З Шенгенською візою дозволено їздити до Болгарії, Румунії та Кіпру

Європейський парламент дозволив Болгарії, Румунії та Кіпру впускати на термін до 5 днів іноземців, які мають Шенгенські візи.

Як передає власний кореспондент УНІАН в Брюсселі, про це йдеться у доповіді Майкла КЕШМЕНА (група соціалістичних партій, Велика Британія), схваленій сьогодні на засіданні Європарламенту.

“За” проголосували 558 депутатів, проти - 22, утрималися - 19.

Згідно з документом, відтепер ці три країни матимуть змогу впускати на термін до 5 днів вихідців з країн, що не належать до Європейського Союзу, але мають Шенгенські візи, або посвідки на проживання, видані в Шенгенській зоні, за цими документами. До останнього часу для в’їзду в усі ці три країни чи транзитну необхідно було мати окрему в’їздну чи транзитну візу.

Рада міністрів минулого тижня вже заявила, що не має зауважень до цієї пропозиції. Нові правила є тимчасовими і діятимуть до приєднання цих трьох країн до Шенгенської зони.

Депутати також схвалили проект доповіді Панайотіса ДЕМЕТРІУ (група народних партій, Кіпр), який дає можливість країнам-членам Шенгенської зони визнавати в односторонньому порядку ряд документів, що засвідчують проживання в Швейцарії та Ліхтенштейні як такі, що достатні для здійснення транзитного проїзду територією Шенгенської зони.

unian.net

Голова українського МЗС вважає, що дружбі з Росією НАТО не перешкода

Прагнення України просунутися на шляху євроатлантичної інтеграції не заперечує тісного співробітництва України з Російською Федерацією.

Про це заявив Міністр закордонних справ Володимир Огризко в ході зборів Європейської бізнес-асоціації, що пройшло в четвер у Києві.

Огризко визнає, що для України питання євроатлантичної інтеграції є стратегічним.

"Безумовно, цього року ми спробуємо в наших відносинах з НАТО бути максимально прагматичними і зорієнтованими на конкретний результат", - сказав він, пояснюючи факт підписання листа до Генсека НАТО з проханням розглянути питання про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

"У мене була зустріч з Генсекретарем НАТО з цього приводу, і зараз триває процес відповідного обговорення цього прохання в штаб-квартирі ООН", - підкреслив Міністр.

Разом з тим, Огризко упевнений, що євроатлантична робота України не може відобразитися негативно на темі україно-російських відносин, оскільки "всі прекрасно розуміють, що Росія для України є стратегічним партнером".

Дружні партнерські відносини з Росією він назвав передумовою успішності європейського, євроатлантичного курсу України.

У цьому контексті Огризко підкреслив, що Україна сподівається налагодити дуже серйозні двосторонні контакти з Росією.

Огризко також розповів, що в лютому збирається здійснити візит у Москву. Він відзначив, що Україна і Росія знаходяться в дуже тісному і серйозному політичному діалозі. Українська держава хоче мати з Росією рівні партнерські відносини, що, безумовно, повинні базуватися на взаємоповазі до права вибору кожної зі сторін.

"Я вірю в те, що наші відносини з Російською Федерацією будуть розвиватися позитивно, і хотів би, щоб ми знайшли таку ж відповідь з боку наших російських партнерів", - зокрема заявив глава МЗС України.

pravda.com.ua | Ліга

Теніс. Australian Open підкорився українкам

Українки Олена і Катерина Бондаренко стали переможцями Відкритому чемпіонаті Австралії з тенісу. У п`ятницю зранку дует сестер у трьох сетах здолав білорусько-ізраїльську пару Вікторія Азаренка / Шахар Піір, "посіяну" під 12-м номером, - 2:6, 6:1, 6:4.

Ця перемога стала першим успіхом українського тенісу на турнірах Великого шолома. Відзначимо, що за перемогу у фіналі парного розряду Australian open українська пара отримає 400 тисяч доларів.

До цього лише Олена Бондаренко один раз виграла парний турнір WTA, плюс на двох у них 9 перемог на парних турнірах ITF.

Нагадаємо, що на шляху у фінал сестри Бондаренки обіграли: 1/32 фіналу - Коен-Алоро/Раззано 7:6, 6:3, 1/16 фіналу - Пенг/Сун 4:6, 6:4, 7:6, 1/8 фіналу - Хантухова/Девенпорт (відмовилися від матчу) 1/4 фіналу - Блек/Хубер 6:3, 6:2, 1/2 фіналу - Медіна/Руано-Паскуаль 6:2, 6:4.

champion.com.ua

Теніс. Australian Open. Сестри Бондаренки у фіналі парного розряду

Українки Олена та Катерина Бондаренки вийшли до фіналу турніру Australian Open. У півфіналі українки переграли десятих "сіяних" іспанок Анабель Медіну і Вірджинію Руано. Гра закінчилася у двох сетах з рахунком 6:2, 6:4.

Іспанки після півфіналу визнали перевагу українок. "Ми відмінно підготувалися до турніру, прекрасно виступили в Хобарті і дуже добре грали в Мельбурні. Сьогодні в нас було занадто багато помилок. Нас змусили помилятися і постійно приходилося відходити до задньої лінії. Бондаренки зіграли дуже добре, і ми поздоровили їх з перемогою. Ми дійшли до півфіналу, це гарний результат. Але головною нашою задачею в цьому сезоні залишаються Олімпійські ігри в Китаї" - сказала Анабель Медіна Гаррикес.

Вперше в історії українського тенісу дві українки в парі вийшли у фінал турнірів серії "Великого шолома". Раніше фіналісткою Уїмблдона була Олена Татаркова, але повноцінна українська пара у фіналі зіграє вперше.

Суперницями Олени і Катерини по фіналу будуть 12-ті "сіяні" Шахар Піір з Ізраїлю і Вікторія Азаренко з Білорусії.

sports.com.ua

Юрій Гнаткевич, народний депутат України (БЮТ): Що сказав би Олекса Гірник послу Чорномирдіну?

21 січня минає 30 років відтоді, як біля могили Т. Шевченка спалив себе Олекса Гірник з Калуша. Своє самоспалення О. Гірник назвав у розкиданих по схилах Чернечої Гори листівках протестом проти русифікації українців. А тим часом йде вже сімнадцятий рік Незалежності України. Та чи був би щасливим Олекса cьогодні? Як повів би себе, коли б чув і бачив, що русифікація українців досі триває? Що відповів би він на місці Президента та Міністра Закордонних Справ російським урядовцям, обуреним рішенням нашого Конституійного Суду про обов’язковість дублювання іноземних фільмів українською мовою? Як відреагував би на заяву російського посла В. Чорномирдіна про те, що Росія завжди висловлюватиметься з питань, що становлять „нашу спільну історію”, а якщо без дипломатичних фокусів, у випадках спроб українізації України.

Під час підсумкової прес-конференції напередодні Нового Року Президент В. Ющенко сказав якійсь „рускоговорящій” журналістці буквально таке: „Я хотів би, щоб Ви сприймали мовне питання і статус державної мови не як політику проти якоїсь мови. Ми говоримо про те, що наша мовна політика відповідає європейським стандартам і є ліберальною”. Міністр В. Огризко, реагуючи на чергову заяву МЗС Російської Федерації в розмові з російським послом, „огризнувся” дещо рішучіше, звернувши увагу на тональність останніх заяв російської сторони, яка „може зашкодити динамічному розвиткові українсько-російських відносин”.

Така реакція нашої владної еліти, напевне, не сподобалася б Олексі. Він, очевидно, заявив би, що російські владоможці і інтелігенція вже давно мали б вибачитися перед Україною і українським народом за непоправну шкоду, завдану їм багатовіковою політикою етноциду, тобто політикою ліквідації української нації шляхом відлучення українців від рідної мови і культури і переведення їх в іншу етнічну якість. Найвірогідніше, Олекса нагадав би деякі страшні сторінки „нашої спільної історії”, зокрема як російські війська вирізали все населення Батурина, як війська Катерини ІІ знищили Запорозьку Січ, як згноїли в льоху на Соловках останнього її кошового, як мордували на засланні нашого генія Т. Шевченка, як було видано десятки царських указів про заборону української мови і книгодрукування, як командир „отряда матросов” з Петрограда Андрєй Полупанов наказав колоти багнетами киян, що розмовляли українською мовою і носили вишиванки, як затоплювали у морі баржі, наповнені українськими письменниками і священниками, як розстріляв у потилицю на Соловках українську інтелігенцію капітан Матвєєв, як вимирала від штучного голоду колиска української мови – село, як у 1939 р. ще задовго до створення УПА зникали після приходу Червоної Армії у Західну Україну активісти національного відродження часів Польщі, як вмирали в сибірських тюрмах за українське слово поет Василь Стус і вчитель Олекса Тихий, як закривались українські школи за часів Брежнєва, як було знищено українське кіно та нищилась книга шляхом масованої інтервенції російської книжкової і кінопродукції, як проросійські організації чинили і чинять опір відкриттю українських шкіл для українців у Криму, у Донецьку і Дніпропетровську.

Уже тридцять років, як спалив себе Олекса Гірник. Уже протягом 17 років українська інтелігенція, зокрема Товариство „Просвіта”, намагаються припинити русифікацію українців і розпочати українізацію вітчизняного гуманітарного простору. Проте наше національне відродження вперто гальмувалося дотеперішньою владою, яка ігнорувала чинне законодавство про мову і культуру, а також космополітичною російськомовною олігархією, яка кинула потужний фінансовий ресурс на пітримку російської мови. Тому слова Президента В. Ющенка про те, що наша мовна політика не спрямована проти якоїсь мови і що вона відповідає європейським стандартам, є не зовсім правдивими. Насправді реальна мовна політика в Україні не відповідає європейським стандартам, а її ліберальність спрямована саме проти української мови.

