Можлива альтернатива правому популізму

Мені здається, що чимало розсудливих людей уже зараз думають не про те, що буде під час президентських виборів, а про те, що настане після них. Яка політична партія (чи партії), як віддзеркалення успішності лідерів, домінуватиме в Україні і як забезпечити рівновагу партійних сил.

Адже, поза всяким сумнівом, це не будуть праві сили, які, на жаль, втратили шанс остаточно переламати ситуацію на свою користь протягом останніх п’яти років і тепер справедливо заслужили на місце в опозиції.

Але якою буде обличчя цієї опозиції у прямому та переносному значеннях? Хто з екранів телевізорів та шпальт газет, площ міст та клубів сіл збиратиме в єдиний кулак прихильників української національної ідеї і на чиїй політичній платформі намагатимуться це зробити?

Це насправді серйозне питання, бо від нього значною мірою залежить, яка за змістом національна ідея ляже в основу молодої держави Україна. Бо країна все ще блукає у лабіринті поміж трьох дерев і у нашому випадку вибір між Європою, Росією чи колоніальним статусом виявився справді складним завданням.

А те, що цементація такої ідеї відбудеться у найближчі п’ять років дуже вірогідно, бо аванси очікування і терпіння, зважаючи на дитяче становлення та юнацьке зростання нової держави, за майже двадцять років уже вичерпалися. Настає час визначатися з "орієнтацією", інакше світ нас не зрозуміє.

Отже, незабаром для прихильників національно-демократичної ідеї, яких, сподіваюсь, у цій країні поки що більшість, настане момент істини. Адже імовірна, але все ще гіпотетична поразка правого президента Ющенка створить величезний вакуум на правому фланзі, який неспроможна буде заповнити жодна з існуючих на сьогодні правих партій.

А треба пам’ятати, що у нас особлива країна. Особлива тим, що на відміну від сусідніх європейських країн, та й навіть Росії, правий вакуум, або ж безлад у цьому стані, загрожує остаточною втратою шансів на утвердження національної ідеї у редакції націонал-патріотів.

Адже неможливо уявити, щоб прихід до влади лівих сил у Німеччині, Польщі чи Франції загрожував цим країнам введенням іншої державної мови, федералізацією з країнами-сусідами чи запереченням історичних прав материнських націй.

Зізнаймося відверто, в Україні мешкає лише три політичні категорії людей: ті, хто активно чи приховано не любить України і не хоче її незалежного існування; ті, кому її доля байдужа і хто сприйматиме будь-який шлях її розвитку, а також ті, для кого незалежність - важлива світоглядна цінність і хто готовий заради неї ділитися власною свободою, здоров’ям, грошима.

Погоджуюсь, що друга категорія у різних пропорціях проживає у будь-якій країні. Однак першої категорії у нормальній державі бути не повинно!. Політичним "лікуванням" перших якраз повинні займатися патріоти. Тобто, ті, кого приховані чи явні вороги України називають націоналістами.

У такому світлі права ідея фактично зводиться до проблеми самоорганізації націоналістів. А головною інтенцією до написання цієї статті стало те, що останнім часом в Україні відбувається активне витіснення позитивного значення поняття націоналіст.

Звичайно, недруги України завжди надавали йому негативного звучання. Але зараз йдеться про інше. Про небезпеку ототожнення цього поняття лише з однією політичною партією. Мова йде про ВО "Свобода".

У безальтернативності "Свободи", як єдиної правої партії, як це не парадоксально звучить, прихована серйозна загроза для України як держави національної.

Риторика "Свободи", з її радикалізмом і прямолінійним протиставленням титульної нації іншим, не те, щоб лякає, а швидше насторожує. Адже будь-який радикалізм (і не лише ідеологічний) хибує необ’єктивністю. Сумний досвід багатьох радикальних ідеологій минулого сторіччя ще довго застерігатиме нові покоління.

"Свобода" наполегливо використовує майже виключно термін "націоналізм", тим самим свідомо витісняючи поняття націонал-демократії чи правої ідеології на маргінес.

