Про Голодомор розповідають люди, які його пережили

Голодомор - це страшне слово й досі не всі промовляють в голос, кому вдалося вижити після нього.
Леся Кешеля, 5 канал: "Ніхто не може порахувати скільки саме українських хат було спустошено протягом 32-33 років. Не всі країни світу визнали Голодомор геноцидом проти Українського народу. Та й на території самої України досі залишаються люди, які називають Голодомор вигадкою та політичною спекуляцією. Свідків цього страшного періоду залишається дедалі менше. А ті, хто пережив Голодомор, неохоче розповідають про нього".

Галина Ковтун, 1918 р.н., с. Піщане, Черкаська обл.: "А бува, я грубо скажу, я брехать не хочу. Це зробила голодовку власть, не думайте що... це не люди. Врожай був, врожай був. І прийшов приказ теж од старших із Москви, Сталін таке робив... як воно звалося...нова економічна політика зайшла вже сюди".

Щоб вижити, вона два роки поспіль їла сушене листя акації, траву, а ще коржі із пустих товчених качанів кукурудзи. У 32-му Галині Ковтун, напівсироті, виповнилося лише 14. Під її вікном щовечора проїжджала "гробарка" - так у часи Голодомору називали запряжений кіньми віз, який збирав та відвозив в могилу знесилених, часом ще живих селян. Рятуючись від голоду, родина Ковтунів віддала усі сімейні коштовності за продукти. Баба Галя пам’ятає, як на київському ринку міняли золоту прикрасу на склянку борошна. Скупу їжу потай з’їдали. Робити запаси заборонялося. Шматок хліба на столі розцінювали як державну зраду.

Галина Ковтун, 1918 р.н., с. Піщане, Черкаська обл.: "Шо людям казали... казали, шо треба здать в Росію, бо там... бо там тоже голод. Ну вони в общем схотіли Україну чи.... чи знищити...чи шо воно таке шо ... це ж по всій Україні таке воно було... Хоть я може і у гріх улізла, але таке було, шо приходили в хату, забирали все у хаті до капелинки. Де жменя пшона там...де шо все його забирали і ото люди так мерли люди, шо страх... а пухлі такі ходили. Такі рани на ногах були. Боже сохрани..."

Останню жменю гречки у Марини Кривун під час обшуку безжально конфіскував рідний дядько-комуніст. І пригрозив: знайде знову - покарає. Відтак на столі Марини та ще чотирьох братів і сестер були тільки варево з сушеного листя. Цього ледве вистачало, щоб підтримувати життя. Коли від голоду розпухло тіло, вона перестала рухатися. А обшуки тривали і далі. Поля та городи українських селян вичищалися до останньої крихти.

Марина Кривун, 1920 р.н., с. Піщане Черкаської обл.: "Комісія прийдуть, обпишуть все на світі заберуть, все на світі. І одежу, ну все. І щоб нічого, ні зернини не було, щоб нічого не було. І ото такий був Голодомор. Та хто ж його робив? Хто? Ой! Хто й тепер робить, то той і тоді робив. Комуністи ж. чи що вони в чортовій матері...Ой... Я не хочу про їх балакати....."

Тепер про страшні часи в селі Піщаному нагадує тільки хрест, який нещодавно встановили на безіменній могилі жертв Голодомору. Та свідки голодних років відвідують це місце зрідка. За звичкою, вони і досі остерігаються розповідати зайве про голод 30-х. І до кінця не вірять, що ця смертельна історія не повториться.

Галина Ковтун, 1918 р.н., с. Піщане, Черкаська обл.: "Господи, хай воно ніколи не вертається, яке було горе, Боже, Боже. Як на свій народ було дивиться жалко....."

Леся Кешеля, Олена Сорокіна, 5 канал