Українська мова досі не стала повноправною державною мовою. Панівною мовою у владних органах різних рівнів у більшості міст України, у її пресі, в кіно, в усіх силових структурах, насамперед у війську і СБУ, залишається імперська мова. Україна вийшла зі складу Росії, але Росія не вийшла з України. Вона залишила тут свій флот, свою церкву, своїх прихильників відновлення союзу і свою мову. Народні депутати проголосували за „мовні статті” в низці законів, які проголошують права українців на користування своєю мовою, але держава не забезпечила цих прав.

Добре відомо, що в жодному кінотеатрі України від Самбора до Алчевська жоден фільм українською мовою не йде. В Україні після фільму про Роксолану українське кіно повністю знищено, тоді коли в Росії знімається бойовик за бойовиком і серіал за серіалом, які потім без дублювання демонструються на наших телеканалах, в наших кінотеатрах, у транспорті і т. д. Субтитри на екрані є неприхованим глузуванням над українцями, бо всі вони, включно з бабусями в глухих хуторах, добре розуміють російську мову і субтитрів не читають. Невже це є європейський стандарт? Де ще є щось подібне в Європі?

На книжковому ринку України за офіційним даними продається десь 80% російських книг. Сьогодні навіть вулиці Львова цілком заполонено неукраїнськими за духом і мовою журналами для жінок "Лиза", "Натали", "Настя", „МарВанна”, "Вот так!", "Отдохни", „Женский журнал”, „Женское здоровье”, "Мой мир", "Единственная", „Бабушка” і багатьма подібними. Газету чи часопис для української жінки ніхто нігде не знайде. Мова преси у нас законодавчо унормована таким чином: „Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні виходять українською та іншими мовами”. Результат дії цієї норми, лібералізмом якої ми ніби хизуємося, такий: лише 9-10% газет в Україні за їхньою тиражністю є українськомовними, а більше 90% виходять „іншою” мовою. Загалом Україна досі залишається в орбіті неорганічної їй євразійської культури, ніби це віддалена околиця Москви й Петербурга. Українськомовних співаків і естрадних артистів на сцену і на екрани не допускають. Сцени й екрани віддають московським гастролерам, які вивозять з України позахмарні суми, та тим, хто зрадив українську пісню і мову - Данилку, Повалій, Білик, Могілєвскій, Бужинській та іншим націонал-перевертням. Повністю усунуто зі сцени і екранів багатий і неповторний український гумор, а на його місце через широко розчинені двері заповзають гумористи з Москви і російськомовні гумористи з Одеси. В університетах південних і східних міст України та в її столиці навчання ведеться переважно російською мовою. Українських шкіл тут фактично нема. У Києві вони ніби є, але достатньо пройтися їхніми коридорами і посидіти кілька хвилин в кожній учительській, щоб переконатися, що більшість учителів розмовляють поміж собою та з учнями державною мовою Російської Федерації. Створюється враження, що згадані питання не тільки не цікавлять місцеву владу і Міністерстство освіти і науки, а що вони не збираються порушувати їх ніколи.

Коли Польща визволилася з пут російської імперії, маршал Юзеф Пілсудський наказав офіцерам Войска Польського перейти на спілкування з підлеглими польською мовою, а хто не хоче, сказав він, повинен піти з війська. Наше військо досі залишається жорнами, в яких нібито українські офіцери зросійщують сільських хлопців. На жаль, свого маршала Пілсудського Україна ще досі собі не відкрила.

Проти української мови під виглядом захисту прав „рускоязичних” ведеться справжня війна. Її витоки йдуть від царів, але її нинішня мета стане зрозумілою, якщо ми проаналізуємо електоральні мапи виборів 2004, 2006 і 2007 років. Аналіз засвідчує неспростовну кореляцію: чим менше української мови в регіоні, тим менше там голосів за помаранчевих, і навпаки. А де української мови, тобто національної свідомсті, майже зовсім немає, там майже всі голосують проти українських національно-патріотичних сил. Висновок тут може бути один: якщо Президент В. Ющенко та уряд Ю. Тимошенко офіційно і рішуче не проголосять, як це свого часу зробили чехи і поляки, курс на національне відродження, Україну буде постійно лихоманити загрозою розколу української нації на дві нації і, зрештою, розпадом держави на дві держави. Сєвєродонецьк був першим дзвіночком, а другим Сєвєродонцьком хочуть продзвонити вдруге. Українська влада ні від кого не може і не буде вимагати забути російську мову та не вживати її, але влада, якщо вона українська, має створити потреби і умови, за яких усі чиновники, урядовці, викладачі, офіцери повинні навчитися говорити українською мовою, як це зробили Янукович, Богатирьова, Кінах, Єхануров, Тимошенко і багато інших, а не лихоманити державу маревом „второго государствєнного”. Україна у такому разі мала б шанс стати країною з високим рівнем культури мовної і етнічної поведінки. Без цього про спокій і єдність у нас не може бути й мови. Соціальна проблематика в Україні є найважливішою, але національна проблематика є найгострішою і з її розв’язанням не слід зволікати. Нова влада має всі законодавчі підстави взяти курс на національне відродження і забезпечення мовних прав корінної української нації та на досягнення європейських стандартів у її стосунках з усіма національними меншинами. На жаль, покищо саме українці нагадують національну меншину, а українська мова часто схожа на наймичку у власній хаті. Лібералізмом це назвати важко. І це не по-європейськи! І це не до добра.

Президент України присвоїв рік тому Олексі Гірнику звання „Герой України”. Отож і Президент, і наш уряд, і вся наша влада повинні теж вести себе по-геройськи. Не треба боятися окриків з Москви. Росіяни і їхній посол в Україні все дуже добре розуміють. Вони ж не дублюють свої бойовики і серіали на українську мову для українців, що живуть в Росії. Тоді які до нас можуть бути претензії? Покричать і перестануть.

Юрій Гнаткевич | Голова Київського Фонду ім. Олекси Гірника „Українським дітям – українське слово”, народний депутат України

maidan.org.ua

Кіноклуб Rokytne.ORG - день другий

Назвавши повідомлення "День другий" згадаю про відкриття у суботу. Радісно, що прийшли діти. Багато. Відносно, звичайно, біля двадцяти. Як для першого дня, але усе одно дуже цікаво. Прийшли заздалегідь на годину, усе перечитали, ознайомилися з правилами, перепитали про нас. Одним словом, проконтролювали. Деякі з підлітків, середній вік 9 років, просиділи усі 3 сеанси. На прохання йти додому, пояснення, що пізно, чекають батьки, фільм для дорослих, повечеряйте і таке інше просили не турбуватись. На декого казали "їх дома не чекають"...

Приходив і пан Анатолій, пенсіонер-кіноман, як згодом стало зрозуміло. Досить схвально відгукнувся про ініціативу, програму. Обіцяв запрошувати друзів.

Велика кількість відвідувачів цікавилась "переглядково" - заглядала до зали, знайомилися.

Загалом нарахували біля 60 глядачів "до кінця".

А нині, день другий. Приїздіть до нас :) Маршрути на сайті http://www.rokytne.org а у програмі на сьогодні Годар, Чаплін і Фон Тріер.


P.S. До речі, маємо гарну новину: гурт BUZZMONSTERS вирішив підтримати розвиток Кіноклубу в Рокитному концертом. Про дату незабаром. Про гурт читайте на сайтах МТV http://www.mtv.ua/news/ukraine/?id=2411 і MySpace http://www.myspace.com/buzzmonsterband

Проблема: 40% українських дітей вживають спиртне

У вітчизняного алкоголізму “дитяче личко”, пише видання “Киевские ведомости”. Майже кожен другий український старшокласник двічі на тиждень вживає спиртні напої, свідчить дослідження.

Інша яскрава особливість національного алковживання - пивна залежність. Наркологи впевнені – пивний алкоголізм страшніший за звичайний. Адже він розвивається не так швидко й помітно, як горілчаний, але згодом переростає у тяжку форму.

40% українських дітей у віці від 14 до 18 років п’ють спиртне. Статистика показує, що на 5-7 років вкорочують собі життя ті, хто зловживає алкоголем.

ICTV

Ющенко пропонує посилити відповідальність за дискримінацію громадян

Президент України Віктор ЮЩЕНКО вніс до Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до статті 161 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань».

Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, запропоновані цим законопроектом зміни до Кримінального кодексу передбачають посилення кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

Представлятиме зазначений проект закону під час його розгляду на пленарному засіданні парламенту заступник глави Секретаріату Президента України – Уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України Ігор ПУКШИН, зазначили у прес-службі.

unian.net

Ющенко дав інтерв’ю для фільму про Джеймса Мейса

Президент України Віктор Ющенко дав інтерв’ю для документального фільму «Свіча Джеймса Ернеста Мейса».

Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, у ході розмови В.ЮЩЕНКО поділився своїми спогадами про особисті зустрічі з Джеймсом Мейсом, який одним із перших почав публічно давати системну й чітку оцінку Голодомору 1932-1933 років.

Глава держави нагадав, що саме Дж.Мейс запропонував ідею вшановувати пам’ять жертв Голодомору свічкою на вікні.

Президент зробив акцент на відданості американського дослідника цій проблематиці. «Якщо ти торкнувся теми Голодомору, незалежно від того, яка нація тебе народила, ти вже стаєш наполовину українцем», - сказав В.ЮЩЕНКО.

