Мені якось забракло часу розібратися – що ж такого особливого міститься в Законі України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», прийнятому наприкінці 2008 року, і чи допоможе він видряпатися з нинішньої економічної кризи. Але коли з’явилась така можливість і я уважно, як кажуть, з олівцем у руках, прочитав цей закон, то просто жахнувся... Зразу прийшов на думку вислів: кому війна, а кому рідна мати...
Зухвала суміш неграмотності та лобізму
Такої зухвалої суміші неграмотності (у прямому сенсі цього слова) та лобізму інтересів власників будівельних компаній, я давно вже не бачив. Усі свої проблеми вони нахабно збираються розв’язати за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян, які інвестували кошти в будівництво житла, до того ж узявши іпотечні кредити й потрапивши в складне фінансове становище – унаслідок не так світової кризи, як економічного невігластва, популізму та корупції урядовців і центробанку країни.
Усі лобістські новели потрапили в цей закон невипадково. Це справа рук тих, хто на тлі галасливих заяв про «щоденну наполегливу працю з пошуку виходу з кризи та про турботу за долю країни» її цілеспрямовано грабував раніше і збирається грабувати далі. Адже добре відомо, що саме в кризових умовах особам, що мають відповідні важелі, легко збагачуватися за рахунок держави, місцевих громад і пересічних громадян.
У зв’язку з цим не завадило б подивитися, у якій фракції найбільше представників будівельної братії...
Докладний аналіз цього закону зайняв би не один десяток сторінок, тож хочу прокоментую лише деякі найбільш кричущі його норми, на які я звернув увагу.
Почну, мабуть, з відвертого ляпсусу, який містяться в цьому законі.
Так, у статті 1 дослівно написано таке:
«1. Подолання кризових явищ у будівельній галузі та житловому будівництві здійснюється відповідно до цього Закону шляхом:
викупу в забудовників та/або фінансових установ нереалізованого житла в об`єктах будівництва, що споруджувались із залученням коштів фізичних осіб у разі неспроможності забудовників продовжувати будівництво житла у зв’язку з недостатнім обсягом коштів для формування фондів соціального та службового житла».
Здогадались, що хотіли сказати законодавці? Сподіваюсь, що так. Але це нелегко збагнути, продираючись крізь безграмотність фрази, яка стала нормою українського законодавства.
До речі, це формулювання повторюється ще раз – в абзаці сьомому підпункті 2 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень. Там, правда, на одну кому поставили більше – після слів «фізичних осіб», залишаючи його таким само безграмотним і кострубатим.
На захист уряду маю сказати, що ця дурість у тексті закону з’явилася вже після потрапляння його до Верховної Ради.
Держава допомагає будівельникам за рахунок дурнів?
Та якби ж то єдиною вадою цього закону були ляпи й нестиковки змін з нормами законів, в які вони введені... А там таких нестиковок чимало...
На жаль, ситуація значно гірша й відображає вона відвертий цинізм тих, хто проштовхував цей закон.
У статті "Антикризові заходи влади: аналіз дурниць і непрофесійності" я вже пояснював, що в умовах економічної кризи відновити житлове будівництво за допомогою стимулювання іпотеки неможливо. Тож цілі, які ставили лобісти закону, дещо інші.
Насправді – і про це відкрито говорять у кулуарах парламенту – представники будівельного лобі ставили собі на меті зняти з будівельників відповідальності за зібрані гроші, але аж ніяк за збудоване житло.
Громадяни обурюються, що банки відмовляються розривати депозитні угоди до моменту завершення строків їх дії. Так от тепер будівельні компанії, незважаючи на взяті на себе зобов’язані щодо будівництва житла, взагалі можуть не виконувати їх перед тими, у яких залучили кошти.
У пункті 4 статті 3 цього закону прямо вказано, що до 1 січня 2012 року фізичні та юридичні особи не можуть розривати угоди з будівельними організаціями, навіть якщо ті не виконують своїх зобов’язань. Але якщо й удалося розірвати таку угоду, то отримати свої гроші можна лише «після наступної реалізації такого об’єкта (частини об`єкта) житлового будівництва». Якщо ж продати його не вдається, то й гроші, відповідно, ви не отримаєте. А що б ви особливо не метушилися, передбачено положення, за яким «нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється».
Правда, тут же, щоб трохи присолодити гірку пілюлю, сказано, що «ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців». От тільки маленька дрібничка – ніхто ж не збирається повідомляти про перенесення саме на такий строк. А будь-які дії щодо захисту своїх прав можна буде здійснювати лише через 18 місяців після того, як мине термін, передбачений угодою між тим, хто давав гроші, і тим, хто мав побудувати житло.
Такий от безпроцентний кредит щонайменше на 18 місяців держава надала власникам будівельних компаній. Правда, не за свій рахунок, а за рахунок тих, хто мав дурість повірити, що в нас у разі невиконання будівельною компанією своїх зобов’язань держава захищатиме їхні права, а не того, хто їх фактично обікрав. Причому держава, як завжди, діє за принципом правового нігілізму, відбираючи ці права заднім числом. Адже зазначена норма поширюється на всі угоди, у тому числі й на ті, що були укладені до набуття чинності цього закону.
Поки все варитиметься, компанія успішно збанкрутує
Проте для будівельного лобі (чи, точніше, будівельного мафії), яке за хабарі чиновникам розтягало майже всі землі у великих і середніх містах України, безвідсотковий кредит від фізичних і юридичних осіб, отриманий за допомогою уряду й депутатів, виявився занадто малою здобиччю. Тому воно розраховує отримати добрячий кусень ще й за рахунок центральних і місцевих органів влади.
Так, по-перше, згідно з пунктом 4 статті 3 закону суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення до 1 січня 2012 року сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів. Правда, може статися, що й у 2012 році органи місцевого самоврядування нічого від них не отримають. Бо ці забудовники, отримавши весь прибуток і вивівши його в інші компанії, можуть ще до 2012 року припинити своє існування, наприклад збанкрутувати, криза ж усе-таки...
По-друге, відповідно до пункту 11 статті 4 органи місцевого самоврядування мають надати в користування забудовникам земельні ділянки під будівництво доступного житла без проведення аукціону. Таким чином, визначатимуть, хто отримає ці земельні ділянки, самі чиновники у вузькому колі особливо наближених до них власників будівельних компаній. За якою ціною вони будуватимуть ці житлові будинки, краще не питати. Єдине, що залишається в цьому разі, – це передати палкий привіт нашим полум’яним урядовим борцям із корупцією.
При цьому забудовників звільнять від пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Крім того, будівельні компанії зможуть не дуже непокоїтися про строки такого будівництва. Проектні та будівельно-монтажні роботи на таких земельних ділянках вони мають розпочати не пізніш як за три роки від дня надання земельної ділянки, а от щодо термінів закінчення будівництва жодних зобов’язань у них немає. І якщо навколо такої ділянки поставили паркан і щось почали там робити, то договори оренди на них підлягають поновленню на ті самі строки й на тих самих умовах, що були передбачені цими договорами в порядку, встановленому законом.
Замість арешту – спонсорство?
Але й це ще далеко не кінець подарунків, наданих будівельникам нашим урядом та проурядовою більшістю парламенту.
Як уже згадувалося, передбачається – хоч і сформульовано це дуже незграбно, – що держава збирається викуповувати в забудовників нереалізоване житло в разі їх неспроможності продовжувати будівництво. При цьому в законі зазначається, що державні кошти спрямовуватимуться в першу чергу на завершення будівництва об’єктів, що відповідають визначеним Кабінетом Міністрів вимогам і мають такий ступінь будівельної готовності: у 2009 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 70 відсотків; у 2010 році – на добудову житла, яке має ступінь готовності більш як 50 відсотків.
Ось тут виникає декілька питань.
А якій відсоток такого нереалізованого житла залишився в цих забудовників – такий самий, що й ступінь будівельної готовності? Навіть якщо він не менший (хоча й це не виключено), то куди ж дівся прибуток від продажу реалізованих квадратних метрів цих будинків? Але ж не для кого не секрет, що рентабельність будівництва житла, наприклад у Києві, сягала чотирьохсот відсотків. В інших великих місцях вона ніколи не була нижчою від ста – ста п’ятдесяти відсотків. Тобто, продавши хоча б п’ятдесят відсотків житла в будинку, компанії, що були замовниками будівництва, уже покривали всі свої витрати на будівництво.
Не менш цікаве питання – а який взагалі зиск державі від такого фінансування недобудов? Очевидно, що весь прибуток від захмарних цін на житлову нерухомість уже отримали компанії, що були замовниками будівництва. А держава в особі центральних і місцевих органів влади лише отримає квадратні метри за досить високою собівартістю, які навіть продати не зможе, бо в людей грошей немає, а іпотечне кредитування фактично вмерло.
Тобто держава виступатиме таким собі спонсором власників компаній, які зібрали кошти й недобудували житлові будинки, замість того, щоб арештовувати їхнє майно й таким чином примусити їх завершити будівництво за власний кошт і передати житлові квадратні метри тим фізичним та юридичним особам, які вже заплатили за них власні гроші.
Ідіть, судіться зі столом і двома стільцями
У зв’язку з цією навколобудівельною вакханалією хотілось би звернути увагу ще ось на що. Уряд та проурядові депутати доклали всіх зусиль, аби зберегти можливості для збагачення будівельного лобі. При цьому вони не зробили жодного кроку, щоб запобігти появі нових «еліта-центрів» та припинити безконтрольне використання коштів українських громадян, залучених у житлове будівництво.
У 2003 році було прийнято Закон «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Хоч він і був дуже недосконалий і написаний ще кострубатіше, ніж закон “про запобігання впливу світової кризи...”, але передбачав певну сукупність механізмів, покликаних захистити права фізичних та юридичних осіб, що вкладають кошти у житлове будівництво. Основним таким механізмом було ведення ліцензованою фінансовою установою обліку залучених коштів та забезпечення контролю за їх використанням лише на будівництво конкретного житлового будинку. Це б заважало використовувати залучені кошти на інші цілі, ніж ті, що пов’язані з будівництвом конкретного будинку, тому будівельні компанії фактично заблокували функціонування цього закону й почали використовувати іншу схему залучення й подальшого використання коштів на будівництво – так звані «житлові облігації».
Ця схема передбачає, що замовники будівництва випускають в обіг «житлові облігації» і продають їх пов’язаним з ними компаніям управління активами. При цьому ціна, за якою вони їх продають, дорівнює собівартості будівництва. Таким чином, вони виводять весь прибуток на компанії управління активами, які користуються пільгами з оподаткування прибутків. А вже ті продають житлові облігації фізичним особам за реальною ціною, яка ще донедавна могла бути у три – п’ять разів вищою від собівартості будівництва.
За такої схеми жодного контролю за залученими коштами немає, а стягнути кошти за недобудову чи невчасне завершення будівництва немає реальних можливостей.
Найчастіше під будівництво кожного житлового будинку будівельні компанії створюють формально нічим із ними не пов’язану юридичну особу, на балансі якої часто-густо нічого, крім столів та стільців, нема. Тому навіть вигравши всі суди, фізичні та юридичні особи нічого отримати з таких юридичних осіб не зможуть.
Литвину на замітку
Так сталось, що вивчати закон «про запобігання впливу світової фінансової кризи…» я почав за кілька днів до однієї з телепередач (16 лютого), на яку був запрошений як економічний експерт. Головним гостем ток-шоу був Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який розповідав, як наполегливо працюють депутати, рятуючи країну від економічної кризи. Як позитивний приклад він навів і цей закон. На моє зауваження, що якщо народні обранці приймають такі закони, то краще б вони нічого не робили – шкоди від цього державі та громадянам країни було б значно менше, – Володимир Михайлович дуже образився, заявивши, що всі готові критикувати, замість того, щоб надавати свої пропозиції.
Отже, хотів би, щоб пан Литвин розцінював цю мою статтю як невеличкий аналіз урядово-парламентської творчості.
А на додачу хотілось би зазначити, що перед ухваленням таких законів, їх потрібно спочатку виносити на обговорення громадськості, враховувати зауваження, а потім уже приймати. Тоді б, може, менше було спроб грабувати державу та пересічних громадян з боку урядовців та олігархічних угруповань, котрі становлять основу цього парламенту.
Борис Кушнірук | unian.net
28 February, 2009
27 February, 2009
Скандал: Тимошенко доручила СБУ взяти Інтернет під контроль
Що ж, згортання демократії...
Кабмін доручив СБУ розробити законопроект про державну реєстрацію Інтернет-видань.
Про це сказано у розпорядженні уряду від 18 лютого 2009 про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 рік, розміщеному на сайті Верховної Ради.
Так, СБУ доручено розробити законопроект "Про внесення змін до визначення процедури деяких законодавчих державної реєстрації актів України щодо інтернет-видань шляхом державної реєстрації надання їм статусу Інтернет-видань засобів масової інформації".
Строк подання даного законопроекту у документі не вказано.
Українська правда | pravda.com.ua
Кабмін доручив СБУ розробити законопроект про державну реєстрацію Інтернет-видань.
Про це сказано у розпорядженні уряду від 18 лютого 2009 про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 рік, розміщеному на сайті Верховної Ради.
Так, СБУ доручено розробити законопроект "Про внесення змін до визначення процедури деяких законодавчих державної реєстрації актів України щодо інтернет-видань шляхом державної реєстрації надання їм статусу Інтернет-видань засобів масової інформації".
Строк подання даного законопроекту у документі не вказано.
Українська правда | pravda.com.ua
26 February, 2009
Російського шпигуна засудили
В Естонії завершився найгучніший в її історії шпигунський скандал. Людина, яка протягом довгих років повинна була відповідати за збереження найсекретнішої державної інформації, передавала її Росії. Харьюський повітовий суд визнав колишнього главу служби безпеки в державній зраді і засудив до 12 з половиною років ув'язнення та 20 155 000 крон компенсації за збитки, нанесені безпеці держави.
Секретні документи, доступ до яких мав Герман Сімм, включали, зокрема, відомості про співпрацю з НАТО і Європейським союзом. Працюючи на державній службі, він був генеральним директором поліцейського управління, з 1995 по 2006 рік працював в міністерстві оборони і з 2001 року займав там пост керівника відділу безпеки. На цій посаді він мав доступ до будь-якої секретної інформації і відповідав за виконання угоди з партнерами Естонії про охорону секретних документів.
Сімм був саме тим, кому було доручено створення системи безпеки при поводженні з секретною державною інформацією, кому довіряли НАТО і ЄС. З 2004 року Естонія є членом обох організацій. Виходить, що завдяки своєму шпигунові Росія була завжди присутня за столом переговорів. Після своєї відставки в листопаді 2006 року до березня 2008 року Сімм продовжував працювати в міністерстві як радник з питань безпеки.
Справу розглядали у закритому слуханні, крім того, Сімм пішов на угоду зі слідством. Як випливає зі звинувачувальних документів, з літа 1995 і до 2008 року Сімм збирав документи, а також особисті дані можливих нових аґентів для передачі російській зовнішній розвідці СВР. Загалом Сімм передав СВР майже 3000 документів. Діяльністю Сімма керували два офіцери російської Служби зовнішньої розвідки: Валерій Зенцов та Сергій Яковлєв, який використав національну самоідентифікацію громадянина Португалії Антоніо де Хесус Аморетт Графа. Яковлєв оголошений у міжнародний розшук, видано європейську постанову про його арешт (European Arrest Warrant.)
Російські офіційні особи відкидають всяку причетність російських служб до діяльности Германа Сімма.
maidan.org.ua
Секретні документи, доступ до яких мав Герман Сімм, включали, зокрема, відомості про співпрацю з НАТО і Європейським союзом. Працюючи на державній службі, він був генеральним директором поліцейського управління, з 1995 по 2006 рік працював в міністерстві оборони і з 2001 року займав там пост керівника відділу безпеки. На цій посаді він мав доступ до будь-якої секретної інформації і відповідав за виконання угоди з партнерами Естонії про охорону секретних документів.
Сімм був саме тим, кому було доручено створення системи безпеки при поводженні з секретною державною інформацією, кому довіряли НАТО і ЄС. З 2004 року Естонія є членом обох організацій. Виходить, що завдяки своєму шпигунові Росія була завжди присутня за столом переговорів. Після своєї відставки в листопаді 2006 року до березня 2008 року Сімм продовжував працювати в міністерстві як радник з питань безпеки.
Справу розглядали у закритому слуханні, крім того, Сімм пішов на угоду зі слідством. Як випливає зі звинувачувальних документів, з літа 1995 і до 2008 року Сімм збирав документи, а також особисті дані можливих нових аґентів для передачі російській зовнішній розвідці СВР. Загалом Сімм передав СВР майже 3000 документів. Діяльністю Сімма керували два офіцери російської Служби зовнішньої розвідки: Валерій Зенцов та Сергій Яковлєв, який використав національну самоідентифікацію громадянина Португалії Антоніо де Хесус Аморетт Графа. Яковлєв оголошений у міжнародний розшук, видано європейську постанову про його арешт (European Arrest Warrant.)
Російські офіційні особи відкидають всяку причетність російських служб до діяльности Германа Сімма.
maidan.org.ua
Степан Хмара: На чий млин ллє воду Кравчук?
Днями тов. Кравчук зробив менторську заяву, якою закликає Президента В.Ющенка подати у відставку. Він заявляє: „Вихід бачу тільки один – дострокові вибори президента. Цього вимагає більшість людей.”
Отже, рецепт порятунку України від Кравчука – це дострокове усунення від влади нині діючого Президента. „Такий крок може зупинити хвилю проблем, заспокоїти суспільство, відкрити сподівання на реальний вихід з кризи.”, - стверджує Леонід Макарович. Ось де, виявляється, головний корінь зла і всіх наших бід. Усунемо Президента і заживемо щасливо і безтурботно.
Ну а далі тов. Кравчук видає чиїм він насправді є адвокатом, кого хоче вивести за дужки відповідальності, звинувачуючи Президента у тому, що він хоче „перекласти вину на уряд”, і таким чином, він( тобто Президент) відмовляється виконувати свої конституційні обов’язки.
А чому саме і з кого треба перекладати відповідальність на уряд, якщо саме він, згідно Конституції, є найвищим органом виконавчої влади в державі. То хто ж має відповідати за його безглузду діяльність? Чому це за діяльність уряду в першу чергу мусить відповідати Президент, який доречі його не формує (окрім двох міністрів), а не насамперед Прем’єр і парламент, які його формують і затверджують!!! Президент до цього відношення не має.
А потім Леонід Макарович вдається до вже зовсім відвертої брехні, коли заявляє, що Президент нібито відмовився виконувати конституційні зобов‘язання. Думаю що не тільки я, але й ніхто цього не чув. Так, дійсно Президент згідно ст. 102 Конституції України має величезні обов’язки: він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини та громадянина. Але двуликий Кравчук „забув”, що Президент позбавлений реальних інструментів виконувати ці зобов’язання тими незаконними змінами, що спаплюжили Конституцію 1996 року. І тов. Кравчук має пряме і безпосереднє відношення до цих змін, зрежисурованих його соратником Медведчуком та їхньою мафіозною СДПУ(о), до якої Л.Кравчук належав, і з рук якої годувався.
Не знаю чи й зараз Леонід Кравчук належить до СДПУ (о), але годівницю точно змінив. Це видно з його адвокатської позиції в ролі сучасної „телезірки”. Хто пам’ятає його моноллог на 5 каналі 30 листопада 2008 р.,той зрозуміє, що Л.Кравчук виконує роль неформального пропагандиста і адвоката Ю.Тимошенко. Хто хоч трохи знає тов.Кравчука, той не сумнівається, що він ніколи не працював ні за ідею, ні за гарні очі.
Кравчук не з тих простачків, щоб не бачити „досягнень” п.Тимошенко і її бандформування мародерів під назвою БЮТ. Добре бачить і все розуміє, але безсоромно замовчує.
Мовчить про те, як п. Тимошенко „вирішувала” мясну, цукрову, бензинову кризи у 2005р., як „укріпляла” гривню разом з деякими товаришами з Нацбанку у 2005 і 2008 роках, коли обібрали мільйони наших співвітчизників і нанесли удар по наших експортерах. Тепер вона від цього відмежовується, намагаючись всю вину звалити на Нацбанк. В кого коротка пам’ять, нехай підніме стенограму і прочитає як вихваляв ревальвацію гривні навесні минулого року рупор п.Тимошенко, колишній університетський компартсекрктар п.Немиря.
Мусив би сказати правду, якби хоч трішки совісті мав Л.Кравчук і про те, як форсовано здає інтереси України Росії п. Тимошенко, підписуючи кабальні газові угоди (кровохаркаючі наслідки яких для України ще попереду!). Як заблокувала використання за призначенням нафтопровід Одеса-Броди, чим зберегла іноземного монополіста на українському ринку нафтопродуктів з непропорційно високими цінами на них, порівняно з падінням ціни на нафту на світових ринках, і водночас вдарила по вітчизняних нафтопереробниках, за що тепер розплачуються наші громадяни. Як блокує розробку вітчизняних нафто-газових родовищ.
Якої шкоди нанесла вітччизняним аграріям, як хоче вирвати від України через так звану приватизацію супер стратегічні об’єкти: Харківський ” Турбоатом”, Одеський припортовий, „Укртелеком” та інші, як намагається передати всю нашу урановидобувну галузь галузь Росії (доречі, з цього приводу вже підготовлений відповідний проект Меморандуму). З вище наведеного, очевидно, що Юлія Тимошенко заради досягнення диктаторської влади, готова здати Україну оптом і в роздріб.
Зараз почалася комплексна підготовка до захоплення нею влади в Україні. Робота йде на всіх напрямках. В цьому контексті на пропагандиському фронті в цю кампанію активно підключився тов. Кравчук.Саме з цією метою за ініціативи Тимошенко і був створений так званий Комітет старійшин під її фінансове забезпечення, яким заправляє Кравчук. Зрозуміло чому зараз він активізувався. Для того, щоб: по-перше, шанатажувати Президента і таким чином, паралізувати його діяльність.
По-друге, відвернути увагу від непрофісійної діяльності самої Тимошенко, її економічних провалів і відсутності реальної програми пом’якшення соціально-економічної кризи та бажання перекласти вину за свої грішки на Президента.
По-третє, п.Тимошенко добре відчуває, що до календарних виборів президента її шанси будуть катастрофічно падати. Тому їй вигідно, щоб вибори президента відбувалися якнайшвидше, поки люди ще не зовсім відчувають наслідків її діяльності.
І нарешті політтехнологи Тимошенко хочуть побачити реакцію Президента і суспільства на цю провокацію. Якщо реакція з боку Президента буде млявою, то атаки на нього будуть посилюватися. Саме такий план виношує група Кравчука. І не випадково цю роль відведено Кравчукові. Його достатньо прокрутили на телеканалах, відретушовуючи позитивний образ як такого нібито поважного, авторитетного політика, першого президента відновленої української держави, мало не її творця. Розрахунок очевидний: молоде покоління не знає, а у старшого трохи вже призабулося про його злощасну діяльність і ту величезну шкоду, яку він наніс Україні. І тому його випад проти Президента це насамперед атака на Україну.
Нехай ні вкого не складається враження, що я взахопленні від діяльності Президента В.Ющенка. Це не так. Моя мета захищати інтереси України. Мене, звичайно, дратує жалісливо-проповідницький тон нашого Президента. І навіть, розуміючи всю складність його обов‘язків, з обмеженими Конституцією повноваженнями, всеодно потрібно рішучіше шукати ключі для вирішення проблем.
