1 депутат України нам коштує 700 тисяч гривень на рік. Нам це потрібно?!

Зарплату "народним" депутатам платимо ми.

То чому ж ми вважаємо їх вищою кастою? Точніше чому вони, депутати, себе такими вважають? І чому вони отримують зарплати в десятки разів вищі від “маленького українця” (шлях би його трафив цього мікроющенкоу за таке ставлення до громадян, - ред.)?

З урахуванням усіх пільг, зарплати та матеріальної допомоги, утримання одного депутата з усіма його супутніми видатками обходиться бюджету приблизно в 700 тисяч гривень на рік. А тепер скажіть: чому медсестра чи лікар, які відповідають за життя людей, отримують в десять разів менше, ніж депутат? Хто ризикує більше: міліціонер-сержант, який вночі патрулює місто, чи народний депутат в сесійній залі?

КГБ у дії: Жінкам збільшать пенсійний вік, щоб привільно жилося чиновникам

Економічний ефект від запропонованої урядом пенсійної реформи – всього 1,7 млрд. грн. при загальному дефіциті Пенсійного фонду 26,6 млрд. грн. При цьому в бюджеті на 2011 році фінансування утримання чиновників збільшується більш ніж на 2 млрд. грн.

Про це заявила Наталія КОРОЛЕВСЬКА, голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва на зустрічі з представниками виконавчої влади і громадських організацій, присвяченій обговоренню пенсійної реформи в Україні.

Ще одна погана новина

Європейська партія: відмова подати заявку на членство в ЄС - це відмова від євроінтеграції

Інформаційне агентство "Українські Новини"

Європейська партія вважає відмову Верховної Ради ініціювати подачу Україною заявки на членство в Європейському Союзі відмовою від євроінтеграційного курсу розвитку України.

Про це сказано в заяві, поширеній прес-службою партії.

"Сьогодні парламент фактично відмовився від євроінтеграційного курсу, про що свідчить провал у голосуванні проекту постанови про подачу заявки на членство в Європейському Союзі", - сказано в заяві.

Лесь Подерв’янський: Якщо ви барани – готуйтеся. Якщо ж ні – теж готуйтеся

Наші нові господарі надають Москві те, що вона забажає, а взамін Москва бере їх під свій захист.

Після парламентських боїв Лесик Доній лежить в лікарні під крапельницею. У нього струс мозку. Він казав, що депутати оточили його з трьох боків і намагалися поцілити ногами в яйця. Він отримав по голові, коли намагався захистити нижню лінію. В цю ж саму мить ситий гарант незрозумілого фуфла під назвою «Українська конституція» «рассуждав» у місті Страсбурзі, що голодомор не є геноцидом. Йому аплодували ситі депутати від Кремля. Вимальовується проста схема: наші нові господарі надають Москві те, що вона забажає, а на взаєм ті беруть їх під свій захист. Від нас.

Щось не гаразд у цій країні. Коли в Конституції записано, що на нашій території не може бути іноземних військових баз, а вони є – це фуфло.

Коли Бандера і Шухевич не є героями України, а Литвин і Медведчук – герої, це – фуфло.

Коли у двадцять першому столітті в цій країні збираються ставити пам`ятник Сталіну – це дикунство і декларація відмови від незалежності. На цьому (на пам`ятнику) і буде поставлена остаточна крапка, тому що відомо, який суспільний лад панує в тих країнах, де стоять пам`ятники Сталіну та Гітлеру. Якщо ви барани – готуйтеся. Якщо ж ні – теж готуйтеся.

Лесь Подерв’янський | unian.net

У ЄС назвали "пакт Януковича-Медведєва" поганою новиною

У Євросоюзі критично оцінюють нові домовленості України і Росії.

Таку оцінку дав посол міністерства закордонних справ Чехії по спеціальним дорученням з питань енергетичної безпеки при ЄС Вацлав Бартушка в інтерв'ю газеті "Комерсант-Україна".

"Для мене, як і, я впевнений, для більшості європейців, в тому числі чиновників Євросоюзу, незрозуміло, як можна змішувати знижку на газ з перебуванням військової бази на території країни", - сказав посол.

ЛЮСТРАЦІЇ: РАДА ЗДАЛА УКРАЇНУ

Верховна Рада ратифікувала угоду про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.

За 236 голосів.

"Рішення ухвалено", - заявив Литвин.

Половина депутатів-регіоналів не були в цей час на місці голосування. Вони блокували трибуну.

Українська правда | pravda.com.ua

P.S. Єдине пояснення цьому: Україною керують КГБ і комуністи. Нагадуємо результати дослідження "Люстрація або Україна під владою КГБ" http://ukrainecz.blogspot.com/2009/09/blog-post.html

Політолог: Скасування місцевих виборів в Україні є загрозою демократії

Скасування Верховною Радою місцевих виборів 30 травня є загрозою демократії в Україні, заявив генеральний директор Інституту Горшеніна Кость Бондаренко в рамках свого візиту в Брюссель.

"У ході місцевих виборів можуть вийти на перший план нові лідери регіональних еліт. Фактично - нове покоління політиків. Зрозуміло, що для чинних лідерів це певна загроза", - заявив він.

Бондаренко також зазначив, що другою причиною можуть бути домовленості Партії регіонів з фракцією НУ-НС, для якої вибори не вигідні.

Разом з тим видання зазначає, що в ЄС з подивом і побоюванням сприйняли рішення Верховної Ради про скасування місцевих виборів, особливо враховуючи, що це один з перших серйозних кроків після обрання Президентом Віктора Януковича.

Нагадаємо, 16 лютого, Рада скасувала постанову про призначення виборів до місцевих органів влади на 30 травня. Рішення про відстрочення виборів було ухвалене на засіданні погоджувальної ради у зв'язку з тим, що відповідно до законодавства вибори повинні проводитися виключно за кошти державного бюджету. Водночас, держбюджет на 2010 рік не прийнятий.

Це рішення підтримали 250 депутатів (Партія регіонів - 169, НУ-НС - 32, КПУ - 27, Блок Литвина - 19, БЮТ - 1, позафракційні - 2).

Лідер Сильною України Сергій Тігіпко різко розкритикував дане рішення. "Аргументація перенесення відсутністю бюджету - просто смішна. А якщо депутати взагалі не приймуть бюджет? Тоді, виходить, треба відмовлятися від будь-яких виборів і консервувати владу в її нинішньому вигляді", - припустив Тігіпко.

korespondent.net

Україна і Росія - найкорумпованіші в Європі

За минулий рік ситуація з корупцією в Україні погіршилася. Такий висновок можна зробити, поглянувши на цьогорічний міжнародний «Індекс сприйняття корупції», оприлюднений в Берліні організацією Transparency International.

Україна опустилася з минулорічного 134-го на 146 місце в списку зі 180 країн світу. Це найгірший результат серед держав Європи. Український показник цього року – найнижчий за останнє п’ятиріччя. З 10 можливих балів (за мінімальний рівень корупції) Україна змогла отримати лише 2,2 бала від міжнародних експертів. До речі, такого ж результату досягла цього року й Росія. А ще – С'єрра-Ліоне та Зімбабве.