«Сьогодні я сказав би йому обов’язково, що він став українцем, і подякував би йому від імені Української нації за те, що він зробив», - такими словами Президент України оцінив спадок і особисту роль американського історика.

В.ЮЩЕНКО також відзначив внесок Дж.Мейса як викладача, ідеї якого сформували у студентів нові цінності та інше осмислення цієї трагедії української історії.

***Документальний фільм продюсерської агенції «Стожари» «Свіча Джеймса Ернеста Мейса» вийде на телеекрани до березня 2008 року. Презентація стрічки відбудеться 18 лютого.

Автори фільму проводять інтерв’ю з відомими українцями: політиками, істориками, громадськими діячами, які розповідають про трагедію України, дають оцінку подіям 1932-1933 років та згадують Дж.Мейса.

Документальний фільм створюється на виконання Розпорядження Президента України В.ЮЩЕНКА №1260 від 2 грудня 2005 року та за підтримки Міністерства культури і туризму України. Також на початковому етапі створення фільму підтримали Микола ЖУЛИНСЬКИЙ та Євген СВЕРСТЮК.

unian.net

Новини Посольства України в Чехії

15 січня 2008 року в МЗС Чеської Республіки відбулася зустріч Посла України в ЧР Івана Кулеби з Першим заступником Міністра закордонних справ Чехії Томашем Пояром, під час якої обговорювався комплекс питань щодо сучасного стану та перспектив розвитку українсько-чеських відносин. Особливу увагу було приділено узгодженню політико-дипломатичного графіка двосторонніх візитів на високому рівні протягом 2008 року.

Відбувся обмін думками щодо європейської та євроатлантичної інтеграції України, приєднання нашої держави до Плану дій щодо членства в НАТО, спільної оцінки підсумків виконання Плану дій Україна – ЄС, поглиблення співробітництва між ЄС і ГУАМ. Йшлося про виконання Плану консультацій між МЗС України та МЗС ЧР на 2008р., проведення у Празі конференції з нагоди 15-ї річниці дипломатичних відносин між Україною і Чехією, обговорювались інші актуальні питання розвитку українсько-чеських відносин на сучасному етапі.

http://www.ukrembassy.cz

Міграція з України до Чеської Республіки – розвиток після вступу ЧР у Шенген

Міністерство праці та соціальний питань ЧР та IOM Прага запрошують на публічну дискусію.

Вівторок, 22 січня, від 15:00 до 17:30 год. Будинок національних меншин – вул. Воцелова 3, Прага 2.

Програма:

15:00 - 15:10 Відкриття
д-р. Луціє Сладкова, IOM Прага

15:10 - 15:25 Актуальний розвиток з погляду Міністерства внутрішніх справ ЧР
інж. Їржі Челіковски – завідуючий відділом Шенгенської співпраці Міністерства внутрішніх справ ЧР

15:25 – 15:35 Дискусія

15:35 - 15:50 Актуальний розвиток з погляду Міністерства закордонних справ ЧР
д-р. Дана Денкова, Міністерство закордонних справ ЧР

15:50 – 16:00 Дискусія

16:00 – 16:15 Перерва на каву

16:15 - 16:35 Актуальний розвиток та проєкти Міністерства праці та соціальних питань ЧР
мгр. Здена Цаісова, Міністерство праці та соціальних питань ЧР

16:35- 16:45 Дискусія

16:45 - 16:55 Асистенція при працевлаштуванні українців у ЧР реалізована за підтримкою Міністерства праці та соціальних питань ЧР та Міністерства внутрішніх справ ЧР
мгр. Гелена Моуречкова, Харита ЧР

16:55 – 17:30 Підсумкова дискусія

У зв’язку із обмеженою кількістю місць, просимо, до 18 січня 2008 року підтвердити свою участь за телефоном 775 965 570 або на адресі krupanska@iom.cz. Дякуємо.

Ющенко, Тимошенко і Яценюк підписали заяву щодо НАТО

Президент України Віктор Ющенко, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і голова Верховної Ради Арсеній Яценюк підписали заяву щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО.

Про це повідомив сенатор США Річард Лугар за підсумками зустрічі з Президентом України.

"Президент України сказав мені, що підписана заява Президентом, прем’єр-міністром і спікером, яка закликає до розгляду можливості надання Україні плану дій щодо членства в НАТО під час Бухарестського самміту НАТО", - сказав Лугар.

Сенатор допустив, що ухвалення відповідної заяви може призвести до громадського обговорення цього питання і до можливого винесення питання про вступ України в НАТО на референдум.

Лугар повідомив, що Ющенко під час зустрічі просив підтримки у Президента США і лідерів інших країн у процесі наближення України до отримання членства в НАТО.

Сенатор також повідомив, що Ющенко просить підтримку Президента США в цьому питанні. "Я не знаю, якою буде позиція інших країн на бухарестському самміті, але своєю заявою лідери України заохотили дискусію і закликали до підтримки", - додав він.

Нагадаємо черговий самміт НАТО відбудеться 2-4 квітня в румунській столиці. Наголошується, що в рамках зустрічі у верхах будуть також проведені засідання Ради євроатлантичного партнерства і Комісії Україна-НАТО.

Тим часом, за словами посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна, РФ буде змушена переглянути свої відносини з Україною у разі вступу України у НАТО.

За матеріалами Українськi новини, РБК-Украина

Верховна Рада ратифікувала угоду з ЄС про спрощення візового режиму

Верховна Рада ратифікувала угоду між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз.

Як передає кореспондент УНІАН, "за" проголосувало 413 із 447 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі.

Угодою визначаються категорії осіб, які отримуватимуть п’ятирічні багаторазові візи, а також категорії осіб, яким оформлюються однорічні багаторазові візи.

Угодою передбачається встановлення безоплатного порядку оформлення віз ряду категорій громадян України, зокрема, це батьки та діти громадян України, які мають дозвіл на перебування в державах-членах ЄС, учні, студенти, громадяни, які подорожують з гуманітарною метою, журналісти, професійні перевізники, члени екіпажів потягів, а також ряд інших осіб. Угодою встановлюється єдина фіксована ставка у розмірі 35 євро за опрацювання візових анкет.

Парламент також ухвалив постанову про забезпечення прав громадян України на свободу пересування. За ухвалення постанови проголосували 398 народних депутатів з 445 зареєстрованих у сесійній залі.

Постановою передбачається, що Кабінет міністрів буде здійснювати постійний моніторинг виконання ратифікованих угод між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз та про реадмісію осіб.

unian.net

Щоб не було віз до ЄС, Україна має врегулювати кордон з Росією

Віце-президент Європейського Парламенту Марек СІВЕЦЬ (Marek Siwiec) стверджує, що Брюссель може підтримати пропозиції Києва у справі скасування віз Євросоюзу для українців. Про це повідомило польське радіо.

Як передає кореспондент УНІАН, європарламентарій від Польщі М.СІВЕЦЬ, перебуваючи з візитом у Києві, обговорив з міністром закордонних справ України Володимиром ОГРИЗКОМ питання невідповідностей, що виникли після входження Польщі до Шенгенської зони.

На думку М.СІВЕЦА, у справі відміни віз для громадян України “слід взяти до уваги всі можливі наслідки”. “В Києві виникла пропозиція візових полегшень, і навіть відміни віз. Такий крок може бути підтриманий, проте вимагає врахування всіх «за» і «проти», - наголосив європарламентарій. При цьому він додав, що на візові питання в Україні впливає також проблема неврегульованості кордонів України з Росією.

М.СІВЕЦЬ позитивно оцінює пропозиції українських політиків щодо контактів із Європейським Союзом та НАТО, зазначає польське радіо.

unian.net

Як створити Кіноклуб, або запрошуємо на відкриття

Не зважаючи на те, що наш сайт як правило намагається висвітлювати міжнародні події у площині євроатлантичних прагненнь України, або події, що пов'язані з Чеською Республікою, сьогодні дозвольте проінформувати про культурологічну ініціативу наших активістів в українському селі. Мова піде про створення Кіноклубу. До Вашої уваги запрошення.

Шановні дами й панове, дозвольте запросити Вас на відкриття Кіноклубу, що відбудеться 19 січня 2008 року о 17:00 у Рокитному, Київської області, в приміщенні районного Будинку культури, на вулиці Першотравнева 8.

У Кіноклубі ми два рази на тиждень, по середам і суботам, демонструватимемо класику світового кінематографу, фільми визначних режисерів. Фільми, що зробили кінематограф мистецтвом.

Клубний внесок становитиме 5 гривень. Пенсіонерам і дітям - безкоштовно (дитячий сеанс щосуботи о 13:00).

У суботу, 19 січня, відбудеться перший день показів Кіноклубу. У рамках відкриття вільно демонструватимуться 3 фільми - о 13:00 французька мультиплікація "Приватне життя комах", о 16:00 легендарний фільм Чарлі Чапліна "Малюк", а після офіційної, символічної презентації ми побачимо чарівний "Амаркорд" Федеріко Фелліні.

Кіноклуб організовано у співпраці з Районною Адміністрацією, Районною Радою і міжнародним благодійним фондом "Сучасне мистецтво України".

Це випробувальний термін строком на 2 місяці. Якщо ми разом доведемо важливість проекту, Кіноклуб житиме.

Чекаємо на Вас!


P.S. Детальна інформація, програма і повний пакет документації по створенню Кіноклубу на інтернет-сторінках http://www.rokytne.org

P.P.S. У смт Рокитне проживає 13 800 мешканців. Кінотеатр востаннє працював у 1992 році...

