М. Ганапольский: ”Я хочу спросить Вас, граждане Украины: ”Граждане Украины, за кого Вы? За кого Вы?!?”

В последнем телевизионном шоу «Шустер live», меня поразил эмоциональный, жёстко - искренний спич-анализ кризиса в Украине - гостя студии - известного российского журналиста Матвея ГАНАПОЛЬСКОГО (радио «Эхо Москвы»).

Расшифровку текста, который мы передаем без изменений и правок. И считаем (выступление) абсолютно адекватным сложившейся ситуации в Украине, а проще говоря, раздраю в поведении и мозгах всех граждан Украины – начиная от президента, и заканчивая журналистом, который работал над этим материалом.

“ В первую очередь, я хочу сказать, что я всех Вас очень уважаю, Вы все очень уважаемые люди, господа депутаты. Пункт второй, я, к сожалению, не вижу этой передачи по супутнику ( в Москве-ред.), так как сигнал кодированный, и то что я сейчас услышал ( в телестудии-ред.) произвело на меня огромное впечатление. Потому воспримите мои слова так не как агента Путина, ФСБ , КГБ, а как человека который родился здесь, вырос, который очень любит эту страну и который хотел, чтобы здесь было всё хорошо.... О-ох...

Вы все хотите смерти этой страны! И я обьясню, как вы это делаете. И прошу и зрителей, которые представляют здесь Украину, и граждан, которые смотрят эту немыслимо популярную передачу реально понять, что происходит...

...Сначала вы сидите в парламенте, где устраиваете бойкоты, перекрываете знаменами свои фракции, неважно какой, срываете заседания. После этого вы делаете решительные заявления – все, после этого вы все приходите сюда к Савику Шустеру, где считаете эту передачу продолжением реальной политики, хотя я Вам хочу сказать, что это обычная телевизионная передача.

В этой передаче вы делаете две вещи: вы признаетесь друг другу, что вы друг друга очень уважаете, вторая ваша фраза, что вы стремитесь к компромиссу. А после этого вы уничтожаете друг друга. Вы делаете запрещенный прием, который нигде не дозволен. Вы начинаете тут читать документы, вы начинаете здесь жонглировать цифрами, это правильне документы, это правильне цифры, но сидит 100 украинцев, которые слушают это все и смотрят на это, как на спектакль. Зачём вы это делаете? Я хочу напомнить, что Вас выбрали ровно для того, чтобы Вы в парламенте, 450 человек, не высовывая оттуда носа, сидели там днём и ночью, чтобы вы усмирили свое руководство, а если вы этого не делаете, значит Вам это выгодно. И чтобы сюда Вы приходили и обьясняли свои решения...

Вы подменяете политику политическим процессом! Вы выходите на люди и продолжаете агитацию и пропаганду перед обалдевшим, охреневшим населением, которое смотрит на это всё, и вы делаете вообще немыслимую вещь, вы делаете из него ( населения – ред.) депутатов, вы занимаетесь агитацией и пропагандой в то время, как вы должны решать вопросы. В этом учавствуют поголовно все – все партии. Это стало частью жизни. Это жириновщина, когда шоу срослось с политикой. И Савик Шустер здесь не виноват – он предоставляет Вам слово, но вы эту передачу используете в своих личных целях. Вы пытаетесь доказать населению Украины, что Вы святые. Вы не святые. Причем... ( начались аплодисменты в студии – ред.)... Не надо я про Вас тоже расскажу, Вы сейчас всё услышите...

Идем дальше. Учавствует ли в этом Президент Украины? Абсолютно. Только, что мы слышали, как Президент Украины призвал прекратить. А почему он это сделал публично? Потому, что Президент Украины тоже это делает публично. Он говорит, посмотрите, какой я крутой.

Юлия Тимошеко? Разве она пошла в кабинет Президента обсудить это, разве он перед тем, как сделать это заявление, которое, как мы понимаем на 90% обречено на провал, разве он вызвал её, чтобы вначале..., а мы знаем, что с этого начинается политика. Политика любит тишину, как и деньги. Надо было поговорить вначале, а потом делать заявления. Нет! Всё на продажу! И Тимошенко не осталась в долгу: она сказала, что может быть она...

Подключился к этому глубокоуважемый мною человек Кравчук, который сказал, что его надо убрать, потому, что он танк, который не стреляет. Я хотел бы спросить господина Кравчука, а что обозначает фраза: танк который не стреляет? Имеется ввиду, что пожёстче должен быть Президент Ющенко?

Дальше в этом... здесь в присутствии всех, выходят политики, которые предлагают нарушить Конституцию, которые предлагают Президенту уйти, при этом они прекрасно знают, что будет, когда Президент уйдет... Потому, что они мудрые люди, они прекрасно понимают, что выбирать некого, тем более сейчас... Хотя они могут сказать: “Та шо у нас немає талановитих людей?!” И всё это происходит, как я понимаю каждую неделю. И эту страну топчут, уничтожают... Я не представляю... Знаете, есть такое выражение:“Когда земля шатается можно либо ползти, либо лететь. Принято решение ползти”....

Тепер я хочу сказать о Вас (обратился к зрителям в студии- ред.). Когда правый мочил левого Вы аплодировали. Когда левый мочил правого Вы аплодировали. Когда коммунисты мочили левых и правых Вы аплодировали. Когда я сказал какую-то фразу, которая Вам понравилась, Вы аплодировали. Я хочу спросить Вас, граждан Украины: “Граждане Украины, за кого Вы? За кого Вы?!”.

Я хочу вам напомнить, что Вы выбирали депутатов, я хочу вам напомнить, что они получают зарплату, я хочу Вам напомнить, что в эту зарплату, в социальные пакеты, которые включены и которыми они все облагорожены и обеспечены, включается одна маленькая деталь: они ДОЛЖНЫ решать вопросы! Они ДОЛЖНЫ их решать!

Я ещё раз Вам на поминаю, они не должны сюда приходить и говорить:” Люди добрые, посмотрите, какой он плохой, а я хороший”. Они должны придти в Верховную Раду, они должны закрыть двери и решить вопросы. После этого выйти и доложить вам о решённых вопросах.

Но они приходят сюда и разница между ними и Вами заключается в следующем: они идут в Раду, а потом “приходят” сюда на своих персональних автомобилях, а вы сидите здесь, а после этого идете к обменным пунктам.

Я бы очень хотел, чтобы Вы поняли, что власть в стране состоит из двух частей: это собственно власть и это граждане страны, которые эту власть должны контролировать! Так вот, как они – все абсолютно – потеряли ощущение страны, так и вы потеряли ощущение своей собственной власти! И я бы очень хотел призвать и Вас, уважемые депутаты, и Президента, и уважемого премьера, и Вас – граждане Украины – заняться делом!”

Дарина МАЙОРОВА, спеціально для ”Іншого Боку” (мова оригіналу) | otherside.com.ua

МЗС підозрює Москву у спробах впливу на комісара ОБСЄ

Коментарі Міністерства закордонних справ Росії щодо гуманітарних прав українців в РФ до оприлюднення підсумків дослідження верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин можна розцінювати як спробу здійснення впливу на його позицію.

Про це заявив речник Міністерства закордонних справ України Василь Кирилич, коментуючи слова офіційного представника МЗС Росії Андрія Нестеренка.

"Змальована в коментарі офіційного представника МЗС РФ картина повної вирішеності проблеми доступу української громади Росії до отримання освіти рідною мовою не відповідає дійсності", - заявив Кирилич.

Наведені цифри та факти, за його словами, створюють "штучне враження нібито безхмарності українського національно-культурного розвитку в Росії".

"Викликає здивування позиція російської сторони з питання доцільності відкриття середньоосвітньої школи з повним циклом викладання українською мовою", - заявив Кирилич.

Він нагадав, що українці становлять другу за чисельністю національну меншину в Російській Федерації.

"Що не тільки дозволяє, але й зобов'язує українську сторону у переговорах з російськими партнерами виходити з міжнародно визнаного принципу повної взаємності при обговоренні даної проблематики та відкидати будь-які претензії на "особливість" питання доступу до навчання російською мовою на українській території", - заявив дипломат.

Кирилич нагадав, що стан забезпечення культурно-освітніх прав українців у РФ і росіян в Україні досліджувався в обох країнах в березні-квітні цього року верховним комісаром ОБСЄ з питань національних меншин Кнутом Воллєбеком.

"У цьому контексті подібні коментарі офіційного представника МЗС РФ до оприлюднення підсумків проведеного дослідження не можуть сприйматися інакше, як спроба здійснення впливу на позицію верховного комісара ОБСЄ з даного питання", - заявляє МЗС України.

pravda.com.ua

На кого працює Юлія Тимошенко?

За день до візиту прем’єра до Москви в розмові з друзями я змоделював ситуацію як Тимошенко оцінить свої успіхи на переговорах в Білокамінній. Так і сталося.

Великим успіхом Ю.В. назвала свої домовленості про те, що Росія не буде застосовувати до України штрафні санкції за вибір газу за квотою, передбаченою у Контракті на купівлю газу, підписаною в присутності Тимошенко 19 січня 2009 року.

Правда, жодним словом прем’єр не обмовилася, що ці ганебні контракти потрібно конче переглянути. Чому? Бо з самого початку було зрозуміло, що Україна їх в жодному уразі не зможе виконати.

По-перше, квоти удвічі завищені від потреб України в імпортному газі. Передбачено штрафні санкції за невибірну квоту газу: 300 % вартості за недобір газу у літні місяці і 150 % - зимою. Відверто бандитські санкції, які можуть зрівнятися хіба що з найгіршою контрибуцією, яку переможна сторона вимагає за програну війну держави.

По-друге, ціна на газ, з якою погодилася прем'єр у січні, найбільша в Європі і не має нічого спільного з ринковою.

По-третє, ціна тарифу за транзит газу через Україну найнижча в Європі є збитковою для роботи Укртрангазу.

По-четверте, такі кабальні контракти українська сторона підписала аж на 10 років.

По-п’яте, якщо у семиденний термін Україна повністю не розрахується за отриманий газ у попередньому місяці, то подальші закупки газу здійснюються тільки за передоплату.

Такі умови нам виставила Росія , наш "стратегічний" партнер, яка, до речі поставила свій підпис під Будапештським Меморандумом 1994 року і нібито є однією з держав-гарантів нашої безпеки, і не повинна допускати будь-якого тиску на Україну, в тому числі і економічного. Це так, до слова.

Мета Росії очевидна : загнати Україну у невилазну боргову яму, знекровити нашу країну фінансово через газове мародерство. Правда, тоді Тимошенко намагалася видати ці кабальні умови за нібито велику перемогу. Більшого цинізму важко уявити.

Звичайно, Юлія Володимирівна чудово розуміла яку удавку вона допомогла накинути Росії на Україну.

Тому сама вона не підписувала документів, аби уникнути юридичної відповідальності і змусила підписати керівників "Нафтогазу" (Олега Дубину – Контракт про закупівлю газу та Ігоря Діденка – Контракт про транзит газу), вчинки яких підпадають під статтю 111 ККУ – державна зрада : діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду економічній чи інформаційній безпеці України...

Хоча, Тимошенко, все-таки, не убезпечила себе і від юридичної відповідальності - політична відповідальність лежить повністю на ній, бо згідно угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом Російської Федерації від 2002 року, яка ратифікована ВРУ і набула сили закону, встановлення обсягів транзиту газу і розмірів платежів віднесено до компетенції урядів України і Росії, і не може врегульовуватися виключно господарюючими суб'єктами (на корпоративному) рівні. Тобто, поведінка Тимошенко підлягає під кваліфікацію ст. 367 ККУ (службова недбалість).

Саме так потрібно оцінювати наших високопосадовців, якщо ми хочемо жити у правовій державі. Інакше їхня безвідповідальність і безкарність створює загрозу національній безпеці і суверенітету держави.

Повернімося до вчорашньої поведінки нашого прем'єра у Москві. Так вона публічно заявила, що модернізація української газотранспортної системи (ГТС) не може відбуватися без якнайбільшої участі Росії. І вже зовсім мовчки вислуховувала претензії до України за підписання Брюссельської Декларації, а також розмірковування Путіна про створення консорціуму, який би взяв у своє управління українську ГТС! Цікаво, хто дав прем’єрові директиви на таку поведінку. Може РНБО, яке прем'єр дозволяє собі ігнорувати, чи може глава держави? Напевно – ні!

Викликає неабияку тривогу поведінка Тимошенко, яка щораз торгує інтересами держави, як перекупка на базарі. Звичайно така поведінка Тимошенко не що інше, як сигнал Росії про її намір саботувати Брюссельську Декларацію, як це вона робить з нафтопроводом Одеса-Броди, з реалізацією уранової програми, нищенням нашої геологічної служби і розробки вітчизняних енергоресурсів.

Якби пані Тимошенко вболівала за інтереси України, то спокійно пояснила б, що Брюссельська Декларація в інтересах Росії також, і закликала б Путіна якнайшвидше зайнятися модернізацією Російської ГТС, яка в значно гіршому стані ніж українська, і аварійність на ній більша, і протяжність більша, і проходить вона в значно складніших геологічних і кліматичних умовах.

Було б по діловому доброзичливо підказати Росії синхронно терміново покращувати свою ГТС, бо ми теж зацікавлені, аби вона справно працювала. І що Україна готова допомогти нашими фахівцями, хоч і зараз їх чимало працює в системі нафто-газового комплексу Роcії. Що ж до управління української ГТС, то наші фахівці з Укртрансгазу доказали свій професіоналізм найвищого гатунку і надійність ГТС під час зимової газової війни, яку застосувала Росія. Правда на знак вдячності Тимошенко звільнила керівника Укртрансгазу Марчука і призначила свого депутата.

Могла б також Ю.В. запропонувати Путіну створити міжнародний консорціум по управлінню російського "Газпрому", в якого ой як багато своїх проблем, дай Боже, щоб він з ними справився. Могла б це зробити Тимошенко, яка набагато краще розуміється на газових проблемах, ніж російські хлопці з КГБ. Могла б, але, на жаль, не може.

Не може, бо росіяни міцно тримають її за кримінальний хвіст. Вони вже зробили благородний жест, подарувавши їй кримінальні грішки на понад 400 млн $, хоч її посправників російських генералів посадили до криміналу. А як відомо, російська влада ніколи просто так нікому нічого не дарує. Думаю, що й Ю.В. такий щедрий подарунок вони зробили не за гарну посмішку. Отже, українці, будьте пильними!

Степан Хмара | pravda.com.ua

Корупція: гебістська номенклатура взялася за знищення тенісу в Україні

Юрий Сапронов покидает пост Вице-президента ФТУ. Такое заявление он сделал на пресс-конференции по итогам выступления национальной теннисной сборной в Кубке Федерации.

Сапронов заявил: уходит в знак протеста против игнорирования государственными спортивными структурами достижений украинских теннисистов и специалистов, обеспечивавших победы.

Таким образом бизнесмен и спонсор женской теннисной сборной взывает к остаткам совести спортивных чиновников. В то же время Юрий Сапронов гарантировал, что намеченные на этот год теннисные мероприятия будут, как и прежде, профинансированы им, но уже как частным лицом.

Официальное заявление Юрия Сапронова:

Я сдержал слово, данное 2 года назад украинским болельщикам. Женская сборная Украины по теннису в 1-й Мировой группе Кубка Федерации, командного чемпионата Мира. В 9-ти матчах мы проиграли лишь однажды, 2-ой команде Мира, нынешнему финалисту, и не сомневаюсь, Чемпиону Мира 2009 года – Блистательной сборной Италии.

Впервые за 18-ти летнюю историю Украины – женская сборная в ЭЛИТЕ мирового тенниса, в четвертьфинале Чемпионата Мира, с наивысшим рейтингом среди всех сборных команд Украины в игровых видах спорта – Номер 7 !!!

Мне стыдно, а, например, Австралии, Италии и Аргентине НЕПОНЯТНО, как такое возможно, что сборные команды страны в Кубке Дэвиса и Кубке Федерации финансируют частные лица Шульман и Сапронов.

Нам (ФТУ) НЕПОНЯТНО, почему бюджетные 15 (пятнадцать) миллионов гривен (по курсу 4,85) были выделены и потрачены на реконструкцию и строительство кортов на Ледовом стадионе в Киеве с покрытием «искусственная трава» на котором НЕЛЬЗЯ играть кубок Дэвиса и кубок Федерации, нельзя играть соревнования ATP, WTA. Федерацию НИКТО не спросил, куда и на что нужно потратить БЮДЖЕТНЫЕ деньги!

Мне НЕПОНЯТНО, почему ДВА года В.Шульман бьется о выделении земли в Киеве на строительство национального теннисного центра (за деньги частных инвесторов). Безрезультатно! Почему 2 года планомерно уничтожают теннисный центр в Жулянах, где тренируется более 300 детей?

Министерство молодежи, семьи и спорта (Ю.Павленко), и профильный комитет Верховной Рады (П.Костенко) постоянно игнорируют мои ходатайства о награждении членов сборной правительственными наградами и присвоение им званий заслуженных тренеров и мастеров спорта Украины.

Я никогда не просил у них денег! Отдайте то, что можете за мужество и высочайшие спортивные достижения Команде, добившейся сенсационного результата удивившего весь теннисный мир- за Украину, за ее Честь и Флаг!

После Австралии, несмотря на мои неоднократные ходатайства чиновники не наградили Богданова, Петрова, Бейгельзимер, сестер Бондаренко (государственные награды сестрам за победу на «Австралиан Опен» не в счет - это их личные достижения).

Сегодня, я в последний раз, как вице-президент ФТУ, подписываю ходатайство о награждении государственными наградами Украины – капитана сборной Богданова, игроков национальной сборной Алены Бондаренко, Катерины Бондаренко, Марии Корытцевой и Ольги Савчук, менеджера сборной Кевлича. О присвоении звания заслуженного врача Украины доктору сборной Николаю Гладченко (который проводил в Аргентине 50-ый матч, в качестве доктора сборных команд), звания заслуженного тренера Украины Евгению Петрову, тренеру сборной.

О присвоении званий заслуженных мастеров спорта Украины игрокам сборной Ольге Савчук и Марии Корытцевой (сестры Бондаренко имеют это звание). К слову, за аналогичное достижение, выход в четвертьфинал чемпионата мира по футболу, все 22 игрока национальной сборной получили звания заслуженных.

Сегодня подаю в отставку, в знак ПРОТЕСТА против невнимания, неучастия, игнорирования интересов женской сборной Украины по теннису со стороны Министерства молодежи, семьи и спорта и Комитета по делам молодежи, семьи и спорта Верховной Рады, в первую очередь к игрокам, принесшим Славу Украине, защищая Честь и Флаг страны, которой они, похоже не нужны!

Я остаюсь с командой в 2010 году, буду играть и финансировать национальную сборную, как ее единственный спонсор, но как ЧАСТНОЕ лицо.

Украина – теннисная страна, известная миру и раньше во времена Андрея Медведева, Елены Татарковой, Натальи Медведевой и мне БОЛЬНО, что государство уничтожает успешный вид спорта. С уважением,

Юрий Сапронов, спонсор женской сборной Украины по теннису.

mediaport.ua | 30.04.2009 13:01

Боротьба з КДБ: НАТО і Польща вислали російських дипломатів

Двоє російських дипломатів вислані з Брюсселя. Про це пише британська газета Файненшл Таймс із посиланням на свої джерела.

Російське постпредство при НАТО інцидент не коментує, повідомляє Інтерфакс.

Один з дипломатів, висланих НАТО, син постійного представника Росії при Євросоюзі Володимира Чижова. Ім'я другого співробітника газета Файненшл Таймс не уточнює. Обидва дипломати працювали в російській місії при НАТО в Брюсселі.

Керівництво Північноатлантичного альянсу, як пише видання, вирішило вислати росіян після найбільшого шпигунського скандалу, у якому був замішаний високопоставлений естонський чиновник Херманн Сімм.

Він, як стверджують в альянсі, передавав секретну інформацію в Росію.

Сіма заарештували за підозрою у співпраці зі службою зовнішньої розвідки восени минулого року. Він розробляв системи захисту інформації з лінії НАТО і Євросоюзу і за деякими даними Москва завдяки йому одержала доступ до кодів натовської шифрувальної системи.

Сімм на батьківщині одержав 12 з половиною років в'язниці.

Інформація про висилку двох дипломатів, на думку експертів, може знову погіршити відносини між Росією і військовим альянсом.

Тим часом Росія і Польща без розголосу обмінялися висилкою декількох військових дипломатів.

Як стало відомо "Інтерфаксу" з інформованих джерел, на прохання польської сторони з посольства РФ у Варшаві були вислані два співробітники апарату військового аташе. У відповідь Росію, "за встановленою практикою на основі взаємності", залишили два співробітники апарату військового аташе посольства Польщі в Москві, відзначили джерела.

"Висилка військових дипломатів пройшла тихо, без розголосу й оголошення їх персонами грата", - повідомило одне з джерел. За його словами, "польська сторона зацікавлена в нормалізації відносин з Росією і тому не стала роздувати скандал".

Інцидент відбувся наприкінці минулого року. За інформацією джерел, вакантні місця в польському посольстві в Москві дотепер залишаються незаповненими.

pravda.com.ua

Хто ж такі українці? З приводу останніх заяв Тягнибока. І не тільки...

Здавалося б, дещо теоретична проблема «хто саме є українцем» за останній час помітно актуалізувалася і перейшла в практичну площину. Виборчий успіх на Тернопільщині Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з його програмою захисту етнічних українців і квотування залежно від етнічного походження місць у представницькій владі; вбивство в Одесі особами, які звуть себе антифашистами, активіста чи то української націоналістичної, чи то панслов’янської расистської організації Максима Чайки; скандальні в очах багатьох політиків результати голосування аудиторії на телешоу «Шустер Live», коли гасло «Україна для українців» підтримав 71% публіки у студії, вважаючи його патріотичним, і таке інше, – все це засвідчує, що проблема українськості громадян України стала нині – чи то об’єктивно, чи то з чиєїсь подачі – реальним чинником політичних процесів і виборчих змагань.

Ба більше: певні політичні сили (те ж ВО «Свобода») вимагають ухвалення спеціального закону про титульну націю і про національні меншини, про їхні права і обов’язки. А ще ж існує й проблема тих, про кого лідер «Свободи» Олег Тягнибок говорить: «У нас є багато людей, які є наполовину українцями, а наполовину представниками інших націй».

А є й політичні сили та інтелектуали, що вважають: українцями слід називати всіх громадян України, так би мовити, за паспортом, незалежно від будь-яких чинників, навіть від ненависті до Української держави. Тобто проблеми українськості громадян України немає й бути не може, то все «вигадка націоналістичних, нацистських, фашистських (через кому) мерзотників».

Можна тільки уявляти, як це все може закипіти ближче до президентських і дочасних (якщо вони будуть цього року) парламентських виборів...

Класика для сучасності

Не можна сказати, що ці проблеми виникають в Україні вперше. 1917 року їхнє теоретичне і практичне розв’язання мусили шукати лідери Центральної Ради. І ось що запропонував голова Ради, знаний історик і соціолог Михайло Грушевський: «Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша? Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіми свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю. Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Українців і ділом се показує, він Українцям – товариш і земляк. ...Ті, що пристали до Українців в трудні часи, і тепер пристають до них і щиро готові працювати з ними і боротися за добро краю, можуть бути ближчі Українцям, ніж ті природжені земляки, що байдуже або й вороже ставляться до українських домагань в такий рішучий час...».

Наступні події засвідчили справедливість цього погляду: бачимо цілу пледу блискучих старших офіцерів, генералів й адміралів УНР, ЗУНР, Гетьманату з дуже «типовими» для України прізвищами Дельвіг, Кравс, Отмарштайн, Бізанц, Сінклер, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Кудрявцев, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер, Клочковський тощо. Ба більше: членом Центральної Ради, по тому – головою Всесвітнього союзу українок була знаний педагог Софія Русова (батько – обрусілий швед Федір Ліндфорс, мати – француженка Анна Жарве), а голова Союзу Українок Галичини, а затим і всього світу професор Мілена Рудницькі матір’ю мала єврейку Іду Шпіґель... А з інших сторін – комбриг Боженко, що забороняв вистави «на контрреволюційній українській мові», українофоб генерал Денікін, онук українця-переселенця, та легіон подібних до них.

Та продовжимо цитувати Михайла Грушевського: «Переглядаючи фамілії українські, побачимо тут і потомків родин великоруських, і польських, і німецьких, і сербських, і жидівських, що пристали до Українців в різних часах і вважають себе Українцями. Се, власне, й рішає завсіди і тепер про приналежність до того чи іншого народу, незалежно від того, якого хто роду, якої хто віри, а часом навіть, і якої хто мови». До цього можна додати, що близько чверті українських прізвищ мають тюркські лінгвістичні корені, а ідеали дівочої й парубочої краси («чорнії брови, карії очі» та «лице біле, чорний вус») ідентичні в українській і кримськотатарській класичній поезії...

А тепер слово непримиренному опоненту соціаліста Грушевського, ідеологу українського консерватизму В’ячеславу Липинському: «Основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем’я, не віра, а інший, витворений віками устрій політичний, інший метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства... Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією, щоби з різних її племен повстала Держава Українська...».

По-своєму солідарним із ним був й український націонал-комуніст Михайло Волобуєв-Артемов: «Є необхідність перенести обговорення національної проблеми із захмарних сфер, літератури, на ґрунт економічних інтересів… Ліквідація «провінціального становища» нашої мови, нашої літератури, нашої культури взагалі буде наслідком забезпечення Україні нестримного розвитку продуктивних сил, забезпечення її становища, сформованого національно-господарського організму… Не слід забувати, що Україна є не лише «Південь СРСР», не можна, неприпустимо забувати, що вона є Україна!».

Але, можливо, у цих теоретичних розмислах далися взнаки польські етнічні корені Липинського і російські – Волобуєва, можливо, має рацію саме Олег Тягнибок, наголошуючи: «В поняття нації треба вкладати етнічний зміст... Нація – це кровна спільнота», а відтак, скажімо, Юрія Клена з Юрієм Шевельовим з їхньою щиро арійською кров’ю (і відповідними справжніми прізвищами) слід вважати україномовними німецькими діячами культури?

«Принцип крові» й українська реальність

«Енциклопедія українознавства», як відомо, не є витвором ані комуністичних, ані космополітичних науковців. Її готували кращі дослідники української повоєнної еміграції з різних політичних таборів, залучаючи фактологічні матеріали вчених з УРСР. І от що в результаті вийшло, коли йдеться про расово-антропологічні риси українського етносу (йдеться про т.зв. «малі раси», або ж антропологічні групи). Виявляється, що в одній групі регіонів розселення українців домінує нордійсько-субнордійська раса (подекуди з домішками динарських й альпійських елементів), у другій – динарська (ядранська), з вкрапленнями арменоїдної та альпійської, у третій – альпійсько-ляпоноїдна, у четвертій – субляпоноїдна і ще якась, недосліджена «через невеликий антропометричний матеріал», у п’ятій групі регіонів – середземноморська. Що це означає у перекладі з мови антропологів на звичайну? Що є етнічні українці з довгими головами і з круглими, є темноволосі – і світловолосі, є блакитноокі, а є – кароокі чи зеленоокі, є з прямими носами, є з кирпатими, є з гачкуватими, з прямим волоссям і хвилястим, з молочно-білою шкірою і з трохи смаглявою… І все це – етнічні українці, так би мовити, українська «кровна спільнота».

Але є от проблема: як тут виміряти чистоту цієї крові, коли, скажімо, ляпоноїдна раса – це антропологічний тип, який у чистому вигляді зберігся у саамів – корінного населення північної Європи, що сильно відрізняє їх від класичних європеоїдів і споріднює з монголоїдною расою? А арменоїди – це субраса, яка поширена передусім на Кавказі, а також у Сирії, Лівані й деяких регіонах Індії, і докорінно відрізняється від ляпоноїдів? Я вже мовчу про середземноморську расу, до якої належить більшість населення Ізраїлю...

Одне слово, у разі спроби вимірювати за якимись зовнішніми показниками належність тієї чи іншої особи до українського етносу доведеться або «вичищати» населення цілих регіонів з числа «справжніх» українців, або ж доходити висновку, що українців як таких просто не існує. До речі, саме це наголошують сьогодні речники деяких політичних сил, що стоять начебто на іншому фланзі, що ВО «Свобода»: мовляв, галичани і малороси – це два геть різних етноси, силоміць об’єднаних під назвою «українці» (а дехто взагалі веде мову про шість-сім етносів). Ну і, ясна річ, русини Закарпаття – це зовсім інша група людності за мовою і расовими ознаками...

Та це ще не все. «Етнічних українців в Україні 78,7%», – наголошують адепти пропорційного етнічного представництва в органах влади, і не лише в них. А звідкіля ці дані? З усеукраїнського перепису 2001 року. Але ж у цьому переписі формулювання етнічної належності громадянина ґрунтувалося на одному-єдиному – на його самовизначенні. Іншими словами, українцем є той, хто вирішив бути українцем, і якраз саме їх в Українській державі сакраментальних 78,7% населення.

Отакий от «принцип крові»...

Ясна річ, цей громадянський вибір на чомусь базувався – на походженні, мові, культурі, зрештою, на політичних мотивах, але тільки не на міфічній «чистоті крові». З іншого боку, можлива й інша ситуація: скажімо, за даними соціологів 1,5-2% етнічних росіян України зазначають, що їхньою рідною мовою є українська. Парадокс? Ні, якщо врахувати, що такий вибір вказує на приналежність цієї категорії населення (хай поки що незначної) до української нації не лише в політичному, а й культурному сенсі.

Власне, виходячи з цього, якщо в основі української нації і лежить принцип крові, то лише у плані готовності пролити свою кров за вільну Україну.

А на закінчення – ще одна цитата з В’ячеслава Липинського, який чимало розмірковував над проблемою досягнення справжньої українськості України: «Бути патріотом – це значить, будучи українцем, виховувати в собі, перш за все, громадські, політичні, державотворчі прикмети... Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво... фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми – українці!», про клятих «москалів і ляхів» і т. п. Борони Вас Боже від такого роду «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України».

Сергій Грабовський | radiosvoboda.org | (Київ – Прага)

КДБ перемагає: українська політика, спрямована на членство в НАТО, померла

Генеральний директор Центру міжнародних і порівняльних досліджень Анатолій ОРЕЛ вважає, що Україна припинила проводити пронатовську політику.

Як передає власний кореспондент УНІАН в Брюсселі, про це А.ОРЕЛ заявив сьогодні на конференції “Створення спільного простору безпеки в Європі на основі співробітництва”, організованій групою соціалістичних партій Європарламенту.

“Думаю, не зроблю великої помилки, якщо урочисто проголошу смерть української політики, спрямованої на членство в НАТО – щоби не казали, можливо, з цього приводу офіційні представники моєї країни”, - сказав він.

А.ОРЕЛ зазначив, що за останніми даними, підтримка НАТО в українському суспільстві становить лише 13%.

Іншим аргументом на користь своєї заяви А.ОРЕЛ навів той факт, що Україна вирішила не брати участі у навчаннях, які відбудуться у травні цього року в Грузії, які вже викликали велике роздратування Росії.

“Ще пару місяців тому такий поворот у політиці здавався абсолютно неможливим”, - зазначив А.ОРЕЛ.

unian.net


P.S. Більше про гебіста Орла сказав Тарасюк http://www.day.kiev.ua/151728/

Відтепер Україна віддаватиме дітей на усиновлення за євростандартами

Україна приєдналася до Європейської конвенції з усиновлення дітей.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Мін’юсту, відповідну Конвенцію сьогодні в м.Страсбург (Франція) від імені України підписав міністр юстиції Микола ОНІЩУК в присутності заступника Генерального секретаря Ради Європи Мод де Бур БУКІККІО.

Конвенція пропонує державам оновлені принципи усиновлення та механізм співробітництва з метою забезпечення усиновлення з урахуванням найвищих інтересів дитини. Зазначена Конвенція була підготовлена на заміну існуючої Конвенції Ради Європи з питань усиновлення 1967 року, яка не набула поширення протягом більш як сорока років з часу її прийняття.

Як повідомив за результатами підписання М.ОНІЩУК, після виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуттям чинності для України вказаної Конвенції, в державі будуть запроваджені сучасні правові стандарти у сфері усиновлення. Запропоновані Конвенцією принципи усиновлення враховують всі сучасні тенденції, а головне – покликані забезпечити, щоб усиновлення здійснювалося та мало правові наслідки з максимальним урахуванням найвищих інтересів дитини.

Так, Конвенція передбачає порядок обміну інформацією між державами-учасницями з метою попередньої перевірки стосовно дитини або майбутніх усиновлювачів, причин виявленого бажання усиновити дитину, їхнього стану здоров’я і соціального середовища, тощо. Для цього держава призначає національний орган, якому направляються відповідні запити.

Конвенція містить положення, що стосуються доцільності надання усиновленій дитині громадянства тієї держави, громадянами якої є усиновлювачі, заборони обмеження на кількість усиновлених дітей, порядку анулювання усиновлення.

Положеннями Конвенції допускається запровадження в державі випробувального періоду, який передує усиновленню. Документ визначає принципи стосовно доступу до інформації та розкриття даних про усиновлення, усиновлювачів, батьків дитини тощо.

Як повідомляв УНІАН, з 27 по 29 квітня триває робочий візит міністра юстиції України до Страсбурга. У ході візиту українського міністра заплановано проведення низки зустрічей на рівні керівних посадових осіб Ради Європи з метою обговорення актуальних питань співробітництва у сфері юстиції.

На підписання Європейської конвенції з усиновлення дітей (переглянутої) міністра юстиції України було уповноважено розпорядженням Президента України від 12 березня 2009 року.

unian.net

В Латвии оценили убытки от советской оккупации

В Латвии специальная комиссия по подсчету ущерба от "советской оккупации" оценила убытки, которые республика потерпела за время пребывания в составе СССР.

Как сообщает портал db.lv, сумма, по предварительным оценкам, превышает десять миллиардов латов (18,5 миллиардов долларов).

Только окружающей среде Латвии, как следует из отчета комиссии, направленного в правительство, советская власть нанесла ущерб на сумму в 365 миллионов латов (около 675 миллионов долларов).

Как отмечают в комиссии, на нужды армии в республике были добыты полезные ископаемые - 2 миллиона кубометров песка и 31 миллион кубометров доломита, которые с учетом минимальных цен на сегодняшний день оцениваются в 159,69 миллионов латов (более 300 миллионов долларов). В отчете комиссии также идет речь об акватории портов, где базировались советские военные и гражданские суда, и о прибрежной зоне.

В отчете содержится и анализ потенциальных потерь для ВВП Латвии за период с 1950 по 1990 годы. Комиссия сравнила этот показатель с показателями Финляндии, Австрии и Дании и пришла к выводу, что если бы не "оккупация", то Латвия смогла бы получить дополнительный ВВП на сумму более ста миллиарда латов (более 185 миллиарда долларов).

Комиссия по оценке ущерба от "советской оккупации" была создана в 2005 году. Ей было поручено до 2010 года определить сумму, которую республика может потребовать от России как правопреемницы Советского Союза. Между тем Россия отвергает как претензии о компенсации со стороны Латвии, так и сами по себе заявления о том, что республика была "оккупирована" Советским Союзом.

Напомним, в 2007 году правительственная комиссия Литвы подсчитала, что республика должна добиваться от РФ как правопреемницы СССР в качестве возмещения ущерба 20 млрд долларов.

korrespondent.net

Квасневський побачив, що українські депутати - найбагатші в світі

Україна більше за інші країни постраждала від світової економічної кризи, вважає колишній президент Польщі Олександр Квасневський.

Про це він написав у своїй статті для Süddeutsche Zeitung, повідомляє Инопресса.ру.

На думку Квасненвского, це можна пояснити тільки тим, що українська криза "не тільки економічна, але ще й конституційна".

"Після "помаранчевої революції" 2005 року Україна зробила різкий крок вперед. На відміну від багатьох інших колишніх радянських республік тут на практиці реалізовані права і свободи громадян. Однак при всьому цьому правова система в державі слабка, а корупція залишається серйозною проблемою", - йдеться в статті.

Квасневський відзначає, що в України дуже високий економічний потенціал.

"І, ймовірно, найбагатший у світі парламент - якщо виходити з середніх статків його депутатів", - додав він.

На думку екс-президента Польщі, політичне протистояння в Україні "перевищує всі можливі норми, і причини його не тільки ідеологічні, а й особистісні".

"Крім того, проблеми загострюються через суперечливість Конституції. Ефективність держави мала, що ще більше погіршує економічну ситуацію. Без конституційної реформи реформа економічна стає важкою, якщо не неможливою", - підкреслює Квасневський.

Головною проблемою, на його думку, залишається питання розподілу ролей між президентом, прем'єром, Кабінетом міністрів і парламентом.

Квасневський вважає, що при розробці нової Конституції велику роль будуть відігравати три фактори.

"Для початку необхідно уникнути політизації процесу та будь-якої спроби підлаштувати Конституцію під інтереси будь-якого політичного лідера. По-друге, до справи потрібно долучити громадян - щоб Конституція відображала волю народу. І, по-третє, необхідно врахувати власний, а також світовий досвід, щоб уникнути відомих помилок і скористатися випробуваними досягненнями", - пише він.

pravda.com.ua

Борис Тарасюк: візові реалії – що є, і чого чекати?

Останнім часом різного роду чиновники з Секретаріату Президента, заговорили про можливість відновлення візового режиму для громадян країн ЄС. Аргументувалося це тим, що "Європа так і не послабила візовий режим для України" і це, мовляв, "спонукає Київ до активних дій із захисту інтересів українських громадян".

Візове питання – не лише з площини високих зовнішньополітичних матерій. Воно практичне, звичне і чутливе для мільйонів українців. Тому давайте разом розберемось, наскільки відновлення візового режиму сприятиме "захисту інтересів українських громадян".

Перше. За Конституцією України керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави здійснює Президент України. Він і має озвучувати подібні сигнали. В Україні нікого не здивувало, що клерки з СП, які вже є "спеціалістами" з економічних чи енергетичних питань, намагаються освоїти і зовнішньополітичну орбіту. А для закордонних партнерів дивно чути такі речі не з вуст Президента, Прем'єра чи Міністра закордонних справ, а з вуст начальника президентської канцелярії. Це не той рівень для подібних заяв. Крім того, наш Президент останнім часом буває у Брюсселі частенько. Там і потрібно було заявити про можливе повернення до візового режиму у відносинах з ЄС прямо і відверто, якщо це "самодіяльність" керівника свого секретаріату. Інакше виникає враження, що такі заяви розраховані лише на внутрішнє споживання у переддень виборів з метою "сподобатись" виборцям.

Друге. Запровадження чи скасування візового режиму – це суверенне право кожної держави. 26 липня 2005 році Україна в односторонньому порядку запровадила безвізовий режим для громадян країн Європейського Союзу, Швейцарії та Ліхтенштейну. Це було зроблено для "забезпечення вільного пересування осіб, товарів, послуг та капіталу, а також активізації двосторонніх контактів України з державами – членами Європейського Союзу та іншими високорозвинутими державами Європи". До речі, у тому ж році безвізовий в'їзд в Україну було запровадженно для громадян США, Канади, Японії, Норвегії, Ісландії тощо.

Bиходячи з того, що кожен зовнішньополітичний крок держави має бути адекватним, для відновлення візового режиму потрібні підстави. Наприклад, мета, зазначена у президентському указі не досягається, або з'явилися негативні наслідки скасування віз. Такими негативними наслідками можуть бути, наприклад, поява нелегальних трудових мігрантів з країн ЄС, або погіршення криміногенної ситуації в Україні через злочини іноземців, які в'їхали до України без віз.

Якщо до України масово їдуть італійці чи португальці з метою нелегального працевлаштування, або французькі чи німецькі "злодії у законі" та рекетири, то дійсно, слід відновлювати візи для громадян Євросоюзу. Якщо таких явищ немає – де логіка? Хіба відновлення віз для громадян ЄС наблизить нашу мету у візових відносинах – встановлення безвізового режиму поїздок для громадян України до ЄС? Хіба вирішить такий крок проблеми, що виникають в українських громадян у консульствах ЄС?

Третє. Видача віз є не економічним, а правоохоронним інструментом. Держави заробляють гроші не на видачі віз, а на заохоченні іноземних громадян приїжджати до України та витрачати кошти тут, збільшуючи попит на українські товари і послуги та збільшуючи надходження валюти до України. Хіба це невигідно для України, особливо у період кризи? Коли у СП говорять про "кілька десятків мільйонів гривень виручки від перебування в країні туристів із Європи", вони м'яко кажучи, лукавлять. Це означає, що один громадянин ЄС, а їх в Україні у 2008 році побувало 9,1 мільйонів осіб, витратив тут лише по 30-40 гривень. Ніколи не погоджусь з такими цифрами. Навіть якщо припустити, що кожен громадянин ЄС витратив в Україні лише по 100-200 євро, мова вже йде про мільярди гривень.

Четверте. Багато хто з українців за кордоном був неприємно вражений тим, що для багатьох іноземців Україна і досі є terra incognita. Відміна віз заохотила громадян ЄС відвідати досі незнайому їм Україну, відкрити для себе її багату історію, красу та різноманітність її природи, туристичний та рекреаційний потенціал. Таким чином, все більше і більше європейців, які звикли мандрувати своїм континентом без будь-яких обмежень, сприймає Україну не як загадкову "чорну діру", а як інтегральну частину звичного їм спільного європейського простору. Хіба це не на користь Україні?

П'яте – і найбільш чутливе для нас питання – наскільки взаємними є кроки сторін у візовій сфері і що робити з випадками неадекватного ставлення до громадян України у консульствах ЄС. Звичайно, у 2005 році ніхто не розраховував, що Європейський Союз у відповідь на наш крок негайно скасує візи для українців. Давайте дивитися правді у вічі, вектор нелегальної трудової міграції направлено не з Євросоюзу до України, а навпаки. Неспроможність забезпечити частину наших громадян гідним робочим місцем – наша внутрішня проблема, до якої ЄС не має жодного відношення. І вирішувати її ми маємо самі.

Однак встановлення взаємного безвізового режиму є стратегічною метою наших відносин з ЄС у цій сфері. Можливість його запровадження було зафіксовано в Угоді про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, яка набула чнності з 1 січня 2008 року. Коротко нагадаю, що угода також передбачає:

видачу багаторазових віз (строком від 1 до 5 років) широкому колу громадян України, в т.ч. родичам громадян України, що легально проживають в державах-членах ЄС, журналістам, спортсменам, учасникам наукових, культурних і мистецьких заходів, представникам бізнесових кіл, членам урядових делегацій;

видачу безкоштовних віз для чисельних категорій осіб, зокрема, дітей віком до 18 років та дітей віком до 21 року, що знаходяться на утриманні, пенсіонерів, журналістів;

безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів.

Угода також упорядковує перелік документів, що підтверджують мету поїздки, фіксує консульський збір за видачу візи на рівні 35 євро та 70 євро у термінових випадках, обмежує строки розгляду анкет на видачу візи 10 календарними днями.

На виконання політичної декларації до Угоди були укладені і діють спеціальні двосторонні угоди про правила місцевого прикордонного руху між Україною та Угорщиною і Словаччиною. Вони передбачають здійснення руху громадянами України та відповідної держави-члена ЄС, які проживають у прикордонній зоні (до 30 км від лінії кордону), без віз на підставі дозволів на спрощений перетин кордону. Відповідна Угода з Польщею знаходиться на завершальній стадії процедури набуття чинності. Щодо Угоди з Румунією триває переговорний процес.

Україна здійснює постійний моніторинг виконання візової угоди і вже виявила ряд недоліків у її реалізації з боку держав-членів ЄС. На ці недоліки не закривають очі ні Парламент, ні Уряд. Наприклад, Комітет з питань європейської інтеграції 18 червня 2008 року провів спеціальне засідання, на якому констатував, що імплементація Угоди відбувається з порушеннями з боку посольських та консульських установ окремих країн-членів ЄС, що виявляються, зокрема, у перевищенні встановленої суми візового збору у 35 євро, через використання послуг фірми-посередника (ст. 6 Угоди); перевищенні термінів розгляду візових клопотань (ст.7 Угоди); вимогах додаткових документів для підтвердження мети поїздки (ст. 4 Угоди); ухиленні від надання мотивації рішення про відмову у видачі візи (відповідна Декларація Європейської комісії до Угоди); відсутності нормального доступу до механізмів та інформації про процедуру оформлення віз (відповідна Декларація Європейського Співтовариства до Угоди).

Також Комітет навів конкретні випадки некоректного, а часом принизливого ставлення з боку співробітників посольських або консульських установ окремих країн-членів ЄС до громадян України, які звертаються з клопотанням щодо оформлення візи, а також з боку представників органів влади окремих країн-членів ЄС до громадян України, які перебувають у цих країнах.

Позиція Комітету була доведена до всіх послів країн-членів ЄС, представників Європейської Комісії та Європейського Парламенту.

Також Комітет з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом закликав Україну та ЄС розробити "дорожню карту" безвізового режиму з результативно-вимірюваними завданнями та взаємними зобов'язаннями. На засіданні КПС в лютому цього року, члени Комітету повторили свій заклик до всіх, кого це стосується щодо повного виконання Угод про спрощення оформлення віз та про реадмісію осіб між Україною та ЄC.

Випадки порушень Угоди та принизливого ставлення до громадян України постійно піднімаються представниками Уряду України на засіданнях Спільного комітету експертів з моніторингу візової угоди Україна-ЄС. Під час останнього засідання цього комітету у листопаді 2008 року, сторона ЄС взяла до уваги ці проблеми та пообіцяла їх врахувати протягом першого кварталу 2009 року. Очікується, що одним з кроків по розв'язанню проблем у сфері видачі віз стане прийняття Візового кодексу ЄС, який, зокрема, зобов'яже консулів ЄС надавати аргументацію щодо відмови у видачі віз.

Нарешті, вагомим досягненням України стало започаткування 29 жовтня 2008 року безвізового діалогу. Зараз сторони готують "дорожню карту" безвізового діалогу, яка міститиме перелік практичних заходів та критеріїв їх виконання у таких сферах як безпека документів і біометрика; боротьба з нелегальною міграцією та реадмісія; громадський порядок та безпека; зовнішні зносини. Виконання заходів "дорожньої карти" матиме своїм наслідком скасування віз для українців.

Коли це станеться – залежить виключно від нас – від злагодженої роботи Парламенту, Уряду і Президента. Орієнтир України – 2012 рік.

pravda.com.ua

Бережіть себе: експерти спрогнозували загибель 7 млн осіб у випадку пандемії свинячого грипу

У випадку, якщо спалах свинячого грипу, який спочатку відбувся в Мексиці, переросте в пандемію, від захворювання можуть постраждати приблизно 1,5 мільярдів людей по всьому світу.

До такого висновку прийшли фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Їхні прогнози наводить американська телекомпанія CNN.

Експерти вважають, що під час пандемії вірус протягом 18-24 місяців буде поширюватися від міста до міста, інфікуючи більше третини населення.

"Представники ВООЗ вважають, що приблизно 1,5 мільярдів людей звернуться за медичною допомогою, а близько 30 мільйонів будуть госпіталізовані", - зазначає CNN.

ВООЗ припускає, що в цілому до 7 мільйонів людей у світі можуть померти в разі пандемії свинячого грипу.

Однак експерти ВООЗ також повідомили, що в найближчі півроку може з'явитися вакцина від нового штаму грипу.

korespondent.net

Про те, як складно називати речі своїми іменами

Кількома днями виявилися розділені дві події.

Одна – глибоко трагічна: в Одесі загинув студент Максим Чайка. Його смерть стала прямим наслідком зіткнення між двома радикально налаштованими групами молоді на ґрунті політики.

Друга подія – радше комічна. Президія ЦК КПУ присудила премію імені Леніна режисеру Володимиру Бортку за фільм "Тарас Бульба"; як сказано у повідомленні на партійному сайті, "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов, пропаганду общего исторического и культурного наследия".

Події начебто геть різнопланові і нічим не поєднані. Але це тільки на перший погляд.

Насправді обидві повинні змусити замислитися тих, хто не втратив ще здатності судження, до критичного осмислення тієї системи ціннісних координат, у яких існує українська, і не лише українська, політика.

Бо у разі, якщо таке осмислення не буде здійснене, ми всі й далі перебуватимемо у замкненому колі хибних уявлень, які не дозволятимуть навіть "просунутій" частині вітчизняних інтелектуалів називати речі своїми іменами. А це так чи інакше унеможливить прогрес суспільства і досягнення ним цивілізованого стану на тривалий час - поки нас чи то не навчить тяжка катастрофа, чи то хтось ззовні не візьметься підказувати двієчникам.

Отож: якщо дещо узагальнити повідомлення в Інтернеті та газетах про вбивство Максима Чайки, то отримаємо три їхніх найпоширеніших варіанти: "Російські патріоти вбили українського нациста"; "український патріот і націоналіст загинув від рук російських шовіністів"; "антифашисти, які не мають нічого спільного з російськими шовіністами, у спровокованій нациками бійці випадково вбили одного із них".

На перший погляд, усе зрозуміло – оцінка події залежить від політичних і світоглядних поглядів інформаторів. Але ж із цього випливає, що одна і та сама подія в принципі не може бути оцінена суспільством більш-менш об'єктивно, що неможливий суспільний консенсус стосовно тих чи інших засадничих вартостей, принаймні, в Україні.

А якщо такого консенсусу немає хоча б із найважливіших політичних питань - хто нацист, хто патріот, хто світоглядна амеба, а хто просто свиня – то як узагалі можливі країна і держава?

По-іншому, але ставить те саме питання присудження премії імені Леніна; нагадаю, останній ставив завдання захисту інших націй і культур від "істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті мерзотника і ґвалтівника..." – а що ж маємо у формулюванні заслуг режисера Бортка?

Чи входять оці от відзначені Леніним російські культурні якості до "спільного історичної та культурної спадщини", знов-таки враховуючи відому тезу більшовицького лідера про "обрусілих інородців", які "завжди пересолюють у частині істинно російського настрою"? І взагалі – "ідеали дружби" одних народів, якщо зважити на фільм, полягають у тому, щоб бити смертним боєм інші народи. То знову ж хто ж тут комуніст, хто нацист, а хто просто свиня?

Я не беруся судити про конкретні обставини вбивства Максима Чайки і про конкретних винуватців його смерті, це справа слідства і суду, які повинні діяти відповідно тільки до норм права, а не політичної доцільності. А от про те, кого собою являли сторони конфлікту в сенсі ідеології та світоглядних настанов, вести мову можна.

Отож – чи справді був Максим Чайка нацистом?

Для відповіді на це питання ми повинні знати, чи сповідував він ідеологію, яка б поєднувала тоталітарний соціалізм і відвертий расизм. А розмови на кшталт: той нацист, хто проти міграції до України з країн "третього світу", - це відверта дурниця.

Можна бути проти такої міграції з релігійних міркувань. Можна з суто екологічних - у Західній Європі серед певного крила "зелених" усе більшої популярності набуває гасло: "Кожен новий мігрант – це ще один квадратний метр асфальту замість лісів, парків і садів".

Проблема в тому, які практичні засоби у цьому сенсі готовий застосовувати противник міграції і якими є його мотивації. Ну, а щодо тверджень, що борці проти нелегального варіанту міграції – це нацисти, то тут взагалі все поставлене з ніг на голову.

Нелегальна міграція – це кримінальний злочин, якими б не були її мотиви, але у своїй основі це все ж порушення законів. І що виходить: ті, хто за виконання законів – нацисти, а ті, хто підтримує зневагу до законів – борці за свободу?

І навіть тоді, коли певна публіка вважає людей з іншим кольором шкіри "нижчою расою", перед нами далеко не обов'язково саме нацисти. Адже ані ку-клус-кланівців, ані творців режиму апартеїду, за всіх їхніх "подвигів" ніхто до нацистів не відносить – і цілком справедливо – це "лишень" расисти.

А чи був Максим Чайка українським націоналістом? Для цього теж замало інформації.

Адже, скажімо, "Свобода" Тягнибока – це насправді ніяка не націоналістична партія; це питомо етноцентричний рух із дуже простецьким розумінням проблем нації та держави у сучасному світі.

Але за будь-яких обставин націоналізм і нацизм – принципово різні феномени. На момент приходу Гітлера до влади всі без винятку німецькі партії були націоналістичними, виступаючи проти Версальської угоди, яка справді принижувала гідність Німеччини і кожного свідомого німця.

А от погляди фюрера та партійних ідеологів були відверто расистськими. Власне, чому лише погляди? Дії також, адже під час Другої світової війни в ім'я химерних інтересів "арійської раси" була принесена в жертву сама німецька нація...

А тепер про "антифашизм". З якогось дива, навіть у середовищі наших правозахисників, вважається – антифашисти є апріорі пристойними людьми. Хочу нагадати, що головним антифашистом усіх часів і народів – з 22 червня 1941 року – був особисто товариш Сталін і вся його хвацька команда.

Не варто забувати, що ці антифашисти знищили під час Другої світової війни цивільного населення на "визволених" ними територіях ніяк не менше, ніж справжні фашисти. А про, скажімо, "розв'язання кримськотатарського питання" чи схожих на нього і говорити не доводиться – геноцид завжди геноцид, здійснюють його фашисти чи антифашисти.

Тому проголошення антифашистських гасел ані у нас, ані у Західній Європі не гарантує позитивних політичних якостей речника цих гасел.

Це можуть бути прихильники тоталітарних, а часом навіть ксенофобських ідей. Тільки й різниці – концтабори для інакодумців такі антифашисти будували б під іншими гаслами і прапорами, ніж фашисти та нацисти - різниця між двома останніми ідеологіями і політичними практиками передусім у тому, що перші виступали за корпоративну, а друзі – за народно-соціалістичну державу.

І знов-таки: антифашисти можуть бути цілком прийнятними персонажами, якщо вони не сповідують тоталітарних ідей та не гуртуються під червоними прапорами. Інформація про те, хто такі за своїми поглядами вбивці Максима Чайки, на жаль, поки що практично відсутня.

А от стосовно КПУ та її премії за фільм "Тарас Бульба" все значно простіше.

Просто керівництво партії остаточно розставило цим актом всі крапки над "і": це партія відверто антимарксистська - бо Маркс завжди підтримував Польщу у її боротьбі проти Росії, власне, й анти ленінська, що випливає з наведених вище ленінських цитат, яка сповідує щось на кшталт лінивого та розм'яклого постсовєтського націонал-соціалізму. Звичайно, це давно вже не ліва партія; але й не права, бо її ідеологія і, головне, практика давно вже вийшли поза цю систему координат.

І тут саме час для підбивання певних підсумків із усього сказаного: у нашого суспільства не дуже добрі, скажімо так, справи з критичним мисленням і наявністю ефективних інструментів оцінки та розуміння політичних явищ.

Тому суспільного консенсусу щодо засадничих вартостей у нас поки що не видно й на обрії. А можливий він передусім на ґрунті розуміння неприпустимості у сучасній Україні будь-яких варіантів тоталітарних ідеологій та практик, якими б гарними назвами вони не прикривалися, і водночас – пріоритетності демократичних вартостей та національних інтересів.

Тоді трагедії на кшталт одеської стануть куди менш можливими (мене не полишає думка – чи й справді не було точок дотику між обома молодіжними середовищами?), а присудження премії імені борця із великодержавним російським шовінізмом Леніна великодержавно-шовіністичному фільму викликатиме всезагальний гомеричний регіт. І так далі. Утопія, скажете? Як знати...


Сергій Грабовський, кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників

pravda.com.ua

Провокація кремля: в Росії немає попиту на українські школи?

Попри велику чисельність українців, які проживають на території Російської Федерації, попиту на запровадження повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій до федеральних і регіональних органів управління освітою практично не надходить. Про це заявив офіційний представник Міністерства закордонних справ Російської Федерації Андрій НЕСТЕРЕНКО, відповідаючи на питання про те, що «в Україні нерідко нарікають на «безправне становище» російських українців і відсутність у Російській Федерації системи державної освіти українською мовою».

За його словами, відсутність такого попиту, очевидно, пояснюється «близькістю східно-слов`янських мов і культур, спільною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою».

Він наголосив, що в Російській Федерації, за даними Всеросійського перепису населення 2002 року, загальна кількість українців становить 2 942 963 чоловік (з них 76,5% - міське населення, 23,5% - сільське). Найбільша кількість українців проживає в місті Москві (253600 чол.), Тюменській області (211400 чол.), Московській області (147800 чол.), Краснодарському краї (131800 чол.), Ростовській області (118500 чол.), Приморському краї (94100 чол.), місті Санкт-Петербурзі (87100 чол.), Воронезькій області (73700 чол.), в Ханти-Мансійськом Автономному окрузі (123238 чол.), Ямало-Ненецькому автономному окрузі (66080 чіл.), Республіці Комі (62115 чол.), Республіці Башкортостан (55249 чол.), Республіці Саха (Якутія) (34633 чол.), Республіці Татарстан (24016 чол.), Республіці Карелія (19248 чол.), Удмуртській Республіці (11527 чол.).

А.НЕСТЕРЕНКО заявляє, що в Російській Федерації діє понад 90 українські суспільно культурні об`єднання.

«З указаних причин в Російській Федерації немає шкіл, де вся учбова програма викладається на українській мові. Існують лише школи з етнонаціональною (етнокультурной) складовою. До неї віднесені: рідна мова і література, регіональна (національна) історія, курси історії рідної культури «- сказав А.НЕСТЕРЕНКО.

У коментарі сказано, що крім того, в місцях компактного мешкання україномовного населення існують школи з викладанням української мови як предмету, а також школи, що реалізовують український етнонаціональний компонент.

«Слід зазначити, що громадяни Російської Федерації української національності і росіяни з числа громадян України знаходяться в різній етнокультурной ситуації. Спроби порівнювати їх положення, підраховувавши, наприклад, тільки кількість російських шкіл в Україні і українських в Росії, є неправомірними», - вважають в МЗС РФ.

unian.net

Росія: вибори мера Сочі

Передвиборчий штаб Бориса Нємцова оголосив результати екзит-полів на виборах мера Сочі, повідомляє Газета Ру.

За його даними, 46% виборців проголосували за Пахомова, 35% за Нємцова і ще 17% за комуніста Дзаганію.

Представники штабу Нємцова відзначають, що поки не відомий розклад по 30 тис бюлетенів тих, хто голосував достроково. А ця інформація тим більше важлива, що ще вчора таких осіб було всього 5% від числа виборців, а зараз їх уже 11%.