Наведу кілька міркувань з цього приводу. Я втомився повторювати, що за всі роки незалежності гіршого Міністра МВС ніж Ю.Луценко не було. Перший раз призначення Луценка на цю посаду у 2005 році, можна зрозуміти Президента, він ще не знав що це за птиця. Але вдруге у 2007 його вже пропонувала Тимошенко, парламент затверджував, але Президент не протестував. Це вже щонайменше дивно.
Сьогодні я стверджую: Луценко негайно повинен бути усунений з посади і заарештований, бо це небезпечний провокатор-авантюрист, діяльність якого загрожує національній безпеці України. Наведу деякі конкретні факти.
Ще у жовтні 2008 р. в інтерв’ю „ДТ” він заявив, що знає нібито в Криму готується небезпечна провокація по дестабілізації ситуації, розроблена у Секретаріаті Президента України. В той же день повинна була бути порушена кримінальна справа по даному факту, а оскільки це явна брехня, то після допиту Луценка вона мала б бути перекваліфікована вже проти нього персонально.
У січні на прес-конференції в Івано- Франківську Луценко заявляє, що йому відомо про суддю І.Зварича, який переховується у Києві під прикриттям одного нардепа. Нагадаю, що мова йде про небезпечного злочинця, якого оголошено в міжнародний розшук. Отже, Луценко знає, але нікого не заарештовує, ніяких реальних кроків не здійснює, таким чином, покриваючи злочинців, тобто сам скоює злочин. Прокуратура кримінальну справу також чомусь не порушує.
В такому випадку Президентові випадало б звернутися до парламенту з пропозицією дати згоду на звільнення Генерального прокурора за бездіяльність. Тут вже мав би взяти на себе відповідальність парламент за своє рішення.
Нещодавно Луценко вдається до чергової провокації, заявляючи, що він буде намагатися запровадити візовий режим з Грузією і Молдовою.
Ось на що замахується наш клоун.
І нарешті бандитський інцидент в Криму, в с.Мирне. Президент зобов’язує Луценка в тижневий термін, за власний рахунок, зробити ремонт помешкання потерпілої сім’ї. І гірко і смішно. Чому б не вимагати від Прем’єра Тимошенко негайно звернутися до парламенту дати згоду на звільнення Луценка, того, як вона нещодавно заявила, „ молодого і прогресивного міністра”.
Ще навесні 2005 року Луценко публічно заявив, що він знає, який депутат перевозив з Росії діоксин для отруєння В.Ющенка. І все це сходить йому з рук. Безвідповідальність і безкарність справді наносить збитки національним інтересам і національній безпеці.
Почуття загальної безвідповідальності призводить до того, що Прем’єр–міністр Тимошенко замість того, щоб прозвітувати з проблемних питань з енерго-безпеки, намагається зірвати засідання РНБО ( цього найвищого Конституційного органу по контролю і координації за всіма виконавчими структурами з питань безпеки), вибігає до журналістів і нахабно бреше, намагаючись ввести в оману громадськість всієї держави.
Що мав би зробити Президент в такій ситуації. Нехай спитає, будемо радити. Але скажу, що немає таких ситуацій, з яких не було б виходу. Проте, на жаль, наш Президент не знаходить часу для спілкування з досвідченими і чесними людьми.
Звичайно, я признаю, що Віктор Андрійович не сильний Президент, але, ніхто не заперечуватиме, що це перший дійсно український Президент. І треба визнати, що як банкір, Прем’єр і Президент він зробив чимало корисного для України. На відміну від Ющенка, Тимошенко, крім завданої шкоди, нічого доброго для України не зробила і не зробить, бо для неї національні інтереси України ніщо, українська культура їй чужа, а українці – унтерменши, яким вона безмежно бреше і думає, що вони постійно віритимуть у її брехню.
Я критикую Президента, але це доброзичлива критика, і я вважаю, що маю на це моральне право. Але тов.Кравчук такого права не має. Кому, кому, а йому б сидіти десь тихенько у своїй „хатині”, замолювати гріхи, а по-свідськи злочини, і дякувати Богові, що гірка чаша відповідальності його оминула.
Не будемо вже йому докоряти за дії совєтського періоду, коли він займався антиукраїнською, комуністичною пропагандою, антирелігійними гоніннями. А потім, вже будучи на високих посадах в незалежній державі, продовжував брехати, що не знав про голодомори в Україні, політичні репресії, депортації, тощо. Коли часи змінилися він вже дійшов до того, що почав брехати нібито колядував на фонд допомоги українським партизанам іт.п.
А ось про деякі злочини проти Української держави дещо уважніше пригадаємо. Тільки дещо. Бо, якби все пригадувати, то жоден папір того би не витримав.
Л.Кравчук практично підтримав ГКЧП, закликаючи зберігати спокій, збирати врожай і готуватися до зими. Було? Було. Не без участі Кравчука заощадження (багатомільярдні) наших громадян перекочували до Москви. Кабальні угоди, підписані в Біловезькій Пущі по створенню СНГ теж були. Добре, що народні депутати у пожежному порядку їх виправили.
Незаконний указ про створення ЧМП „Бласко”, з якого почалося розграбування Чорноморського пароплавства, видавав? Видавав. Верховна Рада 1 скликання його скасувала, як незаконний.
Таємний Указ „Про товарні облігації у1993 р.видавав? Видавав. На щастя мені вдалося роздобути той указ і згодом ВРУ його скасувала. Це був надзвичайно небезпечний для України документ. Чому його і засекретили.
Ядерний статус України Леонід Макарович здав? Здав. Це один з найбільших злочинів проти України. І зараз Кравчук продовжує безсоромно брехати, що нібито Україна не могла утримувати ядерну зброю і тому подібне. (Мені добре знайома ця тема, бо довелося 8 місяців працювати у депутатській комісії по підготовці до ратифікації СТАРТ – 1.Не буду більше зупинятися на цій важливій темі. Хто сумнівається у моєму запевненні, що Україна повинна була і мала змогу залишатися ядерною державою, то нехай поцікавляться думкою з цього питання у шановного генерала, колишнього командира дивізії стратегічних ядерних ракет, депутата 1 скликання ВРУ В.Толубка).
З благословіння і за дорученням Кравчука була створена так звана корпорація „Республіка” на чолі з легендарним І.Бакаєм, яка мала розраховуватися з Туркменістаном за поставлений в Україну газ. Нагадаю, що це було в далекому 1993 р. Почалися величезні махінації з газом.І вже тоді Бакай повісив на Україну борг 240 млн.дол США! (Хочу нагадати тов.Кравчуку, що деякі документи у моєму архіві зберігаються.)
Може таємниця любові Леоніда Макаровича до Юлії Володимирівни криється у спільній любові у них до запаху газу, адже леді Ю. не менш легендарна газова принцеса з її ЄЕСУ, і збитків вона завдала Україні не менше ніж „принц” Ігор.
Не можу не згадати з болем ганебну і блюзнірську поведінку Кравчука після звірського вбивства світлої пам’яті талановитого журналіста, народного депутата, чесної людини В.Бойка у 1992 р.
Бандитську приватизацію і знамениті кравчучки пам’ятають всі і без мого нагадування. Діяння Л.Кравчука спонукали мене з трибуни Верховної Ради у 1993 р. Заявити на всю Україну: Президент Кравчук є хрещеним батьком мафії в Україні! Це грізне звинувачення. Але у мене було безліч фактів, які підтверджували, що Кравчук, який мав величезні повноваження Президента (незрівнянні з нинішніми) став основоположником кримінально-мафіозної корумпованої влади в Україні. Він започаткував велике розграбування України.
Знаю від найближчого оточення наступного президента Л.Кучми, що на підставі незаперечних фактів і документів, готувався арешт Кравчука, на який чомусь не дав згоди Л.Кучма.А вже у вересні 1994р. на довиборах Л.Кравчук заховався за броню народного депутата.Ще один штрих до портрета Кравчука вже зовсім з близького минулого.
Одна політично-мафіозна сила на виборах до ВР у 2006р. йшла під закодованою назвою Блок „Не так!”. На її агітках були викарбувані гасла:” НАТО – нет!”, „ Русскому языку – Да!”. І прикрашав цю макулатуру неперевершений Леонід Макарович!
Р.S.В країнах , які прийнято називати демократичними, цивілізованими за діяння, що нагадують „подвиги” нашого героя переважно не красуються на телеекранах, а останок життя відпочивають у закладах аналогічних нашій „Лук’янівці”. Дехто мусів би не забувати, що є вчинки, на які не розповсюджується строк давності.
Я вірю, що до нашого народу в належній мірі повернеться почуття честі і гідності. І може тоді Україна нарешті очиститься від корости, що так її обсіла !
6 лютого 2009 р. Степан Хмара | maidan.org.ua
Отже, рецепт порятунку України від Кравчука – це дострокове усунення від влади нині діючого Президента. „Такий крок може зупинити хвилю проблем, заспокоїти суспільство, відкрити сподівання на реальний вихід з кризи.”, - стверджує Леонід Макарович. Ось де, виявляється, головний корінь зла і всіх наших бід. Усунемо Президента і заживемо щасливо і безтурботно.
Ну а далі тов. Кравчук видає чиїм він насправді є адвокатом, кого хоче вивести за дужки відповідальності, звинувачуючи Президента у тому, що він хоче „перекласти вину на уряд”, і таким чином, він( тобто Президент) відмовляється виконувати свої конституційні обов’язки.
А чому саме і з кого треба перекладати відповідальність на уряд, якщо саме він, згідно Конституції, є найвищим органом виконавчої влади в державі. То хто ж має відповідати за його безглузду діяльність? Чому це за діяльність уряду в першу чергу мусить відповідати Президент, який доречі його не формує (окрім двох міністрів), а не насамперед Прем’єр і парламент, які його формують і затверджують!!! Президент до цього відношення не має.
А потім Леонід Макарович вдається до вже зовсім відвертої брехні, коли заявляє, що Президент нібито відмовився виконувати конституційні зобов‘язання. Думаю що не тільки я, але й ніхто цього не чув. Так, дійсно Президент згідно ст. 102 Конституції України має величезні обов’язки: він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини та громадянина. Але двуликий Кравчук „забув”, що Президент позбавлений реальних інструментів виконувати ці зобов’язання тими незаконними змінами, що спаплюжили Конституцію 1996 року. І тов. Кравчук має пряме і безпосереднє відношення до цих змін, зрежисурованих його соратником Медведчуком та їхньою мафіозною СДПУ(о), до якої Л.Кравчук належав, і з рук якої годувався.
Не знаю чи й зараз Леонід Кравчук належить до СДПУ (о), але годівницю точно змінив. Це видно з його адвокатської позиції в ролі сучасної „телезірки”. Хто пам’ятає його моноллог на 5 каналі 30 листопада 2008 р.,той зрозуміє, що Л.Кравчук виконує роль неформального пропагандиста і адвоката Ю.Тимошенко. Хто хоч трохи знає тов.Кравчука, той не сумнівається, що він ніколи не працював ні за ідею, ні за гарні очі.
Кравчук не з тих простачків, щоб не бачити „досягнень” п.Тимошенко і її бандформування мародерів під назвою БЮТ. Добре бачить і все розуміє, але безсоромно замовчує.
Мовчить про те, як п. Тимошенко „вирішувала” мясну, цукрову, бензинову кризи у 2005р., як „укріпляла” гривню разом з деякими товаришами з Нацбанку у 2005 і 2008 роках, коли обібрали мільйони наших співвітчизників і нанесли удар по наших експортерах. Тепер вона від цього відмежовується, намагаючись всю вину звалити на Нацбанк. В кого коротка пам’ять, нехай підніме стенограму і прочитає як вихваляв ревальвацію гривні навесні минулого року рупор п.Тимошенко, колишній університетський компартсекрктар п.Немиря.
Мусив би сказати правду, якби хоч трішки совісті мав Л.Кравчук і про те, як форсовано здає інтереси України Росії п. Тимошенко, підписуючи кабальні газові угоди (кровохаркаючі наслідки яких для України ще попереду!). Як заблокувала використання за призначенням нафтопровід Одеса-Броди, чим зберегла іноземного монополіста на українському ринку нафтопродуктів з непропорційно високими цінами на них, порівняно з падінням ціни на нафту на світових ринках, і водночас вдарила по вітчизняних нафтопереробниках, за що тепер розплачуються наші громадяни. Як блокує розробку вітчизняних нафто-газових родовищ.
Якої шкоди нанесла вітччизняним аграріям, як хоче вирвати від України через так звану приватизацію супер стратегічні об’єкти: Харківський ” Турбоатом”, Одеський припортовий, „Укртелеком” та інші, як намагається передати всю нашу урановидобувну галузь галузь Росії (доречі, з цього приводу вже підготовлений відповідний проект Меморандуму). З вище наведеного, очевидно, що Юлія Тимошенко заради досягнення диктаторської влади, готова здати Україну оптом і в роздріб.
Зараз почалася комплексна підготовка до захоплення нею влади в Україні. Робота йде на всіх напрямках. В цьому контексті на пропагандиському фронті в цю кампанію активно підключився тов. Кравчук.Саме з цією метою за ініціативи Тимошенко і був створений так званий Комітет старійшин під її фінансове забезпечення, яким заправляє Кравчук. Зрозуміло чому зараз він активізувався. Для того, щоб: по-перше, шанатажувати Президента і таким чином, паралізувати його діяльність.
По-друге, відвернути увагу від непрофісійної діяльності самої Тимошенко, її економічних провалів і відсутності реальної програми пом’якшення соціально-економічної кризи та бажання перекласти вину за свої грішки на Президента.
По-третє, п.Тимошенко добре відчуває, що до календарних виборів президента її шанси будуть катастрофічно падати. Тому їй вигідно, щоб вибори президента відбувалися якнайшвидше, поки люди ще не зовсім відчувають наслідків її діяльності.
І нарешті політтехнологи Тимошенко хочуть побачити реакцію Президента і суспільства на цю провокацію. Якщо реакція з боку Президента буде млявою, то атаки на нього будуть посилюватися. Саме такий план виношує група Кравчука. І не випадково цю роль відведено Кравчукові. Його достатньо прокрутили на телеканалах, відретушовуючи позитивний образ як такого нібито поважного, авторитетного політика, першого президента відновленої української держави, мало не її творця. Розрахунок очевидний: молоде покоління не знає, а у старшого трохи вже призабулося про його злощасну діяльність і ту величезну шкоду, яку він наніс Україні. І тому його випад проти Президента це насамперед атака на Україну.
Нехай ні вкого не складається враження, що я взахопленні від діяльності Президента В.Ющенка. Це не так. Моя мета захищати інтереси України. Мене, звичайно, дратує жалісливо-проповідницький тон нашого Президента. І навіть, розуміючи всю складність його обов‘язків, з обмеженими Конституцією повноваженнями, всеодно потрібно рішучіше шукати ключі для вирішення проблем.
Наведу кілька міркувань з цього приводу. Я втомився повторювати, що за всі роки незалежності гіршого Міністра МВС ніж Ю.Луценко не було. Перший раз призначення Луценка на цю посаду у 2005 році, можна зрозуміти Президента, він ще не знав що це за птиця. Але вдруге у 2007 його вже пропонувала Тимошенко, парламент затверджував, але Президент не протестував. Це вже щонайменше дивно.
Сьогодні я стверджую: Луценко негайно повинен бути усунений з посади і заарештований, бо це небезпечний провокатор-авантюрист, діяльність якого загрожує національній безпеці України. Наведу деякі конкретні факти.
Ще у жовтні 2008 р. в інтерв’ю „ДТ” він заявив, що знає нібито в Криму готується небезпечна провокація по дестабілізації ситуації, розроблена у Секретаріаті Президента України. В той же день повинна була бути порушена кримінальна справа по даному факту, а оскільки це явна брехня, то після допиту Луценка вона мала б бути перекваліфікована вже проти нього персонально.
У січні на прес-конференції в Івано- Франківську Луценко заявляє, що йому відомо про суддю І.Зварича, який переховується у Києві під прикриттям одного нардепа. Нагадаю, що мова йде про небезпечного злочинця, якого оголошено в міжнародний розшук. Отже, Луценко знає, але нікого не заарештовує, ніяких реальних кроків не здійснює, таким чином, покриваючи злочинців, тобто сам скоює злочин. Прокуратура кримінальну справу також чомусь не порушує.
В такому випадку Президентові випадало б звернутися до парламенту з пропозицією дати згоду на звільнення Генерального прокурора за бездіяльність. Тут вже мав би взяти на себе відповідальність парламент за своє рішення.
Нещодавно Луценко вдається до чергової провокації, заявляючи, що він буде намагатися запровадити візовий режим з Грузією і Молдовою.
Ось на що замахується наш клоун.
І нарешті бандитський інцидент в Криму, в с.Мирне. Президент зобов’язує Луценка в тижневий термін, за власний рахунок, зробити ремонт помешкання потерпілої сім’ї. І гірко і смішно. Чому б не вимагати від Прем’єра Тимошенко негайно звернутися до парламенту дати згоду на звільнення Луценка, того, як вона нещодавно заявила, „ молодого і прогресивного міністра”.
Ще навесні 2005 року Луценко публічно заявив, що він знає, який депутат перевозив з Росії діоксин для отруєння В.Ющенка. І все це сходить йому з рук. Безвідповідальність і безкарність справді наносить збитки національним інтересам і національній безпеці.
Почуття загальної безвідповідальності призводить до того, що Прем’єр–міністр Тимошенко замість того, щоб прозвітувати з проблемних питань з енерго-безпеки, намагається зірвати засідання РНБО ( цього найвищого Конституційного органу по контролю і координації за всіма виконавчими структурами з питань безпеки), вибігає до журналістів і нахабно бреше, намагаючись ввести в оману громадськість всієї держави.
Що мав би зробити Президент в такій ситуації. Нехай спитає, будемо радити. Але скажу, що немає таких ситуацій, з яких не було б виходу. Проте, на жаль, наш Президент не знаходить часу для спілкування з досвідченими і чесними людьми.
Звичайно, я признаю, що Віктор Андрійович не сильний Президент, але, ніхто не заперечуватиме, що це перший дійсно український Президент. І треба визнати, що як банкір, Прем’єр і Президент він зробив чимало корисного для України. На відміну від Ющенка, Тимошенко, крім завданої шкоди, нічого доброго для України не зробила і не зробить, бо для неї національні інтереси України ніщо, українська культура їй чужа, а українці – унтерменши, яким вона безмежно бреше і думає, що вони постійно віритимуть у її брехню.
Я критикую Президента, але це доброзичлива критика, і я вважаю, що маю на це моральне право. Але тов.Кравчук такого права не має. Кому, кому, а йому б сидіти десь тихенько у своїй „хатині”, замолювати гріхи, а по-свідськи злочини, і дякувати Богові, що гірка чаша відповідальності його оминула.
Не будемо вже йому докоряти за дії совєтського періоду, коли він займався антиукраїнською, комуністичною пропагандою, антирелігійними гоніннями. А потім, вже будучи на високих посадах в незалежній державі, продовжував брехати, що не знав про голодомори в Україні, політичні репресії, депортації, тощо. Коли часи змінилися він вже дійшов до того, що почав брехати нібито колядував на фонд допомоги українським партизанам іт.п.
А ось про деякі злочини проти Української держави дещо уважніше пригадаємо. Тільки дещо. Бо, якби все пригадувати, то жоден папір того би не витримав.
Л.Кравчук практично підтримав ГКЧП, закликаючи зберігати спокій, збирати врожай і готуватися до зими. Було? Було. Не без участі Кравчука заощадження (багатомільярдні) наших громадян перекочували до Москви. Кабальні угоди, підписані в Біловезькій Пущі по створенню СНГ теж були. Добре, що народні депутати у пожежному порядку їх виправили.
Незаконний указ про створення ЧМП „Бласко”, з якого почалося розграбування Чорноморського пароплавства, видавав? Видавав. Верховна Рада 1 скликання його скасувала, як незаконний.
Таємний Указ „Про товарні облігації у1993 р.видавав? Видавав. На щастя мені вдалося роздобути той указ і згодом ВРУ його скасувала. Це був надзвичайно небезпечний для України документ. Чому його і засекретили.
Ядерний статус України Леонід Макарович здав? Здав. Це один з найбільших злочинів проти України. І зараз Кравчук продовжує безсоромно брехати, що нібито Україна не могла утримувати ядерну зброю і тому подібне. (Мені добре знайома ця тема, бо довелося 8 місяців працювати у депутатській комісії по підготовці до ратифікації СТАРТ – 1.Не буду більше зупинятися на цій важливій темі. Хто сумнівається у моєму запевненні, що Україна повинна була і мала змогу залишатися ядерною державою, то нехай поцікавляться думкою з цього питання у шановного генерала, колишнього командира дивізії стратегічних ядерних ракет, депутата 1 скликання ВРУ В.Толубка).
З благословіння і за дорученням Кравчука була створена так звана корпорація „Республіка” на чолі з легендарним І.Бакаєм, яка мала розраховуватися з Туркменістаном за поставлений в Україну газ. Нагадаю, що це було в далекому 1993 р. Почалися величезні махінації з газом.І вже тоді Бакай повісив на Україну борг 240 млн.дол США! (Хочу нагадати тов.Кравчуку, що деякі документи у моєму архіві зберігаються.)
Може таємниця любові Леоніда Макаровича до Юлії Володимирівни криється у спільній любові у них до запаху газу, адже леді Ю. не менш легендарна газова принцеса з її ЄЕСУ, і збитків вона завдала Україні не менше ніж „принц” Ігор.
Не можу не згадати з болем ганебну і блюзнірську поведінку Кравчука після звірського вбивства світлої пам’яті талановитого журналіста, народного депутата, чесної людини В.Бойка у 1992 р.
Бандитську приватизацію і знамениті кравчучки пам’ятають всі і без мого нагадування. Діяння Л.Кравчука спонукали мене з трибуни Верховної Ради у 1993 р. Заявити на всю Україну: Президент Кравчук є хрещеним батьком мафії в Україні! Це грізне звинувачення. Але у мене було безліч фактів, які підтверджували, що Кравчук, який мав величезні повноваження Президента (незрівнянні з нинішніми) став основоположником кримінально-мафіозної корумпованої влади в Україні. Він започаткував велике розграбування України.
Знаю від найближчого оточення наступного президента Л.Кучми, що на підставі незаперечних фактів і документів, готувався арешт Кравчука, на який чомусь не дав згоди Л.Кучма.А вже у вересні 1994р. на довиборах Л.Кравчук заховався за броню народного депутата.Ще один штрих до портрета Кравчука вже зовсім з близького минулого.
Одна політично-мафіозна сила на виборах до ВР у 2006р. йшла під закодованою назвою Блок „Не так!”. На її агітках були викарбувані гасла:” НАТО – нет!”, „ Русскому языку – Да!”. І прикрашав цю макулатуру неперевершений Леонід Макарович!
Р.S.В країнах , які прийнято називати демократичними, цивілізованими за діяння, що нагадують „подвиги” нашого героя переважно не красуються на телеекранах, а останок життя відпочивають у закладах аналогічних нашій „Лук’янівці”. Дехто мусів би не забувати, що є вчинки, на які не розповсюджується строк давності.
Я вірю, що до нашого народу в належній мірі повернеться почуття честі і гідності. І може тоді Україна нарешті очиститься від корости, що так її обсіла !
