Ведемо нині розмову так, наче ми перебуваємо в замкненій культурі, цілковито відірваній від світу. Здається, що існує лише російський горизонт. Це велика стратегічна помилка, адже Україна волею долі, волею геополітичних обставин та історичної еволюції опинилася справді на цивілізаційному розломі в момент остаточного оформлення нових реальностей сучасного світу – з одного боку, західна євроатлантична цивілізація з її демократичною моделлю, а з іншого – східні цивілізаційні конфігурації, більшою чи меншою мірою автократичні.
Іншими словами, ми завжди маємо враховувати, що Україна нині (по майже двадцяти роках незалежності!) вкотре прагне вибороти демократичний шлях розвитку у вкрай несприятливих умовах. І ці несприятливі умови існують як з боку Росії, так і з боку Європи, так і всередині самої України.
Питання Росії
Перебування на цьому цивілізаційному розломі, який передбачив ще Семюел Хантінґтон у своїй книжці «Сутичка цивілізацій», – це справді виклик: виклик шляхетний, але водночас і драматичний. Так, Росія справді оголосила Україні війну. Але Росія оголосила війну Україні не лише як Україні: Росія оголосила війну Україні як останньому плацдармові демократичного руху на пострадянській території, за винятком Балтійських країн. На території України Росія веде війну проти європейської моделі розвитку і загалом проти демократичного світу.
Ця поки що холодна війна матиме різні форми – і форми потворні. Адже ведеться ця війна в умовах реальних політичних та економічних загроз як демократичному світові, так і самій Росії, – загроз, які Росія разом з демократичним світом могла б успішно марґіналізувати. Але боротьба Росії проти західної моделі цивілізації в цих умовах ослабить і Захід (який частково опиниться в енергетичній пастці), і саму Росію, яка замість модернізації опинилася сьогодні в зашморгу застарілих імперських схем, непродуктивних моделей їхньої консервації. І тут розуміння політичної проблематики має бути невіддільне від розуміння проблематики культурної.
У стосунках Росії з Європою, попри позірні діалоги та угоди, зокрема й газові, настав новий період. З Росією сталося неможливе. Росія не лише втратила весь Схід Європи. Росія втратила Балкани. Для російської ментальності це крах усієї міфологічної схеми «братерства православних народів», які чомусь конче мають протистояти світові західного християнства. У цьому суть проблеми. Світ західного християнства переміг у цьому протистоянні, оскільки реалізував проект інтеґрації. Росія ж втратила не лише православну Болгарію – вона втрачає Сербію, яка донедавна поводилася на Балканах як така собі «міні-Росія», з відповідними геноцидами і депортаціями. Але тепер Сербія прямує не лише до ЄС, а й до НАТО. Тож Росія, велика не за потенціалом, а за обсягами країна, яка не дає ради своїм територіям, країна, перенасичена нині агресивними і часто взаємовиключними ідеологіями (спроба інтеґрації в умовах культивування ксенофобії!), буквально божеволіє від фантомних болей втрачених просторів.
Росія не комунікує з модерним світом
Якщо на вступ до Європи вишикувалася черга, то від Росії тікають усі. Навіть колишні центральноазійські республіки (крім найслабших, що теж показово) у той чи інший спосіб намагаються вирятуватися від цього сумнівного «братерства». Тобто, Росія не може чекати на добровільні альянси – її останнім аргументом залишається «принуждение к дружбе». І чим більше фантомних «республік», породжених фантомними болями, тим нестабільніша внутрішньо Росія і політично, і культурно. Адже нинішня Росія зліплена з різних цивілізаційних фраґментів, які фактично не комунікують між собою, які розривають Росію зсередини, які не дозволяють їй здобутися на модерний варіант культурної ідентичності.
Сьогоднішня Росія живе в ХІХ столітті, каже американський політолог Роберт Каґан. А це унеможливлює повноцінну комунікацію Росії з модерним світом. Раніше чи пізніше такий стан речей може і взагалі призвести до катастрофічних наслідків – і не лише Росію, але й сусідні з нею країни. Тому екс-радник президента Путіна з економічних питань, звільнений за «вільнодумство», Андрій Іларіонов називає такий стан речей «третім розпадом Росії». Така Росія, перетворена, за словами Іларіонова, на «ханство», може втримати свою окремішню цивілізаційну модель лише шляхом придушення будь-яких виявів демократії всередині країни та ідеологічної і мілітарної агресії за межами країни. Це, власне, і є те явище, яке російський письменник Віктор Пелевін називає ДПП (НН): «Диалектика Переходного Периода (из Ниоткуда в Никуда)».
До речі, окремим відгалуженням цієї розмови мав би бути і той цікавий аспект, що саме Росія зараз призводить до смерті російське православ’я. У 2004 році Росія розв’язала багатополюсну агресію проти України, у 2008 році пішла війною на Грузію, у 2009 році розпочала виразний тиск на Білорусь. З історично політизованого російського православ’я, яке Петро І остаточно перетворив з Вівтаря на продуцента ідеологем для Трону, нині цілковито вивітрюються залишки моральної автономії. Підполковницький тон патріарха Кирила з його філіппіками проти Заходу та проповідями неіснуючого «братерства» – це останні гвіздки в труну цього «братерства». Ще кілька років – і стане очевидною інтелектуальна поразка східного християнства супроти християнства західного. Адже західному християнству з його багатовіковою філософією, доктринальною і моральною традиціями протиставляється каґебістська лексика «зверху» та істерика напівписьменних вчорашніх комуністів «знизу». У цьому сенсі офіційна Росія руйнує саму ідею православ’я, яке зможе врятуватися як віра, а не як державна ідеологія, лише в національних церквах. В одному має рацію патріарх Кирило: те, що він називає «Кієвской Русью», – це справді «унікальний цивілізаційний проект». Унікальний за методами свого самознищення.
Європа шукає своєї нової ідентичності, а Україна своєї
Проблемна ситуація і з боку Європи. Україна після Помаранчевої революції розпочала реально процес євроатлантичної інтеґрації в момент, коли, по-перше, був втрачений дорогоцінний час (майже 15 років!), а по-друге, в момент, коли сама Європа, розширюючись на схід, переживає активний, але не безболісний процес свого власного перестворення. Адже Європа – це цивілізаційний проект, значно складніший від цивілізаційного проекту Америки, що вже, по суті, відбувся, тож може тільки розвиватися і вдосконалюватися. Європа перебуває в процесі пошуку своєї нової ідентичності, яка весь час трансформується зі входом нових країн у цю динамічну реальність.
Найпростіше сказати: Європа провадить проросійську політику. А що зроблено з боку України для створення інституційних і культурних механізмів розуміння української ситуації? За всі роки незалежності в українські амбасади надсилали послами відповідальних, компетентних людей лише в країни, які вважалися особливо важливими, – скажімо, США чи Ізраїль. Країни Європи – за рідкісними винятками! – вочевидь, важливими не вважалися, оскільки в цих країнах нерідко український дипкорпус складався (і часто сьогодні складається) з випадкових, а відтак і бездіяльних людей, для яких дипломатична місія становить свого роду канікули тривалістю в кілька років.
Такий «український» дипломатичний простір у культурному розумінні є філією російського дипломатичного простору – з неминучими негативними наслідками. Звідси – брак культурної стратегії, брак промоційних ініціатив, брак реакцій на публікації, на наукові події тощо, а головне – брак розуміння необхідності такої діяльності. І мені як людині, хвалити Бога, не причетній до жодних політичних структур, по-людськи і професійно не зрозуміло, чому – навіть при міністрах проєвропейського спрямування – у цій сфері не було проведено радикальних системних змін. Адже це ключовий пункт для створення в Європі проукраїнського «лоббі» в позитивному сенсі цього слова – так, як це робить Росія, так, як це робить Польща, і, зрештою, всі без винятку країни, які за кордоном будують позитивну систему розуміння, знання і сприйняття відповідних реальностей.
Ось тому, на мою думку, щоб зрозуміти, що маємо робити в самій Україні, необхідно послідовно вибудовувати європейську перспективу погляду на Україну. І не можемо також собі дозволити критикувати лише російську позицію. Ця позиція відповідає інтересам Росії – так, як їх розуміє нинішнє керівництво цієї країни. Ми ж маємо насамперед звернути погляд на себе.
Україна європейська чи пострадянська євразійська?
Отже, про яку Україну йдеться? Звично говоримо про мільйони негараздів. Не забуваймо, однак, що Україна парадоксально перебуває в кращій ситуації порівняно з Росією. Адже Україна не розділена на різні некомунікабельні між собою компоненти, як Росія. Наше суспільство розділене всього лише на дві некомунікабельні (!) реальності: потенційно європейська Україна та Україна пострадянська, або ж євразійська. Ця остання частина суспільства, звичайно, є вкрай агресивною і небезпечною для європейських перспектив України, але вона відмиратиме в силу своєї цілковитої неспроможності відповідати на виклики сучасного світу.
Інша справа – Україна потенційно європейська. Вона ще дуже незріла і часто непослідовна, однак це, власне, є цивілізаційний проект, що має кардинальну геополітичну вагу. Але тут особливо треба звернути увагу на інтелігенцію цієї потенційно європейської України. Власне кажучи, саме тут треба шукати основну проблему. Маємо констатувати, що ця інтелігенція великою мірою нестійка в своїх європейських орієнтаціях, непослідовна, а часто й просто корумпована. І це є ще один трагічний наслідок тоталітарної системи, яка саме в українському контексті винищила майже всіх інтелектуалів, здатних на опозицію до влади. Вчорашній колабораціонізм і сьогоднішня схильність до корумпованих стосунків з владою української інтелектуальної еліти вкрай ускладнює Україні шлях до громадянського суспільства.
Подивіться на Польщу. Польща впродовж двох століть послідовно обстоювала європейську природу своєї культури через боротьбу за незалежність. Від самого початку розпаду комуністичної системи польська інтелектуальна еліта пішла в структури влади, протестна еліта комуністичних часів тримала руку на пульсі всіх політичних трансформацій країни. І сьогодні ми кажемо: як потрібен Єжи Ґедройц, як шкода, що немає Яцка Куроня... Але є Адам Міхнік, але Марек Сівец став одним із провідних європейських політиків, а Польща в найближчі роки буде надзвичайно важливим гравцем на політичному полі західної цивілізації. Основна причина – в послідовності польської інтелігенції в захисті європейських устремлінь польського народу – і європейських цінностей загалом.
В української інтелігенції цієї послідовності немає. Ця інтелігенція фактично розділена на три групи. Одна частина захищає ідею Європи, але в суто риторичних термінах. Інша частина вважає, що взагалі майбутнє України не з Європою і не з Росією, а «у себе», в якійсь туманній цивілізаційній ніші – це проект, неможливий для реалізації, але який чудово працює на іншу «роззброюючу» ідеологію – ідеологію «багатовекторності». І лише невелика частина інтелігенції має достатній культурний і навіть інституційний досвід для розбудови «європейського шляху» України. Але робота цієї інтелігенції ускладнена розмитістю ідентитарних параметрів суспільства, з одного боку, а з іншого – бездіяльністю державних органів щодо практичної імплементації теоретичних постулатів євроатлантичної інтеґрації.
Україна не реагує адекватно на російський наступ на демократію
Суспільно-політична поведінка певної частини інтелігенції, на якій лежить відповідальність за євроатлантичний вектор інтеґрації, часто занадто амбівалентна. Скажімо, спостерігається досить відчутна неуважність до проблем, так би мовити, європейської Росії, яку сьогодні репрезентує лише вузький спектр російської інтелігенції. У Росії мало не щодня відбуваються вбивства захисників людських прав, вбивства представників неросійських національностей. Ці кричущі факти майже не викликають у нашому суспільстві резонансу. Або ж хтось виявляє симпатію до об’єктивно переслідуваних представників опозиції – наприклад, нацболів, – забуваючи при цьому, що йдеться про ідеологію, несумісну з демократією.
У Росії є екстремісти на утриманні Кремля і екстремісти (типу «Сєвєрного братства»), які вважають політику Кремля занадто м’якою стосовно «нечисти, нежити, неруси». Тобто недостатньо, щоб організація мала антипутінський, антикремлівський код, щоб опинитися по один бік барикади з демократичними силами.
В Україні необхідний прицільний моніторинг цих процесів, зв’язок з російськими соціологічними центрами (наприклад, «Центр «Сова» чи той же «Левада-Центр»), які відстежують, зокрема, динаміку расизму і ксенофобських рухів у Росії. Недооцінка явища (взяти хоча б неофашистський неоєврасизм) не лише множить вогнища політичної небезпеки в Україні, а й підриває зсередини механізм зрілішання демократичної ментальності українського суспільства.
А що говорити про стратегію «окультурення» суспільства в плані його знання засад демократії, проблематики і життя демократичного світу? Офіційно проголошений курс на євроатлантичну інтеґрацію викликав системний наступ Росії на Україну. І викликав також «системну» розгубленість Заходу, який бачить з боку України європейську риторику, але аж ніяк не стратегічний план інтелектуальної трансформації власного суспільства, ще цілком посттоталітарного за багатьма своїми параметрами.
У цьому сенсі для мене є однозначним, що величезною мірою саме українська інтелігенція відповідальна за нефункціональність механізму розвитку європейської України. Поки що можемо говорити лише про окремі ефективно діючі сегменти цього механізму. Скажімо, кожен номер газети «День» – це міні-антологія європейського мислення, в якій точно і гостро розставлені акценти, необхідні для формування європейської ментальності українського суспільства. І йдеться, завважте, не лише про політологічні акценти, а власне, про інтелектуальні змісти демократії. Подібну політику проводить журнал «Український Тиждень» – також ориґінальний, динамічний та інтелектуально насичений проект.
Але що можуть окремі газети й журнали супроти телебачення, яке стало лабораторією, в якій культивуються всі токсичні посттоталітарні бацили?! Людина, вихована на сюжетах про бандитський Петербург і про доблесних чекістів, ніколи не стане громадянином (і не лише України, а взагалі жодної держави) і ніколи не стане європейцем. Єдиний світ, який видно з екрану нашого телебачення, це все та ж сама Росія, яка послідовно і агресивно протиставляє себе європейській моделі цивілізації. І я знову ж таки не розумію, яким чином були випущені з рук важелі, що регулюють цю проблему. Без органу, який реально стане гарантом політичної, наукової, інформаційної коректності телебачення, годі поки що мріяти про Європу.
Україну об’єднають демократичні цінності
Радянська влада – це геноцид плюс плебеїзація всієї країни. Маємо справу зараз з результатом цього шизофренічного експерименту над людиною. Тому я з великим скепсисом ставлюся до гасла «об’єднуймось» тощо. Об’єднатися можна лише на основі чітко визначених критеріїв. Якщо основним вектором нашого мислення і нашої діяльності справді буде євроатлантична інтеґрація, це буде конкретна праця на об’єднання України. Орієнтовані на демократію, по-сучасному мислячі громадяни є не лише на Заході і в Центрі України, а й на Сході і навіть на Півдні, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють і яке походження мають. Тому об’єднання можливе саме на основі демократичних цінностей.
Що ж стосується стратегічного плану розвитку держави, то знову ж таки – це план інтеґрації України в Європу. Якщо ми виконаємо по пунктах всі інтеґраційні вимоги ЄС, це й буде шлях до європейської України і водночас – до української України, в якій буде забезпечений захист також всіх інших національностей, включно з російською. Адже саме Європа – це простір реалізації націй, тобто – за польською формулою – співдружність «рівних з рівними, вільних з вільними». Це і є «європейська ідея». І в цьому плані «українська ідея» – це закономірно також і «європейська ідея».
Що ж до конкретної пропозиції, то справді, виходячи з фактично неприхованих погроз війни, з якими Росія звертається до України, необхідно скликати міжнародну конференцію, запросивши на неї політичних керівників Заходу. Загалом будь-який наступний Круглий стіл чи конференція мають відбуватися в присутності журналістів – не як статистів і «техніків» відео, а як окремого голосу цієї дискусії. Адже журналістика – це один з основних важелів реальних демократичних перетворень. На таку евентуальну конференцію необхідно також запросити тих же Збіґнєва Бжезинського, Андре Ґлюксмана, Адама Міхніка, Вацлава Гавела й інші знакові постаті – тобто, ту інтелектуальну еліту Заходу, яка завжди підтримувала українську державу як державу європейську.
Не маючи сил викликати на поєдинок країни НАТО та ЄС, Росія загрожує холодною, а може, й гарячою війною проти демократичного світу на території України. Чим слабшою інтелектуально ставатиме російська політика, тим агресивнішою вона ставатиме мілітарно. А це є загроза для всього цивілізованого світу.
Доповідь представлена на круглому столі Національної академії наук, Конгресу української інтелігенції, Міжнародної асоціації україністів «Уроки українського державотворення: здобутки і втрати».
Оксана Пахльовська є професором українських студій Римського Національного Університету «Ла Сап'єнца».
http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1251638140.html
30 August, 2009
У Польщі обурені провокацією російської розвідки
Польські історики спростовують інформацію Служби зовнішньої розвідки Росії про співпрацю польського державного діяча часів Другої Речі Посполитої Юзефа Бека з німецькими спецслужбами.
Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це історики заявили, коментуючи відповідну інформацію, розміщену на сайті СЗР Російської Федерації.
«Це свинство, звичайна брехня та сталінська пропаганда», - сказав історик Анджей ФРІШКЕ в ефірі програми 24 Godziny на телеканалі TVN.
Він зазначив, що історія в сучасній Росії стала політичним інструментом.
«Виходять з того, що можна набрехати й це ніхто не спростує», - сказав А.ФРІШКЕ.
Журналіст, історик Даріуш БАЛІШЕВСЬКИЙ назвав оприлюднену СЗР РФ інформацію «звичайною провокацією», нагадавши, що Ю.Бека звинувачували у співпраці з німцями ще за часів Радянського Союзу.
Обидва історики назвали «безглуздою» серйозну дискусію на тему «сенсаційних матеріалів» російських розвідників, зауваживши, що не можна залишити без відповіді цю справу, якщо про неї згадає під час свого візиту до Польщі 1 вересня глава уряду Росії Володимир ПУТІН.
Як повідомляв УНІАН, заступник міністра закордонних справ Польщі Яцек НАЙДЕР заявив, що МЗС дуже обурене звинуваченням польського державного діяча Юзефа Бека (1894-1944) в тому, що він був агентом Німеччини.
Довідка УНІАН. 1 вересня у Гданську відбудуться заходи, приурочені 70-й річниці початку Другої світової війни, в яких візьмуть участь глави урядів з близько 20 країн, серед яких В.ПУТІН та канцлер ФРН Ангела МЕРКЕЛЬ.
Візит В.ПУТІНА до Польщі є надзвичайно важливим для глави польського уряду Дональда ТУСКА, який обіцяв покращити польсько-російські відносини.
Деякі експерти зауважують, що росіяни можуть навмисне загострювати ситуацію напередодні візиту В.ПУТІНА до Польщі для того, аби в останній момент її відмінити.
