В Україні важливою умовою, що багато в чому сприяло прогресу в демократизації цієї пострадянської держави за останні роки, був вплив продемократичних міжнародних гравців - як окремих країн, таких як Польща чи Канада, так і міжнародних організацій, таких як Рада Європи чи Євросоюз. Віднедавна ця важлива нормативна опора української внутрішньої політики, однак, почала страждати від двозначності, пише Андреас Умланд у виданні Грузия Online.
Першим явним промахом був вибір моменту резолюції Європейського Парламенту, яка стверджує довгострокову перспективу членства України в ЄС. Резолюція, як така, поза сумнівом, є кроком у правильному напрямку, на тлі попередньої політики ЄС щодо України, багатозначною, але нічого не обіцяє. Коли резолюція Європарламенту, що підтверджує право України претендувати на повноправне членство в ЄС, була прийнята у Страсбурзі 25-го лютого 2010 року, вона була негайно і гучно оспівана київськими ЗМІ та експертним співтовариством. Тодішній міністр закордонних справ Петро Порошенко в телевізійному шоу навіть назвав цю дату, 25 лютого 2010, "історичним днем" в українському пострадянському розвитку.
Залишається лише незрозумілим, чому дана резолюція була прийнята не до, а після президентських виборів в Україні в січні-лютому 2010. В інтересах країн-членів і організацій Євросоюзу було б послати такий важливий сигнал українцям саме до нещодавнього протистояння між прозахідною Юлією Тимошенко та проросійським Віктором Януковичем. Якщо б ця резолюція була ухвалена до першого раунду виборів, скажімо, в листопаді 2009 року, вона змогла б вплинути на українські внутрішні політичні дебати, якщо не реструктурувати їх. Можливо, це навіть зробило б менш імовірною поразку на президентських виборах Юлії Тимошенко, яка позиціонує себе як найревнішого проєвропейського політика в Україні. Замість цього, прийняття резолюції Європарламенту після другого раунду президентських виборів і перемоги Віктора Януковича може бути інтерпретоване як реабілітація тих політичних сил, які були відповідальними за суперечливі - з точки зору європейських оглядачів - два перших раунди президентських виборів 2004-го року. Принаймні, Янукович, мабуть, інтерпретував нову толерантність Європи так. Наприклад, 2 квітня 2010, він зухвало призначив Сергія Ківалова, колишнього голову Центральної Виборчої Комісії, тобто головну відповідальну особу за проведення виборів 2004 року, заступником члена Європейської комісії За демократію через право (т.зв. Венеціанська комісія) - тим самим підключаючи до роботи в Раді Європи людину, діяльність якої раніше критикувалася тією ж Радою Європи.
За день до санкціонування уряду Азарова новий Президент проконсультувався з послами Великої Вісімки (тобто включаючи посланника Росії) про те, чи акцептують їхні країни уряд, обраний не фракціями, а депутатами парламенту, включаючи ренегатів з помаранчевого табору.
Більше того, Захід, мабуть, також зіграв певну роль в легітимації сумнівного формування нового українського уряду 2010-го року. Цікаво, що Янукович, мабуть, сам розумів проблематичність формування коаліції за допомогою "тушок" з опозиційних парламентських фракцій. Відповідно до прес-повідомлень, за день до санкціонування уряду Азарова у Верховній Раді, 11 березня 2010, новий Президент України проконсультувався з послами Великої Вісімки (тобто включаючи посланника Росії) про те, чи акцептують їхні країни уряд, обраний не фракціями, а депутатами парламенту, включаючи ренегатів з опозиційного "помаранчевого" табору. Нібито, після суперечливої дискусії, більшість посланників дали Януковичу зелену вулицю під умовою, що Президент віддасть на розгляд Конституційного Суду питання про конституційність нового уряду. Посли, за повідомленнями преси, також наполягли на тому, що Партія Регіонів буде співпрацювати з іншими політичними силами. Тоді як останнє прохання Янукович проігнорував, він дійсно віддав на вердикт Конституційного Суду рішення про легітимність уряду Азарова, як того вимагали посли.
Причина такого підходу послів Великої вісімки до нового Президента зрозуміла: вони і уряди їхніх країн найбільше зацікавлені у політичній стабільності в Україні. У західних політичних системах статус народного мандату депутатів також не має чіткого визначення: чи можуть депутати чинити так, як вважають за потрібне чи вони пов'язані фракційної дисципліною? А якщо останнє: до якого саме ступеня свобода їхніх дій обмежена? У контексті західних країн подібне питання могло б також розглядатися в ході судового розгляду. Вердикт Конституційного Суду, тим самим, виглядає очевидним способом вирішення суперечливого питання про легальність нового українського уряду.