Володимир Огризко: «У зовнішньополітичній сфері президент і уряд діють в унісон»

Зустріч із міністром закордонних справ України Володимиром Огризком стала першою в запланованій серії інтерв’ю «Дзеркала тижня» із членами нового українського уряду. Наш вибір упав на В.Огризка з двох причин. Хоча номінально він і дебютант у Кабінеті міністрів, на відміну від деяких колег з уряду, пан Огризко — не новачок ні у своїй справі, ні у своєму міністерстві, тому йому не потрібен час, щоб входити у курс справ, і з перших днів роботи у кріслі міністра він може компетентно відповісти на всі поставлені запитання. Крім того, Володимир Станіславович завжди був відкритий для преси і знаходив можливості для спілкування навіть у найбільш напружений час. Минулої середи ми зустрілися з ним наприкінці робочого дня — після засідання Кабміну та зустрічі з президентом.

— Володимире Станіславовичу, ви напевно вже відчули, що в Україні посада міністра і справді політична. Наскільки складно кар’єрному дипломатові стати політиком? Ви вже відчули себе ним чи продовжуєте носити костюм дипломата?

— Гадаю, я цього костюма ніколи не зніму. Я все життя працював у дипломатії і сподіваюся цю роботу продовжувати й надалі. Тому не вважаю, що мені потрібно змінювати костюм. Адже саме те, що я є кар’єрним дипломатом, а тепер обіймаю й політичну посаду, може дати найбільший результат. Мені здається, тепер у мене є всі можливості не тільки дивитися на речі професійно, а й краще розуміти їхню політичну складову. Гадаю, що якихось особливих змін у моїй позиції чи висловлюваннях не буде.

— У вас немає побоювань, що тепер внутрішня політика займатиме у вашій роботі забагато часу і відбиратиме його в політики зовнішньої?

— Ну, я все ж таки міністр закордонних справ. Тому 95% моїх зусиль ітиме на те, щоб виконувати завдання, які перед зовнішньою політикою ставить президент. Очевидно, що тут істотних змін не відбудеться. Але як член уряду я, безумовно, намагатимусь максимально часто відвідувати засідання Кабінету міністрів і таким чином брати участь в обговоренні та вирішенні тих або інших внутрішньополітичних питань. І очевидно, що відривати зовнішню політику від внутрішньої було б нелогічно, оскільки одна є наслідком іншої. І коли одна з них занадто відривається від іншої, виникають проблеми. А збалансованість і чітке уявлення про те, що ми можемо зробити на зовнішній арені виходячи з реалій життя всередині країни, — це якраз плюс.

— Але ж саме наші внутрішньополітичні реалії й заважають проводити ефективну зовнішню політику, рухатися до давно поставлених стратегічних цілей. Дуже багато експертів відзначають, що за останній рік українська зовнішня політика стала невиразною (а дехто навіть говорить про її відсутність), і ситуація навряд чи поліпшиться до президентських виборів.

— Я з такою оцінкою не можу погодитися. Насамперед тому, що навіть у дуже складних умовах, у яких зовнішня політика проводилася 2007 року, було досягнуто дуже серйозних і конкретних результатів. Візьмімо хоча б початок переговорів із Європейським Союзом про нову посилену угоду. Проведено кілька дуже серйозних і ефективних раундів. Уже на цьому етапі зафіксовано речі, які для нас принципово важливі, якщо говорити про європейську перспективу. На поточний рік (у кожному разі, до вересня) ми плануємо зробити все можливе, аби політична частина цього документа була готова. У новій посиленій угоді ми, безумовно, намагатимемося зафіксувати позиції, що визначать формулу політичної асоціації й економічної інтеграції з ЄС. Тож уже тільки один цей приклад свідчить, що минулий рік ми не втратили, навпаки — зробили серйозний крок у реалізації наших євроінтеграційних цілей.

Або інший приклад — робота над угодою про спрощення візового режиму з Євросоюзом. Ми отримали дуже непоганий результат, справді орієнтований на людей. Ми сьогодні даємо їм можливість відчути, що вони не відрізані від Європи, що у них з’явилося значно більше шансів спокійно і вільно подорожувати. На цей рік ми запланували собі й неодмінно порушимо питання перед ЄС про початок переговорів про скасування візового режиму взагалі. Хай це середньострокова мета, але ми будемо до неї наполегливо прагнути. І таких прикладів безліч.

Тож розмови про те, що зовніш­ня політика кудись зникла, не відповідають реаліям. Звісно, нам було тяжко. У нас забрали іміджеву програму, програму роботи з українською діаспорою, не давали можливості розвивати свою інфраструктуру за кордоном — це ускладнювало нашу роботу. Але казати, що ми зробили крок назад, було б несправедливо.

— Ви щойно повернулися із зустрічі з президентом. Чи було поставлено перед вашим відомством якісь нові цілі та завдання? Яким був основний месидж глави держави?

— Хочу підкреслити, що президент і уряд у зовнішньополітичній сфері діють в унісон. І я вважаю, що це надзвичайно важливий елемент нашої нової політичної ситуації. Бо і президент, і уряд бачать нашу перспективу однаково. Це перспектива наближення до Європи, набуття членства в НАТО, розвитку нормальних добросусідських відносин із Росією, США, Польщею, нашими партнерами та сусідами, розвиток України як регіонального лідера, здатного зіграти дуже важливу роль у питаннях забезпечення енергоносіями, використання транзитного потенціалу нашої держави та ряд інших тем, принципово важливих для нас. Сьогодні я саме доповідав Віктору Ющенку про конкретні кроки, які ми пропонуємо зробити протягом нинішнього року, аби ці ключові напрями, визначені президентом, були реалізовані якомога ефективніше. Допо­відь президент схвалив, він розставив додаткові акценти, і тепер цей документ для нас стане, як модно нині казати, дорожньою картою на 2008 рік. Сьогодні ми чітко знаємо, що ми робимо в контексті забезпечення нашої національної безпеки, в енерготранзитній сфері, просуванні європейської ідентичності України, в україно-російських, україно-американських, україно-польських відносинах, у розвитку ролі ГУАМ, просуванні іміджу України за кордоном, захисті інтересів закордонних українців. Тобто для кожного з цих ключових напрямів є чітка програма дій. І я дуже хотів би, щоб робота нашого міністерства була побудована на такій дуже простій системі: визначення напряму роботи, розробка під нього конкретного плану дій, його реалізація і контроль виконання. Це запорука ефективності в нашій роботі. Безумовно, мається на увазі, що всі структури держуправління координуватимуть свої зовнішньополітичні дії, і в цьому сенсі роль указу президента про координуючу роль МЗС набуває ще більшого значення.

— А цей документ, що його ви демонстрували президентові, стане частиною програми уряду, яку саме сьогодні обговорювали на засіданні Кабміну?

— Цей документ трохи ширший. У програмі уряду визначено відповідні пріоритети, а тут десять найважливіших напрямів про­писані докладніше й опукліше.

— Чи готовий уже лист на ім’я генсека НАТО про бажання України приєднатися до Плану дій щодо членства? Чи є у вас інформація про готовність прем’єрки підписати цей лист? За нашим даними, донедавна вона такого бажання не виявляла.

— Хочу вам повідомити: у програмі уряду зафіксовано, що буде прийнято документи, які дозволять Україні приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Зараз ведеться відповідна підготовча робота. Узгоджуються останні деталі. Я переконаний, що найближчим часом зусилля всіх учасників увінчаються успіхом. Таким чином, ще раз буде засвідчено єдність дій усіх гілок влади в реалізації зовнішньополітичного курсу України.

— Як вам працюється з новим віце-прем’єром Григорієм Немирею?

— У нас цілком нормальні стосунки. Я вже був у нього в гостях. Він у нас, правда, ще не був, але, гадаю, ми введемо практику проведення таких фахових обговорень. У нас абсолютно збігаються погляди, яким чином вес­ти євроінтеграційну роботу. Григорій Михайлович чудово усвідомлює, що це на 90% робота домашня, внутрішня, й що наша євроінтеграція нині робиться тут, в Україні. У Брюсселі ж — тільки верхівка айсберга, там ми презентуємо все, чого змогли досягти в країні. Адже одна річ — декларації, а інша — чим вони підкріплені. І доти, доки в нас не буде змоги чітко й ясно сказати, що ми привели у відповідність з європейськими нормами всі наші сфери, не слід говорити про можливість для української делегації просунутися в переговорах. Тому ми чітко бачимо, де проходить розмежування цієї роботи. МЗС перебуває під президентом, котрий керує реалізацією зовніш­ньополітичного курсу, ми цей курс забезпечуємо. Євроінте­гра­ційна робота, безумовно, частина цього курсу, яка має свою специфіку, пов’язану з тим, що нам нині треба серйозно переосмислити, як ця робота здійснюватиметься в масштабах усієї нашої країни. Ми плануємо істотно підсилити наше представництво в Брюсселі за рахунок фахівців галузевих міністерств. Щоб між фахівцями тривав безпосередній діа­лог. А в Києві має працювати механізм контролю, узгодження позицій, чіткого просування за кож­ним напрямом. Таких напрямів у нас 31! Уявляєте, скільки нам потрібно виконати домашньої роботи, аби сказати європейським колегам: ми просунулися по цих напрямах настільки, що вже можемо порушувати питання про подачу заявки на членство. Робо­ти, чесно кажучи, непочатий край. І будь-яку допомогу, потрібну від МЗС, безумовно, буде надано. Отут немає жодної конкуренції, а є прагнення якомога ефективніше використовувати нові можливості, що з’явилися зі створенням нового інституту — віце-прем’єра з питань євроінтеграції.