За даними польських медіа, Служба зовнішньої розвідки РФ 29 серпня на своєму сайті оприлюднила інформацію про те, що віце-прем’єр польського уряду, глава МЗС Другої Речі Посполитої Юзеф Бек був агентом німецьких спецслужб, а прем’єр у вигнанні Станіслав Миколайчик – британським агентом.
Цього тижня в російських ЗМІ з’являлись публікації, в яких журналісти та історики звинувачували Польщу в тому, що вони першими почали співпрацювати з гітлерівською Німеччиною і намагались домовитись з нею спільно напасти на Радянський Союз.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН у Польщі, про це історики заявили, коментуючи відповідну інформацію, розміщену на сайті СЗР Російської Федерації.
«Це свинство, звичайна брехня та сталінська пропаганда», - сказав історик Анджей ФРІШКЕ в ефірі програми 24 Godziny на телеканалі TVN.
Він зазначив, що історія в сучасній Росії стала політичним інструментом.
«Виходять з того, що можна набрехати й це ніхто не спростує», - сказав А.ФРІШКЕ.
Журналіст, історик Даріуш БАЛІШЕВСЬКИЙ назвав оприлюднену СЗР РФ інформацію «звичайною провокацією», нагадавши, що Ю.Бека звинувачували у співпраці з німцями ще за часів Радянського Союзу.
Обидва історики назвали «безглуздою» серйозну дискусію на тему «сенсаційних матеріалів» російських розвідників, зауваживши, що не можна залишити без відповіді цю справу, якщо про неї згадає під час свого візиту до Польщі 1 вересня глава уряду Росії Володимир ПУТІН.
Як повідомляв УНІАН, заступник міністра закордонних справ Польщі Яцек НАЙДЕР заявив, що МЗС дуже обурене звинуваченням польського державного діяча Юзефа Бека (1894-1944) в тому, що він був агентом Німеччини.
Довідка УНІАН. 1 вересня у Гданську відбудуться заходи, приурочені 70-й річниці початку Другої світової війни, в яких візьмуть участь глави урядів з близько 20 країн, серед яких В.ПУТІН та канцлер ФРН Ангела МЕРКЕЛЬ.
Візит В.ПУТІНА до Польщі є надзвичайно важливим для глави польського уряду Дональда ТУСКА, який обіцяв покращити польсько-російські відносини.
Деякі експерти зауважують, що росіяни можуть навмисне загострювати ситуацію напередодні візиту В.ПУТІНА до Польщі для того, аби в останній момент її відмінити.
За даними польських медіа, Служба зовнішньої розвідки РФ 29 серпня на своєму сайті оприлюднила інформацію про те, що віце-прем’єр польського уряду, глава МЗС Другої Речі Посполитої Юзеф Бек був агентом німецьких спецслужб, а прем’єр у вигнанні Станіслав Миколайчик – британським агентом.
Цього тижня в російських ЗМІ з’являлись публікації, в яких журналісти та історики звинувачували Польщу в тому, що вони першими почали співпрацювати з гітлерівською Німеччиною і намагались домовитись з нею спільно напасти на Радянський Союз.
unian.net
26 August, 2009
ГО “Люстрація” закликає створити Громадський суд
25 серпня, Київ. У приміщенні СБУ відбувся круглий стіл на тему „Злочин Геноциду-Голодомору 1932-1933 рр. в Україні”, на який було запрошено голову ГО „Люстрація” Олега Осуховського.
На круглому столі голова ГО „Люстрація” Олег Осуховський висловив думку про доцільність створення в Україні Громадського суду, до складу якого повинні входити відомі, авторитетні, публічні люди з чистою, незаплямованою репутацією.
„До компетенції такого суду мають відноситися не лише питання Голодомору, але й політичних репресій, політичних вбивств, депортацій, п`ятої колони на Україні. Особливо важливими є оцінка та розслідування діяльності антиукраїнської влади в період незалежності, яка призвела до депопуляції українського населення, позбуття Чорноморського флоту, приватизації стратегічних підприємств, роззброєння української армії. Громадський суд має бути юридичною організацією, яка буде виносити усі згадані питання на розгляд громадської думки, а також звертатися з відповідними зверненнями в усі державні установи. Створення Громадського суду стане ще одним поштовхом до становлення громадянського суспільства в Україні, а в разі приходу націонал-патріотів до влади та прийняття закону України „Про Люстрацію” - фундаментом для Люстраційного суду”, - заявив Олег Осуховський.
Участь у роботі круглого столу взяли голова СБУ Валентин Наливайченко, експерти-правники у галузі українського та міжнародного права - уповноважений України в міжнародному суді ООН Володимир Василенко, суддя Федерального суду претензій США Богдан Футей та голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, які дали юридичну оцінку злочину Голодомору у контексті міжнародного права.
maidan.org.ua | Прес-служба ГО „Люстрація”
На круглому столі голова ГО „Люстрація” Олег Осуховський висловив думку про доцільність створення в Україні Громадського суду, до складу якого повинні входити відомі, авторитетні, публічні люди з чистою, незаплямованою репутацією.
„До компетенції такого суду мають відноситися не лише питання Голодомору, але й політичних репресій, політичних вбивств, депортацій, п`ятої колони на Україні. Особливо важливими є оцінка та розслідування діяльності антиукраїнської влади в період незалежності, яка призвела до депопуляції українського населення, позбуття Чорноморського флоту, приватизації стратегічних підприємств, роззброєння української армії. Громадський суд має бути юридичною організацією, яка буде виносити усі згадані питання на розгляд громадської думки, а також звертатися з відповідними зверненнями в усі державні установи. Створення Громадського суду стане ще одним поштовхом до становлення громадянського суспільства в Україні, а в разі приходу націонал-патріотів до влади та прийняття закону України „Про Люстрацію” - фундаментом для Люстраційного суду”, - заявив Олег Осуховський.
Участь у роботі круглого столу взяли голова СБУ Валентин Наливайченко, експерти-правники у галузі українського та міжнародного права - уповноважений України в міжнародному суді ООН Володимир Василенко, суддя Федерального суду претензій США Богдан Футей та голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, які дали юридичну оцінку злочину Голодомору у контексті міжнародного права.
maidan.org.ua | Прес-служба ГО „Люстрація”
НАТО не має наміру забезпечувати територіальну цілісність України
НАТО на має наміру надавати Україні військову допомогу і допомагати їй у забезпеченні територіальної цілісності, заявив у середу офіційний представник альянсу Джеймс Аппатурай.
Він підтвердив, що підписана Україною і НАТО 21 серпня декларація про додаток Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня в 1997 року дійсно передбачає можливість скликання Україною засідання Комісії Україна-НАТО.
Однак, за його словами, "НАТО не має наміру надавати військову допомогу Україні та допомогу в забезпеченні (територіальної) безпеки".
Раніше постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін висловив стурбованість, що зафіксований в підписаній Україною і НАТО додатковій декларації пункт про право Києва у разі загрози територіальній цілісності скликати Комісію Україна-НАТО може втягнути найбільший у світі військово-політичний альянс у внутрішні справи України.
Декларацію про цей додаток Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО було підписано в Брюсселі, з боку України підпис під документом поставив постпред при НАТО Ігор Сагач, від альянсу - генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен.
korespondent.net
Він підтвердив, що підписана Україною і НАТО 21 серпня декларація про додаток Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня в 1997 року дійсно передбачає можливість скликання Україною засідання Комісії Україна-НАТО.
Однак, за його словами, "НАТО не має наміру надавати військову допомогу Україні та допомогу в забезпеченні (територіальної) безпеки".
Раніше постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін висловив стурбованість, що зафіксований в підписаній Україною і НАТО додатковій декларації пункт про право Києва у разі загрози територіальній цілісності скликати Комісію Україна-НАТО може втягнути найбільший у світі військово-політичний альянс у внутрішні справи України.
Декларацію про цей додаток Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО було підписано в Брюсселі, з боку України підпис під документом поставив постпред при НАТО Ігор Сагач, від альянсу - генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен.
korespondent.net
Президент Росії вперше не привітав Україну з Днем Незалежності
Президент Росії вперше за вісімнадцять років не привітав українського колегу з Днем Незалежності України. Дмитро Медведєв проігнорував Віктора Ющенка.
Цей факт свідчить про те, що Кремль має намір ігнорувати Віктора Ющенка до кінця його президентського терміну і демонстративно чекати обрання нового Президента України, вважають у Центрі правового аналізу та дослідження політичних ризиків (CLAPRI).
Зокрема, прес-аташе посольства РФ в Україні Володимир Євгененко заявив, що про таке привітання йому нічого не відомо. Підтвердив інформацію про відсутність офіційного привітання російського президента з нагоди Дня Незалежності України й черговий по Управлінню прес-служби та інформації президента РФ. Він повідомив, що "якщо тексту привітання немає на офіційному сайті президента РФ, то значить, його немає".
На питання, чому Дмитро Медведєв "забув" привітати Україну з Днем Незалежності, експертам порадили звернутися з письмовим запитом до прес-секретаря російського президента.
При цьому російський прем'єр Володимир Путін привітав свою українську колегу Юлію Тимошенко з Днем Незалежності України. Текст вітання опубліковано на офіційному сайті російського прем'єр-міністра, а також на сайті посольства Російської Федерації в Україні. Там же опубліковано вітальне послання міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, адресоване в. о. міністра закордонних справ України Володимиру Хандогію.
"Очевидно, що така поведінка російської сторони стала логічним продовженням недавнього звернення Дмитра Медведєва до Віктора Ющенка, розміщеного на офіційному сайті президента РФ. Таким чином, російське керівництво демонструє, що воно більше не має наміру терпіти Віктора Ющенка на посаді глави Української держави і готове йти на будь-яку конфронтацію з Україною, тільки б не допустити обрання Віктора Ющенка на другий термін", - вважає керівник CLAPRI Михайло Дяденко.
Нагадаємо, у своєму привітанні Юлії Тимошенко Володимир Путін зазначив: "Сподіваюся, що щільна спільна робота наших урядів буде сприяти вирішенню практичних завдань двостороннього співробітництва і створення сприятливої атмосфери для розвитку всього комплексу відносин між Росією та Україною".
korespondent.net | За матеріалами: Подробности
Цей факт свідчить про те, що Кремль має намір ігнорувати Віктора Ющенка до кінця його президентського терміну і демонстративно чекати обрання нового Президента України, вважають у Центрі правового аналізу та дослідження політичних ризиків (CLAPRI).
Зокрема, прес-аташе посольства РФ в Україні Володимир Євгененко заявив, що про таке привітання йому нічого не відомо. Підтвердив інформацію про відсутність офіційного привітання російського президента з нагоди Дня Незалежності України й черговий по Управлінню прес-служби та інформації президента РФ. Він повідомив, що "якщо тексту привітання немає на офіційному сайті президента РФ, то значить, його немає".
На питання, чому Дмитро Медведєв "забув" привітати Україну з Днем Незалежності, експертам порадили звернутися з письмовим запитом до прес-секретаря російського президента.
При цьому російський прем'єр Володимир Путін привітав свою українську колегу Юлію Тимошенко з Днем Незалежності України. Текст вітання опубліковано на офіційному сайті російського прем'єр-міністра, а також на сайті посольства Російської Федерації в Україні. Там же опубліковано вітальне послання міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, адресоване в. о. міністра закордонних справ України Володимиру Хандогію.
"Очевидно, що така поведінка російської сторони стала логічним продовженням недавнього звернення Дмитра Медведєва до Віктора Ющенка, розміщеного на офіційному сайті президента РФ. Таким чином, російське керівництво демонструє, що воно більше не має наміру терпіти Віктора Ющенка на посаді глави Української держави і готове йти на будь-яку конфронтацію з Україною, тільки б не допустити обрання Віктора Ющенка на другий термін", - вважає керівник CLAPRI Михайло Дяденко.
Нагадаємо, у своєму привітанні Юлії Тимошенко Володимир Путін зазначив: "Сподіваюся, що щільна спільна робота наших урядів буде сприяти вирішенню практичних завдань двостороннього співробітництва і створення сприятливої атмосфери для розвитку всього комплексу відносин між Росією та Україною".
korespondent.net | За матеріалами: Подробности
Що потрібне Україні: еволюція чи революція?
Останнім часом в експертних колах України та в авторитетних ЗМІ загострилися суперечки між прибічниками еволюційного та революційного шляхів розвитку нашої країни. При цьому еволюціоністи наполягають на необхідності утримування ситуації в країні виключно в рамках демократичних процедур, навіть якщо це уповільнить вихід країни з кризи. Натомість прихильники революції наполягають в першу чергу на необхідності докорінних системних змін в Україні, вважаючи, що революція ніяк не зводиться до вузького й примітивного розуміння в сенсі захоплення вокзалу, пошти й телеграфу.
Щоб визначити прийнятність того чи іншого шляху для України, необхідно глибше зрозуміти, в чому причина негараздів України. А вона криється не в міжнародній економічній кризі, не в «помаранчевих» або «біло-блакитних» політиках. Причина сучасних негараздів полягає в глибокій кризі державно-політичної системи в Україні. Ця система охоплює всі державні та політичні інститути, а також їхні відносини в сфері реалізації публічної влади та управління Україною.
Державно-політична система, як і будь-яка інша система, згідно з універсальними законами, тяжіє до встановлення рівноваги, коли внутрішні активності та протиріччя знаходяться в певному стабільному співвідношенні. Українська система знаходилася в такому стані відносної рівноваги до 2004 року, допоки внутрішні процеси не розхитали її в ході президентських виборів.
2004 рік надав українській державно-політичній системі два потужні поштовхи, які вивели систему з рівноважного стану. Першим зовнішнім поштовхом із боку суспільства стала помаранчева революція, яка була спрямована на реформування державно-політичної системи. Другим поштовхом внутрішнього характеру стала невдала конституційна реформа.
Ці два поштовхи виявилися діаметрально протилежними за своєю спрямованістю, а тому й руйнівними для системи. З одного боку, суспільство прагнуло підвищити ефективність держави та публічної влади, в той час як, з іншої сторони, конституційна реформа посилювала внутрішні протиріччя і паралізувала державно-політичну систему України.
Так, з часів останніх президентських виборів в державі систематично почали накопичуватися внутрішні антагонізми, прискорилася деградація демократичних та владних інститутів. На сьогодні внутрішні ресурси саморегуляції української державно-політичної системи практично вичерпані. У неврівноваженому нестабільному стані вона проявляє високу вірогідність спонтанних нелінійних процесів, Україна виявляється вразливою до зовнішніх впливів та навіть схильною до розпаду.
Прихильники еволюційного шляху фактично пропонують здійснювати стабілізаційні заходи щодо системи поетапно. І найперше мають відбутися вибори президента в межах демократичної процедури, що, на їхню думку, започаткує стабілізацію державної структури та політичних процесів в Україні. Однак еволюціоністи не враховують того, що, по-перше, демократичність процедури стала суто формальною — на сьогодні в Україні вибори стали змаганням олігархічного капіталу, а реальний виборець давно вже нічого не вирішує. По-друге, вони часто не усвідомлюють, що саме вибори є чинником загострення внутрішнього протистояння в державно-політичній системі та її розхитування. В умовах кризи вона може такого випробовування не пережити.
Революційний шлях розвитку України передбачає необхідність докорінної перебудови державно-політичної системи, допоки вона остаточно не розвалилася. Потрібно реформувати внутрішні процеси в системі, реорганізувати її структуру, пом’якшити внутрішні протиріччя. При цьому зміни мають відбуватися не фрагментарно, поетапно, а комплексно й в пришвидшеному темпі, адже необхідно не забувати, що життєздатність Української держави в умовах кризового стану вкрай обмежена.
Майже як в медицині, йдеться про діагностику стану пацієнта. Чи йому ще зможуть допомогти терапевтичні методи лікування, чи настає час хірургічного вирішення проблеми.
На думку автора, українська державно-політична система на сьогодні дійшла такої катастрофічної межі, що еволюційні підходи можуть лише тимчасово відсунути її повній колапс. Порятувати систему можна лише революційним підходом.
Очевидно, потребує додаткового уточнення те, що розуміється під революцією в українських умовах. У жодному випадку, не йдеться про бунти, повстання, захоплення державних органів і збройну боротьбу — так може виглядати лише остаточний крах системи з її переходом у стан хаосу. У наших умовах має йтися про революцію в сенсі стрімких і комплексних реформ державно-політичної системи за участю широких верств суспільства. Якщо протягом року буде докорінно змінена виборча система, скликані установчі збори для прийняття нової народної конституції, влада поставлена під контроль громадянського суспільства й будуть запущені інфраструктурні проекти відбудови економіки — це буде справжня українська революція, яку народ чекає з далекого 1991 року!
Революційний шлях для України — це організована перебудова системи, реалізація реформ із метою забезпечення широкого суспільного, економічного й державного розвитку України. Наслідком такої революції має стати цілковите оновлення державно-політичної системи в Україні та її стабілізація. Революція — це потужний, продуманий організуючий вплив, який здійснюється на недієздатну систему.
Хто в Україні спроможний на це? Очевидно, політики, державні інституції та політичні партії не здатні зсередини змінити державно-політичну систему, хоча всі саме це й обіцяють. Їхній потенціал вичерпаний.
Революційний вплив має бути неодмінно зовнішнім відносно хворої системи, тоді він буде ефективним. Зовнішнім не в сенсі іноземного втручання в українські політичні справи, а в сенсі здійснення його зовнішнім відносно системи суб’єктом — українським суспільством. У декого, можливо, виникнуть запитання, як його можна вважати зовнішнім суб’єктом? Однак за сучасних умов саме так і є, адже поки що суспільство ніяк не було залучене до здійснення публічної влади в Україні, а його вплив на державу залишався мізерним. Фактично, держава, як і політична система, в Україні досі існувала в певній автономії від народу.
УКРАЇНСЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РУХ
Для того, щоб здійснити ефективний революційний вплив на державно-політичну систему, суспільство має набути організованих форм. Повинні виникнути потужні громадянські об’єднання і, зрештою, загальнонаціональний громадянський рух, який стане провідником змін в Україні. Громадяни поодинці не здатні суттєво вплинути на стан справ, адже добре відомо, що ефективність десяти організованих людей сумірна з активністю неорганізованого натовпу зі ста чоловік.
За останні півроку в Україні почали рясно виникати групи громадянської активності, народні рухи та громадські об’єднання, які ставлять собі за мету системні зміни в Україні. Вони малочисельні й не координуються між собою, але ця початкова громадянська активність створює ідеальні умови для наступної революційної консолідації.
Для проведення революційних змін в Україні повинен постати загальнонаціональний громадянський рух на зразок польської «Солідарності», сербського «Отпору» або хоча б української «Пори» зразка 2004 року. Подібний рух може виникнути у вигляді коаліційної мережі громадян і організацій довкола ідеї проведення революційних системних змін в країні мирним ненасильницьким шляхом. Він стане суспільним замовником перебудови державно-політичної системи в Україні.
