Серед пріоритетів зовнішньої політики України відносини з Європейським Союзом займають ключове місце, пише у колонці для Корреспондент.net перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Володимир Огризко.
Попри намагання представників деяких політичних сил поставити цю тезу під сумнів, значення євроінтеграційного руху для реалізації національних інтересів України постійно зростає. За сучасних умов, коли зміни, спричинені глобалізацією, призводять до загострення конкуренції і зростання взаємної залежності країн, участь в успішних міжнародних інтеграційних проектах є запорукою збереження та реалізації власної державності.
Європейський Союз протягом більш як 50 років свого існування довів і продовжує доводити свою ефективність у ролі економічного та політичного інтеграційного утворення. Яскравим прикладом цього є успішний рух країн єврозони у напрямку подолання всесвітньої фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. Нещодавно Європейський Союз подолав серйозну і затяжну інституційну кризу, завершивши процес ратифікації Лісабонської угоди і відкривши нову сторінку у своєму розвитку, зокрема, як глобального актора на світовій міжнародній арені. Напередодні саміту Україна – ЄС, що відбуватиметься 4 грудня 2009 р. у Києві, є сенс детальніше зупинитися на здобутках та проблемах наших двосторонніх відносин. Ключовими моментами тут є необхідність проведення в Україні внутрішньополітичної реформи з метою забезпечення незворотності процесу демократичного розвитку та відновлення керованості держави (проект нової Конституції України), стан переговорного процесу щодо Угоди про асоціацію з ЄС, безпекова складова інтеграційного руху України до ЄС за умов, коли виклики та загрози безпеці мають транскордонний характер.
Пріоритетність наших взаємин з ЄС однаково зумовлена як прагматичними, так і ціннісними факторами. Європейський Союз є найбільшим сусідом України: об’єднує 27 країн-членів з населенням понад 550 млн. осіб, а довжина нашого спільного з ЄС кордону сягає 1400 км. На ЄС припадає 32 % зовнішньоторговельного обороту України. Закономірно, що відносини України з ЄС мають багатовимірний характер і розгортаються в економічній, політичній, енергетичній, гуманітарній, інформаційній площинах, площині безпеки, що ставить на порядок денний у відносинах численні, суто практичні питання взаємовигідного співробітництва. Водночас, для України відносини з ЄС - це, насамперед, питання цивілізаційного і ціннісного вибору. Мета майбутнього приєднання до ЄС для України означає повернення до європейської цивілізації, остаточне позбавлення радянського минулого та розвиток власної культурно-історичної ідентичності. Події 2004-2005 рр. переконливо довели, що українське суспільство готове сприймати європейські демократичні цінності як власну внутрішню потребу і чинник історичного розвитку.
Специфіка європейської інтеграції України полягає в тому, що це, водночас, і зовнішньополітичний пріоритет нашої держави, і напрям здійснення внутрішніх реформ. Обидві складові взаємно пов’язані – від жодної з них неможливо відмовитися без того, щоб не викривити самої суті євроінтеграційного руху України.
Україна визначилася щодо орієнтирів свого внутрішнього розвитку – і ці орієнтири тотожні до засад, на яких базується Європейський Союз: демократія, ринкова економіка і ефективне державне управління. І хоча наша країна ще далека від необхідного рівня реалізації цих ключових принципів, однак ми рухаємося в цьому напрямку. Проведення соціально-економічних реформ допоможе досягти європейських стандартів життя і праці, соціальної стабільності. У процесі наближення та інтеграції до ЄС відбувається утвердження цінностей демократичного суспільства, формування ефективної політичної системи, спроможної запобігти тенденціям авторитаризму, характерним для пострадянських суспільств. У плані зовнішньої та політики безпеки рух до європейської інтеграції уможливить входження у систему безпеки ЄС як повноправного суб’єкта задля спільної протидії загрозам національній та міжнародній безпеці. Зрештою, вступ у ЄС значною мірою сприятиме утвердженню позицій України у системі міжнародних відносин.
Звертаючись до ключових засад, на яких тримається ЄС, - демократія, ринкова економіка і ефективне державне управління, – варто зазначити, що за українських умов впровадження цих цінностей, поруч із позитивними демократичними процесами останніх років, небезпечної ваги набували й негативні тенденції, пов’язані з недостатньою ефективністю державного управління, недієздатністю парламенту, неспроможністю уряду вирішувати нагальні питання поточної політики, не кажучи вже про відсутність стратегічного планування розвитку країни.
Недолуга і непродумана конституційна реформа, яка набула чинності у 2006 р., остаточно розбалансувала систему влади в країні. Україна опинилася у стані перманентної внутрішньополітичної кризи, яка продовжується і сьогодні в умовах виборчих змагань, що ставить нас перед ризиком підриву підвалин існування держави. Така ситуація, окрім посилення внутрішньої напруги, завдає величезної шкоди міжнародному іміджу України. Зокрема, це негативно позначається і на нашому процесі переговорів з ЄС, що перебуває наразі на важливій та відповідальній стадії опрацювання майбутньої двосторонньої Угоди про асоціацію. Не буде перебільшенням стверджувати, що саме внутрішньополітичні негаразди в Україні значною мірою стоять на перешкоді успішному завершенню діалогу з ЄС.
Президент України В.Ющенко неодноразово наголошував, що без поновлення внутрішньополітичної стабільності виникає реальна загроза втрати державності. Запропонований Президентом проект закону "Про внесення змін до Конституції України", винесений на всенародне обговорення, попри окремі слушні зауваження, отримав загалом схвальну оцінку Венеціанської комісії. Її експерти зазначили про відповідність цього документа європейським конституційним та правовим стандартам.
У ситуації, коли інші політики зосередились виключно на передвиборчій боротьбі, Президент В.Ющенко закликає до кроків щодо внесення змін до Конституції, конче необхідних для відновлення нормального функціонування інститутів державного управління та забезпечення незворотності демократичних реформ. Відсутність прогресу у впровадженні конституційної та судової реформ, а також складна внутрішньополітична ситуація в Україні стримують зустрічні кроки з боку Європейського Союзу. Ефективна конституційна реформа є передумовою успішного продовження інтеграційного руху України до ЄС. Прийняття пропонованих конституційних змін безумовно сприятиме активізації діалогу з ЄС у більш практичній площині.
На сьогодні Україна та ЄС значно просунулися на шляху до прийняття Угоди про асоціацію, яка визначатиме формат наших відносин на майбутні 8 - 10 років. Деякі експерти і політики, схильні до драматизації та прагнучи загострення передвиборчої ситуації, голосно сурмлять про ледь не провал євроінтеграційної стратегії України, про те що ЄС ніколи не погодиться прийняти до своїх лав таку "проблемну", на їхній погляд, країну як наша держава. Їм можна було б відповісти словами Марка Твена: “Чутки про мою смерть сильно перебільшені”.
Попри те, що питання про можливість майбутнього вступу України у ЄС залишається на порядку денному і остаточно не вирішене, що нас безумовно непокоїть, процес інтеграції України до ЄС продовжується. У цьому напрямку здійснюються важливі конкретні кроки. До них, зокрема, слід віднести завершення багаторічної процедури вступу у СОТ, що відкрило для України перспективу переговорів з ЄС про зону вільної торгівлі.
Не менш важливим кроком на шляху європейської інтеграції нашої держави є й укладання Угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС. Попри критику щодо практичної реалізації положень цієї Угоди, вона значно полегшила процедуру отримання віз багатьом категоріям українських громадян. Сьогодні очевидно, що значимість цієї Угоди для нашої держави посилюється у контексті розширення сфери дії Шенгенської угоди на низку нових країн-членів та у зв’язку із політикою ЄС щодо зміцнення власних зовнішніх кордонів. Крім того, її прийняття зробило можливим перехід до процесу переговорів щодо подальшої лібералізації візового режиму з передбаченою ймовірністю його скасування у середньостроковій перспективі. Ми прагнули б отримати його до літа 2012 року.
Безперечним досягненням сучасного етапу взаємовідносин України з ЄС є визначення нового формату двосторонніх стосунків у рамках Угоди про Асоціацію, переговори щодо якої значно просунулися, хоча для їх остаточного завершення ще знадобиться час. Угода про Асоціацію передбачає новий, більш високий рівень політичних відносин порівняно з нині чинною Угодою про партнерство і співробітництво, оскільки вона має на меті політичну асоціацію та економічну інтеграцію України з ЄС.
Нова Угода передбачає можливість формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, активізує діалог щодо пом’якшення і скасування візового режиму, сприятиме співробітництву у сфері енергетики та з питань безпеки. Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі, що передбачає наближення регуляторного законодавства України до стандартів ЄС, сприятиме послідовному зростанню присутності України на внутрішніх ринках Євросоюзу. Незабаром буде оприлюднено Порядок денний про асоціацію між Україною та ЄС - документ, який визначає узгоджений сторонами перелік реформ в Україні на кілька років уперед. Цей документ дозволить розпочати реалізацію більшості положень Угоди про асоціацію вже зараз, тобто ще до її остаточного укладання.
Можна нагадати українським євроскептикам, що позитивний досвід переговорів з Україною щодо Угоди про асоціацію вже використано ЄС при розробці своєї політики Східного партнерства, дія якої, крім України, поширюється на Молдову, Білорусь, Грузію, Азербайджан і Вірменію. Політика Східного партнерства, затверджена у травні 2009 р., відкриває для України нові можливості секторальної економічної інтеграції з ЄС, створює передумови для значного розширення прикордонного співробітництва, а також поліпшення механізмів державного управління.
Східне партнерство доповнює двосторонній формат наших взаємин з ЄС регіональним виміром, значно розширює коло питань економіко-політичного, гуманітарного та енергетичного співробітництва. Важливо, що об’єднання країн-партнерів у межах Східного партнерства формується не стільки навколо окремої держави, скільки навколо конкретного проекту (наприклад, програма управління кордонами у рамках "Київської ініціативи").
Східне партнерство - це гнучкий інструмент розвитку багатосторонніх відносин. Його активне використання сприятиме реалізації ініціатив України по всіх напрямках, визначених так званими "чотирма платформами", до яких відносяться демократія, ефективне управління і внутрішня стабільність, економічна інтеграція та співробітництво з ЄС у певних напрямках (енергетична безпека, контакти між людьми тощо). Ця політика в цілому, за умови її грамотної імплементації, належного правового забезпечення та фінансової підтримки з боку українського уряду, спроможна істотно посилити сегментарну інтеграцію України у європейський економічний простір.
Таким чином, всупереч дії численних несприятливих чинників, які гальмують процес європейської інтеграції України (внутрішньополітична криза в Україні, затяжна інституційна криза ЄС, світова економічна криза тощо), у наших відносинах з ЄС за останні роки досягнуто значного поступу.
Звичайно, нас непокоїть невирішеність питання про європейську перспективу для України. Сьогодні внутрішня інституційна криза в ЄС добігає кінця. З набуттям чинності Лісабонською угодою та чіткими сигналами про те, що практично призупинено процес розширення ЄС буде все ж продовжено, українська сторона має підстави сподіватися, що він не обмежиться лише балканськими країнами, і європейську перспективу України буде остаточно підтверджено. Угода про асоціацію залишає відкритим шлях для подальшого поступального розвитку відносин між ЄС та Україною в інтеграційному ключі, чому сприятиме ефективність процесу реформ в Україні.
Важливе значення у розвитку відносин України та ЄС мають питання, безпосередньо пов’язані із забезпеченням міжнародної та національної безпеки. Головний сенс європейської інтеграції України у сфері безпеки полягає в тому, щоб Україна, забезпечуючи значний внесок у формування європейської безпеки, мала б відповідні і реальні гарантії для власної національної безпеки.
Новітні загрози міжнародній безпеці, такі як тероризм, енергетична залежність, глобальні зміни клімату, атаки на інформаційний простір, піратство тощо мають транскордонний характер і потребують спільних зусиль для їх подолання. Включення України у процеси формування колективної системи безпеки в Європі шляхом євроатлантичної і європейської інтеграції ефективно сприятиме виконанню завдань національної безпеки.