Націоналістами в нав’язливій інтерпретації чільників "Свободи" є винятково лише вони, а інші подаються як неконструктивні та неспроможні на активні дії сили.

А насправді націоналістів в Україні мільйони. Тих, хто творив майдан, ланцюги, голодування. Просто вони "інші" націоналісти – толерантніші та відповідальніші – але такі, що не менше люблять свій народ і країну.

І взагалі, Україну незалежну зробили праві. Але не лише ті, і навіть переважно не ті, що зараз претендують на винятковість. І це дає підстави вважати, що не слід звужувати простір для правих ідей.

Небезпека "Свободи" як єдиної правої партії є очевидною для тих, хто сповідує схожі з ними принципи, готовий їх активно відстоювати, але має достатній рівень політичної культури, щоб не підтримувати цю партію.

Попри всю популістську привабливість гасел "Свободи" вони слабо приховують цілком приземлене бажання потрапити до парламенту будь-за-що. Навіть якщо для цього доведеться пройтися по "політичних трупах" своїх ідеологічних колег чи свого президента.

Досвід останніх парламентських та місцевих виборів на Західній Україні показав усім, хто здатен бачити та аналізувати, їхню справжню природу.

Більше того, існування "Свободи" як єдиної правої альтернативи лівому і ліберальному малоросійству є вигідна останнім, оскільки значно послаблює шанси патріотів на домінування у власній державі.

Тому у певні передвиборчі періоди лідер "Свободи" стає таким бажаним на різноманітних політичних шоу, де він залюбки стравлюється з лівими радикалами чи провокаторами, чим серйозно б’є по авторитету правої ідеї.

У той же час з різних причин відійшли у тінь інші партії правої орієнтації (НРУ, УНП, НСНУ). Щоправда вони називають себе національно-демократичними, але це суті не змінює. Вони також націоналісти у цивілізованому розумінні.

І якщо з НРУ ситуація закономірна, оскільки Рух сам обрав шлях на зближення з БЮТ та підтримку їхнього кандидата, то не слід забувати Українську Народну Партію – енергійнішу ровесницю НРУ і скромнішу старшу сестру "Свободи".

Скромнішу, швидше, за політичними манерами і виваженою поведінкою, аніж за реальним положенням у суспільстві. Адже за багатьма ознаками УНП заслужила на адекватне місце на правому фланзі, навіть достойніше, ніж "Свобода".

Це і тривалий досвід політичної діяльності, і ціле гроно політиків, громадських діячів та бізнесменів, які вийшли з її середовища (окрім Костенка), це і Заєць, Юхновський, Драч, Слободян, Тарасюк (керівник ДУСі), Кириленко – один з нинішніх лідерів НСНУ, та чимало інших молодих і немолодих, але завжди толерантних і розсудливих політиків.

Оця розсудливість, інтелігентність і, можливо, через це недостатня яскравість не додає популярності партії серед вибагливого на скандали та епатаж українського народу. Не грає їм на руку і послідовність, з якою вони підтримують Ющенка ще з 2002 року.

Той же лідер "Свободи" Тягнибок, який у далекому 2002 році вперше потрапив у парламент за списком блоку "Нашої України" за квотою УНП, зараз критикує Ющенка і проводить свою "особливу націоналістичну ідеологію".

"Наша Україна" зазнала серйозної організаційної та номенклатурної кризи, так і не зумівши увиразнити за п’ять років своє партійне обличчя. Хоча навіть зараз її фінансовий та людський потенціал є достатнім для регенерації у новій якості.

Окрему роль у знищенні правої ідеї відіграють БЮТ та політичний проект під назвою "Фронт змін". Вони однаковою мірою спочатку оперлися на активний та освічений електорат Західної України і однаковою мірою згодом, після досягнення деякого електорального успіху, еволюціонували у ліберальний бік, у напрямку зближення з північним сусідом.

