У розділі «Міграція» Файненшиал Таймс вміщує матеріал, що зветься «Українці вирушають у дорогу, бо робочих місць вдома стає дедалі менше».
Кореспондент часопису у Львові Ян Чєнскі, зокрема, пише, що тоді, як мільйони поляків вирушили на захід у пошуках кращої роботи, те саме сталося і з мільйонами українців, які почали розглядати Польщу, як країну можливостей, надто тепер, коли Україну вразила економічна криза.
ФТ зазначає, що згідно з офіційними підрахунками кількість безробітних в Україні подвоїлась, до більш як одного мільйона осіб, відтоді як країна зазнала наслідків кризи.
На додаток українська економіка, як передбачають, має скоротитися на 14% цього року, тому Польща знов стає привабливим напрямком працевлаштування для українців.
Часопис додає, що, так само, як поляки у Великобританії, українці у Польщі, загалом, важко працюють, виконуючи низькооплачувану роботу, якої уникають місцеві - на зразок збирання овочів, прибирання осель та некваліфікованої роботи на будівництві.
Showing posts with label криза. Show all posts
Showing posts with label криза. Show all posts
16 September, 2009
12 July, 2009
Експерт: Українці страждають від споживацтва
Зайве захоплення українців купівлею дорогих речей при низькому рівні продуктивності праці призводить до постійного невдоволення життям, заявила в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» директор Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.
«Ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами, — вважає соціолог. — В результаті Україна, яка займає одне з останніх місць в Європі за рівнем ВВП на душу населення, — серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло — невиправдане дороге житло».
При цьому Лібанова відзначила значний рівень невдоволення українців своїм життям.
«Хтось вбив нашому населенню в голови, що не тільки в західних країнах, але і в Росії живуть набагато краще, ніж ми. Ця невідповідність високих, недосяжно для нас високих стандартів життя з власними можливостями генерує невдоволення», — пояснила соціолог.
При цьому Елла Лібанова наголосила, що середній українець хоче забезпечити для себе рівень споживання, близький до стандартів західних демократій, але при цьому перекласти велику частину власних повсякденних проблем на державу.
«Він хоче їздити до Європи, дивитися голлівудські фільми, читати західну літературу, не мати цензури, і в той же час він хоче, щоб держава забезпечувала йому високий рівень життя. Приблизно третина населення України так вважає», — констатувала соціолог.
Детальніше читайте в інтерв’ю Катерини Щоткіної з Еллою Лібановою у свіжому номері «ДТ».
dt.ua
«Ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами, — вважає соціолог. — В результаті Україна, яка займає одне з останніх місць в Європі за рівнем ВВП на душу населення, — серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло — невиправдане дороге житло».
При цьому Лібанова відзначила значний рівень невдоволення українців своїм життям.
«Хтось вбив нашому населенню в голови, що не тільки в західних країнах, але і в Росії живуть набагато краще, ніж ми. Ця невідповідність високих, недосяжно для нас високих стандартів життя з власними можливостями генерує невдоволення», — пояснила соціолог.
При цьому Елла Лібанова наголосила, що середній українець хоче забезпечити для себе рівень споживання, близький до стандартів західних демократій, але при цьому перекласти велику частину власних повсякденних проблем на державу.
«Він хоче їздити до Європи, дивитися голлівудські фільми, читати західну літературу, не мати цензури, і в той же час він хоче, щоб держава забезпечувала йому високий рівень життя. Приблизно третина населення України так вважає», — констатувала соціолог.
Детальніше читайте в інтерв’ю Катерини Щоткіної з Еллою Лібановою у свіжому номері «ДТ».
dt.ua
01 April, 2009
Повстання і Люстрації: 26 червня відбудеться святкування з нагоди 90-річчя створення комсомолу України
Третину фракції БЮТ «підкосила» ностальгія за комсомолом (список).
Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної постанови проголосував 251 народний депутат з 431 зареєстрованих в сесійній залі Верховної Ради.
Постановою доручено Кабінету міністрів України здійснити необхідні заходи щодо відзначення 90-річчя створення комсомолу України, передбачивши проведення урочистих зборів представників організацій ветеранів комсомолу у Національному палаці мистецтв «Україна».
Також парламент рекомендував Державному комітету телебачення і радіомовлення України, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування сприяти організаціям ветеранів комсомолу у проведенні заходів, пов’язаних з відзначенням ювілею комсомолу України (ЛКСМУ) з метою посилення уваги до проблем молоді, її виховання, підвищення активності у вирішенні завдань, що стоять перед Україною.
Зрозуміло, що за такий законопроект проголосувала фракція КПУ у повному складі (27 мандатів). Напевно, виходячи із якихось високих державних міркувань річницю комсомолу вирішила святкувати й фракція Блоку Литвина – теж у повному складі (20 голосів). Навіть у регіоналів не було такої одностайності: вони дали 150 голосів із 175 наявних.
А от БЮТ зробив “сюрприз” своїм прихильникам: аж 53 депутати із 156-ти погодилися, що наразі країна не обійдеться без святкування річниці комсомолу.
Цікаво, що таке, м’яко кажучи, неоднозначне для БЮТ голосування очолив особисто лідер фракції Іван Кириленко.
До керманича, за даними офіційного сайту ВР, приєдналися: Олег Бабаєв, Микола Баграєв, Валерій Бабенко, Руслан Богдан, Антоніна Болюра, Олександр Буджерак, Андрій Веревський, Дмитро Ветвицький, Олег Гейман, Богдан Губський, Віталій Данілов, Олександр Дубовой, Костянтин Жеваго, Ігор Єресько, Руслан Зозуля, Володимир Іваненко, Валерій Камчатний, Валерій Кальченко, Микола Ковзель, Євген Константинов, Андрій Кожем’якін, Сергій Кошин, Валерій Крайній, Юрій Крук, Володимир Левцун, Олексій Логвиненко, Володимир Лемза, Руслан Лук’янчук, Уляна Мостіпан, Олег Маліч, Григорій Омельченко, Сергій Пашинський, Святослав Олійник, Сергій Осика, Вадим Петренко, Володимир Пилипенко, Юрій Прокопчук, Ігор Савченко, Олександр Рябека, Анатолій Семинога, Юрій Сербін, Іван Сідельник, Володимир Скубенко, Михайло Соколов, Олександр Сочка, Євген Сігал, Юрій Трегубов, Олександр Фельдман, Микола Трайдук, Євген Шаго, Еліна Шишкіна та Олександр Шепелев.
Задля повної картини додамо, що ностальгія за комсомолом підкосила й одного нунсівця: Віктор Шевчука теж натиснув “не на ту” кнопку.
unian.net
P.S. ПРОПОНУЄТЬСЯ 26 ЧЕРВНЯ 2009 РОКУ ВИЙТИ НА ВУЛИЦІ ПРОТЕСТУВАТИ ПРОТИ КАДЕБІСЬКОЇ ВЛАДИ
Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної постанови проголосував 251 народний депутат з 431 зареєстрованих в сесійній залі Верховної Ради.
Постановою доручено Кабінету міністрів України здійснити необхідні заходи щодо відзначення 90-річчя створення комсомолу України, передбачивши проведення урочистих зборів представників організацій ветеранів комсомолу у Національному палаці мистецтв «Україна».
Також парламент рекомендував Державному комітету телебачення і радіомовлення України, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування сприяти організаціям ветеранів комсомолу у проведенні заходів, пов’язаних з відзначенням ювілею комсомолу України (ЛКСМУ) з метою посилення уваги до проблем молоді, її виховання, підвищення активності у вирішенні завдань, що стоять перед Україною.
Зрозуміло, що за такий законопроект проголосувала фракція КПУ у повному складі (27 мандатів). Напевно, виходячи із якихось високих державних міркувань річницю комсомолу вирішила святкувати й фракція Блоку Литвина – теж у повному складі (20 голосів). Навіть у регіоналів не було такої одностайності: вони дали 150 голосів із 175 наявних.
А от БЮТ зробив “сюрприз” своїм прихильникам: аж 53 депутати із 156-ти погодилися, що наразі країна не обійдеться без святкування річниці комсомолу.
Цікаво, що таке, м’яко кажучи, неоднозначне для БЮТ голосування очолив особисто лідер фракції Іван Кириленко.
До керманича, за даними офіційного сайту ВР, приєдналися: Олег Бабаєв, Микола Баграєв, Валерій Бабенко, Руслан Богдан, Антоніна Болюра, Олександр Буджерак, Андрій Веревський, Дмитро Ветвицький, Олег Гейман, Богдан Губський, Віталій Данілов, Олександр Дубовой, Костянтин Жеваго, Ігор Єресько, Руслан Зозуля, Володимир Іваненко, Валерій Камчатний, Валерій Кальченко, Микола Ковзель, Євген Константинов, Андрій Кожем’якін, Сергій Кошин, Валерій Крайній, Юрій Крук, Володимир Левцун, Олексій Логвиненко, Володимир Лемза, Руслан Лук’янчук, Уляна Мостіпан, Олег Маліч, Григорій Омельченко, Сергій Пашинський, Святослав Олійник, Сергій Осика, Вадим Петренко, Володимир Пилипенко, Юрій Прокопчук, Ігор Савченко, Олександр Рябека, Анатолій Семинога, Юрій Сербін, Іван Сідельник, Володимир Скубенко, Михайло Соколов, Олександр Сочка, Євген Сігал, Юрій Трегубов, Олександр Фельдман, Микола Трайдук, Євген Шаго, Еліна Шишкіна та Олександр Шепелев.
Задля повної картини додамо, що ностальгія за комсомолом підкосила й одного нунсівця: Віктор Шевчука теж натиснув “не на ту” кнопку.
unian.net
P.S. ПРОПОНУЄТЬСЯ 26 ЧЕРВНЯ 2009 РОКУ ВИЙТИ НА ВУЛИЦІ ПРОТЕСТУВАТИ ПРОТИ КАДЕБІСЬКОЇ ВЛАДИ
31 March, 2009
Президент Віктор Ющенко: Я прошу націю об'єднатися задля нашого суспільного прогресу
Вельмишановний Український народе,
Шановний пане Голово Верховної Ради,
Шановна пані Прем'єр-міністре,
Шановні народи депутати,
Шановні члени Уряду,
Гості, пані і панове,
Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України я, насамперед, адресую нашим людям, усім громадянам України і безумовно, українському парламентові.
Зараз непросто і в Україні, і в світі. Нам потрібна спокійна оцінка ситуації. Нехай мене почує кожен, хто мислить, і кожен, для кого Україна - не пожива і не тимчасове пристанище.
Я маю право на ці слова.
Вам добре відомо: я чесно і твердо стою на головній позиції мого життя - на позиції національних українських інтересів. Нація і людина - їхнє вільне життя, життя у єдності і демократії є найважливішим мірилом діяльності української влади.
Сто років тому, перший керівник незалежного українського парламенту, а згодом Глава держави Михайло Грушевський у статті «Підстави Великої України» сформулював головні засади української демократії:
«Вона повинна дбати про зміцнення ідеї української демократичної державності, її поширенні в громадянстві, виховання його в почуттях обов'язку перед нею, як найвищого стимулу громадського життя, який повинний об'єднати всю людність, увесь народ її в однім національнім пориві, перемагаючи партійні різниці й розбіжності там, де починаються основні інтереси української держави».
Я звертаюся сьогодні до всіх - до кожного, хто підтримує мене і хто виступає проти, хто не втрачає віри і хто зневірився.
Я звертаюся до всього нашого великого українського народу.
На Україну маємо подивитися поглядом широким, щирим, відданим - і саме в цій відданості знайдемо справжню національну єдність.
За останні п'ять років Україна, безумовно, змінилася. Рушили з місця фундаментальні процеси. Наші головні магістралі - перед нами.
Ми утверджуємося як єдина нація. Єдина українська нація з виразним характером, культурою і мовою, традицією, історією, що народжені нашою землею. І, водночас - як єдина політична нація, що твориться без поділу на погляди, віру, слово чи походження. Ми здатні на рішення, суть яких - національна гідність. Ми підняли на загальносвітовий рівень тему Голодомору. Світ почув нас і зрозумів. Ми всі, попри політичні погляди, і якщо щирі перед Богом і Україною, усвідомлюємо вагу створення єдиної помісної української церкви.
Це промовляє нація. Це промовляє наша гідність. Ми вчимося бути нацією - відкрито, йдучи за сумлінням, незважаючи на чуже невдоволення, відкриваючи себе перед собою - нехай складно, нехай боляче, але цей біль - живий і здоровий, бо наш дух і тіло отримали шанс одужати.
Ми стали вільною державою. Від 2004 року саме народ є головним арбітром країни. Двічі опозиція приходила до влади шляхом вільних і чесних виборів. Уже чотири роки для нас звичною нормою є свобода слова і вибору. Цього не було досі. Сьогодні це - природно, немов повітря.
Ми продовжили масштабний, історичний процес об'єднання Європи. І за останні кілька років досягли більше, ніж за попереднє десятиліття. Не для когось. Для себе.
Наша інтеграція до європейського і євроатлантичного простору - це вже не абстрактна мета. І, водночас, це - не є самоціль. Це - практичні, сучасні інструменти, які допоможуть нам принести добробут людям і гарантувати безпеку країни, нашого народу, наших дітей і наших внуків.
Ми здійснили велику, системну роботу.
Як результат, Україна зробила або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому. Це об'єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перспектива підписання договору про енергетичне співробітництво, це угода про східне партнерство, це завершення роботи над угодою про спільне небо, це початок офіційних переговорів про безвізовий режим Україна - Європейський Союз, це переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі. Це безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна - Європейський Союз, яка буде підписана у цьому році.
Кожен згаданий крок - це вже реальне і досяжне повернення України до європейського світу.
Ми зосередились не на гаслах, а на практичних кроках.
Ставши членом Болонського процесу, ми увійшли до єдиного європейського освітнього простору.
Ставши членом Світової організації торгівлі, ми стали рівноправними партнерами на європейському і світовому ринках.
Створивши єдиний бізнес-план модернізації газотранспортної системи України, ми розпочали об'єднання наших газових енергетичних систем, що принесе нам не лише економічну вигоду, але й обмежить зовнішні впливи.
Ми повернули до життя енергопровід «Одеса-Броди-Європейський Союз». Не маю сумніву - він стане головною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи.
Поруч з цим проектом, разом з Польщею ми стали господарями Євро-2012. Ця подія підтримає нашу економіку і ширше відкриє нас для Європи і всього світу.
Україна має всі шанси стати іншою.
За неповних п'ять років у житті країні відбулося не поверхневе оновлення.
Ми створили умови, що дозволили зупинити критичні демографічні процеси.
Хіба не радістю, нормальною людською радістю є те, що у 2008 році народилося на 84 тисячі українських немовлят більше, ніж у 2004 році! Уперше за час незалежності у трьох наших областях народжуваність перевищила смертність. І це - щойно, переконаний, початок.
Нехай поступово, але все ж таки ми почали більше піклуватися один про одного. У 2008 році кожна десята українська дитина-сирота знайшла свою сім'ю. До того ж - прикметна риса: з 2006 року більше і активніше поширюється саме національне, українське усиновлення.
А в порівнянні з 2005 роком кількість дітей, влаштованих до прийомних сімей та сімейних дитячих будинків, зросла в 22 рази! Сьогодні у черзі на усиновлення стоять батьки, а не діти, як ще три роки назад.
Ми припинили масовий відтік людей за кордон.
Якщо у 2001-2002 роках на кожного прибулого в Україну дві людини вибували з країни, сьогодні тенденція рівно зворотна - люди повертаються додому.
Ми зробили принципові кроки у реформі освіти.
Вперше 425 тисяч дітей вступили до вищих навчальних закладів за новими правилами тестування. По суті, ми очистилися від старої корупційної системи, яка змалечку деморалізувала і батьків і дітей. Це - перший крок до формування свідомості нової української молоді.
Ми розпочали реформу Збройних Сил та всього сектору безпеки. Відбулися принципові зміни - від збільшення зарплат і виплат військовослужбовцям до скорочення строку служби до 12 місяців. Попри будь-які труднощі, я впевнений, що ми прийдемо до створення професійного українського війська.
В Україну повірили іноземні інвестори. За останні 4 роки обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав майже 27 млрд. доларів США, що втричі більше за всі залучені зовнішні інвестиції з часу проголошення української державності.
Згадаю й те, що про наш потенціал добре свідчить один характерний факт: до моменту кризи темпи зростання української економіки сягали 6,5-7%, що були одними з найвищих у Європі. Я вірю і переконаний, що цей показник ще буде відновлено.
Таким чином, ми - не в прірві і не на узбіччі.
Ми - посередині шляху, який здатен привести нас до справді вільного, заможного, безпечного, кращого суспільства. Без пафосу і перебільшення.
Ніхто не перекреслить наші результати.
Але ми могли б зробити у стократ більше, якби поняття національної гідності і єдності стали спільною основою для всіх. І особливо для українських політиків.
Наш нинішній стан - не унікальний.
Через схожі випробування проходили десятки інших держав і народів - Німеччина, Польща, Іспанія, Чехія, Сполучені Штати.
Відповідь на виклики - завжди була одна:
Єдність. Незалежність і національна гідність. Здатність переступити через амбіції. Готовність жити своїм життям і розумом, а не наказами з чужих столиць. Бажання побачити один в одному найважливіших партнерів, а не конкурентів, яких необхідно обіграти будь-якою дорогою ціною.
Ми здобули свободу.
Але свобода - не лише тло. Її головна мета - це наш прогрес.
Я прошу націю, я прошу всіх нас об'єднатися задля нашого суспільного прогресу.
Об'єднатися там, де розпочинаються основні інтереси держави, нації і української людини.
І в цьому головна суть мого Послання.
Дорогі співвітчизники,
Наше зовнішнє становище - безпечне, втім вразливе до численних новітніх ризиків.
Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових зносин, від енергетичної залежності України і від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили у вирішенні спорів чи конфліктів.
Наша єдино можлива, безальтернативна відповідь на ці виклики - суворе додержання міжнародно-правових норм і зобов'язань, здійснення конструктивного і збалансованого зовнішньополітичного курсу і твердість у відстоюванні обраних, законодавчо визначених національних цілей.
Зовнішньополітичні пріоритети України - сталі і вивірені. Європейська і євроатлантична мета - незмінна, вона неминуче буде досягнута.
Ще раз підкреслюю - це в інтересах усіх громадян України. Я виступаю за максимальне покращання і виправлення відносин з Російською Федерацією.
