Огрызко: Украина и Грузия будут в безопасности после вступления в НАТО

АР

Министр иностранных дел Украины Владимир Огрызко заявляет, что Украина и Грузия будут в безопасности после вступления в НАТО.

Об этом он сказал на совместной пресс-конференции с государственным секретарем по иностранным делам и делам Содружества Великобритании Дэвидом Милибендом, который находится с визитом в Украине.

"Очевидным является то, что мы все будем чувствовать себя в безопасности, когда и Украина, и Грузия станут членами Североатлантического альянса", - сказал Огрызко.

"Это будет важнейшая гарантия безопасности и Украины, и Грузии с одной стороны, с другой - таким способом Украина внесет вклад в стабилизацию всего региона Восточной Европы", - добавил он.

По убеждению Огрызко, Украина даже теоретически не может рассматриваться как следующая страна, в которой могут повториться события, произошедшие в Грузии.

Вместе с этим он считает, что международная реакция на событии в Грузии должна стать серьезным уроком для тех, кто переступил определенную черту. По словам Огрызко, Украина исходит из того, что как НАТО, так и ЕС еще скажут свое весомое и четкое слово в связи с тем, что произошло в Грузии.

Огрызко также напомнил, что 1 сентября состоится чрезвычайный саммит Европейского Союза, где будет обсуждаться вопрос признания РФ независимости Абхазии и Южной Осетии.

Он также поблагодарил Великобританию за ее четкую и ясную позицию относительно событий в Грузии.

Как сообщалось, присоединение Украины и Грузии к ПДЧ возможно до встречи министров иностранных дел стран-членов НАТО в декабре, заявил Милибэнд.

По материалам УНИАН

Грузинський міністр: Цхінвалі бомбили росіяни, а не Грузія

В інтерв`ю УНІАН головний парламентер Грузії, державний міністр Грузії з питань реінтеграції Темур Якобашвілі розповідає, чому відбулося озброєне зіткнення в Південній Осетії і як Грузія планує повернути контроль над сепаратистськими регіонами.

Скажіть, коли досягнуто домовленості про виведення російських військ, яким Ви бачите подальше врегулювання конфліктів на території Грузії?

Перше, є така російська приказка - обіцяти, не означає оженитися. Договір про виведення військ є, тільки я не бачу, що б росіяни поспішали виводити свої танки.

Тому потрібно спочатку почекати, коли росіяни підуть.

Друге, події в Південній Осетії впродовж останніх двох тижнів кардинально змінили підхід до проблем врегулювання заморожених конфліктів. Весь світ вже зрозумів, що це не сепаратизм. Діями Південної Осетії і Абхазії безпосередньо керують з Москви через своїх генералів і підставних осіб. Це не баскський сепаратизм або сепаратизм ірландців - це просто шантрапа з добре відомим кримінальним минулим, яку фінансує Росія. Ці «лідери» просто тероризують народ. Подивіться, скільки в так званому уряді Кокойти (Едуард Кокойти - президент Південної Осетії. - Авт.) - 80% росіян, які прибули з Росії.

Але так було впродовж останніх років... Не секрет, що лідерами невизнаних республік керують з Москви. І все-таки, які кардинальні зміни будуть в підходах до врегулювання конфліктів?

До цього Європа і Америка нам голову проторочили про те, що з ними якось треба співпрацювати... Зараз усі переконалися, що це кримінал, з яким неможливо і не потрібно співпрацювати. Тепер стало всім зрозуміло, «хто кому родич». Тому зараз ситуація називатиметься не «врегулювання конфліктів», а «припинення окупації». Іншими словами, треба займатися не вирішенням конфліктів між грузинами і абхазцями, а деокупацією території Грузії російськими військами.

Та все ж, які механізми представить Грузія?

Подивимося, зараз ще дуже гаряче. Треба подивитися, як розвиватимуться події. Мирні ініціативи у нас є, але треба переходити до іншої методології врегулювання конфліктів. Треба говорити не про переговори Грузії і Абхазії, а тиснути на Росію, щоб прибрати її війська з території Грузії. Саме це забезпечить безпеку осетинам і абхазцям.

А Вам не здається, що після того, що сталося в Південній Осетії, Грузія назавжди втратила ці регіони? Такої думки дотримується багато експертів.

Я в цьому дуже сумніваюся. Виникає природне запитання: на користь кого ми їх втратили? Росії? Окупантів? Ми ніколи не змиримося з окупацією! Про це не може бути й мови.

Я Вас правильно зрозумів, що Грузія не вестиме переговори з Багапшем і Кокойти?

Не буде. Не тому, що ми не хочемо, а тому, що вони - представники кримінального режиму. А з криміналом не треба вести переговорів.

Але все-таки фактично вони керують Південною Осетією і Абхазією...

Там рулюють росіяни! Вони керівники тільки номінально і треба позбавитися цієї номінальності.

Незрозуміло, Ви ж не будете безпосередньо вести переговори зі всім абхазьким і осетинським народом. Потрібні офіційні представники...

Ми розмовлятимемо через міжнародні організації з росіянами, щоб вони забрали свої війська. Коли вони підуть зі своїми кримінальними ставлениками, тоді в Абхазії і Південній Осетії під егідою ОБСЄ проводитимуться демократичні вибори. Абхазці і осетини оберуть своїх лідерів, і з ними ми вестимемо переговори.

Підкреслюю, Росія повинна вивести всі свої війська, зокрема з Південної Осетії і Абхазії. Після повернення всіх біженців можна проводити вибори.

Це можливо тільки після досягнення домовленостей про інтернаціоналізацію миротворчих контингентів. А якщо Росія знову заблокує цей процес?

Звичайно, Росія всіляко намагатиметься це зробити. Ми в цьому не сумніваємося. Але на цьому етапі всі побачили, що таке Росія.

Ви розглядаєте заміну миротворців під егідою якої міжнародної організації?

Поживемо, побачимо. Є організації, в яких Росія взагалі не має ніяких прав. Наприклад, Європейський Союз, НАТО.

Скільки потрібно миротворців і яких?

Думаю, що в зонах конфлікту потрібно обмежитися міжнародними поліцейськими силами. Скільки потрібно миротворців, мені важко відповісти. Я не фахівець у цих справах. Відповідні розрахунки проведуть професіонали. Я людина не військова.

Тобто Ви розраховуєте на миротворців ЄС і НАТО?

Так, я хочу сказати, що миротворцями на території Грузії повинні бути представники ЄС і НАТО.

Але для цього необхідно вступити до Альянсу... А хіба може країна стати повноцінним членом НАТО без вирішення територіальних конфліктів?

Чому Ви думаєте, що нас не приймуть? Нагадаю, була така сама історія з Прибалтійськими країнами, коли, вони, не вирішивши територіальні проблеми з Росією, вступили в НАТО. Ці країни продемонстрували, що зробили все, щоб вирішити проблему з Росією, але росіяни просто не хотіли підписувати договір. Їх прийняли в НАТО без проблем!

Чи не здається Вам, що цей план може знову привести до ескалації конфліктів?

Це не приведе до зіткнень. Адже російські війська заберуться з території Абхазії і Південної Осетії.

Як Ви думаєте, хто в Москві приймав рішення про введення військ за межі зони конфлікту на територію Грузії?

Тільки Путін! Він керує Росією!

Я, правда, не розумію, навіщо він це зробив. Росія таку історичну помилку зробила, що навіть не хочу думати, кому така маячня спала на думку.

Ви кажете, що Росія зробила помилку. Які можуть бути наслідки для Москви?

Нехай росіяни трішки уважніше подивляться на Північний Кавказ (територію Росії), тоді вони зрозуміють, що зробили. Крім цього поставлено під сумнів членство Росії у Великій «вісімці», під сумнівом проведення Олімпіади в Сочі, імідж країни в цілому. Також економічні наслідки. Росія сама говорить про втрату 7 млрд. дол. плюс обвали фондових ринків, вивіз капіталів, збільшення ризиків для іноземних інвестицій. Це ціна війни в Грузії.