Але думаю, що розрахунки їхніх технологів виявляться хибними, адже Західна Україна за своєю світоглядною та ментальною сутністю є правою і рано чи пізно "прозріє" щодо справжніх цілей нових "пророків".

Україна у 2010 році потребуватиме нової правої сили – спокійної, толерантної, послідовної і прагматичної. Країна потребуватиме створення правої протидії, яка не дозволить зруйнувати мрію про європейськість України. Для реалізації цього така сила потребуватиме нових світлих облич – молодих, упевнених, успішних, інтелігентних.

Тож чи є рішення проблеми правих сил? Серед можливих варіантів, автору видається найбільш ефективним наступний: системна перебудова "Нашої України", активізація публічної діяльності УНП і, угамування радикального популізму "Свободи". А це вже ґрунт для створення нової партії. Єдиної, сильної і переможної!

Олег Яськів, для УП | pravda.com.ua

Російські ЗМІ: Сотні тисяч людей у РФ ніколи не бачили м’яса й потерпають від голоду

Якщо споживання спирту перевищує 8 л на людину в рік – настає згасання етносу. Росія п’є утричі більше... Чи варто вірити повідомленням російських ЗМІ про Україну?..

Коли потрапляєш до Росії, тамтешні друзі та знайомі, які давно в нас в Україні не бували, накидаються з дивними запитаннями: «Як ви там без газу, без продуктів, голодні, без електрики, без зарплат і пенсій, у боргах як у шовках, усюди страйки, усі безробітні?» Починаєш пояснювати, що насправді тяжко, криза, але не гірше, ніж у них, – ображаються. «Либонь, соромно зізнаватися, хохлячий сину, от і брешеш. А РТР та ГРТ – завжди праві!»

Браття-москалі! Діліть ГРТ на вісім, а то й на стонадцять. Знаєте, насмикати всякого й подати певним чином можна легко і просто. Навіть коли смичеш із добре контрольованого російського інформаційного простору.

Нижче подам набір цитат – без усяких виправлень і додатків, просто зі скороченнями – із російських ЗМІ. От і подивіться, що у вас робиться, якщо судити з ваших же джерел.

У наведених нижче цитатах з непідконтрольних владі Інтернет-ресурсів ідеться про Росію. А тепер являєте, коли російські напівофіційні ЗМІ (телебачення й газети) беруться писати про становище в Україні...

Rin.ru: У РФ люди накладають на себе руки частіше, ніж гинуть у аваріях

«Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного і соціального стресу, що викликає зростання депресій, реактивних психозів, тяжких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань.

До 2025 року наша країна втратить 11 мільйонів чоловік, – ідеться в новій доповіді ООН. Причиною демографічної катастрофи експерти називають низький рівень життя і непомірне споживання алкоголю.

Зарубіжні фахівці ввели в демографію новий термін – “російський хрест”. Він утворюється на графіці перетином лінії народжуваності, яка йде вниз, і лінії смертності, що йде вгору. З`явився ще один термін – “надсмертність”. Іноземці назвали феномен російської надсмертності “найбільш дивовижною подією в світовій охороні здоров`я”…

Усього лише за 7 начебто порівняно благополучних років, з 2002-го по 2009-тий, – нас стало менше на 3,3 мільйона.

Демографічна ситуація стає катастрофічною тому, що при невисокій народжуваності різко зросла смертність. Щорічно в дорожньо-транспортних пригодах гине до 35 тисяч росіян. Смертність від так званих побутових убивств, самогубств, травм у 5 разів вища, ніж у Європі. Безкоштовне медичне обслуговування нижче всякої критики. Здавалося б, забутий туберкульоз став буденною хворобою. У США з населенням 303 мільйони у 2007 році померло від туберкульозу 650 чоловік, а у нас, при населенні 142 мільйони, – 24 тисячі.

І, звичайно ж, горілка. Від серцево-судинних захворювань росіяни вмирають в 4 рази частіше, ніж громадяни Європейського Союзу...