Я маю намір зробити все можливе, щоб перегорнути сторінку непорозумінь і забезпечити рівний і доброзичливий діалог, який повинен існувати між сусідами. Коло наших міждержавних пріоритетів залишатиметься широким - від Вашингтону до Варшави, від Лондона і Парижа до Пекіна і Токіо, від Сеулу до Тріполі.
Особливо у нинішніх умовах ми зобов'язані суттєво посилити присутність на зовнішніх ринках і налагодити нові економічні зв'язки.
Україна прагне жити і працювати у безпечному регіональному середовищі.
Ми повинні повною мірою виконати всі національні безпекові вимоги.
Наше внутрішнє становище - складне, втім не катастрофічне.
Ми не перейшли останньої межі. Але вже сьогодні безпосередньо знаходимося перед лицем трьох серйозних загроз - економічного занепаду, поглиблення політичної кризи і масштабного соціального протесту.
Основна причина економічної кризи в Україні - переконаний, не ззовні, а в неспроможності держави упродовж років провести базові необхідні структурні перш за все економічні і соціальні реформи.
Давно обіцяний українцям Податковий кодекс вже 10 років, мов «вимпел ударної праці», переходить з уряду в парламент.
Індивідуальна приватизація стратегічних підприємств підмінена звичайним розпродажем за правилами масової приватизації, які були актуальні ще в кінці 1990-х років.
Про реформи в енергетиці, аграрному секторі навіть не йдеться.
Сьогодні ми на останніх місцях в рейтингах, за якими оцінюється підприємницьке середовище країни.
Ми виявилися неготовими зустріти у значній частині кризу.
А тому її перший удар кризи відразу став болючим і дуже важким.
Ми втратили зовнішні ринки, на які приходилося 60% українського експорту - від цих ринків залежала майже вся наша валютна виручка й зайнятість майже 2 мільйонів осіб у металургії, хімії та суміжних галузях.
Наслідком цього стало уповільнення зростання ВВП, яке в минулому році склало 102,1% порівняно з 106,7% у 2007 році і нищівного скорочення на 25-30% за результатами січня-лютого поточного року. (Називаю ці дані, попри те, що їх старанно «втаємничують»).
Все це, безумовно, погіршило соціальну ситуацію в Україні.
Борги із зарплати з жовтня 2008 року по січень 2009 року майже подвоїлися і досягли в сумі 1,6 мільярди гривень. З жовтня минулого року вдвічі зросла кількість зареєстрованих безробітних.
Втім, обмежу цей ряд.
Шановні співвітчизники,
Я прийшов до цієї зали не для того, щоб описувати проблеми, які характерні сьогодні також для багатьох інших країн, в тому числі наших сусідів.
Я прийшов сюди, щоб запропонувати спосіб і шлях для виходу з кризи.
Політичний розрахунок на те, що вдасться осторонь перечекати кризу, пересидіти її - не виправдається.
Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та співвідношення цін на ресурси.
Я звертаюся і до влади, і до опозиції. Мільйони людей хочуть повернути надію.
Я хочу, щоб ви почули голос наших людей.
Від імені мільйонів українських громадян звертаюся до всього українського політикуму.
Попри все, ви здатні переступити через протиріччя, усвідомлюючи гостроту загроз.
Попри все, ми здатні в критичний момент стати разом задля держави і нашого народу.
Наші перші консолідовані кроки - вже дали результати.
Ми відновлюємо діалог з міжнародними фінансовими організаціями.
Ми врятували від падіння банківську систему. Кожна третя людська гривня втекла з банківської системи. Банківський сектор зазнав системного політичного цькування, що підірвало його ритмічну роботу.
Такі удари навряд чи витримала будь-яка інша потужніша банківська система, ніж наша, однак наша - вистояла. Для того, щоб вона змогла продовжувати виконувати свої зобов'язання, стали необхідними понад 70 мільярдів гривень рефінансування національної економіки.
Ми запровадили постійний антикризовий механізм співпраці і консультацій.
У дусі цієї роботи звертаюся до кожного, хто присутній у залі Верховної Ради України.
Прошу вгамувати політичні пристрасті і накласти мораторій на конфліктне з'ясування взаємин.
Президентська кампанія починається за чотири місяці до виборів.
Отже запрошую до вересня відтермінувати будь-які розраховані на отримання дочасних політичних дивідендів дії.
Я прошу дати час державі вийти з найгострішої фази випробувань.
Я пропоную єдиний національний антикризовий план, який дозволить врятувати країну і захистити мільйони наших людей.
Він має дві взаємопов'язані складові.
Економічна програма і політичні заходи.
Перше. Економіка.
Підкреслюю: ми - особливі, але не унікальні в цій кризі.
Світ дає достатньо як успішних зразків, так і прикладів невдалої політики у цьому питанні.
Ісландія - розвинена європейська країна, що донедавна мала 64 тисячі доларів ВВП на душу населення, втратила свою економіку, валюту, банківську систему.
Угорщина і Данія в умовах кризи наростили власне виробництво та скоротили безробіття. І все це - за невеликої інфляції.
Спосіб - один: реальна програма дій. Відтак, переходжу до конкретних кроків.
Насамперед - треба відновити фінансову стабільність у державі.
Я неодноразово підкреслював, що існуючий Державний бюджет на 2009 рік є популістським, він спотворює роль державних фінансів. Він є серйозною загрозою для стабільності національних грошей і цін.
Нам потрібно максимально скоротити всі непродуктивні витрати і нарешті почати жити по статках.
Це стосується всіх і кожного - від держави до бюджетів підприємств і кожної української родини.
Ми зобов'язані негайно і кардинально переглянути Державний бюджет на 2009 рік.
При перегляді бюджету наполягатиму на гарантованому фінансуванні захищених статей, до яких слід віднести забезпечення соціальних стандартів та видатків для мінімального забезпечення функцій держави.
В умовах колосального дефіциту ресурсів необхідно припинити розпорошення ресурсів на 300 державних цільових програм. Це - наче бенкет у час чуми.
Слід повернути Стабілізаційному фонду ту роль, яка закладалася при його створенні, - фінансувати найважливіші державні проекти, а не погашати заборгованість із заробітних плат. Це - цілковитий абсурд.
Потрібно переглянути так званий збалансований план НАК «Нафтогаз України».
Будь-де в світі така монополія є процвітаючою. У нас це - прихований і непрозорий бюджет Уряду.
Сьогодні компанія знаходиться у надзвичайно скрутному становищі. Якщо невідкладно не переглянути її фінансовий план, наслідки для цієї компанії будуть драматичні.
Слід терміново внести реалістичні зміни до бюджету Пенсійного фонду. Його мільярдні дефіцити покриваються за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Ця політика призведе до колапсу.
Нам потрібна пенсійна реформа.
Я хочу запитати всіх присутніх:
Панове, хіба нормальним є те, що колишній прокурор, який, до речі, продовжує працювати, через суд встановлює собі пенсію у 50 тисяч гривень на місяць?
Хіба нормально, що депутати, судді, високопосадовці отримують пенсії по 15-20 тисяч гривень? Таких прикладів тисячі.
Таке становище - це брутальна неповага до мільйонів українських людей. Це - суть соціальної несправедливості.
Я вимагаю скасувати всі спеціальні пенсії, увівши єдиний критерій - зарплата і стаж.
Це має зробити Верховна Рада і, насамперед, коаліція.
Ми повинні запровадити податок на нерухомість для заможних верств населення, що зміцнить фінансову базу місцевого самоврядування.
З важким серцем, але прошу вас підтримати запропоноване Урядом підвищення акцизів, розширення дохідної бази Пенсійного Фонду. Це - той мінімальний крок, що потрібен для підтримки ресурсів нашої держави.
Ці першочергові кроки дозволять нам врятувати становище і, в тому числі, зміцнити співпрацю з МВФ, що відновить довіру до України.
Друге. Соціальна відповідальність.
Обов'язок влади і роботодавців - забезпечити зайнятість, в першу чергу кваліфікованих кадрів.
Я пропоную створити систему прогнозу розвитку трудових ресурсів на територіях, щоб не наздоганяти попит на робочу силу, а упереджувати його.
Потрібно стимулювати мобільність робочої сили всередині країни. Якщо потрібний робітник є навіть за десятки кілометрів, йому потрібно запропонувати місце.
Так ми втримаємо зайнятість.
Далі - відновлення справедливості у соціальному захисті.
Це - найгостріший біль наших людей.
Водночас, скажу гранично чітко: соціальна справедливість - це не патерналізм і не зрівнялівка у радянському його розумінні.
Потрібно навести порядок у пільгах, адже в Україні 19,5 мільйонів пільговиків. Це чи не половина населення - такого не витримає жодна держава.
Нинішня система пільг є абсолютно несправедливою. Ті, кого ми називаємо заможними людьми, отримують найбільше дотацій від держави на оплату газу, електроенергії - і цього не можна нічим пояснити.
Соціальна справедливість - це підтримка найбідніших, найбільш незахищених верств населення.
Це - допомога тим, хто хоче працювати.
І це - жорстке обмеження для кожного, хто прагне нажитися на бюджеті.
Відтак, я закликаю радикально зменшити кількість пільг, особливо за професійною ознакою, персоніфікувати їх і привести право на пільги в залежність від фінансового та майнового стану.
Третє. Треба вичерпно підтримати банківську систему. Вона - хребет економіки, який тримає м'язи реального сектору.
Держава негайно повинна взяти на себе відповідальність за банки, які знаходяться в скрутному становищі і ввійти в їхній капітал.
Ми маємо для цього ресурс - у бюджеті передбачено 44 мільярди гривень на здійснення рекапіталізації банків.
Ця відповідальність має бути підкріплена повним контролем за такими банками.
Переконаний, що швидкі дії держави призведуть до відновлення довіри громадян. Повернеться вона - повернуться інвестори.
Але і банківська система повинна повернутися обличчям до громадян - свого найважливішого партнера.
Я наполягаю на запровадженні єдиного механізму, за якого кожен, хто опинився у скрутному становищі, отримає банківську підтримку, а не буде добитий системою.
Не можна допустити зменшення фінансування працюючих підприємств, на продукцію яких є попит.
Питання довіри стосується і валютного курсу. Сьогодні ми врівноважили курс, забезпечивши фактично нульове сальдо із зовнішньої торгівлі. Саме у негативному сальдо у торгівлі (12 мільярдів доларів США) був корінь проблеми.
Чому ж коливання продовжуються? На жаль, це - вже психологія, наслідок реакції людей.
У 1998 році Корея закликала своїх громадян підтримати банки і люди понесли до них гроші і золоті прикраси.
Я не закликаю до цього.
Я відповідально прошу українських громадян відновити довіру до банків, не забирати свої депозити, не завдавати шкоди ані собі, ані державі і, в тому числі, підтримати таких самих людей, як ви, що отримали кредити.
Четверте. Підтримати кожного українського виробника, на продукцію якого є платоспроможний попит.
Банківська система повинна дати імпульс для підтримки внутрішнього попиту.
Критерій - один.
Ресурс повинні отримати ті підприємства, на продукцію яких є попит. Крапка.
Необхідно забезпечити всі належні кредити для стратегічних для держави проектів, що здійснюються приватним капіталом - Євро-2012, розвиток інфраструктури, енергетики, зв'язку, транспорту.
Для цього пропоную розробити відкриту інвестиційну програму рефінансування банків Національним банком.
І, нарешті, п'яте. Ми маємо зосередити максимальну увагу на потенційних точках зростання української економіки.
Це - насамперед, аграрна сфера та малий і середній бізнес.
В аграрній сфері в першу чергу потрібно підтримати ринкове ціноутворення на продукцію нашого виробника. Адже жодні інвестиції не замінять тих втрат, які несе село від адміністративного втручання.
Минулого року було заблоковано експорт 6 мільйонів тонн зерна. Більше того - цим зерном були забиті всі елеватори, що не дозволило прийняти новий врожай.
Зерно зіпсувалося, кон'юнктура стала невигідною, селяни втратили 2 мільярди доларів США - це вдвічі більше всієї підтримки АПК, що передбачена Державним бюджетом. Це ж стосується і ринку м'яса, і ринку соняшника.
У результаті село - безправне і збиткове.
Отже, потрібно раз і назавжди припинити будь-яке адміністративне втручання у роботу сільського господарства.
Галузь слід негайно захистити від неякісного й дешевого імпорту. Я категорично заперечую проти скасування Урядом надбавки до митного збору з м'ясопродукції.
Селян необхідно забезпечити кредитно-фінансовими ресурсами за чітким і зрозумілим принципом: попит на продукцію визначатиме все.
Діяльність Аграрного фонду, Державного резерву, ДАК «Хліб України» повинна забезпечити отримання основного прибутку не посередниками, а селянами.
Держава, водночас, зобов'язана посилити пошук ринків для збуту вітчизняної продукції та просування її за кордоном.
І найважливіше. Я вимагаю нарешті ввести вільний продаж землі.
Мораторії, які були накладені чотири рази поспіль, є нічим іншим, як новітньою формою кріпацтва селянина.
Селянина потрібно звільнити і він врятує й нагодує всю Україну, і не тільки Україну.
Малий і середній бізнес.
Це - наш головний партнер у збереженні зайнятості, забезпеченні необхідними товарами та послугами населення.
Мова йде про майже чотири мільйони найбільш економічно активних громадян.
Саме вони можуть швидко пристосуватись до нових умов діяльності і саме їх підприємства стануть основою для економічного зростання.
Але для цього треба зробити низку кроків -спростити регуляторні обмеження на започаткування, здійснення і припинення бізнесу, зробити так, щоб запрацювала законодавчо встановлена система перевірок, в тому числі податкових.
Жоден регуляторний акт не повинен видаватися без надзвичайної необхідності, а всі непотрібні акти повинні бути негайно скасовані.
Україна є заповідником радянської системи стандартизації та сертифікації, що залишилася лише у нас серед всього пост-радянського простору.
Всі необхідні законодавчі зміни для цього внесені Президентом України на прохання форуму «Влада і бізнес - партнери» і знаходяться у Парламенті.
Шановні співвітчизники,
Народні депутати, члени Уряду,
Ці кроки можуть вже найближчим часом виправити становище в національній економіці і соціальному стані.
Однак, це - лише частка роботи.
Ми повинні навести порядок не лише в господарстві, а й в усьому домі.
Отже - політичний блок.
Скажу коротко: кардинальна зміна виборчої системи повинна стати основою для якісного кадрового оновлення влади як в центрі, так і на місцях.
Існуюча закрита пропорційна система вичерпала себе, вона зруйнувала ефективність влади і особливо - місцеве самоврядування.
За відсутності належної культури політиків, вона - скомпрометована в очах мільйонів громадян.
Про результати прямо говорять люди: втрата професійного рівня парламентом, знецінення депутатського мандата, відсутність зв'язку між народним обранцем і виборцем.
Додам до цього переліку: заполітизованість місцевих рад замість вирішення проблем територіальних громад, гіпертрофована роль керівників партій і фракцій, створення партій вождистського типу - все це наслідки закритої пропорційної системи.
Громадянам України має бути повернене право персоніфікованого вибору депутатів.
Парламент зобов'язаний як єдиний законодавчий орган забезпечити здійснення реформи виборчої системи - перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах.
Люди повинні отримати право голосувати не лише за ту чи іншу політичну партію, а й за конкретного кандидата в депутати.
Це виправить існуючі негативні тенденції в партіях, а одночасно створить умови для справжньої політичної конкуренції, політичної відповідальності, забезпечить нову якість роботи усіх представницьких органів в державі.
Але тільки цього замало.
Ми повинні без зволікань перейти до створення та запровадження моделі управління державою, що відповідатиме потребам і цінностям України як європейської держави, сучасним викликам.
Переконаний, що це є справою найбільшого національного значення.
До цього нас спонукають очевидні вади нинішньої організації публічної влади.
Вони, насамперед, зумовлені політично непродуманими і передчасними змінами Конституції у 2004 році.
Мабуть невипадково, Закон, який запровадив політреформу, навіть номер має - аж «чотири двійки».
По суті, цими змінами було спотворено всі основні складові організації влади:
Підмінено природу місцевого самоврядування через запровадження виборів за партійними списками, що знищило самоврядування.
Створено дуалістичний гібрид в організації виконавчої влади, за якої вплив Президента України був обмежений, а повноваження Уряду не були врівноважені відповідальністю перед парламентською коаліцією і обох разом - перед народом;
У парламенті зосереджено не тільки функції законотворення та формування виконавчої влади, а й формування судової влади та усіх керівників визначальних інституцій в державі.
Сучасна європейська правова доктрина не сприймає такого зосередження влади в одному органі.
Наголошую - суспільство має чіткий запит на єдність дій влади при одночасному збалансуванні повноважень між її гілками.
Пропозиції, які лунають зараз про перехід чи то до суто парламентської, чи президентської форми правління - це чергова спроба переформувати владу під когось або ж для когось.
Я відкидаю будь-які прояви владного егоцентризму та намагань узурпації влади.
Суспільство вимагає не сильної руки, як дехто думає, а влади закону і порядку.
Час закласти зрозумілі і чесні критерії розподілу влади. Світ вже напрацював відповідні моделі, які варто впровадити в Україні.
Я пропоную перейти до двопалатної побудови парламенту з одночасним зменшенням загальної чисельності народних обранців.
Крім цього, має бути нарешті виконана принципова вимога людей - скасування необмеженої депутатської недоторканності.
Всі умови - назріли.
Показово, що більшість країн європейського континенту, які є унітарними, мають двопалатні парламенти (назву Чехію, Польщу, Францію).
Державі потрібен парламент європейського зразка - Національні Збори України, що будуть поєднувати в собі і політичне, і територіальне представництво.
Нижня палата - Палата депутатів - будучи обраною шляхом прямих виборів за пропорційною системою, є органом політичного представництва народу.
Крім законодавчої функції, на нижню палату парламенту покладається відповідальність за формування Уряду та контроль за його діяльністю.
Надалі, я глибоко переконаний, Уряд не повинен формуватися без програми його діяльності.
Неспроможність призначити Уряд та затвердити його програму має наслідком розпуск нижньої палати парламенту та її дострокові вибори.
Підкреслюю, лише палати, а не усього парламенту, який зберігає свою дієздатність за будь-яких умов.
Верхня палата - має обиратися прямими виборами за мажоритарною системою та представляти громади і регіони.
Ця палата покликана взяти на себе повноваження стосовно кадрових призначень, які не є урядовими, а також схвалення усіх рішень Президента України у сфері оборони і безпеки.
