Вельмишановний Український народе,
Шановний пане Голово Верховної Ради,
Шановна пані Прем'єр-міністре,
Шановні народи депутати,
Шановні члени Уряду,
Гості, пані і панове,
Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України я, насамперед, адресую нашим людям, усім громадянам України і безумовно, українському парламентові.
Зараз непросто і в Україні, і в світі. Нам потрібна спокійна оцінка ситуації. Нехай мене почує кожен, хто мислить, і кожен, для кого Україна - не пожива і не тимчасове пристанище.
Я маю право на ці слова.
Вам добре відомо: я чесно і твердо стою на головній позиції мого життя - на позиції національних українських інтересів. Нація і людина - їхнє вільне життя, життя у єдності і демократії є найважливішим мірилом діяльності української влади.
Сто років тому, перший керівник незалежного українського парламенту, а згодом Глава держави Михайло Грушевський у статті «Підстави Великої України» сформулював головні засади української демократії:
«Вона повинна дбати про зміцнення ідеї української демократичної державності, її поширенні в громадянстві, виховання його в почуттях обов'язку перед нею, як найвищого стимулу громадського життя, який повинний об'єднати всю людність, увесь народ її в однім національнім пориві, перемагаючи партійні різниці й розбіжності там, де починаються основні інтереси української держави».
Я звертаюся сьогодні до всіх - до кожного, хто підтримує мене і хто виступає проти, хто не втрачає віри і хто зневірився.
Я звертаюся до всього нашого великого українського народу.
На Україну маємо подивитися поглядом широким, щирим, відданим - і саме в цій відданості знайдемо справжню національну єдність.
За останні п'ять років Україна, безумовно, змінилася. Рушили з місця фундаментальні процеси. Наші головні магістралі - перед нами.
Ми утверджуємося як єдина нація. Єдина українська нація з виразним характером, культурою і мовою, традицією, історією, що народжені нашою землею. І, водночас - як єдина політична нація, що твориться без поділу на погляди, віру, слово чи походження. Ми здатні на рішення, суть яких - національна гідність. Ми підняли на загальносвітовий рівень тему Голодомору. Світ почув нас і зрозумів. Ми всі, попри політичні погляди, і якщо щирі перед Богом і Україною, усвідомлюємо вагу створення єдиної помісної української церкви.
Це промовляє нація. Це промовляє наша гідність. Ми вчимося бути нацією - відкрито, йдучи за сумлінням, незважаючи на чуже невдоволення, відкриваючи себе перед собою - нехай складно, нехай боляче, але цей біль - живий і здоровий, бо наш дух і тіло отримали шанс одужати.
Ми стали вільною державою. Від 2004 року саме народ є головним арбітром країни. Двічі опозиція приходила до влади шляхом вільних і чесних виборів. Уже чотири роки для нас звичною нормою є свобода слова і вибору. Цього не було досі. Сьогодні це - природно, немов повітря.
Ми продовжили масштабний, історичний процес об'єднання Європи. І за останні кілька років досягли більше, ніж за попереднє десятиліття. Не для когось. Для себе.
Наша інтеграція до європейського і євроатлантичного простору - це вже не абстрактна мета. І, водночас, це - не є самоціль. Це - практичні, сучасні інструменти, які допоможуть нам принести добробут людям і гарантувати безпеку країни, нашого народу, наших дітей і наших внуків.
Ми здійснили велику, системну роботу.
Як результат, Україна зробила або впритул підійшла до виняткових рішень, які були неможливі ще 5 років тому. Це об'єднання енергетичних систем України і Європейського Союзу та найближча перспектива підписання договору про енергетичне співробітництво, це угода про східне партнерство, це завершення роботи над угодою про спільне небо, це початок офіційних переговорів про безвізовий режим Україна - Європейський Союз, це переговорна робота із створення з ЄС зони вільної торгівлі. Це безпрецедентне наближення до угоди про політичну асоціацію Україна - Європейський Союз, яка буде підписана у цьому році.
Кожен згаданий крок - це вже реальне і досяжне повернення України до європейського світу.
Ми зосередились не на гаслах, а на практичних кроках.
Ставши членом Болонського процесу, ми увійшли до єдиного європейського освітнього простору.
Ставши членом Світової організації торгівлі, ми стали рівноправними партнерами на європейському і світовому ринках.
Створивши єдиний бізнес-план модернізації газотранспортної системи України, ми розпочали об'єднання наших газових енергетичних систем, що принесе нам не лише економічну вигоду, але й обмежить зовнішні впливи.
Ми повернули до життя енергопровід «Одеса-Броди-Європейський Союз». Не маю сумніву - він стане головною артерією для енергоносіїв з Каспію до Європи.
Поруч з цим проектом, разом з Польщею ми стали господарями Євро-2012. Ця подія підтримає нашу економіку і ширше відкриє нас для Європи і всього світу.
Україна має всі шанси стати іншою.
За неповних п'ять років у житті країні відбулося не поверхневе оновлення.
Ми створили умови, що дозволили зупинити критичні демографічні процеси.
Хіба не радістю, нормальною людською радістю є те, що у 2008 році народилося на 84 тисячі українських немовлят більше, ніж у 2004 році! Уперше за час незалежності у трьох наших областях народжуваність перевищила смертність. І це - щойно, переконаний, початок.
Нехай поступово, але все ж таки ми почали більше піклуватися один про одного. У 2008 році кожна десята українська дитина-сирота знайшла свою сім'ю. До того ж - прикметна риса: з 2006 року більше і активніше поширюється саме національне, українське усиновлення.
А в порівнянні з 2005 роком кількість дітей, влаштованих до прийомних сімей та сімейних дитячих будинків, зросла в 22 рази! Сьогодні у черзі на усиновлення стоять батьки, а не діти, як ще три роки назад.
Ми припинили масовий відтік людей за кордон.
Якщо у 2001-2002 роках на кожного прибулого в Україну дві людини вибували з країни, сьогодні тенденція рівно зворотна - люди повертаються додому.
Ми зробили принципові кроки у реформі освіти.
Вперше 425 тисяч дітей вступили до вищих навчальних закладів за новими правилами тестування. По суті, ми очистилися від старої корупційної системи, яка змалечку деморалізувала і батьків і дітей. Це - перший крок до формування свідомості нової української молоді.
Ми розпочали реформу Збройних Сил та всього сектору безпеки. Відбулися принципові зміни - від збільшення зарплат і виплат військовослужбовцям до скорочення строку служби до 12 місяців. Попри будь-які труднощі, я впевнений, що ми прийдемо до створення професійного українського війська.
В Україну повірили іноземні інвестори. За останні 4 роки обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав майже 27 млрд. доларів США, що втричі більше за всі залучені зовнішні інвестиції з часу проголошення української державності.
Згадаю й те, що про наш потенціал добре свідчить один характерний факт: до моменту кризи темпи зростання української економіки сягали 6,5-7%, що були одними з найвищих у Європі. Я вірю і переконаний, що цей показник ще буде відновлено.
Таким чином, ми - не в прірві і не на узбіччі.
Ми - посередині шляху, який здатен привести нас до справді вільного, заможного, безпечного, кращого суспільства. Без пафосу і перебільшення.
Ніхто не перекреслить наші результати.
Але ми могли б зробити у стократ більше, якби поняття національної гідності і єдності стали спільною основою для всіх. І особливо для українських політиків.
Наш нинішній стан - не унікальний.
Через схожі випробування проходили десятки інших держав і народів - Німеччина, Польща, Іспанія, Чехія, Сполучені Штати.
Відповідь на виклики - завжди була одна:
Єдність. Незалежність і національна гідність. Здатність переступити через амбіції. Готовність жити своїм життям і розумом, а не наказами з чужих столиць. Бажання побачити один в одному найважливіших партнерів, а не конкурентів, яких необхідно обіграти будь-якою дорогою ціною.
Ми здобули свободу.
Але свобода - не лише тло. Її головна мета - це наш прогрес.
Я прошу націю, я прошу всіх нас об'єднатися задля нашого суспільного прогресу.
Об'єднатися там, де розпочинаються основні інтереси держави, нації і української людини.
І в цьому головна суть мого Послання.
Дорогі співвітчизники,
Наше зовнішнє становище - безпечне, втім вразливе до численних новітніх ризиків.
Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових зносин, від енергетичної залежності України і від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили у вирішенні спорів чи конфліктів.
Наша єдино можлива, безальтернативна відповідь на ці виклики - суворе додержання міжнародно-правових норм і зобов'язань, здійснення конструктивного і збалансованого зовнішньополітичного курсу і твердість у відстоюванні обраних, законодавчо визначених національних цілей.
Зовнішньополітичні пріоритети України - сталі і вивірені. Європейська і євроатлантична мета - незмінна, вона неминуче буде досягнута.
Ще раз підкреслюю - це в інтересах усіх громадян України. Я виступаю за максимальне покращання і виправлення відносин з Російською Федерацією.
Я маю намір зробити все можливе, щоб перегорнути сторінку непорозумінь і забезпечити рівний і доброзичливий діалог, який повинен існувати між сусідами. Коло наших міждержавних пріоритетів залишатиметься широким - від Вашингтону до Варшави, від Лондона і Парижа до Пекіна і Токіо, від Сеулу до Тріполі.
Особливо у нинішніх умовах ми зобов'язані суттєво посилити присутність на зовнішніх ринках і налагодити нові економічні зв'язки.
Україна прагне жити і працювати у безпечному регіональному середовищі.
Ми повинні повною мірою виконати всі національні безпекові вимоги.
Наше внутрішнє становище - складне, втім не катастрофічне.
Ми не перейшли останньої межі. Але вже сьогодні безпосередньо знаходимося перед лицем трьох серйозних загроз - економічного занепаду, поглиблення політичної кризи і масштабного соціального протесту.
Основна причина економічної кризи в Україні - переконаний, не ззовні, а в неспроможності держави упродовж років провести базові необхідні структурні перш за все економічні і соціальні реформи.
Давно обіцяний українцям Податковий кодекс вже 10 років, мов «вимпел ударної праці», переходить з уряду в парламент.
Індивідуальна приватизація стратегічних підприємств підмінена звичайним розпродажем за правилами масової приватизації, які були актуальні ще в кінці 1990-х років.
Про реформи в енергетиці, аграрному секторі навіть не йдеться.
Сьогодні ми на останніх місцях в рейтингах, за якими оцінюється підприємницьке середовище країни.
Ми виявилися неготовими зустріти у значній частині кризу.
А тому її перший удар кризи відразу став болючим і дуже важким.
Ми втратили зовнішні ринки, на які приходилося 60% українського експорту - від цих ринків залежала майже вся наша валютна виручка й зайнятість майже 2 мільйонів осіб у металургії, хімії та суміжних галузях.
Наслідком цього стало уповільнення зростання ВВП, яке в минулому році склало 102,1% порівняно з 106,7% у 2007 році і нищівного скорочення на 25-30% за результатами січня-лютого поточного року. (Називаю ці дані, попри те, що їх старанно «втаємничують»).
Все це, безумовно, погіршило соціальну ситуацію в Україні.
Борги із зарплати з жовтня 2008 року по січень 2009 року майже подвоїлися і досягли в сумі 1,6 мільярди гривень. З жовтня минулого року вдвічі зросла кількість зареєстрованих безробітних.
Втім, обмежу цей ряд.
Шановні співвітчизники,
Я прийшов до цієї зали не для того, щоб описувати проблеми, які характерні сьогодні також для багатьох інших країн, в тому числі наших сусідів.
Я прийшов сюди, щоб запропонувати спосіб і шлях для виходу з кризи.
Політичний розрахунок на те, що вдасться осторонь перечекати кризу, пересидіти її - не виправдається.
Ми - на порозі зовсім нової економіки, іншого світового перерозподілу праці та співвідношення цін на ресурси.
Я звертаюся і до влади, і до опозиції. Мільйони людей хочуть повернути надію.
Я хочу, щоб ви почули голос наших людей.
Від імені мільйонів українських громадян звертаюся до всього українського політикуму.
Попри все, ви здатні переступити через протиріччя, усвідомлюючи гостроту загроз.
Попри все, ми здатні в критичний момент стати разом задля держави і нашого народу.
Наші перші консолідовані кроки - вже дали результати.
Ми відновлюємо діалог з міжнародними фінансовими організаціями.
Ми врятували від падіння банківську систему. Кожна третя людська гривня втекла з банківської системи. Банківський сектор зазнав системного політичного цькування, що підірвало його ритмічну роботу.
Такі удари навряд чи витримала будь-яка інша потужніша банківська система, ніж наша, однак наша - вистояла. Для того, щоб вона змогла продовжувати виконувати свої зобов'язання, стали необхідними понад 70 мільярдів гривень рефінансування національної економіки.
Ми запровадили постійний антикризовий механізм співпраці і консультацій.
У дусі цієї роботи звертаюся до кожного, хто присутній у залі Верховної Ради України.
Прошу вгамувати політичні пристрасті і накласти мораторій на конфліктне з'ясування взаємин.
Президентська кампанія починається за чотири місяці до виборів.
Отже запрошую до вересня відтермінувати будь-які розраховані на отримання дочасних політичних дивідендів дії.
Я прошу дати час державі вийти з найгострішої фази випробувань.
Я пропоную єдиний національний антикризовий план, який дозволить врятувати країну і захистити мільйони наших людей.
Він має дві взаємопов'язані складові.
Економічна програма і політичні заходи.
Перше. Економіка.
Підкреслюю: ми - особливі, але не унікальні в цій кризі.
Світ дає достатньо як успішних зразків, так і прикладів невдалої політики у цьому питанні.
Ісландія - розвинена європейська країна, що донедавна мала 64 тисячі доларів ВВП на душу населення, втратила свою економіку, валюту, банківську систему.
Угорщина і Данія в умовах кризи наростили власне виробництво та скоротили безробіття. І все це - за невеликої інфляції.
Спосіб - один: реальна програма дій. Відтак, переходжу до конкретних кроків.
Насамперед - треба відновити фінансову стабільність у державі.
Я неодноразово підкреслював, що існуючий Державний бюджет на 2009 рік є популістським, він спотворює роль державних фінансів. Він є серйозною загрозою для стабільності національних грошей і цін.
Нам потрібно максимально скоротити всі непродуктивні витрати і нарешті почати жити по статках.
Це стосується всіх і кожного - від держави до бюджетів підприємств і кожної української родини.
Ми зобов'язані негайно і кардинально переглянути Державний бюджет на 2009 рік.
При перегляді бюджету наполягатиму на гарантованому фінансуванні захищених статей, до яких слід віднести забезпечення соціальних стандартів та видатків для мінімального забезпечення функцій держави.
В умовах колосального дефіциту ресурсів необхідно припинити розпорошення ресурсів на 300 державних цільових програм. Це - наче бенкет у час чуми.
Слід повернути Стабілізаційному фонду ту роль, яка закладалася при його створенні, - фінансувати найважливіші державні проекти, а не погашати заборгованість із заробітних плат. Це - цілковитий абсурд.
Потрібно переглянути так званий збалансований план НАК «Нафтогаз України».
Будь-де в світі така монополія є процвітаючою. У нас це - прихований і непрозорий бюджет Уряду.
Сьогодні компанія знаходиться у надзвичайно скрутному становищі. Якщо невідкладно не переглянути її фінансовий план, наслідки для цієї компанії будуть драматичні.
Слід терміново внести реалістичні зміни до бюджету Пенсійного фонду. Його мільярдні дефіцити покриваються за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Ця політика призведе до колапсу.
Нам потрібна пенсійна реформа.
Я хочу запитати всіх присутніх:
Панове, хіба нормальним є те, що колишній прокурор, який, до речі, продовжує працювати, через суд встановлює собі пенсію у 50 тисяч гривень на місяць?
Хіба нормально, що депутати, судді, високопосадовці отримують пенсії по 15-20 тисяч гривень? Таких прикладів тисячі.
Таке становище - це брутальна неповага до мільйонів українських людей. Це - суть соціальної несправедливості.
Я вимагаю скасувати всі спеціальні пенсії, увівши єдиний критерій - зарплата і стаж.
Це має зробити Верховна Рада і, насамперед, коаліція.
Ми повинні запровадити податок на нерухомість для заможних верств населення, що зміцнить фінансову базу місцевого самоврядування.
З важким серцем, але прошу вас підтримати запропоноване Урядом підвищення акцизів, розширення дохідної бази Пенсійного Фонду. Це - той мінімальний крок, що потрібен для підтримки ресурсів нашої держави.
Ці першочергові кроки дозволять нам врятувати становище і, в тому числі, зміцнити співпрацю з МВФ, що відновить довіру до України.
Друге. Соціальна відповідальність.
Обов'язок влади і роботодавців - забезпечити зайнятість, в першу чергу кваліфікованих кадрів.
Я пропоную створити систему прогнозу розвитку трудових ресурсів на територіях, щоб не наздоганяти попит на робочу силу, а упереджувати його.
Потрібно стимулювати мобільність робочої сили всередині країни. Якщо потрібний робітник є навіть за десятки кілометрів, йому потрібно запропонувати місце.
Так ми втримаємо зайнятість.
Далі - відновлення справедливості у соціальному захисті.
Це - найгостріший біль наших людей.
Водночас, скажу гранично чітко: соціальна справедливість - це не патерналізм і не зрівнялівка у радянському його розумінні.
Потрібно навести порядок у пільгах, адже в Україні 19,5 мільйонів пільговиків. Це чи не половина населення - такого не витримає жодна держава.
Нинішня система пільг є абсолютно несправедливою. Ті, кого ми називаємо заможними людьми, отримують найбільше дотацій від держави на оплату газу, електроенергії - і цього не можна нічим пояснити.
Соціальна справедливість - це підтримка найбідніших, найбільш незахищених верств населення.
Це - допомога тим, хто хоче працювати.
І це - жорстке обмеження для кожного, хто прагне нажитися на бюджеті.
Відтак, я закликаю радикально зменшити кількість пільг, особливо за професійною ознакою, персоніфікувати їх і привести право на пільги в залежність від фінансового та майнового стану.
Третє. Треба вичерпно підтримати банківську систему. Вона - хребет економіки, який тримає м'язи реального сектору.
Держава негайно повинна взяти на себе відповідальність за банки, які знаходяться в скрутному становищі і ввійти в їхній капітал.
Ми маємо для цього ресурс - у бюджеті передбачено 44 мільярди гривень на здійснення рекапіталізації банків.
Ця відповідальність має бути підкріплена повним контролем за такими банками.
Переконаний, що швидкі дії держави призведуть до відновлення довіри громадян. Повернеться вона - повернуться інвестори.
Але і банківська система повинна повернутися обличчям до громадян - свого найважливішого партнера.
Я наполягаю на запровадженні єдиного механізму, за якого кожен, хто опинився у скрутному становищі, отримає банківську підтримку, а не буде добитий системою.
Не можна допустити зменшення фінансування працюючих підприємств, на продукцію яких є попит.
Питання довіри стосується і валютного курсу. Сьогодні ми врівноважили курс, забезпечивши фактично нульове сальдо із зовнішньої торгівлі. Саме у негативному сальдо у торгівлі (12 мільярдів доларів США) був корінь проблеми.
Чому ж коливання продовжуються? На жаль, це - вже психологія, наслідок реакції людей.
У 1998 році Корея закликала своїх громадян підтримати банки і люди понесли до них гроші і золоті прикраси.
Я не закликаю до цього.
Я відповідально прошу українських громадян відновити довіру до банків, не забирати свої депозити, не завдавати шкоди ані собі, ані державі і, в тому числі, підтримати таких самих людей, як ви, що отримали кредити.
Четверте. Підтримати кожного українського виробника, на продукцію якого є платоспроможний попит.
Банківська система повинна дати імпульс для підтримки внутрішнього попиту.
Критерій - один.
Ресурс повинні отримати ті підприємства, на продукцію яких є попит. Крапка.
Необхідно забезпечити всі належні кредити для стратегічних для держави проектів, що здійснюються приватним капіталом - Євро-2012, розвиток інфраструктури, енергетики, зв'язку, транспорту.
Для цього пропоную розробити відкриту інвестиційну програму рефінансування банків Національним банком.
І, нарешті, п'яте. Ми маємо зосередити максимальну увагу на потенційних точках зростання української економіки.
Це - насамперед, аграрна сфера та малий і середній бізнес.
В аграрній сфері в першу чергу потрібно підтримати ринкове ціноутворення на продукцію нашого виробника. Адже жодні інвестиції не замінять тих втрат, які несе село від адміністративного втручання.
Минулого року було заблоковано експорт 6 мільйонів тонн зерна. Більше того - цим зерном були забиті всі елеватори, що не дозволило прийняти новий врожай.
Зерно зіпсувалося, кон'юнктура стала невигідною, селяни втратили 2 мільярди доларів США - це вдвічі більше всієї підтримки АПК, що передбачена Державним бюджетом. Це ж стосується і ринку м'яса, і ринку соняшника.
У результаті село - безправне і збиткове.
Отже, потрібно раз і назавжди припинити будь-яке адміністративне втручання у роботу сільського господарства.
Галузь слід негайно захистити від неякісного й дешевого імпорту. Я категорично заперечую проти скасування Урядом надбавки до митного збору з м'ясопродукції.
Селян необхідно забезпечити кредитно-фінансовими ресурсами за чітким і зрозумілим принципом: попит на продукцію визначатиме все.
Діяльність Аграрного фонду, Державного резерву, ДАК «Хліб України» повинна забезпечити отримання основного прибутку не посередниками, а селянами.
Держава, водночас, зобов'язана посилити пошук ринків для збуту вітчизняної продукції та просування її за кордоном.
І найважливіше. Я вимагаю нарешті ввести вільний продаж землі.
Мораторії, які були накладені чотири рази поспіль, є нічим іншим, як новітньою формою кріпацтва селянина.
Селянина потрібно звільнити і він врятує й нагодує всю Україну, і не тільки Україну.
Малий і середній бізнес.
Це - наш головний партнер у збереженні зайнятості, забезпеченні необхідними товарами та послугами населення.
Мова йде про майже чотири мільйони найбільш економічно активних громадян.
Саме вони можуть швидко пристосуватись до нових умов діяльності і саме їх підприємства стануть основою для економічного зростання.
Але для цього треба зробити низку кроків -спростити регуляторні обмеження на започаткування, здійснення і припинення бізнесу, зробити так, щоб запрацювала законодавчо встановлена система перевірок, в тому числі податкових.
Жоден регуляторний акт не повинен видаватися без надзвичайної необхідності, а всі непотрібні акти повинні бути негайно скасовані.
Україна є заповідником радянської системи стандартизації та сертифікації, що залишилася лише у нас серед всього пост-радянського простору.
Всі необхідні законодавчі зміни для цього внесені Президентом України на прохання форуму «Влада і бізнес - партнери» і знаходяться у Парламенті.
Шановні співвітчизники,
Народні депутати, члени Уряду,
Ці кроки можуть вже найближчим часом виправити становище в національній економіці і соціальному стані.
Однак, це - лише частка роботи.
Ми повинні навести порядок не лише в господарстві, а й в усьому домі.
Отже - політичний блок.
Скажу коротко: кардинальна зміна виборчої системи повинна стати основою для якісного кадрового оновлення влади як в центрі, так і на місцях.
Існуюча закрита пропорційна система вичерпала себе, вона зруйнувала ефективність влади і особливо - місцеве самоврядування.
За відсутності належної культури політиків, вона - скомпрометована в очах мільйонів громадян.
Про результати прямо говорять люди: втрата професійного рівня парламентом, знецінення депутатського мандата, відсутність зв'язку між народним обранцем і виборцем.
Додам до цього переліку: заполітизованість місцевих рад замість вирішення проблем територіальних громад, гіпертрофована роль керівників партій і фракцій, створення партій вождистського типу - все це наслідки закритої пропорційної системи.
Громадянам України має бути повернене право персоніфікованого вибору депутатів.
Парламент зобов'язаний як єдиний законодавчий орган забезпечити здійснення реформи виборчої системи - перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах.
Люди повинні отримати право голосувати не лише за ту чи іншу політичну партію, а й за конкретного кандидата в депутати.
Це виправить існуючі негативні тенденції в партіях, а одночасно створить умови для справжньої політичної конкуренції, політичної відповідальності, забезпечить нову якість роботи усіх представницьких органів в державі.
Але тільки цього замало.
Ми повинні без зволікань перейти до створення та запровадження моделі управління державою, що відповідатиме потребам і цінностям України як європейської держави, сучасним викликам.
Переконаний, що це є справою найбільшого національного значення.
До цього нас спонукають очевидні вади нинішньої організації публічної влади.
Вони, насамперед, зумовлені політично непродуманими і передчасними змінами Конституції у 2004 році.
Мабуть невипадково, Закон, який запровадив політреформу, навіть номер має - аж «чотири двійки».
По суті, цими змінами було спотворено всі основні складові організації влади:
Підмінено природу місцевого самоврядування через запровадження виборів за партійними списками, що знищило самоврядування.
Створено дуалістичний гібрид в організації виконавчої влади, за якої вплив Президента України був обмежений, а повноваження Уряду не були врівноважені відповідальністю перед парламентською коаліцією і обох разом - перед народом;
У парламенті зосереджено не тільки функції законотворення та формування виконавчої влади, а й формування судової влади та усіх керівників визначальних інституцій в державі.
Сучасна європейська правова доктрина не сприймає такого зосередження влади в одному органі.
Наголошую - суспільство має чіткий запит на єдність дій влади при одночасному збалансуванні повноважень між її гілками.
Пропозиції, які лунають зараз про перехід чи то до суто парламентської, чи президентської форми правління - це чергова спроба переформувати владу під когось або ж для когось.
Я відкидаю будь-які прояви владного егоцентризму та намагань узурпації влади.
Суспільство вимагає не сильної руки, як дехто думає, а влади закону і порядку.
Час закласти зрозумілі і чесні критерії розподілу влади. Світ вже напрацював відповідні моделі, які варто впровадити в Україні.
Я пропоную перейти до двопалатної побудови парламенту з одночасним зменшенням загальної чисельності народних обранців.
Крім цього, має бути нарешті виконана принципова вимога людей - скасування необмеженої депутатської недоторканності.
Всі умови - назріли.
Показово, що більшість країн європейського континенту, які є унітарними, мають двопалатні парламенти (назву Чехію, Польщу, Францію).
Державі потрібен парламент європейського зразка - Національні Збори України, що будуть поєднувати в собі і політичне, і територіальне представництво.
Нижня палата - Палата депутатів - будучи обраною шляхом прямих виборів за пропорційною системою, є органом політичного представництва народу.
Крім законодавчої функції, на нижню палату парламенту покладається відповідальність за формування Уряду та контроль за його діяльністю.
Надалі, я глибоко переконаний, Уряд не повинен формуватися без програми його діяльності.
Неспроможність призначити Уряд та затвердити його програму має наслідком розпуск нижньої палати парламенту та її дострокові вибори.
Підкреслюю, лише палати, а не усього парламенту, який зберігає свою дієздатність за будь-яких умов.
Верхня палата - має обиратися прямими виборами за мажоритарною системою та представляти громади і регіони.
Ця палата покликана взяти на себе повноваження стосовно кадрових призначень, які не є урядовими, а також схвалення усіх рішень Президента України у сфері оборони і безпеки.
Рівне представництво в Сенаті усіх регіонів України (по 3 сенатори від кожної області) буде виступати об'єднуючим чинником.
Цьому буде слугувати і віковий ценз депутатів верхньої палати.
У результаті політична турбулентність має залишитись виключно в межах нижньої палати з притаманними для неї гострими формами політичної конкуренції та змагальності.
Отже, ми збалансуємо і стабілізуємо владу, розширимо представницьку демократію, посилимо процеси децентралізації і підвищимо якість законотворчого процесу.
Стосовно Президента України. На моє переконання, необхідно зберегти загальнонаціональний і прямий представницький мандат Глави держави.
Йому відповідає конституційно-правовий статус Президента як гаранта державного суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України.
Завдання Президента у взаємодії із Верхньою палатою - гарантувати інституційну стабільність держави, здійснення реформ, визначення пріоритетів державної політики, що мають забезпечити цивілізаційний прогрес нації.
Водночас, Кабінет Міністрів повинен отримати самостійність. Саме Уряд має бути відповідальний за забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики.
Дуалізм виконавчої влади має бути подоланий.
Я виступаю за збереження парламентського способу формування Уряду без виключень і обмежень. Уряд необхідно формувати з одного джерела.
Таким чином, перемігши на парламентських виборах, політичні партії зможуть визначати склад уряду і проводити державну політику, виконуючи свої зобов'язання перед виборцями.
Необхідною складовою конституційної реформи є реальне забезпечення місцевого самоврядування.
Основою місцевого самоврядування має стати громада. Саме у громаді мають надаватись громадянам основні соціальні послуги.
Має вибудовуватися чітка послідовна лінія - від громади до району і регіону.
Настав час прийняти рішення про створення представницькими органами - обласними, районними радами своїх виконавчих органів та надання їм відповідних повноважень.
Саме виконавчі комітети рад мають відповідати за стан справ у регіоні, бути підзвітними депутатам представницьких органів місцевого самоврядування і перед людьми.
На цьому рівні повинні створюватися підрозділи територіальних органів центральних органів виконавчої влади.
Існуючі державні адміністрації мають бути виведені із системи виконавчої влади та перетворитися на ефективні інструменти здійснення нагляду за додержанням Конституції, законів, прав і свобод.
Далі. Якісні зміни в місцевому самоврядуванні неможливі без ефективної адміністративно - територіальної реформи.
Потрібно впорядкувати існуючий ірраціональний устрій України.
Далі. На часі - судова та правоохоронна реформи.
Справа виняткової державної ваги - повернути довіру громадян до суду.
Адже, як казали видатні філософи права, саме правосуддя є підґрунтям суспільних чеснот та гарантією демократичних свобод.
Щоб наблизитися до цієї мети, я закликаю Верховну Раду невідкладно схвалити проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який знаходиться у парламенті.
Його прийняття буде мати важливе значення, бо вирішить базові проблеми, встановить прозорий порядок добору суддів, підвищить гарантії їхньої незалежності і посилить відповідальність суддів.
Далі наступний крок - кардинальні зміни в організації роботи правоохоронної системи.
Наше завдання - переорієнтувати ці органи із захисту інтересів влади на захист прав громадянина, а досудове слідство позбавити обвинувального ухилу.
Ми маємо запровадити змагальність та процесуальну рівність.
Ми повинні забезпечити гарантії для держави на кримінальне переслідування. Існуюча практика підміни судами цієї функції має бути ліквідовано.
Я закликаю Український парламент відповідально поставитися до моїх слів і, не гаючи часу, прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс.
Цю роботу необхідно розпочати вже зараз діючим складом Верховної Ради України.
Нам потрібні справді доленосні зміни.
Ці зміни неможливі без системного оновлення Конституції України.
Я закликав всі парламентські політичні сили до спільної і зваженої роботи.
Підтверджую свою пропозицію.
Роблю це прямо і публічно.
Я хочу, щоб в нашій державі постала Конституція, створена не під когось, не для політиків, а для нашого народу, нашої держави, нашої свободи, нашого прогресу.
Ми - посередині шляху.
І саме в цей непростий момент ми повинні схвалити новий Основний Закон.
Вельмишановний Український народе,
Пані і панове,
Я маю честь передати сьогодні Голові Верховної Ради України проект оновленої Конституції України, який прошу розглянути як невідкладний.
Шановні співвітчизники,
Сьогодні - найвищий час для дії.
Я готовий до співпраці з кожним, хто підтримає мою позицію і бачення спільної антикризової роботи.
Вам добре відомо, що я був правий, не раз застерігаючи проти непродуманих політичних змін та економічного популізму.
Вам добре відомо, що я твердо стояв на захисті національних пріоритетів.
Вам добре відомо, що я додержувався всіх взятих зобов'язань.
Я закликаю відновити загальну політичну культуру в Україні.
Перед нинішнім складом Уряду і Парламенту стоять особливо складні завдання.
У ваших руках - доля країни і швидкість подолання кризи.
Нагальні антикризові заходи вживає кожна нація, яка мислить про перспективу.
Я закликаю вас підтримати мою програму дій і об'єднатися на спільній економічній платформі.
Мої пріоритети - відомі для всіх.
Це - єдина Українська нація.
Це - заможна середня верства і захищена українська людина.
Це - здорове суспільство, яке сповідує живі, моральні, сімейні цінності.
Це - безпека людини та громадянина і гарантований захист всіх наших прав і свобод.
Це - стабільність бізнесу без вилучень і обмежень.
Це - безпека держави як повноправного члена євроатлантичної спільноти, рівноправного партнера і активного учасника міжнародного життя.
Я ні на йоту не відійшов від цих засад.
Я продовжую і продовжуватиму свою роботу.
Я знаю, що неминуче переможе правда національної позиції.
Випробування минуть і ми розправимо плечі.
На початку 20-х років минулого століття, коли Європу охопила тривала криза, один іспанський філософ звернувся до своїх пригаслих духом співвітчизників. Він сказав:
«Якщо Іспанія хоче відродитися, вона повинна відтворити у собі могутній, непогамовний порив до досконалості. Але одних політичних реформ, безумовно, замало. Треба взятися за складну роботу і, докладаючи всіх зусиль, спрямувати націю на шлях до досконалості».
Дорога Україно, ми - велика, сильна і вільна держава.
Наша мета - зробити реальний, великий наступний крок до кращого життя.
Ми - щойно на середині шляху.
Треба зібрати сили.
Треба вірити в себе.
Треба йти вперед.
Слава Україні!
Дякую за увагу.
president.gov.ua
31 March, 2009
30 March, 2009
Володимир ГОРБУЛІН, Олександр ЛИТВИНЕНКО: Нацбезпека України: актуальні виклики — адекватні відповіді
Безпековий аналіз у його стратегічному вимірі має виходити насамперед із адекватної оцінки і прогнозу основних тенденцій розвитку обстановки у світі та викликів і загроз. Для цього використовуємо матеріали доповіді директора Національної розвідки М.Мак-Конелла на п’ятому симпозіумі GEOINT-2008, організованому Фундацією геопросторової розвідки США, спеціального звіту щодо імплементації Європейської стратегії безпеки під назвою «Забезпечення безпеки у світі, що змінюється» (грудень 2008-го) та виступу віце-президента США Джо Байдена на Мюнхенській конференції з питань безпеки 2009 року.
За цими оцінками, система міжнародних відносин кардинально змінюється у напрямі формування багатополярного світу. При цьому відбувається:
1. Зростання потужності нових центрів сили та поглиблення глобалізаційних процесів.
2. Переміщення центру економічного впливу із Заходу на Схід, що не виключає перенесення промислових потужностей та цілих економічних галузей до країн Азійського регіону.
3. Значне загострення глобальних проблем людства. Йдеться передусім про загострення конкурентної боротьби за енергоносії, продукти харчування та питну воду, ускладнення демографічної ситуації (людство зросте на 1,2 млрд. протягом прогнозованого періоду), глобальні кліматичні зміни, поширення небезпечних хвороб.
4. Зростання потенціалу конфліктності у світі, що насамперед пов’язано зі зростанням розриву між багатими та бідними, збереженням високого рівня терористичної активності й неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та технологій подвійного призначення, міжетнічної ворожнечі, радикального фундаменталізму.
Останніми місяцями провідним чинником змін стратегічної ситуації у світі стала глобальна фінансово-економічна криза, яка, за оцінками багатьох чільних експертів, триватиме не один рік. Показовим є виступ Дж. Сороса 22.02.2009 року в Колумбійському університеті. За його, і не лише його, прогнозами, наслідком кризи стане суттєва перебудова світової фінансової системи й економіки загалом, що, у свою чергу, визначить істотні трансформації політичної системи.
Фінансова економічна криза поступово змінює як позиції провідних міжнародних гравців, так і їхній потенціал. Причому оцінити такий вплив як однозначно негативний чи позитивний — неможливо. Обмеження фінансових можливостей стримує політ фантазії політиків, а отже зробить реальнішими і більш обмеженими цілі й завдання політики окремих держав, хоча водночас подальше падіння, не виключено, призводитиме до агресивності та відчаю.
І першим наслідком економічних проблем стало зростання національного егоїзму. На світових перехрестях провідні світові лідери, включно з надто далекими від лібералізму, клянуться у вірності й відданості високим ідеалам свободи та вільної міжнародної економічної конкуренції. Натомість на практиці вдаються до протекціоністських заходів.
Отже, відбувається відносне послаблення міжнародних структур на користь національних. Після багаторічного розмивання суверенітету тенденцією часу стає певне зміцнення національної держави. Зазначене насамперед позначається на сфері безпеки. Отже, слід очікувати посилення важливості двосторонніх відносин, безпекових гарантій тощо.
Проектуючи ці чинники на Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, провідне місце в якому посідає Україна, слід усвідомити, що в окресленій перспективі це вже далеко не центр світу, а, швидше, певна геополітична провінція. На щастя, і велика дуга нестабільності, що протягнулася від Близького Сходу (Ліван) через Ірак та Іран до Афганістану і Пакистану, оминає цей регіон.
Отже, безпекове середовище навколо України, зберігаючи гостроту й конфліктність, може втратити пріоритетність для країн Заходу в контексті першочерговості вирішення своїх проблем.
У цьому середовищі наявна й низка специфічних викликів для України. Серед них основні такі:
1. Міжнародна правова система підтримки загальноєвропейської та світової безпеки перебуває у стадії руйнування. У час, коли засади нової системи ще не визначені, простежуються спроби демонтувати основи наявної. Зокрема Росія ініціює питання про створення нової системи безпеки шляхом як перегляду основоположних рішень ОБСЄ, так і ревізії договорів у сфері контролю над озброєнням, повноправною учасницею яких є Україна.
2. Членство України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, партнерські відносини з НАТО і ЄС не створюють надійних механізмів захисту національної безпеки. Гарантії, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної зброї у 1994 році, інституційно не оформлені і фактично не виконуються.
Ядерні держави — постійні члени Ради Безпеки ООН або ігнорують свої гарантії, надані Україні, або трактують їх як юридично необов’язкові, суто політичні декларації. Консультації з зазначених питань, що ініціювалися Україною на міжнародних форумах і на двосторонньому рівні протягом 2008 року, дали обмежені результати.
Виняток становлять лише США, які підтвердили свої гарантії підписанням 19 грудня 2008 року у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство. Діалог з іншими країнами триває.
3. Загальмувався процес приєднання України до Євроатлантичної системи колективної безпеки, хоча це завдання протягом останніх років було і є головним зовнішньополітичним пріоритетом. Провідні країни Європи та США на самітах країн НАТО під час газового конфлікту продемонстрували неготовність до ускладнень у відносинах з РФ заради підтримки інтересів України. Для Києва це, попри всі запевнення, обумовлює стан невизначеності і необхідність пошуку дій, адекватних ситуації.
На наш погляд, останні заяви Генерального секретаря Яапа де Хооп Схеффера у Кракові щодо продовження розширення альянсу із врахуванням інтересів Росії свідчать про відсутність нових підходів і певний інтелектуально-вольовий вакуум у Брюсселі. Тим більше, не можна не помічати, що, попри наявні проблеми, посилюється трансатлантична солідарність.
Про це свідчать як дані соціологічних опитувань у країнах Європи, посилання на які наводилися у «Дзеркалі тижня», так і дії провідних європейських політиків. Ідеться, зокрема, про рішення Н.Саркозі повернути Францію у військову організацію НАТО та його заяву про НАТО і ЄС як два стовпи Європи (Мюнхенська конференція 2009 року).
4. Щодо Євросоюзу. Основною проблемою східної політики Європи є неспроможність ефективно узгоджувати у режимі реального часу безпекові вимоги і проблеми, пов’язані з розвитком процесів демократизації в країнах-сусідах. У середньостроковому вимірі ЄС потребує від східних держав насамперед безпеки, а отже — передбачуваності. Водночас фундаментальні інтереси Європи вимагають демократизації, яка у тактичній перспективі призводить до стрімкого зростання викликів. Поки що примирити й збалансувати ці дві складові не вдається, але від них суттєво залежатиме ефективність подальших дій ЄС на своїх східних теренах.
5. Досить реальна загроза воєнної ескалації поблизу кордонів України через наявність так званих «заморожених» конфліктів у регіоні. Підтвердженням таких реалій стало російсько-грузинське збройне зіткнення. Не тотожною за формою, але близькою за змістом стала і друга російсько-українська газова війна 2009 року. Показово, що в цих випадках Кремль грав за своїми правилами, визначав час, напрямок і місце удару, володів стратегічною і тактичною ініціативою.
Особливо наголосимо на масштабності цілей Росії: контроль над Кавказом, над українською газотранспортною системою, просування проектів Північного і Південного газових потоків — достойні завдання.
Аналіз конфліктів доводить, що керівництво РФ готове боротися за відродження свого домінування на території колишнього Радянського Союзу всіма доступними засобами, із застосуванням воєнної сили включно. А по-друге, на жаль, мусимо дійти й такого висновку: США та ЄС наразі не мають бажання і не володіють необхідними інструментами, застосування яких унеможливило б реалізацію Кремлем своєї стратегії щодо приборкання непокірних країн на теренах СРСР.
І нині, після практично повного відновлення відносин між Росією та НАТО, можна констатувати: Кремль свої завдання блискуче виконав. А, відповідно, російські апетити зростатимуть, і річ не в якійсь сутнісній зіпсованості Москви, все набагато простіше: Росія всю свою історію робила тільки те, що їй дозволяли, а межі дозволеного завжди визначалися дослідним шляхом.
6. Поширення традиційних та формування нових глобальних ризиків і загроз (тероризм, наркотрафік, розповсюдження ЗМУ, піратство, торгівля людьми тощо).
Україна — одна з найактивніших транзитних країн, яка пов’язує країни Сходу і Заходу. Це створює серйозні загрози того, що її транзитний потенціал використовуватиметься для нелегальної міграції, постачання наркотиків, діяльності міжнародних злочинних угруповань, які займаються торгівлею людьми, розповсюдженням ЗМУ. Появі й існуванню цих проблем сприяє невирішеність питань прикордонного режиму, демаркації і делімітації кордону з Молдовою, РФ та Білоруссю.
Звідси: слід інтенсифікувати співпрацю у цій сфері з країнами-партнерами, вдосконалення міграційного законодавства відповідно до міжнародних норм, зміцнення режиму функціонування кордонів, особливо на північно-східній ділянці, створення баз даних щодо перебування на території України мігрантів і членів міжнародних кримінальних угруповань.
Варто використати досвід, отриманий під час виконання Меморандуму про взаєморозуміння між урядами України та Молдови і Європейською комісією щодо надання нею допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова.
7. Але найбільшою проблемою постає Росія. Нинішня ситуація дає Москві останній шанс для імперської силової політики. За оцінками американського розвідувального товариства для сенату США від 12.02.2009 року, призовні ресурси російської армії скоротяться вдвічі уже в період між 2005 і 2018 роками.
Про загальні демографічні проблеми, про Сибір, Далекий Схід і Китай, який, дуже ймовірно, протягом найближчих десятиліть буде змушений через внутрішні проблеми перейти до територіальної експансії, можна не говорити.
Те, чого Росія досягне найближчими роками, стане її ресурсом на тривалу перспективу. А отже, слід очікувати рішучого російського наступу на всіх лініях. І жодна фінансова чи економічна криза не зупинить цього маршу. Можливі тільки тактичні зміни.
Між Росією та Україною точиться «війна заяв». І, хоча для цього використовуються різні приводи, деякі з них можуть призвести до серйозної кризи у відносинах двох країн. По приклади не треба далеко ходити. Газові протистояння 2006 і 2009 років супроводжувалися такими інформаційними кампаніями, які, без перебільшення, можна зарахувати до інформаційних війн.
Аналізуючи поведінку Росії, слід звернути увагу на дату — 25 грудня 2008 року. Саме тоді відбулося закрите засідання Державної ради та Ради безпеки РФ, на якому обговорювалися питання стратегії РФ щодо країн СНД. Нам нічого не відомо про ухвалені там рішення, проте показово, що жодного витікання інформації із засідання не сталося.
Понад те, російська офіційна преса, яка зазвичай дуже розлого коментує всі дії Кремля, на цей раз обмежилася передруком вступного слова Д.Медвєдєва. Не хочеться здаватися поганими пророками, але вважаємо, що 25 грудня минулого року в Кремлі було прийнято рішення, масштаб яких стане зрозумілим тільки згодом.
І ще один дуже важливий момент: останнім часом істотно змінилися тон і теми російської пропаганди. Знову активно тиражуються міфи про доброго, хоч і хитрого телепня-українця-малороса і підступну католицьку Галичину, яка вводить добрих малоросів у «шатость», підбиває їх на підступні дії проти Москви.
Водночас у пресі, на телебаченні й насамперед в Інтернеті активно мусується тема «неминучої вже у 2010 році війни між американською маріонеткою — помаранчевою Україною та Росією». Лише протягом першого тижня березня 2009 року в Росії і в Україні на російські гроші вийшло чотири книжки на цю тему.
Вважаємо, що ймовірність такого розвитку подій низька. Такі сценарії можливі, але їх причиною буде не лихий намір, а помилкова оцінка ситуації або нездатність прорахувати наслідки, хоча кризи, як відомо, розвиваються за власною логікою. Проте це не знімає питання — для чого роздмухують такі речі?
Але було б необ’єктивно у відносинах між Росією і Україною вбачати лише «руку Москви». Внутрішня нестабільність робить Україну вразливою на міжнародній арені, шкодить її національній безпеці. Деякі політичні сили у пошуках зовнішньої підтримки та на догоду кон’юнктурним електоральним настроям схильні ігнорувати законодавчо визначені національні інтереси.
Для прикладу можна згадати як відверто віктимну поведінку частини українських еліт під час газового конфлікту на користь російських інтересів, так і показову реакцію так званої опозиції на абсолютно позитивне для Києва рішення Гаазького міжнародного суду у справі про розподіл морського шельфу в районі острова Зміїний між Україною і Румунією. Окремі висококомпетентні критики добалакалися до того, що йдеться начебто про переділ кордонів у Європі.
Усе це накладається на недостатню спроможність демократичних інститутів, їхню корумпованість. На засіданні ради з прав людини ООН 09.03.2009 року прозвучала занепокоєність із приводу «нестримної корупції в Україні, що просякнула всю правоохоронну систему». А слабкість, як відомо, провокує. Проте про зазначене, про проблеми української еліти і демократичних інститутів уже говорено-переговорено, у тому числі й авторами статті.
Наголосимо лише, що проблемою є неспроможність багатьох представників українських правлячих сил сприйняти національні інтереси і поставити їх вище за особисті, їхня нездатність думати більш ніж на два кроки наперед. Зазначене практично унеможливлює стратегічне планування у державних інститутах, а отже — докорінно ускладнює діяльність із забезпечення національної безпеки Української держави у сьогоднішніх надскладних умовах.
Важко сподіватися на принципову зміну ситуації в Україні найближчими роками. Вибори 2010 року не змінять українську еліту, а отже, інститути влади не стануть набагато ефективнішими. Найкраще, що можна зробити, — змінити виборче законодавство. Певний консенсус із цієї проблеми починає складатися.
Для швидкого вступу до НАТО втрачено час. Як свого часу зазначав Брюс Джексон, Україна може вступити до альянсу між 2004 і 2008 роками. Тепер практичних можливостей для ефективного руху на цьому напрямі немає, як через внутрішні проблеми України, так і через проблеми самого НАТО.
У цих умовах слід сказати чітке «ні» деклараціям, а натомість активно вести пошук інших шляхів співробітництва з альянсом.
По-перше, це ширша участь України у виробленні стратегічних концепцій альянсу та водночас повніше врахування цих концепцій у безпековому плануванні України.
По-друге, розвиток практичних можливостей для України співпрацювати з НАТО, насамперед США, а також країнами ЄС у оборонній і безпековій площинах. Україна як повинна отримати реальні результати для своєї безпеки, так і бути реальним контриб’ютором євроатлантичної безпеки. Йдеться і про логістику, і про планування, і про пряму взаємодію не лише військ, а й спецслужб.
По-третє, необхідно продовжувати інформаційну кампанію щодо НАТО, змінивши акценти від часто недолугої пропаганди відверто радянського штибу до реального інформування населення про те, що таке альянс. Використати для цього можливості Національної щорічної програми.
Водночас слід відмовитися від уявлення про безальтернативність можливих напрямів національної безпеки (або позаблоковість, або нейтральність, або система колективної безпеки). В умовах невизначеності раціонально, хоча б протягом 2009—2012 років, орієнтуватися на інший підхід, який передбачає паралельне вжиття заходів за кількома напрямами, без відмови від законодавчо визначених пріоритетів:
1. Зміцнення власних оборонних можливостей, зокрема шляхом створення неядерних стратегічних сил стримування.
2. Посилення зовнішніх гарантій України, які надані їй «де-юре» ядерними країнами у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ і зафіксовані у Будапештському меморандумі 1994 року.
3. Підтримка ініціативи Східного партнерства, яке можна розглядати як певний паліатив, запропонований ЄС для розвитку України та інших країн Східної Європи. Наповнення цієї рамкової пропозиції конкретним змістом, зокрема у безпековому вимірі, має стати пріоритетним завданням політики нашої держави на найближчі роки.
4. Підсилення рівня співробітництва з ЄС у рамках Європейської політики безпеки і оборони. Йдеться, у тому числі, про участь України в миротворчих місіях, зокрема на Балканах, Європейській політиці з протидії актуальним загрозам (тероризм, бізнес-злочинність, енергетика, кібер-загрози і т.ін.).
5. Поглиблення співпраці з Радою Європи у рамках роботи Групи Помпіду (група співробітництва у боротьбі проти зловживання і незаконного транспортування наркотиків) і GRECO (група держав з протидії корупції РЄ).
6. Відновлення і розвиток діалогу з Російською Федерацією з усіх актуальних проблем двосторонніх відносин, одним із механізмів якого може стати використання відповідних положень Великого договору 1997 року.
7. І насамкінець. Неефективність, а подекуди і відверта неспроможність державних інститутів, хоч як боляче про це писати, вимагають від громадянського суспільства посилити свій вплив. Наявність неабиякого потенціалу доводить Талліннська оцінка безпекової ситуації, підготовлена організаціями третього сектору під орудою Центру О.Разумкова.
Загалом, українська безпека неможлива без суспільної і політичної злагоди, без серйозної ролі неурядового сектору. Отже, перед нами довга дорога до безпечної європейської, демократичної України. Пройти її необхідно всьому суспільству разом.
Дзеркало тижня | dt.ua
За цими оцінками, система міжнародних відносин кардинально змінюється у напрямі формування багатополярного світу. При цьому відбувається:
1. Зростання потужності нових центрів сили та поглиблення глобалізаційних процесів.
2. Переміщення центру економічного впливу із Заходу на Схід, що не виключає перенесення промислових потужностей та цілих економічних галузей до країн Азійського регіону.
3. Значне загострення глобальних проблем людства. Йдеться передусім про загострення конкурентної боротьби за енергоносії, продукти харчування та питну воду, ускладнення демографічної ситуації (людство зросте на 1,2 млрд. протягом прогнозованого періоду), глобальні кліматичні зміни, поширення небезпечних хвороб.
4. Зростання потенціалу конфліктності у світі, що насамперед пов’язано зі зростанням розриву між багатими та бідними, збереженням високого рівня терористичної активності й неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та технологій подвійного призначення, міжетнічної ворожнечі, радикального фундаменталізму.
Останніми місяцями провідним чинником змін стратегічної ситуації у світі стала глобальна фінансово-економічна криза, яка, за оцінками багатьох чільних експертів, триватиме не один рік. Показовим є виступ Дж. Сороса 22.02.2009 року в Колумбійському університеті. За його, і не лише його, прогнозами, наслідком кризи стане суттєва перебудова світової фінансової системи й економіки загалом, що, у свою чергу, визначить істотні трансформації політичної системи.
Фінансова економічна криза поступово змінює як позиції провідних міжнародних гравців, так і їхній потенціал. Причому оцінити такий вплив як однозначно негативний чи позитивний — неможливо. Обмеження фінансових можливостей стримує політ фантазії політиків, а отже зробить реальнішими і більш обмеженими цілі й завдання політики окремих держав, хоча водночас подальше падіння, не виключено, призводитиме до агресивності та відчаю.
І першим наслідком економічних проблем стало зростання національного егоїзму. На світових перехрестях провідні світові лідери, включно з надто далекими від лібералізму, клянуться у вірності й відданості високим ідеалам свободи та вільної міжнародної економічної конкуренції. Натомість на практиці вдаються до протекціоністських заходів.
Отже, відбувається відносне послаблення міжнародних структур на користь національних. Після багаторічного розмивання суверенітету тенденцією часу стає певне зміцнення національної держави. Зазначене насамперед позначається на сфері безпеки. Отже, слід очікувати посилення важливості двосторонніх відносин, безпекових гарантій тощо.
Проектуючи ці чинники на Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, провідне місце в якому посідає Україна, слід усвідомити, що в окресленій перспективі це вже далеко не центр світу, а, швидше, певна геополітична провінція. На щастя, і велика дуга нестабільності, що протягнулася від Близького Сходу (Ліван) через Ірак та Іран до Афганістану і Пакистану, оминає цей регіон.
Отже, безпекове середовище навколо України, зберігаючи гостроту й конфліктність, може втратити пріоритетність для країн Заходу в контексті першочерговості вирішення своїх проблем.
У цьому середовищі наявна й низка специфічних викликів для України. Серед них основні такі:
1. Міжнародна правова система підтримки загальноєвропейської та світової безпеки перебуває у стадії руйнування. У час, коли засади нової системи ще не визначені, простежуються спроби демонтувати основи наявної. Зокрема Росія ініціює питання про створення нової системи безпеки шляхом як перегляду основоположних рішень ОБСЄ, так і ревізії договорів у сфері контролю над озброєнням, повноправною учасницею яких є Україна.
2. Членство України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, партнерські відносини з НАТО і ЄС не створюють надійних механізмів захисту національної безпеки. Гарантії, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної зброї у 1994 році, інституційно не оформлені і фактично не виконуються.
Ядерні держави — постійні члени Ради Безпеки ООН або ігнорують свої гарантії, надані Україні, або трактують їх як юридично необов’язкові, суто політичні декларації. Консультації з зазначених питань, що ініціювалися Україною на міжнародних форумах і на двосторонньому рівні протягом 2008 року, дали обмежені результати.
Виняток становлять лише США, які підтвердили свої гарантії підписанням 19 грудня 2008 року у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство. Діалог з іншими країнами триває.
3. Загальмувався процес приєднання України до Євроатлантичної системи колективної безпеки, хоча це завдання протягом останніх років було і є головним зовнішньополітичним пріоритетом. Провідні країни Європи та США на самітах країн НАТО під час газового конфлікту продемонстрували неготовність до ускладнень у відносинах з РФ заради підтримки інтересів України. Для Києва це, попри всі запевнення, обумовлює стан невизначеності і необхідність пошуку дій, адекватних ситуації.
На наш погляд, останні заяви Генерального секретаря Яапа де Хооп Схеффера у Кракові щодо продовження розширення альянсу із врахуванням інтересів Росії свідчать про відсутність нових підходів і певний інтелектуально-вольовий вакуум у Брюсселі. Тим більше, не можна не помічати, що, попри наявні проблеми, посилюється трансатлантична солідарність.
Про це свідчать як дані соціологічних опитувань у країнах Європи, посилання на які наводилися у «Дзеркалі тижня», так і дії провідних європейських політиків. Ідеться, зокрема, про рішення Н.Саркозі повернути Францію у військову організацію НАТО та його заяву про НАТО і ЄС як два стовпи Європи (Мюнхенська конференція 2009 року).
4. Щодо Євросоюзу. Основною проблемою східної політики Європи є неспроможність ефективно узгоджувати у режимі реального часу безпекові вимоги і проблеми, пов’язані з розвитком процесів демократизації в країнах-сусідах. У середньостроковому вимірі ЄС потребує від східних держав насамперед безпеки, а отже — передбачуваності. Водночас фундаментальні інтереси Європи вимагають демократизації, яка у тактичній перспективі призводить до стрімкого зростання викликів. Поки що примирити й збалансувати ці дві складові не вдається, але від них суттєво залежатиме ефективність подальших дій ЄС на своїх східних теренах.
5. Досить реальна загроза воєнної ескалації поблизу кордонів України через наявність так званих «заморожених» конфліктів у регіоні. Підтвердженням таких реалій стало російсько-грузинське збройне зіткнення. Не тотожною за формою, але близькою за змістом стала і друга російсько-українська газова війна 2009 року. Показово, що в цих випадках Кремль грав за своїми правилами, визначав час, напрямок і місце удару, володів стратегічною і тактичною ініціативою.
Особливо наголосимо на масштабності цілей Росії: контроль над Кавказом, над українською газотранспортною системою, просування проектів Північного і Південного газових потоків — достойні завдання.
Аналіз конфліктів доводить, що керівництво РФ готове боротися за відродження свого домінування на території колишнього Радянського Союзу всіма доступними засобами, із застосуванням воєнної сили включно. А по-друге, на жаль, мусимо дійти й такого висновку: США та ЄС наразі не мають бажання і не володіють необхідними інструментами, застосування яких унеможливило б реалізацію Кремлем своєї стратегії щодо приборкання непокірних країн на теренах СРСР.
І нині, після практично повного відновлення відносин між Росією та НАТО, можна констатувати: Кремль свої завдання блискуче виконав. А, відповідно, російські апетити зростатимуть, і річ не в якійсь сутнісній зіпсованості Москви, все набагато простіше: Росія всю свою історію робила тільки те, що їй дозволяли, а межі дозволеного завжди визначалися дослідним шляхом.
6. Поширення традиційних та формування нових глобальних ризиків і загроз (тероризм, наркотрафік, розповсюдження ЗМУ, піратство, торгівля людьми тощо).
Україна — одна з найактивніших транзитних країн, яка пов’язує країни Сходу і Заходу. Це створює серйозні загрози того, що її транзитний потенціал використовуватиметься для нелегальної міграції, постачання наркотиків, діяльності міжнародних злочинних угруповань, які займаються торгівлею людьми, розповсюдженням ЗМУ. Появі й існуванню цих проблем сприяє невирішеність питань прикордонного режиму, демаркації і делімітації кордону з Молдовою, РФ та Білоруссю.
Звідси: слід інтенсифікувати співпрацю у цій сфері з країнами-партнерами, вдосконалення міграційного законодавства відповідно до міжнародних норм, зміцнення режиму функціонування кордонів, особливо на північно-східній ділянці, створення баз даних щодо перебування на території України мігрантів і членів міжнародних кримінальних угруповань.
Варто використати досвід, отриманий під час виконання Меморандуму про взаєморозуміння між урядами України та Молдови і Європейською комісією щодо надання нею допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова.
7. Але найбільшою проблемою постає Росія. Нинішня ситуація дає Москві останній шанс для імперської силової політики. За оцінками американського розвідувального товариства для сенату США від 12.02.2009 року, призовні ресурси російської армії скоротяться вдвічі уже в період між 2005 і 2018 роками.
Про загальні демографічні проблеми, про Сибір, Далекий Схід і Китай, який, дуже ймовірно, протягом найближчих десятиліть буде змушений через внутрішні проблеми перейти до територіальної експансії, можна не говорити.
Те, чого Росія досягне найближчими роками, стане її ресурсом на тривалу перспективу. А отже, слід очікувати рішучого російського наступу на всіх лініях. І жодна фінансова чи економічна криза не зупинить цього маршу. Можливі тільки тактичні зміни.
Між Росією та Україною точиться «війна заяв». І, хоча для цього використовуються різні приводи, деякі з них можуть призвести до серйозної кризи у відносинах двох країн. По приклади не треба далеко ходити. Газові протистояння 2006 і 2009 років супроводжувалися такими інформаційними кампаніями, які, без перебільшення, можна зарахувати до інформаційних війн.
Аналізуючи поведінку Росії, слід звернути увагу на дату — 25 грудня 2008 року. Саме тоді відбулося закрите засідання Державної ради та Ради безпеки РФ, на якому обговорювалися питання стратегії РФ щодо країн СНД. Нам нічого не відомо про ухвалені там рішення, проте показово, що жодного витікання інформації із засідання не сталося.
Понад те, російська офіційна преса, яка зазвичай дуже розлого коментує всі дії Кремля, на цей раз обмежилася передруком вступного слова Д.Медвєдєва. Не хочеться здаватися поганими пророками, але вважаємо, що 25 грудня минулого року в Кремлі було прийнято рішення, масштаб яких стане зрозумілим тільки згодом.
І ще один дуже важливий момент: останнім часом істотно змінилися тон і теми російської пропаганди. Знову активно тиражуються міфи про доброго, хоч і хитрого телепня-українця-малороса і підступну католицьку Галичину, яка вводить добрих малоросів у «шатость», підбиває їх на підступні дії проти Москви.
Водночас у пресі, на телебаченні й насамперед в Інтернеті активно мусується тема «неминучої вже у 2010 році війни між американською маріонеткою — помаранчевою Україною та Росією». Лише протягом першого тижня березня 2009 року в Росії і в Україні на російські гроші вийшло чотири книжки на цю тему.
Вважаємо, що ймовірність такого розвитку подій низька. Такі сценарії можливі, але їх причиною буде не лихий намір, а помилкова оцінка ситуації або нездатність прорахувати наслідки, хоча кризи, як відомо, розвиваються за власною логікою. Проте це не знімає питання — для чого роздмухують такі речі?
Але було б необ’єктивно у відносинах між Росією і Україною вбачати лише «руку Москви». Внутрішня нестабільність робить Україну вразливою на міжнародній арені, шкодить її національній безпеці. Деякі політичні сили у пошуках зовнішньої підтримки та на догоду кон’юнктурним електоральним настроям схильні ігнорувати законодавчо визначені національні інтереси.
Для прикладу можна згадати як відверто віктимну поведінку частини українських еліт під час газового конфлікту на користь російських інтересів, так і показову реакцію так званої опозиції на абсолютно позитивне для Києва рішення Гаазького міжнародного суду у справі про розподіл морського шельфу в районі острова Зміїний між Україною і Румунією. Окремі висококомпетентні критики добалакалися до того, що йдеться начебто про переділ кордонів у Європі.
Усе це накладається на недостатню спроможність демократичних інститутів, їхню корумпованість. На засіданні ради з прав людини ООН 09.03.2009 року прозвучала занепокоєність із приводу «нестримної корупції в Україні, що просякнула всю правоохоронну систему». А слабкість, як відомо, провокує. Проте про зазначене, про проблеми української еліти і демократичних інститутів уже говорено-переговорено, у тому числі й авторами статті.
Наголосимо лише, що проблемою є неспроможність багатьох представників українських правлячих сил сприйняти національні інтереси і поставити їх вище за особисті, їхня нездатність думати більш ніж на два кроки наперед. Зазначене практично унеможливлює стратегічне планування у державних інститутах, а отже — докорінно ускладнює діяльність із забезпечення національної безпеки Української держави у сьогоднішніх надскладних умовах.
Важко сподіватися на принципову зміну ситуації в Україні найближчими роками. Вибори 2010 року не змінять українську еліту, а отже, інститути влади не стануть набагато ефективнішими. Найкраще, що можна зробити, — змінити виборче законодавство. Певний консенсус із цієї проблеми починає складатися.
Для швидкого вступу до НАТО втрачено час. Як свого часу зазначав Брюс Джексон, Україна може вступити до альянсу між 2004 і 2008 роками. Тепер практичних можливостей для ефективного руху на цьому напрямі немає, як через внутрішні проблеми України, так і через проблеми самого НАТО.
У цих умовах слід сказати чітке «ні» деклараціям, а натомість активно вести пошук інших шляхів співробітництва з альянсом.
По-перше, це ширша участь України у виробленні стратегічних концепцій альянсу та водночас повніше врахування цих концепцій у безпековому плануванні України.
По-друге, розвиток практичних можливостей для України співпрацювати з НАТО, насамперед США, а також країнами ЄС у оборонній і безпековій площинах. Україна як повинна отримати реальні результати для своєї безпеки, так і бути реальним контриб’ютором євроатлантичної безпеки. Йдеться і про логістику, і про планування, і про пряму взаємодію не лише військ, а й спецслужб.
По-третє, необхідно продовжувати інформаційну кампанію щодо НАТО, змінивши акценти від часто недолугої пропаганди відверто радянського штибу до реального інформування населення про те, що таке альянс. Використати для цього можливості Національної щорічної програми.
Водночас слід відмовитися від уявлення про безальтернативність можливих напрямів національної безпеки (або позаблоковість, або нейтральність, або система колективної безпеки). В умовах невизначеності раціонально, хоча б протягом 2009—2012 років, орієнтуватися на інший підхід, який передбачає паралельне вжиття заходів за кількома напрямами, без відмови від законодавчо визначених пріоритетів:
1. Зміцнення власних оборонних можливостей, зокрема шляхом створення неядерних стратегічних сил стримування.
2. Посилення зовнішніх гарантій України, які надані їй «де-юре» ядерними країнами у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ і зафіксовані у Будапештському меморандумі 1994 року.
3. Підтримка ініціативи Східного партнерства, яке можна розглядати як певний паліатив, запропонований ЄС для розвитку України та інших країн Східної Європи. Наповнення цієї рамкової пропозиції конкретним змістом, зокрема у безпековому вимірі, має стати пріоритетним завданням політики нашої держави на найближчі роки.
4. Підсилення рівня співробітництва з ЄС у рамках Європейської політики безпеки і оборони. Йдеться, у тому числі, про участь України в миротворчих місіях, зокрема на Балканах, Європейській політиці з протидії актуальним загрозам (тероризм, бізнес-злочинність, енергетика, кібер-загрози і т.ін.).
5. Поглиблення співпраці з Радою Європи у рамках роботи Групи Помпіду (група співробітництва у боротьбі проти зловживання і незаконного транспортування наркотиків) і GRECO (група держав з протидії корупції РЄ).
6. Відновлення і розвиток діалогу з Російською Федерацією з усіх актуальних проблем двосторонніх відносин, одним із механізмів якого може стати використання відповідних положень Великого договору 1997 року.
7. І насамкінець. Неефективність, а подекуди і відверта неспроможність державних інститутів, хоч як боляче про це писати, вимагають від громадянського суспільства посилити свій вплив. Наявність неабиякого потенціалу доводить Талліннська оцінка безпекової ситуації, підготовлена організаціями третього сектору під орудою Центру О.Разумкова.
Загалом, українська безпека неможлива без суспільної і політичної злагоди, без серйозної ролі неурядового сектору. Отже, перед нами довга дорога до безпечної європейської, демократичної України. Пройти її необхідно всьому суспільству разом.
Дзеркало тижня | dt.ua
Повісився генконсул Росії в Одесі
У ніч на 30 березня в будівлі Генерального консульства Російської Федерації в Одесі був знайдений повішеним консул Ігор Цвєтков.
У Генконсульстві відмовилися від будь-яких коментарів кореспонденту УНІАН з приводу обставин смерті 44-річного І.Цвєткова. Єдине, що обіцяла зробити секретар генконсула Олександра ГРАЧОВА - «передати Олександру Григоровичу ГРАЧОВУ (генконсул РФ в Україні - УНІАН) прохання УНІАН прокоментувати ситуацію, що виникла».
У свою чергу, в Представництві МЗС України в Одесі УНІАН повідомили, що «відбулася бесіда з керівництвом Генконсульства РФ, проте російський генконсул О.ГРАЧОВ запропонував викласти все необхідне з приводу того, що цікавить українську сторону, письмово – у своїй ноті на адресу Представництва МЗС України».
Перший секретар Представництва МЗС в Одесі Георгій ЗАКРАВЯВСЬКИЙ додав, що «незабаром, мабуть, буде також одержаний медичний висновок».
Тим часом, відомо, що І.Цвєтков функціонально відповідав у Генконсульстві за двосторонню співпрацю в культурній сфері. Одружений, батько 13-річної дочки. Його також помічали на важливих політичних подіях, що відбувалися в Одесі. Згідно з повідомленням деяких ЗМІ, саме І.Цвєтков відповідав також за співпрацю і підтримку, зокрема фінансову, проросійських політичних сил Одеси, зокрема «Единого отечества» (Валерія КАУРОВА) і «Родіни» Ігоря МАРКОВА.
За повідомленням Української служби радіостанції «ВВС», яка посилається на своє джерело в Посольстві РФ у Києві, «слідів насильницької смерті на тілі не виявлено».
unian.net
У Генконсульстві відмовилися від будь-яких коментарів кореспонденту УНІАН з приводу обставин смерті 44-річного І.Цвєткова. Єдине, що обіцяла зробити секретар генконсула Олександра ГРАЧОВА - «передати Олександру Григоровичу ГРАЧОВУ (генконсул РФ в Україні - УНІАН) прохання УНІАН прокоментувати ситуацію, що виникла».
У свою чергу, в Представництві МЗС України в Одесі УНІАН повідомили, що «відбулася бесіда з керівництвом Генконсульства РФ, проте російський генконсул О.ГРАЧОВ запропонував викласти все необхідне з приводу того, що цікавить українську сторону, письмово – у своїй ноті на адресу Представництва МЗС України».
Перший секретар Представництва МЗС в Одесі Георгій ЗАКРАВЯВСЬКИЙ додав, що «незабаром, мабуть, буде також одержаний медичний висновок».
Тим часом, відомо, що І.Цвєтков функціонально відповідав у Генконсульстві за двосторонню співпрацю в культурній сфері. Одружений, батько 13-річної дочки. Його також помічали на важливих політичних подіях, що відбувалися в Одесі. Згідно з повідомленням деяких ЗМІ, саме І.Цвєтков відповідав також за співпрацю і підтримку, зокрема фінансову, проросійських політичних сил Одеси, зокрема «Единого отечества» (Валерія КАУРОВА) і «Родіни» Ігоря МАРКОВА.
За повідомленням Української служби радіостанції «ВВС», яка посилається на своє джерело в Посольстві РФ у Києві, «слідів насильницької смерті на тілі не виявлено».
unian.net
Ющенко і Дєло: За чотири роки Україна стала значно ближчою Європі
Президент Віктор Ющенко, глава держави під час свого візиту до Чеської Республіки дав ексклюзивне інтерв’ю чеському виданню «Господарчі новини» та українській газеті «Дело». Президент розповів, чому впав рівень його популярності та коли він оголосить про своє рішення щодо участі у майбутніх президентських виборах.
Пане президенте, між Євросоюзом та Україною в Брюсселі підписано угоду про інвестування трьох мільярдів доларів для модернізації української газотранспортної мережі. Яке значення має цей документ?
Ці переговори почалися три роки тому, відбулося багато засідань. Транзитну систему потрібно пристосувати для її інтеграції у європейський ринок, і Україна могла б стати членом європейських структур. Це потребує цілого підготовчого процесу, наприклад у юридичній сфері. Мова не йде про зміну власника цієї системи. Вона залишається державною власністю України. Йдеться про підтримку трьох міжнародних банківських інституцій — Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку та Світового банку — в плані їхньої участі у модернізації цієї системи. Це, звичайно, не означає, що ми відмовляємось від інших пропозицій щодо співпраці у цій сфері.
Але російська делегація достроково залишила переговори, тому що не була запрошена до підписання документу, а керівництво російського «Газпрому» погрожує підвищити ціни на газ для України та Європи.
Росія не була учасником цих переговорів, а тому мені важко коментувати російську позицію. Це — двосторонній договір. Він стосується лише питання підключення нашої транзитної системи до європейського ринку. У цьому ми досягли взаємної згоди. ЄС хоче, щоб ця система була надійною і прозорою, ми також хочемо, щоб вона була більш ефективною.
Чи не викличе російська позиція нову «газову війну» між Росією і Україною?
Такі війни не плануються. Європа вже зрозуміла: проблема, яка викликала січневий конфлікт, не була пов’язана з питанням транзиту газу через Україну. Йшлося виключно про російські поставки. Я не знаю у нас політика, який би хотів перекрити газовий кран, адже це є один з наших глобальних пріоритетів — щоб транзит був високоякісним, прозорим. Це також передбачає згаданий договір. Ми хочемо, щоб наша транзитна система була складовою частиною європейського ринку, щоб поставки були не лише регулярними, але й якісними.
Напевно, найактуальнішим питанням сьогодення є фінансова та економічна криза, яка, за поширеною в Європі думкою, торкнулася України найбільше.
Я не поділяю думки, що криза в Україні є настільки глибокою, що її можна відокремити від європейського чи навіть світового контексту. У чому вона у нас проявляється насамперед? В експорті: у галузях металургії, хімії, машинобудування. Протягом січня-лютого експорт знизився на 30%. Це, звичайно, чимало, але, наскільки мені відомо, в Росії він знизився на 40, а в Японії навіть на 54%. Подібна ситуація і в інших країнах. Таким чином, я не думаю, що українська криза — це щось специфічне чи драматичне, як це подають деякі коментатори. Подивимось на українську кризу з економічної точки зору. Вона призвела до того, що зараз, наприклад, ми маємо позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. До кінця року це буде близько 1,5-2 мільярдів доларів, хоча минулого року ми мали від’ємне сальдо у 18 мільярдів доларів. Приблизно на третину знизився також імпорт, хоча, наприклад, у Швеції рівень падіння склав 70%. 2008 рік був вершиною наших зобов’язань, які, за закордонними експертними оцінками, становили 28 мільярдів доларів. 20 мільярдів з того складали валютні резерви. До кінця року наші валютні резерви будуть перевищувати 26 мільярдів (якщо я додам 12 мільярдів від МВФ до залишків 14 мільярдів після оплати боргів за кордоном).
Однак, з точки зору громадян, проблема полягає в тому, що низка підприємств не працює і люди не одержують зарплатню. Ви говорили про макроекономіку, а як виглядає ситуація з мікроекономікою?
Знову ж таки, візьміть деякі цифри. За останні три роки ми створили мільйон робочих місць. Це мало позитивний вплив і в тому розумінні, що до нас почало приїжджати більше людей, ніж їх виїжджало в пошуках роботи за кордон.
Є офіційний показник рівня безробіття, але існують інші дані: люди ніби працевлаштовані, однак зарплати не одержують.
Відповідно до офіційних даних, борги по зарплаті становлять 1,5 мільярда гривень. У січні вони зросли на 30%. Коли зростає економіка, краще вирішуються всі інші проблеми. Коли вона йде униз, важко вигадати якийсь фокус. Найкращою відпо-віддю на запитання, як уникнути ще більших потрясінь, є протикризовий пакет. Його складовою частиною була місія Міжнародного валютного фонду, яка у нас працювала в лютому. Вона, однак, не дійшла згоди з урядом по трьох позиціях: реальність бюджету, заборгованість пенсійного фонду, збалансування цін на газ. Я зробив все, щоб місія завершила свою роботу успішно, а уряд взяв на себе відповідні зобов’язання. Ми повинні це зробити не для МВФ, а для того, щоб був порядок. І попри те, що у нас є рік президентських виборів, що є не найкращим періодом для реалізації реального бюджету, соціальних та інших реформ. Але без цього ми не просунемось уперед. Сподіваюсь, що ми проведемо через парламент проекти чотирьох основних законів, щоб гармонізувати бюджет на цей рік.
Зрозуміло, що більшість громадян України тягнеться до Євросоюзу. Однак не погоджується зі вступом України до НАТО.
Це не так. Хочу підкреслити, що чисельність прихильників вступу України до НАТО зростає з кожним роком. Чотири роки тому їх було 17%, сьогодні вже 34. Звичайно, це питання темпу, який мав би бути швидшим. Не будемо, однак, забувати, що українське суспільство з 1917 року перебувало в умовах комуністичного режиму. Цього не пережила жодна країна — член НАТО. Що стосується України, то це правильний процес. Єдине, що я б хотів, — щоб він проходив швидше. Однак я оптиміст і сподіваюсь, що Україна піде далі цією дорогою і на питання щодо членства у НАТО дасть позитивну відповідь. Подати заяву на вступ до НАТО — це питання сумління кожного громадянина, який мусить прорахувати всі ризики і відповісти самому собі на запитання, де ми маємо шукати захист наших інтересів.
Що ви відчуваєте, знаючи, що чотири роки тому до вас ставилися як до національного героя, а сьогодні ваша популярність різко впала (за деякими даними, аж до 2%)?
Не буду коментувати відсотки, але розумію, що політик, який говорить про сталінський терор і Голодомор, який кожного місяця відвідує Брюссель і просуває членство в НАТО, не буде збирати очки популярності. Якщо ж я подивлюся на ті чотири роки, протягом яких я обіймаю свою посаду, бачу, що Україна сильно змінилася. Чотири роки тому ми мріяли про угоду з ЄС про партнерство, нині ми вже сформували угоду про асоційоване членство. Чотири роки тому ми мріяли про спільний енергетичний ринок, сьогодні говоримо про те, щоби за рік-два створити єдину енергетичну систему. Ми підготували вже дві третини угоди про зону вільної торгівлі. Два роки тому ми домовилися про новий візовий режим з країнами Шенгенської зони, а три місяці тому почали переговори про безвізовий режим взагалі. За чотири роки Україна стала значно ближчою Європі. Політик мусить бути завжди на крок попереду, хоча не всі його одразу зрозуміють. Я щасливий, що живу у цю пору.
Це означає, що знову будете висувати свою кандидатуру на посаду президента?
Я скажу вам про це влітку.
Мілан СИРУЧЕК,«Господарчі новини», «ДЕЛО»
Томаш НЕМЕЧЕК, «Господарчі новини»
Милан Сиручек | delo.ua
Пане президенте, між Євросоюзом та Україною в Брюсселі підписано угоду про інвестування трьох мільярдів доларів для модернізації української газотранспортної мережі. Яке значення має цей документ?
Ці переговори почалися три роки тому, відбулося багато засідань. Транзитну систему потрібно пристосувати для її інтеграції у європейський ринок, і Україна могла б стати членом європейських структур. Це потребує цілого підготовчого процесу, наприклад у юридичній сфері. Мова не йде про зміну власника цієї системи. Вона залишається державною власністю України. Йдеться про підтримку трьох міжнародних банківських інституцій — Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку та Світового банку — в плані їхньої участі у модернізації цієї системи. Це, звичайно, не означає, що ми відмовляємось від інших пропозицій щодо співпраці у цій сфері.
Але російська делегація достроково залишила переговори, тому що не була запрошена до підписання документу, а керівництво російського «Газпрому» погрожує підвищити ціни на газ для України та Європи.
Росія не була учасником цих переговорів, а тому мені важко коментувати російську позицію. Це — двосторонній договір. Він стосується лише питання підключення нашої транзитної системи до європейського ринку. У цьому ми досягли взаємної згоди. ЄС хоче, щоб ця система була надійною і прозорою, ми також хочемо, щоб вона була більш ефективною.
Чи не викличе російська позиція нову «газову війну» між Росією і Україною?
Такі війни не плануються. Європа вже зрозуміла: проблема, яка викликала січневий конфлікт, не була пов’язана з питанням транзиту газу через Україну. Йшлося виключно про російські поставки. Я не знаю у нас політика, який би хотів перекрити газовий кран, адже це є один з наших глобальних пріоритетів — щоб транзит був високоякісним, прозорим. Це також передбачає згаданий договір. Ми хочемо, щоб наша транзитна система була складовою частиною європейського ринку, щоб поставки були не лише регулярними, але й якісними.
Напевно, найактуальнішим питанням сьогодення є фінансова та економічна криза, яка, за поширеною в Європі думкою, торкнулася України найбільше.
Я не поділяю думки, що криза в Україні є настільки глибокою, що її можна відокремити від європейського чи навіть світового контексту. У чому вона у нас проявляється насамперед? В експорті: у галузях металургії, хімії, машинобудування. Протягом січня-лютого експорт знизився на 30%. Це, звичайно, чимало, але, наскільки мені відомо, в Росії він знизився на 40, а в Японії навіть на 54%. Подібна ситуація і в інших країнах. Таким чином, я не думаю, що українська криза — це щось специфічне чи драматичне, як це подають деякі коментатори. Подивимось на українську кризу з економічної точки зору. Вона призвела до того, що зараз, наприклад, ми маємо позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. До кінця року це буде близько 1,5-2 мільярдів доларів, хоча минулого року ми мали від’ємне сальдо у 18 мільярдів доларів. Приблизно на третину знизився також імпорт, хоча, наприклад, у Швеції рівень падіння склав 70%. 2008 рік був вершиною наших зобов’язань, які, за закордонними експертними оцінками, становили 28 мільярдів доларів. 20 мільярдів з того складали валютні резерви. До кінця року наші валютні резерви будуть перевищувати 26 мільярдів (якщо я додам 12 мільярдів від МВФ до залишків 14 мільярдів після оплати боргів за кордоном).
Однак, з точки зору громадян, проблема полягає в тому, що низка підприємств не працює і люди не одержують зарплатню. Ви говорили про макроекономіку, а як виглядає ситуація з мікроекономікою?
Знову ж таки, візьміть деякі цифри. За останні три роки ми створили мільйон робочих місць. Це мало позитивний вплив і в тому розумінні, що до нас почало приїжджати більше людей, ніж їх виїжджало в пошуках роботи за кордон.
Є офіційний показник рівня безробіття, але існують інші дані: люди ніби працевлаштовані, однак зарплати не одержують.
Відповідно до офіційних даних, борги по зарплаті становлять 1,5 мільярда гривень. У січні вони зросли на 30%. Коли зростає економіка, краще вирішуються всі інші проблеми. Коли вона йде униз, важко вигадати якийсь фокус. Найкращою відпо-віддю на запитання, як уникнути ще більших потрясінь, є протикризовий пакет. Його складовою частиною була місія Міжнародного валютного фонду, яка у нас працювала в лютому. Вона, однак, не дійшла згоди з урядом по трьох позиціях: реальність бюджету, заборгованість пенсійного фонду, збалансування цін на газ. Я зробив все, щоб місія завершила свою роботу успішно, а уряд взяв на себе відповідні зобов’язання. Ми повинні це зробити не для МВФ, а для того, щоб був порядок. І попри те, що у нас є рік президентських виборів, що є не найкращим періодом для реалізації реального бюджету, соціальних та інших реформ. Але без цього ми не просунемось уперед. Сподіваюсь, що ми проведемо через парламент проекти чотирьох основних законів, щоб гармонізувати бюджет на цей рік.
Зрозуміло, що більшість громадян України тягнеться до Євросоюзу. Однак не погоджується зі вступом України до НАТО.
Це не так. Хочу підкреслити, що чисельність прихильників вступу України до НАТО зростає з кожним роком. Чотири роки тому їх було 17%, сьогодні вже 34. Звичайно, це питання темпу, який мав би бути швидшим. Не будемо, однак, забувати, що українське суспільство з 1917 року перебувало в умовах комуністичного режиму. Цього не пережила жодна країна — член НАТО. Що стосується України, то це правильний процес. Єдине, що я б хотів, — щоб він проходив швидше. Однак я оптиміст і сподіваюсь, що Україна піде далі цією дорогою і на питання щодо членства у НАТО дасть позитивну відповідь. Подати заяву на вступ до НАТО — це питання сумління кожного громадянина, який мусить прорахувати всі ризики і відповісти самому собі на запитання, де ми маємо шукати захист наших інтересів.
Що ви відчуваєте, знаючи, що чотири роки тому до вас ставилися як до національного героя, а сьогодні ваша популярність різко впала (за деякими даними, аж до 2%)?
Не буду коментувати відсотки, але розумію, що політик, який говорить про сталінський терор і Голодомор, який кожного місяця відвідує Брюссель і просуває членство в НАТО, не буде збирати очки популярності. Якщо ж я подивлюся на ті чотири роки, протягом яких я обіймаю свою посаду, бачу, що Україна сильно змінилася. Чотири роки тому ми мріяли про угоду з ЄС про партнерство, нині ми вже сформували угоду про асоційоване членство. Чотири роки тому ми мріяли про спільний енергетичний ринок, сьогодні говоримо про те, щоби за рік-два створити єдину енергетичну систему. Ми підготували вже дві третини угоди про зону вільної торгівлі. Два роки тому ми домовилися про новий візовий режим з країнами Шенгенської зони, а три місяці тому почали переговори про безвізовий режим взагалі. За чотири роки Україна стала значно ближчою Європі. Політик мусить бути завжди на крок попереду, хоча не всі його одразу зрозуміють. Я щасливий, що живу у цю пору.
Це означає, що знову будете висувати свою кандидатуру на посаду президента?
Я скажу вам про це влітку.
Мілан СИРУЧЕК,«Господарчі новини», «ДЕЛО»
Томаш НЕМЕЧЕК, «Господарчі новини»
Милан Сиручек | delo.ua
27 March, 2009
У Харкові - практично епідемія туберкульозу
Захворюваність на туберкульоз у місті Харкові має характер епідемії.
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у повідомленні міської санітарно-епідеміологічної станції, розміщеному на офіційному сайті Харківської міськради.
У повідомленні зазначається, що в 2007-2008 роках спостерігалося зниження захворюваності на туберкульоз за останні 14 років. У 2007 році рівень захворюваності був нижчим, ніж попереднього року, на 15,3%, у 2008 році - на 2,2% (за прогнозом зростання до 60 хворих на 100 тисяч населення).
Проте, йдеться у повідомленні, захворюваність можна розцінювати як епідемічну, оскільки рівень захворюваності населення 6 районів вищий за середньоміський - 54,2 на 100 тисяч населення.
Захворюваність дітей на туберкульоз зросла у 2008 році на 17,1%, порівняно з 2007 роком.
Показник смертності від туберкульозу збільшився на 22,8%, порівняно з 2007 роком.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у повідомленні міської санітарно-епідеміологічної станції, розміщеному на офіційному сайті Харківської міськради.
У повідомленні зазначається, що в 2007-2008 роках спостерігалося зниження захворюваності на туберкульоз за останні 14 років. У 2007 році рівень захворюваності був нижчим, ніж попереднього року, на 15,3%, у 2008 році - на 2,2% (за прогнозом зростання до 60 хворих на 100 тисяч населення).
Проте, йдеться у повідомленні, захворюваність можна розцінювати як епідемічну, оскільки рівень захворюваності населення 6 районів вищий за середньоміський - 54,2 на 100 тисяч населення.
Захворюваність дітей на туберкульоз зросла у 2008 році на 17,1%, порівняно з 2007 роком.
Показник смертності від туберкульозу збільшився на 22,8%, порівняно з 2007 роком.
unian.net
У центрі Києва дотла згорів елітний джип
У Києві сьогодні, 27 березня, на вулиці Рейтарській згорів джип Acura.
Вогонь повністю знищив автомобіль, в результаті задимлено балкон будинку, біля якого стояв автомобіль. Правоохоронні органи поки не коментують подію. Господарів машини від ранку не видно. Однак реєстраційні номери знято.
Acura Curry, що згорів, - джип однієї із ліній моделей автоконцерну Honda. Машина належить до престижних марок автомобілів, її вартість може перевищувати $ 100 тис.
Нагадаємо, 28 лютого цього року в Києві вибухнула вантажівка ЗІЛ, що використовувалася для ремонту доріг. У салоні знаходилося троє осіб, двоє з них не постраждали, третього ж забрала швидка з опіками середнього ступеня.
korespondent.net
Вогонь повністю знищив автомобіль, в результаті задимлено балкон будинку, біля якого стояв автомобіль. Правоохоронні органи поки не коментують подію. Господарів машини від ранку не видно. Однак реєстраційні номери знято.
Acura Curry, що згорів, - джип однієї із ліній моделей автоконцерну Honda. Машина належить до престижних марок автомобілів, її вартість може перевищувати $ 100 тис.
Нагадаємо, 28 лютого цього року в Києві вибухнула вантажівка ЗІЛ, що використовувалася для ремонту доріг. У салоні знаходилося троє осіб, двоє з них не постраждали, третього ж забрала швидка з опіками середнього ступеня.
korespondent.net
Фестиваль документального кіно про права людини. Київ
Щорічний фестиваль відкривається сьогодні і триватиме до 2 квітня. Детальну програму і анонси фільмів дивіться на офіційному сайті: http://www.docudays.org.ua/2009/index.php
"Документальне кіно про права людини це – як нерушима твердь серед засилля масового гіпнозу цілих народів, заблукалих в оманливих ідеологіях, фантазіях політиків і митців – твердь, де людське життя й людська гідність завжди є найвищою цінністю і де кожному дається шанс прозріти й віднайти себе справжнього. І я безмежно рада, що сотні тисяч моїх співвітчизників, які побачать найкращі документальні фільми сучасності в Києві та в багатьох інших містах України, нині отримали цей шанс" (Алла Тютюнник, голова оргкомітету)
"Діапазон тем, розкритих документалістами, – від екстремальних історій про людей, які живуть в умовах війни, природних або інших катастроф, – до проблем гендерної рівності, дискримінації, порушення прав дітей чи людей із обмеженими можливостями. Особливе місце посідають історії людей, які перемогли життєві обставини, захистили свої права й досягли поставленої мети" (Володимир Яворський)
Крім Будинку кіно на вул. Саксаганського, 6 (основне місце фестивалю), деякі події відбудуться в інших місцях Києва. Зокрема, в Гете-Інституті (вул.Волоська 12/4)
30.03.09 о 18:00 Зустріч з режисеркою Тамарою Трампе
Гість фестивалю цього року, знана німецька режисерка Тамара Трампе, була особисто знайома з Анною Політковською. Світова прем’єра фільму Тамари Трампе “Білі ворони – жах Чечні” відбулася саме на Docudays.ua 2005 року.Цього року режисерка представить на фестивалі свої фільми «Чорний ящик» і «Колискові» та розповість про роботу над ними.
2.04.09 о 18.00 год. Гете-Інститут (вул.Волоська 12/4)
Демонстрація фільмів-переможців фестивалю.
Серед цікавих подій -- Круглий стіл «Правові шляхи боротьби з Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі», який почнеться 31 березня 2009 року, 13:30 в Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6, Блакитна вітальня.
"Документальне кіно про права людини це – як нерушима твердь серед засилля масового гіпнозу цілих народів, заблукалих в оманливих ідеологіях, фантазіях політиків і митців – твердь, де людське життя й людська гідність завжди є найвищою цінністю і де кожному дається шанс прозріти й віднайти себе справжнього. І я безмежно рада, що сотні тисяч моїх співвітчизників, які побачать найкращі документальні фільми сучасності в Києві та в багатьох інших містах України, нині отримали цей шанс" (Алла Тютюнник, голова оргкомітету)
"Діапазон тем, розкритих документалістами, – від екстремальних історій про людей, які живуть в умовах війни, природних або інших катастроф, – до проблем гендерної рівності, дискримінації, порушення прав дітей чи людей із обмеженими можливостями. Особливе місце посідають історії людей, які перемогли життєві обставини, захистили свої права й досягли поставленої мети" (Володимир Яворський)
Крім Будинку кіно на вул. Саксаганського, 6 (основне місце фестивалю), деякі події відбудуться в інших місцях Києва. Зокрема, в Гете-Інституті (вул.Волоська 12/4)
30.03.09 о 18:00 Зустріч з режисеркою Тамарою Трампе
Гість фестивалю цього року, знана німецька режисерка Тамара Трампе, була особисто знайома з Анною Політковською. Світова прем’єра фільму Тамари Трампе “Білі ворони – жах Чечні” відбулася саме на Docudays.ua 2005 року.Цього року режисерка представить на фестивалі свої фільми «Чорний ящик» і «Колискові» та розповість про роботу над ними.
2.04.09 о 18.00 год. Гете-Інститут (вул.Волоська 12/4)
Демонстрація фільмів-переможців фестивалю.
Серед цікавих подій -- Круглий стіл «Правові шляхи боротьби з Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі», який почнеться 31 березня 2009 року, 13:30 в Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6, Блакитна вітальня.
Ксенофобія, якої нема або Прихильникам Тягнибока-Свободи: обережно, фашизм
"В українців не було досвіду приватно-підприємницької діяльності і коштів придбати телевізійні канали. Досвід і кошти були в євреїв (переважно закордонних), і вони скупили телевізійні канали…
Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль, навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не через сумлінну працю, а через різні незаконні шахрайства, аморальні шлюби та інші дії, що їх українці впродовж століть вважали абсолютно неприйнятними".
"Український народ вибрав Президентом українця Віктора Ющенка. З'явилася надія на зміни до кращого в державі. Однак не спали інородці. Уряд по черзі очолили білорус Янукович із проросійськими донецькими ділками та симпатична жінка з русою косою та великою групою бізнесових ділків Юлія Тимошенко-Григян-Капітельман… Українському народові час подумати, чому досі керують ним інородці. Час українській спільноті скинути з себе пилюку рабства і покори".
"Українці – поневолений народ… Сьогодні будь-хто має право голосу в Україні – росіянин, єврей, американець, ЄС, світова громадськість і ще чортзна-хто. Усі, окрім трударя-українця. Він повинен мовчати і працювати. Кожні чотири роки він вибирає нову компанію пригноблювачів, і все залишається як і раніше. Це є несправедливим, це є зрада.
Ми більше не повинні це терпіти. Ми вимагаємо, щоб право голосу мали тільки українці, які розбудовують цю державу, ті, чия доля пов'язана з долею їхньої Батьківщини".
Всі три уривки співзвучні часу і вельми актуальні для нинішньої України.
Перший – торішні одкровення Героя України і морального авторитета Левка Лук'яненка.
Другий – глас народу, витяг з листа, надрукованого в пропрезидентській "Україні Молодій" у лютому цього року.
Третій уривок узято зі статті Йозефа Геббельса "Ми вимагаємо", опублікованої у 1927 році в газеті "Der Angriff". Тут лише змінені згадані в тексті етноніми, включно з назвою нещасної "титульної нації".
Чому в Німеччині мають верховодити євреї, а не титульні німці? Чому в Україні мають заправляти росіяни чи євреї, а не титульні українці? Що може бути логічнішим і справедливішим, аніж ці законні вимоги? Саме з них починалася ксенофобія НСДАП.
Сьогодні схожі ідеї затребувані і в Україні.
Хтось уже набирає електоральні бали: тернопільські вибори стали справжнім тріумфом для захисників української нації з ВО "Свобода".
Хтось захоплюється теоретичними студіями: один з авторів УП повідав нам про підступних інородців, які пропагують ліберальні ідеї, аби безперешкодно збагачуватися за рахунок корінного етносу.
Хтось віддає перевагу активним діям: про це свідчить дослідження "Расизм і ксенофобія в Україні", підготовлене Харківською правозахисною групою, Комітетом моніторингу свободи преси в Криму і культурологічним журналом "Ї" за підтримки Посольства США.
Останні чотири роки в Україні зростає активність ультраправих молодіжних угруповань. "За їхніми уявленнями, вони захищають країну від засилля чужинців", – відзначає один з авторів дослідження.
Донедавна патріотичному українцю належало вірити, що ксенофобія в Україні – це брехливий міф російської пропаганди. Ксенофобських настроїв у нас не було – ну зовсім, як сексу в СРСР. Занадто явні прояви ксенофобії пропонувалося списувати на провокації Москви, а занадто відвертих ксенофобів оголошувати законспірованими агентами ФСБ.
Що ж, ось приклад типової "провокації Кремля" – смолоскипна хода на честь героїв Крут, що відбулася 29 січня 2009 року. Активісти "Свободи" і ще кількох ультраправих організацій, очолювані сином режисера Іллєнка (і до цієї поважної родини проникла кремлівська агентура!), пройшли столичними вулицями і пригрозили смертю "комуністам, пацифістам, лібералам, сіоністам" та іншим ворогам нації.
В українській блогосфері націонал-патріотичне дійство згадували з великою теплотою: "Хлопці з мегафонами майже всю дорогу разом з колоною скандували про "москалів на ножі", а один з ораторів, вже біля Арсенальної, ризикнув кілька разів прокричати це і щодо представників іншої, не менш улюбленої нації… Деякі хлопці були у вишиванках – подвиг при +1. Під кінець заходу було видно, що вони дуже сильно змерзли".
Я захоплююся героїзмом московських агентів! Правнуки Дзержинського готові мерзнути у вишиванках при температурі +1 градус – тільки б дискредитувати Україну ксенофобськими гаслами. Вочевидь, за морозостійкість ФСБ доплачує окремо…
А якщо серйозно – кого ми намагалися обдурити? Цивілізовану Європу або самих себе? Скільки можна вдавати, ніби зростання ксенофобії в Україні – це безглузда вигадка кремлівської пропаганди, а не сумна реальність?
Не має значення, на кого працюють лідери УНА-УНСО або організації "Патріот України". Головне, що ідеї войовничої ксенофобії розділяє рядовий актив – цілком щира українська молодь. Не має значення, хто фінансує Олега Тягнибока. Головне, що за борців з "москалями і жидвою" проголосували десятки тисяч виборців Тернопільщини.
Не має значення, хто стоїть за МАУП і газетою "Персонал Плюс". Головне, що у цьому виданні друкується поважний дисидент Левко Лук'яненко, який закликає заборонити шлюби між громадянами України і представниками кольорових рас.
Як ми дійшли до такого життя? "Дивись у корінь!" — радив легендарний Козьма Прутков.
Очевидно, що ліберальна, соціал-демократична або марксистська доктрини, які не надають особливого значення національності, породити ксенофобію не можуть.
Ксенофобські настрої здатна генерувати лише ідеологія, що зводить націю у ранг вищої цінності. Звісно, не всяке зерно дає сходи, і далеко не кожен націоналіст – ксенофоб. Зате будь-який ксенофоб є націоналістом – російським, українським, польським, німецьким, єврейським etc.
Будучи потенційним джерелом ксенофобії, націоналізм заслуговує зважених оцінок і критичного відношення. Але якраз на це вітчизняні шанувальники європейських цінностей виявилися нездатні.
Інтелігенція, захоплена боротьбою "за нашу спільну справу", завжди схильна до неписаних ідеологічних табу. Скажімо, на початку 1950-х прогресивний французький інтелектуал не міг критикувати СРСР і Сталіна, а в 1960-х — народний Китай і Мао Цзедуна.
Порушити негласну заборону означало зіграти на руку проклятим реакціонерам! Для вітчизняної інтелігенції подібним табу стала критика українського націоналізму.
Українські демократи і ліберали твердо засвоїли, що екзальтований хлопець з палаючими очима і портретом Бандери – це союзник в боротьбі з авторитарними режимами Кучми і Путіна. Кривдити його у жодному випадку не можна – підіграєш Кремлю, злобним чекістам і донецьким бандитам.
Неписане табу свято дотримувалося. Прояви ксенофобії, породжені російським націоналізмом – випади проти українців, грузин, кримських татар – негайно одержували адекватну оцінку прогресивних умів. Зате рідну українську ксенофобію воліли не помічати і, Боже борони, не докопуватися до її ідейних коренів.
Будь-яка критика українського націоналізму була витиснена в маргінес і стала справою одіозних регіоналів, комуністів і вітренківців.
На зло ворогам прогресивна інтелігенція займалася активним "руйнуванням стереотипів".
Суспільство переконували, що націоналіст нічим не відрізняється від патріота і заслуговує лише на схвальні оцінки. Що націоналістичну ідеологію засуджують тільки кремлівські посіпаки або відсталі совки. Що український націоналізм в принципі не може бути джерелом деструктивних ідей…
Чим обернулося некритичне відношення до націоналістичних тез? Поступово була легитимізована ідея щодо примату національності над громадянством. Протиставлення корінних українців "зайдам" стало сприйматися як норма. Знівелювалася різниця між критикою російського керівництва і агресивними випадами проти російського етносу.
Патріотично налаштовані українці були підготовлені до сприйняття ксенофобських ідей. І бомба з годинниковим механізмом спрацювала у розпал економічної кризи, коли народу конче потрібні винуватці всіх бід.
Безстрашний борець з "москальсько-жидiвською мафією" Олег Тягнибок почав збирати щедрі електоральні урожаї, перед "Свободою" відкриваються непогані політичні перспективи.
Не дивує, що мешканці злиденної Тернопільщини пов'язують свої нещастя з недостатньою присутністю етнічних українців у владі.
Не дивує, що гасла типу "москалів на ножі" знаходять відгук у молодіжному середовищі: юнацький максималізм і буйство гормонів – страшна сила.
Не дивує навіть, що ксенофобські висловлювання дозволяють собі деякі високопоставлені українські чиновники: серед них переважають малокультурні люди, живі ілюстрації до відомого анекдоту про дзвінок у пральню і Міністерство культури.
Дивує і пригнічує інше: короткозора позиція нашої інтелігенції, яка старанно не помічала зростання ксенофобських настроїв в Україні.
Прогресивні демократи панічно боялися вилити декілька крапель води на кремлівський млин. То була штучна сліпота, породжена ідейними забобонами – сліпота Ліона Фейхтвангера, котрий не побачив сталінських репресій, і Симони де Бовуар, яка не помітила злиднів у КНР.
Українські інтелектуали спохопилися лише зараз, коли ігнорувати небезпечну тенденцію стало неможливо. Але боюся, що запізнілі заклики до толерантності вже не допоможуть. Ідеї боротьби з іноземним засиллям і особливих преференцій для титульної нації — набагато привабливіші!
Михайло Дубинянський | pravda.com.ua
Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль, навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не через сумлінну працю, а через різні незаконні шахрайства, аморальні шлюби та інші дії, що їх українці впродовж століть вважали абсолютно неприйнятними".
"Український народ вибрав Президентом українця Віктора Ющенка. З'явилася надія на зміни до кращого в державі. Однак не спали інородці. Уряд по черзі очолили білорус Янукович із проросійськими донецькими ділками та симпатична жінка з русою косою та великою групою бізнесових ділків Юлія Тимошенко-Григян-Капітельман… Українському народові час подумати, чому досі керують ним інородці. Час українській спільноті скинути з себе пилюку рабства і покори".
"Українці – поневолений народ… Сьогодні будь-хто має право голосу в Україні – росіянин, єврей, американець, ЄС, світова громадськість і ще чортзна-хто. Усі, окрім трударя-українця. Він повинен мовчати і працювати. Кожні чотири роки він вибирає нову компанію пригноблювачів, і все залишається як і раніше. Це є несправедливим, це є зрада.
Ми більше не повинні це терпіти. Ми вимагаємо, щоб право голосу мали тільки українці, які розбудовують цю державу, ті, чия доля пов'язана з долею їхньої Батьківщини".
Всі три уривки співзвучні часу і вельми актуальні для нинішньої України.
Перший – торішні одкровення Героя України і морального авторитета Левка Лук'яненка.
Другий – глас народу, витяг з листа, надрукованого в пропрезидентській "Україні Молодій" у лютому цього року.
Третій уривок узято зі статті Йозефа Геббельса "Ми вимагаємо", опублікованої у 1927 році в газеті "Der Angriff". Тут лише змінені згадані в тексті етноніми, включно з назвою нещасної "титульної нації".
Чому в Німеччині мають верховодити євреї, а не титульні німці? Чому в Україні мають заправляти росіяни чи євреї, а не титульні українці? Що може бути логічнішим і справедливішим, аніж ці законні вимоги? Саме з них починалася ксенофобія НСДАП.
Сьогодні схожі ідеї затребувані і в Україні.
Хтось уже набирає електоральні бали: тернопільські вибори стали справжнім тріумфом для захисників української нації з ВО "Свобода".
Хтось захоплюється теоретичними студіями: один з авторів УП повідав нам про підступних інородців, які пропагують ліберальні ідеї, аби безперешкодно збагачуватися за рахунок корінного етносу.
Хтось віддає перевагу активним діям: про це свідчить дослідження "Расизм і ксенофобія в Україні", підготовлене Харківською правозахисною групою, Комітетом моніторингу свободи преси в Криму і культурологічним журналом "Ї" за підтримки Посольства США.
Останні чотири роки в Україні зростає активність ультраправих молодіжних угруповань. "За їхніми уявленнями, вони захищають країну від засилля чужинців", – відзначає один з авторів дослідження.
Донедавна патріотичному українцю належало вірити, що ксенофобія в Україні – це брехливий міф російської пропаганди. Ксенофобських настроїв у нас не було – ну зовсім, як сексу в СРСР. Занадто явні прояви ксенофобії пропонувалося списувати на провокації Москви, а занадто відвертих ксенофобів оголошувати законспірованими агентами ФСБ.
Що ж, ось приклад типової "провокації Кремля" – смолоскипна хода на честь героїв Крут, що відбулася 29 січня 2009 року. Активісти "Свободи" і ще кількох ультраправих організацій, очолювані сином режисера Іллєнка (і до цієї поважної родини проникла кремлівська агентура!), пройшли столичними вулицями і пригрозили смертю "комуністам, пацифістам, лібералам, сіоністам" та іншим ворогам нації.
В українській блогосфері націонал-патріотичне дійство згадували з великою теплотою: "Хлопці з мегафонами майже всю дорогу разом з колоною скандували про "москалів на ножі", а один з ораторів, вже біля Арсенальної, ризикнув кілька разів прокричати це і щодо представників іншої, не менш улюбленої нації… Деякі хлопці були у вишиванках – подвиг при +1. Під кінець заходу було видно, що вони дуже сильно змерзли".
Я захоплююся героїзмом московських агентів! Правнуки Дзержинського готові мерзнути у вишиванках при температурі +1 градус – тільки б дискредитувати Україну ксенофобськими гаслами. Вочевидь, за морозостійкість ФСБ доплачує окремо…
А якщо серйозно – кого ми намагалися обдурити? Цивілізовану Європу або самих себе? Скільки можна вдавати, ніби зростання ксенофобії в Україні – це безглузда вигадка кремлівської пропаганди, а не сумна реальність?
Не має значення, на кого працюють лідери УНА-УНСО або організації "Патріот України". Головне, що ідеї войовничої ксенофобії розділяє рядовий актив – цілком щира українська молодь. Не має значення, хто фінансує Олега Тягнибока. Головне, що за борців з "москалями і жидвою" проголосували десятки тисяч виборців Тернопільщини.
Не має значення, хто стоїть за МАУП і газетою "Персонал Плюс". Головне, що у цьому виданні друкується поважний дисидент Левко Лук'яненко, який закликає заборонити шлюби між громадянами України і представниками кольорових рас.
Як ми дійшли до такого життя? "Дивись у корінь!" — радив легендарний Козьма Прутков.
Очевидно, що ліберальна, соціал-демократична або марксистська доктрини, які не надають особливого значення національності, породити ксенофобію не можуть.
Ксенофобські настрої здатна генерувати лише ідеологія, що зводить націю у ранг вищої цінності. Звісно, не всяке зерно дає сходи, і далеко не кожен націоналіст – ксенофоб. Зате будь-який ксенофоб є націоналістом – російським, українським, польським, німецьким, єврейським etc.
Будучи потенційним джерелом ксенофобії, націоналізм заслуговує зважених оцінок і критичного відношення. Але якраз на це вітчизняні шанувальники європейських цінностей виявилися нездатні.
Інтелігенція, захоплена боротьбою "за нашу спільну справу", завжди схильна до неписаних ідеологічних табу. Скажімо, на початку 1950-х прогресивний французький інтелектуал не міг критикувати СРСР і Сталіна, а в 1960-х — народний Китай і Мао Цзедуна.
Порушити негласну заборону означало зіграти на руку проклятим реакціонерам! Для вітчизняної інтелігенції подібним табу стала критика українського націоналізму.
Українські демократи і ліберали твердо засвоїли, що екзальтований хлопець з палаючими очима і портретом Бандери – це союзник в боротьбі з авторитарними режимами Кучми і Путіна. Кривдити його у жодному випадку не можна – підіграєш Кремлю, злобним чекістам і донецьким бандитам.
Неписане табу свято дотримувалося. Прояви ксенофобії, породжені російським націоналізмом – випади проти українців, грузин, кримських татар – негайно одержували адекватну оцінку прогресивних умів. Зате рідну українську ксенофобію воліли не помічати і, Боже борони, не докопуватися до її ідейних коренів.
Будь-яка критика українського націоналізму була витиснена в маргінес і стала справою одіозних регіоналів, комуністів і вітренківців.
На зло ворогам прогресивна інтелігенція займалася активним "руйнуванням стереотипів".
Суспільство переконували, що націоналіст нічим не відрізняється від патріота і заслуговує лише на схвальні оцінки. Що націоналістичну ідеологію засуджують тільки кремлівські посіпаки або відсталі совки. Що український націоналізм в принципі не може бути джерелом деструктивних ідей…
Чим обернулося некритичне відношення до націоналістичних тез? Поступово була легитимізована ідея щодо примату національності над громадянством. Протиставлення корінних українців "зайдам" стало сприйматися як норма. Знівелювалася різниця між критикою російського керівництва і агресивними випадами проти російського етносу.
Патріотично налаштовані українці були підготовлені до сприйняття ксенофобських ідей. І бомба з годинниковим механізмом спрацювала у розпал економічної кризи, коли народу конче потрібні винуватці всіх бід.
Безстрашний борець з "москальсько-жидiвською мафією" Олег Тягнибок почав збирати щедрі електоральні урожаї, перед "Свободою" відкриваються непогані політичні перспективи.
Не дивує, що мешканці злиденної Тернопільщини пов'язують свої нещастя з недостатньою присутністю етнічних українців у владі.
Не дивує, що гасла типу "москалів на ножі" знаходять відгук у молодіжному середовищі: юнацький максималізм і буйство гормонів – страшна сила.
Не дивує навіть, що ксенофобські висловлювання дозволяють собі деякі високопоставлені українські чиновники: серед них переважають малокультурні люди, живі ілюстрації до відомого анекдоту про дзвінок у пральню і Міністерство культури.
Дивує і пригнічує інше: короткозора позиція нашої інтелігенції, яка старанно не помічала зростання ксенофобських настроїв в Україні.
Прогресивні демократи панічно боялися вилити декілька крапель води на кремлівський млин. То була штучна сліпота, породжена ідейними забобонами – сліпота Ліона Фейхтвангера, котрий не побачив сталінських репресій, і Симони де Бовуар, яка не помітила злиднів у КНР.
Українські інтелектуали спохопилися лише зараз, коли ігнорувати небезпечну тенденцію стало неможливо. Але боюся, що запізнілі заклики до толерантності вже не допоможуть. Ідеї боротьби з іноземним засиллям і особливих преференцій для титульної нації — набагато привабливіші!
Михайло Дубинянський | pravda.com.ua
26 March, 2009
Газова декларація України і ЄС: приборкання «старшого брата» і спроба знищення сітки КДБ у країнах ЄС
«Росія як постачальник газу, безумовно буде учасником модернізації та реконструкції української ГТС», -- заявила сьогодні Юлія Тимошенко. Щоб зберегти принципові положення декларації, українській владі знадобляться не тільки неабиякі дипломатичні здібності й політична воля, а й послідовна підтримка Заходу. Інакше реалізація важливого документу, який свідчить про наміри обмежити вплив РФ на енергетичний ринок України, а в перспективі – і Євросоюзу, просуватиметься з великими перепонами.
Росія щосили тисне на Україну, вимагаючи перегляду брюссельської декларації. Найсерйозніші погрози -- фінансові санкції та стягнення газових боргів, які, на думку екс-спікера Арсенія Яценюка, можуть спровокувати «початок дефолту». Володимир Путін днями нагадав, що «Нафтогаз України» у відповідності з газовими угодами 2009 року підпадає під систему штрафів, оскільки не вибрав заплановані за перший квартал обсяги газу. Російські урядовці через ЗМІ натякають також на можливе стягнення з України через міжнародний арбітраж 3 млрд доларів – ринкової вартості 11 млрд кубометрів газу, які належали «РосУкрЕнерго» і були передані у власність НАК «Нафтогаз України». Яценюк висловив припущення, що газовий «борг, який виникне», дорівнюватиме сумі кредиту, який РФ запропонувала Україні – близько 5 млрд доларів. Як заявив УНІАН Ярослав Жаліло, завідувач сектором економіки Інституту стратегічних досліджень при Президенті України, «якщо навіть Росія застосує механізми для провокування в Україні дефолту, очевидно, на рівні ЄС буде знайдено механізм, якій дозволить перекредитуватися, уникнувши такого сценарію».
В той же час, експерти в сфері ПЕК називають загрозу «газового» дефолту «залякуванням», сумніваючись в його ймовірності. «Україна не має ніяких газових боргів перед РФ», -- заявив в коментарі УНІАН Іван Діяк, радник голови правління НАК «Нафтогаз України», член Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club”. За його словами, «хоч Україна, згідно газових угод, і має платити стягнення за те, що в 1 кварталі вибрала замість 5 -- 2,5 млрд кубометрів газу, однак керівники «Газпрому» та «Нафтогазу» домовились не застосовувати санкції». Якщо «Росія порушить цю домовленість, Україна змушена буде пред’явити їй претензії в зв’язку зі зменшенням обсягів транзиту в ЄС на 11 млрд кубометрів газу за перший квартал», -- заявив Діяк. Що стосується стягнення з України 3 млрд. за 11 млрд кубометрів газу «РосУкрЕнерго», то «Україна авансом проплатила 1,7 млрд доларів», нагадав експерт. «Якщо російська сторона піде шляхом конфлікту, а не подальших домовленостей з Україною, то міжнародна спільнота розцінить це як політичний тиск, оскільки співвласником 50% акцій «РосУкрЕнерго» є «Газпром», заявив Діяк. На його думку, «це не сприятиме покращенню міжнародного авторитету РФ».
Сергій ШМАТКО:
Що ж не подобається Росії в брюссельській декларації? «Формат конференції та підписаний документ мали політичні мотиви», -- залучення України в юридичний простір ЄС в сфері енергетики, -- озвучив позицію Кремля міністр енергетики РФ Сергій Шматко. Росія також не хоче відмовлятися від мрії заволодіти українською газотранспортною системою. Російський прем’єр Володимир Путін оцінив наміри ЄС одноосібно надати кредитні ресурси, як спробу «скористатися кризовими явищами в економіці, щоб відібрати в України її ГТС». «Очевидно, у Росії були завищені очікування щодо участі в реконструкції української газотранспортної системи, -- як мінімум – бажання отримати над нею контроль», -- заявив в коментарі УНІАН Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club”. На його думку, «якби РФ хотіли позбавитися від головного болю щодо надійності експлуатації української ГТС, їхня реакція на декларацію була б іншою».
Міністерство енергетики РФ загрожує, що брюссельська декларація призведе до «необхідності масового перегляду» «довгострокових контрактів з постачання газу» в Україну. Приміром, декларація пропонує узгоджувати підходи України та ЄС до зміни принципів транзиту газу, а «це вже напряму торкається інтересів Росії та «Газпрому». Росія вважає також порушенням «газових» російсько-українських угод допущення до українських підземних сховищ нових посередників, а також зміну операторів, які займатимуться транзитом газу. Замість НАК «Нафтогаз України», з яким підписав газову угоду «Газпром», з`явиться «Укртрансгаз», а може й інші незалежні оператори ГТС. Росію також обурює, що брюссельська декларація передбачає розширення пропускної спроможності ГТС України на 60 млрд кубометрів газу на рік, що ставить під сумнів доцільність будівництва обхідних російських газопроводів, -- «Південного» та «Північного потоків».
Олександр Тодійчук:
«Для перегляду газових угод немає причин, оскільки їхня зміна можлива з обоюдної згоди», -- наголосив Діяк. Він нагадав, що відділення «Укртрансгазу» від НАК «Нафтогаз України» вже відбулося, причому за рекомендацією Європи, -- це дочірнє підприємство Нафтогазу зі своїм балансом». Експерти вважають, що РФ змушена буде погодитися й з іншими положеннями декларації, які нині ставить під сумнів, оскільки вони базуються на ринкових принципах організації, а також нормах міжнародного законодавства. Це стосується і доступу до підземних сховищ нових посередників, і до труби -- нових операторів. На думку Тодійчука, виконувати брюссельську декларацію щодо реструктуризації НАК «Нафтогаз України» заважатиме «не стільки Росія, скільки власні українські проблеми». Приміром, «важко буде звільнити «Укртрансгаз» від хвоста фінансових зобов’язань, які накопичилися в непрозорій системі «Нафтогазу України». На думку Тодійчука, проблема по загальному оздоровленню НАК «Нафтогаз» впиратиметься в «групи по інтересах, які підживлюються за рахунок непрозорих фінансових потоків».
В той же час, «без згоди Росії некоректно було вносити в декларацію пункт про збільшення потужності ГТС України на 60 млрд кубометрів, оскільки без підтримки російської сторони це будівництво не має сенсу», -- вважає Тодійчук. «Росії нема чого ображатися, -- ЄС після цьогорічної газової кризи не підтримуватиме будівництво обхідних газопроводів, оскільки росіяни використовують свій енергетичний ресурс як політичну зброю», -- констатував Діяк. Він також нагадав, що «під час фінансової кризи ЄС ні за яких умов не дасть на газопроводи більше $30 млрд доларів». В той же час, експерти вважають, що Росія має бути долучена до реконструкції ГТС України, щоб зняти зайву політичну напругу навколо декларації. Російська участь може мати форму вкладення коштів в будівництво додаткових трубопроводів на території України з подальшим збільшенням обсягів прокачування газу. Не виключено також вкладення російських інвестицій в реконструювання магістральної ГТС, однак при умові, що Росія не зможе претендувати на право власності або контроль в будь якій формі над цією системою. В брюссельській декларації зафіксована відмова від таких прав з боку ЄС.
Сьогодні очевидно, що брюссельська декларація – удар по російській енергетичній стратегії до 2020 року, у відповідності з якою політичний вплив Росії мав підживлюватися її енергетичними ресурсами. Добитися відміни декларації Росія навряд чи зможе, -- її підписали такі авторитети як Європейський банк, ЄБРР, Світовий банк, Європейська комісія. Оскільки політика залякування – на кшталт газової кризи початку 2009 року, -- довела свою неефективність, то російським політикам прийдеться шукати інші шляхи побудови своїх стосунків з Україною та ЄС. Хоча, не виключено, що «старший брат» ще раз спробує скористатися старим звичним сценарієм.
Світлана Степаненко | unian.net
Росія щосили тисне на Україну, вимагаючи перегляду брюссельської декларації. Найсерйозніші погрози -- фінансові санкції та стягнення газових боргів, які, на думку екс-спікера Арсенія Яценюка, можуть спровокувати «початок дефолту». Володимир Путін днями нагадав, що «Нафтогаз України» у відповідності з газовими угодами 2009 року підпадає під систему штрафів, оскільки не вибрав заплановані за перший квартал обсяги газу. Російські урядовці через ЗМІ натякають також на можливе стягнення з України через міжнародний арбітраж 3 млрд доларів – ринкової вартості 11 млрд кубометрів газу, які належали «РосУкрЕнерго» і були передані у власність НАК «Нафтогаз України». Яценюк висловив припущення, що газовий «борг, який виникне», дорівнюватиме сумі кредиту, який РФ запропонувала Україні – близько 5 млрд доларів. Як заявив УНІАН Ярослав Жаліло, завідувач сектором економіки Інституту стратегічних досліджень при Президенті України, «якщо навіть Росія застосує механізми для провокування в Україні дефолту, очевидно, на рівні ЄС буде знайдено механізм, якій дозволить перекредитуватися, уникнувши такого сценарію».
В той же час, експерти в сфері ПЕК називають загрозу «газового» дефолту «залякуванням», сумніваючись в його ймовірності. «Україна не має ніяких газових боргів перед РФ», -- заявив в коментарі УНІАН Іван Діяк, радник голови правління НАК «Нафтогаз України», член Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club”. За його словами, «хоч Україна, згідно газових угод, і має платити стягнення за те, що в 1 кварталі вибрала замість 5 -- 2,5 млрд кубометрів газу, однак керівники «Газпрому» та «Нафтогазу» домовились не застосовувати санкції». Якщо «Росія порушить цю домовленість, Україна змушена буде пред’явити їй претензії в зв’язку зі зменшенням обсягів транзиту в ЄС на 11 млрд кубометрів газу за перший квартал», -- заявив Діяк. Що стосується стягнення з України 3 млрд. за 11 млрд кубометрів газу «РосУкрЕнерго», то «Україна авансом проплатила 1,7 млрд доларів», нагадав експерт. «Якщо російська сторона піде шляхом конфлікту, а не подальших домовленостей з Україною, то міжнародна спільнота розцінить це як політичний тиск, оскільки співвласником 50% акцій «РосУкрЕнерго» є «Газпром», заявив Діяк. На його думку, «це не сприятиме покращенню міжнародного авторитету РФ».
Сергій ШМАТКО:
Що ж не подобається Росії в брюссельській декларації? «Формат конференції та підписаний документ мали політичні мотиви», -- залучення України в юридичний простір ЄС в сфері енергетики, -- озвучив позицію Кремля міністр енергетики РФ Сергій Шматко. Росія також не хоче відмовлятися від мрії заволодіти українською газотранспортною системою. Російський прем’єр Володимир Путін оцінив наміри ЄС одноосібно надати кредитні ресурси, як спробу «скористатися кризовими явищами в економіці, щоб відібрати в України її ГТС». «Очевидно, у Росії були завищені очікування щодо участі в реконструкції української газотранспортної системи, -- як мінімум – бажання отримати над нею контроль», -- заявив в коментарі УНІАН Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club”. На його думку, «якби РФ хотіли позбавитися від головного болю щодо надійності експлуатації української ГТС, їхня реакція на декларацію була б іншою».
Міністерство енергетики РФ загрожує, що брюссельська декларація призведе до «необхідності масового перегляду» «довгострокових контрактів з постачання газу» в Україну. Приміром, декларація пропонує узгоджувати підходи України та ЄС до зміни принципів транзиту газу, а «це вже напряму торкається інтересів Росії та «Газпрому». Росія вважає також порушенням «газових» російсько-українських угод допущення до українських підземних сховищ нових посередників, а також зміну операторів, які займатимуться транзитом газу. Замість НАК «Нафтогаз України», з яким підписав газову угоду «Газпром», з`явиться «Укртрансгаз», а може й інші незалежні оператори ГТС. Росію також обурює, що брюссельська декларація передбачає розширення пропускної спроможності ГТС України на 60 млрд кубометрів газу на рік, що ставить під сумнів доцільність будівництва обхідних російських газопроводів, -- «Південного» та «Північного потоків».
Олександр Тодійчук:
«Для перегляду газових угод немає причин, оскільки їхня зміна можлива з обоюдної згоди», -- наголосив Діяк. Він нагадав, що відділення «Укртрансгазу» від НАК «Нафтогаз України» вже відбулося, причому за рекомендацією Європи, -- це дочірнє підприємство Нафтогазу зі своїм балансом». Експерти вважають, що РФ змушена буде погодитися й з іншими положеннями декларації, які нині ставить під сумнів, оскільки вони базуються на ринкових принципах організації, а також нормах міжнародного законодавства. Це стосується і доступу до підземних сховищ нових посередників, і до труби -- нових операторів. На думку Тодійчука, виконувати брюссельську декларацію щодо реструктуризації НАК «Нафтогаз України» заважатиме «не стільки Росія, скільки власні українські проблеми». Приміром, «важко буде звільнити «Укртрансгаз» від хвоста фінансових зобов’язань, які накопичилися в непрозорій системі «Нафтогазу України». На думку Тодійчука, проблема по загальному оздоровленню НАК «Нафтогаз» впиратиметься в «групи по інтересах, які підживлюються за рахунок непрозорих фінансових потоків».
В той же час, «без згоди Росії некоректно було вносити в декларацію пункт про збільшення потужності ГТС України на 60 млрд кубометрів, оскільки без підтримки російської сторони це будівництво не має сенсу», -- вважає Тодійчук. «Росії нема чого ображатися, -- ЄС після цьогорічної газової кризи не підтримуватиме будівництво обхідних газопроводів, оскільки росіяни використовують свій енергетичний ресурс як політичну зброю», -- констатував Діяк. Він також нагадав, що «під час фінансової кризи ЄС ні за яких умов не дасть на газопроводи більше $30 млрд доларів». В той же час, експерти вважають, що Росія має бути долучена до реконструкції ГТС України, щоб зняти зайву політичну напругу навколо декларації. Російська участь може мати форму вкладення коштів в будівництво додаткових трубопроводів на території України з подальшим збільшенням обсягів прокачування газу. Не виключено також вкладення російських інвестицій в реконструювання магістральної ГТС, однак при умові, що Росія не зможе претендувати на право власності або контроль в будь якій формі над цією системою. В брюссельській декларації зафіксована відмова від таких прав з боку ЄС.
Сьогодні очевидно, що брюссельська декларація – удар по російській енергетичній стратегії до 2020 року, у відповідності з якою політичний вплив Росії мав підживлюватися її енергетичними ресурсами. Добитися відміни декларації Росія навряд чи зможе, -- її підписали такі авторитети як Європейський банк, ЄБРР, Світовий банк, Європейська комісія. Оскільки політика залякування – на кшталт газової кризи початку 2009 року, -- довела свою неефективність, то російським політикам прийдеться шукати інші шляхи побудови своїх стосунків з Україною та ЄС. Хоча, не виключено, що «старший брат» ще раз спробує скористатися старим звичним сценарієм.
Світлана Степаненко | unian.net
Три мільярди гривень від українських гастарбайтерів? Хай уряд наставляє ширше кишені!
УНІАН вже висловлювався на тему ілюзій українського уряду, що наші гастарбайтери за кордоном готові разюче переглянути свою ментальність і наввипередки кинуться наповнювати бюджет Пенсійного Фонду.
І ось відповідна урядова постанова – №236 від 5 березня 2009 року – нарешті оприлюднена. За символічним збігом обставин, на шпальті офіційного урядового видання вона надрукована поруч з іншою Постановою, що затвердила бюджет Пенсійного Фонду на 2009 рік.
Тож зручно перебігати очима з одного документа на інший, щоби оцінити реалістичність як гастарбайтерської ініціативи, так і власне кошторису ПФ.
Постанова про залучення до ПФ внесків громадян України, котрі працюють за межами України, витримана у рекомендаційному стилі: змусити платити вас, громадяни співвітчизники, не можемо, тож, можливо, зголоситеся самі, якщо бажаєте на схилі літ отримувати дещицю від держави.
Отже, що пропонується нашим заробітчанам? Пропонуться обирати між чотирма розмірами рекомендованих внесків на загальнообов`язкове пенсійне страхування: базовий – 845 гривень, підвищений – 1 690 гривень і максимальний – 3 530 гривень. Як саме обраховані ці цифри, залишається незрозумілим. Гіпотеза, що найбільш заслуговує на увагу? – 845 гривень становлять зручні для обрахунку 100 доларів.
Більш зрозумілою є інша наполеглива рекомендація (вона ж – четвертий розмір пропонованої ставки). Заробітчанам нагадують, що для зарахування сплачених внесків у пенсійний стаж, необхідно, щоб єдиний податок становив 500 гривень. Оскільки з єдиного (фіксованого) податку до ПФ переказується 42 відсотки, то з 500 гривень до ПФ саме і надійде 210 гривень. 210 гривень насьогодні і є мінімальним пенсійним внеском, який визначається як добуток мінімальної зарплати (605 грн) на ставку нарахувань (33,2 відсотки).
А далі у Постанові починаються перли, які потішать нашого цвіту про усьому світу – від Неаполя до Брно. Є апріорі зрозумілим: якщо особа реєструється у якості приватного підприємця і подає копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, інформація про неї автоматично потрапляє у базу даних органів стягнення. Однак 236-та Постанова з лише її авторам зрозумілих причин наголошує, що обмін інформацією «про фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межамии України та сплачують єдиний податок» здійснюється між Державною податковою адміністрацією та Пенсійним Фондом у порядку, що визначається – задумайтеся на мить! – «окремими протоколами обміну». Українські телеканали вже показали репортажі із галицьких сіл, де місцева податкова інспекція примушує голів сільрад заповнювати довідки про земляків, котрі перебувають за кордоном, а голови при цьому чимдуж опираються. Тож саме лише наголошування (за інших обставин – абсолютно безболісне) на тому, що персональним даним заробітчанина надаватиметься особлива увага у вигляді «окремих протоколів», здатне позбавити інтересу до цієї пенсійної авантюри не одну тисячу гастарбайтерів.
Реакція заробітчан на цю пропозицію довго не примусила себе чекати – в їх середовищі шириться чутка, що відтепер всі їх перекази через Вестерн Юніон та інші джерела моніторяться, тож багато хто не поспішає телеграфувати кошти додому, натомість передаючи їх з оказією. В свою чергу, знаючи про це, митники виявляють пропорційно підвищений інтерес до відповідних бусиків на кордоні.
Далі – більше. Автори постанови вважають за необхідне повідомити, що дохід понад 500 тисяч гривень для особи, котра працює за кордоном, оподатковуватиметься за ставкою 15 відсотків. Отже, мається на увазі, що наші гастрабайтери не просто погодяться сплачувати єдиний податок, але ще й будуть настільки сумлінними, що декларуватимуть свої доходи, отримані за кордоном. Не зрозуміло, що дає державі таку впевненість. Однак при цьому чомусь не береться до уваги стаття 1.20.1 Закону про оподаткування доходів фізичних осіб, згідно якої резидентом, доходи якогоякої підлягають оподаткуванню в Україні, вважається особа, яка «перебуває в Україні не менше 183 днів» протягом податкового року. Оскільки заробітчани а) отримують доходи поза межами України і б) у своїй більшості перебувають на батьківщині протягом року менше, аніж 183 дні, запитується: з якого дива вони декларуватимуть тут свої доходи? Звісно, якщо тільки вони на повному серйозі не вважають, що саме зараз, в час коли світова економічна криза чорним крилом накрила Україну, своїми добровільними податками вони порятують державу, яка так і не спромоглася забезпечити їм умов, щоб прогодувати сім`ї.
