"Країна у небезпеці". Секретна доповідна міністра фінансів на ім'я Тимошенко

Тимошенко заборонила розповсюджувати та змусила відкликати листа Пинзеника до кабінету міністрів. Тому що аналітика та графіки у ньому кажуть про одне - Україна потрапила в кризу, якої не було з далекого 1994 року.

Фото Миколи Лазаренка

До "Економічної правди" потрапив примірник листа на 24 сторінках.

Документ, датований 6 січня, підписаний міністром фінансів Віктором Пинзеником.

Це доповідна, підготовлена міністром на ім'я Юлії Тимошенко та своїх колег по уряду.

Аналітика та графіки кажуть про єдине - Україна потрапила в кризу, якої не було з далекого 1994 року.

"В Україні ситуація - найгірша в світі"...

"Третина промисловості України зникла!"

"Ми увійшли у надзвичайно серйозну та глибоку кризу"...

"-14% ВВП за листопад 2008 року - ось реальна база нашого відліку, нашого стану економіки"...

"Прогноз, на якому наполягав Мінфін раніше, -5% ВВП за 2009 рік, зараз уже є занадто оптимістичним. Таких темпів досягнути неможливо"...

"Все більше життєво необхідних систем України балансують на грані можливого"...

"З чого платити пенсії, звідки візьмуться кошти на зарплати бюджетникам з місцевих бюджетів?"

"Країнам з такими проблемами дефіциту бюджету та обсягом позик грошей не позичають"...

"Без джерел фінансування залишаються: енергоносії та комунальні платежі у всіх бюджетних сферах, медикаменти, харчування, обслуговування боргу (а це зрозуміла загроза), наука та інше"...

"Це параліч інститутів влади"...

Ось лише деякі тези, розкриті у листі. Тобто, на думку Пинзеника, загроза тотального краху всієї української економіки є дуже реальною.

Але, за даними "Економічної правди", прем'єр Юлія Тимошенко повернула міністру його доповідну і заборонила поширювати її серед членів уряду. Після цього, за інформацією джерел, головний фінансист країни зустрічався з президентом, де попередив його про свої економічні прогнози.

Згодом, попередження Пинзеника вже стають реальністю. Бюджет дійсно недоотримає гроші, і взяти їх немає де.

Тому "Економічна правда" оприлюднює кожну сторінку документу. Без перебільшення, саме він сьогодні є найбільшою таємницею уряду.

Можливо, причини, наведені у листі, є основною причиною конфліктів навколо Національного банку та газу.

За інформацією "Економічної правди", Віктор Пинзеник входить до пакету на звільнення з уряду Юлії Тимошенко. Єдине, що стримувало прем'єра останні місяці - на Пинзеника орієнтується 10-15 депутатів БЮТ, і компенсувати ці голоси немає де.

Документ читайте за адресою http://www.epravda.com.ua/publications/497ee1f14c7d6/view_print/

СБУ знімає останні обмеження до документів радянського періоду

23 січня Президент України Віктор Ющенко підписав Указ “Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репересіями та голодоморами в Україні”, яким започатковано новий етап у відкритті раніше недоступної інформації. Указом передбачено скасування грифу секретності, накладеного радянськими структурами на документи, якщо вони не містять інформації, що є таємницею держави Україна.

У брифінгу, присвяченому цьому питанню, взяли участь в.о.Голови СБ України Валентин Наливайченко та директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович.

«Від 23 січня цього року Україна більше не зберігає і не охороняє секретів карально-репресивної системи Радянського Союзу. Це означає, що СБУ як головний державний орган у сфері забезпечення охорони державної таємниці знімає радянський гриф таємності з усіх кримінальних справ, розпорядчих, статистичних, документів секретного діловодства та інших документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні з 1917 до 1991 рр.», - наголосив очільник СБУ.

Відповідно до Законодавства України не може належати до державної таємниці інформація про порушення прав і свобод громадян та незаконні дії органів державної влади. Лише в архівах СБУ мова йде про близько 800 тисяч томів з грифами «секретно» та «совершенно секретно», за якими стоять долі мільйонів людей, що стали жертвами тоталітарного комуністичного режиму. Крім роботи з власними архівами, СБУ як контролюючий орган в сфері державної таємниці здійснюватиме контроль зняття грифів секретності та виконання указу Президента іншими органами влади України.

Для реалізації Указу Президента В ГДА СБУ та в архівах при регіональних управліннях Служби буде підготовлено відповідні інструкції і розпочато інтенсивну роботу. “Ми беремо на себе зобов’язання завершити цю роботу за рік. Ми також будемо cтворювати експертні групи з провідних істориків, які визначатимуть історичну вартість документів та пріоритетність їх оприлюднення», - запевнив В. В’ятрович.

Директор Архіву СБУ представив колекцію документів Архіву, серед яких інструкції ЧК, “розстрільні списки”, карти-схеми депортацій, альбоми повстанських фотографій, доповідні КГБ для ЦК Компартії 70-х років про розвиток в Україні дисидентського руху.

“Ані як держслужбовець, ані як історик я не бачу, яку загрозу національним інтересам України становить розсекречення списків розстріляних в 1937, документів про масову депортацію з Західної України в рамках операції “Запад” у 1947 році чи колекції фотографій УПА з 1950-тих років”, - наголосив пан В’ятрович.

Керівник СБ України В.Наливайченко запевнив, що вже найближчим часом буде розсекречено і оприлюднено документи про діяльність агентурно-бойових груп НКВД у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та інших областях, документи із справ проти повстанського руху «Берлога» 1940-50 рр., дисидентського руху «Блок» 1960-80 рр. Незабаром виходить книга «Павлоградське повстання. 1930р.» про масовий селянський антирадянський рух у Дніпропетровській області напередодні Голодомору.

“Саме створення відкритого доступу до матеріалів радянської карально-репресивної системи є найважливішою передумовою подолання наслідків тоталітаризму в країні. Завдяки цьому ми зможемо зняти суспільну напругу довкола питань українського минулого, сформувати фундамент для суспільної консолідації та незворотності демократичного розвитку України”, - наголосив В. Наливайченко.

maidan.org.ua

Що чекати від відкриття архів КДБ?

В. о. Служби безпеки України Валентин Налевайченко заявив, що до кінця року буде повністю відкрито КДБ та інших каральних органів СРСР, при чому матеріали з цих архівів буде відкрито розміщено в Інтернеті. Завершення розсекречення матеріалів каральних органів одного з найжорсткіших репресивних режимів в історії є, безперечно, яскравим жестом, що демонструє твердий намір керівництва країни, передовсім президентської вертикалі, зробити черговий крок для забезпечення неможливості повернення до комуністичного минулого і наближення до норм західної демократії.

Проте, в теперішній ситуації, близькі наслідки таких дій можуть бути неоднозначними. Адже, розсекреченню підлягають і всі справи таємних агентів радянських спецслужб. Хоча, Служба безпеки України не є прямою правонаступницею КДБ, але значна частина кадрів та методів діяльності перейшла в СБУ незалежної України з відповідних радянських структур. Це було правильним і необхідним, оскільки лише професіонали можуть гарантувати безпеку держави. Тим більше, що ще в часи перед розвалом Радянського Союзу значна частина радянських спецслужб, передбачаючи неминучий крах комуністичної імперії, а також відчувши реальну ситуацію і рівень життя на Заході, спочатку не явно, а згодом – майже відрито, значною мірою підтримали ліквідацію СРСР і створення незалежної України. Без такої підтримки про мирний розпад тоталітарної імперії годі було й думати.

Отже, метод роботи з таємними агентами, як одних основних для радянських спецслужб не міг не використовуватися і в Службі безпеки України. Та й цей метод в тій чи іншій формі використовується практично у всіх спецслужбах світу. Тому, якщо тепер розсекретити таємну агентуру спецслужб старого режиму, то значно важче стане вербувати агентів для спецслужб, що мають захищати незалежну українську державу. Адже при різкій зміні політичної ситуації в Україні прецедент розсекречення агентури може знову повторитися. Звичайно, можна сподіватися, що керівництво СБУ враховує ці аспекти, проте не відомо чи політична кон'юнктура не переважає інтересів національної безпеки.