Рівне представництво в Сенаті усіх регіонів України (по 3 сенатори від кожної області) буде виступати об'єднуючим чинником.
Цьому буде слугувати і віковий ценз депутатів верхньої палати.
У результаті політична турбулентність має залишитись виключно в межах нижньої палати з притаманними для неї гострими формами політичної конкуренції та змагальності.
Отже, ми збалансуємо і стабілізуємо владу, розширимо представницьку демократію, посилимо процеси децентралізації і підвищимо якість законотворчого процесу.
Стосовно Президента України. На моє переконання, необхідно зберегти загальнонаціональний і прямий представницький мандат Глави держави.
Йому відповідає конституційно-правовий статус Президента як гаранта державного суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України.
Завдання Президента у взаємодії із Верхньою палатою - гарантувати інституційну стабільність держави, здійснення реформ, визначення пріоритетів державної політики, що мають забезпечити цивілізаційний прогрес нації.
Водночас, Кабінет Міністрів повинен отримати самостійність. Саме Уряд має бути відповідальний за забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики.
Дуалізм виконавчої влади має бути подоланий.
Я виступаю за збереження парламентського способу формування Уряду без виключень і обмежень. Уряд необхідно формувати з одного джерела.
Таким чином, перемігши на парламентських виборах, політичні партії зможуть визначати склад уряду і проводити державну політику, виконуючи свої зобов'язання перед виборцями.
Необхідною складовою конституційної реформи є реальне забезпечення місцевого самоврядування.
Основою місцевого самоврядування має стати громада. Саме у громаді мають надаватись громадянам основні соціальні послуги.
Має вибудовуватися чітка послідовна лінія - від громади до району і регіону.
Настав час прийняти рішення про створення представницькими органами - обласними, районними радами своїх виконавчих органів та надання їм відповідних повноважень.
Саме виконавчі комітети рад мають відповідати за стан справ у регіоні, бути підзвітними депутатам представницьких органів місцевого самоврядування і перед людьми.
На цьому рівні повинні створюватися підрозділи територіальних органів центральних органів виконавчої влади.
Існуючі державні адміністрації мають бути виведені із системи виконавчої влади та перетворитися на ефективні інструменти здійснення нагляду за додержанням Конституції, законів, прав і свобод.
Далі. Якісні зміни в місцевому самоврядуванні неможливі без ефективної адміністративно - територіальної реформи.
Потрібно впорядкувати існуючий ірраціональний устрій України.
Далі. На часі - судова та правоохоронна реформи.
Справа виняткової державної ваги - повернути довіру громадян до суду.
Адже, як казали видатні філософи права, саме правосуддя є підґрунтям суспільних чеснот та гарантією демократичних свобод.
Щоб наблизитися до цієї мети, я закликаю Верховну Раду невідкладно схвалити проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який знаходиться у парламенті.
Його прийняття буде мати важливе значення, бо вирішить базові проблеми, встановить прозорий порядок добору суддів, підвищить гарантії їхньої незалежності і посилить відповідальність суддів.
Далі наступний крок - кардинальні зміни в організації роботи правоохоронної системи.
Наше завдання - переорієнтувати ці органи із захисту інтересів влади на захист прав громадянина, а досудове слідство позбавити обвинувального ухилу.
Ми маємо запровадити змагальність та процесуальну рівність.
Ми повинні забезпечити гарантії для держави на кримінальне переслідування. Існуюча практика підміни судами цієї функції має бути ліквідовано.
Я закликаю Український парламент відповідально поставитися до моїх слів і, не гаючи часу, прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс.
Цю роботу необхідно розпочати вже зараз діючим складом Верховної Ради України.
Нам потрібні справді доленосні зміни.
Ці зміни неможливі без системного оновлення Конституції України.
Я закликав всі парламентські політичні сили до спільної і зваженої роботи.
Підтверджую свою пропозицію.
Роблю це прямо і публічно.
Я хочу, щоб в нашій державі постала Конституція, створена не під когось, не для політиків, а для нашого народу, нашої держави, нашої свободи, нашого прогресу.
Ми - посередині шляху.
І саме в цей непростий момент ми повинні схвалити новий Основний Закон.
Вельмишановний Український народе,
Пані і панове,
Я маю честь передати сьогодні Голові Верховної Ради України проект оновленої Конституції України, який прошу розглянути як невідкладний.
Шановні співвітчизники,
Сьогодні - найвищий час для дії.
Я готовий до співпраці з кожним, хто підтримає мою позицію і бачення спільної антикризової роботи.
Вам добре відомо, що я був правий, не раз застерігаючи проти непродуманих політичних змін та економічного популізму.
Вам добре відомо, що я твердо стояв на захисті національних пріоритетів.
Вам добре відомо, що я додержувався всіх взятих зобов'язань.
Я закликаю відновити загальну політичну культуру в Україні.
Перед нинішнім складом Уряду і Парламенту стоять особливо складні завдання.
У ваших руках - доля країни і швидкість подолання кризи.
Нагальні антикризові заходи вживає кожна нація, яка мислить про перспективу.
Я закликаю вас підтримати мою програму дій і об'єднатися на спільній економічній платформі.
Мої пріоритети - відомі для всіх.
Це - єдина Українська нація.
Це - заможна середня верства і захищена українська людина.
Це - здорове суспільство, яке сповідує живі, моральні, сімейні цінності.
Це - безпека людини та громадянина і гарантований захист всіх наших прав і свобод.
Це - стабільність бізнесу без вилучень і обмежень.
Це - безпека держави як повноправного члена євроатлантичної спільноти, рівноправного партнера і активного учасника міжнародного життя.
Я ні на йоту не відійшов від цих засад.
Я продовжую і продовжуватиму свою роботу.
Я знаю, що неминуче переможе правда національної позиції.
Випробування минуть і ми розправимо плечі.
На початку 20-х років минулого століття, коли Європу охопила тривала криза, один іспанський філософ звернувся до своїх пригаслих духом співвітчизників. Він сказав:
«Якщо Іспанія хоче відродитися, вона повинна відтворити у собі могутній, непогамовний порив до досконалості. Але одних політичних реформ, безумовно, замало. Треба взятися за складну роботу і, докладаючи всіх зусиль, спрямувати націю на шлях до досконалості».
Дорога Україно, ми - велика, сильна і вільна держава.
Наша мета - зробити реальний, великий наступний крок до кращого життя.
Ми - щойно на середині шляху.
Треба зібрати сили.
Треба вірити в себе.
Треба йти вперед.
Слава Україні!
Дякую за увагу.
president.gov.ua
Шановний пане Голово Верховної Ради,
Шановна пані Прем'єр-міністре,
Шановні народи депутати,
Шановні члени Уряду,
Гості, пані і панове,
Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України я, насамперед, адресую нашим людям, усім громадянам України і безумовно, українському парламентові.
Зараз непросто і в Україні, і в світі. Нам потрібна спокійна оцінка ситуації. Нехай мене почує кожен, хто мислить, і кожен, для кого Україна - не пожива і не тимчасове пристанище.
Я маю право на ці слова.
Вам добре відомо: я чесно і твердо стою на головній позиції мого життя - на позиції національних українських інтересів. Нація і людина - їхнє вільне життя, життя у єдності і демократії є найважливішим мірилом діяльності української влади.
Сто років тому, перший керівник незалежного українського парламенту, а згодом Глава держави Михайло Грушевський у статті «Підстави Великої України» сформулював головні засади української демократії:
«Вона повинна дбати про зміцнення ідеї української демократичної державності, її поширенні в громадянстві, виховання його в почуттях обов'язку перед нею, як найвищого стимулу громадського життя, який повинний об'єднати всю людність, увесь народ її в однім національнім пориві, перемагаючи партійні різниці й розбіжності там, де починаються основні інтереси української держави».
Я звертаюся сьогодні до всіх - до кожного, хто підтримує мене і хто виступає проти, хто не втрачає віри і хто зневірився.
Я звертаюся до всього нашого великого українського народу.
На Україну маємо подивитися поглядом широким, щирим, відданим - і саме в цій відданості знайдемо справжню національну єдність.
За останні п'ять років Україна, безумовно, змінилася. Рушили з місця фундаментальні процеси. Наші головні магістралі - перед нами.
Ми утверджуємося як єдина нація. Єдина українська нація з виразним характером, культурою і мовою, традицією, історією, що народжені нашою землею. І, водночас - як єдина політична нація, що твориться без поділу на погляди, віру, слово чи походження. Ми здатні на рішення, суть яких - національна гідність. Ми підняли на загальносвітовий рівень тему Голодомору. Світ почув нас і зрозумів. Ми всі, попри політичні погляди, і якщо щирі перед Богом і Україною, усвідомлюємо вагу створення єдиної помісної української церкви.
Це промовляє нація. Це промовляє наша гідність. Ми вчимося бути нацією - відкрито, йдучи за сумлінням, незважаючи на чуже невдоволення, відкриваючи себе перед собою - нехай складно, нехай боляче, але цей біль - живий і здоровий, бо наш дух і тіло отримали шанс одужати.
Ми стали вільною державою. Від 2004 року саме народ є головним арбітром країни. Двічі опозиція приходила до влади шляхом вільних і чесних виборів. Уже чотири роки для нас звичною нормою є свобода слова і вибору. Цього не було досі. Сьогодні це - природно, немов повітря.
Ми продовжили масштабний, історичний процес об'єднання Європи. І за останні кілька років досягли більше, ніж за попереднє десятиліття. Не для когось. Для себе.
Наша інтеграція до європейського і євроатлантичного простору - це вже не абстрактна мета. І, водночас, це - не є самоціль. Це - практичні, сучасні інструменти, які допоможуть нам принести добробут людям і гарантувати безпеку країни, нашого народу, наших дітей і наших внуків.
Ми здійснили велику, системну роботу.
Як результат, Україна зробила або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому. Це об'єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перспектива підписання договору про енергетичне співробітництво, це угода про східне партнерство, це завершення роботи над угодою про спільне небо, це початок офіційних переговорів про безвізовий режим Україна - Європейський Союз, це переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі. Це безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна - Європейський Союз, яка буде підписана у цьому році.
Кожен згаданий крок - це вже реальне і досяжне повернення України до європейського світу.
Ми зосередились не на гаслах, а на практичних кроках.
Ставши членом Болонського процесу, ми увійшли до єдиного європейського освітнього простору.
Ставши членом Світової організації торгівлі, ми стали рівноправними партнерами на європейському і світовому ринках.
Створивши єдиний бізнес-план модернізації газотранспортної системи України, ми розпочали об'єднання наших газових енергетичних систем, що принесе нам не лише економічну вигоду, але й обмежить зовнішні впливи.
Ми повернули до життя енергопровід «Одеса-Броди-Європейський Союз». Не маю сумніву - він стане головною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи.
Поруч з цим проектом, разом з Польщею ми стали господарями Євро-2012. Ця подія підтримає нашу економіку і ширше відкриє нас для Європи і всього світу.
Україна має всі шанси стати іншою.
За неповних п'ять років у житті країні відбулося не поверхневе оновлення.
Ми створили умови, що дозволили зупинити критичні демографічні процеси.
Хіба не радістю, нормальною людською радістю є те, що у 2008 році народилося на 84 тисячі українських немовлят більше, ніж у 2004 році! Уперше за час незалежності у трьох наших областях народжуваність перевищила смертність. І це - щойно, переконаний, початок.
Нехай поступово, але все ж таки ми почали більше піклуватися один про одного. У 2008 році кожна десята українська дитина-сирота знайшла свою сім'ю. До того ж - прикметна риса: з 2006 року більше і активніше поширюється саме національне, українське усиновлення.
А в порівнянні з 2005 роком кількість дітей, влаштованих до прийомних сімей та сімейних дитячих будинків, зросла в 22 рази! Сьогодні у черзі на усиновлення стоять батьки, а не діти, як ще три роки назад.
Ми припинили масовий відтік людей за кордон.
Якщо у 2001-2002 роках на кожного прибулого в Україну дві людини вибували з країни, сьогодні тенденція рівно зворотна - люди повертаються додому.
Ми зробили принципові кроки у реформі освіти.
Вперше 425 тисяч дітей вступили до вищих навчальних закладів за новими правилами тестування. По суті, ми очистилися від старої корупційної системи, яка змалечку деморалізувала і батьків і дітей. Це - перший крок до формування свідомості нової української молоді.
Ми розпочали реформу Збройних Сил та всього сектору безпеки. Відбулися принципові зміни - від збільшення зарплат і виплат військовослужбовцям до скорочення строку служби до 12 місяців. Попри будь-які труднощі, я впевнений, що ми прийдемо до створення професійного українського війська.
В Україну повірили іноземні інвестори. За останні 4 роки обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав майже 27 млрд. доларів США, що втричі більше за всі залучені зовнішні інвестиції з часу проголошення української державності.
Згадаю й те, що про наш потенціал добре свідчить один характерний факт: до моменту кризи темпи зростання української економіки сягали 6,5-7%, що були одними з найвищих у Європі. Я вірю і переконаний, що цей показник ще буде відновлено.
Таким чином, ми - не в прірві і не на узбіччі.
Ми - посередині шляху, який здатен привести нас до справді вільного, заможного, безпечного, кращого суспільства. Без пафосу і перебільшення.
Ніхто не перекреслить наші результати.
Але ми могли б зробити у стократ більше, якби поняття національної гідності і єдності стали спільною основою для всіх. І особливо для українських політиків.
Наш нинішній стан - не унікальний.
Через схожі випробування проходили десятки інших держав і народів - Німеччина, Польща, Іспанія, Чехія, Сполучені Штати.
Відповідь на виклики - завжди була одна:
Єдність. Незалежність і національна гідність. Здатність переступити через амбіції. Готовність жити своїм життям і розумом, а не наказами з чужих столиць. Бажання побачити один в одному найважливіших партнерів, а не конкурентів, яких необхідно обіграти будь-якою дорогою ціною.
Ми здобули свободу.
Але свобода - не лише тло. Її головна мета - це наш прогрес.
Я прошу націю, я прошу всіх нас об'єднатися задля нашого суспільного прогресу.
Об'єднатися там, де розпочинаються основні інтереси держави, нації і української людини.
І в цьому головна суть мого Послання.
Дорогі співвітчизники,
Наше зовнішнє становище - безпечне, втім вразливе до численних новітніх ризиків.
Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових зносин, від енергетичної залежності України і від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили у вирішенні спорів чи конфліктів.
Наша єдино можлива, безальтернативна відповідь на ці виклики - суворе додержання міжнародно-правових норм і зобов'язань, здійснення конструктивного і збалансованого зовнішньополітичного курсу і твердість у відстоюванні обраних, законодавчо визначених національних цілей.
Зовнішньополітичні пріоритети України - сталі і вивірені. Європейська і євроатлантична мета - незмінна, вона неминуче буде досягнута.
Ще раз підкреслюю - це в інтересах усіх громадян України. Я виступаю за максимальне покращання і виправлення відносин з Російською Федерацією.
Я маю намір зробити все можливе, щоб перегорнути сторінку непорозумінь і забезпечити рівний і доброзичливий діалог, який повинен існувати між сусідами. Коло наших міждержавних пріоритетів залишатиметься широким - від Вашингтону до Варшави, від Лондона і Парижа до Пекіна і Токіо, від Сеулу до Тріполі.
Особливо у нинішніх умовах ми зобов'язані суттєво посилити присутність на зовнішніх ринках і налагодити нові економічні зв'язки.
Україна прагне жити і працювати у безпечному регіональному середовищі.
Ми повинні повною мірою виконати всі національні безпекові вимоги.
Наше внутрішнє становище - складне, втім не катастрофічне.
Ми не перейшли останньої межі. Але вже сьогодні безпосередньо знаходимося перед лицем трьох серйозних загроз - економічного занепаду, поглиблення політичної кризи і масштабного соціального протесту.
Основна причина економічної кризи в Україні - переконаний, не ззовні, а в неспроможності держави упродовж років провести базові необхідні структурні перш за все економічні і соціальні реформи.
Давно обіцяний українцям Податковий кодекс вже 10 років, мов «вимпел ударної праці», переходить з уряду в парламент.
Індивідуальна приватизація стратегічних підприємств підмінена звичайним розпродажем за правилами масової приватизації, які були актуальні ще в кінці 1990-х років.
Про реформи в енергетиці, аграрному секторі навіть не йдеться.
Сьогодні ми на останніх місцях в рейтингах, за якими оцінюється підприємницьке середовище країни.
Ми виявилися неготовими зустріти у значній частині кризу.
А тому її перший удар кризи відразу став болючим і дуже важким.
Ми втратили зовнішні ринки, на які приходилося 60% українського експорту - від цих ринків залежала майже вся наша валютна виручка й зайнятість майже 2 мільйонів осіб у металургії, хімії та суміжних галузях.
Наслідком цього стало уповільнення зростання ВВП, яке в минулому році склало 102,1% порівняно з 106,7% у 2007 році і нищівного скорочення на 25-30% за результатами січня-лютого поточного року. (Називаю ці дані, попри те, що їх старанно «втаємничують»).
Все це, безумовно, погіршило соціальну ситуацію в Україні.
Борги із зарплати з жовтня 2008 року по січень 2009 року майже подвоїлися і досягли в сумі 1,6 мільярди гривень. З жовтня минулого року вдвічі зросла кількість зареєстрованих безробітних.
Втім, обмежу цей ряд.
Шановні співвітчизники,
Я прийшов до цієї зали не для того, щоб описувати проблеми, які характерні сьогодні також для багатьох інших країн, в тому числі наших сусідів.
Я прийшов сюди, щоб запропонувати спосіб і шлях для виходу з кризи.
Політичний розрахунок на те, що вдасться осторонь перечекати кризу, пересидіти її - не виправдається.
Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та співвідношення цін на ресурси.
Я звертаюся і до влади, і до опозиції. Мільйони людей хочуть повернути надію.
Я хочу, щоб ви почули голос наших людей.
Від імені мільйонів українських громадян звертаюся до всього українського політикуму.
Попри все, ви здатні переступити через протиріччя, усвідомлюючи гостроту загроз.
Попри все, ми здатні в критичний момент стати разом задля держави і нашого народу.
Наші перші консолідовані кроки - вже дали результати.
Ми відновлюємо діалог з міжнародними фінансовими організаціями.
Ми врятували від падіння банківську систему. Кожна третя людська гривня втекла з банківської системи. Банківський сектор зазнав системного політичного цькування, що підірвало його ритмічну роботу.