Строката Європа

Загалом, за оцінкою Transparency International, у Європі є країни, де зразково борються з корупцією, але є й справжні проблемні випадки. Так, на півночі континенту в Данії, Швеції та Фінляндії ситуація з подоланням корупції виглядає дуже добре, відповідно й оцінка – понад 9 або майже дев’ять балів. Натомість навіть у державах Євросоюзу, як то Болгарії, Румунії чи Греції справи йдуть досить погано: вони не дотягнули навіть до 4 балів.

Цього року ЄС навіть відмовився виплачувати Софії фінансову допомогу через пасивність у боротьбі з корупцією. Після цього в Болгарії було зроблено перші кроки в напрямку подолання проблеми. Щоправда, результати в оцінці Transparency International непомітні, бо зміни відбулися в період після весни, тобто після проведення експертного опитування. Найбільша країна ЄС – Німеччина – опинилася цього року на 14 місці, а серед пострадянських країн найкращий результат, а отже найнижчий рівень корупції – у Естонії, Латвії та Грузії.

Навіть лідери не вільні від корупції

Transparency International звертає в своїх оцінках увагу передусім на рівень хабарництва державних органів влади та партій. Керівництво організації щоразу наголошує на тому, що навіть країни, які займають перші позиції в списку, не можна вважати вільними від корупції. Часто наслідки, себто фінансові вигоди з усього корупційного механізму просто «переправляються» в інші країни, як то Швейцарія чи Ліхтенштейн. Цього року найменш корумпованою країною виявилася Нова Зеландія, а найбільш корумпованою – Сомалі.

Автор: Леся Юрченко Редактор: Роман Гончаренко | dw-world.de

Українці переконані що вибори будуть масово фальсифікуватися

82% українців вважають, що на президентських виборах будуть масові фальсифікації.

Про це свідчать результати дослідження проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, які були презентовані 3 листопада. на прес-конференції в Києві.

83% опитаних впевнені, що після виборів політики будуть оскаржувати їх результати. У вибори без фальсифікацій та судової тяганини вірять лише 8,5% громадян.

Також попри такі песимістичні очікування щодо перебігу виборчого процесу, лише 12,6% опитаних вважають можливими повторення подій 2004 року, коли люди масово виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.

Дослідження проводилось 3-12 жовтня, опитано 2000 респондентів в усіх регіонах України, помилка репрезентативності дослідження становить 1,8-3%.

maidan.org.ua

55 Асамблея Атлантичної Ради у Києві

У Києві відкривається ювілейна 55 Асамблея Атлантичної Ради, що об’єднує десятки країн світу і є найбільшим форумом громадських організацій в галузі безпеки, який покликаний поширювати ідеї альянсу серед населення різних держав.

Обговорюються питання нових взаємин Росія-НАТО , афганське врегулювання, безпека у чорноморському реґіоні.

В порядку денному також українське питання в контексті наближення Києва до НАТО.

Один з організаторів проведення Асамблеї, президент Атлантичної Ради України Вадим Гречанінов сказав Бі-Бі-Сі, що українська влада практично нічого не робить, аби сприяти поширенню в суспільстві ідей НАТО.

Вадим Гречанінов: Це елемент зовнішньої політики, яким має керувати президент. Але він тільки гасла прогоолошує, водносчас організації роботи по-суті немає в державі. Минулого року були гроші на інформаційну політику. Цього року ні копійки немає. Міністерство, чиновники взагалі не працюють в цьому напрямі й не знають цієї проблеми. Не знають взагалі, що таке НАТО!

Бі-Бі-Сі: Деякі російські політики кажуть, що, за їхніми даними, 80 відсотків українців налаштовані проти НАТО, українські ліві теж стверджують, що кількість антинатовців в Україні збільшується. Які, на ваш погляд, тенденції в Україні?

Вадим Гречанінов: Я думаю, що це не зовсім вірно. Президент Ющенко говорив про 33% населення, яке виступає за НАТО. Може, десь так, біля 40%. Але і це низький показник. Я думаю, це головна причина того, що ми не можемо іти в НАТО. Тенденції, я думаю, "за" НАТО посилюється тому, що люди пізнають, отримують інформацію, розуміють, що там краще. Де наші керівники, які на загал і перед виборцями виступають про НАТО, відпочивають, лікуються, навчають дітей? Там! В країнах альянсу. Де вони купують землю, вкладають гроші в банки? Вони знають, що там краще. А чому ж людям кажуть інше?

Бі-Бі-Сі: Росія дедалі активніше співпрацює з НАТО. Зокрема, у проблемі взаємодії щодо Афганістану, надаючи НАТО транзитні можливості. Яку роль Україна може відіграти у афганському врегулюванні?

Вадим Гречанінов: Там працюють українські медики, технічні працівники. Є такі дані, що Ющенко прийняв рішення про збільшення кількості українських спеціалістів. Про те, щоб туди посилати збройні сили, поки що мова не йде. Я думаю, це рано для України. А взагалі я вважаю, що новий президент буде ухвалювати нове рішення з цього питання. Може, ми і подумаємо, тим паче, що це робиться за добровільною згодою військових.

Бі-Бі-Сі: Москва виступає за створення нової системи європейської безпеки. В той же час, маючи тісні контакти з НАТО. Чи не може Україна опинитися на узбіччі безпекових процесів в Європі?

Вадим Гречанінов: На сході від України посилюється ОДКБ, - Організація Ташкентського договору колективної безпеки. Там створюються збройні сили за прикладом Варшавського договору, організовуються дивізії, бригади, батальйони, які будуть розташовуватись на території Росії і будуть підпорядковуватися Москві. Що робити Україні? Така ситуація з НАТО склалася, що десь на кілька років усе загальмувалось. Говорять про позаблоковість і нейтралітет. Нейтралітет, поки Чорноморський флот на нашій території, неможливий. Ми що - будемо нейтральні, але під крилом Росії?

bbc.ua

Солана розчарувався лідерами України

Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Хав’єр СОЛАНА розчарований лідерами України.

Як повідомив УНІАН аспірант департаменту слов’янських мов та літератури Гарвардського університету Олег КОЦЮБА, про це Х.СОЛАНА заявив 17 вересня, виступаючи у Гарварді.

Верховний представник ЄС, зокрема, заявив, що відчуває “глибоку фрустрацію” до України у зв’язку з тим, як її лідери управляли країною після Помаранчевої революції 2004 року.

На запитання про перспективи членства України в ЄС, Х.СОЛАНА заявив, що не очікує його у передбачуваному майбутньому. При цьому, він зазначив, що це не є секретом для керівництва України – ні для Юлії ТИМОШЕНКО, ні для Віктора ЮЩЕНКА.

У своїй промові Верховний представник ЄС також наголосив на вагомій ролі Росії в системі європейської безпеки:

"Справжня безпека в Європі неможлива без участі США та без того, щоб Росія знайшла своє місце у загальній Європейській ієрархії", - сказав він.

