Під час літніх парламентських канікул до рук народного депутата України Ярослава Кендзьора потрапила книга доктора історичних наук Лариси Крушельницької «Рубали ліс». Зрозуміло, що рубали народ... Автор розповідає, як велика родина галицького письменника і громадського діяча Антона Крушельницького у тридцяті роки минулого століття за покликом серця виїхала до Харкова, і там її майже усю знищив сталінський режим. «Ставало моторошно, коли Лариса Іванівна згадувала один
із епізодів свого дитинства, - каже Ярослав Михайлович. – Дівчинка жила у письменницькому будинку «Слово». Навіть діти репресованих батьків писали доноси на членів своєї родини. Маленька дівчинка хвалилася, що вже написала кілька доносів, але треба ще, аби її прийняли в піонери...». Можливо, прочитання цієї книги підштовхнуло політика повернутися у думках до необхідності політичної люстрації, оприлюднення хоча б частини таємних інформаторів, агентів колись всесильного, всезнаючого і всемогутнього КДБ.
- 1990 рік. У розпалі національно-демократичні перетворення на Львівщині. В обласній раді 200 депутатів, і серед них не більше десятка представників КПУ. Головою обласної ради обираємо колишнього політв’язня В’ячеслава Чорновола. 24 серпня 1991 року проголошення нашої Незалежності. У цій політичній ситуації постало питання реформування КДБ у Службу безпеки України, яка б позбулася тієї страшної спадщини, яку виробив у тоталітарному суспільстві КДБ. Постало питання про переатестацію кадрів цієї структури. На рівні Верховної Ради України було створено спеціальну атестаційну комісію. Входили до неї Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Генрих Алтунян, керівник харківського «Меморіалу». Відповідну комісію було створено і на обласному рівні. Робота подібних комісій не дуже афішувалася. Тоді чимало працівників управління КДБ у Львівській області, щоб засвідчити лояльність до нової влади, приносили В’ячеславу Чорноволу оригінали буквально вирваних із справ цікавих важливих документів. Серед тих документів були особисті заяви багатьох наших знайомих про згоду працювати як агенти КДБ.
- Як ви розпорядилися тоді документами щодо агентів КДБ?
- Ми сиділи у кабінеті В’ячеслава Максимовича - я, Давимука, Косів, Микола Горинь – і радилися, що з ними робити. Публікувати ті заяви? Це був би шок у суспільстві. Були серед них і ті, хто старався якнайближче бути до Чорновола. Коли людина стає більшим католиком, аніж Папа Римський, це неодмінно викликає тривогу. Пан В’ячеслав був людиною довірливою, він скептично сприймав наші застереження: «Хлопці, відчепіться від мене. Навіть якщо і агенти, то що вони від мене візьмуть, я все роблю відкрито, публічно...».
- Чув я такі нісенітниці, що й ви нібито були причетні до співпраці з КДБ...
- Це стосується періоду виходу «Українського вісника». Кадебісти приклеїли нам псевдо для оперативної розробки, як і всім, за ким тоді стежили. В’ячеслав Чорновіл мав псевдо «Невгамовний», Ярослав Кендзьор - «Спортсмен», Михайло Косів -»Крот», Михайло Горинь - «Семен», Богдан Горинь - «Борис», Атена Пашко - «Гієна»... Це був цікавий історичний документ, і ми вирішили опублікувати його у газеті. Людей, які згодом скористалися цією публікацією, аби очорнити моє ім’я, інакше, як покидьками, назвати не можу...
- За часів Незалежності чимало політичних партій, рухів, громадських організацій пережили чимало чвар і розколів. Дехто пояснює це «рукою КДБ». Думаю, це перебільшення. Визначальним, як на мене, був все-таки менталітет, який окреслений відомим афоризмом: «Де два українці, там три гетьмани...».
- Не скажіть... Болючі, драматичні процеси, які відбувалися з Рухом, і не тільки з ним, пояснювалися і руйнівною дією агентів КДБ. Хтось знайшов влучне порівняння: «зарибнення». Мені вдалося «розкрутити» на щиру відповідь колишнього ідеологічного секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Запитання полягало у тому, що робило політбюро ЦК КПУ, особисто Володимир Щербицький, Леонід Кравчук, коли 1989 року творився Народний рух України? Не думаю, що ви усі сиділи у політбюро і оплакували свій кінець. «Заходи були різноманітного характеру, - відповів Кравчук. – Найперше - нейтралізувати Рух, тобто не дати йому розповсюджуватися, і подивитися, яка соціальна база може бути у нього. Дискредитувати Рух як такий, що претендує на повноваження, функції, завдання, які мають держава і Комуністична партія. Розвінчати Народний рух було головною вимогою Володимира Щербицького. Органи безпеки за вказівкою політбюро повинні були здійснювати конкретні заходи своїми специфічними методами. Це - залучення до співпраці агентури, зв’язки, намагання перетягнути на свій бік керівників. Головне завдання — розвалити Рух із середини». Свого часу я брав телеінтерв’ю у колишнього народного депутата України Юлія Іоффе. Він мав довірливу розмову з тодішнім головою Верховної Ради Володимиром Івашком. І той із симпатією говорив про одного з нардепів, який ходить на національно-демократичні мітинги за дорученням КДБ... Сьогодні важко судити, чому люди давали згоду на співпрацю з КДБ, з яких мотивів. Знаю людей, які відбували покарання у тюрмах і таборах, і їхні заяви були єдиним способом зберегти собі життя. Але чимало людей робили на цьому кар’єру... У мене на старій ще квартирі був сусід, який не раз бував у мене в хаті. Якось він напився до нестями, впав переді мною на коліна і зізнався з плачем, що доповідав в органи, хто у мене буває, які ведуться розмови. Мовляв, без цього не зробив би кар’єри у своєму інституті...
- Чимало людей припинили свою працю з КДБ, коли почалася горбачовська «відлига», коли народ почав позбуватися страху...
- Далеко не всі. Ви, очевидно, бачили оприлюднені на кількох Інтернет-сайтах матеріали про агента КДБ «Терезу», зокрема її особистий підпис під заявою, що вона дає згоду бути інформатором КДБ.
- Ви не боїтесь, що вона подасть вас до суду?
- Не боюся, бо, посилаючись на ці документи, не забуваю казати «якщо це правда»... Якщо це підробка, то сама “Тереза” мала би це спростувати. Так-от, одне із донесень на В’ячеслава Чорновола датоване 1988 роком. Тоді була створена Українська Гельсінкська Спілка, Ганна-“Тереза” увійшла до пресової групи УХС. З цього доносу випливає, що за дорученням КДБ вона відстежувала, зокрема, зв’язки Чорновола з політичними діячами прибалтійських республік, польською “Солідарністю”.
Коли порушуємо питання люстрації, думаємо про національну безпеку держави. Згода працювати з КДБ - то як чіп, вживлений у тіло на все життя. Не виключено, що списки агентів КДБ стали надбанням, скажімо, ФСБ Росії... Ніхто не виключає, що людина, яка постійно на гачку, отримає доручення із сусідньої держави. Я не виступаю за негайну глобальну люстрацію. Але її треба провести хоча б на рівні Верховної Ради, уряду, міністерств і комітетів, на рівні обласної ради...
- Яка позиція у цьому питанні СБУ?
СБУ, особливо останнім часом, повертає добрі імена жертвам політичних репресій, відкриває архіви, що стосуються Голодомору... Але деякі речі ця служба тримає за десятьма замками. Я мав розмову з одним із діючих працівників СБУ. Обговорювали і тему люстрації. Мій співрозмовник заговорив про небажане політичне збурення, у суспільстві. Сказав, що без ухвали законодавчого органу саме СБУ цього робити не буде. Цей склад парламенту навряд чи прийме хоч один із наявних законопроектів про люстрацію. Але на цей крок вже наважилися парламенти ряду країн колишнього соціалістичного табору. Думаю, прийдемо до нього і ми...
Коментарі для «ВЗ»
Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, колишній політв’язень
Питання люстрації тривожить мене з часу здобуття Україною незалежності, і не можу сказати, що вважаю його вирішеним для мене остаточно. У мені борються дві логіки. З одного боку, комуністична влада мала одну характерну особливість: будучи тоталітарною, вона втягувала у свої гріхи всіх. Як дисидент і політв’язень, не можу сказати, що вина за мій неправедний вирок лежить лише на моїх слідчих і суддях. Певну вину несуть на собі також вчителі, які вчили нас, що комуністична система – найсправедливіша. Робітники, які на загальних зборах піднімали руки за схвалення політики партії. Навіть ті табірні лікарі, які відмовлялися лікувати хворого в’язня, який мав на тілі хрестик. Як у цьому випадку мала б виглядати люстрація? Які категорії громадян СРСР треба було б визнати небезпечними, а які – ні? Крім того, рівень співпраці населення СРСР (зокрема України) з КДБ досягав таких величезних масштабів, що ретельна люстрація втратила б усякий сенс, оскільки, здається, не залишала б достатньо кандидатів для державної служби.
Не менш важливим для мене був перший демократичний досвід Галичини. Адже до влади тут прийшла не одна людина з “чистою” біографією (часом навіть прикрашеною причетністю до руху опору). Проте у діях своїх вона легко вдавалася до багатьох комуністичних методів, якщо вони давали ефект. Це переконувало мене, що гріх комунізму – в середині нас самих. Подолання комуністичної системи потребує не стільки люстрації, скільки покаяння усіх, хто підтримував її. Проте, з іншого боку, нерозкаяний гріх комунізму посіяв нову кривду і нові злочини. В Україні ніяк не можуть запустити механізм верховенства права, почавши все “з чистого аркуша” і ввівши нові правила співжиття. Непокарані вчинки, які до того ж не кваліфіковані як злочини, фатально знечищують наше суспільство. Отже, невже я не мав рації і люстрація була таки потрібна?
Анатолій Матіос, начальник управління Служби безпеки України у Львівській області
Служба безпеки України не є правонаступницею КДБ і з власної ініціативи не може розсекречувати списки осіб, які співпрацювали з Комітетом держбезпеки СРСР. Крім того, в Україні немає законодавчої бази щодо питання люстрації, яка б визначала механізм її здійснення.
Західний досвід, починаючи з постфашистської Німеччини і закінчуючи країнами Балтії, які розкривали архіви спецслужб, свідчить, що ця справа має сенс тільки тоді, коли у суспільстві відбувається так звана люстрація. Йдеться не про закон про люстрацію, а про моральність суспільства, про ставлення до людей, які здійснювали певні історичні вчинки. Україна показала, що в нашому суспільстві люстрації не відбувається. Який сенс розкривати архіви, якщо суспільство не готове давати адекватну та справедливу оцінку таким справам?
Проводити публічну люстрацію і розсекречувати списки осіб, які співпрацювали із КДБ, на мою думку, наразі не варто, так як велика частина цих людей не за совість, а за страх співпрацювала з Комітетом державної безпеки, і в своїй більшості не завдала реальної шкоди тогочасному суспільству.
Лише природний фактор зміни епох та зміни поколінь зможе примирити різні верстви суспільства без спеціальної люстрації, до якої наразі більшість населення не готова.
wz.lviv.ua | Борис КОЗЛОВСЬКИЙ
No comments:
Post a Comment