Такі удари навряд чи витримала будь-яка інша потужніша банківська система, ніж наша, однак наша - вистояла. Для того, щоб вона змогла продовжувати виконувати свої зобов'язання, стали необхідними понад 70 мільярдів гривень рефінансування національної економіки.
Ми запровадили постійний антикризовий механізм співпраці і консультацій.
У дусі цієї роботи звертаюся до кожного, хто присутній у залі Верховної Ради України.
Прошу вгамувати політичні пристрасті і накласти мораторій на конфліктне з'ясування взаємин.
Президентська кампанія починається за чотири місяці до виборів.
Отже запрошую до вересня відтермінувати будь-які розраховані на отримання дочасних політичних дивідендів дії.
Я прошу дати час державі вийти з найгострішої фази випробувань.
Я пропоную єдиний національний антикризовий план, який дозволить врятувати країну і захистити мільйони наших людей.
Він має дві взаємопов'язані складові.
Економічна програма і політичні заходи.
Перше. Економіка.
Підкреслюю: ми - особливі, але не унікальні в цій кризі.
Світ дає достатньо як успішних зразків, так і прикладів невдалої політики у цьому питанні.
Ісландія - розвинена європейська країна, що донедавна мала 64 тисячі доларів ВВП на душу населення, втратила свою економіку, валюту, банківську систему.
Угорщина і Данія в умовах кризи наростили власне виробництво та скоротили безробіття. І все це - за невеликої інфляції.
Спосіб - один: реальна програма дій. Відтак, переходжу до конкретних кроків.
Насамперед - треба відновити фінансову стабільність у державі.
Я неодноразово підкреслював, що існуючий Державний бюджет на 2009 рік є популістським, він спотворює роль державних фінансів. Він є серйозною загрозою для стабільності національних грошей і цін.
Нам потрібно максимально скоротити всі непродуктивні витрати і нарешті почати жити по статках.
Це стосується всіх і кожного - від держави до бюджетів підприємств і кожної української родини.
Ми зобов'язані негайно і кардинально переглянути Державний бюджет на 2009 рік.
При перегляді бюджету наполягатиму на гарантованому фінансуванні захищених статей, до яких слід віднести забезпечення соціальних стандартів та видатків для мінімального забезпечення функцій держави.
В умовах колосального дефіциту ресурсів необхідно припинити розпорошення ресурсів на 300 державних цільових програм. Це - наче бенкет у час чуми.
Слід повернути Стабілізаційному фонду ту роль, яка закладалася при його створенні, - фінансувати найважливіші державні проекти, а не погашати заборгованість із заробітних плат. Це - цілковитий абсурд.
Потрібно переглянути так званий збалансований план НАК «Нафтогаз України».
Будь-де в світі така монополія є процвітаючою. У нас це - прихований і непрозорий бюджет Уряду.
Сьогодні компанія знаходиться у надзвичайно скрутному становищі. Якщо невідкладно не переглянути її фінансовий план, наслідки для цієї компанії будуть драматичні.
Слід терміново внести реалістичні зміни до бюджету Пенсійного фонду. Його мільярдні дефіцити покриваються за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Ця політика призведе до колапсу.
Нам потрібна пенсійна реформа.
Я хочу запитати всіх присутніх:
Панове, хіба нормальним є те, що колишній прокурор, який, до речі, продовжує працювати, через суд встановлює собі пенсію у 50 тисяч гривень на місяць?
Хіба нормально, що депутати, судді, високопосадовці отримують пенсії по 15-20 тисяч гривень? Таких прикладів тисячі.
Таке становище - це брутальна неповага до мільйонів українських людей. Це - суть соціальної несправедливості.
Я вимагаю скасувати всі спеціальні пенсії, увівши єдиний критерій - зарплата і стаж.
Це має зробити Верховна Рада і, насамперед, коаліція.
Ми повинні запровадити податок на нерухомість для заможних верств населення, що зміцнить фінансову базу місцевого самоврядування.
З важким серцем, але прошу вас підтримати запропоноване Урядом підвищення акцизів, розширення дохідної бази Пенсійного Фонду. Це - той мінімальний крок, що потрібен для підтримки ресурсів нашої держави.
Ці першочергові кроки дозволять нам врятувати становище і, в тому числі, зміцнити співпрацю з МВФ, що відновить довіру до України.
Друге. Соціальна відповідальність.
Обов'язок влади і роботодавців - забезпечити зайнятість, в першу чергу кваліфікованих кадрів.
Я пропоную створити систему прогнозу розвитку трудових ресурсів на територіях, щоб не наздоганяти попит на робочу силу, а упереджувати його.
Потрібно стимулювати мобільність робочої сили всередині країни. Якщо потрібний робітник є навіть за десятки кілометрів, йому потрібно запропонувати місце.
Так ми втримаємо зайнятість.
Далі - відновлення справедливості у соціальному захисті.
Це - найгостріший біль наших людей.
Водночас, скажу гранично чітко: соціальна справедливість - це не патерналізм і не зрівнялівка у радянському його розумінні.
Потрібно навести порядок у пільгах, адже в Україні 19,5 мільйонів пільговиків. Це чи не половина населення - такого не витримає жодна держава.
Нинішня система пільг є абсолютно несправедливою. Ті, кого ми називаємо заможними людьми, отримують найбільше дотацій від держави на оплату газу, електроенергії - і цього не можна нічим пояснити.
Соціальна справедливість - це підтримка найбідніших, найбільш незахищених верств населення.
Це - допомога тим, хто хоче працювати.
І це - жорстке обмеження для кожного, хто прагне нажитися на бюджеті.
Відтак, я закликаю радикально зменшити кількість пільг, особливо за професійною ознакою, персоніфікувати їх і привести право на пільги в залежність від фінансового та майнового стану.
Третє. Треба вичерпно підтримати банківську систему. Вона - хребет економіки, який тримає м'язи реального сектору.
Держава негайно повинна взяти на себе відповідальність за банки, які знаходяться в скрутному становищі і ввійти в їхній капітал.
Ми маємо для цього ресурс - у бюджеті передбачено 44 мільярди гривень на здійснення рекапіталізації банків.
Ця відповідальність має бути підкріплена повним контролем за такими банками.
Переконаний, що швидкі дії держави призведуть до відновлення довіри громадян. Повернеться вона - повернуться інвестори.
Але і банківська система повинна повернутися обличчям до громадян - свого найважливішого партнера.
Я наполягаю на запровадженні єдиного механізму, за якого кожен, хто опинився у скрутному становищі, отримає банківську підтримку, а не буде добитий системою.
Не можна допустити зменшення фінансування працюючих підприємств, на продукцію яких є попит.
Питання довіри стосується і валютного курсу. Сьогодні ми врівноважили курс, забезпечивши фактично нульове сальдо із зовнішньої торгівлі. Саме у негативному сальдо у торгівлі (12 мільярдів доларів США) був корінь проблеми.
Чому ж коливання продовжуються? На жаль, це - вже психологія, наслідок реакції людей.
У 1998 році Корея закликала своїх громадян підтримати банки і люди понесли до них гроші і золоті прикраси.
Я не закликаю до цього.
Я відповідально прошу українських громадян відновити довіру до банків, не забирати свої депозити, не завдавати шкоди ані собі, ані державі і, в тому числі, підтримати таких самих людей, як ви, що отримали кредити.
Четверте. Підтримати кожного українського виробника, на продукцію якого є платоспроможний попит.
Банківська система повинна дати імпульс для підтримки внутрішнього попиту.
Критерій - один.
Ресурс повинні отримати ті підприємства, на продукцію яких є попит. Крапка.
Необхідно забезпечити всі належні кредити для стратегічних для держави проектів, що здійснюються приватним капіталом - Євро-2012, розвиток інфраструктури, енергетики, зв'язку, транспорту.
Для цього пропоную розробити відкриту інвестиційну програму рефінансування банків Національним банком.
І, нарешті, п'яте. Ми маємо зосередити максимальну увагу на потенційних точках зростання української економіки.
Це - насамперед, аграрна сфера та малий і середній бізнес.
В аграрній сфері в першу чергу потрібно підтримати ринкове ціноутворення на продукцію нашого виробника. Адже жодні інвестиції не замінять тих втрат, які несе село від адміністративного втручання.
Минулого року було заблоковано експорт 6 мільйонів тонн зерна. Більше того - цим зерном були забиті всі елеватори, що не дозволило прийняти новий врожай.
Зерно зіпсувалося, кон'юнктура стала невигідною, селяни втратили 2 мільярди доларів США - це вдвічі більше всієї підтримки АПК, що передбачена Державним бюджетом. Це ж стосується і ринку м'яса, і ринку соняшника.
У результаті село - безправне і збиткове.
Отже, потрібно раз і назавжди припинити будь-яке адміністративне втручання у роботу сільського господарства.
Галузь слід негайно захистити від неякісного й дешевого імпорту. Я категорично заперечую проти скасування Урядом надбавки до митного збору з м'ясопродукції.
Селян необхідно забезпечити кредитно-фінансовими ресурсами за чітким і зрозумілим принципом: попит на продукцію визначатиме все.
Діяльність Аграрного фонду, Державного резерву, ДАК «Хліб України» повинна забезпечити отримання основного прибутку не посередниками, а селянами.
Держава, водночас, зобов'язана посилити пошук ринків для збуту вітчизняної продукції та просування її за кордоном.
І найважливіше. Я вимагаю нарешті ввести вільний продаж землі.
Мораторії, які були накладені чотири рази поспіль, є нічим іншим, як новітньою формою кріпацтва селянина.
Селянина потрібно звільнити і він врятує й нагодує всю Україну, і не тільки Україну.
Малий і середній бізнес.
Це - наш головний партнер у збереженні зайнятості, забезпеченні необхідними товарами та послугами населення.
Мова йде про майже чотири мільйони найбільш економічно активних громадян.
Саме вони можуть швидко пристосуватись до нових умов діяльності і саме їх підприємства стануть основою для економічного зростання.
Але для цього треба зробити низку кроків -спростити регуляторні обмеження на започаткування, здійснення і припинення бізнесу, зробити так, щоб запрацювала законодавчо встановлена система перевірок, в тому числі податкових.
Жоден регуляторний акт не повинен видаватися без надзвичайної необхідності, а всі непотрібні акти повинні бути негайно скасовані.
Україна є заповідником радянської системи стандартизації та сертифікації, що залишилася лише у нас серед всього пост-радянського простору.
Всі необхідні законодавчі зміни для цього внесені Президентом України на прохання форуму «Влада і бізнес - партнери» і знаходяться у Парламенті.
Шановні співвітчизники,
Народні депутати, члени Уряду,
Ці кроки можуть вже найближчим часом виправити становище в національній економіці і соціальному стані.
Однак, це - лише частка роботи.
Ми повинні навести порядок не лише в господарстві, а й в усьому домі.
Отже - політичний блок.
Скажу коротко: кардинальна зміна виборчої системи повинна стати основою для якісного кадрового оновлення влади як в центрі, так і на місцях.
Існуюча закрита пропорційна система вичерпала себе, вона зруйнувала ефективність влади і особливо - місцеве самоврядування.
За відсутності належної культури політиків, вона - скомпрометована в очах мільйонів громадян.
Про результати прямо говорять люди: втрата професійного рівня парламентом, знецінення депутатського мандата, відсутність зв'язку між народним обранцем і виборцем.
Додам до цього переліку: заполітизованість місцевих рад замість вирішення проблем територіальних громад, гіпертрофована роль керівників партій і фракцій, створення партій вождистського типу - все це наслідки закритої пропорційної системи.
Громадянам України має бути повернене право персоніфікованого вибору депутатів.
Парламент зобов'язаний як єдиний законодавчий орган забезпечити здійснення реформи виборчої системи - перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах.
Люди повинні отримати право голосувати не лише за ту чи іншу політичну партію, а й за конкретного кандидата в депутати.
Це виправить існуючі негативні тенденції в партіях, а одночасно створить умови для справжньої політичної конкуренції, політичної відповідальності, забезпечить нову якість роботи усіх представницьких органів в державі.
Але тільки цього замало.
Ми повинні без зволікань перейти до створення та запровадження моделі управління державою, що відповідатиме потребам і цінностям України як європейської держави, сучасним викликам.
Переконаний, що це є справою найбільшого національного значення.
До цього нас спонукають очевидні вади нинішньої організації публічної влади.
Вони, насамперед, зумовлені політично непродуманими і передчасними змінами Конституції у 2004 році.
Мабуть невипадково, Закон, який запровадив політреформу, навіть номер має - аж «чотири двійки».
По суті, цими змінами було спотворено всі основні складові організації влади:
Підмінено природу місцевого самоврядування через запровадження виборів за партійними списками, що знищило самоврядування.
Створено дуалістичний гібрид в організації виконавчої влади, за якої вплив Президента України був обмежений, а повноваження Уряду не були врівноважені відповідальністю перед парламентською коаліцією і обох разом - перед народом;
У парламенті зосереджено не тільки функції законотворення та формування виконавчої влади, а й формування судової влади та усіх керівників визначальних інституцій в державі.
Сучасна європейська правова доктрина не сприймає такого зосередження влади в одному органі.
Наголошую - суспільство має чіткий запит на єдність дій влади при одночасному збалансуванні повноважень між її гілками.
Пропозиції, які лунають зараз про перехід чи то до суто парламентської, чи президентської форми правління - це чергова спроба переформувати владу під когось або ж для когось.
Я відкидаю будь-які прояви владного егоцентризму та намагань узурпації влади.
Суспільство вимагає не сильної руки, як дехто думає, а влади закону і порядку.
Час закласти зрозумілі і чесні критерії розподілу влади. Світ вже напрацював відповідні моделі, які варто впровадити в Україні.
Я пропоную перейти до двопалатної побудови парламенту з одночасним зменшенням загальної чисельності народних обранців.
Крім цього, має бути нарешті виконана принципова вимога людей - скасування необмеженої депутатської недоторканності.
Всі умови - назріли.
Показово, що більшість країн європейського континенту, які є унітарними, мають двопалатні парламенти (назву Чехію, Польщу, Францію).
Державі потрібен парламент європейського зразка - Національні Збори України, що будуть поєднувати в собі і політичне, і територіальне представництво.
Нижня палата - Палата депутатів - будучи обраною шляхом прямих виборів за пропорційною системою, є органом політичного представництва народу.
Крім законодавчої функції, на нижню палату парламенту покладається відповідальність за формування Уряду та контроль за його діяльністю.
Надалі, я глибоко переконаний, Уряд не повинен формуватися без програми його діяльності.
Неспроможність призначити Уряд та затвердити його програму має наслідком розпуск нижньої палати парламенту та її дострокові вибори.
Підкреслюю, лише палати, а не усього парламенту, який зберігає свою дієздатність за будь-яких умов.
Верхня палата - має обиратися прямими виборами за мажоритарною системою та представляти громади і регіони.
Ця палата покликана взяти на себе повноваження стосовно кадрових призначень, які не є урядовими, а також схвалення усіх рішень Президента України у сфері оборони і безпеки.
Рівне представництво в Сенаті усіх регіонів України (по 3 сенатори від кожної області) буде виступати об'єднуючим чинником.
Цьому буде слугувати і віковий ценз депутатів верхньої палати.
У результаті політична турбулентність має залишитись виключно в межах нижньої палати з притаманними для неї гострими формами політичної конкуренції та змагальності.
Отже, ми збалансуємо і стабілізуємо владу, розширимо представницьку демократію, посилимо процеси децентралізації і підвищимо якість законотворчого процесу.
Стосовно Президента України. На моє переконання, необхідно зберегти загальнонаціональний і прямий представницький мандат Глави держави.
Йому відповідає конституційно-правовий статус Президента як гаранта державного суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України.
Завдання Президента у взаємодії із Верхньою палатою - гарантувати інституційну стабільність держави, здійснення реформ, визначення пріоритетів державної політики, що мають забезпечити цивілізаційний прогрес нації.
Водночас, Кабінет Міністрів повинен отримати самостійність. Саме Уряд має бути відповідальний за забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики.
Дуалізм виконавчої влади має бути подоланий.
Я виступаю за збереження парламентського способу формування Уряду без виключень і обмежень. Уряд необхідно формувати з одного джерела.
Таким чином, перемігши на парламентських виборах, політичні партії зможуть визначати склад уряду і проводити державну політику, виконуючи свої зобов'язання перед виборцями.
Необхідною складовою конституційної реформи є реальне забезпечення місцевого самоврядування.
Основою місцевого самоврядування має стати громада. Саме у громаді мають надаватись громадянам основні соціальні послуги.
Має вибудовуватися чітка послідовна лінія - від громади до району і регіону.
Настав час прийняти рішення про створення представницькими органами - обласними, районними радами своїх виконавчих органів та надання їм відповідних повноважень.
Саме виконавчі комітети рад мають відповідати за стан справ у регіоні, бути підзвітними депутатам представницьких органів місцевого самоврядування і перед людьми.
На цьому рівні повинні створюватися підрозділи територіальних органів центральних органів виконавчої влади.
Існуючі державні адміністрації мають бути виведені із системи виконавчої влади та перетворитися на ефективні інструменти здійснення нагляду за додержанням Конституції, законів, прав і свобод.
Далі. Якісні зміни в місцевому самоврядуванні неможливі без ефективної адміністративно - територіальної реформи.
Потрібно впорядкувати існуючий ірраціональний устрій України.
Далі. На часі - судова та правоохоронна реформи.
Справа виняткової державної ваги - повернути довіру громадян до суду.
Адже, як казали видатні філософи права, саме правосуддя є підґрунтям суспільних чеснот та гарантією демократичних свобод.
Щоб наблизитися до цієї мети, я закликаю Верховну Раду невідкладно схвалити проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який знаходиться у парламенті.
Його прийняття буде мати важливе значення, бо вирішить базові проблеми, встановить прозорий порядок добору суддів, підвищить гарантії їхньої незалежності і посилить відповідальність суддів.
Далі наступний крок - кардинальні зміни в організації роботи правоохоронної системи.
Наше завдання - переорієнтувати ці органи із захисту інтересів влади на захист прав громадянина, а досудове слідство позбавити обвинувального ухилу.
Ми маємо запровадити змагальність та процесуальну рівність.
Ми повинні забезпечити гарантії для держави на кримінальне переслідування. Існуюча практика підміни судами цієї функції має бути ліквідовано.
Я закликаю Український парламент відповідально поставитися до моїх слів і, не гаючи часу, прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс.
Цю роботу необхідно розпочати вже зараз діючим складом Верховної Ради України.
Нам потрібні справді доленосні зміни.