Скептики відразу можуть заперечити шанси такого масового руху, пославшись на глибоку зневіру українського суспільства. Однак тут необхідне суттєве уточнення — суспільство зневірилося й розчароване в політичних партіях та політиках, які борються за владу. Це пояснюється загальною недовірою суспільства до всієї державно-політичної системи та її учасників. Саме тому новий революційний народний рух має виходити зі самого суспільства, а не від чергового політичного лідера або технолога з присмаком олігархічних грошей.
Яким має бути український рух, щоб стати масовим і успішно здійснити революційну перебудову державно-політичної системи в Україні?
Перш за все, він має бути ідейним. Як вже зазначалося, основою для об’єднання громадян має бути не персона лідера, не особисті амбіції кожного чи фінансова вигода, а ідея революційної перебудови держави й політичної системи в Україні мирним ненасильницьким шляхом.
Революційний рух має бути непартійним. На сьогодні суспільство не довіряє кожному суб’єкту, перспективною метою якого є прихід до влади. Будь-який реальний зв’язок громадянського руху з існуючими партіями, або діючими політиками здатен поставити хрест на перспективах громадянської справи. Рух має бути далеким від державно-політичної системи, яка розкладається, інакше він не зможе здійснити зовнішній вплив на неї.
На початкових етапах рух має бути безлідерним. Подібна вимога обумовлена необхідністю консолідації найширших суспільних верств довкола ідеї. До того ж, це створить умови для зростання в суспільстві нових лідерів. У цьому питанні необхідно не забувати про досвід польської «Солідарності» — чи стала б вона успішною, якби Лєх Валєнса був вихованцем Комуністичної партії або з самого початку демонстрував свої владні амбіції? Безлідерність руху однак не означає, що він буде некерованим. Керівництво має бути, і найкраща його форма на початковому етапі — колективна координація.
Рух неодмінно має бути дисциплінованим — у цьому проявляється його організованість, — і лише в такій формі він здатен чинити вплив на систему. Дисциплінованість означає, що кожен активний громадянин має розуміти свою місію та бути відповідальним. Якщо взявся поклеїти листівку — то маєш це зробити. Якщо пообіцяв прийти на мітинг — маєш прибути вчасно.
І, на глибоке переконання автора, рух в Україні має бути ненасильницьким. В умовах дестабілізації державно-політичної системи будь-який прояв насильства неприпустимий, оскільки призведе до системного хаосу. Як вже зазначалося вище, силовий варіант може стати початком кінця України, але ніяк не призведе до конструктивної перебудови політичної системи.
ФОРМАТ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Як повинен діяти революційний рух? Яку тактику обрати?
Щоб здійснити перебудову державно-політичної системи, загальнонаціональний рух має перш за все активізувати суспільний попит на зміни. Для цього достатньо надати широким верствам населення достовірну інформацію про стан справ в країні — тоді кожен громадянин зрозуміє, що жити далі без докорінних змін неможливо. Водночас, рух має проводити пропаганду конструктивних ненасильницьких дій суспільства, щоб стримати ескалацію антагонізмів в державно-політичній системі України. Подібна «підготовка» соціального середовища має зробити революційну справу загальнонаціональною.
Надалі рух має консолідувати інтелектуальний потенціал суспільства, щоб виробити план першочергових реформ в державі та всім суспільством визначити стратегію розвитку України. Подібна діяльність вже якось розпочиналася в рамках проекту «Ідеальна країна», однак якраз через вузькопартійну прив’язку проекту він завершився нічим.
У результаті має скластися ситуація, коли суспільство активно вимагатиме змін, буде готовим чинити тиск на державну владу й водночас матиме перелік реформ, що необхідні для порятунку країни. Залишиться лише змусити владу реалізувати ці реформи — звісно, під жорстким тиском.
Фактично йдеться про необхідність примусити державну владу до підписання й виконання малого суспільного договору, в якому будуть перелічені реформи, необхідні суспільству й Україні. При цьому, однією зі сторін такого договору може виступити новообраний президент України, а з іншого — загальнонаціональний революційний громадянський рух, про який йдеться.
Укладення малого суспільного договору могло б призвести до революційної зміни характеру державної влади. Вона нарешті стане тягарем служіння й відповідальності, а не безмежним коритом можливостей для обраних. Малий суспільний договір має зобов’язати державну систему реалізовувати вимоги суспільства, проводити довгоочікувані реформи і здійснювати перебудову політичної системи в Україні. Таким чином, подібний договір став би чинником стабілізації й одночасного реформування державно-політичної системи, яка зараз знаходиться на межі хаосу. В разі ж невиконання умов малого суспільного договору владою — наприклад, у разі непроведення судової реформи за відведений строк — наслідком має бути відставка влади в добровільному або примусовому порядку.
Запропонований підхід до визначення зобов’язань влади перед суспільством через малий суспільний договір є революційним, однак якраз про необхідність таких підходів йдеться в сучасних кризових умовах.
Які ж реформи необхідні суспільству для порятунку вітчизняної державно-політичної системи? Відповідь на це запитання має відшукати громадянський рух за участю широких народних мас. Однак деякі напрямки реформування державно-політичної системи можна окреслити вже зараз.
Перш за все, необхідна докорінна зміна правових основ функціонування всієї системи — тобто необхідна зміна конституції. Однак конституційна реформа — це занадто серйозна справа, щоб довіряти її політикам. Відтак, революційний загальнонаціональний рух має забезпечити народне представництво в цьому процесі — ініціювати скликання установчих зборів (конституційної асамблеї) для розробки й прийняття від імені народу нового Основного Закону.
Революційний рух має докласти зусиль для зміни характеру відносин між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство має перестати бути відстороненим спостерігачем державного-політичної сваволі та нарешті підпорядкувати державу своїм інтересам. Така модель служіння держави інтересам громадянського суспільства була закладена ще в перших проектах конституції незалежної України в 1992—1993 роках.
За ініціативою руху та під тиском суспільства мають бути реалізовані фундаментальні реформи виборчої системи, започатковані публічні звіти державних керівників про результати своєї діяльності. Нагальними є реформи правоохоронних органів і системи правосуддя. Докорінно має бути переглянута економічна політика держави, під контролем широкої громадськості мають стартувати й реалізовуватися масштабні проекти модернізації України. Модернізаційними пріоритетами, для початку, можна визначити п’ять: розвиток інфраструктури, освіти, сільського господарства, регуляторна політика та екологія.
Однак основне, чого має добитися українське суспільство в ході системної революції — це докорінне очищення владної еліти. Йдеться про фактичну люстрацію, адже далі український корабель не може пливти з паразитами на борту. Є два варіанти люстрації — законодавча й громадська. Законодавча потребує розробки чітких критеріїв, які будуть закріплені у відповідному законі. Однак найбільш ефективна для України є громадська люстрація. Активна громадськість своєю думкою і позицією буде оцінювати кожного політичного або державного діяча схвально або засуджуюче. У 2005 році була спроба проведення такої громадської люстрації через складання громадських «Чорних списків». Цей приклад необхідно буде повторити в 2009—2010 роках, зробивши його загальнонаціональною справою.
Після досягнення першочергових революційних цілей і перебудови державно-політичної системи громадянський рух має зорієнтуватися на розбудову громадянського суспільства. Це завдання є надважливим у стратегічній перспективі, адже тільки активність і сила громадянського суспільства можуть утримувати державно-політичну систему від нових криз і деградації.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Описаний революційний підхід до вирішення системної кризи в Україні є моделюванням найефективнішого шляху. Поки що в суспільстві спостерігаються лише передумови для розвитку подій за вказаним сценарієм. Однак подібна революція в Україні, звісно, може й не відбутися. Під впливом еволюційних чинників державно-політична система знайде якийсь новий стан відносної рівноваги і більш-менш переживе майбутні президентські вибори. Однак, на глибоке переконання автора, такий шлях законсервує фундаментальні недоліки самої системи, що в перспективі призведе до нових криз вже в іншій формі й в іншому масштабі. Таким чином, системної перебудови в Україні не уникнути, її можна лише відкласти собі ж на шкоду.
Отже, основний вибір, який постане перед всім українським суспільством вже через декілька місяців — це зовсім не вибір нового президента для України. Перед народом постане інший глобальний, важливіший вибір: який шлях обрати — еволюційний чи революційний? Evo чи Revo — це доленосний вибір між довготерпінням та вольовою дією. Від рішення народу в цьому питанні залежатиме стратегічна перспектива України та її життєздатність. І хочеться вірити, що, пройшовши цей складний вибір, Народ України нарешті стане активним творцем власної історії та свого майбутнього.
Олексій ТОЛКАЧОВ, голова Громадського комітету національної безпеки України
day.kiev.ua | №149, середа, 26 серпня 2009
Щоб визначити прийнятність того чи іншого шляху для України, необхідно глибше зрозуміти, в чому причина негараздів України. А вона криється не в міжнародній економічній кризі, не в «помаранчевих» або «біло-блакитних» політиках. Причина сучасних негараздів полягає в глибокій кризі державно-політичної системи в Україні. Ця система охоплює всі державні та політичні інститути, а також їхні відносини в сфері реалізації публічної влади та управління Україною.
Державно-політична система, як і будь-яка інша система, згідно з універсальними законами, тяжіє до встановлення рівноваги, коли внутрішні активності та протиріччя знаходяться в певному стабільному співвідношенні. Українська система знаходилася в такому стані відносної рівноваги до 2004 року, допоки внутрішні процеси не розхитали її в ході президентських виборів.
2004 рік надав українській державно-політичній системі два потужні поштовхи, які вивели систему з рівноважного стану. Першим зовнішнім поштовхом із боку суспільства стала помаранчева революція, яка була спрямована на реформування державно-політичної системи. Другим поштовхом внутрішнього характеру стала невдала конституційна реформа.
Ці два поштовхи виявилися діаметрально протилежними за своєю спрямованістю, а тому й руйнівними для системи. З одного боку, суспільство прагнуло підвищити ефективність держави та публічної влади, в той час як, з іншої сторони, конституційна реформа посилювала внутрішні протиріччя і паралізувала державно-політичну систему України.
Так, з часів останніх президентських виборів в державі систематично почали накопичуватися внутрішні антагонізми, прискорилася деградація демократичних та владних інститутів. На сьогодні внутрішні ресурси саморегуляції української державно-політичної системи практично вичерпані. У неврівноваженому нестабільному стані вона проявляє високу вірогідність спонтанних нелінійних процесів, Україна виявляється вразливою до зовнішніх впливів та навіть схильною до розпаду.
Прихильники еволюційного шляху фактично пропонують здійснювати стабілізаційні заходи щодо системи поетапно. І найперше мають відбутися вибори президента в межах демократичної процедури, що, на їхню думку, започаткує стабілізацію державної структури та політичних процесів в Україні. Однак еволюціоністи не враховують того, що, по-перше, демократичність процедури стала суто формальною — на сьогодні в Україні вибори стали змаганням олігархічного капіталу, а реальний виборець давно вже нічого не вирішує. По-друге, вони часто не усвідомлюють, що саме вибори є чинником загострення внутрішнього протистояння в державно-політичній системі та її розхитування. В умовах кризи вона може такого випробовування не пережити.
Революційний шлях розвитку України передбачає необхідність докорінної перебудови державно-політичної системи, допоки вона остаточно не розвалилася. Потрібно реформувати внутрішні процеси в системі, реорганізувати її структуру, пом’якшити внутрішні протиріччя. При цьому зміни мають відбуватися не фрагментарно, поетапно, а комплексно й в пришвидшеному темпі, адже необхідно не забувати, що життєздатність Української держави в умовах кризового стану вкрай обмежена.
Майже як в медицині, йдеться про діагностику стану пацієнта. Чи йому ще зможуть допомогти терапевтичні методи лікування, чи настає час хірургічного вирішення проблеми.
На думку автора, українська державно-політична система на сьогодні дійшла такої катастрофічної межі, що еволюційні підходи можуть лише тимчасово відсунути її повній колапс. Порятувати систему можна лише революційним підходом.
Очевидно, потребує додаткового уточнення те, що розуміється під революцією в українських умовах. У жодному випадку, не йдеться про бунти, повстання, захоплення державних органів і збройну боротьбу — так може виглядати лише остаточний крах системи з її переходом у стан хаосу. У наших умовах має йтися про революцію в сенсі стрімких і комплексних реформ державно-політичної системи за участю широких верств суспільства. Якщо протягом року буде докорінно змінена виборча система, скликані установчі збори для прийняття нової народної конституції, влада поставлена під контроль громадянського суспільства й будуть запущені інфраструктурні проекти відбудови економіки — це буде справжня українська революція, яку народ чекає з далекого 1991 року!
Революційний шлях для України — це організована перебудова системи, реалізація реформ із метою забезпечення широкого суспільного, економічного й державного розвитку України. Наслідком такої революції має стати цілковите оновлення державно-політичної системи в Україні та її стабілізація. Революція — це потужний, продуманий організуючий вплив, який здійснюється на недієздатну систему.
Хто в Україні спроможний на це? Очевидно, політики, державні інституції та політичні партії не здатні зсередини змінити державно-політичну систему, хоча всі саме це й обіцяють. Їхній потенціал вичерпаний.
Революційний вплив має бути неодмінно зовнішнім відносно хворої системи, тоді він буде ефективним. Зовнішнім не в сенсі іноземного втручання в українські політичні справи, а в сенсі здійснення його зовнішнім відносно системи суб’єктом — українським суспільством. У декого, можливо, виникнуть запитання, як його можна вважати зовнішнім суб’єктом? Однак за сучасних умов саме так і є, адже поки що суспільство ніяк не було залучене до здійснення публічної влади в Україні, а його вплив на державу залишався мізерним. Фактично, держава, як і політична система, в Україні досі існувала в певній автономії від народу.
УКРАЇНСЬКИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ РУХ
Для того, щоб здійснити ефективний революційний вплив на державно-політичну систему, суспільство має набути організованих форм. Повинні виникнути потужні громадянські об’єднання і, зрештою, загальнонаціональний громадянський рух, який стане провідником змін в Україні. Громадяни поодинці не здатні суттєво вплинути на стан справ, адже добре відомо, що ефективність десяти організованих людей сумірна з активністю неорганізованого натовпу зі ста чоловік.
За останні півроку в Україні почали рясно виникати групи громадянської активності, народні рухи та громадські об’єднання, які ставлять собі за мету системні зміни в Україні. Вони малочисельні й не координуються між собою, але ця початкова громадянська активність створює ідеальні умови для наступної революційної консолідації.
Для проведення революційних змін в Україні повинен постати загальнонаціональний громадянський рух на зразок польської «Солідарності», сербського «Отпору» або хоча б української «Пори» зразка 2004 року. Подібний рух може виникнути у вигляді коаліційної мережі громадян і організацій довкола ідеї проведення революційних системних змін в країні мирним ненасильницьким шляхом. Він стане суспільним замовником перебудови державно-політичної системи в Україні.
Скептики відразу можуть заперечити шанси такого масового руху, пославшись на глибоку зневіру українського суспільства. Однак тут необхідне суттєве уточнення — суспільство зневірилося й розчароване в політичних партіях та політиках, які борються за владу. Це пояснюється загальною недовірою суспільства до всієї державно-політичної системи та її учасників. Саме тому новий революційний народний рух має виходити зі самого суспільства, а не від чергового політичного лідера або технолога з присмаком олігархічних грошей.
Яким має бути український рух, щоб стати масовим і успішно здійснити революційну перебудову державно-політичної системи в Україні?
Перш за все, він має бути ідейним. Як вже зазначалося, основою для об’єднання громадян має бути не персона лідера, не особисті амбіції кожного чи фінансова вигода, а ідея революційної перебудови держави й політичної системи в Україні мирним ненасильницьким шляхом.
Революційний рух має бути непартійним. На сьогодні суспільство не довіряє кожному суб’єкту, перспективною метою якого є прихід до влади. Будь-який реальний зв’язок громадянського руху з існуючими партіями, або діючими політиками здатен поставити хрест на перспективах громадянської справи. Рух має бути далеким від державно-політичної системи, яка розкладається, інакше він не зможе здійснити зовнішній вплив на неї.
На початкових етапах рух має бути безлідерним. Подібна вимога обумовлена необхідністю консолідації найширших суспільних верств довкола ідеї. До того ж, це створить умови для зростання в суспільстві нових лідерів. У цьому питанні необхідно не забувати про досвід польської «Солідарності» — чи стала б вона успішною, якби Лєх Валєнса був вихованцем Комуністичної партії або з самого початку демонстрував свої владні амбіції? Безлідерність руху однак не означає, що він буде некерованим. Керівництво має бути, і найкраща його форма на початковому етапі — колективна координація.
Рух неодмінно має бути дисциплінованим — у цьому проявляється його організованість, — і лише в такій формі він здатен чинити вплив на систему. Дисциплінованість означає, що кожен активний громадянин має розуміти свою місію та бути відповідальним. Якщо взявся поклеїти листівку — то маєш це зробити. Якщо пообіцяв прийти на мітинг — маєш прибути вчасно.
І, на глибоке переконання автора, рух в Україні має бути ненасильницьким. В умовах дестабілізації державно-політичної системи будь-який прояв насильства неприпустимий, оскільки призведе до системного хаосу. Як вже зазначалося вище, силовий варіант може стати початком кінця України, але ніяк не призведе до конструктивної перебудови політичної системи.
ФОРМАТ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Як повинен діяти революційний рух? Яку тактику обрати?
Щоб здійснити перебудову державно-політичної системи, загальнонаціональний рух має перш за все активізувати суспільний попит на зміни. Для цього достатньо надати широким верствам населення достовірну інформацію про стан справ в країні — тоді кожен громадянин зрозуміє, що жити далі без докорінних змін неможливо. Водночас, рух має проводити пропаганду конструктивних ненасильницьких дій суспільства, щоб стримати ескалацію антагонізмів в державно-політичній системі України. Подібна «підготовка» соціального середовища має зробити революційну справу загальнонаціональною.
Надалі рух має консолідувати інтелектуальний потенціал суспільства, щоб виробити план першочергових реформ в державі та всім суспільством визначити стратегію розвитку України. Подібна діяльність вже якось розпочиналася в рамках проекту «Ідеальна країна», однак якраз через вузькопартійну прив’язку проекту він завершився нічим.
У результаті має скластися ситуація, коли суспільство активно вимагатиме змін, буде готовим чинити тиск на державну владу й водночас матиме перелік реформ, що необхідні для порятунку країни. Залишиться лише змусити владу реалізувати ці реформи — звісно, під жорстким тиском.
Фактично йдеться про необхідність примусити державну владу до підписання й виконання малого суспільного договору, в якому будуть перелічені реформи, необхідні суспільству й Україні. При цьому, однією зі сторін такого договору може виступити новообраний президент України, а з іншого — загальнонаціональний революційний громадянський рух, про який йдеться.
Укладення малого суспільного договору могло б призвести до революційної зміни характеру державної влади. Вона нарешті стане тягарем служіння й відповідальності, а не безмежним коритом можливостей для обраних. Малий суспільний договір має зобов’язати державну систему реалізовувати вимоги суспільства, проводити довгоочікувані реформи і здійснювати перебудову політичної системи в Україні. Таким чином, подібний договір став би чинником стабілізації й одночасного реформування державно-політичної системи, яка зараз знаходиться на межі хаосу. В разі ж невиконання умов малого суспільного договору владою — наприклад, у разі непроведення судової реформи за відведений строк — наслідком має бути відставка влади в добровільному або примусовому порядку.