Додам, що ставлення до Росії в міжнародних організаціях неможливо виміряти грошима. Вже очевидно, що Росія може забути про СОТ. Кажуть, що будуть введені санкції проти Росії.

Москва так перелякала Європу, що Польща відразу підписала договір про ПРО. Цим не закінчиться.

А які втрати і виграші Грузії?

Глобально Грузія не програла. На Грузію напали, і вона захищалася, як могла. А що виграла, буде видно трішки пізніше. Головне, що світ зрозумів: Росія не посередник у врегулюванні конфліктів на території Грузії, а завойовник. Не більш і не менш. Сепаратизм закінчився.

На Вашу думку, така ситуація може повторитися в Україні, наприклад в Криму?

Звичайно, за планами РФ - наступний Крим. У цьому немає сумнівів. Росія вже почала паспортизацію (видачу російських паспортів) Криму. Мені важко давати поради українській владі, але, очевидно, потрібно подумати, як уникнути таких дій. Вже всім зрозуміло, що росіяни діятимуть за відпрацьованим сценарієм.

Ви хочете сказати, що в Криму може дійти до стрілянини?

Не бачу, що їм може завадити!

Невже Росія піде на втрати, які вже має внаслідок конфлікту в Південній Осетії?

Можна подумати, що вони дорожать своїми солдатами і міжнародним іміджем...

За Вашою інформацією, скільки загинуло грузинських і російських військовослужбовців?

За моїми даними, 133 грузинських військовослужбовців загинуло, окрім цього близько 100 осіб вважаються зниклими без вісті. Можливо, частина з них живі.

Багато політиків і експертів відзначають, що Росія винна, але привід для анексії дала Грузія. Що Ви вважаєте?

Коли хочеш війни, привід знайдеш завжди! Саакашвілі жодним чином не давав приводу для початку військових дій. Я особисто був у Цхінвалі 7 серпня, а 8 серпня вночі, через 5 годин, почалася війна. Коли я там був, я хотів зв`язатися з російським дипломатом, але мені сказали, що у його машини спустило колесо. Коли поставили запасне - з`ясувалося, воно теж спустило. Росіяни просто відмовилися вести переговори! А байки вони розповідатимуть іншим - не мені! Я особисто прагнув почати діалог. У той же час перед цим осетини відмовилися з нами розмовляти напряму. Зустріч була запланована через росіян.

Скажіть, коли приймалося рішення про атаку Цхінвальського регіону, Грузія радилася з НАТО, США?

Ми вже шість місяців ходимо по світу і говоримо, що Росія готує війну. Рішення атакувати Цхінвалі було прийняте лише тоді, коли колона російської військової техніки почала входити до Південної Осетії.

Але ж зрозуміло було, що росіяни не стоятимуть осторонь і вступлять у конфлікт. Чи не можна було вчинити якось інакше?

Ми захищали себе, адже знищувалося наше населення. Захищати своїх громадян - це обов`язок кожної влади. Ми за рамки захисту своїх громадян не вийшли. І розповіді про те, що ми з установок «Град» нанесли удар по Цхінвалі - брехня. Цхінвалі бомбили росіяни після того, як ми узяли його на чотири з половиною години. Ми бомбили навколишні висоти, використовуючи зокрема авіацію і «Град». Підкреслюю, не населені пункти.

А Ви знаєте, про втрати з боку Росії?

Росіяни називають смішні цифри. Можу сказати, що ми збили 17 літаків, 3 вертольоти, підпалили більше 60 танків. Людські втрати хай самі добре порахують. Думаю, що загинуло більше 500 російських солдатів.

Як Ви думаєте, з військової точки зору, грузинські військові керівники зробили якісь помилки?

Я не військова людина. Мені важко судити про такі речі. Думаю, ми створимо комісію, яка вивчить, що і як відбувалося. Висновки будуть зроблені. Таку роботу проводять після будь-якого конфлікту.

За рахунок яких ресурсів відновлюватиметься зруйнована військова інфраструктура Грузії? Адже в такому регіоні без сильної армії залишатися не можна...

На цьому етапі важливо відновити не військові об`єкти, а в першу чергу цивільні. А з приводу військової інфраструктур, у нас вже є запевнення наших друзів, що вони допомагатимуть будувати нашу армію наново.

Кого Ви маєте на увазі?

Захід.

У яких об`ємах може бути надана допомога Грузії?

У великих. Буде більш ніж треба. Грузію після усього, що сталося, чекає нова хвиля інвестицій. Це обов`язково буде!

Коли дивишся грузинське телебачення, складається враження, що протистоїть російським танкам тільки грузинська поліція. А де армія?

Там де потрібно. Це військове питання. Скажу лише, що управління армією збережене.

Скажіть, а що зараз відбувається в Абхазії? Чому були виведені грузинські підрозділи без бою з Кодорської ущелини?

Ми не збираємося посилати своїх хлопців на бійню. Адже очевидно, що, окрім бійні, нічого з цього не вийшло б. Це була б безглузда жертва. Для нас важливо зберегти кожне життя, а не згадувати їх потім у тостах. Нехай краще наші солдати будуть живі, і ми думатимемо, що робити далі. Упевнений, що це правильний підхід!

Як Ви думаєте, що де-факто керівництво Абхазії думає про те, що сталося?

У них поки, що ейфорія. Вони думають, що виграли щось. Коли ця ейфорія пройде, тоді поговоримо.

Недавно парламент Грузії ухвалив рішення про вихід з СНД. Чого Грузія прагне цим досягти?

Це не лише декларація. Не треба забувати, що в Абхазії війська стоять під мандатом СНД. Їх перебування на території Грузії стане нелегітимним.

Останнє запитання, що чекає команду Саакашвілі після подій у Південній Осетії?

Нас чекає вирішення великої кількості завдань усередині країни і на зовнішніх фронтах. Певна річ, активізується опозиція, на те вона і є. Ми демократична країна, і так повинно бути. Нічого страшного в цьому я не бачу.

Руслан Луковський, Тбілісі | unian.net

Ющенко про політичне протистояння, колективну безпеку, мову, півострови та досяжну перспективу

Президент України Віктор ЮЩЕНКО вимагає оголосити мораторій на політичне протистояння і розпочати роботу Верховної Ради для покращення життя громадян.

Як передає кореспондент УНІАН, про це глава держави сказав, виступаючи на параді військ з нагоди 17-ї річниці Незалежності України.

«Я вимагаю оголосити мораторій на політичне протистояння у питаннях, що безпосередньо стосуються добробуту наших людей. Пропоную невідкладно розпочати спільну позаполітичну роботу парламенту й уряду над пакетом рішень з головних проблем соціальної та гуманітарної політики», - сказав Президент. Зокрема, за його словами, йдеться про підвищення купівельної спроможності людей, питання зайнятості населення, врегулювання тарифів, а також підвищення доступності житла.

В.ЮЩЕНКО підкреслив, що також має бути розглянута загальнодержавна програма оздоровлення нації.

Ще одним пріоритетом Президент назвав «докорінне економічне оновлення». В його основі має бути нова ефективна енергетична політика, реальний перехід до інноваційної моделі економічного розвитку, уточнив він.

«Ми маємо ясне бачення завдань та інструментів нашої роботи, ми здатні якісно змінити ситуацію в Україні у досяжні й конкретні строки. Ми зобов’язані переступити через постійні виборчі змагання, ми здатні на це», - сказав глава держави.
В.ЮЩЕНКО закликав націю й український політикум об’єднатися навколо інтересів Української держави.

«Я прошу вашої волі і віри у себе. Ми однозначно очистимо свій простір і відкриємо нову перспективу України, у наше серце повинен увійти дух перемоги. Я вірю в нашу силу…» - сказав Президент.

***
Україна зробить все, щоб не допустити будь-якої силової ескалації в нашому регіоні.

В.ЮЩЕНКО підкреслив, що Україна докладе всіх зусиль для згуртування світу навколо мирного, правового і справедливого розв’язання заморожених конфліктів. Президент підкреслив, що це є доктриною України.

«Наш парад – це гордість за кожного українського воїна, який оберігає рідну батьківщину, це знак безпеки і захищеності, на які може розраховувати кожна українська сім’я. За сімнадцять років Україна впевнилась у власних силах, ми стали на шлях державної зрілості», - сказав Президент.

За його словами, Україна зобов’язана досягти набагато більших результатів. «Альтернативи немає: зовнішні небезпеки й інтереси розвитку країни повинні мобілізувати всі здорові сили України, мірило одне – національні інтереси», - підкреслив В.ЮЩЕНКО.

Він також висловив солідарність із грузинським народом і засудив від імені держави будь-які спроби підірвати нинішній світовий порядок та його демократичні цінності.

Також в ході промови В.ЮЩЕНКО висловив переконання, що для України немає альтернативи приєднання до європейської колективної безпеки.

«Ми повинні прискорити роботу з набуття членства в загальноєвропейській системі безпеки і підвищення обороноздатності нашої країни», - сказав Президент, висловивши переконання, що лише ці кроки гарантуватимуть безпеку держави і недоторканність її кордонів.

«Кожен, хто дбає про Україну, має сказати відверто – членство в євроатлантичній системі безпеки – це єдиний спосіб повноцінно захистити життя і добробут наших сімей, дітей і наших внуків», - сказав Президент України.

Він нагадав слова історика В’ячеслава ЛИПИНСЬКОГО про те, що нації, в яких переважає нейтральність, неминуче засуджені на смерть і рабство.

***

Президент України Віктор ЮЩЕНКО наголошує, що Україна не допустить жодного зовнішнього втручання у її мовну, релігійну та гуманітарну політику.

«Ми, український народ, - господарі на рідній землі, і ніхто й ніколи не вирішуватиме за нас, якою мовою спілкуватися, в якій церкві молитися. Ніхто нам не вказуватиме, яку обирати дорогу», - підкреслив В.ЮЩЕНКО.

Він також наголосив, що ніхто й ніколи «не відмірятиме наші кордони, острови і півострови».

Президент підкреслив, що Україна є відкритою й вільною державою.

Він зауважив, що основою зовнішньою політикою України є й залишатиметься політика добросусідства. «Ми – відкрита й вільна країна, і з доброю волею ставимось до кожного нашого сусіда і кожного нашого партнера. Наша зовнішня позиція чітка – добросусідство, вигідна співпраця і суворе дотримання норм міжнародного права», - зазначив В.ЮЩЕНКО.

Водночас Президент зауважив, що Україна добре усвідомлює загрози, які все гостріше виявляються в її регіоні і в глобальних світових відносинах.

***

Президент України Віктор ЮЩЕНКО наголошує, що набуття членства в Європейському Союзі є для України питанням осяжної перспективи.

В.ЮЩЕНКО підкреслив, що політика об’єднаної Європи є й українською політикою.

Він наголосив на близькості політики України до демократичних принципів Європи: «Україна продовжує логіку геополітичних процесів об’єднаної Європи, демократія та європейська приналежність є природою нашого народу».

В.ЮЩЕНКО підкреслив, що повернення України до європейського дому є справою «вже найближчої, досяжної перспективи».

unian.net

Проросійський БЮТ...

Заступник глави Секретаріату Президента України Андрій ГОНЧАРУК вважає, що заява фракції БЮТ з приводу ситуації в Грузії про свідчить про відсутність державницької позиції у цієї політичної сили.

«Форма та зміст оприлюдненої заяви фракції Блоку Юлії Тимошенко викликають подив і розчарування», - заявив А.ГОНЧАРУК, повідомили УНІАН у прес-службі Президента.

«Як казали давні римляни, «Гора народила смішну мишу». Офіційна реакція БЮТ запізнилася принаймні на тиждень - і виявилася розчаруванням для тих, хто чекав чіткої і принципової державницької позиції. Викликає подив підтримка однією з найбільших фракцій українського парламенту недалекоглядної позиції уряду. Таку заяву не могли робити політики, які претендують на статус державних діячів великої європейської країни», - підкреслив заступник глави Секретаріату Президента.

За його словами, політики, які претендують на статус державних діячів, не можуть не розуміти, що пересування танкових колон та бомбардування території одного члена СНД іншим членом СНД - це питання не локального конфлікту навколо Південної Осетії, це питання кардинальної зміни підходів до взаємодії між державами колишнього СРСР.

«Нічого не робити і сподіватись, що «наша хата скраю», а тим більше розраховувати на якісь приватні домовленості з лідерами сусідніх держав - це найгірший варіант реагування на ситуацію. Українська історія вже неодноразово доводила - подібна позиція несе небезпеку українській державі», - наголосив А.ГОНЧАРУК.

Він висловив занепокоєння тим, як далеко може зайти керівництво політичної сили, яке “для забезпечення власних корпоративних інтересів” навіть уникає публічно підтримати принципи, ключові для інтересів України. Зокрема, в заяві БЮТ немає ані слова про збереження територіальної цілісності Грузії, додав він.

«Слід чітко розуміти, що в незалежності від тональності наших заяв, слів чи дій ситуація в Грузії є прямим викликом колективній системі безпеки, про що неодноразово говорив Президент України. Це виклик Україні, її суспільству, її громадянам, її політикам”, - підкреслив представник Секретаріату Президента.

За його словами, заклики до парламенту чогось не допустити у зовнішній політиці личать радше опозиційним депутатам, а не фракції, лідером якої є прем`єр-міністр України. “Хотілось би запитати, що конкретно зробив уряд для пришвидшення переговорів з демаркації українського кордону, для посилення боєздатності наших Збройних сил, для унормування перебування ЧФ РФ в Україні?”, - зазначив він.

Водночас він визнав, що треба віддати належне зусиллям уряду, який “за дорученням Президента України долучився до евакуації українських громадян із зони конфлікту та організував доставку гуманітарної допомоги тим, хто її потребує».

«БЮТ так і не продемонстрував - ані ділом, ані бодай словом, - усвідомлення того, що вже давно слід припинити безплідні й деморалізуючі дискусії щодо «формування чіткої, прозорої і зрозумілої для світової спільноти зовнішньої політики нашої держави», які нам знову пропонують вести.

Зовнішньополітичний курс України вже давно сформований: інтеграція з європейськими та євроатлантичними інституціями. Ситуація на Кавказі зайвий раз ілюструє безальтернативність цього курсу для держави та суспільства. Його слід лише реалізовувати. Час дискусій сьогодні вже точно минув», - підсумував А.ГОНЧАРУК.

Як повідомляв УНІАН, 15 серпня фракція БЮТ оприлюднила заяву з приводу загострення ситуації в Південній Осетії, в якій, зокрема, наголошується, що парламент України має зробити все можливе, щоб наша держава не була втягнута в конфлікт на боці жодної з сторін.

Фракція БЮТ наголошує на необхідності негайного припинення будь-яких спроб силовими методами розв’язати конфліктну ситуацію у Південній Осетії. Подальша ескалація збройного протистояння, який уже вийшов за усі рамки міжнародного правового поля, може призвести до порушення балансу колективної безпеки не лише в окремому регіоні, а й у цілому світі, йдеться в заяві.

На переконання фракції БЮТ, конфлікт у Південній Осетії повинен розцінюватись українським політикумом не як черговий привід для взаємних обвинувачень своїх опонентів, розколу суспільства, а як консолідуючий стрижень формування чіткої, прозорої і зрозумілої для світової спільноти зовнішньої політики нашої держави.

У заяві зазначається, що фракція БЮТ повністю підтримує дієву позицію уряду, який без зайвих піар-заходів, чітко забезпечив евакуацію українських громадян із зони конфлікту та доставку гуманітарної допомоги тим, хто її потребує.

Водночас фракція БЮТ вважає “неприпустимим та безвідповідальним виголошення певних, безграмотних за змістом заяв окремими політиками та чиновниками Секретаріату Президента, які намагаються робити піар на крові загиблих людей та на трагедіях народів, що проживають у зоні конфлікту”.

unian.net

Перше золото України! Дівчатам - Героя! Саблістки - ліпші!

Наші дівчата у фіналі перемогли китаянок у запеклому протистоянні 45:44. Медалі принесли Україні Олена Хомрова Ольга Харлан та Ольга Жовнір і Галина Пундик (була у фіналі запасна).

Матч складався з дев'яти боїв. Кожна шаблістка провела по три бої.

Весь час вперед вели китаянки, які одразу захопили перевагу у 10 очок. Кожен їх вдалий укол супроводжувався войовничими криками і оплесками залу.

Але наймолодша команда турніру - українки - не знітилися.

У шостому двобої, вигравши 11:2, Ольга Харлан скоротила розрив до трьох очок. Вона ж в останньому двобої вперше зрівняла рахунок.

Бій ведеться до 45 очок. Ользі вдалося зробити його 40:40, потім вийти на очко вперед. Потім китаянка вирвалася вперед. Але Ольга не здалася, поки рахунок не став 44:44. Вирішальний удар суперниці завдали майже одночасно, але судді не зважилися віддати комусь перемогу. Вони дали спортсменкам ще один шанс. І Оля не схибила!

Наймолодша спортсменка переграла найдосвідченішу.

Загалом Ольга Харлан принесла збірній Україні 22 очка, на рахунку Олени Хомрової 17 очок, Ольга Жовнір здобула 6 очок.

На шляху до фіналу українки здолали Росію (45:34) та колись лідера в жіночій шаблі команду США (45:39).

Це перше золото України на Олімпіаді і перше золото в змаганнях шаблісток в історії Олімпіад.

Наші дівчата були найменшими учасницями змагань, наймолодшій з них 17 років.

ВСІ ФОТО REUTERS

Україна програла Росії інформаційну війну

Україна програла інформаційну війну Росії у висвітленні в засобах масової інформації конфлікту в Грузії.

Про це йдеться у дослідженні, яке провела аналітична група компанії "Pro.mova" щодо висвітлення ситуації у Грузії 11 та 12 серпня найбільш відвідуваними українськими інтернет-ресурсами та деякими українськими телеканалами, повідомляє УНІАН.

Як йдеться у дослідженні, російські ресурси становлять більше половини тих джерел, з яких користувалися інформацією щодо ситуації в Грузії найбільш відвідувані українські інтернет-медіа. Щодо телевізійних каналів, то тут неросійські джерела також програють в інформаційному полі.

Зокрема, "Pro.mova" зазначає, що у висвітленні ситуації телеканалам бракувало обізнаності та збалансованості. Практично всі значущі російські джерела інформації були у той чи інший спосіб інструментами військової пропаганди і свідомо чи несвідомо брали участь в інформаційній кампанії російської влади.

У зв’язку з цим, експерти наголошують, що Україна з інформаційним простором, де перевагу мають російські ЗМI, була частиною поля бою.

За даними дослідження, огляд повідомлень на таких інтернет-виданнях як unian.net, korrespondent.net та podrobnosti.ua показав, що в середньому більше половини тих джерел, з яких вони публікували інформацію щодо ситуації в Грузії, були російськими. На korrespondent.net (ресурс з американськими акціонерами) російськими були 76 і 55% джерел 11 і 12 серпня відповідно (хоча 12 серпня сильно зросла частка західних джерел - з 15 до 32%). Podrobnosti.ua продемонстрували 65 і 58% російських джерел у вказаний період, тоді як західних було менше двох відсотків за обидва з досліджуваних днів. Unian.net використав російські джерела у 45 і 30% повідомлень 11 і 12 серпня відповідно.

У "Pro.mova" також зазначають, що аналіз телесюжетів виявив сильну нестачу контексту та експертних оцінок щодо причин конфлікту (лише Новий канал зауважив нафтовий чинник як причину конфлікту між Грузією та Росією), активне використання російських "супер-фраз" та означень, а також підтримку дисбалансу в інформаційній присутності сторін. Позитивним аналітики вважають те, що канали намагалися знайти свою унікальність у підході до висвітлення інформації.

Дослідники підсумували, що в повідомленнях українських інтернет-видань і на телебаченні бракує неросійських джерел. Практично у жодному сюжеті не було коментаря міжнародних експертів, не було даних міжнародних гуманітарних організацій про кількість жертв та постраждалих.

Як наголошують експерти, єдиною якісною альтернативою ставали потужні міжнародні агентства такі як Reuters, AP чи AFP. Разом з цим, йдеться у дослідженні, західні джерела – значно нейтральніші та професійніші – не заповнили вакуум джерел в інформаційному просторі. Експерти пояснюють це можливою традицією користування російською інформаційною інфраструктурою, а також складністю перекладу з інших джерел, ніж російські.

"Але фактом залишається те, що професійні і збалансовані західні джерела були вторинними, в порівнянні із пропагандистськими повідомленнями з Росії", - підсумовують експерти.

pravda.com.ua

НАТО чи нейтралітет? Гарантії безпеки для України

За останній тиждень в інформаційному просторі з’явилося чимало заяв українських політиків щодо питань гарантії безпеки та загроз національному суверенітету.

І не було сенсу вступати у полеміку стосовно основоположних питань зовнішньої політики нашої держави, коли б статус нейтралітету, як нібито ідеальний шлях розвитку України, відстоювали активні противники її євроінтеграційного курсу, котрі, без сумніву, все одно прекрасно розуміють реальні наслідки збереження для країни цього статусу "сірої зони" російської геополітики.

Але інтерв’ю Сергія Гриневецького одному з видань, з огляду на те, що автор обіймає посаду першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, змушує в черговий раз повернутись до цієї дійсно важливої й непростої теми.

Спочатку одне загальне зауваження на трактування Сергієм Рафаїловичем причин постійного втручання Російської Федерації у внутрішні справи нашої держави, як то кажуть, з приводу і без, та того, що зараз значно збільшилась кількість росіян, котрі вважають Україну "враждебым государством". Невже автор не лукавить, говорячи, що (мовою оригіналу) "проблема заключается в том, что украинское руководство своими действиями постоянно провоцирует Россию"? Вам не згадується відома байка Крилова?

Тепер до основної теми пана Гриневецького, питання "активного нейтралітету" України, в розумінні автора. Залишаючи поза дужками питання державницької позиції та відповідальності Сергія Рафаїловича за національну безпеку й обороноздатність нашої держави, а нею він мав би опікуватись в першу голову, зупинимось лише на декількох аспектах нашої зовнішньої політики.

По-перше, нині Україна де-факто перебуває у статусі нейтральної держави, більш того, має, здавалось би, міжнародні гарантії свого суверенітету.

Однак, вже протягом декількох років, відколи один з цих гарантів почав "вставати з колін", він вжив проти нас весь набір дій, незастосування яких брався гарантувати, підписавши Будапештський Меморандум.

Серед них і погрози ядерними ракетами (котрі, до речі, виробляв і донині обслуговує "Південмаш"), майже офіційні територіальні претензії, політичний й економічний тиск, і, навіть, реальна спроба зазіхання на частку нашої землі.

При цьому інші наші гаранти – ядерні держави світу – чогось не поспішають вжити хоча б ті незначні механізми впливу на порушника, котрі нам вдалось отримати тоді, коли у нас видурювали ядерну зброю.

То що може змусити міжнародну спільноту гарантувати наш нейтралітет, витрачати матеріальні, а то й людські ресурси, задля нашого захисту?

Найбільш дохідливо про міфічність таких гарантій Україна мала змогу переконатись на прикладах о. Коса Тузла та новорічного подарунку з газовим краном у 2005-2006 рр, інших штучно створених криз – м’ясної, сиро-молочної тощо.

Всупереч міжнародним зобов’язанням один з гарантів здійснює явно недружні кроки, інший гарант в цей же час заявляє, що усі проблеми мають бути вирішені в рамках двосторонніх стосунків.

А тепер поставимо собі питання: чи можливі були б подібні демарші по відношенню до членів НАТО, наприклад, Балтійських держав?

Геополітичне становище України зумовлює брак можливостей самостійно забезпечити свою безпеку, до того ж при відсутності в України власної ядерної зброї. Враховуючи вище означене, вступ до НАТО дуже істотно знижує ризик серйозних конфліктів інших держав з Україною.

На думку експертів, територія України є стратегічно важливою, на відміну від нейтральних Фінляндії та Швеції.

Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, можуть для потенційного агресора переважити ризик, який супроводжуватиме агресія проти України.

Україна отримує гарантії безпеки, відповідно до яких напад на Україну розглядається як напад на всіх членів НАТО (нині до НАТО входять 26 країн).

Згідно з "ядерними гарантіями", напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї означатиме адекватну відповідь з боку ядерних держав-членів НАТО (США, Велика Британія, Франція).

По-друге, Україна займає важливе місце мало не в усіх геополітичних і особливо геостратегічних концепціях і доктринах, що мають глобальний сенс і розроблені представниками великих держав світу після падіння комуністичної системи.

І реалізувати свою геостратегічну роль, стати, одним з провідних гравців в регіоні набувши статусу нейтралітету, хай і "активного" Україні просто не дадуть інші геополітичні гравці, і, перш за все, Росія.

Ми маємо розуміти, і це підтверджують геополітики, зокрема й російські, що без України Росія перестає бути євразійською імперією, наша незалежність стала на заваді широкому виходу Росії до Чорного моря, а людські і природні багатства України не можуть бути поставлені на службу імперським інтересам нашого сусіда.

І не таким уже й дивним виглядає нині продукування образу ворога в російському суспільстві, особливо з огляду на одну з геостратегічних концепцій, за якою основними ворогами Росії на Євразійському материку є Китай, Туреччина та Україна і для їхнього повного й остаточного підкорення необхідно кожного з них розшматувати.

Може варто було б пану Гриневецькому підтвердити свої "мрії про нейтралітет" хоча б якимись розрахунками щодо нинішніх оборонних спроможностей нашої держави, стану Збройних Сил і перспектив їх забезпечення достатніми матеріальними ресурсами.

Адже Сергій Рафаїлович міг би без проблем отримати дані щодо рівня фінансування нашого війська на рівні 40 – 60% від потреб впродовж усіх років незалежності, і що терміни придатності переважної більшості озброєння вже закінчились, і яку кількість нової техніки військо отримало, і який рівень вишколу воно має.

Очевидно, що Україні треба втілювати доступний і якісний механізм захисту своєї безпеки. Вибір вже зроблено.

Починаючи з 93-го року Верховна Рада України постійно і послідовно виступає за те, щоб Україна стала членом системи колективної безпеки, що базується на НАТО, ОБСЄ і інших міжнародних організаціях. Є Закон про основи національної безпеки від 19 червня 2003 року, який було прийнято більш, ніж конституційною більшістю, до речі, за часів спікерства Володимира Литвина. Цей закон чітко визначає ціль набуття членства в НАТО і ЄС. Отже нічого дивного і нового в цьому прагненні немає.

Кожна країна має право забезпечити свою національну безпеку, і це право закріплено в міжнародних документах, зокрема в Паризькій хартії для нової Європи, де чітко вказано, що кожна європейська країна має право забезпечити свою національну безпеку, обравши відповідні шляхи і механізми. Керуючись своїм суверенним правом, Україна обрала шлях участі в колективній системі безпеки, якою є НАТО.

Крім того, світовий досвід свідчить про те, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний.

Нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки.

В нейтральних європейських країнах все чіткіше простежується тенденція до перегляду свого статусу, зростає думка про відмову від нейтралітету. Так нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО "Партнерство заради миру".

Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО з реконструкції Афганістану.

Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої здійснюється спільна політика безпеки та оборони та планується створення Сил швидкого реагування ЄС.

А теза про те, що за допомогою проголошення нейтралітету можна покращити відносини з Росією – є необґрунтованою. Може статися навпаки. Зокрема, відповідно до міжнародного права нейтралітет несумісний із базуванням на території відповідної держави іноземних військових формувань.

Отже, проголосивши нейтралітет (і розраховуючи на його міжнародне визнання) Україна мусить поставити питання про негайне (не очікуючи 2017 року!) виведення Чорноморського флору Росії з території України. Без сумніву, це приведе до стрімкого загострення відносин з Росією.

Якщо ж, проголосивши нейтралітет, Україна не вимагатиме виведення російської військової бази, такий нейтралітет ніколи не буде визнаний ООН та іншими міжнародними організаціями, а міжнародна репутація держави суттєво постраждає. Невизнаний нейтралітет є правовою фікцією, яка лише погіршує стан безпеки держави.

Хочеться побажати, щоб в дискусіях навколо "нейтрального статусу" політики виходили з реалій, а не лише з ідеалістичних уявлень чи політичної кон’юнктури.

Автор: Борис Тарасюк

Мапа російських бомбардувань Грузії

Україна – наступна?

Росія розпочала в Грузії війну за встановлення нового світового порядку. Грузія – це перший етап, але водночас і "пробна куля". Демократичному світові кинуто виклик, не менш небезпечний, аніж політичний іслам.

Якщо Захід проковтне пігулку і пробачить Росії грузинську війну, вторгнення "миротворчих танків" в Україну стане лише питанням часу.

Безглуздо сперечатися на тему "хто почав першим". Україну і так втягли у безплідні дискусії і змусили витрачати зусилля на обговорення того, чи адекватним було рішення Саакашвілі атакувати Цхінвалі у відповідь на обстріли грузинських сіл осетинськими бойовиками.

Досить! Це не має нині жодного сенсу. Тому що в етнічних конфліктах не буває правих і винуватих.

Але грузино-осетинський конфлікт був етнічним (точніше, етно-політичним) лише до ранку 8 серпня, коли через Рокський тунель розпочалося масове вторгнення регулярної російської армії на суверенну територію Грузії.

З цього моменту конфлікт перетворився у геополітичну війну, метою якої є повалення існуючого світопорядку та історичний реванш Росії за "приниження" 1991-2004 років.

Російські війська захопили грузинські міста Зугдіді, Сенакі та (ймовірно) Горі й прямують до Тбілісі. Кремль, розгортаючи безпрецедентну агресію, годує світ цинічними коментарями щодо "умиротворення агресора". "Веймарська" Росія завершує своє переродження в щось інше, до болю знайоме Європі...

У довгостроковій перспективі не підкріплена тверезим поглядом на світ стратегія реваншу ймовірно призведе до краху російської державності у її нинішньому вигляді, але поки це станеться, нею можуть бути розпалені численні локальні пожежі, які знищать зародки незалежного демократичного буття сусідніх з Росією країн.

Нова реальність полягає у розв’язаній Росією війні за новий світовий порядок, в ході якої вона прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо Росія переможе у цій війні, в Європі складеться новий порядок, в межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде.

Слабкість Заходу

Росія скористалась ситуацією: Захід як ніколи слабкий, розмежований та заглиблений у власні проблеми. Прагнення спокійно дивитись олімпіаду сильніше, ніж прагнення здійснювати бодай-якусь місію.

Деморалізований стан провідних західних інститутів є ідеальним тлом, на якому розгортається імперський реванш. В Москві панує враження, що "вільний світ" нині не спроможний на жодні ефективні солідарні дії на захист і просування власних цінностей.

Той Захід, який нині не може дозволити собі навіть запросити дві східноєвропейські країни до виконання ПДЧ НАТО (подібне рішення у минулому надавалось бажаючим країнам майже у технічному порядку), не викликає жодної поваги Москви, а отже, розв’язує руки до будь-яких дій.

