14 February, 2009

Марина Бердичевська: Чи зможе Україна стати експортером нових знань

Європа відчуває нестачу висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Україна, натомість, володіє потужною традицією підготовки таких кадрів, які кожного року поповнюють процентні показники «відтоку інтелекту». Ініціативна група українських учених, що працюють переважно в європейських наукових та освітніх структурах, пропонує перетворити цей неконтрольований відтік на свідомий експорт кадрів. Таким чином, вчені сподіваються відкрити Україні доступ до європейських наукових ресурсів та перетворити вітчизняні науку й освіту на потужний двигун євроінтеграції.

Імена цих учених більше відомі в світі, аніж на батьківщині. Серед них, наприклад, - Олег Кришталь, один з найвідоміших нейрофізіологів світу, академік Національної академії наук України та Європейської академії наук, член-кореспондент Російської академії наук.

Кришталь посідає друге місце серед усіх українських учених за індексом цитування власних праць, оскільки саме він відкрив два з трьох відомих рецептори болю. 63-річний нейрофізіолог вже не поїде працювати на Захід, однак прагне залучити Україну до Європейського дослiдницького простору (ERA) та Європейського простору вищої освiти (EHEA).

Тому він підтримує своїх колег, які вже знайшли своє мiсце в науковiй та академiчнiй системах Європи, в тому, що їхній досвiд потрібно використовувати при проведеннi проєвропейських реформ в Україні.

Замість планування масштабних заходів з реструктуризації громіздкого та витратного механізму української науки, що перебуває на державному утриманні, ініціативна група пропонує втілити в життя серію невеликих проектів, котрі, на їхню думку, обіцяють стати каталізаторами співробітництва української та європейської науки.

Навіть у короткостроковій перспективі такі проекти можуть привести науково-освітню систему України у відповідність до європейських стандартів.

Першим «плацдармом» таких стандартів має стати створений «з нуля» Iнститут фундаментальних дослiджень (ІФД, Institute for advanced study) із перспективою формування в країні декількох провідних наукових центрів (centers of excellence). Прикладами таких центрів можуть стати, приміром, Iнститут бiологiчних дослiджень (подібний, наприклад, до Iнституту Луї Пастера в Парижі), Центр нанотехнологій та Центр проблем iнформацiї.

Другим кроком на шляху до інтегрування української освітньої системи до європейського простору має бути, за задумом учених, Центр фундаментальної освiти (ЦФО).

«Ми переконані, що динамічна євроінтеграція має базуватися не на моделі замкненої національної науки, а на участі у загальноєвропейському ринку кваліфікованих кадрів і наукових розробок. Така участь передбачає також орієнтацію на ті реальні потреби загальноєвропейського ринку, які Україна може задовольнити», - вважає один з чільників ініціативної групи, співробітник Європейського центру ядерних досліджень (CERN) Олексій Боярський.

Інститут фундаментальних досліджень: концентрація успіху

Невеликий, але першокласний Інститут фундаментальних досліджень (ІФД) мав би сконцентрувати в собі найкращі наукові кадри країни, включно з тими дослідниками, котрі працюють нині за кордоном.

Зробити це відносно нескладно – потрібно скликати міжнародну комісію з провідних учених світового рівня, яка на основі відкритого конкурсу відбере спеціалістів на заміщення, наприклад, 6 професорських посад (їх рівень відповідатиме європейському Assistant або Associate Professor) у галузі фізики, математики та біології.

В перспективі кількість штатних професорів має зрости вдвічі. Змагатися за такі позиції мають молоді енергійні вчені у віці від 35 до 45 років, що є лідерами у своїх галузях.

У разі успiшного функцiонування проекту, через 5 рокiв цi професори матимуть можливiсть обійняти позицiї, що відповідають рівню Full Professor у мiжнародному еквiвалентi, а на заміщення позицiй, що звiльняться, має бути проведений черговий конкурс.

Увійти до складу ради ІФД потрібно запросити вiдомих мiжнародних експертів, аж до нобелівських лауреатiв. Періодичну оцінку наукової діяльності ІФД (peer review) мають проводити міжнародні експертні комісії.

У кожен конкретний момент ІФД може утримувати близько 30 запрошених вчених - вiд аспiрантiв до вчених будь-якого рiвня. Їхні вiзити можуть бути як короткостроковими (близько одного мiсяця), так і довгостроковими (до 1-2 рокiв) – залежно від конкретних цілей кожного дослідника.

«Така програма діяльності дозволить сформувати постiйно дiєве, активне наукове середовище при невеликiй кiлькостi штатних працівників, а також створити привабливі позиції для провiдних учених активного вiку і повернути деяких з них в Україну», - пояснює Олексій Боярський.

IФД може бути базовою органiзацiєю для студентських кафедр iз рiзних ВНЗ. Професори iнституту мають здiйснювати керiвництво студентами-дипломниками та аспiрантами й читати спецкурси високого рiвня, однак викладацьке навантаження кожного професора ІФД не має перевищувати одного семестру на рік.