6 лютого 2009 р. Степан Хмара | maidan.org.ua
Майже всі українці відчули на собі кризу
Наслідки фінансової кризи відчули на собі більше 90% українців, і тільки 7% респондентів криза не торкнулася.
Такі дані соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, повідомляє Ліга.net.
80% опитаних відчули вплив кризи через ріст цін і тарифів, 44% - через зниження своїх доходів, 14% - у результаті затримок із виплатою зарплати або пенсії, і ще 11% - після втрати роботи.
За даними соціологів, втрата роботи серед чоловіків у період кризи більш поширена, ніж серед жінок (14% проти 9%).
Більше за всіх таких, хто втратив робоче місце, серед людей 18-29 років (20%) і 40-49 років (16%). У зоні ризику - співробітники із середньою освітою (15%).
Опитування проводилося з 6 по 15 лютого. Методом інтерв'ю опитані 2038 респондентів по всій Україні, у віці від 18 років.
pravda.com.ua
Такі дані соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, повідомляє Ліга.net.
80% опитаних відчули вплив кризи через ріст цін і тарифів, 44% - через зниження своїх доходів, 14% - у результаті затримок із виплатою зарплати або пенсії, і ще 11% - після втрати роботи.
За даними соціологів, втрата роботи серед чоловіків у період кризи більш поширена, ніж серед жінок (14% проти 9%).
Більше за всіх таких, хто втратив робоче місце, серед людей 18-29 років (20%) і 40-49 років (16%). У зоні ризику - співробітники із середньою освітою (15%).
Опитування проводилося з 6 по 15 лютого. Методом інтерв'ю опитані 2038 респондентів по всій Україні, у віці від 18 років.
pravda.com.ua
У Києві на 30% зріс рівень вуличної злочинності
Останнім часом у Києві на 30% зріс рівень вуличної злочинності.
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні в інтерв’ю журналістам повідомив начальник ГУ МВС України в місті Києві Віталій ЯРЕМА.
«Вулична злочинність збільшилась на 30%. Це, зокрема, заволодіння коштами у залах ігрових автоматів, торговельних установах, де немає охорони», - сказав В.ЯРЕМА.
Він зауважив при цьому, що, насамперед, чималу кількість злочинів у столиці скоюють приїжджі.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні в інтерв’ю журналістам повідомив начальник ГУ МВС України в місті Києві Віталій ЯРЕМА.
«Вулична злочинність збільшилась на 30%. Це, зокрема, заволодіння коштами у залах ігрових автоматів, торговельних установах, де немає охорони», - сказав В.ЯРЕМА.
Він зауважив при цьому, що, насамперед, чималу кількість злочинів у столиці скоюють приїжджі.
unian.net
25 February, 2009
У Європарламенті заявили Україні, що нові лейбли не потрібні
Депутати Верховної Ради України та Європарламенту сподіваються, що “Східне партнерство” посилить відносини України з ЄС.
Як передає власний кореспондент УНІАН в Брюсселі, про це заявили на прес-конференції співголови Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС Борис ТАРАСЮК (блок “НУ-НС”) та Адріан СЕВЕРІН (група соціалістичних партій, Румунія) по завершенню засідання Комітету.
“Східне партнерство” має перекрити розрив між політикою розширення та політикою сусідства”, - сказав Б.ТАРАСЮК.
Він також зазначив, що в ході засідання комітету сторони погодилися з тим, що запропонована в рамках “Східного партнерства” парламентська асамблея ЄС-країни східні сусіди (EURO-NEST) має стати доповненням до існуючих форм парламентської співпраці, і, зокрема, до діяльності Комітету парламентського співробітництва, а не заміною цієї роботи.
У свою чергу А.СЕВЕРІН, відповідаючи на запитання щодо того, яку додану вартість має Східне партнерство для відносин ЄС з Україною зазначив, що сам постійно ставить таке питання перед Радою ЄС.
“Нам не потрібні нові лейбли, нам потрібна більша продуктивність”, - сказав він. А.СЕВЕРІН зазначив, що якщо “Східне партнерство” зможе акумулювати більше ресурсів для посилення відносин з Україною, воно матиме позитивний ефект. Водночас, румунський депутат висловив стурбованість щодо суперечки в ЄС між прихильниками розширення співпраці з південними сусідами та східними сусідами, зазначивши, що ЄС потребує гарних відносин з усіма.
“Розпочинати фальшиве суперництво між двома регіонами – підривати нашу зовнішню політику в цілому”, - наголосив А.СЕВЕРІН.
Як повідомляв УНІАН, 7 травня в Празі заплановано провести інавгураційний самміт учасників ініціативи «Східне партнерство». Однак остаточне рішення щодо розвитку ініціативи схвалять лідери країн-членів ЄС на своєму самміті 1 березня.
«Східне партнерство» - польсько-шведська ініціатива, представлена в травні 2008 року і схвалена на засіданні Європейської Ради (самміт глав держав і урядів країн - членів ЄС) у червні.
«Східне партнерство» має охопити 6 країн - сусідів Євросоюзу: Азербайджан, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну та Білорусь.
У рамках програми ”Східне партнерство” шести колишнім радянським республікам до 2013 року буде виділено 350 млн. євро додаткової фінансової допомоги.
unian.net
Як передає власний кореспондент УНІАН в Брюсселі, про це заявили на прес-конференції співголови Комітету парламентського співробітництва Україна-ЄС Борис ТАРАСЮК (блок “НУ-НС”) та Адріан СЕВЕРІН (група соціалістичних партій, Румунія) по завершенню засідання Комітету.
“Східне партнерство” має перекрити розрив між політикою розширення та політикою сусідства”, - сказав Б.ТАРАСЮК.
Він також зазначив, що в ході засідання комітету сторони погодилися з тим, що запропонована в рамках “Східного партнерства” парламентська асамблея ЄС-країни східні сусіди (EURO-NEST) має стати доповненням до існуючих форм парламентської співпраці, і, зокрема, до діяльності Комітету парламентського співробітництва, а не заміною цієї роботи.
У свою чергу А.СЕВЕРІН, відповідаючи на запитання щодо того, яку додану вартість має Східне партнерство для відносин ЄС з Україною зазначив, що сам постійно ставить таке питання перед Радою ЄС.
“Нам не потрібні нові лейбли, нам потрібна більша продуктивність”, - сказав він. А.СЕВЕРІН зазначив, що якщо “Східне партнерство” зможе акумулювати більше ресурсів для посилення відносин з Україною, воно матиме позитивний ефект. Водночас, румунський депутат висловив стурбованість щодо суперечки в ЄС між прихильниками розширення співпраці з південними сусідами та східними сусідами, зазначивши, що ЄС потребує гарних відносин з усіма.
“Розпочинати фальшиве суперництво між двома регіонами – підривати нашу зовнішню політику в цілому”, - наголосив А.СЕВЕРІН.
Як повідомляв УНІАН, 7 травня в Празі заплановано провести інавгураційний самміт учасників ініціативи «Східне партнерство». Однак остаточне рішення щодо розвитку ініціативи схвалять лідери країн-членів ЄС на своєму самміті 1 березня.
«Східне партнерство» - польсько-шведська ініціатива, представлена в травні 2008 року і схвалена на засіданні Європейської Ради (самміт глав держав і урядів країн - членів ЄС) у червні.
«Східне партнерство» має охопити 6 країн - сусідів Євросоюзу: Азербайджан, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну та Білорусь.
У рамках програми ”Східне партнерство” шести колишнім радянським республікам до 2013 року буде виділено 350 млн. євро додаткової фінансової допомоги.
unian.net
Солодке слово "реінтеграція", вже від Яценюка
Фонд пана Яценюка чомусь вирішив, що незабаром має відбудеться масоване повернення українців із закордонних заробітків. Надіслали нам прохання розмістити інформацію на нашому сайті. Що ж, йдемо назустріч, але мусимо у свою чергу додати:
Притік заробітчан до Чехії збільшується і збільшується вже на протязі декількох років: майже в 2 рази, порівняно з 2004 роком (!): за офіційними даними Чеського статистичного відомства www.czso.cz було 70 496 (станом на 30.6.2004) стало 131 965 (станом на 31. 12. 2008). Як правило усі це пов‘язують з програшем у так званій "революції", зрадою інтересів громадян, відсутністю люстрації, безперспективністю країни, політичною депресією, підміною понять, знахабнілістю "еліт", відсутністю зброї, грошей. Про кризу в даному випадку не йдеться абсолютно...
Що ж, а тепер про ілюзорну реінтеграцію.
Executive Director, Open Ukraine Foundation, пише: "Сприяння у реінтеграції в Україні тих, хто вирішив повернутися з трудової еміграції є одним з завдань програми «Міграція сьогодні» благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine». Ми переконані, що започаткування власної справи серед мігрантів може дати поштовх для формування та посилення середнього класу в Україні, створити нові робочі місця та вижити в час економічної кризи.
Якісно підготувати програму для реінтеграції без допомоги її потенційних отримувачив просто неможливо. Тому Фонд звертається до Вас з проханням своїми відповідями на запитання анкети, а також конкретними рекомендаціями допомогти у її розробці (а в подальшому – і в реалізації)." Анкета http://www.openukraine.org/ua/programs/migration/
Притік заробітчан до Чехії збільшується і збільшується вже на протязі декількох років: майже в 2 рази, порівняно з 2004 роком (!): за офіційними даними Чеського статистичного відомства www.czso.cz було 70 496 (станом на 30.6.2004) стало 131 965 (станом на 31. 12. 2008). Як правило усі це пов‘язують з програшем у так званій "революції", зрадою інтересів громадян, відсутністю люстрації, безперспективністю країни, політичною депресією, підміною понять, знахабнілістю "еліт", відсутністю зброї, грошей. Про кризу в даному випадку не йдеться абсолютно...
Що ж, а тепер про ілюзорну реінтеграцію.
Executive Director, Open Ukraine Foundation, пише: "Сприяння у реінтеграції в Україні тих, хто вирішив повернутися з трудової еміграції є одним з завдань програми «Міграція сьогодні» благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine». Ми переконані, що започаткування власної справи серед мігрантів може дати поштовх для формування та посилення середнього класу в Україні, створити нові робочі місця та вижити в час економічної кризи.
Якісно підготувати програму для реінтеграції без допомоги її потенційних отримувачив просто неможливо. Тому Фонд звертається до Вас з проханням своїми відповідями на запитання анкети, а також конкретними рекомендаціями допомогти у її розробці (а в подальшому – і в реалізації)." Анкета http://www.openukraine.org/ua/programs/migration/
Дивно, українці ще не готові виходити на вулицю?!
Про це начебто (примітка редактора) свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, повідомляють Українські новини.
Респондентам запропонували відповісти на запитання, у яких акціях соціального протесту вони могли б взяти участь.
Так, 51% опитаних не готові брати участь у масових акціях протесту.
При цьому 21,6% опитаних готові взяти участь у виборчій кампанії, 17,4% - у зборі підписів під колективними зверненнями, 16,6% - санкціонованих мітингах і демонстраціях, 7,7% - страйках, 5% - погрозах страйком.
4,8% готові взяти участь у пікетуванні державних установ, 3,8% - бойкоті й відмові виконувати рішення адміністрації й органів влади, 3,6% - несанкціонованих мітингах і демонстраціях, 1,8% - створенні незалежних від влади збройних формувань, 1,6% - захопленні будинків, 0,9% - голодуваннях протесту.
0,4% респондентів вибрали б яку-небудь іншу форму суспільного протесту, 8% - не змогли відповісти.
Опитування було проведено з 6 по 15 лютого, було опитано 2 038 респондентів старших 18 років по всій Україні.
Статистична похибка вибірки не перевищує 3,3%.
pradva.com.ua
Респондентам запропонували відповісти на запитання, у яких акціях соціального протесту вони могли б взяти участь.
Так, 51% опитаних не готові брати участь у масових акціях протесту.
При цьому 21,6% опитаних готові взяти участь у виборчій кампанії, 17,4% - у зборі підписів під колективними зверненнями, 16,6% - санкціонованих мітингах і демонстраціях, 7,7% - страйках, 5% - погрозах страйком.
4,8% готові взяти участь у пікетуванні державних установ, 3,8% - бойкоті й відмові виконувати рішення адміністрації й органів влади, 3,6% - несанкціонованих мітингах і демонстраціях, 1,8% - створенні незалежних від влади збройних формувань, 1,6% - захопленні будинків, 0,9% - голодуваннях протесту.
0,4% респондентів вибрали б яку-небудь іншу форму суспільного протесту, 8% - не змогли відповісти.
Опитування було проведено з 6 по 15 лютого, було опитано 2 038 респондентів старших 18 років по всій Україні.
Статистична похибка вибірки не перевищує 3,3%.
pradva.com.ua
ТОП-10 іноземних послів в Україні
Не країна красить посла, а посол країну. Так коротко можна охарактеризувати третій рейтинг «Главреда» – «ТОП-10 іноземних послів в Україні». У першій десятці найактивніших у 2008 році амбасадорів чільні позиції цього разу дістались не лише країнам-важковаговикам у світовій політиці, а й менш помітним суб’єктам міжнародного політичного життя.
Так, скажімо, несподіваним для «Главреда» стало третє місце посла Російської Федерації Віктора Черномирдіна, хоча раніше видавалося, що така дипломатично-політична персона не має навіть права опинитися на сходинці, нижчій, аніж друга (як було у 2006 році). Проте наші експерти, які вже за традицією оцінювали діяльність тих чи інших послів, вирішили інакше: лише один із них поставив Віктору Степановичу максимальну десятибальну оцінку. Тоді як, наприклад, діяльність посла Сполучених Штатів більшість відзначила якраз десяткою.
Приємно, що цього разу в рейтингу представлені посли всіх сусідніх Україні країн, окрім Білорусі та Молдови. І якщо глави дипломатичних місій Росії, Польщі та Словаччини вже потрапляли до десятки, то вперше цього року в ній з’явилися посли Угорщини та Румунії. Отже, напрошується висновок: західні сусіди України – а це передусім країни-члени ЄС та НАТО, чиї дружні підказки або ж вчасно підставлене сусідське плече можуть бути в той чи інший момент досить доречними, – стають дедалі активнішими.
Натомість 2008 рік став роком зміни послів в Україні двох ключових європейських країн – Німеччини та Франції. Країн – будемо відвертими, – від яких найбільше залежить наше європейське та євроатлантичне майбутнє і котрі, як не прикро це було б визнавати, найбільше не бажають побачити Україну в Євросоюзі та НАТО в осяжній перспективі. Проте не забуваймо, що амбасадори – це зазвичай «заручники» своїх урядів, і лише одиниці з них можуть підкоригувати уявлення тієї чи іншої країни про Україну.
Експерти «Главреда»:
1. Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна
2. Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку
3. Тарас Возняк, політолог, філософ
4. Олексій Гарань, професор політології, науковий директор Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія»
5. Михайло Гончар, центр «НОМОС»
6. Володимир Горбач, аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва
7. Анатолій Гуцал, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки
8. Віктор Зам’ятін, журналіст-міжнародник
9. Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ України
10. Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
11. Ілько Кучерів, директор Фонду «Демократичні ініціативи»
12. Віктор Небоженко, політолог
13. Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України
14. Сергій Солодкий, журналіст-міжнародник
15. Олександр Сушко, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
16. Геннадій Удовенко, колишній міністр закордонних справ України
17. Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
18. Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Фонду «Відродження»
19. Валерій Чалий, заступник генерального директора, директор міжнародних програм Центру Разумкова
20. Юрій Щербак, Надзвичайний та Повноважний Посол
Вільям ТЕЙЛОР
Посол Сполучених Штатів Америки
144 бали
Якби серед експертів, журналістів та дипломатів провели неформальне опитування на тему «Найкращий посол США в Україні», то Вільям Тейлор, напевно, посів би у ньому перше місце, незважаючи на всі сентименти до Стіва Пайфера чи Карлоса Паскуаля. Одних приваблює у колишньому військовому його доступність (нема такого заходу, на якому б за послом не тягнувся шлейф різного люду з найдивнішими питаннями) та відкритий (хоч і не завжди відвертий) стиль спілкування, інших (як-то журналістів) тішить готовність пана Тейлора давати інтерв’ю в будь-якому місці та в будь-який час, а декому імпонують його спроби реально впливати на вироблення тих чи інших рішень Вашингтона щодо Києва. Отож недаремно і деякі його колеги-посли, відповідаючи на питання про свою присутність на тому чи іншому заході, начебто поміж іншим перепитують: «А посол Тейлор там буде?».
Щоправда, такі питання залишатимуться актуальними ще недовго: Вільям Тейлор попрощається з Україною вже наприкінці квітня цього року. Незважаючи на всі оптимістичні прогнози, в його випадку процедура ротації послів у зв’язку зі зміною президента спрацювала буквально – він подав у відставку і… її прийняли. Нам не відомо, якими мотивами керувались у Вашингтоні, ухвалюючи це рішення (тим паче, що захоплення, зафіксоване на обличчі Тейлора у ніч перемоги Барака Обами на президентських виборах, налаштовує на думку, що на нового президента він би працював із не меншим запалом, аніж на старого). Проте, цілком імовірно, у новій адміністрації хочуть побачити в Києві посла, який би асоціювався з дещо іншими завданнями американської зовнішньої політики, аніж, скажімо, інтеграцією України в НАТО, яка, так чи інакше, нерозривно фігуруватиме поруч із прізвищем посла Тейлора. Навіть не зважаючи на те, що сам посол дотримувався чіткої та водночас дипломатичної формули на кшталт «якщо український народ забажає в НАТО – ми підтримаємо». Нічого особистого…
Кость БОНДАРЕНКО
Завдяки йому Україна надійно залишалася в фарватері американської політики.
Володимир ФЕСЕНКО
Вільям Тейлор інформаційно і політично найбільш активний та впливовий іноземний посол в Україні. Його активність була пов’язана і з організацією візиту президента США до України, і з кампанією навколо ПДЧ, і з російсько-грузинською війною, і з багатьма іншими подіями. Заслуга посла і в тому, що наприкінці року була підписана Хартія про стратегічне партнерство України та США. Відзначився низкою резонансних заяв, статей та інтерв’ю протягом року.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Вільям Тейлор є найбільш публічною людиною – він відкритий для спілкування з пресою та експертним середовищем, уболіває за Україну й активно проводить благодійні заходи. Високопрофесійний та досвідчений дипломат. Дуже цікавиться політичним та культурним життям України. Його роль обумовлюється самим статусом США як глобальної держави.
Анатолій ГУЦАЛ
Посол США в Україні був активним як у контактах з українськими політиками, так і з пресою. Це об’єктивно зумовлювалось інтенсифікацією процесів просування України до НАТО під безпосереднім патронатом США, а також активністю Вашингтона в питаннях розробки альтернативних енерготранзитних шляхів. Президентські вибори у США, що супроводжувалися ефективним політичним шоу, теж вимагали адекватної активності посла, адже від цього не в останню чергу залежало його дипломатичне майбутнє.
Сергій СОЛОДКИЙ
Минулий рік був надто складним для американського посла. Його успіх – вдала організація візиту Джорджа Буша до України. Це був єдиний візит американського лідера до Києва за два строки його президентства. На час посольської діяльності Тейлора випав саміт НАТО у Бухаресті, який все-таки закінчився невдачею для України – ПДЧ наша держава так і не отримала. Однак це не применшує ваги Тейлора, надзвичайно активного посла.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
За традицією, найбільш активно (у розумінні медіа і навіть, можливо, заради своєї появи у медіа) працював посол Сполучених Штатів Америки Вільям Тейлор. Важко пригадати іншого керівника дипломатичної місії, який би відзначався настільки активною позицією. Слід також згадати, що і загалом відносини між Україною та США минулого року позначилися певним підйомом, зокрема, підписанням Хартії про стратегічне партнерство. Очевидно, посол Вільям Тейлор – лідер з рейтингом 8.
Яцек КЛЮЧКОВСЬКІ
Посол Польщі в Україні
129,5 бала
Колись один поважний польський дипломат довго виказував своє обурення в розмові з автором цих рядків, яке накопичилось у нього в зв’язку з польською кадровою політикою на українському фронті. Пам’ятаю, він переконливо доказував, що якщо посол Росії в Україні – колишній прем’єр-міністр, то послом Польщі має бути щонайменше… теж колишній прем’єр-міністр. Ну, в крайньому разі – екс-міністр закордонних справ. Мовляв, тільки в такому випадку з думкою Польщі в Україні рахуватимуться. Тепер цей дипломат може заспокоїтись – польському послу навіть без прем’єрського бекґраунду вдалось зробити так, аби українські експерти-міжнародники оцінили його посольську діяльність вище, аніж російського колеги по дипломатичному цеху. Звісно, багато цьому сприяло і те, що в системі зовнішньополітичних пріоритетів Президента України Польща «котирувалась» вище, ніж Росія. Це ж стосується й України в пріоритетах президента Польщі. Власне, 2008 рік став тим роком, який більш ніж красномовно підтвердив: між президентами України та Польщі довірливі стосунки можливі й тоді, коли прізвища цих президентів не Кучма і Кваснєвські. Довірливі стосунки не бувають без постійних зустрічей, а вони, в свою чергу, не відбуваються без участі посла. Отож кому-кому, а польському послу доводиться бути в гарній дипломатичній формі – хоче він того чи ні.
Геннадій УДОВЕНКО
Завдяки діяльності посла Польщі в Україні у нас активно розвиваються українсько-польські відносини, він також є публічним політиком, бере активну участь в інформаційному просторі. А найголовніше – Польща продовжує активно представляти і відстоювати інтереси України в європейських та трансатлантичних структурах: ЄС та НАТО. Доволі часті контакти на найвищому рівні, безумовно, мають важливе значення для України.
Олексій ГАРАНЬ
Польща завжди розуміла проблеми, з якими стикається Україна. Наприклад, коли відбувся розпад коаліції, поляки й польський посол наголошували на тому, що демократичний процес усе-таки триває. Польща та Сполучені Штати – країни, які є стратегічними партнерами України, отож не дивно, що посли цих держав в Україні фігурували практично за будь-якого інформаційного приводу – чи то обговорення ПДЧ, чи криза коаліції, чи ситуація навколо дострокових виборів. Вони були помітні, і це заслуга не тільки їхня як особистостей, а й їхнього керівництва, дуже активного у справі розвитку відносин з Україною.
Володимир ФЕСЕНКО
Польща стала головним стратегічним партнером України. Послу вдається належним чином і забезпечувати надзвичайно активну комунікацію між державними керівниками двох країн, і підтримувати високий рівень активності посольства.
Михайло ГОНЧАР
Слов’янський брат, якому небайдужа доля родича.
Анатолій ГУЦАЛ
Польща активно рухалася в американському фарватері, у тому числі й щодо українського питання. До того ж, контакти польського та українського президентів за своєю активністю цього року були безперервними. Польща стала найбільш активним «адвокатом» України в питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції (характерною у цьому плані є поведінка Польщі на Бухарестському саміті НАТО). Змусили бути активними й проблеми з кордоном у цьому році.
Олександр СУШКО
Досконале володіння українською мовою вигідно відрізняє цього посла від більшості колег. Яцек Ключковські вирізняється публічністю, простотою в спілкуванні.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Посол Польської Республіки Яцек Ключковські традиційно виділяється доброзичливим ставленням до України й щирим бажанням захистити амбіції своєї країни, бути головним творцем і реалізатором «Східної політики» Європейського Союзу. Можливо, колись з цього щось і вийде.