Разом з тим, Х.СОЛАНА наголосив, що, хоча Захід і припустився помилок та втратив деякі можливості у відносинах з Росією після завершення “холодної війни”, Росія також повинна запитати себе, яким був її внесок до пануючої атмосфери недовіри, особливо серед її сусідів

unian.net

Країна песимізму

Економіка України у нинішньому вигляді здатна забезпечити прийнятний рівень життя для 15-20 мільйонів осіб. Решта - зайві роти. Сумно, але це так.

В условиях кризиса актуальным стал вопрос о дальнейших жизненных перспективах украинских семей в новых экономических реалиях. Многие потеряли работу, а значительное число тех, кто ее сохранил, вынуждены довольствоваться меньшими доходами. Экономического роста не видно.

"Старая экономика уже исчерпала свой потенциал. Только новые секторы еще дают нам возможность работать", - считает экономист Владимир Лановой. Добавим, старая экономика включает значительную часть промышленности, которая обеспечивает большинство рабочих мест в восточных областях.

При этом объем промышленного производства обеспечивают зачастую в два-три раза большее количество рабочих, чем на аналогичных предприятиях в развитых странах. Это говорит о возможных перспективах сокращения количества рабочих в случае дальнейшей модернизации предприятий.

Проблема заключается в том, что сокращенные сотрудники вряд ли найдут нормальную работу. Многие увольняемые - пенсионного возраста или старше 40 лет. По специальности устроиться некуда, да и рабочих мест на периферии мало.

Хорошо, если удастся пристроиться охранником. В райцентре престижно работать в ларьке или магазине. Неустроенность людей порождает бедность, а бедность - это прямой путь к алкоголизму и преступности. Нынешнее государство не может взять на себя социальное обеспечение такого количества людей.

Сейчас в стране примерно 14 миллионов пенсионеров, около 10 миллионов бюджетников и получателей других социальных трансфертов. Получается, что один работающий содержит себя и еще одного неработающего гражданина.

Такое может позволить себе только высокоразвитая экономика с высокой производительностью труда. У нас этого нет, и не предвидится. Из-за бездарной экономической политики Горбачева СССР упустил шанс стать "мастерской мира". Это место заняли Китай, Корея и страны Юго-Восточной Азии.

Советский Союз имел достаточно дешевую и весьма квалифицированную рабочую силу, но уникальный шанс был упущен. Наверстать это невозможно, так как не создается никаких условий для развития производства.

Еще в 2004 году Ющенко обещал создать за пять лет 5 миллионов рабочих мест. Естественно, мечты остались нереализованными.

По словам бывшего народного депутата от Партии регионов экономиста Алексея Плотникова, в неплохом для США 2003 году было создано 2,2 миллиона рабочих мест при населении в шесть раз больше, чем в Украине.

Таким образом, огромное количество людей среднего возраста в ближайшей перспективе рискуют оставаться безработными или иметь низкие доходы.

Самое печальное в этой ситуации то, что экономика в ее нынешнем виде не может обеспечить "приемлемый" уровень жизни для большинства молодежи. Слово "приемлемый" взято в кавычки, так как в обществе сложились очень высокие социальные стандарты жизни.

"Население позволяет себе демонстрировать невероятный спрос на бытовую технику, неоправданно дорогое жилье. Семья, занимающая трехкомнатную квартиру, не нуждается в площади 120 метров. Это ненормально по любым западным стандартам. Однако мы строим такое жилье, потому что на него есть спрос. И все равно население Украины демонстрирует колоссальную неудовлетворенность", - отмечает директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины Элла Либанова.

Наш человек, по ее словам желает ездить в Европу, смотреть голливудские фильмы, читать западную литературу, не иметь цензуры, и в то же время он хочет, чтобы государство обеспечивало ему высокий уровень жизни. По мнению Либановой, к этому приводит отказ от формирования системы ценностей у людей.

С последним можно не согласиться. Наоборот, к этому привело формирование в нашем обществе новых ценностей, в первую очередь, благодаря телевидению - рекламе и иностранным фильмам.

Эти "новые ценности" подразумевают, помимо квартиры на 120 метров, а то и дома, дорогую иномарку, частые поездки за границу. Такое даже в развитых странах может себе позволить только высший средний класс, то есть от силы процентов десять населения, и то в странах Западной Европы.

Поезжайте в любую столицу бывшей социалистической страны и посмотрите, насколько мало там джипов. Да и в пригородах таких дворцов, как у нас в Конче-Заспе, практически нет. Ни вблизи Будапешта, ни вокруг Вены я их не видел.

В итоге имеем огромные потребительские ожидания, абсолютно неподкрепленные финансовыми ресурсами.

"Кто-то вбил населению в головы, что не только в западных странах, но и в России люди живут гораздо лучше, чем мы. Несовпадение высоких стандартов жизни с собственными возможностями генерирует недовольство", - добавляет Либанова.

Наша экономика не может обеспечить высокий уровень жизни для 90% населения, ведь в Украине построена типичная латиноамериканская модель экономики, помноженная на желание чиновников ухватить огромный куш.

В итоге при первом же потрясении экономики возникла проблема невозврата ссуд на покупку автомобилей и недвижимости. Это нанесло сильнейший удар по банкам, вклады из которых хотят забрать почти все, а кредиты отдавать - никак.

Страна подготовила значительное количество людей с высшим образованием, которые не могут найти себе приемлемую работу. Именно поэтому в обществе такие негативные настроения и высокие ожидания.

Во все времена люди с высшим образованием принадлежали хотя бы к среднему классу. А у нас большое количество высокообразованных людей еле сводит концы с концами. И просвета особого нет. Такое количество экономистов, юристов, банкиров, менеджеров просто не нужно.

По этим специальностям в Украине выпускают столько же специалистов, сколько во всей Европе. Однако рабочих мест для них, учитывая кризис, нет, и не будет. В итоге много молодых людей с образованием из-за невозможности себя реализовать ударяются в алкоголизм. Переквалификация поможет немногим.

А вот технических специалистов, владеющих современными методами производства, таки не хватает. Однако на должном уровне их в стране не готовят.

Недостижимые ожидания от жизни, сказываются на демографической ситуации в стране. Уменьшение населения вызвано, в первую очередь, не экологией, злоупотреблением алкоголя или курением, а экономическими причинами.

Именно они приводят к низкой рождаемости. Сейчас женщина, воспитывающая двоих детей - почти мать-героиня. Кроме того, украинцы не спешат жениться. Автор лично знает более десятка 25-летних бездетных незамужних женщин.

Разрекламированные в стране стандарты жизни не предусматривают создание семьи. Особенно это касается девушек и ребят, живущих в больших городах.

Чего же хочет современный молодой человек? Сидеть в кресле с сигарой перед камином, отдыхать в ресторанах и ночных клубах, часто ездить за границу, иметь авантюрные приключения типа средневековых мушкетеров. Разве не об этом мечтает практически каждый из нас в возрасте до 35 лет?