На сьогодні існують можливості розширення співробітництва України з ЄС у сфері врегулювання кризових та конфліктних ситуацій. Україна має значний досвід участі у спільних з ЄС миротворчих місіях, зокрема на Балканах. Водночас, залишаються ще незадіяні можливості розширення співробітництва України з ЄС у сфері врегулювання кризових та конфліктних ситуацій. Потрібно визнати, що не будучи членом ЄС, Україна не може брати участь у процесах прийняття рішень у структурах безпеки ЄС, а також не має, на відміну від країн-членів ЄС та НАТО, гарантій зовнішньополітичної безпеки з боку європейської спільноти.
Отже питання стоїть дуже гостро – або інтеграційний рух України до європейських та євроатлантичних структур, або - стагнація у вакуумі безпеки, фактично у позиції міжнародного аутсайдера. У першому випадку Україна може зберегти та зміцнити власну суб’єктність на міжнародній арені, в іншому, перебуваючи під тиском глобальної конкуренції і, водночас, перебуваючи поза межами ефективної системи колективної безпеки, ставить під загрозу свій державний суверенітет і національну безпеку. До останнього варіанту тяжіють ізоляціоністські тенденції, що, не без зовнішнього впливу, набирають силу у діяльності та програмах деяких політичних сил всередині країни.
Зокрема, поза контекстом європейської інтеграції вкрай ускладнюється вирішення ключової для України проблеми енергетичної безпеки. Починаючи з 2005 р., коли було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, Україні вдалося здійснити конкретні кроки в напрямку співробітництва з ЄС в цій сфері. Йдеться про приєднання до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, діяльності Міжвідомчої координаційної групи з питань реалізації Спільної заяви за результатами Спільної ЄС – Україна міжнародної інвестиційної конференції щодо модернізації газотранзитної системи України тощо. З іншого боку, урядом не вирішено питання подолання монополізму у енергопостачанні, забезпечення енергетичної безпеки у сфері газового транзиту та газопостачання, питання енергозбереження. Слід зрозуміти та виходити з того, що успішне виконання Брюсельського меморандуму посилить євроінтеграційні перспективи України та дозволить ослабити одну з визначальних для держави загроз національній безпеці – загрозу енергетичної залежності. Очевидно, що не знаходячи адекватної відповіді енергетичним загрозам, Україна ризикує залишитися заручником політики зовнішніх гравців та потерпатиме від внутрішніх негараздів.
Підводячи підсумки, слід констатувати, що протягом останніх років Україні вдалося зміцнити зовнішньополітичний курс, спрямований на європейську інтеграцію країни. Це відбувається завдяки посиленій увазі Президента України В.Ющенка до вирішення питань, пов’язаних з реалізацією національної євроінтеграційної стратегії. Перехідний період від тоталітаризму до демократії для України ускладнюється численними проблемами внутрішньополітичного та зовнішньополітичного ґатунку. Європейська інтеграція має сприяти їх вирішенню. Українська мрія, яку намагається втілювати у життя Президент В.Ющенко, може здійснитися лише шляхом оновлення політичної еліти та усієї системи державного управління, створення умов для розвитку дійсно державницького стратегічного мислення, побудованого на домінуванні національного інтересу, тобто формування ситуації, коли інтерес приватний або корпоративний слугує загальнодержавним потребам. Саме у ефективному і послідовному впровадженні цієї ідеї полягає таємниця успішності реалізації проекту Єдиної Європи, до якого прагне долучитися Україна. Наступний саміт Україна - ЄС знаменуватиме важливу віху на шляху до взаємного зближення та засвідчить відданість спільним цивілізаційним цінностям.
***
Володимир Огризко- перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
Ця колонка опублікована на сайті Корреспондент.net 2 грудня 2009.
Передрук колонок, опублікованих на сайті, допускається тільки після узгодження з редакцією.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою koreditor@kpmedia.ua
korespondent.net
No comments:
Post a Comment