Отже, ініціативна група пропонує створити мультидисциплiнарний науковий ресурс мiжнародного рiвня, котрий міг би виступати партнером (host institution) в органiзацiї шкiл та конференцiй вiдповiдно до європейських стандартiв з боку України, приймати в себе студентiв-дипломникiв, аспiрантiв та дослідників постодокторського рівня за програмами обмiну, брати участь у серйозних iнфраструктурних проектах, що функцiонують сьогоднi в країнах ЄС.

Окрім того, подібний ІФД може використовуватися як отримувач грантів та експертна органiзацiя для українських проектiв.

Подібний Інститут, за підрахунками ініціативної групи, вимагатиме фінансування у розмірі близько 1 мільйону євро на рік. Однак левову долю цих коштів ІФД може залучати за рахунок участi в мiжнародних наукових проектах та з недержавних джерел фiнансування.

Це можуть бути внески iноземних академiй та європейських наукових організацій, приватних спонсорiв, внутрiшнi й зовнiшнi гранти. «Такий інститут був би дуже вдалим рішенням для потенційних приватних спонсорів, оскільки витрати коштів у подібному закладі дуже легко зробити прозорими і такими, що відповідає цілям самих спонсорів – приміром, іміджевій рекламі», - говорить Олексій Боярський.

Він стверджує, що головною метою такого ІФД має бути отримання статусу Європейського наукового центру (European Center of Excellence) протягом кількох років від початку функціонування, а для цього з першого ж року співробітники Інституту мають продемонструвати такий високий рівень досліджень, аби змагатися за участь у наукових програмах ЄС - таких як Cordis, Програма імені Марі Кюрі, European Research Council, студентська програма ERASMUS.

Нині доступ до них мають країни ЄС й асоцiйованi країни. Приміром, спеціальна угода прирівняла Швейцарiю до членів ЄСта надала їй подібні права на отримання коштів від фінансових інституцій Союзу.

Існують спецiальнi схеми наукового співробітництва ЄС із Iзраїлем та країнами середземноморського басейну.

Отже, співробітники ІФД разом із дипломатичними силами країни мають домагатися створення спеціальної програми наукового співробітництва ЄС та України.

До того ж, вчені вважають за потрібне знову розпочати спільні з європейськими посадовцями пошуки форм участі українських наукових сил у проектах Європейського центру ядерних досліджень (CERN), Європейського космічного агентства (ESA) та Європейської наукової й академічної інтернет-системи GEANT.

Члени ініціативної групи впевнені, що за таких умов ІФД дуже швидко залучить необхідні для розвитку кошти і зможе вимагати від держави не більше, ніж 10 або 20% від тієї суми, яку йому вдалося залучити з інших джерел.

Центр фундаментальної освіти: поєднуючи науку з навчанням
Центр фундаментальної освіти (ЦФО), що не замінює, але доповнює наявну в країні систему вищої освіти, дозволив би використати потенцiал частини українських вчених для пiдготовки молодих фахiвцiв мiжнародного рiвня.

«Такий центр мiг би стати прототипом навчального закладу нового типу - академiчного унiверситету в системi НАНУ. Адже Академія так i не змогла виробити власної освiтньої концепцiї, що дозволила б їй посісти вiдповiдне мiсце в освiтнiй системi України», - переконаний член ініціативної групи, голова відділення фізіології та медицини Європейської академії наук та завідувач сектору нейронаук Манчестерського університету Олексій Верхратський.

Навчання у ЦФО має доповнювати базове навчання, що його студенти отримують у вищих навчальних закладах.

Члени ініціативної групи вважають за доцiльне приймати студентiв до ЦФО пiсля того, як вони вивчать базовий курс дисциплін, тобто після закінчення третього курсу ВНЗ. Для вступу до ЦФО студенти мають скласти окремий iспит iз основних дисциплiн.

При цьому студенти можуть продовжувати навчання у своєму університеті. Паралельне навчання у ВНЗ та ЦФО має узгоджуватися на рiвнi навчальних планiв i взаємного залiку спецкурсiв та оформлюватися вiдповiдними угодами.

Спочатку дослідники пропонують створити у ЦФО фiзичний, математичний, бiологiчний та хiмiчний факультети. Профiльнi кафедри цих факультетiв пропонується розташовувати на базi вiдповiдних академiчних iнститутiв та укомплектувати науковими спiвробiтниками цих установ.

Заповнення позицiй спiвробiтникiв Центру має проводитися на основi вiдкритого конкурсу, проведеного незалежним журi. До нього мають увійти фахiвцi, які зарекомендували себе на міжнародному рiвнi як провідні вченi та очолюють аналогiчнi освiтнi проекти в iнших країнах колишнього СРСР i Схiдної Європи.

Штатні співробітники ЦФО мають залучати студентiв до реальних наукових проектів, надаючи їм можливiсть «з перших рук» отримати досвiд наукової роботи мiжнародного рiвня.

