінету, відповідальними за певний напрямок роботи, але не мають широких міністерських повноважень і великого апарату.
Порівняти з українським за кількістю портфелів можна лише білоруський уряд. Хоча Білорусь, як остання диктатура Європи, виступає «поза конкурсом». Адже хоча загалом у місцевій Раді міністрів і працюють цілих 30 урядовців, колегіальні рішення, як правило, ухвалюються «президією Ради міністрів», до якої входять лише десять осіб. Серед них прем’єр, п’ять його заступників, декілька ключових міністрів (зокрема, економіки і фінансів) та навіть… глава Адміністрації президента.
Віце-прем’єри за сумісництвом
Загалом поєднувати віце-прем’єрські посади з портфелями ключових міністерств – звичайна практика. Віце-прем’єрів, як правило, два-три. Вони зазвичай мають у підпорядкуванні економічне або фінансове відомство, подекуди також міністерство закордонних справ. Так є, зокрема, у Німеччині. Нинішній віце-канцлер Ґідо Вестервеллє є главою зовнішньополітичного відомства. Це цілком відповідає німецькій політичній традиції, коли міністерство закордонних справ очолює лідер партії - «молодшого» коаліційного партнера, будучи єдиним в уряді віце-канцлером.
Натомість у нинішньому українському уряді віце-прем’єрів аж сім (!!!). Жоден із них не має у підпорядкуванні конкретного міністерства. Більше того: шість заступників глави уряду дублюватимуть повноваження міністрів регіональної політики, оборони і внутрішніх справ, освіти і культури, ПЕК, економіки або промислової політики. Лише віце-прем’єр з питань підготовки до ЄВРО-2012, очевидно, матиме повноваження координувати роботу різних міністерств над конкретним проектом.
За кількістю заступників глави уряду Миколу Азарова переплюнув лише Володимир Путін. У колишнього господаря Кремля цілих дев’ять (!) заступників. Хоча за кількістю портфелів уряд Путіна поступається Кабміну на чолі з Азаровим. Загалом російський уряд налічує 27 крісел - це почесне друге місце в Європі.
dw-world.de
Новий український уряд на чолі з Миколою Азаровим має найбільшу на даний момент кількість портфелів на європейському континенті – 29.
У пересічному уряді демократичної Європи працює 16-18 міністрів, включно з прем’єром та його заступниками. Зокрема, таку кількість портфелів налічують кабінети Німеччини, Португалії та Іспанії. Дещо більше крісел роздають, приміром, в урядах Франції (20) або Швеції (22). Рекордсменом в ЄС є Італія – уряд Сильвіо Берлусконі налічує 24 міністри. При цьому десять урядовців у Римі є «міністрами без портфеля», які вважаються членами кабінету, відповідальними за певний напрямок роботи, але не мають широких міністерських повноважень і великого апарату.
Порівняти з українським за кількістю портфелів можна лише білоруський уряд. Хоча Білорусь, як остання диктатура Європи, виступає «поза конкурсом». Адже хоча загалом у місцевій Раді міністрів і працюють цілих 30 урядовців, колегіальні рішення, як правило, ухвалюються «президією Ради міністрів», до якої входять лише десять осіб. Серед них прем’єр, п’ять його заступників, декілька ключових міністрів (зокрема, економіки і фінансів) та навіть… глава Адміністрації президента.
Віце-прем’єри за сумісництвом
Загалом поєднувати віце-прем’єрські посади з портфелями ключових міністерств – звичайна практика. Віце-прем’єрів, як правило, два-три. Вони зазвичай мають у підпорядкуванні економічне або фінансове відомство, подекуди також міністерство закордонних справ. Так є, зокрема, у Німеччині. Нинішній віце-канцлер Ґідо Вестервеллє є главою зовнішньополітичного відомства. Це цілком відповідає німецькій політичній традиції, коли міністерство закордонних справ очолює лідер партії - «молодшого» коаліційного партнера, будучи єдиним в уряді віце-канцлером.
Натомість у нинішньому українському уряді віце-прем’єрів аж сім (!!!). Жоден із них не має у підпорядкуванні конкретного міністерства. Більше того: шість заступників глави уряду дублюватимуть повноваження міністрів регіональної політики, оборони і внутрішніх справ, освіти і культури, ПЕК, економіки або промислової політики. Лише віце-прем’єр з питань підготовки до ЄВРО-2012, очевидно, матиме повноваження координувати роботу різних міністерств над конкретним проектом.
За кількістю заступників глави уряду Миколу Азарова переплюнув лише Володимир Путін. У колишнього господаря Кремля цілих дев’ять (!) заступників. Хоча за кількістю портфелів уряд Путіна поступається Кабміну на чолі з Азаровим. Загалом російський уряд налічує 27 крісел - це почесне друге місце в Європі.
dw-world.de
08 November, 2009
У Раді є вбивці, водії, секретарі - Ющенко
Після 2004 року відбулася серйозна криміналізація парламенту.
Про це в інтерв’ю 5 каналу заявив президент Віктор Ющенко.
За його словами, це відбулося внаслідок конституційної реформи 2004 року, коли країна перейшла з президентської форми правління на парламентську та на систему виборів до Верховної Ради за закритими списками.