Никто не хочет обременять себя нудной однообразной рутиной в виде кропотливой работы и ежедневных семейных забот. Конечно, развлекаться лучше, чем создавать семью, поэтому многие откладывают рождение детей.

Многие их так и не заводят - не позволяет здоровье. А ведь для замещения уходящих поколений на четыре семьи из восьми родителей нужно девять детей. Девятый ребенок покрывает убыль населения от несчастных случаев. Хорошо, что в Украине осталось еще столько населения - целых 46 миллионов!

По данным Госкомстата, более половины украинских семей не имеют детей. Если в 1999 году бездетными были 55,8% семей, то в 2008 году - уже 62,2%. При этом чаще всего украинцы решают завести одного ребенка, а количество желающих воспитывать двух и более детей неуклонно сокращается.

Однако экономика Украины в нынешнем виде вряд ли способна обеспечить приемлемый уровень жизни больше чем для 15-20 миллионов человек. Грустно, но это так.

Как недавно заметил российский политолог Леонид Радзиховский, нынешняя экономика России рассчитана на нормальный уровень жизни для 50 миллионов населения, а все остальные - лишние рты. В Украине ситуация ничуть не лучше.

Как же достичь высоких стандартов жизни? А никак. Как отмечалось, даже на Западе это могут себе позволить лишь 10% населения. Да и большинство из них становятся зажиточными уже в зрелом возрасте, а никак не в 30 лет.

А в наших условиях никто не получил большие деньги некриминальным путем. За всеми богачами числятся уклонения от уплаты налогов, взятки, мошенничество, разворовывание госимущества в особо крупных размерах. И это не прекращается, поскольку никто из них не предстал перед законом.

Проблема в том, что человек, попробовавший относительно сладкой жизни, уже психологически не способен приспособиться к другой жизни. Редко для кого бесследно проходит смена хорошей квартиры на хрущевку или японской машины на метро. Зависимость от материальных благ - тот же алкоголизм.

Можно, конечно, попытаться обеспечить страну дешевыми иномарками высокого качества. Для этого - отменить импортные пошлины, чтобы за 2-4 тысячи долларов можно было купить хорошую десятилетнюю машину. Сейчас она стоит 6-8 тысяч. Однако это уничтожит украинские автозаводы.

Перспективное направление - организация досуга. Не секрет, что в украинских городах индустрия развлечений развита слабо. В Киеве нет аквапарка - первый появится лишь в 2012 году, мало тиров и бассейнов. А те, что есть - дороги.

Главным видом отдыха стало употребление пива. Скажу честно: пиво сам иногда люблю выпить, но это должно быть дополнением к отдыху, а не его основой.

Страна погрузилась в пессимизм. Как из него выбраться? И что по этому поводу думают власти?

Ігор Анкудович | epravda.com.ua

Самореалізацію України як держави експерти оцінили на «2 із плюсом»

За 18 років незалежності самореалізацію України як держави можна оцінити на 2 із плюсом. Такі дані експертного опитування, проведеного Інститутом Антикризових Стратегій на початку серпня цього року.

Відповідаючи на питання «Як ви оцінюєте стан державної самореалізації України у цілому?», експерти виставили середню оцінку 2,458 (59 балів з 24 відповідей). На переконання керівника Інституту Антикризових Стратегій Катерини Кириченко, така оцінка є вироком сучасній системі української влади. «За 18 років незалежності в Україні не було проведено жодної системної реформи – ані пенсійної, ані медичної, ані військової. Броунівський рух перманентної боротьби за владу між різними політично-олігархічними кланами підвів Україну до межі катастрофи, коли подальший розвиток подій може спричинити або соціальні вибухи, або втрату незалежності».

Найнижче експерти оцінили стан економічної незалежності України, виставивши їй середню оцінку 2,16 (54 бали з 25 відповідей). А також – стан української армії та правоохоронних органів (середня оцінка – 2,24). «Відсутність дієвих інструментів соціального примусу, відсутність бар`єрів безпеки для власної економіки ставлять питання існування такого поняття, як «незалежність» у принципі. Але це питання суспільство має ставити, насамперед, тим, хто останні 5 років витратив не на реформи, а на руйнацію української державності», - підкреслив співзасновник Інституту Василь Самохвалов.

Загалом Інститутом Антикризових Стратегій було опитано 25 експертів – політологів, політиків, журналістів.

unian.net

Ціннісні орієнтири і «постсовкові» реалії

Микола СІРУК, «День»

---

Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко, обіймаючи посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України, відповідає за міжнародну безпеку. У розмові з ним легко переконатися, що він тримає руку на пульсі як зовнішньої, так і внутрішньої політики. Огризка ніхто не може звинуватити у браку патріотизму, бо він завжди відстоює українські інтереси на міжнародній арені й не боїться говорити на теми, які не подобаються керівництву деяких країн. На посаді міністра він займався правовою регламентацією перебування Чорноморського флоту Росії в Україні та переводив у практичну площину питання організації його виводу. Крім того, Огризко активно підтримував Грузію під час збройного конфлікту з Росією 2008 року, чим викликав незадоволення в Москві. Огризко не побоявся висловити тепер уже колишньому послу РФ в Україні Віктору Черномирдіну протест стосовно «недружніх і вкрай недипломатичних оцінок, коментарів і висловів на адресу України та її керівництва». Як відомо, цей вчинок коштував йому міністерського крісла. Третього березня цього року Верховна Рада голосами усієї фракції Партії регіонів, КПУ та 49-ти бютівців відправила Огризка у відставку.

В інтерв’ю «Дню» Володимир Огризко дав оцінку нинішньому етапу інтеграції України до євроатлантичних структур і ролі української еліти в наближенні нашої країни до НАТО — єдиної існуючої у світі системи колективної безпеки. На його думку, в Україні потрібно говорити й говорити про мораль та ціннісні орієнтири.

— Володимире Станіславовичу, чи вважаєте ви, що до стамбульського саміту НАТО в 2004 році Україна була ближче до Альянсу й більше ніж зараз підготовлена до отримання ПДЧ? Адже тоді не було ще позиції Саркозі, Меркель.

— Я думаю, що ми дещо фетишизуємо ПДЧ як власне інструмент досягнення членства в НАТО й підмінили поняття відповідності критеріям формальним ознакам. У 2004 році ми справді не могли отримати ПДЧ безвідносно того, чи була Меркель, чи був Саркозі, чи хтось інший. Бо не відповідали критеріям. До речі, тоді президент Ширак доволі позитивно ставився до українських планів входження в Альянс. Хоча він не називав, наскільки я згадую, прямо термін «вступ України до НАТО». Щодо ж ПДЧ нагадаю, що від його формального отримання до членства в НАТО — доволі довга дорога. Деякі країни її проходили три роки, деякі — п’ять, а деякі — вісім років.