Другим проблемним аспектом розсекречення таємним агентів можуть бути соціальні наслідки цього, що ми зовсім недавно спостерігає в країнах колишнього соцтабору, зокрема в Польщі. Випадки, коли вимушена співпраця з каральними органами в критичні моменти мала наслідком порятунок багатьох людей, були непоодинокими. Тому, безперечне засудження таких осіб не було справедливим. Та найнебезпечнішою можна вважати третю пересторогу щодо розсекречення цих архівів – використання для боротьби проти політичних опонентів. Можна припустити, що серед активістів політичних сил, які знаходяться у жорсткій опозиції щодо Президента, передовсім БЮТ досить багато осіб, які були таємними агентами каральних органів. Використання процесу розсекречення агентів може стати масштабною кампанією політичного шантажу проти них, коли замість боротьби з некомпетентністю, корупцією, розвінчуванням брехні і безвідповідального популізму будуть використані старі особисті проблеми. Нехай особи будуть усунені, але ті методи, якими ці особи завдали найбільшої шкоди країни не буде ні розкрито, ні засуджено. Більше того, для певних верств населення ці особи сприйматимуться в образі мучеників. А непрофесійність, хабарництво, лицемірство, обман людей, як методи управління країною процвітатимуть й надалі. Крім того, в процесі розсекречення можуть фабрикуватися і фальшиві справи, які можуть використовуватися для зведення особистих стосунків. Тому, процес розсекречення архівів радянських спецслужб має відбуватися під дуже пильним громадським контролем. А для досягнення оптимальних соціально-політичних результатів цього процесу, він мав би супроводжуватися покаянням і помилуванням винних, як це було, наприклад, під час історичного примирення в Іспанії, проте українське суспільство поки що до цього навряд чи готове.

Звичайно, розсекречення таємних агентів є сильної зброєю у руках Президента у політичній боротьбі. Але з іншого боку це є громадським і патріотичним обов'язком Президента і, якщо політична боротьба поєднується з боротьбою за зміцнення незалежності і наведення порядку в країні, то коректне проведення цього процесу жодним чином не підлягає засудженню. Очищення мусить відбутися. Це очищення країни загалом і совісті кожної людини зокрема, передовсім тих, совість кого дуже заплямована. Таким чином, незважаючи на можливі значні загрози і негативні наслідки в теперішній час цей процес матиме дуже позитивні наслідки для побудови сильної незалежної української держави, яка діятиме законними методами в інтересах українського народу.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу | maidan.org.ua

Ключовий момент

Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ: Безпорадність лідерів відкриває дорогу зовнішньому втручанню

---

Розмовляв Микола СІРУК, «День», Вашингтон

---

У колишнього радника президента США з питань національної безпеки Збігнєва Бжезинського, який нині працює радником в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, робочий графік, зрозуміло, розписаний по хвилинах, але він знайшов час, щоб дати інтерв’ю «Дню». Американський політолог також є професором зовнішньої політики США у Вищій школі міжнародних досліджень ім. Пола Ніце Університету Джонса Гопкінса, членом опікунської ради «Фрідом Хаус», Тристоронньої комісії (США—Європа—Японія), членом рад директорів Польсько-американського Фонду Свободи і Польсько-американського підприємницького фонду.

Якими будуть зовнішньополітичні пріоритети США і хто саме визначатиме зовнішню політику в адміністрації Обами? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Збігнєва БЖЕЗИНСЬКОГО.

«...ЗІ СХОДУ ЄГИПТУ ДО ЗАХОДУ ІНДІЇ»

— Пане Бжезинський, яку позитивну і негативну спадщину у сфері зовнішньої політики США залишив за собою Джордж Буш-молодший? Наприклад, під час останньої прес-конференції у Брюсселі держсекретар Кондолізза Райс сказала, що позитивним у зовнішній політиці Буша можна вважати вступ до НАТО дев’яти країн Центральної та Східної Європи.

— Так, це правда. Якщо говорити про бажання створити стабільну та безпечну Європу, то це був корисний внесок. Підписання Хартії про стратегічні відносини між США та Україною, а також підписання в останні дні адміністрації Буша відповідної Хартії між США та Грузією також були внеском до стабільності. У цьому сенсі це позитивна спадщина.

Однак проблема полягає в тому, що позитивний ефект було підірвано негативними наслідками позиції США у світі. Ініціативи, які ухвалив президент Буш, загалом погіршили позицію США у світі. Якщо хтось вважає, що безпека в Європі певною мірою залежить від НАТО і якщо хтось припускає, що незалежність України чи Грузії певною мірою залежить від тісноти відносин зі Сполученими Штатами, то слід зазначити, що виграшний ефект спеціальних ініціатив держсекретаря Райс чи президента Буша був послаблений, розмитий, підірваний загальною спадщиною, яку він залишив за собою.

— Якщо тепер говорити про нинішнього президента Барака Обаму, то якими будуть його пріоритети у зовнішній політиці США?

— Зважаючи на специфічну, а не загальну зміну ставлення та атмосферу, які певною мірою він уже висловив в інавгураційній промові, відповіддю буде — зосередження уваги на тій частині світу, яка простягається зі сходу Єгипту до заходу Індії. Саме там США мають приділяти увагу і проявляти свої інтереси. Адже там перед США постають серйозні геополітичні виклики. Тому Обамі потрібно буде сформулювати інший підхід, буквально протягом декількох наступних тижнів.

«ПЕРЕВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО АМЕРИКАНСЬКОГО ПІДХОДУ ДО СВІТУ»

— А хто буде формулювати підхід? Адже останнім часом з’явилося багато публікацій, зокрема, Інституту Брукінгза, у яких президенту дають поради, починаючи від того, як поліпшити імідж США, до графіку проведення президентом міжнародних зустрічей.

— Перш за все, потрібно зрозуміти, що всі так звані мозкові центри у Вашингтоні підготували пакети рекомендацій для президента Обами. Ними можна заповнити кімнату. Однак існують дуже мінімальні шанси, щоб він прочитав повністю хоча б один із таких пакетів. Якщо підбити підсумок, будь-який план, який рік чи півроку тому конкретизував, що Обама мав би робити, є вправою з написання фантастичних творів, а не стратегії. Події дуже вплинули на те, що стало відбуватися після того як півроку чи рік тому було написано рекомендації. Ключовий момент полягає в перевизначенні загального американського підходу до світу. Тепер президентові доведеться перекласти підхід до політики в тій частині світу, зокрема, в якій США найбільш активно і сильно, потенційно найбільш небезпечно залучені.

— Близький Схід?

— Саме про це я й кажу. Зі сходу Єгипту до заходу Індії. Але це не лише Близький Схід. Тут є Ірак, Іран, Афганістан і Пакистан.

— Пане Бжезинський, в одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що Гілларі Клінтон може бути успішним держсекретарем, якщо буде здійснюватися стратегічне керівництво з центру — Білого дому. А хто ж буде керувати пані Клінтон?

— Перш за все, цілком зрозуміло, що Обама буде виробляти загальну політику. І пані Клінтон розуміє це. Вона має політичний здоровий глузд. По-друге, він має радника з питань національної безпеки, колишнього командувача військ НАТО Джима Джонса, генерала Морського корпусу, який є елітним родом військ у США. Якщо метою є проведення узгодженої політики, то ця політика буде стратегічно визначатися у Білому домі, координуватиметься та виконуватиметься з Білого дому. А це Обама і Джонс.

«Я НЕ ДУМАЮ, ЩО РОЗШИРЕННЯ МАЄ ЗУПИНИТИСЯ...»

— До речі, на вашу думку, чи погодиться Обама з пропозиціями, які були висловлені в рекомендаціях Інституту Брукінгза щодо тимчасового призупинення розміщення елементів американської ПРО в Європі та розширення НАТО на схід?

— Я не думаю, що розширення має зупинитися. Для адміністрації певною мірою розширення стало менш ймовірним через факти, що стосуються потенційних кандидатів. Невизначеність довкола серпневих подій 2008 року в Грузії дещо ускладнила можливості для Тбілісі швидше приєднатися до НАТО. Причому, хоч як би це було бажано. Той факт, що в Україні менше 40 відсотків населення підтримує вступ країн до НАТО, не полегшує завдання отримання членства в Альянсі. Не згадуючи вже того, що саморуйнівна політична боротьба у верхах України значно ускладнює аргументи Заходу про те, що вище керівництво України є серйозним партнером Заходу. Причина, чому такі країни, як Польща чи Чеська республіка, швидко вступили до НАТО, полягала в тому, що керівництво цих країн, чи то Валенса у Польщі, чи Гавел у Чехії має повну підтримку політики щодо отримання членства в Альянсі. Тому цим країнам було легко заручитися політичною підтримкою в країнах-членах НАТО щодо їхнього включення в Альянс.

