Коли з подачі влади Україна сперечається про УПА та червоні прапори, в епіцентрі уваги опиняється «Свобода». Що криється за стрімким злетом цієї політичної сили? Розмова з німецьким політологом Андреасом Умландом.
«Хто справжні герої – бійці УПА чи Червоної армії»? Нова хвиля ідеологічного протистояння ознаменувалася сутичками 9 травня у Львові і, судячи із заяв політиків у Києві, поки не вщухатиме. Президент Янукович підписав закон про Червоний прапор, Рада своєю постановою призначила на 22 червня День пам’яті про полеглих у радянській війні з нацистською Німеччиною. Цю ситуацію ми попросили прокоментувати німецького політолога Андреаса Умланда, який викладає в університеті Києво-Могилянська академія.
Deutsche Welle: Пане Умланд, чому в Україні раптом відновилося це ідеологічне протистояння?
Андреас Умланд: Дедалі популярнішим у Києві стає припущення, що йдеться про політичну технологію. Це конфлікт, який штучно роздмухується, аби відволікти увагу українців, а також спостерігачів за кордоном від інших проблем. Відволікати увагу від колосальних економічних і соціальних проблем, від зростання цін та інфляції, а також від проблем з демократією – це в інтересах уряду та Партії регіонів. Тобто, в Україні хочуть заповнити ефір такою полемікою, аби журналісти займалися саме цими дискусіями.
DW: Вас не дивує той факт, що сьогодні, коли після війни минуло вже більше шести десятиліть, країну можна розколювати такими темами?
Умланд: Націоналізм – це дуже небезпечна і емоційна річ. Ескалація відбувається дуже швидко. Грати на почуттях націоналістів - як проукраїнських, так і проросійських - дуже ризикована технологія.
DW: На адресу українського керівництва у ЗМІ лунала гостра критика через те, що правоохоронні органи були надто пасивні і таким чином потурали конфлікту 9 травня у Львові. Чи можна говорити про те, що влада має якусь зацікавленість у роздмухуванні «ідеологічної ворожнечі» і підтримці «Свободи»?
Андреас Умланд
Умланд: Зацікавленість може полягати у тому, аби мати своєрідне «опудало» на кшталт Жириновського у Росії. Коли є таке опудало, то завжди можна сказати «з нами погано, але інші - ще гірші». Крім того, «Свобода» дуже підходить для того, аби відтягнути голоси у націонал-демократів, зокрема від «Батьківщини» Тимошенко та політичних сил, які свого часу згуртувалися навколо Ющенка. На минулих місцевих виборах у Галичині це спрацювало. Водночас для правлячої партії «Свобода» не становить електоральної небезпеки, оскільки вона залишається регіональною західноукраїнською партією.
DW: Популярність радикальних партій є загальноєвропейською тенденцією. Чи можна віднести сюди і успіх «Свободи»?
Умланд: З одного боку, дійсно, «Свобода» є проявом загальноєвропейської тенденції. Однак треба розрізняти. Є право-популістські партії, які все ж таки перебувають у конституційному полі. Такі партії мають успіх, зокрема, у Фінляндії та Австрії. Натомість «Свобода» належить радше до екстремістських сил. Вона належить до загальноєвропейського «Альянсу національного руху», куди також входять такі радикальні партії як угорська «Йоббік» та Британська національна партія. Водночас, своїм ідеологічним корінням «Свобода» сягає у передвоєнні часи. Цей «довоєнний» націоналізм має дуже двояку історію - з колабораціонізмом і прихильністю до фашистських ідей.
DW: Ви можете собі уявити, що «Свобода» після виборів зможе взяти участь у формуванні уряду? Адже в Європі це було би не першим випадком приходу радикалів до влади.
Умланд: Ні, це важко собі уявити. Ані націонал-демократи, ані Партія регіонів не виглядають імовірними коаліційними партнерами. У Європі вже є випадки перебування при владі правих популістів – і ксенофобів, і ультранаціоналістів. Але екстремістів поки не було.
DW: Однак, якщо «Свобода» хоче мати успіх у масштабах країни, вона має пройти певний еволюційний розвиток, як це часто буває у випадку радикальних партій. Ви бачите такий розвиток?
Умланд: Ця партія позиціонує себе як демократична. Але сама її ґенеза є екстремістською. 2004 року «Свобода» з’явилася внаслідок перейменування Соціал-національної партії. Це була явно фашистська партія – про це свідчила риторика, ідеологія та й сама назва. Лідери цієї партії згодом змінили назву, символіку і риторику. Однак внутрішній дискурс, як видається, залишається антисемітським та ультранаціоналістичним.
DW: Успіх цієї партії свідчить також про слабкість націонал-демократичних сил, які нині перебувають в опозиції. Чи може ситуація змінитися до наступних парламентських виборів?
Умланд: Провідні обличчя нинішньої опозиції з політичної точки зору вже «використані». Юлія Тимошенко надто довго була при владі, аби ще раз виступити у ролі «рятівниці країни». Націонал-демократам потрібні нові, молоді лідери. Яценюк ще молодий, але він теж уже надто глибоко «загруз» у нинішній системі – він вже перебував на всіх можливих посадах. Натомість «Свобода» успішно використовує лейбл «нової сили». Щоби щось протиставити у цій ситуації, націонал-демократам потрібне оновлення, а також єдність.
dw-world.de
Розмову провів Євген Тейзе
Редактор: Леся Юрченко
No comments:
Post a Comment