Ці зміни неможливі без системного оновлення Конституції України.
Я закликав всі парламентські політичні сили до спільної і зваженої роботи.
Підтверджую свою пропозицію.
Роблю це прямо і публічно.
Я хочу, щоб в нашій державі постала Конституція, створена не під когось, не для політиків, а для нашого народу, нашої держави, нашої свободи, нашого прогресу.
Ми - посередині шляху.
І саме в цей непростий момент ми повинні схвалити новий Основний Закон.
Вельмишановний Український народе,
Пані і панове,
Я маю честь передати сьогодні Голові Верховної Ради України проект оновленої Конституції України, який прошу розглянути як невідкладний.
Шановні співвітчизники,
Сьогодні - найвищий час для дії.
Я готовий до співпраці з кожним, хто підтримає мою позицію і бачення спільної антикризової роботи.
Вам добре відомо, що я був правий, не раз застерігаючи проти непродуманих політичних змін та економічного популізму.
Вам добре відомо, що я твердо стояв на захисті національних пріоритетів.
Вам добре відомо, що я додержувався всіх взятих зобов'язань.
Я закликаю відновити загальну політичну культуру в Україні.
Перед нинішнім складом Уряду і Парламенту стоять особливо складні завдання.
У ваших руках - доля країни і швидкість подолання кризи.
Нагальні антикризові заходи вживає кожна нація, яка мислить про перспективу.
Я закликаю вас підтримати мою програму дій і об'єднатися на спільній економічній платформі.
Мої пріоритети - відомі для всіх.
Це - єдина Українська нація.
Це - заможна середня верства і захищена українська людина.
Це - здорове суспільство, яке сповідує живі, моральні, сімейні цінності.
Це - безпека людини та громадянина і гарантований захист всіх наших прав і свобод.
Це - стабільність бізнесу без вилучень і обмежень.
Це - безпека держави як повноправного члена євроатлантичної спільноти, рівноправного партнера і активного учасника міжнародного життя.
Я ні на йоту не відійшов від цих засад.
Я продовжую і продовжуватиму свою роботу.
Я знаю, що неминуче переможе правда національної позиції.
Випробування минуть і ми розправимо плечі.
На початку 20-х років минулого століття, коли Європу охопила тривала криза, один іспанський філософ звернувся до своїх пригаслих духом співвітчизників. Він сказав:
«Якщо Іспанія хоче відродитися, вона повинна відтворити у собі могутній, непогамовний порив до досконалості. Але одних політичних реформ, безумовно, замало. Треба взятися за складну роботу і, докладаючи всіх зусиль, спрямувати націю на шлях до досконалості».
Дорога Україно, ми - велика, сильна і вільна держава.
Наша мета - зробити реальний, великий наступний крок до кращого життя.
Ми - щойно на середині шляху.
Треба зібрати сили.
Треба вірити в себе.
Треба йти вперед.
Слава Україні!
Дякую за увагу.
president.gov.ua
30 March, 2009
Володимир ГОРБУЛІН, Олександр ЛИТВИНЕНКО: Нацбезпека України: актуальні виклики — адекватні відповіді
Безпековий аналіз у його стратегічному вимірі має виходити насамперед із адекватної оцінки і прогнозу основних тенденцій розвитку обстановки у світі та викликів і загроз. Для цього використовуємо матеріали доповіді директора Національної розвідки М.Мак-Конелла на п’ятому симпозіумі GEOINT-2008, організованому Фундацією геопросторової розвідки США, спеціального звіту щодо імплементації Європейської стратегії безпеки під назвою «Забезпечення безпеки у світі, що змінюється» (грудень 2008-го) та виступу віце-президента США Джо Байдена на Мюнхенській конференції з питань безпеки 2009 року.
За цими оцінками, система міжнародних відносин кардинально змінюється у напрямі формування багатополярного світу. При цьому відбувається:
1. Зростання потужності нових центрів сили та поглиблення глобалізаційних процесів.
2. Переміщення центру економічного впливу із Заходу на Схід, що не виключає перенесення промислових потужностей та цілих економічних галузей до країн Азійського регіону.
3. Значне загострення глобальних проблем людства. Йдеться передусім про загострення конкурентної боротьби за енергоносії, продукти харчування та питну воду, ускладнення демографічної ситуації (людство зросте на 1,2 млрд. протягом прогнозованого періоду), глобальні кліматичні зміни, поширення небезпечних хвороб.
4. Зростання потенціалу конфліктності у світі, що насамперед пов’язано зі зростанням розриву між багатими та бідними, збереженням високого рівня терористичної активності й неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та технологій подвійного призначення, міжетнічної ворожнечі, радикального фундаменталізму.
Останніми місяцями провідним чинником змін стратегічної ситуації у світі стала глобальна фінансово-економічна криза, яка, за оцінками багатьох чільних експертів, триватиме не один рік. Показовим є виступ Дж. Сороса 22.02.2009 року в Колумбійському університеті. За його, і не лише його, прогнозами, наслідком кризи стане суттєва перебудова світової фінансової системи й економіки загалом, що, у свою чергу, визначить істотні трансформації політичної системи.
Фінансова економічна криза поступово змінює як позиції провідних міжнародних гравців, так і їхній потенціал. Причому оцінити такий вплив як однозначно негативний чи позитивний — неможливо. Обмеження фінансових можливостей стримує політ фантазії політиків, а отже зробить реальнішими і більш обмеженими цілі й завдання політики окремих держав, хоча водночас подальше падіння, не виключено, призводитиме до агресивності та відчаю.
І першим наслідком економічних проблем стало зростання національного егоїзму. На світових перехрестях провідні світові лідери, включно з надто далекими від лібералізму, клянуться у вірності й відданості високим ідеалам свободи та вільної міжнародної економічної конкуренції. Натомість на практиці вдаються до протекціоністських заходів.
Отже, відбувається відносне послаблення міжнародних структур на користь національних. Після багаторічного розмивання суверенітету тенденцією часу стає певне зміцнення національної держави. Зазначене насамперед позначається на сфері безпеки. Отже, слід очікувати посилення важливості двосторонніх відносин, безпекових гарантій тощо.
Проектуючи ці чинники на Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, провідне місце в якому посідає Україна, слід усвідомити, що в окресленій перспективі це вже далеко не центр світу, а, швидше, певна геополітична провінція. На щастя, і велика дуга нестабільності, що протягнулася від Близького Сходу (Ліван) через Ірак та Іран до Афганістану і Пакистану, оминає цей регіон.
Отже, безпекове середовище навколо України, зберігаючи гостроту й конфліктність, може втратити пріоритетність для країн Заходу в контексті першочерговості вирішення своїх проблем.
У цьому середовищі наявна й низка специфічних викликів для України. Серед них основні такі:
1. Міжнародна правова система підтримки загальноєвропейської та світової безпеки перебуває у стадії руйнування. У час, коли засади нової системи ще не визначені, простежуються спроби демонтувати основи наявної. Зокрема Росія ініціює питання про створення нової системи безпеки шляхом як перегляду основоположних рішень ОБСЄ, так і ревізії договорів у сфері контролю над озброєнням, повноправною учасницею яких є Україна.
2. Членство України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, партнерські відносини з НАТО і ЄС не створюють надійних механізмів захисту національної безпеки. Гарантії, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної зброї у 1994 році, інституційно не оформлені і фактично не виконуються.
Ядерні держави — постійні члени Ради Безпеки ООН або ігнорують свої гарантії, надані Україні, або трактують їх як юридично необов’язкові, суто політичні декларації. Консультації з зазначених питань, що ініціювалися Україною на міжнародних форумах і на двосторонньому рівні протягом 2008 року, дали обмежені результати.
Виняток становлять лише США, які підтвердили свої гарантії підписанням 19 грудня 2008 року у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство. Діалог з іншими країнами триває.
3. Загальмувався процес приєднання України до Євроатлантичної системи колективної безпеки, хоча це завдання протягом останніх років було і є головним зовнішньополітичним пріоритетом. Провідні країни Європи та США на самітах країн НАТО під час газового конфлікту продемонстрували неготовність до ускладнень у відносинах з РФ заради підтримки інтересів України. Для Києва це, попри всі запевнення, обумовлює стан невизначеності і необхідність пошуку дій, адекватних ситуації.
На наш погляд, останні заяви Генерального секретаря Яапа де Хооп Схеффера у Кракові щодо продовження розширення альянсу із врахуванням інтересів Росії свідчать про відсутність нових підходів і певний інтелектуально-вольовий вакуум у Брюсселі. Тим більше, не можна не помічати, що, попри наявні проблеми, посилюється трансатлантична солідарність.
Про це свідчать як дані соціологічних опитувань у країнах Європи, посилання на які наводилися у «Дзеркалі тижня», так і дії провідних європейських політиків. Ідеться, зокрема, про рішення Н.Саркозі повернути Францію у військову організацію НАТО та його заяву про НАТО і ЄС як два стовпи Європи (Мюнхенська конференція 2009 року).
4. Щодо Євросоюзу. Основною проблемою східної політики Європи є неспроможність ефективно узгоджувати у режимі реального часу безпекові вимоги і проблеми, пов’язані з розвитком процесів демократизації в країнах-сусідах. У середньостроковому вимірі ЄС потребує від східних держав насамперед безпеки, а отже — передбачуваності. Водночас фундаментальні інтереси Європи вимагають демократизації, яка у тактичній перспективі призводить до стрімкого зростання викликів. Поки що примирити й збалансувати ці дві складові не вдається, але від них суттєво залежатиме ефективність подальших дій ЄС на своїх східних теренах.
5. Досить реальна загроза воєнної ескалації поблизу кордонів України через наявність так званих «заморожених» конфліктів у регіоні. Підтвердженням таких реалій стало російсько-грузинське збройне зіткнення. Не тотожною за формою, але близькою за змістом стала і друга російсько-українська газова війна 2009 року. Показово, що в цих випадках Кремль грав за своїми правилами, визначав час, напрямок і місце удару, володів стратегічною і тактичною ініціативою.
Особливо наголосимо на масштабності цілей Росії: контроль над Кавказом, над українською газотранспортною системою, просування проектів Північного і Південного газових потоків — достойні завдання.
Аналіз конфліктів доводить, що керівництво РФ готове боротися за відродження свого домінування на території колишнього Радянського Союзу всіма доступними засобами, із застосуванням воєнної сили включно. А по-друге, на жаль, мусимо дійти й такого висновку: США та ЄС наразі не мають бажання і не володіють необхідними інструментами, застосування яких унеможливило б реалізацію Кремлем своєї стратегії щодо приборкання непокірних країн на теренах СРСР.
І нині, після практично повного відновлення відносин між Росією та НАТО, можна констатувати: Кремль свої завдання блискуче виконав. А, відповідно, російські апетити зростатимуть, і річ не в якійсь сутнісній зіпсованості Москви, все набагато простіше: Росія всю свою історію робила тільки те, що їй дозволяли, а межі дозволеного завжди визначалися дослідним шляхом.
6. Поширення традиційних та формування нових глобальних ризиків і загроз (тероризм, наркотрафік, розповсюдження ЗМУ, піратство, торгівля людьми тощо).
Україна — одна з найактивніших транзитних країн, яка пов’язує країни Сходу і Заходу. Це створює серйозні загрози того, що її транзитний потенціал використовуватиметься для нелегальної міграції, постачання наркотиків, діяльності міжнародних злочинних угруповань, які займаються торгівлею людьми, розповсюдженням ЗМУ. Появі й існуванню цих проблем сприяє невирішеність питань прикордонного режиму, демаркації і делімітації кордону з Молдовою, РФ та Білоруссю.
Звідси: слід інтенсифікувати співпрацю у цій сфері з країнами-партнерами, вдосконалення міграційного законодавства відповідно до міжнародних норм, зміцнення режиму функціонування кордонів, особливо на північно-східній ділянці, створення баз даних щодо перебування на території України мігрантів і членів міжнародних кримінальних угруповань.
Варто використати досвід, отриманий під час виконання Меморандуму про взаєморозуміння між урядами України та Молдови і Європейською комісією щодо надання нею допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова.
7. Але найбільшою проблемою постає Росія. Нинішня ситуація дає Москві останній шанс для імперської силової політики. За оцінками американського розвідувального товариства для сенату США від 12.02.2009 року, призовні ресурси російської армії скоротяться вдвічі уже в період між 2005 і 2018 роками.
Про загальні демографічні проблеми, про Сибір, Далекий Схід і Китай, який, дуже ймовірно, протягом найближчих десятиліть буде змушений через внутрішні проблеми перейти до територіальної експансії, можна не говорити.
Те, чого Росія досягне найближчими роками, стане її ресурсом на тривалу перспективу. А отже, слід очікувати рішучого російського наступу на всіх лініях. І жодна фінансова чи економічна криза не зупинить цього маршу. Можливі тільки тактичні зміни.
Між Росією та Україною точиться «війна заяв». І, хоча для цього використовуються різні приводи, деякі з них можуть призвести до серйозної кризи у відносинах двох країн. По приклади не треба далеко ходити. Газові протистояння 2006 і 2009 років супроводжувалися такими інформаційними кампаніями, які, без перебільшення, можна зарахувати до інформаційних війн.
Аналізуючи поведінку Росії, слід звернути увагу на дату — 25 грудня 2008 року. Саме тоді відбулося закрите засідання Державної ради та Ради безпеки РФ, на якому обговорювалися питання стратегії РФ щодо країн СНД. Нам нічого не відомо про ухвалені там рішення, проте показово, що жодного витікання інформації із засідання не сталося.
Понад те, російська офіційна преса, яка зазвичай дуже розлого коментує всі дії Кремля, на цей раз обмежилася передруком вступного слова Д.Медвєдєва. Не хочеться здаватися поганими пророками, але вважаємо, що 25 грудня минулого року в Кремлі було прийнято рішення, масштаб яких стане зрозумілим тільки згодом.
І ще один дуже важливий момент: останнім часом істотно змінилися тон і теми російської пропаганди. Знову активно тиражуються міфи про доброго, хоч і хитрого телепня-українця-малороса і підступну католицьку Галичину, яка вводить добрих малоросів у «шатость», підбиває їх на підступні дії проти Москви.
Водночас у пресі, на телебаченні й насамперед в Інтернеті активно мусується тема «неминучої вже у 2010 році війни між американською маріонеткою — помаранчевою Україною та Росією». Лише протягом першого тижня березня 2009 року в Росії і в Україні на російські гроші вийшло чотири книжки на цю тему.
Вважаємо, що ймовірність такого розвитку подій низька. Такі сценарії можливі, але їх причиною буде не лихий намір, а помилкова оцінка ситуації або нездатність прорахувати наслідки, хоча кризи, як відомо, розвиваються за власною логікою. Проте це не знімає питання — для чого роздмухують такі речі?
Але було б необ’єктивно у відносинах між Росією і Україною вбачати лише «руку Москви». Внутрішня нестабільність робить Україну вразливою на міжнародній арені, шкодить її національній безпеці. Деякі політичні сили у пошуках зовнішньої підтримки та на догоду кон’юнктурним електоральним настроям схильні ігнорувати законодавчо визначені національні інтереси.
Для прикладу можна згадати як відверто віктимну поведінку частини українських еліт під час газового конфлікту на користь російських інтересів, так і показову реакцію так званої опозиції на абсолютно позитивне для Києва рішення Гаазького міжнародного суду у справі про розподіл морського шельфу в районі острова Зміїний між Україною і Румунією. Окремі висококомпетентні критики добалакалися до того, що йдеться начебто про переділ кордонів у Європі.
Усе це накладається на недостатню спроможність демократичних інститутів, їхню корумпованість. На засіданні ради з прав людини ООН 09.03.2009 року прозвучала занепокоєність із приводу «нестримної корупції в Україні, що просякнула всю правоохоронну систему». А слабкість, як відомо, провокує. Проте про зазначене, про проблеми української еліти і демократичних інститутів уже говорено-переговорено, у тому числі й авторами статті.
Наголосимо лише, що проблемою є неспроможність багатьох представників українських правлячих сил сприйняти національні інтереси і поставити їх вище за особисті, їхня нездатність думати більш ніж на два кроки наперед. Зазначене практично унеможливлює стратегічне планування у державних інститутах, а отже — докорінно ускладнює діяльність із забезпечення національної безпеки Української держави у сьогоднішніх надскладних умовах.
Важко сподіватися на принципову зміну ситуації в Україні найближчими роками. Вибори 2010 року не змінять українську еліту, а отже, інститути влади не стануть набагато ефективнішими. Найкраще, що можна зробити, — змінити виборче законодавство. Певний консенсус із цієї проблеми починає складатися.
Для швидкого вступу до НАТО втрачено час. Як свого часу зазначав Брюс Джексон, Україна може вступити до альянсу між 2004 і 2008 роками. Тепер практичних можливостей для ефективного руху на цьому напрямі немає, як через внутрішні проблеми України, так і через проблеми самого НАТО.
У цих умовах слід сказати чітке «ні» деклараціям, а натомість активно вести пошук інших шляхів співробітництва з альянсом.
По-перше, це ширша участь України у виробленні стратегічних концепцій альянсу та водночас повніше врахування цих концепцій у безпековому плануванні України.
По-друге, розвиток практичних можливостей для України співпрацювати з НАТО, насамперед США, а також країнами ЄС у оборонній і безпековій площинах. Україна як повинна отримати реальні результати для своєї безпеки, так і бути реальним контриб’ютором євроатлантичної безпеки. Йдеться і про логістику, і про планування, і про пряму взаємодію не лише військ, а й спецслужб.
По-третє, необхідно продовжувати інформаційну кампанію щодо НАТО, змінивши акценти від часто недолугої пропаганди відверто радянського штибу до реального інформування населення про те, що таке альянс. Використати для цього можливості Національної щорічної програми.
Водночас слід відмовитися від уявлення про безальтернативність можливих напрямів національної безпеки (або позаблоковість, або нейтральність, або система колективної безпеки). В умовах невизначеності раціонально, хоча б протягом 2009—2012 років, орієнтуватися на інший підхід, який передбачає паралельне вжиття заходів за кількома напрямами, без відмови від законодавчо визначених пріоритетів:
1. Зміцнення власних оборонних можливостей, зокрема шляхом створення неядерних стратегічних сил стримування.
2. Посилення зовнішніх гарантій України, які надані їй «де-юре» ядерними країнами у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ і зафіксовані у Будапештському меморандумі 1994 року.
