Заступник директора Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України Вадим Пристайко відповів на запитання УНІАН.
ДЕХТО НЕ МОЖЕ ВИМОВИТИ ТРИ ЛІТЕРИ – ПДЧ, ТОМУ ПІШЛИ НА КОМПРОМІС
У грудні 2008-го Україна не набула ПДЧ, натомість державі було запропоновано виконувати Річну національну програму. Які відмінності в євроатлантичний інтеграційний процес України додасть її реалізація?
Навколо Плану дій щодо членства в НАТО в українському суспільстві й за кордоном останніми роками відбувалися суперечливі дискусії. На жаль, не лише в колі експертів, а й серед некомпетентних у цьому питанні людей. І це свідчить про те, що ситуація навколо ПДЧ є надто заполітизованою.
Нагадаю, що План дій щодо членства було започатковано в 1999 році на Вашингтонському саміті Альянсу й запропоновано країнам, які побажали стати членами організації, для їхньої кращої підготовки для цього. Це була хоч і не геніальна ініціатива, але створювала певні політичні рамки для дій країни-кандидата. Але вже навіть на той час виникли суперечки, чи не є ПДЧ таким собі “ерзацом” набуття членства в організації, своєрідною заполітизованою подачкою?
На сьогодні головним програмним документом між нашою країною і Альянсом є План дій “Україна – НАТО”, підписаний у 2002 році в Празі. Для його реалізації були розроблені й виконуються щорічні цільові плани. Так само в рамках будь-якого ПДЧ для будь-якої країни існують щорічні національні програми – такі ж, що було запропоновано Україні (але без отримання ПДЧ).
Тобто Україні запропонували виконувати ПДЧ без формального його надання?
Так. У грудні 2008 року Україні запропонували розпочати підготовку до вступу в НАТО на основі річних національних програм, які використовували всі країни, які пройшли через формат ПДЧ.
Чому ж так сталося?
Повторюся – через велику заполітизованість цього питання. Тому слово “ПДЧ” не згадували.
Тут не потрібно бути великим дипломатом чи євроатлантичним експертом, щоб констатувати: Україна отримала розвиток відносин з НАТО на такому самому рівні, як і з Планом дій щодо набуття членства, але дехто просто не може офіційно вимовити ці три літери – ПДЧ. Вони стоять у декого поперек горла. Ось таким виявився компроміс.
Коли буде розроблено й затверджено Національну програму на поточний рік?
На даний момент у ході переговорів, консультацій та дискусій виробляється концепція нашої Національної програми. Якщо для завершення цієї роботи вистачить один місяць, то десь у квітні вона буде підготовлена, затверджена на найвищому рівні й стане конкретним механізмом для регулювання вступу держави до НАТО.
А скільки років потрібно для набуття остаточного членства – уже залежить від самої України.
НАЙБІЛЬШЕ АТЛАНТИСТІВ СЕРЕД ПРИХИЛЬНИКІВ БЮТ
Яка частина населення України громадян, за даними МЗС, підтримує вступ до НАТО?
Наприкінці минулого року на замовлення Міністерства закордонних справ було проведене всеукраїнське опитування громадської думки. Дослідження засвідчило, що на той момент кількість українців, котрі виступають за вступ держави в НАТО, наблизилося до 30%. Це показник, який Україна мала за часів президентства Леоніда Кучми. Результат опитування демонструє, що люди почали замислюватися над питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, перестали бути байдужими до цієї теми і об’єктивно висловили свої думки.
Водночас, слід визнати і зрозуміти, що на сьогодні в України фактично удвічі більше громадян виступають проти НАТО. Це реальність, у якій ми зараз існуємо... Але перед важливим для нас Бухарестським самітом у квітні 2008 року, коли Україна очікувала на ПДЧ, результат був лише 18%! Далі на початку літа соціологія показувала 22–24% прихильників євроатлантичної інтеграції, а наприкінці року, повторюся, – 30% підтримки.