Віктор ЧЕРНОМИРДІН
Посол Російської Федерації в Україні
78 балів
Посол на валізах – десь так в уяві переважної більшості опитаних нами експертів постав Віктор Черномирдін у 2008 році. Постійні розмови про його швидкий від’їзд з України зробили свою справу: активність та впливовість посла не видавались настільки потужними, як у попередні роки. У цьому, в принципі, немає нічого дивного, оскільки Ющенко – це не Кучма, з яким можна було і коньяку в невимушеній обстановці попити, і на полювання на фазанів на українсько-словацький кордон з’їздити. У нинішнього Президента України інші інтереси, а Юлія Тимошенко віддає перевагу розмовам у посольському приміщенні, навіть якщо такі бесіди за зачиненими дверима тривають по добрих чотири години, як це начебто мало місце минулого року. Крім того, впродовж останнього року у Віктора Черномирдіна було досить обмежене поле для словесних та дипломатичних маневрів: усю брудну роботу – зокрема позицію Росії у тих чи інших українських питаннях – брали на себе безпосередньо Владімір Путін та Дмітрій Медвєдєв. І, будемо відвертими, на фоні деяких їхніх реакцій заяви Черномирдіна видавалися справді дипломатичними. Це, звісно, якщо не брати до уваги останнє інтерв’ю посла «Комсомольской правде». Проте його наші експерти ще не встигли врахувати (опитування проводилось у січні 2009 року).
Кость БОНДАРЕНКО
Росія через такого досвідченого політика і дипломата, як Черномирдін, намагалася впливати на ситуацію в Україні. Незважаючи на те, що постійно ширилися чутки про відставку Черномирдіна, він усе-таки залишався впливовою людиною в Україні.
Анатолій ЗЛЕНКО
Посол Росії Віктор Черномирдін як спеціальний представник президента з торгово-економічного співробітництва цього року вивів торговельний обіг між Україною та Росією десь на понад $40 млрд. Хоча, звичайно, у нас є проблемні питання – газова проблема, енергопостачання, але не все залежить від нього. У будь-якому разі можна впевнено сказати, що він працював.
Вадим КАРАСЬОВ
Це не стільки заслуга Черномирдіна, скільки того, що український напрямок російської зовнішньої політики є основним.
Володимир ФЕСЕНКО
Активність посла трохи знизилась, навіть лунали чутки про його заміну, але Черномирдін залишається одним із двох найбільш впливових іноземних послів в Україні.
Анатолій ГУЦАЛ
Його активність визначалася безліччю обставин, що склалися в українсько-російських відносинах. Складність цих відносин на енергетичному фронті змушувала його активно задіяти свій «газпромівський» потенціал. Яскравість, інакомовність та багатозначність його коментарів послужила ґрунтом для широкого спектра трактувань і невдоволеностей в українських ЗМІ. Утім, відчувалося його «відплиття».
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Ніхто не може сказати, що минулого року не демонстрував активності посол Російської Федерації Віктор Черномирдін. Щоправда, його колись афористичні репліки цього разу були щонайменше малозрозумілими, як, власне, і його діяльність в Україні. За активність Черномирдін отримує 6 балів, за результативність – щось близько 0. Оскільки чутки про його відкликання не справдилися, можна припустити, що він принаймні хоча б не може нічого зіпсувати у двосторонніх відносинах. А щоб їх покращити – очевидно, потрібно, щоб якусь волю до цього мало безпосереднє керівництво посла, колись дуже відомого у світі.
Урбан РУСНАК
Посол Словаччини в Україні
62 бали
Той факт, що посольство Словаччини залишається контактним посольством НАТО в Україні, неабияк посприяв тому, аби посол сусідньої країни не лише потрапив у десятку найактивніших послів, а й посів у ній почесне четверте місце. Його діяльність, пов’язану з євроатлантичною інтеграцією України, експерти у своїх коментарях відзначали найбільше. І в цьому немає нічого дивного хоча б тому, що саме за Урбана Руснака багато людей взагалі вперше дізнались про існування контактного посольства НАТО як такого. Посол же з неабияким запалом працював над тим, щоб із таким же успіхом українці дізнались про реальне, а не відображене у міфах та стереотипах НАТО. Його манера висловлюватися чітко й без особливих сентиментів, відкритість та перманентно присутнє бажання донести потрібні аргументи як в інтерв’ю, так і на лекціях для студентів (причому як бездоганною російською, так і хорошою українською) знайшло, як бачимо, відповідну оцінку в експертних та журналістських колах.
Дмитро ШУЛЬГА
Урбан Руснак, як завжди, дуже активно брав участь у різноманітних заходах, зокрема, присвячених євроатлантичній інтеграції – адже словацьке посольство продовжує виконувати функції контактного посольства НАТО в Україні.
Олексій ГАРАНЬ
Словацький посол розуміє проблеми України та українського суспільства, він дійсно багато робив для розвитку відносин між Україною і Заходом, хоча його уряд під час газового конфлікту і зайняв позицію, ближчу до Росії (але, на жаль, тут є вина і українського керівництва). Посольство Словаччини є неформальним координатором контактів країн НАТО з Україною. Крім того, Урбан Руснак сам по собі дуже цікава постать – він уміє дуже цікаво аргументувати,
що здобула Словаччина, вступивши до Альянсу.
Володимир ГОРБАЧ
Урбан Руснак очолює контактне посольство НАТО в Україні, добре володіє українською мовою й часто спілкується з журналістами та громадянами України загалом.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Проявив себе як активний промоутер співпраці України з НАТО.
Михайло ГОНЧАР
Чесно і системно працював з братами-слов’янами з проблематики НАТО.
Олександр СУШКО
Словацьке посольство, попри невеликий штат, успішно виконувало функції контактного посольства НАТО в Україні.
Жак ФОР
Посол Франції в Україні
58 балів
Жаку Фору вистачило півроку роботи в Україні, аби потрапити до п’ятірки нашого рейтингу. Звичайно, серйозно «підсобило» дипломату головування Франції в Європейському Союзі, яке, як влучно хтось пожартував із європейських політиків чи дипломатів, насправді не закінчується ніколи, проте в другій половині 2008 року досягло свого апогею. Саме на час цього головування припав і саміт Україна–ЄС в Парижі, під час якого Ніколя Саркозі досить щиро (принаймні є підстави вважати саме так) хотів зробити для України щось добре. А всі добрі наміри Єлисейського палацу супроводжуються, як відомо, хорошим інформаційним супроводом. У тому числі й з боку акредитованих у тій чи іншій країні послів.
Зізнаюся, коли вперше почула, що новим послом Франції в Україні буде Жак Фор, який до того працював у французькому МЗС, то очікувала побачити «сухого» кар’єрного дипломата. Принаймні саме так описали мені його поодинокі українські співрозмовники, котрі мали змогу з ним познайомитись ще до призначення послом в Україні. Насправді посол виявився напрочуд активним, невимушеним у спілкуванні й досить загартованим у тому сенсі, що, на відміну від деяких своїх колег, не перебуває у напівшоковому стані від постійного турбулентного стану в українській політиці. Можливо, дався взнаки досвід роботи у Словаччині в часи президента Рудольфа Шустера, який, як і Ющенко, не пропускав можливості публічно подіставати свого прем’єр-міністра, Мікулаша Дзюрінду?
Володимир ГОРБАЧ
Активність пов’язана з головуванням Франції в ЄС у другій половині 2008 року. Також з послом асоціюється реалізація французьких культурних програм та проектів в Україні.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Доволі несподівану активність проявив посол Франції в Україні Жак Фор. Щонайменше йому притаманні бажання розібратися в цій дивній країні, у її нелінійній та позбавленій логіки політиці, а також дати зрозуміти, що зближення з Європою – штука непроста, проте не нереальна, якщо над цим наполегливо працювати.
Олександр СУШКО
Посли Франції – спочатку Жан-Поль Везіан, а потім і Жак Фор – у другій половині 2008 року через головування Франції в ЄС були головними речниками позиції Євросоюзу.
Ганс-Юрген ГАЙМЗЬОТ
Посол Німеччини в Україні
34 бали
Як і посол Франції, посол Німеччини потрапив до десятки за півроку роботи в Україні – влітку 2008-го він змінив одіозного Рейнгарда Шеферса. Посла, якого одні вважали суперпрофесіоналом (зокрема, як відомо «Главреду», в Берліні були в захваті від його звітів з України, і призначення Шеферса послом Німеччини у Франції частково підтверджує його високу оцінку), а інші – абсолютно нетерпимим до України з її проблемами та незрозумілим українським керівництвом. Так чи інакше, нового німецького посла в Києві чекали з нетерпінням. І він дійсно виявився іншим: проте не в поглядах, а в стилі роботи. Менш категоричний, з обов’язковою посмішкою він апріорі налаштовує на більш дружелюбний лад. А його бекґраунд у вигляді роботи генконсулом Німеччини у Сполучених Штатах слугує певною підстраховкою, що на гострі питання журналістів про НАТО він не реагуватиме іронічним: «Це вам Білл Тейлор таке розповів?».
Дмитро ВИДРІН
Посол Німеччини – новий, і про його активність наразі важко судити. За численні заходи і діяльність щодо допомоги у подоланні кризи, вони вже проводили зустрічі з економістами, за допомогою німецьких фондів, які допомагають нам знайти стратегію виходу із неї.
Віктор НЕБОЖЕНКО
Посольство Німеччини – дуже активно переживало за наші справи у газовому конфлікті. Я розмовляв з різними дипломатами – вони неймовірно відкрито і дуже компетентно говорили про всі аспекти газового конфлікту.
Анатолій ГУЦАЛ
Як недавно призначений посол активно поринув у контакти з українськими політиками та товариством експертів, справді працював із пресою. Цьому дала поштовх, зокрема, й особлива позиція Німеччини у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції України.
Сергій СОЛОДКИЙ
Цей посол прибув до України в другій половині минулого року. Тому більшість ключових подій у відносинах Києва та Берліна відбулися за часів діяльності його попередника – саміт у НАТО (німецька сторона виступала проти надання Україні ПДЧ), візит канцлера Ангели Меркель до Києва влітку. Позиції нового посла мало чим різняться від поглядів його попередника – все-таки вони мали відображати позицію не стільки особисту, скільки урядову. Утім, пан Гаймзьот без алергії говорить про євроатлантичну інтеграцію України, про готовність взяти участь у заходах із поліпшення іміджу НАТО серед українців. Усе це не може не вселяти оптимізму.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Цей дипломат не лише захищав позицію своєї держави відносно України, а й намагався перетворити цю позицію на позитив (якого там іноді бракувало). Свого часу йому довелося чимало попотіти, але він, здається, почав входити у курс справ, і принаймні ця країна для нього – однозначно не чужа. Менше за 5 балів його робота бути оцінена не може. Більше – побачимо.
Альгірдас КУМЖА
Посол Литви в Україні
32,5 бала
Альгірдас Кумжа явно дбає про те, щоб його рівень як посла відповідав рівню, якого досягли Україна та Литва за останні кілька років завдяки дружбі Валдаса Адамкуса та Віктора Ющенка. Йдеться, хто ще не знає, про рівень стратегічного партнерства. Проте посол Литви – один із небагатьох глав дипломатичних місій, чия робота не обмежується підготовкою візитів президента та інших високопосадовців. Його так само можна побачити і на культурних заходах (торік посол здійснив одну зі своїх найбільших посольських мрій – привіз до Києва виставку видатного литовця Чюрльоніса), і на телевізійному екрані (брав участь у дебатах на «Свободі» у Шустера), і на презентації книги «Україна. Литовська доба». А ще – організовував баскетбольні змагання між посольствами. І між цими заходами посол не забуває про вивчення мови країни перебування: самотужки опанував українську, що дає йому змогу вигідно виділятися на фоні переважно російськомовного дипкорпусу.
Анатолій ЗЛЕНКО
Багато по телебаченню пропагує євроатлантичну інтеграцію України, створює потрібний інформаційний позитивний клімат у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції для України.
Володимир ФЕСЕНКО
Ефективне забезпечення відносин стратегічного партнерства та високої динаміки двосторонніх відносин. Пан посол має широке коло особистих, зокрема й неформальних зв’язків в українському політикумі, високий авторитет і повагу в громадських колах, у тому числі завдяки своїй відкритості та комунікабельності.
Валерій ЧАЛИЙ
Великим був внесок посла Кумжі в забезпечення інтенсивного політичного українсько-литовського діалогу, в тому числі на найвищому рівні. В активі литовської дипломатії у 2008 році – підписання Спільної декларації Президентів України та Литовської Республіки, в якій зафіксовано, що відносини між двома державами набули рівня стратегічного партнерства і Дорожньої карти розвитку стратегічного партнерства між Україною та Литовською Республікою на 2009-2010 роки.
Траян-Лауренціо ХРИСТЯ
Посол Румунії в Україні
24 бали
Молодий та завзятий посол Румунії – те, чого давно не вистачало цій країні на рівні свого диппредставництва в Україні. При ньому раніше аморфне посольство стало напрочуд відкритим: воно не лише готове йти на контакт, а й саме активно ініціює різні «виходи в світ» (як-то запропонований послом конкурс на «Главреді» «Бажаєте справді пізнати Румунію?» з кількома поїздками на чорноморське узбережжя цієї країни для переможців). Траян-Лауренціо Христя не лише активно намагається розібратися в українських справах (він – чи не постійний гість на різних міжнародних конференціях), а й наполегливо пропагує свою країну – як нового члена Євросоюзу і як привабливий туристичний об’єкт. Можливо, це звичайний збіг, але саме при ньому в Києві з’явилися біл-борди із закликом до українців опановувати гірськолижні курорти Румунії.
Кость БОНДАРЕНКО
Незважаючи на те, що саме Румунія стала на сьогодні загрозою № 1 для національної безпеки України, цей молодий посол докладає великих дипломатичних зусиль, з одного боку, для того, щоб відстояти румунську позицію, а з іншого – аби зберегти добросусідські відносини між Україною та Румунією.
Дмитро ШУЛЬГА
Надзвичайно активний посол, бере участь у різноманітних заходах на європейську тематику, всіляко намагаючись продемонструвати європейськість Румунії, новачка у ЄС.
Михайло ГОНЧАР
Відображає тотальну наступальність румунської дипломатії, яка шалено активізувалась після вступу Румунії до ЄС.
Андраш БАРШОНЬ
Посол Угорщини в Україні
23 бали
Андраш Баршонь двічі був чемпіоном своєї країни зі спортивної орієнтації і успішно бігав марафонські дистанції. Утім, витривалості на останніх у посла, здається, вистачало більше, ніж під час роботи послом в Україні: у своїх коментарях з приводу політичної ситуації він звик різати правду у вічі, не особливо балуючи українську публіку запевненнями в тому, що Угорщина підтримує Україну на шляху до НАТО (напередодні Бухарестського саміту здивував багатьох своїми обтічними заявами про те, що взагалі невідомо, чи розглядатиметься питання ПДЧ в румунській столиці, а Угорщина підтримає Україну лише в тому разі, якщо вона сама чітко визначиться), чи буде спокійно спостерігати, як через неспроможність України домовитись із Росією Європа залишається без газу. З іншого боку, не слід забувати, що пан Баршонь, який раніше робив кар’єру в Соціалістичній партії Угорщини, а Україна стала його першим відрядженням у ранзі посла, – повинен постійно відображати позиції свого прем’єра-соціаліста, який, видається, завжди готовий врахувати в українському питанні побоювання російських партнерів.
Дмитро ВИДРІН
Угорський посол – один із небагатьох публічних людей у дипломатичному корпусі. Він навіть з’являється на телепередачах. Був, наприклад, у Савіка Шустера, висловлював позицію ЄС щодо газу. Хотів би зауважити, чітку та сміливу позицію.
Дмитро ШУЛЬГА
10 балів я поставив Андрашу Баршоню за його фантастичний, як на мене, виступ на форумі «Межі Європи» у грудні 2008 року, на якому він зміг дуже чітко і по суті описати внутрішню ситуацію в Україні та її європейські прагнення – з позиції друга, який підтримує нас, і тому має бути відвертим.
Талят Мусеїб оглу АЛІЄВ
Посол Азербайджану в Україні
20 балів
Талят Мусеїб оглу Алієв – нетиповий посол, адже в Україні він мешкає понад 45 років (тобто довше, ніж у рідному Азербайджані), а Надзвичайним та Повноважним працює з 2001-го. Крім того, очолює азербайджанську діаспору в Україні. Отож не важко здогадатися, що на події в Україні посол апріорі не може реагувати як сторонній спостерігач. Можливо, саме тому за трирічне існування рейтингу посол Азербайджану став лише третім главою дипломатичної місії (крім пана Черномирдіна та нового-старого посла Грузії в Україні Грігола Катамадзе), який представляє країну СНД.
Дмитро ВИДРІН
Дуже вдячний послу Азербайджану за літературний вечір, який організувало посольство, запросивши всіх азербайджанських письменників, живих класиків, яких усі ми читали за радянських часів. Вони активно дотують нашу видавничу справу, допомагають публікувати журнали та дитячу літературу. Не Україна дотує кавказьку країну, а кавказька країна – Україну!
Геннадій УДОВЕНКО
Завдяки Таляту Мусеїб оглу Алієву відносини між Україною та Азербайджаном активно розвиваються.
glavred.info
Так, скажімо, несподіваним для «Главреда» стало третє місце посла Російської Федерації Віктора Черномирдіна, хоча раніше видавалося, що така дипломатично-політична персона не має навіть права опинитися на сходинці, нижчій, аніж друга (як було у 2006 році). Проте наші експерти, які вже за традицією оцінювали діяльність тих чи інших послів, вирішили інакше: лише один із них поставив Віктору Степановичу максимальну десятибальну оцінку. Тоді як, наприклад, діяльність посла Сполучених Штатів більшість відзначила якраз десяткою.
Приємно, що цього разу в рейтингу представлені посли всіх сусідніх Україні країн, окрім Білорусі та Молдови. І якщо глави дипломатичних місій Росії, Польщі та Словаччини вже потрапляли до десятки, то вперше цього року в ній з’явилися посли Угорщини та Румунії. Отже, напрошується висновок: західні сусіди України – а це передусім країни-члени ЄС та НАТО, чиї дружні підказки або ж вчасно підставлене сусідське плече можуть бути в той чи інший момент досить доречними, – стають дедалі активнішими.
Натомість 2008 рік став роком зміни послів в Україні двох ключових європейських країн – Німеччини та Франції. Країн – будемо відвертими, – від яких найбільше залежить наше європейське та євроатлантичне майбутнє і котрі, як не прикро це було б визнавати, найбільше не бажають побачити Україну в Євросоюзі та НАТО в осяжній перспективі. Проте не забуваймо, що амбасадори – це зазвичай «заручники» своїх урядів, і лише одиниці з них можуть підкоригувати уявлення тієї чи іншої країни про Україну.
Експерти «Главреда»:
1. Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна
2. Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку
3. Тарас Возняк, політолог, філософ
4. Олексій Гарань, професор політології, науковий директор Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія»
5. Михайло Гончар, центр «НОМОС»
6. Володимир Горбач, аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва
7. Анатолій Гуцал, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки
8. Віктор Зам’ятін, журналіст-міжнародник
9. Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ України
10. Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
11. Ілько Кучерів, директор Фонду «Демократичні ініціативи»
12. Віктор Небоженко, політолог
13. Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України
14. Сергій Солодкий, журналіст-міжнародник
15. Олександр Сушко, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
16. Геннадій Удовенко, колишній міністр закордонних справ України
17. Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»
18. Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Фонду «Відродження»
19. Валерій Чалий, заступник генерального директора, директор міжнародних програм Центру Разумкова
20. Юрій Щербак, Надзвичайний та Повноважний Посол
Вільям ТЕЙЛОР
Посол Сполучених Штатів Америки
144 бали
Якби серед експертів, журналістів та дипломатів провели неформальне опитування на тему «Найкращий посол США в Україні», то Вільям Тейлор, напевно, посів би у ньому перше місце, незважаючи на всі сентименти до Стіва Пайфера чи Карлоса Паскуаля. Одних приваблює у колишньому військовому його доступність (нема такого заходу, на якому б за послом не тягнувся шлейф різного люду з найдивнішими питаннями) та відкритий (хоч і не завжди відвертий) стиль спілкування, інших (як-то журналістів) тішить готовність пана Тейлора давати інтерв’ю в будь-якому місці та в будь-який час, а декому імпонують його спроби реально впливати на вироблення тих чи інших рішень Вашингтона щодо Києва. Отож недаремно і деякі його колеги-посли, відповідаючи на питання про свою присутність на тому чи іншому заході, начебто поміж іншим перепитують: «А посол Тейлор там буде?».
Щоправда, такі питання залишатимуться актуальними ще недовго: Вільям Тейлор попрощається з Україною вже наприкінці квітня цього року. Незважаючи на всі оптимістичні прогнози, в його випадку процедура ротації послів у зв’язку зі зміною президента спрацювала буквально – він подав у відставку і… її прийняли. Нам не відомо, якими мотивами керувались у Вашингтоні, ухвалюючи це рішення (тим паче, що захоплення, зафіксоване на обличчі Тейлора у ніч перемоги Барака Обами на президентських виборах, налаштовує на думку, що на нового президента він би працював із не меншим запалом, аніж на старого). Проте, цілком імовірно, у новій адміністрації хочуть побачити в Києві посла, який би асоціювався з дещо іншими завданнями американської зовнішньої політики, аніж, скажімо, інтеграцією України в НАТО, яка, так чи інакше, нерозривно фігуруватиме поруч із прізвищем посла Тейлора. Навіть не зважаючи на те, що сам посол дотримувався чіткої та водночас дипломатичної формули на кшталт «якщо український народ забажає в НАТО – ми підтримаємо». Нічого особистого…
Кость БОНДАРЕНКО
Завдяки йому Україна надійно залишалася в фарватері американської політики.
Володимир ФЕСЕНКО
Вільям Тейлор інформаційно і політично найбільш активний та впливовий іноземний посол в Україні. Його активність була пов’язана і з організацією візиту президента США до України, і з кампанією навколо ПДЧ, і з російсько-грузинською війною, і з багатьма іншими подіями. Заслуга посла і в тому, що наприкінці року була підписана Хартія про стратегічне партнерство України та США. Відзначився низкою резонансних заяв, статей та інтерв’ю протягом року.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Вільям Тейлор є найбільш публічною людиною – він відкритий для спілкування з пресою та експертним середовищем, уболіває за Україну й активно проводить благодійні заходи. Високопрофесійний та досвідчений дипломат. Дуже цікавиться політичним та культурним життям України. Його роль обумовлюється самим статусом США як глобальної держави.
Анатолій ГУЦАЛ
Посол США в Україні був активним як у контактах з українськими політиками, так і з пресою. Це об’єктивно зумовлювалось інтенсифікацією процесів просування України до НАТО під безпосереднім патронатом США, а також активністю Вашингтона в питаннях розробки альтернативних енерготранзитних шляхів. Президентські вибори у США, що супроводжувалися ефективним політичним шоу, теж вимагали адекватної активності посла, адже від цього не в останню чергу залежало його дипломатичне майбутнє.