3. Підтримка ініціативи Східного партнерства, яке можна розглядати як певний паліатив, запропонований ЄС для розвитку України та інших країн Східної Європи. Наповнення цієї рамкової пропозиції конкретним змістом, зокрема у безпековому вимірі, має стати пріоритетним завданням політики нашої держави на найближчі роки.
4. Підсилення рівня співробітництва з ЄС у рамках Європейської політики безпеки і оборони. Йдеться, у тому числі, про участь України в миротворчих місіях, зокрема на Балканах, Європейській політиці з протидії актуальним загрозам (тероризм, бізнес-злочинність, енергетика, кібер-загрози і т.ін.).
5. Поглиблення співпраці з Радою Європи у рамках роботи Групи Помпіду (група співробітництва у боротьбі проти зловживання і незаконного транспортування наркотиків) і GRECO (група держав з протидії корупції РЄ).
6. Відновлення і розвиток діалогу з Російською Федерацією з усіх актуальних проблем двосторонніх відносин, одним із механізмів якого може стати використання відповідних положень Великого договору 1997 року.
7. І насамкінець. Неефективність, а подекуди і відверта неспроможність державних інститутів, хоч як боляче про це писати, вимагають від громадянського суспільства посилити свій вплив. Наявність неабиякого потенціалу доводить Талліннська оцінка безпекової ситуації, підготовлена організаціями третього сектору під орудою Центру О.Разумкова.
Загалом, українська безпека неможлива без суспільної і політичної злагоди, без серйозної ролі неурядового сектору. Отже, перед нами довга дорога до безпечної європейської, демократичної України. Пройти її необхідно всьому суспільству разом.
Дзеркало тижня | dt.ua
За цими оцінками, система міжнародних відносин кардинально змінюється у напрямі формування багатополярного світу. При цьому відбувається:
1. Зростання потужності нових центрів сили та поглиблення глобалізаційних процесів.
2. Переміщення центру економічного впливу із Заходу на Схід, що не виключає перенесення промислових потужностей та цілих економічних галузей до країн Азійського регіону.
3. Значне загострення глобальних проблем людства. Йдеться передусім про загострення конкурентної боротьби за енергоносії, продукти харчування та питну воду, ускладнення демографічної ситуації (людство зросте на 1,2 млрд. протягом прогнозованого періоду), глобальні кліматичні зміни, поширення небезпечних хвороб.
4. Зростання потенціалу конфліктності у світі, що насамперед пов’язано зі зростанням розриву між багатими та бідними, збереженням високого рівня терористичної активності й неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та технологій подвійного призначення, міжетнічної ворожнечі, радикального фундаменталізму.
Останніми місяцями провідним чинником змін стратегічної ситуації у світі стала глобальна фінансово-економічна криза, яка, за оцінками багатьох чільних експертів, триватиме не один рік. Показовим є виступ Дж. Сороса 22.02.2009 року в Колумбійському університеті. За його, і не лише його, прогнозами, наслідком кризи стане суттєва перебудова світової фінансової системи й економіки загалом, що, у свою чергу, визначить істотні трансформації політичної системи.
Фінансова економічна криза поступово змінює як позиції провідних міжнародних гравців, так і їхній потенціал. Причому оцінити такий вплив як однозначно негативний чи позитивний — неможливо. Обмеження фінансових можливостей стримує політ фантазії політиків, а отже зробить реальнішими і більш обмеженими цілі й завдання політики окремих держав, хоча водночас подальше падіння, не виключено, призводитиме до агресивності та відчаю.
І першим наслідком економічних проблем стало зростання національного егоїзму. На світових перехрестях провідні світові лідери, включно з надто далекими від лібералізму, клянуться у вірності й відданості високим ідеалам свободи та вільної міжнародної економічної конкуренції. Натомість на практиці вдаються до протекціоністських заходів.
Отже, відбувається відносне послаблення міжнародних структур на користь національних. Після багаторічного розмивання суверенітету тенденцією часу стає певне зміцнення національної держави. Зазначене насамперед позначається на сфері безпеки. Отже, слід очікувати посилення важливості двосторонніх відносин, безпекових гарантій тощо.
Проектуючи ці чинники на Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, провідне місце в якому посідає Україна, слід усвідомити, що в окресленій перспективі це вже далеко не центр світу, а, швидше, певна геополітична провінція. На щастя, і велика дуга нестабільності, що протягнулася від Близького Сходу (Ліван) через Ірак та Іран до Афганістану і Пакистану, оминає цей регіон.
Отже, безпекове середовище навколо України, зберігаючи гостроту й конфліктність, може втратити пріоритетність для країн Заходу в контексті першочерговості вирішення своїх проблем.
У цьому середовищі наявна й низка специфічних викликів для України. Серед них основні такі:
1. Міжнародна правова система підтримки загальноєвропейської та світової безпеки перебуває у стадії руйнування. У час, коли засади нової системи ще не визначені, простежуються спроби демонтувати основи наявної. Зокрема Росія ініціює питання про створення нової системи безпеки шляхом як перегляду основоположних рішень ОБСЄ, так і ревізії договорів у сфері контролю над озброєнням, повноправною учасницею яких є Україна.
2. Членство України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, партнерські відносини з НАТО і ЄС не створюють надійних механізмів захисту національної безпеки. Гарантії, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної зброї у 1994 році, інституційно не оформлені і фактично не виконуються.
Ядерні держави — постійні члени Ради Безпеки ООН або ігнорують свої гарантії, надані Україні, або трактують їх як юридично необов’язкові, суто політичні декларації. Консультації з зазначених питань, що ініціювалися Україною на міжнародних форумах і на двосторонньому рівні протягом 2008 року, дали обмежені результати.
Виняток становлять лише США, які підтвердили свої гарантії підписанням 19 грудня 2008 року у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство. Діалог з іншими країнами триває.
3. Загальмувався процес приєднання України до Євроатлантичної системи колективної безпеки, хоча це завдання протягом останніх років було і є головним зовнішньополітичним пріоритетом. Провідні країни Європи та США на самітах країн НАТО під час газового конфлікту продемонстрували неготовність до ускладнень у відносинах з РФ заради підтримки інтересів України. Для Києва це, попри всі запевнення, обумовлює стан невизначеності і необхідність пошуку дій, адекватних ситуації.
На наш погляд, останні заяви Генерального секретаря Яапа де Хооп Схеффера у Кракові щодо продовження розширення альянсу із врахуванням інтересів Росії свідчать про відсутність нових підходів і певний інтелектуально-вольовий вакуум у Брюсселі. Тим більше, не можна не помічати, що, попри наявні проблеми, посилюється трансатлантична солідарність.
Про це свідчать як дані соціологічних опитувань у країнах Європи, посилання на які наводилися у «Дзеркалі тижня», так і дії провідних європейських політиків. Ідеться, зокрема, про рішення Н.Саркозі повернути Францію у військову організацію НАТО та його заяву про НАТО і ЄС як два стовпи Європи (Мюнхенська конференція 2009 року).
4. Щодо Євросоюзу. Основною проблемою східної політики Європи є неспроможність ефективно узгоджувати у режимі реального часу безпекові вимоги і проблеми, пов’язані з розвитком процесів демократизації в країнах-сусідах. У середньостроковому вимірі ЄС потребує від східних держав насамперед безпеки, а отже — передбачуваності. Водночас фундаментальні інтереси Європи вимагають демократизації, яка у тактичній перспективі призводить до стрімкого зростання викликів. Поки що примирити й збалансувати ці дві складові не вдається, але від них суттєво залежатиме ефективність подальших дій ЄС на своїх східних теренах.
5. Досить реальна загроза воєнної ескалації поблизу кордонів України через наявність так званих «заморожених» конфліктів у регіоні. Підтвердженням таких реалій стало російсько-грузинське збройне зіткнення. Не тотожною за формою, але близькою за змістом стала і друга російсько-українська газова війна 2009 року. Показово, що в цих випадках Кремль грав за своїми правилами, визначав час, напрямок і місце удару, володів стратегічною і тактичною ініціативою.
Особливо наголосимо на масштабності цілей Росії: контроль над Кавказом, над українською газотранспортною системою, просування проектів Північного і Південного газових потоків — достойні завдання.
Аналіз конфліктів доводить, що керівництво РФ готове боротися за відродження свого домінування на території колишнього Радянського Союзу всіма доступними засобами, із застосуванням воєнної сили включно. А по-друге, на жаль, мусимо дійти й такого висновку: США та ЄС наразі не мають бажання і не володіють необхідними інструментами, застосування яких унеможливило б реалізацію Кремлем своєї стратегії щодо приборкання непокірних країн на теренах СРСР.
І нині, після практично повного відновлення відносин між Росією та НАТО, можна констатувати: Кремль свої завдання блискуче виконав. А, відповідно, російські апетити зростатимуть, і річ не в якійсь сутнісній зіпсованості Москви, все набагато простіше: Росія всю свою історію робила тільки те, що їй дозволяли, а межі дозволеного завжди визначалися дослідним шляхом.
6. Поширення традиційних та формування нових глобальних ризиків і загроз (тероризм, наркотрафік, розповсюдження ЗМУ, піратство, торгівля людьми тощо).
Україна — одна з найактивніших транзитних країн, яка пов’язує країни Сходу і Заходу. Це створює серйозні загрози того, що її транзитний потенціал використовуватиметься для нелегальної міграції, постачання наркотиків, діяльності міжнародних злочинних угруповань, які займаються торгівлею людьми, розповсюдженням ЗМУ. Появі й існуванню цих проблем сприяє невирішеність питань прикордонного режиму, демаркації і делімітації кордону з Молдовою, РФ та Білоруссю.
Звідси: слід інтенсифікувати співпрацю у цій сфері з країнами-партнерами, вдосконалення міграційного законодавства відповідно до міжнародних норм, зміцнення режиму функціонування кордонів, особливо на північно-східній ділянці, створення баз даних щодо перебування на території України мігрантів і членів міжнародних кримінальних угруповань.
Варто використати досвід, отриманий під час виконання Меморандуму про взаєморозуміння між урядами України та Молдови і Європейською комісією щодо надання нею допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова.
7. Але найбільшою проблемою постає Росія. Нинішня ситуація дає Москві останній шанс для імперської силової політики. За оцінками американського розвідувального товариства для сенату США від 12.02.2009 року, призовні ресурси російської армії скоротяться вдвічі уже в період між 2005 і 2018 роками.
Про загальні демографічні проблеми, про Сибір, Далекий Схід і Китай, який, дуже ймовірно, протягом найближчих десятиліть буде змушений через внутрішні проблеми перейти до територіальної експансії, можна не говорити.
Те, чого Росія досягне найближчими роками, стане її ресурсом на тривалу перспективу. А отже, слід очікувати рішучого російського наступу на всіх лініях. І жодна фінансова чи економічна криза не зупинить цього маршу. Можливі тільки тактичні зміни.
Між Росією та Україною точиться «війна заяв». І, хоча для цього використовуються різні приводи, деякі з них можуть призвести до серйозної кризи у відносинах двох країн. По приклади не треба далеко ходити. Газові протистояння 2006 і 2009 років супроводжувалися такими інформаційними кампаніями, які, без перебільшення, можна зарахувати до інформаційних війн.
Аналізуючи поведінку Росії, слід звернути увагу на дату — 25 грудня 2008 року. Саме тоді відбулося закрите засідання Державної ради та Ради безпеки РФ, на якому обговорювалися питання стратегії РФ щодо країн СНД. Нам нічого не відомо про ухвалені там рішення, проте показово, що жодного витікання інформації із засідання не сталося.
Понад те, російська офіційна преса, яка зазвичай дуже розлого коментує всі дії Кремля, на цей раз обмежилася передруком вступного слова Д.Медвєдєва. Не хочеться здаватися поганими пророками, але вважаємо, що 25 грудня минулого року в Кремлі було прийнято рішення, масштаб яких стане зрозумілим тільки згодом.
І ще один дуже важливий момент: останнім часом істотно змінилися тон і теми російської пропаганди. Знову активно тиражуються міфи про доброго, хоч і хитрого телепня-українця-малороса і підступну католицьку Галичину, яка вводить добрих малоросів у «шатость», підбиває їх на підступні дії проти Москви.
Водночас у пресі, на телебаченні й насамперед в Інтернеті активно мусується тема «неминучої вже у 2010 році війни між американською маріонеткою — помаранчевою Україною та Росією». Лише протягом першого тижня березня 2009 року в Росії і в Україні на російські гроші вийшло чотири книжки на цю тему.
Вважаємо, що ймовірність такого розвитку подій низька. Такі сценарії можливі, але їх причиною буде не лихий намір, а помилкова оцінка ситуації або нездатність прорахувати наслідки, хоча кризи, як відомо, розвиваються за власною логікою. Проте це не знімає питання — для чого роздмухують такі речі?
Але було б необ’єктивно у відносинах між Росією і Україною вбачати лише «руку Москви». Внутрішня нестабільність робить Україну вразливою на міжнародній арені, шкодить її національній безпеці. Деякі політичні сили у пошуках зовнішньої підтримки та на догоду кон’юнктурним електоральним настроям схильні ігнорувати законодавчо визначені національні інтереси.
Для прикладу можна згадати як відверто віктимну поведінку частини українських еліт під час газового конфлікту на користь російських інтересів, так і показову реакцію так званої опозиції на абсолютно позитивне для Києва рішення Гаазького міжнародного суду у справі про розподіл морського шельфу в районі острова Зміїний між Україною і Румунією. Окремі висококомпетентні критики добалакалися до того, що йдеться начебто про переділ кордонів у Європі.
Усе це накладається на недостатню спроможність демократичних інститутів, їхню корумпованість. На засіданні ради з прав людини ООН 09.03.2009 року прозвучала занепокоєність із приводу «нестримної корупції в Україні, що просякнула всю правоохоронну систему». А слабкість, як відомо, провокує. Проте про зазначене, про проблеми української еліти і демократичних інститутів уже говорено-переговорено, у тому числі й авторами статті.
Наголосимо лише, що проблемою є неспроможність багатьох представників українських правлячих сил сприйняти національні інтереси і поставити їх вище за особисті, їхня нездатність думати більш ніж на два кроки наперед. Зазначене практично унеможливлює стратегічне планування у державних інститутах, а отже — докорінно ускладнює діяльність із забезпечення національної безпеки Української держави у сьогоднішніх надскладних умовах.
Важко сподіватися на принципову зміну ситуації в Україні найближчими роками. Вибори 2010 року не змінять українську еліту, а отже, інститути влади не стануть набагато ефективнішими. Найкраще, що можна зробити, — змінити виборче законодавство. Певний консенсус із цієї проблеми починає складатися.
Для швидкого вступу до НАТО втрачено час. Як свого часу зазначав Брюс Джексон, Україна може вступити до альянсу між 2004 і 2008 роками. Тепер практичних можливостей для ефективного руху на цьому напрямі немає, як через внутрішні проблеми України, так і через проблеми самого НАТО.
У цих умовах слід сказати чітке «ні» деклараціям, а натомість активно вести пошук інших шляхів співробітництва з альянсом.
По-перше, це ширша участь України у виробленні стратегічних концепцій альянсу та водночас повніше врахування цих концепцій у безпековому плануванні України.
По-друге, розвиток практичних можливостей для України співпрацювати з НАТО, насамперед США, а також країнами ЄС у оборонній і безпековій площинах. Україна як повинна отримати реальні результати для своєї безпеки, так і бути реальним контриб’ютором євроатлантичної безпеки. Йдеться і про логістику, і про планування, і про пряму взаємодію не лише військ, а й спецслужб.
По-третє, необхідно продовжувати інформаційну кампанію щодо НАТО, змінивши акценти від часто недолугої пропаганди відверто радянського штибу до реального інформування населення про те, що таке альянс. Використати для цього можливості Національної щорічної програми.
Водночас слід відмовитися від уявлення про безальтернативність можливих напрямів національної безпеки (або позаблоковість, або нейтральність, або система колективної безпеки). В умовах невизначеності раціонально, хоча б протягом 2009—2012 років, орієнтуватися на інший підхід, який передбачає паралельне вжиття заходів за кількома напрямами, без відмови від законодавчо визначених пріоритетів:
1. Зміцнення власних оборонних можливостей, зокрема шляхом створення неядерних стратегічних сил стримування.
2. Посилення зовнішніх гарантій України, які надані їй «де-юре» ядерними країнами у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ і зафіксовані у Будапештському меморандумі 1994 року.
3. Підтримка ініціативи Східного партнерства, яке можна розглядати як певний паліатив, запропонований ЄС для розвитку України та інших країн Східної Європи. Наповнення цієї рамкової пропозиції конкретним змістом, зокрема у безпековому вимірі, має стати пріоритетним завданням політики нашої держави на найближчі роки.
4. Підсилення рівня співробітництва з ЄС у рамках Європейської політики безпеки і оборони. Йдеться, у тому числі, про участь України в миротворчих місіях, зокрема на Балканах, Європейській політиці з протидії актуальним загрозам (тероризм, бізнес-злочинність, енергетика, кібер-загрози і т.ін.).
5. Поглиблення співпраці з Радою Європи у рамках роботи Групи Помпіду (група співробітництва у боротьбі проти зловживання і незаконного транспортування наркотиків) і GRECO (група держав з протидії корупції РЄ).
6. Відновлення і розвиток діалогу з Російською Федерацією з усіх актуальних проблем двосторонніх відносин, одним із механізмів якого може стати використання відповідних положень Великого договору 1997 року.
7. І насамкінець. Неефективність, а подекуди і відверта неспроможність державних інститутів, хоч як боляче про це писати, вимагають від громадянського суспільства посилити свій вплив. Наявність неабиякого потенціалу доводить Талліннська оцінка безпекової ситуації, підготовлена організаціями третього сектору під орудою Центру О.Разумкова.
Загалом, українська безпека неможлива без суспільної і політичної злагоди, без серйозної ролі неурядового сектору. Отже, перед нами довга дорога до безпечної європейської, демократичної України. Пройти її необхідно всьому суспільству разом.
Дзеркало тижня | dt.ua
27 March, 2009
У Харкові - практично епідемія туберкульозу
Захворюваність на туберкульоз у місті Харкові має характер епідемії.
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у повідомленні міської санітарно-епідеміологічної станції, розміщеному на офіційному сайті Харківської міськради.
У повідомленні зазначається, що в 2007-2008 роках спостерігалося зниження захворюваності на туберкульоз за останні 14 років. У 2007 році рівень захворюваності був нижчим, ніж попереднього року, на 15,3%, у 2008 році - на 2,2% (за прогнозом зростання до 60 хворих на 100 тисяч населення).