— Чи будете ви співробітничати з міністром закордонних справ так званого опозиційного, або тіньового, уряду?

— Цей уряд, звичайно, ноу-хау для нашої політики й суспільства загалом, і поки що якогось досвіду в цьому плані в нас немає. Але з Костянтином Івановичем Грищенком ми, безумовно, будемо співробітничати. Я знаю його як дуже досвідченого дипломата, котрий чітко й ясно розуміє наші національні пріоритети. Ми з ним знайомі вже не один десяток років. Нещодавно, до речі, разом із ним і Анатолієм Максимовичем Зленком ми покладали квіти до меморіальної дошки Олександра Шульгіна в День дипломата. Отже, в нас хороші контакти, ми вже кілька разів дзвонили одне одному. Гадаю, найближчими днями відбудеться й зустріч. Ви знаєте, коментар Грищенка з приводу нашої реакції на деякі недавні заяви, що пролунали з однієї сусідньої країни, не викликали в мене жодних заперечень, вони були зваженими й об’єк­тивними. Коли в нього з якогось питання буде інша позиція, то він, безумовно, має право її висловити, точно так само, як і я — позицію чинного уряду. Ми формуємо демократичне суспільство, й один із його елементів — мати чинного й тіньового міністра. Така практика існує в багатьох європейських країнах. Отож жодного дискомфорту, в усякому разі для мене, така новація не створює.

— Вашим попередником колишні міністри закордонних справ були введені до складу колегії МЗС. Ви залишите у силі це рішення?

— Звісно. Всі колишні міністри залишаються членами колегії.

— А вони приходять на засідання чи ж їхня участь номінальна?

— Буває по-різному. Хтось час­тіше приходить, хтось рідше. Та головне, двері завжди відкриті. І в нас немає таких тем, що яв­ляли б собою якусь супертаємни­цю. Є окремі питання, які не є привселюдними, але ми завжди раді бачити на колегії не тільки колишніх міністрів, запрошували також і вчених, експертів, проводили мозкові штурми.

— Ви не раз казали, що Україна впритул наблизилася до потреби розпочати з Росією переговори про майбутнє виведення ЧФ РФ з української території. Чи є в нинішнього українського уряду політична воля розпочати ці переговори?

— Безумовно, політична воля є. Вона нікуди не зникла. Ми вели переговори й за попереднього уряду, в якого волі було значно менше, але переговори, проте, велися. Вони вийшли на рівень, коли ми вже чітко знаємо позиції сторін: ми заявили про свої наміри й дістали інформацію про наміри російської сторони.

— Я знаю, що ви направляли росіянам ноту з пропозицією розпочати обговорення майбутнього виведення Чорноморського флоту. То що ж вони відповіли?

— Вони відповіли нотою, в якій висловилися в тому сенсі, що поки передчасно говорити про такі речі. Але я думаю, після наступного раунду (24 січня саме має відбутися чергове засідання відповідної підкомісії) ми зможемо перейти до деяких практичних кроків для того, щоб цей процес прискорити.

— Як показує досвід Грузії й Придністров’я, цей процес може бути дуже тривалим. Чи існують у вас уже якісь розрахунки й графіки розв’язання цього нелегкого завдання?

— Безумовно, вивести таку військову силу як флот — справа не півроку й навіть не року. Усе має бути добре підготовлено. І ми б хотіли, щоб це виведення було проведене цивілізовано. Щоб після нього не залишилися казарми й будівлі, непридатні для подальшого використання. Ми хотіли б, щоб усе було зроблено розумно, продумано, щоб після виведення флоту в нас були нормальні умови для використання нашого майна. Адже нині російська сторона користується, нагадаю, українським майном. Ми не хотіли б, щоб після виведення якісь території виявилися забрудненими, не хотіли б, щоб залишалися якісь проблеми, пов’язані з питаннями про власність тих чи інших об’єктів, що з’явилися після того, як були підписані угоди, не хотіли б, щоб було знищене майно, належне нашій державі. Тому ми, безумовно, будемо наполягати на тому, щоб розпочати переговори про підготовку до поступового виведення російського військового контингенту. Наші фахівці роблять відповідні розрахунки, вони свідчать про те, що певний запас часу в нас ще є, але він дуже невеликий.

— А ви на сто відсотків упевнені в тому, що виведення російського флоту справді потрібне? Адже деякі експерти у сфері безпеки вважають, що з урахуванням посилення в Криму так званого татарського чинника й потенційної загрози для цілісності України російська присутність для нас може бути корисною.

— Ці експерти якось дуже низько оцінюють можливості Української держави гарантувати власну безпеку. І я хотів би їх запевнити: в нашої країни, її уряду й президента є достатньо засобів для того, щоб ці теми навіть не обговорювалися.

— Скільки ще часу українська сторона має намір продовжувати безрезультатні переговори стосовно делімітації Керчен­ської протоки, що давно зайшли в глухий кут, виходу з якого так і не видно?

— Вихід усе ж таки, гадаю, є…

— Односторонній?

— ...він — у міжнародному праві. Воно дає нам усі можливості визначати те, що нам належить. Звісно, нам хотілося б знайти спільне рішення. У цьому контексті я хотів би підкреслити, що у справі делімітації Азовського моря експерти просунулися досить непогано. Найближчими днями ми почнемо роботу демаркаційної комісії. 31 грудня російська сторона нарешті відповіла нам і повідомила, що її частину комісії створено. Це дає нам можливість зустрітися й розпочати практичну роботу з демаркації. А якби всього кілька років тому хтось зробив таку заяву, подумали б, що він трохи збожеволів. Сьогодні це вже реальність.

Тому я не говорив би про глухий кут і був би більш оптимістичним. Безперечно, ми проведемо делімітацію в Азовському морі, там залишився тільки центральний відтинок. Хоча принципово, по суті, методологію визначено. Тепер провадиться технічна робота з вирахування проходження цієї конкретної лінії. І якщо ми домовилися використовувати загальновизнаний принцип проведення лінії кордону відповідно до основ міжнародного морського права в Азовсь­кому морі, то що нам заважає використовувати ті ж таки принципи при розмежуванні Керченської протоки?

— Небажання російської сторони.

— Ви знаєте, спочатку не було бажання говорити й по Азову. Минув час, бажання з’явилося.

— Але скільки часу Україна має намір очікувати появи цього бажання? Ми всі знаємо, яка жахлива катастрофа сталася минулої осені в Керченській протоці, і відсутність відповідної угоди про делімітацію тільки ускладнила стан справ.

— Гадаю, що довго чекати ми не будемо. Ви маєте цілковиту рацію, наша держава зазнала серйозних економічних збитків внаслідок осінньої трагедії. Тому як держава, що піклується про свої національні інтереси, ми змушені цей процес прискорити. Знову-таки, у нас зовсім небагато часу, аби вийти на якісь рішення.

— До речі, у парламенті ж уже розглядали відповідний законопроект.

— Так, у першому читанні ухвалено законопроект про розмежування територіального моря України. Якщо ми відчуємо, що процес штучно гальмується і створюються безпідставні перешкоди для ведення переговорів, то можна буде повернутися, у тому числі, й до такого варіанта вирішення питання.

Що ж стосується конкретних проблем, які виникли в результаті катастрофи в Керченській протоці, то тут повинні також сказати своє слово самі господарюючі суб’єкти, котрі зазнали втрат. Існує абсолютно зрозуміла схема вирішення питань — це звернення до суду. Це визнана міжнародна практика.

— В Україні чомусь дуже мало говорять про проблему Косово, одностороннє проголошення незалежності якого — питання близького майбутнього. Якою буде реакція на нього офіційного Києва? Чи розглядаєте ви можливі сценарії розвитку подій як на Балканах, так і на теренах СНД, а також пов’язані з ними виклики для національної безпеки України?

— Звісно, у нас існують такі розробки, проекти реакції, однак на даному етапі було б передчасно їх оприлюднювати. Це над­звичайно делікатне питання, і ви знаєте, наскільки гострою є реакція тих чи інших учасників цього процесу на саму ідею незалежності Косово. Ми ж завжди виступали за те, аби рішення приймалося в рамках Ради Безпеки ООН.

— Вище ви згадували про програми розвитку іміджу України, допомоги закордонним українцям і розвитку дип­установ за кордоном, які в МЗС відібрав попередній уряд. Нинішнього року ці програми повернули вашому відомству?

— Так. У нас знову з’явилася можливість купувати власність за кордоном, відкривати інформаційні центри тощо. Візьмімо, наприклад, роботу із закордонними українцями. Хоч би де ми побували, українська діаспора завжди чітко ставить запитання: коли вони зможуть дивитися українське телебачення, читати українські книжки, передплачувати українські газети, отримувати народні костюми, музичні ін­струменти, підручники тощо? Сьогодні, повернувши відповідну програму, ми на ці запитання маємо дуже просту відповідь: протягом нинішнього року. Ми визначимо, звісно, пріоритетні країни — там, де велика діаспора, сильні центри українських громадських організацій. Саме вчора, у перший робочий день нового року, ми з колегами обговорювали, що буквально протягом десяти днів чітко випишемо, як плануємо використовувати виділені кошти для задоволення потреб української громади. Дуже сподіваємося, що вони зможуть отримувати сигнал через супутник у різних точках земної кулі, і буде можливість покривати цілі країни або регіони, де мешкає наша діаспора, аби люди могли дивитися українське телебачення. Ми постараємося забезпечити їх антенами та іншою необхідною технікою для прийому українських телеканалів.