Сьогодні введення в Чорне море та направлення до берегів Грузії (виключно для зняття незаконної блокади та захисту портів) десяти-п’ятнадцяти середніх військових кораблів країн НАТО (наприклад тих, що зайняті в операції "Активні зусилля" в Середземному морі) змусило б Москву зупинити агресію, врятувало б сотні життів.

Але для ухвалення такого рішення потрібна сміливість, якої у лідерів західних держав бракує.

Сильних та авторитетних лідерів, які могли б піднятися на захист базових цінностей та назвати речі своїми іменами, таких як Рональд Рейган чи Маргарет Тетчер, наразі немає. Хто із нинішніх володарів Вашингтону, Парижу, Лондону, Берліну спроможний спокійним, але впевненим тоном вимовити просте словосполучення – "імперія зла"?

Ніхто. Тому, цілком ймовірно, що Захід проводитиме політику "умиротворення агресора", навіть якщо "миротворчі" танки підуть сьогодні на Тбілісі чи завтра – на Київ.

Україна вже на війні

Чому? По-перше, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь – у потенційну мішень.

По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву практично не відрізняється від тональності розмови Москви з Тбілісі.

По-третє, тому що Москва, що систематично озброює незаконні сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого нема жодних міжнародних санкцій.

Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в російських навколополітичних інтелектуальних колах. Зовсім нещодавно черговий "шедевр" даного дискурсу, опус "Операция "Механічний апельсин" Ігоря Джадана – аналітика з кола Глєба Павловського – жваво (і цілком серйозно) обговорювався як в російському, так і в українському сегментах мережі Інтернет.

Навіть сценарії війни з Грузією не користуються такою популярністю. Росіян цілеспрямовано готують до війни з Україною.

В України ніколи не було "ймовірного противника" у військовому сенсі, напевне, офіційного визначення не буде й цього разу. Але принаймні неформально слід визнати, що 8 серпня 2008 року потенційний противник самовизначився, голосно назвав себе і продемонстрував інструментарій власної дії. Було б недалекоглядно ігнорувати цей сигнал, попри всі сентименти "братнього народу".

Нарощення обороноздатності є правильним напрямком і проблеми тут є цілком реальними. Країна, прем’єр-міністр якої особисто блокує збільшення військового бюджету до мінімально необхідного рівня, має шанс годувати чужу армію.

Наявний військовий бюджет України є лише вдвічі більшим за військовий бюджет Грузії (а країна – в 10 разів більша).

Бідна Грузія витрачає в 5 разів більше коштів на одного військового, аніж істотно заможніша Україна. Грузія протягом останніх років придбала сотні одиниць нової військової техніки, Україна – майже нічого.

Існує й інший, "ментальний" аспект вітчизняної обороноздатності. "Три українці – це партизанський загін зі зрадником".

Для порівняння: найзапекліший грузинський опозиціонер, колишній міністр оборони, особистий ворог президента, будучи змушеним залишити межі Грузії, отримавши політичний притулок у благополучній Франції, заявляє про повну підтримку своєї країни перед обличчям агресії і просить дозволу повернутись в Грузію в якості простого солдата.

Ви уявляєте собі українських опозиціонерів у цій ролі?

Багато хто з них буде з квітами зустрічати окупантів. Принаймні варто було б предметно зайнятися аналізом потенціалу дезертирства з української армії у випадку збройного конфлікту з Росією. Почати з офіцерів вищої та середньої ланки.

Але, досвід Грузії свідчить і про інше. Навіть збільшивши військовий бюджет за 4 роки майже у 30 разів (!), вишколивши цілу генерацію професійних і відданих вояків, закупивши вдосталь техніки і згуртувавши націю, все ж неможливо тривалий час протистояти на рівних в десятки разів переважаючій військовій машині великої держави-агресора. Тому покращення обороноздатності – вкрай потрібно, але недостатньо.

Потрібні міжнародні гарантії. І не ефемерне паперове сміття на кшталт Будапештського меморандуму (1994), яким Україні заплатили за відмову від ядерної зброї, а реально діюча система, яка означатиме, що той хто напав на Україну – напав на найсильнішу світову потугу. Якщо коротко, то лише чотири літери – NАТО.

"Хотят ли русские войны?"

Війна – це невід’ємний засіб мобілізації національного духу північних сусідів. Чи не випадково Радянський Союз розпався майже одразу після закінчення останньої окупаційної кампанії СРСР – афганської?

Пост-воєнна деморалізація була значним фактором для розпаду імперії. Без війни в Росії швидко починаються смути, хитання, нестабільність, занепадає почуття національної гордості. Періоди національного піднесення пов’язані майже виключно з війнами. Це добре засвоїли представники еліт. Путін розпочав із Чечні. Медведєв – з Грузії.

Всезагальний одобрямс інтервенції в Грузію з боку російських еліт, громадської думки не викликає сумнівів і вже нікого не дивує. Те, що йдеться про незаконне вторгнення на чужу територію – взагалі не працює як аргумент.

Майже ідіотичне "там наші громадяни!" створює відчуття квазі-правомірності, достатнє для російського обивателя. В кращому випадку вам скажуть “американці теж так роблять”, не уточнивши, чому в американців треба вчитись тільки гіршому з того, що вони вміють.

Будьмо впевнені, що у разі початку бойових дій проти України, пересічні росіяни в основній масі з великим піднесенням підтримають свою армію і політичне керівництво. Їм скажуть – війна не проти братнього українського народу, а проти його "злочинного керівництва".

Росіянам, які давно вже не обирають собі владу і не можуть повірити, що в Україні це якось інакше – цього пояснення буде достатньо.

Спостерігається певна циклічність у життєвих проявах "миротворчої" імперії: Фінляндія-1939, Угорщина-1956, Чехословаччина-1968, Афганістан-1979, Грузія-2008, Україна-? Життя стає швидшим, тому, напевно, не пізніше 2017.

Почнуть з Криму

"Міст дружби" в Керченській протоці, будівництво якого так лобіюють сьогодні росіяни, при короткозорій підтримці вітчизняного Мінтрансу, якщо буде збудований, стане українським Рокським тунелем.

Звісно ж, не буде жодного оголошення війни – лише "миротворча операція" з метою запобігання гуманітарній катастрофі. Наприклад, вимога виведення Чорноморського флоту у 2017 році – хіба не гуманітарна катастрофа? Адже десятки тисяч "миротворців" і обслуговуючого персоналу в Севастополі втратять роботу і не матимуть засобів до існування!

Може бути втілено сценарій поступово розкручуваної істерики із переростанням в контрольований безлад. Ті ж самі діячі, що знищували цього літа українські символи на Графській пристані, будуть влаштовувати апокаліптичні дійства, заклинати до "довічного базування" флоту як невід’ємної частини Севастополя тощо.

Врешті-решт, Росія ухвалить рішення не виводити Чорноморський Флот "на вимогу співвітчизників та жителів Криму". Це призведе до збройних зіткнень. Далі – та чи інша версія "грузинського варіанту".

Варто помітити, як пожвавився в останні дні Леонід Грач, що мріє про роль "кримського Багапша-Кокойти". Він уже не соромиться зривати з державних установ державні прапори та заявляти про те, що "Крим дозрів до відділення від України".

Саме він першим озвучив думку про те, що Південно-Осетинський сценарій може повторитись в Україні. Мабуть знає, про що каже.

***

Як Україна може уникнути ролі наступного об’єкту російської війни за новий світовий порядок?

Існують два способи.

Перший: вступ до НАТО у найкоротші можливі терміни, що практично унеможливить зовнішній збройний напад. Незважаючи на ослаблення Заходу і втрату ним пасіонарності у обороні власних цінностей, все ж система колективної безпеки, заснована на 5 статті Вашінгтонського Договору все ще є достатньою гарантією проти спокуси збройного втручання ззовні. Що доводить досвід Балтійських країн, які, на відміну від Грузії та України, зуміли своєчасно інтегруватись в цю систему.