ХАРТІЯ ПРО СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО І ПДЧ

— Пане Бжезинський, як ви пам’ятаєте, минулого року питання не стояло, щоб Україна отримала членство в НАТО, а лише йшлося про План дій щодо членства... Українська влада сподівалася, що завдяки цьому країна швидше наближатиметься до НАТО.

— Хартія про стратегічне партнерство, яка була підписана наприкінці минулого року між США та Україною, надає все, що мав би надавати ПДЧ.

— Але цього, мабуть, не достатньо, щоб отримати підтримку, яку надає стаття 5 Вашингтонського договору?

— ПДЧ також не передбачає використання статті 5. Питання полягає в тому, що Україна повинна припинити поводити себе, як дитина. Вона має поводитися як доросла людина. Як можна надати Україні статтю 5, коли лише 36—38 відсотків населення хоче бути в НАТО. А вищі українські демократичні лідери, які були обрані саме тому, що вони були демократами й хотіли рухати Україну до Заходу, витрачають більшість своєї енергії на боротьбу один проти одного. Публічно кожен робить все можливе, щоб підірвати один одного. А Янукович споглядає збоку і потирає руки. А Путін тим часом сміється і ричить.

— До речі, як буде адміністрація Обами вибудовувати відносини з Росією? Ви відзначали після грузинського конфлікту, що під загрозою перебуває незалежність пострадянських країн.

— Я думаю, що нинішня адміністрація має так розвивати відносини з Росією, аби гарантувати, що Україна поступово й постійно рухатиметься до Заходу і має з ним більш тісні відносини. Підписана у Вашингтоні Хартія чітко свідчить про американську підтримку незалежності й територіальної цілісності України. Але, якщо зробити добрий аналіз, то країна, чисельністю 46 млн. чоловік, повинна бути спроможна сама визначати свою позицію у світі. І робити це на демократичній основі. Проблема полягає в тому, що демократична більшість в Україні, яка декілька років тому прийшла до влади як результат демократичного тріумфу, є безпорадною і персонально роздрібненою. Причому це відкриває можливості для зовнішнього втручання, інтриг, корупції, хабарництва. Певною мірою, для мене, американця польського походження, все це нагадує Польщу XVII століття, коли польські магнати — еквівалент українських олігархів — а також політична еліта тих часів були всі об’єктом зовнішньої маніпуляції, хабарництва й корупції, що призвело до втрати незалежності.

«У КРАЇНІ МАЄ БУТИ ЧІТКЕ ДЕМОКРАТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО»

— Що, на вашу думку, хотіла би побачити адміністрація Обами в діях української влади, щоб надавати більшу підтримку Україні в її прагненнях приєднатися до європейських та євроатлантичних структур?

— Перш за все, в країні має бути чітке демократичне лідерство, а не такі дивні й незрозумілі речі, які можна побачити на екранах телевізорів. Коли українські парламентарі займаються бійками замість серйозного урядування. Президент і прем’єр-міністр були поруч, коли їх обирали. Але вони продемонстрували повну неспроможність працювати разом. Якщо вони не можуть працювати разом, тоді потрібно українському народу визначити, що, можливо, настав час прийти новому поколінню лідерів. Але це не Обама повинен вирішувати, і це не мені радити, не американцям вирішувати. Я вважаю, Україна серйозна країна. І настав час її лідерству діяти як лідерству серйозної країни. Один політичний лідер публічно схвалює операцію в Абхазії та Південній Осетії на грузинській території, створюючи юридичний прецедент зробити те саме щодо Криму. А тим часом два інші намагаються відчайдушно зруйнувати один одного.

До речі, хочу нагадати відомий вислів Кеннеді: не запитуйте, що країна має зробити для вас, запитуйте, що ви можете зробити для країни. Не запитуйте нас на Заході, що ми можемо зробити для вас, запитуйте, що ви маєте спершу зробити для себе. Тоді з вами будуть поводитися як із серйозною країною.

— Пане Бжезинський, а як би ви охарактеризували б зараз відносини між США і Україною — як союзників чи друзів?

— Я думаю, що «партнери», можливо, як і інші, є добрим словом. Бо за існуючих обставин відносини не є дуже точно визначеними. Але це не залежить від нас. Це також залежить від інших сторін відносин. І має бути чітко зрозуміло, чого вони хочуть.

— А чи не хотіли б США, щоб Україна відправила військовий контингент до Афганістану?

— Ваша країна відправляла війська до Іраку. Якщо вона відправить військовий контингент до Афганістану, то, я переконаний, це сприйматиметься схвально. Я критик нашої політики щодо Афганістану. Я вважаю, що нам більше потрібен політичний підхід, ніж чисто військовий. Але військовий підхід також потрібний. Я можу уявити обставини, коли додаткова зовнішня військова присутність буде вітатися. Але, з іншого боку, я також розумію, що в українців не було іншого вибору, а тільки йти і помирати, коли Радянський Союз вдерся до Афганістану. Я думаю, що в Україні не буде ентузіазму з приводу відправки військ до Афганістану. І я це добре розумію.

«Я ОСОБИСТО ХОТІВ БИ БАЧИТИ УКРАЇНУ В НАТО»

— Можливо, це якимось чином допомогло б Україні швидше приєднатися до НАТО? Принаймні, так вважають деякі експерти, адже інші країни НАТО не дуже палають бажанням збільшувати військові контингенти в Афганістані.

— Не повинно існувати ілюзій. Ви не можете швидко приєднатися до НАТО, якщо громадська думка не підтримуватиме цей крок. А такої підтримки не буде доти, поки ваше керівництво не діє так, щоб конструктивно впливати на зміну громадської думки. Президент Ющенко говорить добрі речі про НАТО. Прем’єр-міністр Тимошенко також говорить позитивні речі про Альянс. Але, водночас, вони нейтралізують одне одного. А це, безсумнівно, зменшує їхній вплив на трансформацію ставлення українського населення щодо НАТО. Я особисто хотів би бачити Україну в НАТО. Але я реаліст і демократ, і скажу, що це не станеться доти, доки громадськість не виступить в підтримку членства в Альянсі.

— Якщо говорити про європейську інтеграцію, чи вважаєте ви, що ЄС робить достатньо, щоб наблизити Україну до себе, що, за вашими словами, сприяло би стабільності?

— Існують стандарти, яких має дотримуватися кожна країна, що бажає приєднатися до ЄС. А це ефективність урядування, працююче законодавство, прозорість, повністю антикорупційна спрямованість. І ви можете самі дати собі відповідь, до якої міри Україна відповідає цим стандартам.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ Й СИГНАЛИ ЄС УКРАЇНІ

— Пане Бжезинський, я хотів би звернути увагу на те, що, можливо, надання перспективи членства з боку ЄС могло би більше спонукати Україну до реалізації реформ, боротьби з корупцією...

— ЄС не може дати такої перспективи і зобов’язання розпочати переговори, доки не буде виконано певні передумови, які виконала кожна країна в Європейському Союзі. Зараз в ЄС дійсно існує негативна реакція щодо членства Болгарії та, певною мірою, Румунії. Частково це обумовлено відчуттям, що ЄС було не досить наполегливим і чітким щодо відповідності цих країн не тільки передумовам, але й відповідності 32 статтям, по яких велися переговори і потім імплементувалися після приєднання. Доки Україна не покаже, що вона може відповідати європейським стандартам, доти в ЄС, звісно, буде брак ентузіазму. Водночас Євросоюз намагається подавати сигнал, що історично, культурно, географічно він розглядає Україну як європейську країну. І він хотів би сприяти тому, щоб одного дня Україна стала членом. Але, знову ж, це питання до України, що вона сама готова зробити.

— В одному з коментарів «Дню» завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин Євген Камінський висловив припущення, що адміністрація Обами виступатиме за зміцнення торгово-економічного та інвестиційного чинника у американсько-українських відносинах, щоб тим самим зменшити використання Росією економічного та енергетичного важелів впливу на Україну для її політичного підпорядкування. Чи відповідає дійсності такий прогноз, зважаючи на нещодавню газову суперечку між Україною та Росією?

— Перш за все, я хотів би сказати, що у нещодавній конфронтації між Росією та Україною, на мою думку, Росія політично програла. А на економічному рівні результат був більш-менш рівним. Але головною метою російського маневру насправді було не отримання більших грошей від України, а намагання змусити європейців в ЄС приєднатися до Росії в засудженні України. Іншими словами, створити велику прірву між Україною та ЄС. І Росія програла. Більшість людей в ЄС більше звинувачують Росію, ніж Україну. Але, якщо розглядати майбутнє в ширшому сенсі, більш відповідальні люди у США та ЄС думають про Україну як про майбутнього члена Європейського Союзу. Але «у майбутньому» не означає, що це станеться наступного року. Це може не відбутися й за 10 років. Коли це станеться, — на 80, а то й більше відсотків залежить від України, а не від ЄС. Європейський Союз не клуб, який шукає нових членів, а клуб, до якого хочуть належати. Це означає, що Україна повинна зробити багато речей, яких вона не зробила.