Переконаний, що сьогодні маємо говорити не про бажаність чи небажаність вступу до НАТО, а про відповідність певним критеріям. Якщо поставити риторичне питання, чи ми сьогодні відповідаємо цим базовим критеріям, то, на превеликий жаль, мушу визнати, що по всіх аспектах, насправді, ні. Візьмемо питання реформування військового сектору. Так, тут ми просунулися значно далі і можемо говорити про суттєве наближення. Але якщо українська армія буде продовжувати фінансуватися так, як зараз, то на й на цьому просунутому напрямку ми можемо поставити великий хрест. Якщо ми будемо так, як тепер реформувати політичну чи судову систему, то досягнення критеріїв триватиме роками.

На Бухарестському саміті було прийнято політичне рішення, що Україна буде членом НАТО. Отже, тепер йдеться про те, яким чином цю мету реалізуватимуть представлені в українському суспільстві політичні сили.

— І як це може статися?

— Як відомо, на зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі у грудні 2008 року, в якій я брав участь у своїй попередній якості, ми не отримали ПДЧ. Натомість було ухвалено рішення про те, що маємо готувати річну національну програму з підготовки до членства. Це квінтесенція, головний елемент всього процесу. Але скільки часу пройшло від цього рішення. Більше, ніж півроку. Лише сьогодні (інтерв’ю записувалось 15 липня. — Авт.) — через тиждень як програму було ухвалено в Кабміні — документ опубліковано. Ось так насправді й гальмується весь процес. Таким є реальне ставлення певних політичних сил, ми розуміємо яких, до теми євроатлантичної інтеграції.

Візьмемо іншу тему — нашу участь в миротворчій операції в Афганістані. Нещодавно на засіданні урядового комітету один з дуже відомих євроінтеграторів в уряді фактично поставив під сумнів здатність України допомогти в організації транспортування невійськових вантажів для потреб цієї операції. Тому що пропозиція про ратифікацію документа, який, правда, цього зовсім не потребує, в парламенті, а ми бачимо, що являє собою сьогодні наш вищий законодавчий орган, означає одне — залишити нас поза процесом. З усіма «позитивними» в контексті євроатлантичної інтеграції України зовнішньополітичними наслідками. Таких прикладів безліч.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День» МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ БУДЕ ІНШИМ!

Мені здається, що лише дуже непоінформовані та, я б сказав, дуже неосвічені люди можуть трактувати НАТО лише як військово-політичний блок. Насправді йдеться про ціннісні орієнтири. І ті, хто в такий спосіб блокують просування України до НАТО, насправді блокують перехід українського суспільства з постсовкової реалії, в якій ми сьогодні перебуваємо й борсаємося, до нормальної європейської.

Тому, коли ви чуєте заклики про нейтральний статус України, про позаблоковість і тому подібне, знайте — вони лунають від політиків — брехунів, вибачте за таке недипломатичне слово, які обманюють свій народ і насправді не хочуть дати йому шанс жити в нормальних цивілізованих європейських умовах. Це моє бачення як людини, яка дещо знає, дещо розуміє в проблематиці НАТО та дещо зробила, щоб наблизитись до Альянсу.

— До речі, ви назвали «великою перемогою» те, що нам не було надано ПДЧ, а запропоновано річну національну програму, Чи не вважаєте ви, що це було свого роду самонавіюванням?

— Я й досі продовжую бути переконаним, що річна національна програма є квінтесенцією і головним інструментом підготовки для вступу в НАТО. Сьогодні з одного боку ми маємо політичне рішення, а з іншого — інструмент підготовки. Що ще потрібно? Тому я думаю, що нам не потрібно ганятися за формулами, а засукати рукава й працювати. Але не так, як це робить керівництво нашого теперішнього уряду.

— Справді Президент, який обстоює вступ України в НАТО, не має впливу на уряд і невідомо, яким буде уряд через півроку...

— Знову наголошу — питання в моралі та ціннісних орієнтирах. Якщо вони є, тоді політична еліта рухається в правильному напрямку. Якщо цих ціннісних орієнтирів немає, або є якісь переваги партійних, кланових, особистих інтересів, тоді сьогодні ми маємо ті результати, які маємо.

Тут питання насправді в тому, чи задекларовані речі мають за собою переконання, чи це просто формули для того, щоб сподобатися тим чи іншим соціальним групам. Я скажу відверто. На мою думку, лідери політичних сил, якщо вони є справжніми лідерами, пояснюють суспільству необхідність прийняття тих чи інших речей. Тому на те вони й еліта. Хоча у нас я завжди беру слово «еліта» в лапки, бо це псевдоеліта. Справжня еліта — це вищий клас в усьому. А у нас? Хіба що перша в брехні, цинізмі, корупції, безвідповідальності та продажності?

Справжня еліта, знаючи і маючи більше інформації, аніж пересічний громадянин, повинна інформувати громадськість, суспільство про те, який шлях є кращим. Який напрямок розвитку дасть у перспективі найоптимальніший результат. Наша ж псевдоеліта сьогодні демонструє лише одне — власну безпорадність, короткозорість, блюзнірство.

— При цьому спираючись, нібито, на думку громадян...

— Громадяни потребують від еліти правди та чесного прогнозу розвитку, а також рішучих дій, щоб досягати результатів. Якщо еліта бачить свою функцію лише в тому, щоб комусь сподобатися і в такий спосіб утриматися при владі — це не еліта. Це — ганьба для держави і її народу.

— Дійсно, деякі політики говорять українцям про Будапештський меморандум, європейську систему колективної безпеки. Як простим людям у цьому розібратися?

— У мене таке враження, що деякі наші політичні лідери взагалі не розуміють про що вони говорять, коли йдеться про цю т.зв. нову європейську систему безпеки і останні прожекти навколо неї. Насправді такої системи немає. І візьму на себе сміливість стверджувати, що й не буде. Глобальну та регіональну безпеку сьогодні ефективно забезпечують ООН, НАТО, ОБСЄ. Про які нові системи безпеки ми говоримо? Зруйнувати існуючі лише для того, щоб задовольнити хворобливі безпекові марення однієї країни. І що найцікавіше — наші деякі політичні гравці починають, не розуміючи, чи навпаки дуже добре розуміючи, підспівувати цій блюзнірській ідеї. У неї немає жодної перспективи. У підсумку замість того, щоб говорити людям правду, насправді їх укотре обманюють. Розказують про якусь цукерку, якої насправді не буде.

Тому, скажу відверто, розмови про те, що нам треба укласти якийсь договір про колективну безпеку, є фантазією. Остання дискусія на Корфу міністрів закордонних справ ОБСЄ засвідчила, що лише дві країни обережно підтримали цю ідею. Решта про слово «договір» навіть і не згадувала.

Звичайно, обговорювати проблеми безпеки необхідно. Й ОБСЄ є для цього гарним майданчиком. Але яке це має відношення до сьогоднішніх нагальних потреб забезпечення потреб безпеки України.