Багато хвороб провокуються й поглиблюються психічним станом. Умовно кажучи, розрив серця – результат драм, кривд, перенесених у житті. І непомірне вживання алкоголю теж має чимось пояснюватися...

Іноземні фахівці обережно припускають, що російська надсмертність пов`язана з психологічними проблемами. Мовляв, за найрізноманітнішими опитуваннями росіяни стійко входять у список найнещасніших…

Вітчизняні соціологи термінами “щасливі” або “нещасні” не оперують. А висловлюються розгорнуто: “Понад 70 відсотків населення Росії живе в стані затяжного психоемоційного та соціального стресу, що спричиняє зростання депресій, реактивних психозів, важких неврозів, психосоматичних розладів і цілої низки внутрішніх захворювань...”

Ще наші соціологи використовують термін “фрустрація”. У фундаментальній доповіді Інституту комплексних соціальних досліджень ідеться про те, що дві третини бідних живуть з постійним відчуттям несправедливості всього навколишнього, з відчуттям повної своєї безпорадності. Вони не відчувають підтримки рідних і товаришів, упевнені, що ніхто не прийде їм на допомогу, коли щось трапиться. Усе це разом учені й називають іноземним словом “фрустрація” – тобто відчуття пригніченості, безвиході, моральної, психологічної, соціальної депресії. Яка часто доводить до самогубств. За кількістю суїцидів ми протягом багатьох років твердо займаємо друге місце у світі після Литви. Людей, що накладають на себе руки, у Росії більше, ніж жертв автокатастроф, – 41329 позаторік».

Труд: Сотні тисяч людей у Росії ніколи не бачили м’яса й потерпають від голоду

«Як стало відомо «Труду», цієї осені Міноборони не зможе призвати до армії близько 50 тисяч призовників «через хронічний дефіцит у вазі, спричинений недоїданням». Ще 20 тисяч новобранців-доходяг заради плану все ж таки відправлять до частин, де їх посилено відгодовуватимуть.

Колишній начальник Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) Міноборони полковник Віктор Красников зізнався «Труду», що навесні цього року через дефіцит маси тіла відстрочку служби отримали більш як 45 тисяч призовників.

Наприклад, деякі хлопці при зрості 187 см мали вагу 55 кг, хоча повинні були важити як мінімум 64 кг. Ще 20 тисяч доходяг усе-таки були призвані у війська, але їх тут же на три місяці відправили на відгодівлю, де їм давали додаткове харчування. «Багато хлопців тільки в частині вперше в житті їли вдосталь, а деякі з них раніше навіть не бачили м`яса», – розповів «Труду» заступник командира однієї з частин Московського військового округу Валерій Кумекін.

Військові медики вважають, що під час осіннього призову цього року кількість призовників з дефіцитом ваги сягне близько 50 тисяч чоловік.

«Реально недоїдаючих і голодних призовників буде ще більше, але заради плану Міноборони відправить до військ усіх хворих і з дефіцитом ваги», – заявила «Труду» відповідальний секретар Союзу комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова.

За даними Міноборони РФ, останніми роками проблеми зі здоров`ям через хронічне недоїдання відзначаються в 170 тисяч потенційних новобранців. За планом осіннього призову 2009 року, в армію призвуть 271 тисячу чоловік. У Міноборони прогнозують, що 20 тисяч із них, котрі не дотягли 3–5 кг до мінімально допустимого співвідношення зросту й ваги, доведеться відразу поставити після прибуття в частини на додаткове харчування.

Перший досвід у Росії по «штучному вигодовуванню» призовників був випробуваний у Муромському військкоматі Володимирської області ще в середині 1990-х років. Ось що про це розповів «Труду» колишній муромський воєнком Олександр Щавльов:

– З деяких пір серед призовників пішли одні хиляки, і їхні батьки благали узяти їх в армію, пояснюючи це тим, що вдома їх просто нічим годувати, – розповів офіцер. – Я домовився з районною лікарнею, і там змарнілим хлопцям виділили декілька палат, де вони отримували посилене харчування. Зараз військкомати вже нікого не догодовують, тому що ця проблема тепер покладена на командирів у військах.

