Ющенко – найбільше розчарування! Жодних реформ, жодного реального зближення з ЄС. Письменник Юрій Андрухович в інтерв‘ю інтернет-порталу німецького тижневика Der Spiegel розповів про своє ставлення до українських політиків та стурбованість ситуацією навколо України. Клани, політичні ігри, лицемірство – український письменник Юрій Андрухович змальовує похмуру картину своєї Батьківщини. Президент Віктор Ющенко – це його найбільше розчарування, Чемпіонат Європи з футболу – 2012 навряд чи вийде. Із політичного безладу користає насамперед Москва.
З: Пане Андруховичу, якось Ви порівняли Україну з п’яним, що тиняється в темряві. Чому такий грубий образ?
В: На жаль, п’яні є частиною української щоденної культури. І це тиняння вказує наш складний шлях до демократії: неймовірне піднесення, ейфорія під час і після подій на Майдані в Києві на Помаранчевій революції в кінці 2004-го і потім спад, розчарування.
З: Кілька тижнів тому звучало, що коаліція між партіями Президента Віктора Ющенка та Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко зруйнована. Але тепер вона має знову запрацювати. Від чого це метання туди-сюди?
В: З дня на день інші новини. І що найгірше – Тимошенко та Ющенко хочуть побудувати коаліцію разом зі партією Володимира Литвина. Литвин стояв дуже близько до колишнього президента Леоніда Кучми, проти якого ті так боролися в 2004 році. Тож знову маємо баласт зі старих кланів. Та особливо мене розлючують владні ігрища політиків. Вони думають лише про свої особисті інтереси.
З: Що Ви маєте на увазі під особистими інтересами?
В: Наші політики – це ділки без будь-якої ідеології. Єдине, що їх цікавить, це влада, аби можна було ще більше загребти грошей і, отже, захопити ще більшу владу. Згубне коло диявола, яке не має нічого спільного з демократією.
З: В українському парламенті 450 депутатів. Із них 400, здається, мільйонери. Чи можна взагалі розвести бізнес і політику?
В: Надія завжди є. Зрештою в Україні вже було два політичні дива, яких я абсолютно не сподівався. У 1991-му незалежність і в 2004-му Помаранчева революція. Але якщо бути реалістом, то, думаю, попереду роки застою, бо геть усі наші політики більш ніж підтоптані.
З: Проте саме Ющенка вважали спасителем. Чому міф зруйнувався?
В: Для мене це найбільше розчарування. Він намагався примирити всіх з усіма. І ціна за те стала надто великою: жодних реформ. Нині президента Ющенка оточують якраз функціонери попереднього режиму. Тому в нього залишилося так мало прибічників. Від Януковича я й ніколи нічого не сподівався, тоді нічого і тепер нічого.
З: А від Тимошенко?
В: Їй я ніколи не довіряв. Вона жадає влади, лицемірить і є поганою провінційною акторкою. На жаль, її вистави мають успіх, і через це у нас більше хаосу, ніж демократії.
З: Україна мусить оновитися знизу, закликають спостерігачі. Але звідки має виходити це оновлення?
В: Важке питання. Адже молодь розчарована. Політична ситуація не настільки добра, як вони сподівалися, але так-сяк стабільна. Молоді люди не відчувають тиску, як тоді, до 2004 року, сьогодні вони можуть робити все, що забажають. Тому-то й байдужі.
З: Слабка у внутрішній політиці Україна декому особливо корисна – Росії. Коли російські війська в серпні вступили в Грузію, страх перед Росією знову закипів у Польщі, країнах Балтії та у Вашій країні. Чи не так?
В: Так, тому що Росія продемонструвала: я хочу убезпечити свою сферу впливу. Росія вважає територію колишнього Радянського Союзу та колишнього Східного блоку своєю і хоче нею керувати. Чи то військовими, чи то політичними засобами, як-от вплив на українських політиків типу Януковича і Тимошенко. Ми боїмося, що в Україні ця путінська модель вдасться і що, отже, демократії нам більше не бачити.
З: Як Ви оцінюєте нинішню погрозу Росії перекрити Україні газ?
В: Ці «газові атаки», як я їх називаю, – улюблений інструмент Росії проти України. У цьому конфлікті винні самі українські еліти: це вони дозволяють Росії успішно провадити таку гру, адже вони борються поміж собою і крізь їхні чвари не може проступити єдина позиція щодо Росії. Тимошенко, наприклад, узагалі вдає з себе союзника «Газпрому».
З: У війні в Грузії Ви швидко стали на грузинський бік, хоча донині неясно, хто почав перший – Росія чи Грузія. Чи не були Ваші висловлювання передчасними?
В: Ні, адже це просто технічне питання, хто почав. Це може звучати цинічно, тож Ви вже мені вибачте зворот «технічне питання», але агресором завжди була Росія, вона провокувала. Росія до моторошності самозакохана, самовпевнена і дуже нахабна.
З: Як проти цього убезпечувати себе Україні?
В: Чесно кажучи, не знаю. Я щодня дізнаюся дедалі гірші новини з Батьківщини.
З: Але ж це Ви завжди виступали за членство України в Європейському Союзі.
В: Я справді про це думав, але слушний момент втрачено.
З: І коли був цей момент?
В: У 2005 році після Помаранчевої революції ЄС не збагнув, наскільки ми до нього наблизились. Тепер надто пізно. Зараз Україна знову так віддалилася від ЄС, як і до революції, також і через те, що ЄС дав заднього ходу. Євросоюз переймається самим собою і загруз у проблемах із розширенням на Схід. Останнє, що могло б бентежити ЄС, так це українська авантюра. Хіба що Євро-2012, та й то тут нічого не вийде, зважаючи на всі ці скандали.
З: Ви багато подорожуєте США та Європою. Особливо добре Ви почуваєтеся в Берліні. Чому саме тут?
В: По-перше, німецькою я розмовляю значно краще, ніж англійською. Французькою, на жаль, узагалі не володію. По-друге, Берлін хоч і не є красивим містом, але це мене й приваблює. У жодному іншому німецькому місті не поєдналося так багато протилежностей і різних людей. З одного боку, вілли в районі Ґрюневальд, з другого – панельні будинки у Марцані.
З: Від жовтня Ви є стипендіатом Берлінського наукового коледжу. Які плани на це 10-місячне перебування?
В: Я пишу нову книжку, фіктивну енциклопедію 111 міст, що я відвідав. Звісно ж, туди мусить увійти Берлін. Саме зараз я працюю над літерою «С». Правда, букву «В» я відклав. Берлінські історії напишу якось пізніше: спочатку мені треба в місто знову вжитися і насамперед його пережити.
Крістіна Гебель, Spiegel (Німеччина) // 05:02 30-12-2008
Оригiнал матерiалу:
http://www.spiegel.de/politik/ausland/0,1518,598380,00.html…
No comments:
Post a Comment