Дехто з пафосом згадує про Будапештський меморандум. Мовляв це дуже високі та серйозні гарантії. Але таке говорять люди, які просто не читали цей документ. Бо якби вони його прочитали, то зрозуміли б, що там немає нічого більшого, ніж написано в статуті ООН та документах ОБСЄ. Які гарантії дають ці документи, ми побачили в Грузії, коли країна-член ОБСЄ визнала незалежність частини території іншого члена цієї організації. Про які гарантії ми говоримо? І це, вибачте на слові, підсовується як варіант української безпеки. Людям знову таки кажуть неправду на догоду закордонним замовникам.

— Тоді залишається питання, як переконати український народ в доцільності вступу до НАТО, щоб він тиснув на «еліту» і провідні партії?

— Я наведу вам прості приклади з минулорічної діяльності МЗС, коли я керував цим міністерством. Для інформаційної роботи нам було виділено «смішні» гроші, які становили 15 млн. грн. Із точки зору навіть серйозної піар — компанії — це сльози. Втім попри це нам вдалося зробити дуже серйозні інформаційні кроки. Ми провели кілька цікавих інформаційних заходів і дали можливість великій кількості громадян хоча б почати думати над тим, що таке НАТО і яким чином воно може впливати на нашу повсякденну дійсність. Що відбулося після цього? Коли ми побачили перші результати, коли справді кількість прихильників почала поступово, але неухильно зростати і досягла вже 32—33%, з 1 січня цього року МЗС залишилось без нічого.

То скажіть будь ласка, у який спосіб ми можемо інформувати громадськість. Я дуже покладаюсь на роль нашого громадянського суспільства. Недавно я брав участь у роботі засідання Громадської ліги «Україна-НАТО», на які збираються представники з усієї України, і був щиро здивований завзятістю і наполегливістю, з якою ці люди працюють.

Отже, використання можливостей громадянського суспільства плюс реальна підтримка з боку держави — і ми матимемо нормальні результати. Тим більше, ми повинні говорити про ціннісні орієнтири. Якщо хочемо нашим громадянам донести правду, то мусимо говорити про те, як забезпечуються права людини у Німеччині, як функціонує політична система, скажімо, у тій же Франції, якими є соціальні права та гарантії громадян у Бельгії чи Голландії. Оце і є НАТО. Окрім того, ми повинні, безумовно, думати про власну безпеку, захищати свою незалежність. Ось про що йдеться, коли говоримо про НАТО.

— Оскільки ви згадали про ціннісні орієнтири, то чи підтвердив візит Барака Обами до Москви рішучість США керуватися у відносинах з Росією та іншими країнами саме таким критерієм?

— На мою думку, нічого екстраординарного не відбулося. Багато хто каже, що американський президент прилетів до Москви, хоча мав би прилетіти до Києва чи Тбілісі. Зараз часто використовують модну формулу «перезавантаження» відносин. Мені здається, що насправді йдеться про гасіння пожежі, яка досягла такого рівня розмаху у двосторонніх російсько-американських відносинах, що виникла реальна загроза такої ескалації ситуації, яка мала б уже дуже серйозні наслідки не тільки для двосторонніх відносин, але й глобального діалогу. На мою думку, Б. Обама зробив мудрий крок, вирішивши своїм візитом знизити температуру цієї напруги і визначити, щонайменше, рамки руху у двосторонніх відносинах. Своїм приїздом він ще раз наголосив — деескалація існуючого стану потрібна і в двосторонньому, і в глобальному плані.

На моє глибоке переконання, кожна країна лише виграє від того, що Росія і США будуть говорити спокійніше й прагматичніше вирішувати свої проблеми. І в такий спосіб задавати навіть алгоритм поведінки в інших регіонах. Це абсолютно нормально. І я вважаю, що в цьому плані мети візиту було досягнуто.

В українсько-американських відносинах немає тих проблем, тих «гарячих картоплин», які вимагають негайного візиту — тут і тепер. Якщо ви помітили, президент США відвідує поки що лише ті країни чи регіони, де горить. Ми, слава Богу, до таких не належимо.

Торік ми мали надзвичайно інтенсивний політичний діалог зі США. Згадайте візити в Україну президента та віце-президента США, два візити нашого Президента до США, підписання дорожньої карти й хартії про стратегічну співпрацю. Я навіть не пам’ятаю, скільки разів зустрічався з К. Райс. Це був активний політичний діалог. Сьогодні він продовжується.

Тепер йдеться про те, що ми переходимо до стадії поглиблення цього діалогу й хочемо визначити з новою адміністрацією найоптимальніші форми реалізації досягнутих раніше домовленостей. Нам нічого не треба перезавантажувати. Нам треба лише продовжувати почату Президентом В. Ющенком лінію.

— Якщо можна, про це ми продовжимо пізніше. Чи поділяєте ви думку деяких російських лібералів, які вважають, що Обама був м’яким у своєму діалозі з російською владою і що йому потрібно було бути більш жорстким?

— Мені здається, головним питанням є не форма, а яким у підсумку буде результат. Якщо Обама обрав таку тактику, то це його вибір. Існують різні тактики ведення справ. Підхід президента Обами вписується в концепцію зниження температури й напруги. Я думаю, що це логічно. Уявіть собі, з одного боку — проголошення тези, що нам треба температуру знизити. А, з іншого — у ході візиту до Москви й робляться доволі жорсткі заяви. Чи вписувалося б це в загальну логіку підходу. Давайте подивимося, що буде в грудні в контексті можливих домовленостей по СНО чи в контексті двостороннього діалогу, включаючи геополітичні питання, а також питання прав людини. Це початок процесу і тут не можна очікувати, що за два-три місяці, чи навіть за півроку, будуть отримані якісь дуже серйозні результати.

— До речі, а як можна розцінювати той факт, що майже одразу після переговорів з Обамою російський президент Дмитро Медведєв відвідав Південну Осетію?

— На мою думку, це ще раз засвідчує те, що сьогодні питання поваги до міжнародного права в російській столиці не є пріоритетними. Зрозуміло, що визнання Абхазії та Південної Осетії іноземними державами було б грубим порушення всіх норм міжнародного права. І ви знаєте світову реакцію на ці речі. Ніхто, крім Нікарагуа та кількох одіозних парамілітарних утворень, не підтримав Росію. Це означає, що світ не сприймає таку логіку вирішення проблем. Це щось схоже на повернення в часи ХІХ століття, коли захопленням територій вирішували існуючі між країнами проблеми.

— Чи не здається вам, що у плані територіальної цілісності Україна не повинна стояти в одному рядку з Грузією, про що говорив Обама перед випускниками Нової економічної школи в Москві?

— Мені здається, що президент Обама говорив загально, так би мовити, категорійно. На мою думку, він мав на увазі те, що не може бути якихось виключень стосовно територіальної цілісності всіх країн, включаючи Україну та Грузію. І кожна країна має право на свій вибір, і це є легітимним правом кожного народу, кожної людини. І це є абсолютною цінністю, яка не підлягає жодним запереченням і сумнівам. Я вважаю, що він назвав ці дві країни лише тому, що сьогодні є дуже багато припущень, а хто ж наступний. На мою думку, в цій заяві було чітко розставлено акценти. Позиція США залишається незмінною — послідовною, чіткою та однозначною.

