15 років тому низка країн Європейського союзу відкрила внутрішні кордони. Попри Шенгенську угоду, прикордонна поліція не поповнила лави безробітних. Контролюють і нині, тільки - інакше.
Андреас Матіс крутить ручку радіоприймача в блакитно-білому «Фольксвагені», що належить федеральній поліції. Авто стоїть на узбіччі автобану А12 - головної траси, що з’єднує Париж і Варшаву. М’який рок Barclay James Harvest переривається потріскуванням поліцейської рації. Туманно. В напрямку Берліна панує жвавий рух.
«Раніше ми чергували там далі на контрольно-пропускному пункті з Польщею», - розповідає поліцейський. «Раніше, - додає його колега Рене Горніґ, посміхаючись, - клієнти приходили до нас, а тепер ми йдемо до клієнтів». Те, що звучить як діяльність якоїсь фірми зі сфери послуг, насправді є так би мовити ядром нової стратегії правоохоронців і прикордонників на внутрішньому кордоні ЄС. Прикордонного контрольного пункту більше немає, але в тридцятикілометровій смузі вздовж кордону дозволяється контролювати авто й переслідувати підозрюваних навіть на території сусідньої країни.
Прикордонна територія
Матіс і Горніґ спостерігають за рухом. Їхня мета - фіксувати спроби нелегального перетину кордону й зупиняти порушників. Але ж як це робити, якщо тільки стоїш на узбіччі й дивишся, як повз тебе проносяться машини? «Ми отримуємо вказівки з нашого головного офісу. До того ж, кожний службовець випрацював для себе вже власні критерії за якими діяти», - каже Горніґ. «От та машина, наприклад, може бути цікавою, - перебиває його Матіс і показує на срібний «Фольксваґен Ґольф». - Люблінські номери, в салоні повно пасажирів. Навіть скло запітніло». Люблін розташовано на сході Польщі. Звідти, продовжують поліцейські, часто приїздять білоруси або українці, яким хоч і дозволено перебувати на польскій території, але вони не мають шенгенської візи.
Нині Німеччина оточена переважно внутрішніми кордонами Євросоюзу. Виняток лише Швейцарія. Але навіть при в’їзді до цієї альпійської країни, як правило, більше нікого не контролюють. Розпочалося все 1985-го року в люксембурзькому прикордонному містечку Шенґен. Німеччина, Франція, Бельгія, Люксембург і Нідерланди домовилися там поступово відкрити свої кордони. Але справді знімати контроль почали лише через десять років потому - в березні 1995-го.
Вибіркова перевірка
Вільний перетин кордону полегшує міжнародне спілкування. Туристам і підприємцям не треба більше вистоювати в чергах на КПП. Водночас легше стало й нелегалам переходити з однієї країни в іншу.
За лічені хвилини Матіс наздогнав польський автомобіль і дав водію знак зупинитися на найближчій парковці. Поліцейський перевіряє документи й заносить дані п’яти пасажирів у портативний комп’ютер. Горніґ тим часом зв’язався з головним офісом. «Ми звіряємо отриману інформацію з базою даних земельної поліції та шенгенською інформаційною системою», - пояснює службовець.
Шенгенська інформаційна система
До Шенгенської інформаційної системи або скорочено SIS стікається інформація про порушення й криміналітет з усіх країн шенгенської зони. В поляків, яких зупинили, не виявили нічого сумнівного. «Вони приїхали купувати авто. Але ж не завжди натрапляєш на гарячий слід. Це мене не розчаровує. Тим більше, що цього року ми були вже досить успішними», - каже Горніґ.
Подібної думки дотримується й шеф Горніґа й Матіса - Вільгельм Борґерт. Його офіс розташовано у Франкфурті-на-Одері. «Мої службовці часто мають успіх, - розповідає він. - Торік ми зафіксували 1200 порушень, понад третину порушинків відправили до в’язниці».
Другорядні дороги
Щотижня підлеглі Борґерта конфісковують в середньому три авто при нелегальній спробі переправлення їх у східному напрямку. Для Борґерта це є доказом того, наскільки важливою є дислокація федеральної поліції поблизу кордону. Статистично - це, звичайно, мінімальна частина тих машин, які були вкрадені в прикордонних регіонах. Торік лише у Франкфурті-на-Одері крадії поцупили 209 авто.
Тим часом Матіс і Горніґ змінили місце спостереження. Тепер вони зупинилися в невеличкому селищі, через яке проходить траса місцевого сполучення. Туман піднявся й світить яскраве сонце. «Люди, які хочуть нелегально перетнути кордон або транспортують крадене часто уникають автобанів і користуються другорядними дорогами», - пояснює Матіс. Водночас він зізнається: «Чесно кажучи, мені більше подобалося стояти на кордоні. Тоді кожен був змушений зупинятися сам». Горніґ, однак, не погоджується зі своїм колегою: «Натомість тепер наша робота стала значно креативнішою й цікавішою».
Автор: Гайнер Кізель / Володимир Медяний Редактор: Наталя Неділько | dw-world.de
No comments:
Post a Comment