"В український парламент потрапили особи, у яких одна судимість, дві, три. Там вже можна цілу крупну фракцію робить", - сказав президент.
"Чи вас влаштовує, що в українському парламенті є вбивці? Чи вас влаштовує, що у парламенті є люди з низькою моральною планкою, і це люди, які допускали знущання над дітьми і так далі? Це реальність. Такі депутати є", - зазначив Ющенко.
"Такі люди є у будь-якому суспільстві. Але задача будь-якого суспільства сформувати такий принцип формування влади, до якої не могли б попасти люди з такими характеристиками", - сказав він.
"Людина після 5 номеру у списку не може дати оцінку, хто йде у владу. Таким чином до влади дійшли такі елементи, які я вам назвав, водії, чиїсь технічні секретарі і т.д.", - заявив президент.
Ющенко вважає, що "на таких засадах найвищий орган влади в Україні формуватися не може, бо цей орган формує такий же уряд".
Відповідаючи на питання, чи може конституційна реформа знову стати політичним компромісом і знову бути недолугою, президент сказав: "Я цього не виключаю. І для того, щоб цього не було, краще про це висловитися до виборів".
"Кожний лідер, чи кожна сила мають заявити, яке твоє бачення, коли ми говоримо про організацію влади в Україні, або принципи формування влади", - зазначив Ющенко.
"Скажи, будь ласка, зараз, до виборів. Бо після виборів у тебе можуть з'явитися спеціальні мотиви, які будуть контрастувати закону, але ти на них підеш", - заявив глава держави.
За його словами, "останні півтора року ми провели в очікуванні, чи вдасться БЮТ і Партії регіонів через розподіл влади створити конституційний переворот в країні".
"Тому що мотив був дуже близький: і та влада, і та, не дуже шанують закон, але обидві сторони хотіли б себе побачити у політичному майбутньому на найближчі 10-15 років", - сказав Ющенко.
"Найкраще це зробити домовившись за кулісами про те, що, умовно кажу, й не умовно, президента обирають у парламенті, народ тут ні до чого, ми робимо на двох конституційну реформу, тобто переворот, ви отримуєте вічного прем’єра, ми отримуємо вічного президента", - заявив президент.
pravda.com.ua
Про це в інтерв’ю 5 каналу заявив президент Віктор Ющенко.
За його словами, це відбулося внаслідок конституційної реформи 2004 року, коли країна перейшла з президентської форми правління на парламентську та на систему виборів до Верховної Ради за закритими списками.
"В український парламент потрапили особи, у яких одна судимість, дві, три. Там вже можна цілу крупну фракцію робить", - сказав президент.
"Чи вас влаштовує, що в українському парламенті є вбивці? Чи вас влаштовує, що у парламенті є люди з низькою моральною планкою, і це люди, які допускали знущання над дітьми і так далі? Це реальність. Такі депутати є", - зазначив Ющенко.
"Такі люди є у будь-якому суспільстві. Але задача будь-якого суспільства сформувати такий принцип формування влади, до якої не могли б попасти люди з такими характеристиками", - сказав він.
"Людина після 5 номеру у списку не може дати оцінку, хто йде у владу. Таким чином до влади дійшли такі елементи, які я вам назвав, водії, чиїсь технічні секретарі і т.д.", - заявив президент.
Ющенко вважає, що "на таких засадах найвищий орган влади в Україні формуватися не може, бо цей орган формує такий же уряд".
Відповідаючи на питання, чи може конституційна реформа знову стати політичним компромісом і знову бути недолугою, президент сказав: "Я цього не виключаю. І для того, щоб цього не було, краще про це висловитися до виборів".
"Кожний лідер, чи кожна сила мають заявити, яке твоє бачення, коли ми говоримо про організацію влади в Україні, або принципи формування влади", - зазначив Ющенко.
"Скажи, будь ласка, зараз, до виборів. Бо після виборів у тебе можуть з'явитися спеціальні мотиви, які будуть контрастувати закону, але ти на них підеш", - заявив глава держави.
За його словами, "останні півтора року ми провели в очікуванні, чи вдасться БЮТ і Партії регіонів через розподіл влади створити конституційний переворот в країні".
"Тому що мотив був дуже близький: і та влада, і та, не дуже шанують закон, але обидві сторони хотіли б себе побачити у політичному майбутньому на найближчі 10-15 років", - сказав Ющенко.
"Найкраще це зробити домовившись за кулісами про те, що, умовно кажу, й не умовно, президента обирають у парламенті, народ тут ні до чого, ми робимо на двох конституційну реформу, тобто переворот, ви отримуєте вічного прем’єра, ми отримуємо вічного президента", - заявив президент.
pravda.com.ua
04 November, 2009
Українці переконані що вибори будуть масово фальсифікуватися
82% українців вважають, що на президентських виборах будуть масові фальсифікації.
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.
83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.
Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.
maidan.org.ua
26 August, 2009
Що потрібне Україні: еволюція чи революція?