Для реалізації цього сценарію Україні, як мінімум, необхідно подолати імпотенцію власної центральної влади та переконати глухо-опозиційну Німеччину.

Другий: політична капітуляція перед Росією і відмова від самостійної суб’єктності у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто перетворення України на "Росію-2", або "Малоросію" як частину "русского міра" з усіма політичними, суспільними та культурними атрибутами.

В даному випадку воювати з Росією не буде за що. При цьому номінальна незалежність держави може бути збережена, але Україна, як суб’єкт історії та політики, остаточно перестане існувати.

Якщо Україну не влаштовує ані перший, ані другий варіант, то треба готуватися до війни.

Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, для УП | pravda.com.ua

Членство в НАТО врятувало б Грузію від російських нападок

Таку думку у вівторок на брифінгу висловив заступник директора Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ Вадим Пристайко.

"Якби Грузія була членом НАТО, то навіть така велика країна, як Росія, десять разів подумала б і, зрештою, не зробила б того, що було зроблено", - сказав Пристайко.

За його словами, питання членства в НАТО, як Грузії, так і України залишається дуже актуальним.

Він пояснив, що агресія проти одного члена НАТО, відповідно до нормативних документів НАТО, є агресією проти всього блоку.

У той же час, дипломат підкреслив, що й Україна, і Грузія є партнерами НАТО - учасниками програми "Партнерство заради миру".

Ця програма дозволяє партнеру, що відчуває загрозу, почати консультації з НАТО з приводу національної безпеки для своєї країни. Таким чином, партнер НАТО має право звернутися в Альянс і просити допомоги, щоб зупинити цю агресію.

Пристайко повідомив, що Грузія такі консультації вже почала.

Ліга.net | pravda.com.ua

Адмінгрупа Сайту "Майдан": "Третій Рим" стає Четвертим Райхом

Відчувши свою безкарність внаслідок виявленої пасивності і яловості європейських та світових політиків, неспроможних консолідуватись та діяти задля допомоги Грузії, задля осуду та зупинення агресора, режим Путіна-Мєдвєдєва розпочав широкомасштабну військову операцію, метою якої, вочевидь, є як знищення Ґрузії як незалежної держави, так і наочна демонстрація переможної брутальної сили всьому світові.

Світова спільнота, що певний час щиро сподівалась на демократичний поступ Росії, тепер поставлена перед вибором: або рішуче засудження агресії, допомога Ґрузії та зміна відповідних наголосів і пріоритетів у політиці на східноєвропейському напрямку, або тривожне очікування того дня, коли московські танки заполонять столиці заколисаних власними політиками європейських держав.

Чекати того дня - не так довго, як може видаватися. Якщо, звичайно, нічого не робити. Зруйнувавши Грузію, Четвертий Райх розпочне "пацифікацію" України та Молдови. А там вже і до кордонів НАТО та ЄС, за російським висловом, "рукой подать".

Шановні європейці та євроатлантисти, годі робити вигляд, дурячі самих себе, що політика вмиротворення агресора дасть вам багато газу з нафтою та тихе, спокійне життя. Дзвін з московської дзвінниці вже пролунав для Європи. Ви не перші на черзі. Це так. Але ваш номер - наступний.

Водночас політики в Україні, котрі претендують бути актуальними українськими політиками, мають невідкладно усвідомити, що попри всі розбіжності спільним вирішальним тестом для них є лише здатність об'єднати націю, професіоналізм та відповідальність у діях та заявах, спроможність до захисту національної безпеки та поступу України в напрямку, необхідність якого демонструє, зокрема, і російська агресія в Грузі.

admin[AT]maidan.org.ua

Майбутнє незалежних держав екс-СРСР під загрозою

The Sunday Telegraph, 10 серпня 2008

Джеймс Шерр
[Керівник програми щодо Росії та Євразії, Chatham House]

Події, що відбулися в Грузії стосуються не лише майбутнього Південної Осетії, але й майбутнього нових незалежних держав колишнього СРСР. Припустимо, що грузинський Президент Михайло Саакашвілі не проявив мудрості, кинувши великі сили проти сепаратистів 7 серпня, але справа не в цій нерозсудливій помилці. Командування російських військ і їхні політичні керівники в Кремлі і російському Білому домі сподівалися саме на таку його поведінку. Цей епізод блискуча ілюстрація того, що російські військові науковці називають рефлексивне управління – програш противника внаслідок його власних зусиль.

Це також ілюстрація максими Клаузевиця, що війна є інструментом політики. Мета російської політики була лаконічна сформульована ще в 1992 році «лідерство в забезпеченні стабільності і безпеки на всій території колишнього СРСР». За наступний час змінилися не цілі, безкінечно повторювані протягом 16 років в президентських деклараціях, концепціях зовнішньої політики і воєнних доктринах – змінилося співвідношення сил. Як Єльцин напучував російську розвідку в 1994 році, «на зміну глобальній ідеологічній конфронтації приходить боротьба за геополітичні сфер інтересів». В 1994 році у Росії мало було з ким боротися. Нині ситуація зовсім інша.

Якщо західним інтересам не судилося бути безнадійно зруйнованими, ми маємо зрозуміти, що нині вони випробовуються на трьох рівнях, що перетинаються: локальному, регіональному і глобальному. Грузія не клітина на шаховій дошці, але країна, яка безкінечно важлива у своєму власному праві. За двома причинами Захід не може бути байдужим до того, що відбувається там. По-перше, попри недостатню світськість (uncultivated) її Президента, грузинська політична культура є фундаментально демократичною, її народ (понад 80 % якого підтримують членство в НАТО), глибоко прозахідний, і її національну ідентичність навряд чи можна зруйнувати. Грузія може бути розбита Росією, але вона не може бути підкорена. І відповідно, війна між Грузією і Росією має жахливі перспективи, навіть якщо б не існувало ширших інтересів.

По-друге, грузинською територією проходить транзит з енергетичної системи, яка єдина в колишньому СРСР не контролюється Росією. Не йтиметься про справжню енергетичну безпеку, не кажучи вже про диверсифікацію енергопостачання, якщо цим нафтопроводам загрожуватиме саботаж, або контроль тіньових бізнесменів, що працюють на Росію.

Але Грузія так саме важлива для Росії. Росія тільки тоді контролює республіки північного Кавказу (юридично частину Російської Федерації), тільки коли вона домінує на південному Кавказі. Попри так звану «нормалізацію» в Чечні, Північний Кавказ залишається для російських лідерів ахіллесовою п’ятою РФ, а для російського народу, після різні школярів в Беслані в 2004 році, - предметом нічних кошмарів. Російське рішення утримати владу в Південній Осетії та Абхазії слід сприймати саме в цьому світлі. Але і ще в одному – як гальмо на грузинському шляху в НАТО. В їх власному праві, ці території значать набагато менше для Росії, аніж для Грузії. І в цьому випадку Грузія ризикує стати заручником російських цілей, так саме як ОБСЄ і НАТО. Так, у всякому випадку Росія хоче щоб всі думали.

Всі, включаючи Україну, уряд якої як і грузинський, прагне до НАТО. На відмін від Грузії Україна не має територіальних конфліктів, але має потенційну територіальну суперечку Крим, який юридично був переданий УРСР в 1954 році. І що важливіше, ЧФ РФ (і між іншим його розвідувальні підрозділи), має право за міждержавним договором залишатися тут до 2017 року. В 1997 році український суверенітет над Кримом було підтверджено міждержавним договором, підписаним президентами Єльциним і Кучмою. Ще пізніше на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року, Президент Путін і група інших вищих офіційних осіб дали зрозуміти, що Крим і інші, здавалось би, давно і міцно вирішені питання можуть бути знов порушені, якщо Україна перестане бути «дружньою» (тобто, не членом НАТО) державою. Після цього Україна справедливо побоюється російської можливості дестабілізувати країну.

