З виступу на урочистій академії з нагоди 65-ліття УПА у Франковому Універститеті 2 жовтня 2007 р.
Шановний пане ректоре, дорогі друзі,
Розповідати цій авдиторії історію УПА щонайменше некоректно – кожен з присутніх тут студентів в стані знайти в інтернеті потрібні матеріяли, існуючі документи та фальсифікації документів, свідчення учасників та наклепи недоброзичливців. Тому я хочу говорити з Вами не про те, що Ви вмієте знайти й самі, а про зміст боротьби УПА в позірно безнадійних умовах та причини політичних суперечок навколо УПА тоді, коли самих учасників боротьби залишилось мізерно мало.
Вже сам факт того, що цих учасників зникаюче мало, помер останній командир УПА, а дискусії навколо повстанського руху продовжуються, говорить, що Українська Повстанська Армія – це не історична проблема, а проблема сьогоднішньої політики в нашій державі. Скажу більше – це проблема майбутнього нашої держави і нашої нації. Майбутнього – тому, що УПА з честю виконала свій обов'язок перед нацією, але чи скористається нація в майбутньому плодами жертовності українських повстанців, залежить від нас сьогодні, – і дуже багато – від Вас – сьогодні і завтра.
Я дозволю собі відступити трошки в далекі часи історії та провести аналогії з життя націй, які є, і тих, які залишилися лише в підручниках. Сьогодні тільки бажання і матеріяльні можливості стоять на перешкоді, щоб поїхати в Єгипет і подивитись на пам'ятки давньої цивілізації. Величні пам'ятки є, а нації, яка їх будувала, не залишилось. Письменники багатьох країн і націй використовують філософські надбання давніх єгиптян у сьогоднішніх творах – але люди, які живуть поруч з пірамідами, не сприймають цих надбань частиною власного національного світогляду, хоч більшість генетично походить від будівничих пірамід. Нація померла, не змогла дати адекватних відповідей на виклики історії. Чому так сталося – відповідь живе й діє до сьогодні на протилежному березі моря.
Греція, яка в часи побудови пірамід була варварською околицею цивілізованого світу, відзначилась не лише Парфеноном чи філософами. Триста спартанців, які показали, що в цьому світі є цінності, за які варто віддавати людське життя, увійшли в європейську та світову культуру значно глибше, ніж можна було б очікувати від одного з незчисленної кількости боїв у світовій історії. Від того часу кров царя Леоніда та його солдатів скріплює грецький ланцюг мертвих, живих і ненароджених поколінь – і хоча з того часу грецька мова змінилась так, що сучасний грек бозна, чи порозумівся би з Леонідом, але Фермопіли є тим пам'ятником-дороговказом, який говорив до греків зрозумілою мовою в усіх скрутних хвилях національних випробувань. І сьогодні ми маємо греків, які відчувають себе нащадками Леоніда – але немає єгиптян, які будували б національну ідею на чинах Хеопса чи Аменхотепа.
Кров героїв є тим цементом, який зв'язує в одне ціле покоління, віддалені століттями. Вона є чинником, який формує нації з аморфного населення. Це розуміють англійці, ставлячи трафальгарську колону Нельсонові, розуміють французи, що без Орлеанської Діви не було б такої Франції. Ми теж це розуміємо, і тому для нас проблема не в пільгах для небагатьох живих сьогодні вояків УПА – ця проблема вторинна і фінансово непомітна для українського бюджету. Визнання УПА – це ствердження державою, що національна свобода варта того, щоб брати в руки зброю і гинути за неї – і тому це питання національної безпеки сьогодні і завжди. Політичний вододіл щодо УПА – це питання права, обов'язку, сумління тощо для українця і завтра, і через сотню років, взяти автомат і захищати Україну. Україну-націю, а не Україну – обчухрану якимось окупантом територію. Захищати – для українсього народу, а не для дальшого володіння окупантом території та використання державної машини для фізичного та культурного знищення української нації. Ті, хто не хочуть визнавати УПА визвольним рухом – не хочуть, щоб ми мали стійку державу на віки. Пошкрябайте їхні арґументи – і Ви побачите, що під камуфляжем словоблудства виступають переконання: немає української нації, а тому й нема права українців на власну державу. Для нас же найбільшим арґументом перед історією є кров УПА. Пролита з вірою про те, що є Україна, хоч і буде державою після смерті героїв.
Шевченкове означення нації, як ланцюга мертвих, живих і ненароджених, робить Вас такими ж відповідальними за долю України, як і УПА. Ви інша ланка цього ланцюга – але жива сьогодні, але тому – найбільше відповідальна. Вони зробили все, щоб дати Вам до рук зміцнюючі компоненти ланцюга української нації. Ваша справа – серцем і розумом використати їх та передати далі в надійні руки. Це дуже просто – знайти потрібне серце і його надійні руки. Ваш попередник, студент цього університету Степан Ленкавський склав дуже простий тест – “Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя”... далі Ви самі знайдете, якщо досі не знаєте. Якщо цей дух одвічної стихії промовив у Ваше серце – знайте, Вам дали в руки часточку національного ланцюга, скріпленого кров'ю героїв УПА, УГА, армії УНР, трьохсот козаків, які загинули під Берестечком та княжих дружинників, які сраму не імуть. Ви мусите на цьому спадку збудувати Україну, яка дивитиметься в майбутнє, і черпатиме силу з минулого. Кров героїв УПА наказує Вам: мусите зробити так, щоб Україна була вічно живою нацією, а не місцем паломництва туристів до піраміди чорнобильського саркофага.
Слава Україні!
maidan.org.ua
No comments:
Post a Comment