Що стосується іміджевої програми, то тут у нас дуже чітко визначені два основні напрями: європейська і євроатлантична інтеграція. Тут роботи непочатий край. Оскільки стереотипи щодо НАТО залишаються досить сильними, наше завдання — допомогти людям розібратися в тому, що собою являє Північно­атлантичний альянс, аби потім вони могли приймати усвідомлене рішення.

— Насамкінець не можу не запитати: чи слід очікувати чергової реорганізації МЗС? Як здійснюватиметься ротація? Чи підвищаться зарплати дипломатів?

— Мені здається, що протягом останніх двох-двох із половиною років у нас сформувалася така структура міністерства, яка найбільш адекватно реагує на завдання, що ставляться перед нами. Чесно кажучи, я не планую жодних революційних перетворень. Можливі деякі зміни в рамках тих чи інших підрозділів, напрямів їхньої діяльності, пріоритетів роботи, але не зміна самої структури управління.

Персональні ж зміни у нас, як ви знаєте, постійні. Ми перейшли на систему щорічної ротації, коли влітку замінюються приблизно до 250 працівників дипслужби і технічних робітників. Це дає нам можливість системно підійти до цього питання і заздалегідь (приблизно за півроку) починати реальну підготовку наших колег, які лаштуються на роботу за кордон. Найближча мета — збільшити цей період підготовки до семи-восьми місяців, аби вона була максимально ефективною, щоб спеціаліст, приїхавши на нове місце роботи, не мав проблем із адаптацією, а відразу був готовий до ефективної праці. Наша наступна мета — перейти на дворічне планування ротації. Щоб воно було справді перспективним і ми могли ще далі зазирнути за горизонт. Ми зараз упроваджуємо нову систему перекваліфікації та перепідготовки керівних кадрів. Створено дуже цікаву програму, що охоплює, окрім власне професійних дипломатичних напрямів, ще й питання управлінської підготовки, психології, яким у нас раніше мало приділялося уваги. Ми відчули необхідність додати це, щоб людина, яка претендує на якісь керівні посади, була готова працювати з колективом, розумілася на психології людей. За цей рік ми плануємо вийти на остаточне узгодження механізму перспективної ротації і підготовки й перепідготовки кадрів усіх рівнів.

Що стосується зарплат, то торік їх підвищили працівникам українських закордонних диппредставництв, а ті, хто працює в Україні, поки що перебуватимуть у загальних рамках підвищення зарплат для всіх держслужбовців. Але я сподіваюся, що в цьому питанні ми знайдемо підтримку з боку і президента, і прем’єрки.

Автор: Тетяна СИЛІНА | http://www.dt.ua

За вступ Грузії до НАТО проголосували 72%

Більшість виборців Грузії, якы взяли участь в плебісциті 5 січня, висловилися за вступ країни до НАТО, а також за проведення дострокових парламентських виборів, повідомляє ІА "Новини-Грузія".

Зокрема, приєднання до Північноатлантичного альянсу підтримали 72,2 відсотка учасників голосування. А за те, щоб переобрати парламент навесні 2008 року, висловилися 69,8 відсотка виборців. Проведення дострокових виборів було однією з вимог грузинської опозиції на мітингах в листопаді 2007 року.

На брифінгу, який відбувся ввечері 11 січня, прес-секретар ЦВК Грузії Іраклій Порчхідзе також повідомив останні дані щодо президентських виборів.

Колишній глава республіки Михайло Саакашвілі одержує більше половини голосів (53,38 відсотка), що забезпечує йому перемогу в першому турі. Його головний суперник - кандидат від об`єднаної опозиції Леван Гачечіладзе займає друге місце (25,66 відсотка). Остаточні підсумки голосування будуть оголошені 13 січня.

unian.net

Ukrajinské Vánoce ctí tradice, víru i pověry

Ukrajinské Vánoce – Rizdvo – jsou Ukrajinci považovány za méně významný náboženský a rodinný svátek než Velikonoce. Mají však mnohem větší kouzlo než Velikonoce. V čem spočívá?

Vánoce skoro celý leden

Převážná většina ukrajinských věřících používá starý, takzvaný juliánský církevní kalendář, takže vánoční svátky neslaví 24.-25. prosince, ale až po příchodu nového roku, 6. a 7. ledna. Novoročně-vánoční čas na Ukrajině trvá prvních dvacet dní až do svátku svatého Jana Křtitele.
6.ledna je den Svaté večeře, český ekvivalent Štědrého dne. Štědrým se ale na Ukrajině nazývá až 13. leden. Během večera, kterému se říká Melančin, se zpívají písně, podobné koledám, tzv. „štědrivky“. Připravuje se také druhá Svatá večeře – méně bohatá. Dnes už tato tradice přežívá jenom na vesničkách. 14. ledna nastává svátek svatého Vasyľa, a také příchod Nového roku podle starého juliánského kalendáře. Běžně se mu říká „starý nový rok“. Obětuje se prase a uspořádá se zabijačka.

Vánoční svátky končí až 19 ledna svátkem svatého Jana Křtitele (Ivana Chrestyteľa), který navazuje na biblický příběh Ježíšova křtu v řece Jordán. V kostelech anebo na březích řek se světí voda, věřící Ukrajinci si ji odnášejí domů. Posvěcená voda má člověka chránit před různými nemocemi, proto se celý rok pečlivě uchovává a používá se jen v těch nejnutnějších případech. Svěcení vody je také opravdovým svátkem všech otužilců: stovky odvážlivců se koupou v ledové vodě, dokonce i prezident Juščenko a další vládní představitelé plavou v řece Dněpr u Kyjeva. V nastávajícím krátkém období mezi svátkem svatého Jana Křtitele a začátkem velikonočního půstu se mohou konat zásnuby a svatby.

Pohanské pověry v křesťanském rámci

Tradice vánoc je spojená s křesťanskými hodnotami, ale přijala do sebe mnoho pohanských pověr. 6.ledna, v den Svaté večeře, by se podle zvyklostí měl držet půst. Věřící vstávají brzy ráno – to aby během roku nikdy nezaspali. Umývají se vodou, do které hodili stříbrnou minci. Věří, že hádky, trestání dětí a půjčování peněz během tohoto dne přinese stejné problémy po celý rok. Celý den má být zasvěcen pouze přípravě na Svatou Večeři. Na vánočním stromečku by neměla chybět jablka a ořechy, které přinášejí zdraví, krásu, rodinné štěstí a nové potomky. Pověšené prádlo prý může způsobit, že dnešní problémy zůstanou i v budoucnu. V kuchyni se nejdříve připravuje ryba. Rybí šupina pověšená v červeném pytlíku nad dveřmi přináší pak po celý rok lásku. Sláma pod bílým ubrusem na stole zase bohatství - mladé dívky z ní hádají svůj osud. Pokud si vytáhnou dlouhé a zelené stéblo, brzy se vdají. Vždy se počítá s osamělým poutníkem, pro kterého se přichystá jeden talíř navíc. Pokud nepřijde, jeho porce zůstane Duchům předků. Tak jako v Česku, počet osob u stolu by měl být sudý. Pod stůl se může položit nějaký železný předmět – kdo si na něj v průběhu večeře na chvilku postaví nohy, bude je mít zdravé a silné. Pokud by se dívky chtěly dozvědět, která se vdá jako první, mohou na podlahu během večeře položit kus ryby – ta, jejíž porci sní pes nejdříve, si může chystat svatební šaty. Po večeři se kuťa a některá další jídla nechávají na stole pro Duchy Předků, kteří usednou k večeři jako druzí. Připraví se jim také čistá voda a čistý ručník. Hospodyně po večeři sebere lžíce, sváže je a nechá přes noc neumyté – aby rodina zůstala pohromadě. Po večeři jdou děti, převážně chlapci, koledovat. Jako první navštěvují svého kmotra a kmotru.

Vánoce za sovětské éry

Ukrajinské Vánoce nejsou – zatím - tak zkomercionalizované, jako ty české. Nepatří k nim rozdávání dárků pod stromečkem. Jen částečně je nahrazují dárečky, které Mikuláš dává dětem do bot za oknem v noci z 18 na-19. prosince a novoroční dárky. Další rozdíl spočívá v tom, že jejich oslava nebyla během komunistické éry vítaná, nemluvilo se o nich v televizi, žáci byli ve školách nabádáni, aby nekoledovali a neúčastnili se vánočních představení. Lidé museli do práce i o svátcích a podnikové stranické výbory bedlivě sledovaly, kdo se chystá na Svatou večeři. Vánoce však přežily Velice dobře se jejich tradice zachovala v západní části Ukrajiny, která byla méně poznamenaná komunismem. A tak na začátku 90. let minulého století studenti ze Lvova a dalších západních měst často s tradičním vánočním představením objížděli „neuvědomělý“ a rusifikovaný východ, kde ukrajinská náboženská tradice téměř zmizela. Do západních měst a vesnic byli na vánoční svátky zváni děti a dospělí třeba z Krymu.

Dvanáct jídel

Ukrajinská Svatá večeře se musí skládat z dvanácti postních jídel. Hlavní a první je kuťa. Je to sladká varianta českého kuby, připravuje se z pšenice nebo krupek, rýže, máku, medu, ořechů, rozinek apod. Nemůže chybět neslazený odvar ze sušeného ovoce uzvar, boršč (z červené řepy a bez masa), malé žemle – pampušky - zelňačka, hrách, ryba studená i smažená, a holubce, zelné závitky plněné rýží. Podávají se také lívance, salát, pirožky a houby. Každý by měl ochutnat všech dvanáct jídel a na talíři by nemělo nic zůstat, aby se všichni ve zdraví dočkali dalšího Svatého večera. Večeře trvá dlouho, i několik hodin.

Vánoční představení – vertep

Vertep je lidové divadlo předvádějící nejprve příběh Ježíškova narozeni, ale i veselé příběhy ze života a různé legrácky. Vertep je ukrajinský název jesliček, které jsou také hlavním symbolem i rekvizitou těchto představení. Mládež se převléká za Pastýře, Tři krále, Anděly, Krále Heroda (Iroda), Čerty, Smrtku, mezi komickými figurami může být Cikán, Ľach (polský pán), Moskaľ (ruský voják), Žid, Sedlák, Dědek, Baba, Pan otec, nejlegračnější je tradičně záporožský Kozák. Dědu Mráze ani Sněhurku ukrajinská vánoční tradice nezná – ti se objevili až na Stalinův pokyn při novoročních oslavách ve 30. letech minulého století. Mládež hraje vertep a koleduje po domech i na ulici, případně také v hospodách, na tržištích a v obchodech. Nejdříve žádají hospodáře o povolení zahrát, poetickou formou mu popřejí hodně zdraví, úspěchů a dobrou úrodu, a za svou hru a zpěv požadují dárky, cukroví, ovoce anebo peníze. Dospělí často dostanou sklenici vína nebo něčeho ostřejšího. Obvykle se chodí koledovat na Vánoce a hned po nich, ale může se i několik týdnů po Vánocích. Běžným pozdravem v tomto období přestává být tradiční „Dobrý den“. Lidé se mezi sebou zdraví „Chrystos narodyvsja!“ – narodil se Kristus - a odpovídají si „Slavimo Joho!“ – oslavujme ho.

Autor je redaktorem časopisu pro Ukrajince v ČR Porohy

http://www.clovekvtisni.cz | Článek vyšel na www.chytrazena.cz | Oleksa Livinský

Novoroční poklidné setkání

Vážení příznivci ukrajinského dění v ČR, zveme Vás na novoroční poklidné setkání, které se uskuteční 12. ledna 2008 ve Společenském sále Domu národnostních menšin v Praze 2, Vocelova ul. 3.

Vystoupí sbory sv. Vladimíra a Carmina Planitiae, představitelé skupiny Ignis. Nabízí se malé pohoštění a klidné posezení. Začátek: 17:00 hodin.

Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny, Ukrajinská iniciativa v České republice.

ukrajinci.cz

Депутати просять Ющенка зробити Бандеру Героєм України

Івано-Франківська обласна рада просить Президента України Віктора ЮЩЕНКА присвоїти почесне звання Героя України видатному політичному та громадському діячу Степанові Бандері (посмертно).

Як передає кореспондент УНІАН, таке рішення сьогодні ухвалили депутати облради на 18 сесії. «Зважаючи на значний особистий внесок Степана Бандери у національно-визвольний рух українського народу за незалежність, значення його політичної спадщини та ролі у національному і духовному відродженні Української держави, повагу і визнання в українського народу, яскравий приклад високого служіння нації і держави та з нагоди 100-річчя від дня його народження, враховуючи рішення постійної комісії обласної ради з питань інформаційної політики, діяльності засобів масової інформації та свободи слова, обласна рада вирішила: Порушити клопотання перед Президентом України про присвоєння почесного звання Героя України видатному політичному та громадському діячу Степанові Бандері (посмертно)», - йдеться у рішенні сесії.

Депутати також схвалили відповідне звернення обласної ради до Президента України В.ЮЩЕНКА. Вони у своєму клопотанні, зокрема нагадують, що “2008 рік на Івано-Франківщині, відповідно до рішення обласної ради, оголошено Роком Степана Бандери – великого сина України, провідника нації, саме ім’я якого стало символом боротьби за незалежність Української держави». Депутати наголошують, що С.Бандера у 1939 році очолив Організацію Українських Націоналістів. «Його діяльність була спрямована на те, щоб, використавши протиборство двох хижаків історії, домогтися незалежності України, - йдеться у зверненні. – 30 червня 1941 року Національні Збори у Львові проголосили Акт відновлення Української держави. До Львова прибула команда СД та спецгрупа гестапо для «ліквідації змови українських самостійників». Провідник ОУН Степан Бандера був заарештований і перебував у концтаборі до кінця 1944 року. У концтаборі Освенцім по-звірячому було замордовано двох братів Степана Бандери – Олексу та Василя». Автори звернення підкреслюють, що «з ім’ям Степана Бандери тісно пов’язана збройна боротьба сотень тисяч українців у лавах Української Повстанської Армії, що стала яскравою сторінкою боротьби народу за національне і соціальне визволення». «Знищивши Провідника ОУН фізично, радянська пропаганда намагалася очорнити ім’я Степана Бандери та його соратників, - йдеться далі у зверненні. – Заради цього було розкручено маховик дезінформації та брехні. Але спаплюжити ім’я цієї Великої людини, яка поклала життя на вівтар України, не вдалося і не вдасться ніколи». На думку депутатів облради, ім’я Степана Бандери «стало символом незламності, нескореності та мужності, символом синівської любові до України».

Довідка УНІАН. Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту Івано-Франківської області в сім’ї священика. Був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським у Мюнхені (Німеччина) 15 жовтня 1959 року.

unian.net

Литва має намір досягати відшкодування збитку, нанесеного РФ за період радянської окупації

Литва досягатиме відшкодування збитку, нанесеного Росією за період радянської окупації. Про це заявив на засіданні колегії МЗСу президент країни Валдас Адамкус. Він також відзначив, що Литва розраховує отримати грошову компенсацію від РФ, передає "Ехо Москви".

Питання про виплату компенсації Литва підняла майже відразу ж після проголошення незалежності, 14 червня 1992 р. Пізніше спеціальна комісія встановила суму збитку - близько 30 млрд дол.

В.Адамкус також підкреслив, що Вільнюс шукатиме можливість для діалогу з Москвою в цьому питанні.

rbc.ua

Trpký Schengen?

Každý rok u nás uzavře manželství asi dva tisíce dvojic, v nichž jeden partner je Čech a druhý cizinec. Jak takové svazky vznikají a jak se jim tu žije? A jak jim zkomplikuje život chystaná změna zákona o pobytu cizinců, která nás čeká v souvislosti se vstupem do schengenského prostoru?

Kevin Johnson a Anna Ryndová se znají z amerického Seattlu. Anna amerického mladíka zaujala nejen svou osobností, ale i skutečností, že pochází ze země související s jeho disertační prací. Kevin je totiž sice germanista, momentálně ale píše práci o česko-německém filmu čtyřicátých let. Jak by ho tedy mohla nezajímat sympatická střihačka z Prahy?

Brzy se však ukázalo, že dvojici nespojuje jen zájem o film. Začali spolu chodit a v těchto dnech se rozhodli, že se vezmou. Zároveň však narazili na problém, který značně zviklal jejich odhodlání usídlit se v Praze. Hlavu jim zamotala novela zákona o pobytu cizinců, která má začít platit zároveň s otevřením schengenského prostoru pro Českou republiku.

Anna totiž zjistila, že novela značně zkomplikuje perspektivy jejich páru.

„Vzhledem k novému zákonu dostane Kevin po svatbě jen přechodné povolení k pobytu, takže přemýšlíme o tom, že možná budeme žít raději jinde.“ Proč snoubencům tato „formální drobnost“ tak vadí? Protože z chystané novely vyplývá, že trvalé povolení k pobytu v České republice dostane novomanžel- cizinec až po dvou letech. Přechodné povolení přitom značně omezuje jeho nárok na některé manželské sociální dávky. Ještě víc ale Anně vadí, že by tím nejspíš přišli o možnost slušného bydlení - na hypotéku totiž cizinec s přechodným pobytem, byť by vydělával slušné peníze, nedosáhne.

Pro úplnost ovšem dodejme, že ani v USA by to takoví snoubenci neměli jednoduché. Nevěsta by musela po svatbě žádat o tzv. „zelenou kartu“, což je proces, který trvá poměrně dlouho. Navíc i tam by dostala nejprve kartu jen přechodnou a teprve po čase trvalou.

LÁSKA Z ICQ

Něžná tmavovláska Alexandra Sládečková se nejdříve seznámila s češtinou a teprve pak se svým českým manželem Martinem. „Chtěla jsem v Sankt Petěrburgu nejprve studovat švédštinu. To mi však nevyšlo, a tak jsem se rozhlížela po jiném oboru.

Nakonec jsem se rozhodla pro češtinu.“ Po nějakém čase si ovšem Saša potřebovala svou znalost českého jazyka prakticky vyzkoušet. Ve druhém ročníku si proto začala povídat s Čechy alespoň po ICQ.

A seznámila se tak svým budoucím mužem, který byl coby „ajťák“ na síti prakticky neustále. Tři první roky roky to byl ovšem vztah jen na dálku. „Já jsem jezdila v létě do Prahy a manžel během roku létal za mnou,“ vzpomíná Saša. „Jednou za mnou do Sankt Petěrburgu přijel dokonce na tři měsíce, což považuji za projev lásky a odvahy. On měl totiž předtím spíše záporný vztah k Rusku - a najednou tu byl ochoten žít! Bydlel v paneláku u našich a dokonce se mnou chodil i do školy.“ Posléze ovšem oba mladí lidé zjistili, že takový vztah na dálku je příliš náročný. Zejména finančně - Martin na cestách do Ruska finančně skoro vykrvácel. „Takže jsem se, trochu navzdory přání svých rodičů, přestěhovala do Prahy. Měla jsem v kapse jen tisíc korun a doufala jsem, že tu brzy najdu práci.“ Saša myslela, že tu se svou kvalifikací snadno získá práci překladatelky, ale právě v té době se vztahy mezi ČR a Ruskem citelně zklidnily, ubylo jednání - a tlumočníků byl najednou nadbytek.

Z nouze přijala různé náhradní práce.

„Byla to těžká dřina a za pár korun. Ale potřebovali jsme vydělávat, tak se nedalo nic dělat.“ Podobně nevýnosná byla i další zaměstnání - učila například lidi z Kazachstánu základům české gramatiky a naopak ruskou fonetiku na plzeňské univerzitě. „Brzy jsem však zjistila, že jsem strašně uštvaná, a přesto nemáme skoro ani korunu.“ Dobré místo získala teprve nedávno - nastoupila do velké firmy, kterou nedávno koupil ruský koncern.

Teď je tedy spokojená a novely zákona se nebojí, neboť o statut cizince s trvalým pobytem na rozdíl od Kevina už bojovat nemusí. Problém tuší jen v případě, že se narodí děti. „V první řadě bychom si museli nejspíš zaplatit porod. Manžel je navíc český patriot, nechce ani slyšet o tom, že by se stěhoval, nebo i jen to, že by potomci měli mít ruské občanství. Já si zase myslím, že děti by měly mít občanství jako matka. Takže se asi budu muset - chtě nechtě -taky stát českou občankou.“

ŘÍKÁ MU SLUNÍČKO

Lenka Chuwa si manžela do Čech přivezla z Los Angeles, nikoli ale Američana -Nicholas pochází z Tanzanie. „Studoval jsem v L. A. a přivydělával jsem si jako taxikář v Orange County. Jednou mi slíbil rito kamarád. Prý abych ho svezl z hospody. Přijel jsem na místo a zjistil jsem, že tam čeká se třemi děvčaty z České republiky.

Jedna z nich byla Lenka,“ vzpomíná Nicholas.

Jiskra mezi Nicholasem a Lenkou prý přeskočila už v taxíku. „Hned jsem měl pocit, že máme k sobě blízko. Ocenil jsem také, že se hned zajímala, odkud jsem.“ Také Lence se Nicholas líbil. To, že je černoch a ještě k tomu z Afriky, neřešila.

Má trochu dobrodružnou povahu, a tak už procestovala i černý kontinent. Díky této zkušenosti má pro Afričany slabost. „Jsou to zdvořilí, milí, veselí a spontánní lidé. Přijde mi, že nejsou tak zkažení spotřební civilizací jako Američané - a to i ti černí.“ Ze setkání s Nicholasem se nakonec nevyvinul jen nějaký studentský románek, ale seriózní vztah. Po několikaleté známosti se vzali.
Nicholas je ze slušně situované rodiny.

Svatba se konala v Africe a stal se z ní značný institucionální problém.

„V Tanzanii se totiž ještě nevdávala žádná Češka,“ vysvětluje Lenka. „Úředníci na obou stranách si proto s námi vůbec nevěděli rady.“ A co čeští rodiče? Maminka se prý nezvyklého zetě nezalekla, naopak, hned si ho zamilovala. „Říká mu Sluníčko,“ směje se Lenka. Maminka s Lenkou dokonce navštívila i ženichovu rodinu a se dvěma dcerami vystoupila na Kilimandžáro. Tchán přistupoval k dceřině známosti skeptičtěji, ale nyní se už s jejím mužem také spřátelil - dokonce už byli spolu na pivu.

Lenka dnes v respektované firmě vyhledává talenty, zatímco Nicholas má obecně ceněnou specializaci, je počítačový expert. Ani jeho přistěhování do Čech však nebylo jednoduché. „Jen shromáždit všechny papíry trvalo čtrnáct dní,“ popisuje Lenka. Nervy zažívala i úplně na konci.
„Nicholas totiž v pořádku přiletěl, protože měl ale vízum až od následujícího dne, musel strávit noc na letišti před pasovou kontrolou. A já nic nevěděla.“ „Černobílý“ pár jsme fotili v jedné pražské restauraci. Když se k sobě přitiskli, ne všichni je sledovali se sympatiemi. Dvojice nicméně tvrdí, že se svou jinakostí problémy nemají. „Že na nás všichni koukají, mně vadilo jen asi týden, teď už si to vůbec nepřipouštím. Ostatně, i v Tanzanii nás sledují. I naše dítě bude všude nápadné,“ říká smířeně Lenka. A co když potkají nějaké rasisty? Zamilovaná Lenka má pro takové lidi pádnou odpověď: „Myslíte si, že vaše h... má jinou barvu než jeho? řeknu jim,“ odpovídá se smíchem.

Děti tato dvojice zatím nemá, budoucnost si ale promyslela pečlivě. V nejbližších letech se hodlají soustředit na život v Česku, později by však chtěli žít na půl tady a napůl v Tanzanii. Společně s Nicholasovými příbuznými chtějí totiž provozovat tanzansko-českou safari firmu. Také už spolu založili nadační fond, který se snaží pomáhat Nicolasově rodné zemi -už postavili vesnický vodovod a chystají se vybudovat veřejnou knihovnu.

Konceptu dvojího života ve dvou zemích však úřady nejsou příliš nakloněny.
Komplikace je stejně jako v případě Saši v tom, že zákony povolí jim i jejich dětem jen jedno občanství. „Já nechci, abys měl problém s cestou k sobě domů,“ odmítá Lenka manželův návrh, že přijme české občanství, a připomíná, že takto nastavený zákon komplikuje i styk dítěte s prarodiči. Nicholas tedy dál žije v Praze jako cizinec s trvalým pobytem v ČR. Říká, že mu to život zvlášť nekomplikuje. Teď, po přijetí „Schengenu“, to bude mít dokonce lepší. Do Tanzanie se totiž létá z Vídně, a Nicholas proto zatím pokaždé musel žádat o rakouské vízum. „Teď tam budu moci dojet bez víza jako každý Čech,“ raduje se.

Lenka ovšem dodává, že spokojeni mohou být jen oni, protože Nicholas už trvalý pobyt má. „Znám desítky smíšených párů, kterým nový zákon naopak hodně zkomplikuje situaci!“

NOVELA ZÁKONA: JSOU OHROŽENY SOCIÁLNÍ DÁVKY?

Co vlastně přináší ta očekávaná i obávaná novela zákona o pobytu cizinců? Skutečně - jak říkají neziskové organizace - výrazně zhorší postavení cizinců a smíšených párů v České republice?
Manželé a manželky českých občanů opravdu nebudou dostávat trvalý pobyt v ČR automaticky, připomíná Markéta Kadlecová z organizace Člověk v tísni s tím, že trvalý pobyt budou moci získat až po dvou letech života v Česku. Do té doby budou v zemi pobývat s povolením přechodným. Může to znamenat, že smíšená manželství dočasně nebudou mít nárok na dávky státní sociální podpory, tedy třeba na přídavky na děti. Cizinky, manželky českých občanů, by na základě novely například neměly dostat porodné. Některé cizinky by si prý také musely hradit v hotovosti i porod, přestože jde o porod českých občanů. Manželé a manželky českých občanů by mohli mít problém i s pracovním povolením. Podle podplukovníka Mgr. Ivy Hřebíkové z cizineckého oddělení policie by však novela ve skutečnosti neměla život smíšených párů výrazně ovlivnit. Zejména sociální dávky na děti těchto dvojic by neměly být ohroženy, neboť jedním z členů páru je vždy český občan, který veškeré nároky na sociální příspěvky má. V odůvodněných případech je také možnost od podmínky trvalého pobytu pro pobírání dávek upustit. A konečně - pro děti je také možno žádat z humanitárních důvodů o trvalý pobyt bez dvouleté lhůty.

NEDOSTUPNÉ OBČANSTVÍ

A jak složité to u nás mají partneři, kteří jsou oba cizinci? Manželům Ivanovi a Olesyi Shvedoffovým, kteří před osmi lety natrvalo zakotvili v pražských Vršovicích, se letos na podzim narodilo dítě. „Ještě před jeho narozením jsme dělali všechno proto, abychom dostali české občanství, ale komunikace s cizineckou policií a ministerstvem vnitra je jednou z nejhorších věcí, jimiž jsme tu museli projít,“ říká ruský filmový režisér, scenárista a herec, známější v Německu a ve Španělsku, kde je často obsazován do filmových rolí. Nepomohly ani doporučující dopisy od známých a důvěryhodných českých osobností. „Také nám nejdříve řekli, že budeme muset za porod zaplatit sumu v řádech desetitisíců korun, ale pak se ukázalo, že naše pojištění u Všeobecné zdravotní pojišťovny by mělo náklady pokrýt,“ říká Olesya, šarmantní tmavovláska a houpe na rukou tříměsíční děťátko. „Dopadlo to nakonec dobře, ale byly to docela nervy. Není tak jednoduché najít lékaře, který přijme nastávající maminku, která je pojištěna u VZP jako cizinka,“ dodává Ivan. O žádosti o porodné a rodičovský příspěvek Shvedoffovi zatím ani neuvažovali. „Máme teď běhání po úřadech a potupného doprošování se dost a nechceme se okrádat o čas strávený s dítětem. Možná, až se to všechno trochu uklidní... Ale co jsme slyšeli o novém zákonu v souvislosti se Schengenem, budeme mít nejspíš úplně jiné starosti,“ říká Ivan Shvedoff.

Dušan Spáčil | Článek vyšel v MF PLUS.