Київ – Розписані нецензурними словами пам’ятники Невідомим солдатам і спотворені монументи Леніну – саме так виглядає нині декомунізація і боротьба з радянською символікою в Україні.
Професор історії Юрій Шаповал вважає, що Україна мала розпочати декомунізацію відразу після відновлення Незалежності, але ні держава (якою керували радянські номенклатурні працівники), ні суспільство (яке лишень народжувалось) тоді не приділили цьому увагу. Перший серйозний крок зроблено лише тепер, коли проведено суд над організаторами Голодомору. Тим часом, Естонія, колишня «товаришка по соціалістичному табору», нині – член Євросоюзу і НАТО, позбулась комуністичного минулого завдяки зусиллям держави, суспільства, науки та права. Про це київська кореспондентка Радіо Свобода Богдана Костюк розмовляла з Послом Естонії в Україні Яано Гейном.
Місце злочину: Естонія. Час злочину: 1940 – 1991 роки. Склад злочину: діяння, скоєні конкретними представниками окупаційних нацистського і радянського режимів проти людства.
Як розповідає Посол Гейн, «це не було так, що звинувачена якась військова частина чи якийсь осередок нацистської чи комуністичної партії. Ні, це були конкретні люди, донині живі, готові давати свідчення щодо злодіянь, скоєних ними проти конкретних осіб чи родин, які, в свою чергу, також живі і можуть дати свідчення. Або ж про факт злодіяння чи склад злочину говорять зібрані факти і докази. Під час судових процесів зчинявся великий галас. Адже одним із обвинувачених був дворідний брат Президента Леннарта Меррі – герой Радянського Союзу Артур Меррі. Він у 1949 році на одному з естонських островів (Ійва) брав участь у каральних операціях. Наголошую: Естонія діяла і діє як правова держава, в якій приналежність обвинуваченого до правлячої партії або родини Президента не звільняє від відповідальності.
Радіо Свобода: Пане Посол, Ви – один із тих, хто збирав докази, і хто знає про діяльність комісії, створеної для збирання оцих доказів і фактів. Чому було обрано саме такий варіант декомунізації?
– Ми для себе вибрали саме цей шлях, запропонований першим Президентом Естонії – на жаль, нині покійним – Леннартом Мері: створити міжнародну комісію істориків і правників. До її складу увійшли німці, росіяни, англійці, американці, естонці. Керівником комісії став патріарх фінської дипломатії Макс Якобссон. Комісія досліджувала й аналізувала виключно факти. Її члени зібрали і передали до суду величезний факталогічний матеріал на тему «злочини проти людства», скоєні в окупаційний час на території Естонії.
– Суди тривають, і з боку Росії чути звинувачення на адресу Естонії щодо заангажованості членів Комісії і судів, щодо антиросійського спрямування їхньої діяльності, щодо паплюження здобутків соціалізму. Ваша відповідь?
– Розвинений соціалізм чи нерозвинений соціалізм – неважливо, як називався той лад. Але це був тоталітаризм, в якому панувала ідеологія диктату і поневолення окремих осіб і цілих народів. Зрозуміло, що звинуватити у злочинах режиму російський народ чи слов’ян не можна, це неправильно. Ніколи не можна так сказати!
Посол Яан Гейн каже, що естонський досвід дозволяє провадити неупереджене слідство, збір доказів проти злочинного радянського режиму. І це – спільна справа науковців, суспільства і влади задля спільного очищення і звільнення державної свідомості від тоталітарної спадщини.
Богдана Костюк | radiosvoboda.org
31 January, 2010
У Чехії визнали учасників антикомуністичного опору
Палата депутатів Чехії схвалила в першому читанні законопроект про визнання антикомуністичного опору. Ті, хто брав активну участь у боротьбі проти комуністичної ідеології, згідно з нормативним документом, будуть прирівняні за статусом до ветеранів Другої світової війни. У законопроекті йдеться, по суті, про моральне заохочення борців з комунізмом - ніяких фінансових компенсацій закон для них не передбачає, передає РосБізнесКонсалтинг з посиланням на "Радіо Прага".
Законопроект, відповідно до конституції Чехії, має ще бути схвалений Сенатом - верхньою палатою парламенту країни.
unian.net
Законопроект, відповідно до конституції Чехії, має ще бути схвалений Сенатом - верхньою палатою парламенту країни.
unian.net
29 January, 2010
Кремлівські ідеологи закликають знищити Україну?
Вперше світ почув заклики до війни, до антиукраїнської мобілізації російського політичного класу... Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»...
Ідеологічні гончаки Кремля Глєб Павловський і Михайло Леонтьєв одержали пропагандистське завдання «закопати Україну». Хоча я й підозрюю, що, можливо, вони неправильно зрозуміли вказівки прем`єр-міністра ракетно-ядерної Росії Путіна про те, що він «не допустить українізації Росії».
Цю фразу «великого і страшного» Володимира Володимировича слід трактувати і розуміти правильно: «Путін не допустить демократизації Росії» – ну, там розділення влади, вільних виборів і ЗМІ, зборів, мітингів, багатопартійності та інших (з точки зору, наприклад, того самого Павловського) «шизоїдних дурниць».
А зараз про інформаційний привід написання рядків, з якими ви, читачу, зараз знайомитеся.
Редакція одіозного «Русского журнала» – видання, ідейним натхненником і власником якого є «герой Майдану» Павловський, колишній одеський дисидент і наш земляк, а нині «той, хто зробив Путіна», присвятила весь останній номер Україні. Більш того, до дискусії: чи можна передчасно хоронити українську державу, редакція залучила багатьох продажних європейських псевдоінтелектуалів, у тому числі й українських політологів. Правда, «наші компрадори» вже давно (з чуток) служать не істині, а проклятому жовтому металу.
Головна ідеологічна зброя, найважливіший російський месидж укладається в наступну фразу (цитую «Русский журнал»): чи можна керуватися правовим принципом збереження територіальної цілісності держав, що не відбулися, – failed states – відносно України? Наші російські друзі безапеляційно стверджують: «Не слід світовій спільноті боротися за територіальну цілісність Української держави». Тобто дозвольте Росії роздерти на шматки Україну.
Мабуть, вперше від кремлівських ідеологів світ почув заклики до війни (політичної, економічної, інформаційної) проти України, войовниче гасло знищення України як держави, антиукраїнську мобілізацію російського політичного класу.
Михайло Леонтьєв з сердечної душі або через недомисел так сформулював кремлівську стратегію: «Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії».
Спочатку я подумав, що треба б написати відкритий лист російським колегам і філософськи, шанобливо вказати на те, що зло завжди повертається до тих, хто його ініціює. Так пишуть отці християнства, так у Біблії, втім, і (спеціально для Михайла Леонтьєва і Глєба Павловського) у Святій книзі іудеїв Торі теж.
А потім вирішив написати проект звернення, як говорили за радянських часів, до прогресивного людства, лідерів держав, до народів. Коротше: до «URBI ET ORBI», як каже Папа Римський, «місту і світу», «на весь світ, всьому світу, всім і кожному».
Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»
Світ висловлює глибоке занепокоєння розвитком внутрішньополітичних процесів у Росії у зв`язку з цілком очікуваним розвалом цього величезного геополітичного багатонаціонального простору.
Корупція пронизує всі гілки російської влади – законодавчу, виконавчу і судову. Президент Дмитро Медведєв так і сказав сьогодні «у нас в Росії рівень корупції - поза всіма межами».
У Росії не працює принцип розділення влади, немає вільних, демократичний виборів, фактично існує однопартійна політична система, владою забороняються будь-які протестні акції.
Росія стала поліцейською державою, де всі силові структури і спецслужби виконують внутрішні функції зі збереження влади нинішньої політичної кліки.
Російський політичний клас (майже за Володимиром Леніним) страшно далекий від народу. У Росії відбувся жахливий соціальний розрив між елітою і багатонаціональним населенням країни. І ось-ось справдиться велике пророцтво російського робітника-революціонера Петра Алексєєва початку ХХ століття: підніметься м`язиста рука мільйонів робітничого люду в Російській Федерації, і ярмо путінсько-медведєвського деспотизму, захищене солдатськими багнетами, розлетиться вщент!
Головною тенденцією внутрішньополітичних процесів у Росії стала конвертація державної влади в приватну власність і перерозподіл великих капіталів і нерухомості на користь спецслужб, які сьогодні в Росії втілюють владу і фактично стали державною владою.
Сировинний характер російської економіки став визначальним. Росія сидить на нафтовій і газовій голці, стала країною-рантьє, яка проживає і проїдає ресурси майбутніх поколінь. Бідність і вбогість російської глибинки відображає політику геноциду і канібалізму влади до власного народу. Багата Росія – рай для чиновників, пекло для народу.
У Росії не проводяться реформи. Російська влада старанно «зачищає» політичне поле країни, вихолощує будь-які легальні форми політичної активності, позбавлила сенсу інститут виборів у Росії.
У Росії запанували тенденції авторитаризму і політичного тоталітаризму, торжествує політичний культ однієї людини. Національні й соціальні конфлікти в Росії досягли безпрецедентних розмірів і небувалої гостроти. На Північному Кавказі йде багаторічна громадянська війна, в якій вже загинули сотні тисяч людей, перш за все мирних жителів. Терористичну інфраструктуру розгорнуто (за повідомленням російських ЗМІ) більш ніж у п`ятдесяти містах Росії.
У російському суспільстві торжествує націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, нетерпимість до інших народів і рас.
У зовнішній політиці в Росії запанувала ідеологія месіанства. Головною зброєю проти Європи, України, Білорусії став нафтовий і газовий шантаж.
Правилом російської влади стала практика втручання у внутрішньополітичні справи країн колишнього СРСР, в першу чергу держав Прибалтики, Молдови, Азербайджану, України. Росія воювала проти суверенної Грузії і погрожує Україні.
Росія здійснює міжнародний військовий атомний шантаж, юридично закріпила можливість здійснювати превентивні ядерні удари по тих районах світу, де є «російські національні інтереси».
В Росії стали практикою політичні вбивства бізнесменів, депутатів Державної думи, діячів науки й культури.
В Росії тисячі політичних увязнених, серед них Михайло Ходорковський, Платон Лебедєв.
Російські ЗМІ повністю деморалізовані. З країни тікають кращі журналісти, опозиційні газети й журнали закриваються. Скрізь іде політичне й кримінальне переслідування журналістів, особливо в російських провінціях.
Цим зверненням ми бажаємо попередити, що Росія – «країна, що падає», де влада, тільки військовими, поліцейськими, тоталітарними методами контролює політичну ситуацію.
Ми бажаємо попередити народи, що російська імперія найближчим часом може розвалитися, і тоді виникнуть сотні тисяч проблем, які загрожуватимуть життю мільйонів людей на пострадянському просторі, в Європі і у всьому світі.
Ми звертається до народів світу, до ОБСЄ, до політичних лідерів розвинених держав негайно вжити заходів, які б попередили глобальну катастрофу, пов`язану з гіпотетичною, легко прогнозованою катастрофою Росії.
Ми пропонуємо обговорити проблему стабілізації Росії на позачерговому засіданні Організації Об`єднаних Націй, Раді Європи.
Пропонуємо створити в ООН із найбільш авторитетних і компетентних світових і європейських політиків і фахівців уряд Росії, який би запобіг катастрофі на одній шостій суші світу.
У своїх порадах ми керуємося лише міжнародним правом і загальнолюдськими гуманітарними принципами взаємин держав і народів і дуже просимо не чинити перешкод роботі світового уряду, який покликаний зберегти російську державність, культуру і російський народ.
... Від себе додам, що на відміну від Глєба Павловського, ми в Україні дуже зацікавлені в тому, щоб проект Росія не тільки існував, але й процвітав. Запевняємо, що «проект Україна» жодною мірою не направлений проти РФ і – керуючись методологією провокатора Михайла Леонтьєва: ми (Україна) не заточені на те, щоб Росію розрізати на шматки і роздати її світовим капіталістичним акулам.
Віктор Тимошенко, прихильник Львівської філософської школи
http://unian.net/ukr/news/news-359792.html
Ідеологічні гончаки Кремля Глєб Павловський і Михайло Леонтьєв одержали пропагандистське завдання «закопати Україну». Хоча я й підозрюю, що, можливо, вони неправильно зрозуміли вказівки прем`єр-міністра ракетно-ядерної Росії Путіна про те, що він «не допустить українізації Росії».
Цю фразу «великого і страшного» Володимира Володимировича слід трактувати і розуміти правильно: «Путін не допустить демократизації Росії» – ну, там розділення влади, вільних виборів і ЗМІ, зборів, мітингів, багатопартійності та інших (з точки зору, наприклад, того самого Павловського) «шизоїдних дурниць».
А зараз про інформаційний привід написання рядків, з якими ви, читачу, зараз знайомитеся.
Редакція одіозного «Русского журнала» – видання, ідейним натхненником і власником якого є «герой Майдану» Павловський, колишній одеський дисидент і наш земляк, а нині «той, хто зробив Путіна», присвятила весь останній номер Україні. Більш того, до дискусії: чи можна передчасно хоронити українську державу, редакція залучила багатьох продажних європейських псевдоінтелектуалів, у тому числі й українських політологів. Правда, «наші компрадори» вже давно (з чуток) служать не істині, а проклятому жовтому металу.
Головна ідеологічна зброя, найважливіший російський месидж укладається в наступну фразу (цитую «Русский журнал»): чи можна керуватися правовим принципом збереження територіальної цілісності держав, що не відбулися, – failed states – відносно України? Наші російські друзі безапеляційно стверджують: «Не слід світовій спільноті боротися за територіальну цілісність Української держави». Тобто дозвольте Росії роздерти на шматки Україну.
Мабуть, вперше від кремлівських ідеологів світ почув заклики до війни (політичної, економічної, інформаційної) проти України, войовниче гасло знищення України як держави, антиукраїнську мобілізацію російського політичного класу.
Михайло Леонтьєв з сердечної душі або через недомисел так сформулював кремлівську стратегію: «Росія зацікавлена в тому, щоб Україна як проект перестала існувати, оскільки проект Україна є проект, спеціально заточений проти Росії».
Спочатку я подумав, що треба б написати відкритий лист російським колегам і філософськи, шанобливо вказати на те, що зло завжди повертається до тих, хто його ініціює. Так пишуть отці християнства, так у Біблії, втім, і (спеціально для Михайла Леонтьєва і Глєба Павловського) у Святій книзі іудеїв Торі теж.
А потім вирішив написати проект звернення, як говорили за радянських часів, до прогресивного людства, лідерів держав, до народів. Коротше: до «URBI ET ORBI», як каже Папа Римський, «місту і світу», «на весь світ, всьому світу, всім і кожному».
Звернення «Про небезпеку розвалу Росії»
Світ висловлює глибоке занепокоєння розвитком внутрішньополітичних процесів у Росії у зв`язку з цілком очікуваним розвалом цього величезного геополітичного багатонаціонального простору.
Корупція пронизує всі гілки російської влади – законодавчу, виконавчу і судову. Президент Дмитро Медведєв так і сказав сьогодні «у нас в Росії рівень корупції - поза всіма межами».
У Росії не працює принцип розділення влади, немає вільних, демократичний виборів, фактично існує однопартійна політична система, владою забороняються будь-які протестні акції.
Росія стала поліцейською державою, де всі силові структури і спецслужби виконують внутрішні функції зі збереження влади нинішньої політичної кліки.
Російський політичний клас (майже за Володимиром Леніним) страшно далекий від народу. У Росії відбувся жахливий соціальний розрив між елітою і багатонаціональним населенням країни. І ось-ось справдиться велике пророцтво російського робітника-революціонера Петра Алексєєва початку ХХ століття: підніметься м`язиста рука мільйонів робітничого люду в Російській Федерації, і ярмо путінсько-медведєвського деспотизму, захищене солдатськими багнетами, розлетиться вщент!
Головною тенденцією внутрішньополітичних процесів у Росії стала конвертація державної влади в приватну власність і перерозподіл великих капіталів і нерухомості на користь спецслужб, які сьогодні в Росії втілюють владу і фактично стали державною владою.
Сировинний характер російської економіки став визначальним. Росія сидить на нафтовій і газовій голці, стала країною-рантьє, яка проживає і проїдає ресурси майбутніх поколінь. Бідність і вбогість російської глибинки відображає політику геноциду і канібалізму влади до власного народу. Багата Росія – рай для чиновників, пекло для народу.
У Росії не проводяться реформи. Російська влада старанно «зачищає» політичне поле країни, вихолощує будь-які легальні форми політичної активності, позбавлила сенсу інститут виборів у Росії.
У Росії запанували тенденції авторитаризму і політичного тоталітаризму, торжествує політичний культ однієї людини. Національні й соціальні конфлікти в Росії досягли безпрецедентних розмірів і небувалої гостроти. На Північному Кавказі йде багаторічна громадянська війна, в якій вже загинули сотні тисяч людей, перш за все мирних жителів. Терористичну інфраструктуру розгорнуто (за повідомленням російських ЗМІ) більш ніж у п`ятдесяти містах Росії.
У російському суспільстві торжествує націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, нетерпимість до інших народів і рас.
У зовнішній політиці в Росії запанувала ідеологія месіанства. Головною зброєю проти Європи, України, Білорусії став нафтовий і газовий шантаж.
Правилом російської влади стала практика втручання у внутрішньополітичні справи країн колишнього СРСР, в першу чергу держав Прибалтики, Молдови, Азербайджану, України. Росія воювала проти суверенної Грузії і погрожує Україні.
Росія здійснює міжнародний військовий атомний шантаж, юридично закріпила можливість здійснювати превентивні ядерні удари по тих районах світу, де є «російські національні інтереси».
В Росії стали практикою політичні вбивства бізнесменів, депутатів Державної думи, діячів науки й культури.
В Росії тисячі політичних увязнених, серед них Михайло Ходорковський, Платон Лебедєв.
Російські ЗМІ повністю деморалізовані. З країни тікають кращі журналісти, опозиційні газети й журнали закриваються. Скрізь іде політичне й кримінальне переслідування журналістів, особливо в російських провінціях.
Цим зверненням ми бажаємо попередити, що Росія – «країна, що падає», де влада, тільки військовими, поліцейськими, тоталітарними методами контролює політичну ситуацію.
Ми бажаємо попередити народи, що російська імперія найближчим часом може розвалитися, і тоді виникнуть сотні тисяч проблем, які загрожуватимуть життю мільйонів людей на пострадянському просторі, в Європі і у всьому світі.
Ми звертається до народів світу, до ОБСЄ, до політичних лідерів розвинених держав негайно вжити заходів, які б попередили глобальну катастрофу, пов`язану з гіпотетичною, легко прогнозованою катастрофою Росії.
Ми пропонуємо обговорити проблему стабілізації Росії на позачерговому засіданні Організації Об`єднаних Націй, Раді Європи.
Пропонуємо створити в ООН із найбільш авторитетних і компетентних світових і європейських політиків і фахівців уряд Росії, який би запобіг катастрофі на одній шостій суші світу.
У своїх порадах ми керуємося лише міжнародним правом і загальнолюдськими гуманітарними принципами взаємин держав і народів і дуже просимо не чинити перешкод роботі світового уряду, який покликаний зберегти російську державність, культуру і російський народ.
... Від себе додам, що на відміну від Глєба Павловського, ми в Україні дуже зацікавлені в тому, щоб проект Росія не тільки існував, але й процвітав. Запевняємо, що «проект Україна» жодною мірою не направлений проти РФ і – керуючись методологією провокатора Михайла Леонтьєва: ми (Україна) не заточені на те, щоб Росію розрізати на шматки і роздати її світовим капіталістичним акулам.
Віктор Тимошенко, прихильник Львівської філософської школи
http://unian.net/ukr/news/news-359792.html
Foodwatch критикує оманливу рекламу готових чайних напоїв
На перший погляд здається, що вони корисні для здоров’я. Однак насправді це не так. В оману споживачів вводить неправдива реклама готових фруктово-чайних напоїв, стверджують захисники прав споживачів з Foodwatch.
Більшість так званих «чайних напоїв для доброго самопочуття» містять мінімальний відсоток заявлених у назві складників. Натомість непомірно багато цукру. На це звернули увагу захисники прав споживачів з міжнародної організації Foodwatch. «Такі напої дбають про добре самопочуття хіба що самих виробників, коли до їхньої каси падає дзвінка монета», - критикує речник організації Генрік Дюкер. На його переконання, це справжнісіньке обдурювання споживача.
Чаєм і не пахне
Foodwatch дослідила продукти багатьох виробників. З’ясувалося, що насправді за вмістом фруктів, заявлених у назвах напоїв, як правило, приховуються звичайні ароматизатори. А реальний вміст чаю, відомого своїми антиоксидантними властивостями, становить іноді менше одного відсотка. Натомість до напоїв щедро додається цукор, що за вмістом можна порівняти з відомими «кока-колою» чи «фантою».
У дослідженні критикуються такі виробники, як Nestle, Lipton, Volvic, Gerolsteiner. Приміром, у напої із зеленого чаю з лимоном та фізалісом сам чай становить лише 15 відсотків, а слідів фізалісу узагалі не виявили – лише ароматизатори. Утім, зображений на упаковці фізаліс вводить в оману споживачів. Крім того, як виявилося, у дволітровій упаковці такого готового чайного напою міститься цілих 47 кубиків цурку.
Краще самому
Foodwatch закликала споживачів остерігатися оманливої реклами та упаковок, які обіцяють «оздоровчу силу природи», «освіжаючий ефект» та «добре самопочуття». Адже за красивими обіцянками часто може міститися калорійний напій зі штучними добавками. Експерти рекомендують: найкраще приготувати улюблений чай самому і додати до нього природні сушені фрукти або трави до смаку.
Христина Ніколайчук / Тетяна Бондаренко/ dpa / afpd | dw-world.de
Більшість так званих «чайних напоїв для доброго самопочуття» містять мінімальний відсоток заявлених у назві складників. Натомість непомірно багато цукру. На це звернули увагу захисники прав споживачів з міжнародної організації Foodwatch. «Такі напої дбають про добре самопочуття хіба що самих виробників, коли до їхньої каси падає дзвінка монета», - критикує речник організації Генрік Дюкер. На його переконання, це справжнісіньке обдурювання споживача.
Чаєм і не пахне
Foodwatch дослідила продукти багатьох виробників. З’ясувалося, що насправді за вмістом фруктів, заявлених у назвах напоїв, як правило, приховуються звичайні ароматизатори. А реальний вміст чаю, відомого своїми антиоксидантними властивостями, становить іноді менше одного відсотка. Натомість до напоїв щедро додається цукор, що за вмістом можна порівняти з відомими «кока-колою» чи «фантою».
У дослідженні критикуються такі виробники, як Nestle, Lipton, Volvic, Gerolsteiner. Приміром, у напої із зеленого чаю з лимоном та фізалісом сам чай становить лише 15 відсотків, а слідів фізалісу узагалі не виявили – лише ароматизатори. Утім, зображений на упаковці фізаліс вводить в оману споживачів. Крім того, як виявилося, у дволітровій упаковці такого готового чайного напою міститься цілих 47 кубиків цурку.
Краще самому
Foodwatch закликала споживачів остерігатися оманливої реклами та упаковок, які обіцяють «оздоровчу силу природи», «освіжаючий ефект» та «добре самопочуття». Адже за красивими обіцянками часто може міститися калорійний напій зі штучними добавками. Експерти рекомендують: найкраще приготувати улюблений чай самому і додати до нього природні сушені фрукти або трави до смаку.
Христина Ніколайчук / Тетяна Бондаренко/ dpa / afpd | dw-world.de
ЮЩЕНКО ЗАВДАВ ЩЕ ОДИН УДАР ВОРОГАМ – ВИЗНАВ ОУН-УПА
Президент Віктор Ющенко визнав воїнів Організації українських націоналістів і Української повстанської армії учасниками боротьби за незалежність України.
Про це він сказав під час заходів щодо вшанування пам'яті Героїв Крут у Чернігівській області, повідомляє Обком з посиланням на Українські новини.
"Я підписав указ про ушановування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті", - сказав Ющенко.
Президент відзначив, що відповідно до цього указу учасниками боротьби за незалежність України визнаються члени формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради й інших військових формувань, що боролися за незалежність України.
Він повідомив, що доручив Кабінетові Міністрів розробити і подати у Верховну Раду законопроект, який би визначив статус учасників визвольної боротьби.
За його словами, указ був підписаний 28 січня.
Як відомо, раніше Ющенко зробив Героєм України Степана Бандеру.
pravda.com.ua
Про це він сказав під час заходів щодо вшанування пам'яті Героїв Крут у Чернігівській області, повідомляє Обком з посиланням на Українські новини.
"Я підписав указ про ушановування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті", - сказав Ющенко.
Президент відзначив, що відповідно до цього указу учасниками боротьби за незалежність України визнаються члени формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради й інших військових формувань, що боролися за незалежність України.
Він повідомив, що доручив Кабінетові Міністрів розробити і подати у Верховну Раду законопроект, який би визначив статус учасників визвольної боротьби.
За його словами, указ був підписаний 28 січня.
Як відомо, раніше Ющенко зробив Героєм України Степана Бандеру.
pravda.com.ua
Україна рахуватиме наркоманів за європейською методикою
Центр ЄС з питань наркотиків та українське міністерство охорони здоров’я підписали меморандум про співпрацю. Сторони плануються також обмінюватися даними щодо нових психотропних речовин на «чорному ринку».
Підписана угода стала результатом двосторонніх переговорів, розпочатих ще 2006-го року в Ліссабоні та які закінчилися тільки напередодні минулорічного саміту Україна-ЄС. Меморандум спочатку підписали на п’ять років. Він дозволить сторонам розробити спільні методики моніторингу нелегального вживання наркотиків, розповіла «Німецькі хвилі» керівник відділу організаційно роботи Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю і наркотиків МОЗ України Світлана Таран.
Європейський підхід
«Наркотична ситуація в ЄС досліджується за спеціальною методологією і індикаторами, - наголосила Таран. - Тепер можна впровадити європейський підхід в українську практику, аби порівнювати ситуацію розповсюдження наркотиків та їхньої доступності в Україні та Євросоюзі». При цьому експерт звернула увагу на велику поширеність в Україні наркотичних речовин. За оцінками експертів ООН, більше 560 тисяч українців вживають ін’єкційні наркотики. Це приблизно 1, 5% дорослого населення країни. З усіх цих людей 56% є ВІЛ-інфікованими.
Конкретніша доказова база
Директор Центру ЄС з питань наркотиків та наркотичної залежності Вольфґанґ Ґьоц зауважив, що підписана угода дозволить створити більш конкретну доказову базу щодо ситуації із вживанням наркотиків в Україні. Для цього європейці обмінюватимуться з українськими колегами досвідом та результатами наукових досліджень, зокрема щодо незаконної торгівлі наркотиками та моніторингу ситуації із вживанням наркотиків.
Автор: Лілія Гришко Редактор: Володимир Медяний | dw-world.de
Підписана угода стала результатом двосторонніх переговорів, розпочатих ще 2006-го року в Ліссабоні та які закінчилися тільки напередодні минулорічного саміту Україна-ЄС. Меморандум спочатку підписали на п’ять років. Він дозволить сторонам розробити спільні методики моніторингу нелегального вживання наркотиків, розповіла «Німецькі хвилі» керівник відділу організаційно роботи Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю і наркотиків МОЗ України Світлана Таран.
Європейський підхід
«Наркотична ситуація в ЄС досліджується за спеціальною методологією і індикаторами, - наголосила Таран. - Тепер можна впровадити європейський підхід в українську практику, аби порівнювати ситуацію розповсюдження наркотиків та їхньої доступності в Україні та Євросоюзі». При цьому експерт звернула увагу на велику поширеність в Україні наркотичних речовин. За оцінками експертів ООН, більше 560 тисяч українців вживають ін’єкційні наркотики. Це приблизно 1, 5% дорослого населення країни. З усіх цих людей 56% є ВІЛ-інфікованими.
Конкретніша доказова база
Директор Центру ЄС з питань наркотиків та наркотичної залежності Вольфґанґ Ґьоц зауважив, що підписана угода дозволить створити більш конкретну доказову базу щодо ситуації із вживанням наркотиків в Україні. Для цього європейці обмінюватимуться з українськими колегами досвідом та результатами наукових досліджень, зокрема щодо незаконної торгівлі наркотиками та моніторингу ситуації із вживанням наркотиків.
Автор: Лілія Гришко Редактор: Володимир Медяний | dw-world.de
«Супер-місія» ЄС у Києві: «автомобіля з кількома водіями більше не буде»
Україна увійшла до переліку держав, де колишні представництва Єврокомісії перетворять на дипмісії з розширеними повноваженнями.
Згідно з Лісабонською угодою та за рішенням глави Європейського зовнішньополітичного відомства Кетрін Ештон, у Європі створюють вісім представництв Євросоюзу нового типу: в Україні, Грузії, Молдові, Македонії, Сербії, Норвегії, Швейцарії і Вірменії. Ще 12 відкриють в Азії і близько 30 – в Африці. Нові дипустанови отримають право координувати діяльність посольств країн-членів ЄС у Києві й виступати із заявами від імені ЄС. Цікаво, що Росії та США у списку країн, де відкриють такі представництва, немає.
Як повідомила «Німецькій хвилі» координатор прес-служби Представництва ЄС в Україні Ольга Максименко, ці установи стануть частиною так званої нової європейської дипломатичної служби (EEAS): «Делегації додатково переберуть на себе функції, які нині виконує країна ЄС, що головує в Раді ЄС. Таким чином делегації будуть представляти ЄС в цілому». За словами Максименко, нині представництво ЄС в Україні – на перехідному етапі, адже процес змін відбуватиметься поступово, і міністерства закордонних справ країн-членів ЄС ще мають скерувати своїх представників до нової служби.
Від двосторонніх відносин до відносин з цілою Європою
На думку аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Олега Мірошниченка: «Поки що лише закладено гарну передумову в цьому напрямі. ЄС є інерційним утворенням, і зміни відбуваються не одразу. Можна очікувати, що ще принаймні деякий час «великі» члени ЄС, як-то Франція та Німеччина, продовжуватимуть віддавати перевагу двосторонньому формату стосунків з важливими геополітичними партнерами, приміром, з Росією».
Загалом оглядачі у Києві називають факт створення таких «супер-місій» позитивною новиною. «Насамперед для самого Євросоюзу. Це крок до більш єдиної зовнішньої політики ЄС. Для України це також спрощуватиме комунікацію з Євросоюзом» - зауважує Володимир Єрмоленко, директор європейських проектів МГО «Інтерньюз-Україна». І додає, що донедавна зовнішня політика ЄС фактично була розпорошена між кількома інституціями: Європейською комісією, країною-головою ЄС, секретаріатом Ради міністрів ЄС, Європейським парламентом та урядами 27 держав-членів. «Це був своєрідний автомобіль із кількома водіями. Тепер усе має змінитися», - зауважує експерт.
За словами Єрмоленко, відтепер немає сенсу гадати на кавовій гущі, які позитивні речі принесе шестимісячне головування чергової країни ЄС, адже вона вже не матиме визначальних повноважень у зовнішній політиці. «Тому, приміром, для України буде байдуже, головує скептична щодо неї Іспанія, як це є нині, чи позитивні щодо Україні Польща чи Угорщина (2011 рік)», - вважає експерт.
Автор: Ольга Веснянка Редактор: Христина Ніколайчук | dw-world.de
Згідно з Лісабонською угодою та за рішенням глави Європейського зовнішньополітичного відомства Кетрін Ештон, у Європі створюють вісім представництв Євросоюзу нового типу: в Україні, Грузії, Молдові, Македонії, Сербії, Норвегії, Швейцарії і Вірменії. Ще 12 відкриють в Азії і близько 30 – в Африці. Нові дипустанови отримають право координувати діяльність посольств країн-членів ЄС у Києві й виступати із заявами від імені ЄС. Цікаво, що Росії та США у списку країн, де відкриють такі представництва, немає.
Як повідомила «Німецькій хвилі» координатор прес-служби Представництва ЄС в Україні Ольга Максименко, ці установи стануть частиною так званої нової європейської дипломатичної служби (EEAS): «Делегації додатково переберуть на себе функції, які нині виконує країна ЄС, що головує в Раді ЄС. Таким чином делегації будуть представляти ЄС в цілому». За словами Максименко, нині представництво ЄС в Україні – на перехідному етапі, адже процес змін відбуватиметься поступово, і міністерства закордонних справ країн-членів ЄС ще мають скерувати своїх представників до нової служби.
Від двосторонніх відносин до відносин з цілою Європою
На думку аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Олега Мірошниченка: «Поки що лише закладено гарну передумову в цьому напрямі. ЄС є інерційним утворенням, і зміни відбуваються не одразу. Можна очікувати, що ще принаймні деякий час «великі» члени ЄС, як-то Франція та Німеччина, продовжуватимуть віддавати перевагу двосторонньому формату стосунків з важливими геополітичними партнерами, приміром, з Росією».
Загалом оглядачі у Києві називають факт створення таких «супер-місій» позитивною новиною. «Насамперед для самого Євросоюзу. Це крок до більш єдиної зовнішньої політики ЄС. Для України це також спрощуватиме комунікацію з Євросоюзом» - зауважує Володимир Єрмоленко, директор європейських проектів МГО «Інтерньюз-Україна». І додає, що донедавна зовнішня політика ЄС фактично була розпорошена між кількома інституціями: Європейською комісією, країною-головою ЄС, секретаріатом Ради міністрів ЄС, Європейським парламентом та урядами 27 держав-членів. «Це був своєрідний автомобіль із кількома водіями. Тепер усе має змінитися», - зауважує експерт.
За словами Єрмоленко, відтепер немає сенсу гадати на кавовій гущі, які позитивні речі принесе шестимісячне головування чергової країни ЄС, адже вона вже не матиме визначальних повноважень у зовнішній політиці. «Тому, приміром, для України буде байдуже, головує скептична щодо неї Іспанія, як це є нині, чи позитивні щодо Україні Польща чи Угорщина (2011 рік)», - вважає експерт.
Автор: Ольга Веснянка Редактор: Христина Ніколайчук | dw-world.de
28 January, 2010
The Wall Street Journal: Україні потрібна підтримка Заходу
Автор статті у The Wall Streeet Journal Метью Камінскі пригадує, як у 2004 Україна своєю Помаранчевою революцією захопила уяву цілого світу. Нинішні президентські вибори - перші від часу тих драматичних подій - виглядають здалеку сумним епілогом.
Популярність Віктора Ющенка впала до жирності кефіру - 5.5%. Ще більшої образи йому додає те, що саме Віктор Янукович, який намагався у 2004 вкрасти в нього перемогу за допомоги Владіміра Путіна, став фаворитом після першого туру голосування.
The Wall Streeet Journal стверджує, що через 20 років після падіння Берлінського муру у Європі почала з'являтися нова лінія розподілу. По один бік опинилися вільні країни елітних західних клубів - Європейського Союзу і НАТО, а також ті, що ось-ось мають до тих клубів ускочити. А по інший - простяглася авторитарна пустка, від Білорусі до Кавказу та Центральної Азії.
Україна залишається сратегічно важливою, - стверджує видання, - заможна і вільна Україна була б тією умовою, за якої Росія не змогла відновити в регіоні своє панування. Однак, попри вільну пресу, свободу слова та різномаїття політичних партій, що категорично відрізняє сьогодні Україну від Росії, Захід занепокоєний віддаленням Києва від демократичних норм.
Змальовуючи пана Януковича, видання помічає, що у порівнянні з 2004 він став упевненішим і менш кострубатим. Він обіцяє західним дипломатам, що не продасть Україну Москві і просить їхньої допомоги, як важеля протистояння нахабному сусідові. Не менший подив у світу викликає Юлія Тимошенко, адже до того, як стати героїнею на націоналістичному заході України, вона була тіньовою російськомовною газовою баронесою, що заробила мільярди у перші пострадянські роки.
Як пише The Wall Streeet Journal, сповнена суперечностей Україна, її хаотичне помаранчеве керівництво, економічні проблеми і глибоко вкорінена корупція розчарували Захід. Вашингтон і Брюссель страждають від того, що в обох столицях називають "втомою від України".
Сьогодні Україна вийшла з моди і у Брюсселі, і у Вашингтоні. Добре вторований шлях, яким на захід рушили її центрально-європейські сусіди, Києву, як виглядає, не підійшов.
Прийшовши до влади, Барак Обама віддав взаємини з Україною і Грузією Джо Байдену, відмовившися від візитів до Києва і Тбілісі. Пропозиція НАТО втратила свою силу. А Європейський Союз, втомлений від власних стратегічних проблем, хапається за будь-яке пояснення, аби зачинити перед Україною двері.
Однак поміж дипломатів ще залишилися ті, що хочуть "перезавантажити" взаємини з Києвом, як США зробили це із Росією. Вони вважають, що, як показали вибори, українці справді хочуть, аби їхні політики збудували дієву демократичну державу, інтегровану із Заходом. І саме тому їм треба допомогти.
bbc.ua
Популярність Віктора Ющенка впала до жирності кефіру - 5.5%. Ще більшої образи йому додає те, що саме Віктор Янукович, який намагався у 2004 вкрасти в нього перемогу за допомоги Владіміра Путіна, став фаворитом після першого туру голосування.
The Wall Streeet Journal стверджує, що через 20 років після падіння Берлінського муру у Європі почала з'являтися нова лінія розподілу. По один бік опинилися вільні країни елітних західних клубів - Європейського Союзу і НАТО, а також ті, що ось-ось мають до тих клубів ускочити. А по інший - простяглася авторитарна пустка, від Білорусі до Кавказу та Центральної Азії.
Україна залишається сратегічно важливою, - стверджує видання, - заможна і вільна Україна була б тією умовою, за якої Росія не змогла відновити в регіоні своє панування. Однак, попри вільну пресу, свободу слова та різномаїття політичних партій, що категорично відрізняє сьогодні Україну від Росії, Захід занепокоєний віддаленням Києва від демократичних норм.
Змальовуючи пана Януковича, видання помічає, що у порівнянні з 2004 він став упевненішим і менш кострубатим. Він обіцяє західним дипломатам, що не продасть Україну Москві і просить їхньої допомоги, як важеля протистояння нахабному сусідові. Не менший подив у світу викликає Юлія Тимошенко, адже до того, як стати героїнею на націоналістичному заході України, вона була тіньовою російськомовною газовою баронесою, що заробила мільярди у перші пострадянські роки.
Як пише The Wall Streeet Journal, сповнена суперечностей Україна, її хаотичне помаранчеве керівництво, економічні проблеми і глибоко вкорінена корупція розчарували Захід. Вашингтон і Брюссель страждають від того, що в обох столицях називають "втомою від України".
Сьогодні Україна вийшла з моди і у Брюсселі, і у Вашингтоні. Добре вторований шлях, яким на захід рушили її центрально-європейські сусіди, Києву, як виглядає, не підійшов.
Прийшовши до влади, Барак Обама віддав взаємини з Україною і Грузією Джо Байдену, відмовившися від візитів до Києва і Тбілісі. Пропозиція НАТО втратила свою силу. А Європейський Союз, втомлений від власних стратегічних проблем, хапається за будь-яке пояснення, аби зачинити перед Україною двері.
Однак поміж дипломатів ще залишилися ті, що хочуть "перезавантажити" взаємини з Києвом, як США зробили це із Росією. Вони вважають, що, як показали вибори, українці справді хочуть, аби їхні політики збудували дієву демократичну державу, інтегровану із Заходом. І саме тому їм треба допомогти.
bbc.ua
ВМС США створили кібервійська
Військово-морські сили США 26 січня 2010 року створили кібервійська, які очолив віце-адмірал Денбі Старлінг II (Denby Starling II), повідомляє Лента.ру з посиланням на DefPro. Створені CYBERFOR перебувають у безпосередньому підпорядкуванні командування ВМС США і працюватимуть спільно із службою інформаційної безпеки ВМС NETWARCOM.
До обов`язків CYBERFOR входять криптографічна робота, інформаційна розвідка, забезпечення інформаційної підтримки, захист від нападів через комп`ютерні мережі та з використанням супротивником високих технологій. Крім того, нові війська одержать у ведення і космічні операції, які здійснюватимуться для підтримки ВМС США на суші й на воді.
Штаб-квартира CYBERFOR буде в штаті Вірджинія на базі експедиційних військ Літл Крік-Форт Сторі (Little Creek-Fort Story).
Слід зазначити, що протистояння інформаційним і кібератакам є одним з пріоритетних напрямів стратегії національної розвідки США, оприлюдненої у вересні 2009 року. Хоча документ не зазначає конкретних джерел кіберзагрози, проте раніше американські політики стверджували, що ними можуть бути Росія або Китай.
Наприкінці 2009 року президент США Барак Обама призначив на посаду головного координатора політики в сфері кібернетичної безпеки колишнього радника Джорджа Буша Говарда Шмідта. На новому місці Шмідт підпорядкований заступникові міністра національної безпеки Джону Бреннану і співпрацює з економічною радою при президентові.
unian.net
До обов`язків CYBERFOR входять криптографічна робота, інформаційна розвідка, забезпечення інформаційної підтримки, захист від нападів через комп`ютерні мережі та з використанням супротивником високих технологій. Крім того, нові війська одержать у ведення і космічні операції, які здійснюватимуться для підтримки ВМС США на суші й на воді.
Штаб-квартира CYBERFOR буде в штаті Вірджинія на базі експедиційних військ Літл Крік-Форт Сторі (Little Creek-Fort Story).
Слід зазначити, що протистояння інформаційним і кібератакам є одним з пріоритетних напрямів стратегії національної розвідки США, оприлюдненої у вересні 2009 року. Хоча документ не зазначає конкретних джерел кіберзагрози, проте раніше американські політики стверджували, що ними можуть бути Росія або Китай.
Наприкінці 2009 року президент США Барак Обама призначив на посаду головного координатора політики в сфері кібернетичної безпеки колишнього радника Джорджа Буша Говарда Шмідта. На новому місці Шмідт підпорядкований заступникові міністра національної безпеки Джону Бреннану і співпрацює з економічною радою при президентові.
unian.net
Спецоперації НКВД-КГБ проти українського націоналізму
Львів – Відомий український історик із Франції Володимир Косик видав книжку «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН». Це ґрунтовне наукове дослідження методів боротьби Москви проти українського націоналізму у 1933-1943 роках. Науковець на архівних матеріалах розповідає про численні спецоперації агентів Москви в середовищі Організації Українських Націоналістів.
Український історик Володимир Косик – один із найкращих фахівців історії УНР, історії України періоду Другої світової війни, автор численних наукових книг, майже 10 років він вивчав архіви німецького гестапо.
Остання його дослідницька праця «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН», видана у Львові Галицькою видавничою Спілкою, написана на матеріалах німецьких і радянських архівів, численних спогадів оунівців та агентів Москви про події періоду Другої світової війни і післявоєнного часу. Вперше на архівних документах показано агентурні дії радянських спецслужб, спрямовані на знищення українського визвольного руху.
Агенти Москви в середовищі ОУН
Мова йде, зокрема, про агента Москви Павла Судоплатова, який не лише проник до ОУН, але й зумів налагодити стосунки з полковником Євгеном Коновальцем, якого і вбив у травні 1938 році. Автор наводить документи архівів і самі свідчення Судоплатова.
У книзі розповідається також про московських агентів Василя Хом'яка, Кіндрата Полуведька, Івана Івановича і їхні методи боротьби з ОУН.
У 1940 році спецслужби Москви вислали на Захід агента-енкаведиста «Українця», який мав дізнатись про розкол «серед оунівського проводу», що стався після загибелі полковника Коновальця.
Як пише Володимир Косик, розбіжності і непорозуміння в проводі ОУН, також по лінії «молоді й старші», «крайовики й емігранти», не були полагоджені. Молоді крайовики, лідером яких був Степан Бандера, вимагали від Андрія Мельника, котрий після Коновальця став головою ОУН, усунення з проводу трьох осіб, котрим закидали «зраду рідної справи і службу ворожій розвідці».
«НКВД зробило все, щоб оунівці не порозумілись»
Згідно з розповідями у 1983 році провідного члена ОУН, прихильника Мельника, свідка подій у Кракові, Ярослава Гайваса, «головним архітектором і співтворцем» розколу ОУН був Зиновій Книш. Адже наближені до полковника Мельника почали схилятись до думки, що доцільно деякою мірою задовольнити амбіції молодих оунівців на чолі з Бандерою. Однак Зиновій Книш переконав Андрія Мельника до протилежного.
Він організував групу однодумців щодо змови у Кракові, яке захопило центральне організаційне приміщення і всі матеріальні речі. Книш зробив ставку на знищення групи Степана Бандери. Саме Книш був знайомим московського агента «Українця» і з ним зустрічався.
Донині залишається нез’ясованою загадкова роль керівного члена ОУН Книша, пише професор Володимир Косик, Зиновій Книш до кінця життя поборював ОУН-Бандери з великою ненавистю.
«Я не можу певно сказати, що розкол ОУН на «бандерівців» і «мельниківців» стався просто спонтанно. Маючи архівні матеріали професора Косика, можу сказати, що почались сварки між окремими людьми і НКВД багато долучились, щоб ці сварки дійшли до відкритого конфлікту, зробило все, щоб люди не порозумілись», – зазначає упорядник книги Ярослав Сватко.
Політичний процес України будується шляхом розколів
У книзі «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН» Володимир Косик на матеріалах показує різні техніки боротьби радянських спецслужб, а це вбивства агентами Москви оунівців, проникнення у лави організації, видавання себе за українських патріотів, націоналістів, які навіть писали патріотичні статті. Московські агенти сіяли розбрат між окремими людьми на персональній основі, плели інтриги і непорозуміння, впливали на зміну рішень керівних осіб. Як наслідок, через особисті образи, сварки, неможливість працювати разом, забувалось про головну ідею боротьби.
Редактор Ярослав Сватко наголосив, що книжка Володимира Косика не втратить своєї актуальності в Україні ще довго.
«Ми бачимо, що весь український політичний процес від 1990 року відбувається шляхом розколів. Після цієї книжки можу сказати, що де два українці, там є три гетьмани, але ще у когось за спиною стоїть агент КГБ, ФСБ чи іншої структури, покликаний посварити між собою людей, коли персональні речі стають важливіші від загальнонаціональних», – зауважує пан Сватко.
Професор Володимир Косик у передмові зазначає, що дослідження не має на меті утверджувати ту чи іншу ідеологію, а лише фіксує певні події минулого, які мали, мають і можуть мати значний вплив на розвиток політичних співвідношень. І вплив цей, залежно від ситуації, може бути негативним або ж навпаки.
А ще історик наводить стародавню приповідку: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!».
********
Володимир Косик народився 26 листопада 1924 році в селі Вацевичі, що на Дрогобиччині Львівської області.
Під кінець Другої світової війни німці вивезли його до Східної Німеччини. Звідти у 1946 році він нелегально перейшов кордон до Західної Німеччини. Із 1948 року живе у Франції.
Отримав докторський диплом Українського вільного університеті в Мюнхені, у Сорбонні, в Інституті історії сучасних міжнародних взаємин.
За публікації французькою мовою про Україну уряд Франції нагородив Володимира Косика однією з чотирьох найбільших відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук.
Професор Володимир Косик читав лекції з історії України в європейських та українських університетах. Із 2000 року обіймає посаду професора Львівського національного університету імені Івана Франка.
Галина Терещук | radiosvoboda.org
Український історик Володимир Косик – один із найкращих фахівців історії УНР, історії України періоду Другої світової війни, автор численних наукових книг, майже 10 років він вивчав архіви німецького гестапо.
Остання його дослідницька праця «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН», видана у Львові Галицькою видавничою Спілкою, написана на матеріалах німецьких і радянських архівів, численних спогадів оунівців та агентів Москви про події періоду Другої світової війни і післявоєнного часу. Вперше на архівних документах показано агентурні дії радянських спецслужб, спрямовані на знищення українського визвольного руху.
Агенти Москви в середовищі ОУН
Мова йде, зокрема, про агента Москви Павла Судоплатова, який не лише проник до ОУН, але й зумів налагодити стосунки з полковником Євгеном Коновальцем, якого і вбив у травні 1938 році. Автор наводить документи архівів і самі свідчення Судоплатова.
У книзі розповідається також про московських агентів Василя Хом'яка, Кіндрата Полуведька, Івана Івановича і їхні методи боротьби з ОУН.
У 1940 році спецслужби Москви вислали на Захід агента-енкаведиста «Українця», який мав дізнатись про розкол «серед оунівського проводу», що стався після загибелі полковника Коновальця.
Як пише Володимир Косик, розбіжності і непорозуміння в проводі ОУН, також по лінії «молоді й старші», «крайовики й емігранти», не були полагоджені. Молоді крайовики, лідером яких був Степан Бандера, вимагали від Андрія Мельника, котрий після Коновальця став головою ОУН, усунення з проводу трьох осіб, котрим закидали «зраду рідної справи і службу ворожій розвідці».
«НКВД зробило все, щоб оунівці не порозумілись»
Згідно з розповідями у 1983 році провідного члена ОУН, прихильника Мельника, свідка подій у Кракові, Ярослава Гайваса, «головним архітектором і співтворцем» розколу ОУН був Зиновій Книш. Адже наближені до полковника Мельника почали схилятись до думки, що доцільно деякою мірою задовольнити амбіції молодих оунівців на чолі з Бандерою. Однак Зиновій Книш переконав Андрія Мельника до протилежного.
Він організував групу однодумців щодо змови у Кракові, яке захопило центральне організаційне приміщення і всі матеріальні речі. Книш зробив ставку на знищення групи Степана Бандери. Саме Книш був знайомим московського агента «Українця» і з ним зустрічався.
Донині залишається нез’ясованою загадкова роль керівного члена ОУН Книша, пише професор Володимир Косик, Зиновій Книш до кінця життя поборював ОУН-Бандери з великою ненавистю.
«Я не можу певно сказати, що розкол ОУН на «бандерівців» і «мельниківців» стався просто спонтанно. Маючи архівні матеріали професора Косика, можу сказати, що почались сварки між окремими людьми і НКВД багато долучились, щоб ці сварки дійшли до відкритого конфлікту, зробило все, щоб люди не порозумілись», – зазначає упорядник книги Ярослав Сватко.
Політичний процес України будується шляхом розколів
У книзі «Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН» Володимир Косик на матеріалах показує різні техніки боротьби радянських спецслужб, а це вбивства агентами Москви оунівців, проникнення у лави організації, видавання себе за українських патріотів, націоналістів, які навіть писали патріотичні статті. Московські агенти сіяли розбрат між окремими людьми на персональній основі, плели інтриги і непорозуміння, впливали на зміну рішень керівних осіб. Як наслідок, через особисті образи, сварки, неможливість працювати разом, забувалось про головну ідею боротьби.
Редактор Ярослав Сватко наголосив, що книжка Володимира Косика не втратить своєї актуальності в Україні ще довго.
«Ми бачимо, що весь український політичний процес від 1990 року відбувається шляхом розколів. Після цієї книжки можу сказати, що де два українці, там є три гетьмани, але ще у когось за спиною стоїть агент КГБ, ФСБ чи іншої структури, покликаний посварити між собою людей, коли персональні речі стають важливіші від загальнонаціональних», – зауважує пан Сватко.
Професор Володимир Косик у передмові зазначає, що дослідження не має на меті утверджувати ту чи іншу ідеологію, а лише фіксує певні події минулого, які мали, мають і можуть мати значний вплив на розвиток політичних співвідношень. І вплив цей, залежно від ситуації, може бути негативним або ж навпаки.
А ще історик наводить стародавню приповідку: «Пізнайте правду, і правда визволить вас!».
********
Володимир Косик народився 26 листопада 1924 році в селі Вацевичі, що на Дрогобиччині Львівської області.
Під кінець Другої світової війни німці вивезли його до Східної Німеччини. Звідти у 1946 році він нелегально перейшов кордон до Західної Німеччини. Із 1948 року живе у Франції.
Отримав докторський диплом Українського вільного університеті в Мюнхені, у Сорбонні, в Інституті історії сучасних міжнародних взаємин.
За публікації французькою мовою про Україну уряд Франції нагородив Володимира Косика однією з чотирьох найбільших відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук.
Професор Володимир Косик читав лекції з історії України в європейських та українських університетах. Із 2000 року обіймає посаду професора Львівського національного університету імені Івана Франка.
Галина Терещук | radiosvoboda.org
27 January, 2010
Вибачення прихильникам Олега Тягнибока і ВО "Свобода"
Напередодні першого туру виборів, на сторінках Ukraine.CZ мною було розміщено заклик голосувати за чинного президента.
Окрім того, я дозволив собі надати загальну характеристику кандидатам, розбивши їх на 4 групи: захід, кгб, клоуни і фашисти. Не вдаючися до подробиць, я відніс панів Тягнибока і Ратушняка до останньої групи.
Відповідно, прихильники Тягнибока і ВО "Свобода" надсилають погрози, вимагають вибачення, так як багато з них не згодні або не розуміють класифікації. Після розмови з друзями у Чехії й Україні, котрі наближені до цієї організації, я усе ж таки вирішив написати це повідомлення-вибачення, для пояснення своєї позиції. Нині я переконаний, що у згаданій агітці я мусив детально, пункт за пунктом пояснити читачам паралелі з політичної програми пана Тягнибока, котрі примусили мене віднести його до цієї дискваліфікаційної категорії.
Тож вибачаюся за свою неуважність.
Бажаючи виправити цю ситуацію, я склав моніторинг української преси, котра допоможе нам розібратися у проблематиці:
Хто ж такі українці? З приводу останніх заяв Тягнибока. І не тільки...
"...Здавалося б, дещо теоретична проблема «хто саме є українцем» за останній час помітно актуалізувалася і перейшла в практичну площину. Виборчий успіх на Тернопільщині Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з його програмою захисту етнічних українців і квотування залежно від етнічного походження місць у представницькій владі; вбивство в Одесі особами, які звуть себе антифашистами, активіста чи то української націоналістичної, чи то панслов’янської расистської організації Максима Чайки; скандальні в очах багатьох політиків результати голосування аудиторії на телешоу «Шустер Live», коли гасло «Україна для українців» підтримав 71% публіки у студії, вважаючи його патріотичним, і таке інше, – все це засвідчує, що проблема українськості громадян України стала нині – чи то об’єктивно, чи то з чиєїсь подачі – реальним чинником політичних процесів і виборчих змагань.
Ба більше: певні політичні сили (те ж ВО «Свобода») вимагають ухвалення спеціального закону про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. А ще ж існує й проблема тих, про кого лідер «Свободи» Олег Тягнибок говорить: «У нас є багато людей, які є наполовину українцями, а наполовину представниками інших націй».
А є й політичні сили та інтелектуали, що вважають: українцями слід називати всіх громадян України, так би мовити, за паспортом, незалежно від будь-яких чинників, навіть від ненависті до Української держави. Тобто проблеми українськості громадян України немає й бути не може, то все «вигадка націоналістичних, нацистських, фашистських (через кому) мерзотників»."
Сергій Грабовський, Радіо Свобода
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1617083.html
Тягнибоки. Час прощатися
"...Ще навесні в містах України з’явилися повнокольорні наліпки ксенофобського змісту з надписом: "Пам’ятай! Матюки перетворюють тебе на москаля". Слово "москаля" прописане найбільшим шрифтом, а в підтвердження тези на наліпці - фотографія літньої людини, яка посміхалася беззубою посмішкою, і всім своїм виглядом мала вказувати, що саме такими, і не інакшими є москалі – старі, беззубі, неохайні.
Дивно, як на наліпці не з’явилася ще й пляшка "русской водки". І знову ж таки, знаючи крайні праві погляди Тягнибока з його специфічним патріотизмом, близький хіба що тим 0,3% виборцям, які проголосували за блок на парламентських виборах 2006 року, ця ксенофобія і розпалювання міжетнічної ворожнечі Тягнибока бодай не є вже такою новиною.
Раціональні люди не піддаються на подібні дешеві провокації. Й мали б усвідомлювати. Тягнибок – це не сучасна Україна, це не український націоналізм, і тим паче не патріотизм, а радше крайній маргінес, невдала копія французьких ультраправих на чолі з Ле Пеном."
Віталій Мороз
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9d9e077ed/
Про необхідність українського націоналізму в Україні
"...Схоже, ідеологи "Свободи" ніколи не вчили українську історію, а то б вони знали про молдованина митрополита Петра Могилу, полковників Морозенка-Мрозовецького (поляка), Герцика (єврея), Джелаліїв (татар), Немирича (напівполяка, наполовину взагалі невідомо кого), гетьманів Пилипа Орлика (мати – з сім'ї хрещених євреїв) та Івана Мазепу (була таки у нього польська кров).
Знали б вони і про старших офіцерів та генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українців прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанс, Сінклер, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – німці, шведи, росіяни, татари...
А ще про члена проводу ОУН Ріко Ярого, поета Юрія Клена, визначного філолога Юрія Шереха-Шевельова (етнічні німці чи австрійці), поета Максима Рильського й авіаконструктора Костянтина Калініна (польська кров). Я не кажу вже про двох провідних теоретиків українського націоналізму – В'ячеслава Липинського (етнічний поляк) та Дмитра Донцова (котрого щойно згаданий Липинський називав "кацапом").
А як бути із членом Центральної Ради, по тому – головою Всесвітнього союзу українок Софією Русовою (батько – швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве) чи з головою Союзу Українок Галичини, а затим і всього світу Міленою Рудницькою (мати – єврейка Іда Шпіґель)? І куди подіти, зрештою, Георгія Гонгадзе?
Іншими словами, "Свобода" йде казна-куди і казна-як."
Сергій Грабовський
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9bcc6df59/
Післясмак антисемітизму
"...Антисемітизм, расизм і фашизм нікуди не поділися, навіть у своїх найбільш дикунських, варварських формах: вони завжди присутні десь на задньому тлі, тихо тліють і, спалахуючи час від часу, вириваються на передній план. Вони вже давно стали звичними і повсякденними феноменами, стихійними і народними формами, набуваючи різноманітних втілень: майже повальний, хоч і не публічний антисемітизм, «почвенництво», гомофобія, національні та релігійні фундаменталізми, історичні ревізіонізми (Голокосту чи голодомору в Україні), нетерпимість. Всі ці крипто- чи відверто фашистські форми - не просто окремі елементи, а частини цілісної системи расизму, вони тісно взаємопов'язані, тому ковзання від однієї до іншої відбувається дуже легко і гладко. Всі вони утворюють історичну пам'ять расизму, расистську традицію, в якій одне тягне за собою інше."
Василь Черепанин
http://telekritika.ua/view/2009-05-28/45806
Україна today: час успішно завершити буржуазну революцію
"...Українська революція, схоже, триватиме довше, бо ж досі не до кінця реалізований її перший етап, він же — передумова успішного проходження інших етапів: ствердження незалежної демократичної Української держави на місці колоніального володіння (чи, можливо, одного з протекторатів) російсько-радянської імперії. Так, справді, досі не вдалося збудувати нормальну європейську національну державу; національну не в тому сенсі, який вкладають у це слово Олег Тягнибок з Юрієм Іллєнком, а в тому, як це поняття розуміли Іммануїл Кант та Мераб Мамардашвілі: як Батьківщини, об’єднаної морально-культурними засадами і консенсусними проектами майбутнього певної спільноти вільних громадян."
Сергій Грабовський
http://www.day.kiev.ua/276524/
Олег Тягнибок: противник популізму і радикал
"...Те саме стосується ідеї реприватизації ключових українських підприємств, якою команда кандидата планує управляти за допомогою Мінпрому. Чого варті нинішні результати роботи "Укртелекому", "Укрзалізниці" або вугільних підприємств?
До речі, останні пропонується повністю повернути в державну власність, і це якраз схоже на популізм. Не кажучи вже про те, що підтримати їх планується, сприяючи "формуванню культу шахтарської праці в шахтарських регіонах"."
"...Радикалізм Тягнибока знайшов свій вихід у ціновій політиці. Він вважає за необхідне запровадити регулювання цін на сільськогосподарську продукцію - абсолютно комуністична теза кандидата-націоналіста.
Утім, якщо він бажає повернутися до порожніх прилавків свого радянського дитинства, то може сміливо впроваджувати у життя цю геніальну ідею: уся фракція КПУ та мільйонний загін її літніх прихильників аплодуватимуть стоячи.
Низько вклоняться вони Тягнибоку і за інше програмне положення: заборону ринку аграрної землі.
"Надавати землю можна лише у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування", - переконаний він.
Продати наділи нинішні законні власники при президенті Тягнибокові зможуть лише державі. Очевидно, за цілком державною ціною. Якщо ж земля була набута незаконним способом, право на неї не визнаватиметься. Що влада робитиме у такому разі - незрозуміло. Швидше за все, землю просто відберуть.
Кандидат дозволить оформити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю. Іноземці та особи без громадянства про таке право можуть забути."
Автори: Олексій Молдован, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков
http://www.epravda.com.ua/publications/4b25fcb456f40/
Проект "Тягныбок" и кукла Гитлера
"...Ну так вот, благодаря Михаилу Леонтьеву я в очередной, видимо, в последний раз понял, для чего и для кого существует феномен под названием "Тягныбок". Стоивший его спонсорам, если я правильно понимаю, в одной только Тернопольской области 8 у.ё.
Существует он для того, чтобы Михаил Леонтьев мочил и размазывал Украину. Для того, чтобы разные постсоветские персоны говорили о возрождении фашизма в Украине. Для того, чтобы разные телеуроды с умным видом говорили, что такой страны нет и быть не должно.
(Правда, я не очень понимаю, зачем им всем подыгрывают депутаты Львовской областной рады, снимая с постамента аккурат к 9 мая очередного "бронзового солдата". Ведь солдат в Советской армии, а не в войсках НКВД служил-то.)
Короче говоря, проект "Тягныбок" - это еще одна кукла Гитлера в киевском торговом центре.
Мне понятно даже, почему к Тягныбоку идет молодая и активная украинская молодежь: потому что в этом проекте есть относительно внятная идеологическая составляющая, чего у других украинских партий и движений нет и близко. Плюс определенная форсированная харизма самого Олега Тягныбока. Но если задуматься: кто и зачем дает этому человеку ресурсы (в том числе, телевизионные), становится понятно, что проект "Тягныбок" - проект многоцелевой, его основные задачи таковы: (1) уничтожать имидж Украины за границей; (2) пугать юго-восточные регионы, раскалывать Украину, способствовать становлению двух украинских политических наций; (3) отбирать голоса на президентских и парламентских выборах; (4) мобилизовать и "отфильтровать" пассионарную украинскую молодежь."
Андрій Окара
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/908
Слід за журавлями
"...Даремно Богдан Червак разом із своїми соратниками з ВО «Свобода», намагається переконати людей, що гасло "Україна для українців" означало - та означає - лише одне: "Україна без окупантів". Не сумніваюсь, що саме це мав на думці Микола Міхновський. Але, даруйте, коли в усіх європейських країнах, як тільки зростає безробіття та бідність, можна почути відповідні версії того самого гасла, при чому тут Міхновський? Чи прихильники ВО «Свобода», що хваляться своїми тісними зв'язками з ультраправими рухами в інших країнах, насправді вірять, що ті «колеги», якщо прийдуть до влади, створять труднощі виключно «небілим» та євреям? Глибоко помиляються. Так, коли інший сильно відрізняється, а ти не так, то його першим зачеплять, а тебе - другим. Коли немає праці, а це ти найбільше відрізняєшся, то це саме ти відбираєш робочі місця, і тому маєш повернутися додому.
А коли не можеш? Одна біженка з СРСР, дочка петлюрівця, «наважилась» критикувати політику уряду. Вона платила податки, мала право голосувати в країні, де нарешті знайшла притулок. А для співрозмовника все було просто:«Коли тобі не подобається, повертайся додому». Прихильники ВО «Свобода», очевидно, не знають, що це означає, коли нема куди повертатися. Можна їм позаздрити. Або просто шкодувати, що вони готові зрадити пам'ять тих, хто не міг цього не знати.
Здобуття незалежності дуже багато означало і в Україні, і для всіх українців за кордоном. Можна довго перераховувати помилки, часами доленосні, та втрачені шанси покінчити з деякими наслідками радянського режиму, але були й мудрі кроки. Громадянами незалежної України стали всі, хто в країні проживав, та й згодом було скасовано сумнозвісну графу про національність. Людина є громадянином України, а додаткову інформацію про себе нехай вона сама надає, якщо бажає. Так само є в усіх демократичних країнах, і ніхто через це не втрачає свою ідентичність, скоріше, навпаки.
Серед тих, хто прагнув незалежності для Україні, чи в УНР, чи в УПА, знайдете не тільки етнічних українців. У грудні 1991-го незалежність підтримали громадяни вже вільної України, незалежно від етнічного походження.
Як на мене, показовим є те, що та сила, яка найактивніше сьогодні агітує за відновлення графи про національність, так само як совєтська влада, ховається за гарні слова про право на самоідентифікацію.
Знаємо, що означало право на самовизначення, право на свої традиції за радянської влади. Нехай українські ансамблі роз'їжджають усім світом, показують, які гарні мають вишиванки, як добре співають, танцюють. Одне слово, як щасливо та вільно їм живеться у Радянському Союзі. Про таке культурне різноманіття, про такий собі хор дружних і гармонійних голосів свідчила саме графа про національність. А ті, хто фальшивив, тобто, намагався не тільки співати «Рушничок», але й розмовляти українською, говорити правду про дружні стосунки, мали проблеми. Як матимуть багато українців, тобто громадян вільної, демократичної України, якщо ВО «Свобода» прийде до влади. Хоча тут теж із словами не так уже й погано. Після скандального виступу Олега Тягнибока 2004 року, коли він ось так намалював майбутні перспективи: «Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолi, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні", він та його соратники значно обережніше говорять. Тепер ВО «Свобода» тільки «за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище». А за словами Андрія Іллєнка, «ми нічого не маємо проти меншин, поки вони не виступають за знищення української державності». Знаємо, хто в совєтській версії дійсності займався «антисоветской или антигосударственной деятельностью». А за цих самозваних «націоналістів»? Втім навіть між рядками не доводиться читати, адже на сайтах регіональних осередків партії все зрозуміло.
Все до болю знайоме. Тільки одне залишається таємницею - що це має спільного з націоналізмом? Точніше, спільного має багато, якщо керуємось поняттями совєтської пропаганди, як дедалі частіше роблять прокремлівські ЗМІ та їх соратники у Криму. Часами здається, що поштовхом для акцій ВО «Свобода» слугують ці вельми специфічні джерела. Чи випадково це - нехай інші вирішують. Я на об'єктивність не претендую. Не можу, коли для мене геть незрозуміло, як можна себе називати націоналістом, коли такої шкоди завдаєш своїй батьківщині, своєму народові (яким би вузьким було визначення цього слова).
За всіх інших проблем Україна була хіба не найбільш толерантною країною в регіоні. Попри грізні прогнози жодного кровопролиття 2004 року не було, та й розколу теж не сталося. Міжнародна спільнота дивилася на події зі щирим подивом та повагою. Чому деякі сили, особливо в Криму, роблять все, що можуть, аби розпалювати ворожнечу, - зрозуміло. Навіщо так званим націоналістам розколоти країну та зіпсувати її імідж у світі - просто не збагну.
Відносно шкоди можна не сумніватися. Олег Тягнибок може скільки завгодно розповідати про «світанок відродження Європи» Він переконає тільки скінхедів та інших ультраправих.
Вибори до Європарламенту засвідчили не зорю нового життя, а розгубленість людей в умовах жорстокої кризи. Саме в такі періоди люди шукають винних. Саме тоді набувають популярності радикальні течії, що пропонують примітивні гасла та спрощені відповіді на все. Ленін вміло вловив таку хвилину та її використав. Гітлер - не гірше. В Англії переважно у двох регіонах, що сильно постраждали через кризу, проголосували на виборах до Європарламенту та місцевих органів за ультраправу Британську Національну Партію (БНП). Винними для БНП тепер є «іммігранти», але варто відзначити, що один із двох нових європарламентарів від БНП Ендрю Бронс уперше приєднався до ультраправого руху 40 років тому. Національний соціалістичний рух заснували у день народження Гітлера, серед «націоналістичних акцій» представників руху були й підпали синагог. Про цей період ультраправого руху в Великобританії його «ветерани» теж вважають за краще промовчувати."
Галя Койнаш
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1028
Права людини в Україні - 2004. XIII. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні
"...Під час виборчої кампанії представники штаба Януковича намагалися обвинуватити прихильників Ющенка в антисемітизмі. Деякі підстави для цього вони мали. Так, опозиційні сили беззаперечно виступали проти закриття газети «Сільські вісті», навіть не засуджуючи її за передрук антисемітських матеріалів. Член фракції «Наша Україна» Олег Тягнибок, виступаючи на горі Яворина в Долинському районі Івано-Франківської області, закликав до боротьби з російською та єврейською мафіями. Після цього «Наша України» виключила Тягнибока зі свого складу."
http://www.xenodocuments.org.ua/library/other/problemi-dis
Ціна розчарування
"...У квітні під час передачі Шустера Євген Червоненко три чи чотири рази повторив те саме запитання Андрієві Іллєнку, представникові ВО "Свобода": "А хто я?". Згідно з програмою цієї партії, "ВО «Свобода» – за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище". У програмі не пояснюють, що розуміється під словами "український народ", але з різних інтерв’ю ясно, що йдеться про етнічних українців. Євген Червоненко є українцем єврейського походження. Жодної "національної меншини" він не представляє: він є українцем. Багато німців єврейського походження загинули в газових камерах, оскільки вчасно не зрозуміли, що для нацистів вони підлягали винищенню як євреї. Можемо сподіватися, що потрібність представників ВО "Свобода" у розділенні українців на своїх та інших не є такою хворобливою, але запитання резонне. Настільки правомірне, що досі не розумію, чому Савік Шустер та й аудиторія дозволили п. Іллєнку фактично ухилитися від відповіді.
І нехай не кажуть, що "всім і так ясно". Якби було так ясно, якби не побоювалися відкритим текстом говорити, відповідали б на прості запитання та не ховалися б за евфемізмами.
Це вже не пустопорожні фрази чи розпливчасті обіцянки, а дещо інше, що може розколоти країну й остаточно закрити всі двері в Європейську Унію та демократичну спільноту загалом. Якщо вони дійсно хочуть так розділити свою батьківщину, нехай вони відкрито про це заявляють, без омани.
Вражала готовність деяких журналістів відразу після перемоги ВО "Свобода" на виборах в облраду на Тернопільщині оголосити появу "молодої сили" в політиці. Ясно, що лідер партії є відносно молодим та сама партія є новачком на політичній арені, але від їхньої програми чим завгодно віє, тільки не новизною. Місцями досить складно вловити різницю між позицією ВО "Свобода" та радянською системою, а свободою взагалі не пахне.
Показовими є їхні плани для Криму. "Партія – за повернення Криму статусу області, шляхом проведення в Криму Всекримського референдуму з цього питання".
Не завадило б уточнити, чи вона виступає за повернення, чи за референдум? Адже в демократичній країні це не обов’язково рівноцінні речі. Хоча, враховуючи те, що всі заперечення сприйматимуться як зазіхання на державність, тобто "антидержавну діяльність", можливо, підстав сумніватися в "правильному результаті" таки не маємо.
Нагадує радянську владу та її єдино правильний шлях під мудрим керівництвом Партії не тільки своєрідне розуміння таких понять, як "вибори" та "референдум". Ідеологія, мабуть, інша, проте, по-перше, вона є, а по-друге, вона має бути єдиною та фактично державною.
"Партія вважає за необхідне, щоб українське суспільство досягнуло ідейної, мовної і релігійної єдності: де ідейна єдність формуватиметься на основі ідеї українського патріотизму, мовна – на основі української мови, а релігійна – на єдності всіх традиційних християнських конфесій."
До зустрічі в таборах. У кращому разі у вже не зовсім пострадянському співтоваристві колишніх радянських республік.
"У разі досягнення такої єдності, українське суспільство буде монолітним і сильним і зможе гідно відповідати на виклики часу."
Залежить, як відповісти – якщо поверненням у минулу несвободу, то так.
Підозрюю, що таку сюрреалістичну суміш популізму з найбільш згубними аспектами так званої та нікому не зрозумілої соціалістичної економіки можна знайти виключно в пострадянському просторі. Пустопорожні слова про наміри нагадують пустодзвонство всіх політичних сил, але є нюанси. Рай обіцяють побудувати шляхом націоналізації та контролю над багатьма галузями економіки: "уряд має проводити протекціоністські заходи щодо вітчизняного товаровиробника.
ВО «Свобода» – за негайну націоналізацію заводів і фабрик, які належать вітчизняним власникам або націоналізацію їхньої частки власності в підприємствах, які були приватизовані незаконним шляхом".
Наче цього не вистачало, щоб раз і назавжди плюнули та покинули країну всі, хто міг би допомогти підняти українську економіку, читаємо ще про намір перейти "до форм прямого народовладдя" при наполегливому небажанні відкритим текст пояснити, як треба розуміти слово "народ"."
Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1030
Динамика проявлений антисемитизма в Украине в начале XXI в.: реальность и стереотипы
"...На досрочных парламентских выборах 2007 г. единственной праворадикальной политической силой, представленной в избирательном бюллетене, была этнонационалистическое Всеукраинское объединение (ВО) «Свобода» во главе с бывшим народным депутатом, а ныне депутатом Львовского областного совета О. Тягныбоком. В избирательной программе и агитационных материалах ВО «Свобода» отстаивало расистский принцип национально-пропорционального представительства. По результатам голосования, «Свобода» завоевала 0,76% голосов избирателей и тем самым улучшила свои результаты по сравнению с выборами 2006 г. вдвое (тогда партия Тягныбока получила 0,36% голосов избирателей). По всей видимости, улучшение результатов «Свободы» объясняется отсутствием в избирательном бюллетене – 2007 конкурентов на национал-радикальном поле."
Вячеслав Лихачев
http://www.xenodocuments.org.ua/article/577
В Киеве подожгли арт-центр Я Галерея
"...25 сентября 2009 года в Я Галерее в рамках III литературно-художественного фестиваля Киевская Баррикада состоялся диспут Пропаганда гомосексуализма или пропаганда толерантности? На встрече обсуждались запрет Министерством культуры публичного кинопроката комедии Бруно Саши Барона Коэна и издание антологии мировой гей-лесбийской литературы 120 страниц Содома, вышедшей в столичном издательстве Критика.
Спустя получаса после завершения мероприятия неизвестные разбили витрины в Я Галерее.
"Среди организаций, которые стоят за подготовкой и осуществлением гомофобного террора, явственно выделяются две - Трезубец им. С. Бандеры и Свобода Олега Тягнибока, - процитировал 28 сентября в своем блоге руководитель Гей-Форума Украины Святослав Шеремет слова источника в правоохранительных органах.
"Показательным является тот факт, что вчера [24 сентября] наши коллеги арестовали замруководителя киевского отделения Свободы Руслана Андрейко при попытке провокаций на презентации вашей книги [антологии 120 страниц Содома]. Кроме того, нами установлено, что некоторые лица принимали участие как во львовских, так и в киевских погромах. Это говорит, что акции носят заранее спланированный, организованный характер и инспирируются из единого центра", - сказал источник."
http://korrespondent.net/showbiz/983588
Прихід Тягнибока до влади призведе до повернення в СРСР
"...Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.
1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.
2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.
3. Книги. Забудьте про Шекспіра!
Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.
Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?"
http://blog.i.ua/community/662/348586/
Протидія расизму і ксенофобія
"...І державі, і громадським організаціям потрібно докласти зусиль передусім у культурі освіти, щоб упровадити в суспільстві основи толерантності до іноземців із метою попередження злочинів на грунті расової ненависті. На цьому постійно наголошує голова місії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Джефрі Лабовіц: «Ми отримуємо дедалі більше звернень від трудових мігрантів та біженців щодо нападів на них, вимагання грошей — жертви стверджують, що не отримали захисту. Також ми стикнулися з тим, що іноземці бояться звертатися в міліцію, оскільки не впевнені, що їх захистять. Водночас слід наголосити, що з кінця минулого року, коли в Україні трапилося кілька вбивств на грунті ксенофобії, так нікого й не покарали».
Справді, біженці та трудові мігранти — найвразливіші (відсутність фінансів, незнання мови тощо). Ця проблема має два складники: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (у ЗМІ, інтернет-просторі тощо). Кроком уперед стало визнання Міністерством освіти та науки факту дискримінації іноземних студентів у наших вищих навчальних закладах і заклик до толерантного ставлення одне до одного.
Забезпечення толерантності нині в Україні — надто складне завдання, яке, однак, потрібно виконувати. Складність його передусім у тому, що упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув’язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує «вузлові точки» напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa — терпимість, від французького tolerant — терпимий). Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У її статті 1, зокрема, зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу ... це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба... Толерантність — це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».
Ситуація зі злочинністю на грунті расизму в Україні, всупереч заспокійливим заявам влади, набуває такого загрозливого характеру, що наслідки можуть стати непрогнозованими. Зокрема, це додаткова загроза проведенню в Україні Євро-2012, яке може стати провокуючим чинником для інцидентів з іноземцями.
У країні назріває необхідність визнати факт існування екстремістських течій і розробити державну політику щодо них. Але досі так і не порушено питання про рівень впливу на суспільство вже згаданих радикальних організацій та, наприклад, Націонал-більшовицької партії й об’єднання «Свобода» Тягнибока."
Микола ЛЕКАЙ, старший інспектор ВЗГ УМВС
http://umvs.rv.ua/index.php?item=11
Великая депрессия: украинский сиквел
"...Оценивая экономические риски, которые несет Украине Великая депрессия №2, не стоит забывать о рисках цивилизационных.
Будем исходить из наиболее пессимистичного прогноза – банкротство системных банков, резкий промышленный спад, массовая безработица, значительное снижение жизненного уровня.
По всей вероятности, неокрепшая украинская демократия (точнее, то, что от нее осталось) не переживет затяжного экономического кризиса. Под ударом социальной бури она рассыплется, словно карточный домик
Как известно, эпоха Великой депрессии ознаменовалась расцветом авторитаризма на европейском континенте. В 1930-х годах диктаторские режимы были установлены в Германии, Австрии, Португалии, Латвии, Эстонии, Греции…
В государствах, где авторитарные правители уже имелись, гайки были закручены еще сильнее. В разгар мирового экономического кризиса к демократии перешла одна-единственная европейская страна – Испания.
Но там все закончилось гражданской войной и установлением новой, более жесткой диктатуры.
Напрашивается простой вывод: бедность и демократия плохо совместимы друг с другом. Демократическая система не гарантирует превращения нищих в зажиточных граждан. Да, в современном мире все процветающие страны – демократические.
Но зачастую причинно-следственная связь тут обратная. Осознанный спрос на гражданские права и свободы возникает в стабильных экономических условиях, когда людей волнует нечто большее, чем кусок хлеба.
Юлия Владимировна и Виктор Андреевич приложили немало усилий, чтобы постфактум представить украинские события 2004-го как бунт голодных и рабов.
Но душой Майдана были отнюдь не вкладчики Сбербанка СССР, отчаявшиеся получить свои сбережения, не бедные матери, жаждавшие социальных пособий, и не бабушки, мечтавшие о повышенных пенсиях.
Оранжевая оппозиция победила благодаря среднему классу. Вполне обеспеченные, уверенные в себе люди не желали мириться с произволом властей и требовали уважения к своим правам и голосу.
Новая власть отблагодарила средний класс весьма оригинальным способом.
Инициативные и независимые граждане оказались пасынками для президента Ющенко и премьера Тимошенко. Популистский аттракцион невиданной щедрости от ЮВТ и ВАЮ проходил за счет экономически активных слоев населения.
Мы так и не увидели стратегических реформ, которые могли бы смягчить риски нынешнего кризиса и укрепить средний класс – основу гражданского общества, главный оплот демократии. Вместо этого наши лидеры сделали все, чтобы оттолкнуть от себя мыслящую часть электората.
Если в стране разразится масштабный экономический ураган, у многострадального среднего класса не останется ни времени, ни желания отстаивать демократические ценности.
Он будет в одиночку бороться с последствиями кризиса и махнет рукой на государство, политику и политиков.
Главной опорой партийных вожаков станет невзыскательный люмпен, обуреваемый двумя чувствами – голод и ненависть. Это как раз тот материал, из которого лепятся образцовые диктатуры.
Украинская демократия встречает экономический кризис, будучи тяжело больной. Шансы на летальный исход высоки как никогда. Видимо, кончине будет предшествовать мучительная агония – наши "демократические процессы" приобретут гротескный, поистине фантасмагорический характер.
В этом тоже нет ничего нового, достаточно ознакомиться с воспоминаниями очевидца, заставшего крах Веймарской республики: "В ту роковую пору, весной и летом 1932 года, в Германии прошло несколько сотрясших страну выборов, более похожих на ряд стихийных бедствий: президентские выборы, двукратные выборы в рейхстаг, местные выборы в Пруссии – четыре добела раскаленные избирательные кампании в течение восьми месяцев, и это при том, что страна и так стояла на грани гражданской войны".
Что-то очень знакомое, не правда ли?
А вот еще один характерный штрих той бурной эпохи: "Поляризация, не оставлявшая среднего пути между опасными крайностями, нарастала с роковой неотвратимостью. Об этом красноречиво свидетельствует название тогдашнего бестселлера, книги некоего Никербокера "Германия нацистская или советская?"
В принципе, у нас уже наметилась схожая тенденция. В западных регионах страны растет популярность Олега Тягнибока и его соратников. Пенсионеры Юго-Востока, разочарованные соглашательством Януковича, возвращаются в электоральное лоно КПУ."
Михайло Дубинянський
http://www.khpg.org/index.php?id=1225097364
Так от, шановні прихильники Олега Тягнибока і ВО "Свобода", наведені цитати є лише малою частиною того, що вдалося знайти за неповну годину моніторингу. Вам здається, що вищенаведене не є правдою? Нажаль, ні. До вашої уваги програми кандидата в Президенти України пана Тягнибока: http://www.tyahnybok.info/dokumenty/inshi/012613/
Запрошую вас до діалогу, до відкритої дискусії. Разом ми можемо поспілкуватися як про гарні, так і про небезпечні сторони вашого руху і вашого лідера. Не маю сумніву, що наша відверта розмова принесе велику користь громадянам України.
З повагою,
Борис Чикулай
P.S. Викликає занепокоєння наступний факт: прихильників ВО "Свобода" можуть зпровокувати люди, котрім не подобається наступне дослідження ЛЮСТРАЦІЯ АБО УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ КГБ Громадський інформаційний проект, мета якого - викрити присутність ймовірних агентів КГБ, комуністичної і комсомольської верхівки СССР серед влади нашої держави. Кількість і відсотки вирахувані на основі публічної інформації. Перевірено 909 біографій державних службовців України: Секретаріат Президента, Кабінет міністрів, центральні органи виконавчої влади, Національний банк, Центральна виборча комісія, Верховна Рада, партії України та інші. Детальніше...
ДОВІДНИК
РАСИЗМ (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно расистських теорій, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак "прив'язуються" важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або ж робляться грубі узагальнення на зразок: "усі негри ліниві", "усі жиди жадібні" і т.п. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості, і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації і інших культурних процесів.
КСЕНОФОБІЯ від грецьких слів ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та φόβος (фобос), що означає "страх", — це 1) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного. 2) Страх перед чужоземцями та ненависть до них. 3) У науковій фантастиці ксенофобія - це страх перед інопланетянами. Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї. Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.
В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.
"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.
Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів."
_
Окрім того, я дозволив собі надати загальну характеристику кандидатам, розбивши їх на 4 групи: захід, кгб, клоуни і фашисти. Не вдаючися до подробиць, я відніс панів Тягнибока і Ратушняка до останньої групи.
Відповідно, прихильники Тягнибока і ВО "Свобода" надсилають погрози, вимагають вибачення, так як багато з них не згодні або не розуміють класифікації. Після розмови з друзями у Чехії й Україні, котрі наближені до цієї організації, я усе ж таки вирішив написати це повідомлення-вибачення, для пояснення своєї позиції. Нині я переконаний, що у згаданій агітці я мусив детально, пункт за пунктом пояснити читачам паралелі з політичної програми пана Тягнибока, котрі примусили мене віднести його до цієї дискваліфікаційної категорії.
Тож вибачаюся за свою неуважність.
Бажаючи виправити цю ситуацію, я склав моніторинг української преси, котра допоможе нам розібратися у проблематиці:
Хто ж такі українці? З приводу останніх заяв Тягнибока. І не тільки...
"...Здавалося б, дещо теоретична проблема «хто саме є українцем» за останній час помітно актуалізувалася і перейшла в практичну площину. Виборчий успіх на Тернопільщині Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з його програмою захисту етнічних українців і квотування залежно від етнічного походження місць у представницькій владі; вбивство в Одесі особами, які звуть себе антифашистами, активіста чи то української націоналістичної, чи то панслов’янської расистської організації Максима Чайки; скандальні в очах багатьох політиків результати голосування аудиторії на телешоу «Шустер Live», коли гасло «Україна для українців» підтримав 71% публіки у студії, вважаючи його патріотичним, і таке інше, – все це засвідчує, що проблема українськості громадян України стала нині – чи то об’єктивно, чи то з чиєїсь подачі – реальним чинником політичних процесів і виборчих змагань.
Ба більше: певні політичні сили (те ж ВО «Свобода») вимагають ухвалення спеціального закону про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. А ще ж існує й проблема тих, про кого лідер «Свободи» Олег Тягнибок говорить: «У нас є багато людей, які є наполовину українцями, а наполовину представниками інших націй».
А є й політичні сили та інтелектуали, що вважають: українцями слід називати всіх громадян України, так би мовити, за паспортом, незалежно від будь-яких чинників, навіть від ненависті до Української держави. Тобто проблеми українськості громадян України немає й бути не може, то все «вигадка націоналістичних, нацистських, фашистських (через кому) мерзотників»."
Сергій Грабовський, Радіо Свобода
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1617083.html
Тягнибоки. Час прощатися
"...Ще навесні в містах України з’явилися повнокольорні наліпки ксенофобського змісту з надписом: "Пам’ятай! Матюки перетворюють тебе на москаля". Слово "москаля" прописане найбільшим шрифтом, а в підтвердження тези на наліпці - фотографія літньої людини, яка посміхалася беззубою посмішкою, і всім своїм виглядом мала вказувати, що саме такими, і не інакшими є москалі – старі, беззубі, неохайні.
Дивно, як на наліпці не з’явилася ще й пляшка "русской водки". І знову ж таки, знаючи крайні праві погляди Тягнибока з його специфічним патріотизмом, близький хіба що тим 0,3% виборцям, які проголосували за блок на парламентських виборах 2006 року, ця ксенофобія і розпалювання міжетнічної ворожнечі Тягнибока бодай не є вже такою новиною.
Раціональні люди не піддаються на подібні дешеві провокації. Й мали б усвідомлювати. Тягнибок – це не сучасна Україна, це не український націоналізм, і тим паче не патріотизм, а радше крайній маргінес, невдала копія французьких ультраправих на чолі з Ле Пеном."
Віталій Мороз
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9d9e077ed/
Про необхідність українського націоналізму в Україні
"...Схоже, ідеологи "Свободи" ніколи не вчили українську історію, а то б вони знали про молдованина митрополита Петра Могилу, полковників Морозенка-Мрозовецького (поляка), Герцика (єврея), Джелаліїв (татар), Немирича (напівполяка, наполовину взагалі невідомо кого), гетьманів Пилипа Орлика (мати – з сім'ї хрещених євреїв) та Івана Мазепу (була таки у нього польська кров).
Знали б вони і про старших офіцерів та генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українців прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанс, Сінклер, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – німці, шведи, росіяни, татари...
А ще про члена проводу ОУН Ріко Ярого, поета Юрія Клена, визначного філолога Юрія Шереха-Шевельова (етнічні німці чи австрійці), поета Максима Рильського й авіаконструктора Костянтина Калініна (польська кров). Я не кажу вже про двох провідних теоретиків українського націоналізму – В'ячеслава Липинського (етнічний поляк) та Дмитра Донцова (котрого щойно згаданий Липинський називав "кацапом").
А як бути із членом Центральної Ради, по тому – головою Всесвітнього союзу українок Софією Русовою (батько – швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве) чи з головою Союзу Українок Галичини, а затим і всього світу Міленою Рудницькою (мати – єврейка Іда Шпіґель)? І куди подіти, зрештою, Георгія Гонгадзе?
Іншими словами, "Свобода" йде казна-куди і казна-як."
Сергій Грабовський
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9bcc6df59/
Післясмак антисемітизму
"...Антисемітизм, расизм і фашизм нікуди не поділися, навіть у своїх найбільш дикунських, варварських формах: вони завжди присутні десь на задньому тлі, тихо тліють і, спалахуючи час від часу, вириваються на передній план. Вони вже давно стали звичними і повсякденними феноменами, стихійними і народними формами, набуваючи різноманітних втілень: майже повальний, хоч і не публічний антисемітизм, «почвенництво», гомофобія, національні та релігійні фундаменталізми, історичні ревізіонізми (Голокосту чи голодомору в Україні), нетерпимість. Всі ці крипто- чи відверто фашистські форми - не просто окремі елементи, а частини цілісної системи расизму, вони тісно взаємопов'язані, тому ковзання від однієї до іншої відбувається дуже легко і гладко. Всі вони утворюють історичну пам'ять расизму, расистську традицію, в якій одне тягне за собою інше."
Василь Черепанин
http://telekritika.ua/view/2009-05-28/45806
Україна today: час успішно завершити буржуазну революцію
"...Українська революція, схоже, триватиме довше, бо ж досі не до кінця реалізований її перший етап, він же — передумова успішного проходження інших етапів: ствердження незалежної демократичної Української держави на місці колоніального володіння (чи, можливо, одного з протекторатів) російсько-радянської імперії. Так, справді, досі не вдалося збудувати нормальну європейську національну державу; національну не в тому сенсі, який вкладають у це слово Олег Тягнибок з Юрієм Іллєнком, а в тому, як це поняття розуміли Іммануїл Кант та Мераб Мамардашвілі: як Батьківщини, об’єднаної морально-культурними засадами і консенсусними проектами майбутнього певної спільноти вільних громадян."
Сергій Грабовський
http://www.day.kiev.ua/276524/
Олег Тягнибок: противник популізму і радикал
"...Те саме стосується ідеї реприватизації ключових українських підприємств, якою команда кандидата планує управляти за допомогою Мінпрому. Чого варті нинішні результати роботи "Укртелекому", "Укрзалізниці" або вугільних підприємств?
До речі, останні пропонується повністю повернути в державну власність, і це якраз схоже на популізм. Не кажучи вже про те, що підтримати їх планується, сприяючи "формуванню культу шахтарської праці в шахтарських регіонах"."
"...Радикалізм Тягнибока знайшов свій вихід у ціновій політиці. Він вважає за необхідне запровадити регулювання цін на сільськогосподарську продукцію - абсолютно комуністична теза кандидата-націоналіста.
Утім, якщо він бажає повернутися до порожніх прилавків свого радянського дитинства, то може сміливо впроваджувати у життя цю геніальну ідею: уся фракція КПУ та мільйонний загін її літніх прихильників аплодуватимуть стоячи.
Низько вклоняться вони Тягнибоку і за інше програмне положення: заборону ринку аграрної землі.
"Надавати землю можна лише у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування", - переконаний він.
Продати наділи нинішні законні власники при президенті Тягнибокові зможуть лише державі. Очевидно, за цілком державною ціною. Якщо ж земля була набута незаконним способом, право на неї не визнаватиметься. Що влада робитиме у такому разі - незрозуміло. Швидше за все, землю просто відберуть.
Кандидат дозволить оформити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю. Іноземці та особи без громадянства про таке право можуть забути."
Автори: Олексій Молдован, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков
http://www.epravda.com.ua/publications/4b25fcb456f40/
Проект "Тягныбок" и кукла Гитлера
"...Ну так вот, благодаря Михаилу Леонтьеву я в очередной, видимо, в последний раз понял, для чего и для кого существует феномен под названием "Тягныбок". Стоивший его спонсорам, если я правильно понимаю, в одной только Тернопольской области 8 у.ё.
Существует он для того, чтобы Михаил Леонтьев мочил и размазывал Украину. Для того, чтобы разные постсоветские персоны говорили о возрождении фашизма в Украине. Для того, чтобы разные телеуроды с умным видом говорили, что такой страны нет и быть не должно.
(Правда, я не очень понимаю, зачем им всем подыгрывают депутаты Львовской областной рады, снимая с постамента аккурат к 9 мая очередного "бронзового солдата". Ведь солдат в Советской армии, а не в войсках НКВД служил-то.)
Короче говоря, проект "Тягныбок" - это еще одна кукла Гитлера в киевском торговом центре.
Мне понятно даже, почему к Тягныбоку идет молодая и активная украинская молодежь: потому что в этом проекте есть относительно внятная идеологическая составляющая, чего у других украинских партий и движений нет и близко. Плюс определенная форсированная харизма самого Олега Тягныбока. Но если задуматься: кто и зачем дает этому человеку ресурсы (в том числе, телевизионные), становится понятно, что проект "Тягныбок" - проект многоцелевой, его основные задачи таковы: (1) уничтожать имидж Украины за границей; (2) пугать юго-восточные регионы, раскалывать Украину, способствовать становлению двух украинских политических наций; (3) отбирать голоса на президентских и парламентских выборах; (4) мобилизовать и "отфильтровать" пассионарную украинскую молодежь."
Андрій Окара
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/908
Слід за журавлями
"...Даремно Богдан Червак разом із своїми соратниками з ВО «Свобода», намагається переконати людей, що гасло "Україна для українців" означало - та означає - лише одне: "Україна без окупантів". Не сумніваюсь, що саме це мав на думці Микола Міхновський. Але, даруйте, коли в усіх європейських країнах, як тільки зростає безробіття та бідність, можна почути відповідні версії того самого гасла, при чому тут Міхновський? Чи прихильники ВО «Свобода», що хваляться своїми тісними зв'язками з ультраправими рухами в інших країнах, насправді вірять, що ті «колеги», якщо прийдуть до влади, створять труднощі виключно «небілим» та євреям? Глибоко помиляються. Так, коли інший сильно відрізняється, а ти не так, то його першим зачеплять, а тебе - другим. Коли немає праці, а це ти найбільше відрізняєшся, то це саме ти відбираєш робочі місця, і тому маєш повернутися додому.
А коли не можеш? Одна біженка з СРСР, дочка петлюрівця, «наважилась» критикувати політику уряду. Вона платила податки, мала право голосувати в країні, де нарешті знайшла притулок. А для співрозмовника все було просто:«Коли тобі не подобається, повертайся додому». Прихильники ВО «Свобода», очевидно, не знають, що це означає, коли нема куди повертатися. Можна їм позаздрити. Або просто шкодувати, що вони готові зрадити пам'ять тих, хто не міг цього не знати.
Здобуття незалежності дуже багато означало і в Україні, і для всіх українців за кордоном. Можна довго перераховувати помилки, часами доленосні, та втрачені шанси покінчити з деякими наслідками радянського режиму, але були й мудрі кроки. Громадянами незалежної України стали всі, хто в країні проживав, та й згодом було скасовано сумнозвісну графу про національність. Людина є громадянином України, а додаткову інформацію про себе нехай вона сама надає, якщо бажає. Так само є в усіх демократичних країнах, і ніхто через це не втрачає свою ідентичність, скоріше, навпаки.
Серед тих, хто прагнув незалежності для Україні, чи в УНР, чи в УПА, знайдете не тільки етнічних українців. У грудні 1991-го незалежність підтримали громадяни вже вільної України, незалежно від етнічного походження.
Як на мене, показовим є те, що та сила, яка найактивніше сьогодні агітує за відновлення графи про національність, так само як совєтська влада, ховається за гарні слова про право на самоідентифікацію.
Знаємо, що означало право на самовизначення, право на свої традиції за радянської влади. Нехай українські ансамблі роз'їжджають усім світом, показують, які гарні мають вишиванки, як добре співають, танцюють. Одне слово, як щасливо та вільно їм живеться у Радянському Союзі. Про таке культурне різноманіття, про такий собі хор дружних і гармонійних голосів свідчила саме графа про національність. А ті, хто фальшивив, тобто, намагався не тільки співати «Рушничок», але й розмовляти українською, говорити правду про дружні стосунки, мали проблеми. Як матимуть багато українців, тобто громадян вільної, демократичної України, якщо ВО «Свобода» прийде до влади. Хоча тут теж із словами не так уже й погано. Після скандального виступу Олега Тягнибока 2004 року, коли він ось так намалював майбутні перспективи: «Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолi, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні", він та його соратники значно обережніше говорять. Тепер ВО «Свобода» тільки «за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище». А за словами Андрія Іллєнка, «ми нічого не маємо проти меншин, поки вони не виступають за знищення української державності». Знаємо, хто в совєтській версії дійсності займався «антисоветской или антигосударственной деятельностью». А за цих самозваних «націоналістів»? Втім навіть між рядками не доводиться читати, адже на сайтах регіональних осередків партії все зрозуміло.
Все до болю знайоме. Тільки одне залишається таємницею - що це має спільного з націоналізмом? Точніше, спільного має багато, якщо керуємось поняттями совєтської пропаганди, як дедалі частіше роблять прокремлівські ЗМІ та їх соратники у Криму. Часами здається, що поштовхом для акцій ВО «Свобода» слугують ці вельми специфічні джерела. Чи випадково це - нехай інші вирішують. Я на об'єктивність не претендую. Не можу, коли для мене геть незрозуміло, як можна себе називати націоналістом, коли такої шкоди завдаєш своїй батьківщині, своєму народові (яким би вузьким було визначення цього слова).
За всіх інших проблем Україна була хіба не найбільш толерантною країною в регіоні. Попри грізні прогнози жодного кровопролиття 2004 року не було, та й розколу теж не сталося. Міжнародна спільнота дивилася на події зі щирим подивом та повагою. Чому деякі сили, особливо в Криму, роблять все, що можуть, аби розпалювати ворожнечу, - зрозуміло. Навіщо так званим націоналістам розколоти країну та зіпсувати її імідж у світі - просто не збагну.
Відносно шкоди можна не сумніватися. Олег Тягнибок може скільки завгодно розповідати про «світанок відродження Європи» Він переконає тільки скінхедів та інших ультраправих.
Вибори до Європарламенту засвідчили не зорю нового життя, а розгубленість людей в умовах жорстокої кризи. Саме в такі періоди люди шукають винних. Саме тоді набувають популярності радикальні течії, що пропонують примітивні гасла та спрощені відповіді на все. Ленін вміло вловив таку хвилину та її використав. Гітлер - не гірше. В Англії переважно у двох регіонах, що сильно постраждали через кризу, проголосували на виборах до Європарламенту та місцевих органів за ультраправу Британську Національну Партію (БНП). Винними для БНП тепер є «іммігранти», але варто відзначити, що один із двох нових європарламентарів від БНП Ендрю Бронс уперше приєднався до ультраправого руху 40 років тому. Національний соціалістичний рух заснували у день народження Гітлера, серед «націоналістичних акцій» представників руху були й підпали синагог. Про цей період ультраправого руху в Великобританії його «ветерани» теж вважають за краще промовчувати."
Галя Койнаш
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1028
Права людини в Україні - 2004. XIII. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні
"...Під час виборчої кампанії представники штаба Януковича намагалися обвинуватити прихильників Ющенка в антисемітизмі. Деякі підстави для цього вони мали. Так, опозиційні сили беззаперечно виступали проти закриття газети «Сільські вісті», навіть не засуджуючи її за передрук антисемітських матеріалів. Член фракції «Наша Україна» Олег Тягнибок, виступаючи на горі Яворина в Долинському районі Івано-Франківської області, закликав до боротьби з російською та єврейською мафіями. Після цього «Наша України» виключила Тягнибока зі свого складу."
http://www.xenodocuments.org.ua/library/other/problemi-dis
Ціна розчарування
"...У квітні під час передачі Шустера Євген Червоненко три чи чотири рази повторив те саме запитання Андрієві Іллєнку, представникові ВО "Свобода": "А хто я?". Згідно з програмою цієї партії, "ВО «Свобода» – за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище". У програмі не пояснюють, що розуміється під словами "український народ", але з різних інтерв’ю ясно, що йдеться про етнічних українців. Євген Червоненко є українцем єврейського походження. Жодної "національної меншини" він не представляє: він є українцем. Багато німців єврейського походження загинули в газових камерах, оскільки вчасно не зрозуміли, що для нацистів вони підлягали винищенню як євреї. Можемо сподіватися, що потрібність представників ВО "Свобода" у розділенні українців на своїх та інших не є такою хворобливою, але запитання резонне. Настільки правомірне, що досі не розумію, чому Савік Шустер та й аудиторія дозволили п. Іллєнку фактично ухилитися від відповіді.
І нехай не кажуть, що "всім і так ясно". Якби було так ясно, якби не побоювалися відкритим текстом говорити, відповідали б на прості запитання та не ховалися б за евфемізмами.
Це вже не пустопорожні фрази чи розпливчасті обіцянки, а дещо інше, що може розколоти країну й остаточно закрити всі двері в Європейську Унію та демократичну спільноту загалом. Якщо вони дійсно хочуть так розділити свою батьківщину, нехай вони відкрито про це заявляють, без омани.
Вражала готовність деяких журналістів відразу після перемоги ВО "Свобода" на виборах в облраду на Тернопільщині оголосити появу "молодої сили" в політиці. Ясно, що лідер партії є відносно молодим та сама партія є новачком на політичній арені, але від їхньої програми чим завгодно віє, тільки не новизною. Місцями досить складно вловити різницю між позицією ВО "Свобода" та радянською системою, а свободою взагалі не пахне.
Показовими є їхні плани для Криму. "Партія – за повернення Криму статусу області, шляхом проведення в Криму Всекримського референдуму з цього питання".
Не завадило б уточнити, чи вона виступає за повернення, чи за референдум? Адже в демократичній країні це не обов’язково рівноцінні речі. Хоча, враховуючи те, що всі заперечення сприйматимуться як зазіхання на державність, тобто "антидержавну діяльність", можливо, підстав сумніватися в "правильному результаті" таки не маємо.
Нагадує радянську владу та її єдино правильний шлях під мудрим керівництвом Партії не тільки своєрідне розуміння таких понять, як "вибори" та "референдум". Ідеологія, мабуть, інша, проте, по-перше, вона є, а по-друге, вона має бути єдиною та фактично державною.
"Партія вважає за необхідне, щоб українське суспільство досягнуло ідейної, мовної і релігійної єдності: де ідейна єдність формуватиметься на основі ідеї українського патріотизму, мовна – на основі української мови, а релігійна – на єдності всіх традиційних християнських конфесій."
До зустрічі в таборах. У кращому разі у вже не зовсім пострадянському співтоваристві колишніх радянських республік.
"У разі досягнення такої єдності, українське суспільство буде монолітним і сильним і зможе гідно відповідати на виклики часу."
Залежить, як відповісти – якщо поверненням у минулу несвободу, то так.
Підозрюю, що таку сюрреалістичну суміш популізму з найбільш згубними аспектами так званої та нікому не зрозумілої соціалістичної економіки можна знайти виключно в пострадянському просторі. Пустопорожні слова про наміри нагадують пустодзвонство всіх політичних сил, але є нюанси. Рай обіцяють побудувати шляхом націоналізації та контролю над багатьма галузями економіки: "уряд має проводити протекціоністські заходи щодо вітчизняного товаровиробника.
ВО «Свобода» – за негайну націоналізацію заводів і фабрик, які належать вітчизняним власникам або націоналізацію їхньої частки власності в підприємствах, які були приватизовані незаконним шляхом".
Наче цього не вистачало, щоб раз і назавжди плюнули та покинули країну всі, хто міг би допомогти підняти українську економіку, читаємо ще про намір перейти "до форм прямого народовладдя" при наполегливому небажанні відкритим текст пояснити, як треба розуміти слово "народ"."
Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1030
Динамика проявлений антисемитизма в Украине в начале XXI в.: реальность и стереотипы
"...На досрочных парламентских выборах 2007 г. единственной праворадикальной политической силой, представленной в избирательном бюллетене, была этнонационалистическое Всеукраинское объединение (ВО) «Свобода» во главе с бывшим народным депутатом, а ныне депутатом Львовского областного совета О. Тягныбоком. В избирательной программе и агитационных материалах ВО «Свобода» отстаивало расистский принцип национально-пропорционального представительства. По результатам голосования, «Свобода» завоевала 0,76% голосов избирателей и тем самым улучшила свои результаты по сравнению с выборами 2006 г. вдвое (тогда партия Тягныбока получила 0,36% голосов избирателей). По всей видимости, улучшение результатов «Свободы» объясняется отсутствием в избирательном бюллетене – 2007 конкурентов на национал-радикальном поле."
Вячеслав Лихачев
http://www.xenodocuments.org.ua/article/577
В Киеве подожгли арт-центр Я Галерея
"...25 сентября 2009 года в Я Галерее в рамках III литературно-художественного фестиваля Киевская Баррикада состоялся диспут Пропаганда гомосексуализма или пропаганда толерантности? На встрече обсуждались запрет Министерством культуры публичного кинопроката комедии Бруно Саши Барона Коэна и издание антологии мировой гей-лесбийской литературы 120 страниц Содома, вышедшей в столичном издательстве Критика.
Спустя получаса после завершения мероприятия неизвестные разбили витрины в Я Галерее.
"Среди организаций, которые стоят за подготовкой и осуществлением гомофобного террора, явственно выделяются две - Трезубец им. С. Бандеры и Свобода Олега Тягнибока, - процитировал 28 сентября в своем блоге руководитель Гей-Форума Украины Святослав Шеремет слова источника в правоохранительных органах.
"Показательным является тот факт, что вчера [24 сентября] наши коллеги арестовали замруководителя киевского отделения Свободы Руслана Андрейко при попытке провокаций на презентации вашей книги [антологии 120 страниц Содома]. Кроме того, нами установлено, что некоторые лица принимали участие как во львовских, так и в киевских погромах. Это говорит, что акции носят заранее спланированный, организованный характер и инспирируются из единого центра", - сказал источник."
http://korrespondent.net/showbiz/983588
Прихід Тягнибока до влади призведе до повернення в СРСР
"...Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.
1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.
2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.
3. Книги. Забудьте про Шекспіра!
Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.
Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?"
http://blog.i.ua/community/662/348586/
Протидія расизму і ксенофобія
"...І державі, і громадським організаціям потрібно докласти зусиль передусім у культурі освіти, щоб упровадити в суспільстві основи толерантності до іноземців із метою попередження злочинів на грунті расової ненависті. На цьому постійно наголошує голова місії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Джефрі Лабовіц: «Ми отримуємо дедалі більше звернень від трудових мігрантів та біженців щодо нападів на них, вимагання грошей — жертви стверджують, що не отримали захисту. Також ми стикнулися з тим, що іноземці бояться звертатися в міліцію, оскільки не впевнені, що їх захистять. Водночас слід наголосити, що з кінця минулого року, коли в Україні трапилося кілька вбивств на грунті ксенофобії, так нікого й не покарали».
Справді, біженці та трудові мігранти — найвразливіші (відсутність фінансів, незнання мови тощо). Ця проблема має два складники: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (у ЗМІ, інтернет-просторі тощо). Кроком уперед стало визнання Міністерством освіти та науки факту дискримінації іноземних студентів у наших вищих навчальних закладах і заклик до толерантного ставлення одне до одного.
Забезпечення толерантності нині в Україні — надто складне завдання, яке, однак, потрібно виконувати. Складність його передусім у тому, що упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув’язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує «вузлові точки» напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa — терпимість, від французького tolerant — терпимий). Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У її статті 1, зокрема, зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу ... це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба... Толерантність — це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».
Ситуація зі злочинністю на грунті расизму в Україні, всупереч заспокійливим заявам влади, набуває такого загрозливого характеру, що наслідки можуть стати непрогнозованими. Зокрема, це додаткова загроза проведенню в Україні Євро-2012, яке може стати провокуючим чинником для інцидентів з іноземцями.
У країні назріває необхідність визнати факт існування екстремістських течій і розробити державну політику щодо них. Але досі так і не порушено питання про рівень впливу на суспільство вже згаданих радикальних організацій та, наприклад, Націонал-більшовицької партії й об’єднання «Свобода» Тягнибока."
Микола ЛЕКАЙ, старший інспектор ВЗГ УМВС
http://umvs.rv.ua/index.php?item=11
Великая депрессия: украинский сиквел
"...Оценивая экономические риски, которые несет Украине Великая депрессия №2, не стоит забывать о рисках цивилизационных.
Будем исходить из наиболее пессимистичного прогноза – банкротство системных банков, резкий промышленный спад, массовая безработица, значительное снижение жизненного уровня.
По всей вероятности, неокрепшая украинская демократия (точнее, то, что от нее осталось) не переживет затяжного экономического кризиса. Под ударом социальной бури она рассыплется, словно карточный домик
Как известно, эпоха Великой депрессии ознаменовалась расцветом авторитаризма на европейском континенте. В 1930-х годах диктаторские режимы были установлены в Германии, Австрии, Португалии, Латвии, Эстонии, Греции…
В государствах, где авторитарные правители уже имелись, гайки были закручены еще сильнее. В разгар мирового экономического кризиса к демократии перешла одна-единственная европейская страна – Испания.
Но там все закончилось гражданской войной и установлением новой, более жесткой диктатуры.
Напрашивается простой вывод: бедность и демократия плохо совместимы друг с другом. Демократическая система не гарантирует превращения нищих в зажиточных граждан. Да, в современном мире все процветающие страны – демократические.
Но зачастую причинно-следственная связь тут обратная. Осознанный спрос на гражданские права и свободы возникает в стабильных экономических условиях, когда людей волнует нечто большее, чем кусок хлеба.
Юлия Владимировна и Виктор Андреевич приложили немало усилий, чтобы постфактум представить украинские события 2004-го как бунт голодных и рабов.
Но душой Майдана были отнюдь не вкладчики Сбербанка СССР, отчаявшиеся получить свои сбережения, не бедные матери, жаждавшие социальных пособий, и не бабушки, мечтавшие о повышенных пенсиях.
Оранжевая оппозиция победила благодаря среднему классу. Вполне обеспеченные, уверенные в себе люди не желали мириться с произволом властей и требовали уважения к своим правам и голосу.
Новая власть отблагодарила средний класс весьма оригинальным способом.
Инициативные и независимые граждане оказались пасынками для президента Ющенко и премьера Тимошенко. Популистский аттракцион невиданной щедрости от ЮВТ и ВАЮ проходил за счет экономически активных слоев населения.
Мы так и не увидели стратегических реформ, которые могли бы смягчить риски нынешнего кризиса и укрепить средний класс – основу гражданского общества, главный оплот демократии. Вместо этого наши лидеры сделали все, чтобы оттолкнуть от себя мыслящую часть электората.
Если в стране разразится масштабный экономический ураган, у многострадального среднего класса не останется ни времени, ни желания отстаивать демократические ценности.
Он будет в одиночку бороться с последствиями кризиса и махнет рукой на государство, политику и политиков.
Главной опорой партийных вожаков станет невзыскательный люмпен, обуреваемый двумя чувствами – голод и ненависть. Это как раз тот материал, из которого лепятся образцовые диктатуры.
Украинская демократия встречает экономический кризис, будучи тяжело больной. Шансы на летальный исход высоки как никогда. Видимо, кончине будет предшествовать мучительная агония – наши "демократические процессы" приобретут гротескный, поистине фантасмагорический характер.
В этом тоже нет ничего нового, достаточно ознакомиться с воспоминаниями очевидца, заставшего крах Веймарской республики: "В ту роковую пору, весной и летом 1932 года, в Германии прошло несколько сотрясших страну выборов, более похожих на ряд стихийных бедствий: президентские выборы, двукратные выборы в рейхстаг, местные выборы в Пруссии – четыре добела раскаленные избирательные кампании в течение восьми месяцев, и это при том, что страна и так стояла на грани гражданской войны".
Что-то очень знакомое, не правда ли?
А вот еще один характерный штрих той бурной эпохи: "Поляризация, не оставлявшая среднего пути между опасными крайностями, нарастала с роковой неотвратимостью. Об этом красноречиво свидетельствует название тогдашнего бестселлера, книги некоего Никербокера "Германия нацистская или советская?"
В принципе, у нас уже наметилась схожая тенденция. В западных регионах страны растет популярность Олега Тягнибока и его соратников. Пенсионеры Юго-Востока, разочарованные соглашательством Януковича, возвращаются в электоральное лоно КПУ."
Михайло Дубинянський
http://www.khpg.org/index.php?id=1225097364
Так от, шановні прихильники Олега Тягнибока і ВО "Свобода", наведені цитати є лише малою частиною того, що вдалося знайти за неповну годину моніторингу. Вам здається, що вищенаведене не є правдою? Нажаль, ні. До вашої уваги програми кандидата в Президенти України пана Тягнибока: http://www.tyahnybok.info/dokumenty/inshi/012613/
Запрошую вас до діалогу, до відкритої дискусії. Разом ми можемо поспілкуватися як про гарні, так і про небезпечні сторони вашого руху і вашого лідера. Не маю сумніву, що наша відверта розмова принесе велику користь громадянам України.
З повагою,
Борис Чикулай
P.S. Викликає занепокоєння наступний факт: прихильників ВО "Свобода" можуть зпровокувати люди, котрім не подобається наступне дослідження ЛЮСТРАЦІЯ АБО УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ КГБ Громадський інформаційний проект, мета якого - викрити присутність ймовірних агентів КГБ, комуністичної і комсомольської верхівки СССР серед влади нашої держави. Кількість і відсотки вирахувані на основі публічної інформації. Перевірено 909 біографій державних службовців України: Секретаріат Президента, Кабінет міністрів, центральні органи виконавчої влади, Національний банк, Центральна виборча комісія, Верховна Рада, партії України та інші. Детальніше...
ДОВІДНИК
РАСИЗМ (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно расистських теорій, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак "прив'язуються" важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або ж робляться грубі узагальнення на зразок: "усі негри ліниві", "усі жиди жадібні" і т.п. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості, і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації і інших культурних процесів.
КСЕНОФОБІЯ від грецьких слів ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та φόβος (фобос), що означає "страх", — це 1) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного. 2) Страх перед чужоземцями та ненависть до них. 3) У науковій фантастиці ксенофобія - це страх перед інопланетянами. Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї. Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.
В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.
"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.
Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів."
_
26 January, 2010
Гей-форум України звернувся до української делегації в ПАРЄ
Напередодні голосування Парламентської асамблеї Ради Європи з проблеми дискримінації сексуальних меншин українське гей-співтовариство направило до делегатів від України листа із закликом підтримати відповідну резолюцію.
Про це повідомляє Гей-форум України.
27 січня 2010 на розгляд сесії Парламентської асамблеї Ради Європи комітетом з законодавства та прав людини буде винесено питання Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Проект резолюції містить п'ятнадцять рекомендацій на адресу держав-членів Ради Європи, серед яких - легалізація одностатевих партнерств, надання обом партнерам батьківських прав щодо дітей, що виховуються в одностатевих родинах, законодавча боротьба з дискримінацією сексуальних меншин та інші заходи, повідомили в Гей-форумі.
Голосування по проекту відповідної резолюції відбудеться за участю української делегації, до складу якої входять 12 народних депутатів України, в тому числі Ольга Герасим'юк, Оксана Білозір, Григорій Омельченко, Петро Симоненко та Сергій Головатий.
Напередодні голосування в ПАРЄ організації громадянського суспільства України оприлюднили відкритого листа, в якому закликали членів української делегації в ПАРЄ рішуче підтримати європейську ініціативу щодо захисту цивільних прав ЛГБТ-спільноти. Документ офіційно направлений главі Постійної делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи.
"Жити в одностатевому союзі - це неприродно, але тільки для натуралів. А для геїв поєднувати себе узами любові з людиною своєї статі так само натурально , як для лівші - писати лівою рукою. Одностатеві родини повинні бути освячені силою закону. Порушення прав людини тільки через те, що хтось любить людину однієї з ним статі, повинні рішуче припинятися. Ми віримо в те, що Парламентській асамблеї Ради Європи вистачить рішучості й політичної волі поставити сексуальну і гендерну дискримінацію поза законом, - коментує майбутнє голосування в ПАРЄ лідер Гей-Форуму України Святослав Шеремет.
Гей-форум нагадав, що "деякі релігійні конфесії країни закликають українську владу засудити цю загальноєвропейську ініціативу".
"Для нас прозвучали дуже дивно звернення деяких релігійних конфесій країни на адресу української влади з проханням засудити цю загальноєвропейську ініціативу. ПАРЄ - це міждержавний, а не Міжцерковний орган, і рішення ПАРЄ жодним чином не стосуються юрисдикції церков у їхньому праві на освячення або неосвячення одностатевих шлюбів . Лютерани Швеції вирішили освячувати; православні Церкви України поки що до цього кроку не готові - це святе право будь-якої конфесії. Але якщо двоє людей хочуть відрегулювати за допомогою закону, а не за допомогою церкви, свої родинні стосунки, то держава повинна надати таку можливість. Перепрошуємо за банальність, але родина - це осередок суспільства, і для гомосексуальних громадян вона не менш важлива, ніж для гетеросексуалів ", - каже Святослав Шеремет.
Автори відкритого листа наводять також публічні позиції провідних українських політичних сил щодо громадян України гомосексуальної орієнтації. Так, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, народний депутат від Партії Регіонів Ганна Герман у грудні минулого року заявила: "Я демократ за переконаннями. Вважаю, що людина повинна мати право вибору і що суспільство має рахуватися з його вибором" . Ще більш коротко висловилася в 2004 році чинний прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко: "Кожен повинен мати право вибору своєї долі".
Як повідомлялося раніше, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) направила вищим посадовим особам української влади, а також опозиції листа із закликом не підтримувати легалізацію одностатевих шлюбів. Гей-Форум України відреагував на це, закликавши представників Церкви враховувати право гомосексуальних, бісексуальних та трансгендерних людей на повагу до їхньої людської гідності.
korespondent.net
Про це повідомляє Гей-форум України.
27 січня 2010 на розгляд сесії Парламентської асамблеї Ради Європи комітетом з законодавства та прав людини буде винесено питання Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Проект резолюції містить п'ятнадцять рекомендацій на адресу держав-членів Ради Європи, серед яких - легалізація одностатевих партнерств, надання обом партнерам батьківських прав щодо дітей, що виховуються в одностатевих родинах, законодавча боротьба з дискримінацією сексуальних меншин та інші заходи, повідомили в Гей-форумі.
Голосування по проекту відповідної резолюції відбудеться за участю української делегації, до складу якої входять 12 народних депутатів України, в тому числі Ольга Герасим'юк, Оксана Білозір, Григорій Омельченко, Петро Симоненко та Сергій Головатий.
Напередодні голосування в ПАРЄ організації громадянського суспільства України оприлюднили відкритого листа, в якому закликали членів української делегації в ПАРЄ рішуче підтримати європейську ініціативу щодо захисту цивільних прав ЛГБТ-спільноти. Документ офіційно направлений главі Постійної делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи.
"Жити в одностатевому союзі - це неприродно, але тільки для натуралів. А для геїв поєднувати себе узами любові з людиною своєї статі так само натурально , як для лівші - писати лівою рукою. Одностатеві родини повинні бути освячені силою закону. Порушення прав людини тільки через те, що хтось любить людину однієї з ним статі, повинні рішуче припинятися. Ми віримо в те, що Парламентській асамблеї Ради Європи вистачить рішучості й політичної волі поставити сексуальну і гендерну дискримінацію поза законом, - коментує майбутнє голосування в ПАРЄ лідер Гей-Форуму України Святослав Шеремет.
Гей-форум нагадав, що "деякі релігійні конфесії країни закликають українську владу засудити цю загальноєвропейську ініціативу".
"Для нас прозвучали дуже дивно звернення деяких релігійних конфесій країни на адресу української влади з проханням засудити цю загальноєвропейську ініціативу. ПАРЄ - це міждержавний, а не Міжцерковний орган, і рішення ПАРЄ жодним чином не стосуються юрисдикції церков у їхньому праві на освячення або неосвячення одностатевих шлюбів . Лютерани Швеції вирішили освячувати; православні Церкви України поки що до цього кроку не готові - це святе право будь-якої конфесії. Але якщо двоє людей хочуть відрегулювати за допомогою закону, а не за допомогою церкви, свої родинні стосунки, то держава повинна надати таку можливість. Перепрошуємо за банальність, але родина - це осередок суспільства, і для гомосексуальних громадян вона не менш важлива, ніж для гетеросексуалів ", - каже Святослав Шеремет.
Автори відкритого листа наводять також публічні позиції провідних українських політичних сил щодо громадян України гомосексуальної орієнтації. Так, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, народний депутат від Партії Регіонів Ганна Герман у грудні минулого року заявила: "Я демократ за переконаннями. Вважаю, що людина повинна мати право вибору і що суспільство має рахуватися з його вибором" . Ще більш коротко висловилася в 2004 році чинний прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко: "Кожен повинен мати право вибору своєї долі".
Як повідомлялося раніше, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) направила вищим посадовим особам української влади, а також опозиції листа із закликом не підтримувати легалізацію одностатевих шлюбів. Гей-Форум України відреагував на це, закликавши представників Церкви враховувати право гомосексуальних, бісексуальних та трансгендерних людей на повагу до їхньої людської гідності.
korespondent.net
Тимошенко-Янукович: зовнішня політика
Якою буде зовнішня політика президента Януковича чи президента Тимошенко у разі приходу до влади, якою буде співпраця із НАТО та іншими міжнародними структурами?
Віктор Янукович виступає за стратегічне партнерство зі США і ЄС, а також наполягає на позаблоковому статусі України. Між тим інший лідер президентських перегонів - Юлія Тимошенко - твердить про необхідність вступу до ЄС за умови досягнення європейських стандартів, а також про необхідність входження Києва до європейської системи колективної безпеки. Експерти переконані, що після президентських виборів, хоч би хто прийшов до влади, поступ до ЄС і НАТО дещо загальмується.
До виборів президента обидва головні кандидати підійшли з чітко визначеними позиціями у взаєминах з НАТО і ЄС. Щодо Північноатлантичного альянсу, то у програмі Віктора Януковича заявлено, що основним завданням зовнішньої політики є збереження позаблокового статусу України.
Віктор Янукович: "Україна буде позаблоковою державою. Україна не буде вступати у жодний військовий блок. Це точка зору українського народу, яку потрібно поважати. І яку потрібно враховувати."
У програмі пана Януковича також ідеться про прагнення кандидата забезпечити стратегічне партнерство зі США , ЄС і країнами великої "двадцятки". А також відновлення взаємин з Росією і СНД в цілому.
Між Заходом і Сходом
Директор інституту Горшеніна Кость Бондаренко в інтерв'ю Бі-Бі-Сі висловив переконання, що хоча особу Віктора Януковича асоціюють з консервативними групами Сходу України, він навряд чи буде повністю орієнтуватися на Росію.
Кость Бондаренко: "Щодо міжнародної політики, економічних моментів, соціальних моментів, моментів, спрямованих на захист вітчизняного виробника, думаю, що Янукович буде відстоювати доволі жорстко позицію України, так само, як і Тимошенко. Східноукраїнські групи доволі ревниво ставилися до засилля російських транснаціональних корпорацій на території України, і протягом тривалого часу намагалися захищати український ринок від засилля російських олігархів. Кожен розумів, що прихід росіян загрожує економічній безпеці кожного окремого продуцента на Сході України."
Водночас Юлія Тимошенко переконана, що Україна стане членом ЄС, коли українці побудують Європу у своїй державі. Прем'єр не проти участі України у системах колективної безпеки, але вважає, що питання вступу до НАТО розділяє суспільство і тому доля участі у системі колективної безпеки має вирішуватися шляхом референдуму.
Юлія Тимошенко: "Участь України в колективних системах безпеки є необхідною, тому що самотня держава, яка не має надійної опори в системі колективної безпеки, сьогодні ніколи не буде повноцінно захищеною. Водночас, питання вступу до НАТО, і треба це визнати, розділяє українське суспільство."
Верхи на ГТС
Політичний оглядач Кость Бондаренко переконаний, що зовнішня політика Юлії Тимошенко буде зорієнтована насамперед на налагодження посередницьких взаємин у трикутнику Москва-Берлін-Париж.
Кость Бондаренко: "Тимошенко, як знавець газових, енергетичних схем чудово розуміє, що головне багатство України - її газотранспортна система. Тому вона, очевидно, буде намагатися перетворити Україну на такого собі посередника між постачальниками і споживачами газу, тобто між Росією і ЄС. Враховуючи напівміфічний трикутних Москва-Берлін-Париж, Тимошенко захоче не тільки якимось чином його модернізувати і матеріалізувати, а й вписати Україну у цей трикутник."
Після виборів президента 2004 року з вуст і Віктора Януковича, і Юлії Тимошенко лунали різні точки зору щодо взаємин з ЄС і НАТО. Приміром, у жовтні 2006 року пан Янукович, вчергове очоливши з подання Віктора Ющенка уряд, заявив в інтерв'ю німецькій пресі, що Україна не змінила своєї орієнтації і її стратегічною метою залишається входження до євроатлантичного простору.
Нині пан Янукович, виступаючи проти входження України до НАТО, висловлює зацікавленість щодо ініціативи президента Росії Дмітрія Медвєдєва стосовно створення нової європейської системи колективної безпеки, яку не підтримує більшість членів НАТО.
І пан Президент, і пані Президент не будуть зацікавлені в НАТО
Тим часом точки зору експертів різняться з приводу того, якою буде політика щодо ЄС і НАТО Віктора Януковича чи Юлії Тимошенко вже після обрання одного з них президентом.
Голова Атлантичної Ради України Вадим Гречанінов переконаний, що після виборів голови держави взаємини з НАТО можуть змінити інтенсивність. Якщо президентом стане Юлія Тимошенко, то стосунки з альянсом збережуться, але стануть дещо млявими. Якщо ж переможе Янукович, євроатлантичний курс буде згортатится, каже пан Гречанінов.
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер передбачає, що хто б не став президентом, збережеться прагнення України до Європи і тенденція поліпшення взаємин між Києвом і Євросоюзом. І якщо Україні вдасться вийти на Угоду щодо вільної торгівлі з ЄС, Києву буде важко говорити про митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Щодо НАТО, то, на думку пана Пайфера, яку він висловив в інтерв'ю Інтерфаксу, план вступу до альянсу відійде далеко на задній план. Ні Тимошенко, ні Янукович не будуть наполягати на швидкому вступі до НАТО, вважає дипломат.
Без різниці?
Водночас голова громадської Ліги Україна-НАТО Сергій Джердж сказав Бі-Бі-Сі, що Юлія Тимошенко, попри свої заяви про референдум, буде більше відстоювати курс на європейську інтеграцію, хоча, на думку аналітика, і пан Янукович, у разі перемоги, навряд чи зможе відійти від обраного шляху.
Сергій Джердж: "Судячи із загальних підстав, можна сказати, що Тимошенко більше стурбована цими питаннями, і, можливо, вона співробітництву з НАТО буде приділяти більше уваги. Проте я думаю, що і Янукович, якщо він здобуде цю посаду, змушений буде рухатись у тому магістральному напрямку, яким рухається держава. Тут він, як державний діяч, повинен буде усвідомити, що співпраця з НАТО і набуття членства необхідні."
В цілому, західні експерти сходяться на тому, що Тимошенко є більш бажаним президентом для ЄС, ніж Янукович. Експерт Португальського інституту міжнародних відносин і безпеки Васко Мартінс сказав Уніан, що Янукович сприймається європейськими лідерами як кандидат, якого підтримує Москва, і який не несе демократичних цінностей, які б ЄС хотів бачити в Україні.
Разом із тим, на думку експертів, новий президент, хто б ним не став, буде здебільшого ховатися за риторикою європейської інтеграції.
Водночас аналітики кажуть, що для Європи на нинішньому етапі все ж головне не прізвище президента, а необхідність проведення другого туру виборів демократичним шляхом.
bbc.ua
Віктор Янукович виступає за стратегічне партнерство зі США і ЄС, а також наполягає на позаблоковому статусі України. Між тим інший лідер президентських перегонів - Юлія Тимошенко - твердить про необхідність вступу до ЄС за умови досягнення європейських стандартів, а також про необхідність входження Києва до європейської системи колективної безпеки. Експерти переконані, що після президентських виборів, хоч би хто прийшов до влади, поступ до ЄС і НАТО дещо загальмується.
До виборів президента обидва головні кандидати підійшли з чітко визначеними позиціями у взаєминах з НАТО і ЄС. Щодо Північноатлантичного альянсу, то у програмі Віктора Януковича заявлено, що основним завданням зовнішньої політики є збереження позаблокового статусу України.
Віктор Янукович: "Україна буде позаблоковою державою. Україна не буде вступати у жодний військовий блок. Це точка зору українського народу, яку потрібно поважати. І яку потрібно враховувати."
У програмі пана Януковича також ідеться про прагнення кандидата забезпечити стратегічне партнерство зі США , ЄС і країнами великої "двадцятки". А також відновлення взаємин з Росією і СНД в цілому.
Між Заходом і Сходом
Директор інституту Горшеніна Кость Бондаренко в інтерв'ю Бі-Бі-Сі висловив переконання, що хоча особу Віктора Януковича асоціюють з консервативними групами Сходу України, він навряд чи буде повністю орієнтуватися на Росію.
Кость Бондаренко: "Щодо міжнародної політики, економічних моментів, соціальних моментів, моментів, спрямованих на захист вітчизняного виробника, думаю, що Янукович буде відстоювати доволі жорстко позицію України, так само, як і Тимошенко. Східноукраїнські групи доволі ревниво ставилися до засилля російських транснаціональних корпорацій на території України, і протягом тривалого часу намагалися захищати український ринок від засилля російських олігархів. Кожен розумів, що прихід росіян загрожує економічній безпеці кожного окремого продуцента на Сході України."
Водночас Юлія Тимошенко переконана, що Україна стане членом ЄС, коли українці побудують Європу у своїй державі. Прем'єр не проти участі України у системах колективної безпеки, але вважає, що питання вступу до НАТО розділяє суспільство і тому доля участі у системі колективної безпеки має вирішуватися шляхом референдуму.
Юлія Тимошенко: "Участь України в колективних системах безпеки є необхідною, тому що самотня держава, яка не має надійної опори в системі колективної безпеки, сьогодні ніколи не буде повноцінно захищеною. Водночас, питання вступу до НАТО, і треба це визнати, розділяє українське суспільство."
Верхи на ГТС
Політичний оглядач Кость Бондаренко переконаний, що зовнішня політика Юлії Тимошенко буде зорієнтована насамперед на налагодження посередницьких взаємин у трикутнику Москва-Берлін-Париж.
Кость Бондаренко: "Тимошенко, як знавець газових, енергетичних схем чудово розуміє, що головне багатство України - її газотранспортна система. Тому вона, очевидно, буде намагатися перетворити Україну на такого собі посередника між постачальниками і споживачами газу, тобто між Росією і ЄС. Враховуючи напівміфічний трикутних Москва-Берлін-Париж, Тимошенко захоче не тільки якимось чином його модернізувати і матеріалізувати, а й вписати Україну у цей трикутник."
Після виборів президента 2004 року з вуст і Віктора Януковича, і Юлії Тимошенко лунали різні точки зору щодо взаємин з ЄС і НАТО. Приміром, у жовтні 2006 року пан Янукович, вчергове очоливши з подання Віктора Ющенка уряд, заявив в інтерв'ю німецькій пресі, що Україна не змінила своєї орієнтації і її стратегічною метою залишається входження до євроатлантичного простору.
Нині пан Янукович, виступаючи проти входження України до НАТО, висловлює зацікавленість щодо ініціативи президента Росії Дмітрія Медвєдєва стосовно створення нової європейської системи колективної безпеки, яку не підтримує більшість членів НАТО.
І пан Президент, і пані Президент не будуть зацікавлені в НАТО
Тим часом точки зору експертів різняться з приводу того, якою буде політика щодо ЄС і НАТО Віктора Януковича чи Юлії Тимошенко вже після обрання одного з них президентом.
Голова Атлантичної Ради України Вадим Гречанінов переконаний, що після виборів голови держави взаємини з НАТО можуть змінити інтенсивність. Якщо президентом стане Юлія Тимошенко, то стосунки з альянсом збережуться, але стануть дещо млявими. Якщо ж переможе Янукович, євроатлантичний курс буде згортатится, каже пан Гречанінов.
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер передбачає, що хто б не став президентом, збережеться прагнення України до Європи і тенденція поліпшення взаємин між Києвом і Євросоюзом. І якщо Україні вдасться вийти на Угоду щодо вільної торгівлі з ЄС, Києву буде важко говорити про митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Щодо НАТО, то, на думку пана Пайфера, яку він висловив в інтерв'ю Інтерфаксу, план вступу до альянсу відійде далеко на задній план. Ні Тимошенко, ні Янукович не будуть наполягати на швидкому вступі до НАТО, вважає дипломат.
Без різниці?
Водночас голова громадської Ліги Україна-НАТО Сергій Джердж сказав Бі-Бі-Сі, що Юлія Тимошенко, попри свої заяви про референдум, буде більше відстоювати курс на європейську інтеграцію, хоча, на думку аналітика, і пан Янукович, у разі перемоги, навряд чи зможе відійти від обраного шляху.
Сергій Джердж: "Судячи із загальних підстав, можна сказати, що Тимошенко більше стурбована цими питаннями, і, можливо, вона співробітництву з НАТО буде приділяти більше уваги. Проте я думаю, що і Янукович, якщо він здобуде цю посаду, змушений буде рухатись у тому магістральному напрямку, яким рухається держава. Тут він, як державний діяч, повинен буде усвідомити, що співпраця з НАТО і набуття членства необхідні."
В цілому, західні експерти сходяться на тому, що Тимошенко є більш бажаним президентом для ЄС, ніж Янукович. Експерт Португальського інституту міжнародних відносин і безпеки Васко Мартінс сказав Уніан, що Янукович сприймається європейськими лідерами як кандидат, якого підтримує Москва, і який не несе демократичних цінностей, які б ЄС хотів бачити в Україні.
Разом із тим, на думку експертів, новий президент, хто б ним не став, буде здебільшого ховатися за риторикою європейської інтеграції.
Водночас аналітики кажуть, що для Європи на нинішньому етапі все ж головне не прізвище президента, а необхідність проведення другого туру виборів демократичним шляхом.
bbc.ua
25 January, 2010
Тисячі британських фотографів вийшли на демонстрацію через заборону фотографувати на вулиці
Більше двох тисяч британських фотографів провели в Лондоні демонстрацію з вимогою не обмежувати їхнього права фотографувати на вулиці. За їхніми словами, поліцейські занадто часто підозрюють їх у намірі влаштувати теракт.
За словами демонстрантів, більшість з яких - професійні фотографи, поліція під приводом боротьби з тероризмом останнім часом часто перевіряє вміст рюкзаків фотографів, вимагає не знімати будівлі, або затримує з метою визначити особистість.
Формально поліцейські отримали це право після прийняття в 2000 році закону Про тероризм, 44-а глава якого дозволяє в певних районах Британії затримувати і проводити обшук людей без спеціального дозволу, пише видання Guardian.
Здійснювати це право щодо фотографів правоохоронці почали відносно недавно. Це і призвело до акції, яка отримала назву Я - фотограф, не терорист!
"Робити фотографії в публічних місцях - право кожного, і ми хотіли б про це нагадати", - пояснив мету акції фотограф Guardian Марк Веллі. - "Те, що до професійних фотографів зараз особливе ставлення, стало очевидним. І це не тому, що ми "підозрілі"- а тому що ми фотографи".
Раніше Європейський суд з прав людини вже визнав, що використання принципів антитерористичного закону щодо фотографів і мирних демонстрантів - "недостатньо виправдане".
Демонстранти пройшлися центром міста, постійно фотографуючи будівлі і людей навколо. А завершилася акція на Трафальгардській площі, яку демонстранти протягом 15 хвилин освітлювали своїми фотоспалахами.
bbc.ua
За словами демонстрантів, більшість з яких - професійні фотографи, поліція під приводом боротьби з тероризмом останнім часом часто перевіряє вміст рюкзаків фотографів, вимагає не знімати будівлі, або затримує з метою визначити особистість.
Формально поліцейські отримали це право після прийняття в 2000 році закону Про тероризм, 44-а глава якого дозволяє в певних районах Британії затримувати і проводити обшук людей без спеціального дозволу, пише видання Guardian.
Здійснювати це право щодо фотографів правоохоронці почали відносно недавно. Це і призвело до акції, яка отримала назву Я - фотограф, не терорист!
"Робити фотографії в публічних місцях - право кожного, і ми хотіли б про це нагадати", - пояснив мету акції фотограф Guardian Марк Веллі. - "Те, що до професійних фотографів зараз особливе ставлення, стало очевидним. І це не тому, що ми "підозрілі"- а тому що ми фотографи".
Раніше Європейський суд з прав людини вже визнав, що використання принципів антитерористичного закону щодо фотографів і мирних демонстрантів - "недостатньо виправдане".
Демонстранти пройшлися центром міста, постійно фотографуючи будівлі і людей навколо. А завершилася акція на Трафальгардській площі, яку демонстранти протягом 15 хвилин освітлювали своїми фотоспалахами.
bbc.ua
Європа обирає еко-одяг і "чесну торгівлю"
Одяг, виготовлений без застосування шкідливих хімічних речовин і генних технологій, а також без використання примусової чи дитячої праці, набирає дедалі більшої популярності у Німеччині. Попри кризу.
На плантації бавовни регулярно виливається багато шкідливих хімічних речовин, заради забезпечення більшого урожаю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку у світі від пестицидів гинуть 28 тисяч селян. Після збирання урожаю, бавовну знову обробляють хімікатами, потім фарбують вже готову тканину шкідливими для здоров'я фарбами. За все це робітникам платять копійки.
Уявляючи собі таку картину, споживач з країн ЄС дедалі частіше робить вибір не на користь дешевого текстилю, а дорожчого одягу, виготовленого за принципами чесної торгівлі, а також з позначкою «біо-бавовна». Тож, не дивно, що цей ринок стрімко зростає.
"Чистий одяг"
«Це невеличка фірма з Англії. Вони виготовляють одяг зі старого текстилю, наприклад, зі старих сорочок - нові спідниці. Або беруть звичайну біо-майку, виготовлену за принципами чесної торгівлі, дошивають до неї нові деталі, й виходить щось нове і красиве», - розповідає Торстен Лемкюлер – власник крамнички «чесного і нешкідливого одягу» у Білефельді.
Модні майки і спідниці з вторинної сировини користуються попитом серед покупців, адже такий одяг, по-перше, не шкодить здоров'ю споживача, а також допомагає збереженню довкілля. Це нині загальноєвропейський тренд, каже Торстен Лемкюлер.
З того часу як статті й телевізійні сюжети про роботу дешевих швейних фабрик в Азії жахають покупців, на кожному кроці з'являються нові й нові магазини, що торгують тільки нешкідливим одягом або виробами з біо-бавовни, тобто без застосування генних технологій та небезпечних хімікатів, а також з дотриманням соціальних стандартів для робітників. Купують такі товари, попри недешеві ціни, не лише заможні люди.
Не потрібно 10 пар взуття
Наприклад, 22-річна німецька студентка з Білефельда Ясмін Алуш пояснює свій вибір так: «Не потрібно десять пар взуття, необов'язково щотижня ходити в кіно. Просто, для мене це важливо. Я вражаю, що це по кишені більшості».
Йдеться не лише про турботу про власне здоров'я та захист довкілля, важливим аргументом є протидія експлуатації робітників у бідних країнах. Складно купувати дешеві речі, знаючи, що швачка десь у Бангладеш, шиючи їх майже цілодобово та зносячи побої, отримує за це 15 євро на місяць або не отримує взагалі нічого. Тож, як зауважують прибічники кампанії «За чистий одяг», легше заплатити більше, але знати, що носиш безпечний одяг, при виробництві якого не застосовувалася примусова або дитяча праця.
Автор: Роберт Фішман / Наталя Неділько Редактор: Роман Гончаренко | dw-world.de
На плантації бавовни регулярно виливається багато шкідливих хімічних речовин, заради забезпечення більшого урожаю. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку у світі від пестицидів гинуть 28 тисяч селян. Після збирання урожаю, бавовну знову обробляють хімікатами, потім фарбують вже готову тканину шкідливими для здоров'я фарбами. За все це робітникам платять копійки.
Уявляючи собі таку картину, споживач з країн ЄС дедалі частіше робить вибір не на користь дешевого текстилю, а дорожчого одягу, виготовленого за принципами чесної торгівлі, а також з позначкою «біо-бавовна». Тож, не дивно, що цей ринок стрімко зростає.
"Чистий одяг"
«Це невеличка фірма з Англії. Вони виготовляють одяг зі старого текстилю, наприклад, зі старих сорочок - нові спідниці. Або беруть звичайну біо-майку, виготовлену за принципами чесної торгівлі, дошивають до неї нові деталі, й виходить щось нове і красиве», - розповідає Торстен Лемкюлер – власник крамнички «чесного і нешкідливого одягу» у Білефельді.
Модні майки і спідниці з вторинної сировини користуються попитом серед покупців, адже такий одяг, по-перше, не шкодить здоров'ю споживача, а також допомагає збереженню довкілля. Це нині загальноєвропейський тренд, каже Торстен Лемкюлер.
З того часу як статті й телевізійні сюжети про роботу дешевих швейних фабрик в Азії жахають покупців, на кожному кроці з'являються нові й нові магазини, що торгують тільки нешкідливим одягом або виробами з біо-бавовни, тобто без застосування генних технологій та небезпечних хімікатів, а також з дотриманням соціальних стандартів для робітників. Купують такі товари, попри недешеві ціни, не лише заможні люди.
Не потрібно 10 пар взуття
Наприклад, 22-річна німецька студентка з Білефельда Ясмін Алуш пояснює свій вибір так: «Не потрібно десять пар взуття, необов'язково щотижня ходити в кіно. Просто, для мене це важливо. Я вражаю, що це по кишені більшості».
Йдеться не лише про турботу про власне здоров'я та захист довкілля, важливим аргументом є протидія експлуатації робітників у бідних країнах. Складно купувати дешеві речі, знаючи, що швачка десь у Бангладеш, шиючи їх майже цілодобово та зносячи побої, отримує за це 15 євро на місяць або не отримує взагалі нічого. Тож, як зауважують прибічники кампанії «За чистий одяг», легше заплатити більше, але знати, що носиш безпечний одяг, при виробництві якого не застосовувалася примусова або дитяча праця.
Автор: Роберт Фішман / Наталя Неділько Редактор: Роман Гончаренко | dw-world.de
ЗМІ: Правляча партія Швеції закликала посилити армію через погрози з боку Росії
Правляча Народна партія Швеції виступила з пропозицією розробити нову військову доктрину через загрози стратегічним інтересам країни в акваторії Балтійського моря, які надходять від Росії.
Про це у понеділок, 25 січня, повідомляє німецька газета Die Welt. Зокрема, як пише видання, лідер Народної партії Ян Бйорклунд головну небезпеку бачить у новому культі Сталіна в Росії.
Він запропонував розмістити військовий контингент на острові Готланд у Балтійському морі і вказав на необхідність реструктуризації та модернізації шведської армії. "Швеція має озброїтися, щоб мати можливість захистити себе у випадку реальної небезпеки", цитує газета політика.
Шведів також непокоїть новий газопровід Nord Stream, який, як вважають деякі місцеві експерти, Росія може використовувати з метою шпигунства.
Швеція з 1990 по 2008 рік поступово скорочувала військовий бюджет, тому втілення у життя вимог Бйорклунда стало б радикальним поворотом у шведській політиці безпеки, вказує Die Welt.
korespondent.net
Про це у понеділок, 25 січня, повідомляє німецька газета Die Welt. Зокрема, як пише видання, лідер Народної партії Ян Бйорклунд головну небезпеку бачить у новому культі Сталіна в Росії.
Він запропонував розмістити військовий контингент на острові Готланд у Балтійському морі і вказав на необхідність реструктуризації та модернізації шведської армії. "Швеція має озброїтися, щоб мати можливість захистити себе у випадку реальної небезпеки", цитує газета політика.
Шведів також непокоїть новий газопровід Nord Stream, який, як вважають деякі місцеві експерти, Росія може використовувати з метою шпигунства.
Швеція з 1990 по 2008 рік поступово скорочувала військовий бюджет, тому втілення у життя вимог Бйорклунда стало б радикальним поворотом у шведській політиці безпеки, вказує Die Welt.
korespondent.net
ЛЮСТРАЦІЇ: Розмова з Володимиром Мартинюком, Maidan.ORG.UA
Запис прямого інет-ефіру, котрий відбувся у неділю, 24 січня 2010. Підтеми розмови: Ющенко, Тягнибок, простий люстраційний закон та багато іншго.
Шановні слухачі, дякуємо вам за увагу і участь. До вашої уваги файл запису розмови, перші хвилин 10 грає музика: чекали на пана Володимира. Матеріал подаємо у чистому вигляді, без жодного едітування.
Файл для завантаження:
http://rapidshare.com/files/340535971/Nicecast_Archived_Audio_20100124_1500.mp3.zip
Від себе додам, дуже приємно спостерігати увагу до тематики і до подібної форми спілкування, чудова аудиторія.
Наше "піратське" радіо успішно діє: 86 слухачів; вільний форум (32 -405). Незабаром конкуруватимемо з Шустером ;)
До наступних зустрічей у ефірі!
З повагою,
Борис Чикулай
Форум українців Чеської республіки
http://www.ukraine.cz
Обговорити цю новину у форумі Maidan.ORG.UA
Шановні слухачі, дякуємо вам за увагу і участь. До вашої уваги файл запису розмови, перші хвилин 10 грає музика: чекали на пана Володимира. Матеріал подаємо у чистому вигляді, без жодного едітування.
Файл для завантаження:
http://rapidshare.com/files/340535971/Nicecast_Archived_Audio_20100124_1500.mp3.zip
Від себе додам, дуже приємно спостерігати увагу до тематики і до подібної форми спілкування, чудова аудиторія.
Наше "піратське" радіо успішно діє: 86 слухачів; вільний форум (32 -405). Незабаром конкуруватимемо з Шустером ;)
До наступних зустрічей у ефірі!
З повагою,
Борис Чикулай
Форум українців Чеської республіки
http://www.ukraine.cz
Обговорити цю новину у форумі Maidan.ORG.UA
23 January, 2010
BBC: Хто кого підтримує у другому турі
Комуністична партія, чий лідер Петро Симоненко здобув у першому турі виборів менше 4% голосів, заявила, що готова у другому турі президентських виборів підтримати лідера Партії регіонів Віктора Януковича.
Комуністи вважають, що Янукович декларує альтернативну помаранчевій владі політику, а Юлія Тимошенко є послідовником політики Віктора Ющенка.
КПУ заявила, що передвиборча програма Віктора Януковича багато у чому збігається із програмою Компартії.
"Сьогодні, коли над Україною нависла реальна загроза втрати державного суверенітету, остаточного перетворення її якщо не в колонію, то у протекторат західних монополістичних сил, маріонетку НАТО, подальшого нав’язування суспільству націонал-шовіністичної ідеології, героїзації ОУН-УПА, позиція Партії регіонів та її лідера дає певні підстави сподіватися на те, що цю загрозу вдасться відвернути”, - сказано у заяві КПУ.
Кандидат у президенти, прем'єр Юлія Тимошенко, заявила, що вона лишається відкритою для співпраці з усіма демократичними кандидатами, які балотувалися у президенти у першому турі виборів.
"У нас є досить серйозний ресурс для об’єднання, і я хочу, щоб це об’єднання відбулося. Тому я і Сергію Тігіпку, і Арсенію Яценюку і усім іншим кандидатам, які брали участь у першому турі, сказала: повністю відкрита система співпраці, було б тільки ваше бажання. Хочете брати напрямок роботи – беріть уряд і показуйте, як ви здатні працювати. Беріть інший напрямок, а я у всьому вас підтримаю”, - цитує Юлію Тимошенко її персональний сайт.
Водночас, перебуваючи у передмісті Києва у суботу, Юлія Тимошенко звинуватила у зраді президента Віктора Ющенка. Так вона розцінила його заяву про намір голосувати у другому турі проти обох кандидатів.
Юлію Тимошенко також ображають слова Ющенка про те, що вона і Віктор Янукович – одне і те ж і нагадала, що підтримувала чинного президента на виборах 2004 року.
Юлія Тимошенко заявила, що не вносила кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем'єра і не підписувала з ним жодних меморандумів та універсалів. "Це робили інші люди, тому вони - однакові", - сказала прем’єр-міністр.
Сергій Тігіпко і інтерв'ю Бі-Бі-Сі заявив, що готовий очолити уряд за нового президента, який "відмовиться від популізму", але утримався від того, аби назвати ім'я одного з двох кандидатів.
ЦВК призначила теледебати Януковича і Тимошенко
Центральна виборча комісія призначила теледебати між кандидатами на посаду президента Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем на державному телеканалі на понеділок, 1 лютого. Цей телеефір фінансується за державні кошти, і якщо один із кандидатів не приходить на дебати, то весь час дістається іншому кандидатові.
ЦВК виконала норму закону, призначивши теледебати на Першому національному каналі. Раніше Юлія Тимошенко закликала свого опонента взяти участь у дебатах на будь-якому каналі, однак Віктор Янукович відмовився.
Перед першим туром виборів від телебедатів на національному каналі, окрім Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, відмовилися також Віктор Ющенко, Арсеній Яценюк, Володимир Литвин і Петро Симоненко.
bbc.ua
Комуністи вважають, що Янукович декларує альтернативну помаранчевій владі політику, а Юлія Тимошенко є послідовником політики Віктора Ющенка.
КПУ заявила, що передвиборча програма Віктора Януковича багато у чому збігається із програмою Компартії.
"Сьогодні, коли над Україною нависла реальна загроза втрати державного суверенітету, остаточного перетворення її якщо не в колонію, то у протекторат західних монополістичних сил, маріонетку НАТО, подальшого нав’язування суспільству націонал-шовіністичної ідеології, героїзації ОУН-УПА, позиція Партії регіонів та її лідера дає певні підстави сподіватися на те, що цю загрозу вдасться відвернути”, - сказано у заяві КПУ.
Кандидат у президенти, прем'єр Юлія Тимошенко, заявила, що вона лишається відкритою для співпраці з усіма демократичними кандидатами, які балотувалися у президенти у першому турі виборів.
"У нас є досить серйозний ресурс для об’єднання, і я хочу, щоб це об’єднання відбулося. Тому я і Сергію Тігіпку, і Арсенію Яценюку і усім іншим кандидатам, які брали участь у першому турі, сказала: повністю відкрита система співпраці, було б тільки ваше бажання. Хочете брати напрямок роботи – беріть уряд і показуйте, як ви здатні працювати. Беріть інший напрямок, а я у всьому вас підтримаю”, - цитує Юлію Тимошенко її персональний сайт.
Водночас, перебуваючи у передмісті Києва у суботу, Юлія Тимошенко звинуватила у зраді президента Віктора Ющенка. Так вона розцінила його заяву про намір голосувати у другому турі проти обох кандидатів.
Юлію Тимошенко також ображають слова Ющенка про те, що вона і Віктор Янукович – одне і те ж і нагадала, що підтримувала чинного президента на виборах 2004 року.
Юлія Тимошенко заявила, що не вносила кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем'єра і не підписувала з ним жодних меморандумів та універсалів. "Це робили інші люди, тому вони - однакові", - сказала прем’єр-міністр.
Сергій Тігіпко і інтерв'ю Бі-Бі-Сі заявив, що готовий очолити уряд за нового президента, який "відмовиться від популізму", але утримався від того, аби назвати ім'я одного з двох кандидатів.
ЦВК призначила теледебати Януковича і Тимошенко
Центральна виборча комісія призначила теледебати між кандидатами на посаду президента Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем на державному телеканалі на понеділок, 1 лютого. Цей телеефір фінансується за державні кошти, і якщо один із кандидатів не приходить на дебати, то весь час дістається іншому кандидатові.
ЦВК виконала норму закону, призначивши теледебати на Першому національному каналі. Раніше Юлія Тимошенко закликала свого опонента взяти участь у дебатах на будь-якому каналі, однак Віктор Янукович відмовився.
Перед першим туром виборів від телебедатів на національному каналі, окрім Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, відмовилися також Віктор Ющенко, Арсеній Яценюк, Володимир Литвин і Петро Симоненко.
bbc.ua
22 January, 2010
У німців поширюється тотальний страх щодо китайських шпигунів
Численні згадки про китайських хакерів у німецьких виданнях та помилкове повідомлення про 30 тисяч потенційних китайських шпигунів у Німеччині, схоже, зачепили за живе громадськість Китаю.
Останніми днями тема економічного шпигунства – одна з найпопулярніших у німецьких ЗМІ. Особливо багато статей на цю тему з'явилося після повідомлень про хакерські атаки на інтернет-гіганта Google у Китаї. Утім, найбільшого резонансу набула нещодавня стаття економічного видання «Handelsblatt», яку в свою чергу процитувала китайська «Global Times». За інформацією китайського видання, у статті йшлося не лише про небезпеку для німецьких підприємств з боку китайських шпигунів, а ще про 30 тисяч китайських студентів, науковців та викладачів, які, за даними Федерального відомства захисту конституції Німеччини, начебто задіяні як шпигуни у ФРН.
Не всі китайці - шпигуни
Насправді німецькі ЗМІ писали про те, що служба розвідки Китаю постійно намагається завербувати для шпіонажу так званих «non-professionals» серед освічених китайців у Німеччині. Адже серед студентів за обміном у Німеччині найбільше саме китайців, а ще багато китайських вчених працюють чи проходять стажування в німецьких дослідних інститутах чи на великих підприємствах. Речник Федерального відомства захисту конституції Німеччини застерігає від узагальнень: "Багато з них відчувають особливі зобов'язання по відношенню до своєї батьківщини та китайських відомств, і китайська розвідка користується цим. Але це не дозволяє нам підозрювати усіх, хто належить до цієї групи, яка налічує близько 30 тисяч осіб."
Загалом у Німеччині живуть майже 80 тисяч китайських громадян. За підозрами Федерального відомства захисту конституції, залежно від їхньої кваліфікації деякі китайські спеціалісти зрідка спілкуються зі службою розвідки Китаю. Утім, боятися треба не китайських практикантів, а невидимого ворога, кажуть у відомстві. Адже завдяки електронному шпіонажу через інтернет більшість підприємств навіть не підозрюють, що є жертвами хакерів.
Автори: Крістоф Рікінг, Тетяна Бондаренко Редактор: Захар Бутирський | dw-world.de
Останніми днями тема економічного шпигунства – одна з найпопулярніших у німецьких ЗМІ. Особливо багато статей на цю тему з'явилося після повідомлень про хакерські атаки на інтернет-гіганта Google у Китаї. Утім, найбільшого резонансу набула нещодавня стаття економічного видання «Handelsblatt», яку в свою чергу процитувала китайська «Global Times». За інформацією китайського видання, у статті йшлося не лише про небезпеку для німецьких підприємств з боку китайських шпигунів, а ще про 30 тисяч китайських студентів, науковців та викладачів, які, за даними Федерального відомства захисту конституції Німеччини, начебто задіяні як шпигуни у ФРН.
Не всі китайці - шпигуни
Насправді німецькі ЗМІ писали про те, що служба розвідки Китаю постійно намагається завербувати для шпіонажу так званих «non-professionals» серед освічених китайців у Німеччині. Адже серед студентів за обміном у Німеччині найбільше саме китайців, а ще багато китайських вчених працюють чи проходять стажування в німецьких дослідних інститутах чи на великих підприємствах. Речник Федерального відомства захисту конституції Німеччини застерігає від узагальнень: "Багато з них відчувають особливі зобов'язання по відношенню до своєї батьківщини та китайських відомств, і китайська розвідка користується цим. Але це не дозволяє нам підозрювати усіх, хто належить до цієї групи, яка налічує близько 30 тисяч осіб."
Загалом у Німеччині живуть майже 80 тисяч китайських громадян. За підозрами Федерального відомства захисту конституції, залежно від їхньої кваліфікації деякі китайські спеціалісти зрідка спілкуються зі службою розвідки Китаю. Утім, боятися треба не китайських практикантів, а невидимого ворога, кажуть у відомстві. Адже завдяки електронному шпіонажу через інтернет більшість підприємств навіть не підозрюють, що є жертвами хакерів.
Автори: Крістоф Рікінг, Тетяна Бондаренко Редактор: Захар Бутирський | dw-world.de
Степан Бандера - Герой України
Президент Віктор Ющенко нагородив Степана Бандеру найвищою державною нагородою України - званням Героя України. Відповідний указ підписано з нагоди Дня соборності, що відзначається 22 січня.
В указі президента сказано: "За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу - провідникові Організації українських націоналістів (посмертно)".
Як сказав Віктор Ющенко, такого указу чекали мільйони українців і багато років.
Степана Бандеру, керівника Організації українських націоналістів, вважають ідеологом українського національного руху 20-го століття.
22 січня 1918 року у Києві було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку було проголошено суверенною і незалежною державою.
1919 року, у той самий день на Софіївській площі у Києві було проголошено Акт Соборності українських земель - акт возз'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки.
Однак це об'єднання тривало недовго, незалежність не вдалося втримати, а землі знову були окуповані та поділені. Але історики наголошують, що возз'єднання відбулося передусім у свідомості українців.
У наступні роки 22 січня увійшло в історію іншими знаменними подіями.
22 січня 1978 року на знак протесту проти політики СРСР біля могили Тараса Шевченка у Каневі на Черкащині вчинив акт самоспалення Олекса Гірник із Калуша.
22 січня 1990 року сотні тисяч українців, взявшись за руки, утворили "живий ланцюг" від Києва до Львова на підтримку Акту Собороності.
Суперечливий герой
Указ президента Ющенка, за прогнозами оглядачів, викличе гостру критику Кремля, який звинувачує нинішнього керівника української держави у спробах переписати історію. Постать Степана Бандери, як і інших представників національно-визвольного руху України, у нинішній Росії розглядають крізь призму радянської історичної науки.
Відразу після появи президентського указу опозиційна Партія регіонів оприлюднила заяву для преси, у якій критикує присудження Степану Бандері звання Героя України як таке, що здатне ще більше розколоти країну.
Партія регіонів зазначає в заяві, що Віктор Ющенко мав би бути президентом усієї України, а не її окремої частини.
bbc.ua
В указі президента сказано: "За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу - провідникові Організації українських націоналістів (посмертно)".
Як сказав Віктор Ющенко, такого указу чекали мільйони українців і багато років.
Степана Бандеру, керівника Організації українських націоналістів, вважають ідеологом українського національного руху 20-го століття.
22 січня 1918 року у Києві було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку було проголошено суверенною і незалежною державою.
1919 року, у той самий день на Софіївській площі у Києві було проголошено Акт Соборності українських земель - акт возз'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки.
Однак це об'єднання тривало недовго, незалежність не вдалося втримати, а землі знову були окуповані та поділені. Але історики наголошують, що возз'єднання відбулося передусім у свідомості українців.
У наступні роки 22 січня увійшло в історію іншими знаменними подіями.
22 січня 1978 року на знак протесту проти політики СРСР біля могили Тараса Шевченка у Каневі на Черкащині вчинив акт самоспалення Олекса Гірник із Калуша.
22 січня 1990 року сотні тисяч українців, взявшись за руки, утворили "живий ланцюг" від Києва до Львова на підтримку Акту Собороності.
Суперечливий герой
Указ президента Ющенка, за прогнозами оглядачів, викличе гостру критику Кремля, який звинувачує нинішнього керівника української держави у спробах переписати історію. Постать Степана Бандери, як і інших представників національно-визвольного руху України, у нинішній Росії розглядають крізь призму радянської історичної науки.
Відразу після появи президентського указу опозиційна Партія регіонів оприлюднила заяву для преси, у якій критикує присудження Степану Бандері звання Героя України як таке, що здатне ще більше розколоти країну.
Партія регіонів зазначає в заяві, що Віктор Ющенко мав би бути президентом усієї України, а не її окремої частини.
bbc.ua
Нарешті, Ющенко присвоїв Бандері звання Героя України
Президент України Віктор ЮЩЕНКО присвоїв звання Героя України провіднику ОУН Степану Бандері.
Як передає кореспондент УНІАН, про підписання відповідного указу він сказав, виступаючи з промовою з нагоди Дня Соборності у Національній опері України
Нагороду з рук Президента отримав онук С.Бандери.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про підписання відповідного указу він сказав, виступаючи з промовою з нагоди Дня Соборності у Національній опері України
Нагороду з рук Президента отримав онук С.Бандери.
unian.net
Che Guevara se v 60. letech skrýval na Benešovsku
Praha - Argentinsko-kubánský revolucionář Ernesto Che Guevara se na jaře 1966 skrýval v obci Ládví na Beneševsku. V jedné z tamních vil pod cizím jménem žil pět měsíců, informovala dnešní Mladá fronta Dnes (MfD).
Revolucionář odcestoval do střední Evropy na tak dlouho jen proto, aby strávil několik týdnů se svou přítelkyní, východoněmeckou agentkou Tanjou. V tehdejším Československu si od března do července 1966 současně léčil i astma.
Che Guevara se ukrýval na jednom z konspiračních míst, která měla k dispozici tehdejší československá rozvědka. Oholil si vousy a vlasy a nosil silné brýle, uvedl deník.
Místo úkrytu se serveru iDnes.cz podařilo potvrdit až po několikaměsíčním pátrání v archivech. "Vaše indicie považuji za relevantní," řekl historik Prokop Tomek z Vojenského historického ústavu.
Vilu, v níž Che Guevara žil, stát prodal v roce 1978. Současný majitel serveru iDnes.cz řekl, že o tom, kdo v jeho domě kdysi přebýval, neměl ani tušení. Nynější místostarosta Kamenice Jiří Česal o Che Guevarově pobytu v Ládví ví. "Místní si na Kubánce pamatují," řekl Česal.
Jeden z hlavních důkazů o revolucionářově pobytu v ČSSR poskytly jeho vlastní zápisky publikované ve španělsky psané knize Poznámky z Prahy. Důležité je i svědectví bývalého agenta kubánské rozvědky, diplomata Joseho Luise Ojalva, jenž měl Che Guevarův utajený pobyt plně na starosti.
Všechny indicie se propojily díky informacím ze složky Che Guevarovy milenky Tamary Bunkeové, známé pod přezdívkou Tanja. Svazek je v Archivu bezpečnostních složek, uvedl deník.
Československá tajná služba Bunkeovou vycvičila, poskytla jí falešnou identitu a vyrobila cestovní pasy s nepravými vízy. Takzvanou instruktáž Tanja absolvovala právě ve vile v Ládví.
Che Guevara odjel z Československa 19. července 1966 s uruguayským pasem na jméno Ramón Benitez. Vlakem z Prahy jel do Vídně, kde přesedl na vlak do Ženevy, odtud pak jel do Curychu. Poté odletěl přes Moskvu do Havany.
Autor: ČTK | www.ctk.cz
Revolucionář odcestoval do střední Evropy na tak dlouho jen proto, aby strávil několik týdnů se svou přítelkyní, východoněmeckou agentkou Tanjou. V tehdejším Československu si od března do července 1966 současně léčil i astma.
Che Guevara se ukrýval na jednom z konspiračních míst, která měla k dispozici tehdejší československá rozvědka. Oholil si vousy a vlasy a nosil silné brýle, uvedl deník.
Místo úkrytu se serveru iDnes.cz podařilo potvrdit až po několikaměsíčním pátrání v archivech. "Vaše indicie považuji za relevantní," řekl historik Prokop Tomek z Vojenského historického ústavu.
Vilu, v níž Che Guevara žil, stát prodal v roce 1978. Současný majitel serveru iDnes.cz řekl, že o tom, kdo v jeho domě kdysi přebýval, neměl ani tušení. Nynější místostarosta Kamenice Jiří Česal o Che Guevarově pobytu v Ládví ví. "Místní si na Kubánce pamatují," řekl Česal.
Jeden z hlavních důkazů o revolucionářově pobytu v ČSSR poskytly jeho vlastní zápisky publikované ve španělsky psané knize Poznámky z Prahy. Důležité je i svědectví bývalého agenta kubánské rozvědky, diplomata Joseho Luise Ojalva, jenž měl Che Guevarův utajený pobyt plně na starosti.
Všechny indicie se propojily díky informacím ze složky Che Guevarovy milenky Tamary Bunkeové, známé pod přezdívkou Tanja. Svazek je v Archivu bezpečnostních složek, uvedl deník.
Československá tajná služba Bunkeovou vycvičila, poskytla jí falešnou identitu a vyrobila cestovní pasy s nepravými vízy. Takzvanou instruktáž Tanja absolvovala právě ve vile v Ládví.
Che Guevara odjel z Československa 19. července 1966 s uruguayským pasem na jméno Ramón Benitez. Vlakem z Prahy jel do Vídně, kde přesedl na vlak do Ženevy, odtud pak jel do Curychu. Poté odletěl přes Moskvu do Havany.
Autor: ČTK | www.ctk.cz
Subscribe to:
Posts (Atom)