Янукович поклав у основу своєї програми сусідські претензії до України, від чого сам і страждає

Повчальне видовище

Усі претензії Москви до України від початку надумані.

Це причіпки, і притому такі безглузді, що стає абсолютно зрозуміло: щось справді серйозне ховається десь за ними, як за димовою завісою.

Ось становище російської мови. В Україні майже половина росіян і російськомовних. Якби вони відчували себе ущемленими, то давно б рознесли країну, тим більше – маючи такий тил, як Росія. Про долю російської мови тут немає щонайменшого занепокоєння в найзавзятіших борців за її права, і всі це чудово знають, включаючи Кремль. Як і те знають, що коли якась мова й потребує захисту, то це українська.

Ось доля російського Чорноморського флоту в Севастополі. Усі, включаючи Кремль, чудово знають, що цей флот Росії не потрібен ні в Севастополі, ні деінде. Його роль – пропагандистська. Але пропаганда – справа рухома, гнучка. Почни сьогодні товкмачити, що флот треба перенести на Місяць, і завтра-післязавтра всі російські патріоти волатимуть, що тільки там йому й місце.

Ось газова труба. Ніхто не заважає Москві вкласти в неї стільки грошей, скільки бажає, і переконливо показати, що вона не претендує ні на що, окрім своєї частини навару. Ніхто не примушує її демонструвати уявну заклопотаність надійністю України й домагатися на роль гаранта її сумлінності.

Ось прославляння невгодних Росії діячів українського минулого. Пересічному жителеві Росії стільки ж діла до Бандери, скільки пересічному мешканцю України до Миколи Другого, царських і білих генералів, котрі вчора вважалися в Росії заклятими ворогами, а сьогодні – такими святими, що сам Путін на свої гроші споруджує надгробок Деникіну.

І ось ці висмоктані з пальця претензії Москви В.Янукович поклав у основу своєї програми. Раз, мовляв, вони пред`являлися моєму супротивникові, значить, мені сам Бог велів їх проголосити від себе. Що з цього вийде, ми зараз побачимо.

Зробить він, припустімо, російську мову другою, а на ділі першою і єдиною, державною мовою. Для його виборця це буде день як день. Не відчував себе ущемленим досі, не відчує себе на сьомому небі й тепер. А ось для українства це стане чорним днем календаря й штовхне багатьох на такі подвиги, які поділять історію України на до і після.

Продовжить він, припустімо, перебування флоту. Його виборець прийме це як належне, але святкувати не буде. А українство встане дибки.

Позбавить він, припустімо, геройського звання мертвих Шухевича та Бандеру (але не живого-здорового Ківалова). Його виборець задоволено гмикне й повернеться до своїх справ. А ось для українства такий президент стане вже не просто чужим, а ворогом.

Утягне він, допустимий, Україну в Митний союз (не втягне, але припустимо). Його виборець може цього й не помітити, а українство скаже, що Янукович повернув Україну в СРСР і з ним треба боротися не на життя, а на смерть.

Ось так він стане фігурою, яка мимоволі згуртує українство. Справа Ющенка знайде друге дихання, рахунки в «помаранчевому середовищі» будуть відкладені до кращих часів.

Зрозуміло, що Янукович старатиметься чимось догодити й українству. У глибині душі він тільки радітиме кожному випадку, який допоможе йому замотати ту чи іншу з обіцянок. Відповідні турботи на його чолі часом волатимуть навіть про співчуття, але передусім це буде глибоко повчальне видовище. Боже вас борони, майбутні кандидати в президенти, сукати свої програми з сусідських претензій до вашої країни! Це не тільки негоже, а й загрожує великими розчаруваннями у вашому особистому політичному житті, тим більше що справжня сусідська претензія до України була, є і буде одна: її державність.

Анатолій Стріляний, «Коментарі» | unian.net