Цікаве інтерв‘ю пана Нємцова радіо "Ехо Москви"

Е. БУНТМАН: 21-08. Это программа «Одним словом». До конца этого часа с вами буду я, Евгений Бунтман. Первые 20 минут из этого часа с нами будет один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов. Добрый вечер, Борис Ефимович.

Б. НЕМЦОВ: Добрый вечер.

Е. БУНТМАН: У нас есть результаты пока только вашего штаба, по которым у Анатолия Пахомова от «Единой России» 46,5%, у вас 35,2%, на третьем месте Юрий Дзагания, коммунист – 13,4%. Т.е. по вашим результатам вы проходите во второй тур.

Б. НЕМЦОВ: Да. Действительно, у нас сегодня на 15 избирательных участках работали социологи, которые делали замеры. Замеры проходили с 9 утра до 7 вечера. Опрошено около 2600 человек, цифры мы назвали абсолютно точные. Единственное, что надо иметь в виду, что здесь, в Сочи, беспрецедентное досрочное голосование.

Е. БУНТМАН: Это треть от всех проголосовавших.

Б. НЕМЦОВ: Да, это треть, проголосовало около 30% избирателей, что, наверное, близко к какому-то рекорду.

Е. БУНТМАН: Почему 30? Там была официальная цифра 10%.

Б. НЕМЦОВ: 10% от общего числа избирателей. Но от пришедших на выборы это 30% получается.

Е. БУНТМАН: Т.е. наоборот.

Б. НЕМЦОВ: Нет.

Е. БУНТМАН: От общего числа избирателей – 30%, от тех, кто пришел на выборы, – 10%.

Б. НЕМЦОВ: Еще раз. Из тех, кто пришел на выборы, 30% проголосовало досрочно.

Е. БУНТМАН: Понятно. И вы считаете, что за этим массовая фальсификация.

Б. НЕМЦОВ: Да. Дело в том, что досрочно голосовали, мы знаем как, у нас в Интернете вывешены все картинки. Людей свозили автобусами, в основном это учителя, врачи, это воспитатели детских садов, это военные, это милиция, это дворники, сантехники и так далее. Т.е. это те люди, которые на 100% зависят от бюджета, зависят от властей, краевых или местных. Этим людям говорилось, что они обязаны идти голосовать досрочно, если они не хотят лишиться работы и не хотят лишиться зарплаты.

Поскольку в Сочи высокая безработица и очень низкие заработные платы, бедность – главная проблема города, как и во многих других городах страны, естественно, люди боятся потерять последний кусок хлеба. И поэтому из-под палки, под давлением шли голосовать. Предсказать итоги досрочного голосования мы не можем, потому что понятно, как они проводились. Но есть гипотеза, что огромное количество людей под давлением и под страхом голосовали за кандидата от кубанской власти.

Е. БУНТМАН: Т.е. пока это главная претензия.

Б. НЕМЦОВ: Если говорить о претензиях…

Е. БУНТМАН: Мы результатов официальных, которые Избирком объявит, пока не знаем. Обещали только в 22 часа по Москве объявить результаты. Наверное, пока предполагать рано. Давайте с вами подведем некоторые итоги избирательной кампании.

Б. НЕМЦОВ: Давайте. Если говорить о выборах в Сочи, то они характеризуются четырьмя особенностями. Первая особенность – в городе Сочи, в моем родном, нет средств массовой информации, они уничтожены. В городе Сочи есть средства массовой дезинформации, манипуляции, клеветы и кубанской пропаганды. Т.е. телеканалы дружно, в письменной форме отказались от освещения выборов, даже за деньги. Второе – то же самое сделали радиостанции, причем далекие от политики радио «Шансон», «Авторадио» и «Русское радио» сделали это как-то хором, одновременно, даже после того, как мы с ними заключили контракты на участие в кампании. И потом то же самое сделали все газеты, включая газету «Черноморская здравница». Таким образом, была обеспечена 100-процентная блокада для всех оппозиционных кандидатов.

С другой стороны, тут же была включена пропагандистская машина. Есть на Кубани такой местный Геббельс, Мурат Ахеджак, он является заместителем губернатора Кубани Ткачева. Он фабриковал клеветнические фильмы с участием известных продажных людей, таких как Павловский, Доренко, а также еще участвовал рецидивист Климентьев. Эти фильмы прокручивали 50 раз в течение всей кампании. Откуда можно было узнать, как я развалил Советский Союз, продал родину парижскому клубу, уничтожил Нижегородскую область и являюсь при этом корейским шпионом. Когда я требовал дать мне возможность по закону о СМИ ответить, все так называемые средства массовой информации молчали. И ни одной секунды (я подчеркиваю – ни одной секунды) времени на ответ не было.

За все время кампании ни один сочинский журналист так и не осмелился взять у меня ни одного интервью, ни одного комментария. Освещение выборов в городе Сочи в самом городе было на нулевом уровне. В Москве, в том числе благодаря «Эху Москвы» о выборах в Сочи знали больше, чем большинство сочинцев.

Вот эта манипуляция общественным мнением – это и есть очень существенная часть фальсификации. Второе – досрочное голосование. Оно началось 15 апреля, т.е. за 11 дней до выборов. Людей свозили автобусами, были разнарядки. Сначала полторы тысячи людей голосовало, потом разнарядка увеличилась до 2,5 тысяч. Но вчера произошла метаморфоза. В субботу днем 14 тысяч человек досрочно проголосовали, а уже сегодня утром руководитель сочинской избирательной комиссии сообщил, что проголосовало 30 тысяч. Таким образом, средств массовой информации нет, есть только пропаганда, клевета и выполнение воли кубанской власти. Вторая особенность – это массовое участие спецслужб в этой кампании.

Е. БУНТМАН: И в чем это выражалось?

Б. НЕМЦОВ: В массовых арестах моих агитаторов, в аресте моей самой большой агитационной партии продукции, это грузовик, где было 125 тысяч экземпляров газет и листовок. Это участие спецслужб в перечислении мне на счет в США пяти тысяч долларов. Это провокация, которую мы, слава богу, раскрыли. Они хотели снять меня с выборов. Преследование и слежки за моими активистами, прослушивание всех телефонных аппаратов, запугивание людей, которые входили со мной в контакт.

Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, я вас все-таки буду прерывать, потому что у нас не так много времени. Понятно. Вы считаете, что власть работала целенаправленно против вас. Почему вас вообще оставили на этих выборах? Почему вас не сняли? Лебедева сняли, вас не сняли.

Б. НЕМЦОВ: Это очень хороший вопрос. На самом деле две причины есть. Дело в том, что это все-таки олимпийская столица-2014. Выборы сами по себе – это была лобовая схватка между вот этой вертикалью власти во главе с Путиным и демократической оппозицией. Кстати, это впервые за годы правления Путина такая лобовая схватка власти и демократической оппозиции.

Е. БУНТМАН: А почему ее допустили-то тогда?

Б. НЕМЦОВ: Объясню. Потому что они не хотят, чтобы Сочи лишился статуса олимпийской столицы. Очевидно, что если мэр будет выбран мошенническим путем (а снятие оппозиции с выборов – это очевидное мошенничество), то это основание для того, чтобы выборы были признаны мировым сообществом как мошенничество, и в дальнейшем это могло быть использовано для того, чтобы лишить Сочи столицы Олимпиады. Это первое.

Вторая причина, менее тривиальная, состоит в том, что власти решили показать, что оппозиция в России никчемная (неразборчиво), мало голосов. Т.е. главная их задача была растоптать оппозицию. Именно поэтому вся вертикаль, причем самая ее гнусная часть – кубанская, а также Москва, активно была включена в процесс. Причем Москва включена в полном объеме. Вы, наверное, обратили внимание, что ни один из федеральных каналов вообще не употреблял слово «Сочи», слово «Олимпиада» и слово «выборы». Эти слова были запрещены на протяжении всех предвыборной кампании.

Е. БУНТМАН: Возможно. Я так детально не следил, но вполне допускаю. Вам пришел вопрос от Сергея, бизнесмена из Москвы, бывшего нижегородца, кстати. «Уважаемый Борис Ефимович, очевидно, что уровень фальсификации будет такой, какой необходим для победы вашего конкурента. Ваша послевыборная стратегия при проигрыше в первом туре или во втором». Если вы победите, понятно, что вы будете делать. Вы оглашали вашу программу как мэра. Если вы проиграете сейчас или во втором туре, если вы в него выйдете, что вы будете дальше делать?

Б. НЕМЦОВ: Я вам расскажу прямо немедленно, что я собираюсь делать. Первое – мы настаиваем на раздельном подсчете голосов при досрочном голосовании и голосов, отданных за кандидатов сегодня. Мы убеждены, что вот эти 30 тысяч голосов, 30% голосов, которые досрочно проголосовали, они были проголосованы под диким давлением и шантажом. И это чистой воды мошенничество, это предмет для уголовного разбирательства и для судебного разбирательства. Что касается дальнейшего, то мне представляется, что опротестование итогов выборов, на основе нарушения Конституции, закона о выборах – это ровно то, чем займутся мои адвокаты.

Е. БУНТМАН: Т.е. будете всячески опротестовывать и добиваться…

Б. НЕМЦОВ: Евгений, я хочу, чтобы вы понимали. Первое: город Сочи – это город беззакония. В городе Сочи растоптана Конституция, все базовые права граждан – право на информацию, право на свободный выбор, право на политическую конкуренцию – вот эти все права растоптаны. Я должен сказать, что Басманный суд – образец порядочности, честности и законности по сравнению с сочинским судом. Если бы вы знали, как здесь Лебедева снимали, это просто песня. Т.е. здесь растоптаны права, растоптаны законы и растоптана Конституция. В принципе, у нас есть гарант – номинальный – Конституции, который очень хорошо знает ситуацию в Сочи (я в этом просто уверен) и должен был вмешаться. Поскольку он не вмешивается, значит, будут гражданские люди в это вмешиваться.

Е. БУНТМАН: И гарант Конституции говорил, что выборы очень интересные.

Б. НЕМЦОВ: Гарант Конституции сказал гораздо более оскорбительную для сочинцев вещь. Он сказал, что в Сочи полноценная политическая борьба – цитата, это сказал Дмитрий Анатольевич Медведев. Вот это сочинцы восприняли как оскорбление и плевок. Потому что очевидно совершенно, что здесь не просто политическая борьба, а здесь был тотальный, наглый беспредел.

Я уже не говорю про провокации в виде плескания в физиономию нашатырного спирта. Я уже не говорю про всякие подлости, которые они устраивали по отношению к моим товарищам, это отдельная история. Но называть это всё полноценной политической борьбой ни у одного нормального человека язык не повернется. Сочинцы реально это воспринимают в лучшем случае как неуместную шутку, а в худшем случае просто как издевательство главы государства над тем, что в городе происходит.

Главное не в том, что они в отношении меня нарушали закон, Конституцию, я-то человек достаточно сильный и опытный. А главное, что они издеваются над народом. Здесь я не видел ни одного человека, который бы сказал, что он добился правды и справедливости в суде. Я не видел ни одного человека. Ни одного бизнесмена, ни одного ветерана, ни одного молодого человека. Ни одного.

Здесь студентов заставляют вступать в партию «Единая Россия», потому что иначе они не смогут найти работу. Здесь очень многие люди боятся мне пожимать руку, потому что говорят, что если фотография с пожиманием руки Немцову где-то появится, то они лишатся работы, их выгонят из университета. Здесь многие боятся давать интервью, потому что считают, что это основание для репрессий против них. Здесь бизнесмены тут же получают десять проверок, если я пришел к ним и встретился с их сотрудниками. Здесь мои родственники боятся со мной встретиться. Ни один из моих родственников в Сочи за всё время предвыборной кампании со мной не встретился. Здесь вершина путинизма, я хочу вам сказать. Тотальный беспредел.

Е. БУНТМАН: Печальную картину вы нарисовали.

Б. НЕМЦОВ: Я просто рассказываю… Дело в том, что я, в отличие от остальных кандидатов, встречался с народом. Это был единственный способ агитации. Я встретился более чем с пятью тысячами избирателей, от Лазаревского до Адлера.

Е. БУНТМАН: Но это ведь скорее плюс.

Б. НЕМЦОВ: Это, безусловно, огромный плюс. Я проблемы города знаю. Знаю не понаслышке. Я просто ощущаю город почти кончиками пальцев. И очень хорошо понимаю, что тут происходит. Я могу сказать, главная проблема Путина – это то, что он страну поверг в атмосферу абсолютного бесправия, абсолютного беззакония и абсолютного нарушения гражданских прав.

Е. БУНТМАН: Борис Ефимович, совсем немного времени уделим лично вашим достижениям и неудачам во время избирательной кампании. Были ведь какие-то неудачи и были какие-то очевидные достижения, как, например, встречи, как вы выразились, агитация по чебуречным.

Б. НЕМЦОВ: Я научился партизанской кампании. Хотя мне в этом году 50, но тем не менее встречи в электричках, в чебуречных, в кафе, встречи на улицах, встречи в такси, в маршрутках и так далее. Это просто незабываемо. Или просто на улице спонтанно вдруг люди меня окружали, мы начинали разговаривать на важные для людей темы. Я думаю, что у меня у единственного в России сейчас такой богатый опыт такой кампании. Второе – у меня была очень классная команда. Я надеюсь, что она останется. Несмотря на прессинг и репрессии, люди держались друг друга. Это было замечательно.

Если говорить о недостатках, то, конечно, нам не хватало материалов агитационных и не хватало нам достаточного количества агитаторов. Мы просто не успели. Дело в том, что Сочи очень растянутый вдоль берега город, 40 километров, с очень большим количеством сел, аулов. И нужно иметь тысячи агитаторов, для того чтобы охватить всех граждан. Мы не смогли этого сделать. Мы не достучались до каждого. И это, конечно, проблема. Но в условиях информационной блокады, в условиях, когда ни одно СМИ не давало о нас никакой более-менее объективной информации, я считаю, что это издержки, но это связано, видимо, со скоротечностью кампании.

Е. БУНТМАН: Мурат, предприниматель из Кабардино-Балкарии, вызывает вас на откровенность: «Правда ли, что вы реально верили в победу на выборах?» Мурат в этом сомневается, пишет: «Не кажется ли вам, что с точки зрения доверия избирателей правильнее себя позиционировать в соответствии с реалиями?»

Б. НЕМЦОВ: Мурат, я хочу вам сказать одну простую вещь. Если бы в городе Сочи состоялись единственные теледебаты мои с Пахомовым, это представитель кубанской власти и Путина, единственные теледебаты, которые длились бы полчаса, в первом туре я бы получил 70%.

Е. БУНТМАН: Мурат вас просит действовать в соответствии с реалиями. Вы же не могли, наверное, реально предполагать, что вам дадут полчаса дебатов.

Б. НЕМЦОВ: Секундочку. Во-первых, я на старте кампании считал, что в городе хотя бы остатки российских законов действуют. Так вот по российским законам государственные телеканалы обязаны за деньги предоставлять эфир. Здесь растоптан закон. Поэтому реалии такие: когда всё перекрыли, и я встречался с утра до ночи с народом везде, тогда я верил – и сейчас верю, в эту секунду верю – в то, что должен быть второй тур, и там будет голосование протестное. Т.е. люди, которые сейчас за коммунистов голосовали, они за это коррумпированную кубанскую власть голосовать не будут. Не за Немцова будут голосовать, а просто против кубанской власти, вот и всё. Поэтому во втором туре, очевидно, что успех был гарантирован.

Е. БУНТМАН: Спасибо большое. У нас был один из кандидатов в мэры Сочи Борис Немцов, который – это мое личное мнение – сделал эту кампанию, во всяком случае, увлекательной. Спасибо большое, Борис Ефимович.

Б. НЕМЦОВ: Всего доброго.

Е. БУНТМАН: Да, мы с вами прощаемся. Постепенно будем переходить к следующей теме.

echo.msk.ru

Підпал двох магазинів мережі «Книжковий супермаркет»

Сьогодні вночі у Києві було вчинено підпал двох магазинів мережі «Книжковий супермаркет». Про це УНІАН повідомила піар-директор мережі Юлія ВАЛОВА.

Згідно з повідомленням, у магазині на вулиці Будівельників, 4, група невідомих написала на склі вітрини слово «Вурдалак», розбили вогнегасником скло двох вітрин і кинули до приміщення три пляшки із запалювальною сумішшю.

«Я приїхала до магазину о 4-ій ранку, коли пожежники вже загасили вогонь, - повідомила директор магазину Тетяна НАЗАРЕНКО. – Побачила на склі напис «Вурдалак» і вибиті вікна. Через дії невідомих постраждали вітрини із українською дитячою і художньою літературою та дитячі розвиваючі ігри. За кілька тижнів до цього до нашого магазину невідомий приніс листа, у якому було прохання забрати книгу Олеся БУЗИНИ і всю російськомовну літературу, оскільки вона начебто шкодить українській культурі. Дуже шкода, що ці люди прикривають свій вандалізм українськими ідеями і наносять шкоду не лише адміністрації магазину і продавцям, але й покупцям».

Своєю чергою, директор мережі «Книжковий супермаркет» Костянтин КЛІМАШЕНКО повідомив, що це не поодинокий напад на магазини, що стався з п’ятниці на суботу,

«Розбили скло і кинули пляшку із запалювальною сумішшю в приміщення магазину на Луначарського, 10. А в магазині на Подолі, на банерах де знаходяться фотографії письменників, у тому числі й українських, написали, що ми продали батьківщину, і що ми проти України», повідомив директор мережі. За його словами, у ці магазини також приносили листи з погрозами, але ніхто не звертав уваги на них.

К.КЛІМАШЕНКО переконаний, що «сьогоднішні події – це відгомін подій у Тернополі, коли перед виборами заливали магазини фарбою, оскільки там були російськомовні книги і книги Олеся БУЗИНИ».

У понеділок, 27 квітня, о 14.00 за адресою вул. Будівельників, 4, відбудеться прес-конференція на підтримку мережі магазинів «Книжковий супермаркет».

unian.net


P.S. У березні отримав спам від працівника Мистецького Арсеналу Юлії Валової (у листі в якості PR- директор мережі «Книжковий супермаркет») котра рекламує антиющенківську, антинатівську книгу "Брат". Красиво: працівник проекту Ющенка дискредитує Ющенка...

Ізраїль розчарувався в Україні або дипломатичне нагадування про Голодомор

Ізраїль висловлює глибоке розчарування українським рішенням не залишати залу засідань під час скандальної конференції по расизму у Швейцарії під час виступу президента Ірану Махмуда Ахмадінежада, який прирівняв сіонізм до расизму.

Про це заявила посол Ізраїлю в Україні Зіна Калай-Клайтман, пише газета Сегодня.

"Антиізраїльські заяви іранського президента на цій Конференції змусили інші країни Європейського співтовариства демонстративно залишити залу засідань під час його мови", - нагадала вона.

"На цьому тлі тим більше розчаровує українська позиція. Ізраїль сподівався, що українська делегація приєднається до позиції європейських країн, і продовжує сподіватися, що Україна озвучить свою позицію про виступ іранського президента на Конференції", - заявила Калай-Клайтман.

На питання, чи ускладняться україно-ізраїльські відносини, посол висловила сподівання, що цього не станеться.

У той же час, прес-секретар МЗС Василь Кирилич, відповідаючи на питання, які директиви одержала українська делегація на конференції по расизму, розповів, що вказівок залишити залу під час виступу іранського президента, якщо в його промові лунатимуть антиізраїльські й антисіоністські випади, українська делегація не одержувала.

"Розуміючи неоднозначність даного заходу, Україна знизила рівень свого представництва на ньому. Ми делегували для участі в конференції не міністра, не його замів, а лише представника України при відділенні ООН і інших міжнародних організацій", - сказав він.

"Наші представники одержали чіткі директиви, які стосуються прийняття підсумкового документа конференції. Він мав бути збалансованим, незважаючи на провокативні наміри певних делегацій", - додав він.

Кирилич назвав некоректними припущення, що "бездіяльність" української делегації є чимось на кшталт натяку Ізраїлю, що він неправий, не визнавши Голодомор геноцидом.

Питання про можливість політичних або якихось інших наслідків для України з боку Заходу або Ізраїлю прес-секретар також назвав некоректним.

Як відомо, у знак протесту проти антиізраїльського виступу президента Ірану на конференції ООН по расизму в Женеві делегації країн Євросоюзу залишили залу засідань.

unian.net

Європарламент обмежив вартість SMS-повідомлень і дзвінків у роумінгу

Як передає власний кореспондент УНІАН, про це йдеться у схваленій сьогодні Європарламентом на засіданні у Страсбурзі доповіді Адіни-Іоани ВАЛЄАН (група ліберальних партій, Румунія).

“За” проголосували 646 депутатів, “проти” – 22, утрималися – 9.

Згідно з доповіддю, з 1 липня 2009 року максимальна вартість вихідного дзвінка в роумінгу в ЄС повинна становити 0,43 євро за хвилину, максимальна вартість вхідного дзвінка – 0,19 євро. З 1 липня 2010 року максимальна вартість вихідного дзвінка в роумінгу має становити 0,39 євро за хвилину, вхідного – 0,15 євро, а з 1 липня 2011 року максимальна вартість вихідного дзвінка в роумінгу має становити 0,35 євро за хвилину, вхідного – 0,11 євро. Усі ціни вказані без урахування ПДВ.

При цьому починаючи з 1 липня 2009 року оператори мобільного зв’язку будуть зобов’язані застосовувати посекундну тарифікацію, однак матимуть право встановлювати мінімальну вартість дзвінка на рівні вартості 30 секунд.

Крім того, з 1 липня 2009 року максимальна вартість SMS-повідомлення в роумінгу повинна становити 0,11 євро (без ПДВ). Документом також передбачені максимальні тарифи на користування послугою “Мобільний Інтернет” у роумінгу на рівні 1 євро за мегабайт з 1 липня 2009 року, 0,80 євро за мегабайт, з 1 липня 2011 року – 0,50 євро за мегабайт без ПДВ.

Як повідомляв УНІАН, Комітет з питань промисловості, досліджень та енергетики Європарламенту та чеське президентство в ЄС досягли компромісу щодо обмеження вартості послуг мобільного зв’язку в роумінгу 24 березня цього року.

unian.net

Вступ до НАТО принесе Україні користь

Київ – Таллінн – Вступ до НАТО принесе Україні користь? Чи, навпаки, призведе до втрат? Відповісти на це питання, фактично, неможливо, не взявши до уваги досвіду інших пострадянських країн, які вже є членами Альянсу. У вівторок відбувся телеміст Київ-Таллінн, на якому про досвід перебування Естонії в НАТО розповіли відомі естонські політики та громадські діячі.

Нині лише 31% українців підтримують ідею вступу країни до НАТО, показують останні опитування фонду «Демократичні ініціативи». Наприкінці 90-х років подібні настрої панували і в Естонії.

А вже сьогодні, після вступу до Альянсу, три чверті громадян Естонії вважають членство в НАТО вкрай важливим і потрібним для країни. Причому, такої думки дотримується більш ніж половина російськомовних громадян цієї балтійської держави!

Вагаєтеся щодо євроінтеграції? Хочете про це поговорити?

Що так змінило погляди естонського суспільства на євроатлантичну інтеграцію? Передусім тривала громадська дискусія, яка передувала вступу до Альянсу, говорить один із її ініціаторів, аналітик Міжнародного центру безпекових студій Мерле Майгре.

«Ми в Естонії не намагалися говорити людям, що НАТО – це хороший, правильний вибір. Ми розповідали про систему оборони країни загалом, про значення безпеки для Естонії. І про те, що Північноатлантичний альянс є лише одним із елементів цієї безпеки. Міністерство оборони ініціювало громадські курси з питань національної безпеки, які діють і досі. В їхній організації беруть участь різні люди: урядовці, актори театрів, бізнесмени, депутати...», – зазначає Мерле Майгре.

Вступ країни до НАТО – сигнал «на старт» для інвесторів

Наскільки виправдалися сподівання Естонії щодо членства в Альянсі? Країна отримала від цього кроку величезну користь, вважає колишній прем’єр-міністр Естонії, економіст та історик Март Лаар.

«Коли ми розпочали процес вступу до НАТО, люди ставилися до цього по-різному, значна частина – негативно. Не вірили, що Альянс гарантує безпеку, боялися економічного та політичного тиску з боку Росії. Поступово ці думки змінилися на позитивні. Вступ Естонії до НАТО та Євросоюзу прибрав безліч проблем. З’явилася стабільність, яку помітили не тільки ми, а й закордонні інвестори. Вступ будь-якої країни до НАТО – це вагомий економічний аргумент для тих, хто бажає інвестувати в цю державу», – переконаний визначний естонський політик.

Російська імперія без «кишенькової» України не відбудеться

Вибудовуючи національну систему безпеки, естонським патріотичним силам довелося діяти в умовах, подібних до українських: пострадянський менталітет, російськомовне суспільство, політичний тиск з боку сусідньої держави. Тому Естонія готова ділитися з Україною своїм досвідом європейської інтеграції. Тим більше, що на думку Марта Лаара, ситуація в Україні впливає на всю Європу.

«Україна має величезний вплив на ситуацію у Європі. Її нестабільність спричиняє проблеми у цілому регіоні. Як історик, я знаю безліч підтверджень цього за останні кілька століть. Сказати по правді, естонці обожнюють політичну боротьбу. Але в українців до неї особлива пристрасть! Коли політики ніяк не можуть виробити своєї думки щодо євроінтеграції, чи можна очікувати цього від звичайних людей? Українцям потрібно консолідувати суспільство, і ми готові допомогти у цьому».

Зацікавленість Естонії в європейській інтеграції України Март Лаар пояснює тим, що в разі вступу України до НАТО ідея відродження російської імперії зазнає поразки. Це позитивно вплине на всіх, в тому числі на Росію, яка нарешті знайде час вирішити свої внутрішні проблеми. І на Естонію, яка отримає стабільних та передбачуваних сусідів.

radiosvoboda.org | Євген Солонина (Київ – Прага)

У Празі трагічно загинув журналіст і правозахисник Тенґіз Ґудава

У чеській столиці, за нез’ясованих поки що обставин, трагічно загинув журналіст і правозахисник Тенґіз Ґудава.

Йому було 55 років.

Колишнього дисидента і політв’язня Тенґіза Ґудаву вислали з СРСР 1987 року. Відтоді і до 2004 року він працював у російській службі Радіо Свобода.

Він є автором багатьох публікацій і кількох книжок.

radiosvoboda.org


Одна із статей Тенґіза:

Тенгиз Гудава - Агенты КГБ и Лукашенко засели в "Радио Свобода"... Между нами, "демократами"

ДЕЛО ТУМАНОВА

Олег Туманов был директором Русской службы радио Свобода и разоблаченным агентом КГБ. Туманов перетянул на радио уголовничка, который в свою очередь перетянул выпускника МГИМО, ставшего сегодня руководителем информационной службы. Последний перетянул свою жену.

Я не сторонник конспиративных теорий, но факты – вещь упрямая. Посудите сами.

Какой режим у нас в Белоруссии всем известно, а какой режим у нас в Белорусской службе Радио Свобода? Недавно два видных диссидента и деятеля белорусского Народного фронта – Сяржук Сокалаў-Воюш и Николай Иванов были уволены без какой-либо вразумительной причины директором Белорусской службы, бывшим заведующим идеологическим сектором главной компартийной газеты республики "Звязда". Идеологический работник получил повышение и был назначен директором Афганской редакции!

В Афганистане идет война и там гибнут американские солдаты. А руководит вещанием на фронтовое государство подданный Александра Лукашенко – Александр Лукашук.

В Ираке также идет война и гибнут солдаты Коалиции. Руководит Иракской службой гражданин России, выпускник МГИМО, на араба мало похожий. Главный администратор Московского бюро Радио Свобода – дочь генерала КГБ.

И вот последнее – демонстративное, показательное как расстрелы 37 года, вопиюще несправедливое и алогичное увольнение диссидентов из Русской редакции Радио Свобода.

Не странная ли закономерность? Не восстает ли в памяти "туманное дело"?

"МГИМО – учебное заведение для детей советской номенклатурной элиты всегда было под усиленным влиянием КГБ – говорит бывший офицер ГРУ СССР, ныне живущий на Западе, Олег Гордиевский – На постоянное основе тут были представители FCD (разведка), SCD (контрразведка), 12 отделения, осуществляющего прослушивание телефонов и "клопов", 16-го Отдела (ныне FAPSI), вербующего агентов среди переводчиков. Кроме того, тут всегда было мощное присутствие 5-го Управления (идеология) для вербовки среди студентов, как минимуцм каждый 5-6 студент "стучал" на других. Кроме того, КГБ , вместе с ЦК КПСС имел "законную квоту" для своих детей. Генералы КГБ всегда были в близких отношениях с ректоратом".

Но ведь Радио Свобода не МГИМО! Как же могло получиться, что гебистская инфильтрация этого знакового института американской внешней политики стала кричащей, я бы сказал – плакатной?

Владимир Матусевич, директор Русской службы, уволенный в 1992 году, когда начался это великий "дранг нах Остен" "Свободы", убежден, что дело не только и не столько в КГБ. По мнению Матусевича, ЦРУ решило продать Кремлю радио, полагая, что таким образом американцы внедрятся в Кремль. Кретинизм? Несомненный!