236-та постанова – загалом незвичайна. Якщо більшість урядових постанов вишколені сухою мовою канцеляризму, то, здається, 236-ї не торкалося перо ані чиновників Мінфіну, ані Мінпраці, не кажучи про про Мін`юст. І цифри, і стиль, складається непохитне враження, взяті зі стелі іншої установи. Часом не Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва?
Саме час перевести погляд на бюджет Пенсійного Фонду. Цього року за статтею «обов`язкові внески від платників, що обрали спрощену систему оподаткування» очікуються надходження у сумі 3 млрд 933 млн грн. Враховуючи, що 2008-року від «спрощенців» надійшло близько мільярда гривень, і цього року більше мільярда не надійде, можна зробити висновок, що уряд очікує від наших гастарбайтерів чи не три мільярди гривень.
Швидше український ВВП буде цьогоріч в плюсах, аніж заробітчани-українці поділяться з державою трьома мільярдами гривень.
Станіслав Голубенко | unian.net
І ось відповідна урядова постанова – №236 від 5 березня 2009 року – нарешті оприлюднена. За символічним збігом обставин, на шпальті офіційного урядового видання вона надрукована поруч з іншою Постановою, що затвердила бюджет Пенсійного Фонду на 2009 рік.
Тож зручно перебігати очима з одного документа на інший, щоби оцінити реалістичність як гастарбайтерської ініціативи, так і власне кошторису ПФ.
Постанова про залучення до ПФ внесків громадян України, котрі працюють за межами України, витримана у рекомендаційному стилі: змусити платити вас, громадяни співвітчизники, не можемо, тож, можливо, зголоситеся самі, якщо бажаєте на схилі літ отримувати дещицю від держави.
Отже, що пропонується нашим заробітчанам? Пропонуться обирати між чотирма розмірами рекомендованих внесків на загальнообов`язкове пенсійне страхування: базовий – 845 гривень, підвищений – 1 690 гривень і максимальний – 3 530 гривень. Як саме обраховані ці цифри, залишається незрозумілим. Гіпотеза, що найбільш заслуговує на увагу? – 845 гривень становлять зручні для обрахунку 100 доларів.
Більш зрозумілою є інша наполеглива рекомендація (вона ж – четвертий розмір пропонованої ставки). Заробітчанам нагадують, що для зарахування сплачених внесків у пенсійний стаж, необхідно, щоб єдиний податок становив 500 гривень. Оскільки з єдиного (фіксованого) податку до ПФ переказується 42 відсотки, то з 500 гривень до ПФ саме і надійде 210 гривень. 210 гривень насьогодні і є мінімальним пенсійним внеском, який визначається як добуток мінімальної зарплати (605 грн) на ставку нарахувань (33,2 відсотки).
А далі у Постанові починаються перли, які потішать нашого цвіту про усьому світу – від Неаполя до Брно. Є апріорі зрозумілим: якщо особа реєструється у якості приватного підприємця і подає копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, інформація про неї автоматично потрапляє у базу даних органів стягнення. Однак 236-та Постанова з лише її авторам зрозумілих причин наголошує, що обмін інформацією «про фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межамии України та сплачують єдиний податок» здійснюється між Державною податковою адміністрацією та Пенсійним Фондом у порядку, що визначається – задумайтеся на мить! – «окремими протоколами обміну». Українські телеканали вже показали репортажі із галицьких сіл, де місцева податкова інспекція примушує голів сільрад заповнювати довідки про земляків, котрі перебувають за кордоном, а голови при цьому чимдуж опираються. Тож саме лише наголошування (за інших обставин – абсолютно безболісне) на тому, що персональним даним заробітчанина надаватиметься особлива увага у вигляді «окремих протоколів», здатне позбавити інтересу до цієї пенсійної авантюри не одну тисячу гастарбайтерів.
Реакція заробітчан на цю пропозицію довго не примусила себе чекати – в їх середовищі шириться чутка, що відтепер всі їх перекази через Вестерн Юніон та інші джерела моніторяться, тож багато хто не поспішає телеграфувати кошти додому, натомість передаючи їх з оказією. В свою чергу, знаючи про це, митники виявляють пропорційно підвищений інтерес до відповідних бусиків на кордоні.
Далі – більше. Автори постанови вважають за необхідне повідомити, що дохід понад 500 тисяч гривень для особи, котра працює за кордоном, оподатковуватиметься за ставкою 15 відсотків. Отже, мається на увазі, що наші гастрабайтери не просто погодяться сплачувати єдиний податок, але ще й будуть настільки сумлінними, що декларуватимуть свої доходи, отримані за кордоном. Не зрозуміло, що дає державі таку впевненість. Однак при цьому чомусь не береться до уваги стаття 1.20.1 Закону про оподаткування доходів фізичних осіб, згідно якої резидентом, доходи якогоякої підлягають оподаткуванню в Україні, вважається особа, яка «перебуває в Україні не менше 183 днів» протягом податкового року. Оскільки заробітчани а) отримують доходи поза межами України і б) у своїй більшості перебувають на батьківщині протягом року менше, аніж 183 дні, запитується: з якого дива вони декларуватимуть тут свої доходи? Звісно, якщо тільки вони на повному серйозі не вважають, що саме зараз, в час коли світова економічна криза чорним крилом накрила Україну, своїми добровільними податками вони порятують державу, яка так і не спромоглася забезпечити їм умов, щоб прогодувати сім`ї.
236-та постанова – загалом незвичайна. Якщо більшість урядових постанов вишколені сухою мовою канцеляризму, то, здається, 236-ї не торкалося перо ані чиновників Мінфіну, ані Мінпраці, не кажучи про про Мін`юст. І цифри, і стиль, складається непохитне враження, взяті зі стелі іншої установи. Часом не Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва?
Саме час перевести погляд на бюджет Пенсійного Фонду. Цього року за статтею «обов`язкові внески від платників, що обрали спрощену систему оподаткування» очікуються надходження у сумі 3 млрд 933 млн грн. Враховуючи, що 2008-року від «спрощенців» надійшло близько мільярда гривень, і цього року більше мільярда не надійде, можна зробити висновок, що уряд очікує від наших гастарбайтерів чи не три мільярди гривень.
Швидше український ВВП буде цьогоріч в плюсах, аніж заробітчани-українці поділяться з державою трьома мільярдами гривень.
Станіслав Голубенко | unian.net
25 March, 2009
Для візи в ЄС тепер треба здавати відбитки пальців
Європейський парламент затвердив нові біометричні параметри, які будуть використовуватися у візах, що видаватимуться країнами ЄС.
Серед іншого, для видачі віз буде потрібно надати цифрове фото і відбитки десяти пальців, повідомляє "Інтерфакс-Україна" із посиланням на агентство ЕФЕ.
Використання нових біометричних даних у візах дозволить "з абсолютною точністю" перевіряти особистість громадян, які одержують візи.
pravda.com.ua
Серед іншого, для видачі віз буде потрібно надати цифрове фото і відбитки десяти пальців, повідомляє "Інтерфакс-Україна" із посиланням на агентство ЕФЕ.
Використання нових біометричних даних у візах дозволить "з абсолютною точністю" перевіряти особистість громадян, які одержують візи.
pravda.com.ua
Візи не заважають їздити українцям до Чехії – президент Клаус
Офіційна церемонія зустрічі Віктора Ющенка з дружиною у Празькому Граді, 24 березня 2009 р.
24.03.2009
Прага – Віктор Ющенко у вівторок вперше приїхав до Чеської Республіки з державним дводенним візитом як Президент України. Візит припав на бурхливий момент для чеської політики – парламент висловив недовіру уряду Мірека Топаланека, і тепер він має подати у відставку. Чехія, яка нині головує у Євросоюзі, обіцяє й далі підтримувати євроінтеграційні прагнення України. Але з конкретними побажаннями українських лідерів не все так просто.
Напередодні візиту Віктора Ющенка до Праги на Банковій називали важливим завданням Президента домогтися, щоб Чехія підтримала лібералізацію візового режиму з Україною. І в найближчій перспективі скасувала оплату за візи. Але президент Чехії Вацлав Клаус дав зрозуміти, що Чехія буде діяти спільно з іншими державами Євросоюзу.«Чехія є невід’ємною частиною Європейського Союзу і не може мати окремої візової політики. Ми дуже цінуємо велику кількість українців, які живуть і працюють у нашій країні. І я вірю, що візова політика не є гальмом у цьому питанні», – заявив Вацлав Клаус на спільній прес-конференції з українським лідером.
Водночас президент Чеської Республіки наголосив, що він усіляко підтримує прагнення України до європейської інтеграції.
На початку травня у Празі має відбутися саміт Євросоюзу, де мають офіційно започаткувати програму «Східного партнерства», в якій візьме участь Україна та ще п’ятеро сусідів ЄС.
Віктор Ющенко вважає, що ця ініціатива «не є зайвою», але водночас каже, що для України «Східне партнерство» не може бути альтернативою повноправній участі в Євросоюзі.
«Ми не хочемо, щоб діалог інтегрування України був замінений іншою формулою, яка не ставить за мету українське членство в майбутньому Європейському Союзі», – заявив Президент України.
Чеських журналістів, у першу чергу, цікавило, що Україна робить для того, щоб газова криза, яка розгорілася між Києвом і Москвою на початку року, не повторилася знову. Віктор Ющенко розповів про підсумки конференції з модернізації української газотранспортної системи, яка відбулася у Брюсселі 23 березня. Але не згадував про останні різкі заяви Росії, яка назвала спільний газовий план України-ЄС «непрофесійним».
Торгівля між Чехією і Україною йде жваво
Оглядач провідної чеської економічної газети «Господарські новини» Онджей Соукуп у розмові з Радіо Свобода підтвердив, що торгівля між державами справді йде жваво, незважаючи на світову економічну кризу. Але і тут є невикористаний потенціал.
«У Торговельній палаті Чехії я чув нарікання на непрозорі вимоги до підприємців в Україні. Це стосується і загальнодержавного, і регіонального рівня. Особливо менші чеські фірми часто не знають, із ким в Україні треба вирішувати питання. Також, коли виникають господарські суперечки, то їх важко або навіть неможливо вирішити у судах. Тому чеські підприємці хотіли б бачити стабільніший і прозоріший підприємницький клімат в Україні», – зазначає Онджей Соукуп.
Україна перевозитиме чеських вояків за внутрішніми цінами
Спільної зустрічі Президента України з чеським прем’єром так і не відбулося. Чеський прем’єр чекав, чи парламент підтримає його уряд, чи ні. Тому Мірек Тополанек скасував переговори з Віктором Ющенком.
Щоправда, це ж голосування не завадило віце-прем’єру чеського уряду і водночас міністру оборони Чехії Власті Паркановій підписати угоду з Україною про стратегічні авіаперевезення. Від України в присутності обох президентів підпис під документом поставив міністр оборони Юрій Єхануров.
За цією угодою, Україна дасть змогу чеській армії за гроші використовувати свої літаки. Як повідомили Радіо Свобода у прес-службі чеського оборонного відомства, сума оплати не може бути вищою, ніж порівняльна вартість таких перевезень для українського війська.
Такий проект чехам запропонувала сама Україна у квітні 2008 року.
Візит Ющенка не може стати проривом – колишній чеський посол
Колишній посол Чехії в Києві Павел Маша у розмові з Радіо Свобода зауважив, що Україна останнім часом мало цікавить чеську політичну еліту. Інтерес до неї виникає хіба що під час криз, таких як газова. На думку Маші, про це свідчить і той факт, що прем’єр Чехії Тополанек дуже обережно ставився до українсько-російсько газового конфлікту і постійно наголошував, що Чехія не може виступати на боці однієї зі сторін.
«Від нинішнього візиту Президента України до Чехії не можна очікувати вагомого поступу. Якщо Ющенко думає, що зможе домогтися особливого місця для України у «Східному партнерстві» ЄС, то це завищені амбіції. Прага цього не буде підтримувати», – вважає колишній чеський посол у Києві.
За оцінкою Павла Маші, у політичних колах Чехії панує скепсис і розчарування тим, що Україна не може розв’язати свої внутрішні проблеми. Винятком хіба що є міністерство закордонних справ на чолі з Карлом Шварценберґом, яке тепліше ставиться до офіційного Києва, вважає чеський оглядач.
(Прага – Київ) | radiosvoboda.org
Ющенко подякував мерові Праги
Президент України Віктор ЮЩЕНКО подякував меру Праги Павлу БЕМУ за підтримку української громади.
Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, про це йшлося на зустрічі В.ЮЩЕНКА і П.БЕМА у Празькій Ратуші. У зустрічі також взяла участь дружина Президента Катерина ЮЩЕНКО.
Дякуючи меру за гостинність, В.ЮЩЕНКО особливо відзначив традиційно глибокі історичні зв`язки України та столиці Чеської Республіки. У цьому контексті він нагадав, що в XX столітті саме у Празі знайшли захист десятки тисяч українських патріотів, які залишили Батьківщину після окупації Української Народної Республіки в 1921 році. «Саме Прага, а згодом і Подєбради стали осередками нашої національної мислі. Тут діяв Український Вільний Університет. Тут жили видатні державні діячі України, серед яких - Президент Карпатської України отець Августин Волошин», - сказав В.ЮЩЕНКО, висловивши переконання, що наші країни знайдуть спосіб вшанування цього імені в Празі.
«З Прагою пов`язані імена видатних будителів України - поетів Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича, Юрія Липи, Олени Теліги. Прага для нас - це легенда і символ. Це - справді колиска нашої свободи, про що не раз було сказано нашими відомими дипломатами і діячами культури», - додав Президент.
В.ЮЩЕНКО особливо подякував мерові Праги за щире ставлення до України, українства і нашої багатолітньої присутності у житті чеського народу. «Дуже хочу вірити, що й надалі посеред Ваших напружених обов`язків знаходитиметься час для уваги до нашої громади і нашої національної справи у Вашому місті», - сказав він, висловивши зокрема сподівання, що пам`ятний знак буде встановлений до будинку, де розташовувалося перше Українське посольство у Чеській Республіці на чолі з Максимом Славінським.
«Для нас вельми важливо гідно облаштувати всі українські поховання у Празі», - підкреслив В.ЮЩЕНКО, додавши, що на міському Ольшанському цвинтарі поховані видатний український поет Олександр Олесь, багато державних і громадських діячів України.
Він окремо нагадав, що у всесвітньовідомій Слов`янській бібліотеці Праги міститься колосальне зібрання україністики. «Дослідження її фондів обіцяє безцінні відкриття і знахідки, важливі як для України, так і для Чехії», - переконаний В.ЮЩЕНКО.
«У цьому дуже розраховую і покладаюся на Вашу підтримку та особистий інтерес, пане мере. Дякую Вам за підтримку нашої громади у Празі і вірю, що Ваш зв`язок з нашими земляками буде постійним і діяльним», - сказав він.
Президент наголосив, що співпраця з Прагою завжди викликала значний інтерес ділових і громадських кіл провідних міст України: Києва, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Харкова. «Ми любимо Прагу, шануємо Прагу і завжди бачимо її як визначне світове місто, що є вічним другом України, - сказав він. - Українська держава буде вдячна Вам за кожну допомогу і втілену нами спільно добру справу».
Президент отримав від мера Праги символічний Ключ від міста, розписався в Книзі Почесних гостей. Президентське подружжя оглянуло історичну будівлю міської Ратуші та вежу.
unian.net
Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, про це йшлося на зустрічі В.ЮЩЕНКА і П.БЕМА у Празькій Ратуші. У зустрічі також взяла участь дружина Президента Катерина ЮЩЕНКО.
Дякуючи меру за гостинність, В.ЮЩЕНКО особливо відзначив традиційно глибокі історичні зв`язки України та столиці Чеської Республіки. У цьому контексті він нагадав, що в XX столітті саме у Празі знайшли захист десятки тисяч українських патріотів, які залишили Батьківщину після окупації Української Народної Республіки в 1921 році. «Саме Прага, а згодом і Подєбради стали осередками нашої національної мислі. Тут діяв Український Вільний Університет. Тут жили видатні державні діячі України, серед яких - Президент Карпатської України отець Августин Волошин», - сказав В.ЮЩЕНКО, висловивши переконання, що наші країни знайдуть спосіб вшанування цього імені в Празі.
«З Прагою пов`язані імена видатних будителів України - поетів Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича, Юрія Липи, Олени Теліги. Прага для нас - це легенда і символ. Це - справді колиска нашої свободи, про що не раз було сказано нашими відомими дипломатами і діячами культури», - додав Президент.
В.ЮЩЕНКО особливо подякував мерові Праги за щире ставлення до України, українства і нашої багатолітньої присутності у житті чеського народу. «Дуже хочу вірити, що й надалі посеред Ваших напружених обов`язків знаходитиметься час для уваги до нашої громади і нашої національної справи у Вашому місті», - сказав він, висловивши зокрема сподівання, що пам`ятний знак буде встановлений до будинку, де розташовувалося перше Українське посольство у Чеській Республіці на чолі з Максимом Славінським.
«Для нас вельми важливо гідно облаштувати всі українські поховання у Празі», - підкреслив В.ЮЩЕНКО, додавши, що на міському Ольшанському цвинтарі поховані видатний український поет Олександр Олесь, багато державних і громадських діячів України.
Він окремо нагадав, що у всесвітньовідомій Слов`янській бібліотеці Праги міститься колосальне зібрання україністики. «Дослідження її фондів обіцяє безцінні відкриття і знахідки, важливі як для України, так і для Чехії», - переконаний В.ЮЩЕНКО.
«У цьому дуже розраховую і покладаюся на Вашу підтримку та особистий інтерес, пане мере. Дякую Вам за підтримку нашої громади у Празі і вірю, що Ваш зв`язок з нашими земляками буде постійним і діяльним», - сказав він.
Президент наголосив, що співпраця з Прагою завжди викликала значний інтерес ділових і громадських кіл провідних міст України: Києва, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Одеси, Харкова. «Ми любимо Прагу, шануємо Прагу і завжди бачимо її як визначне світове місто, що є вічним другом України, - сказав він. - Українська держава буде вдячна Вам за кожну допомогу і втілену нами спільно добру справу».
Президент отримав від мера Праги символічний Ключ від міста, розписався в Книзі Почесних гостей. Президентське подружжя оглянуло історичну будівлю міської Ратуші та вежу.
unian.net
Subscribe to:
Posts (Atom)