Українсько-шведський союз 1708 року. Історична довідка

Щодо матеріалів до відзначення
300-річчя воєнно-політичного виступу
гетьмана України Івана Мазепи

На виконання Указу Президента України від 09.10.07 № 955 „Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу” МЗС підготувало інформаційні матеріали з зазначеної тематики (додаються).


Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволення України з-під влади російського царя шляхом укладення угоди зі Швецією, добре розумів, що шлях до такої угоди є дуже довгим і нелегким. Коли півстоліття тому Б.Хмельницький та І.Виговський почали домовлятися зі Швецією, українська козацька держава, внаслідок національно-визвольної революції й військової перемоги над Польщею, була незалежною державою, що провадила цілком самостійну зовнішню політику, вістря якої було скероване проти Польщі. Зовсім інша ситуація була на початку XVIII ст. – Україна була під зверхньою владою московського царя й змушена була воювати проти Швеції на боці Москви. Тим часом і Швеція, і Московщина були в союзі з Польщею: перша — з Польщею Станіслава Лещинського; друга — з Польщею Августа II. Отже, шлях української політики до Швеції йшов через Польщу.

Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещінським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися з Польщею про забезпечення державних прав України в системі Речі Посполитої; а водночас — і це було нове в політиці Мазепи — нав’язати стосунки безпосередньо зі Швецією. Останнє найбільш цікавило Гетьмана, але вимагало якнайбільшої обережності і найсуворішої конспірації. Віднині шлях до Швеції йшов саме через “станіславівську” Польщу, і не дивно, що головним завданням гетьманської дипломатії в 1706-1707 рр. було завершити переговори зі Станіславом Лещінським, розпочаті ще у 1704 р., під час перебування Гетьмана на Правобережжі.

Станіслав Лещинський незабаром після своєї коронації, яка відбулася у Варшаві 4 жовтня 1704 р., надіслав (у жовтні того ж року) свого посланця, шляхтича Вольського, до Мазепи, який стояв тоді під Замостям. Гетьман, щоправда, не скористався його пропозицію, затримав Вольського, а листи Короля відіслав до Москви. Але в листопаді 1705 р. відновлюються зносини між Станиславом і Мазепою. Це сталося після Варшавської угоди 1705 р., яка в пункті 8 передбачала поверненню Польщі “втрачених нею східних земель”, тобто Лівобережжя України (Гетьманщини). Гетьман, який перебував тоді в Дубні, близько познайомився і покумився в Білій Криниці з княгинею Ганною Дольською (першою дружиною князя Вишневецького). Княгиня була рідною тіткою Станіслава Лещінського, й вона стає головним посередником у подальших переговорах Гетьмана з Королем Станіславом, а згодом і з Карлом XII, з яким Дольська була знайома особисто.

Нарвський договір 1704 р. між Росією і Польщею був підтверджений 30 березня 1707 р. у формі взаємних ґарантій. Не відкриваючи тим часом старшині своїх справжніх намірів, Мазепа домовлявся з Лещинським про об’єднання України з Польщею й Литвою на засадах Гадяцької унії. Питання про це принципово вирішене було вже у вересні 1707 р. У шифрованому листі княгині Дольської, одержаному Мазепою у Києві 16 вересня 1707 р., був укладений також лист від Станіслава Лещинського, в якому Король обіцяв «прийняти козаків по-батьківськи та задовольнити їх бажання».

Ці переговори були завершені десь на початку 1708 р. укладенням формальної угоди між Гетьманом і Королем Станіславом Лещинським.

На підставі цієї угоди Україна мала злучитись з Польщею як Велике князівство на таких самих основах як Велике князівство литовське, в його склад мали ввійти Правобережжя та Лівобережжя з Сіверщиною.

Угода зі Станіславом Лещинським була важливим тактичним маневром Мазепи, що мав неабияке значення для тогочасної української політики. Передусім ця угода виводила Україну з антишведської коаліції й бодай формально забезпечувала її від воєнної руїни на випадок переможного руху шведів на схід.

Карл XII спочатку дуже обережно, навіть негативно поставився до справи переговорів з Гетьманом Мазепою, який був загальновідомий як прихильник Царя Петра І та його зовнішньої політики. Так чи інакше Мазепа щільно пов’язував українсько-польську угоду зі своїми планами союзу зі Швецією.

Договір Мазепи зі Станіславом Лещинським дуже вплинув на ставлення шведського Короля до пропозицій з боку Гетьмана. З одного боку, перехід Мазепи на бік Швеції позбавляв Петра І допомоги українського війська, яке з самого початку Північної війни билося на різних фронтах проти шведів. З другого боку, це створювало загрозу запіллю й комунікаціям російської армії. Але основне, зі шведського погляду, полягало у нібито «добровільному» приєднанні України до Польщі, якій це обіцяв Карл XII в 1703 році, в разі відмовлення її від будь-якого зв’язку з антишведською коаліцією.