— Володимире Станіславовичу, як ви прокоментуєте нещодавні слова американського експерта Німецького товариства зовнішньої політики Джозефа Брамля, який заявив, що за добрі відносини з Росією США потрібно платити свою ціну, навіть якщо мова йде про такі країни, як Україна?

— Так сталося, що, на жаль, я знаю вартість (у доларах) деяких «незалежних» думок і висловлювань окремих політологів. Причому не лише наших, а й європейських, у тому числі німецьких. Тому мені ситуація здається зрозумілою й ясною.

Але я вам скажу, що справді є небезпечного в таких заявах. А це те, що нас фактично повертають назад у передвоєнну історію, коли нормальним було домовлятися про інтереси цілих країн і регіонів без їх участі та за їхньою спиною, коли ділили світ на сфери впливу, коли щось віддавали в обмін на інше. У цьому плані мені здається, що дуже актуальною та дуже своєчасною є резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ, яка прирівняла політичну відповідальність нацизму й комунізму у його, мабуть, найбільш одіозній формі — сталінізму. Це ті сили, які стали причиною трагедії десятків мільйонів людей по всьому світу. Тому шкода, що саме з Німеччини сьогодні починають звучати такі «думки». Це дуже серйозне попередження для всього демократичного загалу. Їх треба публічно і активно засуджувати, інакше не оберемося лиха.

— Повертаючись до теми діалогу зі США, скажіть, будь ласка, чого очікує Україна від візиту віце-президента Джо Байдена до Києва?

— Йдеться про продовження дуже глибокого, я б сказав, всебічного діалогу, який сьогодні розвивається між Україною та США. Завдяки зусиллям Президента В. Ющенка, МЗС, інших відомств, цей конструктивний діалог вибудовано й насичено конкретною співпрацею.

Зараз треба просто звірити годинники, поговорити, по-перше, про нове форматування відносин. Ми хотіли б повернутися до схеми міждержавної комісії, яка вже існувала раніше. Нам треба подумати про поглиблення кількох конкретних напрямків цієї співпраці, а також про нові форми взаємодії в контексті економічної ситуації, яка складається сьогодні у світі.

По-друге, нам, безумовно, треба обговорити весь комплекс безпекових питань. Сьогодні Україна залишилася поза зоною безпеки. Прикрим, але реальним фактом є те, що у безпековому плані ми залишаємося незахищеними. Тому ця проблематика та контекст підготовки нового договору по СНО, безумовно, є надзвичайно важливою і серйозною темою для переговорів.

По-третє, це співпраця у сфері енергетики. Сьогодні ця тема є ключовою для всіх світових гравців. Якщо ви згадаєте Хартію про особливе партнерство між Україною та США там чітко говориться про те, що Україна та США будуть консультуватися і сприяти налагодженню практичної взаємодії у трикутнику: Україна, ЄС і США. Такий підхід є логічним для вирішення таких проблем, як енергетичні. Ми розглядаємо візит віце-президента США як дуже важливу політичну подію саму по собі. Разом з тим — це ще один крок на шляху до зустрічі наших президентів. Така зустріч безумовно відбудеться. Це питання протокольних домовленостей. Вона не знімається з порядку денного. Головне, що погоджена лінія в українсько-американських відносинах буде продовжена і розвинута.

— На вашу думку, які внутрішні політичні кроки може чи має вжити Президент чи українська влада для забезпечення стабільності в країні та проведення демократичних виборів?

— Я скажу свою особисту думку, яку поділяють багато політиків і представників влади. Ми дійшли до тієї межі, коли треба справді вжити термін — перезавантажити нашу політичну систему. Тому що той безлад і хаос, який ми сьогодні маємо, справді шкодить нашим національним інтересам. Отже, ідея президента про новий старт політичної системи, на мою думку, є абсолютно адекватною, своєчасною і такою, яку нам усім треба підтримувати.

Деякі лідери голосно розповідають суспільству, що вони мають якісь фантастичні плани реорганізації нашого життя, обіцяють, що через тиждень дадуть нам прочитати проект нової геніальної Конституції.

Але скільки ж часу вже пройшло. А проекту так і немає. Тому що той поділ влади, який підкилимно планувався, це насправді відкидання України назад на півтора десятиріччя. Це справжня узурпація влади і наступ на права людини. Ясна річ, таке показувати не можна. То для чого ж базікати, що є щось інше?

Так от — оце інше якраз і пропонує Президент: давайте спільно, всім, як кажуть, миром, опрацюємо нормальну європейську модель свого суспільного розвитку. Що ж тут поганого? Жодних таємниць. Все відкрито. Але подивіться на реакцію нашого парламенту. То чи він такий нам потрібен?

Якщо суспільство зрозуміє значимість ініціативи В. Ющенка і підтримає її, ми матимемо відповідь на те, що нам треба робити. Бо продовжувати існування такої ситуації, значить заганяти суспільство і країну в глухий кут. А цього допустити не можна. Я глибоко переконаний, що вирішувати такі питання мають не ті кілька сотень у більшості своїй безвідповідальних людей, які сьогодні зібралися в парламенті. Це повинен вирішувати український народ, який власне делегував згаданих осіб, правда, у дуже дивний спосіб, на верхні щаблі законодавчої влади. Тому народ як суверен, як джерело влади й має вирішити це питання. Бо слухати чергові запевнення і обіцянки популістів у владі давно набридло. Ми це вже проходили. Треба справді міняти політичну систему, робити її такою, щоб вона ефективно функціонувала.

Команди слизьких саламандр-пристосуванців для такої ролі явно не підходять.

— Не можу не запитати вас як колишнього голову зовнішньополітичного відомства про те, забезпечується зараз за відсутності міністра закордонних справ координація зовнішньополітичної діяльності нашої держави?

— Координація мусить бути забезпечена. Мої колеги з МЗС у силу своїх можливостей роблять все для того, щоб така координація відбувалась і лінія була витримана. З іншого боку, в кожній державі є певні символічні речі, які визначають її реноме і статус. До цих символічних речей належить кілька провідних посад, до яких відносяться президент, прем’єр, спікер, а також щонайменше низка ключових міністрів, зокрема оборони, фінансів і закордонних справ. Це ті особи, які у світі сприймаються як певні символи держави. Уявіть собі, як ми сьогодні сприймаємося без цих трьох міністрів, незалежно від того, які там прізвища — чи Петренко, чи Іваненко — не має значення. Повинна бути офіційна особа, яка здатна на відповідному рівні негайно реагувати на виклики, що виникають. Сьогодні цих людей в уряді немає. Давайте задамо собі питання, а чому так сталося? А тому що провідній силі у правлячій коаліції ці всі символи не потрібні. Там свій, скособочено, — партійний символізм.

Неприпустимо, коли кланові інтереси беруть гору над державними. А від цього страждає все суспільство. Тому мені здається, що нам, українським громадянам, слід нарешті зробити свій вибір та прийняти такі політичні рішення, які виведуть державу на нормальний розвиток і нарешті підведуть риску під діяльністю тих політиканів, для яких немає нічого святого у серці. З ними раз і назавжди треба закінчувати.