Проте, йдеться у повідомленні, захворюваність можна розцінювати як епідемічну, оскільки рівень захворюваності населення 6 районів вищий за середньоміський - 54,2 на 100 тисяч населення.
Захворюваність дітей на туберкульоз зросла у 2008 році на 17,1%, порівняно з 2007 роком.
Показник смертності від туберкульозу збільшився на 22,8%, порівняно з 2007 роком.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у повідомленні міської санітарно-епідеміологічної станції, розміщеному на офіційному сайті Харківської міськради.
У повідомленні зазначається, що в 2007-2008 роках спостерігалося зниження захворюваності на туберкульоз за останні 14 років. У 2007 році рівень захворюваності був нижчим, ніж попереднього року, на 15,3%, у 2008 році - на 2,2% (за прогнозом зростання до 60 хворих на 100 тисяч населення).
Проте, йдеться у повідомленні, захворюваність можна розцінювати як епідемічну, оскільки рівень захворюваності населення 6 районів вищий за середньоміський - 54,2 на 100 тисяч населення.
Захворюваність дітей на туберкульоз зросла у 2008 році на 17,1%, порівняно з 2007 роком.
Показник смертності від туберкульозу збільшився на 22,8%, порівняно з 2007 роком.
unian.net
12 March, 2009
Чи готові українці вийти на вулиці (опитування Центру Разумкова)
Переважна більшість громадян України вважають, що події в державі розвиваються у неправильному напрямі, відчули на собі вплив економічної кризи, в результаті чого протестні настрої в суспільстві зросли майже вдвічі у порівнянні з груднем 2008 року.
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні повідомив директор соціологічної служби Українського центру економічних та політичних досліджень імені Разумкова Андрій БИЧЕНКО, оприлюднюючи на прес-конференції у Києві результати опитування думки громадян України про владу, політиків і ситуацію в державі.
Аналіз отриманих результатів засвідчив, що лише 4% респондентів вважають, що ситуація в Україні розвивається у правильному напрямі. Натомість 85,3% опитаних дотримуються протилежної думки. Ці показники, за словами експерта, не змінилися з грудня минулого року, і з одного боку є добрими, бо свідчать хоча б про якусь стабільність, а з другого – поганими, тому що стабілізувалися на дуже низькому рівні.
Дуже незначну підтримку опитані висловили центральним органам влади. Так, роботу уряду не підтримують 63,7% опитаних, Верховної Ради - 70,3%, Президента - 72,7% і Нацбанку - 74,9%. Найвищий рівень повної підтримки люди надали діяльності уряду (2,2% респондентів), трохи менше – Президенту (2%), зовсім мало – Нацбанку (0,9%) і найменше – Верховній Раді (0,6%).
Переважна більшість опитаних (83,2%) також підтвердили, що економічна криза торкнулася їх особисто, в той час як у грудні 2008 року таких було майже на 10% менше (73,8%). Серед наслідків, що найбільше вплинули на їхнє життя, респонденти назвали зростання цін і тарифів (68,5% усіх опитаних), зниження рівня доходів (44,8%), зменшення впевненості у завтрашньому дні (43,7%) та погіршення якості харчування (39,4%).
Як наслідок, майже вдвічі, з грудня минулого року, зросла кількість респондентів, готових взяти участь в акціях протесту. Зокрема, хоча б в одній із законних форм протесту (мітинги, демонстрації, страйки тощо) - 42,2% (у грудні – 26,6% опитаних), хоча б в одній із незаконних форм протесту (несанкціоновані мітинги, блокування руху транспорту тощо) - 23,8% (у грудні - 17,5%).
Натомість не схильні брати участі в жодній із форм протесту 46,8% опитаних (у грудні - 58,6%).
Опитування думки громадян України про владу, політиків і ситуацію в державі проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 27 лютого по 5 березня. Було опитано 2012 респондентів віком від 18 років у 129 населених пунктах всіх областей та АР Крим. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні повідомив директор соціологічної служби Українського центру економічних та політичних досліджень імені Разумкова Андрій БИЧЕНКО, оприлюднюючи на прес-конференції у Києві результати опитування думки громадян України про владу, політиків і ситуацію в державі.
Аналіз отриманих результатів засвідчив, що лише 4% респондентів вважають, що ситуація в Україні розвивається у правильному напрямі. Натомість 85,3% опитаних дотримуються протилежної думки. Ці показники, за словами експерта, не змінилися з грудня минулого року, і з одного боку є добрими, бо свідчать хоча б про якусь стабільність, а з другого – поганими, тому що стабілізувалися на дуже низькому рівні.
Дуже незначну підтримку опитані висловили центральним органам влади. Так, роботу уряду не підтримують 63,7% опитаних, Верховної Ради - 70,3%, Президента - 72,7% і Нацбанку - 74,9%. Найвищий рівень повної підтримки люди надали діяльності уряду (2,2% респондентів), трохи менше – Президенту (2%), зовсім мало – Нацбанку (0,9%) і найменше – Верховній Раді (0,6%).
Переважна більшість опитаних (83,2%) також підтвердили, що економічна криза торкнулася їх особисто, в той час як у грудні 2008 року таких було майже на 10% менше (73,8%). Серед наслідків, що найбільше вплинули на їхнє життя, респонденти назвали зростання цін і тарифів (68,5% усіх опитаних), зниження рівня доходів (44,8%), зменшення впевненості у завтрашньому дні (43,7%) та погіршення якості харчування (39,4%).
Як наслідок, майже вдвічі, з грудня минулого року, зросла кількість респондентів, готових взяти участь в акціях протесту. Зокрема, хоча б в одній із законних форм протесту (мітинги, демонстрації, страйки тощо) - 42,2% (у грудні – 26,6% опитаних), хоча б в одній із незаконних форм протесту (несанкціоновані мітинги, блокування руху транспорту тощо) - 23,8% (у грудні - 17,5%).
Натомість не схильні брати участі в жодній із форм протесту 46,8% опитаних (у грудні - 58,6%).
Опитування думки громадян України про владу, політиків і ситуацію в державі проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 27 лютого по 5 березня. Було опитано 2012 респондентів віком від 18 років у 129 населених пунктах всіх областей та АР Крим. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
unian.net
28 February, 2009
Як рятуватиме себе будівельна олігархія
Мені якось забракло часу розібратися – що ж такого особливого міститься в Законі України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», прийнятому наприкінці 2008 року, і чи допоможе він видряпатися з нинішньої економічної кризи. Але коли з’явилась така можливість і я уважно, як кажуть, з олівцем у руках, прочитав цей закон, то просто жахнувся... Зразу прийшов на думку вислів: кому війна, а кому рідна мати...
Зухвала суміш неграмотності та лобізму
Такої зухвалої суміші неграмотності (у прямому сенсі цього слова) та лобізму інтересів власників будівельних компаній, я давно вже не бачив. Усі свої проблеми вони нахабно збираються розв’язати за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян, які інвестували кошти в будівництво житла, до того ж узявши іпотечні кредити й потрапивши в складне фінансове становище – унаслідок не так світової кризи, як економічного невігластва, популізму та корупції урядовців і центробанку країни.
Усі лобістські новели потрапили в цей закон невипадково. Це справа рук тих, хто на тлі галасливих заяв про «щоденну наполегливу працю з пошуку виходу з кризи та про турботу за долю країни» її цілеспрямовано грабував раніше і збирається грабувати далі. Адже добре відомо, що саме в кризових умовах особам, що мають відповідні важелі, легко збагачуватися за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян.
У зв’язку з цим не завадило б подивитися, у якій фракції найбільше представників будівельної братії...
Докладний аналіз цього закону зайняв би не один десяток сторінок, тож хочу прокоментую лише деякі найбільш кричущі його норми, на які я звернув увагу.
Почну, мабуть, з відвертого ляпсусу, який містяться в цьому законі.
Так, у статті 1 дослівно написано таке:
«1. Подолання кризових явищ у будівельній галузі та житловому будівництві здійснюється відповідно до цього Закону шляхом:
викупу в забудовників та/або фінансових установ нереалізованого житла в об`єктах будівництва, що споруджувались із залученням коштів фізичних осіб у разі неспроможності забудовників продовжувати будівництво житла у зв’язку з недостатнім обсягом коштів для формування фондів соціального та службового житла».
Здогадались, що хотіли сказати законодавці? Сподіваюсь, що так. Але це нелегко збагнути, продираючись крізь безграмотність фрази, яка стала нормою українського законодавства.
До речі, це формулювання повторюється ще раз – в абзаці сьомому підпункті 2 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень. Там, правда, на одну кому поставили більше – після слів «фізичних осіб», залишаючи його таким само безграмотним і кострубатим.
На захист уряду маю сказати, що ця дурість у тексті закону з’явилася вже після потрапляння його до Верховної Ради.
Держава допомагає будівельникам за рахунок дурнів?
Та якби ж то єдиною вадою цього закону були ляпи й нестиковки змін з нормами законів, в які вони введені... А там таких нестиковок чимало...
На жаль, ситуація значно гірша й відображає вона відвертий цинізм тих, хто проштовхував цей закон.
У статті "Антикризові заходи влади: аналіз дурниць і непрофесійності" я вже пояснював, що в умовах економічної кризи відновити житлове будівництво за допомогою стимулювання іпотеки неможливо. Тож цілі, які ставили лобісти закону, дещо інші.
Насправді – і про це відкрито говорять у кулуарах парламенту – представники будівельного лобі ставили собі на меті зняти з будівельників відповідальності за зібрані гроші, але аж ніяк за збудоване житло.
Громадяни обурюються, що банки відмовляються розривати депозитні угоди до моменту завершення строків їх дії. Так от тепер будівельні компанії, незважаючи на взяті на себе зобов’язані щодо будівництва житла, взагалі можуть не виконувати їх перед тими, у яких залучили кошти.
У пункті 4 статті 3 цього закону прямо вказано, що до 1 січня 2012 року фізичні та юридичні особи не можуть розривати угоди з будівельними організаціями, навіть якщо ті не виконують своїх зобов’язань. Але якщо й удалося розірвати таку угоду, то отримати свої гроші можна лише «після наступної реалізації такого об’єкта (частини об`єкта) житлового будівництва». Якщо ж продати його не вдається, то й гроші, відповідно, ви не отримаєте. А що б ви особливо не метушилися, передбачено положення, за яким «нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється».
Правда, тут же, щоб трохи присолодити гірку пілюлю, сказано, що «ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців». От тільки маленька дрібничка – ніхто ж не збирається повідомляти про перенесення саме на такий строк. А будь-які дії щодо захисту своїх прав можна буде здійснювати лише через 18 місяців після того, як мине термін, передбачений угодою між тим, хто давав гроші, і тим, хто мав побудувати житло.
Такий от безпроцентний кредит щонайменше на 18 місяців держава надала власникам будівельних компаній. Правда, не за свій рахунок, а за рахунок тих, хто мав дурість повірити, що в нас у разі невиконання будівельною компанією своїх зобов’язань держава захищатиме їхні права, а не того, хто їх фактично обікрав. Причому держава, як завжди, діє за принципом правового нігілізму, відбираючи ці права заднім числом. Адже зазначена норма поширюється на всі угоди, у тому числі й на ті, що були укладені до набуття чинності цього закону.
Поки все варитиметься, компанія успішно збанкрутує
Проте для будівельного лобі (чи, точніше, будівельного мафії), яке за хабарі чиновникам розтягало майже всі землі у великих і середніх містах України, безвідсотковий кредит від фізичних і юридичних осіб, отриманий за допомогою уряду й депутатів, виявився занадто малою здобиччю. Тому воно розраховує отримати добрячий кусень ще й за рахунок центральних і місцевих органів влади.
Так, по-перше, згідно з пунктом 4 статті 3 закону суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення до 1 січня 2012 року сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів. Правда, може статися, що й у 2012 році органи місцевого самоврядування нічого від них не отримають. Бо ці забудовники, отримавши весь прибуток і вивівши його в інші компанії, можуть ще до 2012 року припинити своє існування, наприклад збанкрутувати, криза ж усе-таки...
По-друге, відповідно до пункту 11 статті 4 органи місцевого самоврядування мають надати в користування забудовникам земельні ділянки під будівництво доступного житла без проведення аукціону. Таким чином, визначатимуть, хто отримає ці земельні ділянки, самі чиновники у вузькому колі особливо наближених до них власників будівельних компаній. За якою ціною вони будуватимуть ці житлові будинки, краще не питати. Єдине, що залишається в цьому разі, – це передати палкий привіт нашим полум’яним урядовим борцям із корупцією.
При цьому забудовників звільнять від пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Крім того, будівельні компанії зможуть не дуже непокоїтися про строки такого будівництва. Проектні та будівельно-монтажні роботи на таких земельних ділянках вони мають розпочати не пізніш як за три роки від дня надання земельної ділянки, а от щодо термінів закінчення будівництва жодних зобов’язань у них немає. І якщо навколо такої ділянки поставили паркан і щось почали там робити, то договори оренди на них підлягають поновленню на ті самі строки й на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами в порядку, встановленому законом.
Замість арешту – спонсорство?
Але й це ще далеко не кінець подарунків, наданих будівельникам нашим урядом та проурядовою більшістю парламенту.
Як уже згадувалося, передбачається – хоч і сформульовано це дуже незграбно, – що держава збирається викуповувати в забудовників нереалізоване житло в разі їх неспроможності продовжувати будівництво. При цьому в законі зазначається, що державні кошти спрямовуватимуться в першу чергу на завершення будівництва об’єктів, що відповідають визначеним Кабінетом Міністрів вимогам і мають такий ступінь будівельної готовності: у 2009 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 70 відсотків; у 2010 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 50 відсотків.
Ось тут виникає декілька питань.
А якій відсоток такого нереалізованого житла залишився в цих забудовників – такий самий, що й ступінь будівельної готовності? Навіть якщо він не менший (хоча й це не виключено), то куди ж дівся прибуток від продажу реалізованих квадратних метрів цих будинків? Але ж не для кого не секрет, що рентабельність будівництва житла, наприклад у Києві, сягала чотирьохсот відсотків. В інших великих місцях вона ніколи не була нижчою від ста – ста п’ятдесяти відсотків. Тобто, продавши хоча б п’ятдесят відсотків житла в будинку, компанії, що були замовниками будівництва, уже покривали всі свої витрати на будівництво.
Не менш цікаве питання – а який взагалі зиск державі від такого фінансування недобудов? Очевидно, що весь прибуток від захмарних цін на житлову нерухомість уже отримали компанії, що були замовниками будівництва. А держава в особі центральних і місцевих органів влади лише отримає квадратні метри за досить високою собівартістю, які навіть продати не зможе, бо в людей грошей немає, а іпотечне кредитування фактично вмерло.
Тобто держава виступатиме таким собі спонсором власників компаній, які зібрали кошти й недобудували житлові будинки, замість того, щоб арештовувати їхнє майно й таким чином примусити їх завершити будівництво за власний кошт і передати житлові квадратні метри тим фізичним та юридичним особам, які вже заплатили за них власні гроші.
Ідіть, судіться зі столом і двома стільцями
У зв’язку з цією навколобудівельною вакханалією хотілось би звернути увагу ще ось на що. Уряд та проурядові депутати доклали всіх зусиль, аби зберегти можливості для збагачення будівельного лобі. При цьому вони не зробили жодного кроку, щоб запобігти появі нових «еліта-центрів» та припинити безконтрольне використання коштів українських громадян, залучених у житлове будівництво.
У 2003 році було прийнято Закон «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Хоч він і був дуже недосконалий і написаний ще кострубатіше, ніж закон “про запобігання впливу світової кризи...”, але передбачав певну сукупність механізмів, покликаних захистити права фізичних та юридичних осіб, що вкладають кошти у житлове будівництво. Основним таким механізмом було ведення ліцензованою фінансовою установою обліку залучених коштів та забезпечення контролю за їх використанням лише на будівництво конкретного житлового будинку. Це б заважало використовувати залучені кошти на інші цілі, ніж ті, що пов’язані з будівництвом конкретного будинку, тому будівельні компанії фактично заблокували функціонування цього закону й почали використовувати іншу схему залучення й подальшого використання коштів на будівництво – так звані «житлові облігації».
Ця схема передбачає, що замовники будівництва випускають в обіг «житлові облігації» і продають їх пов’язаним з ними компаніям управління активами. При цьому ціна, за якою вони їх продають, дорівнює собівартості будівництва. Таким чином, вони виводять весь прибуток на компанії управління активами, які користуються пільгами з оподаткування прибутків. А вже ті продають житлові облігації фізичним особам за реальною ціною, яка ще донедавна могла бути у три – п’ять разів вищою від собівартості будівництва.
За такої схеми жодного контролю за залученими коштами немає, а стягнути кошти за недобудову чи невчасне завершення будівництва немає реальних можливостей.
Найчастіше під будівництво кожного житлового будинку будівельні компанії створюють формально нічим із ними не пов’язану юридичну особу, на балансі якої часто-густо нічого, крім столів та стільців, нема. Тому навіть вигравши всі суди, фізичні та юридичні особи нічого отримати з таких юридичних осіб не зможуть.
Литвину на замітку
Так сталось, що вивчати закон «про запобігання впливу світової фінансової кризи…» я почав за кілька днів до однієї з телепередач (16 лютого), на яку був запрошений як економічний експерт. Головним гостем ток-шоу був Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який розповідав, як наполегливо працюють депутати, рятуючи країну від економічної кризи. Як позитивний приклад він навів і цей закон. На моє зауваження, що якщо народні обранці приймають такі закони, то краще б вони нічого не робили – шкоди від цього державі та громадянам країни було б значно менше, – Володимир Михайлович дуже образився, заявивши, що всі готові критикувати, замість того, щоб надавати свої пропозиції.
Отже, хотів би, щоб пан Литвин розцінював цю мою статтю як невеличкий аналіз урядово-парламентської творчості.
А на додачу хотілось би зазначити, що перед ухваленням таких законів, їх потрібно спочатку виносити на обговорення громадськості, враховувати зауваження, а потім уже приймати. Тоді б, може, менше було спроб грабувати державу та пересічних громадян з боку урядовців та олігархічних угруповань, котрі становлять основу цього парламенту.
Борис Кушнірук | unian.net
Зухвала суміш неграмотності та лобізму
Такої зухвалої суміші неграмотності (у прямому сенсі цього слова) та лобізму інтересів власників будівельних компаній, я давно вже не бачив. Усі свої проблеми вони нахабно збираються розв’язати за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян, які інвестували кошти в будівництво житла, до того ж узявши іпотечні кредити й потрапивши в складне фінансове становище – унаслідок не так світової кризи, як економічного невігластва, популізму та корупції урядовців і центробанку країни.
Усі лобістські новели потрапили в цей закон невипадково. Це справа рук тих, хто на тлі галасливих заяв про «щоденну наполегливу працю з пошуку виходу з кризи та про турботу за долю країни» її цілеспрямовано грабував раніше і збирається грабувати далі. Адже добре відомо, що саме в кризових умовах особам, що мають відповідні важелі, легко збагачуватися за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян.
У зв’язку з цим не завадило б подивитися, у якій фракції найбільше представників будівельної братії...
Докладний аналіз цього закону зайняв би не один десяток сторінок, тож хочу прокоментую лише деякі найбільш кричущі його норми, на які я звернув увагу.
Почну, мабуть, з відвертого ляпсусу, який містяться в цьому законі.
Так, у статті 1 дослівно написано таке:
«1. Подолання кризових явищ у будівельній галузі та житловому будівництві здійснюється відповідно до цього Закону шляхом:
викупу в забудовників та/або фінансових установ нереалізованого житла в об`єктах будівництва, що споруджувались із залученням коштів фізичних осіб у разі неспроможності забудовників продовжувати будівництво житла у зв’язку з недостатнім обсягом коштів для формування фондів соціального та службового житла».
Здогадались, що хотіли сказати законодавці? Сподіваюсь, що так. Але це нелегко збагнути, продираючись крізь безграмотність фрази, яка стала нормою українського законодавства.
До речі, це формулювання повторюється ще раз – в абзаці сьомому підпункті 2 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень. Там, правда, на одну кому поставили більше – після слів «фізичних осіб», залишаючи його таким само безграмотним і кострубатим.
На захист уряду маю сказати, що ця дурість у тексті закону з’явилася вже після потрапляння його до Верховної Ради.
Держава допомагає будівельникам за рахунок дурнів?
Та якби ж то єдиною вадою цього закону були ляпи й нестиковки змін з нормами законів, в які вони введені... А там таких нестиковок чимало...
На жаль, ситуація значно гірша й відображає вона відвертий цинізм тих, хто проштовхував цей закон.
У статті "Антикризові заходи влади: аналіз дурниць і непрофесійності" я вже пояснював, що в умовах економічної кризи відновити житлове будівництво за допомогою стимулювання іпотеки неможливо. Тож цілі, які ставили лобісти закону, дещо інші.
Насправді – і про це відкрито говорять у кулуарах парламенту – представники будівельного лобі ставили собі на меті зняти з будівельників відповідальності за зібрані гроші, але аж ніяк за збудоване житло.
Громадяни обурюються, що банки відмовляються розривати депозитні угоди до моменту завершення строків їх дії. Так от тепер будівельні компанії, незважаючи на взяті на себе зобов’язані щодо будівництва житла, взагалі можуть не виконувати їх перед тими, у яких залучили кошти.
У пункті 4 статті 3 цього закону прямо вказано, що до 1 січня 2012 року фізичні та юридичні особи не можуть розривати угоди з будівельними організаціями, навіть якщо ті не виконують своїх зобов’язань. Але якщо й удалося розірвати таку угоду, то отримати свої гроші можна лише «після наступної реалізації такого об’єкта (частини об`єкта) житлового будівництва». Якщо ж продати його не вдається, то й гроші, відповідно, ви не отримаєте. А що б ви особливо не метушилися, передбачено положення, за яким «нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється».
Правда, тут же, щоб трохи присолодити гірку пілюлю, сказано, що «ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців». От тільки маленька дрібничка – ніхто ж не збирається повідомляти про перенесення саме на такий строк. А будь-які дії щодо захисту своїх прав можна буде здійснювати лише через 18 місяців після того, як мине термін, передбачений угодою між тим, хто давав гроші, і тим, хто мав побудувати житло.
Такий от безпроцентний кредит щонайменше на 18 місяців держава надала власникам будівельних компаній. Правда, не за свій рахунок, а за рахунок тих, хто мав дурість повірити, що в нас у разі невиконання будівельною компанією своїх зобов’язань держава захищатиме їхні права, а не того, хто їх фактично обікрав. Причому держава, як завжди, діє за принципом правового нігілізму, відбираючи ці права заднім числом. Адже зазначена норма поширюється на всі угоди, у тому числі й на ті, що були укладені до набуття чинності цього закону.
Поки все варитиметься, компанія успішно збанкрутує
Проте для будівельного лобі (чи, точніше, будівельного мафії), яке за хабарі чиновникам розтягало майже всі землі у великих і середніх містах України, безвідсотковий кредит від фізичних і юридичних осіб, отриманий за допомогою уряду й депутатів, виявився занадто малою здобиччю. Тому воно розраховує отримати добрячий кусень ще й за рахунок центральних і місцевих органів влади.
Так, по-перше, згідно з пунктом 4 статті 3 закону суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення до 1 січня 2012 року сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів. Правда, може статися, що й у 2012 році органи місцевого самоврядування нічого від них не отримають. Бо ці забудовники, отримавши весь прибуток і вивівши його в інші компанії, можуть ще до 2012 року припинити своє існування, наприклад збанкрутувати, криза ж усе-таки...
По-друге, відповідно до пункту 11 статті 4 органи місцевого самоврядування мають надати в користування забудовникам земельні ділянки під будівництво доступного житла без проведення аукціону. Таким чином, визначатимуть, хто отримає ці земельні ділянки, самі чиновники у вузькому колі особливо наближених до них власників будівельних компаній. За якою ціною вони будуватимуть ці житлові будинки, краще не питати. Єдине, що залишається в цьому разі, – це передати палкий привіт нашим полум’яним урядовим борцям із корупцією.
При цьому забудовників звільнять від пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Крім того, будівельні компанії зможуть не дуже непокоїтися про строки такого будівництва. Проектні та будівельно-монтажні роботи на таких земельних ділянках вони мають розпочати не пізніш як за три роки від дня надання земельної ділянки, а от щодо термінів закінчення будівництва жодних зобов’язань у них немає. І якщо навколо такої ділянки поставили паркан і щось почали там робити, то договори оренди на них підлягають поновленню на ті самі строки й на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами в порядку, встановленому законом.
Замість арешту – спонсорство?
Але й це ще далеко не кінець подарунків, наданих будівельникам нашим урядом та проурядовою більшістю парламенту.
Як уже згадувалося, передбачається – хоч і сформульовано це дуже незграбно, – що держава збирається викуповувати в забудовників нереалізоване житло в разі їх неспроможності продовжувати будівництво. При цьому в законі зазначається, що державні кошти спрямовуватимуться в першу чергу на завершення будівництва об’єктів, що відповідають визначеним Кабінетом Міністрів вимогам і мають такий ступінь будівельної готовності: у 2009 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 70 відсотків; у 2010 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 50 відсотків.
Ось тут виникає декілька питань.
А якій відсоток такого нереалізованого житла залишився в цих забудовників – такий самий, що й ступінь будівельної готовності? Навіть якщо він не менший (хоча й це не виключено), то куди ж дівся прибуток від продажу реалізованих квадратних метрів цих будинків? Але ж не для кого не секрет, що рентабельність будівництва житла, наприклад у Києві, сягала чотирьохсот відсотків. В інших великих місцях вона ніколи не була нижчою від ста – ста п’ятдесяти відсотків. Тобто, продавши хоча б п’ятдесят відсотків житла в будинку, компанії, що були замовниками будівництва, уже покривали всі свої витрати на будівництво.
Не менш цікаве питання – а який взагалі зиск державі від такого фінансування недобудов? Очевидно, що весь прибуток від захмарних цін на житлову нерухомість уже отримали компанії, що були замовниками будівництва. А держава в особі центральних і місцевих органів влади лише отримає квадратні метри за досить високою собівартістю, які навіть продати не зможе, бо в людей грошей немає, а іпотечне кредитування фактично вмерло.
Тобто держава виступатиме таким собі спонсором власників компаній, які зібрали кошти й недобудували житлові будинки, замість того, щоб арештовувати їхнє майно й таким чином примусити їх завершити будівництво за власний кошт і передати житлові квадратні метри тим фізичним та юридичним особам, які вже заплатили за них власні гроші.
Ідіть, судіться зі столом і двома стільцями
У зв’язку з цією навколобудівельною вакханалією хотілось би звернути увагу ще ось на що. Уряд та проурядові депутати доклали всіх зусиль, аби зберегти можливості для збагачення будівельного лобі. При цьому вони не зробили жодного кроку, щоб запобігти появі нових «еліта-центрів» та припинити безконтрольне використання коштів українських громадян, залучених у житлове будівництво.
У 2003 році було прийнято Закон «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Хоч він і був дуже недосконалий і написаний ще кострубатіше, ніж закон “про запобігання впливу світової кризи...”, але передбачав певну сукупність механізмів, покликаних захистити права фізичних та юридичних осіб, що вкладають кошти у житлове будівництво. Основним таким механізмом було ведення ліцензованою фінансовою установою обліку залучених коштів та забезпечення контролю за їх використанням лише на будівництво конкретного житлового будинку. Це б заважало використовувати залучені кошти на інші цілі, ніж ті, що пов’язані з будівництвом конкретного будинку, тому будівельні компанії фактично заблокували функціонування цього закону й почали використовувати іншу схему залучення й подальшого використання коштів на будівництво – так звані «житлові облігації».
Ця схема передбачає, що замовники будівництва випускають в обіг «житлові облігації» і продають їх пов’язаним з ними компаніям управління активами. При цьому ціна, за якою вони їх продають, дорівнює собівартості будівництва. Таким чином, вони виводять весь прибуток на компанії управління активами, які користуються пільгами з оподаткування прибутків. А вже ті продають житлові облігації фізичним особам за реальною ціною, яка ще донедавна могла бути у три – п’ять разів вищою від собівартості будівництва.
За такої схеми жодного контролю за залученими коштами немає, а стягнути кошти за недобудову чи невчасне завершення будівництва немає реальних можливостей.
Найчастіше під будівництво кожного житлового будинку будівельні компанії створюють формально нічим із ними не пов’язану юридичну особу, на балансі якої часто-густо нічого, крім столів та стільців, нема. Тому навіть вигравши всі суди, фізичні та юридичні особи нічого отримати з таких юридичних осіб не зможуть.
Литвину на замітку
Так сталось, що вивчати закон «про запобігання впливу світової фінансової кризи…» я почав за кілька днів до однієї з телепередач (16 лютого), на яку був запрошений як економічний експерт. Головним гостем ток-шоу був Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який розповідав, як наполегливо працюють депутати, рятуючи країну від економічної кризи. Як позитивний приклад він навів і цей закон. На моє зауваження, що якщо народні обранці приймають такі закони, то краще б вони нічого не робили – шкоди від цього державі та громадянам країни було б значно менше, – Володимир Михайлович дуже образився, заявивши, що всі готові критикувати, замість того, щоб надавати свої пропозиції.
Отже, хотів би, щоб пан Литвин розцінював цю мою статтю як невеличкий аналіз урядово-парламентської творчості.
А на додачу хотілось би зазначити, що перед ухваленням таких законів, їх потрібно спочатку виносити на обговорення громадськості, враховувати зауваження, а потім уже приймати. Тоді б, може, менше було спроб грабувати державу та пересічних громадян з боку урядовців та олігархічних угруповань, котрі становлять основу цього парламенту.
Борис Кушнірук | unian.net
26 February, 2009
Майже всі українці відчули на собі кризу
Наслідки фінансової кризи відчули на собі більше 90% українців, і тільки 7% респондентів криза не торкнулася.
Такі дані соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, повідомляє Ліга.net.
80% опитаних відчули вплив кризи через ріст цін і тарифів, 44% - через зниження своїх доходів, 14% - у результаті затримок із виплатою зарплати або пенсії, і ще 11% - після втрати роботи.
За даними соціологів, втрата роботи серед чоловіків у період кризи більш поширена, ніж серед жінок (14% проти 9%).
Більше за всіх таких, хто втратив робоче місце, серед людей 18-29 років (20%) і 40-49 років (16%). У зоні ризику - співробітники із середньою освітою (15%).
Опитування проводилося з 6 по 15 лютого. Методом інтерв'ю опитані 2038 респондентів по всій Україні, у віці від 18 років.
pravda.com.ua
Такі дані соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, повідомляє Ліга.net.
80% опитаних відчули вплив кризи через ріст цін і тарифів, 44% - через зниження своїх доходів, 14% - у результаті затримок із виплатою зарплати або пенсії, і ще 11% - після втрати роботи.
За даними соціологів, втрата роботи серед чоловіків у період кризи більш поширена, ніж серед жінок (14% проти 9%).
Більше за всіх таких, хто втратив робоче місце, серед людей 18-29 років (20%) і 40-49 років (16%). У зоні ризику - співробітники із середньою освітою (15%).
Опитування проводилося з 6 по 15 лютого. Методом інтерв'ю опитані 2038 респондентів по всій Україні, у віці від 18 років.
pravda.com.ua
У Києві на 30% зріс рівень вуличної злочинності
Останнім часом у Києві на 30% зріс рівень вуличної злочинності.
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні в інтерв’ю журналістам повідомив начальник ГУ МВС України в місті Києві Віталій ЯРЕМА.
«Вулична злочинність збільшилась на 30%. Це, зокрема, заволодіння коштами у залах ігрових автоматів, торговельних установах, де немає охорони», - сказав В.ЯРЕМА.
Він зауважив при цьому, що, насамперед, чималу кількість злочинів у столиці скоюють приїжджі.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні в інтерв’ю журналістам повідомив начальник ГУ МВС України в місті Києві Віталій ЯРЕМА.
«Вулична злочинність збільшилась на 30%. Це, зокрема, заволодіння коштами у залах ігрових автоматів, торговельних установах, де немає охорони», - сказав В.ЯРЕМА.
Він зауважив при цьому, що, насамперед, чималу кількість злочинів у столиці скоюють приїжджі.
unian.net
18 February, 2009
План стимулювання економіки розглядають у Чехії
Чеський парламент готується розглянути план стимулювання економіки. Документ передбачає дотації на суму понад три мільярди доларів.
Напередодні план ухвалив уряд країни, а сьогодні його представлять депутатам.
Окрім фінансових вливань передбачено зменшення податків, інвестиції у інфраструктуру та екологію, а також пільги і кредити автовиробникам та малому бізнесу. Таким чином Чехія намагається запобігти рецесії економіки, і зберегти десятки тисяч робочих місць.
Мірек Тополанек, прем'єр-міністр Чехії: "Головна мета наших зусиль - зменшити вплив економічної кризи. Найголовніше зараз - зберегти працю для наших громадян і тримати їхній дохід на стабільному рівні. Не менш важливе і швидке зниження ринкових цін. Думаю, ми врятуємо від 50-ти до 70-ти тисяч робочих місць".
5.ua
Напередодні план ухвалив уряд країни, а сьогодні його представлять депутатам.
Окрім фінансових вливань передбачено зменшення податків, інвестиції у інфраструктуру та екологію, а також пільги і кредити автовиробникам та малому бізнесу. Таким чином Чехія намагається запобігти рецесії економіки, і зберегти десятки тисяч робочих місць.
Мірек Тополанек, прем'єр-міністр Чехії: "Головна мета наших зусиль - зменшити вплив економічної кризи. Найголовніше зараз - зберегти працю для наших громадян і тримати їхній дохід на стабільному рівні. Не менш важливе і швидке зниження ринкових цін. Думаю, ми врятуємо від 50-ти до 70-ти тисяч робочих місць".
5.ua
27 January, 2009
"Країна у небезпеці". Секретна доповідна міністра фінансів на ім'я Тимошенко
Тимошенко заборонила розповсюджувати та змусила відкликати листа Пинзеника до кабінету міністрів. Тому що аналітика та графіки у ньому кажуть про одне - Україна потрапила в кризу, якої не було з далекого 1994 року. 
Фото Миколи Лазаренка
Фото Миколи Лазаренка
До "Економічної правди" потрапив примірник листа на 24 сторінках.
Документ, датований 6 січня, підписаний міністром фінансів Віктором Пинзеником.
Це доповідна, підготовлена міністром на ім'я Юлії Тимошенко та своїх колег по уряду.
Аналітика та графіки кажуть про єдине - Україна потрапила в кризу, якої не було з далекого 1994 року.
"В Україні ситуація - найгірша в світі"...
"Третина промисловості України зникла!"
"Ми увійшли у надзвичайно серйозну та глибоку кризу"...
"-14% ВВП за листопад 2008 року - ось реальна база нашого відліку, нашого стану економіки"...
"Прогноз, на якому наполягав Мінфін раніше, -5% ВВП за 2009 рік, зараз уже є занадто оптимістичним. Таких темпів досягнути неможливо"...
"Все більше життєво необхідних систем України балансують на грані можливого"...
"З чого платити пенсії, звідки візьмуться кошти на зарплати бюджетникам з місцевих бюджетів?"
"Країнам з такими проблемами дефіциту бюджету та обсягом позик грошей не позичають"...
"Без джерел фінансування залишаються: енергоносії та комунальні платежі у всіх бюджетних сферах, медикаменти, харчування, обслуговування боргу (а це зрозуміла загроза), наука та інше"...
"Це параліч інститутів влади"...
Ось лише деякі тези, розкриті у листі. Тобто, на думку Пинзеника, загроза тотального краху всієї української економіки є дуже реальною.
Але, за даними "Економічної правди", прем'єр Юлія Тимошенко повернула міністру його доповідну і заборонила поширювати її серед членів уряду. Після цього, за інформацією джерел, головний фінансист країни зустрічався з президентом, де попередив його про свої економічні прогнози.
Згодом, попередження Пинзеника вже стають реальністю. Бюджет дійсно недоотримає гроші, і взяти їх немає де.
Тому "Економічна правда" оприлюднює кожну сторінку документу. Без перебільшення, саме він сьогодні є найбільшою таємницею уряду.
Можливо, причини, наведені у листі, є основною причиною конфліктів навколо Національного банку та газу.
За інформацією "Економічної правди", Віктор Пинзеник входить до пакету на звільнення з уряду Юлії Тимошенко. Єдине, що стримувало прем'єра останні місяці - на Пинзеника орієнтується 10-15 депутатів БЮТ, і компенсувати ці голоси немає де.
Документ читайте за адресою http://www.epravda.com.ua/publications/497ee1f14c7d6/view_print/
Subscribe to:
Posts (Atom)