Союз України зі Швецією мав за собою поважну історичну традицію. Українські державні діячі, й насамперед Гетьман Мазепа, докладно знали про дружні стосунки України зі Швецією в часи Богдана Хмельницького й Івана Виговського.

Перші спроби Гетьмана Мазепи нав’язати безпосередні зносини з Карлом XII належать до 1706 р. Карл XII віддавна, а особливо після завоювання Польщі й Саксонії, задумував похід проти Москви. Від цього походу взагалі, й зокрема від того чи іншого його напрямку (через Україну чи обминаючи її), багато залежало для України й політики Гетьмана Мазепи. Це питання набуває особливої актуальності в 1707 р., коли пожвавлюються українсько-шведські переговори.

Як було відомо Мазепі, Король Швеції мав вирушити із Саксонії до Польщі, а звідти просто на Москву; коли б Цар, уступаючи, пішов десь набік, то Карл XII і далі, незважаючи на це, буде триматися напрямку на столицю Московської держави, щоб поставити там іншого царя, як це він учинив у Польщі. А до Києва має йти Король Станіслав з польським військом та шведською дивізією Реншильда.

У вересні 1707 р. був у Гетьмана в Києві вінницький ректор Заленський, який у розмові з вищою старшиною запевняв, що їм нема чого боятися, бо «швед не на вас готується, а на Москву». Це відповідало планам Гетьмана, бо забезпечувало йому найвигіднішу, на його думку, для України позицію «вільних рук», конкретно — озброєного нейтралітету в боротьбі між Швецією та Росією.

Ще більше пожвавлюються таємні зносини Мазепи з Карлом XII в 1708 р.

Гетьман напередодні свого зриву з Москвою мобілізує всі свої зовнішньополітичні зв’язки і впливи. Він намагається заручитися допомогою з боку Криму, Туреччини, Молдавії та Валахії, православної ієрархії Близького Сходу, донських інсурґентів на чолі з наступником отамана Булавина— Ігнатом Некрасовим, нарешті, навіть з боку тих кіл московської знаті, що були в опозиції політиці Петра І. Все це робилося не тільки на широку міру, але й винятково майстерно. Навіть гра Мазепи з Петром була не дрібними хитрощами «зрадника», а складною дипломатичною грою, де Гетьман передусім і понад усе ставив інтереси України.

Отримавши від Петра І наказ вирушити на зміцнення російського війська під командуванням царя у битві зі шведами під Полтавою, ввечері 28 жовтня 1708 року І.Мазепа у супроводі невеликого загону козаків зустрівся з Королем Швеції. І.Мазепа приїхав до Карла ХІІ з бунчуком та булавою – символами гетьманства. Він дякував Богу за позбавлення від царського рабства. Карл ХІІ запропонував І.Мазепі сісти, через повагу до його віку, а сам розмовляв з ним стоячи. Розмова шведського Короля з Гетьманом тривала до обіду 29 жовтня. За свідченнями очевидців І.Мазепа був людиною “освіченою, добре знав латинську мову, одразу ж сподобався Карлу ХІІ і був запрошений до королівського столу. Після обіду Король пішов у свої покої, а за ним Мазепа з бунчуком і булавою. На знак своєї покірності королівській волі, він поклав їх до ніг шведського Короля. Згодом, вони попрощалися та І.Мазепа відбув до свого війська”. Під час відсутності І.Мазепи в його ставці в Батурині був наказ – “не пускати росіян, доки Мазепа не повернеться зі шведським військом”.

Після зустрічі з І.Мазепою Карл ХІІ поширив універсал, в якому обіцяв “позбавити Малоросію від польської влади” і переконував народ служити Гетьману Мазепі, оскільки він “вступив в союз зі шведами не через легковажність і не заради власної користі, а через бажання звільнити свою батьківщину”. Цей універсал, складений в оригіналі латинською мовою Гереліном (шведський придворний) і перекладений на українську (очевидно П.Орликом), відіграв велику роль у справі переходу частини козаків на сторону шведів разом з І.Мазепою.

Друга українсько-шведська угода була укладена між Гетьманом Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком — з одного боку, і Королем Карлом XII — з другого боку, 8 квітня (нов. ст.) 1709 р. у Великих Будищах. Доповнюючи угоду 1708 р., вона говорить лише про те, що шведський Король зобов’язується не укладати мирової угоди з Царем, доки не визволить з-під московської влади України й Запоріжжя.

Всі відомі зносини між Мазепою і шведським королем до самого вступу шведів на територію України провадилися через польські канали. Всякі спроби Гетьмана дістати від Карла XII визнання української державної незалежності повинні були натрапити на рішучий опір з польського боку, та й, зрештою, це суперечило б союзному договорові між Швецією і Польщею. Навіть коли Карл XII і Мазепа зустрілися на Україні й між ними була укладена угода, вона до кінця залишилася оповита великою таємницею, безперечно, з огляду передусім на Польщу й Станіслава Лещинського.