№122, п'ятниця, 17 липня 2009

М. Ганапольский: ”Я хочу спросить Вас, граждане Украины: ”Граждане Украины, за кого Вы? За кого Вы?!?”

В последнем телевизионном шоу «Шустер live», меня поразил эмоциональный, жёстко - искренний спич-анализ кризиса в Украине - гостя студии - известного российского журналиста Матвея ГАНАПОЛЬСКОГО (радио «Эхо Москвы»).

Расшифровку текста, который мы передаем без изменений и правок. И считаем (выступление) абсолютно адекватным сложившейся ситуации в Украине, а проще говоря, раздраю в поведении и мозгах всех граждан Украины – начиная от президента, и заканчивая журналистом, который работал над этим материалом.

“ В первую очередь, я хочу сказать, что я всех Вас очень уважаю, Вы все очень уважаемые люди, господа депутаты. Пункт второй, я, к сожалению, не вижу этой передачи по супутнику ( в Москве-ред.), так как сигнал кодированный, и то что я сейчас услышал ( в телестудии-ред.) произвело на меня огромное впечатление. Потому воспримите мои слова так не как агента Путина, ФСБ , КГБ, а как человека который родился здесь, вырос, который очень любит эту страну и который хотел, чтобы здесь было всё хорошо.... О-ох...

Вы все хотите смерти этой страны! И я обьясню, как вы это делаете. И прошу и зрителей, которые представляют здесь Украину, и граждан, которые смотрят эту немыслимо популярную передачу реально понять, что происходит...

...Сначала вы сидите в парламенте, где устраиваете бойкоты, перекрываете знаменами свои фракции, неважно какой, срываете заседания. После этого вы делаете решительные заявления – все, после этого вы все приходите сюда к Савику Шустеру, где считаете эту передачу продолжением реальной политики, хотя я Вам хочу сказать, что это обычная телевизионная передача.

В этой передаче вы делаете две вещи: вы признаетесь друг другу, что вы друг друга очень уважаете, вторая ваша фраза, что вы стремитесь к компромиссу. А после этого вы уничтожаете друг друга. Вы делаете запрещенный прием, который нигде не дозволен. Вы начинаете тут читать документы, вы начинаете здесь жонглировать цифрами, это правильне документы, это правильне цифры, но сидит 100 украинцев, которые слушают это все и смотрят на это, как на спектакль. Зачём вы это делаете? Я хочу напомнить, что Вас выбрали ровно для того, чтобы Вы в парламенте, 450 человек, не высовывая оттуда носа, сидели там днём и ночью, чтобы вы усмирили свое руководство, а если вы этого не делаете, значит Вам это выгодно. И чтобы сюда Вы приходили и обьясняли свои решения...

Вы подменяете политику политическим процессом! Вы выходите на люди и продолжаете агитацию и пропаганду перед обалдевшим, охреневшим населением, которое смотрит на это всё, и вы делаете вообще немыслимую вещь, вы делаете из него ( населения – ред.) депутатов, вы занимаетесь агитацией и пропагандой в то время, как вы должны решать вопросы. В этом учавствуют поголовно все – все партии. Это стало частью жизни. Это жириновщина, когда шоу срослось с политикой. И Савик Шустер здесь не виноват – он предоставляет Вам слово, но вы эту передачу используете в своих личных целях. Вы пытаетесь доказать населению Украины, что Вы святые. Вы не святые. Причем... ( начались аплодисменты в студии – ред.)... Не надо я про Вас тоже расскажу, Вы сейчас всё услышите...

Идем дальше. Учавствует ли в этом Президент Украины? Абсолютно. Только, что мы слышали, как Президент Украины призвал прекратить. А почему он это сделал публично? Потому, что Президент Украины тоже это делает публично. Он говорит, посмотрите, какой я крутой.

Юлия Тимошеко? Разве она пошла в кабинет Президента обсудить это, разве он перед тем, как сделать это заявление, которое, как мы понимаем на 90% обречено на провал, разве он вызвал её, чтобы вначале..., а мы знаем, что с этого начинается политика. Политика любит тишину, как и деньги. Надо было поговорить вначале, а потом делать заявления. Нет! Всё на продажу! И Тимошенко не осталась в долгу: она сказала, что может быть она...

Подключился к этому глубокоуважемый мною человек Кравчук, который сказал, что его надо убрать, потому, что он танк, который не стреляет. Я хотел бы спросить господина Кравчука, а что обозначает фраза: танк который не стреляет? Имеется ввиду, что пожёстче должен быть Президент Ющенко?

Дальше в этом... здесь в присутствии всех, выходят политики, которые предлагают нарушить Конституцию, которые предлагают Президенту уйти, при этом они прекрасно знают, что будет, когда Президент уйдет... Потому, что они мудрые люди, они прекрасно понимают, что выбирать некого, тем более сейчас... Хотя они могут сказать: “Та шо у нас немає талановитих людей?!” И всё это происходит, как я понимаю каждую неделю. И эту страну топчут, уничтожают... Я не представляю... Знаете, есть такое выражение:“Когда земля шатается можно либо ползти, либо лететь. Принято решение ползти”....

Тепер я хочу сказать о Вас (обратился к зрителям в студии- ред.). Когда правый мочил левого Вы аплодировали. Когда левый мочил правого Вы аплодировали. Когда коммунисты мочили левых и правых Вы аплодировали. Когда я сказал какую-то фразу, которая Вам понравилась, Вы аплодировали. Я хочу спросить Вас, граждан Украины: “Граждане Украины, за кого Вы? За кого Вы?!”.

Я хочу вам напомнить, что Вы выбирали депутатов, я хочу вам напомнить, что они получают зарплату, я хочу Вам напомнить, что в эту зарплату, в социальные пакеты, которые включены и которыми они все облагорожены и обеспечены, включается одна маленькая деталь: они ДОЛЖНЫ решать вопросы! Они ДОЛЖНЫ их решать!

Я ещё раз Вам на поминаю, они не должны сюда приходить и говорить:” Люди добрые, посмотрите, какой он плохой, а я хороший”. Они должны придти в Верховную Раду, они должны закрыть двери и решить вопросы. После этого выйти и доложить вам о решённых вопросах.

Но они приходят сюда и разница между ними и Вами заключается в следующем: они идут в Раду, а потом “приходят” сюда на своих персональних автомобилях, а вы сидите здесь, а после этого идете к обменным пунктам.

Я бы очень хотел, чтобы Вы поняли, что власть в стране состоит из двух частей: это собственно власть и это граждане страны, которые эту власть должны контролировать! Так вот, как они – все абсолютно – потеряли ощущение страны, так и вы потеряли ощущение своей собственной власти! И я бы очень хотел призвать и Вас, уважемые депутаты, и Президента, и уважемого премьера, и Вас – граждане Украины – заняться делом!”

Дарина МАЙОРОВА, спеціально для ”Іншого Боку” (мова оригіналу) | otherside.com.ua