Запропонований підхід до визначення зобов’язань влади перед суспільством через малий суспільний договір є революційним, однак якраз про необхідність таких підходів йдеться в сучасних кризових умовах.
Які ж реформи необхідні суспільству для порятунку вітчизняної державно-політичної системи? Відповідь на це запитання має відшукати громадянський рух за участю широких народних мас. Однак деякі напрямки реформування державно-політичної системи можна окреслити вже зараз.
Перш за все, необхідна докорінна зміна правових основ функціонування всієї системи — тобто необхідна зміна конституції. Однак конституційна реформа — це занадто серйозна справа, щоб довіряти її політикам. Відтак, революційний загальнонаціональний рух має забезпечити народне представництво в цьому процесі — ініціювати скликання установчих зборів (конституційної асамблеї) для розробки й прийняття від імені народу нового Основного Закону.
Революційний рух має докласти зусиль для зміни характеру відносин між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство має перестати бути відстороненим спостерігачем державного-політичної сваволі та нарешті підпорядкувати державу своїм інтересам. Така модель служіння держави інтересам громадянського суспільства була закладена ще в перших проектах конституції незалежної України в 1992—1993 роках.
За ініціативою руху та під тиском суспільства мають бути реалізовані фундаментальні реформи виборчої системи, започатковані публічні звіти державних керівників про результати своєї діяльності. Нагальними є реформи правоохоронних органів і системи правосуддя. Докорінно має бути переглянута економічна політика держави, під контролем широкої громадськості мають стартувати й реалізовуватися масштабні проекти модернізації України. Модернізаційними пріоритетами, для початку, можна визначити п’ять: розвиток інфраструктури, освіти, сільського господарства, регуляторна політика та екологія.
Однак основне, чого має добитися українське суспільство в ході системної революції — це докорінне очищення владної еліти. Йдеться про фактичну люстрацію, адже далі український корабель не може пливти з паразитами на борту. Є два варіанти люстрації — законодавча й громадська. Законодавча потребує розробки чітких критеріїв, які будуть закріплені у відповідному законі. Однак найбільш ефективна для України є громадська люстрація. Активна громадськість своєю думкою і позицією буде оцінювати кожного політичного або державного діяча схвально або засуджуюче. У 2005 році була спроба проведення такої громадської люстрації через складання громадських «Чорних списків». Цей приклад необхідно буде повторити в 2009—2010 роках, зробивши його загальнонаціональною справою.
Після досягнення першочергових революційних цілей і перебудови державно-політичної системи громадянський рух має зорієнтуватися на розбудову громадянського суспільства. Це завдання є надважливим у стратегічній перспективі, адже тільки активність і сила громадянського суспільства можуть утримувати державно-політичну систему від нових криз і деградації.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Описаний революційний підхід до вирішення системної кризи в Україні є моделюванням найефективнішого шляху. Поки що в суспільстві спостерігаються лише передумови для розвитку подій за вказаним сценарієм. Однак подібна революція в Україні, звісно, може й не відбутися. Під впливом еволюційних чинників державно-політична система знайде якийсь новий стан відносної рівноваги і більш-менш переживе майбутні президентські вибори. Однак, на глибоке переконання автора, такий шлях законсервує фундаментальні недоліки самої системи, що в перспективі призведе до нових криз вже в іншій формі й в іншому масштабі. Таким чином, системної перебудови в Україні не уникнути, її можна лише відкласти собі ж на шкоду.
Отже, основний вибір, який постане перед всім українським суспільством вже через декілька місяців — це зовсім не вибір нового президента для України. Перед народом постане інший глобальний, важливіший вибір: який шлях обрати — еволюційний чи революційний? Evo чи Revo — це доленосний вибір між довготерпінням та вольовою дією. Від рішення народу в цьому питанні залежатиме стратегічна перспектива України та її життєздатність. І хочеться вірити, що, пройшовши цей складний вибір, Народ України нарешті стане активним творцем власної історії та свого майбутнього.
Олексій ТОЛКАЧОВ, голова Громадського комітету національної безпеки України
day.kiev.ua | №149, середа, 26 серпня 2009
25 August, 2009
День Незалежності радянської України
Андрій Кокотюха для «Телекритики» 25-08-2009
Чи не найголовнішою ознакою країни, в якій ті, кому за тридцять, жили 18 років тому, була обов'язковість всього, що стосується червоної дати календаря. Зокрема, всі і все довкола повинні були «соотвєтствовать» ‑ саме так, українське слово «відповідати» не відповідає, вибачте за тавтологію, значенню наведеного радянського бюрократичного терміну в повній мірі - урочистій календарній даті. Йдеться насамперед про наповнення газет і телеефіру тих часів. Маючи стійку ідіосинкразію до всього, що планується «під дату», я останнім часом запитую себе: «А чи так уже неправі ті сучасні українські телеканали, які не планують розміщувати в своєму святковому ефірі проектів, тематично пов'язаних із Днем Незалежності України?».
З іншого боку, державні канали зобов'язані виготовляти і розміщати подібний продукт у день найголовнішого державного свята нашої країни. Що вони, до речі, і роблять із року в рік, виконуючи громадський обов'язок і не бажаючи вразити глядача чимось спеціальним. Якщо до 1987 року фільм «Ленін у Жовтні» щороку стояв у програмі на жовтневі свята, котрі святкувалися в листопаді, то після 2002-го знятий у локаціях музею в Пирогово серіал «Чорна Рада» обов'язково є або на УТ-1, або на каналі «Культура», або на УТР, чи, як цього року, в денному ефірі КДТРК. На тлі цих старих кіноепопей спостерігається явний дефіцит оригінального продукту та, що не менш важливо, свіжого, виготовленого спеціально до 18-ї річниці незалежності.
Ба навіть більше. Як мені здається, навіть ті кілька прем`єр, котрі можна було зловити в ефірі 24 серпня, при ближчому розгляді та бодай поверховому аналізі виглядали за змістом парадоксальними, неоднозначними і цілком відповідали висновкам, зробленим колись письменником та журналістом Сергієм Довлатовим. У його повістях та оповіданнях часів Радянського Союзу зразка 1960 ‑ 1970 років десятки разів описані ситуації, коли є завдання висвітлити урочисту подію, а зібраний для цього висхідний матеріал свідчить лише про тотальний бардак, замішений на характерних для доби парадоксах.
Власне, для чого взагалі щось спеціально знімати? Трансляція торжеств та параду з Хрещатика показала: незалежність у нас лише на папері та в Конституції, а в головах - ще Українська РСР. Добре хоч, що про наші з вами пересічні глядацькі голови тут якраз і не йдеться. Дійство у прямому ефірі демонстрував Перший національний, відразу після натужної молитви за Україну, з 9:50 ранку. Якраз до УТ-1 у даному випадку жодних зауважень. Навпаки - велика подяка за прямий ефір, у якому з вуст командувача Збройними Силами України на адресу голови держави прозвучало таке знайоме словосполучення-покруч: «Товаришу президенте!», а потім виступив і сам президент. Явно не пан, хоч й говорив про свою особисту роль у становленні України як посттоталітарної незалежної держави.
В процесі урочистої промови Віктор Ющенко плавно перейшов від загальних слів, зміст яких підсумовує чергові результати чергового року незалежності, до не надто вже й прихованої агітаційної передвиборчої промови. Під кінець якої було не зовсім зрозуміло, хто говорить: президент чи кандидат у президенти. Між іншим, голова уряду стояла неподалік від свого ворога мовчки, а пізніше привітала український народ окремо. Я особисто бачив це вітання в ефірі IСTV, хоча припускаю: воно могло крутитися й на інших каналах. І промова Юлії Володимирівни звучала, як максимально обтічна, займенник «я» практично не було чути, часом проскакувало «ми».
Сам парад теж вартий спеціальної уваги. Коли президент сказав, що українські танки ми можемо побачити на Майдані, він не збрехав. Техніка справді там стояла. Але в колоні не пройшла: нема грошей на тимчасове, для урочистого проїзду Хрещатиком, введення танків у експлуатацію. Про це передали в новинах, котрі підсумовували результати параду. Хоча довезти цю техніку до Майдану таки спромоглися - аби люди могли її помацати. Та й дітям радість: вони мали змогу скільки завгодно лазити по бойовій техніці, яка не готова до параду, зате, мабуть, готова до бою. Ось така наочна демонстрація українського пацифізму при заявах голови держави про необхідність переходити до професійної армії...
Документальні проекти Костянтина Стогнія мені завжди цікаві хоча б тим, що вони з`являються в телеефірах (останнім часом ексклюзивно на IСTV) здебільшого без будь-якого спеціального календарного приводу. Тобто історію знайшли, розкрутили, зняли, показали. Чому саме цей фільм і чому саме тепер ‑ питання майже ніколи не ставиться. Власне, нині був виняток: документальний фільм «Прапороносці» (IСTV, 13:00) розповів історію 43-річної давнини (бачте, навіть тут дата не кругла), коли двоє студентів Київського інституту народного господарства підняли 1 Травня на дах свого навчального закладу жовто-блакитний прапор. Перед цим зрізали червоний (у тексті фільму уточнення:«криваво-червоний»), а прапор зшили з двох жовтих жіночих шарфів і шматка синьої тканини.
Георгій Москаленко і Віктор Кукса, які живі й тепер, були легко вирахувані стукачами КДБ, отримали відповідно три і два роки ув'язнення, потрапили в історію, і лише два(!) роки тому з історичних персонажів були повністю зняті судимості. Ба більше: виявляється, звинувачення у антирадянській пропаганді з них зняли лише через три роки після проголошення незалежності, а до 2007-го пенсіонери вважалися кримінальними злочинцями: радянська влада засудила їх, окрім усього, за зберігання тупого ножика та старих ножиць, що до 1991-го, і далі, до 2007 року вважалося холодною зброєю... Колишньому політв'язню Вікторові Куксі в незалежній державі, за яку він постраждав, заплатили по 25 копійок за кожну добу, проведену в концтаборі. Георгій Москаленко не отримав і цієї сотні з гаком гривень. Тож не дивно, що тепер ці чоловіки заявляють: аби знали, як усе повернеться, добряче б подумали, перш ніж чіпляти прапор на дах. «Навіть бандерівці б за таку державу не боролися!» ‑ в серцях говорить пенсіонер Москаленко. Ось вам і підсумок останніх вісімнадцяти років...
Інший приклад - прем'єрний показ документального фільму виробництва Першого національного «Обличчя свободи» (24 серпня о 15:10). Попри відверто пафосну назву, історія створення, тріумфу і занепаду Народного Руху України розказана авторами на диво спокійно, без надмірного ура-патріотизму, хоча й без найменшої спроби аналізу. Цього, очевидно, не вимагав формат. Проте і так можна було побачити: про першу українську демократичну силу, без активності якої не відбулося б і незалежності, говорять, крім інших, персонажі, котрі давно вже не є для мислячих громадян України принаймні моральними авторитетами.
Мова про активіста НЕК Павла Мовчана та замішаного в віночку скандалів довкола майна Спілки письменників України Володимира Яворівського. Тут треба уважно слухати висловлювання героїв програми, нотувати і співставляти почуте. Вийде, наприклад, ось таке: «Будувати Україну взялися вчорашні комуністи і комсомольчики! Тому Руху не можна було лишатися в опозиції до цієї влади, треба було йти у владу!» ‑ коментує Яворівський, колишній член КПУ, котрий, власне, перебуває зараз при владі, і фраза В'ячеслава Брюховецького: «Інтелект у владу не пішов. А в опозиції лишилися люмпенізовані маси, котрі тільки і вміли, що кричати: «Комуняку - на гілляку!». Таким чином, ми з вами вкотре отримуємо непряме підтвердження того факту, що в нашій владі 18 років нема інтелектуальної складової...
Ці самі парадокси поширюються і на «святкові» кінопокази. Дякуючи Миколі Мащенку і Міністерству культури України, вітчизняне телебачення має в своєму розпорядженні двогодинне кіно «Богдан-Зиновій Хмельницький», провальну в усіх відношеннях, у тому числі на міжнародному рівні, стрічку, котру, тим не менше, показує зранку рейтинговий «Інтер» і яку з року в рік будуть показувати інші канали. Будуть, будуть, не переживайте. Бо якщо цей фільм символізує останні здобутки національного кіно, то показувати подібне національне та мистецьке горе в день національного свята - або символічно, або помилково.
Але «Богдан-Зиновій Хмельницький» ‑ це як відомий історичний анекдот про Гімн СРСР: лайно лайном, проте зважати мусиш. Натомість хороша чотирисерійна драма «Украдене щастя», показана вже багаторазово, могла би справді виручати канали в День Незалежності. Правда, цього разу на «1+1»осучаснену класику крутили після опівночі.
«Білий птах із чорною ознакою» ‑ визнана українська кінокласика, Перший національний поставив стрічку у зручний для своєї потенційної аудиторії час. Ось тільки давно пора зробити щось на зразок «фільму про фільм», де розказати всю історію його створення і, як результат, кастрації: адже нам без коментарів показують сильно порізане радянською цензурою кіно, і це чомусь усіх влаштовує.
Нарешті, «чоловічий» канал НТН теж показав класику українського кіно, тільки розважального. Чи так випадково співпало, чи це своєрідний відгук на українське державне свято, але того дня в ефірі каналу були бойовики «Фанат» (знятий на базі Одеської кіностудії) та «Америкен бой» (на базі студії Довженка за сценарієм Юрія Рогози).
Зважаючи на все сказане, мені здається логічним, коли до Дня Незалежності України спеціальних проектів, окрім тематичних випусків новин, жоден із каналів не робитиме. Бо і фільм Стогнія, і фільм про Рух, і дослідження про національний прапор із циклу «У пошуках істини» (СТБ) цілком можна показувати в будь-який день. Та й звернення президента до нації у живому ефірі - теж не ексклюзив. Хіба парад із танками, які не їздять, можна побачити лише раз на рік...
telekritika.ua
Каспаров: у російської влади якийсь панічний страх
Командування Чорноморського флоту Росії не дозволило військовослужбовцям брати участь в аматорському шаховому турнірі «Севастопольська тура», що проходив сьогодні.
Як передає кореспондент УНІАН, про це заявив журналістам в Севастополі 13-й чемпіон світу з шахів, один з лідерів російської опозиції Гарі КАСПАРОВ.
Г.КАСПАРОВ відзначив, що не здивований такою реакцією російського військового відомства на його приїзд до Севастополя. «Мене, навпаки, здивував оптимізм наших представників тут, які говорили, що чорноморці братимуть участь. Мій досвід поїздок Росією свідчить, що останньої миті завжди буде якесь втручання», - сказав він.
На думку Г.КАСПАРОВА, «у російської влади якийсь панічний страх перед спілкуванням. Що такого страшного у шаховому турнірі? Ну, потисну я руки переможцям, ну, щось скажу. Я вважаю, що робити замах на ту шахову спільність, яка збереглася з радянських часів, це - боягузтво, низькість і деінтелектуалізація влади. Вона панічно боїться будь-якого інтелектуального спілкування. Я також ображений, що серед офіцерів не знайшлось людей, які готові поводитися як громадяни Росії, а не як служиві люди», - підкреслив він.
Водночас, додав Г.КАСПАРОВ, він незвично почуває себе у Севастополі: «Тут всі навколо говорять російською, але інша обстановка. Нагадує ті часи, коли шахи були важливою частиною нашого суспільного і культурного життя. Тут радянські традиції зберігаються». Крім того, за його словами, «різкий контраст» він помітив «ще в Борисполі, де була пересадка: я за п`ять годин не побачив жодного поліцейського. У Росії це неможливо».
Шаховий турнір проходив за ініціативою Північно-Західної асоціації ветеранів бойових дій (Санкт-Петербург) і некомерційної організації «Альянс-клуб» (Череповець). Його відкривав Г.КАСПАРОВ. Він вручив призи переможцям турніру, провів сеанс одночасної гри, його прийняв голова міської державної адміністрації Сергій КУНІЦИН.
Раніше ряд українських ЗМІ повідомляли, що 25 серпня в Севастополі відбудеться шаховий матч між українськими і російськими військовими моряками.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це заявив журналістам в Севастополі 13-й чемпіон світу з шахів, один з лідерів російської опозиції Гарі КАСПАРОВ.
Г.КАСПАРОВ відзначив, що не здивований такою реакцією російського військового відомства на його приїзд до Севастополя. «Мене, навпаки, здивував оптимізм наших представників тут, які говорили, що чорноморці братимуть участь. Мій досвід поїздок Росією свідчить, що останньої миті завжди буде якесь втручання», - сказав він.
На думку Г.КАСПАРОВА, «у російської влади якийсь панічний страх перед спілкуванням. Що такого страшного у шаховому турнірі? Ну, потисну я руки переможцям, ну, щось скажу. Я вважаю, що робити замах на ту шахову спільність, яка збереглася з радянських часів, це - боягузтво, низькість і деінтелектуалізація влади. Вона панічно боїться будь-якого інтелектуального спілкування. Я також ображений, що серед офіцерів не знайшлось людей, які готові поводитися як громадяни Росії, а не як служиві люди», - підкреслив він.
Водночас, додав Г.КАСПАРОВ, він незвично почуває себе у Севастополі: «Тут всі навколо говорять російською, але інша обстановка. Нагадує ті часи, коли шахи були важливою частиною нашого суспільного і культурного життя. Тут радянські традиції зберігаються». Крім того, за його словами, «різкий контраст» він помітив «ще в Борисполі, де була пересадка: я за п`ять годин не побачив жодного поліцейського. У Росії це неможливо».
Шаховий турнір проходив за ініціативою Північно-Західної асоціації ветеранів бойових дій (Санкт-Петербург) і некомерційної організації «Альянс-клуб» (Череповець). Його відкривав Г.КАСПАРОВ. Він вручив призи переможцям турніру, провів сеанс одночасної гри, його прийняв голова міської державної адміністрації Сергій КУНІЦИН.
Раніше ряд українських ЗМІ повідомляли, що 25 серпня в Севастополі відбудеться шаховий матч між українськими і російськими військовими моряками.
unian.net
21 August, 2009
Меркель "здала" Україну Кремлю
У відношенні України канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент РФ Дмитро Медведєв вступили у "мюнхенську змову".
Про це пише The Times, повідомляє InoPressa.
Такий висновок автор статті зробив з того, що Меркель промовчала у відповідь на заяви Медведєва про безперспективність відновлення нормальних відносин між Росією і Україною при діючому українському керівництві, зроблені після зустрічі з канцлером.
"Медведєв у присутності Меркель фактично розірвав відносини з прозахідним керівництвом України і дав зрозуміти, що Кремль збирається втрутитися у президентські вибори в цій країні на користь найбажанішого для себе кандидата", - йдеться у статті.