Останнім часом в експертних колах України та в авторитетних ЗМІ загострилися суперечки між прибічниками еволюційного та революційного шляхів розвитку нашої країни. При цьому еволюціоністи наполягають на необхідності утримування ситуації в країні виключно в рамках демократичних процедур, навіть якщо це уповільнить вихід країни з кризи. Натомість прихильники революції наполягають в першу чергу на необхідності докорінних системних змін в Україні, вважаючи, що революція ніяк не зводиться до вузького й примітивного розуміння в сенсі захоплення вокзалу, пошти й телеграфу.
Щоб визначити прийнятність того чи іншого шляху для України, необхідно глибше зрозуміти, в чому причина негараздів України. А вона криється не в міжнародній економічній кризі, не в «помаранчевих» або «біло-блакитних» політиках. Причина сучасних негараздів полягає в глибокій кризі державно-політичної системи в Україні. Ця система охоплює всі державні та політичні інститути, а також їхні відносини в сфері реалізації публічної влади та управління Україною.
Державно-політична система, як і будь-яка інша система, згідно з універсальними законами, тяжіє до встановлення рівноваги, коли внутрішні активності та протиріччя знаходяться в певному стабільному співвідношенні. Українська система знаходилася в такому стані відносної рівноваги до 2004 року, допоки внутрішні процеси не розхитали її в ході президентських виборів.
2004 рік надав українській державно-політичній системі два потужні поштовхи, які вивели систему з рівноважного стану. Першим зовнішнім поштовхом із боку суспільства стала помаранчева революція, яка була спрямована на реформування державно-політичної системи. Другим поштовхом внутрішнього характеру стала невдала конституційна реформа.
Ці два поштовхи виявилися діаметрально протилежними за своєю спрямованістю, а тому й руйнівними для системи. З одного боку, суспільство прагнуло підвищити ефективність держави та публічної влади, в той час як, з іншої сторони, конституційна реформа посилювала внутрішні протиріччя і паралізувала державно-політичну систему України.
Так, з часів останніх президентських виборів в державі систематично почали накопичуватися внутрішні антагонізми, прискорилася деградація демократичних та владних інститутів. На сьогодні внутрішні ресурси саморегуляції української державно-політичної системи практично вичерпані. У неврівноваженому нестабільному стані вона проявляє високу вірогідність спонтанних нелінійних процесів, Україна виявляється вразливою до зовнішніх впливів та навіть схильною до розпаду.
Прихильники еволюційного шляху фактично пропонують здійснювати стабілізаційні заходи щодо системи поетапно. І найперше мають відбутися вибори президента в межах демократичної процедури, що, на їхню думку, започаткує стабілізацію державної структури та політичних процесів в Україні. Однак еволюціоністи не враховують того, що, по-перше, демократичність процедури стала суто формальною — на сьогодні в Україні вибори стали змаганням олігархічного капіталу, а реальний виборець давно вже нічого не вирішує. По-друге, вони часто не усвідомлюють, що саме вибори є чинником загострення внутрішнього протистояння в державно-політичній системі та її розхитування. В умовах кризи вона може такого випробовування не пережити.
Революційний шлях розвитку України передбачає необхідність докорінної перебудови державно-політичної системи, допоки вона остаточно не розвалилася. Потрібно реформувати внутрішні процеси в системі, реорганізувати її структуру, пом’якшити внутрішні протиріччя. При цьому зміни мають відбуватися не фрагментарно, поетапно, а комплексно й в пришвидшеному темпі, адже необхідно не забувати, що життєздатність Української держави в умовах кризового стану вкрай обмежена.
Майже як в медицині, йдеться про діагностику стану пацієнта. Чи йому ще зможуть допомогти терапевтичні методи лікування, чи настає час хірургічного вирішення проблеми.
На думку автора, українська державно-політична система на сьогодні дійшла такої катастрофічної межі, що еволюційні підходи можуть лише тимчасово відсунути її повній колапс. Порятувати систему можна лише революційним підходом.
Очевидно, потребує додаткового уточнення те, що розуміється під революцією в українських умовах. У жодному випадку, не йдеться про бунти, повстання, захоплення державних органів і збройну боротьбу — так може виглядати лише остаточний крах системи з її переходом у стан хаосу. У наших умовах має йтися про революцію в сенсі стрімких і комплексних реформ державно-політичної системи за участю широких верств суспільства. Якщо протягом року буде докорінно змінена виборча система, скликані установчі збори для прийняття нової народної конституції, влада поставлена під контроль громадянського суспільства й будуть запущені інфраструктурні проекти відбудови економіки — це буде справжня українська революція, яку народ чекає з далекого 1991 року!
Революційний шлях для України — це організована перебудова системи, реалізація реформ із метою забезпечення широкого суспільного, економічного й державного розвитку України. Наслідком такої революції має стати цілковите оновлення державно-політичної системи в Україні та її стабілізація. Революція — це потужний, продуманий організуючий вплив, який здійснюється на недієздатну систему.
Хто в Україні спроможний на це? Очевидно, політики, державні інституції та політичні партії не здатні зсередини змінити державно-політичну систему, хоча всі саме це й обіцяють. Їхній потенціал вичерпаний.