Всі також включає Молдову, яка на відміну від України не має натовських прагнень, але як Грузія має відокремлену частину території, так зване Придністровську молдавську Республіку. В Молдові російська дипломатія гриміла так само тихо, як і в Грузії. Але тут в чіткому маленькому записі в російському пакеті пропозиції щодо об’єднання Молдови йдеться про такий варіант нейтралітету, який закриє цій країні шлях не лише до НАТО, але й до ЄС. І як я зазначав в Придністров’ї в останньому Червні, основа цієї угоди – визнання Молдовою, що на цьому просторі Росія головна (в оригінальному тексті використано слово «glavniy» перекладач).

Тому російські цілі в регіональному вимірі дуже відверті і прямі. Вона (РФ) прагне на грузинському прикладі показати сусідам, що Росія головна, а її задоволення – ключ до стабільності і безпеки в регіоні, і якщо Росія висловлює своє незадоволення, НАТО не захоче і не зможе допомогти. Вона (Росія) прагне показати НАТО, що нові кандидати розділені, або можуть бути розділені, а у випадку Грузії – безрозсудні. Вона (РФ) прагне показати обом групам учасників, що Росія за словами Путіна «заслужила право бути егоїстичною» і що у власній «зоні» вона захищатиме свої інтереси незалежно від того, що інші думають про це.

Для Росії і ширші смисли також чіткі. Для її політичного істеблішменту, глав Газпрому, і Роснафті, її Збройних Сил і спецслужб, для їхніх радників і «ідеологів», ключовим є закінчення ери домінування Заходу. Вони зовсім не відмовляються від «глобалізації», як на Заході можуть подумати, але за словами міністра закордонних справ Лаврова вважають, що Захід «втратив монополію на процеси глобалізації». Пекінська Олімпіада нагадує, що пік того, що росіяни називають західний «демократичний месіанізм» і постання «суверенних демократій» не є чисто російсько-керованим процесом. Але Захід має знати, що Росія має наміри грати першу скрипку у цьому процесі і нині може це робити.

Захід не зможе адекватно відреагувати на зазначені події, допоки не зробить адекватних висновків. Перший висновок полягає в тому, що ера «кольорових революцій» скінчилася. Кілька років тому Кремль дійсно боявся, що грузинська революція троянд і українська помаранчева революція можуть порушити «вертикаль» влади в самій Росії. Нині питання полягає в тому, чи зможуть ці країни досягти своїх мінімальних цілей. За нинішнього жорсткого «співвідношення сил» питання для Тбілісі не в тому чи правильно використовувати силу проти сепаратистів, але в тому чи мудро це. Для Києва питання не в тому, чи загрожує Прем’єр-міністр Тимошенко Президентові Ющенко, але чи не загрожує їхнє розділення незалежності країни. Для НАТО і ЄС питання полягає в тому, чи можна на їхню «валюту впливу» купити «стабільність і безпеку», і якщо ні, чи не прийшов час змінюватися.

Другий висновок полягає в тому, що НАТО має переосмислити уявлення на яких базувалася політика розширення. Попри думку, що НАТО залишається інституцією «холодної війни», насправді вона дуже змінилася. Її рух на схід в нові часи виходів із уявлення, що Росія буде облаштовуватися і поступово разом з нами вирішувати спільні (і у тому числі «м’які») безпекові проблеми, але сама аж ніяк не стане множиною жорстких і м’яких безпекових проблем. Ми зараз зустрілися з грою в Realpolitik з країнами-партнерами та з підривними активними заходами в нових державах-членах і, насправді, не готові до цього. Донині НАТО ледь не пишалося відсутністю політики щодо розв’язання територіальних конфліктів в регіоні, окрім кліше: «автономія», «повага до територіальної цілісності», «переговори», «незастосування сили». Допоки не матимемо політики, до того не матимемо результатів.

Третій висновок в тому, що Росія розгнівана Заходом, але також і зневажає його. В грузинському конфлікті, як і в інших витонченіших варіантах енергетичної дипломатії, Росія продемонструвала жорстку утилітарну спроможність пов’язувати цілі і засоби. В обмін на це вони отримують лекції про цінності і процеси. Це глибоко деформоване сприйняття з обох боків. Тим не менш, західний демократичний порядок денний заслужив обурення не лише російської еліти, але і простих людей, які підтримують її і які щасливі бачити як Грузія отримує урок. Зневага також викликана роздільністю Заходу. Нині росіяни вже не побоюються єдиної енергетичної політики ЄС, і вони швидко втрачають свою занепокоєність через єдині погляди на розширення НАТО, попри чітку позицію в Бухаресті. Війна в Південній Осетії і вихід конфлікту далеко за її межі має нагадувати, що зневага має свої наслідки.

Четвертий висновок полягає в необхідності зрозуміти, що нині стоїть на кону. Чи є наші відносини з Росією найбільшою ставкою в цій грі? Якщо так, то що трапиться, якщо ми продемонструємо, що брутальність працює і що «зону інтересів» можна формувати попри інтереси країн, що знаходяться в ній. Що відбудеться в нашій розширеній схемі інтересів в Центральній і Східній Європі, Чорноморському і Каспійському регіонах? Нині ці питання починають задавати в західних столицях. Але їх задавати вже запізно.

maidan.org.ua

Генсек НАТО: Росія порушила територіальну цілісність Грузії

Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що Росія "порушила територіальну цілісність" Грузії і застосувала "надмірну військову силу" під час конфлікту в Південній Осетії. Генсек Північноатлантичного альянсу закликав Росію і Грузію негайно домовитися про припинення вогню і відновлення контролю Грузії над "її відокрмленими республіками", передає Associated Press.

unian.net

Інвесторам обіцяють золоті гори, хоча навіть візу по-людськи не можуть видати

Мілан СКАЛА член правління HOBAS Group, Чеська Республіка

Вчора прем’єр Тимошенко вкотре зустрілася з інвесторами. Знову влада обіцяла сприяння і допомогу. Одначе на практиці інвестори продовжують стикатися зовсім з протилежним ставленням. Як мінімум з непорозумінням, а то й узагалі з відвертим хамством.

Розповім власний приклад. Компанія HOBAS, яку я представляю в Україні, є великим світовим виробником труб зі скловолокна. Управління компанії вирішило вийти на український ринок і збирається інвестувати кілька мільйонів євро.

Про це все я написав у листі до консульського відділу Посольства України у Празі, коли мені було треба попросити бізнес-візу. В той самий день мені дзвонили з консульства та обіцяли якнайшвидше піти назустріч. Прийом пройшов 6 червня о 18.30. Збір за візу я мав проплатити на пошті, а чек принести 13 червня о 15 годині, коли віза мала бути готова.

Віце-консул Володимир Волкодав, який мені напередодні телефонував і казав, щоб я не переживав, що він мені допоможе, з’явився тільки о 15.30 і без вибачення й привітання показав пальцем і сказав: «Візи не буде, ви не принесли чек».

Коли я йому хотів вручити проплачений чек, він мені почав вичитувати за те, що я, мовляв, мав принести його в день передачі документів. Але ж нічого такого він не казав. Я його попередив, що прийом у мене тоді був увечері, о 18.30 !!! Важко в такий час знайти у Празі відкриту пошту та ще й повернутися назад до консульства з чеком. «Тоді ви його мали принести в понеділок», — кричав він.

Українці, що стояли за мною в черзі, почали сміятися. Усім було зрозуміло: Волкодав говорить неправду і хоче видачу візи мені значно ускладнити. Я був у шоці. Ще ніколи я не стикався з такою поведінкою особи, яка представляє державу.

До цього часу для мене залишається загадкою: чим викликана така разюча зміна у поведінці людини? Спочатку телефонує та обіцяє допомогу, а потім починає ображати і невиправдано звинувачувати.

Про цю подію я уже проінформував правління нашої компанії в Австрії. Нехай акціонери думають і зважують: чи варто інвестувати мільйони в державу, яка навіть візи по-людськи не може видати? А що тоді казати про складніші проблеми?

«Дело»