Сергій СОЛОДКИЙ
Минулий рік був надто складним для американського посла. Його успіх – вдала організація візиту Джорджа Буша до України. Це був єдиний візит американського лідера до Києва за два строки його президентства. На час посольської діяльності Тейлора випав саміт НАТО у Бухаресті, який все-таки закінчився невдачею для України – ПДЧ наша держава так і не отримала. Однак це не применшує ваги Тейлора, надзвичайно активного посла.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
За традицією, найбільш активно (у розумінні медіа і навіть, можливо, заради своєї появи у медіа) працював посол Сполучених Штатів Америки Вільям Тейлор. Важко пригадати іншого керівника дипломатичної місії, який би відзначався настільки активною позицією. Слід також згадати, що і загалом відносини між Україною та США минулого року позначилися певним підйомом, зокрема, підписанням Хартії про стратегічне партнерство. Очевидно, посол Вільям Тейлор – лідер з рейтингом 8.
Яцек КЛЮЧКОВСЬКІ
Посол Польщі в Україні
129,5 бала
Колись один поважний польський дипломат довго виказував своє обурення в розмові з автором цих рядків, яке накопичилось у нього в зв’язку з польською кадровою політикою на українському фронті. Пам’ятаю, він переконливо доказував, що якщо посол Росії в Україні – колишній прем’єр-міністр, то послом Польщі має бути щонайменше… теж колишній прем’єр-міністр. Ну, в крайньому разі – екс-міністр закордонних справ. Мовляв, тільки в такому випадку з думкою Польщі в Україні рахуватимуться. Тепер цей дипломат може заспокоїтись – польському послу навіть без прем’єрського бекґраунду вдалось зробити так, аби українські експерти-міжнародники оцінили його посольську діяльність вище, аніж російського колеги по дипломатичному цеху. Звісно, багато цьому сприяло і те, що в системі зовнішньополітичних пріоритетів Президента України Польща «котирувалась» вище, ніж Росія. Це ж стосується й України в пріоритетах президента Польщі. Власне, 2008 рік став тим роком, який більш ніж красномовно підтвердив: між президентами України та Польщі довірливі стосунки можливі й тоді, коли прізвища цих президентів не Кучма і Кваснєвські. Довірливі стосунки не бувають без постійних зустрічей, а вони, в свою чергу, не відбуваються без участі посла. Отож кому-кому, а польському послу доводиться бути в гарній дипломатичній формі – хоче він того чи ні.
Геннадій УДОВЕНКО
Завдяки діяльності посла Польщі в Україні у нас активно розвиваються українсько-польські відносини, він також є публічним політиком, бере активну участь в інформаційному просторі. А найголовніше – Польща продовжує активно представляти і відстоювати інтереси України в європейських та трансатлантичних структурах: ЄС та НАТО. Доволі часті контакти на найвищому рівні, безумовно, мають важливе значення для України.
Олексій ГАРАНЬ
Польща завжди розуміла проблеми, з якими стикається Україна. Наприклад, коли відбувся розпад коаліції, поляки й польський посол наголошували на тому, що демократичний процес усе-таки триває. Польща та Сполучені Штати – країни, які є стратегічними партнерами України, отож не дивно, що посли цих держав в Україні фігурували практично за будь-якого інформаційного приводу – чи то обговорення ПДЧ, чи криза коаліції, чи ситуація навколо дострокових виборів. Вони були помітні, і це заслуга не тільки їхня як особистостей, а й їхнього керівництва, дуже активного у справі розвитку відносин з Україною.
Володимир ФЕСЕНКО
Польща стала головним стратегічним партнером України. Послу вдається належним чином і забезпечувати надзвичайно активну комунікацію між державними керівниками двох країн, і підтримувати високий рівень активності посольства.
Михайло ГОНЧАР
Слов’янський брат, якому небайдужа доля родича.
Анатолій ГУЦАЛ
Польща активно рухалася в американському фарватері, у тому числі й щодо українського питання. До того ж, контакти польського та українського президентів за своєю активністю цього року були безперервними. Польща стала найбільш активним «адвокатом» України в питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції (характерною у цьому плані є поведінка Польщі на Бухарестському саміті НАТО). Змусили бути активними й проблеми з кордоном у цьому році.
Олександр СУШКО
Досконале володіння українською мовою вигідно відрізняє цього посла від більшості колег. Яцек Ключковські вирізняється публічністю, простотою в спілкуванні.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Посол Польської Республіки Яцек Ключковські традиційно виділяється доброзичливим ставленням до України й щирим бажанням захистити амбіції своєї країни, бути головним творцем і реалізатором «Східної політики» Європейського Союзу. Можливо, колись з цього щось і вийде.
Віктор ЧЕРНОМИРДІН
Посол Російської Федерації в Україні
78 балів
Посол на валізах – десь так в уяві переважної більшості опитаних нами експертів постав Віктор Черномирдін у 2008 році. Постійні розмови про його швидкий від’їзд з України зробили свою справу: активність та впливовість посла не видавались настільки потужними, як у попередні роки. У цьому, в принципі, немає нічого дивного, оскільки Ющенко – це не Кучма, з яким можна було і коньяку в невимушеній обстановці попити, і на полювання на фазанів на українсько-словацький кордон з’їздити. У нинішнього Президента України інші інтереси, а Юлія Тимошенко віддає перевагу розмовам у посольському приміщенні, навіть якщо такі бесіди за зачиненими дверима тривають по добрих чотири години, як це начебто мало місце минулого року. Крім того, впродовж останнього року у Віктора Черномирдіна було досить обмежене поле для словесних та дипломатичних маневрів: усю брудну роботу – зокрема позицію Росії у тих чи інших українських питаннях – брали на себе безпосередньо Владімір Путін та Дмітрій Медвєдєв. І, будемо відвертими, на фоні деяких їхніх реакцій заяви Черномирдіна видавалися справді дипломатичними. Це, звісно, якщо не брати до уваги останнє інтерв’ю посла «Комсомольской правде». Проте його наші експерти ще не встигли врахувати (опитування проводилось у січні 2009 року).
Кость БОНДАРЕНКО
Росія через такого досвідченого політика і дипломата, як Черномирдін, намагалася впливати на ситуацію в Україні. Незважаючи на те, що постійно ширилися чутки про відставку Черномирдіна, він усе-таки залишався впливовою людиною в Україні.
Анатолій ЗЛЕНКО
Посол Росії Віктор Черномирдін як спеціальний представник президента з торгово-економічного співробітництва цього року вивів торговельний обіг між Україною та Росією десь на понад $40 млрд. Хоча, звичайно, у нас є проблемні питання – газова проблема, енергопостачання, але не все залежить від нього. У будь-якому разі можна впевнено сказати, що він працював.
Вадим КАРАСЬОВ
Це не стільки заслуга Черномирдіна, скільки того, що український напрямок російської зовнішньої політики є основним.
Володимир ФЕСЕНКО
Активність посла трохи знизилась, навіть лунали чутки про його заміну, але Черномирдін залишається одним із двох найбільш впливових іноземних послів в Україні.
Анатолій ГУЦАЛ
Його активність визначалася безліччю обставин, що склалися в українсько-російських відносинах. Складність цих відносин на енергетичному фронті змушувала його активно задіяти свій «газпромівський» потенціал. Яскравість, інакомовність та багатозначність його коментарів послужила ґрунтом для широкого спектра трактувань і невдоволеностей в українських ЗМІ. Утім, відчувалося його «відплиття».
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Ніхто не може сказати, що минулого року не демонстрував активності посол Російської Федерації Віктор Черномирдін. Щоправда, його колись афористичні репліки цього разу були щонайменше малозрозумілими, як, власне, і його діяльність в Україні. За активність Черномирдін отримує 6 балів, за результативність – щось близько 0. Оскільки чутки про його відкликання не справдилися, можна припустити, що він принаймні хоча б не може нічого зіпсувати у двосторонніх відносинах. А щоб їх покращити – очевидно, потрібно, щоб якусь волю до цього мало безпосереднє керівництво посла, колись дуже відомого у світі.
Урбан РУСНАК
Посол Словаччини в Україні
62 бали
Той факт, що посольство Словаччини залишається контактним посольством НАТО в Україні, неабияк посприяв тому, аби посол сусідньої країни не лише потрапив у десятку найактивніших послів, а й посів у ній почесне четверте місце. Його діяльність, пов’язану з євроатлантичною інтеграцією України, експерти у своїх коментарях відзначали найбільше. І в цьому немає нічого дивного хоча б тому, що саме за Урбана Руснака багато людей взагалі вперше дізнались про існування контактного посольства НАТО як такого. Посол же з неабияким запалом працював над тим, щоб із таким же успіхом українці дізнались про реальне, а не відображене у міфах та стереотипах НАТО. Його манера висловлюватися чітко й без особливих сентиментів, відкритість та перманентно присутнє бажання донести потрібні аргументи як в інтерв’ю, так і на лекціях для студентів (причому як бездоганною російською, так і хорошою українською) знайшло, як бачимо, відповідну оцінку в експертних та журналістських колах.
Дмитро ШУЛЬГА
Урбан Руснак, як завжди, дуже активно брав участь у різноманітних заходах, зокрема, присвячених євроатлантичній інтеграції – адже словацьке посольство продовжує виконувати функції контактного посольства НАТО в Україні.
Олексій ГАРАНЬ
Словацький посол розуміє проблеми України та українського суспільства, він дійсно багато робив для розвитку відносин між Україною і Заходом, хоча його уряд під час газового конфлікту і зайняв позицію, ближчу до Росії (але, на жаль, тут є вина і українського керівництва). Посольство Словаччини є неформальним координатором контактів країн НАТО з Україною. Крім того, Урбан Руснак сам по собі дуже цікава постать – він уміє дуже цікаво аргументувати,
що здобула Словаччина, вступивши до Альянсу.
Володимир ГОРБАЧ
Урбан Руснак очолює контактне посольство НАТО в Україні, добре володіє українською мовою й часто спілкується з журналістами та громадянами України загалом.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ
Проявив себе як активний промоутер співпраці України з НАТО.
Михайло ГОНЧАР
Чесно і системно працював з братами-слов’янами з проблематики НАТО.
Олександр СУШКО
Словацьке посольство, попри невеликий штат, успішно виконувало функції контактного посольства НАТО в Україні.
Жак ФОР
Посол Франції в Україні
58 балів
Жаку Фору вистачило півроку роботи в Україні, аби потрапити до п’ятірки нашого рейтингу. Звичайно, серйозно «підсобило» дипломату головування Франції в Європейському Союзі, яке, як влучно хтось пожартував із європейських політиків чи дипломатів, насправді не закінчується ніколи, проте в другій половині 2008 року досягло свого апогею. Саме на час цього головування припав і саміт Україна–ЄС в Парижі, під час якого Ніколя Саркозі досить щиро (принаймні є підстави вважати саме так) хотів зробити для України щось добре. А всі добрі наміри Єлисейського палацу супроводжуються, як відомо, хорошим інформаційним супроводом. У тому числі й з боку акредитованих у тій чи іншій країні послів.
Зізнаюся, коли вперше почула, що новим послом Франції в Україні буде Жак Фор, який до того працював у французькому МЗС, то очікувала побачити «сухого» кар’єрного дипломата. Принаймні саме так описали мені його поодинокі українські співрозмовники, котрі мали змогу з ним познайомитись ще до призначення послом в Україні. Насправді посол виявився напрочуд активним, невимушеним у спілкуванні й досить загартованим у тому сенсі, що, на відміну від деяких своїх колег, не перебуває у напівшоковому стані від постійного турбулентного стану в українській політиці. Можливо, дався взнаки досвід роботи у Словаччині в часи президента Рудольфа Шустера, який, як і Ющенко, не пропускав можливості публічно подіставати свого прем’єр-міністра, Мікулаша Дзюрінду?
Володимир ГОРБАЧ
Активність пов’язана з головуванням Франції в ЄС у другій половині 2008 року. Також з послом асоціюється реалізація французьких культурних програм та проектів в Україні.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Доволі несподівану активність проявив посол Франції в Україні Жак Фор. Щонайменше йому притаманні бажання розібратися в цій дивній країні, у її нелінійній та позбавленій логіки політиці, а також дати зрозуміти, що зближення з Європою – штука непроста, проте не нереальна, якщо над цим наполегливо працювати.
Олександр СУШКО
Посли Франції – спочатку Жан-Поль Везіан, а потім і Жак Фор – у другій половині 2008 року через головування Франції в ЄС були головними речниками позиції Євросоюзу.
Ганс-Юрген ГАЙМЗЬОТ
Посол Німеччини в Україні
34 бали
Як і посол Франції, посол Німеччини потрапив до десятки за півроку роботи в Україні – влітку 2008-го він змінив одіозного Рейнгарда Шеферса. Посла, якого одні вважали суперпрофесіоналом (зокрема, як відомо «Главреду», в Берліні були в захваті від його звітів з України, і призначення Шеферса послом Німеччини у Франції частково підтверджує його високу оцінку), а інші – абсолютно нетерпимим до України з її проблемами та незрозумілим українським керівництвом. Так чи інакше, нового німецького посла в Києві чекали з нетерпінням. І він дійсно виявився іншим: проте не в поглядах, а в стилі роботи. Менш категоричний, з обов’язковою посмішкою він апріорі налаштовує на більш дружелюбний лад. А його бекґраунд у вигляді роботи генконсулом Німеччини у Сполучених Штатах слугує певною підстраховкою, що на гострі питання журналістів про НАТО він не реагуватиме іронічним: «Це вам Білл Тейлор таке розповів?».
Дмитро ВИДРІН
Посол Німеччини – новий, і про його активність наразі важко судити. За численні заходи і діяльність щодо допомоги у подоланні кризи, вони вже проводили зустрічі з економістами, за допомогою німецьких фондів, які допомагають нам знайти стратегію виходу із неї.
Віктор НЕБОЖЕНКО
Посольство Німеччини – дуже активно переживало за наші справи у газовому конфлікті. Я розмовляв з різними дипломатами – вони неймовірно відкрито і дуже компетентно говорили про всі аспекти газового конфлікту.
Анатолій ГУЦАЛ
Як недавно призначений посол активно поринув у контакти з українськими політиками та товариством експертів, справді працював із пресою. Цьому дала поштовх, зокрема, й особлива позиція Німеччини у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції України.
Сергій СОЛОДКИЙ
Цей посол прибув до України в другій половині минулого року. Тому більшість ключових подій у відносинах Києва та Берліна відбулися за часів діяльності його попередника – саміт у НАТО (німецька сторона виступала проти надання Україні ПДЧ), візит канцлера Ангели Меркель до Києва влітку. Позиції нового посла мало чим різняться від поглядів його попередника – все-таки вони мали відображати позицію не стільки особисту, скільки урядову. Утім, пан Гаймзьот без алергії говорить про євроатлантичну інтеграцію України, про готовність взяти участь у заходах із поліпшення іміджу НАТО серед українців. Усе це не може не вселяти оптимізму.
Віктор ЗАМ’ЯТІН
Цей дипломат не лише захищав позицію своєї держави відносно України, а й намагався перетворити цю позицію на позитив (якого там іноді бракувало). Свого часу йому довелося чимало попотіти, але він, здається, почав входити у курс справ, і принаймні ця країна для нього – однозначно не чужа. Менше за 5 балів його робота бути оцінена не може. Більше – побачимо.
Альгірдас КУМЖА
Посол Литви в Україні
32,5 бала
Альгірдас Кумжа явно дбає про те, щоб його рівень як посла відповідав рівню, якого досягли Україна та Литва за останні кілька років завдяки дружбі Валдаса Адамкуса та Віктора Ющенка. Йдеться, хто ще не знає, про рівень стратегічного партнерства. Проте посол Литви – один із небагатьох глав дипломатичних місій, чия робота не обмежується підготовкою візитів президента та інших високопосадовців. Його так само можна побачити і на культурних заходах (торік посол здійснив одну зі своїх найбільших посольських мрій – привіз до Києва виставку видатного литовця Чюрльоніса), і на телевізійному екрані (брав участь у дебатах на «Свободі» у Шустера), і на презентації книги «Україна. Литовська доба». А ще – організовував баскетбольні змагання між посольствами. І між цими заходами посол не забуває про вивчення мови країни перебування: самотужки опанував українську, що дає йому змогу вигідно виділятися на фоні переважно російськомовного дипкорпусу.
Анатолій ЗЛЕНКО
Багато по телебаченню пропагує євроатлантичну інтеграцію України, створює потрібний інформаційний позитивний клімат у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції для України.
Володимир ФЕСЕНКО
Ефективне забезпечення відносин стратегічного партнерства та високої динаміки двосторонніх відносин. Пан посол має широке коло особистих, зокрема й неформальних зв’язків в українському політикумі, високий авторитет і повагу в громадських колах, у тому числі завдяки своїй відкритості та комунікабельності.
Валерій ЧАЛИЙ
Великим був внесок посла Кумжі в забезпечення інтенсивного політичного українсько-литовського діалогу, в тому числі на найвищому рівні. В активі литовської дипломатії у 2008 році – підписання Спільної декларації Президентів України та Литовської Республіки, в якій зафіксовано, що відносини між двома державами набули рівня стратегічного партнерства і Дорожньої карти розвитку стратегічного партнерства між Україною та Литовською Республікою на 2009-2010 роки.
Траян-Лауренціо ХРИСТЯ
Посол Румунії в Україні
24 бали
Молодий та завзятий посол Румунії – те, чого давно не вистачало цій країні на рівні свого диппредставництва в Україні. При ньому раніше аморфне посольство стало напрочуд відкритим: воно не лише готове йти на контакт, а й саме активно ініціює різні «виходи в світ» (як-то запропонований послом конкурс на «Главреді» «Бажаєте справді пізнати Румунію?» з кількома поїздками на чорноморське узбережжя цієї країни для переможців). Траян-Лауренціо Христя не лише активно намагається розібратися в українських справах (він – чи не постійний гість на різних міжнародних конференціях), а й наполегливо пропагує свою країну – як нового члена Євросоюзу і як привабливий туристичний об’єкт. Можливо, це звичайний збіг, але саме при ньому в Києві з’явилися біл-борди із закликом до українців опановувати гірськолижні курорти Румунії.
Кость БОНДАРЕНКО
Незважаючи на те, що саме Румунія стала на сьогодні загрозою № 1 для національної безпеки України, цей молодий посол докладає великих дипломатичних зусиль, з одного боку, для того, щоб відстояти румунську позицію, а з іншого – аби зберегти добросусідські відносини між Україною та Румунією.
Дмитро ШУЛЬГА
Надзвичайно активний посол, бере участь у різноманітних заходах на європейську тематику, всіляко намагаючись продемонструвати європейськість Румунії, новачка у ЄС.
Михайло ГОНЧАР
Відображає тотальну наступальність румунської дипломатії, яка шалено активізувалась після вступу Румунії до ЄС.
Андраш БАРШОНЬ
Посол Угорщини в Україні
23 бали
Андраш Баршонь двічі був чемпіоном своєї країни зі спортивної орієнтації і успішно бігав марафонські дистанції. Утім, витривалості на останніх у посла, здається, вистачало більше, ніж під час роботи послом в Україні: у своїх коментарях з приводу політичної ситуації він звик різати правду у вічі, не особливо балуючи українську публіку запевненнями в тому, що Угорщина підтримує Україну на шляху до НАТО (напередодні Бухарестського саміту здивував багатьох своїми обтічними заявами про те, що взагалі невідомо, чи розглядатиметься питання ПДЧ в румунській столиці, а Угорщина підтримає Україну лише в тому разі, якщо вона сама чітко визначиться), чи буде спокійно спостерігати, як через неспроможність України домовитись із Росією Європа залишається без газу. З іншого боку, не слід забувати, що пан Баршонь, який раніше робив кар’єру в Соціалістичній партії Угорщини, а Україна стала його першим відрядженням у ранзі посла, – повинен постійно відображати позиції свого прем’єра-соціаліста, який, видається, завжди готовий врахувати в українському питанні побоювання російських партнерів.
Дмитро ВИДРІН
Угорський посол – один із небагатьох публічних людей у дипломатичному корпусі. Він навіть з’являється на телепередачах. Був, наприклад, у Савіка Шустера, висловлював позицію ЄС щодо газу. Хотів би зауважити, чітку та сміливу позицію.
Дмитро ШУЛЬГА
10 балів я поставив Андрашу Баршоню за його фантастичний, як на мене, виступ на форумі «Межі Європи» у грудні 2008 року, на якому він зміг дуже чітко і по суті описати внутрішню ситуацію в Україні та її європейські прагнення – з позиції друга, який підтримує нас, і тому має бути відвертим.
Талят Мусеїб оглу АЛІЄВ
Посол Азербайджану в Україні
20 балів
Талят Мусеїб оглу Алієв – нетиповий посол, адже в Україні він мешкає понад 45 років (тобто довше, ніж у рідному Азербайджані), а Надзвичайним та Повноважним працює з 2001-го. Крім того, очолює азербайджанську діаспору в Україні. Отож не важко здогадатися, що на події в Україні посол апріорі не може реагувати як сторонній спостерігач. Можливо, саме тому за трирічне існування рейтингу посол Азербайджану став лише третім главою дипломатичної місії (крім пана Черномирдіна та нового-старого посла Грузії в Україні Грігола Катамадзе), який представляє країну СНД.
Дмитро ВИДРІН
Дуже вдячний послу Азербайджану за літературний вечір, який організувало посольство, запросивши всіх азербайджанських письменників, живих класиків, яких усі ми читали за радянських часів. Вони активно дотують нашу видавничу справу, допомагають публікувати журнали та дитячу літературу. Не Україна дотує кавказьку країну, а кавказька країна – Україну!
Геннадій УДОВЕНКО
Завдяки Таляту Мусеїб оглу Алієву відносини між Україною та Азербайджаном активно розвиваються.
glavred.info
Викладач математики вивела формулу ідеального млинця
Викладач математики з Вулверхемптонського університету (Англія) Рут Фейрклоф вивела формулу приготування ідеального млинця, пише The Daily Telegraph.
З погляду дослідниці, для приготування ідеального млинця треба мінімізувати за модулем вираз [10L - 7F + C(k - C)+ T(m - T)]/(S - E).
Найважливішою, за словами Фейрклоф, є температура пательні, позначена змінною T. Ідеальна температура пательні приймається за m, а змінна S означає час, протягом якого рідке тісто стоїть до початку випікання млинців. E - це час, протягом якого випечений млинець холоне перед вживанням.
L - це кількість грудочок в рідкому тісті, а C - його консистенція. При цьому за k береться ідеальна консистенція. F - кількість перевертань млинця.
Дослідниця вважає, що наливати тісто на сковороду слід тоді, коли масло в ній починає трохи диміти - це показник відповідної температури. Грудочок має бути якомога менше, і тісто має бути настільки рідким, щоб ложка в ньому не стояла.
Суміш повинна постояти близько 20 хвилин, щоб найдрібніші частинки борошна ввібрали молоко. Слід вибирати пательню середнього розміру, оскільки на завеликій пательні млинець буде важко перевернути. Подавати млинці слід просто з пательні. Фейрклоф вважає, що краще всього істи їх з цукром і лимонами.
unian.net
З погляду дослідниці, для приготування ідеального млинця треба мінімізувати за модулем вираз [10L - 7F + C(k - C)+ T(m - T)]/(S - E).
Найважливішою, за словами Фейрклоф, є температура пательні, позначена змінною T. Ідеальна температура пательні приймається за m, а змінна S означає час, протягом якого рідке тісто стоїть до початку випікання млинців. E - це час, протягом якого випечений млинець холоне перед вживанням.
L - це кількість грудочок в рідкому тісті, а C - його консистенція. При цьому за k береться ідеальна консистенція. F - кількість перевертань млинця.