Революційний вплив має бути неодмінно зовнішнім відносно хворої системи, тоді він буде ефективним. Зовнішнім не в сенсі іноземного втручання в українські політичні справи, а в сенсі здійснення його зовнішнім відносно системи суб’єктом — українським суспільством. У декого, можливо, виникнуть запитання, як його можна вважати зовнішнім суб’єктом? Однак за сучасних умов саме так і є, адже поки що суспільство ніяк не було залучене до здійснення публічної влади в Україні, а його вплив на державу залишався мізерним. Фактично, держава, як і політична система, в Україні досі існувала в певній автономії від народу.
УКРАЇНСЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РУХ
Для того, щоб здійснити ефективний революційний вплив на державно-політичну систему, суспільство має набути організованих форм. Повинні виникнути потужні громадянські об’єднання і, зрештою, загальнонаціональний громадянський рух, який стане провідником змін в Україні. Громадяни поодинці не здатні суттєво вплинути на стан справ, адже добре відомо, що ефективність десяти організованих людей сумірна з активністю неорганізованого натовпу зі ста чоловік.
За останні півроку в Україні почали рясно виникати групи громадянської активності, народні рухи та громадські об’єднання, які ставлять собі за мету системні зміни в Україні. Вони малочисельні й не координуються між собою, але ця початкова громадянська активність створює ідеальні умови для наступної революційної консолідації.
Для проведення революційних змін в Україні повинен постати загальнонаціональний громадянський рух на зразок польської «Солідарності», сербського «Отпору» або хоча б української «Пори» зразка 2004 року. Подібний рух може виникнути у вигляді коаліційної мережі громадян і організацій довкола ідеї проведення революційних системних змін в країні мирним ненасильницьким шляхом. Він стане суспільним замовником перебудови державно-політичної системи в Україні.
Скептики відразу можуть заперечити шанси такого масового руху, пославшись на глибоку зневіру українського суспільства. Однак тут необхідне суттєве уточнення — суспільство зневірилося й розчароване в політичних партіях та політиках, які борються за владу. Це пояснюється загальною недовірою суспільства до всієї державно-політичної системи та її учасників. Саме тому новий революційний народний рух має виходити зі самого суспільства, а не від чергового політичного лідера або технолога з присмаком олігархічних грошей.
Яким має бути український рух, щоб стати масовим і успішно здійснити революційну перебудову державно-політичної системи в Україні?
Перш за все, він має бути ідейним. Як вже зазначалося, основою для об’єднання громадян має бути не персона лідера, не особисті амбіції кожного чи фінансова вигода, а ідея революційної перебудови держави й політичної системи в Україні мирним ненасильницьким шляхом.
Революційний рух має бути непартійним. На сьогодні суспільство не довіряє кожному суб’єкту, перспективною метою якого є прихід до влади. Будь-який реальний зв’язок громадянського руху з існуючими партіями, або діючими політиками здатен поставити хрест на перспективах громадянської справи. Рух має бути далеким від державно-політичної системи, яка розкладається, інакше він не зможе здійснити зовнішній вплив на неї.
На початкових етапах рух має бути безлідерним. Подібна вимога обумовлена необхідністю консолідації найширших суспільних верств довкола ідеї. До того ж, це створить умови для зростання в суспільстві нових лідерів. У цьому питанні необхідно не забувати про досвід польської «Солідарності» — чи стала б вона успішною, якби Лєх Валєнса був вихованцем Комуністичної партії або з самого початку демонстрував свої владні амбіції? Безлідерність руху однак не означає, що він буде некерованим. Керівництво має бути, і найкраща його форма на початковому етапі — колективна координація.
Рух неодмінно має бути дисциплінованим — у цьому проявляється його організованість, — і лише в такій формі він здатен чинити вплив на систему. Дисциплінованість означає, що кожен активний громадянин має розуміти свою місію та бути відповідальним. Якщо взявся поклеїти листівку — то маєш це зробити. Якщо пообіцяв прийти на мітинг — маєш прибути вчасно.
І, на глибоке переконання автора, рух в Україні має бути ненасильницьким. В умовах дестабілізації державно-політичної системи будь-який прояв насильства неприпустимий, оскільки призведе до системного хаосу. Як вже зазначалося вище, силовий варіант може стати початком кінця України, але ніяк не призведе до конструктивної перебудови політичної системи.
ФОРМАТ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Як повинен діяти революційний рух? Яку тактику обрати?
Щоб здійснити перебудову державно-політичної системи, загальнонаціональний рух має перш за все активізувати суспільний попит на зміни. Для цього достатньо надати широким верствам населення достовірну інформацію про стан справ в країні — тоді кожен громадянин зрозуміє, що жити далі без докорінних змін неможливо. Водночас, рух має проводити пропаганду конструктивних ненасильницьких дій суспільства, щоб стримати ескалацію антагонізмів в державно-політичній системі України. Подібна «підготовка» соціального середовища має зробити революційну справу загальнонаціональною.
Надалі рух має консолідувати інтелектуальний потенціал суспільства, щоб виробити план першочергових реформ в державі та всім суспільством визначити стратегію розвитку України. Подібна діяльність вже якось розпочиналася в рамках проекту «Ідеальна країна», однак якраз через вузькопартійну прив’язку проекту він завершився нічим.