Автентичні тексти угод до нас не дійшли, й тому їх тексти можливо лише частково реконструювати на підставі інших авторитетних джерел. За словами П.Орлика (в меморіалі “Déduction des droits de l’Ukraine” — “Вивід прав України”, складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: “Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; Король шведський зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, Король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися Гетьман та його Стани. Усе завойоване на території Росії, але колись належне “руському” (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада (“Стани”) мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава”.

Жовтень 2007 року МЗС України


ІСТОРИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ШВЕЦІЄЮ. Довідка

Відносини між українським і шведським народами сягають своїми коріннями в далеке історичне минуле, часи Київської Русі та походів вікінгів. Перші відомості про стосунки східних слов’ян з північно-германськими племенами, предками сучасних шведів, датуються VIII-IX ст. Походи норманів-вікінгів сприяли розвиткові торгівлі, зокрема, відомим історичним шляхом “з варягів у греки”, який поєднував північні країни і Київську Русь з Візантією.

Тісні контакти підтримувала Київська Русь зі скандинавськими країнами і у більш пізні часи. Князь Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Улафа (Шотконунга) - Інгигердою-Іриною, а дружиною великого князя Мстислава, одного з синів Володимира Мономаха, була Христина, дочка шведського короля Інга (Стенкіля). Варяги брали участь у битвах князя Ярослава Мудрого зі Святополком під Любечем і на Альті, у битві з Мстиславом під Ліственом.

Після досить тривалої перерви в XII-XVI ст. українсько-шведські стосунки відновлюються у XVII ст. Ініціаторами нових зв’язків з українськими землями були король Швеції Густав II Адольф (1611-1632 рр.) та його канцлер Аксель Оксеншерна. Шукаючи союзників у боротьбі проти Польщі у Тридцятилітній війні, Густав ІІ Адольф відрядив у 1626 р. та 1631 р. дві посольські місії до українського козацтва і запропонував укласти військовий союз проти Польщі та забезпечити шведський протекторат над українськими козацькими землями. Гетьман І.Петражицький-Кулага і козацька рада вирішили відхилити пропозиції.

Укладення союзу зі Швецією прагнув гетьман Б.Хмельницький, який підтримував постійні контакти зі шведськими королями. У 1650 р. він направив до Швеції посольську місію з пропозицією розпочати спільні дії проти Польщі, але цього разу їх відхилила шведська королева Христина (1632-1654 рр.). Порозуміння Б.Хмельницький досяг з наступним королем Швеції Карлом X Густавом (1654-1660 рр.), направивши на переговори у 1654 р. до Стокгольма українське посольство на чолі з ігуменом Данилою.

Після створення коаліції, до складу якої увійшли, зокрема, Швеція, Україна, Молдавія і Волощина, весною 1655 р. шведський Король Карл X розпочав війну проти Польщі і невдовзі зайняв Варшаву та Краків.

Між Україною і Швецією починаються переговори щодо поділу Польщі. У 1656 р. Україну відвідали шведські посли Я.Тенершельдт і Г.Веллінг, а у січні наступного року до Чигирина прибуло шведське посольство, яке запропонувало Б.Хмельницькому укласти договір, за яким західноукраїнські землі мали б відійти до шведської зони впливу. У червні 1657 р. в Україну приїхала нова шведська посольська місія на чолі з послом Г.Лільєкроною. Вона запропонувала укласти договір проти Росії та Польщі, за яким Швеція погоджувалась залишити за Україною всі українські землі, а також віддати їй польські території до Вісли і частину Білорусі до Смоленська. Але Б.Хмельницький відхилив ці пропозиції, заявивши, що “не може розірвати дружбу з тим, кому присягнули” (маються на увазі наслідки угоди України з Росією 1654 р., Переяславська рада).

У жовтні 1657 р. в Корсуні гетьман І.Виговський підписує договір про укладення Українсько-шведського союзу. За договором територія Української держави мала поширитись до Вісли, і до неї ж мали бути приєднані Берестейське і Новгородське воєводства. Але через зміни політичної ситуації (на той час Данія оголосила війну Швеції, а Австрія підтримала Польщу і Росію у війні проти Швеції), а також внутрішні ускладнення в Гетьманській Україні, договір цей залишився без наслідків. Гетьман І.Виговський відмовився від укладеного договору і спробував примиритись з Польщею (Гадяцький договір).

Під час Північної війни 1700-1721 рр. гетьман І.Мазепа і частина українського козацтва, які прагнули відтворення незалежної Української держави, вступили в союз зі шведським королем Карлом XII, армія якого у жовтні 1708 р. вступила на українські землі. За посередництвом польського короля Станіслава Лещинського у 1705 р. І.Мазепа розпочинає таємні переговори з Карлом XII, які завершились підписанням у 1708 р. Угоди зі Швецією щодо спільних дій проти Росії. До союзу приєднався і кошовий отаман Запорізької Січі К.Гордієнко, який 28 березня 1709 р. у Великих Будищах підписав договір з Карлом XII. За цим договором шведський король зобов’язувався не укладати миру з Москвою, доки Україна - Гетьманщина і Запорізька Січ не буде вільною.

У червні 1709 р. відбулась Полтавська битва, яка стала найважливішою подією Північної війни. Карл XII зазнав нищівної поразки, під час битви загинуло майже 10 тисяч та було взято у полон 3 тисячі шведських солдат. Залишки шведського війська капітулювали під Переволочною. Розгром шведів російською армією у Полтавській битві визначив подальший, переможний для Росії хід усієї Північної війни. На місці, де відбулась битва, створено Музей-заповідник “Поле Полтавської битви”, в якому поруч з пам’ятниками захисникам Полтави існують і два пам’ятники шведським солдатам та офіцерам, споруджені у 1909 р. з нагоди 200-річчя Полтавської битви. Один з них, з написом “Вічна пам’ять хоробрим шведським воїнам, які загинули в бою під Полтавою 27 червня 1709 р.”, стоїть на тому місці, де відбулась найзапекліша сутичка під час битви, а другий - там, де, за переказами, було поховано загиблих у битві шведських воїнів (на 6-метровому зі шведського граніту пам’ятнику є напис: “У пам’ять про шведів, які загинули тут у 1709 році споруджено співвітчизниками у 1909 р.”).

Зі смертю І.Мазепи у вересні 1709 р. Карл XII уклав союз з гетьманом П.Орликом і зобов’язався надавати допомогу Україні у боротьбі за її державність. Після невдалої спроби оволодіти Правобережною Україною у 1715 р. П.Орлик прибув до Швеції, де перебував декілька років, і наприкінці 1720 р. вирушив у подорож по Європі. 28 квітня 1997 р. у м.Крістіанстад на Півдні Швеції, в якому у 1716-1719 рр. гетьман П.Орлик проживав разом зі своєю родиною, було відкрито бронзову пам’ятну дошку. У зв’язку з її наступною втратою дошку було поновлено за участю Посольства України в Швеції у травні 2001 року – на ознаменування 10-ї річниці Незалежності України.

На території України існує шведське поселення – в селі Зміївка Херсонської області. Це поселення, нині відоме в Швеції як „Гаммальсвенскбі” (тобто „Старе шведське село”), було засновано в 1782 році після того, як туди прибули шведські поселенці, депортовані Катериною ІІ з острова Даго (нині – естонський острів Хіюмаа) на щойно завойовані Російською Імперією землі. На сьогодні шведське населення села складає 120 чоловік. Граматика і словоформи шведської мови, якою вони говорять, збереглися на рівні 18-го сторіччя.

Після проголошення Української Народної Республіки в ХХ столітті Швеція не визнала незалежної Української держави. Але в ті часи у Стокгольмі неофіційно існувала українська дипломатична місія для Швеції і Норвегії, яку у 1918 р. очолював В.Баженов, а за часів Директорії у 1919 р. – К.Лоський.

У Швеції існувало також декілька представництв, створених українськими еміграційними колами, зокрема, представництво Союзу визволення України (очолював О.Назарук), Українське інформаційне бюро (створене у 1916 р., очолювали В.Степанківський та М.Залізняк), Українське пресове бюро (створене у 1949 р., очолював Б.Кентржинський).

Перші нечисельні об’єднання українців з’явилися у Швеції наприкінці 1940-х років. Найстарішим з них є Українська громада Швеції (УГШ), яка 2007 році відзначатиме своє 60-річчя. Це об’єднання було створено в травні 1947 році в Стокгольмі групою українців, більшість з яких були колишні в’язні німецьких концтаборів або насильно вивезені на каторжні роботи до Німеччини (остарбайтери). Перші загальні збори Української громади та перший з’їзд українців у Швеції відбулися 6 січня 1948 р. в м.Флюста поблизу Стокгольму. Тут було прийняте рішення щодо назви об’єднання, затверджено його статут. Першим головою Громади було обрано Валеріана Федорчука (очолював з 1948 до 1951 рр.).

У Національному архіві Швеції, в Музеї Шведських Збройних сил, інших музеях зберігаються унікальні експонати важливого історичного значення – Конституція П.Орлика 1710 року, листування українських гетьманів, починаючи з Б.Хмельницького, з шведськими королями, булава Б.Хмельницького, прапори козацьких полків XVII століття, предмети часів Київської Руси тощо.




Жовтень 2007 року МЗС України