Дослідниця вважає, що наливати тісто на сковороду слід тоді, коли масло в ній починає трохи диміти - це показник відповідної температури. Грудочок має бути якомога менше, і тісто має бути настільки рідким, щоб ложка в ньому не стояла.
Суміш повинна постояти близько 20 хвилин, щоб найдрібніші частинки борошна ввібрали молоко. Слід вибирати пательню середнього розміру, оскільки на завеликій пательні млинець буде важко перевернути. Подавати млинці слід просто з пательні. Фейрклоф вважає, що краще всього істи їх з цукром і лимонами.
unian.net
Чехія готова заплатити заробітчанам, аби їхали з країни
Чехія готова заплатити іноземним робітникам за повернення додому.
Про це повідомляє британське видання Telegraph.
За даними видання, уряд Чехії заявив про готовність придбати квиток в один бік на літак чи поїзд і виплатити по 500 євро кожному іноземному робітнику, який втратив роботу в цій країні та бажає повернутися на батьківщину.
Міністр внутрішніх справ Чехії Іван ЛАНГЕР повідомив, що 56 гастарбайтерів вже повернулися додому і 270 звернулися з прохання про придбання квитків.
Загалом в Чехії працює близько 300 тис. іноземних робітників, з них 84 тис. українці. При цьому, на думку І.ЛАНГЕРА, в першій половині 2009 року близько 12 тис. іноземців в втратять роботу в Чехії.
Водночас, як зазначає видання з посиланням на експертів, запропонованою чеським урядом можливістю захочуть скористатися не всі заробітчани. Так, в’єтнамські робітники, кількість яких в Чехії становить 60 тис. осіб, можуть погодитися на отримання квитка додому та 500 євро, а от українські навряд чи захочуть повертатися до країни, “близької до економічного колапсу”.
unian.net
Про це повідомляє британське видання Telegraph.
За даними видання, уряд Чехії заявив про готовність придбати квиток в один бік на літак чи поїзд і виплатити по 500 євро кожному іноземному робітнику, який втратив роботу в цій країні та бажає повернутися на батьківщину.
Міністр внутрішніх справ Чехії Іван ЛАНГЕР повідомив, що 56 гастарбайтерів вже повернулися додому і 270 звернулися з прохання про придбання квитків.
Загалом в Чехії працює близько 300 тис. іноземних робітників, з них 84 тис. українці. При цьому, на думку І.ЛАНГЕРА, в першій половині 2009 року близько 12 тис. іноземців в втратять роботу в Чехії.
Водночас, як зазначає видання з посиланням на експертів, запропонованою чеським урядом можливістю захочуть скористатися не всі заробітчани. Так, в’єтнамські робітники, кількість яких в Чехії становить 60 тис. осіб, можуть погодитися на отримання квитка додому та 500 євро, а от українські навряд чи захочуть повертатися до країни, “близької до економічного колапсу”.
unian.net
Названо найчистіші міста Європи
Найчистішими містами Європи визнали столицю Швеції Стокгольм і портове німецьке місто Гамбург, повідомляє DW-WORLD. Міста були відзначені за зусилля, вжиті ними для захисту довкілля.
Комісія ЄС визнала Стокгольм і Гамбург "зеленими столицями" Європи в рамках оголошеної ініціативи із захисту довкілля. Зокрема, столиця Швеції носитиме це звання протягом 2010 року, а друге за величиною місто Німеччини – в 2011 році. Крім Стокгольма і Гамбурга на отримання звання найчистішого міста претендували Амстердам, Брістоль, Копенгаген, Осло, Фрайбург і Мюнстер.
"Велика частина європейців живе в містах і страждає від забруднення довкілля. Стокгольм і Гамбург - найбільш активні в боротьбі із забрудненням повітря, вживають зусиль для того, щоб понизити рівень викидів парникових газів в атмосферу, а також приділяють увагу переробці відходів і очищенню стічних вод. Їх приклад повинен надихнути всю Європу", - зазначив представник спеціальної комісії ЄС Ставрос Дімас (Stavros Dimas).
Як наголосив Дімас, з 1990 року Гамбург скоротив рівень викидів парникових газів на 15 відсотків. У планах міста понизити цей показник ще на 40 відсотків до 2020 року, і на 80 – до 2050 року. Крім того, експерти відзначили високий рівень розвитку системи громадського транспорту німецького міста.
Що стосується Стокгольма, комісія високо оцінює той факт, що 95 відсотків мешканців столиці живуть поряд з так званими "зеленими зонами". За словами експертів, спеціальні насадження допомагають зменшити рівень шуму і захищають повітря від шкідливих викидів. Крім того, були відзначені система громадського транспорту Стокгольма, високі темпи переробки відходів і зниження кількості вуглекислого газу, що викидається в атмосферу.
unian.net
Комісія ЄС визнала Стокгольм і Гамбург "зеленими столицями" Європи в рамках оголошеної ініціативи із захисту довкілля. Зокрема, столиця Швеції носитиме це звання протягом 2010 року, а друге за величиною місто Німеччини – в 2011 році. Крім Стокгольма і Гамбурга на отримання звання найчистішого міста претендували Амстердам, Брістоль, Копенгаген, Осло, Фрайбург і Мюнстер.
"Велика частина європейців живе в містах і страждає від забруднення довкілля. Стокгольм і Гамбург - найбільш активні в боротьбі із забрудненням повітря, вживають зусиль для того, щоб понизити рівень викидів парникових газів в атмосферу, а також приділяють увагу переробці відходів і очищенню стічних вод. Їх приклад повинен надихнути всю Європу", - зазначив представник спеціальної комісії ЄС Ставрос Дімас (Stavros Dimas).
Як наголосив Дімас, з 1990 року Гамбург скоротив рівень викидів парникових газів на 15 відсотків. У планах міста понизити цей показник ще на 40 відсотків до 2020 року, і на 80 – до 2050 року. Крім того, експерти відзначили високий рівень розвитку системи громадського транспорту німецького міста.
Що стосується Стокгольма, комісія високо оцінює той факт, що 95 відсотків мешканців столиці живуть поряд з так званими "зеленими зонами". За словами експертів, спеціальні насадження допомагають зменшити рівень шуму і захищають повітря від шкідливих викидів. Крім того, були відзначені система громадського транспорту Стокгольма, високі темпи переробки відходів і зниження кількості вуглекислого газу, що викидається в атмосферу.
unian.net
Раби – не ми?
Скільки б дорогих речей не одягали та не чіпляли на себе деякі депутати, на яких би дорогих машинах не їздили, в душі вони залишаються рабами, не здатними піднятися з колін, бо звикли служити і низько кланятися "старшому брату".
У декого з представників Партії регіонів навіть у серці щось йокає, коли слухає виступ Володимира Путіна. Це, мабуть, і не дуже дивно, бо Володимир Володимирович подобається не лише жінкам.
Не може мати майбутнього держава, в якій самопроголошена "еліта" опікується інтересами не власного народу, а здуває пилинки з керівництва і представників сусідньої країни. Щоб, не дай Бог, ніхто нічого не сказав і, навіть, не подумав!
Абсурдною, з точки зору здорового глузду, виглядає істерія антиукраїнських сил (і не лише з Партії регіонів)з приводу заяви міністра закордонних справ Володимира Огризка, який поставив на місце російського посла Віктора Чорномирдіна.
Міністр вчинив правильно, як людина з почуттям національної гідності. І лише рабська психологія, що роками виховувалася в жителів України, може спонукати народних (незрозуміло лише, якого народу) депутатів так завзято захищати Росію, а не Україну.
Політична сила, яка безнадійно застрягла в минулому, намагається перетворити країну в "совок" у найгіршому його прояві. Протестує проти надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету, невідомо від кого захищає російську мову в російськомовних регіонах і школах, намагається написати далеку від правди "спільну" історію, головне в якій – сподобатися Росії, а не встановити історичну справедливість.
Свою безнадійну відсталість від розвитку світової цивілізації (західні предмети розкоші маскувати це не допомагають) такі горе-політики намагаються нав’язати і своїм виборцям, боячись їхнього поступу вперед. І це зрозуміло, бо інформований і свідомий виборець голосуватиме не за примарне і нездійснене минуле.
Найбільш прикрим в цій ситуації є повна неспроможність націонал-патріотичних сил запропонувати суспільству цілісну систему цінностей і забезпечити її повну реалізацію. Більшість ідей так і залишилися ідеями.
А ще гіршим є те, що відбулася велика дискредитація ідей українства в широкому значенні цього слова. І перед виборами, президентськими і парламентськими, українці не бачать УКРАЇНСЬКОГО. Справжнього, реального і дієвого, а не штучного і декларативного. Шанс, який був у 2004 році, втрачено.
Але надія все ж є!
Завдання кожного українця – витравити з себе рабську і споживацьку психологію. Навчитися думати і аналізувати, поважати себе і власну країну!
На виборах потрібно обирати не найкращі казки і найкращі обличчя, а реальну програму розвитку країни.
Не ті мають стати керівниками, які пообіцяють збільшити пенсію чи зарплату, а ті, що забезпечить створення умов, щоб людина змогла заробити сама!
А це можуть зробити лише ті, хто розуміють, що таке честь, самоповага і гордість. За рідну землю, за власний народ. Ті, що здатні піднятися з колін і повести за собою інших.
Юрій Драч, для УП | pravda.com.ua
У декого з представників Партії регіонів навіть у серці щось йокає, коли слухає виступ Володимира Путіна. Це, мабуть, і не дуже дивно, бо Володимир Володимирович подобається не лише жінкам.
Не може мати майбутнього держава, в якій самопроголошена "еліта" опікується інтересами не власного народу, а здуває пилинки з керівництва і представників сусідньої країни. Щоб, не дай Бог, ніхто нічого не сказав і, навіть, не подумав!
Абсурдною, з точки зору здорового глузду, виглядає істерія антиукраїнських сил (і не лише з Партії регіонів)з приводу заяви міністра закордонних справ Володимира Огризка, який поставив на місце російського посла Віктора Чорномирдіна.
Міністр вчинив правильно, як людина з почуттям національної гідності. І лише рабська психологія, що роками виховувалася в жителів України, може спонукати народних (незрозуміло лише, якого народу) депутатів так завзято захищати Росію, а не Україну.
Політична сила, яка безнадійно застрягла в минулому, намагається перетворити країну в "совок" у найгіршому його прояві. Протестує проти надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету, невідомо від кого захищає російську мову в російськомовних регіонах і школах, намагається написати далеку від правди "спільну" історію, головне в якій – сподобатися Росії, а не встановити історичну справедливість.
Свою безнадійну відсталість від розвитку світової цивілізації (західні предмети розкоші маскувати це не допомагають) такі горе-політики намагаються нав’язати і своїм виборцям, боячись їхнього поступу вперед. І це зрозуміло, бо інформований і свідомий виборець голосуватиме не за примарне і нездійснене минуле.
Найбільш прикрим в цій ситуації є повна неспроможність націонал-патріотичних сил запропонувати суспільству цілісну систему цінностей і забезпечити її повну реалізацію. Більшість ідей так і залишилися ідеями.
А ще гіршим є те, що відбулася велика дискредитація ідей українства в широкому значенні цього слова. І перед виборами, президентськими і парламентськими, українці не бачать УКРАЇНСЬКОГО. Справжнього, реального і дієвого, а не штучного і декларативного. Шанс, який був у 2004 році, втрачено.
Але надія все ж є!
Завдання кожного українця – витравити з себе рабську і споживацьку психологію. Навчитися думати і аналізувати, поважати себе і власну країну!
На виборах потрібно обирати не найкращі казки і найкращі обличчя, а реальну програму розвитку країни.
Не ті мають стати керівниками, які пообіцяють збільшити пенсію чи зарплату, а ті, що забезпечить створення умов, щоб людина змогла заробити сама!
А це можуть зробити лише ті, хто розуміють, що таке честь, самоповага і гордість. За рідну землю, за власний народ. Ті, що здатні піднятися з колін і повести за собою інших.
Юрій Драч, для УП | pravda.com.ua
24 February, 2009
Війна
Українська міліція оголосила війну власному народові. І, нажаль, слово "війна" тут зовсім не метафора, яку перший віце-прем'єр Олександр Турчинов використав на недавній колегії Міністерства внутрішніх справ.
Це – справжні бойові дії з гранатами і відірваними руками, так, як це сталося вночі 22 лютого у кримському селищі Мирному. Тоді загін "Беркуту" штурмував оселю, мешканці якої й не підозрювали, що є об'єктом полювання.
Можна скільки завгодно повторювати, що інцидент у Мирному був прикрою помилкою і що громадянин України Хаіров став випадковою жертвою. Але цей випадок, коли міліція незаконно застосовує силу і спецзасоби проти мирних людей, зовсім не єдиний. І зовсім не випадковий, якщо згадати події, які йому передували.
Ми вже говорили, що протягом жовтня – листопада 2008-го року українська міліція, в тому числі її спеціальний підрозділ "Беркут", протиправно і без рішень суду застосовувала силу проти мирних зібрань громадян.
У своїй більшості це були зібрання із соціальними вимогами – проти незаконних (на думку їх учасників) забудов, розподілів земельних ділянок та рейдерських захоплень, проти підвищення комунальних тарифів тощо.
В усіх випадках міліція була на боці державних чиновників та представників великого капіталу. Сотні учасників протестних акцій були затримані і ув'язнені, деякі з них отримали травми (одному з журналістів зламали руку).
Однією з характерних рис цих погромів було те, що представники міліції всупереч закону "Про міліцію" не попереджали учасників акцій про свої вимоги і не вислуховували їх відповіді. "Беркут" налітав несподівано, причому перепадало у першу чергу випадковим перехожим.
Прокуратура стандартно не вбачала у діях міліції злочину, а внутрішнє міліцейське розслідування лише в одному випадку з десятків (тоді, коли зламали руку) знайшло винних і кілька міліціонерів отримали дисциплінарні стягнення.
У грудні представники громадськості винесли питання про дотримання в Україні права на мирні зібрання на розгляд Громадської ради МВС з питань прав людини. Міністр Луценко і його заступник із громадської безпеки Савченко були тоді відсутні.
Громадська рада вирішила створити комісію для розслідування масових порушень громадських прав під час розгонів мітингів і демонстрацій і визначила представників у ній з числа громадських організацій.
З свого боку керівництво МВС проігнорувало цю комісію, так само як ігнорувало будь-які інші ініціативи громадськості протягом міністерської каденції Луценка.
Між тим, на нашу думку, ця комісія мусила б не просто виявити міліцейських посадовців, винних у порушеннях громадянських прав, а й виробити рекомендації щодо дій міліціонерів у випадках гострого соціального протистояння.
6 лютого перший віце-прем'єр Турчинов на колегії МВС звернувся до правоохоронців: "Мы находимся в условиях надвигающейся трагедии, в условиях военных действий… Надвигающийся хаос невозможно остановить без сильной власти. И стержнем этой власти во всех странах является МВД". Його підтримав міністр Луценко, зазначивши, що в умовах кризи громадяни можуть вдаватися до "незаконних" дій.
Вочевидь урядовці не бачать інших відповідей на соціальні виклики, окрім відповіді силової. І установка, видана міністром міліцейським чиновникам, полягає у тому, що об'єктом протистояння для силовиків є саме громадяни, які виходять на вулиці захищати свої права і апріорі мають вдаватися до "незаконних" дій. Про те, що головним завданням міліції є не протистояння громадянам, а забезпечення їхніх прав і свобод, в тому числі і свободи зібрань.
Саме тому міліціонери і називаються "правоохоронцями".
20 лютого міліція провела в Криму навчання, в ході якого імітувала напад "натовпу" на "правоохоронців". Багато хто, зокрема й кримські татари, розцінили ці навчання як демонстрацію сили і своєрідну погрозу українцям, яких економічна криза все частіше виштовхує на вулицю.
І вже дуже швидко намальований міліцейським керівництвом "образ ворога" і безкарність тих "правоохоронців", які застосовували силу проти цього "ворога", спрацювали. 22 лютого "Беркут" залетів у помешкання ні в чому не винної людини.
Справа набула надто широкого резонансу і міністр МВС для того, щоб утриматися в кріслі, почав шукати стрілочників. Напевне, "постраждають" дільничий і черговий ГУ МВС у Криму. А між тим, за існуючим порядком, санкцію на використання спецпідрозділів дає особисто міністр або його заступник з громадської безпеки.
Характерно, що головне звинувачення на адресу кримських "беркутів" з боку міністра полягає в тому, що ті не звернулися до мешканців будинку у селищі Мирному перед тим, як цей будинок штурмувати. Що ж, таке звернення – вимога Закону "Про міліцію". І саме на виконанні цієї вимоги законодавства наполягали представники громадськості за результатами подій осені 2008-го, про які ми говорили вище.
Прикро, що пояснюючи інцидент у Мирному, міністр Луценко почав розігрувати національну карту, продемонструвавши в ефірі одного з телеканалів відео з акції кримських татар. Тобто, показав "образ ворога".
У будь-якій цивілізованій країні після подібного інциденту безпосередні виконавці злочину також були б покарані. Але, окрім того, був би звільнений їх головний начальник – міністр внутрішніх справ. Сьогодні Луценкові треба самому написати заяву про відставку, щоб зберегти залишки порядності.
Інакше Луценко нагадуватиме сумновідомого екс-міністра оборони Кузьмука, який, після того, як ракета, випущена військовими на полігоні під Києвом влучила у житловий будинок у Броварах, спричинивши жертви серед мирних громадян, також знайшов стрілочників. Наступна ракета влучила вже у пасажирський літак над Чорним морем.
Якщо не відбудеться зміна парадигми МВС з війни проти власного народу на захист прав громадян, що неможливо без зміни керівництва МВС, то кримські події з неминучістю повторяться у Києві, Тернополі, Луганську.
Сьогодні українським громадянам, за словами Турчинова, оголошено війну. Але війну цю оголосили не рядові міліціонери, а керівництво МВС і уряду. Вони перетворили українську міліцію у свого роду жандармерію – каральний загін правлячого класу.
Це, звичайно, потрібно міністрові і його заступникам. Але навряд чи такий стан речей імпонує рядовим міліціонерам. Принаймні у приватних розмовах "беркутівці" згадують непрості історії своїх колег, які брали участь у придушенні "України без Кучми" 9 березня 2001-го року і звільнилися після цього з "органів".
Зрештою, "Беркут" - не птахи, а такі ж люди, як і ми. І вони, як і їх рідні, живуть тими ж економічними і соціальними проблемами, що й більшість з нас.
Втім, мабуть, душевні переживання – уділ лише тих міліціонерів, які справді з народом. З народом і тоді, коли треба захистити громадян, і тоді, коли треба виконувати наказ "брати всіх".
Навряд чи такі переживання доступні чиновникам. Не лише чиновникам МВС, а й президентові, прем'єрові і міністру внутрішніх справ, які навіть після очевидних провалів у своїй діяльності та відвертої недовіри громадян, мертвою хваткою тримаються своїх портфелів.
Що ж, якщо війну оголошено, певен, що українські громадяни її виграють.
Але хотілося б, щоб все обійшлося без війни.
Володимир Чемерис, член Громадської ради МВС з прав людини | pravda.com.ua
Це – справжні бойові дії з гранатами і відірваними руками, так, як це сталося вночі 22 лютого у кримському селищі Мирному. Тоді загін "Беркуту" штурмував оселю, мешканці якої й не підозрювали, що є об'єктом полювання.
Можна скільки завгодно повторювати, що інцидент у Мирному був прикрою помилкою і що громадянин України Хаіров став випадковою жертвою. Але цей випадок, коли міліція незаконно застосовує силу і спецзасоби проти мирних людей, зовсім не єдиний. І зовсім не випадковий, якщо згадати події, які йому передували.
Ми вже говорили, що протягом жовтня – листопада 2008-го року українська міліція, в тому числі її спеціальний підрозділ "Беркут", протиправно і без рішень суду застосовувала силу проти мирних зібрань громадян.
У своїй більшості це були зібрання із соціальними вимогами – проти незаконних (на думку їх учасників) забудов, розподілів земельних ділянок та рейдерських захоплень, проти підвищення комунальних тарифів тощо.
В усіх випадках міліція була на боці державних чиновників та представників великого капіталу. Сотні учасників протестних акцій були затримані і ув'язнені, деякі з них отримали травми (одному з журналістів зламали руку).
Однією з характерних рис цих погромів було те, що представники міліції всупереч закону "Про міліцію" не попереджали учасників акцій про свої вимоги і не вислуховували їх відповіді. "Беркут" налітав несподівано, причому перепадало у першу чергу випадковим перехожим.
Прокуратура стандартно не вбачала у діях міліції злочину, а внутрішнє міліцейське розслідування лише в одному випадку з десятків (тоді, коли зламали руку) знайшло винних і кілька міліціонерів отримали дисциплінарні стягнення.
У грудні представники громадськості винесли питання про дотримання в Україні права на мирні зібрання на розгляд Громадської ради МВС з питань прав людини. Міністр Луценко і його заступник із громадської безпеки Савченко були тоді відсутні.
Громадська рада вирішила створити комісію для розслідування масових порушень громадських прав під час розгонів мітингів і демонстрацій і визначила представників у ній з числа громадських організацій.
З свого боку керівництво МВС проігнорувало цю комісію, так само як ігнорувало будь-які інші ініціативи громадськості протягом міністерської каденції Луценка.
Між тим, на нашу думку, ця комісія мусила б не просто виявити міліцейських посадовців, винних у порушеннях громадянських прав, а й виробити рекомендації щодо дій міліціонерів у випадках гострого соціального протистояння.
6 лютого перший віце-прем'єр Турчинов на колегії МВС звернувся до правоохоронців: "Мы находимся в условиях надвигающейся трагедии, в условиях военных действий… Надвигающийся хаос невозможно остановить без сильной власти. И стержнем этой власти во всех странах является МВД". Його підтримав міністр Луценко, зазначивши, що в умовах кризи громадяни можуть вдаватися до "незаконних" дій.
Вочевидь урядовці не бачать інших відповідей на соціальні виклики, окрім відповіді силової. І установка, видана міністром міліцейським чиновникам, полягає у тому, що об'єктом протистояння для силовиків є саме громадяни, які виходять на вулиці захищати свої права і апріорі мають вдаватися до "незаконних" дій. Про те, що головним завданням міліції є не протистояння громадянам, а забезпечення їхніх прав і свобод, в тому числі і свободи зібрань.
Саме тому міліціонери і називаються "правоохоронцями".
20 лютого міліція провела в Криму навчання, в ході якого імітувала напад "натовпу" на "правоохоронців". Багато хто, зокрема й кримські татари, розцінили ці навчання як демонстрацію сили і своєрідну погрозу українцям, яких економічна криза все частіше виштовхує на вулицю.
І вже дуже швидко намальований міліцейським керівництвом "образ ворога" і безкарність тих "правоохоронців", які застосовували силу проти цього "ворога", спрацювали. 22 лютого "Беркут" залетів у помешкання ні в чому не винної людини.
Справа набула надто широкого резонансу і міністр МВС для того, щоб утриматися в кріслі, почав шукати стрілочників. Напевне, "постраждають" дільничий і черговий ГУ МВС у Криму. А між тим, за існуючим порядком, санкцію на використання спецпідрозділів дає особисто міністр або його заступник з громадської безпеки.