Способів фінансування такого Центру фундаментальної освіти, як і Інституту фундаментальних досліджень, ініціативна група бачить чимало. Це можуть бути кошти, виділені на цільове співробітництво із західними університетами та науковими лабораторіями; гранти, отримувані самими викладачами ЦФО; кошти за цільову підготовку кадрів на замовлення наукових центрів Європи.

Держава може підтримувати таку діяльність ЦФО через виділення «заохочувальних» грантів за кожен контракт, підписаний із західною науковою або освітньою установою.

До того ж, ініціативна група пропонує українському уряду провести перемовини із керівними структурами ЄС щодо створення спецiального типу вiз (подібного до J-візи у США), котрі дозволили б українським фахiвцям, що тимчасово працюють у Європi, платити податки в Українi. Отримані таким чином кошти вчені пропонують спрямовувати не до держбюджету, а до спеціального Освітнього фонду, котрий мав би на меті фінансування ЦФО.

Таким чином, ініціативна група сподівається за лічені роки створити позитивний імідж України в країнах ЄС. Адже вони впевнені, що Україна й досі володіє величезним кадровим i культурним потенцiалом в царині пiдготування науково-технiчних кадрiв.

«Незабезпечений попит на висококвалiфiкованих фахiвцiв у Європi є додатковим ресурсом для України. Її географiчне положення та культурна близькiсть до Європи надають їй величезну перевагу над країнами Схiдної Азiї з погляду освоєння європейського ринку квалiфiкованих кадрiв.З огляду на те, що потреба у фахівцях такого високого рівня на внутрішньому ринку є надзвичайно низькою, єдиною прийнятною для України нині моделлю науково-освітнього розвитку є модель експортера інтелектуальних кадрів та послуг»,- резюмує Олексій Боярський.

При цьому, орієнтуючись на експорт науково-освітнього потенціалу, Україна за таким сценарієм має всі шанси відновити втрачений рівень наукових досліджень та науково-освітню репутацію в світі.

Від уряду ініціативна група вимагає лише визначення пріоритетів держави у науково-освітній галузі й координації та підтримки власних проектів на міжнародному рівні. Практичну ж роботу із запуску запропонованих проектів готові здійснювати самі дослідники.

Для довідки:

Інститутів фундаментальних досліджень, подібних до того, що його пропонують українські дослідники, у свiтi чимало: Institute for Advanced Study у Прiнстонi (США), Institut des Hautes Ėtudes Scientifuques (IHES) у Парижi (Франція), Wissenschaftskolleg у Берлiнi (Німеччина), голландський Institute for Advanced Study (NIAS), шведський Collegium for Advanced Study in the Social Sciences (SCASSS) в Уппсалi.

Останнiм часом органiзацiєю Iнституту фундаментальних дослiджень у Шанхаї активно зайнявся Китай – країна, що цiлеспрямовано працює над створенням наукової школи свiтового рiвня.

Найцiкавiшим для України прикладом такого роду iнститутiв є угорський Collegium Budapest, створений 1991 року з метою спрощення спiвробiтництва між вченими Центральної та Схiдної Європи та їхніми захiдними колегами. Collegium Budapest є частиною великої мережi iнститутiв фундаментальних дослiджень, а тому підтримує тiсні контакти з аналогiчними органiзацiями в Берлiнi, Вiднi, Парижі, Цюрiху, Лос-Анджелесi, Вашингтонi. Угорський уряд надає значну полiтичну пiдтримку iнституту (вiн вважається в Угорщинi мiжнародною органiзацiєю), однак безпосереднє державне фiнансування Collegium’а становить лише 10% його бюджету.

Центрів, подібних до запропонованому Центру фундаментальної освіти, у світі також багато: вони працюють у Москвi при Iнститутi ядерних дослiджень, Iнститутi теоретичної фiзики iм. Л.Ландау, Iнститутi Теоретичної й Експериментальної Фiзики (IТЕФ), при Об’єднаному iнститутi ядерних дослiджень у Дубнi. У 2002 роцi в Санкт-Петербурзi було органiзовано перший вищий навчальний заклад, що входить до системи Росiйської академiї наук, – Академiчний фiзико-технологiчний унiверситет, ректором якого став нобелiвський лауреат, академiк РАН Жорес Алферов.

У Києві при Iнститутi Теоретичної Фiзики iм. М.М. Боголюбова НАНУ (IТФ) було створено Науково-освiтнiй центр, котрий проводить факультативні заняття з поглибленого вивчення додаткового матерiалу з фiзики та математики для школярів Природничо-наукового лiцею №145 та українського фiзико-математичного лiцею при Київському нацiональному унiверситеті iм. Тараса Шевченка, а також теоретичної та математичної фiзики - для студентiв фiзичного факультету КНУ та Фiзико-технiчного iнституту НТУУ «Київський полiтехнiчний iнститут». Разом з аналогічним московським центром при ІТЕФ Науково-освітній центр вже провiв 5 мiжнародних шкiл з теоретичної i математичної фiзики.

maidan.org.ua

No comments: