Вибачення прихильникам Олега Тягнибока і ВО "Свобода"

Напередодні першого туру виборів, на сторінках Ukraine.CZ мною було розміщено заклик голосувати за чинного президента.

Окрім того, я дозволив собі надати загальну характеристику кандидатам, розбивши їх на 4 групи: захід, кгб, клоуни і фашисти. Не вдаючися до подробиць, я відніс панів Тягнибока і Ратушняка до останньої групи.

Відповідно, прихильники Тягнибока і ВО "Свобода" надсилають погрози, вимагають вибачення, так як багато з них не згодні або не розуміють класифікації. Після розмови з друзями у Чехії й Україні, котрі наближені до цієї організації, я усе ж таки вирішив написати це повідомлення-вибачення, для пояснення своєї позиції. Нині я переконаний, що у згаданій агітці я мусив детально, пункт за пунктом пояснити читачам паралелі з політичної програми пана Тягнибока, котрі примусили мене віднести його до цієї дискваліфікаційної категорії.

Тож вибачаюся за свою неуважність.

Бажаючи виправити цю ситуацію, я склав моніторинг української преси, котра допоможе нам розібратися у проблематиці:


Хто ж такі українці? З приводу останніх заяв Тягнибока. І не тільки...

"...Здавалося б, дещо теоретична проблема «хто саме є українцем» за останній час помітно актуалізувалася і перейшла в практичну площину. Виборчий успіх на Тернопільщині Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з його програмою захисту етнічних українців і квотування залежно від етнічного походження місць у представницькій владі; вбивство в Одесі особами, які звуть себе антифашистами, активіста чи то української націоналістичної, чи то панслов’янської расистської організації Максима Чайки; скандальні в очах багатьох політиків результати голосування аудиторії на телешоу «Шустер Live», коли гасло «Україна для українців» підтримав 71% публіки у студії, вважаючи його патріотичним, і таке інше, – все це засвідчує, що проблема українськості громадян України стала нині – чи то об’єктивно, чи то з чиєїсь подачі – реальним чинником політичних процесів і виборчих змагань.
Ба більше: певні політичні сили (те ж ВО «Свобода») вимагають ухвалення спеціального закону про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. А ще ж існує й проблема тих, про кого лідер «Свободи» Олег Тягнибок говорить: «У нас є багато людей, які є наполовину українцями, а наполовину представниками інших націй».

А є й політичні сили та інтелектуали, що вважають: українцями слід називати всіх громадян України, так би мовити, за паспортом, незалежно від будь-яких чинників, навіть від ненависті до Української держави. Тобто проблеми українськості громадян України немає й бути не може, то все «вигадка націоналістичних, нацистських, фашистських (через кому) мерзотників»."

Сергій Грабовський, Радіо Свобода
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1617083.html


Тягнибоки. Час прощатися

"...Ще навесні в містах України з’явилися повнокольорні наліпки ксенофобського змісту з надписом: "Пам’ятай! Матюки перетворюють тебе на москаля". Слово "москаля" прописане найбільшим шрифтом, а в підтвердження тези на наліпці - фотографія літньої людини, яка посміхалася беззубою посмішкою, і всім своїм виглядом мала вказувати, що саме такими, і не інакшими є москалі – старі, беззубі, неохайні.

Дивно, як на наліпці не з’явилася ще й пляшка "русской водки". І знову ж таки, знаючи крайні праві погляди Тягнибока з його специфічним патріотизмом, близький хіба що тим 0,3% виборцям, які проголосували за блок на парламентських виборах 2006 року, ця ксенофобія і розпалювання міжетнічної ворожнечі Тягнибока бодай не є вже такою новиною.

Раціональні люди не піддаються на подібні дешеві провокації. Й мали б усвідомлювати. Тягнибок – це не сучасна Україна, це не український націоналізм, і тим паче не патріотизм, а радше крайній маргінес, невдала копія французьких ультраправих на чолі з Ле Пеном."

Віталій Мороз
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9d9e077ed/


Про необхідність українського націоналізму в Україні

"...Схоже, ідеологи "Свободи" ніколи не вчили українську історію, а то б вони знали про молдованина митрополита Петра Могилу, полковників Морозенка-Мрозовецького (поляка), Герцика (єврея), Джелаліїв (татар), Немирича (напівполяка, наполовину взагалі невідомо кого), гетьманів Пилипа Орлика (мати – з сім'ї хрещених євреїв) та Івана Мазепу (була таки у нього польська кров).

Знали б вони і про старших офіцерів та генералів УНР, ЗУНР, Гетьманату з не дуже типовими для українців прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанс, Сінклер, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – німці, шведи, росіяни, татари...

А ще про члена проводу ОУН Ріко Ярого, поета Юрія Клена, визначного філолога Юрія Шереха-Шевельова (етнічні німці чи австрійці), поета Максима Рильського й авіаконструктора Костянтина Калініна (польська кров). Я не кажу вже про двох провідних теоретиків українського націоналізму – В'ячеслава Липинського (етнічний поляк) та Дмитра Донцова (котрого щойно згаданий Липинський називав "кацапом").

А як бути із членом Центральної Ради, по тому – головою Всесвітнього союзу українок Софією Русовою (батько – швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве) чи з головою Союзу Українок Галичини, а затим і всього світу Міленою Рудницькою (мати – єврейка Іда Шпіґель)? І куди подіти, зрештою, Георгія Гонгадзе?

Іншими словами, "Свобода" йде казна-куди і казна-як."

Сергій Грабовський
http://www.pravda.com.ua/articles/4b1a9bcc6df59/


Післясмак антисемітизму

"...Антисемітизм, расизм і фашизм нікуди не поділися, навіть у своїх найбільш дикунських, варварських формах: вони завжди присутні десь на задньому тлі, тихо тліють і, спалахуючи час від часу, вириваються на передній план. Вони вже давно стали звичними і повсякденними феноменами, стихійними і народними формами, набуваючи різноманітних втілень: майже повальний, хоч і не публічний антисемітизм, «почвенництво», гомофобія, національні та релігійні фундаменталізми, історичні ревізіонізми (Голокосту чи голодомору в Україні), нетерпимість. Всі ці крипто- чи відверто фашистські форми - не просто окремі елементи, а частини цілісної системи расизму, вони тісно взаємопов'язані, тому ковзання від однієї до іншої відбувається дуже легко і гладко. Всі вони утворюють історичну пам'ять расизму, расистську традицію, в якій одне тягне за собою інше."

Василь Черепанин
http://telekritika.ua/view/2009-05-28/45806


Україна today: час успішно завершити буржуазну революцію

"...Українська революція, схоже, триватиме довше, бо ж досі не до кінця реалізований її перший етап, він же — передумова успішного проходження інших етапів: ствердження незалежної демократичної Української держави на місці колоніального володіння (чи, можливо, одного з протекторатів) російсько-радянської імперії. Так, справді, досі не вдалося збудувати нормальну європейську національну державу; національну не в тому сенсі, який вкладають у це слово Олег Тягнибок з Юрієм Іллєнком, а в тому, як це поняття розуміли Іммануїл Кант та Мераб Мамардашвілі: як Батьківщини, об’єднаної морально-культурними засадами і консенсусними проектами майбутнього певної спільноти вільних громадян."

Сергій Грабовський
http://www.day.kiev.ua/276524/


Олег Тягнибок: противник популізму і радикал

"...Те саме стосується ідеї реприватизації ключових українських підприємств, якою команда кандидата планує управляти за допомогою Мінпрому. Чого варті нинішні результати роботи "Укртелекому", "Укрзалізниці" або вугільних підприємств?

До речі, останні пропонується повністю повернути в державну власність, і це якраз схоже на популізм. Не кажучи вже про те, що підтримати їх планується, сприяючи "формуванню культу шахтарської праці в шахтарських регіонах"."

"...Радикалізм Тягнибока знайшов свій вихід у ціновій політиці. Він вважає за необхідне запровадити регулювання цін на сільськогосподарську продукцію - абсолютно комуністична теза кандидата-націоналіста.

Утім, якщо він бажає повернутися до порожніх прилавків свого радянського дитинства, то може сміливо впроваджувати у життя цю геніальну ідею: уся фракція КПУ та мільйонний загін її літніх прихильників аплодуватимуть стоячи.

Низько вклоняться вони Тягнибоку і за інше програмне положення: заборону ринку аграрної землі.

"Надавати землю можна лише у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування", - переконаний він.

Продати наділи нинішні законні власники при президенті Тягнибокові зможуть лише державі. Очевидно, за цілком державною ціною. Якщо ж земля була набута незаконним способом, право на неї не визнаватиметься. Що влада робитиме у такому разі - незрозуміло. Швидше за все, землю просто відберуть.

Кандидат дозволить оформити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю. Іноземці та особи без громадянства про таке право можуть забути."

Автори: Олексій Молдован, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков
http://www.epravda.com.ua/publications/4b25fcb456f40/


Проект "Тягныбок" и кукла Гитлера

"...Ну так вот, благодаря Михаилу Леонтьеву я в очередной, видимо, в последний раз понял, для чего и для кого существует феномен под названием "Тягныбок". Стоивший его спонсорам, если я правильно понимаю, в одной только Тернопольской области 8 у.ё.

Существует он для того, чтобы Михаил Леонтьев мочил и размазывал Украину. Для того, чтобы разные постсоветские персоны говорили о возрождении фашизма в Украине. Для того, чтобы разные телеуроды с умным видом говорили, что такой страны нет и быть не должно.

(Правда, я не очень понимаю, зачем им всем подыгрывают депутаты Львовской областной рады, снимая с постамента аккурат к 9 мая очередного "бронзового солдата". Ведь солдат в Советской армии, а не в войсках НКВД служил-то.)

Короче говоря, проект "Тягныбок" - это еще одна кукла Гитлера в киевском торговом центре.

Мне понятно даже, почему к Тягныбоку идет молодая и активная украинская молодежь: потому что в этом проекте есть относительно внятная идеологическая составляющая, чего у других украинских партий и движений нет и близко. Плюс определенная форсированная харизма самого Олега Тягныбока. Но если задуматься: кто и зачем дает этому человеку ресурсы (в том числе, телевизионные), становится понятно, что проект "Тягныбок" - проект многоцелевой, его основные задачи таковы: (1) уничтожать имидж Украины за границей; (2) пугать юго-восточные регионы, раскалывать Украину, способствовать становлению двух украинских политических наций; (3) отбирать голоса на президентских и парламентских выборах; (4) мобилизовать и "отфильтровать" пассионарную украинскую молодежь."

Андрій Окара
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/908


Слід за журавлями

"...Даремно Богдан Червак разом із своїми соратниками з ВО «Свобода», намагається переконати людей, що гасло "Україна для українців" означало - та означає - лише одне: "Україна без окупантів". Не сумніваюсь, що саме це мав на думці Микола Міхновський. Але, даруйте, коли в усіх європейських країнах, як тільки зростає безробіття та бідність, можна почути відповідні версії того самого гасла, при чому тут Міхновський? Чи прихильники ВО «Свобода», що хваляться своїми тісними зв'язками з ультраправими рухами в інших країнах, насправді вірять, що ті «колеги», якщо прийдуть до влади, створять труднощі виключно «небілим» та євреям? Глибоко помиляються. Так, коли інший сильно відрізняється, а ти не так, то його першим зачеплять, а тебе - другим. Коли немає праці, а це ти найбільше відрізняєшся, то це саме ти відбираєш робочі місця, і тому маєш повернутися додому.

А коли не можеш? Одна біженка з СРСР, дочка петлюрівця, «наважилась» критикувати політику уряду. Вона платила податки, мала право голосувати в країні, де нарешті знайшла притулок. А для співрозмовника все було просто:«Коли тобі не подобається, повертайся додому». Прихильники ВО «Свобода», очевидно, не знають, що це означає, коли нема куди повертатися. Можна їм позаздрити. Або просто шкодувати, що вони готові зрадити пам'ять тих, хто не міг цього не знати.

Здобуття незалежності дуже багато означало і в Україні, і для всіх українців за кордоном. Можна довго перераховувати помилки, часами доленосні, та втрачені шанси покінчити з деякими наслідками радянського режиму, але були й мудрі кроки. Громадянами незалежної України стали всі, хто в країні проживав, та й згодом було скасовано сумнозвісну графу про національність. Людина є громадянином України, а додаткову інформацію про себе нехай вона сама надає, якщо бажає. Так само є в усіх демократичних країнах, і ніхто через це не втрачає свою ідентичність, скоріше, навпаки.

Серед тих, хто прагнув незалежності для Україні, чи в УНР, чи в УПА, знайдете не тільки етнічних українців. У грудні 1991-го незалежність підтримали громадяни вже вільної України, незалежно від етнічного походження.

Як на мене, показовим є те, що та сила, яка найактивніше сьогодні агітує за відновлення графи про національність, так само як совєтська влада, ховається за гарні слова про право на самоідентифікацію.

Знаємо, що означало право на самовизначення, право на свої традиції за радянської влади. Нехай українські ансамблі роз'їжджають усім світом, показують, які гарні мають вишиванки, як добре співають, танцюють. Одне слово, як щасливо та вільно їм живеться у Радянському Союзі. Про таке культурне різноманіття, про такий собі хор дружних і гармонійних голосів свідчила саме графа про національність. А ті, хто фальшивив, тобто, намагався не тільки співати «Рушничок», але й розмовляти українською, говорити правду про дружні стосунки, мали проблеми. Як матимуть багато українців, тобто громадян вільної, демократичної України, якщо ВО «Свобода» прийде до влади. Хоча тут теж із словами не так уже й погано. Після скандального виступу Олега Тягнибока 2004 року, коли він ось так намалював майбутні перспективи: «Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолi, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні", він та його соратники значно обережніше говорять. Тепер ВО «Свобода» тільки «за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище». А за словами Андрія Іллєнка, «ми нічого не маємо проти меншин, поки вони не виступають за знищення української державності». Знаємо, хто в совєтській версії дійсності займався «антисоветской или антигосударственной деятельностью». А за цих самозваних «націоналістів»? Втім навіть між рядками не доводиться читати, адже на сайтах регіональних осередків партії все зрозуміло.

Все до болю знайоме. Тільки одне залишається таємницею - що це має спільного з націоналізмом? Точніше, спільного має багато, якщо керуємось поняттями совєтської пропаганди, як дедалі частіше роблять прокремлівські ЗМІ та їх соратники у Криму. Часами здається, що поштовхом для акцій ВО «Свобода» слугують ці вельми специфічні джерела. Чи випадково це - нехай інші вирішують. Я на об'єктивність не претендую. Не можу, коли для мене геть незрозуміло, як можна себе називати націоналістом, коли такої шкоди завдаєш своїй батьківщині, своєму народові (яким би вузьким було визначення цього слова).

За всіх інших проблем Україна була хіба не найбільш толерантною країною в регіоні. Попри грізні прогнози жодного кровопролиття 2004 року не було, та й розколу теж не сталося. Міжнародна спільнота дивилася на події зі щирим подивом та повагою. Чому деякі сили, особливо в Криму, роблять все, що можуть, аби розпалювати ворожнечу, - зрозуміло. Навіщо так званим націоналістам розколоти країну та зіпсувати її імідж у світі - просто не збагну.

Відносно шкоди можна не сумніватися. Олег Тягнибок може скільки завгодно розповідати про «світанок відродження Європи» Він переконає тільки скінхедів та інших ультраправих.

Вибори до Європарламенту засвідчили не зорю нового життя, а розгубленість людей в умовах жорстокої кризи. Саме в такі періоди люди шукають винних. Саме тоді набувають популярності радикальні течії, що пропонують примітивні гасла та спрощені відповіді на все. Ленін вміло вловив таку хвилину та її використав. Гітлер - не гірше. В Англії переважно у двох регіонах, що сильно постраждали через кризу, проголосували на виборах до Європарламенту та місцевих органів за ультраправу Британську Національну Партію (БНП). Винними для БНП тепер є «іммігранти», але варто відзначити, що один із двох нових європарламентарів від БНП Ендрю Бронс уперше приєднався до ультраправого руху 40 років тому. Національний соціалістичний рух заснували у день народження Гітлера, серед «націоналістичних акцій» представників руху були й підпали синагог. Про цей період ультраправого руху в Великобританії його «ветерани» теж вважають за краще промовчувати."

Галя Койнаш
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1028


Права людини в Україні - 2004. XIII. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні

"...Під час виборчої кампанії представники штаба Януковича намагалися обвинуватити прихильників Ющенка в антисемітизмі. Деякі підстави для цього вони мали. Так, опозиційні сили беззаперечно виступали проти закриття газети «Сільські вісті», навіть не засуджуючи її за передрук антисемітських матеріалів. Член фракції «Наша Україна» Олег Тягнибок, виступаючи на горі Яво­рина в Долинському районі Івано-Франківської області, закликав до боротьби з російською та єврейською мафіями. Після цього «Наша України» виключила Тягнибока зі свого складу."

http://www.xenodocuments.org.ua/library/other/problemi-dis


Ціна розчарування

"...У квітні під час передачі Шустера Євген Червоненко три чи чотири рази повторив те саме запитання Андрієві Іллєнку, представникові ВО "Свобода": "А хто я?". Згідно з програмою цієї партії, "ВО «Свобода» – за Українську Державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище". У програмі не пояснюють, що розуміється під словами "український народ", але з різних інтерв’ю ясно, що йдеться про етнічних українців. Євген Червоненко є українцем єврейського походження. Жодної "національної меншини" він не представляє: він є українцем. Багато німців єврейського походження загинули в газових камерах, оскільки вчасно не зрозуміли, що для нацистів вони підлягали винищенню як євреї. Можемо сподіватися, що потрібність представників ВО "Свобода" у розділенні українців на своїх та інших не є такою хворобливою, але запитання резонне. Настільки правомірне, що досі не розумію, чому Савік Шустер та й аудиторія дозволили п. Іллєнку фактично ухилитися від відповіді.

І нехай не кажуть, що "всім і так ясно". Якби було так ясно, якби не побоювалися відкритим текстом говорити, відповідали б на прості запитання та не ховалися б за евфемізмами.

Це вже не пустопорожні фрази чи розпливчасті обіцянки, а дещо інше, що може розколоти країну й остаточно закрити всі двері в Європейську Унію та демократичну спільноту загалом. Якщо вони дійсно хочуть так розділити свою батьківщину, нехай вони відкрито про це заявляють, без омани.

Вражала готовність деяких журналістів відразу після перемоги ВО "Свобода" на виборах в облраду на Тернопільщині оголосити появу "молодої сили" в політиці. Ясно, що лідер партії є відносно молодим та сама партія є новачком на політичній арені, але від їхньої програми чим завгодно віє, тільки не новизною. Місцями досить складно вловити різницю між позицією ВО "Свобода" та радянською системою, а свободою взагалі не пахне.

Показовими є їхні плани для Криму. "Партія – за повернення Криму статусу області, шляхом проведення в Криму Всекримського референдуму з цього питання".

Не завадило б уточнити, чи вона виступає за повернення, чи за референдум? Адже в демократичній країні це не обов’язково рівноцінні речі. Хоча, враховуючи те, що всі заперечення сприйматимуться як зазіхання на державність, тобто "антидержавну діяльність", можливо, підстав сумніватися в "правильному результаті" таки не маємо.

Нагадує радянську владу та її єдино правильний шлях під мудрим керівництвом Партії не тільки своєрідне розуміння таких понять, як "вибори" та "референдум". Ідеологія, мабуть, інша, проте, по-перше, вона є, а по-друге, вона має бути єдиною та фактично державною.

"Партія вважає за необхідне, щоб українське суспільство досягнуло ідейної, мовної і релігійної єдності: де ідейна єдність формуватиметься на основі ідеї українського патріотизму, мовна – на основі української мови, а релігійна – на єдності всіх традиційних християнських конфесій."

До зустрічі в таборах. У кращому разі у вже не зовсім пострадянському співтоваристві колишніх радянських республік.

"У разі досягнення такої єдності, українське суспільство буде монолітним і сильним і зможе гідно відповідати на виклики часу."
Залежить, як відповісти – якщо поверненням у минулу несвободу, то так.

Підозрюю, що таку сюрреалістичну суміш популізму з найбільш згубними аспектами так званої та нікому не зрозумілої соціалістичної економіки можна знайти виключно в пострадянському просторі. Пустопорожні слова про наміри нагадують пустодзвонство всіх політичних сил, але є нюанси. Рай обіцяють побудувати шляхом націоналізації та контролю над багатьма галузями економіки: "уряд має проводити протекціоністські заходи щодо вітчизняного товаровиробника.

ВО «Свобода» – за негайну націоналізацію заводів і фабрик, які належать вітчизняним власникам або націоналізацію їхньої частки власності в підприємствах, які були приватизовані незаконним шляхом".

Наче цього не вистачало, щоб раз і назавжди плюнули та покинули країну всі, хто міг би допомогти підняти українську економіку, читаємо ще про намір перейти "до форм прямого народовладдя" при наполегливому небажанні відкритим текст пояснити, як треба розуміти слово "народ"."

Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.xenodocuments.org.ua/poglyad/1030


Динамика проявлений антисемитизма в Украине в начале XXI в.: реальность и стереотипы

"...На досрочных парламентских выборах 2007 г. единственной праворадикальной политической силой, представленной в избирательном бюллетене, была этнонационалистическое Всеукраинское объединение (ВО) «Свобода» во главе с бывшим народным депутатом, а ныне депутатом Львовского областного совета О. Тягныбоком. В избирательной программе и агитационных материалах ВО «Свобода» отстаивало расистский принцип национально-пропорционального представительства. По результатам голосования, «Свобода» завоевала 0,76% голосов избирателей и тем самым улучшила свои результаты по сравнению с выборами 2006 г. вдвое (тогда партия Тягныбока получила 0,36% голосов избирателей). По всей видимости, улучшение результатов «Свободы» объясняется отсутствием в избирательном бюллетене – 2007 конкурентов на национал-радикальном поле."

Вячеслав Лихачев
http://www.xenodocuments.org.ua/article/577


В Киеве подожгли арт-центр Я Галерея

"...25 сентября 2009 года в Я Галерее в рамках III литературно-художественного фестиваля Киевская Баррикада состоялся диспут Пропаганда гомосексуализма или пропаганда толерантности? На встрече обсуждались запрет Министерством культуры публичного кинопроката комедии Бруно Саши Барона Коэна и издание антологии мировой гей-лесбийской литературы 120 страниц Содома, вышедшей в столичном издательстве Критика.

Спустя получаса после завершения мероприятия неизвестные разбили витрины в Я Галерее.

"Среди организаций, которые стоят за подготовкой и осуществлением гомофобного террора, явственно выделяются две - Трезубец им. С. Бандеры и Свобода Олега Тягнибока, - процитировал 28 сентября в своем блоге руководитель Гей-Форума Украины Святослав Шеремет слова источника в правоохранительных органах.

"Показательным является тот факт, что вчера [24 сентября] наши коллеги арестовали замруководителя киевского отделения Свободы Руслана Андрейко при попытке провокаций на презентации вашей книги [антологии 120 страниц Содома]. Кроме того, нами установлено, что некоторые лица принимали участие как во львовских, так и в киевских погромах. Это говорит, что акции носят заранее спланированный, организованный характер и инспирируются из единого центра", - сказал источник."

http://korrespondent.net/showbiz/983588


Прихід Тягнибока до влади призведе до повернення в СРСР

"...Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.

1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.

2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.

3. Книги. Забудьте про Шекспіра!

Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.

Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?"

http://blog.i.ua/community/662/348586/


Протидія расизму і ксенофобія

"...І державі, і громадським організаціям потрібно докласти зусиль передусім у культурі освіти, щоб упровадити в суспільстві основи толерантності до іноземців із метою попередження злочинів на грунті расової ненависті. На цьому постійно наголошує голова місії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Джефрі Лабовіц: «Ми отримуємо дедалі більше звернень від трудових мігрантів та біженців щодо нападів на них, вимагання грошей — жертви стверджують, що не отримали захисту. Також ми стикнулися з тим, що іноземці бояться звертатися в міліцію, оскільки не впевнені, що їх захистять. Водночас слід наголосити, що з кінця минулого року, коли в Україні трапилося кілька вбивств на грунті ксенофобії, так нікого й не покарали».

Справді, біженці та трудові мігранти — найвразливіші (відсутність фінансів, незнання мови тощо). Ця проблема має два складники: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (у ЗМІ, інтернет-просторі тощо). Кроком уперед стало визнання Міністерством освіти та науки факту дискримінації іноземних студентів у наших вищих навчальних закладах і заклик до толерантного ставлення одне до одного.

Забезпечення толерантності нині в Україні — надто складне завдання, яке, однак, потрібно виконувати. Складність його передусім у тому, що упродовж багатьох десятиліть комуністична система топтала найелементарніші людські права, ув’язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею світоглядної свободи особистості. Сьогодні це породжує «вузлові точки» напруженості, конфронтаційні процеси в політичній, етнонаціональній, релігійній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

У словниках термін «толерантність» найчастіше розглядається як синонім «терпимості» із посиланням на те, що поняття «толерантність» похідне (від латинського tolerantіa — терпимість, від французького tolerant — терпимий). Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толерантності, проголошеній та підписаній ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У її статті 1, зокрема, зазначено: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу ... це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба... Толерантність — це те, що сприяє переходу від культури війни до культури миру... Це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини».

Ситуація зі злочинністю на грунті расизму в Україні, всупереч заспокійливим заявам влади, набуває такого загрозливого характеру, що наслідки можуть стати непрогнозованими. Зокрема, це додаткова загроза проведенню в Україні Євро-2012, яке може стати провокуючим чинником для інцидентів з іноземцями.

У країні назріває необхідність визнати факт існування екстремістських течій і розробити державну політику щодо них. Але досі так і не порушено питання про рівень впливу на суспільство вже згаданих радикальних організацій та, наприклад, Націонал-більшовицької партії й об’єднання «Свобода» Тягнибока."

Микола ЛЕКАЙ, старший інспектор ВЗГ УМВС
http://umvs.rv.ua/index.php?item=11


Великая депрессия: украинский сиквел

"...Оценивая экономические риски, которые несет Украине Великая депрессия №2, не стоит забывать о рисках цивилизационных.

Будем исходить из наиболее пессимистичного прогноза – банкротство системных банков, резкий промышленный спад, массовая безработица, значительное снижение жизненного уровня.

По всей вероятности, неокрепшая украинская демократия (точнее, то, что от нее осталось) не переживет затяжного экономического кризиса. Под ударом социальной бури она рассыплется, словно карточный домик

Как известно, эпоха Великой депрессии ознаменовалась расцветом авторитаризма на европейском континенте. В 1930-х годах диктаторские режимы были установлены в Германии, Австрии, Португалии, Латвии, Эстонии, Греции…

В государствах, где авторитарные правители уже имелись, гайки были закручены еще сильнее. В разгар мирового экономического кризиса к демократии перешла одна-единственная европейская страна – Испания.

Но там все закончилось гражданской войной и установлением новой, более жесткой диктатуры.

Напрашивается простой вывод: бедность и демократия плохо совместимы друг с другом. Демократическая система не гарантирует превращения нищих в зажиточных граждан. Да, в современном мире все процветающие страны – демократические.

Но зачастую причинно-следственная связь тут обратная. Осознанный спрос на гражданские права и свободы возникает в стабильных экономических условиях, когда людей волнует нечто большее, чем кусок хлеба.

Юлия Владимировна и Виктор Андреевич приложили немало усилий, чтобы постфактум представить украинские события 2004-го как бунт голодных и рабов.

Но душой Майдана были отнюдь не вкладчики Сбербанка СССР, отчаявшиеся получить свои сбережения, не бедные матери, жаждавшие социальных пособий, и не бабушки, мечтавшие о повышенных пенсиях.

Оранжевая оппозиция победила благодаря среднему классу. Вполне обеспеченные, уверенные в себе люди не желали мириться с произволом властей и требовали уважения к своим правам и голосу.

Новая власть отблагодарила средний класс весьма оригинальным способом.

Инициативные и независимые граждане оказались пасынками для президента Ющенко и премьера Тимошенко. Популистский аттракцион невиданной щедрости от ЮВТ и ВАЮ проходил за счет экономически активных слоев населения.

Мы так и не увидели стратегических реформ, которые могли бы смягчить риски нынешнего кризиса и укрепить средний класс – основу гражданского общества, главный оплот демократии. Вместо этого наши лидеры сделали все, чтобы оттолкнуть от себя мыслящую часть электората.

Если в стране разразится масштабный экономический ураган, у многострадального среднего класса не останется ни времени, ни желания отстаивать демократические ценности.

Он будет в одиночку бороться с последствиями кризиса и махнет рукой на государство, политику и политиков.

Главной опорой партийных вожаков станет невзыскательный люмпен, обуреваемый двумя чувствами – голод и ненависть. Это как раз тот материал, из которого лепятся образцовые диктатуры.

Украинская демократия встречает экономический кризис, будучи тяжело больной. Шансы на летальный исход высоки как никогда. Видимо, кончине будет предшествовать мучительная агония – наши "демократические процессы" приобретут гротескный, поистине фантасмагорический характер.

В этом тоже нет ничего нового, достаточно ознакомиться с воспоминаниями очевидца, заставшего крах Веймарской республики: "В ту роковую пору, весной и летом 1932 года, в Германии прошло несколько сотрясших страну выборов, более похожих на ряд стихийных бедствий: президентские выборы, двукратные выборы в рейхстаг, местные выборы в Пруссии – четыре добела раскаленные избирательные кампании в течение восьми месяцев, и это при том, что страна и так стояла на грани гражданской войны".

Что-то очень знакомое, не правда ли?

А вот еще один характерный штрих той бурной эпохи: "Поляризация, не оставлявшая среднего пути между опасными крайностями, нарастала с роковой неотвратимостью. Об этом красноречиво свидетельствует название тогдашнего бестселлера, книги некоего Никербокера "Германия нацистская или советская?"

В принципе, у нас уже наметилась схожая тенденция. В западных регионах страны растет популярность Олега Тягнибока и его соратников. Пенсионеры Юго-Востока, разочарованные соглашательством Януковича, возвращаются в электоральное лоно КПУ."

Михайло Дубинянський
http://www.khpg.org/index.php?id=1225097364


Так от, шановні прихильники Олега Тягнибока і ВО "Свобода", наведені цитати є лише малою частиною того, що вдалося знайти за неповну годину моніторингу. Вам здається, що вищенаведене не є правдою? Нажаль, ні. До вашої уваги програми кандидата в Президенти України пана Тягнибока: http://www.tyahnybok.info/dokumenty/inshi/012613/

Запрошую вас до діалогу, до відкритої дискусії. Разом ми можемо поспілкуватися як про гарні, так і про небезпечні сторони вашого руху і вашого лідера. Не маю сумніву, що наша відверта розмова принесе велику користь громадянам України.


З повагою,
Борис Чикулай


P.S. Викликає занепокоєння наступний факт: прихильників ВО "Свобода" можуть зпровокувати люди, котрім не подобається наступне дослідження ЛЮСТРАЦІЯ АБО УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ КГБ Громадський інформаційний проект, мета якого - викрити присутність ймовірних агентів КГБ, комуністичної і комсомольської верхівки СССР серед влади нашої держави. Кількість і відсотки вирахувані на основі публічної інформації. Перевірено 909 біографій державних службовців України: Секретаріат Президента, Кабінет міністрів, центральні органи виконавчої влади, Національний банк, Центральна виборча комісія, Верховна Рада, партії України та інші. Детальніше...


ДОВІДНИК

РАСИЗМ (англ. racism; нім. Rassismus; угор. rasszizmus/ fajgyűlölet; рос. расизм.) – світогляд, а також політичні теорії і практики що на ньому грунтуються, які засновано на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як то колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла і т.п., тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей у залежності від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно расистських теорій, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак "прив'язуються" важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або ж робляться грубі узагальнення на зразок: "усі негри ліниві", "усі жиди жадібні" і т.п. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості, і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації і інших культурних процесів.

КСЕНОФОБІЯ від грецьких слів ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та φόβος (фобос), що означає "страх", — це 1) хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного. 2) Страх перед чужоземцями та ненависть до них. 3) У науковій фантастиці ксенофобія - це страх перед інопланетянами. Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї. Об'єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.

"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів."

_