Характерно, що головне звинувачення на адресу кримських "беркутів" з боку міністра полягає в тому, що ті не звернулися до мешканців будинку у селищі Мирному перед тим, як цей будинок штурмувати. Що ж, таке звернення – вимога Закону "Про міліцію". І саме на виконанні цієї вимоги законодавства наполягали представники громадськості за результатами подій осені 2008-го, про які ми говорили вище.
Прикро, що пояснюючи інцидент у Мирному, міністр Луценко почав розігрувати національну карту, продемонструвавши в ефірі одного з телеканалів відео з акції кримських татар. Тобто, показав "образ ворога".
У будь-якій цивілізованій країні після подібного інциденту безпосередні виконавці злочину також були б покарані. Але, окрім того, був би звільнений їх головний начальник – міністр внутрішніх справ. Сьогодні Луценкові треба самому написати заяву про відставку, щоб зберегти залишки порядності.
Інакше Луценко нагадуватиме сумновідомого екс-міністра оборони Кузьмука, який, після того, як ракета, випущена військовими на полігоні під Києвом влучила у житловий будинок у Броварах, спричинивши жертви серед мирних громадян, також знайшов стрілочників. Наступна ракета влучила вже у пасажирський літак над Чорним морем.
Якщо не відбудеться зміна парадигми МВС з війни проти власного народу на захист прав громадян, що неможливо без зміни керівництва МВС, то кримські події з неминучістю повторяться у Києві, Тернополі, Луганську.
Сьогодні українським громадянам, за словами Турчинова, оголошено війну. Але війну цю оголосили не рядові міліціонери, а керівництво МВС і уряду. Вони перетворили українську міліцію у свого роду жандармерію – каральний загін правлячого класу.
Це, звичайно, потрібно міністрові і його заступникам. Але навряд чи такий стан речей імпонує рядовим міліціонерам. Принаймні у приватних розмовах "беркутівці" згадують непрості історії своїх колег, які брали участь у придушенні "України без Кучми" 9 березня 2001-го року і звільнилися після цього з "органів".
Зрештою, "Беркут" - не птахи, а такі ж люди, як і ми. І вони, як і їх рідні, живуть тими ж економічними і соціальними проблемами, що й більшість з нас.
Втім, мабуть, душевні переживання – уділ лише тих міліціонерів, які справді з народом. З народом і тоді, коли треба захистити громадян, і тоді, коли треба виконувати наказ "брати всіх".
Навряд чи такі переживання доступні чиновникам. Не лише чиновникам МВС, а й президентові, прем'єрові і міністру внутрішніх справ, які навіть після очевидних провалів у своїй діяльності та відвертої недовіри громадян, мертвою хваткою тримаються своїх портфелів.
Що ж, якщо війну оголошено, певен, що українські громадяни її виграють.
Але хотілося б, щоб все обійшлося без війни.
Володимир Чемерис, член Громадської ради МВС з прав людини | pravda.com.ua
За кордоном рахують, скільки разів Тимошенко вимовляє слово “НАТО”
Заступник директора Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України Вадим Пристайко відповів на запитання УНІАН.
ДЕХТО НЕ МОЖЕ ВИМОВИТИ ТРИ ЛІТЕРИ – ПДЧ, ТОМУ ПІШЛИ НА КОМПРОМІС
У грудні 2008-го Україна не набула ПДЧ, натомість державі було запропоновано виконувати Річну національну програму. Які відмінності в євроатлантичний інтеграційний процес України додасть її реалізація?
Навколо Плану дій щодо членства в НАТО в українському суспільстві й за кордоном останніми роками відбувалися суперечливі дискусії. На жаль, не лише в колі експертів, а й серед некомпетентних у цьому питанні людей. І це свідчить про те, що ситуація навколо ПДЧ є надто заполітизованою.
Нагадаю, що План дій щодо членства було започатковано в 1999 році на Вашингтонському саміті Альянсу й запропоновано країнам, які побажали стати членами організації, для їхньої кращої підготовки для цього. Це була хоч і не геніальна ініціатива, але створювала певні політичні рамки для дій країни-кандидата. Але вже навіть на той час виникли суперечки, чи не є ПДЧ таким собі “ерзацом” набуття членства в організації, своєрідною заполітизованою подачкою?
На сьогодні головним програмним документом між нашою країною і Альянсом є План дій “Україна – НАТО”, підписаний у 2002 році в Празі. Для його реалізації були розроблені й виконуються щорічні цільові плани. Так само в рамках будь-якого ПДЧ для будь-якої країни існують щорічні національні програми – такі ж, що було запропоновано Україні (але без отримання ПДЧ).
Тобто Україні запропонували виконувати ПДЧ без формального його надання?
Так. У грудні 2008 року Україні запропонували розпочати підготовку до вступу в НАТО на основі річних національних програм, які використовували всі країни, які пройшли через формат ПДЧ.
Чому ж так сталося?
Повторюся – через велику заполітизованість цього питання. Тому слово “ПДЧ” не згадували.
Тут не потрібно бути великим дипломатом чи євроатлантичним експертом, щоб констатувати: Україна отримала розвиток відносин з НАТО на такому самому рівні, як і з Планом дій щодо набуття членства, але дехто просто не може офіційно вимовити ці три літери – ПДЧ. Вони стоять у декого поперек горла. Ось таким виявився компроміс.
Коли буде розроблено й затверджено Національну програму на поточний рік?
На даний момент у ході переговорів, консультацій та дискусій виробляється концепція нашої Національної програми. Якщо для завершення цієї роботи вистачить один місяць, то десь у квітні вона буде підготовлена, затверджена на найвищому рівні й стане конкретним механізмом для регулювання вступу держави до НАТО.
А скільки років потрібно для набуття остаточного членства – уже залежить від самої України.
НАЙБІЛЬШЕ АТЛАНТИСТІВ СЕРЕД ПРИХИЛЬНИКІВ БЮТ
Яка частина населення України громадян, за даними МЗС, підтримує вступ до НАТО?
Наприкінці минулого року на замовлення Міністерства закордонних справ було проведене всеукраїнське опитування громадської думки. Дослідження засвідчило, що на той момент кількість українців, котрі виступають за вступ держави в НАТО, наблизилося до 30%. Це показник, який Україна мала за часів президентства Леоніда Кучми. Результат опитування демонструє, що люди почали замислюватися над питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, перестали бути байдужими до цієї теми і об’єктивно висловили свої думки.
Водночас, слід визнати і зрозуміти, що на сьогодні в України фактично удвічі більше громадян виступають проти НАТО. Це реальність, у якій ми зараз існуємо... Але перед важливим для нас Бухарестським самітом у квітні 2008 року, коли Україна очікувала на ПДЧ, результат був лише 18%! Далі на початку літа соціологія показувала 22–24% прихильників євроатлантичної інтеграції, а наприкінці року, повторюся, – 30% підтримки.
Узагалі існує такий соціологічних феномен: коли людина чогось не знає, вона, звичайно, виступає проти – просто, про всяк випадок. І дослідження показало: “проти” – це ті, що відповідали: “Не знаю, що таке НАТО, але, гадаю, я не підтримую”.
А як тоді в зовнішньополітичному відомстві сприймають критику на свою адресу щодо, мовляв, провальної діяльності, незадовільної реалізації політики, спрямованої на роз’яснення серед українських громадян необхідності набуття Україною членства в Альянсі?
Безумовно, сприймати критику на свою адресу іноді важко. І хочу визнати: можна було досягти й кращих результатів, тут немає сумніву. З іншого боку, не можу погодитися з тим, як часто вважають в українському суспільстві, що це є завданням лише Міністерства закордонних справ. Справді, відомство тут відіграє важливу роль, але не ключову. Адже наша діяльність – це працювати із зовнішніми партнерами.
Торік МЗС витратило із власного бюджету близько 4 мільйонів гривень для реалізації більш як 70 різноманітних проектів. Серед новацій можна відзначити цікаві брошури з коміксами для дітей. Наприклад, “Тарасик Чомучко в гостях у Брюссельського хлопчика”. Цей комікс, до речі, видано й російською мовою, де Тарасик має прізвище Почемучко. Книжка має попит серед дітей, над нею часто жартують, вона подобається всім. Також було замовлено й виготовлено 8 відеороліків з тематики НАТО, які демонструються в громадських місцях, три рекламні продукти для телебачення. Але це коштує дорого, особливо на телебаченні. Непевний, що цього року знайдуться гроші для їх трансляції.
Загалом Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008–2011 роки передбачає фінансування в 40 мільйонів гривень. Тобто йдеться про 10 мільйонів на кожний рік. Розуміючи ситуацію, у якій перебуває країна, можна очікувати, що знайдуться й більш пріоритетні напрямки для освоєння коштів.
Тож вимушений прогнозувати: особливого фінансування інформаційної кампанії цього року не буде. Доведеться виходити або з наявної незначної кількості грошей, або зосередити роботу на напрямках, які не потребують великих державних коштів.
А де можна почитати про Тарасика Чомучку, чи є ці книжки в дитячих закладах, школах?
Книжки можна отримати в Міністерстві закордонних справ.
Їх видано накладом лише в 50 тисяч примірників Безумовно, цього не достатньо.
Ми активно співпрацюємо з міжнародними фондами. Вони надають певну фінансову допомогу. Будемо по неї звертатися й цього року, адже необхідно перевидати книжки, зробити копії фільмів про НАТО.
Чи згодні ви з тим, що якби більшість українців виступала за НАТО, то й переважна більшість вітчизняних політиків одразу ж переорієнтувалися б на таку електоральну потребу й стали палкими атлантистами?
Якщо вважати, що в Україні вже сформувалася ліберальна політична система, то ситуацію можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, якби авторитетний лідер впливової політичної сили сказав своїм прибічникам: я виступаю за НАТО – упевнений, що кожен другий прихильник щонайменше б замислився... З іншого боку, так само, якби лідер дізнався, що його електорат ставиться до Альянсу виважено-позитивно, це неодмінно вплинуло б на особисті погляди політика, особливо в період активних електоральних битв.
Цікавий факт. Я вже казав про результати нашого соціологічного дослідження. Так ось воно показало, що серед усіх українців, які найбільше підтримують інтеграцію держави до НАТО, найвищій відсоток є прихильниками Блоку Юлії Тимошенко. Хоча традиційно вважається, що в Україні атлантистів найбільше серед представників правих національно-патріотичних сил.
Я впевнений, що сама Юлія Тимошенко знає про такі дані. Щонайменше, сподіваюся, що її мали б поінформувати, адже МЗС про це Кабміну повідомляв.
Для конкретного політичного діяча цей аргумент є цікавим і важливим, яким не можна не скористатися. І дуже хочеться, щоб Тимошенко глибше замислилася про євроатлантичні пріоритети з огляду на уподобання її виборців та позицію закордонних партнерів. Адже у світі увага до особи прем’єр-міністра України та її політичної сили є надзвичайно високою. Виступи Тимошенко, які оголошуються на міжнародних заходах, ретельно аналізується, перевіряються західними аналітиками, з них отримуються певні сигнали. Доходить до того, що рахується, скільки разів вона сказала слово “НАТО”.
РОСІЯ З ОДКБ ХОЧЕ БУТИ “КРУТІШОЮ” ЗА НАТО?
Які стратегічні проблеми непокоять сьогодні саму Організацію Північноатлантичного договору і яку роль може відіграти Україна для їх розв’язання?
Україна – єдина серед півсотні партнерів Альянсу, яка бере участь у всіх чотирьох миротворчих, антитерористичних операціях НАТО та задіяна в багатьох інших важливих ініціативах організації. І це – реальна допомога. Вона є відносно невеликою, але ми виходимо з наших можливостей і наявної в державі політичної та економічної ситуації. Ми не є членами НАТО, але допомагаємо, оскільки вважаємо, що організація робить добру справу для забезпечення миру й стабільності в гарячих точках світу, боротьбі з міжнародним тероризмом.
Також Україна відіграє важливу геополітичну роль. І набуття членства в найбільшої безпековій організації, де всі рішення ухвалюються виключно консенсусом, зможе кардинально посилити вплив нашої держави на важливі процеси не лише в регіоні, а й у світі. Це ті можливості, на які необхідно зважати. Адже йдеться про майбутній міжнародний політичний авторитет і вплив України як держави.
А про ефективність НАТО свідчить той факт, що за 60 років у зоні відповідальності Альянсу не було жодного серйозного воєнного конфлікту. І краще цю ефективність і спроможність НАТО не перевіряти.
А як би Ви оцінили нещодавні рішення про створення Колективних сил оперативного реагування Організації Договору колективної безпеки на чолі з РФ як можливої відповіді Силам швидкого реагування НАТО?
Є така думка, що безпеки забагато не буває. Якщо Росія, яка розташована дещо в іншому географічному вимірі, разом зі своїми партнерами, більшість із яких є країнами Середньої Азії, зможе зробити воєнно-політичну організацію, яка не буде ворогом НАТО, а сприятиме глобальній безпеці у тій частині світу, – це чудово. Адже в геополітичному вимірі НАТО перекриває північноатлантичний регіон, Росія із ОДКБ займається іншою частиною Євразії.
Але якщо Росія з партнерами робитиме альтернативу НАТО або, ще гірше, ворожу організацію, це призведе лише до зростання напруги у світі.
З політичної позиції, напевно, в ОДКБ хочуть показати: відтепер вони будуть “крутішими” за НАТО, це є їхня відповідь НАТО.
Чого можна очікувати Україні від результатів проведення ювілейного саміту НАТО?
Саміт НАТО з нагоди 60-ї річниці створення організації відбудеться у квітні у франко-німецькому прикордонному регіоні Страсбург – Кель. Те, що захід відбудеться саме у Франції та Німеччині, є своєрідним знаком поваги до Старої Європи. Цей саміт має засвідчити непорушність зв’язку між двома берегами Атлантики – Європою і Північною Америкою. У НАТО наголошують, що цей зв’язок має залишатися міцним, бо є основою сучасної світової системи безпеки.
Думаю, саміт буде більше урочисто-святковим, сімейним. Звичайно, країни НАТО повинні будуть обговорити питання діяльності Альянсу в Афганістані й тему майбутньої трансформації організації. Учасники саміту мають довести самі собі й усьому світовому співтовариству, що НАТО є активним, живим і молодим воєнно-політичним блоком, готовим і спроможним брати на себе відповідальність за безпеку у світі.
Іноді кажуть, що Альянс штучно шукає собі роботу. Але слід визнати, що останнім часом роботи й справді забагато.
Андрій Лавренюк | unian.net
ДЕХТО НЕ МОЖЕ ВИМОВИТИ ТРИ ЛІТЕРИ – ПДЧ, ТОМУ ПІШЛИ НА КОМПРОМІС
У грудні 2008-го Україна не набула ПДЧ, натомість державі було запропоновано виконувати Річну національну програму. Які відмінності в євроатлантичний інтеграційний процес України додасть її реалізація?
Навколо Плану дій щодо членства в НАТО в українському суспільстві й за кордоном останніми роками відбувалися суперечливі дискусії. На жаль, не лише в колі експертів, а й серед некомпетентних у цьому питанні людей. І це свідчить про те, що ситуація навколо ПДЧ є надто заполітизованою.
Нагадаю, що План дій щодо членства було започатковано в 1999 році на Вашингтонському саміті Альянсу й запропоновано країнам, які побажали стати членами організації, для їхньої кращої підготовки для цього. Це була хоч і не геніальна ініціатива, але створювала певні політичні рамки для дій країни-кандидата. Але вже навіть на той час виникли суперечки, чи не є ПДЧ таким собі “ерзацом” набуття членства в організації, своєрідною заполітизованою подачкою?
На сьогодні головним програмним документом між нашою країною і Альянсом є План дій “Україна – НАТО”, підписаний у 2002 році в Празі. Для його реалізації були розроблені й виконуються щорічні цільові плани. Так само в рамках будь-якого ПДЧ для будь-якої країни існують щорічні національні програми – такі ж, що було запропоновано Україні (але без отримання ПДЧ).
Тобто Україні запропонували виконувати ПДЧ без формального його надання?
Так. У грудні 2008 року Україні запропонували розпочати підготовку до вступу в НАТО на основі річних національних програм, які використовували всі країни, які пройшли через формат ПДЧ.
Чому ж так сталося?
Повторюся – через велику заполітизованість цього питання. Тому слово “ПДЧ” не згадували.
Тут не потрібно бути великим дипломатом чи євроатлантичним експертом, щоб констатувати: Україна отримала розвиток відносин з НАТО на такому самому рівні, як і з Планом дій щодо набуття членства, але дехто просто не може офіційно вимовити ці три літери – ПДЧ. Вони стоять у декого поперек горла. Ось таким виявився компроміс.
Коли буде розроблено й затверджено Національну програму на поточний рік?
На даний момент у ході переговорів, консультацій та дискусій виробляється концепція нашої Національної програми. Якщо для завершення цієї роботи вистачить один місяць, то десь у квітні вона буде підготовлена, затверджена на найвищому рівні й стане конкретним механізмом для регулювання вступу держави до НАТО.
А скільки років потрібно для набуття остаточного членства – уже залежить від самої України.
НАЙБІЛЬШЕ АТЛАНТИСТІВ СЕРЕД ПРИХИЛЬНИКІВ БЮТ
Яка частина населення України громадян, за даними МЗС, підтримує вступ до НАТО?
Наприкінці минулого року на замовлення Міністерства закордонних справ було проведене всеукраїнське опитування громадської думки. Дослідження засвідчило, що на той момент кількість українців, котрі виступають за вступ держави в НАТО, наблизилося до 30%. Це показник, який Україна мала за часів президентства Леоніда Кучми. Результат опитування демонструє, що люди почали замислюватися над питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, перестали бути байдужими до цієї теми і об’єктивно висловили свої думки.
Водночас, слід визнати і зрозуміти, що на сьогодні в України фактично удвічі більше громадян виступають проти НАТО. Це реальність, у якій ми зараз існуємо... Але перед важливим для нас Бухарестським самітом у квітні 2008 року, коли Україна очікувала на ПДЧ, результат був лише 18%! Далі на початку літа соціологія показувала 22–24% прихильників євроатлантичної інтеграції, а наприкінці року, повторюся, – 30% підтримки.
Узагалі існує такий соціологічних феномен: коли людина чогось не знає, вона, звичайно, виступає проти – просто, про всяк випадок. І дослідження показало: “проти” – це ті, що відповідали: “Не знаю, що таке НАТО, але, гадаю, я не підтримую”.
А як тоді в зовнішньополітичному відомстві сприймають критику на свою адресу щодо, мовляв, провальної діяльності, незадовільної реалізації політики, спрямованої на роз’яснення серед українських громадян необхідності набуття Україною членства в Альянсі?
Безумовно, сприймати критику на свою адресу іноді важко. І хочу визнати: можна було досягти й кращих результатів, тут немає сумніву. З іншого боку, не можу погодитися з тим, як часто вважають в українському суспільстві, що це є завданням лише Міністерства закордонних справ. Справді, відомство тут відіграє важливу роль, але не ключову. Адже наша діяльність – це працювати із зовнішніми партнерами.
Торік МЗС витратило із власного бюджету близько 4 мільйонів гривень для реалізації більш як 70 різноманітних проектів. Серед новацій можна відзначити цікаві брошури з коміксами для дітей. Наприклад, “Тарасик Чомучко в гостях у Брюссельського хлопчика”. Цей комікс, до речі, видано й російською мовою, де Тарасик має прізвище Почемучко. Книжка має попит серед дітей, над нею часто жартують, вона подобається всім. Також було замовлено й виготовлено 8 відеороліків з тематики НАТО, які демонструються в громадських місцях, три рекламні продукти для телебачення. Але це коштує дорого, особливо на телебаченні. Непевний, що цього року знайдуться гроші для їх трансляції.
Загалом Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008–2011 роки передбачає фінансування в 40 мільйонів гривень. Тобто йдеться про 10 мільйонів на кожний рік. Розуміючи ситуацію, у якій перебуває країна, можна очікувати, що знайдуться й більш пріоритетні напрямки для освоєння коштів.
Тож вимушений прогнозувати: особливого фінансування інформаційної кампанії цього року не буде. Доведеться виходити або з наявної незначної кількості грошей, або зосередити роботу на напрямках, які не потребують великих державних коштів.
А де можна почитати про Тарасика Чомучку, чи є ці книжки в дитячих закладах, школах?
Книжки можна отримати в Міністерстві закордонних справ.
Їх видано накладом лише в 50 тисяч примірників Безумовно, цього не достатньо.
Ми активно співпрацюємо з міжнародними фондами. Вони надають певну фінансову допомогу. Будемо по неї звертатися й цього року, адже необхідно перевидати книжки, зробити копії фільмів про НАТО.
Чи згодні ви з тим, що якби більшість українців виступала за НАТО, то й переважна більшість вітчизняних політиків одразу ж переорієнтувалися б на таку електоральну потребу й стали палкими атлантистами?
Якщо вважати, що в Україні вже сформувалася ліберальна політична система, то ситуацію можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, якби авторитетний лідер впливової політичної сили сказав своїм прибічникам: я виступаю за НАТО – упевнений, що кожен другий прихильник щонайменше б замислився... З іншого боку, так само, якби лідер дізнався, що його електорат ставиться до Альянсу виважено-позитивно, це неодмінно вплинуло б на особисті погляди політика, особливо в період активних електоральних битв.
Цікавий факт. Я вже казав про результати нашого соціологічного дослідження. Так ось воно показало, що серед усіх українців, які найбільше підтримують інтеграцію держави до НАТО, найвищій відсоток є прихильниками Блоку Юлії Тимошенко. Хоча традиційно вважається, що в Україні атлантистів найбільше серед представників правих національно-патріотичних сил.
Я впевнений, що сама Юлія Тимошенко знає про такі дані. Щонайменше, сподіваюся, що її мали б поінформувати, адже МЗС про це Кабміну повідомляв.
Для конкретного політичного діяча цей аргумент є цікавим і важливим, яким не можна не скористатися. І дуже хочеться, щоб Тимошенко глибше замислилася про євроатлантичні пріоритети з огляду на уподобання її виборців та позицію закордонних партнерів. Адже у світі увага до особи прем’єр-міністра України та її політичної сили є надзвичайно високою. Виступи Тимошенко, які оголошуються на міжнародних заходах, ретельно аналізується, перевіряються західними аналітиками, з них отримуються певні сигнали. Доходить до того, що рахується, скільки разів вона сказала слово “НАТО”.
РОСІЯ З ОДКБ ХОЧЕ БУТИ “КРУТІШОЮ” ЗА НАТО?
Які стратегічні проблеми непокоять сьогодні саму Організацію Північноатлантичного договору і яку роль може відіграти Україна для їх розв’язання?
Україна – єдина серед півсотні партнерів Альянсу, яка бере участь у всіх чотирьох миротворчих, антитерористичних операціях НАТО та задіяна в багатьох інших важливих ініціативах організації. І це – реальна допомога. Вона є відносно невеликою, але ми виходимо з наших можливостей і наявної в державі політичної та економічної ситуації. Ми не є членами НАТО, але допомагаємо, оскільки вважаємо, що організація робить добру справу для забезпечення миру й стабільності в гарячих точках світу, боротьбі з міжнародним тероризмом.
Також Україна відіграє важливу геополітичну роль. І набуття членства в найбільшої безпековій організації, де всі рішення ухвалюються виключно консенсусом, зможе кардинально посилити вплив нашої держави на важливі процеси не лише в регіоні, а й у світі. Це ті можливості, на які необхідно зважати. Адже йдеться про майбутній міжнародний політичний авторитет і вплив України як держави.