У результаті має скластися ситуація, коли суспільство активно вимагатиме змін, буде готовим чинити тиск на державну владу й водночас матиме перелік реформ, що необхідні для порятунку країни. Залишиться лише змусити владу реалізувати ці реформи — звісно, під жорстким тиском.
Фактично йдеться про необхідність примусити державну владу до підписання й виконання малого суспільного договору, в якому будуть перелічені реформи, необхідні суспільству й Україні. При цьому, однією зі сторін такого договору може виступити новообраний президент України, а з іншого — загальнонаціональний революційний громадянський рух, про який йдеться.
Укладення малого суспільного договору могло б призвести до революційної зміни характеру державної влади. Вона нарешті стане тягарем служіння й відповідальності, а не безмежним коритом можливостей для обраних. Малий суспільний договір має зобов’язати державну систему реалізовувати вимоги суспільства, проводити довгоочікувані реформи і здійснювати перебудову політичної системи в Україні. Таким чином, подібний договір став би чинником стабілізації й одночасного реформування державно-політичної системи, яка зараз знаходиться на межі хаосу. В разі ж невиконання умов малого суспільного договору владою — наприклад, у разі непроведення судової реформи за відведений строк — наслідком має бути відставка влади в добровільному або примусовому порядку.
Запропонований підхід до визначення зобов’язань влади перед суспільством через малий суспільний договір є революційним, однак якраз про необхідність таких підходів йдеться в сучасних кризових умовах.
Які ж реформи необхідні суспільству для порятунку вітчизняної державно-політичної системи? Відповідь на це запитання має відшукати громадянський рух за участю широких народних мас. Однак деякі напрямки реформування державно-політичної системи можна окреслити вже зараз.
Перш за все, необхідна докорінна зміна правових основ функціонування всієї системи — тобто необхідна зміна конституції. Однак конституційна реформа — це занадто серйозна справа, щоб довіряти її політикам. Відтак, революційний загальнонаціональний рух має забезпечити народне представництво в цьому процесі — ініціювати скликання установчих зборів (конституційної асамблеї) для розробки й прийняття від імені народу нового Основного Закону.
Революційний рух має докласти зусиль для зміни характеру відносин між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство має перестати бути відстороненим спостерігачем державного-політичної сваволі та нарешті підпорядкувати державу своїм інтересам. Така модель служіння держави інтересам громадянського суспільства була закладена ще в перших проектах конституції незалежної України в 1992—1993 роках.
За ініціативою руху та під тиском суспільства мають бути реалізовані фундаментальні реформи виборчої системи, започатковані публічні звіти державних керівників про результати своєї діяльності. Нагальними є реформи правоохоронних органів і системи правосуддя. Докорінно має бути переглянута економічна політика держави, під контролем широкої громадськості мають стартувати й реалізовуватися масштабні проекти модернізації України. Модернізаційними пріоритетами, для початку, можна визначити п’ять: розвиток інфраструктури, освіти, сільського господарства, регуляторна політика та екологія.
Однак основне, чого має добитися українське суспільство в ході системної революції — це докорінне очищення владної еліти. Йдеться про фактичну люстрацію, адже далі український корабель не може пливти з паразитами на борту. Є два варіанти люстрації — законодавча й громадська. Законодавча потребує розробки чітких критеріїв, які будуть закріплені у відповідному законі. Однак найбільш ефективна для України є громадська люстрація. Активна громадськість своєю думкою і позицією буде оцінювати кожного політичного або державного діяча схвально або засуджуюче. У 2005 році була спроба проведення такої громадської люстрації через складання громадських «Чорних списків». Цей приклад необхідно буде повторити в 2009—2010 роках, зробивши його загальнонаціональною справою.
Після досягнення першочергових революційних цілей і перебудови державно-політичної системи громадянський рух має зорієнтуватися на розбудову громадянського суспільства. Це завдання є надважливим у стратегічній перспективі, адже тільки активність і сила громадянського суспільства можуть утримувати державно-політичну систему від нових криз і деградації.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Описаний революційний підхід до вирішення системної кризи в Україні є моделюванням найефективнішого шляху. Поки що в суспільстві спостерігаються лише передумови для розвитку подій за вказаним сценарієм. Однак подібна революція в Україні, звісно, може й не відбутися. Під впливом еволюційних чинників державно-політична система знайде якийсь новий стан відносної рівноваги і більш-менш переживе майбутні президентські вибори. Однак, на глибоке переконання автора, такий шлях законсервує фундаментальні недоліки самої системи, що в перспективі призведе до нових криз вже в іншій формі й в іншому масштабі. Таким чином, системної перебудови в Україні не уникнути, її можна лише відкласти собі ж на шкоду.
Отже, основний вибір, який постане перед всім українським суспільством вже через декілька місяців — це зовсім не вибір нового президента для України. Перед народом постане інший глобальний, важливіший вибір: який шлях обрати — еволюційний чи революційний? Evo чи Revo — це доленосний вибір між довготерпінням та вольовою дією. Від рішення народу в цьому питанні залежатиме стратегічна перспектива України та її життєздатність. І хочеться вірити, що, пройшовши цей складний вибір, Народ України нарешті стане активним творцем власної історії та свого майбутнього.
Олексій ТОЛКАЧОВ, голова Громадського комітету національної безпеки України
day.kiev.ua | №149, середа, 26 серпня 2009
Щоб визначити прийнятність того чи іншого шляху для України, необхідно глибше зрозуміти, в чому причина негараздів України. А вона криється не в міжнародній економічній кризі, не в «помаранчевих» або «біло-блакитних» політиках. Причина сучасних негараздів полягає в глибокій кризі державно-політичної системи в Україні. Ця система охоплює всі державні та політичні інститути, а також їхні відносини в сфері реалізації публічної влади та управління Україною.
Державно-політична система, як і будь-яка інша система, згідно з універсальними законами, тяжіє до встановлення рівноваги, коли внутрішні активності та протиріччя знаходяться в певному стабільному співвідношенні. Українська система знаходилася в такому стані відносної рівноваги до 2004 року, допоки внутрішні процеси не розхитали її в ході президентських виборів.
2004 рік надав українській державно-політичній системі два потужні поштовхи, які вивели систему з рівноважного стану. Першим зовнішнім поштовхом із боку суспільства стала помаранчева революція, яка була спрямована на реформування державно-політичної системи. Другим поштовхом внутрішнього характеру стала невдала конституційна реформа.
Ці два поштовхи виявилися діаметрально протилежними за своєю спрямованістю, а тому й руйнівними для системи. З одного боку, суспільство прагнуло підвищити ефективність держави та публічної влади, в той час як, з іншої сторони, конституційна реформа посилювала внутрішні протиріччя і паралізувала державно-політичну систему України.
Так, з часів останніх президентських виборів в державі систематично почали накопичуватися внутрішні антагонізми, прискорилася деградація демократичних та владних інститутів. На сьогодні внутрішні ресурси саморегуляції української державно-політичної системи практично вичерпані. У неврівноваженому нестабільному стані вона проявляє високу вірогідність спонтанних нелінійних процесів, Україна виявляється вразливою до зовнішніх впливів та навіть схильною до розпаду.
Прихильники еволюційного шляху фактично пропонують здійснювати стабілізаційні заходи щодо системи поетапно. І найперше мають відбутися вибори президента в межах демократичної процедури, що, на їхню думку, започаткує стабілізацію державної структури та політичних процесів в Україні. Однак еволюціоністи не враховують того, що, по-перше, демократичність процедури стала суто формальною — на сьогодні в Україні вибори стали змаганням олігархічного капіталу, а реальний виборець давно вже нічого не вирішує. По-друге, вони часто не усвідомлюють, що саме вибори є чинником загострення внутрішнього протистояння в державно-політичній системі та її розхитування. В умовах кризи вона може такого випробовування не пережити.
Революційний шлях розвитку України передбачає необхідність докорінної перебудови державно-політичної системи, допоки вона остаточно не розвалилася. Потрібно реформувати внутрішні процеси в системі, реорганізувати її структуру, пом’якшити внутрішні протиріччя. При цьому зміни мають відбуватися не фрагментарно, поетапно, а комплексно й в пришвидшеному темпі, адже необхідно не забувати, що життєздатність Української держави в умовах кризового стану вкрай обмежена.
Майже як в медицині, йдеться про діагностику стану пацієнта. Чи йому ще зможуть допомогти терапевтичні методи лікування, чи настає час хірургічного вирішення проблеми.
На думку автора, українська державно-політична система на сьогодні дійшла такої катастрофічної межі, що еволюційні підходи можуть лише тимчасово відсунути її повній колапс. Порятувати систему можна лише революційним підходом.
Очевидно, потребує додаткового уточнення те, що розуміється під революцією в українських умовах. У жодному випадку, не йдеться про бунти, повстання, захоплення державних органів і збройну боротьбу — так може виглядати лише остаточний крах системи з її переходом у стан хаосу. У наших умовах має йтися про революцію в сенсі стрімких і комплексних реформ державно-політичної системи за участю широких верств суспільства. Якщо протягом року буде докорінно змінена виборча система, скликані установчі збори для прийняття нової народної конституції, влада поставлена під контроль громадянського суспільства й будуть запущені інфраструктурні проекти відбудови економіки — це буде справжня українська революція, яку народ чекає з далекого 1991 року!
Революційний шлях для України — це організована перебудова системи, реалізація реформ із метою забезпечення широкого суспільного, економічного й державного розвитку України. Наслідком такої революції має стати цілковите оновлення державно-політичної системи в Україні та її стабілізація. Революція — це потужний, продуманий організуючий вплив, який здійснюється на недієздатну систему.
Хто в Україні спроможний на це? Очевидно, політики, державні інституції та політичні партії не здатні зсередини змінити державно-політичну систему, хоча всі саме це й обіцяють. Їхній потенціал вичерпаний.
Революційний вплив має бути неодмінно зовнішнім відносно хворої системи, тоді він буде ефективним. Зовнішнім не в сенсі іноземного втручання в українські політичні справи, а в сенсі здійснення його зовнішнім відносно системи суб’єктом — українським суспільством. У декого, можливо, виникнуть запитання, як його можна вважати зовнішнім суб’єктом? Однак за сучасних умов саме так і є, адже поки що суспільство ніяк не було залучене до здійснення публічної влади в Україні, а його вплив на державу залишався мізерним. Фактично, держава, як і політична система, в Україні досі існувала в певній автономії від народу.
УКРАЇНСЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РУХ
Для того, щоб здійснити ефективний революційний вплив на державно-політичну систему, суспільство має набути організованих форм. Повинні виникнути потужні громадянські об’єднання і, зрештою, загальнонаціональний громадянський рух, який стане провідником змін в Україні. Громадяни поодинці не здатні суттєво вплинути на стан справ, адже добре відомо, що ефективність десяти організованих людей сумірна з активністю неорганізованого натовпу зі ста чоловік.
За останні півроку в Україні почали рясно виникати групи громадянської активності, народні рухи та громадські об’єднання, які ставлять собі за мету системні зміни в Україні. Вони малочисельні й не координуються між собою, але ця початкова громадянська активність створює ідеальні умови для наступної революційної консолідації.
Для проведення революційних змін в Україні повинен постати загальнонаціональний громадянський рух на зразок польської «Солідарності», сербського «Отпору» або хоча б української «Пори» зразка 2004 року. Подібний рух може виникнути у вигляді коаліційної мережі громадян і організацій довкола ідеї проведення революційних системних змін в країні мирним ненасильницьким шляхом. Він стане суспільним замовником перебудови державно-політичної системи в Україні.
Скептики відразу можуть заперечити шанси такого масового руху, пославшись на глибоку зневіру українського суспільства. Однак тут необхідне суттєве уточнення — суспільство зневірилося й розчароване в політичних партіях та політиках, які борються за владу. Це пояснюється загальною недовірою суспільства до всієї державно-політичної системи та її учасників. Саме тому новий революційний народний рух має виходити зі самого суспільства, а не від чергового політичного лідера або технолога з присмаком олігархічних грошей.
Яким має бути український рух, щоб стати масовим і успішно здійснити революційну перебудову державно-політичної системи в Україні?
Перш за все, він має бути ідейним. Як вже зазначалося, основою для об’єднання громадян має бути не персона лідера, не особисті амбіції кожного чи фінансова вигода, а ідея революційної перебудови держави й політичної системи в Україні мирним ненасильницьким шляхом.
Революційний рух має бути непартійним. На сьогодні суспільство не довіряє кожному суб’єкту, перспективною метою якого є прихід до влади. Будь-який реальний зв’язок громадянського руху з існуючими партіями, або діючими політиками здатен поставити хрест на перспективах громадянської справи. Рух має бути далеким від державно-політичної системи, яка розкладається, інакше він не зможе здійснити зовнішній вплив на неї.
На початкових етапах рух має бути безлідерним. Подібна вимога обумовлена необхідністю консолідації найширших суспільних верств довкола ідеї. До того ж, це створить умови для зростання в суспільстві нових лідерів. У цьому питанні необхідно не забувати про досвід польської «Солідарності» — чи стала б вона успішною, якби Лєх Валєнса був вихованцем Комуністичної партії або з самого початку демонстрував свої владні амбіції? Безлідерність руху однак не означає, що він буде некерованим. Керівництво має бути, і найкраща його форма на початковому етапі — колективна координація.
Рух неодмінно має бути дисциплінованим — у цьому проявляється його організованість, — і лише в такій формі він здатен чинити вплив на систему. Дисциплінованість означає, що кожен активний громадянин має розуміти свою місію та бути відповідальним. Якщо взявся поклеїти листівку — то маєш це зробити. Якщо пообіцяв прийти на мітинг — маєш прибути вчасно.
І, на глибоке переконання автора, рух в Україні має бути ненасильницьким. В умовах дестабілізації державно-політичної системи будь-який прояв насильства неприпустимий, оскільки призведе до системного хаосу. Як вже зазначалося вище, силовий варіант може стати початком кінця України, але ніяк не призведе до конструктивної перебудови політичної системи.
ФОРМАТ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Як повинен діяти революційний рух? Яку тактику обрати?
Щоб здійснити перебудову державно-політичної системи, загальнонаціональний рух має перш за все активізувати суспільний попит на зміни. Для цього достатньо надати широким верствам населення достовірну інформацію про стан справ в країні — тоді кожен громадянин зрозуміє, що жити далі без докорінних змін неможливо. Водночас, рух має проводити пропаганду конструктивних ненасильницьких дій суспільства, щоб стримати ескалацію антагонізмів в державно-політичній системі України. Подібна «підготовка» соціального середовища має зробити революційну справу загальнонаціональною.
Надалі рух має консолідувати інтелектуальний потенціал суспільства, щоб виробити план першочергових реформ в державі та всім суспільством визначити стратегію розвитку України. Подібна діяльність вже якось розпочиналася в рамках проекту «Ідеальна країна», однак якраз через вузькопартійну прив’язку проекту він завершився нічим.
У результаті має скластися ситуація, коли суспільство активно вимагатиме змін, буде готовим чинити тиск на державну владу й водночас матиме перелік реформ, що необхідні для порятунку країни. Залишиться лише змусити владу реалізувати ці реформи — звісно, під жорстким тиском.