— Пане Бжезинський, а все-таки, що ви скажете про збільшення співпраці в торгово-економічній та інвестиційній сфері між Україною та США?

— Для цього потрібно більше прозорості, більше законності, більше наголосу на відповідності міжнародним стандартам. Добре, що Україна стала членом СОТ. Це добрий крок вперед. Але — хто живе в Україні, краще, ніж я, знає про реальність у сфері законності. А це проблема. Зараз існує багато скептицизму щодо економічної перспективи України. І частково це обумовлено існуючою політикою. Погляньте на різницю між Польщею та Україною щодо цього. Польща також потерпає від фінансової та економічної кризи. Але порівняйте ситуацію з курсом національної валюти чи перспективою економічного зростання чи безробіття. І це обумовлено не тим, що ЄС примушував Польщу робити, а тим, що поляки проводили більш розумну політику. Погляньте на труднощі в деяких інших країнах ЄС: в країнах Балтії, в Болгарії чи інших. ЄС — дуже різноманітна спільнота, а не одна модель, у якій кожен однаково діє чи однаково потерпає або однаково досягає успіху.

ПРО РОЗЧАРУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ І ПРО МОЛОДШЕ ПОКОЛІННЯ

— Чи бачите ви розуміння нинішнім українським керівництвом того, що треба робити, аби не втратити економічної перспективи?

— Я починаю бути більше стурбованим, ніж був раніше. Я дуже захоплений Україною і завжди хотів, щоб вона була незалежна. Я був дуже радий, в глибокому розумінні цього слова, коли Україна стала незалежною. Бо я вважав, що вона заслуговує на те, щоб бути незалежною. Її народ багато страждав. Не існує причини, чому вона має бути підлеглою імперіалістичній системі. Але те, що сталося за останні три роки, мене дуже розчарувало. Зокрема, це стосується поведінки політичної еліти. Я маю відчуття, що молодше покоління, люди, яким менше ніж 40 років, починають ставати зовсім іншими. Сподіваюсь, що не так довго чекати, коли вони візьмуть відповідальність за країну. Вони вражають мене тим, що є більш щиро проєвропейськими і щиро розуміють, що означає бути сучасною, більш досконалою і транспарентною демократією. Ваші мас-медіа стали кращими. На довготривалу перспективу я налаштований більш оптимістично, а на короткотривалу — більш стурбовано. Мені здається, якщо у світі домінуватиме велика фінансова криза, яка стане політично всепоглинаючою, і кожен буде приділяти увагу лише собі, тоді все може статися в регіонах, у яких перебувають голодні та сильні сусіди, що переслідують ностальгічні імперіалістичні ідеї.

— Але ви ж не думаєте, що Україна стане частиною Росії?

— А це залежить від українського народу. Справді. Якщо український народ упевнений в тому, що незалежність важливіша, ніж будь-що інше, — тоді навіть сильний сусід нічого не зможе зробити. Українці добрі бійці. Вони мають зміцнити своє серце, відчувати, що незалежність є шляхом здійснення особистих мрій, до повного задоволення їхнього відчуття ідентичності. У такому випадку Україна буде в безпеці. Але це має виходити з середини українців. Це таке, що не може бути зроблено для українців кимось іншим.

№10, субота, 24 січня 2009 | day.kiev.ua

До НАТО

У понеділок 26 січня в Україну з візитом прибуває міністр з питань міжнародної оборони та безпеки Великобританії Високоповажна баронеса Енн Тейлор. У сферу її відповідальності входить забезпечення роботи держсекретаря оборони за напрямами міжнародної безпеки — включно із представленням інтересів Великобританії в НАТО і в питаннях європейської безпеки та оборони, а також підготовка до саміту альянсу в майбутньому році в тісному співробітництві з МЗС Великобританії. Високоповажна баронеса Тейлор також очолює діяльність Робочої групи високого рівня та курирує всі питання оборони в палаті лордів.

Наскільки нам відомо, у Києві міністр з питань міжнародної оборони та безпеки Великобританії збирається обговорити проблеми військової реформи та реформ сектору безпеки, а також питання євроатлантичної інтеграції України. Напередодні візиту пані Тейлор люб’язно погодилася відповісти на запитання «ДТ».

— Британія послідовно підтримує євроатлантичні прагнення України. Однак частина високих українських посадовців, які або висловлюються проти вступу України до НАТО, або не підтримують його публічно, побоюючись негативних для власного рейтингу наслідків, наполегливо говорять про необхідність участі України в певній «системі європейської безпеки» замість інтеграції до альянсу. Чи не могли б ви пояснити, що це за система, чи справді вона існує, і чому участь України в ній може бути кращою за членство в НАТО?

— Європа вже випробувала й перевірила структури забезпечення та просування безпеки в Європі, зокрема НАТО, ЄС та ОБСЄ. Вони можуть розвиватись і розвиваються задля забезпечення максимальної безпеки та стабільності, і вони відображають обличчя Європи, яке змінюється. Україна вже є членом ОБСЄ і працює в напрямі членства як у НАТО, так і в Європейському Союзі. Членство в усіх цих інститутах принесе Україні гарантовану участь у майбутньому Європи. Водночас тісна співпраця з цими організаціями, прийняття спільних політичних засад та участь в операціях ЄС і НАТО також є внеском у європейську безпеку. Врешті-решт, народ України сам має вирішувати, чи відповідає його інтересам вступ до НАТО.

— Згідно зі свідченням Кондолізи Райс, саме Британія запропонувала партнерам із альянсу розглянути альтернативні Планові дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) механізми реалізації рішень Бухарестського саміту, з допомогою яких можна вирішити питання членства в НАТО України та Грузії. Розкажіть, будь ласка, які це можуть бути механізми. Наскільки реально для України вступити до альянсу без виконання ПДЧ? Як сьогодні ставляться до британської пропозиції ваші партнери з альянсу?

— По-перше, дозвольте ще раз підтвердити, що Велика Британія продовжує рішуче підтримувати прагнення України до вступу в НАТО, і ми налаштовані допомагати у проведенні необхідних реформ, які наблизять Україну до членства. На саміті в Бухаресті у квітні 2008 року країни Північноатлантичного альянсу домовилися, що одного дня Україна стане членом НАТО. Це було важливе й історично унікальне рішення. План дій щодо членства (ПДЧ) є встановленим етапом процесу вступу й існує з 1995 року; він забезпечує структуровану підтримку країн-претендентів та, що важливіше, дозволяє альянсу оцінювати їхній прогрес і вносити необхідні зміни. Питання, чи є ПДЧ життєздатним процесом для України, все ще залишається відкритим, і країни-члени згодом мають його розглянути.

Насправді суть питання полягає не в необхідності чи реалістичності процесу виконання ПДЧ, а у впровадженні необхідних реформ та в тому, аби самі українці відчували їхні переваги. Якщо це зробити правильно, критика вщухне, і Україна продемонструє свою готовність до членства в НАТО. Через виконання ПДЧ чи без нього, але досягнення стандартів НАТО зав­жди буде контрольним критерієм, за яким судитимуть про Україну.

— Після грудневої зустрічі міністрів у Брюсселі українські високі посадовці стверджували, що початок виконання Україною Річної національної програми, по суті, рівноцінне початкові виконання країною ПДЧ. Чи поділяєте ви цю думку? Якщо ні, то в чому відмінність програми, яку виконуватиме Україна, від тих щорічних програм, які виконувалися країнами — кандидатами на членство в альянсі?

— Рішення, прийняте на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ, стало для України значним кроком уперед. Хоча те, що було погоджено, не є ПДЧ, домовленість про початок роботи над Річною національною програмою (РНП) та зосередження Комісії Україна — НАТО (КУН) на здійсненні контролю над впровадженням започаткованого в Бухаресті процесу означає, що тепер пропонується практичний зміст ПДЧ на підтримку реформ. Це має дати Україні необхідні інструменти та підтримку — як політичну, так і практичну — для сприяння процесу впровадження реформ. У політичній площині альянс ще раз підтвердив свою позицію, визначену в Бухаресті, а в практичній площині — розширився Центр інформації та документації НАТО в Києві, аби надавати цільову дорадчу допомогу на місці. Як і в процесі ПДЧ, успіхи в досягненні ваших цілей РНП щорічно розглядатимуться країнами — членами альянсу.