"Київ побоюється, що Кремль розіграє "кримську карту" в ході виборів або пізніше, щоб дестабілізувати режим, який вважатиме недостатньо проросійським", - зазначає газета.
Не можна виключати реалізації сценарію зі збройної інтервенцією російських військ для захисту російських громадян, як це було у Грузії, пише автор, нагадуючи, що Медведєв вніс у Держдуму законопроект, який уповноважує його застосовувати війська за кордоном.
Кремль бачить у мовчанні Меркель знак, що підрив суверенітету України зійде йому з рук, як раніше зійшли з рук дії у відношенні Грузії, підсумовує автор.
Як відомо, "мюнхенською змовою" називають угоду від 1938 року, підписану Францією, Великою Британією, Італією та Німеччиною, згідно з якою Чехословаччина була змушена передати Німеччині Судетську область.
pravda.com.ua
Про це пише The Times, повідомляє InoPressa.
Такий висновок автор статті зробив з того, що Меркель промовчала у відповідь на заяви Медведєва про безперспективність відновлення нормальних відносин між Росією і Україною при діючому українському керівництві, зроблені після зустрічі з канцлером.
"Медведєв у присутності Меркель фактично розірвав відносини з прозахідним керівництвом України і дав зрозуміти, що Кремль збирається втрутитися у президентські вибори в цій країні на користь найбажанішого для себе кандидата", - йдеться у статті.
"Київ побоюється, що Кремль розіграє "кримську карту" в ході виборів або пізніше, щоб дестабілізувати режим, який вважатиме недостатньо проросійським", - зазначає газета.
Не можна виключати реалізації сценарію зі збройної інтервенцією російських військ для захисту російських громадян, як це було у Грузії, пише автор, нагадуючи, що Медведєв вніс у Держдуму законопроект, який уповноважує його застосовувати війська за кордоном.
Кремль бачить у мовчанні Меркель знак, що підрив суверенітету України зійде йому з рук, як раніше зійшли з рук дії у відношенні Грузії, підсумовує автор.
Як відомо, "мюнхенською змовою" називають угоду від 1938 року, підписану Францією, Великою Британією, Італією та Німеччиною, згідно з якою Чехословаччина була змушена передати Німеччині Судетську область.
pravda.com.ua
20 August, 2009
Страх
Все стали бояться. Это я по себе чувствую. Зародилось внутри и успешно развивается холодное противненькое чувство. Последний раз я его ощущал в девяносто первом, когда Петя Луцык и Лёша Саморядов с глазами по шесть копеек звали меня с собою защищать Белый дом во время путча. Я им сказал тогда – нет ребята, я старше и больше знаю эту страну. Вы холостые – идите. А у меня дочка маленькая, если мне там бошку оторвут или посадят, она пропадёт. Жена без работы, без дома и без прописки, кроме меня у них никого нет. Дочке не нужен отец без башки. Есть у меня сейчас дела поважнее свободной России. После трусливых душевных терзаний на площадь я всё же пошёл, влекомый, как на аркане муками совести. Вместе с женой и дочкой, кстати. И когда уже там узнал, что всё кончилось, и наши победили, был внутри трусливо счастлив, что без меня. Потом ничего не боялся. Разгула преступности, о котором так живописно показывают по телевизору в лихих девяностых, бедности, тяжёлого физического труда, инфляций и дефолтов. Не боялся, когда мимо моих окон летали трассеры из Останкино. Только дочке говорил – отойди от окна, не приведи Господи, прилетит. Ни-че-го. Наоборот, весело смотрел в будущее. Была надежда, что я всегда сам смогу защитить себя, не пользуясь услугами государства. Никогда не брал у него никаких дотаций и вспомоществований. Не пользовался социальными льготами типа детсада или пионерлагеря – сам справлялся, на фиг обязываться. Рассчитывал, что всегда смогу заработать себе денег на нормальную старость. А в случае чего меня защитит какой-никакой суд. В том числе и от государства. Сейчас точно знаю – не защитит. И любой козёл из какой-нибудь власти сделает со мною что угодно. В суде тоже стали бояться. А был ведь Зорин, судья. Где он, что с ним сделалось? А в телевизоре всё счастливые уверенные лица, очень знакомые, впечатление, будто массовку брали из совковой хроники. Ага, думаю я. В редакциях телеканалов тоже поселился страх. В газетах. Знакомые говорят, что встретить это мерзкое существо не редкость в офисах частных фирм – боятся, на фиг им неприятности. Даже они превращаются в совок. Я уж не говорю о государственных предприятиях и учреждениях – они привычно бухнулись в холопство, как и не вылезали. Страх даже в сети. Везде. И за помощью обратится не к кому. К другу Жене Ройзману? Он, конечно защитит, если его самого сгоряча не посодют. Остальные свободны, но бессильны. А к друзьям с той стороны баррикад обращаться не хочется. Придётся, конечно, если приспичит, но не хочется. Это будет означать, что они победили. А свободная Россия в очередной раз проиграла. Что ж, я ещё старше и хорошо знаю эту страну, мне не привыкать.
dimulenka.livejournal.com
dimulenka.livejournal.com
Голос антисоветской России. От СНГ теперь будет тошнить всех, кроме Грузии
Сегодня у всех порядочных граждан России большая радость – из СНГ вышла Грузия. Это не шантаж, не угрозы, не попытка что-то выклянчать, это политическое решение, не ради хлеба насущного, а ради свободы.
Мы все мечтали, что эта бледная копия Союза, малый Советский Союз, это сублимация СССР, чтобы она когда-нибудь распалась. Когда на развалинах СССР возникла СНГ, мы поняли, что люди еще не в состоянии жить на свободе, им нужна тень несвободы, иллюзия бывшей клетки, чтобы можно было зайти в камеру, поиграть в камере в нарды, почувствовать себя в домашней семейной обстановке.
Грузия оказалась первой на постсоветском пространстве, кто уходит на свободу. Страны Балтии никогда не принадлежали к этому пространству, их там держали силой. Грузия уходит вслед за странами Балтии из рабства на свободу и с чистой совестью.
У Украины тоже есть все основания и разорвать отношения с Россией, и выйти из СНГ после медведевского заявления, после газовой войны, после того, как Януковича навязывали силой, вбивали сапогом в президентское кресло.
Я очень рада за Михаила Саакашвили, что он останется в истории, как великий государственный деятель, который разорвал отношения с Россией и вывел Грузию из СНГ. В этом псевдосоюзе, на этом вольном поселении, которое осталось после развала СССР, именно Россия заварила всю эту противную кашу под названием СНГ и продолжает ее раскладывать по тарелкам, хотя, всех от нее тошнит, даже Беларусь уже стошнило.
vnovodvorskaia.livejournal.com
Мы все мечтали, что эта бледная копия Союза, малый Советский Союз, это сублимация СССР, чтобы она когда-нибудь распалась. Когда на развалинах СССР возникла СНГ, мы поняли, что люди еще не в состоянии жить на свободе, им нужна тень несвободы, иллюзия бывшей клетки, чтобы можно было зайти в камеру, поиграть в камере в нарды, почувствовать себя в домашней семейной обстановке.
Грузия оказалась первой на постсоветском пространстве, кто уходит на свободу. Страны Балтии никогда не принадлежали к этому пространству, их там держали силой. Грузия уходит вслед за странами Балтии из рабства на свободу и с чистой совестью.
У Украины тоже есть все основания и разорвать отношения с Россией, и выйти из СНГ после медведевского заявления, после газовой войны, после того, как Януковича навязывали силой, вбивали сапогом в президентское кресло.
Я очень рада за Михаила Саакашвили, что он останется в истории, как великий государственный деятель, который разорвал отношения с Россией и вывел Грузию из СНГ. В этом псевдосоюзе, на этом вольном поселении, которое осталось после развала СССР, именно Россия заварила всю эту противную кашу под названием СНГ и продолжает ее раскладывать по тарелкам, хотя, всех от нее тошнит, даже Беларусь уже стошнило.
vnovodvorskaia.livejournal.com
Пропаганда в США неможлива
В Америчкі, наприклад, нема національних героїв, легенд, релігій чи історичних подій, які б не висміювали, не випародіювали чи не змішували б з гімном у дуже смішний спосіб по ТБ, Радіо, чи в газеті. Нема ніяких цінностей і нічого святого. Тут не може буть почви для пропаганди і унічтожитєльного патріотизму, як настаюють де-які краснопузі юзері.
Пропаганда в США ще чого неможлива, бо тут нема ніякої аналітики, доступної масам. Ніхто не коментує новини, їх показують. Новини освітлюють отак. В Сибіру проїзошла аварія (картинка). В Іраку вбили 50 цивільних і двох американків (картинка). Якшо грузить американця коментарями подій, то він просто перемкне на спортивний канал, бо його мозг не сприйма такі сложні матерії як аналітика. На всих каналах новин одна і та сама картинка, один і той самий дуже простий текст. Є шото вроді аналітики на спеціальному каналі, шо спонсірується обнаковенними гражданами, но це таке нудне і таке політкоректне, шо слухать невозможно. Ніхто не вміє вести нормальну ефективну пропаганду.
Найкраща пропаганда—це твій рівень життя. Якшо твій рівень жититя прекрасний, то ти і без пропаганди сам собі помиєш мозги. Бо погане руководство і погана країна не способна забезпечіть високий рівень життя гражданам. От тобі і вся пропаганда. А не те шо кажуть недобиті комуністичні виблядиши.
Якшо ти живеш в Америчкі і критикуєш її образ жизні в своєму журналі, то в тебе поганий рівень життя з якихось причін. Їдь додому, раз не виходить встроїтья по людські.
faina_kaplan.livejournal.com
Пропаганда в США ще чого неможлива, бо тут нема ніякої аналітики, доступної масам. Ніхто не коментує новини, їх показують. Новини освітлюють отак. В Сибіру проїзошла аварія (картинка). В Іраку вбили 50 цивільних і двох американків (картинка). Якшо грузить американця коментарями подій, то він просто перемкне на спортивний канал, бо його мозг не сприйма такі сложні матерії як аналітика. На всих каналах новин одна і та сама картинка, один і той самий дуже простий текст. Є шото вроді аналітики на спеціальному каналі, шо спонсірується обнаковенними гражданами, но це таке нудне і таке політкоректне, шо слухать невозможно. Ніхто не вміє вести нормальну ефективну пропаганду.
Найкраща пропаганда—це твій рівень життя. Якшо твій рівень жититя прекрасний, то ти і без пропаганди сам собі помиєш мозги. Бо погане руководство і погана країна не способна забезпечіть високий рівень життя гражданам. От тобі і вся пропаганда. А не те шо кажуть недобиті комуністичні виблядиши.
Якшо ти живеш в Америчкі і критикуєш її образ жизні в своєму журналі, то в тебе поганий рівень життя з якихось причін. Їдь додому, раз не виходить встроїтья по людські.
faina_kaplan.livejournal.com
МЗС просить українців не їздити до Абхазії та Південної Осетії
Міністерство закордонних справ України рекомендує громадянам України утриматись від відвідання території Абхазії та Південної Осетії та в’їзду до Грузії через пункти пропуску „Адлер” і „Нижній Зарамаг” на грузинсько-російській ділянці кордону, у зв’язку з прийняттям Грузією Закону „Про окуповані території”, яким забороняється в’їзд на ці території для громадян іноземних держав та осіб без громадянства.
Як повідомили УНІАН у прес-службі МЗС, відповідно до статті 6 цього закону, на територіях Абхазії та Південної Осетії забороняється здійснення будь-якої економічної діяльності (підприємницької і непідприємницької), міжнародне повітряне, морське і залізничне пересування, міжнародні дорожньо-транспортні перевезення, користування державними ресурсами, організація грошових переказів, фінансування зазначеної діяльності, або сприяння іншого роду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 8 зазначеного закону, акти органів чи посадових осіб в Абхазії та Південній Осетії, не створених (призначених/обраних) у відповідності до законодавства Грузії, не несуть правових наслідків.
Міністерство закордонних справ України звертає увагу українських юридичних осіб, українських автоперевізників і судновласників на необхідність дотримання наведених вище вимог законодавства Грузії при здійсненні своєї економічної діяльності в Грузії.
МЗС рекомендує громадянам України використовувати виключно послуги авіакомпаній для поїздок у Грузію у службових, приватних справах, а також з метою туризму.
Для перевезення приватного автотранспорту з України до Грузії рекомендується скористатись поромною переправою за маршрутом Іллічівськ – Поті - Батумі.
unian.net
Як повідомили УНІАН у прес-службі МЗС, відповідно до статті 6 цього закону, на територіях Абхазії та Південної Осетії забороняється здійснення будь-якої економічної діяльності (підприємницької і непідприємницької), міжнародне повітряне, морське і залізничне пересування, міжнародні дорожньо-транспортні перевезення, користування державними ресурсами, організація грошових переказів, фінансування зазначеної діяльності, або сприяння іншого роду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 8 зазначеного закону, акти органів чи посадових осіб в Абхазії та Південній Осетії, не створених (призначених/обраних) у відповідності до законодавства Грузії, не несуть правових наслідків.
Міністерство закордонних справ України звертає увагу українських юридичних осіб, українських автоперевізників і судновласників на необхідність дотримання наведених вище вимог законодавства Грузії при здійсненні своєї економічної діяльності в Грузії.
МЗС рекомендує громадянам України використовувати виключно послуги авіакомпаній для поїздок у Грузію у службових, приватних справах, а також з метою туризму.
Для перевезення приватного автотранспорту з України до Грузії рекомендується скористатись поромною переправою за маршрутом Іллічівськ – Поті - Батумі.
unian.net
19 August, 2009
Країна песимізму
Економіка України у нинішньому вигляді здатна забезпечити прийнятний рівень життя для 15-20 мільйонів осіб. Решта - зайві роти. Сумно, але це так.
В условиях кризиса актуальным стал вопрос о дальнейших жизненных перспективах украинских семей в новых экономических реалиях. Многие потеряли работу, а значительное число тех, кто ее сохранил, вынуждены довольствоваться меньшими доходами. Экономического роста не видно.
"Старая экономика уже исчерпала свой потенциал. Только новые секторы еще дают нам возможность работать", - считает экономист Владимир Лановой. Добавим, старая экономика включает значительную часть промышленности, которая обеспечивает большинство рабочих мест в восточных областях.
При этом объем промышленного производства обеспечивают зачастую в два-три раза большее количество рабочих, чем на аналогичных предприятиях в развитых странах. Это говорит о возможных перспективах сокращения количества рабочих в случае дальнейшей модернизации предприятий.
Проблема заключается в том, что сокращенные сотрудники вряд ли найдут нормальную работу. Многие увольняемые - пенсионного возраста или старше 40 лет. По специальности устроиться некуда, да и рабочих мест на периферии мало.
Хорошо, если удастся пристроиться охранником. В райцентре престижно работать в ларьке или магазине. Неустроенность людей порождает бедность, а бедность - это прямой путь к алкоголизму и преступности. Нынешнее государство не может взять на себя социальное обеспечение такого количества людей.
Сейчас в стране примерно 14 миллионов пенсионеров, около 10 миллионов бюджетников и получателей других социальных трансфертов. Получается, что один работающий содержит себя и еще одного неработающего гражданина.
Такое может позволить себе только высокоразвитая экономика с высокой производительностью труда. У нас этого нет, и не предвидится. Из-за бездарной экономической политики Горбачева СССР упустил шанс стать "мастерской мира". Это место заняли Китай, Корея и страны Юго-Восточной Азии.
Советский Союз имел достаточно дешевую и весьма квалифицированную рабочую силу, но уникальный шанс был упущен. Наверстать это невозможно, так как не создается никаких условий для развития производства.
Еще в 2004 году Ющенко обещал создать за пять лет 5 миллионов рабочих мест. Естественно, мечты остались нереализованными.
По словам бывшего народного депутата от Партии регионов экономиста Алексея Плотникова, в неплохом для США 2003 году было создано 2,2 миллиона рабочих мест при населении в шесть раз больше, чем в Украине.
Таким образом, огромное количество людей среднего возраста в ближайшей перспективе рискуют оставаться безработными или иметь низкие доходы.
Самое печальное в этой ситуации то, что экономика в ее нынешнем виде не может обеспечить "приемлемый" уровень жизни для большинства молодежи. Слово "приемлемый" взято в кавычки, так как в обществе сложились очень высокие социальные стандарты жизни.
"Население позволяет себе демонстрировать невероятный спрос на бытовую технику, неоправданно дорогое жилье. Семья, занимающая трехкомнатную квартиру, не нуждается в площади 120 метров. Это ненормально по любым западным стандартам. Однако мы строим такое жилье, потому что на него есть спрос. И все равно население Украины демонстрирует колоссальную неудовлетворенность", - отмечает директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины Элла Либанова.
Наш человек, по ее словам желает ездить в Европу, смотреть голливудские фильмы, читать западную литературу, не иметь цензуры, и в то же время он хочет, чтобы государство обеспечивало ему высокий уровень жизни. По мнению Либановой, к этому приводит отказ от формирования системы ценностей у людей.
С последним можно не согласиться. Наоборот, к этому привело формирование в нашем обществе новых ценностей, в первую очередь, благодаря телевидению - рекламе и иностранным фильмам.
Эти "новые ценности" подразумевают, помимо квартиры на 120 метров, а то и дома, дорогую иномарку, частые поездки за границу. Такое даже в развитых странах может себе позволить только высший средний класс, то есть от силы процентов десять населения, и то в странах Западной Европы.
Поезжайте в любую столицу бывшей социалистической страны и посмотрите, насколько мало там джипов. Да и в пригородах таких дворцов, как у нас в Конче-Заспе, практически нет. Ни вблизи Будапешта, ни вокруг Вены я их не видел.
В итоге имеем огромные потребительские ожидания, абсолютно неподкрепленные финансовыми ресурсами.
"Кто-то вбил населению в головы, что не только в западных странах, но и в России люди живут гораздо лучше, чем мы. Несовпадение высоких стандартов жизни с собственными возможностями генерирует недовольство", - добавляет Либанова.
Наша экономика не может обеспечить высокий уровень жизни для 90% населения, ведь в Украине построена типичная латиноамериканская модель экономики, помноженная на желание чиновников ухватить огромный куш.
В итоге при первом же потрясении экономики возникла проблема невозврата ссуд на покупку автомобилей и недвижимости. Это нанесло сильнейший удар по банкам, вклады из которых хотят забрать почти все, а кредиты отдавать - никак.
Страна подготовила значительное количество людей с высшим образованием, которые не могут найти себе приемлемую работу. Именно поэтому в обществе такие негативные настроения и высокие ожидания.
Во все времена люди с высшим образованием принадлежали хотя бы к среднему классу. А у нас большое количество высокообразованных людей еле сводит концы с концами. И просвета особого нет. Такое количество экономистов, юристов, банкиров, менеджеров просто не нужно.
По этим специальностям в Украине выпускают столько же специалистов, сколько во всей Европе. Однако рабочих мест для них, учитывая кризис, нет, и не будет. В итоге много молодых людей с образованием из-за невозможности себя реализовать ударяются в алкоголизм. Переквалификация поможет немногим.