Фактично йдеться про необхідність примусити державну владу до підписання й виконання малого суспільного договору, в якому будуть перелічені реформи, необхідні суспільству й Україні. При цьому, однією зі сторін такого договору може виступити новообраний президент України, а з іншого — загальнонаціональний революційний громадянський рух, про який йдеться.
Укладення малого суспільного договору могло б призвести до революційної зміни характеру державної влади. Вона нарешті стане тягарем служіння й відповідальності, а не безмежним коритом можливостей для обраних. Малий суспільний договір має зобов’язати державну систему реалізовувати вимоги суспільства, проводити довгоочікувані реформи і здійснювати перебудову політичної системи в Україні. Таким чином, подібний договір став би чинником стабілізації й одночасного реформування державно-політичної системи, яка зараз знаходиться на межі хаосу. В разі ж невиконання умов малого суспільного договору владою — наприклад, у разі непроведення судової реформи за відведений строк — наслідком має бути відставка влади в добровільному або примусовому порядку.
Запропонований підхід до визначення зобов’язань влади перед суспільством через малий суспільний договір є революційним, однак якраз про необхідність таких підходів йдеться в сучасних кризових умовах.
Які ж реформи необхідні суспільству для порятунку вітчизняної державно-політичної системи? Відповідь на це запитання має відшукати громадянський рух за участю широких народних мас. Однак деякі напрямки реформування державно-політичної системи можна окреслити вже зараз.
Перш за все, необхідна докорінна зміна правових основ функціонування всієї системи — тобто необхідна зміна конституції. Однак конституційна реформа — це занадто серйозна справа, щоб довіряти її політикам. Відтак, революційний загальнонаціональний рух має забезпечити народне представництво в цьому процесі — ініціювати скликання установчих зборів (конституційної асамблеї) для розробки й прийняття від імені народу нового Основного Закону.
Революційний рух має докласти зусиль для зміни характеру відносин між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство має перестати бути відстороненим спостерігачем державного-політичної сваволі та нарешті підпорядкувати державу своїм інтересам. Така модель служіння держави інтересам громадянського суспільства була закладена ще в перших проектах конституції незалежної України в 1992—1993 роках.
За ініціативою руху та під тиском суспільства мають бути реалізовані фундаментальні реформи виборчої системи, започатковані публічні звіти державних керівників про результати своєї діяльності. Нагальними є реформи правоохоронних органів і системи правосуддя. Докорінно має бути переглянута економічна політика держави, під контролем широкої громадськості мають стартувати й реалізовуватися масштабні проекти модернізації України. Модернізаційними пріоритетами, для початку, можна визначити п’ять: розвиток інфраструктури, освіти, сільського господарства, регуляторна політика та екологія.
Однак основне, чого має добитися українське суспільство в ході системної революції — це докорінне очищення владної еліти. Йдеться про фактичну люстрацію, адже далі український корабель не може пливти з паразитами на борту. Є два варіанти люстрації — законодавча й громадська. Законодавча потребує розробки чітких критеріїв, які будуть закріплені у відповідному законі. Однак найбільш ефективна для України є громадська люстрація. Активна громадськість своєю думкою і позицією буде оцінювати кожного політичного або державного діяча схвально або засуджуюче. У 2005 році була спроба проведення такої громадської люстрації через складання громадських «Чорних списків». Цей приклад необхідно буде повторити в 2009—2010 роках, зробивши його загальнонаціональною справою.
Після досягнення першочергових революційних цілей і перебудови державно-політичної системи громадянський рух має зорієнтуватися на розбудову громадянського суспільства. Це завдання є надважливим у стратегічній перспективі, адже тільки активність і сила громадянського суспільства можуть утримувати державно-політичну систему від нових криз і деградації.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Описаний революційний підхід до вирішення системної кризи в Україні є моделюванням найефективнішого шляху. Поки що в суспільстві спостерігаються лише передумови для розвитку подій за вказаним сценарієм. Однак подібна революція в Україні, звісно, може й не відбутися. Під впливом еволюційних чинників державно-політична система знайде якийсь новий стан відносної рівноваги і більш-менш переживе майбутні президентські вибори. Однак, на глибоке переконання автора, такий шлях законсервує фундаментальні недоліки самої системи, що в перспективі призведе до нових криз вже в іншій формі й в іншому масштабі. Таким чином, системної перебудови в Україні не уникнути, її можна лише відкласти собі ж на шкоду.
Отже, основний вибір, який постане перед всім українським суспільством вже через декілька місяців — це зовсім не вибір нового президента для України. Перед народом постане інший глобальний, важливіший вибір: який шлях обрати — еволюційний чи революційний? Evo чи Revo — це доленосний вибір між довготерпінням та вольовою дією. Від рішення народу в цьому питанні залежатиме стратегічна перспектива України та її життєздатність. І хочеться вірити, що, пройшовши цей складний вибір, Народ України нарешті стане активним творцем власної історії та свого майбутнього.
Олексій ТОЛКАЧОВ, голова Громадського комітету національної безпеки України
day.kiev.ua | №149, середа, 26 серпня 2009
Subscribe to:
Posts (Atom)