Узагалі існує такий соціологічних феномен: коли людина чогось не знає, вона, звичайно, виступає проти – просто, про всяк випадок. І дослідження показало: “проти” – це ті, що відповідали: “Не знаю, що таке НАТО, але, гадаю, я не підтримую”.
А як тоді в зовнішньополітичному відомстві сприймають критику на свою адресу щодо, мовляв, провальної діяльності, незадовільної реалізації політики, спрямованої на роз’яснення серед українських громадян необхідності набуття Україною членства в Альянсі?
Безумовно, сприймати критику на свою адресу іноді важко. І хочу визнати: можна було досягти й кращих результатів, тут немає сумніву. З іншого боку, не можу погодитися з тим, як часто вважають в українському суспільстві, що це є завданням лише Міністерства закордонних справ. Справді, відомство тут відіграє важливу роль, але не ключову. Адже наша діяльність – це працювати із зовнішніми партнерами.
Торік МЗС витратило із власного бюджету близько 4 мільйонів гривень для реалізації більш як 70 різноманітних проектів. Серед новацій можна відзначити цікаві брошури з коміксами для дітей. Наприклад, “Тарасик Чомучко в гостях у Брюссельського хлопчика”. Цей комікс, до речі, видано й російською мовою, де Тарасик має прізвище Почемучко. Книжка має попит серед дітей, над нею часто жартують, вона подобається всім. Також було замовлено й виготовлено 8 відеороліків з тематики НАТО, які демонструються в громадських місцях, три рекламні продукти для телебачення. Але це коштує дорого, особливо на телебаченні. Непевний, що цього року знайдуться гроші для їх трансляції.
Загалом Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008–2011 роки передбачає фінансування в 40 мільйонів гривень. Тобто йдеться про 10 мільйонів на кожний рік. Розуміючи ситуацію, у якій перебуває країна, можна очікувати, що знайдуться й більш пріоритетні напрямки для освоєння коштів.
Тож вимушений прогнозувати: особливого фінансування інформаційної кампанії цього року не буде. Доведеться виходити або з наявної незначної кількості грошей, або зосередити роботу на напрямках, які не потребують великих державних коштів.
А де можна почитати про Тарасика Чомучку, чи є ці книжки в дитячих закладах, школах?
Книжки можна отримати в Міністерстві закордонних справ.
Їх видано накладом лише в 50 тисяч примірників Безумовно, цього не достатньо.
Ми активно співпрацюємо з міжнародними фондами. Вони надають певну фінансову допомогу. Будемо по неї звертатися й цього року, адже необхідно перевидати книжки, зробити копії фільмів про НАТО.
Чи згодні ви з тим, що якби більшість українців виступала за НАТО, то й переважна більшість вітчизняних політиків одразу ж переорієнтувалися б на таку електоральну потребу й стали палкими атлантистами?
Якщо вважати, що в Україні вже сформувалася ліберальна політична система, то ситуацію можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, якби авторитетний лідер впливової політичної сили сказав своїм прибічникам: я виступаю за НАТО – упевнений, що кожен другий прихильник щонайменше б замислився... З іншого боку, так само, якби лідер дізнався, що його електорат ставиться до Альянсу виважено-позитивно, це неодмінно вплинуло б на особисті погляди політика, особливо в період активних електоральних битв.
Цікавий факт. Я вже казав про результати нашого соціологічного дослідження. Так ось воно показало, що серед усіх українців, які найбільше підтримують інтеграцію держави до НАТО, найвищій відсоток є прихильниками Блоку Юлії Тимошенко. Хоча традиційно вважається, що в Україні атлантистів найбільше серед представників правих національно-патріотичних сил.
Я впевнений, що сама Юлія Тимошенко знає про такі дані. Щонайменше, сподіваюся, що її мали б поінформувати, адже МЗС про це Кабміну повідомляв.