А про ефективність НАТО свідчить той факт, що за 60 років у зоні відповідальності Альянсу не було жодного серйозного воєнного конфлікту. І краще цю ефективність і спроможність НАТО не перевіряти.
А як би Ви оцінили нещодавні рішення про створення Колективних сил оперативного реагування Організації Договору колективної безпеки на чолі з РФ як можливої відповіді Силам швидкого реагування НАТО?
Є така думка, що безпеки забагато не буває. Якщо Росія, яка розташована дещо в іншому географічному вимірі, разом зі своїми партнерами, більшість із яких є країнами Середньої Азії, зможе зробити воєнно-політичну організацію, яка не буде ворогом НАТО, а сприятиме глобальній безпеці у тій частині світу, – це чудово. Адже в геополітичному вимірі НАТО перекриває північноатлантичний регіон, Росія із ОДКБ займається іншою частиною Євразії.
Але якщо Росія з партнерами робитиме альтернативу НАТО або, ще гірше, ворожу організацію, це призведе лише до зростання напруги у світі.
З політичної позиції, напевно, в ОДКБ хочуть показати: відтепер вони будуть “крутішими” за НАТО, це є їхня відповідь НАТО.
Чого можна очікувати Україні від результатів проведення ювілейного саміту НАТО?
Саміт НАТО з нагоди 60-ї річниці створення організації відбудеться у квітні у франко-німецькому прикордонному регіоні Страсбург – Кель. Те, що захід відбудеться саме у Франції та Німеччині, є своєрідним знаком поваги до Старої Європи. Цей саміт має засвідчити непорушність зв’язку між двома берегами Атлантики – Європою і Північною Америкою. У НАТО наголошують, що цей зв’язок має залишатися міцним, бо є основою сучасної світової системи безпеки.
Думаю, саміт буде більше урочисто-святковим, сімейним. Звичайно, країни НАТО повинні будуть обговорити питання діяльності Альянсу в Афганістані й тему майбутньої трансформації організації. Учасники саміту мають довести самі собі й усьому світовому співтовариству, що НАТО є активним, живим і молодим воєнно-політичним блоком, готовим і спроможним брати на себе відповідальність за безпеку у світі.
Іноді кажуть, що Альянс штучно шукає собі роботу. Але слід визнати, що останнім часом роботи й справді забагато.
Андрій Лавренюк | unian.net
Нове на українському кордоні: посмішка, ввічливість і мінімум макіяжу
Державна прикордонна служба України почала впроваджувати нові стандарти культури прикордонного контролю, що регламентують поведінку інспекторів, зовнішній вигляд і порядок на робочому місці.
Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив начальник управління прикордонного контролю та реєстрації Адміністрації Держприкордонслужби Олександр БІНЬКОВСЬКИЙ сьогодні на прес-конференції.
У нових стандартах вимоги до прикордонників у пунктах пропуску не нижчі, ніж для працівників сфери обслуговування (персоналу банківської ситеми, торгівлі), досвід яких було ретельно вивчено.
За словами О.БІНЬКОВСЬКОГО, для усіх співробітників обов’язковими є привітна посмішка, доброзичливість, ввічливість та дипломатичність у спілкуванні. Інспектор, зокрема, повинен першим вітатися і розпочинати розмову з особою, яка подає документи, державною мовою, а після цього може перейти на мову співрозмовника.
Крім того, регламентується зовнішній вигляд прикордонників. Від них вимагається охайний, напрасований однострій, охайна зачіска та мінімум прикрас і стриманий макіяж (для жінок).
Значну увагу приділяють і культурі поведінки прикордонників з паспортними документами, проставленню в них відміток про перетин кордону. Як зазначив О.БІНЬКОВСЬКИЙ, з цього приводу надходить багато нарікань, особливо громадян, котрі часто перетинають кордон, тому що неохайне поводження з паспортами призводить до їх швидкого псування.
Прикордонники мають намір привести до належного стану і робочі місця контролерів, щоб люди, які до них заходять з приводу оформлення документів, почувалися комфортно і зручно.
Усі вищезазначені нові стандарти культури у відомстві оформили у пам’ятку для інспекторів “Відомчі стандарти культури прикордонного контролю”. У ній також міститься анкета з оцінки якості роботи персоналу на окремому пункті пропуску, відповівши на запитання якої, кожен громадянин, що перетнув кордон, отримає змогу оцінити роботу інспекторів.
Нові норми поведінки фахівців прикордонного контролю, зазначив начальник управління, відповідають кращим європейським стандартам, що є особливо актуальним у контексті підготовки до Євро-2012. “Піднятися до рівня кращих європейських стандартів не лише в оперативності здійснення прикордонного контролю, а й у якості обслуговування тих, хто перетинає українські кордони – ось одне з пріоритетних завдань, яке ставить перед собою Державна прикордона служба”, - сказав О.БІНЬКОВСЬКИЙ.
unian.net
Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив начальник управління прикордонного контролю та реєстрації Адміністрації Держприкордонслужби Олександр БІНЬКОВСЬКИЙ сьогодні на прес-конференції.
У нових стандартах вимоги до прикордонників у пунктах пропуску не нижчі, ніж для працівників сфери обслуговування (персоналу банківської ситеми, торгівлі), досвід яких було ретельно вивчено.
За словами О.БІНЬКОВСЬКОГО, для усіх співробітників обов’язковими є привітна посмішка, доброзичливість, ввічливість та дипломатичність у спілкуванні. Інспектор, зокрема, повинен першим вітатися і розпочинати розмову з особою, яка подає документи, державною мовою, а після цього може перейти на мову співрозмовника.
Крім того, регламентується зовнішній вигляд прикордонників. Від них вимагається охайний, напрасований однострій, охайна зачіска та мінімум прикрас і стриманий макіяж (для жінок).
Значну увагу приділяють і культурі поведінки прикордонників з паспортними документами, проставленню в них відміток про перетин кордону. Як зазначив О.БІНЬКОВСЬКИЙ, з цього приводу надходить багато нарікань, особливо громадян, котрі часто перетинають кордон, тому що неохайне поводження з паспортами призводить до їх швидкого псування.
Прикордонники мають намір привести до належного стану і робочі місця контролерів, щоб люди, які до них заходять з приводу оформлення документів, почувалися комфортно і зручно.
Усі вищезазначені нові стандарти культури у відомстві оформили у пам’ятку для інспекторів “Відомчі стандарти культури прикордонного контролю”. У ній також міститься анкета з оцінки якості роботи персоналу на окремому пункті пропуску, відповівши на запитання якої, кожен громадянин, що перетнув кордон, отримає змогу оцінити роботу інспекторів.
Нові норми поведінки фахівців прикордонного контролю, зазначив начальник управління, відповідають кращим європейським стандартам, що є особливо актуальним у контексті підготовки до Євро-2012. “Піднятися до рівня кращих європейських стандартів не лише в оперативності здійснення прикордонного контролю, а й у якості обслуговування тих, хто перетинає українські кордони – ось одне з пріоритетних завдань, яке ставить перед собою Державна прикордона служба”, - сказав О.БІНЬКОВСЬКИЙ.
unian.net
Країна Безрадичи-2 (Останній раз про президента Ющенка)
После того, как на "Украинской правде" была опубликована моя последняя статья, основным отзывом, который я услышал, был совет не вспоминать больше Виктора Андреевича.
Потому как подобные воспоминания со стороны выглядят, во-первых, как моя затаенная старая обида на президента, а во-вторых, создают впечатление, что работа с ним была каким-то особенным, незабываемым периодом.
Прислушавшись к своим чувствам, признаюсь, что в этих предположениях есть значительная доля истины.
Ведь еще относительно недавно, в 1999м году, после повторного избрания Кучмы, мы со своей немногочисленной семьей собрали вещи и уехали Прагу. Как тогда казалось – навсегда, или, во всяком случае – очень надолго.
В тот момент чужая страна, где нас никто не ждал, небольшая съемная квартира, незнакомый язык и единственный друг – таксист, который вез нас из аэропорта в город, казались несоизмеримо меньшими неприятностями, чем предстоящие пять лет в родном государстве, управляемом человеком, системно уничтожавшим все, что было связано со словом "свобода".
Ощущение свободного человека было гораздо важнее любых благ, которые можно было получить в нашей стране в обмен на преклонение "Папе".
Вернуть веру в возможность перемен мне помогли тогда мои товарищи – Александр Ткаченко (в то время – автор единственной честной политическо-аналитической телепрограммы) и Олег Рыбачук, бывший на тот период "правой рукой" Виктора Андреевича и возглавлявший группу его советников.
Они передали мне свой оптимизм, уверенность в том, что новый премьер – это начало нового периода для страны.
Ющенко импонировал нам своими трезвыми взглядами на экономику, критичным отношением ко всей "старой гвардии". Но главное – Ющенко не просто казался, он был по-настоящему Свободным – то, что в первую очередь ценили в нем мы, и за что его так ненавидел Кучма.
Потом была отставка, пауза, парламентская кампания 2002 года, в штаб которой Виктор Андреевич пригласил меня в качестве финансового директора, первое место на выборах, фракция более чем в 100 человек, оппозиция, президентская кампания 2004го…
Помню, когда мы обсуждали с потенциальными спонсорами кампании возможную поддержку Ющенко на президентских выборах, нам откровенно говорили – "ребята, вы – идиоты!".
Без поддержки медиа, с хилыми финансами, против мощнейшего административного, информационного и финансового (в том числе и за счет бюджета) ресурса, победа казалась невероятной.
Но мы верили, и эта вера помогала побеждать страх в самых экстремальных ситуациях – даже когда в Луганске во время первого тура на наш штаб напала банда нанятых головорезов, или когда в Красном Луче бандиты "сидели на хвосте" нашей машины с наблюдателями от кандидата Ющенко.
Еще была бутылка водки, которая отказывалась действовать после увиденного вживую Виктора Андреевича во время его выступления на Европейской площади сразу после лечения в Австрии.
Была ответственность перед избирателями, перед всеми, кто участвовал в кампании-2004, за то, что все в этой стране будет по-другому!
Была, наконец, радость Победы, сразу же немного омраченная разочарованием от открывшихся "секретных протоколов".
И, тем не менее, было грандиозное Вдохновение и вера в то, что у нас все получится.
Потом была известная история, о которой я уже писал, с подачей президентом неприемлемой им кандидатуры Тимошенко на пост премьера.
Было "свободное" голосование за главу Кабмина, при котором, при более чем половине несогласных в нашей фракции, в итоге мой голос оказался единственным "против". После голосования было рукопожатие ныне покойного Оробца, сказавшего: "Сколько наших было против, а у только у тебя хватило духа…".
Было приятно и в то же время странно слышать это от человека, умевшего стойко биться за нашу победу не только в переносном, но и в прямом смысле. Было и личное одобрение моей политической позиции вновь избранным президентом…
Не хочу больше отнимать хлеб у историков и мемуаристов. Пишу все это для того, чтоб было понятно – это действительно были замечательные, незабываемые годы, и я ни секунды не жалею, что прожил их именно так.
Что касается обиды – да, повторюсь, она действительно есть. Только не за себя – у меня нет повода для личных обид.
Обидно за другое – ведь то, о чем мы так долго говорили, за что боролись, что планировали – так и осталось неосуществленными идеями.
Обидно за то, что Украина при Ющенко побила рекорды по упущенным возможностям.
Обидно, что уровень коррупции превысил коррупцию кучмовского периода в несколько раз, вертикаль власти полностью разбалансирована, международный авторитет страны упал до недопустимых пределов.
До сих пор мучают оставленные президентом без ответа вопросы.
Например, если, Виктор Андреевич, у Вас такая дисгармония в отношениях с Юлией Владимировной, зачем Вы дважды вносили ее кандидатуру на пост премьера, а потом прилагали все усилия для того, чтобы ее этого поста лишить?
Почему, называя бюджет 2009 года нереальным, Вы его подписали (в отличие, например, от министра финансов, проявившего свою политическую позицию), а не отправили на доработку?
Почему Вы критикуете как "чужой" Кабинет Министров, если в нем почти половина Ваших представителей?
И почему, если Кабмин, по Вашему, "никчемный", вы не предлагаете никаких изменений в него?
Где Ваши конкретные парламентские инициативы по выводу страны из кризиса, если с начала года из 400 законопроектов вы подали 5, из них 3 – ратификации европейских договоров, и 1 – снятое в последствии предложение назначить Наливайченко главой СБУ?
На поддержку какого количества депутатов Вы рассчитываете, кроме Петра Андреевича?
Как вы относитесь к тому, что Вас, как и "горячо любимого" нами Леонида Даниловича, начали называть "Папа", а ваш рейтинг упал даже ниже рейтинга Кучмы?
Понимаете ли Вы, что в таких условиях даже хорошие и разумные идеи, звучащие из Ваших уст, дискредитируются в силу тотального отсутствия поддержки граждан?
Нельзя сказать, что я особо надеюсь услышать ответы на все эти вопросы…
Достаточно взглянуть на переместившийся в правую часть экрана баннер с обращением к президенту представителей свободной прессы, на которое Виктор Андреевич даже через пресс-службу не удосужился ответить на протяжении двух месяцев, чтобы понять всю бесполезность таких надежд.
Этот баннер, по соседству с портретом Георгия Гонгадзе, остается скорее как напоминание – Виктор Ющенко оказался, увы, не Тем…
Но, как я уже писал в предыдущих статьях, свою роль в истории Украины он сыграл.
Страна идет эволюционным путем от тоталитарного прошлого к демократии и свободной экономике, и никто не обещал, что путь этот будет быстрым, легким и безошибочным.
С одним стоит согласиться – вспоминать Виктора Ющенко больше действительно не имеет смысла. Эта страница украинской истории уже фактически перевернута, а история, как известно, не бывает плохой или хорошей – она просто есть, и мы вынуждены формировать наше будущее исходя из этой данности.
А данность на сегодня такова, что украинцы имеют практически нулевой уровень доверия к институтам власти.
Хотя в этом, считаю, есть и свои преимущества. Наши граждане, обладающие, в отличие от представителей власти, элементарным рационализмом и инстинктом самосохранения, имеют перед глазами отличный пример того, какдействовать нельзя, и имеют все шансы пережить любой кризис, поступая наоборот – уважая друг друга, думая о ближних, объединяясь ради эффективного взаимодействия.
Уверен, что спасение любой нации как раз в ее умении объединяться – пускай даже в небольшие группы – и создавать синергию (митинги, как пустая трата энергии, не в счет – власть уже давно привыкла к шуму под окнами).
Не доверяете банкам? Объединяйтесь в кассы взаимопомощи, и самостоятельно решайте, кому выдавать кредиты – в первую очередь тем, кто своей предприимчивостью и эффективным результатом уже заслужил доверие вашего объединения!
Не видите эффективной работы своих ЖЕКов? Создавайте собственные объединения жильцов, требуйте адекватных тарифов, обеспечьте внедрение энергосберегающих технологий в своих квартирах.
Когда вертикаль власти разрушена, спасти страну может только горизонталь.
Нам очень важно сейчас не пойти по стопам тех, чье время полностью посвящено "боям на Липских холмах". Движение "против" с лозунгами вроде "Геть усіх!” никогда не станет конструктивным.
Давайте быть "За!". За наши семьи, дома, сбережения, возможность иметь хорошую работу и адекватное вознаграждение.
Так много может нас объединить.
Автор Александр Морозов | pravda.com.ua
Потому как подобные воспоминания со стороны выглядят, во-первых, как моя затаенная старая обида на президента, а во-вторых, создают впечатление, что работа с ним была каким-то особенным, незабываемым периодом.
Прислушавшись к своим чувствам, признаюсь, что в этих предположениях есть значительная доля истины.
Ведь еще относительно недавно, в 1999м году, после повторного избрания Кучмы, мы со своей немногочисленной семьей собрали вещи и уехали Прагу. Как тогда казалось – навсегда, или, во всяком случае – очень надолго.
В тот момент чужая страна, где нас никто не ждал, небольшая съемная квартира, незнакомый язык и единственный друг – таксист, который вез нас из аэропорта в город, казались несоизмеримо меньшими неприятностями, чем предстоящие пять лет в родном государстве, управляемом человеком, системно уничтожавшим все, что было связано со словом "свобода".
Ощущение свободного человека было гораздо важнее любых благ, которые можно было получить в нашей стране в обмен на преклонение "Папе".
Вернуть веру в возможность перемен мне помогли тогда мои товарищи – Александр Ткаченко (в то время – автор единственной честной политическо-аналитической телепрограммы) и Олег Рыбачук, бывший на тот период "правой рукой" Виктора Андреевича и возглавлявший группу его советников.
Они передали мне свой оптимизм, уверенность в том, что новый премьер – это начало нового периода для страны.
Ющенко импонировал нам своими трезвыми взглядами на экономику, критичным отношением ко всей "старой гвардии". Но главное – Ющенко не просто казался, он был по-настоящему Свободным – то, что в первую очередь ценили в нем мы, и за что его так ненавидел Кучма.
Потом была отставка, пауза, парламентская кампания 2002 года, в штаб которой Виктор Андреевич пригласил меня в качестве финансового директора, первое место на выборах, фракция более чем в 100 человек, оппозиция, президентская кампания 2004го…
Помню, когда мы обсуждали с потенциальными спонсорами кампании возможную поддержку Ющенко на президентских выборах, нам откровенно говорили – "ребята, вы – идиоты!".
Без поддержки медиа, с хилыми финансами, против мощнейшего административного, информационного и финансового (в том числе и за счет бюджета) ресурса, победа казалась невероятной.
Но мы верили, и эта вера помогала побеждать страх в самых экстремальных ситуациях – даже когда в Луганске во время первого тура на наш штаб напала банда нанятых головорезов, или когда в Красном Луче бандиты "сидели на хвосте" нашей машины с наблюдателями от кандидата Ющенко.
Еще была бутылка водки, которая отказывалась действовать после увиденного вживую Виктора Андреевича во время его выступления на Европейской площади сразу после лечения в Австрии.
Была ответственность перед избирателями, перед всеми, кто участвовал в кампании-2004, за то, что все в этой стране будет по-другому!
Была, наконец, радость Победы, сразу же немного омраченная разочарованием от открывшихся "секретных протоколов".
И, тем не менее, было грандиозное Вдохновение и вера в то, что у нас все получится.
Потом была известная история, о которой я уже писал, с подачей президентом неприемлемой им кандидатуры Тимошенко на пост премьера.
Было "свободное" голосование за главу Кабмина, при котором, при более чем половине несогласных в нашей фракции, в итоге мой голос оказался единственным "против". После голосования было рукопожатие ныне покойного Оробца, сказавшего: "Сколько наших было против, а у только у тебя хватило духа…".
Было приятно и в то же время странно слышать это от человека, умевшего стойко биться за нашу победу не только в переносном, но и в прямом смысле. Было и личное одобрение моей политической позиции вновь избранным президентом…
Не хочу больше отнимать хлеб у историков и мемуаристов. Пишу все это для того, чтоб было понятно – это действительно были замечательные, незабываемые годы, и я ни секунды не жалею, что прожил их именно так.
Что касается обиды – да, повторюсь, она действительно есть. Только не за себя – у меня нет повода для личных обид.
Обидно за другое – ведь то, о чем мы так долго говорили, за что боролись, что планировали – так и осталось неосуществленными идеями.
Обидно за то, что Украина при Ющенко побила рекорды по упущенным возможностям.
Обидно, что уровень коррупции превысил коррупцию кучмовского периода в несколько раз, вертикаль власти полностью разбалансирована, международный авторитет страны упал до недопустимых пределов.
До сих пор мучают оставленные президентом без ответа вопросы.
Например, если, Виктор Андреевич, у Вас такая дисгармония в отношениях с Юлией Владимировной, зачем Вы дважды вносили ее кандидатуру на пост премьера, а потом прилагали все усилия для того, чтобы ее этого поста лишить?
Почему, называя бюджет 2009 года нереальным, Вы его подписали (в отличие, например, от министра финансов, проявившего свою политическую позицию), а не отправили на доработку?
Почему Вы критикуете как "чужой" Кабинет Министров, если в нем почти половина Ваших представителей?
И почему, если Кабмин, по Вашему, "никчемный", вы не предлагаете никаких изменений в него?
Где Ваши конкретные парламентские инициативы по выводу страны из кризиса, если с начала года из 400 законопроектов вы подали 5, из них 3 – ратификации европейских договоров, и 1 – снятое в последствии предложение назначить Наливайченко главой СБУ?
На поддержку какого количества депутатов Вы рассчитываете, кроме Петра Андреевича?
Как вы относитесь к тому, что Вас, как и "горячо любимого" нами Леонида Даниловича, начали называть "Папа", а ваш рейтинг упал даже ниже рейтинга Кучмы?
Понимаете ли Вы, что в таких условиях даже хорошие и разумные идеи, звучащие из Ваших уст, дискредитируются в силу тотального отсутствия поддержки граждан?
Нельзя сказать, что я особо надеюсь услышать ответы на все эти вопросы…
Достаточно взглянуть на переместившийся в правую часть экрана баннер с обращением к президенту представителей свободной прессы, на которое Виктор Андреевич даже через пресс-службу не удосужился ответить на протяжении двух месяцев, чтобы понять всю бесполезность таких надежд.
Этот баннер, по соседству с портретом Георгия Гонгадзе, остается скорее как напоминание – Виктор Ющенко оказался, увы, не Тем…
Но, как я уже писал в предыдущих статьях, свою роль в истории Украины он сыграл.
Страна идет эволюционным путем от тоталитарного прошлого к демократии и свободной экономике, и никто не обещал, что путь этот будет быстрым, легким и безошибочным.
С одним стоит согласиться – вспоминать Виктора Ющенко больше действительно не имеет смысла. Эта страница украинской истории уже фактически перевернута, а история, как известно, не бывает плохой или хорошей – она просто есть, и мы вынуждены формировать наше будущее исходя из этой данности.
А данность на сегодня такова, что украинцы имеют практически нулевой уровень доверия к институтам власти.
Хотя в этом, считаю, есть и свои преимущества. Наши граждане, обладающие, в отличие от представителей власти, элементарным рационализмом и инстинктом самосохранения, имеют перед глазами отличный пример того, какдействовать нельзя, и имеют все шансы пережить любой кризис, поступая наоборот – уважая друг друга, думая о ближних, объединяясь ради эффективного взаимодействия.
Уверен, что спасение любой нации как раз в ее умении объединяться – пускай даже в небольшие группы – и создавать синергию (митинги, как пустая трата энергии, не в счет – власть уже давно привыкла к шуму под окнами).
Не доверяете банкам? Объединяйтесь в кассы взаимопомощи, и самостоятельно решайте, кому выдавать кредиты – в первую очередь тем, кто своей предприимчивостью и эффективным результатом уже заслужил доверие вашего объединения!
Не видите эффективной работы своих ЖЕКов? Создавайте собственные объединения жильцов, требуйте адекватных тарифов, обеспечьте внедрение энергосберегающих технологий в своих квартирах.
Когда вертикаль власти разрушена, спасти страну может только горизонталь.
Нам очень важно сейчас не пойти по стопам тех, чье время полностью посвящено "боям на Липских холмах". Движение "против" с лозунгами вроде "Геть усіх!” никогда не станет конструктивным.
Давайте быть "За!". За наши семьи, дома, сбережения, возможность иметь хорошую работу и адекватное вознаграждение.
Так много может нас объединить.
Автор Александр Морозов | pravda.com.ua
Subscribe to:
Posts (Atom)