А вот технических специалистов, владеющих современными методами производства, таки не хватает. Однако на должном уровне их в стране не готовят.
Недостижимые ожидания от жизни, сказываются на демографической ситуации в стране. Уменьшение населения вызвано, в первую очередь, не экологией, злоупотреблением алкоголя или курением, а экономическими причинами.
Именно они приводят к низкой рождаемости. Сейчас женщина, воспитывающая двоих детей - почти мать-героиня. Кроме того, украинцы не спешат жениться. Автор лично знает более десятка 25-летних бездетных незамужних женщин.
Разрекламированные в стране стандарты жизни не предусматривают создание семьи. Особенно это касается девушек и ребят, живущих в больших городах.
Чего же хочет современный молодой человек? Сидеть в кресле с сигарой перед камином, отдыхать в ресторанах и ночных клубах, часто ездить за границу, иметь авантюрные приключения типа средневековых мушкетеров. Разве не об этом мечтает практически каждый из нас в возрасте до 35 лет?
Никто не хочет обременять себя нудной однообразной рутиной в виде кропотливой работы и ежедневных семейных забот. Конечно, развлекаться лучше, чем создавать семью, поэтому многие откладывают рождение детей.
Многие их так и не заводят - не позволяет здоровье. А ведь для замещения уходящих поколений на четыре семьи из восьми родителей нужно девять детей. Девятый ребенок покрывает убыль населения от несчастных случаев. Хорошо, что в Украине осталось еще столько населения - целых 46 миллионов!
По данным Госкомстата, более половины украинских семей не имеют детей. Если в 1999 году бездетными были 55,8% семей, то в 2008 году - уже 62,2%. При этом чаще всего украинцы решают завести одного ребенка, а количество желающих воспитывать двух и более детей неуклонно сокращается.
Однако экономика Украины в нынешнем виде вряд ли способна обеспечить приемлемый уровень жизни больше чем для 15-20 миллионов человек. Грустно, но это так.
Как недавно заметил российский политолог Леонид Радзиховский, нынешняя экономика России рассчитана на нормальный уровень жизни для 50 миллионов населения, а все остальные - лишние рты. В Украине ситуация ничуть не лучше.
Как же достичь высоких стандартов жизни? А никак. Как отмечалось, даже на Западе это могут себе позволить лишь 10% населения. Да и большинство из них становятся зажиточными уже в зрелом возрасте, а никак не в 30 лет.
А в наших условиях никто не получил большие деньги некриминальным путем. За всеми богачами числятся уклонения от уплаты налогов, взятки, мошенничество, разворовывание госимущества в особо крупных размерах. И это не прекращается, поскольку никто из них не предстал перед законом.
Проблема в том, что человек, попробовавший относительно сладкой жизни, уже психологически не способен приспособиться к другой жизни. Редко для кого бесследно проходит смена хорошей квартиры на хрущевку или японской машины на метро. Зависимость от материальных благ - тот же алкоголизм.
Можно, конечно, попытаться обеспечить страну дешевыми иномарками высокого качества. Для этого - отменить импортные пошлины, чтобы за 2-4 тысячи долларов можно было купить хорошую десятилетнюю машину. Сейчас она стоит 6-8 тысяч. Однако это уничтожит украинские автозаводы.
Перспективное направление - организация досуга. Не секрет, что в украинских городах индустрия развлечений развита слабо. В Киеве нет аквапарка - первый появится лишь в 2012 году, мало тиров и бассейнов. А те, что есть - дороги.
Главным видом отдыха стало употребление пива. Скажу честно: пиво сам иногда люблю выпить, но это должно быть дополнением к отдыху, а не его основой.
Страна погрузилась в пессимизм. Как из него выбраться? И что по этому поводу думают власти?
Ігор Анкудович | epravda.com.ua
В условиях кризиса актуальным стал вопрос о дальнейших жизненных перспективах украинских семей в новых экономических реалиях. Многие потеряли работу, а значительное число тех, кто ее сохранил, вынуждены довольствоваться меньшими доходами. Экономического роста не видно.
"Старая экономика уже исчерпала свой потенциал. Только новые секторы еще дают нам возможность работать", - считает экономист Владимир Лановой. Добавим, старая экономика включает значительную часть промышленности, которая обеспечивает большинство рабочих мест в восточных областях.
При этом объем промышленного производства обеспечивают зачастую в два-три раза большее количество рабочих, чем на аналогичных предприятиях в развитых странах. Это говорит о возможных перспективах сокращения количества рабочих в случае дальнейшей модернизации предприятий.
Проблема заключается в том, что сокращенные сотрудники вряд ли найдут нормальную работу. Многие увольняемые - пенсионного возраста или старше 40 лет. По специальности устроиться некуда, да и рабочих мест на периферии мало.
Хорошо, если удастся пристроиться охранником. В райцентре престижно работать в ларьке или магазине. Неустроенность людей порождает бедность, а бедность - это прямой путь к алкоголизму и преступности. Нынешнее государство не может взять на себя социальное обеспечение такого количества людей.
Сейчас в стране примерно 14 миллионов пенсионеров, около 10 миллионов бюджетников и получателей других социальных трансфертов. Получается, что один работающий содержит себя и еще одного неработающего гражданина.
Такое может позволить себе только высокоразвитая экономика с высокой производительностью труда. У нас этого нет, и не предвидится. Из-за бездарной экономической политики Горбачева СССР упустил шанс стать "мастерской мира". Это место заняли Китай, Корея и страны Юго-Восточной Азии.
Советский Союз имел достаточно дешевую и весьма квалифицированную рабочую силу, но уникальный шанс был упущен. Наверстать это невозможно, так как не создается никаких условий для развития производства.
Еще в 2004 году Ющенко обещал создать за пять лет 5 миллионов рабочих мест. Естественно, мечты остались нереализованными.
По словам бывшего народного депутата от Партии регионов экономиста Алексея Плотникова, в неплохом для США 2003 году было создано 2,2 миллиона рабочих мест при населении в шесть раз больше, чем в Украине.
Таким образом, огромное количество людей среднего возраста в ближайшей перспективе рискуют оставаться безработными или иметь низкие доходы.
Самое печальное в этой ситуации то, что экономика в ее нынешнем виде не может обеспечить "приемлемый" уровень жизни для большинства молодежи. Слово "приемлемый" взято в кавычки, так как в обществе сложились очень высокие социальные стандарты жизни.
"Население позволяет себе демонстрировать невероятный спрос на бытовую технику, неоправданно дорогое жилье. Семья, занимающая трехкомнатную квартиру, не нуждается в площади 120 метров. Это ненормально по любым западным стандартам. Однако мы строим такое жилье, потому что на него есть спрос. И все равно население Украины демонстрирует колоссальную неудовлетворенность", - отмечает директор Института демографии и социальных исследований НАН Украины Элла Либанова.
Наш человек, по ее словам желает ездить в Европу, смотреть голливудские фильмы, читать западную литературу, не иметь цензуры, и в то же время он хочет, чтобы государство обеспечивало ему высокий уровень жизни. По мнению Либановой, к этому приводит отказ от формирования системы ценностей у людей.
С последним можно не согласиться. Наоборот, к этому привело формирование в нашем обществе новых ценностей, в первую очередь, благодаря телевидению - рекламе и иностранным фильмам.
Эти "новые ценности" подразумевают, помимо квартиры на 120 метров, а то и дома, дорогую иномарку, частые поездки за границу. Такое даже в развитых странах может себе позволить только высший средний класс, то есть от силы процентов десять населения, и то в странах Западной Европы.
Поезжайте в любую столицу бывшей социалистической страны и посмотрите, насколько мало там джипов. Да и в пригородах таких дворцов, как у нас в Конче-Заспе, практически нет. Ни вблизи Будапешта, ни вокруг Вены я их не видел.
В итоге имеем огромные потребительские ожидания, абсолютно неподкрепленные финансовыми ресурсами.
"Кто-то вбил населению в головы, что не только в западных странах, но и в России люди живут гораздо лучше, чем мы. Несовпадение высоких стандартов жизни с собственными возможностями генерирует недовольство", - добавляет Либанова.
Наша экономика не может обеспечить высокий уровень жизни для 90% населения, ведь в Украине построена типичная латиноамериканская модель экономики, помноженная на желание чиновников ухватить огромный куш.
В итоге при первом же потрясении экономики возникла проблема невозврата ссуд на покупку автомобилей и недвижимости. Это нанесло сильнейший удар по банкам, вклады из которых хотят забрать почти все, а кредиты отдавать - никак.
Страна подготовила значительное количество людей с высшим образованием, которые не могут найти себе приемлемую работу. Именно поэтому в обществе такие негативные настроения и высокие ожидания.
Во все времена люди с высшим образованием принадлежали хотя бы к среднему классу. А у нас большое количество высокообразованных людей еле сводит концы с концами. И просвета особого нет. Такое количество экономистов, юристов, банкиров, менеджеров просто не нужно.
По этим специальностям в Украине выпускают столько же специалистов, сколько во всей Европе. Однако рабочих мест для них, учитывая кризис, нет, и не будет. В итоге много молодых людей с образованием из-за невозможности себя реализовать ударяются в алкоголизм. Переквалификация поможет немногим.
А вот технических специалистов, владеющих современными методами производства, таки не хватает. Однако на должном уровне их в стране не готовят.
Недостижимые ожидания от жизни, сказываются на демографической ситуации в стране. Уменьшение населения вызвано, в первую очередь, не экологией, злоупотреблением алкоголя или курением, а экономическими причинами.
Именно они приводят к низкой рождаемости. Сейчас женщина, воспитывающая двоих детей - почти мать-героиня. Кроме того, украинцы не спешат жениться. Автор лично знает более десятка 25-летних бездетных незамужних женщин.
Разрекламированные в стране стандарты жизни не предусматривают создание семьи. Особенно это касается девушек и ребят, живущих в больших городах.
Чего же хочет современный молодой человек? Сидеть в кресле с сигарой перед камином, отдыхать в ресторанах и ночных клубах, часто ездить за границу, иметь авантюрные приключения типа средневековых мушкетеров. Разве не об этом мечтает практически каждый из нас в возрасте до 35 лет?
Никто не хочет обременять себя нудной однообразной рутиной в виде кропотливой работы и ежедневных семейных забот. Конечно, развлекаться лучше, чем создавать семью, поэтому многие откладывают рождение детей.
Многие их так и не заводят - не позволяет здоровье. А ведь для замещения уходящих поколений на четыре семьи из восьми родителей нужно девять детей. Девятый ребенок покрывает убыль населения от несчастных случаев. Хорошо, что в Украине осталось еще столько населения - целых 46 миллионов!
По данным Госкомстата, более половины украинских семей не имеют детей. Если в 1999 году бездетными были 55,8% семей, то в 2008 году - уже 62,2%. При этом чаще всего украинцы решают завести одного ребенка, а количество желающих воспитывать двух и более детей неуклонно сокращается.
Однако экономика Украины в нынешнем виде вряд ли способна обеспечить приемлемый уровень жизни больше чем для 15-20 миллионов человек. Грустно, но это так.
Как недавно заметил российский политолог Леонид Радзиховский, нынешняя экономика России рассчитана на нормальный уровень жизни для 50 миллионов населения, а все остальные - лишние рты. В Украине ситуация ничуть не лучше.
Как же достичь высоких стандартов жизни? А никак. Как отмечалось, даже на Западе это могут себе позволить лишь 10% населения. Да и большинство из них становятся зажиточными уже в зрелом возрасте, а никак не в 30 лет.
А в наших условиях никто не получил большие деньги некриминальным путем. За всеми богачами числятся уклонения от уплаты налогов, взятки, мошенничество, разворовывание госимущества в особо крупных размерах. И это не прекращается, поскольку никто из них не предстал перед законом.
Проблема в том, что человек, попробовавший относительно сладкой жизни, уже психологически не способен приспособиться к другой жизни. Редко для кого бесследно проходит смена хорошей квартиры на хрущевку или японской машины на метро. Зависимость от материальных благ - тот же алкоголизм.
Можно, конечно, попытаться обеспечить страну дешевыми иномарками высокого качества. Для этого - отменить импортные пошлины, чтобы за 2-4 тысячи долларов можно было купить хорошую десятилетнюю машину. Сейчас она стоит 6-8 тысяч. Однако это уничтожит украинские автозаводы.
Перспективное направление - организация досуга. Не секрет, что в украинских городах индустрия развлечений развита слабо. В Киеве нет аквапарка - первый появится лишь в 2012 году, мало тиров и бассейнов. А те, что есть - дороги.
Главным видом отдыха стало употребление пива. Скажу честно: пиво сам иногда люблю выпить, но это должно быть дополнением к отдыху, а не его основой.
Страна погрузилась в пессимизм. Как из него выбраться? И что по этому поводу думают власти?
Ігор Анкудович | epravda.com.ua
Пакт Молотова - Ріббентропа в історії Естонії
23-го серпня виповнюється 70 років радянсько-німецького Договору, відомого в історії як пакт Молотова-Рибентропа за іменами його підпис антів: міністрів закордонних справ комуністичного СРСР В’ячеслава Молотова та нацистської Німеччини Йоахіма фон Рібентропа.
Таємним протоколом до нього, про існування якого СРСР не говорив взагалі або заперечував, Східну Європу та Балтію було поділено між Берліном та Москвою.
Через тиждень після підписання пакту почалася Друга Світова війна нападом Гітлера на Польщу.
Цього тижня Українська Служба Бі-Бі-Сі разом з іншими службами подає цикл програм про 70-річчя пакту Молотова-Рібентора й ширше -- початку другої світової війни. Міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает дав інтерв'ю нашій таллінській кореспондентці Вірі Коник.
Злочинний пакт Молотова-Рібентроппа мав негативний вплив на Естонію впродовж тривалого часу. Він став основою для окупації балтійських країн і на довгий час розв’язав руки нацистській Німеччині діяти на Заході. Він був важливим чинником, який став поштовхом для розв’язання ІІ світової війни, а також фактором впливу на теренах післявоєнної Європи, адже багато країн залишились окупованими сталінським режимом, а щодо жителів цих країн здійснювались злочини.
Урмас Пает
Бі-Бі-Сі: Пане Пает, відомо, що укладений 23 серпня 1939 року пакт Молотова-Рібентроппа чи, власне, таємні протоколи до нього, вирішили долю багатьох європейських держав, у тому числі країн Балтії, на достатньо тривалу історичну перспективу. Чи був цей пакт, на Вашу думку, визначальним у розвитку подій кінця 30-років у Європі і в історії молодої Естонської Республіки, зокрема.
Урмас Пает: Злочинний пакт Молотова-Рібентроппа мав негативний вплив на Естонію впродовж тривалого часу. Він став основою для окупації балтійських країн і на довгий час розв’язав руки нацистській Німеччині діяти на Заході. Він був важливим чинником, який став поштовхом для розв’язання ІІ світової війни, а також фактором впливу на теренах післявоєнної Європи, адже багато країн залишились окупованими сталінським режимом, а щодо жителів цих країн здійснювались злочини.
На щастя, плани Гітлера і Сталіна, закладені в пакті Молотова-Рібентроппа (за цією угодою, зокрема, Польща і країни Балтії взагалі не повинні були існувати), не були повністю реалізовані, а в ході історичного поступу були скоректовані. І на щастя, злочинна угода між двома режимами не остаточно визначила долю Естонії, хоча принесла дуже багато страждань і непоправних втрат естонському народу.
Бі-Бі-Сі: У зв’язку з цим чи можете Ви зробити деякі припущення щодо розвитку Естонії, якби плани Гітлера-Сталіна щодо розподілу Європи тоді з якихось причин не реалізувались? Хоча, як говорять, історія не терпить слова „якби”.
Урмас Пает: Важко відповісти – це питання дуже спекулятивне і на цю тему висловлюється багато версій; найсміливіша з них полягає в тому, що без укладення пакту Молотова-Рібентроппа СРСР не окупував би Естонію. Але це лише припущення. Як би розвивалася Естонія? Давайте проаналізуємо: станом на кінець 30-их – початок 40-их років рівень економіки і розвиток громадянського суспільства в Естонії був приблизно такий, як у сусідній Фінляндії, а в деяких сферах і вищий. На тій основі можна було б зробити припущення про сьогочасний рівень Естонії, якби вона не була окупована СРСР.
Бі-Бі-Сі: Чи в радянській Естонії, а також в середовищі естонської діаспори було комусь відомо про існування секретних протоколів; яким чином дізналися про них і чи вплинуло розсекречення пакту Молотова-Ріббентропа на незалежницький рух в Естонії та в цілому в країнах Балтії?
Урмас Пает: Вже сама назва „секретні протоколи” говорить про те, що вони не були відкриті для оприлюднення. Звичайно, в радянський час були поодинокі історики, яким був дозволений доступ до них. Але широкий загал про існування пакту не знав. Правда про „оборудку” між Гітлером і Сталіним відкрилась у кінці 80-их років у епоху гласності. Ця інформація стала вагомим аргументом для тих, хто сумнівався, чи визнавати прагнення балтійських країн до незалежності, а також спростувала всякі пропагандистські твердження про те, що балтійські країни добровільно приєднались до СРСР.
Символічний ланцюг поєднав Балтійські держави у 1989 році
Стало зрозуміло, що насправді маємо справу з окупацією і що окупація була спланована. Для самих естонців ця інформація була додатковим і аж ніяк не вирішальним фактором у їхньому прагненні до незалежності. Виявом засудження народами балтійських країн пакту Молотова-Ріббентропа став 600-кілометровий Балтійський ланцюг від Таллінна до Вілюнюса. Ланцюг був емоційним сплеском у незалежницькому русі естонців, латишів, литовців. Цього року відзначається 20 річниця цієї акції.
Бі-Бі-Сі: Пакт Молотова-Ріббентропа, а також Мюнхенська угода 1938 року між Німеччиною, Францією та Великобританією, яка призвела до окупації Гітлером Чехословаччини, свідчать про те, що в той час долі невеликих країн були в руках великих держав. Чи є можливим такий хід подій зараз, іншими словами – яким чином у сучасному світі країна може вирішувати питання своєї безпеки?
Урмас Пает: Сучасний світ відрізняється від світу 30-их років, коли гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР чинили дії, які тепер не є допустимі з точки зору здорового глузду. Тоді не існувало таких структур, як НАТО, ЄС, ОБСЄ, Рада Європи і не було де шукати захисту. В той час Естонія була нейтральною країною, що, на думку керівництва країни, повинно було врятувало її від війни. Однак сталося не так – вона стала жертвою двох великих тоталітарних держав.
Вибір 23 серпня днем пам’яті жертв нацизму і сталінізму є єдино можливим і логічним, бо саме в цей день два злочинних режими домовлялись за рахунок інших країн – це історична правда і тут нема що більше обговорювати. Ця історична дата спричинила страждання десятків мільйонів людей. Уклавши такий договір, обидві сторони поставили себе на один щабель, а тому і нацистський, і комуністичний режими повинні нести однакову відповідальність. Злочин є злочин – незалежно від того, яке ім’я у злочинця.