Для конкретного політичного діяча цей аргумент є цікавим і важливим, яким не можна не скористатися. І дуже хочеться, щоб Тимошенко глибше замислилася про євроатлантичні пріоритети з огляду на уподобання її виборців та позицію закордонних партнерів. Адже у світі увага до особи прем’єр-міністра України та її політичної сили є надзвичайно високою. Виступи Тимошенко, які оголошуються на міжнародних заходах, ретельно аналізується, перевіряються західними аналітиками, з них отримуються певні сигнали. Доходить до того, що рахується, скільки разів вона сказала слово “НАТО”.
РОСІЯ З ОДКБ ХОЧЕ БУТИ “КРУТІШОЮ” ЗА НАТО?
Які стратегічні проблеми непокоять сьогодні саму Організацію Північноатлантичного договору і яку роль може відіграти Україна для їх розв’язання?
Україна – єдина серед півсотні партнерів Альянсу, яка бере участь у всіх чотирьох миротворчих, антитерористичних операціях НАТО та задіяна в багатьох інших важливих ініціативах організації. І це – реальна допомога. Вона є відносно невеликою, але ми виходимо з наших можливостей і наявної в державі політичної та економічної ситуації. Ми не є членами НАТО, але допомагаємо, оскільки вважаємо, що організація робить добру справу для забезпечення миру й стабільності в гарячих точках світу, боротьбі з міжнародним тероризмом.
Також Україна відіграє важливу геополітичну роль. І набуття членства в найбільшої безпековій організації, де всі рішення ухвалюються виключно консенсусом, зможе кардинально посилити вплив нашої держави на важливі процеси не лише в регіоні, а й у світі. Це ті можливості, на які необхідно зважати. Адже йдеться про майбутній міжнародний політичний авторитет і вплив України як держави.
А про ефективність НАТО свідчить той факт, що за 60 років у зоні відповідальності Альянсу не було жодного серйозного воєнного конфлікту. І краще цю ефективність і спроможність НАТО не перевіряти.
А як би Ви оцінили нещодавні рішення про створення Колективних сил оперативного реагування Організації Договору колективної безпеки на чолі з РФ як можливої відповіді Силам швидкого реагування НАТО?
Є така думка, що безпеки забагато не буває. Якщо Росія, яка розташована дещо в іншому географічному вимірі, разом зі своїми партнерами, більшість із яких є країнами Середньої Азії, зможе зробити воєнно-політичну організацію, яка не буде ворогом НАТО, а сприятиме глобальній безпеці у тій частині світу, – це чудово. Адже в геополітичному вимірі НАТО перекриває північноатлантичний регіон, Росія із ОДКБ займається іншою частиною Євразії.
Але якщо Росія з партнерами робитиме альтернативу НАТО або, ще гірше, ворожу організацію, це призведе лише до зростання напруги у світі.
З політичної позиції, напевно, в ОДКБ хочуть показати: відтепер вони будуть “крутішими” за НАТО, це є їхня відповідь НАТО.
Чого можна очікувати Україні від результатів проведення ювілейного саміту НАТО?
Саміт НАТО з нагоди 60-ї річниці створення організації відбудеться у квітні у франко-німецькому прикордонному регіоні Страсбург – Кель. Те, що захід відбудеться саме у Франції та Німеччині, є своєрідним знаком поваги до Старої Європи. Цей саміт має засвідчити непорушність зв’язку між двома берегами Атлантики – Європою і Північною Америкою. У НАТО наголошують, що цей зв’язок має залишатися міцним, бо є основою сучасної світової системи безпеки.
Думаю, саміт буде більше урочисто-святковим, сімейним. Звичайно, країни НАТО повинні будуть обговорити питання діяльності Альянсу в Афганістані й тему майбутньої трансформації організації. Учасники саміту мають довести самі собі й усьому світовому співтовариству, що НАТО є активним, живим і молодим воєнно-політичним блоком, готовим і спроможним брати на себе відповідальність за безпеку у світі.
Іноді кажуть, що Альянс штучно шукає собі роботу. Але слід визнати, що останнім часом роботи й справді забагато.
Андрій Лавренюк | unian.net
No comments:
Post a Comment