На посилене харчування доходяг тільки у 2008 році Міноборони витратило 75 млн. рублів. Цього року, за прогнозами військових, витрати на ці цілі перевищать уже 80 млн. рублів».

КПРФ.ру: У Росії постійно вживають алкоголь 80% жінок і 90 % чоловіків

“Сьогодні в країні споживання алкоголю на душу населення, за різними оцінками, становить від 20 до 25 літрів чистого спирту! За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, якщо споживання чистого спирту перевищує 8 літрів на людину в рік – настає згасання етносу і це призводить до незворотних наслідків у генофонді. Виходить, що наш народ уже багато років п`є утричі більше від гранично допустимих норм. Але широкій громадськості ці цифри невідомі, оскільки замовчується й не доноситься до людей інформація про непоправну шкоду алкоголю. Навпаки, останні десятиліття йде масштабна активна пропаганда пиття, триває залучення до спиртного молоді за допомогою популяризації пива, малоалкогольних напоїв, які позиціонують як необхідні в соціумі напої. Хоча алкоголь, навіть у найменших дозах, завдає непоправної шкоди здоров`ю.

А подивіться, як ми п`ємо: сьогодні молодь у віці 11–24 роки, 80% у містах і 90% на селі, знайомі з алкоголем, регулярно вживають пиво з 12 років, вино – з 15, горілку – з 16 років. Серед дітей 12–16 років 5%, а серед молодих людей 17–25 років – уже удвічі більше: 10% алкоголіків. У цілому по Росії на обліку з цією проблемою стоять 2,6 мільйона чоловік. І це тільки те, що нам повідомляє офіційна статистика, реально все набагато страшніше. Сьогодні в Росії постійно вживають спиртне 80% жінок і 90 % чоловіків. За розрахунками, які не так важко провести, у нас у країні вже 25–30 мільйонів залежних від алкоголю людей, наших громадян. Ситуація катастрофічна! Це справжня війна, спрямована на знищення росіян, і на цій тихій війні гинуть сотні тисяч, мільйони людей, корінних жителів. Щорічно від хвороб, пов`язаних зі споживанням алкогольних напоїв, від нещасних випадків, алкогольних отруєнь ми втрачаємо близько мільйона чоловік».

Ведомости: Російська наука зазнала краху

«Група російських учених, які працюють за межами країни, звернулася до керівництва Росії з відкритим листом (уривок):

Ми вважаємо своїм обов`язком привернути вашу увагу до катастрофічного стану фундаментальної науки в Росії. Регрес триває, масштаби й гострота небезпеки цього процесу недооцінюються. Рівень фінансування російської науки різко контрастує з відповідними показниками розвинених країн. Величезною проблемою для Росії був і залишається масовий відтік учених за рубіж.

Протягом десятиліть у СРСР була створена потужна науково-технічна база й стійкі механізми її відтворення, включаючи відтворення кадрів. Саме ця база, своєрідна наукова тканина нашого суспільства, гарантувала науково-технічний прогрес і, врешті-решт, незалежність Росії. Розпад цієї тканини, що триває, призведе найближчим часом до повного розриву зв`язку між поколіннями науковців, зникненню науки світового рівня в Росії і втраті знань в катастрофічних масштабах…»

Читав російський Інтернет Микола Писарчук | unian.net

У Києві поховали застреленого темношкірого українця нігерійського походження Джуліуса Езіке

Жалобна процесія перетворилася на марш-протест проти расизму, в якому, крім земляків Джуліуса Езіке, представників посольства цієї країни, взяли участь також представники громадськості. Зокрема церкви "Посольство Боже" та громадської організації "Творці історії".

Сандей Аделаджа заявив, що для подолання расизма слід ухвалити законопроект в редакції регіоналки Ганни Герман.

"У марші протету взяли участь 500 чоловік", повідомив Емануіл Ідахосе з руху "Творці історії".

ІА "Депомаранч"