5 березня 2009
З гіркотою та розчаруванням сприйняв документ фракції БЮТ з приводу рішення Верховної Ради від 3 березня цього року.
У ньому все перевернуто догори ногами.
Реальні зовнішньополітичні результати названі недоліками, натомість спроби стримати розвал єдиної лінії у зовнішній політиці кваліфіковано як дискредитацію Уряду.
Кажуть, «Ослаблено діяльність з євроінтеграції України».
Навпаки – досягнуто відчутних зрушень. Ми лише мріяли про можливість почати процес реального інтегрування до ЄС. І рішення Самміту ЄС – Україна в Парижі є переконливим цьому доказом. Буде укладено Угоду про асоціацію. Розпочато роботу над угодою про зону вільної торгівлі та про безвізовий режим для українських громадян. Українські дипломати минулого року заклали усі підвалини для наступного успіху.
Питання лише у тому, чи не завалить тепер головний євроінтегратор Кабміну те, що мусимо швидко та ефективно зробити вдома. Це ж не про концепції та комунікації філософствувати та антипрезидентські статейки деяким наївним європейським політикам підсовувати.
Або про НАТО. Просто сльози розчулення нагортаються на очі.
БЮТ раптом заговорив про любов до НАТО? Чи не в лісі щось велике народилося?!
А чому ж Прем’єр та її відданий заступник весь минулий рік постійно дискредитовували Україну, уряд та власне й самих себе, повторюючи в один голос на всіх своїх міжнародних зустрічах, що Україна не хоче в НАТО, а підпис Прем’єра під відомим листом - це якесь прикре непорозуміння.
Та навіть незважаючи на такий «палкий патріотизм» керівників уряду, українській дипломатії таки вдалося досягти головного: Україну приймуть до НАТО.
Сьогодні маємо інструмент практичного наближення та вступу до НАТО – річну національну програму. Продемонструємо результат - не будуть потрібні жодні інші формальності.
Та чи зможемо її виконати з таким фінансуванням, яке фактично знищує Збройні сили України, а зовнішньополітичне відомство залишає у ролі жебрака?
Не забуваймо, що зроблено це свідомо. І зрозуміло, ким.
Це так, про слова та справи.
Але головне, звичайно, не в пересмикуваннях, натяжках та примітивній дезінформації, відповідати на які, значить опускатися нижче допустимого етичного рівня.
Від самого початку створення коаліції було взято курс на розвал єдиної зовнішньополітичної лінії України. Чим завдано непоправної шкоди авторитету держави.
Неодноразово відчував це на собі під час контактів з іноземними колегами, намагаючись між тим хоч якось зберігати обличчя країни. Але кожен новий місяць підтверджував – йдеться про розбудову партійної зовнішньої політики БЮТ, паралельної - державній.
Це не просто нонсенс. Це підрив основ самої державності. Це порушення Конституції та законів України. Тут вже йдеться не про вибачення, а про відповідальність.
Чи можна вести переговори без директив? Чи можна не виконувати затверджені Главою держави вказівки? Чи можна не допускати українських послів або заступників міністра до участі в міжнародних зустрічах та переговорах? Чи можна не інформувати про їхні підсумки? Чи можна робити заяви про рішення конституційного органу -РНБОУ, яких він не приймав, і лихоманити у такий спосіб пів-Європи. А потім звинувачувати в усіх гріхах МЗС, яке лише намагалося применшити заподіяну цими заявами шкоду. Та ще й змушувати за це вибачатись.
Вища ліга цинізму!
Таких «чому» можна набрати десятки.
Що ж це, як не дискредитація не лише уряду, але й самої держави?
Як міністр діяв завжди в рамках повноважень і закону. Намагався своєю роботою наблизити дві важливі речі – вступ до НАТО та ЄС, бо вважаю це гарантією забезпечення незалежності держави.
Голосування 3 березня чітко продемонструвало, що міністр, який захищає інтереси своєї держави, прем’єру насправді не потрібен.
Як нічого не варті такі дурниці як власні обіцянки перед партнерами по коаліції. «Кидали» ж вже не раз, хіба і досі не звикли?
Завершуючи свою роботу на посаді міністра, хочу висловити членам фракції «Наша Україна», багатьом БЮТівцям, які й у ці дні висловлювали мені свою підтримку та солідарність, депутатам з фракції В.Литвина свою подяку за їхню державницьку позицію, за допомогу МЗС в його діяльності.
Дякую своїм колегам-урядовцям за співпрацю та розуміння. Разом ми зробили багато корисних справ.
Але продовжувати роботу за такого керівництва Кабміну вважаю для себе неможливим. Навіть, із вибаченнями з його боку.
Тому звернувся до Президента України з проханням не вносити мою кандидатуру на посаду Міністра закордонних справ України до складу цього уряду. Не останній же в кінцевому рахунку уряд у нашій історії?!
Міністр закордонних справ України В.С.Огризко
http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/news/detail/21319.htm | maidan.org.ua
No comments:
Post a Comment