Тогда же в начале 90-х годов стали принимать на Радио откровенных сотрудников российских спецслужб, полагая что создают некое "совместное предприятие". Тогда же внутри Русской службы стала складываться высшая каста - Московское бюро – мало похожее на Радио Свобода. Харизма борцов за права человека и демократию, людей, сама судьба которых являла сплав Запада и Востока, быстренько сменилась скороговорной московской трескотней, делавшей "Свободу" неотличимой от легиона российских станций.

Но до поры до времени "традиционной Свободе" хотя бы разрешали сосуществовать с Московским бюро. Теперь вопрос решен: показательным увольнением сотрудников, которые творили имидж прежней "Свободы" - а именно, имидж воинствующе правозащитной, критической по отношению к авторитаризму радиостанции, свободной Свободы – руководство RFE/RL "сожгло все чему поклонялись" поколения борцов за свободу и подарило Кремлю новую, навеки закавыченную уродицу "Свободу", которую предполагается совместно потреблять на заплеванном FM-овском ширпотребном полу.

Тяжело осознавать себя рождественским гусем, но это так.

Однако, дело не в личных судьбах и даже не в тяжелейшем оскорблении, нанесенном мне и моим коллегам. Дело в том, что это путь к уничтожению самого явления – Радио Свобода. Аура внутримосковской фронды и тотального незнания западных, американских реалий, очень быстро сведет остатки станции в болото пропутинской пропаганды и квакание новых МГИМОшников от пируэтов Михаила Леонтьева уже не отличит никакая разведка. Тонкая ткань радиосмысла, сотканная из страдальческих судеб политэмигрантов, творческих подвигов интеллектуальной элиты, вытесняемой из страны, из удела жить тут, а быть там, и любить родину вопреки ее ненависти к тебе – эта ткань сейчас изорвана в клочья, а взамен предложена дерюга новорусской политпопсы. Слушатель традиционной "Свободы" никогда не приобщится к новой, как старый русский интеллигент не превратится в Нового Русского. А нового слушателя "Свобода" не приобретет, потому что нечем. Кому нужны безымянные ничтожества? И Радио умрет.

"КГБ всегда ненавидел радио "Свобода" - говорит Олег Гордиевский – в 5-ом Управлении всегда была специальная секция, занимающаяся дискредитацией радио и инфильтрацией в нее агентов. Я думаю, отношение ФСБ такое же, может быть даже более серьезное, они ведь могут легко воздействовать на Московское бюро".

Время для удара по "Свободе" выбрано гениальное: на днях старейшая американская правозащитная организация Freedom House понизила рейтинг России, переместив ее из числа "частично свободных" стран в "несвободные". Как заявила исполнительный директор Freedom House Дженнифер Уиндзор (Jennifer Windsor), вхождение России в число "несвободных" стран является "кульминацией политики Владимира Путина по концентрации в своих руках политической власти, преследованию и запугиванию средств массовой информации и политизации правоохранительной системы страны".

"Упустив (или умышленно отбросив?) из документа "Радио Свобода; Рекомендации и план проведения в жизнь" все, что характеризует Россию сегодня, его автор делает щедрый подарок тем силам в России, которые планомерно разрушают (уже почти разрушили) возможность ее демократического развития – пишет вдова академика Андрея Сахарова Елена Боннэр в статье "Прощай, Свобода!", - Именно они хотят, чтобы не было "зарубежного вещания", чтобы Свобода вещала не из Праги, а из Москвы, и неизбежно под давлением Москвы превратилась в подобие радио "Россия". Именно им уже несколько десятилетий мечталось удалить из свободного эфира разного рода "заморских русских" и "беженцев", "интеллектуалов и диссидентов", которые якобы "не любят России".

Олег Туманов давно разоблачен и покинул мир сей. Но дело его живет и побеждает. Как дело Ильича.

Так долой Год Обезьяны!

Да здравствует Новый Год!

Тенгиз Гудава
26 декабря 2004 года

«Центральноамериканська четвірка» ввела безвізовий режим для українців

Держави «Центральноамериканської четвірки» - Гватемали, Сальвадору, Гондурасу та Нікарагуа - ввели безвізовий режим для громадян України.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Міністерства закордонних справ України, Посольство Республіки Гватемала в Російській Федерації, акредитоване в Україні за сумісництвом, інформувало МЗС України про запровадження для громадян України – власників усіх типів паспортів (загальногромадських, службових та дипломатичних) з 1 квітня ц.р. безвізового режиму в‘їзду до держав «Центральноамериканської четвірки».

unian.net

Правозахисники розкритикували Ющенка за його висловлювання про молдаван

Вінницька правозахисна група (ВПГ) звернула увагу суспільства на неприпустимість застосування "мови ворожнечі" в публічних висловлюваннях офіційних представників української держави.

Про це повідомив координатор ВПГ Дмитро Гройсман.

"На жаль, ми змушені визнати: вище українське керівництво глибоко вражене національною, расовою та сексуальною нетерпимістю. Розтиражоване українськими та іноземними ЗМІ останнє принизливе висловлювання Президента України Віктора Ющенка, цього разу про "молдаван", лише підтверджує цей факт", - заявили вінницькі правозахисники.

За словами Гройсмана, на словах цінуючи міжнаціональний мир і злагоду, декларуючи відданість Конституції і нормам міжнародного права в галузі прав людини, українські керівники насправді залишаються в полоні власних примітивних стереотипів, низької правової культури та цинічної неповаги до цілих націй і народів".

"Виборцям та міжнародним партнерам українського уряду слід оцінювати справжні цінності та політичні наміри своїх українських візаві саме за безвідповідальними публічними репліками Президента Ющенка на адресу "молдаван", або за заявами міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, який не має нічого проти, щоб підлеглі "вважали його расистом", - заявила Вінницька правозахисна група.

Правозахисники також звертають увагу на те, що в сюжеті телеканалу СТБ видно, як чиновники, які слухали вказаний виступ Президента, "улесливим сміхом зустріли "жарт", який сказано арбітром нації на адресу "молдаван".

"Така безвідповідальна поведінка президентів і міністрів принижує не тільки їх самих, а весь український народ - громадян України всіх рас і національностей - що ці "державні діячі" тимчасово представляють", - зазначили правозахисники.

Нагадаємо, 14 квітня Президент України в рамках робочої поїздки в Київську область під час наради з проблем агропромислового комплексу назвав одного із своїх технічних працівників "молдаванином".

Під час наради Ющенко виступив з промовою про проблеми в АПК, вказуючи на графіки, які демонстрували за допомогою проектора. Коли одна з кривих не помістилася за рамки екрану, Ющенко попросив налагодити зображення. На його прохання відгукнувся один із технічних працівників. Замість того, щоб налаштувати проектор, чоловік підійшов до Президента та посунув на кілька сантиметрів екран. "Ви як молдаванин...", - сказав на це Ющенко і тут же вибачився: "Я не мав на увазі націю ...".

Слова Президента записали журналісти. Телеканал СТБ включив це висловлювання у свій відеосюжет.

korespondent.net

Україна братиме в іноземців відбитки пальців

Верховна Рада ухвалила Закон "Про внесення змін до статті 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

За проголосували 252 із 442 народних депутатів України, зареєстрованих в сесійній залі, повідомляє УНІАН.

Закон зобов’язує іноземців та осіб без громадянства надавати свої біометричні дані для їх фіксації під час оформлення в’їзної візи в дипломатичних представництвах і консульських установах України за кордоном, а також під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон (якщо інше не передбачено законом та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України).

Визначення переліку відповідних даних та порядку їх надання віднесено до повноважень Кабінету міністрів України.

Закон набирає чинності з 1 січня 2010 року.

pravda.com.ua

Promiň Česko, вибач, Чехіє...

Авангардний письменник Тарас Шевченко

Творчість письменника Тараса Шевченка була і є авангардом у мистецтві. Його твори знакові. Його позиція наганяла жах на імперську Росію. Український народ вижив і розвивався завдяки таким, як він.

Радянська, читай російська пропаганда, щоби дискредитувати його в очах сучасності, перевела творчість і значення Шевченка для народу України в площину локального кітчу, де вдало використовує символ "Шевченко" у своїй пропаганді й, відповідно, дискредитації українськості.

Жахливий приклад: баланс поваги і толерантності у стосунках українців і чехів знищено зі встановленням у Празі пам‘ятника Т.Г. Шевченку. Це обернулося справжнім скандалом, зруйнувавши і без того хитке порозуміння між українською меншиною та чеською громадою.

Подія наштовхнула мене на написання цієї статті під чорновою назвою "Дипломатичне гвалтування Праги."


Чеське громадське телебачення про скандал навколо Шевченка

Насамперед, щоби зрозуміти суть матеріалу, варто переглянути титроване українською відео або прочитати транскрипт телевізійного репортажу чеського громадського телебачення ЧТ1 де детально викладений погляд чеської громади на проблему:




Марек Вольнер, модератор
- З вами "Репортери ЧТ", доброго вечора. Ми гадали, що часи, коли відкриття скульптур до "товаріщеських" державних візитів у минулому.

Нині ці часи повернулися до Праги 5. На тому самому місці, де колись стояв легендарний совєтський танк з номером 23, за ніч виросла скульптура українського письменника Тараса Шевченка. За добу до візиту Президента України Віктора Ющенка.

Танк на Соколу (місцевість де площа) витримав декілька десятиліть. Питанням є, як довго утримається скульптура. Місцеві органи у цьому випадку не дотримувалися правил. Знімав Лукаш Ланда.

Лукаш Ланда, репортер
- Таке от свято відбулося минулої середи за участі Президента України Віктора Ющенка у Празі 5 на площі Кінських. На місці, на котре пражанин не скаже інакше, як по легендарному совєтському танку з номером 23, "біля танку". Цього разу тут було відкрито зовсім інший пам‘ятник: бронзова статуя у людський зріст українського письменника Т.Г. Шевченка.

Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Це видатний письменник, не лише український, але й світовий. Він писав про Яна Гуса багато. Його перший нецезурований Кобзар вийшов у Празі.

Лукаш Ланда, репортер
- Статую Шевченка заплатила і привезла до Чехії ГО "Українська ініціатива в ЧР" не заспокоєна пам‘ятною дошкою письменника на будинку Оплеталової вулиці, котру в році 1964 встановив Союз чехословацького совєтського товариства.

Мартін Ц. Путна, літературний історик
- Для України це ключовий автор, але поза Україною чи у товариських славістичних країнах про нього ніхто не знає і ніхто, відповідно, не читає. Звичайно, є питанням чому ми маємо мати у Празі народного письменника України, чому не словінського або угорського і так далі, і так далі.

Лукаш Ланда, репортер
- Чи був Шевченко в Празі?

Віктор Райчинець, ГО "Українська ініціатива в ЧР"
- Шевченко, офіційно, не знаємо чи був у Празі. Якщо був не офіційно, то не знаю, але офіційно не є відомим, що він тут був.

Мешканка Праги 5
- Не розумію єдину річ, чому стоїть саме на площі Кінських. Якщо тут вже і має стояти російський, або совєтський, або український митець, то би нічого не мала проти Пушкіна або Толстого, якогось класика російського, якщо вже на цьому наполягають.

Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Як на мене, це абсурд, тому як на Празі 5 є багато визначних особистостей, наприклад, неподалік звідси вулиця Шведська, Млада Горакова.

Лукаш Ланда, репортер
- Здивовані були також і мешканці сусіднього району, Праги 6, Дейвіце. Ще в грудні минулого року у них копали фундамент для цього пам‘ятника.

Владімір Кесл, мешканець Праги 6
- Тут за 2,5 години викопали яму, котра має 2,5 метри глибини. Коли я запитав їх російською, тому що трошки вмію, то усі повтікали до автомобілю і ніхто зі мною не хотів розмовляти.

Павел Шабата, мешканець Праги 6
- У день, що тут будували, я телефонував на усі установи, ніхто не міг мені пояснити, про що йдеться. Вони й не знали, тому як це було нелегально зроблено.

Лукаш Ланда, репортер

- При першій спробі встановити пам‘ятник у Празі ГО "Українська ініціатива в ЧР" розпочала монтувати без необхідних дозволів. Вже за пару днів на офіційній дошці вивісили про початок земельного управління на встановлення скульптури і впорядкування навколишньої території. Я мусив піти до місцевого відділу і подати заяву про ліквідацію недозволеного будівництва.

Цим пан Шабата зкомплікував ситуацію ГО "Українська ініціатива в ЧР". Окрім заяви, про ліквідацію, він склав петицію проти встановлення скульптури, під котрою за декілька днів підписалося більш ніж 100 людей. Це зупинило адміністрації. ГО "Українська ініціатива в ЧР" не здалася і так Шевченко з‘явився у сусідній частині міста.

Павел Шабата, мешканець Праги 6
- Мені це нагадує ті часи, до 1989 року, коли постійно щось урочисто відкривалося...

Мілан Янчик, староста Праги 5
- Завжди діляться на прихильників і опоненти до кожної речі, що вчиняє громадська корпорація. Але я гадаю, що немає проти чого протестувати.

Лукаш Ланда, репортер
- Але, у Празі 5 ніхто протестувати не міг, тому як про те, що Шевченко переїздить на площу Кінських, майже ніхто не знав. ГО "Українська ініціатива в ЧР" цього разу була обережнішою і забезпечила згоду ради Праги 5, котра площу схвалила 10 березня. За 10 днів будували.

Лукаш Ланда, репортер
- Коли вам сказали, що то будете робити?

Перший робітник
- Учора ввечері.

Лукаш Ланда, репортер
- Учора ввечері сказали, що тут будете монтувати пам‘ятник?

Перший робітник
- Так, і щоби сьогодні вже був готовий.

Другий робітник
- Напевно, Леніна.

Лукаш Ланда, репортер
- Кого? Гадаєте Леніна?

Перший робітник
- Ні, Ленін, ні. Хтось український.

Другий робітник
- А я думав, що Ленін.

Лукаш Ланда, репортер
- Ви, як представник Праги 5, ви знали, що тут буде стояти скульптура Тараса Шевченка?

Онжей Ґал, представник району Прага 5
- Фактично я про це дізнався за 2 чи 3 дні перед відкриттям, дістали лист від старости, що буде урочисте відкриття.

Мілан Янчик, староста Праги 5
- Якщо бажаємо дозволити, коли на запрошення Президента Республіки сюди приїде Президент України Ющенко, бажаємо допомогти у добрій справі, то мусимо вирішувати швидко.

Лукаш Ланда, репортер
- Саме цей староста Праги 5 Мілан Янчик запропонував Раді встановлення пам‘ятника і він дістав завдання забезпечити усі будівельні дозволи. Будівельна адміністрація надала дозвіл вже за 8 днів.

Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це неможливо. Це неможливо. Термін від визначення цього заміру, у загальногромадський спосіб, до подання протестів є 30 днів. 30 днів. І цей термін не може бути скорочений.

Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Я не думаю, щоби ми працювали у невідповідності до Будівельного закону. Як кажу, усі дозволи на встановлення скульптури на площі Кінських маємо.

Лукаш Ланда, репортер
- Але те, що вони гадають, що мають усі дозволи, є неправдою: Шевченко, переїхавши на Прагу 5, дістався до зони празької резервації пам‘ятників, і як ми дізналися у Магістраті, необхідного дозвіл бракує.

Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Тарасом Шевченком займались і займаємося.

Лукаш Ланда, репортер
- Поясніть.

Ян Кнєжинек, керівник відділу культури і догляду за пам‘ятниками міста Праги
- Ми прохання дістали, наш відділ тим почав займатися і наш висновок надамо днями.

Їжі Плос, експерт на Будівельний закон, Чеська спілка архітекторів
- Це просто однозначно незаконна процедура. Неможливо поставити будівлю, а потім додатково забезпечувати висновки адміністрацій та відділів. Вже, наприклад, і тому, що обов‘язкове укладання, видане з цього приводу, коли б не було схвалене, значить було б зупинено впровадження. То ж цю скульптуру взагалі не можна було б встановити.

Лукаш Ланда, репортер
- То ви мені поясните?

Радован Мислік, прес-секретар Праги 5
- Кажу, я не будівельник, але напевне ми є чудова адміністрація.

Лукаш Ланда, репортер
- Цей монумент було встановлено порушуючи Будівельний закон, отже є нелегальний.

Гинек Йордан, прес-секретар Міністерства внутрішнього розвитку
- Це мусить оцінити... Якщо проти цього рішення, стосовно будівництва, хтось постане, це розсудить відповідний Будівельний відділ, в нашому випадку на Магістраті.

Лукаш Ланда, репортер
- Коли б ви мали вирішувати, дозволити Т. Шевченка чи не дозволити на площі Кінських, що би виграло?

Івона Райманова, історик мистецтв
- Я сказала б ні. Там би дала місце сучасній скульптурі. Цей монумент своїм корінням є у 19-му столітті. Можна пізнати якісь елементи, котрі приніс початок 20-го століття, але усе одно він відстає на 100 років.

Зденек Лукеш, історик архітектури
- Встановлення пластики, традиційного пам‘ятника, фактично фігурального, є надзвичайно відповідальне завдання. Дуже тяжке. Мусили би зійтися знавці, котрі старанно підготують і визначать місця, де подібний пам‘ятник міг би стояти. А вже потім мав би розпочатися процес узгодження. Звичайно, і мешканці району мають право висловити свою думку.

Мешканець Праги 5
- Дивився на совєтський танк 50 років, а залишки життя буду дивитися на українського письменника. Як казав Циммерман, нам це може не подобатися, можемо з тим не погоджуватися, але це, напевне, єдине, що проти цього можемо зробити.

Мілан Янчик, староста Праги 5
- Але ж маємо представницьку демократію, вирішують органи громадських корпорацій на підставі свого мандату з виборів, на підставі представницької демократії. Дякую вам, до побачення.

---

Звичайно, деякі речення викликають посмішку, але все ж. Адреса відео на сторінках чеського ТБ ЧТ1 | http://www.ceskatelevize.cz/ivysilani/209452801240013-reporteri-ct/obsah/74665-socha-tarase-sevcenka/?streamtype=WM1


Складна історія стосунків між українцями і чехами

Загальновідомим є той факт, що стосунки між українцями і чехами мають не просту історію дев‘яностих: навала заробітчан. Посмішки і неповага у їхній бік. Випадки дискримінації й ксенофобії на фоні незаживаючої рани совєтської окупації, рабської праці, безпорадності у вирішенні проблем власних громадян совкової, проросійської, зкорумпованої влади України. Це ті речі, котрі працювали й продовжують працювати проти українських громадян у Чехії.

Численні "невинні" громадські проекти були здійснені нашою організацією "Форум українців ЧР", а також іншими українськими і чеськими прихильниками демократичного розвитку України, щоби хоч трошки відновити довіру і повагу до українця, до нашої держави у Чеській Республіці.

І тут маємо подібний провал у стосунках країн, організований на найвищому рівні. Сплановано. Навмисне: дискредитувати.

Чеські ЗМІ нині переповнені невдоволенням до акції зі скульптурою Шевченка, гарячі дискусії у чеському суспільстві й віртуальному просторі. Протистояння, невдоволення діями українців, пам‘ятником і методом його встановлення щодня наростає.


Історичний ракурс: Вибори 2004

У цьому контексті, як не дивно, згадується 2004 рік, вибори. У Посольстві України консул Ігор Кушнір, використавши дипломатичний персонал і за підтримки ідеологічно близьких професійних фальсифікаторів "з народу", намагався забезпечити перемогу головного опонента Ющенка. Посол Кулеба вдавав, що нічого не бачить, не знає. Варто особливо згадати дипломата Андрія Стативку, котрий клеймував ідеологічних опонентів шизофреніками й закордонного представника СБУ Анатолія Даценка, що погрожував у пластикових мішках вивезти активістів в Україну. Разом із більш ніж 300 заявами громадян про включення до списків випровадили з Посольства пана Віктора Райчинця, голову організації "Українська ініціатива в ЧР", котрого ми попросили допомогти виборцям. А коли ж урешті дипломати зрозуміли, що програли громадськості: миттєво перейшли на бік сьогоднішнього Президента і зашифрувалися під так званою "відкритою заявою дипломатів"| http://maidan.org.ua/static/mai/1101193510.html

У документальному фільмі Миколи Гейка "Невидимі люди" епізод з виборами на дільниці в Празі присутній, наприклад, на 53 хв. 16 сек. видно побиття спостерігача з камерою консулом Кушніром:



Не зважаючи, що матеріали про численні порушення на виборчій дільниці були зафіксовані і передані до ЦВК і МЗС, Посол і досі очолює державну установу у Празі, а колишній консул займає керівну посаду у Міністерстві закордонних справ, радник Стативка і досі там, а ще викладає у Академії ім. Ярослава Мудрого (колишній Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва та права), котру, до речі, закінчив Кушнір. Взагалі, дуже цікавий склад наглядової ради Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого: Табачник, Кремень, Васильєв, Зайчук, Кушнарьов, Лавринович, Маляренко, Піскун, Смирнов, Чалий (станом на 31 березня 2003 р.) | http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=429-2003-%EF

Пригадайте фальсифікацію згаданого Табачника на програмі "Великі Українці", коли той "вкиданням" есемесок зробив перемогу не історичному діячу, на мій погляд, а ключовому слову "Ярослав Мудрий" | http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/20/76074.htm

На превеликий жаль, не турбуються ані у Президента, ані в МЗС, ані в СБУ, що у них працюють подібні кадри, що здатні залякати, зфальсифікувати, вдарити, підлизатися до керівництва, підмінити поняття і факти, оббрехати опонентів, і, нарешті, штучно зпровокувати катастрофічну напругу у стосунках українців і чехів. І це лише декілька головних героїв, а скільки епізодичних і не менш важливих. А скільки інших епізодів.

Узяти, хоча б, дії спостерігача від Світового конгресу українців Миколи Некоряка, за зфальшованим поданням якого було звільнено від обов‘язків проющенківського секретаря комісії. Інший діаспорний українець, згаданий керівник організації "Українська ініціатива в ЧР", Віктор Райчинець - фігурант списків чеськословацької служби STB (КДБ) під псевдо Urban. Благо у Чеській Республіці пройшла люстрація: варто набрати на сторінках Міністерства внутрішніх справ | http://www.abscr.cz/cs/vyhledavani-evidencni-zaznamy ім‘я Rajčinec і ви перевірите це самі.


Посольство України в Чехії відбирає "зручні" організації

Ставлення Посольства до представників української громади у Чехії вибіркове, а ліпше гебістське: коли організація викриває громадськості совєтську стратегію Посла і радників - для Посольства таких організацій не існує.

Саме так, однієї з найбільших українських організацій Чехії "Форум українців ЧР" для Посольства не існує, так само ігнорується Посольством однойменний, професійний футбольний клуб, що з 2002 року успішно грає офіційний чемпіонат Чеської Республіки. Так само "забули" дипломати про діючий проект українських новин на чеському Радіо Регіна, модератор яких Алла Снігур безкоштовно працює над ними шість років, адже вона була офіційним спостерігачем безпосередньо від кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.

"Забули", проігнорували, тому як ми були за кандидата Ющенка. І при Президенті Ющенкові намагаються нас замовчати, прихильників демократичних принципів, євроатлантичної інтеграції, прихильників антикітчового, антигебістського розвитку відносин між українцями і чехами.


Справжня причина скандалу: завдання дискредитувати Україну використовуючи кітч

На мою думку, справжньою причиною скандалу є завдання сьогоднішнього Президента Ющенка та організаторів його візиту до Праги, Посла України в Чеській Республіці Івана Кулеби й підпорядкованого йому дипкорпусу, дискредитувати Україну використовуючи кітч.

Не буду робити висновків з вищенаведеного матеріалу ЧТ1, де, при бажанні, чітко можна прослідкувати "дипломатичний" нахрап його відомства.

Повернімося до пам‘ятника Шевченка у Празі, про котрий Івона Райманова, чеський історик мистецтв, м‘яко висловилась, що той "відстає на 100 років". Дозвольте процитувати уривок академічної статті Клемента Грінберга "Авангард і кітч":

"Там, де сьогодні політичний режим встановлює офіційну культурну політику, це в інтересах демагогії. Якщо кітч є офіційною тенденцією культури в Німеччині, Італії та Росії, це не тому, що їх відповідні органи влади, контрольовані філістерами, але тому, що кітч є культура мас у цих країнах, ніж в будь-якому іншому місці. Заохочення кітчу є лише одним з дешевих засобів, за допомогою яких тоталітарні режими прагнуть здобути собі прихильність мас. Оскільки ці режими не можуть підвищити культурний рівень мас - навіть якщо б вони й хотіли - це означає капітулювати перед міжнародним соціалізмом, вони будуть лестити масам в результаті зводячи до їх рівня всю культуру. Саме з цієї причини авангард поза законом, але не так сильно, тому як ця вища культура є більш критичною до себе. (Незалежно від того, чи може авангард розвиватися в рамках тоталітарного режиму чи ні, це не має відношення до цього питання на даний момент.) По суті, основні проблеми з авангардним мистецтвом і літературою, з точки зору фашистів і сталіністів не в тому, що вони занадто критичні, але в тому, що вони занадто "невинні", що занадто складно додати до них ін‘єкцію ефективної пропаганди, так як кітч більш гнучкий у цьому напрямку. Кітч тримає диктатора в тісному контакті з "душею" народу. Якщо офіційна культура перевершувала б масовий рівень, для нього виникла б небезпека ізоляції."

Clement Greenberg, Avant Garde and Kitsch, 1939 р. Partisan Review, VI, no. 5. | http://www.sharecom.ca/greenberg/kitsch.html | Відповідно, згадуються фашистські, на той час, режими в Німеччині й Італії, та сталінський в СРСР.

Еталонна, не лише для мистецтвознавців, стаття розкриває суть гебістського використання мистецтва. У нашому випадку в Україні. Ситуація з пам‘ятником Шевченка у Празі лише зайве і знакове підтвердження цьому.


Приклад цивілізованого встановлення монументу

У тій же Празі, 16 березня 2007 року, було оголошено конкурс на встановлення монументу Свободи. Організатор конкурсу, Радіо Свобода, оприлюднила у світових ЗМІ наступну інформацію:

Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (RFE/RL) оголошує конкурс на нову скульптуру: пам'ятник Свободи, котрий буде встановлено біля нової будівлі радіостанції у Празі, в районі Гаґібор. Пропозиції спрямовуйте на RFE/RL до 29 червня. Нова мультимедійнийна штаб-квартира, до якої радіостанцію буде переведено з будівлі колишніх Чехословацькихї Федеральних зборів у центрі Праги, має бути закінчена в серпні наступного року. Радіостанція хоче, щоби пам'ятник представляв її "цінності та місію". Він повинен представити, висловити у невибагливий скульптурній формі такі якості, як свобода, свобода слова, відкритість суспільства, ясність мети, гідності, сили і добру волю.

Своїм стилем, скульптура повинна відображати нову будівлю, що будується студією Cigler / Marani Architecs. Вона повинна бути ні занадто авангардною або явно модною, і не надто традиційна. Пам'ятник повинен бути естетично зрозумілий для різних культур та поглядів, він повинен поважати місцеві ідентичності, але прагнути до глобального бачення того, що об'єднує народи всієї самобутності.

Загальний бюджет проекту не повинен перевищувати 200 000 доларів США.

Ця можливість відкрита для практикуючих художників, а особливо чеських та американських.

Улітку 2007 року буде відібрано шість пропозицій. Вони будуть представлені Раді мовлення радіостанції для остаточного відбору та нагороди до середини вересня 2007 року. Пам'ятник буде встановлений у травні 2008 року.

Переніс радіостанції, яка знаходиться в центрі Праги з 1995 року, почали розглядати після нападів 11 вересня, скоєних у США. Будівельні роботи почалися в Гаґібор в жовтні минулого року. Радіо Свобода виходить в ефір на 28 мовах, в основному в країнах Східної Європи, колишнього Радянського Союзу і Близького Сходу. Вона фінансується Конгресом США.

Супроводжували оголошення концептуальні і технічні додатки. Як бачимо: прозоро і толерантно.


Констатація факту: Україна під владою КДБ

Вищенаведені принципи, за якими працює Президент і дипломати "незалежної" України, у даному випадку в Празі, доводять їхні навмисні дії. Наведені факти діяльності Президента і дипломатичного відомства у Празі являються провокацією проти України та її громадян.

Кадебіський театр, де головний актор відмінно володіє проукраїнською риторикою, провалив свій виступ у Празі.

Останні підтвердження тому, що Україна під владою КДБ: постанова прийнята 1 квітня більшістю у Верховній Раді України, про відзначення на офіційному рівні комуністичного свята: 90 років від заснування ленінського комсомолу; а також рішення Секретаріату Президента зупинити безвізовий режим із західними країнами.


За українців, котрі відчувають несправедливість, біль і сором перед чеським народом за провокацію сьогоднішньої гебістської влади України, я прошу вибачення.

Promiň Česko, вибач, Чехіє...




Борис Чикулай

секретар виборчої дільниці у Празі на виборах Президента України 2004 року
засновник і голова ГО "Форум українців Чеської Республіки"
засновник і голова правління міжнародної фундації "Сучасне мистецтво України"



Київ, 5 квітня 2009 року



Дивіться також

http://lustratio.blogspot.com
http://www.facebook.com/group.php?gid=65701529026
http://www.ukraine.cz
http://www.eneida.net