Але Україна поки що - не консолідована демократія з міцно вкоріненим верховенством права. Українська держава все ще перебуває в процесі формування, до того ж Україна належить до країн, що найбільш постраждали від світової фінансової кризи. Юлія Тимошенко вже висунула звинувачення в тому, що окремим суддям КС був запропонований мільйон доларів США за постанову про легальність чинної урядової коаліції.
Було б перебільшенням назвати Партію регіонів антидемократичною, але політичні інстинкти її провідних функціонерів поки не інспіровані турботою про збалансованість, плюралізм і рівноправність.
Найдивніше в цій історії те, що створюється враження, що Європарламент підтримав Януковича в його створенні урядової коаліції на базі "тушок". Щонайменше, так це виглядає в очах української громадськості. 26 березня делегація Європейського Парламенту, очолювана Адріаном Северином, румунським професором права, зустрілася з Президентом Януковичем у Києві. Северін є віце-президентом Групи прогресивного альянсу соціалістів і демократів - тобто соціал-демократичної і другої за чисельністю фракції Парламенту Євросоюзу. Згідно зі звітом про зустріч, опублікованим прес-службою Президента України, Северін сказав Януковичу: "Ми задоволені, що вам вдало створити коаліцію, яка зараз візьметься за вирішення Нагальних політичних та економічних питань, і сподіваємося, що Конституційний Суд винесе рішення, яке підтверджує правомірність створення цієї коаліції. Безперечно, позачергові вибори могли б бути також конституційним виходом, але нам більше імпонує стабільність у державі, аніж позачергові вибори ". Чи правильна ця цитата, яка була опублікована на сайті Президента України, чи ні - вона була неодноразово повторена і перефразовувати українськими ЗМІ, і не була спростована Європарламентом. Українська громадськість тепер вірить у те, що ЄС підтримує нелегітимне і нелегальне формування уряду, проголошене 11 березня 2010. Думка Северина, можливо, вплинула на рішення Конституційного Суду у квітні 2010 року.
Як і реакцію послів під час їхньої зустрічі з Януковичем 10 березня, поведінка європарламентської делегації можна інтерпретувати, як бажання Заходу після декількох років конфліктів всередині виконавчої гілки влади між "помаранчевими" побачити, нарешті, стабільний уряд у Києві. Тим не менше, нерозумно сподіватися, що нещодавня підтримка існуючого режиму з боку ЄС дійсно приведе до стабільності. Було б перебільшенням назвати Партію Регіонів антидемократичною, але політичні інстинкти її провідних функціонерів поки не інспіровані турботою про збалансованість, плюралізм і рівноправність.
Команда Януковича, як і багато політиків пострадянського простору, все ще міркують у параметрах ігор з нульовою сумою: вони намагаються захопити якомога більше посад і позицій, вірячи в те, що чим більше у них влади, тим краще для них і гірше для їхніх опонентів .
Швидше, команда Януковича, як і багато політиків пострадянського простору, все ще міркують у параметрах ігор з нульовою сумою: вони намагаються захопити якомога більше посад і позицій, вірячи в те, що чим більше у них влади, тим краще для них і гірше для їхніх опонентів. Для Януковича і К ° ідея про "Європу", безсумнівно є чинником, але швидше за все стримуючим, ніж нормативним. Безсумнівно, інтеграція України в ЄС є однією з найважливіших цілей і Партії Регіонів, але за великим рахунком, її лідери радше вражені, ніж захоплені європейською демократією.
Західні оглядачі та представники повинні розуміти, що для більшості українських політиків головним питанням як і раніше залишається не легітимність тих чи інших дій, а наскільки багато вигоди з них можна отримати, вийшовши при цьому сухими з води. Маючи справу з Партією Регіонів, європейські й інші партнери України повинні пам'ятати, що анти-помаранчевий табір під проводом Януковича жодного разу не отримував підтримку більшості на національних виборах. Янукович - перший український Президент, обраний менш ніж 50% виборців у другому раунді президентських виборів. Тим не менше, зараз Янукович отримав повний контроль над виконавчою гілкою влади, включаючи уряд, обласні управління, Нацбанк, СБУ і т.д. Європейські партнери України повинні ясно дати зрозуміти, що стабільний уряд - це, безсумнівно, добре, але що стабільність "а ля Путін" буде неприйнятною, якщо Україна хоче і далі мати європейську перспективу.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.
korespondent.net
No comments:
Post a Comment