— Яке майбутнє ви бачите для альянсу у світлі жвавого обговорення нових пропозицій Росії у сфері безпеки?

— Велика Британія чітко дотримується позиції, що ми вже випробували й перевірили структури забезпечення та сприяння безпеці в Європі, такі як НАТО, ЄС та ОБСЄ, і ми не хочемо применшувати вагу цих інституцій та їхні великі досягнення. Нещодавно президент Медведєв запропонував нову архітектуру європейської безпеки. Велика Британія завжди відкрита до дискусій щодо того, як ми можемо продовжувати зміцнювати європейську безпеку, і хоче отримати докладнішу інформацію з приводу цих пропозицій. Незалежно від того, будуть ці пропозиції втілені чи ні, НАТО залишатиметься основою європейської безпеки. Також важливо, аби всі партнери по обидва боки Атлантики взяли участь у будь-яких переговорах із цього приводу, а також взяли до уваги наші ширші спільні цінності, визначені Гельсінкськими Принципами, — демократію, права людини і верховенство права, та наші існуючі зобов’язання.

— Як ви оцінюєте недавні дії Росії на газовому ринку України та Європи? Чи не настав час, на вашу думку, повернутися до ідеї «енергетичного НАТО»?

— Припинення постачання російського газу в Європу через Україну мало серйозні наслідки для низки країн, що його отримують. Ми вітаємо вирішення цієї суперечки та відновлення постачання газу в Європу, однак прагнемо знайти стабільне, прозоре й довготермінове рішення двостороннього спору, який лежить в основі цієї ситуації, аби гарантувати, що більше такого не трапиться. Велика Британія повністю підтримує зусилля Європейської комісії та Чехії, яка зараз головує в ЄС, спрямовані на сприяння вирішенню сторонами цих питань. Ці зусилля включали участь представників ЄС у зустрічах сторін, роботу членів моніторингової групи ЄС на об’єктах газотранспортної інфраструктури як Росії, так і України, а також недвозначні послання обом сторонам, що ця суперечка та її наслідки — неприйнятні. У світлі розв’язання цієї суперечки та ролі ЄС у сприянні цьому за даних обставин ми не бачимо потреби в залученні інших форумів чи механізмів досягнення кращих та більш своєчасних результатів.

— Як ви можете оцінити указ президента України від 10.01.09, який привів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України, що, по суті, припиняє реформи в Збройних силах України, і, зокрема, перехід до контрактної армії? Чи можна говорити про якісь євроатлантичні перспективи України при нинішньому мізерному фінансуванні її Збройних сил?

— У державних бюджетах завжди недостатньо коштів — це твердження правдиве як для України, так і для Великої Британії, і бюджети оборонного відомства, звісно, не виняток. Певна річ, останній глобальний економічний спад призвів до збільшення тиску на уряди. Тому мають бути прийняті деякі непрості рішення. На мою думку, ключовим тут є забезпечення якомога ефективнішого використання кожного фунта чи гривні. Це означає, що уряди повинні визначати пріоритетні витрати в найважливіших національних галузях, що треба позбутися зайвих витрат, викорінити корупцію, а також відкрито й пильно стежити за плановими витратами.

Чисельність, модель та структура Збройних сил України — це, зрештою, питання до українського народу. Однак мені відомо, що недавно в Україні було розпочато Національний стратегічний огляд оборонної галузі, який вивчатиме багато які з цих питань. Знову ж таки, Велика Британія завжди готова надати допомогу Україні в цьому процесі.

— Британія — країна з найдавнішими в Європі демократичними традиціями. Які кроки ви би порадили зробити українській владі для зменшення впливу політичного чинника на сектор безпеки та його реформування?

— Ви маєте рацію, назвавши британські демократичні традиції «найдавнішими», і це важливий момент. Розвиток функціональної демократичної системи потребує багато часу. Україна зробила вражаючі кроки до демократії — ви є лідером у регіоні. Однак попереду ще довгий шлях. Вам треба постійно й наполегливо продовжувати докладати зусиль, аби досягти кінцевої мети. Що стосується, зокрема, реформ у сфері безпеки, я б особливо відзначила демократичний контроль та більшу прозорість як два найважливіших чинники. Посилення демократичного контролю забезпечить роботу різних інститутів сектору безпеки в інтересах українського народу та їхню підзвітність народним представникам. Більша прозорість сприятиме цьому процесові, що дозволить вам, народу України, перевіряти роботу оборонного сектору та бути впевненими, що цей сектор працює у ваших найкращих інтересах.

— Одна з найважливіших особливостей сучасної ситуації — комплексність наявних загроз: при зберіганні старих виникають нові й нові загрози. Успіх у протистоянні їм може бути забезпечений лише за умови повної узгодженості роботи всього сектору безпеки країни. У зв’язку з цим, як, на ваш погляд, можна забезпечити необхідну координацію в Україні, де частина сектору безпеки підпорядкована президентові, а частина — прем’єру?

— У нинішньому глобалізованому світі найкращий спосіб протистояти загрозам — це працювати спільно. Саме тому так важливо, що Україна робить внесок до багатьох миротворчих операцій у всьому світі — під егідою як ООН, так і НАТО. Зміцнення світової безпеки зміцнює і вашу власну безпеку. Важливо також мати узгодженість на всіх рівнях уряду, аби спільно працювати над питаннями безпеки. Узгодженість дій усіх міністерств та відомств в Україні постійно зростає. Наприклад, недавно було відкрито Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, яке допоможе координувати ваші дії на шляху до НАТО і ЄС. Нова РНП НАТО буде ще одним дійовим засобом сприяння поліпшенню міжвідомчої співпраці, бо закладені там реформи вимагатимуть спільних дій усіх міністерств.

— Якими, на ваш погляд, є перспективи двостороннього україно-британського співробітництва у сфері безпеки? Чи можливий також тристоронній формат — Україна — Британія — США?

— На мою думку, наші відносини в оборонній галузі — дуже міцні, і це було відзначено міністром оборони Єхануровим та нашим Державним секретарем із питань оборони під час їхньої зустрічі у Великій Британії в травні минулого року. Багато років Велика Британія й Україна виконують широку програму двостороннього співробітництва, яка зосереджена на розбудові зв’язків між людьми та практичній, реалістичній підготовці, спрямованій на підтримку українських реформ. Це доповнює той внесок, який ми робимо через НАТО. Дозвольте мені навести декілька прикладів нашого співробітництва. Майбутні генерали, які навчаються в Національній академії оборони України, щороку відвідують Велику Британію, аби вивчити процес прийняття рішень на оперативному та стратегічному рівнях. Україна посилає своїх молодших командирів Сухопутних військ до британського військового навчального центру, який базується в Чеській Республіці. Нинішнього року ми плануємо провести таку підготовку в Україні у недавно відкритій Школі сержантів у Харкові. Підрозділи з Великої Британії та України проводять спільні польові навчання. Українські військовослужбовці проходять підготовку на навчальних і спеціальних курсах у Великій Британії.

Хочу також відзначити успішний проект вивчення англійської мови «Англійська для миротворців», що його фінансує Велика Британія. За останніх десять років завдяки цьо­му проекту декілька тисяч українських військовослужбовців набули навичок володіння англійською. У рамках цього проекту також було підготовлено ряд викладачів англійської для військових вищих навчальних закладів. Знання англійської мови дозволяє нашим військовим працювати разом. І, звісно, британські й українські підрозділи продовжують брати спільну участь у миротворчих операціях. Україна також є партнером англо-французької вертолітної ініціативи, що має на меті збільшення чисельності бойових вертольотів, які можна залучати до операцій.

Однак ми співпрацюємо не лише у військовій сфері. Задля сприяння реформуванню оборонної галузі в Україні в Міністерстві оборони України вже чотири роки працює британський цивільний радник. Він надає повсякденну дорадчу допомогу і допомагає скеровувати британську допомогу на пріоритетні напрями, як-то проведення стратегічного оборонного огляду в 2009 році. Він також допомагає керівництву програми професійного розвитку НАТО, яка готує українських державних службовців до управління оборонною галуззю на вищому рівні. За цією програмою 400 осіб пройшли підготовку в обсязі 60 тис. академічних годин. Недавно Велика Британія спільно з Польщею та Швейцарією працювала над інституційним розвитком сектору безпеки в Україні в рамках Ініціативи з розбудови цілісності, яка має на меті збільшення рівня прозорості та вдосконалення врядування. Під час мого візиту я повідомлю про нові шляхи допомоги Україні з боку Великої Британії у рамках цієї програми в 2009 році.

Велика Британія співпрацює з багатьма іншими країнами, які мають представництва в Україні, у тому числі зі Сполученими Штатами. Разом ми робимо практичний внесок у розвиток сектору безпеки та оборони в Україні. Одним із зав­дань представників британського військового відомства в Києві є забезпечення того, щоб усі наші зусилля взаємодоповнювалися таким чином, аби всі країни спільно забезпечили повний пакет дорадчої та практичної допомоги.

http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/news/detail/19636.htm

Київ - Прага за 12 годин і 1093 гривні

Коли 500 доларів за літак до Києва з Праги вам здається забагато, і ви гадаєте, як врятувати час і кошти: версія з Wizzair для вас.

За 12 годин з Праги до Борисполя використовуючи потяга Прага - Катовіце, далі літак Катовіце - Київ.

Вартість потяга 32.4 євро (Євро Сіті), у дорозі майже 6 годин (з 10:00 до 15:30). Комфортно. Обіцяють інтернет, коли будемо себе гарно поводити.

У Катовіце відразу напроти виходу з залізничного є зупинка автобусу в аеропорт. Автобус коштує 20 євро і курсує щогодини. Ліпше не блудити містом довго. Бажаючі, вийшовши з вокзалу і пройшовши автостанцію, можуть повернути направо по головній і по ліву руку в кінці вулиці знайти супермаркет.

До летовища PYRZOWICE їхати годину. Реєстрація на літак починається о 18:00, то ж знову ж таки - не ходіть довго містом. До речі, аеропорт новий, великий і приємний - ліпше там. При можливості відвідайте терасу з кав‘ярнею. WiFi коштує 6 - 7 злотих година чи дві. Безкоштовного ні.

Вартість перельоту в один бік у мене вийшла 280 злотих (з багажем), можна дешевше (за 200 гривень) коли замовляти заздалегідь.

До літака не беріть з собою рідини більше 100 грам (ліпше усе здавайте у багаж) - усе викидають.

Рейс за атмосферою дещо нагадує маршрут Київ - Донецьк: веселі співгромадяни.

Літак чудовий, новий Аеробус. Команда висококласна - порадів. Вийшовши вже на автобусну зупинку двійки до Борисполя зустрів екіпаж, подякував. Трохи не поїхав з ними ще й на службовому :)

Одним словом рахуйте:

Потяг - 32.4 євро
Автобус - 20 злотих
Літак - 280 злотих

Сума, рахував за курсами на 13.01.2009, http://www.ua.all-biz.info/finance/converter/

або - 106.6 євро
або - 1093 гривні
або - 141 долар
або - 2816 крон

Гадаю, непогано. Звичайно, додайте хоча б 20 доларів на каву.

Приємних подорожей! Замовляйте квитки ось тут http://wizzair.com/timetable/?from=KBP


P.S. Лише не забувайте, подивившись Європу зрозумійте, що вона в НАТО, голосуйте за НАТО. Бо виходить, ми ніяк не можемо позбутися УРСР. Люстрації

Сестри Бондаренко виходять до фіналу на турнірі в Хобарті

АР

Українки Альона і Катерина Бондаренко, посіяні в парному розряді на турнірі в австралійському Хобарті під першим номером, у ніч із середи на четвер вийшли до фіналу.

У півфіналі наші тенісистки були сильнішими за румунсько-іспанську пару Галловіц/Парра - 6:4, 6:3.

У фіналі сестри Бондаренко зіграють проти переможців протистояння Дулко/Пенетта - Бенешова/Захлавова-Стрицова. За вихід до фіналу парного розряду сестри отримали $5750 призових і 200 очок у парний рейтинг.

Нагадаємо, що в одиночному розряді Катерина Бондаренко припинила боротьбу в першому колі, програвши Магдалені Рибариковій - 6:4, 6:7, 1:6, а Альона змогла пробитися до другого раунду, де поступилася чеській тенісистці Петрі Квітовій - 2:6, 1:6.

За матерiалами: Сегодня | korespondent.net

Ученые составили меню для долгожителей

Перечень продуктов, способствующих омоложению организма, составили ученые университетов США и Евросоюза. Как сообщается, составленный список основывается на результатах исследований клеток человеческого организма.

Как стало известно, в Меню молодости вошли мощные антиоксиданты - черный шоколад, чай и кофе. Они богаты полифенолами, которые восстанавливают пораженные клетки.

Также в перечень продуктов попали: яблоки, черная смородина, черника, брокколи, черешня, помидоры, апельсины и хлеб с отрубями. После проведенных исследований ученые подчеркивают: мясо, рыба, молоко и злаковые дают организму питательные элементы.

В свою очередь, овощи и фрукты имеют биохимические составляющие, которые продлевают жизнь.

Напомним, ранее сообщалось, что регулярное употребление яблок способствует продлению срока жизни человека, а также омоложению организма, утверждают британские ученые из Института исследований пищи города Норич.

Также ранее, группа американских ученых получила доказательства того, что бобы какао улучшают кровоток в мозге и способствует мыслительной деятельности.

http://korrespondent.net/tech/706720

ЗРАДА ТИМОШЕНКО: Пані у білому міняє національні інтереси на власні політичні дивіденди

Заступник глави Секретаріату Президента України Роман БЕЗСМЕРТНИЙ вважає, що Москва штучно створила газову кризу в Україні, щоб прем’єр-міністр Юлія ТИМОШЕНКО одержала політичні дивіденди.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Президента, за словами Р.БЕЗСМЕРТНОГО, загострення суперечки щодо постачання російського газу в Україну та країни Європи викликало велику стурбованість кожного українця, окрім прем`єр-міністра Ю.ТИМОШЕНКО, “яка вже два тижні вдає, ніби цієї проблеми зовсім не існує”.

При цьому Р.БЕЗСМЕРТНИЙ вказав, що саме на Кабінетові міністрів лежить цілковита відповідальність за чергове протистояння між Україною та Росією з газового питання. “Тому очевидне самоусунення прем`єра від участі у врегулюванні існуючих непорозумінь не лише дивує, а й викликає сумніви в тому, чи справді Ю.ТИМОШЕНКО діє в інтересах своєї держави”, - сказав він.

Р.БЕЗСМЕРТНИЙ відзначив, що прем`єр-міністр мала цілий рік, аби провести та успішно завершити українсько-російські переговори щодо обсягів і ціни імпортованого палива. “Президент ще на початку року дав урядові чіткі директиви щодо двостороннього діалогу з Москвою, виходячи з конкретних кількісних і цінових параметрів. Стрімке падіння ціни на нафту на світових ринках, від чого напряму залежить вартість газу, створило для України додаткові сприятливі можливості для укладання взаємовигідного контракту на постачання російського палива за реальну ринкову ціну”, - додав він.

Однак Ю.ТИМОШЕНКО, за словами Р.БЕЗСМЕРТНОГО, не змогла дати обґрунтованого пояснення, чому до кінця року газовий договір із Росією так і не був підписаний. “Вона і словом не згадує про власні обіцянки, які восени щедро роздавала перед телекамерами, про близьке документальне оформлення газових поставок на 2009 рік”, - заявив заступник глави Секретаріату Президента, додавши, що, таким чином, у цьому питанні вкотре підтвердилася “кричуща непрофесійність економічного блоку уряду, внаслідок чого Україна стала об`єктом грубого тиску та неприкритого шантажу з боку Кремля”.

«Нині, коли до українсько-російського газового конфлікту прикута увага всього світу, прем`єр-міністр України демонструє дивовижну апатію. Очевидно, вона просто не хоче зайвий раз нервувати В.ПУТІНА - свого колегу і негласного патрона. У ситуації, коли Росія поводиться як рекетир і здирник, керівник уряду зобов`язана рішуче стати на захист національних інтересів. Натомість Ю.ТИМОШЕНКО абсолютно свідомо відійшла в тінь, що фактично означає підігрування Москві в її сценарії «викручування рук» Києву. Тобто в час, коли Європа підтримує Україну у газовому протиборстві з Росією, наш прем`єр поводиться як спільник Кремля», - заявив Р.БЕЗСМЕРТНИЙ.

Заступник глави Секретаріату провів паралелі між нинішньою поведінкою Ю.ТИМОШЕНКО та її позицією під час конфлікту між Грузією і Росією влітку минулого року. Тоді, зазначив він, «прем`єр усіляко викручувалася, аби уникнути публічного засудження російської військової агресії проти суверенної Грузії. Адже Росія розгорнула бойові дії на Кавказі, зокрема, через прагнення блокувати можливості будівництва газопроводу з Центральної Азії в Європу, який дасть можливість європейським споживачам послабити свою вразливу залежність від російського газу”.

На думку Р.БЕЗСМЕРТНОГО, Москва штучно створила газову кризу в Україні, аби дати Ю.ТИМОШЕНКО додаткові козирі в її внутрішньополітичній боротьбі, у тому числі на майбутніх президентських виборах. “Адже саме на лідера «біло-сердечних» ставить Кремль як на головного суперника чинного глави держави, який ще до обрання на цю посаду викликав антипатію у російського керівництва. Зараз, в умовах економічної кризи, дефіцит газу створюється «під Ю.ТИМОШЕНКО», яка одержала ще один привід для широкого застосування в агітаційно-викривальній риториці”, - зазначив заступник глави Секретаріату Президента.

Він припустив, що прем`єр неодмінно скористається кризовою ситуацією із газопостачанням у власних політичних цілях. “Коли градус українсько-російської газової суперечки досягне максимальної позначки, а дефіцит палива для українських споживачів стане надто дошкульним, Ю.ТИМОШЕНКО перекладатиме відповідальність за це на Президента, щоб одержати нові політичні бонуси”, - спрогнозував Р.БЕЗСМЕРТНИЙ, зазначивши, що така тактика вже застосовувалася, коли прем`єр хотіла виправдатися за розкручену інфляцію та кризові явища в економіці.

«Отже, невдовзі вся країна може побачити черговий приклад того, як Ю.ТИМОШЕНКО міняє національні інтереси на власні політичні дивіденди. Адже тільки в умовах штучно створеної кризи нинішній прем`єр черпає для себе приводи для гучних звинувачень, які потім виявляються голослівними. Це дуже брудна гра без правил, в якій програє суспільство та держава. Така поведінка прем`єра хоча й прогнозована, проте неприйнятна», - наголосив Р.БЕЗМЕРТНИЙ.

unian.net

Як подолати «путінський блеф»

Те, що Росія розв’язала неоголошену війну проти України, стало очевидним досить давно. І сталось це значно раніше президентської виборчої кампанії 2004 року. Її початок можна відносити приблизно до кінця 1999 року, коли після перемоги Кучми на президентських виборах з’явились ознаки переорієнтації зовнішньої політики України в бік Сполучених Штатів та європейських країн. Саме тоді відбувся «кучмагейт». Багато хто з експертів небезпідставно вважає, що у появі скандальних записів Мельниченка були зацікавлені кремлівські можновладці, які хотіли дискредитувати Леоніда Кучму в очах західних країн і змусити його повернутись в лоно Росії. Далі ж все й йшло по висхідній.

На війні як на війні, або чому газ зникає саме взимку?

Поки що в російській війні проти України не стріляють гармати і на українські міста не падають ракети. Але добре відомо, що зараз війни досить часто готують і навіть проводять без пострілів. Для цього застосовують весь арсенал дій, необхідних для досягнення своєї мети, починаючи від формування образу ворога в очах власних громадян (згадаємо, що Україна в очах росіян займає після США та Грузії «почесне» третє місце в переліку найбільш ворожих країн) та масованої пропагандистської кампанії на міжнародній арені з метою дискредитації відповідної країни, та закінчуючи наповненням країни майбутньої агресії шпигунами і агентами впливу, та дискредитацією, а подекуди і вбивством, політиків цієї країни, які можуть завадити реалізації планів агресора поставити її під свій тотальний вплив.

В умовах зростаючої нестачі невідновлюваних природних ресурсів усе більш розповсюдженою стають спроби використати їх як новітню зброю, з метою здійснення тиску на ті чи інші країни.

Так в арсеналі такої зброї, яку все активніше використовує Росія, є газова зброя. І про це вже у відкриту змушені говорити у європейських столицях. Газові угоди давно вже перестали бути для російських керівників лише бізнес-угодами, вони мають усе більше політичне забарвлення. І тому, не секрет, що остаточне рішення про умови газових угод приймаються не в Газпромі, а в Кремлі.

Відключення постачання газу в люті морози та висунення ультиматумів вже неодноразове використовувались Росією раніше. Можна згадати хоча б початок лютого 2004 року. В ті дні, шантажуючи Білорусію та вимагаючи від її керівництво підписати заздалегідь невигідні газові угоди, що передбачали передачу газотранспортної системи Білорусії Газпрому, Росія припинила постачання газу у період найбільш лютих морозів. Лукашенко навіть емоційно заявляв, що такі дії Росії гірше фашистських звірств під час Великої вітчизняної війни. Пригадуються і події перших чотирьох днів січня 2006 року, коли Газпром припинив постачання газу в Україну. Тоді ці події «за дивним збігом» теж відбувались в умовах нечуваних морозів.

Недарма газові перемовини з Україною та Білорусією кремлівські можновладці під будь яким приводом затягують до кінця року. Взимку, ці країни, які, як правило не мають достатніх запасів пального, значно легше змушувати йти на поступки не тільки в газових питаннях, але і в багатьох інших, що стосуються бізнесових та політичних інтересів вищого керівництва Росії. Саме тому Росія не зацікавлена у підписанні з Україною довгострокових контрактів на постачання газу та його транзиту з прозорими умовами, що відповідають принципам Європейської енергетичної хартії. Щорічно, затягуючи підписання таких угод, кремлівські вожді мають можливість здійснювати тиск на керівництво цих двох країн.

Наші «мінуси» - їхні плюси

Безперечно можливість використання такого підходу у газових стосунках з Україною, пов’язана, як з високою енергоємністю економік колишнього Радянського Союзу та надзвичайно великою часткою газу в структурі споживання первинних енергоресурсів, так і з непрофесіоналізмом та корупцією, завдяки чому зроблене не одне багатомільйонне і навіть мільярдне багатство, як в Росії, так і в Україні.

Цьому вирішальною мірою «сприяють» і особливості економіки України. У структурі споживання первинних енергоресурсів в Україні газ становить десь 41% (нафта 18,4%, вугілля 24,3%, атомна енергія та інші – 16,3%), що втричі більше, ніж в світі, і удвічі – чим в Європі. Наприклад, Франція в 2005 р. спожила 48 млрд. куб. м. газу, Іспанія – 30 млрд. куб. м., Польща – 13 млрд. куб. м, тоді як Україна використала 76,4 млрд.куб.м. газа.

В тієї таки Польщі енергобаланс на 65% забезпечується вугіллям, на 19% - нафтою, і лише на 11% - газом, іншими видами енергоносіїв - 5%. Зрозуміло, що в таких умовах газовий шантаж Польщі просто не можливий, тоді як проти України застосувати його цілком реально.

При цьому, ситуацію, безумовно, ускладнює те, що не зважаючи на загальний стереотип, головними споживачами газу в Україні, до того ж украй неефективними, є не підприємства промисловості, а населення, комунальне господарство та ТЕЦи, які виробляють теплову та електричну енергію. Так, у 2007 році з 69,8 млрд. куб. м. в Україні весь промисловий сектор використав близько 26 млрд. куб. м. газу, а населенням, непромисловим підприємствами та ТЕЦ (йдеться про виробіток електро- та теплоенергії для населення) спожито 35-36 млрд. куб. м. газу.

Занижені ціни і тарифи в житлово-комунальному секторі та не проведена реформа в цій сфері, не дозволяють впровадити енергозберігаючі заходи і суттєво скоротити споживання енергоресурсів та ефективно відстоювати національні інтереси в газовій суперечці з Росією.

Дещо про ринкові ціни, «призначені» Путіним В.В.

Що ж до заяви Путіна про те, що Росія погодиться на ринкову ціну на транзит газу територією України у 3-4 долари, у тому разі, якщо Україна погодиться купувати газ за ринковою ціною є 470 дол. у першому кварталі 2009 року, то тут слід зазначити, що, як це стало вже нормою, російський прем’єр вдався до відвертої брехні та блефу, бо чудово знає, що в Європі фактично не має ринкової ціни на газ, оскільки більшість контрактів на постачання газу є довгостроковими. Ціна на газ в них визначається на формульній основі, яка формується виходячи з ціни альтернативних видів енергоресурсів в кожній конкретній країні (як правило – це енергетичне вугілля і мазут). Так от на основі розрахунків, які повністю відповідають вимогам Європейської енергетичної хартії, наведених колишнім радником НАК Нафтогаз Юрієм Вітренком в статті в «Українській правді», написаній у співавторстві з радником прем`єр-міністра України на громадських засадах Олександром Ковалком, ціна на газ для України повинна становити не 470$, не 250$, і навіть 201$, а 134$ за тис. куб.

Ось чому Росія категорично заперечує формульне ціноутворення на газ для постачань до України та залучення західних експертів у якості посередників для обговорення механізму ціноутворення поставок газу в Україну. Вона хоче застосовувати якусь, проголошену самою Росією «середню ринкову ціну» в Європі. Насправді ж з врахуванням різкого падіння цін на нафту і інші види енергоресурсів в другій половині 2008 року газ в Європу поставляється Газпромом приблизно за ціною від 250 до 300 дол. за тис. куб. м. газу, виходячи з довгострокових контрактів. І це з врахуванням доставки його європейським споживачам. Так, наприклад, Сербії у 2009 році Газпром буде постачати газ за ціною близько 293 дол. за тис. куб. м. І цей контракт був укладений ще 14 жовтня 2008 року, коли ціни на нафту не обвалились до сьогоднішнього рівня.

Якщо ж говорити про біржові ціни (хоча біржова торгівля газом не дуже розвинена в Европі), то 6 січня 2009 року станом на 17.00 на європейській енергетичній біржі Endex (European Energy Derivatives Exchange) з постачанням до Нідерландів на лютий газ пропонувався (у перерахунку на метричну систему) за ціною близько 300$ за тис. куб. м. газу. При цьому ціна газу літом 2009 року складе 235$ за тис. куб. м. І це з постачанням в Європу, з врахуванням всіх витрат на транзит!!!

Не менш брехливою є заява російського прем’єра і щодо середніх ринкових тарифів на транспортування газу. Бо сам цей термін теж є навмисним перекручуванням факту, що тариф на транзит газу визначається окремо кожною з європейських країн, виходячи з великою сукупності факторів, пов’язаних з функціонуванням її газотранспортної системи. Тому такий «середній ринковий тариф» є середньою температурою по лікарні.

За розрахунками, вже згадуваних вище панів Вітренка та Ковалка, мінімальне значення тарифу повинне складати не менше 5,11 $ за прокачування тис. куб. газу на 100 км. територією України. При тому що середній транзитний тариф в європейських країнах, які коректно порівнювати з Україною, складав у 2007 році 7,04 доларів. Таким чином Україна лише в 2007 році фактично подарувала «Газпрому» від 5 до 7 млрд. дол. США.

Формула ціни як вихід з тупика

Чому ж Україна всі ці роки настільки невиразно захищала свої інтереси і що, власне, робити тепер?

Відповідь на питання «чому?» банально проста – через дикий непрофесіоналізм та корупцію. Всі українські Президенти, глави урядів, і керівники Нафтогазу (хоча слід зазначити, що така ж ситуація і в Росії) розглядували газотранспортну систему і торгівлю газом як джерело особистого збагачення та збагачення наближених до себе осіб. Відповідно, вся система функціонування газової галузі України настільки непрозора і корумпована. Хто і стільки краде грошей, насправді, не знає ніхто, оскільки крадуть і, як прийнято казати, «заробляють» на всіх рівнях.

Очевидно, що й цього разу, як це було у кожній українсько-російській новорічній «газовій» історії, Росія відновить постачання газу для України, а Україна «запустить» транзит газу до Європи. Іншого виходу, попри всю гостроту нинішнього конфлікту, немає в обох сторін. Ми дуже залежні один від одного – 80% російського газу в Європу транспортуються через Україну, тоді як Україна 70% своїх поточних потреб в газі покриває за рахунок поставок з Росії. Тому, безумовно, ці домовленості будуть досягнуті. І діяльна участь Європи у «розрулюванні» цьогорічного конфлікту, приїзд європейських спостерігачів у наші краї та їхня конкретна робота свідчать, що цьогорічний «хеппі енд» вже не за горами.

Однак головне питання в тому, якою і в якій якості вийде Україна з цьогорічного конфлікту. Бо ж, зважаючи на сказане на початку цих нотаток, цілком очевидно, що Росія, вірніше, нинішня російська влада, не відмовиться від поставлених перед собою стратегічних цілей у війні проти України. Відтак, нинішній «епізод» - далеко не останній у наших «зоряних» битвах.

Стратегічним програшем для нас буде, безумовно, те, коли ми лише «запустимо» газовий потік до Європи і нічого не змінимо у російсько-українських газових стосунках. А нічого не змінити – це залишити й надалі непрозорими схеми постачання газу до України, зберегти посередників в особі Росукренерго чи будь-кого, і, найголовніше, зберегти діючий принципи ціноутворення на газ: Росія пропонує – ми торгуємось і підписуємо.

Саме зараз, скориставшись вкрай високою ступінню «інтегрованості» європейських країн до газового конфлікту, Україна має публічно наполягти на участі європейських країн не лише в ролі контролера транзиту газу, а й реального посередника у переговорному процесі між Україною та Росією. В цьому процесі нарешті має бути прийнято за базу наших взаємин формульне ціноутворення на газ для України, а також формульне визначення транзитного тарифу та тарифу по закачуванню, зберіганню та підойму газу з газових сховищ у повній відповідності до Європейської енергетичної хартії. При цьому мають бути застосовані основні принципи такого ціноутворення, а саме: ціна на газ визначається на основі цін альтернативних видів енергоресурсів, що використовуються в Україні, транзитний тариф забезпечує покриття поточних та капітальних витрат, що забезпечують стабільне функціонування газотранспортної системи. При цьому тариф не повинен включати витрати на технологічний газ, необхідний для прокачування транзитного газу. Поставка технологічного газу має здійснюватись у межах певного нормативу постачальником газу понад той газ, який необхідно прокачати територією України. У цьому випадку буде виключена можливість шантажу та проголошення брехливих звинувачень у крадіжках газу.

Чи реально досягти цього?

Принаймні, вперше за останні роки шанс на це є. Адже вперше за дуже багато років, враховуючи запаси газу в сховищах, Україна має можливість не підкорюватись газовому шантажу та максимально захистити свої інтереси. Досі Росія, влаштовуючи чергову газову «кризу» в розпал зими, коли у нас не було резервів газу, могла викрутити Україні руки і змусити підписати угоду на будь-яких умовах і з будь-яким посередником. Грубо кажучи, якби нам нав’язали в ролі посередника футбольний клуб «Челсі» з його відомим власником, ми змушені були б піти й на це, після чого терпляче вислуховували б путінські звинувачення про те, що він не знає, хто з українського боку стоїть за цим посередником, а відтак, «всі питання до них», тобто, до нас. Тепер же ми маємо можливість відстоювати свої позиції, при цьому ще й на стратегічно сприятливому для нас факторі. Адже так само чи не вперше Європа може напряму заявити про свої претензії до Росії: саме з Росією, а не з Україною, єврокраїни мають прямі стосунки про постачання газу, отже, від неї, а не від України мають отримати відповідь, чому газ не дійшов до Європи.

А, відтак, Росія має домовлятись з тим, хто має забезпечити транзит газу. Тобто, з нами. А не навпаки.

Борис Кушнірук | unian.net

Словаччина офіційно вступила у Єврозону

novosti.err.ee

1 січня 2009 року Словаччина стала 16-ю країною Європи, у якій введена в обіг єдина європейська валюта - євро.Влада Словаччини висловила надію на те, що євро допоможе зростанню економіки країни та залученню іноземних інвестицій. Однак багато громадяни Словаччини побоюються зростання цін, пов'язаного із введенням нової валюти.

До 16 січня 2009 року для зручності громадян євро та словацька крона будуть у паралельному обігу в країні.

Водночас, сьогодні виповнилося рівно 10 років з моменту появи євро. У готівковий обіг європейська валюта була введена у 2002 році. У даний час на єдину європейську валюту перейшли Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Словенія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Кіпр і Мальта.

За матерiалами: Радио Свобода

Чехія прийняла головування в Євросоюзі

www.cosmomir.ru

1 січня 2009 року Чехія стала новим головою Європейського Союзу терміном на півроку.

Естафету головування в Євросоюзі Чехія прийняла у Франції, яка очолювала ЄС протягом попередніх шести місяців.

Чехія разом з Ірландією - єдині члени ЄС, які досі не ратифікували Лісабонський договір - новий проект загальноєвропейської конституції. В Ірландії Лісабонський договір був відхилений на всенародному референдумі, а влада Чехії розпорядилася перенести голосування щодо проекту конституції Євросоюзу на лютий 2009 року, коли голосування за договором відбудеться в чеському парламенті.

korespondent.net