Урмас Пает
Сучасний світ набагато демократичніший і думаю, що в країнах справжньої демократії, де є розподіл між гілками влади, вільні засоби масової інформації і дієздатний парламент, оборудки, подібні до пакту Молотова-Ріббентропа чи Мюнхенської змови, не є можливі. Крім того, існують об’єднання демократичних країн, членство в яких є передумовою безпеки. Естонія вже є членом ЄС і НАТО. 5 стаття Статуту НАТО передбачає взаємодопомогу країн-членів, що є найбільшою гарантією безпеки. І я впевнений у тому, що в разі необхідності альянс прийде на допомогу Естонії.
Бі-Бі-Сі: Тобто такі невеликі країни, як Естонія, зараз вже не можуть бути маріонеткою у міжнародній політиці. А яка, на Вашу думку, роль невеликих країн у сучасних реаліях?
Урмас Пает: Щодо невеликих країн, то їх роль посилюється дедалі більше. У названих міжнародних структурах всі країни-члени, незалежно від їх величини, мають однаковий голос і при ухваленні рішень можуть скористатись правом вето, а також самостійно виходити зі своїми пропозиціями. В демократичному світі найбільше значення має поведінка країни, її ідеї, готовність до співпраці. В класичному сенсі малих країн вже не існує.
Бі-Бі-Сі: Ми вже говорили про Мюнхенську угоду 1938 року, згідно з якою гітлерівська Німеччина окупувала Чехословаччину. Підставою для цього, як заявляла Німеччина, був захист етнічних німців, які жили в Судетській області в Чехословаччині. Чи можна порівняти таку поведінку тодішньої Німеччини з політикою сучасної Росії, яка у своїй зовнішній політиці також використовує подібну риторику? Зокрема, у російсько-грузинському конфлікті, коли Росія говорила, що захищає права російських громадян у Абхазії та Південній Осетії.
Урмас Пает: Порівняння виникає так чи інакше. Висловлювання Росії щодо захисту свої громадян за допомогою зброї було не дуже вдалим рішенням. Є інші способи забезпечення прав своїх громадян. За сучасними міжнародними нормами, забезпечення нормального життя громадян, як своїх, так і іноземних, є насамперед обов’язком тої країни, на території якої вони перебувають. За ознакою громадянства не можна нав’язувати свої порядки іншій країні – це не є сучасний принцип і сподіваємось, що Росія це зрозуміє. Минулого року вона просто напала на країну, у 30 разів меншу за себе.
Бі-Бі-Сі: І повертаючись до пакту Молотова-Ріббентропа: чи підтримуєте ініціативу ОБСЄ відзначати 23 серпня як день пам’яті жертв нацизму і сталінізму? Чи можна ставити знак рівності між нацистським і комуністичним режимами?
Урмас Пает: Вважаю, що вибір 23 серпня днем пам’яті жертв нацизму і сталінізму є єдино можливим і логічним, бо саме в цей день два злочинних режими домовлялись за рахунок інших країн – це історична правда і тут нема що більше обговорювати. Ця історична дата спричинила страждання десятків мільйонів людей. Уклавши такий договір, обидві сторони поставили себе на один щабель, а тому і нацистський, і комуністичний режими повинні нести однакову відповідальність. Злочин є злочин – незалежно від того, яке ім’я у злочинця.
bbc.ua
Таємним протоколом до нього, про існування якого СРСР не говорив взагалі або заперечував, Східну Європу та Балтію було поділено між Берліном та Москвою.
Через тиждень після підписання пакту почалася Друга Світова війна нападом Гітлера на Польщу.
Цього тижня Українська Служба Бі-Бі-Сі разом з іншими службами подає цикл програм про 70-річчя пакту Молотова-Рібентора й ширше -- початку другої світової війни. Міністр закордонних справ Естонії Урмас Пает дав інтерв'ю нашій таллінській кореспондентці Вірі Коник.
Злочинний пакт Молотова-Рібентроппа мав негативний вплив на Естонію впродовж тривалого часу. Він став основою для окупації балтійських країн і на довгий час розв’язав руки нацистській Німеччині діяти на Заході. Він був важливим чинником, який став поштовхом для розв’язання ІІ світової війни, а також фактором впливу на теренах післявоєнної Європи, адже багато країн залишились окупованими сталінським режимом, а щодо жителів цих країн здійснювались злочини.
Урмас Пает
Бі-Бі-Сі: Пане Пает, відомо, що укладений 23 серпня 1939 року пакт Молотова-Рібентроппа чи, власне, таємні протоколи до нього, вирішили долю багатьох європейських держав, у тому числі країн Балтії, на достатньо тривалу історичну перспективу. Чи був цей пакт, на Вашу думку, визначальним у розвитку подій кінця 30-років у Європі і в історії молодої Естонської Республіки, зокрема.
Урмас Пает: Злочинний пакт Молотова-Рібентроппа мав негативний вплив на Естонію впродовж тривалого часу. Він став основою для окупації балтійських країн і на довгий час розв’язав руки нацистській Німеччині діяти на Заході. Він був важливим чинником, який став поштовхом для розв’язання ІІ світової війни, а також фактором впливу на теренах післявоєнної Європи, адже багато країн залишились окупованими сталінським режимом, а щодо жителів цих країн здійснювались злочини.
На щастя, плани Гітлера і Сталіна, закладені в пакті Молотова-Рібентроппа (за цією угодою, зокрема, Польща і країни Балтії взагалі не повинні були існувати), не були повністю реалізовані, а в ході історичного поступу були скоректовані. І на щастя, злочинна угода між двома режимами не остаточно визначила долю Естонії, хоча принесла дуже багато страждань і непоправних втрат естонському народу.
Бі-Бі-Сі: У зв’язку з цим чи можете Ви зробити деякі припущення щодо розвитку Естонії, якби плани Гітлера-Сталіна щодо розподілу Європи тоді з якихось причин не реалізувались? Хоча, як говорять, історія не терпить слова „якби”.
Урмас Пает: Важко відповісти – це питання дуже спекулятивне і на цю тему висловлюється багато версій; найсміливіша з них полягає в тому, що без укладення пакту Молотова-Рібентроппа СРСР не окупував би Естонію. Але це лише припущення. Як би розвивалася Естонія? Давайте проаналізуємо: станом на кінець 30-их – початок 40-их років рівень економіки і розвиток громадянського суспільства в Естонії був приблизно такий, як у сусідній Фінляндії, а в деяких сферах і вищий. На тій основі можна було б зробити припущення про сьогочасний рівень Естонії, якби вона не була окупована СРСР.
Бі-Бі-Сі: Чи в радянській Естонії, а також в середовищі естонської діаспори було комусь відомо про існування секретних протоколів; яким чином дізналися про них і чи вплинуло розсекречення пакту Молотова-Ріббентропа на незалежницький рух в Естонії та в цілому в країнах Балтії?
Урмас Пает: Вже сама назва „секретні протоколи” говорить про те, що вони не були відкриті для оприлюднення. Звичайно, в радянський час були поодинокі історики, яким був дозволений доступ до них. Але широкий загал про існування пакту не знав. Правда про „оборудку” між Гітлером і Сталіним відкрилась у кінці 80-их років у епоху гласності. Ця інформація стала вагомим аргументом для тих, хто сумнівався, чи визнавати прагнення балтійських країн до незалежності, а також спростувала всякі пропагандистські твердження про те, що балтійські країни добровільно приєднались до СРСР.
Символічний ланцюг поєднав Балтійські держави у 1989 році
Стало зрозуміло, що насправді маємо справу з окупацією і що окупація була спланована. Для самих естонців ця інформація була додатковим і аж ніяк не вирішальним фактором у їхньому прагненні до незалежності. Виявом засудження народами балтійських країн пакту Молотова-Ріббентропа став 600-кілометровий Балтійський ланцюг від Таллінна до Вілюнюса. Ланцюг був емоційним сплеском у незалежницькому русі естонців, латишів, литовців. Цього року відзначається 20 річниця цієї акції.
Бі-Бі-Сі: Пакт Молотова-Ріббентропа, а також Мюнхенська угода 1938 року між Німеччиною, Францією та Великобританією, яка призвела до окупації Гітлером Чехословаччини, свідчать про те, що в той час долі невеликих країн були в руках великих держав. Чи є можливим такий хід подій зараз, іншими словами – яким чином у сучасному світі країна може вирішувати питання своєї безпеки?
Урмас Пает: Сучасний світ відрізняється від світу 30-их років, коли гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР чинили дії, які тепер не є допустимі з точки зору здорового глузду. Тоді не існувало таких структур, як НАТО, ЄС, ОБСЄ, Рада Європи і не було де шукати захисту. В той час Естонія була нейтральною країною, що, на думку керівництва країни, повинно було врятувало її від війни. Однак сталося не так – вона стала жертвою двох великих тоталітарних держав.
Вибір 23 серпня днем пам’яті жертв нацизму і сталінізму є єдино можливим і логічним, бо саме в цей день два злочинних режими домовлялись за рахунок інших країн – це історична правда і тут нема що більше обговорювати. Ця історична дата спричинила страждання десятків мільйонів людей. Уклавши такий договір, обидві сторони поставили себе на один щабель, а тому і нацистський, і комуністичний режими повинні нести однакову відповідальність. Злочин є злочин – незалежно від того, яке ім’я у злочинця.
Урмас Пает
Сучасний світ набагато демократичніший і думаю, що в країнах справжньої демократії, де є розподіл між гілками влади, вільні засоби масової інформації і дієздатний парламент, оборудки, подібні до пакту Молотова-Ріббентропа чи Мюнхенської змови, не є можливі. Крім того, існують об’єднання демократичних країн, членство в яких є передумовою безпеки. Естонія вже є членом ЄС і НАТО. 5 стаття Статуту НАТО передбачає взаємодопомогу країн-членів, що є найбільшою гарантією безпеки. І я впевнений у тому, що в разі необхідності альянс прийде на допомогу Естонії.
Бі-Бі-Сі: Тобто такі невеликі країни, як Естонія, зараз вже не можуть бути маріонеткою у міжнародній політиці. А яка, на Вашу думку, роль невеликих країн у сучасних реаліях?
Урмас Пает: Щодо невеликих країн, то їх роль посилюється дедалі більше. У названих міжнародних структурах всі країни-члени, незалежно від їх величини, мають однаковий голос і при ухваленні рішень можуть скористатись правом вето, а також самостійно виходити зі своїми пропозиціями. В демократичному світі найбільше значення має поведінка країни, її ідеї, готовність до співпраці. В класичному сенсі малих країн вже не існує.
Бі-Бі-Сі: Ми вже говорили про Мюнхенську угоду 1938 року, згідно з якою гітлерівська Німеччина окупувала Чехословаччину. Підставою для цього, як заявляла Німеччина, був захист етнічних німців, які жили в Судетській області в Чехословаччині. Чи можна порівняти таку поведінку тодішньої Німеччини з політикою сучасної Росії, яка у своїй зовнішній політиці також використовує подібну риторику? Зокрема, у російсько-грузинському конфлікті, коли Росія говорила, що захищає права російських громадян у Абхазії та Південній Осетії.
Урмас Пает: Порівняння виникає так чи інакше. Висловлювання Росії щодо захисту свої громадян за допомогою зброї було не дуже вдалим рішенням. Є інші способи забезпечення прав своїх громадян. За сучасними міжнародними нормами, забезпечення нормального життя громадян, як своїх, так і іноземних, є насамперед обов’язком тої країни, на території якої вони перебувають. За ознакою громадянства не можна нав’язувати свої порядки іншій країні – це не є сучасний принцип і сподіваємось, що Росія це зрозуміє. Минулого року вона просто напала на країну, у 30 разів меншу за себе.
Бі-Бі-Сі: І повертаючись до пакту Молотова-Ріббентропа: чи підтримуєте ініціативу ОБСЄ відзначати 23 серпня як день пам’яті жертв нацизму і сталінізму? Чи можна ставити знак рівності між нацистським і комуністичним режимами?
Урмас Пает: Вважаю, що вибір 23 серпня днем пам’яті жертв нацизму і сталінізму є єдино можливим і логічним, бо саме в цей день два злочинних режими домовлялись за рахунок інших країн – це історична правда і тут нема що більше обговорювати. Ця історична дата спричинила страждання десятків мільйонів людей. Уклавши такий договір, обидві сторони поставили себе на один щабель, а тому і нацистський, і комуністичний режими повинні нести однакову відповідальність. Злочин є злочин – незалежно від того, яке ім’я у злочинця.
bbc.ua
Самореалізацію України як держави експерти оцінили на «2 із плюсом»
За 18 років незалежності самореалізацію України як держави можна оцінити на 2 із плюсом. Такі дані експертного опитування, проведеного Інститутом Антикризових Стратегій на початку серпня цього року.
Відповідаючи на питання «Як ви оцінюєте стан державної самореалізації України у цілому?», експерти виставили середню оцінку 2,458 (59 балів з 24 відповідей). На переконання керівника Інституту Антикризових Стратегій Катерини Кириченко, така оцінка є вироком сучасній системі української влади. «За 18 років незалежності в Україні не було проведено жодної системної реформи – ані пенсійної, ані медичної, ані військової. Броунівський рух перманентної боротьби за владу між різними політично-олігархічними кланами підвів Україну до межі катастрофи, коли подальший розвиток подій може спричинити або соціальні вибухи, або втрату незалежності».
Найнижче експерти оцінили стан економічної незалежності України, виставивши їй середню оцінку 2,16 (54 бали з 25 відповідей). А також – стан української армії та правоохоронних органів (середня оцінка – 2,24). «Відсутність дієвих інструментів соціального примусу, відсутність бар`єрів безпеки для власної економіки ставлять питання існування такого поняття, як «незалежність» у принципі. Але це питання суспільство має ставити, насамперед, тим, хто останні 5 років витратив не на реформи, а на руйнацію української державності», - підкреслив співзасновник Інституту Василь Самохвалов.
Загалом Інститутом Антикризових Стратегій було опитано 25 експертів – політологів, політиків, журналістів.
unian.net
Відповідаючи на питання «Як ви оцінюєте стан державної самореалізації України у цілому?», експерти виставили середню оцінку 2,458 (59 балів з 24 відповідей). На переконання керівника Інституту Антикризових Стратегій Катерини Кириченко, така оцінка є вироком сучасній системі української влади. «За 18 років незалежності в Україні не було проведено жодної системної реформи – ані пенсійної, ані медичної, ані військової. Броунівський рух перманентної боротьби за владу між різними політично-олігархічними кланами підвів Україну до межі катастрофи, коли подальший розвиток подій може спричинити або соціальні вибухи, або втрату незалежності».
Найнижче експерти оцінили стан економічної незалежності України, виставивши їй середню оцінку 2,16 (54 бали з 25 відповідей). А також – стан української армії та правоохоронних органів (середня оцінка – 2,24). «Відсутність дієвих інструментів соціального примусу, відсутність бар`єрів безпеки для власної економіки ставлять питання існування такого поняття, як «незалежність» у принципі. Але це питання суспільство має ставити, насамперед, тим, хто останні 5 років витратив не на реформи, а на руйнацію української державності», - підкреслив співзасновник Інституту Василь Самохвалов.
Загалом Інститутом Антикризових Стратегій було опитано 25 експертів – політологів, політиків, журналістів.
unian.net
Бондаренко: Я грала дуже добре
Українка Катерина Бондаренко розповіла про те, за рахунок чого їй вдалося переграти третю ракетку світу американку Венус Вільямс.
“Це дуже велика перемога, тому що взята вона над Венус Вільямс. Я грала сьогодні дуже добре. У першому сеті я не розуміла - що робити з її ударами, тому що вони були дуже потужні. Решту всього часу я просто прагнула тримати м'яч у грі", - сказала Катерина Бондаренко.
"З одного боку це просто ще один матч, але з іншого - це дуже важливо, адже якщо я можу виграти у Вільямс, то я можу виграти в кого завгодно", - підкреслила тенісистка.
Нагадаємо, що в другому колі Rogers Cup-2009 64-й номер світового рейтингу 23-річна Бондаренко завдала поразки посіяній тут під третім номером американці у трьох сетах з рахунком - 1:6, 7:5, 6:4.
У третьому колі турніру в Торонто Бондаренко-молодша зіграє проти переможниці матчу між угоркою Агнеш Саваї і полячкою Агнешкою Радваньською.
korespondent.net
“Це дуже велика перемога, тому що взята вона над Венус Вільямс. Я грала сьогодні дуже добре. У першому сеті я не розуміла - що робити з її ударами, тому що вони були дуже потужні. Решту всього часу я просто прагнула тримати м'яч у грі", - сказала Катерина Бондаренко.
"З одного боку це просто ще один матч, але з іншого - це дуже важливо, адже якщо я можу виграти у Вільямс, то я можу виграти в кого завгодно", - підкреслила тенісистка.
Нагадаємо, що в другому колі Rogers Cup-2009 64-й номер світового рейтингу 23-річна Бондаренко завдала поразки посіяній тут під третім номером американці у трьох сетах з рахунком - 1:6, 7:5, 6:4.
У третьому колі турніру в Торонто Бондаренко-молодша зіграє проти переможниці матчу між угоркою Агнеш Саваї і полячкою Агнешкою Радваньською.
korespondent.net
18 August, 2009
Українцям в Росії дозволяють лише танцювати в шароварах
Заголовок Газети по киевски - "Поки у шароварах танцюємо – всім подобається. Лише крок у бік – отримуємо по шапці".
Газета цитує голову Товариства “Українці Росії” Валерія Семененка, який розповідає про реакцію товариства на заяву російського президента Дмітрія Медвєдєва щодо України.
Пан Семененко каже, що після заяви російського лідера його телефон був розпалений від дзвінків.
Організація підтримала реакцію українського керівництва, в якій не має жодного слова проти Росії, каже голова Товариства.
Водночас часопис повідомляє, що українські дипломати прагнуть роз’яснень від Москви, - як розуміти новий законопроект російського президента, в якому він пропонує захищати російських громадян за кордоном із застосуванням ЗС.
Разом з тим газета цитує керівника української філії російського інституту СНД Владіміра Корнілова, який стверджує, що військові операції за кордоном практикують всі великі держави світу.
Сегодня звертається до теми майбутнього українського війська. На думку начальника Генштабу Збройних сил Сергія Кириченка, армія майже вичерпала нинішній ресурс для забезпечення своїх потреб і ефективного виконання завдань.
Генерал армії вважає, що, зокрема, відключення військових об’єктів від енергозабезпечення, це лише початок проблем. Так би мовити, квіточки, за словами генерала.
Водночас екс-міністр оборони Олександр Кузьмук каже, що жодна країна світу під час фінансово-економічної кризи не зменшила свої асигнування на національну оборону.
Разом з тим експерти твердять, що українське військо нині “умовно” здатне відбити агресію, але якщо не взятися за нормальне фінансування армії вже сьогодні, то завтра Україна може взагалі втратити армію.
Національний банк України, як пише Газета по українськи, констатує закріплення стабілізаційних тенденцій в економіці країни.
Як сказав представник Нацбанку Валерій Литвицький, результати січня-липня показують перші паростки позитивних тенденцій.
Це стосується сільського господарства, транспортної галузі, будівництва.
Але, як каже пан Литвицький, за попередніми даними, погіршила динаміку з початок року – роздрібна торгівля. Яка створює майже 20 відсотків внутрішнього валового продукту.
День вчергове порушує питання української екології. Кажучи, що вже завтра людині не потрібно буде думати ні про НАТО чи ЄС, ні пільги чи безкоштовний проїзд і інші блага, якщо не буде вирішене питання здоров”я людини, яке безпосередньо пов’язане зі станом довкілля.
Часопис наводить слова одного із священників з Донеччини, який каже, що він змушений щороку змінювати позолоту на церковному хресті, оскільки там осідають чотири різних видів димів, які роз’їдають цю позолоту. А золото – це один з металів, який не вступає в жодні реакції.
Майже 70 % українців, за даними соціологічних досліджень, вважають найбільшими загрозами для держави – екологічні катастрофи.
Часопис Дело з “оптимізмом” повідомляє, що Україні залишилося виконати “всього” 12 вимог УЄФА щодо центрального київського стадіону “Олімпійський” для того, аби прийняти фінал Євро 2012.
Міністр зі спорту Юрій Павленко, який курує питання підготовки до чемпіонату, позитивно оцінює кроки Києва, обіцяючи, що зауваження представників УЄФА будуть вчасно усунуті.
bbc.ua
Газета цитує голову Товариства “Українці Росії” Валерія Семененка, який розповідає про реакцію товариства на заяву російського президента Дмітрія Медвєдєва щодо України.
Пан Семененко каже, що після заяви російського лідера його телефон був розпалений від дзвінків.
Організація підтримала реакцію українського керівництва, в якій не має жодного слова проти Росії, каже голова Товариства.
Водночас часопис повідомляє, що українські дипломати прагнуть роз’яснень від Москви, - як розуміти новий законопроект російського президента, в якому він пропонує захищати російських громадян за кордоном із застосуванням ЗС.
Разом з тим газета цитує керівника української філії російського інституту СНД Владіміра Корнілова, який стверджує, що військові операції за кордоном практикують всі великі держави світу.
Сегодня звертається до теми майбутнього українського війська. На думку начальника Генштабу Збройних сил Сергія Кириченка, армія майже вичерпала нинішній ресурс для забезпечення своїх потреб і ефективного виконання завдань.
Генерал армії вважає, що, зокрема, відключення військових об’єктів від енергозабезпечення, це лише початок проблем. Так би мовити, квіточки, за словами генерала.
Водночас екс-міністр оборони Олександр Кузьмук каже, що жодна країна світу під час фінансово-економічної кризи не зменшила свої асигнування на національну оборону.
Разом з тим експерти твердять, що українське військо нині “умовно” здатне відбити агресію, але якщо не взятися за нормальне фінансування армії вже сьогодні, то завтра Україна може взагалі втратити армію.
Національний банк України, як пише Газета по українськи, констатує закріплення стабілізаційних тенденцій в економіці країни.
Як сказав представник Нацбанку Валерій Литвицький, результати січня-липня показують перші паростки позитивних тенденцій.
Це стосується сільського господарства, транспортної галузі, будівництва.
Але, як каже пан Литвицький, за попередніми даними, погіршила динаміку з початок року – роздрібна торгівля. Яка створює майже 20 відсотків внутрішнього валового продукту.
День вчергове порушує питання української екології. Кажучи, що вже завтра людині не потрібно буде думати ні про НАТО чи ЄС, ні пільги чи безкоштовний проїзд і інші блага, якщо не буде вирішене питання здоров”я людини, яке безпосередньо пов’язане зі станом довкілля.
Часопис наводить слова одного із священників з Донеччини, який каже, що він змушений щороку змінювати позолоту на церковному хресті, оскільки там осідають чотири різних видів димів, які роз’їдають цю позолоту. А золото – це один з металів, який не вступає в жодні реакції.
Майже 70 % українців, за даними соціологічних досліджень, вважають найбільшими загрозами для держави – екологічні катастрофи.
Часопис Дело з “оптимізмом” повідомляє, що Україні залишилося виконати “всього” 12 вимог УЄФА щодо центрального київського стадіону “Олімпійський” для того, аби прийняти фінал Євро 2012.
Міністр зі спорту Юрій Павленко, який курує питання підготовки до чемпіонату, позитивно оцінює кроки Києва, обіцяючи, що зауваження представників УЄФА будуть вчасно усунуті.
bbc.ua
Російське військо зможе загрожувати Україні через три роки?
Прага – Наміри Москви змінити порядок використання збройних сил за межами Росії викликали стурбованість у Києві. Про це заявив у понеділок виконувач обов’язків першого заступника міністра закордонних справ Юрій Костенко, коментуючи проект закону, внесений Кремлем на розгляд до Державної Думи минулого тижня. Тепер посольство України в Росії з’ясовує, яким чином цей документ може стосуватися України, де тимчасово базується російський флот. Деякі російські і західні військові експерти таку відповідь мають уже сьогодні – реформа російського війська має безпосередній стосунок до України. Лунають прогнози, що через кілька років Росія буде готова до збройної операції в Криму.
Невдовзі після російсько-грузинської війни у серпні минулого року офіційна Москва оголосила про амбітні наміри реформувати російське військо до 2020 року. Військовий експерт із американського аналітичного фонду «Джеймстаун» Роджер Макдермотт каже, що йдеться про наймасштабніші зміни у російському війську від кінця Другої світової війни. Програма передбачає відмову від принципу масової мобілізації на користь створення мобільних сил, які зможуть відреагувати на наказ про розгортання упродовж однієї години.
Серед планів також кардинальна реформа система військової освіти та Генерального штабу, радикальне скорочення офіцерського складу. Ще більшим викликом для Росії, на думку Роджера Макдермотта, буде модернізація застарілої військової техніки та зброї.
Хоча на Заході чути скептичні голоси, західний оглядач вважає, що вже до кінця цього року російську армію не можна буде впізнати. Станом на початок цього літа вже половину російських дивізій замінили на бригади, які послали на навчання, щоб випробувати нові структури.
Швидку, або ж навіть поспішну військову реформу, доповнюють правові кроки. У цьому ключі оглядач розглядає наміри Кремля змінити порядок використання збройних сил Росії за кордоном. Президент Медведєв оголосив, що мета документа, який він вніс на розгляд Державної Думи – захист російських солдатів і громадян. За оцінкою ж Роджера Макдермотта, йдеться про правову базу для майбутніх російських збройних операцій за кордоном.
Виклики, які постали перед російським військом, величезні, але можливо, що через кілька років звичайні збройні сили Росії не матимуть конкурентів на колишніх радянських теренах. Вони будуть готові до раптового і рішучого втручання з мінімальними наслідками для міжнародного авторитету Росії, твердить західний військовий експерт.
«Малоймовірно, що гучні структурні зміни і модернізація російського війська можуть доповнити зусилля Заходу із багатонаціональних операцій. Це виключно російський проект», – говорить Макдермотт.
Російське військово наразі не готове до «визвольної кампанії» – експерт
Аналізуючи останні дії Кремля, інший військовий експерт – російський незалежний оглядач Павло Фельґенґауер – в аналізі для фонду «Джймстаун» робить висновок, що Москва не виключає вторгнення до Криму у майбутньому під приводом захисту російських інтересів. За його оцінкою, українські збройні сили не ефективні, але поки що і російське військово не готове до так званої «визвольної кампанії» в густонаселених районах України.
Перед тим як Росія зможе здійснити українську місію, їй потрібно щонайменше три роки радикальної модернізації війська і певне переозброєння, вважає російський оглядач. Тепер на обрії Павло Фельґенґауер бачить нову газову війну із Києвом, а військова загроза поки що на задньому плані.
Мар’яна Драч (Прага – Київ) | radiosvoboda.org
Невдовзі після російсько-грузинської війни у серпні минулого року офіційна Москва оголосила про амбітні наміри реформувати російське військо до 2020 року. Військовий експерт із американського аналітичного фонду «Джеймстаун» Роджер Макдермотт каже, що йдеться про наймасштабніші зміни у російському війську від кінця Другої світової війни. Програма передбачає відмову від принципу масової мобілізації на користь створення мобільних сил, які зможуть відреагувати на наказ про розгортання упродовж однієї години.
Серед планів також кардинальна реформа система військової освіти та Генерального штабу, радикальне скорочення офіцерського складу. Ще більшим викликом для Росії, на думку Роджера Макдермотта, буде модернізація застарілої військової техніки та зброї.
Хоча на Заході чути скептичні голоси, західний оглядач вважає, що вже до кінця цього року російську армію не можна буде впізнати. Станом на початок цього літа вже половину російських дивізій замінили на бригади, які послали на навчання, щоб випробувати нові структури.
Швидку, або ж навіть поспішну військову реформу, доповнюють правові кроки. У цьому ключі оглядач розглядає наміри Кремля змінити порядок використання збройних сил Росії за кордоном. Президент Медведєв оголосив, що мета документа, який він вніс на розгляд Державної Думи – захист російських солдатів і громадян. За оцінкою ж Роджера Макдермотта, йдеться про правову базу для майбутніх російських збройних операцій за кордоном.
Виклики, які постали перед російським військом, величезні, але можливо, що через кілька років звичайні збройні сили Росії не матимуть конкурентів на колишніх радянських теренах. Вони будуть готові до раптового і рішучого втручання з мінімальними наслідками для міжнародного авторитету Росії, твердить західний військовий експерт.
«Малоймовірно, що гучні структурні зміни і модернізація російського війська можуть доповнити зусилля Заходу із багатонаціональних операцій. Це виключно російський проект», – говорить Макдермотт.
Російське військово наразі не готове до «визвольної кампанії» – експерт
Аналізуючи останні дії Кремля, інший військовий експерт – російський незалежний оглядач Павло Фельґенґауер – в аналізі для фонду «Джймстаун» робить висновок, що Москва не виключає вторгнення до Криму у майбутньому під приводом захисту російських інтересів. За його оцінкою, українські збройні сили не ефективні, але поки що і російське військово не готове до так званої «визвольної кампанії» в густонаселених районах України.
Перед тим як Росія зможе здійснити українську місію, їй потрібно щонайменше три роки радикальної модернізації війська і певне переозброєння, вважає російський оглядач. Тепер на обрії Павло Фельґенґауер бачить нову газову війну із Києвом, а військова загроза поки що на задньому плані.
Мар’яна Драч (Прага – Київ) | radiosvoboda.org
17 August, 2009
Ruské tajné služby snažily ovlivnit veřejné mínění
Praha - Zástupce vojenského přidělence při ruském velvyslanectví v Praze byl vyhoštěn z České republiky, dalšímu diplomatovi české úřady doporučily, ať se už nevrací z dovolené. Uvedl to dnes server iDnes s odvoláním na diplomatické zdroje. Premiér Jan Fischer novinářům řekl, že tuto informaci nebude komentovat. Ruský ministr zahraničí Sergej Lavrov ale označil české rozhodnutí za "další provokaci".
Vojenské zpravodajství údajně získalo informace, že oba diplomaté zřejmě pracují pro ruské tajné služby, napsal iDnes. České ministerstvo zahraničí ani velvyslanectví informaci nepotvrdily. Televize Nova uvedla, že údajní agenti se pokoušeli napojit na lidi z ministerstva obrany, zajímali se prý o vše, co se týká armády, zejména o americký radar.
"K informacím tohoto typu, ať už se staly, nebo nestaly, se ministerstvo nevyjadřuje," řekl iDnes.cz mluvčí ministerstva zahraniční Milan Řepka. Pro ČTK se vyjádřil v podobném duchu.
Podrobnosti nechtěla serveru sdělit ani vojenská tajná služba. "Vojenské zpravodajství hájí zájmy ČR v souladu se zákonem. Informace ze své operativní činnosti z přirozených důvodů nezveřejňuje," uvedl mluvčí Andrej Čírtek.
Ruský ministr zahraničí Lavrov v Astrachani, kde je s prezidentem Dmitrijem Medveděvem, na dotaz novinářů ohledně údajného vypovězení řekl: "Je to další provokace."
Už předtím zdroj z ruského ministerstva zahraničí agentuře ITAR-TASS řekl, že české rozhodnutí je "nepřívětivý akt, který nepřispěje k rozvoji přátelských vztahů" mezi oběma zeměmi.
Mluvčí ruské ambasády v Praze Vladimir Fjodorov původně řekl, že "o ničem takovém neví" a že "to bude nějaký nesmysl".
Oficiální vyhoštění je v diplomatickém světě jednou z nejostřejších reakcí na podezřelé aktivity cizích diplomatů. Většinou totiž následuje protiakce, tedy vyhoštění stejného počtu diplomatů ve stejných funkcích na druhé straně, připomíná server.
Častější je praxe, kdy je diplomatům, kteří pro zpravodajskou službu cizího státu pracují, naznačeno, aby raději sami odjeli a nevyvolávali diplomatický skandál. Právě tuto formu zvolily české úřady vůči druhému cizinci, jehož oficiální funkce není známa. Podle informací Mladé fronty Dnes se tento člověk do Česka již nevrátí.
Podle serveru pracuje na ruském velvyslanectví v Praze a na konzulátech v Brně a Karlových Varech asi 200 lidí. České tajné služby předpokládají, že téměř dvě třetiny z nich jsou zpravodajci.
Další Rusové působí v různých spolcích nebo obchodních zastoupeních. Na českém ministerstvu zahraničí je také oficiálně akreditována desítka ruských novinářů. Kolik těchto lidí pracuje pro ruskou rozvědku, lze jen hádat, konstatoval server.
Na stále stoupající aktivitu ruských špionů v Česku upozornila Bezpečnostní informační služba (BIS) i ve své poslední výroční zprávě za rok 2007. Podle ní se ruské tajné služby snažily ovlivnit veřejné mínění a vyvolat odpor proti vybudování amerického radaru v Brdech.
Ruští zpravodajci prý měli kromě toho zájem o citlivé informace o české ekonomice a kontakty na politiky a státní úředníky. "BIS konstatuje, že ruská špionážní činnost v ČR aktuálně dosahuje mimořádně vysoké intenzity a úrovně," uvádí civilní kontrarozvědka.
Razantní prohlášení české tajné služby vyvolalo velký rozruch, napsal server. BIS například poprvé jasně řekla, že ruské tajné služby v ČR provádějí takzvaná aktivní opatření - tedy že už situaci v Česku jen nepozorují, ale snaží se ji ovlivňovat.
Realita přitom bude podle odborníků mnohem vážnější, napsal server. Dodal, že informace se objevily ve zprávě určené pro veřejnost a tajná zpráva pro vládu obsahuje ještě ostřejší formulace. Zjištění BIS potvrdila v obdobné zprávě i vojenská kontrarozvědka.
Profil ke zprávě: Cizí diplomaté musejí odejít kvůli špionáži i politickým sporům Cizí diplomaté musejí odejít kvůli špionáži i politickým sporům
Autor: ČTK
www.ctk.cz
Vojenské zpravodajství údajně získalo informace, že oba diplomaté zřejmě pracují pro ruské tajné služby, napsal iDnes. České ministerstvo zahraničí ani velvyslanectví informaci nepotvrdily. Televize Nova uvedla, že údajní agenti se pokoušeli napojit na lidi z ministerstva obrany, zajímali se prý o vše, co se týká armády, zejména o americký radar.
"K informacím tohoto typu, ať už se staly, nebo nestaly, se ministerstvo nevyjadřuje," řekl iDnes.cz mluvčí ministerstva zahraniční Milan Řepka. Pro ČTK se vyjádřil v podobném duchu.
Podrobnosti nechtěla serveru sdělit ani vojenská tajná služba. "Vojenské zpravodajství hájí zájmy ČR v souladu se zákonem. Informace ze své operativní činnosti z přirozených důvodů nezveřejňuje," uvedl mluvčí Andrej Čírtek.
Ruský ministr zahraničí Lavrov v Astrachani, kde je s prezidentem Dmitrijem Medveděvem, na dotaz novinářů ohledně údajného vypovězení řekl: "Je to další provokace."
Už předtím zdroj z ruského ministerstva zahraničí agentuře ITAR-TASS řekl, že české rozhodnutí je "nepřívětivý akt, který nepřispěje k rozvoji přátelských vztahů" mezi oběma zeměmi.
Mluvčí ruské ambasády v Praze Vladimir Fjodorov původně řekl, že "o ničem takovém neví" a že "to bude nějaký nesmysl".
Oficiální vyhoštění je v diplomatickém světě jednou z nejostřejších reakcí na podezřelé aktivity cizích diplomatů. Většinou totiž následuje protiakce, tedy vyhoštění stejného počtu diplomatů ve stejných funkcích na druhé straně, připomíná server.
Častější je praxe, kdy je diplomatům, kteří pro zpravodajskou službu cizího státu pracují, naznačeno, aby raději sami odjeli a nevyvolávali diplomatický skandál. Právě tuto formu zvolily české úřady vůči druhému cizinci, jehož oficiální funkce není známa. Podle informací Mladé fronty Dnes se tento člověk do Česka již nevrátí.
Podle serveru pracuje na ruském velvyslanectví v Praze a na konzulátech v Brně a Karlových Varech asi 200 lidí. České tajné služby předpokládají, že téměř dvě třetiny z nich jsou zpravodajci.
Další Rusové působí v různých spolcích nebo obchodních zastoupeních. Na českém ministerstvu zahraničí je také oficiálně akreditována desítka ruských novinářů. Kolik těchto lidí pracuje pro ruskou rozvědku, lze jen hádat, konstatoval server.
Na stále stoupající aktivitu ruských špionů v Česku upozornila Bezpečnostní informační služba (BIS) i ve své poslední výroční zprávě za rok 2007. Podle ní se ruské tajné služby snažily ovlivnit veřejné mínění a vyvolat odpor proti vybudování amerického radaru v Brdech.
Ruští zpravodajci prý měli kromě toho zájem o citlivé informace o české ekonomice a kontakty na politiky a státní úředníky. "BIS konstatuje, že ruská špionážní činnost v ČR aktuálně dosahuje mimořádně vysoké intenzity a úrovně," uvádí civilní kontrarozvědka.
Razantní prohlášení české tajné služby vyvolalo velký rozruch, napsal server. BIS například poprvé jasně řekla, že ruské tajné služby v ČR provádějí takzvaná aktivní opatření - tedy že už situaci v Česku jen nepozorují, ale snaží se ji ovlivňovat.
Realita přitom bude podle odborníků mnohem vážnější, napsal server. Dodal, že informace se objevily ve zprávě určené pro veřejnost a tajná zpráva pro vládu obsahuje ještě ostřejší formulace. Zjištění BIS potvrdila v obdobné zprávě i vojenská kontrarozvědka.
Profil ke zprávě: Cizí diplomaté musejí odejít kvůli špionáži i politickým sporům Cizí diplomaté musejí odejít kvůli špionáži i politickým sporům
Autor: ČTK
www.ctk.cz
Subscribe to:
Posts (Atom)